ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

ДИНГЕС ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 323.1(477)

ВІДРОДЖЕННЯ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НІМЦІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук 

Сімферополь – 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі політології в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Бородінов Валерій Дмитрович,

Донецький національний університет,

доцент кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук,

старший науковий співробітник

Степико Михайло Тимофійович,

Національний інститут стратегічних

досліджень, вчений секретар,

Заслужений діяч науки і техніки України

доктор філософських наук, професор

Швецова Антоніна Вікторівна,

Таврійський національний

університет ім. В.І. Вернадського,

професор кафедри культурології

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса НАН України,

відділ етнополітології

Захист відбудеться 27 квітня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.07 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 116-А.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4.

Автореферат розісланий “19” березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Ніколко М.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена низкою обставин. По-перше, проголошення неза-лежності України надало всім її національним меншинам реальні можливості відродження своєї етнічної ідентичності. Особливо це актуально для німців України та інших національних меншин, які зазнали репресій за національною ознакою під час правління тоталітарного режиму. Тому вивчення проблеми відродження етнічної ідентичності цих національних меншин стало одним з першочергових завдань етнополітології та етнодержавознавства. По-друге, дослідження процесу відродження етнічної ідентичності німців у незалежній Україні є невід'ємною складовою формування української політичної нації сучасного європейського зразка, принциповим фактором гармонізації міжетнічних відносин і розбудови громадянського суспільства. По-третє, вивчення відродження етнічної ідентичності німців України сприяє оптимізації етнополітичного менеджменту України та Німеччини щодо цієї етнічної групи. Як наслідок – це дозволить усталити та поглибити міжнародні контакти України з німецькомовними країнами (передусім – з Німеччиною), а також надасть оригінальний матеріал для розвитку етнополітологічних знань. Отже, до-слідження процесу відродження етнічної ідентичності німецької меншини України є також своє-рідним внеском у поглиблення та розширення інтеграції в поліетнічний простір Європи. По-четверте, спеціальне вивчення процесу відродження етнічної ідентичності німців України сприяє прискоренню самоідентифікації цієї етнічної спільноти та є одним з практичних кроків до її політичної реабілітації. По-п’яте, дослідження етнічної ідентичності німців України дозволяє з високим ступенем вірогідності прогнозувати їх міграційні настрої.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах наукової теми кафедри політології Донецького національного університету („Філософсько-соціологічний аналіз трансформації цінностей у системі вищої освіти”, №0102U004242).

Ця дисертація є органічною складовою частиною низки локальних, регіональних, загальноукраїнських та міжнародних дослідницьких проектів. На локальному рівні вона виконана в межах дослідницького проекту Донецького відділення міжнародної організації дослідників німецької історії, мови та культури „Історія та етнологія німецької діаспори в Україні: 1945 – 2005 рр.”. На всеукраїнському рівні дослідження виконано в межах затвердженої на II-му з’їзді німців України Програми соціально-економічного та політичного відродження німців України та довгострокової програми сектору історії та етнології Асоціації німців України. На міжнародному рівні – у межах грантів, підтриманих міжнародними фондами „Відродження” і Короля Бельгії Бодуена, Ґете-Інституту (ФРН), Товариства Технічного Розвитку (ФРН), Конрада Аденауера (ФРН), Міжнародного Союзу німецької культури (Росія).

Мета дисертації полягає в комплексному аналізі проблеми відродження етнічної ідентичності німців України на межі XX – ХXI ст.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: застосувати категорійний апарат етнополітології та етнодержавознавства для вивчення проблеми відродження етнічної ідентичності німців України, проаналізувати ступінь дослідження проблеми відродження етнічної ідентичності німців України у вітчизняній та зарубіжній політологічній літературі, вивчити етно-лінгвістичну, етноконфесійну та етнополітичну ідентифікацію німців України в масовій свідомості, розглянути еміграцію етнічних німців України як один із засобів відродження їх етнічної ідентичності, вивчити основні питання процесу інтеграції українських „шпетаусзідлерів” у Німеччині.

Об’єктом дослідження є формування української політичної нації в умовах інтеграції України в європейське співтовариство.

Предметом дослідження виступає процес відродження етнічної ідентичності німецької спільноти України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становить система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування сис-темного методу дозволило проаналізувати етнічну ідентичність німців України як своєрідну реально наявну систему, складові якої формують єдине ціле. Синергетичний метод уможливив розгляд цієї системи як відкритої, здатної до самоорганізації й самовдосконалення. Структурно-функціональний метод сприяв створенню динамічної моделі етнічної ідентичності німців України. Гармонійне поєднання ідеографічного та номотетичного методів дозволило вивчити специфіку етнічної ідентифікації німців України та її закономірності. Порівняти етнічну ідентичність німецької національної меншини в Україні з інонаціональним оточенням, а „пізніх переселенців” із України з іншими громадянами ФРН німецького походження дозволило застосування типологічного методу. Герменевтичний метод забезпечив принципову спорідненість суб’єкта-інтерпретатора, що є етнічною німкенею, зі смислом дослідження, завдяки існуванню в одному й тому ж інтер-суб'єктивному життєвому світі. Компаративістський метод виявився ефективним у вивченні загального та особливого в розвитку етнічних культур і соціальних спільнот; дослідженні формування етнологічних та етнографічних ареалів і взаємодії етносів, які утворюють такі ареали. У дослідженні процесів адаптації й інтеграції німецької спільноти України, напрямків та наслідків її взаємодії з сусідніми етносами активно використовувались методи дослідження „школи Боаса”. Адаптація ключових понять етнополітології та етнодержавознавства до процесу відродження етнічної ідентичності німців України, уточнен-ня їх змісту та обсягу, встановлення взаємозв'язку і субординації здійснювалися в дисертації за допомогою методу термінологічного аналізу. Розв’язання наукових завдань дисертації було б неможливим без активного застосування за-гальнологічних (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, екстраполяція тощо), емпіричних (анкетування, інтерв'ю, експертне опитування, спостереження, порівняння, вимірювання тощо), квантифікаційних (групування, динамічних рядів, індексів, коефіцієнтів парного зв'язку, середніх величин, шкалування тощо) методів дослідження.

Наукова новизна. Дисертаційна робота є першим цілісним системним дослідженням процесу відродження етнічної ідентичності німців України в контексті становлення та розбудови української політичної нації та інтеграції її в європейське співтовариство.

Уперше:

· до наукового обігу введено комплекс раніше не залучених до аналізу джерел (матеріалів етнологічних експедицій, тренінгів, молодіжних німецьких дискусійних клубів, анкетування та опитування автором німецького населення в Україні та німецьких емігрантів у ФРН з соціально-політичних питань, матеріали поточних архівів німецьких громадських організацій України, матеріали міжнародних грантових досліджень, звіти партнерських організацій ФРН тощо) і новітньої зарубіжної літератури з питань відродження етнічної ідентичності;

· застосовано категорійний апарат етнополітології та етнодержавознавства для вивчення проблеми відродження етнічної ідентичності німців України;

· отримано та проаналізовано унікальні дані з етнічної ідентичності німецького населення України та найбільш характерні стереотипи щодо нього внаслідок проведення міжнародного Інтернет-опитування;

· встановлено динаміку, обсяги та специфіку еміграції німців України до ФРН як одного з засобів відродження етнічної ідентичності.

Удосконалено:

· рейтинг причин еміграції етнічних німців з України до Німеччини;

· вивчення правового статусу “пізніх переселенців” з України;

· дослідження впливу ступеня володіння німецькою мовою, рівня освіти та професійного досвіду українських „шпетаусзідлерів” на їх інтеграцію у німецьке суспільство;

· аналіз політичної, громадської активності та релігійного життя українських пізніх переселенців у Німеччині як важливих складових їх соціально-політичної адаптації.

Отримало подальший розвиток:

· використання модернових методів дослідження для аналізу етнополітологічних масивів даних з проблем відродження етнічної ідентичності німців України;

· адаптація індексу національної дистанційності щодо німецької спільноти України;

· чинники оптимізації етнополітичного менеджменту щодо німців України.

Практичне значення результатів дослідження. Фактичний матеріал та теоретичні висновки роботи мають досить велику галузь застосування. Насамперед, вони можуть бути використані органами влади різних рівнів в етнополітичному менеджменті України, корисні в навчально-виховній роботі установ освіти всіх рівнів під час вивчення та викладання курсів етнополітології, етнодержавознавства, етносоціології, етнопсихології, історії України, новітньої історії країн Європи й Америки, правових і економічних дисциплін. Оскільки роботу було виконано на замовлення Асоціації німців України, Донецького обласного національно-культурного товариства німців “Відергебурт” і Донецького обласного центру німецької культури “Дойче Квелле”, то, зрозуміло, вона буде використана в практиці національно-культурної діяльності цих організацій. Крім того, ця робота може стати основою для подальшого дослідження проблем відродження етнічної ідентичності німців України.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом обговорення на засіданнях кафедри політології Донецького національного університету. Матеріали досліджень з теми дисертації слугували основою для підготовки наукових статей, доповідей та виступів на спеціальних тренінгах, наукових семінарах, круглих столах і наукових конференціях, серед яких такі, як: міжнародний науково-практичний семінар “Молодь, права людини та міжнаціональні відносини” (Житомир, 1997); міжнародна наукова конференція з проблем освіти національних громад в Україні (Київ, 1997); міжнародний науково-практичний семінар з етнології та країнознавства (Москва, Росія, 1999); Літня академія з вивчення проблем інтеграції „пізніх переселенців” (Оппург, ФРН, 1999); міжнародна наукова конференція „Гармонізація міжетнічних відносин в поліетнічних регіонах” (Донецьк, 1999); міжнародна наукова конференція „Національні меншини та діаспори у сучасному світі” (Київ, 2000); міжнародна наукова конференція „Об'єднання Німеччини в контексті всесвітньої історії та культури” (Донецьк, 2000); всеукраїнська наукова конференція „Національно-культурне відродження в сучасній Україні” (Донецьк, 2001); міжнародна наукова конференція, присвячена 200-річчю переселення німців до Приазов'я та Причорномор'я (Донецьк, 2003); міжнародна наукова конференція „Німці в історії Київського університету” (Київ, 2004); міжнародна наукова конференція „Історія німецької колонізації в Криму та на півдні України в XIX-XX ст. До 200-річчя заснування німецьких колоній в Криму” (Судак, 2004); міжнародний науково-практичний семінар з проблем дотримання прав національних меншин у Європі (Страсбург, Франція, 2005); міжнародна наукова конференція „Глобалізація, національна ідентичність і якість життя” (Вільнюс, Литва, 2005); засідання робочої групи німецької меншини Федералістського союзу європейських національних меншин (Фленсбург, ФРН, 2005).

Публікації. Загальні положення дисертації відображено у двох монографії (одна з них у співавторстві), брошурі, збірнику документів та 16 наукових статтях, у тому числі 3 статті у фахових виданнях.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно.

Структура та обсяг роботи зумовлені логікою наукового дослідження, його метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких поділяється на підрозділи; висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Повний обсяг дисертації становить 271 сторінку: текстова частина викладена на 180 сторінках, список використаних джерел та літератури з 422 найменувань (із них 186 німецькою, англійською та французькою мовами) – на 35 сторінках та додатки (73 найменування) – на 55 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й відповідні завдання дослідження, окреслено об’єкт та предмет вивчення, наведено перелік використаних методів для досягнення поставленої в роботі мети, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, а також їх апробацію та публікації (із зазначенням особистого внеску здобувача).

У першому розділі “Методологія та історіографія дослідження процесу відродження етнічної ідентичності німців України”, який складається з двох підрозділів, обґрунтовуються теоретичні засади дисертації та аналізується її історіографія.

Оскільки жодна з фундаментальних ключових категорій етнополітології не адаптована до німецького національно-культурного руху в Україні, актуальним є запропоноване автором трактування цих ключових понять.

Обґрунтований вибір категорійного апарату дозволяє більш адекватно оцінювати характер соціально-політичних проблем, що стояли перед німецькою діаспорою України в 1991 – 2005 рр., точніше прогнозувати наслідки тих чи інших міжнародних чинників, підсумки державно-правового регулювання, вплив німців України на навколишній соціум. При цьому адаптація основних категорій національно-культурного відродження дозволяє зробити висновок про часткову тотожність її категорійного апарату комплексові базових понять етнічної регенерації. З іншого боку, категорійний апарат материнського етносу, пов'язаний з національно-культурною ґенезою, має переважно відмінні від категорійного апарату діаспори зміст і векторну спрямованість.

При дослідженні соціально-політичних проблем німців України концептуальною залишається ідея значення практик. Згідно з цією ідеєю, теорія виступає лише складовою частиною практики, а першочерговим завданням дослідника є її фіксація й аналіз.

Виходячи з розуміння нації як „співгромадянства”, німці України в 1991 – 2005 рр. розглядаються як органічний елемент української нації. Для трактування етнічності оптимально функціональним видається інтегралістський підхід, що є синтезом примордіалістського, інструмента-лістського й конструктивістського підходів.

Аналіз показує, що німці України є водночас національною меншиною України та діаспорою Німеччини. Це дає можливість спрямувати німецький рух за відродження на реальні орієнтири в соціально-політичній і культурній сфері.

Історіографію обраної теми поділено на дві основні групи. Перша група – це роботи, у яких проблеми етнічного відродження й збереження етнічної ідентичності розглядаються на теоретичному рівні, вони спеціально не присвячені вивченню своєрідності таких процесів серед німців України. Друга група – дослідження, які безпосередньо присвячені вивченню конкретних аспектів процесу етнічного відродження й збереження етнічної ідентичності німецької діаспори України.

У вітчизняній історіографії до першої групи відносять насамперед праці попередніх поколінь українських вітчизняних учених, які так чи інакше порушували проблеми етнічної та національної ідентифікації та етнічного ренесансу. Це перш за все роботи О.О. Потебні, Ю.О. Бачинського, О.І. Бочковського, Д.І. Донцова, М.П. Драгоманова, В.К. Липинського, М.І. Міхновського, І. Я. Франка.

Серед сучасних українських дослідників, які зробили особливий внесок у вивчення етнічної ідентичності та діяльності національних меншин, спрямованої на збереження та відродження своєї етнічної ідентичності, можна виділити В.Б. Євтуха, О.В. Картунова, Г.В. Касьянова, І.О. Кресіну, І.Ф. Кураса, О.М. Майбороду, Л.П. Нагорну, Ю.І Римаренка, М.Т. Степика.

Аналізуючи зарубіжні праці з процесу етнічного відродження та збереження етнічної ідентичності, особливо слід відзначити монографію “Національна ідентичність у демократичній мультикультурній державі” співробітника Центру досліджень етнічних відносин (Університет Варвік, Англія) Д. Рекса, що розглядає національну ідентичність у західноєвропейських державах та співвідношення її з ідентичністю іммігрантських меншинних груп і є корисною для розуміння та вивчення становища “пізніх переселенців” з України; роботу професора соціології Лондонської школи економіки Е. Сміта “Етнічне походження націй”, яка є важливою для нашого дослідження завдяки наведеному в ній визначенню етнічного ренесансу та його характеристики; збірку “У пошуках національної ідентичності” видатного німецького філософа Ю.Габермаса, у якій при розгляді феномена національної ідентичності на матеріалі німецької історії другої половини XX сторіччя обґрунтовується принципова теза про те, що національна ідентичність у сучасних суспільствах більше не базується виключно на етнічності, а будується на фундаменті громадянськості; книгу “Нариси теорії етносу” відомого російського вченого, академіка Ю.В. Бромлея, у якій проаналізовано структуру етнічної самосвідомості.

Підхід Ради Європи до вирішення проблеми полікультурності сучасних європейських суспільств, особливо в галузі культурної політики й системи навчання та виховання, висвітлено в книзі директора Центру інформації та досліджень міжнародних міграційних процесів (Париж) А. Перотті “Виступ на захист полікультурності”. Актуальним для нашого дослідження є розкриття питання про формування етнічних ідентичностей та їх взаємозв’язок із суспільством та місцем проживання.

Серед основних робіт з досліджуваної теми, що належать до другої групи вищезазначеної класифікації, можна назвати праці Т.С. Іларіонової та В.К. Бауера, А. Айсфельда, В. Бенца та Х. Грамля, Б. Дітц та П. Хількеса.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних дослідників з відродження етнічної ідентичності німців України дозволяє зробити такі висновки. По-перше, українська й зарубіжна історіографія мають певні напрацювання у вивченні процесу відродження етнічної ідентичності. По-друге, дослідження цієї проблеми розпочато українськими вченими ще в XIX столітті. Але найбільш ґрунтовно цю проблему було розроблено вітчизняними дослідниками в незалежній українській державі. По-третє, з огляду зарубіжної, перш за все німецькомовної літератури випливає, що зарубіжних дослідників цікавлять насамперед різні аспекти проблеми інтеграції в Німеччині німців-переселенців із країн СНД. Висновки їхніх досліджень ґрунтуються на експериментальному матеріалі (анкетування, інтерв'ю тощо). Роботи німецьких дослідників переважно було виконано згідно з федеральними державними довгостроковими програмами дослідження процесів інтеграції пізніх переселенців у ФРН. Таким чином, розглянуті роботи з області теоретичних побудов автоматично трансформуються в реальну політику уряду щодо „шпетаусзідлерів”. По-четверте, дотепер не існує спеціального комплексного дослідження, присвяченого вивченню процесу від-родження етнічної ідентичності німців України, що робить актуальною тему цієї дисертаційної роботи.

Другий розділ „Етноідентифікація німців України” складається з трьох підрозділів і є презентацією та аналізом результатів спеціального анкетування щодо лінгвістичної, конфесійної та етнополітичної ідентифікації етнічних німців України. Таке анкетування було проведено нами в листопаді 2003 р. – грудні 2004 р. з метою отримання емпіричної бази для дослідження ідентифікації німців України. Було опитано 4211 респондентів з 33 країн. За фінансової підтримки Ґете-Інституту короткий коментар результатів анкетування був виданий автором окремою брошурою.

Аналіз отриманих емпіричних даних дозволяє встановити етнічну ідентичність німців України за максимальною частотою повторюваності відповідей респондентів. Її складовими частинами є визначення російсько-німецького білінгвізму як рідної мови; православ'я як релігії; будь-якої країни проживання як батьківщини; пунктуальності, чесності та працьовитості як типових рис характеру; асиміляції з титульною нацією країни проживання як найбільш імовірної моделі етногенезу. Слід зазначити, що найвищий показник питомої ваги домінантних відповідей становить 34%, що не є навіть простою більшістю всіх відповідей. Відрив максимального показника від інших є відносно невеликим, що свідчить про одночасне існування декількох варіацій етнічних ідентич-ностей німців України.

У другому розділі дисертації встановлено, що саме Німеччина, на думку більшості респон-дентів, є країною, на теренах якої має відбутися відродження етнічної ідентичності німців України. Самі німці України та їх іноетнічні сусіди вважають, що з часів незалежності України переважна частина німецької меншини вже емігрувала на постійне місце проживання в Німеччину та встигла успішно інтегрувалася в німецьке суспільство. Тому особливо актуальним видається вивчення еміграції німців України до ФРН та можливостей відродження їх етнічної ідентичності на історичній батьківщині.

У третьому розділі “Еміграція як один з засобів відродження етнічної ідентичності німців України” було досліджено причини й динаміку еміграції етнічних німців з України, виявлено роль правового статусу українських „шпетаусзідлерів” в збереженні їх етнічної ідентичності та соціальній адаптації в Німеччині, показано ступінь інтеграції пізніх переселенців з України у німецьке суспільство за мовними, освітніми та професійними показниками, з’ясовано рівень політичної й громадської активності етнічних німців з України на історичній батьківщині, а також їх релігійну ідентифікацію.

У першому підрозділі цього розділу показано, що на початку незалежності України еміграція німців до Німеччини була відповідною реакцією на репресії, переслідування й дискримінацію, яких вони зазнавали за часів правління в СРСР тоталітарних режимів. Потім на перший план виходять економічні мотиви переселення, які поступово трансформують його з суто етнічного в економічне. У другій половині 90-х років ця найважливіша причина виїзду німців на ПМП до ФРН поступово доповнюється різними особистими мотивами, серед яких домінуючим було возз'єднання родин. Крім того, в умовах посилення асиміляції і втрати національної мови дедалі більше переселенців головною причиною виїзду почали називати необхідність збереження національної ідентичності. Як і раніше, нерідко висувається й такий комплексний мотив еміграції, як турбота про майбутнє своїх дітей.

У другому підрозділі встановлено, що згідно з законодавством ФРН, етнічні німці з території колишнього Радянського Союзу можуть повернутися на історичну батьківщину та набути громадянство тільки за умов присвоєння їм Німеччиною статусу „пізнього переселенця”.

З’ясовано, що відсутність у ФРН права на вільний вибір місця проживання суттєво сповільнює процес інтеграції пізніх переселенців. Показано, що законодавчо закріплені квоти розселення пізніх переселенців за старими та новими землями ФРН трансформують головний мотив виїзду з України – возз’єднання родин – у найважливішу причину формування дискомфортності.

У третьому підрозділі доведено, що вільне володіння німецькою мовою є найважливішою передумовою успішної соціальної адаптації та інтеграції “пізніх переселенців” з України в Німеччині. Але постійне скорочення ФРН фінансування заходів, що сприяють вивченню німецької мови „шпетаусзідлерами”, спонукає останніх до самоізоляції та закріплює за ними роль аутсайдерів практично в усіх сферах життєдіяльності.

Встановлено, що під час професійної інтеграції переселенців, крім умов ринку праці, які характеризуються останнім часом у ФРН високим рівнем безробіття та структурними змінами, велику роль відіграють, такі чинники, як вікова, професійна та кваліфікаційна структура, а також мо-більність. У результаті, як правило, професійне зростання для „шпетаусзідлерів” стає можливим лише в окремих випадках і тільки в межах раніше отриманої кваліфікації.

У четвертому підрозділі показано, що саме в реакції на німецькі політичні реалії найбільш виразно виявилися деякі характерні риси етнічної ідентичності українських „пізніх переселенців”. З одного боку, збереглася їх недовіра до політичної системи, вони як і раніше практично не вступають до політичних партій, зосередившись переважно на членстві в етнічних земляцтвах і релігійних громадах. З іншого боку, німці-переселенці з України, як колишні радянські громадяни, відрізняються підвищеною електоральною активністю у виборчому процесі. При цьому на виборах різного рівня вони домінантно підтримують політичні сили консервативного напрямку. Посилення невдоволення своїм соціально-політичним статусом змусило „пізніх переселенців” з країн СНД у другій половині 90-х років об’єднатися в Німеччині на федеральному рівні для відстоювання своїх інтересів.

У п’ятому підрозділі встановлено, що відразу після імміграції німців з України до Німеччини, особливо важливе місце в житті переселенців посідали церква та її товариства, оскільки саме вони пропонували відповідну допомогу під час інтеграції. Показовим є те, що вони переважно зберегли в Німеччині приналежність до тієї ж самої конфесії, що й до еміграції.

Розв’язуючи поставлені в дисертації завдання, автор робить ряд висновків, які виносить на захист:

- У вітчизняній і зарубіжній етнополітологічній літературі немає єдиної думки щодо ключових питань відродження етнічної ідентичності. Якщо ж розглядати відродження етнічної ідентичності німців України, то дотепер не було розроблено базових концептуальних положень та відповідної їм термінології. Тому в роботі запропоновано інтегральний підхід до використання концептуального інструментарію з проблем відродження етнічної ідентичності німців України.

- Більше чотирьох п'ятих населення України знайомі з етнополітологічною термінологією, пов'язаною з етнічними німцями. У германомовних країнах і німецьких діаспорах деяких інших країн питома вага тих, хто орієнтується в цій термінології, ще вища. Водночас видається симптоматичним, що серед незнайомих або погано обізнаних з термінологію переважають громадяни України.

- Російсько-німецький білінгвізм є домінуючим поглядом на ідентифікацію рідної мови етнічних німців України. Ідентифікація російської мови як рідної стоїть на другому місці, німецької – на третьому, мови країни проживання – на четвертому.

- Десятиліття репресій і переслідувань етнічних німців, знищення компактних німецьких поселень, руйнування їх родин, багаторічний державний курс на тотальну асиміляцію німців спричинили істотні деформації мовної ідентичності етнічних німців України. Багато хто з них частково або повністю втратив рідну мову. Тому одним з головних завдань відродження й збереження етнічної ідентичності німців України є об'єднання зусиль держави й суспільства щодо збереження й популяризації їхньої рідної мови.

- У суспільній свідомості така важлива складова етнічної ідентичності, як конфесійна приналежність, є найбільш невідповідною дійсним пріоритетам етнічних німців України. У сумарному рейтингу визначення суспільною думкою релігійної приналежності етнічних німців України на першому місці знаходиться православ'я, на другому – протестантизм, на третьому – католицизм.

- Дослідження ідентифікації батьківщини етнічних німців України свідчить про відсутність переконливо домінуючої позиції з цього питання. Біля третини населення вважають батьківщиною етнічних німців одночасно Німеччину й Росію, приблизно стільки ж – країну проживання німецької національної меншості. Третю позицію в рейтингу ідентифікації батьківщини етнічних німців посідає Німеччина, четверту – Росія.

- Важливим чинником збереження етнічної ідентичності для репресованих за національною ознакою німців України є рівень толерантності інонаціонального оточення щодо них. На початку й у середині 90-х років XX ст. етнічні німці в Україні перебували на четвертому рівні толерантності за шкалою Богардуса, а в 2002 р. опустилися на п'ятий рівень. Така позиція збігається з динамікою інтегрального ІНД в Україні.

- За середнього рівня толерантності щодо етнічних німців України представники інона-ціонального оточення змогли назвати кілька сотень рис характеру, які, на їхню думку, є типовими для німецької національної меншини. Причому, першу за рейтингом частоту повторюваності п'ятірки типових рис характеру етнічних німців України склали пунктуальність, чесність, працьовитість, педантичність і комунікабельність.

- Вивчення перспектив етногенезу німців України виявило чотири основних погляди на зазначене питання. Рейтинг частоти повторюваності цих позицій виглядає таким чином: 1) асиміляція українських німців з титульним етносом країни проживання; 2) асиміляція з “материнським” німецьким етносом; 3) асиміляція з російським етносом; 4) трансформація в самостійний етнос.

- Основними причинами переселення німців України на постійне місце проживання до ФРН є: возз’єднання родин, бажання “кращого майбутнього для дітей”, економічні мотиви.

- З середини 90-х років ХХ ст. німецька еміграція з України, зберігаючи специфічні риси, у ключових моментах збігається з мультинаціональним переселенням з України. Ця обставина, а також велика питома вага міжнаціональних шлюбів у німців України в цілому й у тих з них, які переселяються на постійне місце проживання до Німеччини зокрема, усе більше розмивають етнічний характер німецької еміграції й стають однією формою обміну культурним й інтелектуальним капіталом, типовим для розвинутих країн.

- Суб'єктивними та об’єктивними перешкодами на шляху інтеграції пізніх переселенців на історичній батьківщині є: посилення юридичних перепон з боку уряду ФРН, відсутність об'єктивних уявлень про сучасну соціально-політичну й економічну ситуацію в Німеччині, слабке знання ними німецької мови, недостатній рівень професійної підготовки, низький рівень участі в політичному та суспільному житті Німеччини.

- Серйозні труднощі з адаптацією пізніх переселенців з України у ФРН спричиняють спочатку їх відокремленість і замкненість, а потім – створення суспільно-політичної загальнофедеральної організації на захист своїх прав – „Хаймат”. Це є вагомим аргументом на користь моделі від-родження етнічної ідентичності німцями України саме в Україні.

- Еміграція німців України до Німеччини має далеко неоднозначні наслідки як для країни від'їзду, так і для країни прибуття переселенців. Виїзд німців з районів України, де вони проживали упродовж століть, або регіонів, де вони виступали піонерами колонізації, є негативним фактом для субкультури цих територій.

- На відміну від еміграції німців з більшості республік колишнього СРСР, виїзд німців з України не був масовим і, як наслідок, значно не вплинув на збереження етнічної ідентичності німецької меншини України.

- В умовах, що вимагають від етносу адаптаційної мобільності, динамізм етнічної структури служить механізмом спонтанного самоструктурування етносу в нових умовах. Цей процес поки що не усвідомлюється переважною більшістю членів німецької спільноти, що залишилася в Україні, і тією її частиною, що емігрувала до Німеччини. Але це не заважає формуванню нових якостей, а, можливо, нової сутності самої спільноти.

У додатках наведено: складену автором анкету, таблиці, діаграми, графік та фотографію.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дингес Ю.О. Відродження етнічної ідентичності німців України: Наук. монографія. – Донецьк: Апекс, 2006. – 316 с.

2. Дынгес А., Дынгес Ю. Кто такие российские немцы? Обзор материалов международного Интернет-анкетирования. – Донецк: Апекс, 2004. – 54 с. (Особистий внесок дисертанта становить 50 %, а саме: розробка анкети Інтернет-анкетування, методики дослідження, опрацювання анкет та аналіз результатів дослідження етнолінгвістичної, етноконфесійної та етнополітичної ідентифікації німців України.)

3. Дингес Ю.О. Російські німці – перспективи збереження етнічної ідентичності //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. – Одеса: Фенікс, 2005. – Вип. 25. – С. 318-324.

4. Дынгес Ю.А. Этническая самоидентификация немцев Украины // Учлные записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: политические науки. – 2006. – №2. – С. 48-52.

5. Dinges J. The identification of the Russian Germans in the German-Speaking Countries of Europe // Socialinis Darbas. – 2006. – №5 (1) – P. 50-57.

6. Дынгес Ю.А. Немецкий вопрос в современном мире // Історичні і політологічні дослідження. 1999. – Донецьк: ДонДУ. – №2. – С. 144-147.

7. Дынгес Ю.А. Немецкая молодежь в немецком национально-культурном движении в Украине // Межэтнические культурные связи в Донбассе: история, этнография, культура: Сб.матер. круглых столов/ Отв. ред. Г.П. Ерхов.– Донецк: Чайка, 2000. – С. 130-135.

8. Дынгес Ю.А. Перспективы развития немецкого национально-культурного движения в Украине // Объединение Германии в контексте мировой истории и культуры: Сб ст. / Под ред. Г.П. Ерхова, В.Д. Калиущенко, А.А. Дынгеса, Л.И. Кисляковой. – Донецк: CSB, 2000. – С. 177-184.

9. Дынгес Ю.А. Этническая идентичность: характеристика основных концепций на примере российских немцев // Історичні і політологічні дослідження. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – № 4. – С. 249-254.

10. Дингес Ю.О. Німецька історіографія соціальної адаптації „шпетаусзідлерів” з України // Історичні і політологічні дослідження. – Донецьк: ДонНУ. – 2002. – № 2. – С. 173-177.

11. Дынгес Ю.А. Этническое предпринимательство российских немцев в Германии // Немцы Приазовья и Причерноморья: история и современность: Материалы междун. науч. конф., посвященной 200-летию переселения немцев в Приазовье и Причерноморье, г. Донецк, 27-28 сентября 2003 г. / Под ред. Н.Е. Беспалова, П.В. Доброва, Г.П. Ерхова и др. – Донецк: Апекс, 2003 – С. 83-89.

12. Дынгес Ю.А. Из опыта историко-краеведческой работы в немецких организациях Украины // BIZ-Bote. – 2004. – №2. – С. 22-25.

13. Дингес Ю.О. Еміграція як один з засобів збереження етнічної ідентичності німців України // Этнические сообщества Украины: прошлое, настоящее, будущее: Сб. ст. / Под. ред. А.А. Дынгеса, С.Ю. Кузнецовой. – Донецк: Апекс, 2006. – С. 404-483.

14. Дынгес А.А., Дынгес Ю.А. Численность и размещение немецкого населения Донецкой области в конце 80-х – 90-е годы // Межэтнические культурные связи в Донбассе: история, этнография, культура: Сб.матер. круглых столов / Отв. ред. Г.П. Ерхов.– Донецк: Чайка, 2000. – С. 66-85. (Особистий внесок дисертанта становить 50 %, а саме: систематизація вітчизняної та закордонної літератури, опрацювання архівних матеріалів, застосування квантифікаційних методів дослідження.)

15. Дынгес А.А., Дынгес Ю.А. Этапы, специфика и перспективы немецкого ренессанса в Украине // Там же. – С. 118-130. (Особистий внесок дисертанта становить 50 %, а саме: систематизація та опрацювання матеріалів поточного архіву всеукраїнського об’єднання „Німецька молодь в України”, розробка методики дослідження та прогностичних моделей.)

16. Дингес О., Дингес Ю. Динаміка та обсяг еміграції членів ДО НКТН “Відергебурт” до ФРН у 1989 – 2003 роках // Етнічна історія народів Європи: Зб. ст. / Відп. ред. В.К. Борисенко. – К.: УНІСЕРВ, 2004. – С. 49-55. (Особистий внесок дисертанта становить 50 %, а саме: розробка методики дослідження, статистична опрацювання особистих карток членів ДО НКТН “Відергебурт” і інтерпретація результатів дослідження).

17. Дынгес Ю.А. Зарубежная экономическая помощь Украине: объем, состав доноров, приоритетные секторы // Экономика и политика: история, современность, перспективы: Тез. сообщ. и докл. науч. регион. конф. – Донецк: ДонГУ, 1996. – С.4.

18. Дынгес Ю.А. Этносоциальные псевдостереотипы Донбасса. // Восточная Украина: актуальные проблемы истории и современного развития: Тез докл. и сообщ. регион. науч. конф. – Донецк: ДГТУ, 1999. – С. 121-123.

19. Высшее образование в Германии: Информационно-справочные материалы для поступающих в вузы ФРГ /Авт.-сост. Л.Б. Дынгес, Ю.А. Дынгес. – Донецк: Апекс, 2004. – 36 с. (Особистий внесок дисертанта становить 50 %, а саме: Інтернет-пошук, переклад з німецької мови на російську та систематизація довідкових матеріалів.)

20. Немцы – жертвы сталинских репрессий: Сб. док. / Авт.-сост. Дынгес А.А., Дынгес Ю.А. – Донецк: Апекс, 2002. – 124 с. (Особистий внесок дисертанта становить 50 %, а саме: переклад з німецької та англійської на російську мову та систематизація матеріалів і документів, формування науково-довідкового апарату, написання тексту вступної частини.)

АНОТАЦІЯ

Дингес Ю.О. Відродження етнічної ідентичності німців України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство. – Донецький національний університет. – Донецьк, 2006. 

У дисертації всебічно розглянуто відродження етнічної ідентичності німців України в 1991-2005 рр.

Адаптовано адекватний для німецького національно-культурного руху в Україні понятійний апарат. Проаналізовано ступінь дослідження проблеми відродження етнічної ідентичності німців України у вітчизняній та зарубіжній політологічній літературі. Вивчено етноконфесійну, етнолінгвістичну та етнополітологічну ідентифікацію та самоідентифікацію етнічних німців України в масовій свідомості. Розглянуто еміграцію етнічних німців України як один з засобів відродження їх етнічної ідентичності та вивчено актуальні проблеми процесу їхньої інтеграції в Німеччині.

Ключові слова: німці України, етнічна ідентичність, етнічне відродження, національна меншина, етнічний стереотип, пізні переселенці, етнічна інтеграція.

АННОТАЦИЯ

Дынгес Ю.А. Возрождение этнической идентичности немцев Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.05 – этнополитология и этногосударствоведение. – Донецкий национальный университет. – Донецк, 2006.

Диссертация является комплексным политологическим исследованием процесса возрождения этнической идентичности немцев Украины в 1991-2005 гг. Автор диссертационного исследования проанализировала степень исследования проблемы возрождения этнической идентичности немцев Украины в отечественной и зарубежной историографии. Наряду с этим в научный оборот вводится широкий круг ранее неизвестных источников, отображающих социально-политическую деятельность немецких национально-культурных организаций Украины.

Системно изложен категориальный аппарат процесса возрождения этнической идентичности немцев Украины.

В результате проведенного международного Интернет-опроса получены и проанализированы уникальные данные по этноконфессиональной, этнолингвистической и этнополитической идентификации немцев Украины в массовом сознании. Анализ идентификации родного языка этнических немцев Украины показал, что доминирующей точкой зрения является представление о свойственном немцам Украины русско-немецком билингвизме. Идентификация русского языка как родного стоит на втором месте, немецкого – на третьем, языка страны проживания – на четвертом. Особо выделена мысль о том, что десятилетия репрессий и преследований этнических немцев, уничтожение компактных немецких поселений и разрушение семей этнических немцев вследствие многолетнего государственного курса, направленного на их полную ассимиляцию, привели к существенным деформациям этнической идентичности этого национального меньшинства в Украине и странах СНГ. При этом наиболее негативную трансформацию претерпела языковая идентичность этнических немцев. Многие из них частично или полностью утратили родной язык. В связи с этим одной из главных задач возрождения и сохранения этнической идентичности немцев Украины является объединение усилий государства и общества по сохранению и популяризации родного языка этого национального меньшинства.

Установлено, что в массовом сознании такая важная составляющая этнической идентичности как конфессиональная принадлежность больше всего не соответствует реальным приоритетам этнических немцев Украины. В суммарном рейтинге религиозной принадлежности этнических немцев Украины, составленном по результатам анкетирования, на первом месте находится православие, на втором – протестантизм, на третьем – католицизм.

Определено отсутствие какого-либо доминирующего мнения в вопросе об идентификации Родины этнических немцев Украины.

Выявлены четыре основные точки зрения относительно перспектив этногенеза немцев Украины. Рейтинг частоты встречаемости этих позиций выглядит следующим образом: 1) ассимиляция украинских немцев с титульным этносом страны проживания; 2) ассимиляция с “материнским” немецким этносом; 3) ассимиляция с русским этносом; 4) трансформация в самостоятельный этнос.

Рассмотрена иммиграция “поздних переселенцев” из Украины как один из способов возрождения их этнической идентичности. Освещены причины, динамика, механизм эмиграции немцев Украины в ФРГ и социальный состав переселенцев. Подчеркнуто, что, начиная с середины 90-х годов, немецкая эмиграция из Украины перестала быть чисто этническим феноменом. Сохраняя свои специфические черты, в ключевых моментах она совпадает с мультинациональным переселением из Украины. Это обстоятельство, а также большой удельный вес межнациональных браков у немцев Украины в целом и у тех из них, кто переселяется на постоянное место жительство в Германию в частности, все более размывают этнический характер немецкой эмиграции.

Определены основные проблемы интеграции украинских “шпетаусзидлеров”, главным образом на базе немецких источников и литературы. Детально охарактеризован социально-правовой статус “поздних переселенцев” в ФРГ. Выявлено несоответствие их представлений о исторической родине и реалиях жизни немецкого общества. Представлена специфика интеграции различных половозрастных групп переселенцев из Украины. Показано отсутствие свободного выбора места проживания у немцев-переселенцев, что является существенным нарушением прав человека. Освещены причины и проявления социального дистанцирования местного населения от “поздних переселенцев”. Подчеркнута важность владения немецким языком для интеграции переселенцев в немецкое общество. Прослежен процесс профессиональной интеграции переселенцев в ФРГ (последовательно рассмотрены вопросы трудоустройства, повышения квалификации и переквалификации переселенцев). Изучена интеграция переселенцев в социально-политическую и религиозную жизнь Германии.

Ключевые слова: немцы Украины, этническая идентичность,