ЛАКТІОНОВ Валентин Олександрович

УДК 331+364(477)

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

З ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В РЕГУЛЮВАННІ

СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Спеціальність 25.00.04 – місцеве самоврядування

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Шутов Михайло Михайлович,

Донецький державний університет управління

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк),

професор кафедри менеджменту у невиробничій сфері

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор Бабаєв Володимир Миколайович, Харківська обласна державна адміністрація (м. Харків), перший заступник голови;

кандидат економічних наук Ішков Володимир Миколайович, Донецька обласна рада (м. Донецьк), заступник голови.

Захист відбудеться “20” листопада 2007 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий “19” жовтня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Я.С.Клейнер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування принципово нових підходів щодо впровадження європейських стандартів в усі сфери суспільного життя ставить перед Україною завдання створення соціально-орієнтовного ринкового господарства, що в свою чергу забезпечить розробку і впровадження в бюджетну практику соціальних стандартів для кожної категорії населення замість соціальних мінімумів.

Відповідно до Концепції державної регіональної політики реалізація соціальних стандартів не можлива без поступового переходу від територіального перерозподілу ресурсів до державного стимулювання регіонального розвитку з акцентом на саморозвиток і власний потенціал території. Все це змушує до пошуку відповідних моделей взаємовідносин держави, регіонів та органів місцевого самоврядування.

Розширення автономії органів місцевого самоврядування передбачає розробку конкретних заходів щодо соціального захисту всіх верств населення на відповідній території.

Необхідними умовами розв’язання проблем соціального захисту населення є послідовне здійснення стратегії економічного зростання та реалізація адекватної державної соціальної політики. В умовах перехідної економіки Україна спроможна захищати своє населення лише на рівні мінімальних соціальних стандартів та нормативів, що зумовлено головним чином обмеженістю державного бюджету. Тому при опрацюванні стратегії її соціальної політики першочерговим стає вдосконалення механізмів поповнення бюджету та його ефективне поєднання з формуванням і активізацією самозахисних спроможностей населення.

Основні методологічні, методичні та прикладні питання рішення проблем соціального захисту населення залишаються у центрі наукового інтересу. Різні теоретичні та практичні підходи до цієї проблеми досліджувались та розроблялись багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Серед них: Б.І. Адамов, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, Г.К. Губерна, В.В. Дорофієнко, С.М. Злупко, С.В. Кадомцева, А.М. Колот, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, В.О. Мандибура, В.М. Новіков, В.В. Онікієнко. Вивченню механізмів активізації соціальної політики як на державному, так і на регіональному рівнях надають такі вітчизняні науковці, як А.І. Амоша, В.М.Бабаєв, І.Ю. Беганська, Н.П. Борецька, С.Й.Вовканич, В.М.Ішков, К.В.Зайцева, М.А. Козоріз, Х.Р. Копистянська, Л.Б.Костровець, Ю.М. Краснов, О.Є.Кузьмін, В.М.Лобас, В.П. Мікловда, О.Ф.Новікова, С.М. Писаренко, М.І. Пітюлич, У.Я. Садова, М.М.Шутов, А.А. Халецька та інші.

Коло питань стосовно удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів державної влади в регулюванні соціального захисту населення вимагає подальшого теоретико-методологічного осмислення і практичного застосування.

Актуальність і наукова значущість окресленої проблеми зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили предмет і об’єкт, мету і конкретні завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень автора, отриманих при виконанні комплексу науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління. За участю здобувача були виконані дослідження за темою 99.06.01 “Інноваційний і стратегічний менеджмент у регіональному управлінні” (номер держреєстрації 0102U001295) та з 2004 року 99.06.01 “Державні механізми регулювання послуг в трансформаційній економіці” (номер держреєстрації 0104U009991). У межах цих науково-дослідних робіт автором були розроблені та запроваджені нові підходи до оцінки соціального захисту населення регіону, механізми удосконалення розрахунку бюджетних показників соціального захисту населення, організація моніторингу стану соціального захисту малозабезпечених сімей, запропоновано модель взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є удосконалення взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення на засадах теоретичних і практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення механізмів реалізації цих взаємовідносин.

Для досягнення поставленої мети дослідження вирішено теоретичні та практичні завдання:

узагальнено теоретичні погляди на соціальну політику держави, визначено специфічну особливість політичної ситуації в Україні і у зв’язку з цим надано перспективні шляхи цієї політики;

надано авторське тлумачення поняття “соціальний захист населення” як у вузькому, так і у широкому значенні;

застосовано оптимізаційний підхід до організації соціально-захисного процесу на підставі поєднання діагностичного соціологічного моніторингу з боку органів місцевого самоврядування з важелями державного бюджетного регулювання;

визначено методологію оцінки соціального захисту замість статистики цифр моніторинг чинників, за допомогою яких з’являється можливість одержати оціночні показники, що характеризують соціальні явища більш поглиблено та взаємопов’язано;

виділено найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві на основі аналізу Концепції соціального забезпечення населення України, а також світового досвіду;

обґрунтовано впровадження в бюджет-ну практику соціальних стандартів для кожної категорії населення: дітей, пен-сіонерів, студентів, інвалідів тощо;

визначено методологічний підхід щодо формування державних механізмів соціального захисту населення, а також формування відповідних систем соціального управління;

запропоновано концептуальну схему удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів державної влади в регулюванні соціального захисту населення.

Об’єктом дослідження є сукупність організаційних, економічних, соціальних, організаційно-правових відносин, що формують систему соціального захисту населення на місцевому і регіональному рівні.

Предметом дослідження є механізми реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених мети і задач у процесі наукового дослідження широко використовувався комплекс взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, спрямованих на отримання об’єктивних і достовірних результатів.

Законодавчі та нормативні документи проаналізовано за допомогою системно-аналітичного методу. Метод порівняльного аналізу використано під час узагальнення зарубіжних моделей систем соціального захисту та з’ясування існуючих функціональних можливостей управління благами громади.

На основі соціологічного методу (анкетування, цільове експертне опитування) зібрано емпіричну інформацію для з’ясування головних чинників, які сприяють виникненню та поширенню негативних тенденцій у соціальному захисті, а також шляхів оптимізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування.

Економіко-статистичний метод виявився необхідним при дослідженні фінансово-економічних засад регулювання соціального захисту населення.

Методи експертних оцінок, а також прогностичний метод застосовувалися для формулювання висновків, рекомендацій і пропозицій щодо обґрунтування шляхів оптимізації соціальної політики у сфері державної політики.

Для вирішення окремих наукових завдань використано також проблемно-орієнтований, діагностичний і програмно-цільовий методи.

Теоретичну та методологічну основу дисертаційної роботи становлять фундаментальні положення теорії державного управління, що надають системне осмислення об’єктивним процесам розвитку соціальної держави, а також закономірностям становлення соціально-орієнтованого державного управління.

Інформаційну і теоретико-фактологічну базу підготовки дисертації становлять монографії, статті, звіти наукових конференцій, офіційні статистичні дані, матеріали моніторингу макропоказників по Україні і регіонах, звітні матеріали Управління праці та з соціальних питань Донецької міської ради, законодавчі та нормативні документи Верховної Ради України та Уряду України, результати соціологічних досліджень, що відображають соціально-економічний стан країни у цілому й соціальний захист населення.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукові результати, що одержані автором і виносяться на захист, полягають у розробці механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення на засадах державної соціальної політики, засобах її державного забезпечення і способах її реалізації на місцевому рівні. Основні здобутки дисертанта, що містять наукову новизну, полягають у такому:

вперше:

визначено найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві такі, як: соціальна відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношення до кожної працюючої особи, реалізацію її прав на працю, вибір професії, місце роботи та навчання, забезпечення захисту здоров’я та життя, компенсацію втрати працездатності; соціальна справедливість у галузі трудових відносин; багатосуб’єктність соціального захисту, суб’єктами якого повинні бути держава, регіональні органи управління, органи місцевого самоврядування, роботодавці. Це дало змогу сформувати методологічний підхід до механізмів соціального захисту населення, а також формування системи соціального управління;

запропоновано концептуальну схему механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення на засадах державної соціальної політики, засобах її державного забезпечення і способах її реалізації на місцевому рівні;

удосконалено:

поняття “соціального захисту населення” у вузькому та широкому значенні;

систему показників оцінки соціально-економічного стану населення, яка складається з багатоаспектних модулів, що характеризують реальні умови життя населення, на підставі яких можна визначати пріоритетні напрями соціального захисту, серед яких, перш за все, повинен домінувати напрямок подолання бідності та згладжування ризикової диференціації за рівнем і якістю життя окремих категорій населення;

методологічний підхід до механізмів соціального захисту населення, а також формування системи соціального управління;

концептуальну модель взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади щодо політики соціального захисту;

дістали подальшого розвитку:

оптимізаційний підхід до організації соціально-захисного процесу на підставі поєднання діагностичного соціологічного моніторингу з боку органів місцевого самоврядування з важелями державного бюджетного регулювання, що дозволить привести в дію механізм управління системою соціального захисту населення регіону;

положення щодо формування бюджету, в основі якого повинні бути не соціальні мінімуми, а розроблені і впроваджені в бюджет-ну практику соціальні стандарти для кожної категорії населення: дітей, пен-сіонерів, студентів, інвалідів тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що разом вони становлять теоретичну і методологічну основу для практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування, а також забезпечення відповідних соціально-захисних програм. Сформульовані рекомендації і пропозиції застосовані: при розробці Програми економічного і соціального розвитку міста Донецька на 2006 рік (довідка № 157/01-06 від 07.05.2007 р.); при розробці механізму удосконалення розрахунку бюджетних показників соціального захисту населення міста Донецька (довідка № 4-07 від 08.05.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені у дисертаційному дослідженні і винесені на захист, отримані автором одноосібно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, які є результатом особистих досліджень автора. Особистий внесок у наукових працях, написаних у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Матеріали виконаного дослідження апробовані в наукових доповідях, на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях, брошурах і статтях. Зокрема, результати дисертаційної роботи доповідались на: І Міжнародному науково-практичному семінарі “Держава і регіони: пошуки згоди” (24-26 березня 2005 рік, м. Святогірськ), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів” (2006 рік, м. Святогірськ.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Европейская наука ХХІ века – 2007” (16-31 травня 2007 року, м. Дніпропетровськ).

Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 15 наукових праць, з них 12 статей у збірниках наукових праць, 3 – у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг – 4,09 д.а., особисто автору належить – 3,09 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків по кожному розділу, загальних висновків, що викладені на 215 сторінках. Матеріали мають 17 рисунків (19 стор.), 19 таблиць (17 стор.). Список використаних літературних джерел складається з 182 найменувань, які наведено на 22 стор., 3 додатки на 10 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціальної політики держави. Узагальнення теоретичних поглядів на соціальну політику держави показує, що її доцільно розглядати як системне явище, що відображає зміст суспільних відносин, рівень демократичного напряму державного устрою на інтереси окремої людини і соціуму загалом, та яке базується на спроможності держави гарантувати соціальний захист, а також несе двовекторне спрямування, що полягає у соціальному розвитку та захисті. При цьому захисна функція соціальної політики є засадничою особливо на трансформаційному етапі, а применшення її значення унеможливлює і саму функцію розвитку як прерогативу соціально-економічного зростання. Соціальна політика як поліфункціональне утворення характеризується відкритістю системи та поєднанням соціальних інтересів.

Стосовно України у державницькому розумінні соціальна політика пов’язується також з реалізацією національної ідеології, втіленням національної ідеї як системи ціннісних орієнтацій та пріоритетів закріплення і розвитку державності.

У дисертаційному дослідженні доведено, що ефективність соціальних процесів безпосередньо залежить від того, наскільки повно соціальне управління вбудоване в систему керівництва економічним розвитком, оскільки вони діалектично пов’язані складові суспільного процесу. Крім того, як показує історичний досвід, реалізація захисної функції соціальної політики обмежується відсутністю чіткої стратегії її розвитку і помилковою тактикою відповідних інституцій. У зв’язку з чим визначено стримуючі фактори впливу на формування соціальної політики: недосконалість законодавчої і нормативно-правової бази соціального управління; відсутність національних соціальних стандартів (норм і нормативів); відсутність оцінки соціальних наслідків управлінських рішень; недосконалість соціальної політики в сфері трудових відносин; відсутність механізмів взаємовідносин органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за зниження рівня життя населення, нерозвиненість принципів патріотизму.

Оскільки питання територіальних особливостей організації соціального захисту населення в теорії державного управління пророблені недостатньо, а запозичувати практичний досвід інших держав Україна може хіба що в частковостях, виникає необхідність нестандартного підходу до розробки концепції взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення з застосуванням багатопрофільного соціологічного моніторингу. З цією метою організаційно-економічна компонента соціально-захисних програм доповнюється в дисертаційній роботі застосуванням авторського підходу до діагностування стану соціально-захисних процесів у великому місті при опорі на інформацію про мотиваційно-потребове ставлення населення до соціальних параметрів життєдіяльності. Це зумовлено також тим, що специфічною особливістю політичної ситуації в Україні є той факт, що за останні роки спостерігаються несприятливі соціаль-но-демографічні та медико-соціальні тенденції. Перше, що привертає увагу, це зменшення чисельності населення України починаючи з 1993 р. після того, як в Україні було зареєстровано максимальну кількість населення – 52,2 мільйона осіб (рис. 1).

Рис. 1. Кількість населення (на початок року, млн. осіб).

Головною причиною цього залишається природне скоро-чення населення, яке становило біля 500,0 тисяч осіб щорічно, і в першу чергу за рахунок росту смертності (табл. 1).

Таблиця 1

Народжуваність, смертність і природний приріст населення

(на 1000 осіб населення)

Рік | 1940 | 1960 | 1970 | 1980 | 1990 | 2000 | 2010

(прогноз)

Народжуваність | 27,3 | 20,5 | 15,2 | 14,8 | 12,7 | 7,8 | ? 7,9

Смертність | 14,3 | 6,9 | 8,8 | 11,4 | 12,1 | 14,8 | ? 15,4

Природний

приріст

населення | 13,0 | 13,6 | 6,4 | 3,4 | 0,6– | 7,0– | 7,8

Усугубляє ситуацію відсутність єдиної стратегії у соціаль-ній сфері, що призводить до прийняття ситуативних рішень, обумо-влених політичною кон'юнктурою та спрямованих на тимчасове поліп-шення життєвого рівня окремих категорій населення. Це також пов’язано з недостатністю теоретичного підґрунтя для формування соціальної політики для України, суттєвою стратегічною помилкою якої є орієнтація на соціальний захист без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення, що спричинило брак мотивації до праці, і внаслідок цього – спад виробництва.

Зважаючи на існуючий світовий досвід, в дослідженні визначено, що єдиним перспективним шляхом соціальної політики сьогодні є відмова від узагальненої дотаційної моделі соціального захисту на користь принципу заохочування ініціативи активного населення й цілеспрямованої допомоги.

Формування такої соціальної політики передбачає врахування пев-них передумов, серед яких вирізняють: ціннісні, політичні, географічні (територіальні), культурні, економічні, соціально-демографічні. Все це дало підстави тлумачити поняття соціального захисту населення у вузькому та широкому значенні. В вузькому значенні соціальний захист виступає як державно-регіональна система підтримки соціально-прийнятного рівня життя населення.

В широкому значенні соціальний захист населення – це солідарна, державно-регіональна, багатофункціональна сис-те-ма підтримки благополуччя населення на рівні не нижчому від діючих стан-дар-тів і нормативів, яка попереджує з метою досягнення суспільної стабільності на основі використання механізмів законодавчого, фінансово-економічного, інформаційного та організаційно-програмного забезпечення нагромадження соціальних дефіцитів. Вона має поєднувати такі напрями, які стосуються: по-перше, цінової політики, а саме лібералізації цін і обмеження їх регулювання; по-друге, податкової політики, яка має здійснювати позитивний вплив на формування доходів підприємств, населення через обмеження фіскального тиску, сприяти підприємництву та становленню середнього класу, регіональному розвитку та подоланню територіальної депресивності, інше; по-третє, грошово-кредитної, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, а також енергозбереження, розвитку соціальної інфраструктури і, особливо, такий важливий напрям, як бюджетна політика. Все це вимагає удосконалення взаємовідносин між рівнями управління.

У зв’язку з цим визначено, що в загальному вигляді система соціального захисту повинна включати наступні елементи: гарантії (правові, економічні, соціальні); ресурси (фінансові, природні, інформаційно-інтелектуальні); механізми (законодавчі, фіскальні, страхування, кредитування, організаційні); інструменти (бюджетні, позабюджетні, фонди гуманітарної допомоги, інформаційні технології, програмно-цільові засоби, соціальне партнерство); інституції (державні, громадські, міжнародні); моніторинг стану соціальної захищеності.

Застосування оптимізаційного підходу до організації соціально-захисного процесу на підставі поєднання діагностичного соціологічного моніторингу з важелями державного бюджетного регулювання, особливо на регіональному рівні, дозволить привести в дію механізм управління системою соціального захисту населення регіону. Критерієм оптимальності в цьому випадку для найбільш вразливих верств населення має бути недопущення зниження прожиткового мінімуму, для працездатних верств – досягнення максимуму рівня благополуччя. У зв’язку з цим обґрунтованим є перехід від статистики цифр до моніторингу чинників, за допомогою чого з’являється можливість одержати оціночні показники, що характеризують соціальні явища більш поглиблено та взаємопов’язано.

Розділ 2. Аналіз соціально-економічних індикаторів рівня життя на прикладі великого міста. Аналіз динаміки та перспектив рішення проблем зайнятості населення на прикладі міста Донецька показав, що структура чисельності незайнятого населення, яке стоїть на обліку в Донецькому міському центрі зайнятості станом на 01.01.2006 р. (рис. 2), залишається незмінною протягом декількох років.

Рис. 2. Структура незайнятого населення, яке стоїть на обліку в Донецькому міському центрі зайнятості станом на 01.01.2006 р.

У той же час, структура чисельності вільних робочих місць, що надані роботодавцями м. Донецька станом на 01.01.2006 р. показана на рис. 3.

Рис. 3. Структура вільних робочих місць, що надані роботодавцями м. Донецька станом на 01.01.2006 р.

Все це дозволяє визначити такі пріоритетні напрямки в подоланні безробіття, як: професійна підготовка і перепідготовка безробітних; підвищення кваліфікації громадян з метою конкурентоспроможності незайнятого населення і усунення професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці; сприяння розвитку малого бізнесу і самостійної зайнятості населення; бронювання робочих місць для працевлаштування громадян, що потребують соціального захисту, нездатних на рівних конкурувати на ринку праці; проведення ярмарків професій і вакансій для молоді; навчання спеціальностям, які користуються попитом на ринку праці; оновлення банку вакансій для інвалідів; організація контролю за використанням робочої сили іноземних громадян в Україні за допомогою звітів про трудову міграцію, участі юристів у перевірках підприємств, де використовується праця іноземних громадян; забезпечення продуктивної зайнятості, а також підвищення рівня середньої заробітної платни - головного джерела доходів працездатного населення.

В місті розроблено і впроваджено програмний комплекс “Праця” за такими напрямками, як: робота з основним колом підприємств, робота з підприємствами малого бізнесу, робота з трудовими договорами, робота з “нульовими” підприємствами, робота з “новими” підприємствами. Все це дозволяє проводити щомісячний моніторинг підприємств по групах за рівнем оплати праці.

В дослідженні набула подальшого розвитку Концепція соціального забезпечення населення України, яка бу-ла схвалена постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. №3758 і яка доповнена базовими положеннями міжнародних документів і вітчизняної законодавчої бази з цих питань. Все це дало підстави виділити найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві такі, як: соціальна відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношен-ня до кожної особи, реалізацію її прав на працю, вибір професії, місце роботи та навчання, забезпечення захисту здоров'я та життя, компенсацію втрати працездатності; соціальна справедливість у галузі трудових відносин - рівна винагорода за рівну працю, право на безпеку та гігієну праці, збереження здоров'я, праце-здатності громадян, на соціальну допомогу в разі захворювань, на високий рі-вень компенсації загубленої працездатності, забезпечення медичної, соціальної та професійної реабілітації постраждалих на виробництві; всебічний та обов'язковий характер захисту працівників від соціальних і професійних ризиків, забезпечення права на соціальний захист як головного орієнтиру соціально-економічного розвитку суспільства; мінімальний рівень соціальних і професійних ризиків, наявність відповідної інформації; багатосуб'єктність соціального захисту, суб'єктами якого повинні бути держава, роботодавці, професійні асоціації та об'єднання, регіональні органи управління; економічна та соціальна свобода працівників у галузі праці - вибір про-фесії з мінімальним рівнем професійних та соціальних ризиків, можливість отримання професійної освіти, місця роботи; особиста відповідальність працівників за збереження свого здоров'я та працездатності. На основі цих принципів і було сформовано методологічний підхід до механізмів соціального захисту населення, а також формування системи соціального управління.

У зв’язку з цим також обґрунтовано, що в основі формування державного бюджету повинні бути не соціальні мінімуми, як це є сьогодні, а розроблені і впроваджені в бюджет-ну практику соціальні стандарти для кожної категорії населення: дітей, пен-сіонерів, студентів, інвалідів тощо.

Доведено, що реалізація соціальних стандартів не можлива без удосконалення взаємовідносин держави, регіонів та органів місцевого самоврядування пріоритетними завданнями соціальної політики яких, сьогодні повинно бути підвищення життєвого рівня громадян на основі підвищення економічного потенціалу держави.

Розділ 3. Удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення. Визначено, що удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення представляє собою систему заходів, що спрямовує реалізацію загальнодержавних інтересів і можливос-тей у сфері соціальних проблем на місцевий рівень, а також забезпечує задоволення внутрішніх регіональних інтересів. Виходячи з цього ця взаємодія покликана забезпечувати раціональне використання ресурсного по-тен-ціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціальні проблеми місце-во-го населення, дотримуючись балансів інтересів держави і регіонів. На місцевому рівні, зокрема, можна досить плідно вирішувати питання додаткових форм захисту і соціальних гарантій, а в ринкових умовах через стимулювання самозайнятості, в першу чергу підприємницької діяльності, і з залученням приватного інвестування в малий бізнес доцільно посилено розгортати соціальну інфраструктуру та наповнювати місцеві бюджети.

Розглядаючи сучасні важелі державного механізму соціального захисту, необхідно звернути увагу на те, що вони склалися в кризовий період, період почат-ку переходу до ринкових відносин. Нові умови викликають потребу роз-роб-ки і впровадження нових механізмів в системі соціально-економічних відно-син. Так з поглибленням ринкових відносин процес реформування системи со-ці--аль-ного захисту повинен виходити з двох суттєвих принципів, а саме: а) пе-ре-орі-єн-тації на формування соціальної свідомості до самозахисту; б) зведення со-ці--ально-захисних функцій держави до всебічного законодавчого забез-пе-чен-ня підтримки найменш захищених, неконкурентоспроможних верств населення, а також формування ринкових засад щодо соціального захисту з оптимізацією перерозподілу економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, місцевою владою, підприємствами і громадянами.

У цьому контексті запропоновано концептуальну схему удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення (рис. 4).

Удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення має відбуватись в наступних напрямах: стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних міст; соціальне страхування; запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та прожиткових нормативів; соціальний моніторинг, прогнози, програми; забезпечення законодавчої бази управління соціальним розвитком; надання соціальних пільг та послуг; формування ефективної структури соціального управління; ефективний розвиток продуктивних сил на регіональному рівні та першочергове забезпечення прав та інтересів працюючого населення; соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних та малозабезпечених громадян; сприяння розвитку підприємництва та формування середнього класу; створення вільних економічних зон і територій спеціального розвитку; розробка регіональних програм подолання бідності.

Рис. 4. Концептуальна схема удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення

Запропонована концептуальна схема дасть підстави для удосконалення регіонального управління соціальним розвитком, а також підвищення ролі і відповідальності органів місцевого самоврядування щодо соціального розвитку територій та соціального захисту громад.

Висновки

Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у розробці механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення на засадах державної соціальної політики, засобах її державного забезпечення і способах її реалізації на місцевому рівні, що дало підстави для наступних висновків і пропозицій.

1. Специфічною особливістю політичної ситуації в Україні була й досі залишається відсутність єдиної стратегії у соціаль-ній сфері, що призводить до прийняття ситуативних рішень, обумо-влених політичною кон'юнктурою та спрямованих на тимчасове поліп-шення життєвого рівня окремих категорій населення. У зв’язку з цим, визначено недостатність теоретичного підґрунтя для формування соціальної політики для України, суттєвою стратегічною помилкою якої була орієнтація на соціальний захист без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення, що спричинило брак мотивації до праці, і внаслідок цього – спад виробництва.

Зважаючи на існуючий світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненої дотаційної моделі соціального захисту на користь принципу заохочування ініціативи активного населення й цілеспрямованої допомоги.

2. Узагальнення теоретичних розробок дало підстави тлумачити поняття соціального захисту населення у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні соціальний захист виступає як державно-регіональна система підтримки соціально-прийнятного рівня життя населення.

У широкому значенні соціальний захист населення – це солідарна, державно-регіональна, багатофункціональна сис-те-ма підтримки благополуччя населення на рівні не нижчому від діючих стан-дар-тів і нормативів, яка попереджує з метою досягнення суспільної стабільності на основі використання механізмів законодавчого, економічного, інформаційного та організаційно-програмного забезпечення нагромадження соціальних дефіцитів. Вона має поєднувати соціальне страхування, державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету, соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян – за рахунок державного і місцевого бюджетів.

3. Застосування оптимізаційного підходу до організації соціально-захисного процесу на підставі поєднання діагностичного соціологічного моніторингу з боку органів місцевого самоврядування з важелями державного бюджетного регулювання дозволить привести в дію механізм управління системою соціального захисту населення регіону. Критерієм оптимальності в цьому випадку для найбільш вразливих верств населення має бути недопущення зниження прожиткового мінімуму, для працездатних верств - досягнення максимуму рівня благополуччя.

4. Актуальним стає впровадження оцінки чинників соціальних процесів, що є більш чутливими до економічних та соціальних змін у суспільстві. Тому методологією оцінки соціального захисту замість статистики цифр стає моніторинг чинників, за допомогою яких з’являється можливість одержати оціночні показники, що характеризують соціальні явища більш поглиблено та взаємопов’язано.

5. На основі аналізу Концепції соціального забезпечення населення України, а також світового досвіду виділено найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві, на основі яких і було визначено методологічний підхід до механізмів соціального захисту населення.

6. Визначено і обґрунтовано, що в основі формування бюджету повинні бути не соціальні мінімуми, як це є сьогодні, а розроблені і впроваджені в бюджет-ну практику соціальні стандарти для кожної категорії населення: дітей, пен-сіонерів, студентів, інвалідів тощо. Доведено, що реалізація соціальних стандартів не можлива без удосконалення взаємовідносин держави, регіонів та органів місцевого самоврядування пріоритетними завданнями соціальної політики яких сьогодні є підвищення життєвого рівня громадян на основі підвищення економічного потенціалу держави. Зусилля органів законодавчої та виконавчої влади усіх рівнів мають бути спрямовані на те, щоб перебороти критичну ситуацію у соціальній сфері, яка викликана хронічним заниженням заробітної плати, пенсій, соціальної допомоги за рахунок соціального страхування.

7. Визначено методологічний підхід до механізмів соціального захисту населення, а також формування системи соціального управління. При моделюванні та інформаційному забезпеченні такої системи слід опиратися на такі соціогуманістичні засади, як, по-перше, соціально-індивідуальна оцінка трудового внеску людини, актуального стану її життєвої ситуації, інтересів тощо; по-друге, визначення її місця в загальному процесі відтворення суспільства; по-третє, забезпечення збалансованості між індивідуальними запитами і устремліннями особистості та реальними можливостями, зумовленими рівнем економіко-правової організації суспільства.

8. На основі визначеного методологічного підходу запропоновано концептуальну схему удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення. Удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення має відбуватись в наступних напрямах: стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних міст; соціальне страхування; запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та прожиткових нормативів; соціальний моніторинг, прогнози, програми; забезпечення законодавчої бази управління соціальним розвитком; надання соціальних пільг та послуг; формування ефективної структури соціального управління; ефективний розвиток продуктивних сил на регіональному рівні та першочергове забезпечення прав та інтересів працюючого населення; соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних та малозабезпечених громадян; сприяння розвитку підприємництва та формування середнього класу; створення вільних економічних зон і територій спеціального розвитку; розробка регіональних програм подолання бідності.

Список опублікованих автором робіт за темою дисертації

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Лактіонов В.О. Демографічні тенденції в Україні // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДАУ – Донецьк: ДонДАУ, 2003. – т.IV, вип. 23.– С.33-43.

2. Лактіонов В.О., Костровець Л.Б. Шляхи впровадження механізму регулювання ринку праці // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДАУ – Донецьк: ДонДАУ, 2003. – т.IV, вип. 24.– С.274-281.

Особистий внесок: визначено основні шляхи впровадження механізму регулювання ринку праці.

3. Лактіонов В.О. Міжнародний досвід регулювання зайнятості в неформальному секторі економіки та можливості його застосування в Україні // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2003. – т.IV, вип. 26.– С.26-34.

4. Лактіонов В.О. Складові системи державного регулювання соціального розвитку і соціального захисту населення // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2003. – т.IV, вип. 45.– С.43-56.

5. Лактіонов В.О. Основні напрямки соціального захисту активного населення // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – т.V, вип. 30.– С.229-237.

6. Лобас В.М., Лактіонов В.О. Методологічні підходи до вивчення ринку праці // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – т.V, вип. 31.– С.17-26.

Особистий внесок: проаналізовано основні форми безробіття, а також показник, які характеризують стан ринку праці.

7. Лактіонов В.О. Моніторинг рівня соціальної захищеності окремих категорій населення – один із факторів удосконалення системи державного регулювання соціально-захисних процесів // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – т.V, вип. 50.– С.196-205.

8. Лактіонов В.О. Удосконалення державного регулювання ринку праці // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2005. – т.VІ, вип. 44.– С.62-67.

9. Лактіонов В.О. Закономірності та етапи розвитку соціальної сфери Євросоюзу // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2006. – т.VІІ, вип. 61.– С.91-96.

10. Лактіонов В.О. Соціальна політика держави: концепції її захисної функції // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2006. – т.VІІ, вип. 62.– С.49-59.

11. Лактіонов В.О. Сучасна соціальна модель України // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2006. – т.VІІ, вип. 72.– С.29-37.

12. Лактіонов В.О. Сучасні механізми державного регулювання соціальним захистом населення // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – т.VІІІ, вип. 79.– С.73-82.

Друковані праці наукових конференцій, статті в інших виданнях:

1. Дорофієнко В.В., Лактіонов В.О. Основні напрямки удосконалення професійної орієнтації старшокласників у м. Донецьку як обласному центрі // Менеджер: Вестник ДонГУУ. – Донецк: ДонГУУ, 2004. – №3(29). – C.17-18.

Особистий внесок: на основі аналізу стану професійної орієнтації старшокласників міста Донецька дозволило зробити висновки про створення нової регіональної освітньої системи для нової регіональної економіки.

2. Лактіонов В.О., Климець П.А. Механізми державного регулювання соціального захисту населення та напрями їх вдосконалення // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління: Зб. наук.праць ДонДУУ – Донецьк: ДонДУУ, 2005. – т.6, вип. 51. – С. 323-332.

Особистий внесок: запропоновано принципову схему удосконалення державних механізмів соціального захисту населення.

3. Лактіонов В.О. Головні завдання соціальної політики в Україні в контексті вступу до Європейського союзу // Европейская наука ХХІ века – 2007: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. Дніпропетровськ, 16-31 травня 2007 р. – Дніпропетровськ, 2007. – C. 77-79.

Анотація

Лактіонов В.О. Взаємовідносини органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.04 – місцеве самоврядування. – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2007.

В дослідженні проаналізовано теоретичні засади формування соціальної політики в Україні. Проаналізовано динаміку та перспективи рішення проблем зайнятості населення, як важливішого показника соціального захисту. Розглянуто форми і методи діяльності органів місцевого самоврядування в питаннях соціальної допомоги громадянам. Визначено модель взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення, запропоновано механізми реалізації цих взаємовідносин.

Ключові слова: органи місцевого самоврядування, модель взаємовідносин, соціальний моніторинг, соціальна політика, соціальний захист, моніторинг, соціальна інфраструктура, державна регіональна політика.

аннотация

Лактионов В.А. Взаимоотношения органов местного самоуправления с органами государственной власти в регулировании социальной защиты населения. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.04 – местное самоуправление – Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки Украины, Донецк, 2007.

В исследовании проанализированы теоретические принципы формирования социальной политики в Украине. Проанализирована динамика и перспективы решения проблем занятости населения, как самого важного показателя социальной защиты. Доказано, что эффективность социальных процессов непосредственно зависит от того, насколько полно социальное управление внедрено в систему управления экономическим развитием, поскольку это  – диалектически связанные составляющие общественного процесса. Кроме того, как показывает исторический опыт, реализация защитной функции социальной политики ограничивается отсутствием четкой стратегии ее развития и ошибочной тактикой соответствующих институций.

Определены сдерживающие факторы влияния на формирование социальной политики: несовершенство законодательной и нормативно-правовой базы социального управления; отсутствие национальных социальных стандартов (норм и нормативов); отсутствие оценки социальных последствий управленческих решений; несовершенство социальной политики в сфере трудовых отношений; отсутствие механизма ответственности органов исполнительных структур за снижение уровня жизни населения, неразвитость принципов патриотизма.

Получила дальнейшее развитие Концепция социального обеспечения населения Украины, которая дополнена базовыми положениями международных документов и отечественной законодательной базы по этим вопросам и дает возможность выделить важнейшие принципы социальной защиты населения на производстве такие, как: социальная ответственность общества и государства за заботливое отношение к каждому человеку, реализацию ее прав на труд, выбор профессии, место работы и учебы, обеспечения защиты здоровья и жизни, компенсацию потери работоспособности; социальная справедливость в отрасли трудовых отношений - равное вознаграждение за равный труд, право на безопасность и гигиену труда, сохранения здоровья, работоспособности граждан, на социальную помощь в случае заболеваний, на высокий уровень компенсации потерянной работоспособности, обеспечения медицинской, социальной и профессиональной реабилитации пострадавших на производстве; всесторонний и обязательный характер защиты работников от социальных и профессиональных рисков, обеспечение права на социальную защиту как главного ориентира социально-экономического развития общества; минимальный уровень социальных и профессиональных рисков, наличие соответствующей информации; многосубъектность социальной защиты, субъектами которой должны быть государство, работодатели, профессиональные ассоциации и объединения, региональные органы управления; экономическая и социальная свобода работников в отрасли труда - выбор профессии с минимальным уровнем профессиональных и социальных рисков, возможность получения профессионального образования, места работы; личная ответственность работников за сохранение своего здоровья и работоспособности. В результате этого определена модель взаимоотношений органов местного