ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І. І. МЕЧНИКОВА

МАРДАРЕНКО ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

УДК 94(477)(470+57):329:327"1989/1998"(043.3)

УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ У ПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ (1989-1998 рр.)

спеціальність 07.00.01 — історія України

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Одеса — 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Гончарук Григорій Іванович,

Одеський національний політехнічний університет, завідувач кафедри історії та етнографії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Шелест Дмитро Сергійович,

Одеський регіональний інститут державного управління національної академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри філософських і

соціально-політичних наук.

кандидат історичних наук, доцент

Сурай Юрій Іванович,

Одеський національний університет

імені І. І. Мечникова,

професор кафедри історії України.

Захист відбудеться “ 2 ” листопада о 13. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Щепкіна, 12, ауд. 9.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий “ 2 ” жовтня 2007 р.

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук, професор О. М. Дзиговський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відносно короткий в історичному плані термін існування незалежної Української держави і, відповідно, зовнішньої політики України, певною мірою зумовили стан вивчення наукової проблеми. Їй присвячено поки що невелику кількість наукових праць, які, переважним чином, стосуються лише окремих напрямків зовнішньополітичної стратегії України.

Раціоналізація відносин з Російською Федерацією – одне з пріоритетних завдань України, що передбачає, з одного боку, відновлення та розвиток економічних зв’язків, з іншого – забезпечення політичної і економічної безпеки України у взаємовідносинах з Росією.

Після здобуття незалежності Рух є одним з головних чинників впливу на процеси формування міжнародних, зокрема, українсько-російських відносин і противаги антиукраїнським політичним силам в Україні та в міждержавних стосунках. Рух одна з не багатьох партій в українському політикумі, яка має свою збалансовану українську програму взаємовідносин України з Росією як незалежних держав.

Наукове завдання дослідження полягає у висвітленні досвіду Народного Руху України з розробки програми українсько–російських відносин, втілення рухівської концепції стосунків з Росією в практичну діяльність. Це є актуальним передусім тому, що практика підтверджує життєвість програмових положень цієї політичної партії, але цілісного і комплексного дослідження, яке б показало внесок Руху у формування українсько-російських відносин в їх історичному розвитку, ще не зроблено.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової проблеми “Вплив політичних партій та громадських організацій на формування національної свідомості громадян як чинника українського державотворення” (державний реєстраційний номер 0197U008732), яка розробляється кафедрою історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету згідно з Координаційним планом Міністерства освіти і науки України, а також з кафедральною темою “Політичні партії та громадські організації: історія і сучасність” (реєстраційний номер 332 – 78).

Мета і завдання дослідження: проаналізувати програмні документи і практичну діяльність Народного Руху України як загально-громадського руху і політичної партії в контексті українсько-російських відносин; з’ясувати історично-ідеологічні витоки його програмних положень відносно взаємин з Росією та зміст теоретичного доробку; висвітлити практичну діяльність і ступінь реалізації рухівських програмних положень у законотворчій діяльності парламенту і виконавчій владі. Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

1.Виявити, систематизувати і охарактеризувати основні групи історіографічних джерел, присвячених історії українсько-російських взаємин в контексті діяльності Руху, визначити ступінь наукової розробки проблеми та з'ясувати питання, які вимагають подальшого вивчення.

2. Провести історико-теоретичний аналіз ідеологічно-політичних витоків покладених в основу програми та практичної діяльності НРУ.

3. Висвітлити історичні уроки українсько-російських взаємовідносин, сучасний стан і зміст актуальних проблем.

4. Проаналізувати зміст програми Народного Руху, виділити пріоритетні завдання з розвитку взаємовідносин з Російською Федерацією.

5. Розробити періодизацію українсько-російських відносин, провести систематичний розбір перебігу подій (проголошення незалежності, надання автономії Криму та окремого статусу Севастополю, розподіл ЧФ, укладення українсько-російських угод) і дослідити вплив на них практичної діяльності НРУ.

6. Визначити ступінь реалізації рухівських програмних вимог українсько-російських відносин у законотворчій діяльності парламенту і виконавчої влади.

7. Дати оцінку невирішеним проблемам російсько-українських відносин.

Об’єктом дослідження є суспільно-політична організація, з грудня 1992 року – політична партія Народний Рух України, основні напрямки її теоретичної й практичної діяльності з реалізації власних стратегічних і тактичних завдань відносно взаємин України з Росією.

Предметом дисертаційного дослідження є ідеологічні, політичні, воєнні, економічні та етнокультурні аспекти українсько-російських відносин в контексті діяльності НРУ у 1989-1998 рр.

Хронологічні рамки дослідження – 1989-1998 рр. – обумовлюються вибраним терміном діяльності Народного Руху України і досягненням важливої програмної мети – визнанням Росією фактичної незалежності України (підпис і ратифікація ( 1998 р.) українсько-російського Договору ”Про дружбу, співробітництво і партнерство” від 31 травня 1997 р.).

Територіальні межі дослідження охоплюють території України та Росії в межах їх адміністративно –територіального поділу в досліджуваний період.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження визначили його мета й поставлені завдання, її складають діалектичні принципи наукового пізнання. Під час роботи використані загальнонаукові та конкретно-історичні методи. В основу роботи покладено проблемно-хронологічний підхід, який надав можливість показати розвиток і еволюцію взаємовідносин між Україною і Росією, зосереджуючись на поглибленому аналізі найбільш показових проблемних питань. Принцип багатофакторності допоміг проаналізувати весь комплекс факторів (суб’єктивних і об’єктивних, внутрішніх і зовнішніх, геополітичних і регіональних, політичних і військових), які впливали на формування й реалізацію зовнішньополітичної доктрини України. Широко застосовувався метод системного аналізу документів (при вивченні історичних джерел, у тому числі архівних).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні, на основі залучення й аналізу широкого кола архівних матеріалів та опублікованої літератури, частина котрих раніше не впроваджувалася в науковий обіг, вперше зроблено спробу комплексно підійти до аналізу проблем українсько-російських відносин в контексті діяльності НРУ.

У результаті дослідження отримано ряд висновків і положень, що містять наукову новизну і виносяться на захист:

1. Вперше проведено історіографічний аналіз літератури з обраної теми та складена історіографія українсько-російських відносин в контексті діяльності НРУ.

2. Визначено історико-політичні та ідеологічні витоки програми українсько-російських відносин НРУ. У сенсі історичної спадковості це ідеї, що були закладені мислителями українського відродження XIX – початку XX сторіччя - Т. Шевченко, М. Драгомановим, І. Франко та іншими державниками, а також демократичні традиції сучасного світу.

3. Доведено, що Народний Рух за перебудову створювався за типом організації національного відродження України, внаслідок чого навколо нього консолідувалися національно-свідомі сили всіх верств українського суспільства, які прагнули національної незалежності.

4. Завдяки аналізу документів розкрито зміст рухівської програми українсько-російських відносин, висвітлені історичні уроки взаємовідносин, сучасний стан і зміст актуальних проблем.

5. Встановлено, що в залежності від суспільно-політичних обставин в Україні Рух розвивав програму українсько-російських відносин, але незмінним залишалася вимога досягнення незалежності України та відстоювання її суверенітету у взаєминах з Росією. Окреслено основні напрямки практичної діяльності НРУ задля впровадження в життя своєї програми.

6. Доведено, що при прийнятті нової Конституції враховано багато важливих положень, висунутих і обґрунтованих Рухом в концепції міждержавних відносин, що дало змогу Україні здійснити прорив у вирішенні багатьох гострих зовнішньополітичних проблем, які стояли перед країною з часу проголошення її незалежності і головної – укладення Базового Договору “Про дружбу, співробітництво і партнерство” між Україною та Росією.

7. Встановлено, що розв’язання такого складного питання, як підписання Базового договору, відбулося ще з ряду причин. Перша – це Основний акт, підписаний 27 травня 1997 року в Парижі між НАТО й Росією, який відкрив шлях для розширення НАТО на Схід. Друга – парафування двома днями пізніше Хартії про особливі відносини України й НАТО ( реалізована частково програмна мета НРУ про вступ України до НАТО). Третя – позиція фракції НРУ і її лідера В. Чорновола при обговоренні та ратифікації Базового договору у Верховній Раді України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки, а також уведені до наукового обігу документальні матеріали можуть застосовуватися при подальшій розробці теми, в науково-дослідницькій та лекційно-пропагандистській роботі, для читання у навчальних закладах курсу “Політичні партії та громадські організації: історія і сучасність”.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження та їх публікації у наукових виданнях виконані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету. Результати дослідження апробовано на Всеукраїнських наукових конференціях “Інтелігенція і влада” (м. Одеса, 2003-2007 рр.) та VI Всеукраїнської конференції “Народний Рух України: місце в історії та політиці” (м. Одеса, вересень 2005 р.).

Теоретичне значення дисертації. Дослідження пропонує певну модель розгляду українсько-російських відносин на базі програмних положень найбільш впливової національно-демократичної сили часів здобуття і утвердження незалежності України.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в п’яти авторських наукових статтях, що опубліковані у виданнях, затверджених як фахових ВАК України та матеріалах наукової конференції.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Повний обсяг дисертації становить 217 сторінок. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури ( 311 найменувань на 21 сторінці).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність теми та ступінь її наукової розробки, визначені об’єкт і предмет, мета й завдання дослідження, джерельна основа та наукова новизна дисертаційної роботи, визначаються її методологічні принципи та методика, зв’язок з іншими науковими програмами та проектами, а також наукове та практичне значення. Наведена інформація щодо апробації положень дисертації.

У першому розділі Історіографічна та джерельна база дослідження” міститься огляд історіографії і джерельної бази дослідження, аналіз і оцінка публікацій, присвячених розвитку українсько-російських взаємин в контексті діяльності НРУ, а також загальна характеристика основних напрямків і особливостей розвитку сучасної українсько-російської історіографії під кутом зору вивчення українсько-російських стосунків, що побачили світ у 90-х роках XX ст.

Перший параграф присвячений історіографії проблеми. Монографія В. Мироненка найбільш повно представила російську історіографію українсько-російських відносин і є однією з перших ґрунтовних публікацій, що започаткувала нові, наукові підходи до висвітлення історіографії цих взаємовідносин. Монографія українського вченого В. Петровського в свою чергу дає комплексний аналіз сучасної західної наукової літератури українсько-російських відносин. В рамках дослідження україно-російських взаємин, які обмежуються діяльністю НРУ, цікавими є праці Т. Кузьо, Е. Вілсона та Р. Шпорлюка.

Роботи Т. Кузьо підбивають підсумок десятилітньому періоду розвитку сучасних українських досліджень на Заході. В аналізі історичного контексту української політики національної безпеки Т. Кузьо визначає, що Росія була і буде найближчим часом головною зовнішньою загрозою незалежності України, а Спілка офіцерів України (СОУ), яка пов’язана з Рухом, була головною рушійною силою у поширені ідей націоналізму серед військових та стриженім збройних сил України.

Проблема відносин з Росією – один з лейтмотивів книги Р. Шпорлюка "Імперія та нації". Автор вважає, що Чорнобиль став першою подією, яка спричинила розвиток процесів і, зрештою, вилилася в широкий національний рух. Рух робить Чорнобиль основним питанням у своїй боротьбі за незалежність України від Москви.

Багато сторінок подіям часів здобуття Україною незалежності та відображення визначної ролі Руху у цих подіях, а також його вплив на політику побудови україно-російських відносин відведено у праці Е. Вілсона „Українці: несподівана нація”. На думку автора, у часи боротьби зі старим режимом більшість українців, у тому числі і рухівці, на відміну від населення балтійських республік, підсвідомо уявляли самостійну Україну в кордонах Радянської України і тому Перший з’їзд Руху не ставив питання на відокремлення України від СРСР.

Важливий за своїм характером і спрямованістю матеріал, що стосується теми дослідження, представлений в працях, авторами яких виступали в різний час С. Кульчицький, К. Дикань, І. Курас, Ю. Шаповал, В. Петровський, В. Кремінь, Є. Базовкін, С. Здіорук, В. Бичек, Ю. Бадзьо, А. Білоус, В. Литвин, А. Русначенко, Д. Кублицький, В. Піховшек, С. Конончук, Р. Евзєров, Р. Манєкін, О. Гринів.

До окремих аспектів впливу політичної діяльності НРУ на зовнішню політику України в українсько-російських відносинах та перспектив розв'язання існуючих міждержавних проблем зверталися та висвітлювали у своїх дослідженнях Г. Гончарук, О. Гарань, В. Ковтун, О. Шановська, Ю. Діденко та інші.

К. Дикань у праці “Десять років по тому: від УГС до…Історія новітнього партійного будівництва” характеризує програми і політичну діяльність українських партій. Відмічається, що у Програмі НРУ українсько-російські відносини розглядаються у контексті національної безпеки. Росія фактично є постійним джерелом нестабільності й зовнішньої загрози для України через те, що вона проголосила своїм зовнішньополітичним пріоритетом економічну та військово-політичну реінтеграцію пострадянського простору, у якому вона домінуватиме. До того ж Росія не відмовилась остаточно від територіальних претензій до України.

Процесу формування і діяльності Руху у складі народно-демократичної опозиції присвячені праці Ю. Бадзьо й А. Білоуса. Автори простежують стосунки Руху та першого президента України, вказують на значні тактичні прорахунки Руху, щодо взаємодії з Л. Кравчуком, коли на з’їзді НРУ більшість відкинула пропозиції першої особи “партії влади” на співробітництво, залишивши його наодинці зі своїм різношерстим апаратом и лишивши себе реальної можливості впливати на політичні процеси та втілювати у життя свої програмні положення.

Новітню політичну історію України з оцінкою участі НРУ у складному процесі державотворення охарактеризував В. Литвин. Визначивши НРУ як найбільш вагому народно-демократичну силу, дослідник звинувачує Рух у тому, що рішення про без’ядерний статус України було прийнято завдяки рухівцям, які є послідовними провідниками лінії на відмежування від Росії за будь-яку ціну.

Документи й матеріали з участі НРУ у розвитку українсько-російських відносин найшли відображення у фундаментальній праці “Тисяча років української суспільно-політичної думки”. До цього видання включені матеріали, яки відображають події термінового засідання Президії ВР України під керівництвом Л. Кравчука з приводу московського путчу. Єдина сторона, що наполягала на визначенні ГКЧП як організації контрреволюційної та активно заявляла про свою підтримку Б. Єльцина, російської демократії і закликала про допомогу захисникам Білого дому, були депутати Народної Ради, основу якої складали рухівці – І. Драч, В. Чорновіл, Л. Танюк, Д. Павличко, О. Ємець, В. Яворівський, та інші.

Дві збірки за редакцією Д. Кублицького характеризують рухівське бачення українсько-російських відносин, програмні цілі і практичну діяльність Руху в контексті цих відносин. Ці збірки є своєрідним аналізом політичної палітри Росії й України і допомагають зрозуміти, якою може буде російська політика стосовно України й українська – стосовно Росії – у недалекому майбутньому.

Значний масив оригінальних, вперше опублікованих документів і матеріалів з питань національно-визвольного руху в Україні, містить праця А. Русначенка “Національно-визвольний рух в Україні: сер. 1950-х – початок 1990-х рр.” Автор висвітлює ініціативні заходи Руху щодо перетворення СРСР у союз суверенних народів, заяви і дії Руху з приводу участі представників України в підготовчому процесі до підписання Союзного договору.

Автори видання “Політична історія України. ХХ століття” відтворюють картину генезису Руху та покладають на керівників цієї партії відповідальність за неспроможність об’єднати всі демократичні рухи України, розширити електоральну базу на сході й півдні України, серед неукраїнського населення, що в подальшому зумовило труднощі демократичного розвитку подій у державі і міждержавних відносинах з Росією.

Монографія Р. Евзєрова містить системний аналіз конкретних соціально-економічних і політичних процесів в Україні в глобальній системі координат. Аналізуючи позиції політичних партій відносно орієнтації Схід – Захід, автор наголошує на вагомості політичного впливу в Україні Руху та КПУ. Рух значиться серед головних прихильників інтеграції із Заходом.

Джерельній база дослідження представлена сукупністю найрізноманітніших письмових джерел: програм, заяв, декларацій та інших носіїв відомостей що до поглядів НРУ на розвиток зовнішньої політики взагалі та українсько-російських відносин зокрема.

Найбільше документального матеріалу опрацьовано у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України) та Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВ України).

Крім головних документів фонди зберігають листи НРУ до Президента України, державних громадських установ, місцевих осередків Руху і громадських діячів про проведення масових політичних заходів, про захист української державності, надання допомоги демократичним силам, організаційних та інших питань діяльності НРУ; Заяви НРУ.

Суттєвим доповненням до архівних джерел стали документи та матеріали НРУ оприлюднені в збірниках. Серед них – стенографічні звіти Великих зборів НРУ, які містять основні напрямки діяльності та завдань Руху, що розглядалися на з’їздах; програмні документи, ухвали, заяви, звернення Центрального Проводу НРУ, Великої та Малої Рад НРУ.

Широко використано також матеріали преси та періодичних видань. Ці матеріали зробили значний внесок у висвітлення процесів, що відбувалися в Україні у контексті українсько-російських відносин – “Літературна Україна”, “Народна газета”, “Час/Time”, “Дзеркало тижня”, “Голос України”, “Юг”, “Урядовий кур’єр”. Ці видання публікують матеріали програм і з’їздів Руху, інформацію про ставлення фракції НРУ до проблем зовнішньої політики, взаємовідносин з Росією, тексти законів, урядові повідомлення та інше.

Життя осередків Руху та інформацію про різні заходи, які здійснювали крайові рухівські організації, заяви та звернення з приводу важливих політичних подій, що відбувались в Україні, відбивають газети крайових організацій НРУ: “За вільну Україну”(Львівська КО НРУ), “Рух”(Одеська КО НРУ), “За вільне Поділля”(Вінницька КО НРУ), “Волинь”(Рівненська КО НРУ), “Український Південь”(Миколаївська КО НРУ), “Луганські вісті”(Луганська КО НРУ).

У дослідженні також використано матеріали сучасної періодики, зокрема журналів “Розбудова держави”, “Сучасність”, “Віче”, “Політика і час”, “Самостійна Україна”. На їх сторінках публікували своє бачення українсько-російських відносин історики, громадські діячі, політики, у тому числі лідери Руху Ю. Костенко, М. Поровський, П. Осадчук, Д. Павличко та інші.

Складовою джерельної бази дослідження є джерела особового, приватного походження. До таких публікацій належать, зокрема, документальні спогади Л. Лук’яненка, П. Шелеста, праця Ю. Бадзя. Важливими стали праці В.Чорновола, І. Драча, І. Дзюби, М. Поровського, С. Хмари, Л. Танюка, що допомагають виявити еволюцію поглядів лідерів Руху.

Підсумовуючи результати аналізу історіографічної і джерельної бази зазначено, що історіографія та джерельна основа проблеми в цілому перебувають ще на етапі свого становлення, що зумовлено близькістю подій для дослідників та недооцінюванням можливостей національних рухів. Попри все це, використані в даному дослідженні матеріали дозволяють висвітлити проблему.

Другий розділ „Теоретичний аналіз історико-політичних та світоглядних витоків ідеології Руху (в контексті українсько-російських відносин)” здійснює аналіз історичних та ідеологічно-політичних витоків, покладених в основу програмних положень і практичної діяльності НРУ та висвітлює історичні уроки українсько-російських взаємовідносин.

У розділі зроблено аналіз основних проблем історичних взаємин України й Росії у ретроспективі, що дало змогу констатувати – це є болісним місцем у сучасному взаємному погляді двох близьких народів. Стійкі стереотипи міфів, що склалися за довгий час, політизованість поглядів на історію, різні світоглядні установки, – все це відбилося на масовій свідомості, на наукових дослідженнях та міждержавних відносинах наших країн.

Тема спадщини Київської Русі для сучасної Росії є незмінною для обґрунтування возз'єднання України з Росією. Вона використовується багатьма політичними організаціями як в Росії, так і в самій Україні. Ще більш тенденційно в російській історії висвітлене питання входження України до складу Росії.

За часи незалежності науковцями і політиками України багато чого зроблено, щоб відділити міфи від справжньої історії і покласти край використанню історії в справі знищення української державності. Вирішення теоретичних проблем давньої історії українсько-російських відносин дозволяє розглянути проблему даного дослідження з урахуванням історико-політичного підґрунтя.

На жаль, на державному рівні Україна впродовж своєї незалежності так і не виробила чіткої державної ідеології і не дала відповідь на запитання що до причини нещастя нашої нації. Відповідь на це питання ідеологи Руху знайшли у мислителів українського відродження Т. Шевченка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Франка та інших діячів українського відродження, а також дисидентського і гельсінського руху 60-80 років XX сторіччя.

Ідеї взаємовідносин між росіянами і українцями у працях мислителів українського відродження покладені в основу Програми і політичної діяльності НРУ. Лідери Руху впевнені, що здатність до еволюції поглядів і уявлень про історію українсько-російських відносин, з кожного боку, дозволяє виявити у внутрішніх плюралізмах сприймання історії потенціал порозуміння і можливості дружніх добросусідських взаємин.

Отже, у сенсі історичної спадковості ідеї, що були закладені мислителями українського відродження XIX – XX сторіччя, дисидентським і гельсінським рухом 60-70 років призвели в кінці 80-х років ХХ століття до появи НРУ, політичної сили, що заклала фундамент сучасної державної незалежності України. Ці ідеї в концентрованому вигляді записані в діючій програмі НРУ.

У третьому розділі дисертації „Українсько-російські відносини в політиці й практиці Народного Руху України (1989-1998 рр.)” здійснено обґрунтування періодизації українсько-російських відносин та аналіз політичної діяльності Руху в контексті цих взаємовідносин в зазначений період. Періодизація зроблена за важливістю внутрішніх та зовнішніх подій, розвитку партії і досягнення головної мети Руху – отримання Україною незалежності і відбудови нової Української держави.

Розгляд історії відносин з програмних положень Руху за перебудову дає можливість проаналізувати і представити одну з моделей розвитку українсько-російських відносин, яку запропонував у своїй програмі Рух. В дисертації розглянута теза, що в українській політичній еліті домінують дві моделі на форми і методи організації взаємовідносин з Росією – інтеграційна та прагматична.

Інтеграційна точка зору переважно представлена партіями лівого напрямку – КПУ, СПУ і ПСПУ, яки намагаються зберегти наступництво у соціально-політичному розвитку України з її недалеким минулим.

Прагматична точка зору уособлюється партіями національно-демократичного спрямування, насамперед Рухом. В дисертації показано, як послідовно від I до II з’їздів Руху зростали вимоги і гасла НРУ до влади – від підтримки офіційної лінії на перебудову – до гасла політичної незалежності України на II з’їзді Руху. Останнє стало можливим після того, як у ВР опозиція дістала чверть від усіх депутатських мандатів.

З ліквідацією у грудні 1991 року СРСР і створенням СНД почався другий період українсько-російських відносин – коли Росія почала дбати про створення нової імперії і інтереси новоутворених держав стали протилежними. У зв’язку з цим перед Рухом виникали нові програмні завдання. На III з’їзді ( 28.02 – 1. 03.1992 р.) Рух заявив про свою опозицію до влади і став однією з перших політичних партій, яка у своєму головному програмному документі визначила вирішальним завданням у реалізації гарантій національної безпеки України інтеграцію в європейські політичні та економічні структури.

Подальший розвиток програмні завдання знайшли в новій редакції Програми, прийнятої VІ Зборами, 15-17 грудня 1995 р. Поглибився окремий підрозділ програми – політика зовнішніх і українсько-російських відносин. Щоб уникнути загрози стати буферною зоною чи бути підкореною Росією та забезпечити національні інтереси України у міжнародних відносинах, Рух ставив завдання розширення НАТО й перетворення цієї структури в систему колективної безпеки в Європі, де б знайшлося місце й для України та розвиток плідних відносини з Євросоюзом і отримання статусу асоційованого члена ЄС. Натомість, в Програмі НРУ визначається як незаперечне те, що українсько-російські відносини є особливим завданням української зовнішньої політики, яке полягає у добросусідстві і вирішенні суперечливих питань із Росією. Для забезпечення рівноправності українсько-російських відносин програмою передбачено:

1. Формувати українсько-російські відносини на основі взаємної вигоди та поваги до незалежності, суверенітету, виходячи з національних інтересів України.

2. Не входити до замкнутих економічних та політичних структур за участю Росії, здатних поставити під загрозу безпеку України чи можливість її iнтеґрацiї в євроструктури.

3. Домагатися повернення Росією українських національно-культурних цінностей, справедливого розподілу активів та пасивів колишнього СРСР.

4. Проводити політику, спрямовану на виведення з території України російських військових формувань, домагатися денонсації відповідних двосторонніх угод.

5. Домагатися демаркації і делімітації україно-російського кордону, розмежування акваторій Азовського, Чорного морів та Керченської протоки; встановлення світових цін на транзит російських нафти і газу.

6. Домагатися заборони політизованих та воєнізованих організацій, керівні центри яких перебувають за межами України, та тих, чия діяльність становить загрозу державній незалежності й територіальній цілісності України.

У другому параграфі 3-го розділу „Роль НРУ в здобутті та відстоюванні незалежності України” зроблено розбір подій від проголошення ідеї незалежності України на Установчому з’їзді Руху до виходу РРСФР зі складу СРСР і денонсації Союзного договору 1922 року (8-10.09.89 - 12 грудня 1991 р.).

Практично одразу ж, після І-го з’їзду Руху, українські національні сили на чолі з Рухом продемонстрували владі свою силу, коли 17 вересня 1989 р. у демонстрації з приводу 50-річчя введення радянських військ до Західної України у Львові взяли участь 150 тис. осіб.

З початком роботи ВР УРСР у парламентському режимі політичне життя в Україні отримало новий імпульс. Представники опозиційних сил, на чолі з Рухом, отримали біля чверті мандатів i тим самим стали досить впливовою силою вже всередині законодавчої влади. Утворилася організована парламентська опозиція - Народна Рада, ініціаторами якої виступили депутати-рухівці. У прийнятті політичних рішень Народна Рада протистояла консервативній компартійній більшості, яка наполягала на підписанні нового Союзного договору.

Процеси протистояння центральній владі СРСР з боку керівництва РФ призвели 12 червня 1990 р. до прийняття Декларації про державний суверенітет РРФСР. Там фігурувала теза про верховенство російських законів над союзними, чим скористалися депутати Руху і Народної Ради – вони винесли на розгляд питання про державний суверенітет України. Під тиском складного комплексу чинників та обставин 16 липня 1990 року було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, що фактично заклало юридичні підвалини майбутньої розбудови незалежної держави.

У вересні по Україні пройшла, ініційована НРУ та УРП, масштабна політична акція проти Союзного договору. Під тиском обставин ВР УРСР змушена була прийняти 17 жовтня 1990 р. постанову в якій укладання союзного договору вважалось передчасним і передбачалось до 30 листопада привести діючу Конституцію у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України.

Намагаючись розширити та поглибити завоювання опозиції, Рух скликає ІІ З’їзд (25-28 жовтня 1990 р.). З’їзд Руху прийняв 12 документів, зокрема – заяву проти підписання союзного договору; звернення "До українського народу" з приводу спроби московського патріарха Алексія провести богослужіння в Софійському соборі та побиття народних депутатів під стінами Собору; звернення "До громадян України – членів КПРС" (із закликом виходити з лав компартії); "К гражданам Украины, считающим русский язык своим родным" (із закликом підтримати боротьбу за волю України); "До парламенту і народу України щодо ситуації в Криму; ухвалу "Про міжнаціональні відносини в Україні". З’їзд констатував, що тільки окремо незалежна Україна і незалежна Росія, – можуть відродити й розвивати свою духовність, що тільки окремо можуть увійти вони до спільного європейського дому.

Листопадовий візит до Києва Голови Верховної Ради РСФСР Б. Єльцина закінчился укладенням Договору між суверенними Україною та Росією.

Протистояння у Москві двох центрів влади – союзного і російського сягнуло свого апогею в ніч на 21 серпня, коли ГКЧП зазнав поразки. Для націонал-демократів відкрилася можливість реалізувати ідею побудови незалежної Української Держави. Виходячи з ситуації та на вимоги демократичної опозиції на чолі з Рухом, позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила Акт про державну незалежність України.

Остаточно долю СРСР вирішила Росія, коли 12 грудня 1991 р. вийшла зі складу Союзу, рішенням свого парламенту денонсувавши Союзний договір 1922 р.

Третій параграф 3 розділу „Реінтеграція СРСР та вплив НРУ на формування стосунків з Росією в період національного підйому і економічної кризи (кінець 1991 – 1994 р.)” присвячений аналізу політичної діяльності Руху в період президентства Л. Кравчука.

Здобутий суверенітет України передбачав створення власної системи органів державної влади. Перед Рухом постало стратегічне завдання – забезпечення процесів відновлення державності, закладення і зміцнення її основ, контроль за вирішенням всіх гострих зовнішньополітичних проблем у відносинах з Росією, що стояли перед Україною часу проголошення її незалежності.

Не зважаючи на внутрішній конфлікт в Русі після президентських виборів, з приводу свого подальшого статусу і діяльності у складі Народної Ради та у взаємовідносинах з владними структурами і Президентом України, політика рухівських депутатів в парламенті була єдиною – вона була направлена на розбудову і укріплення державності. На вимоги демократичних сил влада була змушена в січні 1992 р. розпочати процес приведення розташованих в Україні військ до присяги на вірність українському народові.

Опір з боку Росії щодо України, який прогнозував в доповіді на II з’їзді НРУ Голова Руху І. Драч, почався з самого початку вирішення міждержавних питань, пов’язаних з долею Чорноморського Флоту, статусу Севастополю та Криму. Практично одночасно – на початку 1992 р. з’явились взаємно суперечливі укази президентів України та РФ про підпорядкування ЧФ своїм державам. З цього моменту починається складний процес вирішення даної проблеми, який триває і досі.

У такій обстановці відбулись ІІІ Збори Руху, на яких був присутнім Президент України Л. Кравчук. З’їзд прийняв Ухвалу III з’їзду Руху з вимогами про вихід України з СНД, зробив заяви „Про становище в Криму” і “За добросусідські, взаємовигідні відносини України і Російської Федерації”. У векторі протидії зовнішньому впливу Росії на деструктивні процеси в Україні Рух сконцентрував свою увагу на питаннях викриття сепаратизму кримського керівництва, критиці політики поступків Президента України в переговорах з Росією відносно ЧФ і участі в проекті СНД. На з’їзді докорялося Росії за спокусу розіграти “кримську карту” та влаштування різних інсинуацій навколо ЧФ та створення Української Армії.

У квітні 1992 р. фракція НРУ у Верховній Раді зробила Заяви - з приводу захисту державної незалежності та розвитку подій довкола Криму та ЧФ з вимогами до Президента та ВР захистити державну незалежність і інтереси України. Під тиском депутатів Верховна Рада і Президент зробили крок в напрямку захисту інтересів держави – почалось формування ВМС і Збройних Сил України.

На рішення ВР Криму 5 травня 1992 р. про державний суверенітет Криму НРУ відреагував декількома заходами. В Ухвалі Малої Ради від 9 травня 1992 р. "З приводу ситуації в Криму" Рух засудив антидержавні дії сепаратистських сил у Криму, які виявилися в прийнятті документу про державну самостійність Криму, звинуватив Президента та уряд України у безвідповідальності щодо очевидних фактів втручання у справи України з боку Російської держави.

Рух вимагав від Президента категоричних протестів через дипломатичні канали проти втручання Росії у внутрішні справи України, негайної реорганізації Кабміну України, який повинен очолити безпосередньо Президент держави, анулювання Верховною Радою України незаконного Акту про самостійність Криму, скасування призначеного на 2 серпня 1992 р. незаконного референдуму в Криму, розпуску тимчасової ВР Криму, введення в Криму президентського правління на період до обрання законної ВР Криму, притягання до кримінальної відповідальності за протидержавну змову з метою порушення територіальної цілісності України організаторів незаконного акту, невідкладного запровадження інституту громадянства України, заборони діяльності партій і громадсько-політичних організацій, метою яких є порушення територіальної цілісності України.

У зв’язку з одностороннім скасуванням Верховною Радою Росії Акта 1954 р. стосовно підпорядкування Криму, що було втручанням у внутрішні справи України, Рух, наводячи аргументи про загрозу цілісності і незалежності держави, наполягав на звернені ВР України до Північноатлантичної Асамблеї. 3 червня 1992 р. ВР ухвалює таке звернення.

У таких складних умовах 23 червня 1992 р. у Дагомисі відбулись україно-російські переговори між президентами двох країн Б. Єльциним та Л. Кравчуком. Додаткова зустріч президентів відбулася 3 серпня 1992 р. в Ялті. Було підписано Угоду про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту.

Позиція Руху відносно підписаних угод висловлена в Заяві, яка констатувала, що прийняття дагомисько - ялтинських угод були поступкою Української сторони, яка ставить під загрозу незалежність держави. Події в Криму і навколо ЧФ викликали зміни в Статуті і Програмі Руху та появу об’єднуючої ідеї, яка була знайдена В. Чорноволом. Вона полягала у перетворенні Руху на партію. Потрібна була й програма дій у новій якості, яка б окреслила провідні аспекти в розбудові незалежної України і захисту її від зовнішніх зазіхань. Такою програмою мала стати ”Концепція державотворення”, яка була затверджена на IV з'їзді Руху 4-6 грудня 1992 р. Учасники з'їзду відкинули ідею федералізації українських земель, як таку, що є небезпечною для України, враховуючи сусідство Росії.

Це був своєчасний захід, бо вже 28 лютого 1993 р. Б. Єльцин звернувся із заявою до коаліції "Громадянський Союз" з проблем збереження миру в колишньому СРСР. У зверненні він сказав, що настав час, коли авторитетні міжнародні організації, включаючи ООН, мають надати Росії особливі повноваження, як гаранту миру і стабільності в регіоні колишнього СРСР.

Прагнення Росії одноосібно перебрати на себе роль гаранта миру і безпеки в регіоні колишнього СРСР несло в собі, на думку Руху, неприховану загрозу створення такої ситуації, за якої на одну з країн-учасниць СНД буде покладено "поліцейські" функції. У зв'язку з цим МЗС України звернулося до Генерального секретаря ООН.

На початку липня 1993 р. у Верховній Раді відбулися закриті засідання, на яких розглядалися основні напрямки зовнішньої політики України та воєнна доктрина. Великої критики з боку НРУ зазнав, передусім, розділ, який фіксував без’ядерний статус України та військову присутність Росії в Україні. Рух вимагав від Верховної Ради України ухвалити постанову про те, що ядерна зброя, яка розміщена на території України, як матеріальний ресурс, є власністю України. Щодо інших розділів воєнної доктрини, то дискусія точилася, в основному, навколо “блоковості” чи “позаблоковості” України. Позиція Руху була однозначною – ніяких воєнних блоків з Російською Федерацією, яка не облишила на найвищому рівні висувати до України територіальні претензії.

Напруження в українсько-російських відношеннях дістало апогею з прийняттям Верховною Радою РФ постанови від 9 липня 1993 р. з приводу міста Севастополя. Україна звинуватила Росію у порушенні міждержавних домовленостей стосовно ЧФ і принципів міжнародного права відносно Севастополя. Рух кваліфікував ці дії Росії як грубе порушення загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, відвертим втручанням у внутрішні справи України, посяганням на її територіальну цілісність і недоторканість її кордонів, грубим порушенням міжнародних зобов'язань, що виникають з членства Росії в ООН та двосторонніх українсько-російських угод, зокрема українсько-російського Договору від 19 листопада 1990 р., і вимагав від Президента України звернення до Ради Безпеки ООН. Рада Безпеки підтвердила в цьому зв'язку територіальну цілісність України у відповідності зі Статутом ООН.

Тим часом, в рамках СНД Росія проводила активну роботу по підготовці економічного Союзу з наддержавною структурою, який планувалося підписати у вересні 1993 р. Російські парламентарії вели антиукраїнську пропаганду по Україні, а Президенти України і Росії домовились щодо подальшої долі ЧФ на користь Росії.

У зв'язку з цим Народній Рух зробив заяву від 1 вересня 1993 р. "З приводу домовленості між президентами України і Росії по ЧФ та ядерній зброї України" з рішучим протестом діям Президента, який поступився на переговорах з розподілом ЧФ і сприяє створенню економічного Союзу, в якому передбачено створення наддержавних структур. Рух закликав громадян України підтримати загальний політичний страйк та інші акції громадянської непокори 28 вересня з вимогами припинення повноважень ВР України та проведення всеукраїнського референдуму про довір'я Президенту в день виборів за новим виборчим законом.

Заяви і протести демократичних сил на чолі з Рухом проти поступок державним суверенітетом України та втягування України у співдружність з наддержавними структурами дали свої результати. Коли 24 вересня 1993 р. була підписана угода голів держав СНД про створення Ташкентського пакту коаліційних миротворчих сил СНД під російським командуванням, Україна, відмовившись від підписання Ташкентського договору, показала небажання брати участь у будь-якому військовому блоці з Росією.

В жовтні 1993 р. за наполегливим натиском Руху і демократичних сил у ВР