ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФОМЕНКО МАРИНА ВІКТОРІВНА

УДК 140.8:236.9:291.12

СВІТОГЛЯДНІ ВИТОКИ СУЧАСНОЇ ЕСХАТОЛОГІЧНОЇ

СВІДОМОСТІ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Донецьк - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: - доктор філософських наук, професор

ДОДОНОВ Роман Олександрович

завідувач кафедри філософії Донецького
національного технічного університету

Офіційні опоненти: - доктор філософських наук, професор

ЄМЕЛЬЯНОВА Наталія Миколаївна

професор кафедри філософії Донецького
національного університету

кандидат філософських наук,
КРОХМАЛЬ Наталія Василівна

доцент кафедри соціології, управління та
євроінтеграції Національного педагогічного
університету ім. М.П. Драгоманова (м. Київ)

Провідна установа: Запорізький національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра філософії

Захист відбудеться 14 червня 2007 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.06. у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, головний корпус, кафедра філософії

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24

Автореферат розісланий 11 травня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.І.Сушинський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність дослідження світоглядних витоків есхатологічної свідомості обумовлена двома моментами.

По-перше, це - зростання песимістичних очікувань відносно майбутнього людської цивілізації, які мають об'єктивні підстави. Сучасна соціальна історія розглядається як суспільне “буття до смерті” (М. Хайдеггер). В історичній свідомості початку III тисячоліття фіксується настанова - кульмінація світової історії залишилася в минулому. Вона, на думку М.В.Поповича, припадає на ХХ сторіччя й обумовлена трьома цивілізаційними катастрофами - Першою світовою, Другою світовою й “холодною” війнами, наслідками яких є деградація людини, падіння моралі, дискредитація ідеї прогресу. Констатується “кінець історії”, пов'язаний з перемогою ліберальних цінностей (Ф.Фукуяма). У майбутньому людство очікує тільки самообмеження у всіх сферах життя: економічній, політичній, соціальній, духовній, що обумовлено рядом глобальних проблем. Серед останніх значне місце займає проблема війни і миру. І в індивідуальній, і суспільній свідомості війна сприймається як кінець життя. Але якщо загроза знищення людства внаслідок термоядерної війни трохи зменшилася у зв'язку з ліквідацією біполярності світу, то екологічна криза, навпаки, виходить на перше місце.

Найбільш імовірним сценарієм майбутнього земної цивілізації сьогодні вважається загибель життя від руйнівного впливу техногенного суспільства на навколишнє середовище. З позиції екологічного песимізму розглядається проблема необхідності обмеження споживання й збільшення росту населення ідеологами Римського клубу (доповідь Д. Медоуз “Межі росту”). Взагалі, західна футурологія переповнена катастрофічних передчуттів - екологічних, техногенних, демографічних, антропологічних. Йдеться про нові небезпеки й ризики суспільного прогресу глобального масштабу. Очікування “кінця світу” визначає необхідність переосмислення фундаментальних основ стратегічного планування. І тому у світі, що глобалізується, все більше зростає інтерес до есхатології як вчення про спільне майбутнє єдиного людства.

По-друге, актуалізація есхатологічної проблематики зумовлена суб'єктивними факторами, коли переживання наближення особистого кінця життя видатними діячами науки й культури несвідомо поширюється на суспільну свідомість. Яскравим прикладом цього є роботи І.Канта, Вол.Соловйова, М.Бердяєва, С.Булгакова. Крім того, варто враховувати, що вплив есхатологічних архетипів традиційно підсилюється на межі тисячоліть. Напередодні Мілленіуму (2000) значно актуалізувалися звернення засобів масової інформації до стародавніх пророцтв, до особливостей зустрічі нового 1000 або 1900 років, до спадщини Нострадамуса, до символу комети Галлея, до нового прочитання останньої глави Біблії тощо. Таким чином, можна зробити висновок, що сучасне історичне світосприймання за своїм характером є есхатологічним.

Названі моменти не тільки характеризують актуальність вивчення світоглядних джерел есхатологічної свідомості, але й надають змогу сформулювати основну проблему дисертації, а саме - проблему співвідношення об'єктивних передумов кінця історії й суб'єктивних есхатологічних уявлень на сучасному етапі цивілізаційного розвитку людства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація написана відповідно до науково-дослідницької тематики, що розроблялася протягом 2003-2006 років на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України, зокрема, “Ноосферологія: методологічні й соціально-аксіологічні проблеми аналізу сучасної цивілізації” (Н- 11-05).

Ступінь наукової розробленості проблеми. Есхатологічна проблематика досліджується в широкому колі джерел: міфологічних і релігійних, філософських і наукових.

Згадування про Кінець світобудови з позиції есхатології можна знайти майже у всіх розвинених міфологіях. Вивченню цих проблем приділяли увагу А.Н.Афанасьєв, С.Б.Арутюнян, В.Н.Топоров, В.В.Іванов, М.Еліаде, Дж.Фрезер, Г.Франкфорт, Дж.Уілсон, Т.Якобсен та ін. Вивченням значення есхатології в міфології займався О.В.Кузнєцов, який визначив її як один із проявів “катастрофічної” свідомості, один з варіантів архетипу катастрофи. На його думку, есхатологізм являє собою свідомість надії, свідомість оптимізму й ствердження буття в потойбіччі. Постановка питання про вплив міфу, міфологічної реальності на сучасність пов'язана з іменами таких учених, як Л.Ванд, А.Муратова, С.Гроф, А.К.Байбурін, В.В.Євсюков, Ф.Н.Петров, О.М.Тенякова та ін. Серед сучасних філософів ідею про архетипічну основу духовної культури й філософії використовують В.Ільїн, А.Бичко, Э.Афонін, А.Мартинов та ін.

Есхатологічний настрій, що зародився в міфології, знайшов свій розвиток у релігійному світогляді. Говорячи про конкретні релігійні течії, слід зазначити, що найбільш повний огляд есхатології індуїзму почав В.І.Бестужев-Лада; есхатологічні аспекти зороастрійської релігії розглядав М.Бойс; дослідженнями скандинавської есхатології займалися М.І.Стеблін-Каменський, Е.М.Мелетинський; есхатологічні погляди обських угрів описав В.Б. Яшин; класичні дослідження християнської есхатології представлені роботами Р.Бультмана. У російської філософії аналіз православної есхатології здійснили М.Федоров, Вол.Соловйов, С.Трубецькой, М.Бердяєв, С.Булгаков, П.Флоренський, О.Мень.

Есхатологію, месіанський та мілленаристський рухи у різних культурах і релігіях вивчали: А.С. Агаджанян, Н. Кон, Б. Уілсон, Г. Шолем, Я. Талмон, Д. Хеллхолм, Т. Роззак. М.А. Бердяєв, С.Н. Булгаков, М. Бубер, П. Бергер, Б. Рассел, М. Елиадє проводили аналогію між марксистською й іудео-християнською есхатологією.

У соціальній філософії можна виділити дослідників, які розробили сценарії розвитку майбутнього й оформили їх у вигляді моделі прийдешньої антропо-, соціо- і гео-катастрофи (Л. Мемфорд, О. Тоффлер, Е. Фромм, Р. Гілмор). Проблему занепаду й можливої загибелі сучасної західної цивілізації вивчали А.І. Неклесса, С. Хантінгтон, Н. Еліас, Ф. Фукуяма та інші.

На формування деяких соціолого-футурологічних моделей есхатологічної свідомості вплинула математична теорія катастроф (В.І. Арнольд, Т. Постон, І. Стюарт та ін.). Теологічні й філософські підходи до есхатології реалізовані в працях С.Н. Булгакова, Д. Трибушного, Л. Уайта, Б. Каллікотта, Р. Хіггінса, Дж.Ф. Хота, Я. Мак-Харга, Р. Атфілда. Екзистенціальній інтерпретації есхатологія була піддана в роботах М.А. Бердяєва, Р. Бультмана, О. Кульмана, Р. Неша. П. Тейяр де Шарден зв'язав есхатологію з теорією еволюції, а Х. Кокс і Ю. Мольтман - з екуменічною „теологією звільнення”.

Інтерес викликають дослідження, які найбільше актуалізувалися в другій половині ХХ століття, і були присвячені можливості подальшого існування людини, життя планети. Можливість екологічної, ресурсної, фінансово-економічної, техногенної тотальної катастрофи, що веде до завершення існування людини, обґрунтовують такі автори, як Л. Ларуш, Д.Л. Медоуз, Д.Х. Медоуз, Дж. Форрестер, Л. Мемфорд, А. Печчеї, Т. Роззак, Дж. Шелл, М.М. Мойсеєв та інші.

Питання потенційної планетарної антропогенної катастрофи розглядаються М.А. Жутіковим, Н.М. Моісєєвим, І.С. Шкловським, В.А. Кутирьовим та ін. Усе більше прихильників привертає ідея відповідальності людини за стан біосфери - Ж.П. Сартр, Н.Ф. Реймерс, А. Печчеї, Л.В. Лєсков, В.С. Голубєв, Р. Атфілд, Е. Фромм. Проблема виживання людства системно представлена в роботах Е.В. Гірусова, В.І. Данилова-Данильяна, Р.С. Карпінскої, А.П. Огурцова, В.Ф. Шаповалова, Б. Коммонера та ін. Дослідниками критикується крайній прояв антропоцентризму, пропонуються шляхи “стійкого розвитку” цивілізацій, прийняття екологічного й морального імперативів, розвиток екологічної свідомості й колективного інтелекту. Серед сучасних українських дослідників, які присвятили свої роботи аналізу різних аспектів взаємодії людини й природи, варто назвати М.М. Кисельова, В.Л. Деркача, А.В. Толстоухова, С.М. Кравченка, В.С. Крисаченка, В.П. Мельника, Т.Д. Пікашову.

Останнім часом есхатологічна свідомість стала предметом досліджень докторських і кандидатських дисертацій з філософії: Петров Ф.Н. “Есхатологія: філолофсько-релігійний аналіз” (Єкатеринбург, 2001); Нечипуренко В.Н. “Есхатологічні міфи і вчення як соціальний феномен” (Ростов-на-Дону, 1997); Кузнецов О.В. “Джерела й зміст “катастрофічної” свідомості в західній культурі” (Єкатеринбург, 2000); Тенякова О.М. “Катастрофізм як мегатенденція сучасного цивілізаційного розвитку” (Уфа, 2003); Борзова Т.В. “Феномен глобальної антропогенної екологічної кризи: соціально-філософський аналіз” (Москва, 2005); Стівен М.Хаммел “Соціологічні дослідження масових есхатологічних очікувань ХХ століття: На прикладі США” (Москва, 2000); Хохріна О.М. “Філософські підстави виживання людства в контексті глобальної екологічної кризи” (Самара, 2001). Проблема Кінця світу, її сприйняття й інтерпретації, аналітичні описи й медитативні міркування викладені в “Есхатологічному збірнику”, автори якого дотримуються найрізноманітніших поглядів (Санкт-Петербург, 2006).

Разом з тим, спеціальні філософські публікації, які були б безпосередньо присвячені дослідженню світоглядних джерел сучасної есхатологічної свідомості, авторові не відомі.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення світоглядних джерел формування есхатологічних настанов як фактора, що впливає на визначення історичної перспективи людської цивілізації.

Поставлена мета потребує розв’язання наступних завдань:

1. Визначити понятійно-категоріальний апарат і методи дослідження світоглядних джерел есхатологічної свідомості.

2. Позначити основні типи світогляду, що обумовлюють виокремлення етапів формування есхатологічної свідомості.

3. Описати особливості міфологічних образів “Кінця світу” і зміст есхатологічних архетипів народів світу.

4. Проаналізувати релігійні ідеї як джерела есхатології й апокаліптики.

5. Виявити вплив історіософських концепцій есхатології на формування сучасної есхатологічної свідомості.

6. Визначити роль науки у формуванні сучасної есхатологічної свідомості.

7. Розкрити антропний вимір сучасного есхатологізму.

8. Оцінити перспективи розвитку сучасної есхатологічної свідомості.

Об'єкт дослідження – феномен есхатологічної свідомості.

Предмет дослідження – світоглядні джерела сучасної есхатологічної свідомості як смислові настанови, які відображають кінець буття.

Методи дослідження. У роботі об'єднані методологічні досягнення декількох парадигм, зокрема діалектики. Використання останньої надало змогу розглянути суспільство у всій єдності його внутрішніх і зовнішніх зв'язків як динамічний феномен, що постійно перебуває в розвитку. Застосування системного підходу дало можливість прийняти суспільство як соціальну систему, якій властиві загальносистемні риси й специфічні характеристики, притаманні соціальним утворенням. Об'єднання евристичних можливостей діалектичного й синергетичного методів дозволило пояснити особливості нелінійного розвитку соціальної системи в катастрофічному режимі.

У дисертації використовуються феноменологічний метод (у дослідженні “феноменами” виступають: есхатологічна свідомість та есхатологічний архетип); герменевтичний метод, за допомогою якого була зроблена спроба з'ясувати вплив індивідуальних есхатологічних мотивів відомих філософів на суспільну свідомість. Так само застосований універсальний метод порівняльно-історичного аналізу для виявлення генетичної спорідненості феномена “есхатологія” у різних міфологічних, релігійних, історіософських напрямках.

Наукова новизна дослідження зумовлена самим вибором теми дослідження, що ще не одержала системної розробки в Україні, змістом мети й науково-теоретичних завдань. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну, можуть бути сформульовані у вигляді наступних тез, які виносяться на захист:

- Доведено, що зміст сучасних футурологічних прогнозів майбутнього людської цивілізації багато в чому обумовлений не стільки строго науковим аналізом реального стану речей, скільки діючими в сучасної есхатологічної свідомості настановами й архетипами.

- Уточнений зміст понять і теоретичних посилок: есхатологічна свідомість як властива індивідуальній і суспільній свідомості настанова на скінченність існування буття; есхатологічні архетипи як зафіксовані колективним несвідомим культурні стереотипи, що впливають на поведінку людини й на історію людства щодо припинення його існування; екологічний есхатологізм як передчуття природного закінчення життя людини й усього живого на Землі; есхатологічне мислення як процес раціонального освоєння людського стану, який знаходиться поза межами історії; есхатологічний образ як цілісне, емоційне уявлення про об’єкт в свідомості суб’єкта сприйняття, яке орієнтує його на кінцевість існування самого індивіда та буття у цілому; есхатологічна ідея як уявлення, яке відображає історичну реальність в свідомості людини, виражає його відношення до неї, являє собою основну категорію релігійного світогляду, орієнтує суб’єкт історичної дії на події останніх днів; есхатологічна концепція як спосіб розуміння есхатології та есхатологічної свідомості, визначення їх предмету, процесу с точки зору історіософії, яка надає свою систему поглядів на це явище.

- Вперше позначені етапи еволюції есхатологічної свідомості в історії світової філософської думки залежно від панування відповідного типу світогляду (міфологічний, релігійний, філософський (історіософський)).

- Поглиблене знання про світоглядні джерела сучасної есхатологічної свідомості, визначені змістовні особливості цих джерел на рівні міфології, релігії, історіософії. При цьому доводиться, що на рівні міфології ми маємо справу з есхатологічними образами, на рівні релігії – з есхатологічними ідеями, на рівні історіософії – з есхатологічними концепціями.

- Одержала подальший розвиток концепція еволюції есхатологічних ідей від міфологічного образу “циклізму” до релігійної ідеї “лінійності” (“векторності”) історичного процесу.

- Доведено, що сучасна есхатологічна свідомість має свій антропний вимір, що виражається в психоповедінковому аспекті особистісного сприйняття есхатологічних перспектив: сприйнята драматично есхатологічна ситуація може не тільки сприяти розчаруванню, пасивності, бездіяльності, але й навпаки, стати стимулом, що спонукує до дії, до творчості, до самовдосконалення.

Науково-практичне значення дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути враховані при складанні прогнозів майбутнього розвитку людства з метою уникнути споконвічного “програмування” автором прогнозу несвідомого відтворення есхатологічних архетипів. У цьому сенсі дисертація вносить внесок в розвиток філософсько-методологічних принципів становлення футурологічних концепцій.

Крім того, результати даної роботи можуть бути використані в процесі викладання вузівських курсів з філософії, культурології, релігієзнавства, соціальної філософії, соціальної психології тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету, а також були апробовані на філософських і наукових конференціях: Міжнародній конференції “Світогляд і трансформації сучасного суспільства” (Сімферополь, 2004); III-й Міжнародній науковій конференції аспірантів і студентів “Охорона навколишнього середовища й раціональне використання природних ресурсів” (Донецьк, 2004); Науково-філософській конференції студентів і аспірантів “Філософське розуміння проблеми духовності людини й суспільства: історія й сучасність” (Донецьк, 2004); IV-й Міжнародній науковій конференції “Творча спадщина В.І.Вернадського й сучасність” (Донецьк, 2005); IV-му Російському філософському конгресі “Філософія й майбутнє цивілізації” (Москва, 2005); Науково-філософській конференції студентів, магістрантів і аспірантів “Філософія людини: світогляд, наука, техніка” (Донецьк, 2006); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Ідентичність у сучасному соціумі” (Донецьк, 2006); V-й Міжнародній науковій конференції “Творча спадщина В.І.Вернадського та проблеми формування сучасної екологічної свідомості” (Донецьк, 2007).

Публікації. Результати дисертації знайшли відображення в 13 публікаціях з теми дослідження, з них - 4 статті в фахових виданнях з філософії. Всі статті написані без співавторів.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи – 195 сторінок, список використаної літератури включає 287 джерел, в тому числі 9 – іноземних, і займає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, аналізується ступінь наукової розробленості проблеми, формулюються мета й завдання дослідження, позначені предмет і об'єкт дослідження, характеризуються методологічні основи дисертації, розкривається її наукова новизна, визначаються питання теоретичного й практичного значення роботи, надаються дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Методологічні основи дослідження есхатологічної свідомості” розглядається проблема есхатологічної свідомості в соціально-філософському вимірі, визначаються ключові поняття дослідження, виокремлюється предметне коло й методологія дослідження.

Підрозділ 1.1. “Основні поняття есхатології й структура сучасної есхатологічної свідомості” присвячений виявленню сутності есхатології. Видокремлюється особиста (індивідуальна) і загальна (всесвітня) есхатологія, при цьому уточнюється, що перша є частиною другої. Есхатологічна свідомість не є формою суспільної свідомості; “есхатологічне” тільки описує якісний бік кожної із цих форм (політичне, правове, наукове, філософське, релігійне, етичне, естетичне), поєднуючи їх наскрізною проблемою відношення до майбутнього. Есхатологічна свідомість виступає як сукупність знань про смерть, при цьому не виключається можливість продовження подій після неї. Дається визначення головним поняттям дослідження: “есхатологічна свідомість”, “есхатологічний архетип”. Роз'ясняються специфічні поняття “месіанізм”, “мілленаризм (хіліазм)”, “апокаліптизм”. Месіанізм пов'язаний з поняттям "месія" і має відношення до безлічі особистостей і подій, що мали чітко есхатологічний характер. Під апокаліптизмом розуміється віра в те, що Кінець історії неминучий і що вже настав (або наближається) "останній час". Мілленаризм (хіліазм) - вчення про тисячолітнє царювання Христа на землі. Під впливом науково обґрунтованих прогнозів (“ядерна зима”, екологічна катастрофа) есхатологічні ідеї проникають у науку й науковий світогляд, доводячи швидкий Екологічний Кінець світу. У зв'язку із цим стверджується теза про те, що сучасній свідомості притаманний екологічний есхатологізм, оскільки ми перебуваємо напередодні майбутнього, якого може й не бути.

Підрозділ 1.2. “Методи й прийоми дослідження есхатологічної свідомості як феномена світогляду” присвячений розгляду основних методологічних стратегій дослідження есхатологічної свідомості.

Обґрунтовується, що для вивчення світоглядних джерел есхатологічної свідомості потрібне створення інтегративної методології, що поєднує в собі досягнення вітчизняної й світової філософської думки. Тому методологічний комплекс повинен включати елементи діалектичного, феноменологічного, герменевтичного, структуралістського, психоаналітичного методів, оскільки кожний з них дозволяє розкрити особливі аспекти такого багатогранного об'єкта, яким є есхатологічна свідомість.

Використання діалектичного методу дозволяє простежити генезис, еволюцію есхатології в її процесуальній перспективі - через переходи релігійної есхатології у філософські (історіософські) і наукові (зокрема, екологічні, футурологічні) основи. Феноменологічний метод указує на те, що темою онтології є есхатологія, а предметом дослідження стає свідомість, розглянута з точки зору її інтенціональної природи. Феномени даної теми (есхатологія, есхатологічна свідомість, есхатологічний архетип, екологічний есхатологізм, есхатологічний образ, есхатологічна ідея, есхатологічна концепція) указують на тимчасовість людського буття, припускаючи кінцівку (нескінченність). Застосування герменевтичного методу дозволяє вникнути в суть використаних у роботі нарративних джерел. Структурний метод обирає своїм предметом сукупність інваріантних відносин (структур) у динаміці різних систем. Психоаналітичний підхід спрямовує до глибинних витоків людської культури, осмислення світоглядних настанов, ціннісних орієнтирів, життєвих проблем. У роботі як неусвідомлюваний психічний феномен виступає есхатологічний архетип, що відіграє значну роль у житті людини і сприяє формуванню есхатологічної свідомості.

Виявлення джерел сучасної есхатологічної свідомості вимагає звернення до існуючої у філософії категорії світогляду. Під світоглядом розуміється складне, синтетичне, інтегральне утворення суспільної та індивідуальної свідомості, а також система цінностей, ідеалів, які вказують на відношення до дійсності, на загальне розуміння світу, на життєві позиції і програми діяльності.

Світогляд сучасної людини вимагає обліку всього духовного багатства, накопиченого в рамках таких історичних типів світогляду як міфологія, релігія, філософія; вироблення цілісного філософського погляду на світ, що враховує традиції й новації, “розум і серце”, інтуїцію й утопію, мову й логіку, міф і артефакти в пам'яті суспільства, ілюзії й переживання, структури повсякденності й комунікації.

Пошук світоглядних джерел сучасного есхатологізму стає можливим з методологічної точки зору завдяки тому положенню, що кожний з названих історичних типів світогляду не існує в “чистому” вигляді, а містить у собі елементи інших типів.

Другий розділ “Міфологічні, релігійні й філософські джерела есхатологічної свідомості” включає змістовний аналіз світоглядних джерел формування есхатологічної свідомості за допомогою звернення до найбільш показових характеристик кожного з історичних типів світогляду.

Підрозділ 2.1. “Міфологічні джерела й есхатологічні архетипи” відбиває ідеї Кінця світу через призму міфологічного світогляду, ґрунтуючись переважно на почуттєвих даних пережитих індивідом подій. Першим емпіричним джерелом уявлень про Кінець світу слід вважати факт індивідуальної смерті, що вражає первісну людину своєю невідомістю й незворотністю. Це джерело розкриває знання древніх про смерть суб'єкта, переносячи їх на ідею загальнолюдського Кінця. Страх смерті, посилений інстинктом самозбереження, займає провідне місце в ієрархії страхів, при цьому інші види страхів є похідними від нього. Смерть відкрито зв'язує людину з Небуттям, знімаючи всі просторово-часові обмеження.

Іншим важливим джерелом есхатології, властивим сучасній масовій свідомості, що сформувалося в давнину, є катастрофічна свідомість. Масові знищення родів, племен внаслідок війн, епідемій, природних катаклізмів накопичувалися в пам'яті поколінь у вигляді уявлень про катастрофи локального й глобального масштабу. Особливість міфологічного мислення в тому, що людина сприймає природні катаклізми як особистісно значимі події внаслідок одухотворення світу. Увесь світ може вмерти так само, як помирає окрема людина. Зафіксовані в давніх пам'ятниках („Авеста”, „Махабхарата”, „Старша Едда”, священна книга „Пополь-Вух” та ін.) відомості про зародження, розвиток, загибель Всесвіту багато в чому подібні й свідчать про те, що всі суспільства розвивалися за тими самими універсальними закономірностями. У міфах практично всіх народів світу катастрофічна свідомість пов'язана з загибеллю, що загрожує людству внаслідок руху однієї (декількох) із чотирьох стихій (першооснов): землі (землетрус), повітря (буря), вогню (пожежа) і води (потоп). Якщо в найбільш простих варіантах архаїчної міфології й усній культурній традиції говорилося про загрозу знищення людей і природи, то в розвинених міфологіях, що підготували релігійні основи й спираються на письмову культуру, ствердилися уявлення про неминучу загибель усього світу.

У роботі підкреслюється, що міфологічний світогляд відрізняється циклічністю в сприйнятті часу. Історія Всесвіту розгорталася по колу: через певний час усе повторювалося, причому в тому ж самому вигляді. На перший погляд міфологічний циклізм суперечить ідеї про абсолютний Кінець світу. Однак, виділені цикли не є нескінченними. Змінюючи один одного, вони вибудовуються в певній послідовності, фіксуючи початок (походження світу) і кінець (його загибель). Таким чином, спрямованість історичного часу не виключає циклічності, а конкретизує її.

Аналізуючи причини й ознаки Кінця світу, слід зазначити, що головною причиною Кінця світу міфи давніх народів називали протиріччя між силами добра й зла. Зіткнення цих двох протилежностей покладе кінець їхній боротьбі, а отже – і всьому сущому. Головними ознаками Кінця світобудови, що наближається, стануть “сигнали”, що подаються людству: падіння метеоритів, рух комет, парад планет, затемнення Сонця, Місяця, інші астрономічні феномени.

У надрах міфології визрівають уявлення про поступову деградацію людства й гнів богів за це, у такий спосіб класичні міфи доповнюють есхатологію соціально-етичною компонентою. У них вперше з'являються дії самих людей, які й стануть винуватцями загибелі Всесвіту. Кінець світу тепер співвідноситься з духовною деградацією людства. Зміна циклів (золотий, срібний, мідний, залізний), що повторюють один одного, поступово веде до деградації, що у класичних міфах розглядається як причина загибелі цивілізації: боги мстять за неї людям, знищують світ як “помилку” свого творіння.

Міфологічні образи знайшли своє закріплення в сфері колективного несвідомого - в архетипах, які, за визначенням К.Г.Юнга, являють собою несвідомий зміст, що змінюється в результаті усвідомлення й сприйняття, це тільки той психічний зміст, що ще не піддавався ніякій свідомій обробці і являє безпосередню душевну даність. Поняття “архетип” указує на архаїчність, споконвічну присутність образа. У своїх шуканнях К.Г.Юнг доходить висновку, що подібно до того, як людське тіло зберігає сліди свого філогенетичного розвитку, зберігає їх і психіка людини. Архетип народжується з багаторазових повторень, що зустрічаються в міфах, казках, сюди ж відносяться ритуали, молитви, медитації, твори мистецтва тощо. Він виявляє себе у фантазіях, сновидіннях, у змінених станах свідомості (досліди С.Грофа). У межах міфологічного світогляду послідовно сформувалися есхатологічні образи, що знайшли подальший розвиток у релігійних системах. Сама заміна міфологічного світогляду релігійним обумовила зміщення акцентів: архаїчні міфи говорили про циклічність часу, історії, а нові міфи ґрунтувалися на визнанні лінійності часу. У надрах міфології монотеїстичні релігії обирають і абсолютизують есхатологічні образи.

У підрозділі 2.2. “Релігійна есхатологія й апокаліптика” розглядається внесок релігійного типу світогляду в есхатологічну свідомість. Чітко розмежувати міфологічні й релігійні есхатологічні концепції неможливо, тому що межа, яка розділяє їх, досить прозора. Уже в рамках міфологічного світогляду ставилася проблема абсолютного Кінця світу. Релігійна традиція розвиває цю тему, даючи докладний опис „останніх подій” і зміщаючи акцент в аналізі історичного процесу з циклічності на спрямованість. Вся історія уявляється як рух до певного фіналу, що ототожнюється із Другим Пришестям, Страшним Судом, настанням вічного царства Божого.

Уже в ранніх формах релігійного світогляду передбачається можливість рятування, тобто виживання людства після Кінця історії. З еволюцією сотеореології, “спасіння” набуває етичного значення, що стосується не стільки порятунку тіла, скільки душі. Віра в порятунок пов'язана з вірою в життя після смерті, у загробне існування душі, з необхідністю дотримання певних етичних вимог (у кожної релігії вони свої), з появою постаті Месії, яка здійснить останній Суд. У ХХ ст. есхатологічні пророцтва й віра в порятунок активізувалися в багатьох сектах протестантського напрямку (адвентисти, єговісти тощо), що очікують всесвітню катастрофу, знищення невірних, які не приєдналися до культу.

Месія займає провідне місце в розвинених релігіях. Основна роль Спасителя полягає в знищенні зла й відновленні вищої справедливості. Кожний вид месіанізму (національний, універсальний, індивідуальний, колективний, переможний, страждальницький, поцейбічний, потойбічний) має свої особливі характеристики. Але у своїй єдності вони згодом і склали основу релігійної сотеореології, невід'ємним елементом якої виступає ідея про відновлення справедливості - “Суді Божому”.

Страшний Суд є процедурою есхатологічної селекції, що знаходить своє вираження у всіх релігіях есхатологічного змісту. Перші пророцтва про Страшний Суд з'являються в пізній період розвитку іудаїзму, про що свідчать пророчі сюжети Старого Завіту. Найбільш змістовний опис Вищого Суду наданий в “Обявленні Іоанна Богослова”. Ознаки Суду дані в Євангеліях і виражаються в наступному: проповідь Євангелія в усьому світі; поява псевдо-пророків і псевдо-Христів; війни, епідемії, землетруси; падіння моральності; навала східних варварів; розбрат і церковні смути; прихід антихриста. Картини Суду не однакові в різних конфесіях, але суть їх одна - людство буде розділене на тих хто загине, й тих, хто врятується.

Уявлення про обраність народів набуває особливого значення для порятунку окремих осіб і цілих народів. Так, на думку іудеїв, єдиним обраним Богом народом є ізраїльський. Саме з ним, відповідно до Старозавітної частини Біблії, Бог уклав “договір”. Богообрані мотиви з’являються й у Візантії, представляючи її як “вічне царство”. Але після падіння Візантійської імперії в російській церковній свідомості формується думка, що тепер “богообраним” є Московське царство (“Третій Рим”). Ісламська традиція дає своє уявлення про обраність народу, вважаючи тільки свою релігію здатною перемогти в усьому світі, знищивши невірних. Сучасна протестантська позиція складається в уславленні Бога своєю працею, тому успіх, матеріальний статок розглядаються як “знак з неба” про богоугодну діяльність, як гарантія порятунку душі. Звідси вже зовсім недалеко до сучасного варіанта екологічного Кінця світу й концепції “золотого мільярда”. Спасіння в цій новій есхатології отримають далеко не всі жителі планети, а лише “обрані”, відзначені успіхом громадяни найбільш багатих країн “Першого світу”.

Ще одним джерелом есхатологічної свідомості є вчення про можливість відродження й вічного життя. Найбільш повне уявлення дає християнська есхатологія, яка “спрямувала” час, що рухається до єдиної мети - Кінця. Есхатологія й Старого, й Нового Завіту не систематична, оказіональна, робить основний акцент на сподівання праведників. Після руйнування Єрусалима й страшних стихійних лих наприкінці світу по всій землі прийде Друге Пришестя Христа (Парусія), метою якого є здійснення Страшного Суду. На Суді стануть і нині живі й раніше померлі. Праведники одержать винагороду, відправившись у “будинок Батька”, а грішникам загрожує бути вічне покарання в геєні. Релігія трактує можливість вічного життя й акт відродження як чудо, непідвласне людському розуму. Тому дана есхатологічна складова одержала у філософії найбільший розвиток.

Так само, як у міфологічному світогляді, зміст догм тут одержує архетипове закріплення. Серед численних джерел, що зберігають есхатологічні архетипи, є наступні: Священні Книги і їхня символічна мова; образи хреста, етимасії, пекла (геєна, шеол, джаханнам); календаря, як показника кругообігу часу; обряду як способу зв'язку між “світами”; подій Страшного Суду. У межах релігійного світогляду есхатологічні ідеї досягли свого найбільшого розквіту, систематизувавши вчення про останні дні, порятунок, ролі Месії, Страшний Суд, воскресіння, вічне життя, богообраність.

У підрозділі 2.3. “Історіософські образи есхатології” вказано на головну відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного, котра полягає в теоретичному, раціональному осмисленні світу. Найбільший вияв есхатологічні мотиви знайшли в історіософії, яка підіймає нові проблеми есхатологічного вчення - осмислення абсолютних меж історії.

Питання про межі людського буття становить власне філософський метод розуміння того, що відбувається. Намагаючись охопити всю історію як цілісність, філософія мислить межами історичної долі людства, вимушено звертаючись до уявлень про потойбіччя. Висновки щодо потойбіччя філософам доводиться співвідносити з міфологічним і релігійним способом мислення, втілюючи їх ідеї у форму спекулятивних суджень про граничні основи культури. Філософське мислення в принципі прийняло концепцію про походження світу і погодилося з наступним положенням - “усе, що виникло, рано або пізно повинне зникнути”, при цьому виявляються спроби тільки конкретизувати дану тезу виявленням змісту, мети й призначення історії. Питання про межі людського буття розглядали І.Кант (природний, надприродний, протиприродний Кінець світу), М.Бердяєв (космічний, історичний, екзистенційний час і вирішення долі людини через кінець часу). Рефлексія всесвітньої історії підвела філософів до необхідності переглянути через призму меж часу особливості розвитку окремих країн і народів.

У надрах есхатології зароджується популярна нині теза про занепад цивілізації й межі прогресу. Філософія історії всі частіше апелює до термінів: “занепад”, “катастрофа”, “сутінки”, “кінець” усього - історії, часу, світу, буття. Філософи й культурологи в один голос прогнозують катастрофу сучасної техногенної цивілізації внаслідок кризи її духовної культури. Вони підкреслюють, що прогрес у матеріальній і технічній сферах життя суспільства поєднується із зростаючою деморалізацією, відчуженням, що заглиблюється, збіднінням духовних сил, розпадом соціальних зв'язків. Більшості з них констатація такого поєднання суперечливих тенденцій давала підставу зробити висновок, що саме розвиток матеріального боку культури приведе до вселюдського фіналу. Про занепад цивілізації говорили М. Данилевський, О. Шпенглер, А.Дж. Тойнбі. В есхатологічних схемах відбувається істотне зміщення - суб'єктом історії стає не все людство, а окремі культури-цивілізації. При цьому краху зазнає й окрема людина (Х. Ортега-і-Гассет), яка не встигає за своєю цивілізацією й перебуває на межі загибелі. “Кінець історії” Ф. Фукуяма бачить у перемозі ліберальної демократії, на зміну історії приходить постісторія. На “занепад” західної цивілізації вказували С. Хантінгтон, П. Б’юкенен. У європейській історії визрівала думка, що більший і кращий період історії минув, і загальна історія людства котиться до загибелі.

Внутрішня логіка есхатології впритул підвела філософів до питання про кінцеву мету історичного процесу, про “зміст і призначення історії”. Класична російська філософія значно збагатила релігійну есхатологію (праці Вол.Соловйова, М.Бердяєва, К.Леонтьєва, П.Флоренського, С.Булгакова). Історіософські міркування російських філософів про зміст історії знайшли своє продовження в роботах німецьких екзистенціалістів М.Хайдеггера (зміст буття), К.Ясперса (значеннєвий зв'язок часів). Ці основи неоднозначно зв'язуються з есхатологічним концептом скінченності буття, але їхнім важливим наповненням служать характеристики пост-історичного, пост-часового стану, які очікують людство за Межею.

Рефлексуючи з приводу потойбічного в історії, російські філософи зосередили увагу на образі наступного за Кінцем світу буття. Хоча мислителі дуже обережно підходили до цього завдання, боячись бути викритими в надмірній фантазії, „релігійному злочині”, єресі, у релігійній філософії сформувався образ потойбічного, неземного перебування істот, у яких людські властивості будуть поєднуватися з божественними. Так, мета історії вбачалася в абсолютному перетворенні й возз'єднанні з Богом (Вол.Соловйов); тяжіння між Людством і Богом одного разу досягне межі, і це - буде кінець, відбудеться воцаріння Божественного Середовища (П. Тейяр де Шарден), необхідна активна творча есхатологія (М. Бердяєв), “подолання смерті” (М. Федоров), „катастрофа стане відновленням життя” (В.Розанов). Важливим філософським джерелом сучасної есхатологічної свідомості є гуманістично-активний зміст есхатології, що полягає в моральному самовдосконаленні людини.

Рух до Боголюдства в історіософії трактується як духовне, моральне перетворення, зміст і ціль якого - відтворення зв'язку людини й Бога. “Боротьба двох градів” - людинобожжя й боголюдства, де людинобожжя виражене в теоріях прогресу, що задає помилковий, позасофійний шлях розвитку, а боголюдський прогрес є шляхом відновлення софійності (ідеальний світ). В обох варіантах передбачається активна діяльність людини (С.Булгаков). Людська особистість може з'єднатися з божественним початком тому, що сама причетна до Божества (Вол.Соловйов); людина - вище творіння Бога, тому споконвічно найдосконаліша істота (М.Федоров); моральна еволюція людства як умова духовного злиття людського духу з божественним, символ життя закладений у вірі (А.Хом'яков); занепад Заходу - у розриві з традицією, у прогресуючій тотальній матеріалізації, вихід - відновити справжню духовність, що веде до формування нової еліти (Р.Генон).

У третьому розділі “Сучасна есхатологічна свідомість і перспектива розвитку людства” обґрунтовується ідея про те, сучасні наукові прогнози й футуристичні сценарії тяжіють до підтвердження (спростування) своїми засобами тих абстрактних конструкцій, які були вибудувані на міфологічному, релігійному й філософському етапах еволюції есхатології.

У підрозділі 3.1. “Наука як джерело сучасної есхатологічної свідомості” доводиться, що сучасна есхатологічна свідомість підживлюється висновками “експертів” щодо найближчого майбутнього людства. Філософія історії, на відміну від науки історії, яка має справу з подіями, що вже відбулися, з минулим, орієнтована на побудову уявних моделей історичного процесу. І в цьому плані вона не може задовольнитися лише історичними фактами, що “не мають умовного способу”. Повертаючись до сформульованої у “Вступі” основної проблеми дисертації (про співвідношення об'єктивних передумов кінця історії й впливу на наші прогнози суб'єктивних есхатологічних уявлень на сучасному етапі розвитку), доводиться визнати, що наука, яка споконвічно націлена на опис об'єктивного стану речей, у результаті виявляється не вільною від суб'єктивних основ. Філософія історії моделює логіку історії, задіє і минуле, і сьогодення, і майбутнє. В останньому випадку ми не маємо права ігнорувати досить потужного шару культури, пов'язаного з есхатологічною традицією. Можна констатувати, що стереотипи есхатологічної свідомості значною мірою визначають наукове бачення перспектив людської цивілізації.

Фундаментальною причиною, що веде до Кінця світу, учені називають найчастіше нерозв'язні протиріччя в системі “Природа-Суспільство”. Есхатологічні прогнози сучасних футурологів можна розділити на дві категорії – позитивні й нормативні. Якщо перші ґрунтуються на екстраполяції існуючих тенденцій на найближчу перспективу, то другі відштовхуються від архетипово підтримуваних моделей майбутнього. Таке прогнозування “від належного” актуалізує в сучасній суспільній свідомості есхатологічні настанови. Проаналізувавши внесок науки (песимістичні прогнози Римського клубу: доповіді А. Печчеї, Д. Медоуз та ін., дослідження М.М.Мойсеєва, проголошення про „кінець історії” Ф. Фукуямой тощо) в становлення сучасної есхатологічної свідомості, можна зробити висновок про відносну об'єктивність наукових прогнозів у силу споконвічної “заглибленості” вчених у соціокультурний ефір, які містить есхатологічні настанови, що визріли в позанаукових формах пізнання (міфи, релігійні догми, історіософські концепти).

Есхатологічний світогляд може бути представлений як глибинна риса людського мислення, що привносить у нього тривалість і зв’язність, котра відтворює логіку внутрішнього перетерплювання, яку не можна звести до логіки мети, відповідно до якої різні відрізки шляху, ієрархічні структурні рівні й функціональні системи цілого зв'язані воєдино щодо необхідного результату.

Підрозділ 3.2. “Антропні виміри сучасного есхатологізму” присвячений розгляду прогнозів майбутньої людської цивілізації з позиції соціальної філософії, орієнтованої на ціннісно-значеннєве навантаження. Поряд з екологічним варіантом есхатології існують ще інші різновиди, що відіграють явно підлеглу щодо екології роль. Виняток у цьому плані може скласти лише антропологічна криза, що зачіпає саму природу людини і загрожує перерости в антропологічну катастрофу.

Соціальна філософія виділяє два основних напрямки осмислення теми майбутнього: 1-й - склався в християнській традиції (катастрофа на основі хіліазму, “старіння Землі” (І. Кант)); 2-й - у науці (моделі антропо-, соціо-, геобіо-катастрофи, панування машинної цивілізації (Е. Фромм)). Обидва напрямки розглядають всесвітню історію в єдиній спрямованості. Причому західні мислителі наголошують переважно на прогресі матеріального виробництва, вітчизняні – на прогресі в галузі духовної сфери. Російська філософія породила ідею багатоспрямованості історичного руху, поліцентричності культурного життя, відсутності єдиного загального для всіх народів закону прогресивного розвитку (М. Данилевський). Тому третій напрямок (песимістичний) – припускає можливість особливої долі локальних історичних типів цивілізації (О. Шпенглер, А. Тойнбі).

Песимістичні прогнози есхатологів, виходячи на поведінковий рівень у структурі світогляду, не заперечують, а передбачають драматичний аспект (від грецьк. “drama” - дія). Сприйнята драматично есхатологічна ситуація може не тільки породити розчарування, пасивність, бездіяльність, але й, навпаки, стати потужним стимулом, що спонукує до дії, до творчості, до самовдосконалення.

У Висновках робиться акцент на тому, що у масовій свідомості наших сучасників чимало есхатологічних передчуттів. Образ Кінця світу, що наближається, неминучої катастрофи постійно культивується в свідомості людей.

Висновки:

1. З методологічної точки зору пошук світоглядних джерел сучасної есхатологічної свідомості стає можливим завдяки тому, що кожний з історичних типів світогляду не існує в “чистому” вигляді, а містить у собі елементи інших типів. Втрата тим або іншим типом світогляду своїх пануючих позицій не означає його знищення. Тому в сучасній есхатологічній свідомості в знятому вигляді наявні всі змістовні моменти міфологічної, релігійної та історіософської есхатології.

2. Проведений аналіз міфології дозволяє констатувати, що цей тип світогляду привносить в есхатологію, що зароджується, уявлення про принципову скінченність земного буття, про його причини й символи-ознаки, про послідовну деградацію людства, про гнів богів. Джерелами есхатологічної свідомості тут є емпіричні факти людського існування (страх смерті, природні й соціальні катастрофи, споглядання циклічності природних процесів), що лежать в основі міфів, стаючи паралельно змістом колективного несвідомого – есхатологічних архетипів.

3. У результаті розпаду міфу на раціональну, ірраціональну й художньо-поетичну складові з'являються відповідно такі форми суспільної свідомості, як філософська, релігійна й естетична.