ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

Косолапова Тетяна Миколаївна

УДК 821.161.1 – 1 Бєлий.09

СИСТЕМА МОТИВІВ У ЛІРИЦІ А. БЄЛОГО 1900–1908 рр.

(ЗБІРКИ „ЗОЛОТО В ЛАЗУРИ” ТА „ПЕПЕЛ”)

10.01.02 – російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків–2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Лагунов Олександр Іванович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, професор кафедри

історії російської літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук

Лосієвський Ігор Якович,

Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка,

завідувач відділу рідкісних видань та рукописів

кандидат філологічних наук, доцент

Поборча Ірина Петрівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди,

доцент кафедри російської та світової літератури

Захист відбудеться „24” жовтня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий „___11_” вересня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Гноєва Н.І.

Загальна характеристика роботи

Андрєй Бєлий є одним із найяскравіших представників культурної й літературної епохи кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ століття. Теоретик символізму, видатний поет, творець незвичайного жанру “Симфоній”, автор романів про долю Росії, він був націлений на духовний пошук, на експериментування. Особливо вагомими й оригінальними були його відкриття в царині вірша. Особистість Андрєя Бєлого якнайповніше поєднувала дві сутності, які доповнювали одна одну: поета-мовотворця та “експериментатора стилю” і вченого-теоретика, який аналізує (а зрештою, і синтезує) свої словесні досліди. У калейдоскопі тем, мотивів, образів, у зміні культурологічних уподобань, філософських та естетичних орієнтирів поета виразно простежується не тільки його мінлива особистість, але й динамічна порубіжна епоха у всьому розмаїтті інтелектуальних, художніх і соціально-філософських пошуків.

Багата й різнобічна творча спадщина Андрєя Бєлого привертала до себе велику увагу читачів, літературознавців, культурологів, надто починаючи з останніх десятиліть ХХ століття. Втім, вивчення його творчості в цілому розвивалося, передусім, на матеріалі прози – романів, мемуарів, публіцистики, робіт із теорії вірша. Про поезію А. Бєлого немає монографій, а в статтях висвітлюються, головним чином, окремі аспекти і мотиви ліричної творчості. У змістовних монографіях К. Мочульського, О. Лаврова, Л. Долгополова та ін. поезія розглядається в тісному зв’язку з життям і творчістю письменника.

Виходячи з того, що лірична поезія найбільш динамічно й точно відбиває духовні пошуки автора 1900–1908 років, зміну пріоритетів у його філософсько-естетичних поглядах, важливо було дослідити саме її у плані духовно-творчої еволюції поета.

Одним із перспективних напрямів такого дослідження ми вважаємо системний аналіз основних ліричних мотивів двох перших поетичних збірок А. Бєлого “Золото в лазури” і “Пепел”, які увібрали теми й мотиви, що стануть наскрізними для його творчості. Необхідність їх цілісного наукового осмислення й зумовлює актуальність пропонованої роботи.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках наукової теми кафедри історії російської літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Проблеми методу, поетики та жанру в російській літературі XIX і XX століть”.

Мета дослідження – виявити особливості функціонування мотивів у ранній ліриці А. Бєлого в їх системності й ієрархічності, що відбивають характер духовно-творчої еволюції автора і його поетичної системи.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання: –

з огляду на дискусійність в інтерпретації категорії мотиву, особливо ліричного, розробити теоретичні засади для системного аналізу мотивів у ліричній поезії;–

осмислити зміст і функції основних мотивів у збірках А. Бєлого “Золото в лазури” і “Пепел”;–

виявити мотивні ряди, тобто семантично пов’язані ланцюжки мотивів, що утворюють більш широке смислове поле;–

проаналізувати виявлені мотиви і мотивні ряди, виходячи із принципів системності, ієрархічності, відкритості і впорядкованості;–

простежити, як трансформуються певні мотиви, мотивні ряди і мотивна система лірики А. Бєлого від розділу до розділу в окремих збірках і від збірки до збірки;–

на всіх етапах дослідження мотивну систему ранньої лірики А. Бєлого розглядати з урахуванням його прозових творів, критичних і теоретичних статей, листів тощо;–

довести, що проаналізовані мотивні ряди формують систему мотивів у ліриці А. Бєлого.

Об’єкт дослідження – поетичні збірки А. Бєлого “Золото в лазури” і “Пепел”.

Предмет дослідження – система мотивів лірики А. Бєлого 1900–1908 років, розглянута в єдності її змістовного і структурного компонентів.

Методи дослідження. В основу дослідження, відповідно до його мети і завдань, покладено метод мотивного аналізу з використанням елементів системного, порівняльного і структурно-семіотичного методів.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є літературознавчі роботи вітчизняних і зарубіжних вчених із теорії мотиву й мотивного аналізу (праці О.М. Веселовського, В.Я. Проппа, В.Б. Томашевського, О.П. Скафтимова, Б.М. Гаспарова, Л.Я. Гінзбург, Є.М. Мелетинського, В.І. Тюпи, І.В. Силантьєва, А.Г. Ханзен-Льове, Я. Ван дер Енга та ін.) і творчості А. Бєлого (праці Л.К. Долгополова, С.С. Гречишкіна, О.В. Лаврова, З.Г. Мінц, К.В. Мочульського, В. Піскунова, Т.Ю. Хмельницької, З.О. Юр’євої, Н.О. Кожевникової, М.М Скатова, А.П Авраменка, А.А. Полякова та ін.).

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в роботі вперше було здійснено системний аналіз мотивів ліричної поезії Андрєя Бєлого першого десятиліття його творчості, коли формувалися основи його світосприйняття й поетичної системи. Це дало змогу виявити ступінь вагомості системи мотивів ранньої поезії А. Бєлого в процесі творчої еволюції поета. Показано, що багато в чому саме ця система мотивів визначає ідейно-образну і особливо тематичну специфіку його перших поетичних збірок.

Мотивний аналіз перших двох збірок А. Бєлого дає підстави похитнути поширену точку зору про принципову різницю між ними. Система мотивів у ліриці А. Бєлого цього періоду є досить стійкою, хоч водночас гнучкою й варіативною. Поступ в ідейно-філософському й духовному розвитку поета нового етапу (періоду створення віршів “Пепла”) збагачує конкретну семантичну наповненість мотивів, зумовлює перебудову вже виробленої ієрархії мотивної системи, але не підмінює її іншою.

Аналіз мотивної структури двох таких несхожих збірок А. Бєлого, в яких, окрім того, відбилися різні “епохи” його самосвідомості, свідчить про життєдіяльність ліричного мотиву в тексті, можливості його розвитку й семантичного збагачення.

Системний аналіз мотивів перших двох ліричних збірок А. Бєлого багато в чому уточнив усталені уявлення про своєрідність художнього світу й поетичної системи їх автора.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні літературознавчих уявлень про ліричні мотиви і їх функціонування не тільки в окремому вірші, але й у циклах, збірниках віршів, творчості поета в цілому.

Практичне значення дослідження. Наукові результати дисертації можуть бути використані при вивченні вузівського курсу історії російської літератури кінця XIX – початку XX століть, у спецкурсах і спецсемінарах, у гімназіях і ліцеях з поглибленим вивченням літератури, а також при створенні підручників для цього курсу.

Апробацію результатів дисертації здійснено у формі доповідей на міжнародних наукових конференціях: XVI міжнародних Фетівських читаннях (Курський державний педагогічний університет, 29–30 червня, 1 липня 2001 року); “Російська словесна культура: тенденції розвитку і проблеми викладання в сучасних умовах” (Запорізький державний університет, 27–28 січня 2003 року); “Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 5–7 жовтня 2004 року); науковій конференції аспірантів філологічного факультету (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, філологічний факультет, 28 березня 2007 року).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 6-ти публікаціях, 5 із яких надруковано у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 194 сторінки, із них 174 сторінки основного тексту, список використаних джерел містить 235 позицій.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, предмет і об’єкт аналізу, теоретичні й методологічні засади роботи. Розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, наведено дані про її апробацію та зв’язок із науковими програмами і планами.

У першому розділі “Історія вивчення, теоретичні і методологічні проблеми дослідження” з’ясовується стан вивчення перших поетичних збірок А. Бєлого і визначається теоретико-методологічна база дослідження категорії мотиву.

Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Історія вивчення ранньої лірики А. Бєлого” проаналізовано історію та стан вивчення віршів поета, що увійшли до збірок “Золото в лазури” і “Пепел”.

Збірка “Золото в лазури” вийшла друком на зламі березня й квітня 1904 року. Більшість відгуків належали оглядачам, що не сприймали символістських естетичних новацій або ж були ворожо налаштовані стосовно них, що викликало негативну реакцію на поезії (літературний критик Ф.Д. Батюшков, наприклад, визнаючи талант і безумовне обдарування Бєлого, звинувачує його в зовнішній наслідувальності).

Найбільш аналітичний, точний і водночас максимально лаконічний за своїми формулюваннями друкований відгук на появу “Золота в лазури” належав В. Брюсову. У рецензії, опублікованій у квітні 1904 року в журналі “Весы”, він поєднав “Золото в лазури” з поетичною книжкою В’яч. Іванова “Прозрачность” (книжки оцінюються в порівнянні: разючі відмінності, що їх помічає критик, дають змогу осмислити за контрастністю особливості двох творчих індивідуальностей і в такий спосіб опосередковано продемонструвати широту естетичного спектра, який є підвладним двом найвидатнішим представникам “нового” мистецтва). Переважно в унісон з Брюсовим відгукнувся про першу поетичну збірку А. Бєлого і Е.К Метнер, зазначивши, що в геніальності Бєлого “є щось шиллерівське, трохи надломлене”. У незавершеній статті П.О. Флоренського “”Золото в лазури” Андрея Белого” автор пропонує свій підхід для найбільш адекватного сприйняття творчого світу Бєлого як художнього цілого. Читачі, пише Флоренський, “„морального центру”… не бачать, не бачать єдності, бо не приєднуються до точки зору автора-творця”.

Неоднозначною була й оцінка сучасниками другої поетичної збірки А. Бєлого – “Пепел”, що вийшла на початку грудня 1908 року. І знову одним із перших помітив зсуви в поетиці та естетичній самосвідомості Бєлого В. Брюсов. Та в основному відгуки рецензентів на збірку “Пепел” були вкрай негативні (“Колишній поет-володар, Андрєй Бєлий помер, як художник, у „Пепле””. “Художні образи нечасті в цій книзі”; “Дисгармонійнсть образів, якась розсмиканість, відсутність цілісності вірша ріже вухо”). Багато ким “натуралізм” нових віршів А. Бєлого був сприйнятий як чергова “декадентська” витівка. Саме в такому ракурсі сприйняли “Пепел” в опозиційному символістам літературному середовищі.

У радянський період твори Бєлого тривалий час замовчували, їх не видавали. Лише наприкінці 70-х років почалося наукове перевидання художніх творів А. Бєлого, а в 1989–1990 роках виходять його мемуари, публікуються теоретичні й літературно-критичні роботи, з’являються статті та книжки про нього.

Життя й літературна діяльність Бєлого стали предметом дослідження в роботах Л.К. Долгополова, С.С. Гречишкіна, Н.О. Кожевникової, І.К. Корецької, Е.Я. Кравченко, О.В. Лаврова, З.Г. Мінц, К.В. Мочульського, В. Піскунова, Т.Ю. Хмельницької, З.О. Юр’євої. У зарубіжній критиці з’явилися праці Вол. Александрова, М. Депперман, Л. Сілард, А. Стейнберг, М. Юнггрена.

Як правило, дослідники акцентують свою увагу на статтях А. Бєлого як теоретика символізму і на його прозі – передусім, на романах “Петербург”, “Москва”, “Серебряный голубь”, мемуарах. Єдина робота, присвячена першим поетичним збіркам Бєлого, вийшла в 70-х роках (стаття А.П. Авраменка). Витоки поезії А. Бєлого аналізують чимало дослідників: про вплив А. Фета на Бєлого згадується в монографіях Д.Є. Максимова, К.В. Мочульського, О.В. Лаврова, О.Я. Алексєєвої. Літературні і фольклорні джерела збірки “Пепел” розглянули Н.Ю. Грякалова і І.Ю Сімачова. Збірка “Пепел” як “некрасовська” книга А. Бєлого найбільш докладно розглянута в роботах Н.В. Макшеєвої, А.А. Полякова, І. Сермана, М.М. Скатова.

Дослідженню окремих мотивів у творчості Андрєя Бєлого в контексті символістського мистецтва присвячені роботи Н.В. Барковської, Є.В. Завадської, І.В. Мотеюнайте, Л. Пільд, М. Співак. Це свідчить про неабияку увагу до творчості А. Бєлого і, зокрема, до різних аспектів його лірики. Однак мотивна система перших двох поетичних збірок Бєлого і система мотивів його лірики 1900–1908 років у цілому розглянуті фрагментарно і потребують цілісного осмислення.

Другий підрозділ “Категорія мотиву в його історико-функціональному розвитку” присвячений оповідному мотиву: від трактування поняття “мотив” у працях О.М. Веселовського, А.Л. Бема, А.І. Белецього, О.М. Фрейденберг, В.Я. Проппа, Б.В. Томашевського, О.П. Скафтимова і Б.В. Шкловського до сучасних досліджень, присвячених мотивному аналізу (Б.М. Гаспаров, О.К. Жолковський, Ю.К. Щеглов, В.І. Тюпа, І.В. Силантьєв).

Серед інших інтерпретацій мотиву, що стали основоположними в дисертації, є такі. Передусім, це визначення Б.В. Томашевським мотиву через категорію теми. Поняття мотиву як теми він трактує як поєднання обох начал – начала теми і начала реми, які слід розглядати з точки зору теорії актуального членування висловлюваного. Не менш важливим для дослідження, що реферується, є положення про ізоморфність мотиву, що лягло в основу концепції голландського вченого Яна ван дер Енга. На його думку, мотиви є пов’язаними з мотивами наступного або попереднього тексту і утворюють серії або варіаційні ряди. Такими ж важливими під час роботи над дисертацією стали концепції, що їх запропонували Б.М. Гаспаров (мотивний аналіз) і А. Ханзен-Льове (поєднання цілого культурного прошарку як єдиного тексту, що підпорядкований спільним закономірностям).

Третій підрозділ “Ліричний мотив” висвітлює проблеми ліричної мотивіки – тематичність ліричного мотиву, його телеологію й аксіологію. Увага до теорії мотиву й розробки мотивного аналізу, що її можна спостерігати останніми роками (роботи Б.М.Гаспарова, О.К. Жолковського, Ю.К. Щеглова, В.І. Тюпи, Ю.І. Шатіна, І.В. Силантьєва та ін.), ґрунтується головним чином на системі нарратологічних категорій – таких як оповідь, подія, дія, персонаж і герой у їх співвідношенні з фабулою, сюжетом тощо. На цьому тлі проблеми ліричної мотивіки лишаються багато в чому відкритими для теоретичного осмислення. Системний же аналіз мотивів передбачає дослідження не тільки окремих творів, але й циклів, збірок поезій, творчості поета в цілому.

Дисертанткою зроблено висновок про те, що А. Бєлий належить до тих поетів, чию творчість, якщо не в цілому, то певного періоду, можна розглядати як взаємодію, співвідношення мотивів. Розгляд ліричних мотивів у їх взаємозв’язку, ієрархічності і системності, а також визначення Б.В. Томашевського про тематичну серію мотивів і Яна ван дер Енга про їх варіаційність і серійність і стали основоположними в дисертаційному дослідженні.

У другому розділі “Мотивна система збірника „Золото в лазури”” аналізується функціонально-змістова організація мотивів у першій поетичній збірці А. Бєлого “Золото в лазури”, найбільш програмній, витриманій у традиціях, що дали основу всій творчості “младосимволістів”. Йдеться, передусім, про філософію і творчість Вол. Соловйова, Тютчева і Фета, Ніцше і Шопенгауера, ідею створення “напруженого мистецтва” Ріхарда Вагнера.

Розділ складається з чотирьох підрозділів. У першому з них розглянуто цикл “Золото в лазури”. Перший розділ збірки – це його образно-художній центр, не випадково його назва ідентична назві всієї збірки. Перша мотивна серія сонце – зоря – захід, розглянута в дисертації, – є центральною і дуже важливою для розкриття символіки всієї збірки й “аргонавтичного” міфу А. Бєлого. Колір сонячного вогню утворює наскрізну константу, яка охоплює всі вірші і розгортається на тлі багатої образами символіки неба й землі. Образ сонця має відбиток божественного начала, символізує образ Христа і співвідноситься із образом Бірюзової Вічності, Світової Душі як знамення нових зорь. Із цим мотивним рядом тісно корелює інший мотивний ланцюжок – тканина – туман/ мережа туманів, в якій просвічується функціонально-смислова амбівалентність солярним мотивам, наперед визначена низкою когнитивних ознак, таких як “неясність”, “невизначеність”, “перешкода”.

Розробка двох основних тем – поета та його зв’язку зі світом Бірюзової Вічності і поета й натовпу – найповніше виражена шляхом мотивного ряду безумство – пророцтво – хвороба. Його аналіз дає підстави зробити висновок про те, що цей конфлікт – лише форма виявлення більш складного внутрішнього конфлікту героя, який, всупереч заповіту С. Соловйова – в межах мистецтва продовжувати природу, – прагнув створити її заново, стати Творцем, новим Христом. Спроба вивірення автентичності божественного і власного образів по суті своїй є трагічною.“

Іконопис” “Золота в лазури” розкривається в характері “барвистих” епітетів, що є в тексті, і пояснюється сутністю релігійного сприйняття поета-теурга. Із цим пов’язана акцентуація мотиву “священних кольорів” (червоний – лазур – золото): центральною опозицією колірної системи збірки стає полярність золота й лазурі, а парадигму червоного–пурпурного пояснює напрямок думки автора від першого циклу збірки до останнього. Аналіз колірної “оркестрації” збірки вимагає і розгляду мотивів золота, срібла і коштовних каменів, витоками яких для А. Бєлого є поезія А. Фета.

Аналіз домінантних мотивних рядів, як і периферійних мотивів першого розділу збірки віршів, показав також прагнення автора до поєднання музичного і живописного начал у художньому цілому як окремого твору, так і всього циклу.

У другому підрозділі розглянуто з точки зору мотивної організації цикл “Прежде и теперь”. У самій його назві подано протиставлення “тоді/ тепер”, яке сигналізує про мотивіку часу, створює своєрідний ліричний і музичний (виходячи з музичного інтертексту майже всіх циклів) обертон до основного тону всієї збірки. Тому дисертантка зосереджує увагу на трансформації цього мотиву: в межах всієї збірки він переплітається з мотивами простору і самотності. І якщо в низці віршів відтворено “прежде” (ветхість, запустіння, покинутість, туга за минулим, спогади), то “теперь” – це простір, який вдалині, попереду. “Небо”, “далина” протиставлено “землі” – усьому земному, тлінному.

Простір збірки сприймається як “психофізіологічний”, тема “гір” і “низин” – одна з найважливіших, через неї здійснюється проекція мотиву самотності як свободи. У поетичній мові першої збірки Бєлого відбувається зіткнення тривіального і витонченого, контрастами позначені всі прояви парадоксальної особистості Бєлого, який звик розряджати поривання до “Коханої Вічності” гострим баченням повсякденного, низького, отже, гротеск межує тут не лише з іронією, але і з пародією.

Глибоку поетичну розробку ідеї часу і пов’язаної з нею часової мотивіки органічно доповнюють описані в цьому розділі прийоми моделювання минулого в різні тональності-стилізації із залученням музичного і художньо-живописного інтертексту. Персонажів Бєлого живлять головним чином два джерела: мистецтво К. Сомова й елегійні, імпресіоністські полотна В. Борисова-Мусатова.

Як показав аналіз циклу “Прежде и теперь”, структура не тільки цього циклу, але й усієї збірки “Золото в лазури” відображає, передусім, амбівалентність авторського “Я”. Символіці духовних висот, що їх досягнув ліричний герой, який опинився “на горах”, протистоять різноманітні метафори “низин” свідомості і буття.

У третьому підрозділі розглянуто цикл “Образы”, що його традиційно трактують як типовий ліричний переспів гріговських мелодій. Зримий гірський пейзаж усієї поданої композиції пробуджує у сприйнятті читача і алюзії, пов’язані з творчістю скандинавського письменника, який був дуже популярним у Росії в ті роки, Г. Ібсеном. Прагнення Бєлого збігаються багато в чому і з символізмом Бьокліна, чиї картини стали мало не постійним атрибутом російських віталень того часу. Вигадливий світ кентаврів Бьокліна і Штука легко виводить із кола буденності в зачаровану дійсність, заселяючи казкові простори своєрідними персонажами. Кентаврам присвячено в “Образах” цілий “вінок сонетів”.

Мотив танцю, який докладніше аналізується в наступному розділі, виникає саме в розділі “Образы” (у вірші “Пир” він уже чітко співвідноситься з ідеєю торжества демонічних сил і смерті). Дисертанткою представлений також аналіз поетичної флори Бєлого: вірш “Кентавр” продукує і мотивний ряд квітів/дерев, що прозвучав не тільки в циклі “Золото в лазури”, але і в циклі “Прежде и теперь”, де мотив квітів впритул торкається мотиву часу.

У дисертації зроблено висновок про те, що розділи “Прежде и теперь” і “Образы”, що посідають своє, досить незалежне, місце в художній тканині всього твору, мають властивості дзеркал, поставлених одне навпроти одного. Кожне із дзеркал висвітлює той чи інший аспект, надзвичайно важливий для розуміння ліричним героєм світобудови – загального ідейного та тематичного стрижня збірки “Золота в лазури” в цілому.

Четвертий підрозділ, присвячений аналізу циклу “Багряница в терниях”, в більш узагальненому вигляді, ніж інші цикли першої поетичної збірки А. Бєлого, відтворює основний конфлікт між світом ліричного героя (світом уявним) і світом, який його оточує (що існує в реальності).

У ньому наголошується на тому, що поряд із прямими відсиланнями попередніх розділів до певного образотворчого інтертексту (полотна сецесіоністів, Сомова, Борисова-Мусатова) тло розділу “Багряница в терниях” доповнюють роботи прерафаелітів. У виборі сюжетів прерафаелітів, що стояли біля витоків символізму, А. Бєлого надихає історична, біблійна, міфологічна тематика, збагачена літературними асоціаціями і містичними алюзіями.

Один із ликів ліричного “Я” у віршах циклу “Багряница в терниях” – безумець “с робким взором ребенка”, невизнаний пророк, який “слишком рано” к “спящим воззвал”, якого побивають камінням і який передчасно гине. Цей образ, як визначено в дисертації, був підказаний не тільки Євангелієм і переживанням драми безумства, якої зазнав Ніцше. “Спаситель” у “больничном халате”, в’язень божевільні, який спокутує гріхи світу, міг бути навіяний і Гаршиним. У роботі зауважено, що євангельські мотиви в поезії Бєлого – це і прямі цитатні біблеїзми.

Блазенство і юродство ліричного героя Бєлого – узаконена форма безумства. Блазень-одинак утілює щось гіркіше, аніж суцільні дурощі. Він перетворює саме життя на нечуване безумство. Розглянувши вірш А. Бєлого “Безумец”, дисертантка показала абсолютно чітку картину протистояння блазня (чия функція – “показувати розуму його зворотний бік”) “нормальному” натовпу і зробила висновок про те, що дилему безумець/ натовп можна вважати найважливішою для всієї творчості А. Бєлого. Повніше це розкриється не тільки в циклі “Безумство” збірки “Пепел”, але і в його романах.

Не менш важливим для всієї творчості Бєлого, як про те йдеться в дослідженні, є й розгорнутий у циклі мотивний ряд обман – сон – марення. Мотив марення й сну поєднується і з мотивом часу. У циклі “Багряница в терниях” мотив часу – проекція вибраності, передчасності поета-пророка. Та найголовніше скупчення мотивів обман – сон – марення звучить у вірші “С.М. Соловьеву”: “…мы храним наши белые сны” (розрядка у слові “белые” належить самому поетові). Таким чином, марення, як джерело світлого, білого натхнення, є протиставленням сну-обману; одна реальність – реальність художника, що вигадана і створена ним, – протиставлена іншій – жорстокій реальності світу. Трагічні ноти виразно сигналізували про ті зсуви у світосприйнятті А. Бєлого, які стали помітними після літа 1903 року – того періоду, яким датується значна частина віршів “Золота в лазури”, що зумовили основну емоційну тональність і образний лад збірки.

Автором також виявлено кілька периферійних для збірки “Золото в лазури” мотивів, які є суттєвими для подальшої творчості А. Бєлого: мотив квітів/дерев, мотив танцю, мотив вина.

Таким чином, проаналізувавши мотивну структуру першої віршованої збірки А. Бєлого, дисертантка виокремила найважливіші мотивні ряди й інтерпретувала визначені ними найважливіші особливості поетики збірки віршів “Золото в лазури”.

Третій розділ дисертації – “Мотивна система збірника „Пепел””. Друга збірка А. Бєлого об’єднує вірші, написані в період 1904–1908 років. “Золотолазурні” настрої в ній змінилися на “нові наспіви”, які, втім, не витіснили старі, але на певний часовий проміжок доєдналися до них драматичним контрапунктом. Тут позначилося прагнення поета захистити дорогі ідеали від життєвого “хаосу” й узгодити їх із зміненою свідомістю. Звісно, й бурхливі події реальності теж не могли не вплинути на лірику цього періоду.

Принципи ієрархічності і системності вимагали від автора дисертації певного порядку і послідовності під час мотивного аналізу збірки: перший цикл – “Россия” – як найбільш вагомий у структурі збірки – розглянуто окремо, а решта шість циклів згруповано попарно, що дає змогу дослідити мотивні серії в усій їх повноті.

Розділ складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі обґрунтовано, передусім, зміну музичних орієнтацій Бєлого: якщо “Золото в лазури” співвіднесено із жанром симфонії і вибудувано за принципами цього жанру, то “Пепел” імітацією народних наспівів уподібнюється до народної пісні і плачу. Розділ “Россия” – це скорботний плач за батьківщиною. Імітація мелодій російських народних наспівів стає своєрідним музичним тлом, на якому розігруються життєві драми головного персонажа книги – людини із соціальних низів. У цьому плані збірка Бєлого – “органічна співзвучність” поезіям Некрасова.

Образи, що розкриваються в пісенних ритмах віршів розділу “Росія”, підводять читача до одного з головних мотивів збірки “Пепел” – мотиву вина/ вічного пияцтва. Якщо в цілій низці віршів “Золота в лазури”, як ми вже зазначали, “вино волшебств” уявою творить вічність, то у збірці “Пепел” “соборність” обернулася “всесвітнім запоєм”. У другій збірці Бєлого образ злиденної Росії незмінно супроводжується мотивом вина, але тепер це не культове (естетське), а побутове пияцтво, яке відбувається не в ресторані, а в кабаку, воно супроводжується не летом-танцем, а оторопью, п’ється не лише ігристе шампанське, а зілля, горілка, бражка.

На відміну від поетичного простору “Золота в лазури”, що виключав сувору топографію з притаманними їй опозиціями, у збірці “Пепел” мотив просторів – один із основних. Відзначено, що простори збірки продукують своєрідний “бестіарій” А. Бєлого: на зміну міфічним створінням “Золота в лазури” приходять страшні “персонажі” “Пепла” – оторопь, ветер, кабак, бурьян, осинка. До мотиву просторів впритул наближається мотив часу, що проявляється безглуздим повторенням: час збірки – не “тоді” і не “тепер”, а кругове обертання, повторення “знову”.

Таким чином, символіка віршів “Пепла” може прочитуватися двояко – і в конкретно-історичному плані (Росія в роки першої революції), і в символічному значенні – як відображення космічного зла, що нищить Росію. У Бєлого у віршах “Пепла” немає віри в Росію, в її майбутнє.

У другому підрозділі проаналізовано цикли “Деревня” і “Город”.

Якщо колірна гама збірки “Золото в лазури” вписувалася в рамки мотиву “священних кольорів”, то в “Пепле” відбувається трансформація основних кольорів палітри Бєлого. Основні кольори збірки “Пепел” входять до комплексу мотиву смерті і мотиву просторів, відбувається трансформація тріади “червоний – лазур – золото”: на зміну “священним” кольорам приходять жовтий, сірий і червоний (кривавий).

Золотий і срібний також наділяються смертельними властивостями: золотою єпитрахиллю накриває священик засудженого на страту, читаючи над ним молитву, золоті стріли сонця несуть смерть, сріблом виблискує павутиння. Смарагдовий, як колір легкого, міфічного вина, втрачає своє призначення і “дорогоцінність”, роль його знижена вкрай – в “Пепле” смарагдові тільки “горсти мух”.

Як контраст загальному настрою збірки інколи з’являються світлі, “золотолазурні” кольори: це “голубая твердь” неба і води, “лазуревые” простори і “бирюзовая эмаль” неба, його “лазурная пустыня”, “золотые лазури” – таких прикладів набереться хіба що якийсь десяток. Так само відбувається і трансформація мотиву дорогоцінного каміння в “Пепле”: від розсипу коштовностей “Золота в лазури” залишається тільки дещиця.

До центрального для збірки мотиву просторів приєднується мотив смерті/ мотив танцю смерті, в якому поєдналися образи цвинтарної міфології з образами комедії дель Арте. Із темою маскараду і маски переплітається і дуже важливий для всієї творчості А. Бєлого мотив двійника/ тіні (ворога).

Мотиви смерті, танцю смерті і Росії, що гине, звучать у двох розглянутих циклах. Європеїзоване “мертве” місто і “азіатське” лихе село однаково безрадісні в “Пепле” і не дають ані найменшої надії на майбутнє: так у збірці відлунюють концепції боротьби і взаємодії Сходу й Заходу, що властиво всій творчості А. Бєлого.

У третьому підрозділі розглянуто цикли “Паутина” і “Безумие”. Мотив безумства, що функціонує і в першій збірці А. Бєлого, у збірці “Пепел” тісно пов’язаний з мотивом хвороби. У циклі “Россия” людей “стирають” простори і “зжирають…хвороби”. У циклі “Паутина” героя гризе туга, у героїні “безумие в стеклянном взгляде…”. У циклі “Безумие”, назва якого вже акцентує увагу читача, тема душевного здоров’я виписана досить чітко – і в мотиві “втікання в поля”, і в мотиві смертельної хвороби. Існування своєрідної арлекінади – вбирання в різну одіж – від тернового вінця до ковпака божевільного, як зауважує дисертантка, є характерною складовою всієї творчості Бєлого, що знайшла свій вияв уже в ранній період творчості поета. Подібна поведінка була не лише фактом художнього твору, але й фактом самого життя Бєлого, про що свідчать численні спогади сучасників.

У “Пепле” самозванець-пророк, який усвідомив свою арлекінаду, стає польовим бродягою. Хворобливості й безумства ліричного героя у збірці “Пепел” – це зміни, що сталися в душі поета, завершення “аргонавтичного” періоду творчості А. Бєлого.

У четвертому підрозділі проаналізовано цикли “Просветы” и “Горемыки”. Дисертанткою встановлено, що в заключних розділах збірки найбільш репрезентативними є мотивні ряди сон/ безсоння і втеча (вигнання)/ мандрування. Сон у збірці “Пепел” наділяється властивостями застиглого, кругового часу, де сон і дійсність у своїх властивостях дорівнюють одне одному; і властивостями часу минулого. Сну грішному притаманні золото, гроші, те, за що можна купити кохання, сон наділяється також властивостями хвороби. У кругообігу сон/ безсоння поєднані кругообіг часу і його невблаганний рух. Сон у збірці “Пепел” сприймається вже як символ забуття, а не символ поетичної мрії “Золота в лазури”.

Дисертантка зазначає також, що розділ “Просветы” контрастує з загальним настроєм усієї збірки. В ньому знову звучать світлий смуток і туга – почуття, що більш властиві першій збірці поета. Тут і мотив чарівного вина, а не мотив гіркого пияцтва; і мотив зорі/ заходу, який був одним із провідних у збірці “Золото в лазури”; і мотив просторів – легких, “овоздушенных”. Саме відчуття контрасту з просторами “губительными”, гімном яким є, передусім, розділ “Россия”, дає підстави говорити про повернення Бєлого до тем “аргонавтичних” у збірці “Пепел”. Можна сказати, що розділ “Просветы” більшою мірою виконує функцію єднальної ланки між двома збірками поета, збираючи докупи певні мотиви і надаючи їм системного характеру.

В останньому розділі з’являється і дуже важливий мотивний ряд втечі/ вигнання (мандрування). У збірці “Золото в лазури” ліричного героя Бєлого хіба що краєм торкається тема “втечі” – це і не втеча, а лише “уход в горы”. Втеча ж героїв другої збірки – це і шлях до свободи, і безпритульність у світі, і мандрування як жертовний шлях: мандрівник Бєлого не сподівається на повернення.

Таким чином, аналіз мотивної системи збірки “Пепел” показав характерні риси й особливості еволюції творчості і світосприйняття поета. Було простежено виникнення не тільки нових мотивів, а й функціонування і трансформацію мотивів, що вже звучали в першій збірці А. Бєлого.

У висновках узагальнюються результати дослідження, основними з яких є такі:

– показано розвиток і взаємне збагачення одного рівня мотивної системи через інший. В межах предмета дослідження – збірок А. Бєлого “Золото в лазури” і “Пепел” – виокремлено певні мотивні ряди. Ланцюжки мотивів проаналізовані послідовно – від циклу до циклу, від збірки “Золото в лазури” до збірки “Пепел”.

– доведено, що тематична серія мотивів дає підстави говорити про їх серійність у ліричному тексті. Мотиви й теми в ліриці А. Бєлого зазначеного періоду розглянуто як наскрізні, показана життєдіяльність мотиву за допомогою внутрішньотекстових зв’язків, а також розкрито можливості такої системи до розвитку та взаємного збагачення одного рівня через інший.

– зроблено узагальнення стосовно того, що система мотивів лірики А. Бєлого 1900–1908 років є стійкою, існує в сукупності закономірних зв’язків та відносин між елементами системи, але водночас – і гнучкою, яка здатна до розвитку. Специфіка авторського задуму, план змісту окремого твору визначає конкретну семантичну наповненість мотивів у тексті, зумовлює перебудову ієрархії системи (що помітно, наприклад, при переході від збірки “Золото в лазури” до збірки “Пепел”). Виникнення в ідейно-філософському і духовному розвитку письменника принципово нового етапу приводить до еволюції системи мотивів його творчості, що продемонстровано в третьому розділі дисертаційного дослідження. Система мотивів з її ієрархією, семантикою і функціями, що склалася в перших поетичних збірках А. Бєлого, дала змогу наблизитися до розкриття авторської картини світу й поглибити уявлення про світосприйняття раннього Андрєя Бєлого.

– здійснено аналіз поезії А. Бєлого з точки зору мотивного підходу, який є цілком закономірним, оскільки сприяє уточненню уявлень про своєрідність художнього світу поета, творчого методу, а також визначає роль та місце традицій у його перших поетичних збірках.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Косолапова Т.Н. “Петербург”: кривые зеркала А. Белого// Вісник Харк. нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. – № 473.– Сер.: Філологія. – 2000. – С. 420–422;

2. Косолапова Т.Н. “Мотив безумия в поэзии А. Белого”// Вісник Харк. нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. – № 572.– Сер.: Філологія. – Вип. 36. – 2002. – С. 247–252.;

3. Косолапова Т.Н. “Мотив зеркала в поэзии А. Белого и Х.Л. Борхеса”// Вісник Запорізьк. держ. ун-ту. Філологічні науки. – № 4. – 2002. – С. 71–73;

4. Косолапова Т.Н. “„Потусторонность” Владимира Набокова и „двоемирие” Андрея Белого”// Вісник Харк. нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. – № 632. – Сер.: Філологія. – Вип. 42.– 2004. – С.  – 390;

5. Косолапова Т.Н. “Система мотивов в лирике А. Белого (сборник „Золото в лазури”)”// Вісник Харк. нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. – № 745. – Сер.: Філологія. – Вип. . – Харків, 2006.– С. 117–122;

6. Косолапова Т.Н. “Мотивы золота, серебра и драгоценных камней в лирике А. Фета и А. Белого”// А.А. Фет и русская литература. XVI Фетовские чтения. Материалы всероссийской научной конференции, посвященной изучению жизни и творчества А.А. Фета. Курск, 28.06–1.07. 2001 г. – Курск: Изд-во Курск. гос. пед. ун-та, 2002. – С. 200–205.

АНОТАЦІЯ

Косолапова Т.М. Система мотивів у ліриці А. Бєлого 1900–1908 рр. (збірки “Золото в лазури” та “Пепел”). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2007.

У дисертації здійснено мотивний аналіз ранньої лірики А. Бєлого. Мотиви і теми в ліриці А. Бєлого 1900–1908 років розглянуто як наскрізні. Показано життєдіяльність мотиву шляхом внутрішньотекстових зв’язків, а також розкрито можливості такої системи до розвитку і взаємозбагачення. Дослідження показало, що система мотивів лірики А. Бєлого 1900–1908 років є стійкою, існує в сукупності закономірних зв’язків і відносин між елементами системи, а водночас і гнучкою, здатною до розвитку. В межах предмета дослідження – збірок А. Бєлого “Золото в лазури” і “Пепел” – виокремлено певні мотивні серії; мотивні ряди проаналізовано послідовно – від циклу до циклу і від збірки до збірки.

Результати дослідження дають підстави зробити висновок про те, що система поетичних збірок Бєлого “Золото в лазури” і “Пепел” може бути охарактеризована як павутина, де все пов’язано з усім, одне є наслідком іншого; де один ключовий мотив може мати кілька варіацій всередині збірки (або циклу в складі збірки), де смислові відносини між елементами структури вибудовуються за принципом “зчеплення” компонентів.

Аналіз поезії А. Бєлого з точки зору мотивного підходу сприяє уточненню уявлень про своєрідність художнього світу поета, творчого методу, а також визначає роль і місце традицій у його перших поетичних збірках.

Ключові слова: мотив, система мотивів, мотивний аналіз, мотивна серія, мотивний ряд.

АННОТАЦИЯ

Косолапова Т.Н. Система мотивов в лирике А. Белого 1900–1908 гг. (сборники „Золото в лазури” и „Пепел”). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 – русская литература. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков, 2007.

В диссертации осуществлен мотивный анализ ранней лирики А. Белого. Интертекст (поэтический и изобразительный), как это выявил проведенный анализ, порождает в “Золоте в лазури” и “Пепле” систему разнородных зеркал, иерархию разнотипных средств, выражающих общие мотивы. Повторяющийся образ и его вариации образуют ядро, вокруг которого группируются иные мотивы и ассоциативные связи. В пределах одного цикла образ взаимодействует с преломленными в системе зеркал мотивами, увеличивая смысловую перспективу. От цикла к циклу (от сборника к сборнику) мотив может измениться до неузнаваемости посредством последовательного развертывания образной спирали. Такая перспектива формирует некое мотивное поле, систему мотивов, функционирующую внутри всех текстов А. Белого.

Результаты исследования позволяют говорить о том, что система мотивов поэтических сборников Белого “Золото в лазури” и “Пепел” может быть охарактеризована как паутина, где все связано со всем, одно является следствием другого; где один ключевой мотив может иметь несколько вариаций внутри данного сборника (или цикла в составе сборника), где смысловые отношения между элементами структуры выстраиваются по принципу “сцепления” компонентов.

Определен единый критерий описания поэтического материала: вся система мотивов лирики А. Белого 1900–1908 гг. организована по бинарным (а в ряде случаев многочленным) оппозициям. В рамках первых двух поэтических сборников А. Белого рассмотрены определенные цепочки, или серии, мотивов, которые формируют единое текстовое, семантически насыщенное пространство внутри сборника. Цепочки мотивов проанализированы последовательно– от цикла к циклу, от сборника “Золото в лазури” к сборнику “Пепел”. Такой анализ ориентирован и на прием А. Ханзен-Леве – представлении целого культурного пласта (в данном случае – символистской поэзии) как единого текста, подчиненного общим закономерностям. Изолированный анализ мотива на основе его отдельно взятой