МІнІстерство оСВІТи і науки УкраЇнИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

МИХАЙЛОВА Олена Валеріївна

УДК 811.111’01’367.332

ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ В ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ:

синтаксичний, семантичний,
когнітивний та комунікативний аспекти

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі ділової іноземної мови та перекладу Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ШевЧенко Ірина Семенівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПРИХОДЬКО АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ,

Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, завідувач кафедри іноземних мов;

кандидат філологічних наук, доцент

СНІСАРЕНКО ІРИНА ЄВГЕНІЇВНА,

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, доцент кафедри германської філології

Захист відбудеться 18.12. 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 09.11. 2007 р.

Вчений секретар доктор філол. наук

спеціалізованої вченої ради А.П. Мартинюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний етап розвитку синтаксичних і семантичних студій характеризується посиленням інтересу до проблем, пов’язаних із мовним устроєм в діахронічному аспекті, і виводить на перший план просте речення. Пріоритет у дослідженнях речення належить аналізу його граматичної і семантичної структури (Н.Д. Арутюнова, О.В. Бондарко,
В.В. Виноградов, Г.Г. Почепцов, А.М. Приходько, І.П. Сусов, Я.Г. Тестелець), виявленню його порядку слів (В.Г. Гак, В. Леманн, Ж.Одрі). Залучення функціонального підходу дозволило встановити принципи актуального (комунікативного) членування речення
(Г.О. Золотова, М.А. Кронгауз, В. Матезиус, О.М. Мороховський, Є.А. Реферовська,
У. Чейф, F. Daneљ). Однак питання ідентифікації простих речень та їх меж, предикативності, пропозиції, семантичних ролей елементів аргументно-предикатної структури були й залишаються найактуальнішими проблемами дослідження речення.

На противагу традиційній, генеративна граматика використовує формалізований апарат дослідницьких процедур. Важливими здобутками є виокремлення безпосередніх складових у простому реченні та його представлення як ієрархії окремих елементів – фраз (N. Chomsky, R. Freidin, Z. Harris та ін.). Утім, застосовані відособлено, ці підходи не в змозі дати відповіді на питання про статус простого речення та його функціонування.

Діахронічні розвідки мови не втрачають актуальності в останні роки, але здебільш опікуються розвитком фонетики, лексики, граматики, прагматики (Р.В. Васько,
Л.Г. Верба, Н.В. Скибицька, І.С. Шевченко). Звернення до історично первинних синтаксичних одиниць англійської мови (І.Р. Буніятова, В.В. Михайленко,
Г.О. Семененко, І.Є. Снісаренко, P. Kiparsky) уможливило уточнення статусів клаузи й складного речення, процесів становлення базових словопорядків первинних мов OV та VO (О.М. Мороховський; O Fischer, S. Pintzuk), однак просте речення давньоанглійської мови ще чекає на комплексне вивчення.

Проблеми будови простого речення вирішує й когнітивна лінгвістика, яка є новою постгенеративною парадигмою наукового знання (Г. Волохіна, С.А. Жаботинська,
О.С. Кубрякова, М.В. Нікітін, З.Д. Попова, К.В. Рахіліна, A. Goldberg, R. Langacker,
L. Talmy). У цілому багатовекторність сучасної науки й потреба всебічного вивчення простого речення давньоанглійського періоду вимагають інтегрування обособлених раніше підходів на новому щаблі наукового поступу – у когнітивно-комунікативній парадигмі.

Актуальність дисертації зумовлена загальною спрямованістю сучасних граматичних студій на комплексне вивчення будови й функціонування синтаксичних одиниць у поєднанні структурного, семантичного, когнітивного й комунікативного аспектів. Теоретична невизначеність важливих питань, пов’язаних із механізмами синтаксичного варіювання в діахронії, відсутність інтегрованого підходу до дослідження простого речення давньоанглійської мови визначають наукове завдання роботи – з’ясування природи й принципів варіювання монопредикативних структур давньоанглійської мови у взаємодії когнітивно-граматичних, структурно-семантичних і комунікативно-функціональних чинників.

Гіпотеза нашого дослідження полягає у тому, що пропозиційний зміст, втілений у реченні певного синтаксичного устрою, моделюється за ментальними схемами, узагальненими в свідомості мовців; а відтак просте речення давньоанглійської мови є системою взаємопов’язаних аспектів, в якій простежується взаємний вплив синтаксичних (варіювання базових словопорядків ОV / VО), когнітивно-граматичних (ментальні схеми речення), структурно-семантичних (аргументно-предикатні структури речення та їх лексико-семантичне наповнення) і комунікативно-функціональних чинників (тема-рематичні властивості речень окремих жанрів).

Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертації відповідає темі досліджень “Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу й навчання іноземних мов”, які проводяться у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, номер державної реєстрації 0103U004255.

Метою роботи є визначення синтаксичних, семантичних, когнітивно-граматичних та комунікативно-функціональних характеристик простого речення в мові давньоанглійського періоду.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- з’ясувати статус простого речення у давньоанглійській мові;

- виявити синтаксично-семантичний (рольовий) потенціал простого речення давньоанглійської мови;

- змоделювати ментальні схеми простого речення давньоанглійської мови та їх різновиди;

- виявити комунікативно-функціональний устрій простого давньоанглійського речення з точки зору його актуального членування та реконструювати його тема-рематичні конфігурації відповідно до його синтаксичної і семантичної структур та жанрової приналежності;

- розкрити характер варіювання простих речень із словопорядками ОV і VО, утворених за певними ментальними схемами у текстах різних жанрів давньоанглійської мови.

Об’єктом дослідження є просте речення давньоанглійської мови, а предмет аналізу становить комплекс його синтаксичних, семантичних, когнітивно-граматичних та комунікативно-функціональних характеристик у їх взаємозалежності.

Методологічною основою дослідження є системний підхід до інтерпретації мовних явищ. Методи дослідження зумовлені його метою та матеріалом. Відтворення моделей простого речення в давньоанглійській мові ґрунтується на поєднанні традиційного, генеративного й когнітивного аналізу. Застосування елементів когнітивного аналізу уможливлює побудову ментальних схем монопредикатних одиниць, що слугують підґрунтям синтаксичного і семантичного устрою речення. У визначенні структурних схем синтаксичних одиниць використані елементи традиційного та генеративного методів аналізу; семантика конституентів простого речення досліджена із застосуванням рольового та валентнісного аналізу; комунікативно-функціональні характеристики простого речення встановлені із застосуванням теорії актуального членування; жанрове варіювання моделей простого речення досліджено із залученням окремих методів лінгвостилістики. Отримані дані верифіковані процедурами кількісного аналізу.

Матеріалом дослідження слугували 1453 простих речення давньоанглійської мови, відібрані із прозових текстів хронік, прози мандрів, проповідей, філософської прози та законів методом суцільної вибірки. Оскільки варіювання словопорядків простого речення в поезії залежить від метричних законів (S. Andrew, Ch. Kennedy), поетичний матеріал не увійшов до нашого корпусу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: *

на підставі інтегративного лінгвокогнітивного й семантико-синтаксичного вивчення простого речення визначені його ментальні схеми та їхні різновиди для давньоанглійського періоду; *

систематизований аргументно-рольовий потенціал простого речення давньоанглійської мови; *

установлена залежність варіювання словопорядків OV / VO у простому реченні від типу ментальних схем та комплексу структурно-семантичних чинників; *

змодельовані базові комунікативні (тема-рематичні) конфігурації давньоанглійського простого речення у текстах різних жанрів; *

виявлена жанрова специфіка реалізації моделей OV та VO у простому давньоанглійському реченні.

У роботі також уточнені: *

синтаксичні параметри простого речення в давньоанглійській мові; *

конструктивні складові простого давньоанглійського речення.

Наукова новизна роботи узагальнюється у наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Прості речення в давньоанглійській мові є аргументно-предикатними структурами з обов’язковою присутністю дієслова-присудка, які виражають одну пропозицію і моделюються за ментальними схемами, що реалізовані в мові базовими словопорядками OV / VO та структурними схемами з відповідним лексико-семантичним наповненням.

2. Аргументним позиціям конституентів давньоанглійського простого речення відповідають їхні семантичні ролі: суб’єкта (агенс, експерієнсер), об’єкта (пацієнс, адресат, бенефактив, об’єктив, фактитив, локатив при дієсловах руху). Притаманне давньоанглійській мові явище топікалізації втілюється сірконстантами – локативом і темпоративом.

3. Ментальні схеми простого речення є узагальненими репрезентаціями типових пропозицій, фіксованих певними структурними схемами простого речення. Виходячи з вербоцентричності давньоанглійської мови, типи виділених ментальних схем, вузлами яких є ДІЯ – СУБ’ЄКТ – ОБ’ЄКТ, відповідають типології предикатів речення.

4. Базові ментальні схеми простого речення, які організують семантичний простір давньоанглійської мови, представлені схемою БУТТЯ ОБ’ЄКТА з різновидами МІСЦЕ БУТТЯ ОБ’ЄКТА, ЧАС БУТТЯ ОБ’ЄКТА; схемою БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА з різновидами ЕКСПЛІКАЦІЯ, ІДЕНТИФІКАЦІЯ, ХАРАКТЕРИЗАЦІЯ, ЗМІНА ОЗНАКИ, ОЗНАКОВА РЕЛЯЦІЯ; схемою СТАН СУБ’ЄКТА з різновидами ЕМОЦІЙНИЙ СТАН, МОДАЛЬНИЙ СТАН; схемою ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ з різновидами ВПЛИВ ПРИРОДНИХ ЧИННИКІВ, ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЧИННИКІВ та водночас ВПЛИВ НА ПАЦІЄНС, ВПЛИВ НА БЕНЕФАКТИВ; схемою ДІЯ СУБ’ЄКТА з різновидами КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА, КАУЗАЦІЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ОБ’ЄКТА, МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ, РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ і схемою САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА.

5. Варіювання базових словопорядків OV / VO простого речення давньоанглійської мови є когнітивно і комунікативно обумовленим:

5.1. Варіювання словопорядків за когнітивними параметрами опосередковано відповідає семантичній структурі речення: порядок OV домінує у реченнях, що реалізують схеми БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА, ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ та моделі МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ СУБ’ЄКТА, РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ; порядок VO переважно фіксує схеми САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА, ДІЯ СУБ’ЄКТА та її моделі КАУЗАЦІЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ОБ’ЄКТА, КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА; до вільного варіювання порядків OV / VO тяжіють прості речення, що вербалізують схеми БУТТЯ ОБ’ЄКТА, СТАН СУБ’ЄКТА.

5.2. Прості речення з базовими словопорядками OV і VO зазнають міжжанрового варіювання в давньоанглійській мові: порядок VO переважає у реченнях жанрів хронік і прози мандрів; порядок OV – законів і філософської прози; у проповідях має місце внутрішньо жанрове варіювання: у текстах Ельфріка домінує порядок VO, а у текстах Вульфстана порядки OV / VO вживаються рівноправно.

6. У давньоанглійському простому реченні існують такі типи конфігурацій комунікативного устрою: поширена тема, розгорнута тема та розгорнута рема; у межах композиційно-інформативного блоку тексту хронік тетичне просте речення слугує елементом побудови тема-рематичної прогресії. Виділені типи конфігурацій та їх співвідношення варіюються у текстах різних жанрів.

Теоретичне значення дослідження зумовлене його внеском у новітню когнітивно-комунікативну парадигму лінгвістики, у теорію речення, історичний синтаксис та історичну семантику англійської мови. Результати дослідження сприяють поглибленню розуміння когнітивних, структурних, семантичних і комунікативно-функціональних характеристик простого речення, а також взаємодії його окремих чинників у давньоанглійський період.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання в курсах вступу до германського мовознавства (розділи “Синтаксис” і “Семантика давньогерманських мов”), історії англійської мови (“Синтаксис давньоанглійської мови”), теоретичної граматики англійської мови (“Синтаксис”, “Актуальне членування речення”), а також у спецкурсах з проблем когнітивістики, комунікативно-функціонального синтаксису, у подальших наукових дослідженнях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати роботи обговорювалися на Міжвузівських конференціях “Актуальні проблеми вивчення тексту та його одиниць” (Харків, 2000), “Проблеми мови, мовленнєвої діяльності та викладання іноземних мов” (Харків, 2001); на Всеукраїнських наукових конференціях “Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003), “П’яті Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2005); на Міжнародних наукових конференціях “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції” (Харків, 2003), “Четверті Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2004), а також на засіданнях кафедри перекладу та англійської мови (1999-2005), ділової іноземної мови та перекладу (2006-2007) Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні положення роботи висвітлені у 13 одноосібних статтях у фахових виданнях ВАК України (5,5 др. арк.) та у тезах 3 конференцій.

Загальний обсяг роботи. Обсяг основного тексту дисертації – 179 стор., її загальний обсяг становить 206 стор. Список наукової літератури включає 314 джерел, із них іноземними мовами – 91. Робота містить 6 таблиць і 3 рисунки.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків і списку використаної наукової літератури.

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені його мета, завдання, об’єкт і предмет, матеріал та методи, розкрита наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, вказана апробація результатів.

У першому розділі проаналізовані теоретичні джерела й підходи до інтерпретації природи простого речення, уточнена методика його аналізу в давньоанглійській мові у контексті положень традиційного, генеративного, семантичного й когнітивного підходів до синтаксичних явищ.

У другому розділі викладені хід і результати вивчення синтаксичних, синтаксично-семантичних та когнітивних характеристик простого речення в давньоанглійській мові: особливості функціонування базових словопорядків OV /VO, синтаксична структура простого речення як єдність іменної (NP) та дієслівної фраз (VP), аргументно-предикатна структура простого речення, змодельовані його ментальні схеми та їхні різновиди.

У третьому розділі аналіз варіативності словопорядків та ментальних схем простого давньоанглійського речення продовжений в комунікативно-функціональному аспекті, зокрема, у руслі теорії актуального членування, відповідно до жанрової приналежності прозових текстів.

У загальних висновках підведені підсумки роботи, окреслені перспективи подальших дослiджень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Принципи аналізу простого речення в давньоанглійській мові”. Поняття речення взагалі і простого речення зокрема мають різні інтерпретації залежно від провідного дослідницького підходу. Критичне узагальнення набутків традиційного
(Н.Д. Арутюнова, О.В.Бондарко, В.Г. Гак, Г.Г. Почепцов, І.П. Сусов, Я.Г. Тестелець) та комунікативно-функціонального підходів (Г.О. Золотова, О.М. Мороховський, F. Daneљ) дозволяє визначити просте речення давньо-англійської мови як мінімально значущу комунікативну одиницю (монопредикативну), аргументно-предикатну структуру, що має одну пропозицію (просту або ускладнену) та реалізується базовою моделлю S ® NP VP з урахуванням когнітивних, семантичних і комунікативних чинників формування поверхневої структури.

У давньоанглійський період прості речення виокремлюються із текстів історичних пам’яток, виходячи з кількості дієслів в особовій формі, тобто за предикацією, яка слугує виміром меж простого речення. Межі встановлюються за критерієм граматичного узгодження підмета й присудка в особі й числі, причому якщо кілька присудків відповідають одному підмету, таке речення розглядається як монопредикативне з однорідними присудками. До простих речень відносимо синтаксичні утворення з фінітним дієсловом – нерозширені та розширені. Виходячи з того, що центром давньоанглійського простого речення є дієслівний вузол, який обов’язково називає дію та факультативно – діяча, об’єкт дії, обставини, серед речень з verbum finitum вирізняємо прості й ускладнені. До простих ми відносимо і речення з інфінітивом, який не є ускладненням монопредикатної структури, а виступає різновидом нефінітної комплементації.

Просте речення є поєднанням поверхневої (формально-граматичної) та глибинної (семантичної) структур. Першу складають компоненти речення, визначені з урахуванням синтаксичних зв’язків та семантичних ознак, що відбивають позамовну ситуацію
(І.Р. Вихованець, N. Chomsky). Становлення синтаксичної організації простого давньоанглійського речення тісно пов’язане з розвитком давньогерманських мов. До загальних семантичних і структурних характеристик давньогерманського простого речення належать: (1) обов’язкова присутність дієслова (verbum finitum);
(2) факультативна представленість підмета, додатків, обставин; (3) розподіл номінативних елементів на “легкі” та “важкі” за їх семантико-фонологічними і функціональними якостями: “легкі” елементи (займенники й немарковані прислівники) лінійно передують “важким” (іменникам і дієсловам) (О.М. Мороховський; J. Ries).

Структурно-семантичний устрій простого речення об’єднує його предикативний та інформативний мінімум, які доповнюють один одного. До найбільш важливих у давньоанглійському простому реченні належить категорія предикативності, яка втілює його конструктивно-змістовне ядро. Предикативність як невід’ємна ознака простого речення полягає у співвідношенні його змісту з описуваною дійсністю, формуючи глибинну семантичну структуру речення – предикати й залежні від них аргументи. Ключове місце в предикативному ядрі речення займає фінітне дієслово, когнітивну основу якого складає концепт процесуальної ознаки, що виникає на базі протиставлення концептів предмета й ознаки (О.С. Кубрякова). Ознаки об’єкта, які існують у часі й просторі, змінюються за певною траєкторією, створюючи ментальну фігуру на відповідному фоні.

Функціональне призначення простого речення полягає у його смисловій та структурній зорієнтованості на виконання певних завдань у пізнавально-відображувальній (когнітивній) і комунікативній мовленнєвій діяльності.

Синтаксична організація простого речення співвідноситься з ментальною сферою мовців, що пов’язує її з певною стадією історичного розвитку суспільства та його культури
(В. Гумбольдт). Давньоанглійська мова, що пройшла кілька етапів розвитку від інкорпорованого до номінативного (О.Ф. Лосєв), демонструє переважно номінативний тип речення (І.Р. Буніятова), головними ознаками якого є вираження суб’єкта називним відмінком, об’єкта – знахідним, максимальна узагальненість категорій підмета, присудка й доповнення речення, граматична категоризованість присудка. Граматична будова давньоанглійської мови зберігає окремі ознаки попереднього афективного типу
(Ю. Левицький), тобто одночасно репрезентує синхронію й діахронію, що проявляється, зокрема, у варіюванні словопорядків OV та VO у простому реченні та в існуванні двох типів простого речення: з підметом у називному відмінку та у давальному або знахідному відмінку. Зафіксовані у нашому корпусі ознаки кількох устроїв мови відповідно до типів мислення свідчать про їх співіснування та взаємопроникнення на етапі переходу в історії мови від афективного до номінативного устрою.

Підходи до речення як продукту когнітивної діяльності (Г.О.Волохіна,
З.Д. Попова; А. Goldberg; R. Langacker та ін.) розвивають положення функціоналізму про значення речення як відображення свідомістю мовця предметної ситуації в акті мислення. Виходячи з розуміння речення як двостороннього знака, поєднання формальних і семантичних категорій, ми вважаємо, що типова пропозиція, вербалізована певною структурною схемою простого речення, формує його ментальну схему, яка узагальнено репрезентує риси, подібні у численних випадках уживання знака. Ментальна схема речення подає укорінені в мисленні зразки досвіду носіїв мови та організує семантичний простір мови.

Таким чином, у нашій роботі застосований синтез ідей традиційного, генеративного, комунікативного й когнітивного підходів, що уможливлює інтегроване відтворення синтаксичного, семантичного, когнітивного й комунікативного аспектів простого речення у їх взаємодії.

Розділ 2. “Структурно-семантичні та когнітивні характеристики простого речення давньоанглійської мови”. Синтаксичні, синтаксично-семантичні та когнітивні характеристики простого речення є комплексом взаємопов’язаних аспектів, які демонструють опосередковану взаємозалежність. Підгрунтям синтаксичної структури аналізованого простого речення є базові словопорядки OV і VO, причому перехід від OV до VO в історії розвитку мови є підсумком загальної правосторонньої комплементації. Словопорядок з дієсловом переважно на другому місці у реченні (V2) притаманний реченням з топікалізованими елементами, “легкими” (здебільш прислівниками) та “важкими” адвербіаліями.

У простому реченні два базові типи порядку слів OV та VO реалізуються у шести моделях: SOV, OSV, OVS та SVO, VSO, VOS, які відрізняються від базових наявністю підмета:

Hie him friю namon [Chronicle, 866] – Вони з ними мир уклали (S – O – V);

Her for Aюelstan cyning in on Scotland [Chronicle, 933] (V – S – O) – Тоді пішов Етельстан король у Шотландію.

Моделі SVO, VSO, SOV є досить частотними, а три інші – OVS, OSV та VOS є одиничними або рідко вживаними. За нашими даними, прості речення з порядком VO чисельно домінують у досліджуваний період (79% наших прикладів).

Так звані “матричні” речення з дієсловами мислення, говоріння або волевиявлення організовані за моделлю SV(O). Її окремим різновидом є “вставні” речення (S)V(O), що відрізняються від матричних вживанням суб’єкта в непрямому відмінку (дативі) з дієсловами verba putandi та verba affectuum.

Конструктивні складові синтаксичної структури простого речення є поєднанням фраз NP та VP, яким у давньоанглійському реченні, як правило, передує топік – адвербіалія, причому реалізація VP у давньоанглійському простому реченні є обов’язковою.

Відмінювана фраза (IP) дає уявлення про парадигму простого речення: його конструктивним ядром є відмінювана форма неправильного або претерито-презентного дієслова, що узгоджується із синтаксично обов’язковим аргументом – підметом речення у числі та особі:

Her Edwine сyning wжs gefulwad mid his юeode on Eastron [Chronicle, 627] – В тому році Едвін король похрестився разом із своєю нацією на Великдень.

Особливістю нефінітних форм змістовного дієслова у VP є те, що дієприкметник здатен вживатися в реченні у функції присудка самостійно (як вершина VP) або у поєднанні з допоміжним дієсловом (як залежний елемент VP). Інфінітив у функції дієслівного додатка простого речення з’являється після дієслів, що виражають наказ, дозвіл, волевиявлення:

Tо жlcum bisceptole on minum rice wille ane onsendan… [Pastoral Care, 49] – Всім єпископам моєї єпархії заповідаю назавжди передати…

Реалізація прийменникової фрази (РР) у давньоанглійському простому реченні функціонально пов’язана з дієсловом і втілює його аргументи – актант (локатив), сірконстант (локатив/темпоратив). Феномен топікалізації полягає у прагматично зумовленому лівосторонньому пересуві “легкого” елемента – референта в ініціальне положення в реченні для його протиставлення попередній інформації:

Южr his fearh gesealde [Chronicle, 728] – Там свою клятву приніс.

У семантичній структурі речення його синтаксичне значення є підґрунтям для формування комунікативного значення – смислу. До складу значення речення входять його реляційна та аргументно-предикатна структури. Перша відповідає відображеним у мовній свідомості типізованим позамовним ситуаціям з їх учасниками та відношеннями між ними: Агенс – виконувач дії, Дія та Пацієнс – предмет дії, де домінантним елементом є Дія, виражена дієсловом.

Аргументно-предикатна структура речення складається з актантів (глибинних відмінків), зумовлених валентностями предикатів. Аргументно-предикатна структура як семантичне ядро простого речення відображає його пропозицію. Центром пропозиції є предикат, що визначає характер пропозиції (просту/ускладнену), вказує на кількість та статус аргументів, а також на відношення між ними. У нашому корпусі переважають прості пропозиції; ускладнені пропозиції зафіксовані в анексованих реченнях – простих синтаксичних утвореннях з однорідними членами.

У простому реченні давньоанглійської мови у якості актантів певного дієслова-предиката зафіксовані підмет та додаток, у той час як обставина, зумовлена семами дієслова, виступає як актантом, так і сірконстантом аргументно-предикатної структури залежно від валентності дієслова.

Аргументним позиціям конституентів давньоанглійського простого речення відповідають їхні семантичні ролі (реляційна структура речення): суб’єкта (агенс, експерієнсер), об’єкта (пацієнс, адресат, бенефактив, об’єктив, фактитив, локатив при дієсловах руху). Особливістю локатива й темпоратива є їхнє функціонування як актантів або сірконстантів: у першому випадку вони вказують на місце/час події (обставина), у другому – слугують топіками і задають “орієнтацію” для всього речення.

Виділені в ході когнітивного аналізу базові ментальні схеми простого речення моделюють інформацію онтологічного плану про предмети, їх властивості та дії, відношення. Запропоновані ментальні схеми простого речення узагальнюють позиційні й структурні моделі простого речення, виходячи з семантики дієслова – присудка. Предикати дії пов’язуються з активним суб’єктом (особою-діячем), а предикати стану – з пасивним об’єктом (носієм стану). Вузли ментальних схем відповідають елементам семантичної структури – ДІЯ/СТАН, СУБ’ЄКТ, ОБ’ЄКТ. У якості базових нами виділені шість ментальних схем: за процесуальною ознакою предикатів у трьох з них вузол ДІЯ подається динамічним предикатом, у інших – статичним; у трьох схемах акцентовано вузол СУБ’ЄКТ, у трьох – ОБ’ЄКТ. Когнітивні різновиди базових схем моделюються відповідно до пропозиційних різновидів простих речень, реалізованих у конкретних ситуаціях мовлення згідно аргументно-предикатних (рольових) або семантичних параметрів їхніх вузлів (рис.1). Це такі базові схеми та їхні варіативні моделі:

(1) БУТТЯ ОБ’ЄКТА [ХТО/ЩО Є ДЕ/КОЛИ] активує відносини вузла ОБ’ЄКТ з іншими вузлами схеми, заданими предикатом буття (beon/wesan – бути) і дієсловами licgan – простиратися, текти, feallan – впадати, eardian – жити; sittan – оселитися, залишатися, wrecan – працювати. Схема має різновиди: МІСЦЕ БУТТЯ ОБ’ЄКТА: On южm morum eardiaю Finnas [Orosius, 42-43] – В тих горах жили фіни; ЧАС БУТТЯ ОБ’ЄКТА: An юeodwita wжs on Brytta tidum, Gildas hatte [Sermo Lupi, 135] – Історик був в Бритонські часи, Гілдас звався.

(2) БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА [ХТО/ЩО Є ЯКИМ] реалізує три змістовні вузли: ОБ’ЄКТ, БУТТЯ, ОЗНАКА, її різновидами за характером вузла ОЗНАКА Є ЕКСПЛІКАЦІЯ: Se Estmere is huru fiftene mila brad [Orosius, 78] – Це Східне море є приблизно п’ятнадцять миль завширшки; ІДЕНТИФІКАЦІЯ (ототожнення): Bзo his nama gebletsod [Жlfric, 42] – Бео його ім’ям охрестили; ХАРАКТЕРИЗАЦІЯ: Hu gesжliglica tida wжron рa giond Angelcynn [Pastoral Care, 3] – Які гарячі часи тоді були по всій Англії; ЗМІНА ОЗНАКИ (за ступенем): Folclaga wyrsedan eallas to swyюe [Sermo Lupi, 27] – Закони для народу погіршились дуже сильно; ОЗНАКОВА РЕЛЯЦІЯ: Юa Finnas him юuhte ond юa Beormas sprжcon neah an geюeode [Orosius, 22-23] – Ті фіни, йому здалося, та беормаси розмовляли однією мовою.

(3) СТАН СУБ’ЄКТА [КОМУ Є ЯК] з різновидами за характером вузла ДІЯ (статична): ЕМОЦІЙНИЙ СТАН: aс южs us scamaр swyюe [Sermo Lupi, 128] – але за це нам соромно дуже; МОДАЛЬНИЙ СТАН: Her mon mжg giet gesion hiora sweр [Pastoral Care, 24] – Тут чоловік може все ще помітити її слід.

(4) ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ [ХТО/ЩО ЗАЗНАЄ ВПЛИВУ] розгалуджується за характером вузла ДЖЕРЕЛО впливу на ВПЛИВ СТИХІЇ або СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЧИННИКІВ; а за характером вузла ОБ’ЄКТ – ВПЛИВ НА БЕНЕФАКТИВ або на ПАЦІЄНС: Us unwedera foroft weoldan unwжstma [Sermo Lupi, 47] – Нам шторми дуже часто завдавали пошкодження та Us ungilda swyюe gedrohtan [Sermo Lupi, 47] – Нас надмірні податки довели до відчаю.

(5) ДІЯ СУБ’ЄКТА [ХТО РОБИТЬ ЩО] має моделі-різновиди за логіко-семантичним характером: КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА (з дієсловами на позначення створення й руйнування, давання, надсилання, отримання тощо), КАУЗАЦІЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ОБ’ЄКТА (з відповідними дієсловами, що відкривають валентність на агенс – ініціатора дії), РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ: Se awrat be heora misdжdum [Sermo Lupi, 135] – Той написав про їхні злочини; МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ: Жt жrestan we lжraр, … [Laws of Жlfred, 2: 1-2] – перш за все ми вчимо…

(6) САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА [ХТО ЙДЕ КУДИ/ЗВІДКИ] фокусує напрям переміщення суб’єкта і передбачає обов’язкову реалізацію локатива: Юa for he norюryhte be юam lande [Orosius, 6] – Тоді поїхав він на північ по тій землі.

Рис. 1. Когнітивні різновиди ментальних схем простого речення давньоанглійського періоду

У давньоанглійській мові не тільки лексична семантика впливає на позиційну й структурну будову речення, але й синтаксична семантика знаходить прояв у ментальних схемах речення та їх різновидах. Варіювання базових порядків OV/VO опосередковано залежить від комунікативних та власне мовних чинників, зокрема, ментальних схем: *

порядок OV домінує у реченнях, що кодують схеми БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА, ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ; *

порядок VO є домінуючим для схем САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА; *

різнонаправлені тенденції виявлені у межах схеми ДІЯ СУБ’ЄКТА: домінування порядку VO у моделях КАУЗАЦІЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ОБ’ЄКТА, КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА, у той час як порядок OV переважно оформлює речення, що втілюють моделі МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ СУБ’ЄКТА, РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ та вживаються для констатації завершеності дії; *

схеми БУТТЯ ОБ’ЄКТА, СТАН ОБ’ЄКТА, СТАН СУБ’ЄКТА втілюються у реченнях з базовими порядками як OV, так і VO.

Розділ 3. “Комунікативно-функціональні характеристики простого речення в давньоанглійській мові”. Тема-рематичний устрій є одним із невід’ємних складників простого речення як системи, поєднаним з її структурними, семантичними, когнітивними компонентами. За відсутності інтонаційного критерію розмежування теми й реми здійснюється за граматичними (здебільш синтаксичними), синтаксично-семантичними (рольовими), лексичними, текстовими (контекстуальними) параметрами речення.

До тематичних елементів належить номінація об’єкта, до рематичних – його ознака. У безсуб’єктному реченні темою зазвичай виступає іменник в непрямому відмінку, який вжито в реченні у функції об’єкта. Між темою й ремою немає жорстких меж.

У давньоанглійській мові засобами на позначення теми є група підмета речення, реми – група присудка за виключенням неповнозначного beon у конструкціях на кшталт Южt is, Южs is, Южr sint. Сигналами теми слугують темпоральні й локальні топікальні елементи в ініціальній позиції в реченні. Виявлені комунікативно нерозчленовані одиниці – тетичні прості речення, що складаються із однієї реми і подають нову інформацію як цілісний факт; їхня тема відома з попереднього контексту.

З точки зору тема-рематичного устрою речення висвітлена інформація (рема) формує профіль на тлі раніше відомої інформації – фону для її сприйняття (теми). Рема як елемент профілю є більш висвітленою та легше сприймається, ніж елемент фону; вона потрапляє у фокус уваги.

Комунікативний устрій простого речення пов’язаний з його жанровими властивостями. Зважаючи на нерозвиненість жанрової системи давньоанглійської мови для писемних монологічних текстів у якості розрізнювальних параметрів нами обрані їхні провідні функції, комунікативна спрямованість, змістовно-тематичний склад, граматичні й лексичні властивості, наявні композиційні характеристики. За жанровими параметрами прозові тексти давньоанглійського періоду можна об’єднати у три групи:

Ё хроніки й проза мандрів (Anglo-Saxon Chronicle, King Жlfred’s preface to his translation of Orosius);

Ё релігійна й філософська проза (King Жlfred’s preface to his translation of Pastoral Care; the cermons of Жlfric and Wulfstan);

Ё законодавчі тексти (Laws of Жthelberht, Ine, Жlfred, Canute еtc.).

У цілому нами виділені чотири типи тема-рематичних конфігурацій, найбільш характерні для простих речень окремих жанрових різновидів:

· розгорнута рема [Т ® (R – r)] як наявність у простому реченні не тільки реми, а й рематичного елемента, відрізняє прозу мандрів та хроніки;

· розгорнута тема [(T – t) ® R], тобто вживання у простому речення теми як такої і тематичного елемента, є характерною рисою законів, наприклад:

Eallum friorum monnum (T) рas dagas sien forgifene (R), buton юeowum monnum ond esnewyrhtan (t): .хіі. dagas on gehhol (r) [Laws of Жlfred, 39: 1-2] – Всім вільним чоловікам ці дні хай будуть надані, крім рабів та найманців: 12 днів на святки.

Просте тетичне речення також бере участь у формуванні конфігурацій:

· поширення теми [T ® R1 ® R2 ® … Rn], що полягає у “нанизуванні” кількох рем на одну тему, домінує у текстах хронік і проповідей. Такий комунікативний устрій утворюється простими реченнями з однорідними предикатами, яким передує спільна тема, або тетичними реченнями;

· тема-рематичної прогресії [(T1 ® R1) ® (R1=>T2 ® R2)], тобто перетворення реми попереднього речення на тему наступного, яка найбільш характерна для прози мандрів, хронік, проповідей.

Прості речення у текстах хроніки й прози мандрів, з одного боку, є тетичними – комунікативно нерозчленованими. З іншого боку, у процесі розвитку комунікативної перспективи тексту тетичні прості речення беруть участь у поширенні теми у відповідності до інформативно-блокового членування текстів. Особливістю простого речення хронік є ініціальне положення топіка – локалізатора. Тема-рематична прогресія, відмічена як у текстах хронік, так і прози мандрів, більш притаманна простим реченням прози мандрів.

Для простих речень законів найбільш типовими є феномени розгортання теми, розгортання реми та поєднання цих феноменів в одному реченні.

Тексти проповідей та філософської прози, що виконують провідні дидактичну й моралізаторську функції, мають специфічну композиційну будову (преамбула та головний текст), експліцитно виражену мовними засобами присутність автора (особові займенники першої особи) та адресата – це тема речення. Застосування риторичного прийому повтору створює у простому реченні поширену тему з низкою наступних рем.

Словопорядок OV / VO у давньоанглійському реченні співвідноситься з жанровою характеристикою тексту, хоча і опосередковано, про що свідчить внутрішньожанрове варіювання порядків. Речення із словопорядком VO переважає у хроніках, прозі мандрів, проповідях Ельфріка. У реченнях інших жанрів словопорядки OV / VO не мають суттєвих кількісних розбіжностей функціонування.

У простих реченнях в текстах різних жанрів виявлені варіювання вербального втілення базових ментальних схем та їх різновидів:

· у текстах хронік зафіксовані усі базові ментальні схеми; найбільш характерними є схема ДІЯ СУБ’ЄКТА (її різновид РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ) та схема САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА. У текстах мандрів переважають вербалізації базових схем БУТТЯ ОБ’ЄКТА та БУТТЯ ОЗНАКИ;

· прості речення законів здебільш вербалізують базову ментальну схему ДІЯ СУБ’ЄКТА та її різновиди: МОВЛЕННЄВА ДІЯ СУБ’ЄКТА, КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА (за наміром законодавця);

· у філософській прозі переважно втілені базові ментальні схеми СТАН ОБ’ЄКТА і ДІЯ СУБ’ЄКТА та варіативна модель останньої – МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ СУБ’ЄКТА, яка експлікує наміри й умовиводи автора філософських текстів – суб’єкта простих речень. У записах текстів проповідей найбільш поширеними виявились ментальні схеми ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ (різновиди ВПЛИВ СТИХІЇ, ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЧИННИКІВ) та ДІЯ СУБ’ЄКТА.

ВИСНОВКИ

Проведений комплексний аналіз синтаксичних, семантичних, когнітивно-граматичних та комунікативно-функціональних характеристик простого речення у їх взаємодії в мові давньоанглійського періоду свідчить, що просте речення є системою взаємопов’язаних аспектів, де варіювання базових словопорядків простого речення OV / VO зазнає впливу когнітивно-граматичних (ментальні схеми речення), структурно-семантичних (аргументно-предикатні структури речення та їх лексико-семантичне наповнення) і комунікативно-функціональних чинників (тема-рематичні властивості речення у текстах окремих жанрів).

У давньоанглійському простому реченні простежується варіювання базових словопорядків OV / VO з домінуванням моделі VO. Словопорядок V2 притаманний простим реченням з топікалізованими елементами, “легкими” та “важкими” адвербіаліями.

У давньоанглійській мові синтаксична структура простого речення є поєднанням іменної (NP) та дієслівної фрази (VP), яким, як правило, передує топік – адвербіалія, що задає орієнтацію для всього речення. Своєрідність цих простих речень полягає в обов’язковій реалізації VP.

Відмінювана фраза (IP) дає уявлення про парадигму простого речення, його ознакове або процесуальне конструктивне ядро, представлене відмінюваною формою дієслова, що узгоджується з обов’язковим аргументом – підметом речення – у числі та особі. Інфінітив у функції дієслівного додатка простого речення не ускладнює структури речення та вживається після дієслів, що номінують наказ, дозвіл, волевиявлення.

Прийменникова фраза (РР) у давньоанглійському простому реченні функціонально пов’язана з дієсловом і втілює його комплемент – актант, а також утворює феномен топікалізації.

Аргументним позиціям конституентів давньоанглійського простого речення відповідають їхні семантичні ролі: суб’єкта (агенс, експерієнсер), об’єкта (пацієнс, адресат, бенефактив, об’єктив, фактитив, локатив при дієсловах руху). Притаманне давньоанглійській мові явище топікалізації втілюється сірконстантами – локативом і темпоративом.

Абстрактне подання простого речення як двостороннього знака, що поєднує формальні та смислові характеристики, здійснюється за ментальними схемами – узагальненими репрезентаціями типових пропозицій, фіксованими певними структурними схемами речення. Вони організують семантичний простір мови давніх англійців і моделюють інформацію онтологічного плану. Приймаючи до уваги вербоцентричність давньоанглійської мови, типи ментальних схем, вузлами яких є ДІЯ, СУБ’ЄКТ, ОБ’ЄКТ, відповідають типології предикатів речення – статичних і динамічних. У простому реченні виділені базові схеми БУТТЯ ОБ’ЄКТА, БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА, СТАН СУБ’ЄКТА, ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ, ДІЯ СУБ’ЄКТА, САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА та їх різновиди.

Варіювання словопорядків простого речення опосередковано корелює з когнітивними параметрами: порядок OV домінує у реченнях, що реалізують схеми БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА, ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ; порядок VO переважно оформляє схему САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА; до вільного варіювання порядків OV / VO тяжіють прості речення, що вербалізують схеми БУТТЯ ОБ’ЄКТА, СТАН СУБ’ЄКТА.

За жанровими ознаками прозові тексти у давньоанглійській мові згруповані у три групи: хроніки та проза мандрів, тексти законів, тексти проповідей та філософська проза. Речення різних словопорядків зазнають міжжанрового та внутрішньожанрового варіювання в давньоанглійській мові.

У комунікативно-функціональному аспекті простого речення аналізованого історичного періоду виявлені такі типи конфігурацій його комунікативного устрою: поширення теми – притаманне хронікам та проповідям “нанизування” кількох рем на одну тему; розгорнута тема, тобто вживання у простому речення теми як такої і тематичного елемента (характерне для законів); розгорнута рема як наявність не тільки реми, а й рематичного елемента (здебільш у прозі мандрів і проповідях). У межах композиційно-інформативних блоків хронік, у прозі мандрів і проповідях тетичне речення слугує елементом побудови тема-рематичної прогресії, тобто перетворення реми попереднього речення на тему наступного.

Одержані результати відкривають шляхи подальшого вивчення речення та розвитку його структурного, семантичного, комунікативно-функціонального і когнітивного аспектів від давнього до сучасного періоду. Запропоновані методи є перспективними для типологічних студій споріднених мов і вивчення механізмів розвитку мовних систем.

Основний зміст дисертації відбитий у наступних публікаціях автора:

1. Сравнительный обзор развития структуры предложения в древне- / среднеанглийском и немецком языках // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – 1999. – №. 461. – С.156-161.

2. Особливості порядку слів простого та складного речення в давньоанглійській прозі // Гу-манітарний вісник. Сер.: Іноземна філологія. Число 5. – Черкаси: ЧІТІ, 2001. –
С. 177-180.

3. Особенности порядка слов простого и сложного предложения в древнеанглийской поэзии // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – 2001. – №. 536. – С.94-99.

4. Місце дієслова в простих і складних реченнях у давніх германських
мовах // Гуманітарний вісник. Серія: іноземна філологія. Число 6. – Черкаси: ЧІТІ, 2002. – С.164-166.

5. Структурная организация простого предложения в древнеанглийском языке (на материале первой части англосаксонской “Хроники”: до 891г. н. э.) // Вестник Междунар. славян. ун-та. Сер. Филология. – Х., 2002. – Том V, № 3. – С. 19-21.

6. О различных подходах к изучению порядка слов // Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика на шляху до інтеграції: Мат-ли Міжнар. наук.-метод. конф. – Харків,
28 жовт., 2003 р. – Х., 2003. – С. 117-118.

7. О теоретико-методологических подходах к изучению порядка слов в современной лингвистике // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – 2003. – № 609. – С. 166-169.

8. Сравнительный обзор структуры предложения в древнегерманских языках // Другі