ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАТУНІНА Олена Василівна

УДК 94(477.75) : 322 “1940/1960”

ПОЛІТИКА ПАРТІЇ ТА РАДЯНСЬКОГО УРЯДУ У ВІДНОШЕННІ

РЕЛІГІЙНИХ КУЛЬТІВ У 40–60-ті РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

(на матеріалах Криму)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології Таврійського національного уні-верситету

ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

СІГАЄВА Галина Вікторівна,

доцент кафедри культурології

Таврійського національного університету

ім. В.І. Вернадського

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

ВОДОТИКА Сергій Григорович

професор кафедри державно-правових дисциплін

Херсонського юридичного інституту

Харківського національного університету

внутрішніх справ

кандидат історичних наук, доцент

ГРУШЕВА Тетяна Вікторівна,

доцент кафедри новітньої історії України

Запорізького національного університету

Провідна установа: Донецький національний університет,

кафедра історії України

Захист відбудеться “11” травня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 при Запорізькому національному універси-теті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 5, ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного універси-тету Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розіслано “11” квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Г. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За останні роки значно зросла кількість конфесій, діючих на теренах України. Нарівні з православними церквами активну роль у житті різних регіонів України починають відігравати різноманітні релігійні культи.

Найбільш суттєве зростання кількості неправославних культів відбува-ється у Криму. У 2005 році на півострові зареєстровано 62 конфесії, які у своєму складі налічують 1252 релігійні громади. Серед них до пра-вослав’я належать лише 6 церков, у складі яких діють 540 громад. Інші 712 церковних громад відносяться до різноманітних релігійних культів. Серед них найбільш динамічно зростаючою конфесією є іслам, в рамках якого функціонують 350 зареєстрованих громад. 362 церковні громади належать представникам ін-ших конфесій – Всеукраїнському об’єднанню євангельських християн-бапти-стів, євангельських християн, адвентистів сьомого дня, Свідків Єгови, іудаї-зму, пресвітеріанської, лютеранської, католицької, греко-католицької та ін-ших церков.

Поряд із зареєстрованими конфесіями на півострові діють 658 незареєст-рованих релігійних об’єднань. Найбільш проблемними з них є ісламські громади послідовників ваххабізму та релігійно-політичного об’єднання “Хізб-ут-Тахрір”, яких у Криму налічується понад 600 угруповань.

Сьогодні на півострові розпочався активний процес формування етно-конфесій-них відносин. На жаль, він проходить досить проблемно. Між деякими конфе-сіями існують не-порозуміння, які стають причиною міжконфесійної та міжетнічної напруженості. Корені цих непорозумінь мають своє історичне минуле. Після ліквідації наприкінці 30-х років усіх конфесій, що існували на території півострова, у період другої світової війни в окупованому Криму була відновлена діяльність багатьох культів. Однак у пе-ріод 40–60 років ХХ століття вони знову зазнали суттєвих утисків з боку держави. У цей час влада ініціювала об’єднання до єдиного центру кі-лькох релігійних культів – євангелістів, баптистів, християн віри євангельсь-кої-п’ятидесятників та менонітів, що в подальшому призвело не тільки до виникнення непорозумінь та розколів між цими конфесіями, але стало однією із причин протистояння деяких релігійних об’єднань з радянською владою. Тому вивчення історії релігійних культів та їх взаємовідносин з державою у 40–60 роки є не тільки актуальною, але й соціально значимою темою, яка дозволить відповісти на складні питання історичного минулого, а також буде сприяти вирішенню проблем формування етноконфе-сійних відносин у Криму.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є частиною планової наукової теми “Куль-тура народів Причорномор’я. Багатоаспектні дослідження проблеми” (№ держреєстрації 0101U005501), здійснюваної кафедрою культурології Таврій-ського національного університету ім. В.І. Вернадського. Особистим внес-ком автора у розробку теми є дослідження політики держави стосовно релігійних культів у ХХ столітті.

Об’єктом дисертаційного дослідження є політика держави відносно релігійних культів у Криму в 40–60-х роках ХХ століття.

Предметом дослідження стали форми та методи діяльності державних та партійних органів влади у період боротьби з релігійними культами.

Мета дослідження пов’язана з виявленням механізму тиску з боку партійних та державних органів влади стосовно релігійних культів, який використовувався на території Криму у 40–60 роки ХХ століття. Для реалізації даної мети потрібно виконати кілька за-вдань:

- вивчити релігійну ситуацію, що існувала на півострові після його визволення у травні 1944 року;

- показати форми та методи пропаганди, якими користувалися релігійні організації при залученні віруючих до своїх лав у перші повоєнні роки;

- проаналізувати постанови партійних та радянських органів влади, на основі яких у Криму була розгорнута антирелігійна кампанія періоду 40–60-х років;

- визначити роль уповноваженого Ради у справах релігійних культів по Кримський області у формуванні антирелігійної кампанії;

- виявити вплив періодичних видань на проведення антирелігійної пропаганди;

- відобразити напрямки антирелігійної боротьби, якими користувалися пар-тійні та радянські органи у перші повоєнні десятиліття.

Хронологічні рамки дослідження. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню діяльності релігійних культів, які існували на території Криму з 1944 по 1965 роки. У цей період на півострові діяв уповноважений Ради у справах релігійних культів, який не тільки представляв інтереси держави у формуванні політики відносно різноманітних релігійних громад, але поряд із партійними органами був одним із організаторів кампанії по обмеженню діяльності церкви. У перші післявоєнні роки політика партії та держави стосовно релігійних культів мала досить конструктивний характер, але з другої половини 50-х років на півострові розпочався новий період антирелігійної боротьби, ініціатором якої стали партійні органи Криму. З 1957 по 1965 роки прийнято кілька рішень, що обмежували діяльність релігійних громад півострова. У 1965 році в Україні прийняті документи – Укази Президії Верховної Ради, які регулювали взаємовідносини між церквою та державою до початку 90-х років ХХ сторіччя. Тому можна вважати, що період з 1944 по 1965 роки є одним із важливих періодів радянської історії, в рамках якого розвивалися процеси тиску відносно до церкви, що призвели не тільки до ліквідації значної кількості релігійних громад, але і до формування релігійного підпілля.

Територіальні рамки дослідження пов’язані з сучасними межами Автономної Республіки Крим. Однак для більш глибокого та системного вивчення проблеми виникла потреба аналізу аналогічних процесів, які відбувались у суміжних з Кримом областях – Одеською, Херсонською та Миколаївською, що дозволило розглянути різноманітні питання політики партійних та державних органів влади у відношенні до релігійних культів у різних регіонах України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у дисертації вперше проаналізовано значний корпус партійних та державних нормативних актів, відпові-дно яким формувалася політика стосовно релігійних культів.

Удосконалено поняття „релігійний культ”, яке використовується у наукових дослідженнях та юридичних документах.

Детально простежена діяльність релігійних культів на території півострова у перші пово-єнні десятиріччя.

Суттєво уточнено форми та методи, які використовувалися партійними та держав-ними органами Криму у боротьбі з релігійними громадами.

Досконально розглянуто причини формування релігійного підпілля в умовах тоталітар-ного режиму.

Поглиблено вивчена діяльність уповноваженого Ради у справах релігійних культів у проведенні політики держави на міс-цях.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані не тільки при читанні курсів з “Історії України”, “Краєзнавства”, “Релігієзнавства” та при створенні узагальнюючих праць з новіт-ньої історії України, а також – при розв’язанні про-блемних питань національної політики у сфері міжконфесійних відносин.

Апробація результатів дисертації здійснена під час обговорення на засіданні кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського та у виступах на наукових конференціях: “Культура народів Причорномор’я з давнішніх чаcів до наших днів” – IX–ХV наукові читання (м. Сімферополь, 2000–2005 роки); Міжвузівської науково-практичної конференції професорсько-викладацького та студентського складу Кримського факультету фізичної культури, спорту та туризму Запорізького національного університету (м. Сімферополь, 14–15 квітня 2005 р.) та Науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, травень, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 11 статтях, опублікованих у наукових виданнях, затверджених у ВАК.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Ди-сертаційна робота складається із вступу, трьох розділів (13 підрозділів), ви-сновків, списку використаних джерел та літератури (557 найменувань) та додатків (12 таблиць). Зага-льний обсяг дисертації становить 237 сторінок, з них 181 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються актуальність проблеми, її зв’язок з науковими програмами, визначається предмет та об’єкт, формулюються мета та завдання, вказуються хронологічні та територіальні межі роботи, формулюється наукова новизна, дається практичне значення дисертаційного дослідження та апробація результатів дисертації.

У першому розділі “Історіографія, джерелознавство та методи нау-кових досліджень” розглядається стан наукової розробки теми, здійснюється огляд джерельної бази та дається методологія та методика до-слідження.

У процесі вивчення діяльності релігійних культів на території Криму у період 40–60 років ХХ століття виникла потреба не тільки у проведенні ґрун-товного аналізу публікацій на тему дослідження та пошуку джерел, до яких належать архівні документи та публікації періодичних видань, але й необхідність в уточненні деяких специфічних термінів, що використовуються у різноманітних публікаціях та юридичних документах. Насамперед це сто-сується терміну “релігійний культ”, який міститься у назві дисертаційного дослідження. Сьогодні не існує однозначного тлумачення цього терміну, не зважаючи на те, що він досить часто застосовується в релігієзнавчих та іс-торичних публікаціях, а також – у законодавчих актах. Тільки на російсь-комовних сайтах мережі Інтернет існує більш як 45 тисяч посилань до цього поняття. Усе розмаїття тверджень дослідників, що використовують термін “релігійний культ”, можна класифікувати у дві групи. До першої слід віднести точки зору, в яких “культ” трактується як сукупність внутрі-шніх явищ, притаманних кожній релігії, тобто як шанування святих, тради-цій, свят тощо. Друга група дослідників використовує поняття “релігій-ній культ” як зовнішню характеристику, пов’язану з конфесійною прина-лежністю.

Аналізуючи різні точки зору, можна дати узагальнену характеристику цього поняття: „Релігійний культ – це група віруючих конкретної конфесійної приналежності, що активно використовують у своїй діяльності елементи шанування матеріаль-них та духовних явищ, пов’язаних з поклонінням одновір-цям, що канонізовані до групи “святих”, виконанням ритуальних обрядів та релігійних свят, при-таманних даному напряму тощо”.

Усю літературну спадщину, яка присвячена діяльності культів, що діяли на півострові, можна розбити на декілька груп. До першої слід віднести роботи дорадянського періоду. До другої – публікації періоду радянської влади. До третьої – роботи, які вийшли з 90-х років ХХ сто-ліття і до сьогоднішнього дня.

Література, яка виходила у дорадянські часи, досить однозначно оціню-вала діяльність різноманітних конфесій, що існували у Російській імперії. Враховуючи те, що в Росії діяла цензура, а православіє було держав-ною релігією, публікації, в яких висвітлювалися ті або інші сторони існування “неправославних” церков, майже завжди були критичними. Прикладом цього є статті архієпископа Гурія, архімандрита Арсенія та А. А. Висотського, присвячені громадам скопців та молокан, що діяли в Таврійській губернії Арсений. Лжехристы монтано-молоканские. Иван Григорьев и Григорій Верещагин. К истории монтано-молоканской секты. – М.: Типография Л.О.Сергеева, 1885. – 35 с.; Высотский А. Записки по обличению молоканства. – Симферополь, 1892. – 155 с.; Гурий. О скопческом учении, по последним о нем известиям (Сочинение Преосвященника Гурия, епископа Таврического). – Симферополь: Таврическая губернская типография, 1877. – 184 с..

Значну увагу історії конфесій Криму у цей період приділяли викладач Сімферопольської чоловічої гімназії В.Д. Олександров, у публікаціях якого відображена діяльність католицької, лютеранської та вірмено-григоріанської церков Александров В.Д. Армяно-григорианская церковь. Крым. Симферополь / Лашков Ф. Третья учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии. – Симферополь, 1890. – С. 122–124; Александров В.Д. Католики в Крыму. Внутреннее устройство католических церквей: сообщение священника / Лашков Ф. Третья учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии. – Симферополь, 1890. – С. 120–122; Александров В.Д. Лютеранская церковь. Крым / Лашков Ф. Третья учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии. – Симферополь, 1890. – С. 125–127; та Ф.В. Ліванов, брошура якого була присвячена караїмам Ливанов Ф.В. Чуфут-Кале (иудейская крепость) в Крыму. С присоединением истории малоисследолванной еще в России секты каримов. – М.: Тип. “Современные известия”, 1874. – 96 с..

Значна частина публікацій, в яких аналізується діяльність різних релігійних культів, вийшла в період радянської влади. У 20–40 роки видавались лише поодинокі антирелігійні труди, присвячені різноманітним конфесіям. Серед них слід назвати роботи Б. Канди-дова, Ф. Путінцева та Б. Ти-хомирова Кандидов Б. Церковь и Гражданская война на юге. (Материалы к истории религиозной контрреволюции в годы Гражданской войны). – М.: “Безбожник”, 1931. – 295 с.; Путинцев Ф.М. Политическая роль и тактика сект. – М., 1935; Тихомиров Б. Баптизм и его политическая роль. ГАИЗ, 1929.

, в яких історія релігійних громад баптистів, адвентистів та інших культів відображена у нега-тивних тонах.

Період 40-х та початок 50-х років відзначено суттєвою пасивністю партійно-дер-жавного апарату у виданні антирелігійної літератури. Однак, з другої половини 50-х років ситуація змінюється. У СРСР масово видається велика кількість антирелігійної та атеїстичної літератури. З 60-х років ХХ століття у Радянському Союзі почала формуватись наукова школа істориків релігії та релігієзнавців, у рамках якої не тільки розроблялись загальнометодологічні проблеми, але стали вирізнятися і окремі напрямки, пов’язані з вивченням конкретних кон-фесійних груп. Особливий внесок у розвиток радянського релігієзнавства було здійснено О.І. Клібановим Клибанов А.И. Религиозное сектанство в прошлом и настоящем.– М: “Наука”, 1973. – 256 с.. Його труди, присвячені аналізу релігійних культів, і сьогодні не втратили своєї актуальності. Нарівні з О.І.Клібановим суттєвий вклад у ви-вчення “сектантства” внесли А.В.Бєлов, Б.І. Гальперін, В.І. Гараджа, А.А. Єришев, В.Є. Лешан, Ф. І. Федоренко, О.Н. Чанишев Белов А.В. Секты, сектантство, сектанты. – М.: “Наука”, 1978. – 151 с.; Гальперин Б.И. Религиозный екстремизм: кто есть кто? – Киев: “Политиздат Украины”, 1989. – 131 с.; Гараджа. В.И. Протестантизм. – М.: “Политиздат”, 1971. – 199 с.; Ерышев А.А. Религиозное сектанство и его сущность. – Киев, 1959. – 63 с.; Лешан В.Е. Лики христианского сектантства. – Киев: “Политиздат Украині”, 1988. – 205 с.; Федоренко Ф.И. Секты, их вера и дела. – М.: “Политиздат”, 1965. – 360 с.; Чанышев А.Н. Протестантизм. – М.: “Наука, 1969. – 213 с..

Вивченням діяльності євангельських християн-баптистів займались Л.М. Мітрохін, Г.С. Ляліна, А.С. Ворошилов, О.В. Ісаєнко, П.Л. Кау-шанський, І.А. Малахова, Е.Г. Філімонов Митрохин Л.Н. Баптизм. – М.: “Политиздат”, 1974. – 253 с.; Лялина Г.С. Баптизм: иллюзии и реальность. – М.: “Политиздат”, 1977. – 175 с.; Ворошилов А.С. Баптизм как он есть. – Ростов -на- Дону, 1983. – 111 с.; Каушанский П.Л. Баптистская мораль: чему она учит? – Одесса, 1974. – 114 с.; Малахова И.А. Современный баптизм: идеология и деятельность. – М.: “Знание”, 1987. – 62 с.; Филимонов Э.Г. Баптизм и гуманизм. – М.: “Мысль”, 1968. – 184 с..

Діяльності громад п’ятидесятників присвятили свої публікації В.Д. Гра-ждан, В.І. Мельник, А.Т. Москаленко, О.І. Первомайський Граждан В.Д. Вероучение и мораль пятидесятников. – М.: “Знание”, 1989. – 63 с.; Мельник В.И. Еволюция современного пятидесятничества. – Львов, 1985. – 160 с.; Москаленко А.Т. Пятидесятники. – М.: “Политиздт”, 1973. – 199 с.; Первомайський О.І. Хто такі пятидесятники (трясуни) – К.: “Радянська Україна”, 1961. – 43 с..

Ідеологія та практика громад Свідків Ієгови аналізується в роботах П.Л.Яроцького, В.В. Коник, Б.Г. Крживицького, М.Т. Куц та А.Т. Москаленко Яроцкий П.Л. Кризис иеговизма. – Киев: “Наукова думка”, 1979. – 303 с.; Коник В.В. “Истины” Свидетелей Иеговы. – М.: “Политиздат”, 1978; Крживицький Б.Г. Єговізм пристосовується. – К., 1971; Куц М.Т. Ілюзії єговізму. – К.: “Знання”, 1974; Москаленко А.Т. Современный иеговизм. – Новосибирск: “Наука”, 1971. – 227 с..

Значний внесок у дослідження ідеології та практики протестантських релігійних громад у період 80-х років ХХ століття зробили кримські автори В.К. Герасименко, М.Ф. Захаров, І.А. Москвітін, В.П. Пузиков, В.В. Фоміченко Герасименко В.К. С чужого голоса. – Симферополь: “Таврия”, 1975. – 104 с.; Захаров М.Ф. Куда зовут братья во Христе”. – Сімферополь: “Таврия”, 1978. – 62 с.; Москвитин И.А. Во что ни верят. – Симферополь: “Таврия”, 1971. – 104 с.; Пузиков В.П. Иллюзия вечной жизни: Для верующих и неверующих. – Симферополь: “Таврия”, 1984. – 95 с.; Фомиченко В.В. Клерикализм: ставка на молодежь. – Симферополь: “Таврия”, 1988. – 190 с.

.

Третій етап у вивченні історії релігійних культів Криму, як і другий період, має свою специфіку. Це пов’язано з тим, що з другої половини 80-х років у СРСР розпочався процес відродження релігії, який прийняв ще більш активні форми після розвалу Радянського Союзу. У біль-шості колишніх республік СРСР бурхливо зростає кількість громад у зареєстро-ваних конфесіях, а також відбувається процес формування нових, нетрадиційних релігійних культів.

Це призвело не тільки до позитивних, але й до негативних наслідків. У деяких Середньо-Азійських республіках, у перші ж роки незалежності до влади ледь не прийшли релігійні радикальні плини.

Досить проблемні питання виникли у 90-ті роки у формуванні міжконфе-сійного середовища й в Україні. Порівняно з періодом 80-х років в країні у кілька разів зросла чисельність релігійних громад традиційних конфесій, а також з’явились раніш невідомі культи, значна частина з яких не відповідає традиційній ментальності украї-нського суспільства.

Сьогодні суттєво змінився напрямок наукових досліджень, пов’язаний, як з аналізом духовного життя суспільства, так і з висвітленням діяльності більшості конфесій. Однозначно засудивши політику тиску у від-ношенні до релігії та церкви у радянські часи, деякі дослідники впадають у іншу крайність, стверджуючи, що єдино можливою духовною основою життя, як особистості, так і усього суспільства, може бути лише те, яке засновано на ре-лігійному світогляді. Однак, не зважаючи на існування таких тенденцій, мо-жна констатувати, що поряд з цими радикальними поглядами існують і досить конструктивні наукові публікації, у яких обґрунтовано відображені складні питання історичного минулого, що існували у взаємовідносинах церкви та держави, аналізуються внутрішні процеси, притаманні кожній релігії, а також висвітлюються складні міжко-нфесійні стосунки. Можна назвати велику групу українських істориків та ре-лігієзнавців, які внесли в останні роки суттєвий вклад у дослідження питань, пов’язаних з діяльністю конфесій, що діють в Україні. Це колектив релігієзнавців інституту філософії НАН України на чолі з А.М. Колодним, а також історики, які займаються вивченням діяльності рі-зноманітних конфесій: О.Є. Лисенко, Г.М. Надтока, В.О. Пащенко, П.Л. Яроцький, О.М. Ігнатуша Лисенко О. Є. Релігійна ситуація на Україні в 1941-1946 рр.: Дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України. – К., 1999. – 480 л; Надтока Г. М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально- релігійний аспект: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 1999. – 39 с.; Пащенко В.О. Більшовистська держава і православна церква в Україні: 1917-1930 роки. – Полтава, 2004. – 335 с.; Ігнатуша О.М. Конфесії Південної України в 20–30 рр. ХХ ст. // Міжконфесійні взаємини на Півдні України XVIII–ХХ ст./ Бойко А.В., Ігнатуша О.М. та інші. – Запоріжжя, 1999. та багато інших науковців, які продовжили кропітку роботу по вивченню багатоаспектної діяльності православної церкви та інших релігійних культів.

Проблема діяльності церков, існуючих в Україні, знайшла своє відображення у дисертаційних дослідженнях українських нау-ковців. З різноманітних проблем діяльності релігії та церкви за останні 10 років захищено кілька десятків кандидатських та докторських дисертацій. Приоритетною темою значної частини наукових досліджень є аналіз взаємовідносин церкви та держави у період радянської влади. Однак більшість усіх досліджень пов’язана з діяльністю православної церкви у період 20–60 років ХХ століття.

Аналізу діяльності релігійних культів України присвячені дисертаційні дослідження Ю.В. Вільхового, О.В. Безносової, М.В. Бєлікової, Т.В. Грушової, О.І. Назаркіної та інших.

Варто відзначити роботу Ю.В. Вільхового, Вільховий Ю. В. Політика радянської держави щодо протестантських церков в Україні (середина 40-70-х років ХХ ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2003. – 20 с; в якій проаналізовано усі основні аспекти політики держави у відно-шенні протестантських культів, що існували в УРСР у 40– 70 роки ХХ століття, та дослідження Т.В. Грушової Грушова Т.В. Радянська держава та секта п’ятидесятників в Україні (початок 1920-х – 1991 р.р.) Автореф. канд. історик. наук. 07.00.01/ Запоріз. держ. універс. – Запоріжжя, 2000. – 19 с.

, у якому найбільш ґрунтовно відображено процеси взаємовідносин між радянською державою та сектою п’ятидесятників, які формувались у період 20–90-х років ХХ століття. У дослідженні Т.В Грушової розглянуто причини виникнення у СРСР релігійного підпілля. Суттєва частина цих процесів проаналізована на основі матеріалів Криму.

Аналіз історіографічної бази свідчить про те, що вже існують фундамен-тальні труди з різних проблем історії релігії, але у більшості з них ще недостатньо присутні матеріали, пов’язані з діяльністю релігійних культів, які діяли у Криму в період 40–60-х років ХХ століття.

Особлива роль у реалізації основної мети дослідження належить джерелам – публікаціям періодичних видань, партійним, державним та архівним документам, які опубліковано у різноманітних збірниках та матеріалам, які знаходяться у фондах архівів України.

Вивчаючи матеріали джерельної бази, автор проаналізувала понад 30 періодичних видань – газет та журналів, у яких були знайдені публікації, що дають цінну інформацію з тих або інших проблем дисертаційної роботи.

Палітра публікацій періодичної печаті досить різноманітна. Автором були проаналізовані матеріали публікацій журналів дорадянського періоду: “Известия Таврической ученой архивной комиссии”, “Одесский вестник”, “Отечественные записки”, “Известия Таврического и Одесского караимского духовного правления”, “ Таврические епархиальные ведомости”, “Феодосия”.

Значна частина інформації була знайдена у сучасних журналах: “Три-буна”, “Культура народов Причерноморья”, “Людина і світ”, “Рідна школа”, “Пам’ятники України”, “Політика і час”, “Жовтень”, “Український історич-ний журнал”, “Социс”, “Віче”, “Москва”, “Відродження”, “Українські варіа-нти”, “Українське релігієзнавство”, “Московские ведомости” тощо.

При роботі над дисертацією також проаналізовано публікації газет радянського та післярадянського періоду, які видавались на півострові: “Советский Крым”, “Курортная газета”, “Крым-ский комсомолец”, “ Крымская правда”, “Крымское время”, “Таврические ведомости”, “Голос Крыма” та “Кримська світлиця”, в яких, як у радянські часи, так і в останнє десятиліття публікувались статті про діяльність різнома-нітних конфесій півострова та їх лідерів.

Важливу роль у вивченні діяльності релігійних культів мають журнали, які у період радянської влади видавали деякі релігійні громади. До них слід віднести журнал “Баптист”, який видавався баптистською громадою ще з дореволюційних часів, а також журнал “Благовісник” та “Голос істини”, що у 20–30 роки почали видавали адвентисти. З другої половини 30-х років їх випуск було припинено. У радянські часи монополія на видавницьку діяльність належала лише владі. Тільки православна церква мала змогу видавати “Журнал Московской Патриархии”, в більшості статей якого усіляко підтримувався режим, існуючий у СРСР.

У роки другої світової війни деякі конфесії, діяльність яких була поновлена на окупованій території, спробували налагодити випуск релігійної літератури, але це не знайшло підтримки у окупаційної влади. Однак окупаційні органи, які випускали свої періодичні видання, охоче публікували матеріали про діяльність різноманітних конфесій, пропагуючи релігію як альтернативу комуністичному світогляду. На півострові активну роль у пропаганді релігії у період окупації грала газета “Голос Крыма”, яка видавалась російською мовою. За весь період окупації було опубліковано 23 матеріали, присвячені релігійній тематиці. Суттєва частина публікацій була присвячена діяльності православної церкви та її лідерів. У більшості статей нищівній критиці підвергалась релігія євреїв – іудаїзм. Дві статті були присвячені діяльності мусульманських громад та громад караїмів Криму, яких нацисти не відносили до іудаїзму.

У 1945 році офіційний випуск журналу “Братський вісник” почали баптистські громади. Але усі інші релігійні культи не мали дозволу на таку діяльність, тому, у період створення релігійного підпілля у СРСР було налагоджено випуск нелегальної літератури, копії якої розповсюджувались у різних регіонах Радянського Союзу.

Починаючи з 60-х років нелегальну доставку релігійної літератури, яка видавалась на кількох мовах народів СРСР у Федеративній Республіці Німеччині, організували Свідки Єгови.

У роботі активно використовувались опубліковані партійні, державні та архівні документи, які згруповано у наступних виданнях: “О религии и церкви: Сборник высказываний классиков марксизма-ленинизма, документов КПСС и Советского государства”, “КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК”, “Архивы Кремля”, “Русская православная церковь в советское время (1917–1991)” , “Материалы и документы по истории отношений между государством и церковью”. Використання цих джерел дозволило сформулювати загальні принципи політики держави та партії у відношенні до релігії та церкви у радянський період.

Важливу роль у розкритті основної мети дослідження відіграли неопубліковані архівні докуме-нти, пов’язані з діяльністю Ради у справах релігійних культів та фондів радянських та партійних органів. Найбільш си-стемно вони збереглися у Державному архіві Автономної Ре-спубліки Крим (ДААРК). У дослідженні також використано документи Державного архіву міста Севастополя (ДАМС), Державного архіву Микола-ївської області (ДАМО) та Державного архіву Одеської області (ДАОО). Усього у процесі роботи над дисертацією детально проаналізовано 138 справ 7 фондів 4 державних ар-хівів.

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали принципи історизму та об’єктивності в аналізі подій, пов’язаних між собою у діалектичному розви-тку. Для реалізації основної мети роботи активно використовувались різноманітні методи наукового дослідження: хронологічний, синхронний, діахронний (періодизації), статистичний та метод актуалізації.

Хронологічний метод був одним із найбільш актуальних методів дослідження. Враховуючи те, що проблема політики держави стосовно релігійних культів на території Криму була раніш майже не вивченою, було важливо розглянути усю послідовність подій та фактів що розгорталися у відношенні між державою та різноманітними церквами, починаючи з перших місяців після звільнення Криму від окупантів і до прийняття у середині 60-х років законів, які майже 20 років регламентували подальшу діяльність релігійних культів, тобто до початку радикальної зміни політики держави у відношенні релігії та церкви у другій половині 80-х років ХХ століття.

У дисертаційному дослідженні активно використовувався синхронний метод, який дозволив не тільки порівняти, але й знайти спільні риси та деякі розбіжності у подіях, що проходили у цей час у сфері взаємовідносин держави та релігійних культів у Криму, а також в Одеській, Херсонській та Миколаївській областях, з якими граничать землі півострова.

Використання діахронного методу, або методу періодизації дозволило виявити якісні відмінності в політиці держави стосовно релігійних культів у період 40–60 років. У цей час чітко просліджуються кілька періодів у взаємовідносинах між державою та церквами. Перший з них існував з моменту визволення Криму і до початку другої половини 50-х років. Другий період починається з другої половини 50-х років і продовжується до середини 60-х років.

У перший період спостерігається пасивна діяльність партійних та державних установ відносно релігійних культів. У цей період у 1947 році була здійснена спроба активізації атеїстичної діяльності з боку партійних органів Криму, але вона була не ефективною. Від проведення цієї роботи повністю відокремилися місцеві органи влади. Усю роботу координував уповноважений у справах релігійних культів у Криму. Це приводило до погіршення його стосунків з партійними та державними функціонерами півострова. У цей час почався активній ріст кількості релігійних громад та їх чисельності. Стали формуватися релігійні групи, які, прикриваючись релігійними поглядами, відмовлялись виконувати радянські закони.

Наступний період починається з другої половини 50-х років, коли партійні органи Криму організували ефективну атеїстичну та антирелігійну кампанію. В її рамках використовувались методи ідейного впливу, юридичного та економічного тиску у відношенні як до окремих віруючих, так і до релігійних громад. Цей період починається з прийняття партійними та радянськими органами Криму постанов з активізації антирелігійної кампанії і завершується прийняттям Указів Верховної Ради України по стриманню діяльності релігійних культів, та створенню єдиного органу, що керував діяльністю усіх релігійних організацій у рамках СРСР. Однак слід констатувати, що, якщо стосовно до православної церкви ця політика досягла суттєвих успіхів, то відносно до більшості релігійних культів вона була не тільки не ефективною, а, навпаки призвела до консолідації незареєстрованих релігійних громад.

У дослідженні також використовувався статистичний метод. При аналізі документів архівів були виявлені великі масиви цифрової інформації, пов’язані з кількісними характеристиками діяльності релігійних культів та проведенням атеїстичної кампанії. Цифрова інформація згрупована автором у таблицях, що знаходяться у додатках. Статистичний метод дозволив зробити висновки про різноманітні аспекти діяльності як релігійних організацій, так і партійних та державних органів влади у період проведення антирелігійної кампанії.

Метод актуалізації, заснований на виявлених фактах, дозволяє зробити прогнози на майбутнє та розробити рекомендації з питань політики держави у відношенні до релігії та церкви на сучасному етапі.

У другому розділі “Релігійні культи Криму у 40–60 роки ХХ століття” проаналізовано не тільки ситуацію стосовно діяльності релігійних культів у перші повоєнні десятиріччя, але й розглянуто історичні події, починаючи з кінця XIX ст. і до завершення другої світової війни, у яких брали участь послідовники різних конфесій, що існували у цей час на півострові. Це дозволило виявити тенденції у взаємовідносинах між державою та релігійними культами на різних етапах історії Криму.

Друга половина 40-х – початок 50-х років – складний період у житті радянського суспільства. Після закінчення війни почалася активна відбудова економіки, пов'язана з відновленням промислових підпри-ємств, зруйнованих міст та сіл. Серйозну участь у відродженні країни брали віруючі різних конфесій. Відмова держави від політики тиску стосовно релігії та церкви до-зволила багатьом релігійним громадам не тільки стабілізувати свою діяль-ність, але й почати активну роботу по збільшенню чисельності своїх рядів. У перші післяво-єнні роки партійні та комсомольські організації практично припинили атеїс-тичну пропаганду, а місцеві органи влади, з огляду на патріотичну позицію, зайняту церквою у роки війни, не тільки не протидіяли зростанню їхнього впливу на суспільство, але й у ряді випадків надавали практичну допомогу у діяльності деяких громад. Тисячі радянських громадян, що втратили у роки війни рідних, зверталися у храми й молитовні, знаходячи тут співчуття і духовне полегшення. Відсутність антирелігійної пропаганди при-звела до масового росту конфесій, які у цей час використову-вали різноманітні форми та методи пропаганди: індивідуальні бе-сіди, матеріальну допомогу, залучення до самодіяльних гуртків, які створю-вались при громадах тощо. Особлива увага приділялась роботі серед молоді. Це стало приносити суттєві результати. У середині 50-х років водохрещення стали приймати тисячі юнаків та дівчат. Про це свідчать дані, які наводяться у дисертації.

Посиленню релігійності у різних регіонах країни, у тому числі й у Криму, в ці роки сприяла й політика переселення народів, яку проводило ке-рівництво країни на чолі зі Сталіним. Вигнання з території Криму й Кавказу величезної кількості людей, обвинувачених у співробітництві з окупаційним режимом, вимагало переміщення у ці регіони значних мас населення, які поповнювали втрачені трудові ресурси. У ході переселенських кам-паній у Крим прибували жителі західних регіонів. Поряд з прихильниками православ'я на півострів переселялися й віруючі різних релігійних культів: баптисти, євангельські християни, христи-яни віри євангельської - п'ятидесятники, Свідки Ієгови та католики.

Особливу роль у взаємовідносинах між церквою та державою відігравав уповноважений Ради у справах релігійних культів, який діяв при Кримському облвиконкомі. У розділі детально проаналізована діяльність уповноваженого та його взаємовідносини з місцевими органами влади. Це дозволило зробити висновок, що з перших місяців після визволення півострова і майже до другої половини 50-х років місцеве партійне та державне керівництво не займалося проблемами діяльності релі-гійних культів. Як наслідок, це призвело до конфліктів між уповноваженим та місцевою владою. Більш того, відсутність системної антирелігійної та атеїстичної пропаганди сприяла суттєвій активізації релігійних груп єванге-льських християн-баптистів, адвентистів та інших релігійних плинів. Не від-чуваючи атеїстичного протистояння держави, зареєстровані релігійні гро-мади розгорнули активну пропагандистську діяльність. У деяких регіонах України релігійні громади різних куль-тів поступово стали єдиновладними представниками духовності, що, у свою чергу, призвело до суттєвого підвищення інтересу населення до релігійного світосприйняття.

Поряд із зареєстрованими групами у Криму у 40–50-ті роки почали фор-муватись та активно зростати незареєстровані релігійні групи. Причина цього крилась у законодавстві, яке регулювало взаємовідносини церкви та держави. Релігійні групи чисельністю до 20 осіб не підлягали реєстрації, тому їх прибічники були змушені збиратись нелегально. У той же час, виконуючи настанову центральної Ради у справах релігійних культів, уповноважений усіляко стримував процес реєстрації тих релігійних громад, які мали юриди-чну змогу зареєструвати молитовний будинок та проводити свої збори офі-ційно.

Помилкою у політиці держави у відношенні релігійних культів була спроба об’єднання в одну організацію представників різних протестантських культів – євангелістів, баптистів, п’ятидесятників та менонітів, які мали суттєві теологічні та культові розбіжності. Рішення про створення єдиного керуючого центру, яким стала Всесоюзна Рада єванге-льських християн-баптистів, у перші ж дні призвело до формування усередині цього штучного об’єднання антагоністичних течій, що розпочали боротьбу не тільки один із одним, але і з державним органам влади. Під впливом п’ятидесятників, більшість яких із перших днів створення ВР ЄХБ покинула цю структуру, наполягаючи на реєстрації самостійної конфесії, у подальшому у реєстрації самостійної структури стали наполягати “чисті” баптисти, яким, незважаючи на протидії КДБ та інших органів влади, вдалось створити свій нелегально діючий центр. Розкол також пройшов і у лавах адвентистів сьомого дня.

На хвилі виплеску релігійної свідомості з середини 50-х років у Криму почали створюватись релігійні течії, які стали викорис-товувати бузувірські форми проведення релігійної служби, силувати дітей у вивченні релігії та забороняти їм відвідувати школу. Лідери багатьох релі-гійних культів не дозволяли своїм віруючим читати художню літературу, хо-дити у кіно та театри. У країні з’явилась безліч пророків та пророчиць, які почали створювати само-стійні релігійні групи. У противагу медицині населення стало використовувати знаха-рів, гадалок та пророків, які за значну винагороду займались лікуван-ням та зціленням. У 50 роки у СРСР досить великих розмахів набувало паломництво.

Віруючі деяких релігійних громад почали відкрито ігнорувати закони радянської влади, пов’язуючи її з правлінням антихриста. У Криму ця діяльність була характерною для послідовників Істиної православної цер-кви, які не приймали участь у виборах до органів влади, відмовлялись пра-цювати у колгоспах та на виробництві, не дозволяли своїм дітям ходити до школи тощо.

Ці та інші прояви релігійності та активізації ре-лігійного впливу на суспільне життя були наслідком політики, яку проводили центральні органи влади на місцях через своїх представників – уповноваже-них. Після того, як більшість релігійних культів фактично вийшла з-під контролю держави, у другій половині 50-х років була розпочата нова хвиля антирелігійної та атеїстичної пропаганди.

У третьому розділі, який має назву “ Форми та методи боротьби з релігійними культами у Криму в період 40–60-х років ХХ століття”, про-аналізовано основні напрямки антирелігійної кампанії відносно релігій-них культів, яка стала розгортатись у 1957 році. З цього часу центральні та місцеві партійні органи проводили жорстку політику по приборканню релігійних громад. У рамках цієї політики були відновлені методи боротьби з релігією та церквою, які використовувались у період 20–30-х років ХХ століття – юридичного та економічного тиску відносно лі-дерів та активістів громад, фінансового тиску стосовно громадян, які надавали свої приміщення для проведення релігійних зборів.

До проведення антирелігійної кампанії залучались усі комсомольські та профспілкові осередки і навіть піонерські та жовтенятські об’єднання.

Особливу увагу атеїстичній діяльності приділяло Товариство з розповсюдження наукових та політичних знань та науковці. Державні видавництва почали випускати різноманітну атеїстичну літературу, серед якої, нарівні із творами, у яких релігія та церква всіляко висміювались, стали з’являтись і досить глибокі наукові праці, присвячені різноманітним релігій-ним культам.

До атеїстичної пропаганди підключилися періодичні видання. Однак слід констатувати, що більшість газетних публікацій цього часу була до-сить грубою фальшивкою, у яких не просто висміювались, але й безпідставно звинувачувались у різних проступках активісти релігійних громад