МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
ГОРИНЬ МАРТА ОРЕСТІВНА
УДК 334.72.(477):347.191.11
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ КОРПОРАТИВНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ
Спеціальність 08.00.03 –
економіка та управління національним господарством
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Львів – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі менеджменту Львівського національного університету імені Івана Франка.
Науковий керівник: | кандидат економічних наук, доцент
Піцур Ярослав Степанович,
Львівський державний університет внутрішніх справ,
доцент кафедри менеджменту.
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор
Назарова Галина Валентинівна,
Харківський національний економічний університет,
завідувач кафедри управління персоналом;
доктор економічних наук, професор
Ковалюк Олексій Миколайович,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
професор кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту.
Захист відбудеться 7 листопада 2007 р. о 13.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 035.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: м. Львів, просп. Свободи, 18, ауд. 115.
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий 6 жовтня 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради А. В. Стасишин
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах ринкової трансформації економіки України відбувається активний процес становлення корпоративного сектору. Внаслідок проведення сертифікатної та грошової приватизації створено потужний комплекс акціонерних товариств (АТ) і корпорацій. Досвід розвинутих країн показує, що розвиток корпоративного сектору сприяє концентрації капіталу та інвестуванню його в напрямках, які забезпечують продуктивність та конкурентоспроможність підприємств на світових і національних ринках, пом’якшують суперечності між працею і капіталом, сприяють демократизації економіки, вирішенню соціальних проблем у країнах, формуванню корпоративної культури. Практика трансформації економічної системи в Україні декларує недостатню реалізацію переваг корпоративної форми власності, що не відповідає нинішнім вимогам і потребам ринкової економіки.
Формування та ефективне функціонування корпоративного сектору в Україні є однією з найгостріших соціально-економічних проблем. Це в багатьох випадках зумовлено як самим характером приватизаційного процесу, так і станом корпоратизації та подальшого розподілу і перерозподілу капіталу. Важкий фінансовий стан, низький рівень інвестицій і конкурентоспроможності багатьох корпоративних форм господарювання зумовлений значною мірою некомпетентністю та відсутністю належного розуміння важливості дотримання принципів корпоративного управління його основними суб’єктами.
Вирішення постприватизаційних проблем акціонерних товариств потребує кропіткої роботи зацікавлених учасників корпоративних відносин. У зв’язку з великою часткою акціонерного капіталу, що перебуває у власності держави, ефективність функціонування АТ значною мірою залежить від державних органів управління, які повинні контролювати їх діяльність, надавати необхідну фінансову і методичну допомогу.
Тенденції розвитку вітчизняних підприємств засвідчують посилену їх зацікавленість у проведенні ефективної корпоративної політики. Проте поки що існує догма щодо вимог корпоративного управління як таких, що втручаються в діяльність підприємств, забирають багато часу і коштів. Таке розуміння аж ніяк не сприяє розвиткові корпоративного управління на загальносвітових засадах, оскільки концепції його вдосконалення поки що ґрунтуються на недостатньому рівні ділової культури, відсутності цивілізованих партнерських відносин у підприємницькому секторі та суперечливій участі держави у вирішенні проблем корпоратизму як соціального процесу.
Вивчення стану вітчизняної теорії, методології та методики формування корпоративного сектору засвідчує відсутність комплексних досліджень у цій сфері з урахуванням особливостей формування ринкової економіки в Україні. Недостатньо також досліджено проблемні питання реалізації прав найманих працівників у системі управління корпоративною власністю, підвищення ефективності управління державними корпоративними правами, формування засад цивілізованої корпоративної культури, функціонування механізму формування корпоративного сектору.
Найбільше відображення та вирішення зазначені вище питання знайшли у працях вітчизняних учених: П. Бєлєнького, Є. Бойка, О. Вінник, А. Воронкової, С. Вовканича, В. Гейця, С. Глущенка, В. Голікова, В. Гриньової, С. Давимуки, В. Євтушевського, І. Жадана, В. Задихайла, О. Кібенка, Г. Козаченка, М. Козоріз, В. Корнєєва, В. Кудряшова, В. Міщенка, О. Мендрула, О. Мозгового, Г. Назарової, С. Науменкової, Є. Палиги, О. Пасхавера, Ю. Петруні, О. Поважного, В. Пономаренка, А. Пушкаря, І. Сазонця, А. Сірка, М. Сіроша, І. Спасибо-Фатєєвої, Г. Уманціва, А. Федоренка, З. Шершньової та ін. Значний внесок у розвиток теорії корпоративного управління зробили такі зарубіжні вчені як Р. Акофф, М. Аокі, В. Антонов, Ч. Бернард, А. Берлі, Р. Брейлі, Д. Голубков, А. Дамб, С. Девіс, М. Дженсен, П. Друкер, С. Д’юбіел, К. Ейзенхард, Г. Клейнер, С. Майєрс, Г. Мінцберг, Ф. Нойбауер, Ч. Омен, О. Радигін, Д. Стігліц, М. Хаммер, Дж. Харрісон, І. Храброва, А. Шлейфер та ін. Методологічним проблемам дослідження організаційно-економічних та соціальних механізмів управління підприємствами присвячено праці І. Ансоффа, А. Богданова, О. Віханського, І. Володимирової, В. Герасимчука, Ю. Іванова, О. Ковалюка, М. Крупки, О. Кузьміна, М. Мартиненка, В. Пономаренка, О. Тридіда, Ф. Хміля та ін. Здійснений автором аналіз показує, що низка напрямів дослідження корпоративного управління не знайшли достатнього висвітлення, що вимагає проведення подальших досліджень у цій галузі. Це стосується передовсім необхідності здійснення поглибленого аналізу суті та особливостей організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору, визначення основних шляхів його вдосконалення.
Теперішній стан вітчизняного корпоративного сектору та важливість оптимізації його формування для розвитку економіки України, недостатній рівень розроблення актуальних проблем корпоративного управління і зумовили вибір цієї теми дисертаційної роботи, її мету, завдання та структуру дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в розрізі плану науково-дослідницької роботи, що здійснюється на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, а саме при розробленні держбюджетної теми „Управління розвитком сфери послуг в регіоні (західні області України)”, номер державної реєстрації 0103U005949.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичний аналіз організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору України та розробка практичних рекомендацій щодо його вдосконалення.
Досягнення мети дослідження зумовило постановку потребу розв’язати такі завдання:
Ё
визначення теоретичного змісту корпоративного сектору та його місця в системі ринкової економіки;
Ё
дослідження на засадах інституційної теорії та культурологічного підходу змісту таких важливих категорій у системі теорії корпоративного управління як корпорація, корпоратизм, корпоративне управління, корпоративні відносини, корпоративна власність, корпоративний сектор та ін.;
Ё
аналіз суті та особливостей історико-теоретичного та економіко-правового механізмів забезпечення процесу формування корпоративного сектору економіки України;
Ё
визначення теоретико-методологічних основ формування корпоративного сектору та його організаційно-економічного механізму у ринковій економіці;
Ё
оцінка впливу процесів приватизації та корпоратизації на акціонування підприємств і корпоративне управління;
Ё
визначення стану, ефективності функціонування та перспектив розвитку фондових ринків у сучасних умовах розвитку корпоративного сектору економіки України;
Ё
проведення аналізу ефективності роботи вітчизняних акціонерних товариств і визначення стану та тенденцій розвитку корпоративного управління на цих підприємствах;
Ё
окреслення основних проблем функціонування сучасних акціонерних товариств – непрозорість інформації, низька ділова активність, брак корпоративної культури, низька емісійна діяльність, рейдерство та корпоративна безпека;
Ё
розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму формування корпоративного сектору на основі формування дієвої системи захисту прав акціонерів, оптимізації фінансових відносин у процесі банкрутства корпоративних форм та врахування позитивного досвіду у процесі інтеграції корпоративного капіталу і формування мезоекономіки.
Об’єктом дослідження є процес формування корпоративного сектору України.
Предметом дослідження відповідно до поставленої мети і завдань є організаційно-економічний механізм формування корпоративного сектору у вітчизняній економіці.
Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні і сучасні положення теорії ринкової економіки та державного регулювання, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, у яких висвітлені методологічні засади формування та функціонування корпоративного сектору. У процесі проведення досліджень, обґрунтування висновків та рекомендацій використовувались офіційні інформаційно-статистичні та нормативно-правові акти, які безпосередньо стосуються об’єкта дослідження, результати проведених автором дослідження розвитку регіональних фондових ринків, а також окремі положення інституційної теорії, теорії соціокультурного базису підприємництва, принципи культурологічного підходу та доктрини підміни акціонерного капіталу.
Методологічною основою дисертаційної роботи є принципи системного аналізу, які розкривають закономірності розвитку ринкової системи, місце та роль ринкової інфраструктури в розвитку корпоративного сектору України, методи економіко-математичного моделювання, статистичного опрацювання й аналізу інформації, фундаментальні положення таких дисциплін, як економічна теорія, фінанси, менеджмент, корпоративне управління. Наукова методологія дослідження ґрунтується на використанні системного підходу до визначення закономірностей становлення та розвитку корпоративного сектору економіки. У роботі застосовувалися загальнонаукові методи і прийоми: наукова абстракція, аналіз та синтез, групування, порівняння, кількісні оцінки, що формуються на основі методики обчислення інтегрального індексу розвитку регіональних фондових ринків для виявлення тенденцій інституційного забезпечення формування корпоративного сектору; моделювання та методи стандартного математичного апарату.
Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в такому:
уперше:
Ё
теоретично обґрунтовано суть, структуру та особливості організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору, визначено його місце та значення в ринковому механізмі функціонування національної економіки, що знайшли своє відображення в відповідній структурно-логічній схемі. Зокрема, організаційно-економічний механізм формування корпоративного сектору економіки розглядається як система елементів економічного, правового, інституційного та інформаційно-нормативного характеру задля захисту та реалізації прав суб’єктів корпоративних відносин у процесі створення, корпоратизації, приватизації та реорганізації корпоративних форм господарювання;
Ё
на основі ситуаційного аналізу обґрунтовано доцільність запровадження доктрини субординації позик акціонера у вітчизняній моделі формування корпоративного сектору. Застосування субординації позик акціонера, незважаючи на можливості запобігання ефективним спробам виведення з кризової ситуації, сприятиме розвитку корпоративного сектору України;
удосконалено:
Ё
методику інтегральної оцінки розвитку фондового ринку регіонів України;
Ё
теоретичну модель упровадження інтеграційних корпоративних структур (ІКС) у ринкову економіку України, зокрема логічне обґрунтування ідеї, що в даний час ІКС (зокрема фінансово-промислові групи) для України є найбільш ефективним організаційно-економічним (інституційним) інструментом та пріоритетним напрямом структурної політики держави;
набули подальшого розвитку:
Ё
історико-логічна періодизація теоретичних підходів до проблем формування та функціонування корпоративних форм господарювання;
Ё
трактування змісту поняття „корпоративний сектор” та його категорійної інфраструктури на основі історико-теоретичного аналізу;
Ё
пропозиції щодо вдосконалення соціально-економічного механізму розв’язання конфліктних ситуацій у корпоративному середовищі;
Ё
положення щодо узагальнення принципів та норм корпоративного законодавства і корпоративного управління на основі узгодження юридичних засад в умовах євроінтеграційних процесів;
Ё
науково-методичний підхід до організації моніторингу інституційного забезпечення діючого механізму формування корпоративного сектору.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропонований у дисертації комплексний підхід до аналізу організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору дозволяє чітко визначити основні напрями його вдосконалення на основі розроблення та ухвалення ефективних управлінських рішень, які ґрунтуються на використанні запропонованих автором підходів, пропозицій і рекомендацій.
Результати дисертаційного дослідження дають змогу посилити вплив на динамічність розвитку корпоративного сектору економіки за рахунок запропонованої автором концепції підміни акціонерного капіталу, а також використання запропонованих методів урегулювання корпоративних конфліктів та напрямів інтенсифікації розвитку регіональних фондових ринків у процесі державного управління та регулювання.
Теоретичні результати, які отримані у процесі наукового дослідження, використовуються в навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка під час викладання дисциплін „Менеджмент”, „Корпоративне управління”, „Антикризове управління”, „Менеджмент організацій”, „Економічний аналіз та обґрунтування господарських рішень” (довідка № 3968-Н від 4 жовтня 2007 року). Результати роботи використовуються у практичній діяльності корпоративних форм господарювання, про що свідчать відповідні документи: СП ЗАТ „Погар Інтернешнл” (довідка № 67 щодо використання від 1 вересня 2007 року), ТзОВ „ТройдБуд” (довідка № 34 щодо використання від 30 липня 2007 року).
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертації, автор отримала особисто. Серед наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дослідженні використано лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження висвітлено і схвалено на звітних науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2003–2006), на Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції „Економіка пострадянських країн: стан та перспективи розвитку” (Львів, 2003); на Міжнародній науково-практичній конференції „Ринкова трансформація економіки України: Теорія, практика і перспективи” (Львів, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції „Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Чернівці, 2003); Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (Львів, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції „Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації” (Львів, 2004); Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції „Інтеграція країн з ринковою економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи” (Львів, 2005); Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції „Нові обрії економічної науки” (Львів, 2007); студентсько-аспірантській конференції „Економічна безпека підприємств України: стан та тенденції” (Львів, 2007); Всеукраїнській конференції молодих учених і студентів „Інноваційні процеси економічного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід”(Тернопіль, 2007).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових праць, із них 4 – у фахових наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 2,85 д. а., з них 2,75 д. а. належать особисто автору, з них у фахових виданнях – 1,0 д. а.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи містить – 198 сторінок основного тексту, 30 таблиць, 21 рисунок, 12 додатків – на 26 сторінках. Список використаних джерел налічує 388 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет, визначено методи дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про зв’язок із науковими програмами, матеріалами та про апробацію основних положень роботи. Описано загальну структуру та обсяг дисертації, подано відомості про публікації за темою роботи.
У розділі 1 „Історико-теоретичні засади дослідження процесу формування корпоративного сектору України” розглянуто підходи щодо визначення місця і значення корпоративного сектору в системі суспільних відносин, зокрема, в людській суспільно-економічній діяльності, і на цій основі розкрито сутність корпоративного сектору України як важливого атрибуту розвитку ринкових відносин, досліджено структурну характеристику корпоративного сектору та організаційно-економічний механізм його формування, узагальнено зарубіжний і вітчизняний досвід історико-економічних процесів зародження та функціонування корпоративних форм господарювання, проаналізовано економіко-правове середовище формування корпоративного сектору економіки України.
Наявні підходи до теоретичного аналізу змісту понять, які розкривають сутність корпоративного сектору, не повною мірою відображають його глибину і багатогранність. Зокрема, корпоративний сектор економіки автор розглядає насамперед як сукупність складних інституційних соціально-економічних утворень, основними системоутворювальними чинниками яких є принцип розмежування управління від первинних суб’єктів корпоративних відносин (власників) та принцип обмеженої відповідальності. Такий підхід дав змогу дисертантові здійснити структуризацію корпоративного сектору України, визначити основні шляхи його формування та відповідним чином охарактеризувати історико-теоретичні та економіко-правові засади їхнього функціонування. Автор звертає увагу на те, що спрощене розуміння сутності корпоративної форми господарювання (згідно з чинними теоретико-методологічними підходами до складу корпоративного сектору належать акціонерні товариства та частина товариств з обмеженою відповідальністю) не дозволяє оптимізувати діяльність об’єктів корпоративного сектору. Тому запропоновано віднести до останніх ще такі суб’єкти господарювання, як комунальні корпоративні підприємства, споживчі кооперативи та інтегровані корпоративні структури, які є елементом мезоекономічної „корпоративної” системи.
Автор виходить із того, що корпоративний сектор – це складний багатогранний поліфункціональний суспільно-економічний феномен, що ще не достатньо проаналізований з позиції забезпечення ним умов життєдіяльності суспільства. Аналізуючи характеристики функціонування корпоративних форм господарювання та чинники їхнього розвитку, автор визначає необхідність формування сучасного ефективного корпоративного сектору на засадах оптимізації організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору економіки і гармонізації інтересів усіх учасників корпоративних відносин.
Важливе значення для обґрунтування продуктивної структури організаційно-економічного механізму має дослідження сформованої національної моделі корпоративних відносин, для якої характерними є такі ознаки: законодавчо не закріплена провідна роль у корпоративному управлінні спостережних рад (на відміну від розвинених моделей корпоративного управління); економічно неефективні структури акціонерної власності, що виникли в ході акціювання державних підприємств із використанням сертифікатів, і за якої емітенти не мають вільного капіталу для інвестицій у розвиток підприємств; практична безконтрольність діяльності закритих АТ, що опинилися поза правовим регулюванням; незначне зростання використання методів залучення додаткового акціонерного капіталу шляхом додаткового випуску акцій і корпоративних облігацій; відсутність дієвого зовнішнього та внутрішнього контролю за діяльністю менеджменту акціонерних товариств, що спотворює сутність корпоративного управління; застосування „чорних” (рейдерських) методів перехоплення корпоративного контролю, що зумовлює нестабільність діяльності корпоративних форм тощо.
Економіко-правовий аналіз формування корпоративного сектору дав змогу виділити основні проблеми, які не врегульовані корпоративним законодавством України, як специфіка формування і діяльність закритих акціонерних товариств, захист дрібних інвесторів, залучення стратегічних інвесторів, оптимізація ролі фінансових посередників, захист від корисливих дій менеджерів та афілійованих осіб тощо. До того ж не чітко визначене місце інституційних інвесторів у формуванні інвестиційного клімату в Україні, відсутність дієвих правових норм збереження власності, вплив позаекономічних чинників на акціонерний капітал, нерозвиненість ринкової інфраструктури.
Теоретичний аналіз організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору в заключній частині першого розділу ґрунтувався на з’ясуванні суті державної політики у сфері корпоративних відносин, вивченні та оцінці нормативно-правових та інституційних засад регулювання процесу формування корпоративних форм господарювання, на окресленні економіко-правових та інституційно-інформаційних проблем, які особливо актуалізувалися в умовах формування сприятливого ринкового середовища, що є вихідною умовою стабільного і поступового розвитку вітчизняної економіки.
Застосовуючи положення системного та функційного підходів, а також аналіз окремих складових у статичному та динамічному розрізі, дисертант сформулював визначення організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору України як системи елементів економічного, правового, інституційного та інформаційно-нормативного характеру задля захисту та реалізації прав суб’єктів корпоративних відносин у процесі створення, корпоратизації, приватизації та реорганізації корпоративних форм господарювання (рис. 1-2).
Рис. 1. Структурно-логічна схема організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору України
Здійснений теоретико-методологічний аналіз економіко-правового, інституційного та інформаційно-нормативного забезпечення дав змогу визначити та зафіксувати низку концептуальних положень щодо оптимізації організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору, враховуючи як існуючі тенденції розвитку сучасного інформаційного суспільства, так і особливості розвитку господарської системи України.
У другому розділі “Економіко-управлінський аналіз процесу формування корпоративного сектору в економіці України” застосовано комплексний підхід до аналізу практики формування корпоративного сектору вітчизняної економіки. Досліджено вплив процесів приватизації та корпоратизації на корпоративне управління, а також розглянено основні організаційно-інституційні засади утворення корпоративних форм господарювання, що сприяло ґрунтовнішому з’ясуванню суті проблем, які виникають і вирішуються при розробленні та ухваленні ефективних управлінських рішень у процесі формування корпоративного сектору економіки України.
Проведене в роботі дослідження показало, що на формування корпоративного сектору України суттєвий вплив мали процеси приватизації та корпоратизації. Приватизація, не знайшовши адекватних відображень у мікроекономіці, стала основним методом макроекономічних трансформаційних перетворень, а також була результатом відсутності системних економічних реформ і процесом, для якого властивими були певна примусовість і вольові дії (наприклад, рекет). Це і зумовило її специфіку – організаційно-правовий характер реструктуризації підприємств; формальний характер приватизаційних проектів; відсутність доприватизаційної підготовки підприємств тощо.
Рис. 2. Статична схема організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору
У реферованій частині роботи також зазначено, що в Україні однією з особливостей становлення корпоративного сектору була реалізація мафіозно-номенклатурного прокапіталістичного типу роздержавлення, тобто відбулось передання за безцінь значної частини державної власності корумпованим чиновникам державного апарату, керівникам колишніх державних чи колгоспно-кооперативних підприємств, представникам тіньового сектору економіки. Процес акціювання в Україні відбувся не реальний, а показовий, що не дало значних позитивних результатів у формуванні потужного корпоративного сектору економіки ще й за рахунок того, що мають місце спекулятивні операції, тобто відбувається перерозподіл власності зі суто спекулятивними цілями.
Для вивчення впливу на процес формування та забезпечення подальшого розвитку корпоративного сектору економіки в дисертації запропоновано досліджувати стан та тенденції розвитку фондових ринків регіонів. Методичний інструментарій діагностики впливу рівня розвитку фондового ринку регіону на корпоративний сектор перебуває на стадії становлення, тому наукове та практичне значення має запропонований автором методичний підхід, який базується на порівнянні умов та результатів їх розвитку за комплексом ознак. Ця методика включає такі етапи.
1. Вибір показників (ознак), які характеризують розвиток фондового ринку регіону, зокрема відображають активність акціонерних товариств у застосуванні інструментів фондового ринку, наявність відповідного інституційного забезпечення, прозорість емітентів цінних паперів та цивілізованість фондового ринку, а також активність ДКЦПФР у регулюванні діяльності учасників фондового ринку.
2. Розрахунок часткових індексів розвитку фондового ринку регіону (ФРР) здійснюється за формулами:
· для j-тих ознак, кількісне зростання яких позитивно впливає на рівень розвитку ФРР:
, (1)
· для j-тих ознак, кількісне зростання яких несприятливо впливає на рівень розвитку ФРР:
, (2)
де: iij – частковий індекс розвитку фондового ринку і-го регіону;
mij – значення j-тої ознаки для і-го регіону;
– максимальне значення j-тої ознаки по усіх регіонах;
– мінімальне значення j-тої ознаки по усіх регіонах.
3. Розрахунок інтегрального індексу розвитку ФРР здійснюється за формулою:
, (3)
де: Іi – інтегральний індекс розвитку ФРР;
l – кількість показників, ознак.
4. Визначення рейтингу регіонів. У результаті ранжирування кожному регіону присвоюється певний ранг на основі алгоритму, згідно з яким регіон із найвищим рівнем інтегрального індексу розвитку ФРР отримує перший ранг – перше місце у рейтингу регіонів, а регіон із найнижчим рівнем інтегрального індексу – ранг, що збігається із загальною кількістю регіонів у вибірці (у нашому випадку – 25), тобто останнє місце в рейтингу регіонів.
Розрахунок інтегрального індексу розвитку ФРР за складного зведення j-их ознак на основі ранжирування регіонів за рівнем розвитку здійснюється за формулою:
, (4)
де: Rij – рейтинг регіону за j-тою ознакою;
– інтегральний індекс регіонального розвитку;
n – кількість ознак, за якими оцінюється рівень розвитку регіону.
5. Групування регіонів за рівнем розвитку. На цьому етапі треба визначити, які регіони належать до лідируючих, середньорозвинутих чи проблемних (кількість груп – 3). Для групування визначається розмір інтервалу за формулою:
, (5)
де: r – розмір інтервалу;
– максимальне значення інтегрального індексу регіонального розвитку серед регіонів;
– мінімальне значення інтегрального індексу регіонального розвитку серед регіонів;
g – кількість відокремлених груп.
6. Оцінювання динаміки розвитку регіону. За допомогою інтегрального індексу регіонального розвитку регіону можна оцінити рівень регіонального розвитку. Проте розвиток сам по собі є динамічним процесом, тому для підвищення ефективності формування та реалізації регіональної політики розвитку фондового ринку необхідно оцінити динаміку процесів, що відбуваються в регіоні. Зокрема, оцінювання середньорічного темпу зростання часткового показника здійснюється за допомогою обчислення середньогеометричної ланцюгових темпів зростання.
Комплексна оцінка темпів зростання регіону здійснюється шляхом розрахунку інтегрального темпового індексу за відповідний період за формулою:
, (6)
де: Iti – інтегральний темповий індекс зростання і-того регіону за період t.
Згідно з обраною методикою, проведено розрахунки і на основі індексного аналізу проведено рейтингове оцінювання розвитку регіонів, що дає змогу виявити причини та визначити рівень проблемності розвитку регіональних фондових ринків, установити можливості використання корпоративними формами господарювання фінансових інструментів залежно від рівня розвитку фондового ринку (табл. 1).
Відповідно до проведеного аналізу, автор вважає, що для стабілізації фондового ринку України потрібно: створити спеціалізовану платформу для венчурного та стратегічного інвестування (сегментування); концентрувати зусилля учасників фондового ринку на побудові однієї електронної торгової та розрахунково-клірингової системи з урахуванням відповідності вартості її послуг для невеликих обсягів ринку (міжнародна централізація та автоматизація) відповідно із міжнародними стандартами; встановити недискримінаційні умови для участі банків на ринку акцій та в акціонерному капіталі підприємств (інституціоналізація).
У реферованому розділі зазначено, що формування ринку корпоративних цінних паперів має відповідати інтересам ефективного розвитку акціонерних товариств. До того ж для формування системи дієвої акціонерної власності та здійснення процесів поглинань в Україні необхідні щонайменше дві умови: доступність і вичерпність інформації про діяльність акціонерних товариств у формі бізнес-плану (реалізація оціночної функції) та наявність законодавчо закріпленого механізму здійснення поглинань (реалізація перерозподільчої функції).
Таблиця 1
Оцінка динаміки розвитку фондових ринків регіонів (згідно з інтегральним індексом регіонального розвитку)
Регіони | Інтегральний індекс регіонального розвитку фондового ринку, Іі | Середньорічний темп зростання, Іі | Інтегральний темповий індекс зростання
2004 р. | 2005 .р | 2006 р. | 2004 р. | 2005 р. | 2006 р. | T | рейтинг
АР Крим
та м. Севастополь | 0,236 | 0,472 | 0,447 | 0,793 | 2,002 | 0,948 | 2,064 | 14
Вінницька | 0,113 | 0,233 | 0,286 | 0,483 | 2,063 | 1,231 | 2,030 | 20
Волинська | 0,178 | 0,261 | 0,274 | 0,744 | 1,468 | 1,049 | 2,080 | 11
Дніпропетровська | 0,289 | 0,584 | 0,513 | 0,963 | 2,021 | 0,877 | 2,278 | 1
Донецька | 0,240 | 0,329 | 0,307 | 1,036 | 1,369 | 0,935 | 2,265 | 2
Житомирська | 0,107 | 0,246 | 0,281 | 0,593 | 2,293 | 1,142 | 2,027 | 22
Закарпатська | 0,139 | 0,296 | 0,300 | 0,577 | 2,134 | 1,013 | 2,039 | 19
Запорізька | 0,268 | 0,464 | 0,322 | 1,277 | 1,732 | 0,694 | 2,179 | 4
Івано-Франківська | 0,143 | 0,319 | 0,430 | 0,832 | 2,223 | 1,351 | 2,060 | 15
Київська та м. Київ | 0,442 | 0,768 | 0,689 | 0,991 | 1,735 | 0,898 | 2,176 | 5
Кіровоградська | 0,089 | 0,266 | 0,241 | 0,535 | 2,995 | 0,905 | 2,026 | 23
Луганська | 0,218 | 0,223 | 0,250 | 1,191 | 1,021 | 1,125 | 2,111 | 8
Львівська | 0,342 | 0,432 | 0,498 | 1,480 | 1,264 | 1,153 | 2,109 | 9
Миколаївська | 0,273 | 0,444 | 0,346 | 1,058 | 1,626 | 0,778 | 2,067 | 12
Одеська | 0,349 | 0,373 | 0,362 | 1,045 | 1,069 | 0,971 | 2,213 | 3
Полтавська | 0,117 | 0,302 | 0,320 | 1,261 | 2,580 | 1,062 | 2,144 | 6
Рівненська | 0,125 | 0,293 | 0,274 | 0,295 | 2,332 | 0,936 | 2,029 | 21
Сумська | 0,117 | 0,279 | 0,218 | 0,579 | 2,378 | 0,783 | 2,056 | 16
Тернопільська | 0,113 | 0,227 | 0,212 | 0,614 | 2,019 | 0,931 | 2,090 | 10
Харківська | 0,269 | 0,513 | 0,483 | 0,808 | 1,903 | 0,943 | 1,970 | 25
Херсонська | 0,108 | 0,274 | 0,328 | 0,405 | 2,540 | 1,197 | 2,043 | 17
Хмельницька | 0,129 | 0,242 | 0,285 | 0,847 | 1,871 | 1,177 | 2,065 | 13
Черкаська | 0,230 | 0,438 | 0,310 | 0,742 | 1,902 | 0,708 | 2,012 | 24
Чернівецька | 0,138 | 0,217 | 0,227 | 1,385 | 1,568 | 1,048 | 2,040 | 18
Чернігівська | 0,153 | 0,372 | 0,287 | 0,913 | 2,431 | 0,770 | 2,114 | 7
У розділі 3 „Основні напрями вдосконалення механізму формування корпоративного сектору в Україні” визначено важливі напрями підвищення ефективності управління формуванням корпоративного сектору економіки. Зокрема, розкрито механізми інтеграції корпоративного капіталу та утворення інтегрованих корпоративних структур як напрямів формування нових корпоративних форм; шляхи вдосконалення захисту прав міноритарних акціонерів та інституційних інвесторів у корпоративному управлінні.
Значне місце в цій частині дисертаційного дослідження відведено побудові оптимальної структури фінансових відносин між суб’єктами корпоративних відносин у процесі банкрутства компанії застосуванням доктрини підміни акціонерного капіталу або концепції субординації позик акціонера з метою розроблення та прийняття ефективних управлінських рішень щодо успішного та конкурентоспроможного функціонування корпоративних форм господарювання.
Модель аналізу можливостей застосування субординації позик акціонера передбачає таке припущення: у період t = 0 корпоративне підприємство існує з одним акціонером (величину власного капіталу не враховують) та одним кредитором (сума боргу Р). У період t = 1 в компанії наступає непередбачена криза й акціонер, який володіє контрольним пакетом компанії, повинен вирішити – надавати позику (сума D) для порятунку компанії чи отримати залишок від ліквідаційної вартості підприємства (загальна сума L). Якщо ж акціонер надає позику і корпорація продовжує діяльність, сума (випадкова змінна, значення якої в момент t = 1 невідоме) є кінцевою вартістю компанії в період t = 2. Для нейтралізації ризиків та спрощення припускається, що процентна ставка та ставка дисконтування дорівнюють нулю.
Загалом, акціонер вирішує надати позику для порятунку компанії за умови, що загальна очікувана вартість компанії без інвестицій D перевищить ліквідаційну вартість L. Тому соціально оптимальне рішення в t = 1 – це спроба порятунку компанії, якщо
. (7)
Фактично акціонер, контролюючи компанію, максимізує власну частку, вирішуючи врятувати підприємство. У разі ліквідації акціонер отримає суму, яка дорівнює значенню ліквідаційної вартості L мінус сума боргу P. У разі порятунку акціонер отримує підсумкову вартість мінус борг P.
Якщо спроба порятунку буде невдалою, компанія не зможе покрити борг і повернення суми D акціонерові залежатиме від того, чи є його позика субординованою. Так, при відсутності субординації акціонер отримує ліквідаційну квоту , а при застосуванні доктрини субординації – у разі успішної спроби і 0 – за невдалої.
Тому, за відсутності субординації в t = 1, акціонер надає позику й ініціює рятувальну спробу, якщо:
. (8)
З іншого боку, якщо застосовується субординація, акціонер не отримає ліквідаційної квоти на позику і тому не намагатиметься врятувати компанію, якщо
. (9)
Загалом, субординація знищує мотиви появи помилок І типу (неефективні компанії продовжують діяти) і призводить до помилок типу II (ефективні фірми ліквідуються, що є неприпустимим). Проте таке твердження залежить від здатності підприємства в момент t = 1 покрити чи не покрити борг перед кредитором. Наприклад, за L > P, тобто доходи від ліквідації є достатніми для повного покриття боргу у момент надання позики акціонером (рис. 3), субординація позик акціонера має тільки позитивні наслідки, зокрема зменшується кількість неефективних рятувальних спроб порятунку і поки відсутні негативні наслідки. Проте все ще матимуть місце деякі небажані рятувальні спроби (помилки І типу).
Рис. 3. Вплив субординації на стимулювання намірів порятунку акціонерами компанії
Якщо в t = 1 L < Р, ліквідаційна вартість не покриває борг, тобто акціонер нічого не одержить у результаті ліквідації підприємства, потрібно розглянути три випадки. У першому випадку (рис. 4) значення – відносно мале. Загалом субординація має тільки позитивні наслідки запобігання неефективним спробам, не знищуючи стимулів для здійснення ефективних спроб. Також матимуть місце деякі помилки І типу.
Рис. 4. Вплив субординації на стимулювання намірів порятунку акціонерами компанії
(І випадок)
У другому випадку (рис. 5) має місце ситуація, коли , і субординація запобігає реалізації частини ефективних та неефективних спроб порятунку компанії акціонером (помилки ІІ типу).
Рис. 5. Вплив субординації на стимулювання намірів порятунку акціонерами компанії
(ІІ випадок)
У третьому випадку (рис. 6) поріг ефективності є більший, аніж обидва спонукальні значення, тобто і субординація створює негативний мотиваційний клімат, оскільки спонукає здійснення помилок ІІ типу і не запобігає виникненню помилок І типу.
Рис. 6. Вплив субординації на стимулювання намірів порятунку компанії акціонерами
(ІІІ випадок)
У судовому порядку аналізуються та ідентифікуються рятувальні спроби, їх вплив на порятунок чи остаточне доведення до банкрутства (тобто створення додаткових ризиків для кредиторів), тому виникає необхідність формулювання певного критерію кредитоспроможності в момент t = 1. Якщо у цей період компанія може залучити додатковий кредитний капітал без надання акціонерної позики, це свідчитиме про певний рівень кредитоспроможності. Проте часто в безвихідній ситуації саме ці позики акціонерів рятують багато компаній від банкрутства і тому кваліфікація таких позик як кредитів є необхідною.
Проведений аналіз мотиваційних ефектів субординації позик акціонера показав присутність певного рівня небезпеки запобігання ефективним і неефективним рятувальним спробам застосування положень доктрини.
Таким чином, застосування в Україні доктрини субординації позик акціонера сприятиме зміцненню корпоративного сектору України, незважаючи на наявність певних ускладнень (корупційність влади та судів, недосконалість законодавства, тіньовий сектор економіки тощо) і невизначеність самого критерію кредитоспроможності відповідно до реалій вітчизняної економіки.
У заключній частині дисертації особлива увага акцентується на необхідності використання сучасних підходів до створення та формування нових інтеграційних корпоративних структур. Аналізуються також проблеми застосування зарубіжного досвіду в управлінні інтегрованими корпоративними структурами і можливості його використання у практиці їх функціонування в Україні.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі узагальнено науково-теоретичні підходи і запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору України. На основі проведених досліджень зроблено такі висновки і пропозиції теоретичного та практичного характеру, які відображають вирішення головних завдань дисертації відповідно до поставленої мети.
1. Економічна природа корпоративних форм господарювання полягає у відокремленості власності від делегування прав управління нею, що визначає сутність і структуру корпоративного сектору економіки. Процес формування корпоративного сектору відбувається під впливом приватизації, корпоратизації та подальшого перерозподілу капіталу, що зумовлює особливості корпоративного управління в Україні. Зокрема, у ході акціювання державних підприємств та продажу акцій ВАТ утворився конгломерат підприємств, який і пов’язують із корпоративним сектором економіки держави.
2. Корпоративне середовище в Україні перебуває на початковому етапі його формування, для якого характерна єдність контролю та власності, а недостатня законодавча регламентація корпоративних відносин та захисту прав акціонерів сприяють концентраційним процесам на фондовому ринку, становленню континентальної моделі управління, що ускладнює процес функціонування та розвитку ринку корпоративних цінних паперів.
3. Запропоновано системно-функціональні моделі організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору, які поряд із традиційними складовими і загальнонауковими принципами, законами та закономірностями еволюції суспільних відносин ураховують корпоративну специфіку: структуру суб’єктів корпоративного середовища, механізми формування корпоративних структур, складові, пов’язані з випуском та обігом корпоративних цінних паперів тощо. Така модель знайшла своє відображення у структурно-логічній схемі організаційно-економічного механізму формування корпоративного сектору України.
4. Процеси приватизації суперечливо вплинули на формування корпоративного сектору економіки України. Подальший розвиток корпоративного управління залежатиме від умов, які держава створюватиме для ефективного функціонування корпоративних форм господарювання. Для цього необхідно використовувати зарубіжний досвід, дотримуватись світових стандартів корпоративного управління з урахуванням національних особливостей.
5. Фондовий ринок для об’єктів корпоративного сектору виступає альтернативним джерелом залучення фінансових ресурсів, а також засобом перерозподілу власності. Формування в Україні континентальної моделі корпоративного управління належно не ініціює розвиток фондового ринку, про що засвідчило застосування методики оцінювання рівня розвитку фондового ринку регіону.
6. Історико-теоретичний та економіко-правовий аналіз функціонування корпоративних форм господарювання дозволив обґрунтувати тезу, що великі інтегровані виробничі та промислово-фінансові структури здатні рішуче впливати на соціальну та економічну динаміку національної економіки. У даний час ІКС (зокрема фінансово-промислові групи) для України можуть бути найбільш ефективним організаційно-економічним (інституційним) інструментом і водночас виступати пріоритетним напрямом структурної політики держави.
7. На ефективність функціонування корпоративного сектору вітчизняної економіки несприятливо впливають такі внутрішні фундаментальні чинники, як неврегульованість нормативно-правової бази, недостатній розвиток і слабкий вплив інфраструктури фондового ринку, незакінчений процес консолідації акцій і значна розпорошеність акцій серед численних акціонерів, фіскальний характер податкової системи.
8. Закріплення в національному корпоративному законодавстві положень концепції субординації позик акціонера дасть змогу стабілізувати розвиток корпоративного сектору економіки, а також вплине на процес формування ефективного власника в Україні. Ураховуючи особливості застосування субординації позик акціонера у процесі банкрутства, необхідно розробити методологію розрахунку критерію кредитоспроможності в момент надання цієї позики відповідно до сучасних умов розвитку вітчизняної економіки.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Горинь М. До проблеми формування ефективного корпоративного сектору // Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту: Збірник наукових праць. – Чернівці, 2003. – Випуск 4: Економічні науки. – С. –239.
2. Піцур Я. С., Горинь М. О. Активізація діяльності інституційних інвесторів у процесі формування корпоративного сектору України // Соціально-економічні дослідження у перехідний період. Ринкова трансформація України: проблеми та перспективи (Зб. наук. праць). / НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів, 2004. – Вип. 1 (XLV). – C. 424–429.
3. Горинь М. Публічні та приватні економічні інтереси: проблеми взаємодії у корпоративному секторі // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Ринкові перетворення в Україні в умовах світових інтеграційних процесів (Зб. наук. праць). / НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів, 2005. – Вип. 6 (LVІ). – C. 103–108.
4. Горинь М. О. Рейдер як суб’єкт корпоративного управління в Україні // Вісник ЛНУ ім. І.Франка. Серія економічна. – Випуск 37. – 2007. –С. 335–338.
5. Горинь М. О. Формування структури власників в перехідній моделі корпоративного управління // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 1 (3). – С. 117–132. – Серія: Економіка.
тези доповідей на конференціях:
6. Горинь М. Поняття „корпоративне управління”: аналіз різних підходів // Матеріали міжн. студ.-асп. конференції „Інтеграція країн з ринковою економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи. – Львів, 2005. – С. 69–71.
7. Горинь М. Банкрутство корпорації як прорахунок топ-менеджменту // Матеріали міжн. студ.-асп. конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє”. – Львів, 2004 . – С. 84–85.
8. Піцур Я.С., Горинь М.О. Пріоритетність інтересів в управлінні корпоративними структурами // Матеріали міжн. студ.-асп. конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” – Львів, 2004. – С. 270–272.
9. Горинь М. Особливості та тенденції розвитку моделей корпоративного управління // Матеріали міжнародної
