Київський університет імені Тараса Шевченка

МАРУШКЕВИЧ Алла Адамівна

УДК 371.302:371.04.

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА

ІВАНА ОГІЄНКА

Спеціальність 13.00.01 - теорія та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор

Алексюк Анатолій Миколайович, Київський

університет імені Тараса Шевченка, професор.

Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України

Ничкало Нелля Григорівна, Інститут педагогіки і

психології професійної освіти АПН України, заступник директора;

- доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Ступарик Богдан Михайлович, Прикарпатський державний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії педагогіки;

- доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський педагогічний університет імені Григорія Сковороди, професор кафедри педагогіки.

Провідна установа - Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти України, м. Вінниця.

Захист відбудеться 6 жовтня 1999 р. о 14.00 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252601, м.Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 317).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252601, м.Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 10).

Автореферат розіслано 6 вересня 1999 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.Н.Корнєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження теми. Пошуку нових концептуальних підходів до розв’язання проблеми поліпшення освіти, навчання і виховання та створенню цілісної концепції вітчизняної педагогіки сприяє вивчення досвіду творчих викладачів, учених, керівників освітніх закладів, які в минулому працювали в галузі освіти, над структуруванням та прогнозуванням навчально-виховної системи в Україні. Врахування і практичне застосування окремих актуальних напрямів об’єктивного досвіду може сприяти здійсненню кардинальних освітніх реформ. На жаль, за радянської доби науковий доробок українських педагогів достатньою мірою не вивчався, цілі його пласти залишалися поза межами наукових розробок, а імена багатьох учених довгий час перебували у забутті.

Об’єктивне розуміння історичних закономірностей, процесів становлення і розвитку української педагогіки, врахування внеску в її теорію і практику досягнень визначних особистостей має вагоме значення для розвитку цієї науки.

Оскільки у попередні десятиріччя історіографії української національної педагогіки приділялося невиправдано мало уваги, до цієї пори залишається недостатньо вивченою спадщина вчених світового рівня - І.Огієнка, С.Сірополка, С.Русової, І.Стешенка, Г.Ващенка, Я.Чепіги, А.Волошина, Б.Грінченка, Х.Алчевської та інших. Об’єктивна історична справедливість вимагає всебічного аналізу їх наукового доробку.

У цьому аспекті принципового значення набуває науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка, визначного українського вченого, одного з фундаторів національної освіти в Україні, церковного, громадського і політичного діяча.

Під науково-педагогічною спадщиною Івана Огієнка розуміємо систему його переконань та ідей про управління, навчання, виховання, що знайшло своє розкриття в опублікованих і неопублікованих працях: архівних документах, шкільних підручниках, посібниках для вчителів та самоосвіти, методичних розробках, рекомендаціях, порадниках для молоді, посібниках для батьків, словниках, морально-етичних проповідях, шкільних молитвах тощо.

Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка містить ідеї, які можуть прислужитися в нинішніх умовах реформування та оновлення змісту освіти. Вона включає широкий спектр науково обгрунтованих проблем, що можуть стати основою численних курсів для вузів України. Цим визначається не тільки теоретичне, а й практичне значення дослідження. У науково-педагогічній спадщині вченого знайшли місце положення про забезпечення єдності та наступності родинного й соціального виховання, організації управління вузом, керівництва процесом навчання та формування особистості тощо.

Науково-педагогічна спадщина вченого є складовою його загально-наукового доробку. На сьогодні в літературі про наукову спадщину Івана Огієнка виявлено конкретні напрями її дослідження: науково-педагогічний (А.Алексюк, Н.Ничкало, В.Майборода, Г.Сагач, М.Левківський, Б.Кобзар, С.Болтівець, Г.Опанасюк, Л.Ляхоцька, Т.Роняк, та інші); джерелознавчий та бібліографічний (В.Ляхоцький, О.Музичук, С.Гальченко, З.Тіменик); видавничий і редакторський (Т.Ківшар, Ф.Погребенник, М.Тимошик); богословський (А.Колодний, З.Тіменик, Л.Філіпович); мовознавчий (А.Бурячок, Г.Стрельчук, Л.Бондарчук); літературознавчий (О.Мишанич, Є.Сохацька, В.Мацько); втілення національної ідеї (М.Жулинський, А.Качкан, І.Тюрменко).

Однак, незважаючи на досить широкий спектр всіх досліджених аспектів спадщини Івана Огієнка, зокрема педагогічної, на наш погляд, недостатньо вивченою залишається його науково-педагогічна діяльність у період еміграції, праці вченого, опубліковані на сторінках редагованих ним видань “Рідна мова”, “Наша культура”, “Віра й культура”, “Слово істини” з питань управлінського досвіду в галузі освіти за екстремальних умов, забезпечення освітніх структур дидактичними матеріалами, формування цілісної особистості українця, ролі українських просвітників у розвитку педагогічної думки в Україні, наукової етики та методології науково-педагогічних досліджень тощо.

Не достатньо приділено уваги питанням релігійного виховання, як засобу забезпечення повноцінного духовного, фізичного і психічного розвитку молоді, високої моральності й гідності, любові до першобатьківщини. Вивчення та аналіз цих проблем уможливить логічне об’єднання шкільних і вузівських дисциплін ідеєю грунтовного пізнання оточуючого світу для вироблення стійкого світогляду й уміння поглиблювати і розповсюджувати здобуті знання.

Все означене вище зумовило вибір теми дослідження “Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження відповідає напряму наукових досліджень кафедри соціальної роботи та педагогіки факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Провідною думкою концепції дослідження є погляд на науково-педагогічну спадщину Івана Огієнка як на систему переконань та ідей вченого щодо керівництва, навчання і виховання, що викладені в опублікованих та неопублікованих працях як на такі, які впливають на розв’язання актуальних проблем у галузі освіти. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка містить актуальні ідеї, які, на наше переконання, можуть допомогти подолати суперечності в умовах реформування та оновлення змісту освіти. В ній розглянуто і науково обгрунтовано розв’язання проблем, що супроводжують освітню галузь України упродовж тривалого часу. Праці вченого у цій царині можуть скласти підгрунтя курсів з історії вітчизняної педагогіки, історії України, історії української літературної мови, основ культури мови, історії українського друкарства, релігієзнавства.

Положення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка грунтуються на домінанті загальнолюдських цінностей і включають національні особливості. Науково-педагогічна спадщина вченого базується на досвіді його роботи в освітній сфері, накопиченому в екстремальних умовах на початку ХХ століття. Їй притаманні глибина обгрунтування положень, доступність, актуальність. Система поглядів та ідей Івана Огієнка на розвиток національної освіти співзвучна з визначеною у Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) системою стратегічних рішень.

Підготовка майбутніх управлінців у галузі освіти, викладачів вищих закладів освіти, вчителів середніх навчальних закладів, соціальних працівників має базуватися на ідеях і теоретично узагальненому практичному досвіді й побудованих на цій основі нових технологіях, актуальних теоріях, здатних сприяти вирішенню конкретних наукових і педагогічних завдань. Положення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в дослідженні представлені таким чином: критерії ефективного управління навчальним закладом, що спрямовані на реалізацію за конкретних умов на певному етапі суспільного розвитку; виховні ідеї, що передбачають організацію самостійної та педагогічно керованої пізнавальної діяльності і забезпечують моральне вдосконалення особистості; історико-педагогічні погляди, що розкривають суттєві зв’язки навчання і виховання; дидактико-методичні вимоги і рекомендації, котрі стосуються змісту навчання у рідномовних освітніх закладах, його принципи, методи, форми залежно від поставленої мети.

Актуальність теми та провідна ідея дослідження зумовили його предмет і мету.

Предмет дослідження - теоретичні положення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, що стосуються досвіду організації управління, навчання та формування особистості в освітній і виховній сферах.

Метою дослідження є об’єктивне висвітлення теоретичних положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка і визначення місця доробку вченого в українській педагогічній науці та практиці.

Згідно з предметом і метою дослідження сформульовані його завдання:

1) проаналізувати здійснені науково-теоретичні дослідження педагогічної спадщини Івана Огієнка;

2) дати узагальнюючу характеристику науково-педагогічної діяльності вченого;

3) дослідити напрями творчої педагогічної спадщини Івана Огієнка;

4) виявити методологічні засади його педагогічної спадщини;

5) з’ясувати підходи Івана Огієнка до вирішення проблем ефективності навчально-виховного процесу в освітніх закладах;

6) розкрити суть основних положень праць ученого про педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості;

7) визначити основні критерії ефективного управління навчальним закладом;

8) теоретично обгрунтувати шляхи втілення положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в практику вищої школи, родинне та соціальне виховання;

9) виробити рекомендації, спрямовані на поліпшення освітніх і виховних процесів у навчальних закладах України на основі теоретичних положень науково-педагогічної спадщини вченого.

Методологічною основою дослідження стали провідні положення теорії пізнання, взаємозв’язку загальнолюдського і національного досвіду в галузі освіти, а також соціальної зумовленості освіти і виховання в культурно-історичному досвіді української педагогіки; закони наукового пошуку і об’єктивності у висвітленні його результатів. Автор керувався принципом конкретного історичного аналізу явищ і фактів. У праці використано проблемно-хронологічний метод дослідження, вжито комплексний підхід до вивчення проблеми.

До джерелознавчої бази дослідження входять, насамперед, архівні матеріали, що стосуються теми дослідження з документів особистого архіву сина І.Огієнка п.Анатоля Огієнка (Нью-Йорк, США), бібліотеки та архіву ім. Св.Володимира (Калгарі, Канада), фондів Кам’янець-Подільського філіалу Хмельницького облдержархіву (Ф.582), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (Ф.1871; Ф.3830; Ф.3876; Ф.3030; Ф.2592; Ф.166; Ф.1582; Ф.2582; Ф.2581), Центрального державного історичного архіву (Ф.1235); Інституту рукописів ЦНБ ім. В.Вернадського НАН України (Ф.23927) та Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (Ф.3; Ф.59), бібліотеки Інституту мовознавства ім. О.Потебні, відділів рукописів львівських бібліотек ім. В.Стефаника ( Ф.57; Ф.232; Ф.29; Ф.34; Ф.206; Ф.48; Ф.9) та В.Винниченка, відділу рукописів Центрального історичного архіву у Львові (Ф362; Ф.408; Ф.3 с/309).

Активно використовувалися опубліковані джерела - монографічні дослідження, бібліографічні збірники, каталоги видавництв і бібліотек, статті, публікації, календарі-альманахи, а також тогочасна преса з фондів науково-довідкової бібліотеки України імені В.Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Наукової бібліотеки Львівського університету імені Івана Франка, Державної бібліотеки Росії, бібліотеки Інституту дослідів Волині (Вінніпег, Канада). Крім того, були грунтовно опрацьовані публікації зарубіжної української періодики - насамперед часописів “Рідна мова”, “Наша культура”, “Віра й культура”, “Слово істини”, редагованих Іваном Огієнком.

Методи дослідження: а) теоретичні (проблемно-хронологічний, вивчення та аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури з досліджуваної проблеми; класифікація та узагальнення архівних матеріалів; порівняння, зіставлення фактів; проблемно-цільовий аналіз періодичних видань); б) емпіричні (вивчення результатів досліджень з проблеми, бесіди, обговорення, дискусії).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: в дисертації вперше представлено повноцінну джерельну базу досліджуваної проблематики; в науковий обіг введено нові архівні документи, які містять значний невідомий раніше фактичний матеріал з української педагогіки, що сприятиме відтворенню правдивої історії, недеформованої ідеологічними викривленнями; здійснено комплексну характеристику науково-педагогічної спадщини вченого; в дисертації зроблена спроба дати неупереджену характеристику педагогічної спадщини Івана Огієнка на грунті більш широкого залучення та глибокого аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел, а також вивчення ідей і поглядів Івана Огієнка крізь призму зовнішніх факторів, що зумовили функціонування української педагогіки; вперше розглянуто питання про актуальність проаналізованих Іваном Огієнком засобів формування особистості громадянина України; всебічно розкрито, яким чином Іван Огієнко досягав ефективного управління освітніми структурами; детально проаналізовано методологічні засади наукової праці Івана Огієнка, що дозволяє певною мірою висвітлити аспект забезпечення його активної творчої педагогічної діяльності; велику увагу зосереджено на проблемі ефективності педагогічного керівництва навчально-виховним процесом, його дидактико-методичним забезпеченням; проведено аналогії з сучасним науково-педагогічним рухом в Україні і за її межами, зроблено висновок щодо деякої циклічності розвитку освіти на початку і в кінці ХХ століття.

Теоретичне значення становлять: обгрунтування основних теоретичних положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, зокрема тих, що стосуються значення дидактико-методичного забезпечення зростання рівня професійної майстерності педагога; вирішення проблем управління освітніми структурами; аналіз методологічних засад наукової праці вченого; виявлення нових матеріалів та документів, які стосуються діяльності І.Огієнка в галузі освіти; збагачення педагогіки науковими висновками щодо напрямів педагогічної творчості вченого, втілення його ідей у різнорівневих навчальних закладах України.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його матеріали, принципові положення та висновки дозволять педагогам та науковцям усвідомити вагомість досвіду Івана Огієнка, визначити шляхи і способи його використання в реально існуючих умовах.

Підготовлена автором монографія, розроблені програми і тексти лекцій (апробовані в Київському університеті імені Тараса Шевченка) можуть бути використані під час читання курсів лекцій гуманітарного циклу, при розробці семінарсько-практичних занять для студентів навчальних закладів України різного рівня.

Результати наукового дослідження втілено у зміст науково-методичних рекомендацій “Родинне виховання: шляхи реалізації досвіду Івана Огієнка в практиці родинного виховання” (Світло. - 1999. - № 1. - С.26-28); навчальної програми і методичних рекомендацій з курсу “Родинне виховання” за модульною системою організації навчання (Світло. - 1997. - № 3. - С.28-29); текстів лекцій “Педагогічні погляди І.Огієнка”, “Дидактичні погляди І.Огієнка”, які входять до курсу “Педагогіка в іменах”, “Народна педагогіка, “Основи педагогіки” для студентів гуманітарних факультетів та відділення соціальної педагогіки факультету соціології і психології Київського університету імені Тараса Шевченка. Програми названих курсів за модульною і рейтинговою системою навчання обговорені й затверджені кафедрою педагогіки факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка (Протокол № 1 від 24 вересня 1997 року).

Апробація результатів дослідження. Рукопис дисертації пройшов колективне обговорення з аналізом результатів дослідження на спільному зібранні лабораторій сімейного виховання та виховної роботи у закладах інтернатного типу Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 1 від 4 лютого 1999 р.), засіданні ради факультету гуманітарних та суспільних наук Національного університету “Києво-Могилянська академія” (протокол № 7 від 11 березня 1999 р.) та кафедри української мови Київського національного університету культури і мистецтв (протокол № 7 від 17 лютого 1999 р.) і дістав рекомендацію до захисту на засіданні спеціалізованої вченої ради Київського університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення та висновки обговорювалися шляхом висвітлення основних положень у наукових збірниках, періодичних виданнях і виступах із доповідями та науковими повідомленнями на конференціях, огієнківських читаннях у містах Києві (16 січня 1996 р., 20 січня 1997 р.), Житомирі (5-6 березня 1997 р.), Львові (29 березня 1996 р.); використання ефірного часу українського радіо та іномовлення (постійно); організації круглих столів та виставок праць І.Огієнка в науковій бібліотеці університету імені Тараса Шевченка (28 березня 1997 р.); Центральній освітянській бібліотеці Інституту змісту і методів навчання Міністерства освіти України (18 січня 1997 р.); Київському Патріархаті спільно з Національною Комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України (22 січня 1997 р.); проведення обміну науковим досвідом з огієнкознавцями Інституту дослідів Волині (Канада) та сином професора Анатолем Огієнком (США); співпраці з педагогами приватної авторської школи Марії Чумарної м. Львова, гуманітарного ліцею та педагогічного коледжу № 3 при Київському університеті ім.Тараса Шевченка.

Вірогідність наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у результаті проведеного дослідження забезпечується застосуванням комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних його меті та завданням; використанням значного обсягу архівних документів та спеціальної літератури з проблеми, системним аналізом виявлених дослідницьких матеріалів.

Публікації. Результати дисертації опубліковано в 25 працях. Публікації одноосібні.

Автором дисертаційного дослідження впорядковано і здійснено редакцію 3 наукових збірників за темою дослідження.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається з вступу, 5 розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг її складає 350 сторінок, список використаних джерел охоплює 401 найменування, з них 14 іноземними мовами, 62 архівні документи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність дослідження проблеми науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, визначено його предмет, мету, концептуальну ідею, методи, завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та публікації.

У першому розділі - “Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка - об’єкт наукового аналізу” - аргументовано ступінь розробленості проблеми, визначено напрями, які потребують подальшого вивчення, викладено основні методи дослідження.

Насамперед зазначено, що науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка тривалий час не була предметом спеціального дослідження. У науковій літературі про неї йшлося побіжно і спорадично. Про це свідчать виявлені оцінки його наукової праці, представлені у збірниках, присвячених 20-й і 30-й річниці наукової діяльності професора, 75-літтю від дня народження, монографії А.Нестеренка “Митрополит Іларіон- служитель Богові і народові” (1958), нарисі Ф.Онуфрійчука “Книгозбірня митрополита Іларіона” (1963), науково-популярному виданні С.Ярмуся “Феномен Івана Огієнка (митрополита Іларіона)” (1998). Можна сказати, що наукова праця вченого оцінювалася взагалі, з акцентом на значимості його мовознавчих, історичних розвідок. У досліджених нами джерелах не йшлося про науково-педагогічний напрям його творчості як окремий. Лише в хронологічному порядку згадувались віхи педагогічного шляху вченого, наводилися назви створених ним підручників та посібників.

Одними з перших, хто безпосередньо присвятив студії науковій праці Івана Огієнка, були українські вчені: М.Тимошик (монографія “Голгофа Івана Огієнка: українознавчі проблеми в державотворчій, науковій, редакторській та видачничій діяльності”), А.Колодний, М.Кирюшко, Л.Філіпович (короткий нарис біографії і богословської концепції “Митрополит Іларіон”), З.Тіменик (життєписно-біографічний нарис “Іван Огієнко (митрополит Іларіон): 1882-1972”, “Огієнкові афоризми та сентенції”. Протягом останніх років (1992-1999) в Україні вийшли друком 9 наукових збірників, присвячених Іванові Огієнку. Вони видрукувані за матеріалами наукових повідомлень на конференціях, наукових “круглих столах”, проведених у Київському університеті імені Тараса Шевченка, Інституті філософії НАН України, Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка, Львівському державному університеті імені Івана Франка, Кам’янець-Подільському педагогічному університеті, Житомирському педагогічному інституті імені Івана Франка. На їх сторінках видрукувані статті, в яких аналізуються такі педагогічні ідеї Івана Огієнка: а) формування національної самосвідомості учнівської молоді (Л.Архипенко, Г.Бійчук, Н.Гаврилів, А.Лігоцький, Т.Люрина, Н.Уманець А.Фасоля); б) впровадження рідномовних обов’язків у сферу освіти (Н.Ничкало, В.Ляхоцький, Н.Кудикіна, В.Чугаєвський, О.Мороз); в) методична підготовка вчителя (Г.Ткачук, С.Дмитрієв, Л.Попова, А.Попович Л.Ляхоцька, О.Корсакова, Л.Момот); г) виховне значення рідної мови (Л.Ляхоцька, С.Болтівець, В.Руденко); д) релігійний компонент у духовному становленні особистості (Г.Сагач, О.Зорич). У названих нами збірниках вміщено ряд статей, які взаємодоповнюють одна одну, висвітлюють зміст невідомих джерел, ілюструють біографічні факти, повторюють викладену іншими дослідниками інформацію, засвідчують практичну реалізацію конкретних ідей вченого тощо.

Дослідженню наукового доробку вченого присвячені дисертаційні роботи Г.Опанасюк “Виховання гуманної особистості школяра в педагогічній спадщині Івана Огієнка” та Т.Роняк “Проблема виховання учнівської молоді в спадщині І.Огієнка і творче використання її в сучасній школі України”. У дисертаційному дослідженні Г.Опанасюк (1996) здійснено науковий аналіз поглядів Івана Огієнка на проблему виховання гуманної особистості школяра. Авторкою охарактеризовано систему принципів виховної теорії Івана Огієнка, розкрито методи виховання гуманної особистості в родині, набуття досвіду гуманної поведінки, стимулювання та навіювання. Г.Опанасюк визначила форми родинного виховання за Іваном Огієнком. Вона засвідчила розгляд Іваном Огієнком навчального процесу як важливого напряму виховання гуманної особистості. Дисертацією Г.Опанасюк започатковано науковий аналіз морально-етичних якостей і способи їх формування за Іваном Огієнком для досягнення високого рівня гуманної особистості школяра. Проблема, розглянута дослідницею на дисертаційному рівні, має глибоке втілення у спадщині вченого і потребує подальшого вивчення.

Дисертаційне дослідження Т.Роняк (1997) є продовженням попередніх. У ньому розглянуті окремі питання національного виховання, висвітлено духовно-культурні цінності народної педагогіки в працях Івана Огієнка. Робота Т.Роняк може бути орієнтиром для науковців щодо виявлення фактичного матеріалу про ту чи іншу ділянку наукової праці вченого.

У дисертаційних дослідженнях Г.Опанасюк та Т.Роняк здійснено аналіз ідей Івана Огієнка з проекцією на застосування в шкільній практиці.

Протягом останніх років у періодичних виданнях України з’явилося ряд статей, в яких автори розглядають неординарну постать Івана Огієнка крізь призму архівних документів з відповідним аналізом відтворених у них подій, думок, досягнень, прорахунків. У їх числі публікації В.Ляхоцького “Листи особових фондів ЦДАВО України як джерело до вивчення видавничої діяльності І.І.Огієнка” //Архіви України. - Вид-во “Українознавство”, 1995. - № 1-3, “Невідомі документи про життя Івана Огієнка (на матеріалах фонду Українського державного університету у Кам’янці-Подільському)” // Студії з архівної справи та документознавства. - 1996. - Т.1; З.Тіменика “Митрополит Іларіон (Огієнко) і митрополит Андрей Шептицький про духовність мови в державотворчому процесі (ретроспективний погляд) //Розбудова держави. - 1994. - № 8; І.Тюрменко “Іван Огієнко - митрополит Іларіон” //Український історичний журнал. - 1995. - № 2; М.Тимошика “Повернення книги. До виходу книги І.Огієнко “Історія української літературної мови” //Палітра друку. - 1996. - №2 тощо. Публікації названих авторів історичного спрямування.

Таким чином, значну кількість матеріалів, які стосуються педагогічної діяльності Івана Огієнка, опублікованих у наукових виданнях, можна згрупувати за напрямами: освітня діяльність вченого, проблеми національного та релігійного виховання в його творах, виховання гуманної особистості школяра, мова як засіб виховного впливу та методична підготовка вчителя до уроків. На нашу думку, ряд принципових положень праць вченого залишилися нерозкритими або недостатньо аргументованими. В опублікованих роботах досвідчених та молодих дослідників окремі питання розглянуті лише частково. Це стосується передовсім проблем, пов’язаних з формуванням особистості громадянина України, самовдосконаленням та подоланням почуття “меншовартості” в української молоді, критеріями успішного керівництва освітнім закладом, інформацією про його науково-педагогічну діяльність і творчість, обгрунтуванням шляхів втілення ідей ученого в цикл гуманітарних предметів, що вивчаються у вузах України, сферу родинного та соціального виховання тощо.

Принагідно зазначимо, що в Україні з’явився ряд перевиданих книг професора: “Українська культура” (Київ: Абрис, 1991), “Дохристиянські вірування українського народу” (Київ: Обереги, 1993), “Історія українського друкарства” (Київ: Либідь, 1994), “Курс сучасної української літературної мови” (Київ: Либідь, 1996), “Як поводитися у Божому храмі” (Київ: ПБП “Фотовідеосервіс”, 1993), “Наука про рідномовні обов’язки” (Львів: Фенікс, 1995). Вони теж підлягають науковому аналізу.

З метою всебічного розкриття теми дисертації, нами були визначені основні напрями пошуку, співвідносні з його метою та завданнями і спрямовані на подальший розвиток та удосконалення, на аргументоване розкриття результатів дослідницької праці.

Здійснення дослідження у такий спосіб уможливили застосовані методи теоретичного аналізу та узагальнення, порівняння, зіставлення, ретроспективного аналізу, аналізу та класифікації архівних документів. На підставі проведеної роботи дійшли переконання, що багата своєю проблематикою наукова спадщина Івана Огієнка заслуговує подальшого вивчення.

Таким чином, історіографічний огляд переконливо доводить, що обрана нами наукова проблема висвітлювалась попередниками лише фрагментарно і не стала предметом окремої праці. Названі вище архівні матеріали та опубліковані джерела, дозволили значною мірою вивчити і вперше науково висвітлити тему “Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка”.

Досліджуючи проблему, ми керувалися принципами історизму, науковості, послідовності, системності, наукової етики.

Проаналізовані нами напрями дослідження не є завершеними. Вивчення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка і виявлення нових її аспектів є принциповою справою молодих науковців.

У другому розділі - “Сутність і особливості науково-педагогічної діяльності Івана Огієнка” - проаналізовано епістолярні матеріали та спогади учнів Івана Огієнка, які разом з іншими, є джерелом дослідження його науково-педагогічної діяльності, розглянуто основні напрями педагогічної творчості вченого. Залучений фактичний матеріал переконливо засвідчив, що становлення Івана Огієнка як вченого-педагога визначив історичний період, в якому йому довелось жити й працювати, співпраця з непересічними особистостями, власна наполегливість, ініціатива, вміння налагодити свою наукову працю в найнесприятливіших умовах, зокрема в еміграції, зосередити зусилля на найефективніших методах наукового пошуку, а також вміння визначати актуальні його напрями.

У розділі обгрунтовується теза про те, що епістолярна спадщина Івана Огієнка дає змогу реально оцінити науково-педагогічну діяльність ученого, цьому допомагає зафіксоване в ній його ставлення до конкретних історичних подій та відбиваються стосунки з визначними особистостями України, розкривається діяльність, яка сприяла відродженню українського шкільництва: створення рідномовних підручників та інших видань, вироблення нормативних документів, які стосуються освіти, відпрацювання системи управління вузом в екстремальній ситуації, організація наукової та викладацької діяльності в умовах еміграції. Слід зазначити, що до опублікування листів Івана Огієнка долучилися такі вчені як С.Гальченко, О.Музичук, В.Ляхоцький, І.Тюрменко, М.Тимошик, З.Тіменик. Вони прокоментували окремі його листи до М.Грушевського, М.Шаповала, Л.Білецького, О.Маковея, І.Франка та ін..

Найважливішими для розкриття досліджуваної проблеми стали епістолярні джерела, пов’язані з періодом еміграції Івана Огієнка. Нами вперше опубліковані 11 його листів до І.Свенцицького (директора Національного музею ім. А.Шептицького у Львові), 3 до О.Барвінського, 1 до К.Студинського, оприлюднені фрагменти листів до В.Гнатюка, В.Шурата, Є.Пеленського, І.Раковського, А.Шептицького, Й.Струтеня; проаналізовано окремі факти з автобіографічної хронологічної канви “Моє життя”, спогади ученого “Рятування України: на тяжкій службі своєму народові”. Матеріали дослідження науково-педагогічної діяльності за епістолярієм Івана Огієнка підтверджують його співпрацю з М.Грушевським у виданні “Записок українського наукового товариства в Києві”, Б.Грінченком у шкільно-лекційній комісії товариства Київської “Просвіти”, І.Свенцицьким у справі пошуків джерел для наукового аналізу, І.Франком для набуття досвіду наукової та письменницької праці, О.Маковеєм з метою одержання літератури для опрацювання та ознайомлення, А.Шептицьким у вирішенні національно-релігійних проблем і т.п.

Помітно розширити обрії наукового пошуку дозволив аналіз приватного листування ученого з освітніми діячами різних рівнів. Він привів до висновків про безпосередню участь Івана Огієнка в організації і створенні Брусилівського вищого початкового училища, Кам’янець-Подільського університету та про його внесок у справу організації діяльності названих освітніх закладів, а також забезпечення процесу навчання в них. Епістолярій Івана Огієнка дав змогу з’ясувати, яким був його науковий підхід до написання праць “Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність”, “Українська літературна мова ХУІ століття” і “Краківський Апостол 1560-х років”, до перекладу українською мовою Біблії, створення журналів “Рідна мова”, “Наша культура”, перевидання підручників і посібників для україномовних шкіл тощо.

Вивчивши доступну епістолярну спадщину Івана Огієнка, ми з’ясували коло його науково-педагогічних зацікавлень; хронологічні дані науково-педагогічної діяльності; назви перших наукових досліджень в галузі українського мовознавства, які сприяли розвитку української рідномовної освіти; членство Івана Огієнка в шкільно-лекційній комісії товариства “Просвіта”, очолюваного з 1906 року Борисом Грінченком, і напрями його діяльності, спрямованої на впорядкування правопису, рецензування новостворених букварів та граматик; наявність зацікавлених контактів з викладачами вищих навчальних закладів, працівниками книгозбірень, музеїв, діячами науки і культури.

При розгляді теми дисертації принципове значення мала не тільки епістолярна спадщина вченого, а й спогади сподвижників, інші джерела, що допомагали з’ясувати особливості методології наукової праці Івана Огієнка. Це, передусім, ідеологічний характер наукових досліджень, вдале поєднання методів наукового пошуку з вимогами до його проведення, уміння майстерно виголошувати основні положення наукової праці (в разі потреби), врахування історичного періоду виникнення аналізованих фактів і наслідків цього та інші.

Сталість і непохитність думки щодо ідеологічного спрямування вчений довів працею в усіх галузях своєї наукової діяльності, - чи в розвитку української мови й культури в цілому, чи в перекладацькій справі, чи у створенні підручників, навчальних посібників, методичних порадників, які набули міжнародного значення. Аналіз порад Івана Огієнка в царині дотримання вимог до написання наукової праці завдяки їх конкретності, виваженості й глибині не втратили своєї актуальності.

Виходячи з наявної джерельної бази, можна констатувати, що основними напрямами науково-педагогічної творчості Івана Огієнка були: впорядкування педагогічної термінології; укладання, теоретичне обгрунтування шляхів удосконалення підручників, посібників; поліпшення навчально-виховного процесу, впровадження в нього рідномовних обов’язків, забезпечення рідномовного навчання та виховання українців в умовах еміграції; педагогічне листування (інформативне, довідкове, консультативне) на сторінках журналу “Рідна мова”, забезпечення рубрики “Хроніка українського наукового і культурно-освітнього життя” журналу “Наша культура” педагогічною хронікою.

Слід зазначити, що недоліки української педагогічної термінології вчений вбачав у тому, що створювалася вона з великим патріотизмом, але з малим фаховим досвідом. Тож через такий підхід до справи “революція 1917 року, що принесла волю українському слову, застала нас без своєї потрібної наукової мови”11 Огієнко І.І. Інститут української наукової мови в Києві // Рідна мова. - 1936. - № 2. - С.81. .

Будучи автором різних за призначенням навчальних книг і методик, Іван Огієнко написав ряд праць, присвячених вдосконаленню підручників, особливо тих, які призначаються для дітей молодшого шкільного віку. Аналізуючи стан тогочасних підручників (букварів, читанок) Іван Огієнко прийшов до таких висновків: найважливішою вимогою до кожного українського підручника є написання його рідною літературною мовою; шкільна термінологія повинна бути українською; підручники потрібно друкувати без жодної коректорської помилки; у кожному підручнику мають бути правильно розставлені розділові знаки; граматична термінологія в кожній книжці мусить бути тільки академічною.

Педагогічна творчість Івана Огієнка вагома й тим, що в ній знайшло відображення прагнення ученого шляхом друкованого слова вплинути на поліпшення навчально-виховного процесу, починаючи з початкової ланки. Цінною з цього погляду є праця педагога “Граматика малої Лесі”, видрукувана у журналах “Рідна мова” за 1933 рік. Добре було б, якби вона, як і багато інших його видань, стали підручною книгою у кожній родині, посібником для учителів початкових класів, викладачів української мови. Для граматики, поєднавши навчальні і виховні методи впливу на особистість, Іван Огієнко придумав тексти бесід, розповідей, відповідних завдань, за допомогою яких можна формувати у школяра не тільки цікавість до рідної мови, а й найкращі якості, такі як взаємоповага, ввічливість, уважність і їм подібні.

Створена вченим “Наука про рідномовні обов’язки” поєднує у собі цілу систему виховних, навчальних, історико-педагогічних ідей. Вона розрахована на впровадження у практику роботи освітніх закладів різних типів, цінна конкретними пропозиціями батькам, учителям, керівникам гуртків та організаторам позашкільного життя молоді, вказаними засобами реалізації відповідних положень, накресленими педагогічними завданнями. У ній закладено принципи природовідповідності, наступності, послідовності у проведенні рідномовного навчання та виховання.

У положення цієї праці Івана Огієнка наголошено про те, що вирішенню проблеми рідномовної освіти, навчання і виховання українських емігрантів повинні сприяти: “Гуртки прихильників рідної мови”та “Гуртки плекання рідної мови” при всіх організаціях і товариствах; духовенство, впливаючи на “національне виховання своїх вірних”; батьки і вчителі, які мають доносити знання дітям своєю мовою, засноване при Українському Православному Соборі у Вінніпезі товариство “Союз української молоді Канади” і подібні товариства у інших країнах.

Педагогічне листування як напрям творчої педагогічної діяльності Івана Огієнка свідчило про постійну зацікавленість ученого громадською думкою щодо освітніх питань. З листів, видрукуваних на сторінках журналів “Рідна мова”, довідуємось, що професорові доводилося відповідати на численні, різні за тематикою запитання читачів. Серед них є запитання професійних учителів, батьків, просто дописувачів, цікавих до окремих навчально-виховних проблем.

Місячник “Наша культура” розкриває ще один напрям педагогічної діяльності ученого - педагогічну хроніку. Він відрізняється високою інформативністю. Аналіз різних педагогічних явищ та подій, ознайомлення з ними педагогів через друковане слово помітно впливає на якість їх професійної діяльності. Серед основних матеріалів вказаного розділу інформація про нові наукові надходження; виховання у родинах видатних особистостей; життя визначних українських учених-освітян; вшанування пам’яті відомих людей; повідомлення в іноземній пресі про досягнення українських науковців; відкриття нових закладів освіти, музеїв в Україні та за кордоном.

Крім названих нами напрямів педагогічної творчості Івана Огієнка, виділяємо педагогічне рецензування та підготовку оглядів видань для молоді шкільного віку, творення словників, опіку освітніх закладів для українських емігрантів.

Проаналізовані у процесі написанні дисертації матеріали підтвердили, що дослідження напрямів науково-педагогічної творчості Івана Огієнка не є остаточним, оскільки існують проблеми з поверненням архівів ученого з Польщі, Канади, в яких можуть міститись оригінальні документи, необхідні для подальшого аналізу його діяльності як педагога-практика і теоретика.

У третьому розділі - “Науково-теоретичне обгрунтування ефективності навчально-виховного процесу у працях Івана Огієнка” - обгрунтовуються погляди І.Огієнка на значення якісного дидактичного забезпечення процесу викладання, змісту підручників та навчальних посібників, аналізується його концепція рідномовних обов’язків.

З метою всебічного розкриття проблеми ефективності навчально-виховного процесу, яка розглядається у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка, нами проаналізовано його підходи до вирішення, які полягають у: нестандартному ставленні педагога до оснащення уроку роздавальним матеріалом; застосуванні ефективних методів і прийомів навчання; дотриманні найбільш раціональних принципів; користуванні підручниками та посібниками авторитетних авторів; власними та шкільними бібліотечними надходженнями довідкового характеру. Висловлювані ним свого часу рекомендації, розглянуті і вивчені з урахуванням досвіду, досягнутого освітньою галуззю України, прислужаться поліпшенню навчання і виховання дітей і молоді в сучасних умовах.

Слід зазначити, що вчений у центр уваги ставив: а) відповідність підручників, посібників, наочності віковим особливостям дітей; б) застосування в підручниках та посібниках наукової термінології з урахуванням вікових особливостей учнів; в) використання словників на уроках різних типів; г) дотримання в освітньому процесі глибоко продуманих класичних методів і принципів навчання; д) створення у школах бібліотек, які задовольняли б потреби вчителів-предметників під час підготовки до уроків.

На значному фактичному матеріалі доведено значимість дидактичних поглядів ученого на зміст навчальної літератури і відмічено їх основні положення: мова текстів підручників і посібників має бути сучасною, літературною; необхідно продумано ставитись до розміщення в книгах ілюстрацій, таблиць та інших графічних зображень; зміст підручників та навчальних посібників рідномовної школи потрібно поповнювати текстами патріотичного, морально-етичного, краєзнавчого характеру; завдання і вправи підручників мають відповідати віковим особливостям учнів; окремі теми, представлені у підручниках та посібниках, має супроводжувати коментар автора; якість оформлення (папір, розмір шрифтів, кольори ілюстрацій, яскравість зображення тощо) повинна відповідати найвищим стандартам, пояснення учням невідомих та маловідомих термінів бажано подавати на сторінках видань; при впорядкуванні кожного підручника чи посібника варто дотримуватися академічної термінології, граматичних, стилістичних, синтаксичних, пунктуаційних вимог.

Ученим, педагогам, батькам він радив вимогливо ставитись до вживання термінів, оскільки названі особи мають безпосередній вплив на молодь, а це накладає на них відповідальність за її мову. Наше дослідження засвідчує його глибоке проникнення у суть граматичної, математичної, природничої та іншої термінології, яку доносять до молоді наставники, і орієнтував на забезпечення її єдності. Свою вимогу пояснював тим, що єдність наукової термінології допомагає розвитку національної науки і впливає на зміцнення єдності всього народу.

Особливу увагу в розділі приділено аналізу концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка. У дослідженні наголошено на тому, що “Наука про рідномовні обов’язки” Івана Огієнка поєднує систему виховних, навчальних, історико-педагогічних ідей, які раніше не розглядалися вітчизняними вченими. Суть рідномовних обов’язків полягає в тому, що додержувати їх необхідно у державних установах, школі, родині, церкві, позашкільних закладах, бо “поки живе мова - житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом”22 Огієнко І.І. Українська культура. - Київ: Абрис, 1991. - С.240.. Нами визначено реалії виділення науки про рідномовні обов’язки в окрему науку, розглянуто її теоретико-методологічну основу і вказано шляхи вивчення.

Слід врахувати, що методологічною основою концепції Івана Огієнка про рідномовні обов’язки є загальні підходи (емпіричний, ситуативно-процесуальний, аналітико-прогностичний) та положення про розвиток гуманної особистості, про необхідність врахування національної спрямованості навчання та виховання. Згідно із запропонованими підходами, сукупність положень, які є складовими методологічної концепції, розглядаються як цілісні, взаємопов’язані компоненти.

1. Положення про розвиток духовно-моральної особистості грунтується на вдосконаленні світоглядних позицій молоді шляхом застосування в числі існуючих засобів вдосконалення освітнього процесу в країні рідної мови як головного і найвагомішого засобу.

2. Положення про необхідність врахування національної спрямованості навчання та виховання передбачає досягнення цілей ціннісного характеру через засвоєння молоддю України системи знань, умінь і навичок рідною мовою.

3. Положення про забезпечення ефективного управління освітою орієнтує на поширення рідномовної політики в різнорівневих навчальних закладах через усвідомлення вагомості оволодіння рідною мовою їх керівників.

Актуальні аспекти концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка: рівень володіння рідною мовою учителів різних фахів, стан контактування педагогів з батьками з питань рідномовного виховання; організація “Гуртків плекання рідної мови” в навчально-виховних закладах різних типів. У роботі обгрунтовуються шляхи реалізації концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка. Вони зводяться до професійної підготовки та до викладання всіх предметів сучасною українською літературною мовою, створення відповідного науково-методичного забезпечення рідномовних освітніх закладів, забезпечення функціонування гуртків, які сприяють підвищенню рівня володіння рідною мовою, збагаченню змісту рідномовної освіти ідеями національного виховання.

Оскільки практикою суспільного життя і діяльності доведено, що школа в кожній державі величезна сила, яка значною мірою визначає долю народів, дуже важливо, які принципи і які навчальні предмети покладені в основу шкільної освіти. Отже, можемо констатувати, що ефективність навчально-виховного процесу Іван Огієнко пов’язував з його якісним забезпеченням дидактичними матеріалами, в тому числі: навчальною літературою рідною мовою та дотриманні педагогами рідномовних обов’язків.

Четвертий розділ - “Педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості в науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка” -присвячений висвітленню питань про особистість педагога у науково-теоретичному аналізі Івана Огієнка та керування процесом навчання й виховання, добір викладачів і стимулювання їхньої роботи.

У розділі зазначено, що здійснивши теоретичний