КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КАЗЬМИРЧУК Марія Григорівна

УДК 94 (477) "1886 – 1917"+351.825

СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛОМБАРДІВ ПІДРОСІЙСЬКОЇ

УКРАЇНИ (1886 – 1917 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Капелюшний Валерій Петрович,

завідувач кафедри етнології та краєзнавства

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Реєнт Олександр Петрович

член-кореспондент НАН України,

заступник директора

Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук, доцент

Соловйова Тетяна Миколаївна

доцент кафедри загальної історії, методології та

методики навчання Переяслав-Хмельницького

педагогічного університету імені Григорія Сковороди

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства

імені М. С. Грушевського НАН України.

Захист відбудеться "16" квітня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий "14" березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О. Г. Сокірко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на 8 параграфів, висновків, списку використаних джерел та літератури (25 с., 471 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 235 с.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Розбудова незалежної України наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст., реформування державного, економічного і суспільного життя нашої держави супроводжується суперечливими процесами. Вони знаменують початок інтенсивного акумулювання концептуально-теоретичних підходів та перегляду соціально-економічних категорій у вивченні досвіду минулого. Для цього чимало корисного матеріалу може дати дослідження історії розвитку фінансової системи, що сформувалась у Російській імперії в дореволюційний період. Однією з складових частин її стали ломбарди на підросійській Україні, оскільки вона була однією з економічно найрозвинутіших земель Російської імперії.

Наукова актуальність теми зумовлена недостатнім вивченням історії розвитку ломбардної справи в Україні наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст., формування її нормативної структури, змісту й напрямків соціальної діяльності, попри існування значних архівних і друкованих документів. Сучасний стан розвитку української історичної науки характеризується розширенням дослідницької палітри. У цьому контексті дослідження соціальної діяльності ломбардів підросійської України в 1886 – 1917 рр. з позицій антропологізації історичної науки, її орієнтованості на мікро- і макрорівневі дослідження, дають широкі перспективи теоретичного і практичного застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми "Історія формування і розвитку Української держави" (№ державної реєстрації 01БФ046-01), що включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єктом дослідження визначається становлення, розвиток та умови функціонування державного та приватного кредиту в підросійській Україні у 1886 – 1917 рр., репрезентованого ломбардами як важливою ланкою соціально-економічного розвитку регіону в зазначений період.

Предметом дослідження є зміст, процес створення, чинники розвитку та соціальної діяльності ломбардів України у 1886 – 1917 рр.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 1886 – 1917 рр. Нижня межа дослідження обумовлена виданням низки законодавчих актів Російської імперії, які безпосередньо вплинули на початок виникнення ломбардів у містах України, зокрема відкриття першого Одеського приватного ломбарду. Верхня хронологічна межа обумовлена Українською революцією, коли соціально-економічна діяльність ломбардів в умовах нової влади набуває відмінних рис порівняно з окресленим у дослідженні періодом.

Територіальні межі дослідження обумовлені об’єктом і предметом дослідження, його метою, завданнями та охоплюють в основному підросійську Україну, з такими губерніями, як Волинська, Подільська, Київська на правобережжі, Чернігівська, Полтавська, Харківська на лівобережжі, Миколаївська, Херсонська та Новоросійська на півдні. В дисертації застосовано історико-порівняльний метод, частково залучено й загальносвітовий матеріал з ломбардної справи.

Мета роботи полягає у всебічному дослідженні на основі архівних матеріалів, опублікованих джерел та наукових розвідок місця, значення і ролі приватних та державних ломбардів у соціально-економічному розвитку України кінця ХІХ та початку ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні дослідницькі завдання:

– виявити, систематизувати й проаналізувати архівні та опубліковані джерела про ломбардну справу;

– розглянути й об’єктивно оцінити стан наукової розробки проблеми;

– висвітлити процес становлення та особливості розвитку ломбардної справи в Україні порівняно зі світовими і російськими аналогами;

– розкрити зміст і еволюцію трансформації нормативного регулювання діяльності ломбардів від жорсткого державного контролю до усвідомлення потреби приватної ініціативи;

– показати соціальну діяльність ломбардів, спрямовану на забезпечення матеріального добробуту службовців;

– з'ясувати стосунки ломбардів та їх клієнтів, мешканців різних міст;

– дослідити зміст і напрямки благодійницької діяльності ломбардів України;

– сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації щодо подальшого розвитку наукових досліджень у цьому напрямку.

Методологічну основу дослідження складають загальні принципи об’єктивності, науковості та історизму, закони логіки та діалектики, які дозволяють використовувати системний і комплексний підходи для докладного, поглибленого й диференційованого вивчення окремих процесів та їх узагальненого висвітлення.

Наукова новизна дослідження обумовлена як сукупністю визначеної теми і поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Дисертація є одним з перших в українській історіографії ґрунтовним дослідженням діяльності ломбардів України у 1886 – 1917 рр. Вперше в історіографії комплексно досліджено місце, значення і роль приватних та державних ломбардів у соціально-економічному розвитку України у визначених в дисертації хронологічних межах. Визначено проблеми, що виникли в процесі становлення і розвитку ломбардної справи в Україні, встановлено особливості її формування порівняно з російськими та світовими аналогами. Крім того, вперше досліджено зміст і напрямки соціальної діяльності українських ломбардів та сформульовано конкретні пропозиції й рекомендації щодо подальшого розвитку наукових досліджень у цьому напрямку.

Практичне значення дисертації визначається сформульованими в ній висновками, положеннями, теоретичними узагальненнями, їх науковою новизною. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні праць з історії України зазначеного періоду, методичних посібників, підручників, а також у формуванні основних положень і фактичного матеріалу дослідницьких статей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та матеріали дисертації були представлені пошукувачем у вигляді доповідей і виступів на наукових конференціях. Серед них: ІІ, ІІІ, ІV, V Міжнародні науково-практичні конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Шевченківська весна" (Київ, 2004, 2005, 2006, 2007), ІХ, Х Міжнародні науково-практичні конференції "Декабристські читання" (Київ, 2004, 2005), щорічна науково-методична конференція "Могилянські читання-2005" (Миколаїв, 2005), науково-практична конференція "Проблеми історії та історіографії України" (Київ, 2006), міжнародна наукова конференція "Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору" (Київ, 2006) та інші.

Публікації. Викладені у дисертації положення знайшли свій відбиток у 14 статтях, а також тезах 10 конференцій та інших публікаціях, загальним обсягом понад 20 друкованих аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі "Стан наукової розробки та джерельна база дослідження" проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми та дається характеристика джерельної бази, на основі якої здійснювалося дослідження.

Історіографія. Дослідження з історії діяльності ломбардів, розглянуті у роботі, поділено на три групи, виходячи з традиційної періодизації вітчизняної історіографії: перша – з кінця ХІХ ст. до 1917 р. – дореволюційна, друга охоплює 1920 – 1980-ті роки – радянська, і третя – від 1990-х рр. до нашого часу – сучасна.

Працям першого періоду була притаманна практична спрямованість. У цей період різні аспекти економіки країни перебували в центрі уваги російських та українських економістів. Однак у тогочасній літературі господарство України здебільшого не розглядалося окремо, а в рамках всеросійського економічного простору. Виявлено близько 50 праць дореволюційних дослідників, де представлено офіційний статистичний матеріал про розвиток різних галузей економіки губерній України Воронцов В. П. Очерки экономического строя России. – М.,1906. – 116 с.; Гиндин И. Банки и промышленность в России. – Б. м.,1927. – 208 с. та ін..

Потрібно виокремити роботу І. А. Кирилова, в якій багато уваги приділено міським ломбардам Росії та Європи, виявленню напрямків їх діяльності, аналізу клієнтури, ролі і місця цих установ у економічно-фінансовому житті громадян імперії, однак автор не використовує матеріали про соціальну діяльність ломбардів у підросійській Україні Кириллов И.А. Городские ломбарды. – М., 1914. – 71 с.. Загальні тенденції виникнення ломбардів в Україні розглядалися також у роботах дослідниці Д. Атлас та в ювілейному виданні історії м. Чернігова Очерк истории города Чернигова. 907 – 1907. – Чернигов, 1908. – С. 70; Атлас Д. Старая Одесса, ее друзья и недруги // Труды слушательниц Одесских высших женских курсов. – Одесса, 1911. – Т. 1. – Вып. II. – С. 157 – 270 та ін..

Особливе місце у вивченні історії розвитку ломбардної справи посідають спеціальні дослідження фахівців-практиків. Серед них слід відзначити роботи з організації ломбардного господарства директора-розпорядника Київського міського ломбарду О. П. Щеславцева, статті, присвячені історії створення Київського міського ломбарду, Д. Марголіна, студію з трьох невеликих нарисів П. К. Волчаєва про один рік діяльності цього ж ломбарду, наукові роздуми директора Одеського приватного ломбарду В. В. Кірхнера Щеславцев А. Киевский городской ломбард // Киевские городские известия. – 1915. – № 10. – С. 157 – 163; Марголин Д. К открытию городского ломбарда в Киеве // Известия Киев. гор. думы. – 1914. – № 10. – С. 57 – 71; Волчаев П. К. К деятельности Киевского городского ломбарда // Киев. гор. известия. – 1915. – № 7. – С. 139 – 141; Кирхнер В. В. Одесский частный ломбард за 25 лет. – Одесса, 1912. – 111 c. та ін.. Суттєві доповнення вносять праці гласного Київської міської думи А. К. Ржепецького, який проаналізував підготовчу роботу по створенню міського ломбарду, та Я. А. Серебрякова – редактора спеціального часопису "Вестник ломбардов", відомого спеціаліста у ломбардній справі і керуючого Санкт-Петербурзьким міським ломбардом Серебряков Я. Цветы и сады Парижа. О введении в городских ломбардах операций денежных вкладов. – СПб., 1906. – С. 27 – 30 та ін..

Відомості з історії започаткування та розвитку ломбардів у Російській імперії можна знайти в енциклопедичних виданнях ХІХ ст. та календарях Г.И. Ломбарды // Энциклопедический словарь. – СПб., 1896. – Т. ХVІІ. – С. 931 – 932; Харьковский календарь на 1889 г.: В 2-х ч. – Харьков, 1889. – Ч.ІІ. – С. 32 та ін.. В них акцентувалась увага на причинах виникнення та діяльності ломбардів у різних країнах Європи і Росії, вміщувалися прізвища керівників, години роботи, телефони та численні статистичні відомості з ломбардної справи.

Зарубіжні дослідження з історії ломбардної справи в Україні та її економічного впливу на міста з'являються вже з ХІХ ст., проте таких праць обмаль. Серед них можна назвати лише дореволюційні роботи Д'Гуґґнера, де обґрунтовувалася доцільність відкриття ломбарду в Одесі, та Б. Януша, який досліджував благодійницькі ломбарди вірмен Львівщини d’Huggner. Memoire touchant les avantages commercials du port d’Odessa // Архив графов Мордвиновых: В 12-х т. – Т. 2. – СПб., 1901. – С. 150 – 163; Janusz Bohdan. "Mons pius" ormian lwowskich.- Lwow, 1908. – 83. та інші..

До питання появи та розвитку ломбардів зверталася й дослідниця Н. Карцева, яка використала багато статистичних і архівних матеріалів для об’єктивної оцінки їх діяльності на дореволюційному і початковому етапі радянської доби Карцева Н. Київський міський ломбард // Праці комісії для виучування фінансових справ. – Вип. 5. Господарство міста Києва. – Ч. 1. – К., 1929. Зб. соц.-економічного відділу ВУАН. – С. 188 – 222.. Радянські енциклопедичні довідники подають короткі відомості про ломбарди: походження назви терміну "ломбард", перелік кредитно-позичкових установ та діючі законоположення, що регламентували кредитну діяльність у країні Сеть кредитных учреждений СССР с приложением указателя действующих узаконений, циркуляров и инструкций, регулирующих деятельность кредитных учреждений. – М.; Л., 1926. – 87 с.; Кошик О.К. Соціально-економічний розвиток. Міське самоврядування // Історія міст і сіл Української РСР. Київ. – К., 1968. – С. 170..

Сучасна історіографія проблеми небагата і залишається ще в процесі становлення. Питання зародження і розвитку фінансово-кредитної справи на Львівщині перебувало в полі зору дослідження І. Котлобулатової Котлобулатова І. Львівські скарбниці. – Львів, 2002. – 92 с..

В Україні дослідники з 1990-х років почали активніше висвітлювати наукові біографії державних та політичних діячів, чия діяльність тісно пов’язана із створенням ломбардів Марущак О. Батько письменника // Константи. – 1996. – № 2. – С. 96 – 99; Обушна О. М. Внесок М. Х. Бунге у розвиток ломбардної справи // Бунге М.: сучасний дискурс. – К., 2005. – С. 192 – 198.. Серед тих, хто зацікавився окремими аспектами розвитку ломбардної справи були також автори газетних публікацій А. Юр'єв, О. Томашевська, Л. Понипаляк, А. Морозова, О. Чайка та Л. Сіренко Сиренко Л. Ломбард и недвижимое имущество // Финансовая консультация. – 2001. – № 6. – С. 57; Юрьев А. Ломбард от Ришелье до Кирхнера // Пассаж. – 2002. – № 7 (48). – С. 76 – 77; Томашевская О. Плюсы и минусы “прокатных денег”Сегодня. – 2003. – 12 февраля. – С. ; та ін.. Вони через історичну перспективу намагаються висвітлити діяльність сучасних ломбардів нашої країни. Новітня російська історіографія проблеми збагатилася одним дисертаційним дослідженням та низкою наукових і популярних статей Простянский О. Приходите за деньгами в ломбардДеловой мир. – 1995. – 17 декабря; Бобров Н. В. Методы повышения эффективности управления ломбардамиДис. на соискание ученой степени канд. эконом. наук. – М., 2000. – 184 с. та ін..

Таким чином, наявна історіографія висвітлює лише певні фрагменти діяльності ломбардів України у 1886 – 1917 рр. Зміст та специфіка соціальної роботи ломбардів підросійської України й комплексне вивчення проблеми залишаються поза увагою дослідників.

Джерельну базу дослідження складає комплекс архівних матеріалів, опублікованих документів та періодичних видань.

Важливу інформацію про історію становлення й соціальну діяльність ломбардів підросійської України в різні періоди надають, насамперед, архівні матеріали, що зберігаються в 11 архівах нашої держави. Дисертанткою опрацьовано 19 фондів, в яких знайдено 77 справ. У Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (Ф. 294, 361, 442), Державному архіві м. Києва (Ф. 163), Державному архіві Одеської області (Ф.5, 16), Державному архіві Харківської області (Ф. 45), Державному архіві Житомирської області (Ф. 62) та інших зберігаються статути ломбардів, звернення ініціаторів про необхідність відкриття ломбардів, щорічні звіти фінансової діяльності ломбардів, справи судових розглядів, скарги та звернення клієнтів до керівництва цих закладів та до адміністрації міст з проханням розглянути їхні вимоги і пропозиції. Вони висвітлюють історію створення й відкриття ломбардів, різні сторони їхньої діяльності, в тому числі і в роки війн.

Ілюстративні архівні матеріали представлено світлинами другої половини ХІХ ст., на яких зображено будинки київського ломбарду та світлина директора-розпорядника Херсонського міського ломбарду А. П. Сергєєва із Херсонського краєзнавчого музею.

Важливе значення для висвітлення правових умов розвитку ломбардної справи мають матеріали, опубліковані в "Повному зібранні законів Російської імперії" та окремих збірниках законодавчих актів. Це – рішення царського уряду, статути ломбардів, постанови місцевих органів влади про підготовку до відкриття ломбардів та їх діяльність Полное собрание законов Российской империи. – Изд. І. – СПб., 1830. – Т. 9. – С. 6; Там само. – Т. 14. – С. 94; Там само. – Т. 19. – С. 649 – 650; Систематический свод постановлений Симферопольской городской думы за 41 год (1871 – 1911). – Симферополь, 1912. – Т. . – С. , 436, 442, 443 та ін.. На особливу увагу заслуговують статистичні звіти загальноімперського характеру та щорічні звіти міських ломбардів підросійської України за різні роки Операции ломбардов в России. – СПб., 1898. – 7 с.; Отчёт Харьковского городского ломбарда за 1908 год. – Х., 1909. – 30 с.; Отчёт Полтавского городского ломбарда за 1915 год. – Полтава, 1916. – 11 с. та ін.. Докладно висвітлюють напрямки фінансових операцій ломбардів за кожен рік календарі-довідники Городские ломбарды в 1911 годуКалендарь-справочник городского деятеля на 1912 год.- Б. г. и м. – С. ; Операции ломбардов в РоссииКалендарь-справочник городского деятеля на 1914 годСост. Б. Б. Веселовский. – Б. г. и м. – С. – 75 та ін.. Заходи соціального характеру місцевих ломбардів представлені також і в офіційних опублікованих документах Обзор Николаевского военного губернатора за 1894 год. – Николаев, 1895. – С. 9; Известия Харьковской городской думы. – 1909. – № 4. – С. 29 – 30; Известия Киевской городской думы. – 1910. – № 2. – С. 41 – 42 та ін. .

Періодичні видання – часописи місцевого значення "Известия" Київської, Одеської, Харківської та інших міських дум, як і "Журнали" Полтавської міської думи висвітлювали різнобічну діяльність міських ломбардів, їхні успіхи й вади в роботі Известия Харьковской городской думы. – 1909. – № 4. – С. 29 – 30; Известия Киевской городской думы. – 1910. – № 2. – С. 41 – 42 та ін.. Інформацію щодо створення й діяльності місцевих ломбардів докладно розглядали губернські та міські газети: "Южный край", "Киевские губернские ведомости", "Волынь", "Волынские губернские известия", "Южанин".

Таким чином, у роботі використано широке коло друкованих і архівних джерел, які в більшості запроваджуються в науковий вжиток уперше. Джерельна база дослідження є достатньою для висвітлення теми дисертаційної роботи.

Другий розділ "Історія розвитку ломбардної справи" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Розвиток ломбардної справи у світі" досліджується становлення та особливості розвитку ломбардної справи в зарубіжних країнах та Україні, аналізуються історичні передумови відкриття ломбардів та особливості цих закладів, починаючи з ХV ст. до початку ХХ ст.

Ломбарди вперше виникли у ХV ст. у Франції, завдяки вихідцям із італійської провінції Ломбардії, звідки й походить їх назва. Згодом такі заклади під егідою церкви поширюються всією Європою. Прототипами їх вважаються бельгійські ломбарди ХІХ ст., які керувалися законом 1848 р. про муніципальні ломбарди. Найбільшого розповсюдження ломбарди досягають в Європі на середину ХІХ ст.

В Росії ломбарди розповсюдилися разом з першими державними заходами щодо забезпечення населення кредитом у XVIII ст. Перші спеціалізовані ломбардні заклади в Росії виникли 1772 р. на основі маніфесту Катерини ІІ. На початку ХІХ ст. погляди щодо користі ломбардів втілилися у створенні 1839 р. "Санкт-Петербурзької компанії для зберігання і закладу рухомого майна й товару", у затвердженні 1868 р. статутів Санкт-Петербурзьких столичного та приватного ломбардів, в організації Вологодського міського ломбарду 1886 р., що поклало початок становленню ломбардної справи в Російській імперії.

В Україні ломбарди пройшли нерівномірний і складний розвиток, оскільки її землі були поділені між Річчю Посполитою та Російською державою, пізніше потрапили до Австрії (згодом до Австро-Угорщини). З другої половини ХVІ ст. до кінця ХVІІІ ст. в Західній Україні розвивалися світські та "божественні" ломбарди при братствах і церквах.

Традиції ломбардної справи ХІХ ст., розвинуті й законодавчо оформлені в Європі, були в загальних рисах перейняті Російською державою, проте відрізнялися від європейських та західноукраїнських аналогів глибшим протекціонізмом та державним контролем.

У підрозділі 2.2 "Становлення ломбардної справи в Україні" аналізується процес створення міських та приватних ломбардів на території підросійської України, основи їх прибуткової та рентабельної діяльності в кредитній сфері Російської імперії 1886 – 1917 рр.

Ломбарди на українських землях, що входили до Російської імперії, з’явилися в останній третині ХІХ ст. Проголошуючи боротьбу з лихварством та мету щодо надання населенню кредитів, ломбарди ставали органічною частиною міського життя, де поширилися два види їх: приватні та державні.

У період 1886 – 1917 рр. створюється мережа державних ломбардів під контролем міністерств фінансів та внутрішніх справ. Вони виникають у найбільших українських містах: Харкові, Миколаєві, Херсоні, Чернігові, Житомирі, Катеринославі, Одесі, Києві. Становлення та прибутковість ломбардів залежали від розвитку інфраструктури міст, їх географічного розташування, кількості жителів, наявності достатнього основного капіталу. Міські ломбарди поступалися доходами приватним ломбардам. Це стимулювало пошуки міськими управліннями джерел збільшення оборотних капіталів міських ломбардів: було дозволено отримувати позики у кредитних установах і приватних осіб, будувати спеціально обладнані власні приміщення.

У підрозділі 2.3 "Нормативне регулювання діяльності ломбардів підросійської України у 1886 – 1917 рр." зосереджено увагу на дослідженні особливостей законодавчого регулювання діяльності ломбардів у зазначений період.

У 1886 – 1917 рр. нормативне регулювання роботи ломбардів не було сприятливим з огляду на брак чітко оформленої законодавчої бази, спеціальних законів. Загальнодержавних актів, які б відповідали вимогам ведення капіталістичного господарства та чітко визначали місце ломбардів серед інших кредитних закладів, не було запроваджено урядом до кінця ХІХ ст. Діяльність ломбардів у 1886 – 1917 рр. регулювалась окремими законами, спрямованими на впровадження жорсткого державного контролю. Держава, активно втручаючись у ломбардну сферу, і такою політикою, з одного боку, обмежувала всілякі зловживання в ломбардних структурах і призводила до здешевлення кредитів, а, з іншого боку, її патерналістична політика негативно позначалася на діяльності невеликих провінційних ломбардів імперії, в тому числі і в Україні.

Хоч ломбардна справа стала відігравати помітне місце в сфері кредитування населення, чотири з'їзди розпорядників не сприяли реалізації прийнятих ними практичних рішень без узгодження з програмами міністерств. Здобуття досвіду щодо покращення нормативного регулювання, суттєве обмеження можливості з надання ломбардами позик при дотриманні всіх положень їх статутів призвів до усвідомлення потреби добре розробленої законодавчої системи щодо ломбардного кредиту. Спроба офіційної влади запровадити у 1914 р. життєздатну законодавчу базу для розвитку ломбардів була зупинена подіями Першої світової війни та розпадом Російської імперії.

Нормативне регулювання ломбардів підросійської України 1886 – 1917 рр. не відрізнялося від загальноімперського, що не сприяло розвиткові цього виду кредитів. Оскільки темпи економічного зростання України були швидшими ніж загальноімперські, власті вдавалися до штучного гальмування розвитку її ломбардної системи.

Третій розділ "Соціальні процеси в ломбардній справі" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Організація діяльності ломбардів у соціальній сфері" прослідковано зміст та напрямки соціальної діяльності ломбардів підросійської України у 1886 – 1917 рр., спрямовані на забезпечення матеріального добробуту своїх службовців.

Наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст. процеси концентрації міського населення, його розшарування, швидкий розвиток промисловості та торгівлі в таких центрах, як Одеса, Київ, Харків, викликали потребу в кредиті, яку частково задовольняли ломбарди. Зі збільшенням напливу найманої робочої сили до інфраструктури міст і соціалізацією ломбардів підросійської України їх соціальна діяльність містила у 1886 – 1917 рр. ряд важливих проблем щодо покращення матеріального добробуту службовців: створення додаткових робочих місць, турботу про заробітну плату службовців, участь у створенні пенсійного фонду. Її обсяг та межі визначалися фінансовою діяльністю та видом ломбардів, ставленням місцевих органів влади до них, місцем їх розташування, економічним розвитком регіону тощо. Як правило, вищими посадові оклади були у приватних ломбардах, а у міських їх розмір контролювався міськими думами.

Міські думи щорічно призначали премії та збільшували зарплату службовцям ломбардів для їх заохочення або за виконання ними додаткових обов’язків. Опікувалися цим також керівники та самі службовці міських ломбардів, неодноразово порушуючи клопотання про це перед місцевими органами влади. Керівництво міських ломбардів піклувалося і про страхування життя своїх службовців. Ломбарди сприяли забезпеченню зайнятості міського населення розширенням робочих місць. Як тільки їх діяльність досягала належного рівня, їхні керівники ставили питання перед міськими управами про збільшення штату або допоміжного тимчасового персоналу. Для його утримання ломбарди надавали квартири, медичну допомогу за рахунок установи, опалення, освітлення і телефонізацію їхніх жител та робочих місць. Велику підтримку службовцям надавав Одеський приватний ломбард. Співробітники ломбардів брали участь в розв’язанні суспільно-політичних питань, наприклад, у виборах до Державної Думи.

В роки російсько-японської та Першої світової воєн соціальна діяльність ломбардів не припинялася. Воєнні події мали стресовий вплив на громадян Російської імперії, у тому числі й на службовців українських ломбардів та їхні сім’ї. Проте звіти О. П. Щеславцева та А. Ф. Коваленка, А. Холявіна, спогади В. В. Кірхнера фіксують спроможність та бажання Київського, Полтавського, Харківського міських та Одеського приватного ломбардів допомагати фінансово сім’ям учасників воєнних дій, колишнім службовцям та мешканцям міст.

У підрозділі 3.2 "Клієнти та ломбарди: соціальний та юридичний аспекти в ломбардній практиці" висвітлюються склад клієнтури та її стосунки з ломбардами підросійської України у 1886 – 1917 рр. Розглядаються скарги клієнтів, реакція керівників ломбардів та місцевих органів влади, як вияв свідомо-особистого ставлення до діяльності ломбардів.

Для налагодження оптимального кредитування населення ломбарди почали використовувати статистику за соціальним складом, географічними, сезонними чинниками, дослідження кількості та вартості виданих позик, власний досвід. На підставі цих даних ломбарди поширювали свою операційну діяльність на околиці та інші міста, що урізноманітнювало вибір клієнтів, створювало конкурентні умови та сприяло збільшенню їх попиту. До ломбардів зверталися такі прошарки суспільства, як дворяни, духовенство, чиновники, військові, міщани, селяни та окремі мешканці різних міст. Потреба в ломбардних кредитах спостерігалася не лише серед бідних жителів, але часто й серед середнього прошарку міського населення. Особливості складу клієнтів ломбардів були тісно пов’язані з формуванням нових соціальних груп довкола кредитних установ: перекупників, баришників та спекулянтів.

Соціальній роботі ломбардів сприяли зауваження, скарги, побажання їхніх клієнтів. До розв’язання спірних питань долучалися службовці ломбардів, члени міських управ, керівники міст та працівники місцевої преси. Вчасно реагуючи на судові позови клієнтів, пов’язані із зловживаннями деяких розпорядників та службовців ломбардів у Житомирі, Миколаєві, Чернігові, міське керівництво намагалося налагодити кредитну діяльність ломбардів, вдосконалити систему захисту їх прав та прав клієнтів.

Населення сприяло формуванню ломбардів як публічних установ, призначених швидко видавати кредити під заставу різного роду майна, на них можна було скаржитися до органів влади, що покращувало діяльність кредитних установ. Взаємовплив ломбардів та населення сприяв розширенню їх соціального спрямування, розв'язанню ними соціальних проблем – надання допомоги населенню.

У підрозділі 3.3 "Благодійницька діяльність ломбардів" аналізуються зміст і напрямки благодійної та меценатської роботи ломбардів підросійської України у 1886 – 1917 рр. Визначається склад основних благодійників для збіднілих клієнтів ломбардів та заходи цих кредитних установ щодо потребуючих прошарків населення та власних службовців.

Благодійництво було важливою складовою соціальної діяльності ломбардів як комерційних підприємств. Їх соціальна діяльність вважалася благодійництвом, що зменшувала залежність від лихварів та сприяла самозахисту економічно слабких і соціально знедолених верств населення. Міським ломбардам завжди була притаманна турбота про міську бідноту, а на Московському з’їзді розпорядників ломбардів у вересні 1902 р. було прийнято рішення про створення при міських ломбардах благодійних товариств.

У підросійській Україні у 1886 – 1917 рр. особливість благодійної риси ломбардів втілювалась у прийнятті та залученні пожертв через редакції періодичних видань, зокрема й "Харківські губернські відомості", збільшення допомоги службовцям шляхом лікування та пенсій, виділенні додаткових коштів на премії та до свят Різдва Христового та Великодня, учасникам бойових дій та їхнім сім'ям, допомозі бідним. Цим часто користувалася низка міських жителів, котрі щороку старалися закласти свої речі до ломбарду з надією, що вони будуть викуплені на пожертви. Ломбарди влаштовували спектаклі та концерти аби збільшити надходження коштів на пожертви.

Благодійниками виступали приватні, світські та анонімні особи, товариства, які давали гроші бідним через ломбарди, вважаючи їх благодійними установами, куди нужденні зверталися по допомогу. Міські ломбарди відраховували на благодійні потреби кошти зі своїх прибутків, з не викуплених за 10 років застав, частину прибутків від аукціонних продажів. Гострі соціальні проблеми, пов’язані з російсько-японською (1904 – 1905 рр.) та Першою світовою (1914 – 1918 рр.) війнами, певним чином розв’язувалися благодійністю міських ломбардів. Приватні ломбарди попри суто комерційні цілі сприяли зменшенню об'єктивних (стихійні лиха, неврожаї) та суб’єктивних (війни, хвороби, нещасні випадки, втрати годувальників у сім'ї) причин бідності, виділяли значні суми на потреби міста, брали участь у благодійних акціях та знижували відсотки для бідних. Благодійницька діяльність приватних ломбардів мала значно ширші й різноманітніші форми. Цим формувався їх позитивний образ, що збільшувало довіру благодійників та населення.

У висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист:–

у вітчизняній історіографії питання соціальної діяльності ломбардів підросійської України 1886 – 1917 рр. не було предметом спеціального цілеспрямованого наукового дослідження як у межах країни, так і за кордоном. Джерельна база з цієї проблеми значна, неоднорідна та розпорошена по різних видах матеріалів і в різних архівах України. Все це стало для дисертантки вагомою підставою для створення комплексного дослідження з обраної теми;–

ломбарди в Україні були кредитними установами західного типу, своєрідність яких полягала у їх філантропічній діяльності для пожвавлення економічного життя населення. Діяльність ломбардів імпонувала протекціоністській політиці Російської імперії, яка потребувала економічної стабільності й цілісності, приведення господарства губерній та країв до більш однорідного економічного розвитку, розширення внутрішнього ринку. З іншого боку, безпосередні контакти з європейськими державами, потреба в підтриманні міжнародного престижу та початок створення підґрунтя для розвитку промислового капіталізму в Російській імперії надихали прогресивні сили до гнучкого впровадження прозахідного типу підприємницьких відносин. Проголошуючи боротьбу з лихварством та зловживанням приватних осіб, ставлячи за мету надання різним верствам населення кредитів, українські ломбарди ставали органічною частиною міського життя підросійської України. –

економічна система Російської імперії вимагала пристосування західного інституту ломбардної справи до своїх контрольно-організаційних засад. Основоположні документи, прийняті царськими указами у ХVІІІ – ХІХ ст., прийняття статутів Санкт-Петербурзького приватного та Вологодського міського ломбардів, склали основу нормативного регулювання ломбардної справи. Держава, активно втручаючись у ломбардну сферу, такою політикою, з одного боку, обмежувала всілякі зловживання в ломбардних структурах і призводила до здешевлення кредитів, а, з іншого боку, її патерналістична політика негативно позначалася на діяльності невеликих ломбардів, створених у провінціях імперії, в тому числі і в Україні. З'їзди розпорядників ломбардів сприяли накопиченню практичного досвіду та остаточному усвідомленню необхідності вдосконалення нормативного регулювання ломбардної справи у 1912 – 1914 рр. Спроба офіційної влади впровадити більш життєздатну законодавчу базу для розвитку ломбардів була зупинена подіями Першої світової війни та розпадом Російської імперії. –

ломбарди підросійської України у 1886 – 1917 рр. були громадськими установами, в яких домінувала соціальна спрямованість, завдяки якій вони утвердилися в економічній сфері. Попит серед міського населення на ломбардні кредити давав змогу розширювати штат службовців, підвищувати зарплату та призначати премії. Соціальна діяльність ломбардів щодо своїх службовців виявлялась у наданні квартир, медичної допомоги за рахунок установи, опалення, освітлення, телефонізації жител та робочих місць. Службовці, в свою чергу, сприяли розвиткові ломбардів своєю участю в суспільно-політичних подіях та відданою працею. –

ломбарди як кредитні установи задовольняли економічні інтереси різних верств населення, мешканців міст та довколишніх сіл. Їх відкритість для різних соціальних верств, якість та порівняна легкість отримання позик сприяла їх безперебійній діяльності та попиту серед клієнтури, склад якої залежав від сезонності, зростання міст, позиції керівництва, певних історичних подій. Взаємовплив ломбардів і населення, подяки та скарги клієнтів сприяли вдосконаленню кредитної установи, розширенню її соціального спрямування, розв'язанню соціальних проблем. Відображення клієнтами позитивних та негативних сторін їх діяльності сприяло вдосконаленню системи захисту прав та пошукам шляхів покращення організації. –

вагоме місце у соціальній діяльності ломбардів підросійської України у 1886 – 1917 рр. посідала благодійність. Прояви благодійності українських ломбардів відрізнялися від західних, де вони вважалися безумовно благодійними, оскільки їхні прибутки йшли виключно на зростання оборотних коштів і зниження відсотків по кредитах для населення. В Російській імперії особливість благочинної риси ломбардів втілювалась у прийнятті та залученні пожертв через редакції періодичних видань, збільшення допомоги службовцям через лікування та пенсії, виділенні додаткових коштів на премії та до свят, учасникам бойових дій та їхнім сім'ям, допомозі бідним. Благодійниками виступали приватні, світські та анонімні особи через ломбарди, вважаючи їх благодійними установами, куди зверталися по допомогу. Міські ломбарди відраховували на благодійні потреби кошти із своїх прибутків. Розширенню напрямків благодійності багатьох міських ломбардів заважали їхні скромні прибутки, тому вона факультативно доповнювалася приватними ломбардами. Попри суто комерційні цілі вони сприяли зменшенню об'єктивних (стихійні лиха, неврожаї) та суб’єктивних (війни, хвороби, нещасні випадки, втрати годувальників у сім'ї) причин бідності, виділяли значні суми на потреби міста, брали участь у благодійних акціях та знижували відсотки кредитів для бідних. –

перспективи подальшого дослідження щодо створення, розвитку та діяльності ломбардів України зумовлюються станом джерельної бази, яка постійно розширюється в результаті наполегливих архівних пошуків, виявленням нових свідчень з найрізноманітніших аспектів даної теми та станом збереженості архівних матеріалів нашої держави, бібліотечних друкованих видань про роботу ломбардів. Корисним може стати дослідження ломбардів у напрямках гендерної і соціальної історії. Чекає свого аналізу вплив на розвиток західноукраїнських міст діяльності ломбардів. Не менш важливим та гідним уваги може стати дослідження відносин ломбардів з місцевими органами влади та фінансовими структурами, у тому числі з банками. Успіх роботи у зазначених напрямках, виходячи з особливої актуальності цих новітніх підходів у світовій науці, обумовлюється їх малодослідженістю у вітчизняній історіографії.

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях:

1. Харківський міський ломбард на рубежі ХІХ – ХХ ст.: джерелознавчий аспект // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Донецький державний інститут штучного інтелекту та ін., 2005. – № 2. – С. 25 – 28.

2. Правові умови діяльності ломбардів України в кінці ХІХ – початку ХХ ст. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої перемоги / За заг. ред. проф. О. К. Закусила. – Вип. ІІІ: У 2-х част. – Ч. 1. Гуманітарні науки. – К.: Логос, 2005. – С. 74 – 76.

3. До питання про створення ломбардів у місті Києві // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К.: ВПЦ Київський університет, 2005. – Вип. 77 – 79. – С. 71 – 74.

4. Приватні ломбарди: становлення та діяльність в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Вип. 6. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. – С. 72 – 80.

5. До питання про становлення міських ломбардів в Україні у 80-х рр. ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Вип. 7. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. – С. 101 – 108.

6. Соціальна діяльність Миколаївського міського ломбарду наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 48. – Вип. 35: Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – С. 101 – 107.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

7. Ломбарди і декабристи // Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчук. – К.: Інститут історії України НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Т. 4. – 2005. – С. 69 – 75.

8. Проблема "Декабристи і ломбарди": джерелознавчий аспект // Десяті "Декабристські читання": Тези міжнародної науково–практичної конференції / За ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. – К.: Інститут історії України НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. – С. 78 – 79.

9. Деякі аспекти соціальної діяльності ломбардів України на зламі ХІХ – початку ХХ ст. // Наукові записки. Серія: Історичні науки. – Вип. 9. – Кіровоград: РВВКДПУ ім. В. Винниченка, 2005. – С. 74 – 83.

10. "Известия" міських дум як джерело дослідження соціальної діяльності ломбардів України 80-х рр. ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. – Вип. ІV: У 3-х част. – Ч. 3. Історія / За заг. ред.