ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ГОЛИШ Лариса Григорівна

УДК 94(477) „1943/1950”

ФУНКЦІОНУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИТЯЧИХ

УСТАНОВ УРСР У 1943 – 1950 рр.

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРКАСИ 2007

Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ЛИСЕНКО ОЛЕКСАНДР ЄВГЕНОВИЧ,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії України періоду

Другої світової війни

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ПОТИЛЬЧАК ОЛЕКСАНДР ВАЛЕНТИНОВИЧ

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова, завідувач кафедри

джерелознавства та спеціальних

історичних дисциплін

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

ВРОНСЬКА ТАМАРА ВАСИЛІВНА

Національна академія служби безпеки України,

професор спецкафедри

Провідна установа: Чернівецький національний університет

ім. Ю. Федьковича

Захист відбудеться „28” березня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кімн. 211.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий „23” лютого 2007 р.

Вчений секретар,

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історія України воєнного та повоєнного періодів, що має справді неперехідне значення, потребує переосмислення на нових методологічних засадах, звернення до аналізу різних сторін життя українського суспільства в період великих випробувань, характеристики становища всіх категорій населення та суспільних структур.

Відтак на порядок денний сучасних суспільствознавчих досліджень висувається як суто наукова, так і моральна потреба повніше відтворити багатогранну картину життя пересічної людини, в тому числі й неповнолітньої, у воєнний та повоєнний періоди. У цьому зв’язку актуальним є звернення до наукового аналізу життєдіяльності вихованців спеціальних дитячих установ та особливостей їхнього функціонування в специфічних історичних обставинах.

Попри умовність екстраполяції минулих подій на сучасні, врахування історичного досвіду відкриває унікальні можливості для визначення шляхів удосконалення суспільства. Це вкрай важливо під час сучасного українського державотворення, що супроводжується ускладненням становища юних громадян, збільшенням чисельності сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, зростанням виявів девіантної поведінки неповнолітніх.

У зв’язку з цим пріорітетним є вироблення ефективної й виваженої державної політики у сфері опікування неповнолітніми громадянами з особливим соціальним статусом і потребами, забезпечення необхідних організаційних та матеріально-фінансових умов функціонування спеціальних установ для цієї категорії. З огляду на вказане, велику практичну цінність має творче використання досвіду роботи спеціальних дитячих установ, нагромадженого у воєнні та повоєнні роки.

Суспільне значення і актуальність пропонованого дослідження посилюється й оголошенням 2006 року роком захисту прав дитини та початком широкомасштабного реформування системи спеціальних дитячих установ, що зобов’язує владні структури виявити ще більшу увагу до влаштування долі дітей, позбавлених батьківського піклування. Не менш важливе значення має й потреба диференційованого підходу державних органів до визначення форм соціального захисту щодо постраждалих у роки війни неповнолітніх груп цивільного населення.

Дослідження питань життєдіяльності вихованців спеціальних дитячих установ воєнних та повоєнних років дозволить поповнити методичну базу для громадянського виховання підростаючого покоління сучасної України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з комплексними науково-дослідними темами відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України „Трансформації суспільно-політичних, економічних та культурних процесів в Україні під впливом воєнних подій 1939 – 40-х рр.” (номер державної реєстрації 0104000624) та „Українське суспільство і влада на завершальному етапі війни 1943 – 1945” (номер державної реєстрації 0104u003293). Пропоноване дослідження корелюється також із комплексною плановою темою „Актуальні питання історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн”, що розробляється кафедрою всесвітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.

Об’єктом дослідження є дитячі установи воєнного та повоєнного періодів, а також політика радянського уряду та Комуністичної партії стосовно їхньої діяльності.

Предмет дослідження – функціонування спеціальних дитячих установ України в 1943 – 1950 рр. та їхня роль у соціальній реабілітації неповнолітніх громадян із особливим соціально-правовим статусом.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1943 – 1950 рр. Вибір нижньої межі (1943 р.) визначається початком визволення територій УРСР від нацистської окупації, верхньої (1950 р.) – завершенням четвертої п’ятирічки, оскільки в наступному змінилися як принципи політики держави стосовно спецдитустанов, так і діяльність останніх.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються територій Ворошиловградської (Луганської), Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сталінської (Донецької), Сумської, Харківської, Чернігівської областей УРСР та м. Києва. Вибір авторкою саме таких географічних меж зумовлений певною історичною й територіальною цілісністю, відносною синхронністю та схожим характером перебігу подій у цьому регіоні.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі виявлених джерел, здобутків історіографії комплексно й системно проаналізувати особливості функціонування різних типів спеціальних дитячих установ України в 1943 – 1950 рр. та розкрити їхнє місце у вихованні та влаштуванні долі дітей з особливим соціальним статусом.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

- з’ясувати стан наукового вивчення проблеми та проаналізувати джерельну базу дослідження;

- охарактеризувати історичні умови та нормативно-правову базу організації спеціальних дитячих установ УРСР;

- проаналізувати особливості функціонування різних типів спецдитустанов Радянської України та їхнє відомче підпорядкування;

- дослідити специфіку організації навчально-виховного процесу в спеціальних дитячих установах республіки;

- розкрити умови повсякденного життя вихованців спецдитустанов УРСР;

- виявити чинники, які визначали становище спеціальних дитячих закладів у системі інших соціокультурних та пенітенціарних Пенітенціарний – (від лат. рoenitentia – каяття) – те, що стосується покарання, головним чином кримінального. інституцій УРСР;

- визначити роль спецдитустанов у соціальний реабілітації й адаптації неповнолітніх громадян із особливим статусом.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- вперше у вітчизняній історіографії проблему функціонування спеціальних дитустанов 1943 – 1950 рр. виділено в окремий предмет дослідження;

- до наукового обігу введено раніше невідомі джерела;

- проведено типологізацію спеціальних дитячих установ періоду, який досліджується, з’ясовано їхнє місце в системі інших закладів УРСР для неповнолітніх;

- охарактеризовано нормативно-правову базу функціонування спецдитустанов;

- виявлено об’єктивні статистичні дані стосовно мережі та контингенту спецдитустанов;

- комплексно проаналізовано умови повсякденного життя вихованців спецдитустанов;

- розкрито роль і місце спецдитустанов у соціальній реабілітації дітей з особливими суспільними потребами.

Практичне значення дисертації полягає насамперед у тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення, що містяться у роботі, суттєво розширюють сучасні знання соціальних аспектів історії воєнних і повоєнних років, а відтак сприяють інтенсифікації досліджень як з цієї проблематики, так і суміжних та дотичних тем. Результати роботи можуть залучатися для розробки лекційних курсів, проведення спецсемінарів, створення підручників та навчальних посібників з історії України вказаного періоду. Окремі положення дисертації стануть у нагоді для оптимізації соціальної політики в Україні, зокрема, у визначенні державних пріоритетів щодо неповнолітніх громадян із особливим соціальним статусом, а також постраждалих в роки війни неповнолітніх категорій населення.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на спільному засіданні кафедр новітньої історії та всесвітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Результати дослідження були апробовані в доповідях дисертантки на Міжнародних наукових конференціях: „Незабутні сторінки історії нашого народу: (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників)” (17 грудня 2004 р., Київ), „Велика перемога: погляд із сьогодення (присвячена 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні)” (16 – 17 квітня 2005 р., Донецьк), „Соборна Україна: історична ретроспектива” (9 – 10 грудня 2005 р., Черкаси); Другій обласній науково-краєзнавчій конференції „Черкащина в контексті історії України: (до річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.)” (14 квітня 2005, Черкаси).

Публікації. Основні положення й висновки викладено у 7 публікаціях, 5 з яких – у виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3 др. арк.

Обсяг та структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (42 сторінки, 353 позиції) і 10 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету й завдання, окреслено наукову новизну та практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію одержаних результатів.

Перший розділ „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні основи дослідження” структурно поділяється на три взаємопов’язані підрозділи.

Підрозділ 1.1 – „Стан наукової розробки проблеми” містить аналіз наукової літератури з теми, яка досліджується. Історіографію проблеми можна поділити на два великих періоди: радянський (середина 1940-х рр. – 1991 р.) і сучасний (1991 – 2006 рр.). Радянський період історіографії поділяється на три етапи: 1) від середини 1940-х до середини 1950-х рр.; 2) від середини 1950-х до 1985 рр.; 3) 1985 – 1991 рр. Такий поділ відповідає періодизації воєнної історіографії України Стецкевич В. Воєнна історіографія України // Безсмертя. Книга пам’яті України 1941 – 1945 рр. – К., 2000..

Початковий етап дослідження теми представлений працями вчених-істориків першого повоєнного десятиріччя. Спробу проаналізувати тяжкі наслідки війни для мережі дитячих установ УРСР через призму тогочасних орієнтирів зробив С.Х. Чавдаров Чавдаров С.Х. Найдемократичніша в світі школа // Радянська школа. – 1947. – № 5.. Медико-санітарні аспекти впливу війни та повоєнного часу на стан здоров’я і фізичний розвиток неповнолітніх із особливим соціальним статусом було проаналізовано на 1-й (квітень 1946 р.) та 2-й (грудень 1947 р.) Всесоюзних наукових конференціях. На них обговорювалися питання наслідків війни серед дитячого населення, заходи щодо їх ліквідації Зборовская Ф.И. Санитарные последствия войны среди детского населения и мероприятия по их ликвидации // Санитарные последствия войны и меры по их ликвидации: труды Первой конференции 22-24.04-1946 г. – М., 1947., дитячих інфекцій у воєнні роки Рикман О.О. Детские инфекции в годы Великой Отечественной войны // Медико-санитарные последствия войны: Труды Второй конференции. 17 – 19 декабря 1946 г.: В 2 т. – М., 1948. – Т. 1., а також шляхи мінімізації негативних впливів того історичного часу у окремих областях УРСР Шкляр Б.М. Мероприятия по ликвидации санитарных последствий войны и оккупации в Днепропетровской области // Медико-санитарные последствия войны и мероприятия по их ликвидации: Труды Второй конференции 17 – 19 декабря 1946 г.: В 2 т. – М., 1948. – Т. 1.. Офіціозно окремі аспекти функціонування спецдитустанов у повоєнний період охарактеризував О.М. Філіпов Філіпов О.М. Розвиток радянської школи УРСР в період першої післявоєнної п’ятирічки. – К, 1957. . Вплив егативних наслідків війни, вузькість джерельної бази завадили тогочасним дослідникам забезпечити достатній аналіз питань становища дітей з особливим соціальним статусом.

Більш плідним у вивченні теми виявився історіографічний етап, що тривав від середини 1950-х до 1985 р. Окремі факти, переважно статистичного характеру, що стосуються діяльності спецустанов, подані на сторінках фундаментальних видань, зокрема, тритомника з історії УРСР в роки війни Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941 – 1945 гг.: В 3 т. – К., 1975., відповідних розділів історії комсомолу України Історія Ленінської Комуністичної спілки молоді України: 4-е вид. – К., 1979.. Фрагментарна інформація з деяких питань теми зустрічається й на сторінках краєзнавчого видання з історії міст і сіл УРСР Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. – Київська обл. – К., 1971.; Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Луганська обл. – К., 1968 та ін..

У контексті тем своїх досліджень на дотичному рівні до окремих аспектів теми зверталися такі українські дослідники, як М.В. Коваль Коваль М.В. Общественно-политическая деятельность трудящихся Украинской ССР в период Великой Отечественной войны. – К., 1977., О.О. Сушко Сушко О.О. Боротьба трудящих за відновлення матеріальної бази загальноосвітніх шкіл УРСР (1943 – 1945 рр.) // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1981. – № 5. , Т.Т. Гриценко Гриценко Т.Т. Піклування партії та уряду про дітей // УІЖ. – 1975. – № .; Її ж. Коммунистическая партия – организатор помощи семьям военнослужащих, инвалидам и детям-сиротам на освобождённой территории Украины (1943 – 1945 гг.): Автореферат дис…. канд. ист. наук. – К., 1973. , П.І. Денисенко Денисенко П.І. Комуністична партія України – організатор відбудови народного господарства республіки (1943 – 1945 рр.). – К., 1968., А.П. Піщевський, О.Г. Перехрест Піщевський А.П., Перехрест О.Г. Ідейно-політичне виховання учнівської молоді в роки Великої Вітчизняної війни // Радянська школа. – 1975. – № 2. та ін. Проте проблема функціонування спецдитустанов не стала спеціальним предметом вивчення для цих науковців.

Методологічна трансформація історичної науки, що розпочалася у зв’язку з горбачовською перебудовою, мала суперечливий характеру більшість праць спочатку несли в собі рудименти попередніх стереотипів. Це відобразилося, зокрема, в низці нарисів з історії обласних комсомольських організацій Очерки истории Днепропетровской областной комсомольской организации. – К., 1987.; Нариси історії Київських міської та обласної комсомольських організацій. – К., 1986. та ін., працях Р.І. Киричок Киричёк Р.И. Из истории партийного руководства комсомолом в освобождённых районах СССР в 1941 – 1945 гг. – Харьков, 1990., Л.В. Пилипенко Пилипенко Л.В. Зігріті всенародною любов’ю // Радянська школа. – 1988. – № 6., Ю.І. Зінченка Зинченко И.Ю. Советы депутатов трудящихся Украинской ССР в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945. – К., 1989., В.В. Ленської Ленська В.В. Піклування партії про загальне навчання дітей і підлітків в роки війни // УІЖ. – 1987. – № 9., О.В. Ярушиної Ярушина А.В. Восстановление общеобразовательных школ на освобождённой территории // Возрождение прифронтовых и освобождённых районов СССР в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг. – М., 1986. , П.М. Чернеги Чернега П.М. Профсоюзы Украинской ССР в годы Великой Отечественной войны. – К., 1987.. На сторінках цих праць зустрічається лише дотична інформація з обраної нами теми, а завершені сюжети були відсутні.

Здобуття Україною державної незалежності в 1991 р. започаткувало сучасний період історіографії. Утвердженню нових історіософських підходів до вивчення соціальних аспектів воєнної проблематики сприяли глибокі методологічні та конкретно-історичні праці М.В. Коваля Коваль М.В. Друга світова війна і Україна (1939 – 1945 рр.): Історіософські нотатки. – К., 1999.; Його ж. Друга світова війна та історична пам’ять // УІЖ. – 2000. – № 3. , О.Є. Лисенка Лисенко О.Є. Людський фактор перемоги // Сторінки воєнної історії: Збірник наук. праць. – К., 2001. – Вип. 5.; Його ж. Друга світова війна як предмет наукових досліджень та феномен історичної пам’яті // УІЖ. – 2004. – № 5. та О.В. Потильчака Потильчак О.В. Режимні лікувальні установи для військовополонених на території України // Університет. – 2005. – № 2 (4).. Принципово новими підходами позначена праця Т.В. Вронської Вронська Т.В. В умовах війни. Життя та побут населення України (1943 – 1945). – К., 1995., в якій на мікрорівні вивчено повсякденне життя різних категорій та верств цивільного населення українського міста постокупаційного періоду. Фрагментарну інформацію з питань улаштування дітей-сиріт у повоєнні роки містить дослідження В.І. Юрчука Юрчук В.І. Культурне життя в Україні у повоєнні роки: світло і тіні. – К., 1995.. Через призму своїх досліджень зверталися до окремих аспектів теми, яка вивчається, В.М. Дудник Дудник В.М. Відбудова міського господарства України у 1943 – 1950 рр.: Автореф. дис.... канд. іст. наук. – К, 2004. , М.О. Бистра Бистра М.О. Система освіти в Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни: Автореф. дис.... канд. іст. наук. – Донецьк, 2006. . Оригінальністю та грунтовністю аналізу відзначається праця російської дослідниці М.С. Зінич Зинич М.С. Будни военного лихолетья: В 2-х вып. 1941 – 1945. – М., 1994., присвячена вивченню різних сторін повсякденності „воєнного покоління”, в тому числі й вихованців дитустанов.

Дещо детальніше досліджує цю тематичну нішу Г.М. Голиш Голиш Г.М. У вирі війни. Становище неповнолітніх громадян України в 1941 – 1945 рр. – Черкаси, 2005.; Його ж: Наслідки німецько-радянської війни для неповнолітніх громадян України // УІЖ. – 2005. – № 3.; Становище неповнолітніх громадян України в період німецько-радянської війни 1941 – 1945 рр.: Автореф. дис.... канд. іст. наук. – Черкаси, 2004. , який, вивчаючи на комплексному рівні становище неповнолітніх громадян України воєнного періоду, звертається й до окремих питань функціонування спецдитустанов. Проте донині залишається ще досить широке дослідницьке поле, оскільки й на сучасному історіографічному етапі багато аспектів означеної проблематики залишаються не вивченими.

Незважаючи на очевидні успіхи західної історіографії з дослідження проблем соціальної антропології в цілому та становища неповнолітніх громадян зокрема, все ж обрана нами тема і в студіях зарубіжних дослідників ще не стала предметом спеціального вивчення. Відсутні праці з цієї тематики й на пострадянському просторі.

Таким чином, незважаючи на накопичення певного фрагментарного емпіричного матеріалу дослідниками різних поколінь, проблема функціонування спеціальних дитячих установ залишилася майже не опрацьованою. Звернення окремих науковців до сюжетів такого характеру носило вибірковий характер, цим матеріалам, як правило, відводилася роль доповнення чи ілюстрації. Досі відсутня й науково обгрунтована типологізація цих специфічних закладів. Означене вище зумовлює необхідність комплексного та системного вивчення визначеного нами предмету дослідження.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база” вказано, що її становлять різнопланові за змістом і характером джерела як колективного, так і особового походження. Переважають архівні документи: авторкою опрацьовано й залучено до роботи матеріали 234 справ, які знаходяться в 30 фондах 4 центральних і 6 регіональних архівів, вони здебільшого вводяться в науковий обіг вперше.

Під час наукового пошуку авторкою були опрацьовані матеріали Центрального архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Державного архіву СБУ (ДА СБУ), Центрального державного архіву Міністерства внутрішніх справ України (ЦДА МВС України) та державних архівів Дніпропетровської (ДАДО), Запорізької (ДАЗО), Київської (ДАКО), Полтавської (ДАПО), Харківської (ДАХО) і Черкаської (ДАЧО) областей.

Із матеріалів ЦДАВО України були залучені документи таких фондів: Р-2 „Управління справами Ради Народних Комісарів”, Р-582 „Статистичне управління УРСР”, 166 „Наркомат освіти УРСР”, 342 „Міністерство охорони здоров’я”, Р-348 „Наркомат соціального забезпечення УРСР” та Р-337 „Державна планова комісія Української РСР при Раді Міністрів УРСР. Відділ культури”.

У ЦДАГО України вивчалися матеріали ф. 1 „Центральний комітет Компартії України. Відділ шкіл” та 7 „Ленінська Комуністична спілка молоді України Центральний комітет. Особливий сектор – спецгрупа ЦК ЛКСМУ. Відділ шкіл”.

У ДА СБУ опрацьовано ф. 9 „Нормативно-розпорядчі документи органів безпеки УРСР”, де відклалися документи, які характеризують діяльність спецдитустанов НКВС УРСР, показують недоліки їхньої роботи.

У ЦДА МВС України вивчалися матеріали фондів 45 „Коллекция приказов, указаний НКВС-МВД СССР” та 46 „Накази МВС УРСР”.

У регіональних архівах було опрацьовано такі матеріали: ДАДО, ф. П-19 „Днепропетровский обком КП (б) У. Отдел школ”, ф. Р-5163 „Исполнительный комитет Кировского райсовета депутатов трудящихся г. Днепропетровска. Общий отдел”; ДАЗО, ф. П-24 „Запорожский областной комитет комсомола”, ф. П-102 „Запорожский обком Компартии Украины”, ф. Р-1335 „Виконавчий комітет Запорізької області Ради народних депутатів трудящих”, ф. Р-2500 „Запорожский областной отдел здравоохранения исполнительного областного совета депутатов трудящихся. Сектор лечебно-профилактической помощи детям”, ф. Р-2505 „Запорожский областной отдел народного образования. Исполнительного комитета областного совета депутатов трудящихся. Отдел детдомов”, ф. Р-2936 „Запорожский областной отдел социального обеспечения при облисполкоме”; ДАКО, ф. 880. „Київського облвиконкому. Протокольний відділ”; ДАПО, ф. П-15 „Полтавский обком Компартии Украины. Особый сектор”, ф. Р-4085 „Виконавчий комітет Полтавської області Ради депутатів трудящих. Протокольна група”, ф. Р-4298 „Обласний відділ народної освіти виконавчого комітету Полтавської Ради депутатів трудящих”; ДАХО, ф. Р-4683 „Коминтерновский отдел народного образования г. Харькова”, ф. Р-4695 „Харьковский отдел народного образования Харьковского исполкома. Сектор детдомов” і ДАЧО, ф. Р-72 „Виконавчий комітет Корсунь-Шевченківської районної Ради депутатів трудящих Київської області”, ф. Р-624 „Виконавчий комітет Золотоніської районної ради депутатів трудящих”, ф. Р-3070 „Исполнительный комитет Уманского городского Совета депутатов трудящихся, Киевской области”, ф. Р-3324 „Районний відділ народної освіти виконкому Кам’янської районної ради народних депутатів трудящих Кіровоградської області”.

У роботі використано джерела особового походження, які, незважаючи на їхній суб’єктивний характер, сприяють об’єктивному висвітленню та персоніфікації подій. Здобувачкою проведено вибіркове анкетування та інтерв’ювання колишніх вихованців та працівників дитустанов на основі розробленого нею опитувальника ДАЧО. – Ф. Р-5549. Колекція. Учасники Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. – Оп. 6. – Спр. 74. Інтерв’ю від 22.12.2006 р. Голиш Л.Г. із колишнім вихователем Золотоніського спеціального дитячого будинку Перехрестом Г.Ф. з 1947 по 1959 рр.; ДАЧО. – Ф.Р-5549. Колекція. Учасники Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. – Оп. 6. – Спр. 73. Спогади заслуженої вчительки України Тамари Миколаївни Герасименко про перебування в дитячому будинку з 1.01.1944 по 1.03.1947 рр..

За типологічно-видовим критерієм залучені архівні джерела можна поділити на такі групи: 1) документи центральних та місцевих органів влади; 2) матеріали міністерств та відомств; 3) звітно-розпорядча документація партійних та комсомольських організацій; 4) актова документація діяльності спецдитустанов; 5) джерела особового походження тощо.

Опубліковані джерела представлені збірниками документів та матеріалів, які висвітлюють події воєнного і повоєнного часу та містять фрагментарну інформацію з обраної теми. Вони умовно класифікуються на декілька груп.

Перша група – це документальні збірники комплексного характеру, що об’єднують матеріали в масштабах усієї України Советская Украина в годы Великой Отечественной войны: Документы и материалы: В 3 т. – К., 1985. – Т. 2, 3.; КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и Пленумов ЦК(1898 – 1986): 9-е изд. доп. и спр.: в 15 т. – М., 1985. – Т. 7.; Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: В 2-х т. – К., 1977. – Т. 2.; Хронологічне зібрання законів, указів президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР: В 2 т. – К., 1963. – Т. 2.

Хронологічне зібрання законів, указів президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР: В 2-х т. – К., 1963. – Т. 2..

Другу групу опублікованих документів становлять різного роду тематичні збірники, зокрема, з питань історії культурного будівництва Культурне будівництво в УРСР: Важливі рішення КП і Радянського уряду 1917 – 1959: Збірник документів: В 2-х т. – К., 1959. – Т. 2. , розвитку народної освіти Народное образование. Основные постановления. Приказы и инструкции. – М., 1948.; Директивы ВКП(б) и постановления советского правительства о народном образовании: Сборник документов за 1917 – 1947 р. – М., Л., 1947. – Вып. 1 2., історії медичної галузі у воєнні роки Здравоохранение в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.: Сборник документов и материалов. – М., 1977.; Здравоохранение УССР в 1944 году. Сводноаналитический обзор составленный на основании отчётов органов здравоохранения УССР за 1944 год. – К., 1947..

Третя група – регіональні документальні збірники, які вийшли протягом 1940-х – 1970-х рр., вони підготовлені працівниками обласних архівів та місцевих владних структур Луганщина в годы Великой Отечественной войны: Сборник документов и материалов. – Донецк, 1969.; Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945: Збірник документів і матеріалів. – К., 1977. та ін. .

Четверту групу друкованих документів становлять збірники інструктивно-методичних матеріалів Навчально-виховна робота в дитячих будинках: Інструктивно-методичні матеріали: Збірник 2. – К., 1949.; З досвіду роботи дитячих будинків Київської області. – К., 1954., які дають змогу глибше зрозуміти специфіку роботи спецдитустанов.

П’ята група – матеріали періодики воєнних та повоєнних років Філіпов О.М. Народна освіта УРСР в 4-сталінській п’ятирічці // Радянська освіта. – 1946. – 1 травня. – № 22.; Богданов Г. Комсомольская забота // Сталинское племя. – 1944. – 11 января. – № 4.; Учні на допомогу дітям-сиротам // Молодь України. – 1945. – 31 березня. – № 63.; Вернулись на родину // Юный Ленинец. – 1945. – 30 марта. – № 14..

Отже, джерельна база обраної для дослідження теми є достатньо репрезентативною і дозволяє реалізувати поставлену мету та вирішити дослідницькі завдання.

У підрозділі 1.3 „Методологія та методи дослідження” визначено, що основу дослідження становить сукупність загальнонаукових та спеціальних принципів: об’єктивності, історизму, системності, всебічності, плюралізму та україноцентризму. Їхнє застосування зорієнтувало авторку на комплексний підхід до опрацювання поставленої проблеми, неупередженість оцінок, використання лише достовірної інформації, розкриття історичних закономірностей, встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Комплексне вивчення спецдитустанов як особливих суспільних інституцій передбачає реконструкцію всього спектру чинників, які визначали специфіку їхнього функціонування.

Означені методологічні принципи визначили й адекватний їм методичний інструментарій. Поряд із використанням загальнонаукових методів дослідження (аналіз, синтез, групування, типологізація, дедукція, індукція) провідне місце віддано спеціальним – проблемно-хронологічному, порівняльно-історичному, квантитативному, структурному, ретроспективному та наративному методам. Застосовано також елементи полідисциплінарних підходів, що забезпечило більшу повноту і багатогранність вивчення теми.

Другий розділ „Історичні умови та нормативно-правова база розвитку спеціальних дитячих установ” поділяється на два взаємопов’язані підрозділи. У підрозділі 2.1 „Наслідки війни для неповнолітніх громадян УРСР” указується, що війна спричинила катастрофічне погіршення становища неповнолітнього населення України. Одним із найтяжчих її наслідків стало масове сирітство, дитяча бездоглядність і безпритульність. Скрутне матеріальне становище цієї категорії юних громадян поєднувалося з їхніми морально-психологічними стражданнями, пов’язаними зі втратою родинного затишку. Хронічне голодування, жахливі побутові умови, тотальна руйнація об’єктів соціально-культурної сфери, дитячих установ – все це призвело до затримки фізичного та інтелектуального розвитку неповнолітніх, спричинило масові дитячі захворювання, які часом набирали характеру епідемій. Наслідком страждань юних громадян України у воєнні роки стало й поширення посттравматичного синдрому, який негативно вплинув на їхню психоемоційну сферу. Встановлено, що у зв’язку з небезпечними захворюваннями, випробуваннями воєнної доби значного поширення набула дитяча інвалідність, особливо серед неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування.

З’ясовано, що розлад системи суспільного виховання, зміщення акцентів на пошук стратегій виживання в особливих історичних умовах сприяли зростанню виявів девіантної поведінки в неповнолітньому середовищі. Зроблено висновок про те, що така ситуація вимагала адекватного і невідкладного реагування з боку владних структур.

У підрозділі 2.2 „Правове регулювання процесу створення та діяльності спеціальних дитячих установ” проаналізовано законодавчу та розпорядчу базу роботи органів радянської влади з розгортання мережі й функціонування спеціальних дитячих установ для неповнолітніх громадян із особливим соціальним статусом та потребами. Відповідні директивні документи партійно-державного керівництва з цього напряму внутрішньої політики з’являлися як на загальносоюзному, так і республіканському рівнях. На їхній основі ухвалювалися розпорядження місцевих органів влади, проводилася велика організаторсько-практична робота.

Визначено основні владні структури, на які покладалися завдання безпосередньої опіки і контролю за діяльністю спецдитустанов. Підкреслено, що провідну роль у забезпеченні їхнього функціонування відігравали органи наркоматів (міністерств) освіти, охорони здоров’я, внутрішніх справ, соціального забезпечення.

На основі структурного й комплексного аналізу нормативно-правових документів різного рівня і походження авторка подала типологізацію спеціальних дитячих установ для категорій неповнолітніх громадян із особливим соціальним статусом. Вони різнилися за функціональним призначенням, відомчим підпорядкуванням, особливостями особового складу їхніх вихованців. Зокрема, виділено такі установи: дитячі кімнати міліції (ДКМ), дитприймальники-розподільники (ДПР), будинки дитини, дитбудинки звичайного і спеціального типу, дитбудинки при промислових підприємствах, колгоспні дитбудинки, лікувальні та санаторні дитбудинки, дитячі трудові колонії (ДТК), дитячі трудово-виховні колонії (ДТВК).

Авторкою складено схему влаштування неповнолітніх громадян із особливим соціальним статусом та потребами в спеціальні дитячі установи, показано їх рух різними ланками цієї соціокультурної та правоохоронної системи (див. додаток Б у дисертації).

Третій розділ „Діяльність спеціальних дитячих установ наркоматів (міністерств) освіти та охорони здоров’я у 1943 – 1950 рр.” складається з трьох взаємопов’язаних підрозділів. У підрозділі 3.1 „Формування мережі та контингенти спеціальних дитячих установ” на основі різноманітних статистичних матеріалів, частину яких узагальнено в таблицях, висвітлено розгортання мережі та динаміку формування контингенту спеціальних дитячих установ, підпорядкованих наркоматам (міністерствам) освіти та охорони здоров’я. Їм належало провідне місце в системі дитячих установ особливого призначення. Доведено, що, незважаючи на значні успіхи в реалізації визначених владними структурами завдань у цій сфері, виконати їх, переважно з об’єктивних причин, повною мірою не вдалося.

Через різноманітні джерела поповнення контингенту дитустанов досить строкатим був склад вихованців за їхнім попереднім соціальним статусом, віком, рівнем вихованості та відповідальності, станом здоров’я, фізичного та психічного розвитку. У будинках дитини Наркомату (Міністерства) охорони здоров’я утримувалися немовлята віком до 3-х років. Соціальна ж реабілітація неповнолітніх громадян віком 4 – 15 років, позбавлених батьківського піклування, здійснювалася в дитбудинках Наркомату (Міністерства) освіти УРСР. Поряд із дитбудинками загального типу функціонували спецдитбудинки для дітей загиблих фронтовиків та партизанів, які відзначалися дещо кращим фінансово-матеріальним забезпеченням. За віковим складом їхніх вихованців та функціональною роллю дитбудинки поділялися на дошкільні, шкільні та змішані.

Встановлено, що в міру поступового вичерпання джерел поповнення особового складу спеціальних дитячих установ, досягнення певних оптимальних величин, динаміка розгортання їхньої мережі суттєво знижується. Особливо це стає помітним на кінець періоду, який досліджується, що, на нашу думку, пояснюється зменшенням негативних впливів повоєнного часу на соціальне життя.

Підрозділ 3.2 „Умови утримання вихованців дитбудинків та будинків дитини” присвячено аналізу соціально-побутових умов життєдіяльності контингенту спеціальних дитячих установ наркоматів (міністерств) освіти та охорони здоров’я. Підкреслено, що на їхньому функціонуванні позначилися неймовірні труднощі й суперечності воєнного та повоєнного часу.

Спецдитустанови працювали в умовах перманентного матеріально-фінансового дефіциту і не змогли забезпечити відповідний чинним санітарним нормам рівень утримання своїх вихованців. Проаналізований масив статистичних матеріалів засвідчує, що вихованці спецдитустанов потерпали від антисанітарії, холоду, нестачі приміщень, твердого і м’якого інвентаря, ігрового та навчального приладдя. Особливо дошкуляв голод та незбалансоване, малокалорійне харчування. Фатальні наслідки мав і дефіцит донорського материнського молока та спецхарчування в будинках дитини.

Встановлено, що одним із джерел для поліпшення харчування та побуту вихованців спецдитустанов стало створення при них підсобних господарств, які, однак, змогли лише частково зменшити тотальний дефіцит засобів проживання.

Прямим наслідком незадовільних умов утримання стали масові захворювання серед вихованців спецдитустанов. Більшість хвороб мали небезпечний характер і призводили до тривалих розладів фізичного та психічного здоров’я дітей і масових випадків смертності.

У підрозділі 3.3 „Організація навчально-виховного процесу та кадрове забезпечення” охарактеризовано специфіку організації навчання й виховання у спецдитустановах та з’ясовано особливості складу їхнього обслуговуючого персоналу. Встановлено, що лише невелика кількість дитбудинків мала свої власні школи, більшість же їхніх вихованців здобувала початкову та неповну середню освіту в загальноосвітніх школах звичайного типу. Незважаючи на загалом високі формальні показники організації загального навчання, насправді ж якість здобутих вихованцями знань залишала бажати кращого. Як правило, не вдавалося забезпечити й належну результативність виховної роботи.

У дитбудинках пріоритетного значення надавали трудовому вихованню, з цією метою в них організовувалася мережа майстерень. Через недоліки в підготовці вихованців до самостійного життя, перспективи їхньої соціальної адаптації були досить проблематичними.

Як засвідчує аналіз залучених статистичних даних, більшість вихованців, із досягненням відповідного віку, направлялися у фахові навчальні заклади для здобуття робітничих професій (школи фабрично-заводського навчання, ремісничі та залізничні училища). Тільки невеликій частині контингенту спецдитустанов надавалася можливість здобувати середню освіту з подальшою перспективою навчання в технікумах та ВНЗ.

Кадрове забезпечення спецдитустанов наркоматів (міністерств) освіти та охорони здоров’я здійснювалося відповідно до нормативно-правових документів вказаних структур. Штатні розписи мали свою специфіку, яка варіювалася залежно від типу окремої установи, і включали в себе як педагогічних та медичних працівників, так і адміністративно-господарський персонал. Встановлено, що попри загалом втішну ситуацію в кадровій сфері, спостерігалися й окремі недоліки, пов’язані з низьким освітнім цензом основних працівників, випадками їхньої службової недбалості та протиправних дій.

Четвертий розділ – „Функціонування спеціальних дитячих установ наркоматів (міністерств) внутрішніх справ, соціального забезпечення та інших відомств” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1 „Особливості діяльності спеціальних дитячих установ НКВС (МВС) УРСР” комплексно проаналізовано специфіку функціонування спецдитустанов, які знаходилися в підпорядкуванні Наркомату (Міністерства) внутрішніх справ УРСР. До цієї системи належали дитячі кімнати міліції, дитприймальники-розподільники, трудові та трудово-виховні колонії. Наголошується, що особливість цих установ полягала в тому, що вони поєднували як суто гуманітарно-виховні, профілактичні, так і, певною мірою, примусові функції.

Поряд зі своєю самодостатністю, спецдитустанови НКВС (МВС) виконували й службову, допоміжно-транзитну роль, поповнюючи контингент дитустанов інших відомств. З огляду на специфіку суспільних функцій, особового складу підопічних, вказані дитячі установи мали особливий режим роботи і вирізнялися з-поміж інших застосуванням спеціальних методів впливу. Більшою мірою це стосувалося трудових та трудово-виховних колоній, де утримувалися неповнолітні правопорушники. Однак у цілому функціонування спецдитустанов НКВС (МВС) характеризувалося такими ж рисами, які були притаманні іншим закладам спеціального призначення.

Акцентовано увагу на тому, що спецдитустанови НКВС (МВС) різнилися часом перебування в них неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування чи помічених у асоціальній поведінці. Якщо у дитячих кімнатах міліції та дитприймальниках-розподільниках це визначалося відповідними нормативними документами, то в трудових та трудово-виховних колоніях – рішенням суду. Умови утримання вихованців були загалом незадовільними. Штатний розпис цих установ відображав їхню специфіку і поряд з педагогічним, медичним та адміністративно-обслуговуючим персоналом він включав і працівників міліції.

У підрозділі 4.2 „Спеціальні дитячі установи для дітей з особливими потребами та послабленим здоров’ям” з’ясовано особливості функціонування дитячих установ для неповнолітніх громадян із обмеженими фізичними і психологічними можливостями та слабким здоров’ям. Гуманну місію з реабілітації дітей, що мали фізичну чи психічну неповноцінність, виконувала мережа дитбудинків для інвалідів Наркомату (Міністерства) соціального забезпечення, які мали різні профілі. Близькими до дитустанов для інвалідів за функціональним призначенням та особливостями роботи були лікувальні та санаторні дитбудинки Наркомату (Міністерства) охорони здоров’я для оздоровлення хворих дітей. На відміну від інших, розгортання вказаних установ припадає вже на повоєнний період, коли з’явилися певні можливості фінансування цього гуманітарного проекту. Класифіковано установи різного профілю: туберкульозного, трахомного, міотичного та фавозного.

Контингент вказаних типів дитустанов характеризувався великою строкатістю за віком вихованців, характером інвалідності чи захворювань, соціальним походженням тощо. У штатному розписі лікувальних та санаторних дитбунків переважали медичні працівники.

У підрозділі 4.3 „Дитбудинки при промислових підприємствах та колгоспах” з’ясовано, що у зв’язку з невідповідністю мережі державних спецдитустанов соціальним потребам у них виникли установи принципово нового типу, які мали виробничо-галузеве підпорядкування та відповідні джерела фінансування. Вони створювалися при промислових підприємствах та радгоспах, а умови утримання в них вихованців хоч і були дещо кращими від типових дитбудинків, проте безпосередньо залежали від фінансово-господарського стану своїх базових підприємств.

Встановлено, що близькими за типом до вказаних дитустанов були колгоспні дитбудинки, які знаходилися на балансі місцевих колективних господарств. Ініціатива створення цих особливих дитустанов виникала на місцях, а початок формування їхньої мережі припадає на постокупаційний період. Контингент, режим роботи та штатний розпис дитустанов промислових підприємств і колгоспів не мали особливих відмінностей від діяльності типових дитбудинків. Доведено, що в міру вичерпання джерел поповнення контингентів спецдитустанов потреба в функціонуванні альтернативних дитбудинків поступово відпала.

У результаті проведеного дослідження автор виносить на захист наступні висновки та положення:

1. Аналіз стану наукового опрацювання для дослідження теми засвідчує, що вона ще не стала предметом спеціального вивчення, чим і зумовлена її актуальність. Залучена до дисертації джерельна база є достатньо репрезентативною для вирішення дослідницьких завдань, реалізації поставленої мети.

2. Потреба в якнайшвидшому розгортанні та функціонуванні спеціальних дитячих установ була обумовлена тяжкими наслідками війни, насамперед масовим сирітством, дитячою бездоглядністю й безпритульністю, інвалідністю, небезпечними захворюваннями, виявами девіантної поведінки тощо.

3. Політика радянського уряду і Комуністичної партії у сфері допомоги дітям із особливим соціальним статусом відзначалася активною законодавчо-розпорядчою роботою та багатоплановою виконавчо-організаторською діяльністю, результатом якої стало створення необхідної нормативно-правової та методичної бази діяльності спеціальних дитячих установ.

4. Унаслідок організаторсько-практичної роботи центральних та місцевих органів влади було створено розгалужену мережу спеціальних дитячих установ різних типів, видів, профілів, функціонального призначення, особливостей роботи.