НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
імені І.Ф. КУРАСА

КУЧЕРЕНКО ІРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 32.172.(477)

Політична етика у сучасних

соціотрансформаційних процесах:
Український контекст

Спеціальність 23.00.02 політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень
ім. І.Ф. Кураса НАН України, відділ етнополітології

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Майборода Олександр Микитович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень
імені І.Ф.Кураса НАН України,
заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент

Іванов Микола Семенович,

Миколаївський державний гуманітарний університет
імені П.Могили, професор кафедри політичних наук

кандидат політичних наук,

Кононенко Сергій Володимирович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділу теорії міжнародних відносин

Провідна установа Національний інститут стратегічних досліджень,

відділ гуманітарної політики, м. Київ

Захист відбудеться “15 травня” 2007 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук при Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова 8, к. 202

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою:
м. Київ, вул. Кутузова 8, к. 218

Автореферат розісланий: “11” квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук Г.І.Зеленько

деструктивном влиянии наследия тоталитаризма советского образца, создавшего утонченную систему манипулирования массовым сознанием и извратившего пространство социального взаимодействия путем насаждения атмосферы постоянной “боеготовности” и поиска врагов. Возникшая на этой основе расколотость политической культуры и амбивалентность ценностных ориентаций порождает конфликты, с трудом поддающиеся разрешению. Основа для поиска взаимопонимания и компромиссов усматривается в опоре на национальный пласт этических норм (исторически сформировавшийся этнический массив “народной культуры”), а также в ориентации украинской политики на либерально-демократические образцы. В работе предпринята попытка проанализировать влияние на этот процесс разного рода неправительственных организаций – международных фондов, ресурсных и донорских организаций, международных общественных организаций.

Функциональность различных стратегий в сфере политической этики прослежена на примере деятельности ведущих украинских политических деятелей прошлого и современности, в частности, М.Грушевского, Л. Кучмы, Л. Кравчука, В. Ющенко.

Обоснована актуальность институализации политической этики как предпосылки политической стабильности, установлено наличие в Украине для этого всех необходимых предпосылок. Проанализирован этический компонент современного политического процесса в Украине на примере политической полемики как важного компонента языка политики, посредством которого осуществляется политическая коммуникация, а также избирательных технологий. Особое внимание уделено таким явлениям избирательного процесса, как “грязные” технологии, а также проблема их тиражирования средствами массовой информации.

Ключевые слова: политический процесс, политическая этика, политическая мораль, этикет, культура, политическая полемика, общественные трансформации, избирательные технологии.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Стабільність і розвиток політичної системи значною мірою зумовлюються дією політико-етичних факторів. Значення останніх особливо зростає за умов суспільної трансформації, коли всі сфери транзитивного соціуму зазнають докорінних змін, а, отже, виникає загроза політичного хаосу та конфліктів. Саме конфліктогенний характер трансформаційних процесів спонукає як теоретиків, так і практиків політики до пошуку стабілізуючих і впорядковуючих чинників. Політична етика своєю нормативною структурою та функціонуванням сприяє стабільності й порядку в соціумі, що трансформується.

Процеси соціальної трансформації максимально загострюють в суспільстві владне протистояння, яке за умов відсутності контролюючих та стримуючих механізмів (як нормативно-інституційних, так і ціннісних) може призвести до втрати транзитивним соціумом більшості ознак цивілізованості. Система політичної етики є одним з тих контролюючих механізмів, котрий регулює, впорядковує та унормовує владні відносини і, передусім, боротьбу за владу. Дослідження політико-етичних аспектів соціальної трансформації актуалізує такі “вічні” проблеми політичної науки і політичної теорії, як питання соціального порядку та засад соціальності.

Проблематика політичної етики в процесі суспільної трансформації в Україні є актуальною з кількох міркувань. По-перше, в політико-практичному сенсі дослідження етичних факторів політики дає змогу віднаходити шляхи і створювати технології “пом’якшення” перебігу демократизації, зробити його водночас стабільнішим і гуманнішим. По-друге, в науково-прикладному сенсі дослідження етичного виміру трансформаційних процесів дає можливість поглибити розуміння самих цих процесів та накопичити і класифікувати емпіричний матеріал для створення цілісної теорії суспільної трансформації. По-третє, в науково-теоретичному сенсі дослідження політичної етики в трансформаційному суспільстві сприяє формуванню окремої групи системних теоретичних уявлень, які інтерпретуватимуть соціальну трансформацію саме з погляду її морально-етичного аспекту.

Для сучасної України проблеми етизації політичної сфери особливо важливі. Стан непевної рівноваги, який виник внаслідок конфронтацій і протистоянь у владних структурах, розбалансованості регулюючих механізмів, не може бути тривалим. Уникнути загроз національній безпеці можливо лише на шляхах науково-теоретичного обґрунтування і практичного застосування етичних принципів, які мають діяти в напрямі морального оздоровлення політичного клімату. Тут можуть стати в нагоді й аналіз світового теоретичного доробку у галузі етики, і ретроспективний погляд на моральний клімат в українському суспільстві, і висвітлення сучасного досвіду політичної взаємодії крізь політико-етичну призму, з наголосом на цінностях відповідальності.

Незважаючи на величезний обсяг досліджень, виконаних у міждисциплінарному просторі етики, політики і культури, політико-етичний контекст соціальних трансформацій в Україні залишається недостатньо розробленим.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планових НДР: “Етнополітичні відносини в умовах суспільної трансформації в Україні”: № державної реєстрації: 0102U002195; “Регіональні аспекти розвитку етнополітичної сфери в Україні у 1992–2007 рр.”: № державної реєстрації: 0105U000089.

Джерельна база дисертації та стан наукової розробки проблеми. Дисертаційне дослідження ґрунтується на широкому колі джерел. Насамперед це теоретичні положення соціальної науки і соціальної філософії, викладені, зокрема, у працях Аристотеля, Г. Алмонда, П. Бурд’є, Е. Дюркгейма, Конфуція, Н. Лумана, Н. Макіавеллі, Г. Моргентау, Р. Нібура, Т. Парсонса, П. Рікера, Дж. Ролза, Б. Сутора, Л. Штрауса, П. Штомпки, Й. Шумпетера.

Слід також наголосити, що українські суспільствознавці вже зробили суттєвий внесок у розробку теоретико-методологічних підвалин подальших досліджень ролі і місця політичної етики в суспільних перетвореннях. Передусім привертає увагу творчий доробок таких авторів, як Т. Аболіна, М. Головатий, А. Єрмоленко, О. Кисельова, В. Котигоренко, А. Круглашов, І. Курас, Ю. Левенець, В. Малахов, Л. Нагорна.

Теоретичний доробок провідних російських фахівців у галузі політичної етики – М. Азарова, Р. Апресяна, В. Бакштановського, А. Бікбова, Ю. Ірхіна, Б. Капустіна, Л. Максимова, К. Костюка, А. Мартинова, А. Прокоф’єва, Ю. Согомонова, А. Соловйова – активно і продуктивно застосовувався як у теоретико-методологічному, так і в суто аналітичному плані.

Дисертантом також широко залучалися теоретичні положення і методологічні схеми вітчизняних та зарубіжних дослідників тоталітаризму: А. Авторханова, М. Джиласа, Г. Чернявського, І. Дзюби, О. Майбороди, О. Рубльова, Ю. Шаповала.

Проблематика політичної полеміки і діалогу в дисертації репрезентована дослідженнями таких авторів, як: Т. Біленко, М. Білоус, С. Богдан, О. Миронюк, Т. Панько, В. Якушик. Важливу частину джерельної бази дисертації становили дослідження в галузі політичних технологій. Серед авторів цього напряму політичної науки необхідно виокремити Д. Видріна, Я. Давидовича, К. Дергачову, С. Кащавцеву, В. Королька, Л. Кочубей, К. Луценко, Л. Полторака, Г. Хлистун, А. Пойченка.

Однією із важливих складових джерельної бази дослідження стали матеріали, видані політичними партіями, учасниками виборчого процесу, нормативні акти, матеріали засобів масової інформації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є структурне визначення та системний опис ролі політико-етичних факторів у процесі суспільної трансформації в Україні. Завдання дисертації обумовлюються метою і полягають в наступному:–

адаптувати існуючий теоретичний доробок з проблем політичної етики до науково-теоретичної і практично-політичної потреб інтерпретації та аналізу політико-етичного аспекту соціальної трансформації в Україні;–

визначити когнітивні, суспільно-політичні, інформаційні та інші функції політичної етики у суспільствах перехідного типу;–

виокремити нормативно-інституційні аспекти політичної етики та з’ясувати їх роль як передумови політичної стабільності і оптимізації трансформаційних процесів в Україні;–

з’ясувати роль і місце морально-етичної спадщини тоталітаризму в політичному житті України;–

виокремити та обґрунтувати позатоталітарні фактори формування української політичної етики;–

визначити роль політичної етики в політичній боротьбі на ґрунті категоріальної дихотомії “діалог/конфлікт”;–

проаналізувати та теоретично осмислити етичний вимір демократичного процесу в Україні з наголосом на його виборчій складовій.

Об’єктом дослідження є політико-етична складова трансформаційних суспільних процесів в Україні.

Предметом дослідження є системна сукупність політико-етичних факторів демократичної трансформації сучасного українського суспільства.

Методи дослідження. Методологічна база дисертаційного дослідження ґрунтується на синтезі філософсько-аксіологічних підходів, базових традицій загального суспільствознавства, пізнавальних схем вітчизняної та зарубіжної політичної науки, залучених з підгалузей теорій демократії, ідеології, транзитології, модернізації, тоталітаризму.

Методологічний наголос було зроблено на нормативно-інституційних та технологічних аспектах політико-етичної складової суспільної трансформації в Україні. Автором використано такі дослідницькі методи: компаративний, контент-аналіз, структурно-функціональний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:–

запропоновано комплексну методологію дослідження політичної етики, яка поєднує в собі філософсько-аксіологічні підходи, базові традиції соціогуманітарної науки, пізнавальні схеми вітчизняної та зарубіжної політичної науки в застосуванні до транзитивних суспільств;–

розроблено інтегральне визначення політичної етики, яке поєднує в собі її потрійне витлумачення як етики індивідуальної (етики чеснот), етики корпоративної (професійної), етики універсальної в контексті співвідношення індивідуальних, корпоративних і загальносуспільних інтересів суб’єктів української політики;–

визначено суспільні функції політичної етики за умов суспільної трансформації в Україні;–

подано теоретичний опис нормативно-інституційного аспекту політичної етики в контексті пошуку передумов політичної стабільності в процесі суспільної трансформації в Україні;–

теоретично синтезовано роль посттоталітарних (обумовлених морально-етичною спадщиною тоталітаризму) і позатоталітарних факторів формування та розвитку політичної етики в Україні;–

розглянуто етичний вимір політичної боротьби в посткомуністичній Україні з наголосом на етичних аспектах виборчого процесу та застосуванні виборчих технологій;–

теоретично обґрунтовано роль етичних факторів у залагодженні політичних конфліктів та пошуку політичного консенсусу за умов суспільної трансформації в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх безпосереднього застосування в політичній практиці посткомуністичної України, передусім в аспектах нормативно-інституційної “етизації” української політики; у подоланні рецидивів тоталітарної етики тотальної конфронтації та етичної абсолютизації власних політичних переконань (комплексу “самоправоти”); у пошуці етичних шляхів вирішення політичних конфліктів та етичних засад політичного консенсусу в посткомуністичній Україні; у морально-етичному вдосконаленні застосування виборчих технологій у практиці українського політичного процесу; у відродженні політико-етичного спадку до тоталітарної доби і мобілізації морально-етичного потенціалу сучасної України.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження було апробовано у вигляді тез і доповідей під час міжнародної наукової конференції “Сучасна цивілізація: гуманітарний аспект”, 29–30 січня 2004 р.
м. Київ; міжвідомчої науково-теоретичної конференції “Традиція та інновація в теорії міжнародних відносин” 21–22 квітня 2005 р.; наукової конференції Миколаївського державного університету “Могилянські читання – 2005 року” у листопаді 2005 р.; на ІІ з’їзді політологів України 22 жовтня 2004 р.

Структура та обсяг роботи. Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації 211 с.; обсяг основного тексту дисертації становить 198 с.; список використаних джерел складається з 165 найменувань.

Основний зміст

У першому розділі – “Сутність і структура політичної етики та її місце в суспільному житті” – дається теоретико-методологічне обґрунтування предметного поля політичної етики, розкривається її зміст і принципи, а також виокремлюються її основні суспільні функції.

Базисом нашого теоретико-методологічного обґрунтування дослідження політичної етики, перш за все, стало розрізнення понять “політична етика” та “політична мораль”, що природнім чином випливає з дослідницької ситуації, яка склалася в сучасному філософському дискурсі. Йдеться про певну подвійність розуміння й інтерпретації поняття “етика” у її співвідношенні з “мораллю”: або етику вважають складовою сукупної моральної свідомості, її найвищим раціональним проявом, тобто як самосвідомість моралі, як моральну (“практичну”) філософію, або мораль розглядають як “предмет”/“об’єкт” етичних пошуків та конструкцій (тобто етика трактується як “філософія моралі”, “теорія моралі”, “наука про мораль”).

Нормативний підхід до визначення поняття політичної етики вбачає в ній частину практичної філософії, котра займається основними нормативними питаннями політики. За широким витлумаченням політична етика визначається як дефінітивно виокремлені, кодифіковані, впорядковані норми моралі, що регулюють сферу політики.

Вузьке тлумачення політичної етики передбачає визначення її як науки про політичну моральність. Прикметно, що саме в рамках цієї інтерпретації політична етика не є безпосередньо складовою політики, хоча, як і будь-яка інша суспільна наука, вона може створювати етичні технології (у формі вчень, настанов, заповідей) для регулювання політики. Хоча цілком можливими є ситуації, коли системи політичної етики формуються не об’єктивно, а через посередництво відповідних політико-етичних вчень, тобто конструюються. В таких ситуаціях політична етика як наука відіграватиме роль зв’язуючої ланки між об’єктивною політичною мораллю та політичною етикою як її свідомою кодифікацією.

За всіх визначень політичної етики, її функція – обмежуюча і стримуюча. Тобто, політична етика є ціннісною та нормативно-інституційованою структурою, яка через мережу дозволів і заборон регулює політичну поведінку суб’єктів політики. Обмежуючий характер політичної етики зумовлює таку її властивість як універсалізм. Це залишає за будь-якою політико-етичною системою право визначати політичну поведінку всіх учасників політичного процесу.

В процесі розвитку і диференціації політична етика відгалужується в один з різновидів етики професійної. Виникає потреба доповнити загальнонаціональну політичну етику окремими політико-етичними підсистемами – політичною етикою бюрократа, партійного активіста, державного діяча, парламентаря чи дипломата.

У дослідженні, керуючись структурою етичного знання, уособленого аксіологією та деонтологією, обґрунтовано передісторію політико-етичних ідей,
а крім того, керуючись системними опозиціями етики реалізму та етики моралізму, з’ясовано основні дискусійні питання в розумінні власне змісту політичної етики. З вищенаведених положень логічним є визначення основних суспільних функцій політичної етики.

Обґрунтування концепції змісту та принципів політичної етики в роботі здійснено крізь призму структури етичного знання, яку складає аксіологія (як ціннісний аспект етики) та деонтологія (як етичне вчення про суще). Об’єктом політичної етики є не лише етичні цінності в політиці, а й власне вчинки людей. Таким чином, вона вибудовує узагальнені конструкції для інтерпретації етичного змісту того чи іншого вчинку. Такі ідеї розвивалися в рамках етичних теорій утилітаризму, де критерієм моральності виступає користь, та деонтологічної етики (“кантівська деонтологія”), де джерелом етичної правильності виступають здебільшого або здоровий глузд і моральна традиція, або найраціональніші принципи моралі. Інший підхід сучасної деонтологічної етики представлено етичною концепцією Дж. Ролза, що базується на традиції соціально-етичної думки та угоді між людьми.

Дослідження показало, що етичний вимір сучасного політичного процесу радше представлений такими системними опозиціями, як політична етика реалізму та політична етика моралізму. Згідно з постулатами першої системи політика є цілковито відокремленою від моралі; реальна політична діяльність є компромісом між політичною необхідністю та моральним імперативом; політика керується інтересами, а не нормами моралі. Етика ж моралізму передбачає, що політика повинна здійснюватися винятково відповідно до моралі і права,
а політична діяльність має бути втіленням моральних цінностей.

Проведений аналіз показав, що протистояння представників двох напрямів (реалізму та моралізму) в політико-етичній думці свідчить не лише про слабкі місця в цих підходах, але водночас і ускладнює обрання за еталон якоїсь однієї зі сторін: моралізмові бракує реалізму, що часто й призводить до моральної демагогії в політиці, у реалізмові іноді переважає відвертий цинізм (макіавелізм), що призводить до радикального розведення моралі і політики.

Специфіка політичної етики визначає її функції в політиці. Серед таких нами виокремлено регулюючу (діє обмежуючим чином), інтегруючу (претендує на максимальну універсальність), легітимуючу (сприяє поширенню універсальних для суспільства норм поведінки, за якої дії самого політичного суб’єкта набувають всенародної підтримки).

Отже, політичну етику слід розуміти потрійним чином: як кодифіковану (раціонально експліковану в систему норм) політичну мораль, тобто “раціоналізований шар культури”, котрий зумовлює сутнісну природу моральних зобов’язань; як професійну етику осіб і груп, які займаються політикою; як науку про політичну мораль, яка існує у формі політико-етичних вчень і доктрин.

У другому розділі – “Фактори формування політичної етики в посткомуністичній Україні: між тоталітаризмом і демократією” – крізь історико-політологічну ретроспективу досліджено і виокремлено фактори, під дією яких формувалася і формується політична етика українського суспільства. Такими виявилися передусім спадщина тоталітарної системи, яка панувала в Україні; національно-етнічний масив народної моралі; зовнішній, ліберально-демократичний чинник. Також у розділі розкривається значення інституалізації політичної етики як важливого чинника у формуванні сучасної політичної системи в Україні.

Спадщина тоталітарної системи дається взнаки своїми так званими фрагментованими реліктами, які продукує сучасна політична еліта: офіційна ідеологія, єдина масова партія (партія влади), система терору проти “ворогів режиму”, контроль партії (влади) над засобами масової інформації, тиск на бізнес тощо.

У процесі дослідження було виокремлено ще два основні джерела морально-етичних ідеалів та фактори формування політичної етики в Україні – національне і зовнішньоінтернаціональне. Нині ми є свідками відродження репресованих тоталітаризмом цінностей національної моральності, які поволі намагаються проникнути в систему політичної етики. Серед них – миролюбність, компромісність, працьовитість, шляхетна патріархальність. Другим джерелом морально-етичних ідеалів української політики та цінностей її етичної системи є запозичена ззовні система ліберально- демократичних поглядів, а відтак і відповідна їй система політичної етики, що ґрунтується на основних цінностях лібералізму – свободі, народовладді, конкуренції, верховенстві закону, приватній власності.

Різного роду неурядові організації – міжнародні фонди, ресурсні та донорські організації, міжнародні громадські організації, які діють в Україні, є “каналами” надходження (індоктринації) ліберально-демократичних політико-етичних цінностей.

У роботі обґрунтовується, що діяльність певної частини цих організацій можна вважати спрямованою на розвиток політичної етики, оскільки вони сприяють поширенню цінностей демократії, становленню громадянської активності тощо. Одним із способів, що використовуються ресурсними та донорськими агенціями, є створення та підтримка діяльності неурядових організацій. Вони опосередковано поширюють певні цінності за допомогою посередників, чиє виникнення ними ініціюється та інтенсифікується і чия діяльність спрямовується завдяки цільовим грантам і навчанню лідерів та активістів цих організацій. Через досвід роботи в мережі перехресних соціальних зв’язків, навички громадської діяльності, розуміння ролі громади і своєї ролі в ній, довіру і толерантність, людина, набуваючи позитивних моральних рис, долучаючись до політичної сфери діяльності, відповідно переносить туди і поведінкові ціннісні установки. Важливим є те, що подібні організації, крім своїх прямих обов’язків, виконують ще низку інших функцій (зокрема, функцію формування політичної етики), про які не йдеться у їхніх статутах, але які є дуже важливими для становлення, розвитку та збереження демократичної, громадянської політичної етики.

Варто наголосити, що означені джерела сучасної політичної етики України перебувають між собою у відносинах “взаємоврівноваження/взаємодоповнення”, адже йдеться про співіснування, а подекуди й конкуренцію залишків тоталітарної політичної етики, національно-патріотичної етики, етики ліберально-демократичної.

Проведений аналіз показав, що два останні джерела морально-етичних ідеалів та етичних цінностей української політики і фактори формування політичної етики мають позатоталітарне походження. Національно-патріотичне (“народне”) джерело сформувалося задовго до встановлення в Україні тоталітаризму. Тому воно може вважатись історичним. Друге джерело морально-етичних ідеалів і цінностей політичної етики має зовнішнє походження і є ліберально-демократичним (вужче – європейським) за своїм змістом. Означене джерело є, вочевидь, позатоталітарним. Таким чином, сучасна політична етика в Україні визначається як тоталітарним, так і двома позатоталітарними факторами.

Функціональність окреслених джерел політичної етики простежується аналізом діяльності українських політичних діячів минулого та сучасності – М. Грушевського, Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка.

М. Грушевський акцентував свою увагу на природній, а не вдаваній моральності українського народу. Морально-етичні міркування були базисом концепції видатного вченого про націю як специфічну форму солідарності людей, яка, на відміну від класової солідарності, що роз’єднує націю і суспільство, навпаки здатна їх об’єднувати.

Л. Кравчук у своїй діяльності прагнув відродження безмежного, історично укоріненого, політично апробованого масиву народної моралі. У духовному сенсі він самовизначався як демократ, котрий сповідує гуманістичні цілі, свободу і незалежність в усіх сферах людських відносин.

Л. Кучма може вважатися меншим моралізатором. Уникаючи прямої морально-етичної риторики та апеляції до морально-етичних цінностей, він радше керувався операційними політичними цінностями, наприклад, цінністю “соціальної єдності”. Уособлюючи певний технократизм, він уникав різноманітних морально-ідеалістичних аргументацій.

В. Ющенко в морально-етичній риториці значно перевершив своїх попередників. Ідеалізуючи родинні зв’язки, він намагається поширити ці етичні ідеали на кероване ним суспільство. Означена політична етика передбачає жертовне служіння “нації-родині” як організму, тісно об’єднаному “одвічними” традиціями.

Як показало дослідження, за будь-яких історичних умов та політичних процесів мораль надає усвідомлення своєї гідності, закладає підвалини, на ґрунті яких можлива повага і взаємоповага. Існують ключові цінності, які поважаються і визнаються у всіх сферах людської взаємодії, а назагал в соціальних системах. Для забезпечення ефективності і стабільності в таких системах існують відповідні правила, які задають межі політичним взаємодіям, – це і конкретні форми законів, установки громадської думки, традиції тощо. Таким чином, моральні уявлення суспільства відбивають існуючі у відповідній культурі критерії дозволеного та недозволеного. Щодо соціальної системи, то мораль починає заявляти про себе через нормативні, інституційні рамки її існування.

Під час соціотрансформаційних процесів на зміну політико-етичній ситуаційності виникає інституційна політична етика. Це відбувається тоді, коли ідея “політико-етичної інституціоналізації” набуває правової форми (“права людини”), закріплюється в юридичних актах, стає конституційною вимогою. Саме таким критеріям, згідно з теорією модернізації, має відповідати сучасне суспільство. В українському суспільстві для цього є всі необхідні передумови.

Нині політична етика є інституційно захищеною, її дієвість не залежить тільки від доброї волі та міри моральності окремих індивідів. Політико-етичні вимоги забезпечуються законами, демократичною державою. Таким чином, до наслідків переходу від етики чеснот (що спочатку було важливо в традиційному суспільстві) до інституційної етики можна зарахувати такі явища, як правова і соціальна держави.

Під інституціоналізацією політичної етики розуміється процес утворення специфічного набору спеціальних норм і правил, які задають контекст взаємодії суб’єктів політичного процесу. Практика функціонування політичної етики у сучасному політичному процесі, як власне і сам процес її інституалізації, переживає початковий етап свого становлення: політичний процес є динамічним, а часом непередбачуваним, дуже важко прорахувати при цьому саму змінну соціокультурного середовища.

Дослідженням підтверджено гіпотезу, що хоч би яким трансформаціям піддавалося суспільство, хоч би які фактори впливали на його устрій, найдієвішою є та політична етика, що відбулася на інституційному рівні. У політичній практиці це дасть змогу “грати за правилами”, політичну систему робити легітимною,
а саме суспільство наближати до загальноцивілізаційного рівня розвитку.

У третьому розділі – “Етичний компонент політичних процесів у сучасному українському суспільстві” – досліджуються особливості функціонування політичної етики в політичній полеміці, а також у застосуванні виборчих технологій.

В процесі дослідження з’ясовано, що з набуттям Україною незалежності характер перебігу політичних процесів зумовив і характер спілкування його учасників, а саме – перехід від монологу (що значною мірою був властивий тоталітарному режиму) до діалогу, коли відкрито доводиться відстоювати ту чи іншу позицію, дискутувати. При цьому важливим залишається те, щоб таке спілкування не переросло в лайку, аби боротьба ідей не стала війною між людьми, а сама полемічна взаємодія характеризувалась високим рівнем культури мислення і культури поведінки загалом та й, звісно, володіння мистецтвом полеміки.

Досліджено існуючий комплекс механізмів, які регламентують поведінку (в тому числі мовну), аби вона була загальноприйнятною для якомога більшої кількості членів соціуму. Таку кодифіковану поведінку людини позначено поняттям “етикет”. Мовний етикет українців, втілений у системі мовних знаків, символів, словесних формул, жестів, міміки, увібравши найдавніші звичаї і традиції, утворює цілісну систему, яка слугує їм у найрізноманітніших ситуаціях спілкування і є одним із тих кодів, які відкривають своєрідність національно-мовної картини світу. Зазначимо, що мовна поведінка українського народу поєднується із його високою загальною культурою, етнопсихологічними рисами, багатими народними традиціями. Цій поведінці притаманні доброзичливість, шанобливе ставлення до співрозмовника, почуття власної гідності.

Повчальні приклади впливу політики на політичну етику можна простежити в досвіді організації та функціонування політичних систем та режимів в українському суспільстві XVII–XVIII ст. Запорізька Січ історично постала як специфічне соціальне утворення, яке поєднувало в собі риси як військової спільноти, так і політичної організації. Пошук історичних витоків сучасної політичної етики, хоча й несе в собі загрозу ідеалізації окремих історичних досвідів та політико-етичних традицій, є потрібним. Політична етика також може бути засобом самопізнання і самоусвідомлення політичної нації. Проте це самопізнання має відбуватися виваженим та конструктивним чином, коли всі політико-етичні традиції виокремлюються, описуються і зіставляються між собою.

Показовим об’єктом морально-етичного аналізу сучасного політичного процесу є інститут виборів, які мають виразний морально-етичний вимір, безпосередньо стосуючись політичної моральності, особливо в питанні моральної оцінки громадянством виборних органів влади.

Перебіг виборчої кампанії є процесом, під час якого яскраво проявляються всі особливості політичної етики певного суспільства, його громадян і політиків. Це стосується як пересічних виборців, так і політичної еліти – безпосередніх учасників виборчих перегонів, посадових осіб держави, а також людей, котрі відіграють важливу роль у процесі виборів, – журналістів, політичних оглядачів і технологів.

Вітчизняна наукова традиція дослідження політичних технологій та морально-етичних аспектів їх функціонування, в тому числі у виборчому процесі, перебуває лише на початкових стадіях, а тому особливо актуалізує необхідність вивчення досвіду розробки та запровадження цих технологій задля політико-теоретичного осмислення такого досвіду.

Зокрема, досягненню локальних, тимчасових результатів сприяє політичний маркетинг, що забезпечує цілеспрямований вплив на різні соціальні групи електорату, аби донести до них вигідну інформацію про себе, причому –
в найдоступнішій формі і найбільш ефективними каналами її трансляції. Відбувається своєрідний продаж політичного товару (ідеї, політика, партії). Стрижнем політичного маркетингу є політична реклама. Суттєву роль у процесі політичної комунікації відіграють ЗМІ. Саме вони стають одним із основних інструментів впливу на свідомість і поведінку електорату.

Враховуючи досвід розвинених західних демократій та економік, в умовах вітчизняного політичного маркетингу варто було б запровадити такий елемент, як “захист прав споживача” (виборця). Наголошується, що політична сфера за умов ліберальної демократії не меншою мірою потребує нормативного впорядкування, ніж ліберально-ринкові відносини у сфері економіки. Адже, як свідчить останнє десятиріччя виборчого процесу в Україні, інтенсивний розвиток РR-технологій суттєво вплинули на його якість. Виборчі кампанії в Україні дедалі частіше характеризуються застосуванням “брудних” технологій. За своєрідною привабливою маскою (іміджем політика чи політичної партії) може ховатися його/її реальне непривабливе політичне обличчя.

Зазначається, що власне технологія є морально нейтральною, а “брудною” її робить той, хто застосовує, і ті, задля кого вона застосовується. Тема етичності доцільності використання “брудних” виборчих технологій на українському передвиборчому полі заслуговує на окреме дослідження, але зміщення передвиборчої боротьби в Україні убік “брудних” технологій, безперечно, помітне. Насамперед сказане стосується використання адміністративного ресурсу під час виборів.

Практика проведення як парламентських, так і президентських виборів в Україні дає численні приклади неетичного використання інформаційних виборчих технологій, що робить їх “брудними”, принаймні з морального погляду. Так, широко використовувалася дезінформація про конкурентів через мережу Інтернет, тобто розміщення на Інтернет-сайтах неправдивих та анонімних сюжетів, які згодом активно цитувалися друкованими і телевізійними мас-медіа.

Розглянуто приклади “брудних” технологій у сфері політики. Серед них –технології “клонування” або створення “партій-двійників”.

Найнебезпечнішим різновидом “брудних” технологій є ті, які пов’язані з провокуванням конфліктів та соціальних розколів задля залякування і консолідації власного електорату. Такий вплив на електорат призводить до негативних поствиборчих ефектів. Зокрема, технологія створення стереотипів та емоційного тиску задля ініціювання агресивних психічних станів спричинила збурення сепаратизму, загострення міжнаціональних та міжрегіональних претензій, відродження старих (“бандерівці”) та народження нових (“донецькі бандюги”) регіональних стереотипів. Усе це доводить, що виборчі технології, незважаючи на всю їх інструментальність та прикладний характер, мають вплив, який поширюється поза межі виборчих кампаній та електоральних уподобань. Недалекоглядне і безвідповідальне застосування виборчих технологій створює загрози національній безпеці, оскільки в рамках українського суспільства виникають певні лінії напруження та конфлікти, які мають великий руйнівний потенціал.

Існування таких “брудних” технологій уможливлюється, серед іншого, відсутністю розвиненої та інституціоналізованої системи політичної етики, а також браком морального опору, критично-інтенсивного морального середовища.

Розглянуто механізми тиражування виборчих технологій, в тому числі “брудних”, насамперед діяльність засобів масової інформації. Показано, що в українських ЗМІ мало уваги приділяється етичному чинникові та моральному рівню матеріалів, що публікуються, особливо під час виборів. Понад те, відсутній також контролюючий інститут, який уособлював би морально-етичні стандарти суспільства і мав би відповідний моральний авторитет.

У дослідженні йдеться про нормативно-інституційне формування розгорнутої системи професійних політичних етик, тобто етик корпоративних груп, які або беруть безпосередню участь у перебігові політичного процесу та функціонуванні політичної системи, або за своїм фахом є дотичними до цієї галузі суспільних відносин. У дослідженні також наведено приклади кодифікації та інституціоналізації двох фахових сфер – політико-медійної та експертно-технологічної, з яких перша є близькою до політики, безпосередньо впливаючи на неї, а друга – постає невід’ємною частиною демократичного, політичного процесу й устрою.

Обґрунтовується, що поглиблення та успішне завершення трансформаційних процесів в Україні неможливе без зростання ролі морально-етичних факторів, тобто без “системного очищення” української політики на підставі і засобами морально-етичних критеріїв, посилення ролі моральних факторів, котрі в українській політичній науці позиціонуються як “повага до буття”, “екологія культури”, “механізми оздоровлення виборчого процесу в Україні”, “екологія політики”. Означені підходи є не лише інтерпретаційною схемою, але й системою приписів/настанов, які вказують шляхи морального вдосконалення політикуму.

Висновки

Політична моральність слугує об’єктивним джерелом та основою політичної етики, котра формується внаслідок нормативної артикуляції та інституційної структуризації першої. Оформлення політичної моральності у політичну етику може відбуватися на трьох базових рівнях: індивідуальному, корпоративному, загальносуспільному, що дає змогу виокремлювати три різновиди політичної етики – індивідуальну етику чеснот, корпоративну (переважно професійну) етику, загальнонаціональну етику.

Організована нормативно-інституційним чином політична етика є похідною ідеального світу моральних цінностей, який постає її бездоганною основою. Означений світ завдяки своїй комплексності та невичерпності є джерелом трансформаційних факторів, живлячи нормативно-інституційну етичну систему силою моральних почуттів усіх учасників політичного процесу та призводячи час від часу до її реконструкції.

Організована нормативно-інституційним чином політична етика має за свою основу світ реальної політики, який також постає джерелом трансформаційних факторів, адаптуючи етичну організацію до своїх потреб або ж зазнаючи зворотної адаптації.

Різні типи суспільств, політичних систем і політичних режимів передбачають різні типи політичної етики. Причому форма політичної організації визначає передусім форму організації саме етики, а не моралі. Остання є об’єктивною сферою, яка, однак, у різних політичних системах може набувати різного етичного оформлення. Так, одна й та сама моральність одного й того ж народу в різних політичних системах може кодифікуватись (“виливатись”) у різні політико-етичні системи. Звідси виокремлюється абсолютистська етика, спрямована на тотальне втілення моральних принципів, та реалістська етика, спрямована на моральний компроміс між моральною вимогою та політичною потребою.

Виділяються три основні функції, що їх виконує політична етика, – регулювання, інтегрування, легітимації політичних відносин.

Політична етика структурується на трьох основних рівнях – індивідуальних чеснот, корпоративно-груповому (йдеться передусім про професійні етики політиків, державних службовців, однопартійців, політичних активістів, політтехнологів,
а також професійних груп, діяльність яких дотична політичній, зокрема, працівників ЗМІ), загальнонаціональному. Індивідуальна етика чеснот стосується головним чином можновладців. Корпоративна політична етика стосується соціальних (передусім професійних) груп, які беруть безпосередню участь у політичному процесі і функціонуванні політичної системи. Нарешті, загальнонаціональна політична етика стосується всіх громадян – носіїв народного суверенітету. Політична етика в сучасному українському суспільстві має три основні джерела – тоталітарно-залишкове, національне, зовнішньоінтернаціональне. Перше залишилося транзитивному українському суспільству у спадок від минулих часів тоталітаризму і далі генерує морально-етичні ідеали. Друге джерело сформувалося і діє з культурно-історичного та національно-етнічного масиву (народної культури). Третє джерело є зовнішнім і пов’язане з вибором українського суспільства на користь ліберальної демократії.

Відображаючи гармонізацію інтересів – особистих, групових, суспільних, державних, загальнолюдських, – політична діяльність втілює відповідну модель комунікації, яка визначається типом суспільства, політичної системи і політичного режиму. З переходом від тоталітаризму до демократії мова політики (і як дискурс, і як система понять, і як система цінностей) щодо народу змінилася з монологічної на діалогічну, актуалізуючи питання культури полеміки.

З плином часу в суспільстві виробився цілий комплекс механізмів, які регламентують поведінку за тих чи інших обставин, аби вона була загальноприйнятною для якомога більшої кількості членів певного соціуму. Така кодифікована поведінка людини позначається поняттям “етикет” як сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього вияву ставлення до людей (поводження з тими, хто оточує, форми звертань і привітань, поведінка в громадських місцях, манери та одяг). Мовний етикет є обличчя кожної нації.

Механізм виборів є невід’ємною складовою демократичного політичного процесу. Саме тому цей механізм потребує, серед іншого, політико-етичного регулювання. Засоби такого регулювання мають бути органічно поєднаними із засобами правового контролю, діючи на трьох, вже згаданих, рівнях – індивідуальному, корпоративному, загальнонаціональному. Необхідним є культивування чеснот передусім серед можновладців, адже моральні вади у міжособистісних взаєминах звичайних громадян не є настільки небезпечними, як у середовищі правлячих верств. В етико-корпоративному сенсі кодифікація та підвищення ефективності систем професійних етик дасть змогу нейтралізувати ефект від застосування “брудних” виборчих технологій. Нарешті, розвиток загальнонаціональної політичної етики створить інтенсивне та вимогливе моральне середовище для сфери політики загалом. Гострота питання інституціоналізації політико-етичної сфери України спричинена браком інтенсивності моральних почуттів серед українців, їх моральною байдужістю та апатією, які викликані здебільшого зневірою у власних політиках і політиці. Недостатня ефективність політико-етичних регуляторів української політичної сфери зумовлює необхідність їх доповнення чи навіть підміни політико-правовими регуляторами, а також розвиток суто політичних регулятивних механізмів – балансу сил, узгодження інтересів, пошуку компромісів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Витоки та становлення науки про політичну етику // Наукові записки. – К.: ІПіЕНД НАН України. – 2003. – Вип. 24. – С. .

2. Етика як інтеграційний елемент політичного процесу // Наукові записки. – К.: ІПіЕНД НАН України – 2005. – Вип. 27. – С. .

3. Етичний компонент політичних конфліктів у сучасному українському суспільстві // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї:
Зб. наук. пр. – Київ–Миколаїв, – 2005. – Вип.7. – С. 368-372.

4. Місце і роль політичної етики в структурі політичної науки: зарубіжний досвід і вітчизняні реалії // Наукові праці. Серія політичні науки. – Миколаїв: Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили комплексу НаУКМА. – 2005 р. – Вип. . Том 44. – С. .

АнотаціЯ

Кучеренко І. М. Політична етика у сучасних соціотрансформаційних процесах: український контекст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена розгляду особливостей функціонування політичної етики у вітчизняному політичному процесі. З’ясовано структурне місце розташування цього напряму знань в предметно-методологічній базі політичної науки. Виокремлено основні принципи політичної етики та її суспільні функції.

Для поглибленого розуміння змісту і принципів політичної етики крізь історико-політологічну ретроспективу досліджено і виокремлено фактори, під дією яких вона формувалася. Обґрунтовано актуальність інституалізації політичної етики як передумови політичної стабільності.

На основі широкої джерельної бази проаналізовано етичну складову політичного процесу в Україні на прикладі політичної полеміки та виборчих технологій. Розглянуто різновиди і механізми вітчизняних виборчих технологій, а також проблему їх тиражування, зокрема засобами масової інформації.

Ключові слова: політичний процес, політична етика, політична мораль, етикет, культура, політична полеміка, суспільні трансформації, виборчі технології.

Annotation

Kucherenko I. N. Political Ethics in Modern Sociotransformational Processes: Ukrainian Context. – Manuscript.

The dissertation is for Candidate of Political Science in speciality 23.00.02 – political institutions and processes. – Kuras Institute of Political and Ethnic Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.

The thesis “Political Ethics in a Modern Sociotransformational processes: Ukrainian context” is on ethical aspects of transformational processes in Ukraine. The methodological approach toward a subject of this research was elaborated and main schools of thoughts in the field of political ethics were regarded. Basic factors which shape the whole system of political ethics in Ukraine i.e. totalitarian political ethics, ethnic political ethics and foreign (liberal-democratic) political ethic were analyzed as well. The ethical dimension of electoral processes and use of electoral technologies was studied.

Key words: political process, political ethics, political morality, etiquette, culture, political polemics, transformation, electoral technology.

АННОТАЦИЯ

Кучеренко И. Н. Политическая этика в современных социотрансформационных процессах: украинский контекст. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса НАН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена анализу особенностей функционирования политической этики в отечественном политическом процессе. Определена структурная ниша размещения этого направления знаний в предметно-методологической