АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

НАЙЧУК Антон Віталійович

УДК 141.7:111.11

ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА УКРАЇНИ
В КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ: ЦИВІЛІЗАЦІЙНА ВЗАЄМОДІЯ

09.00.10 – філософія освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ, 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України
Бех Володимир Павлович,
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова, перший проректор.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Скотна Надія Володимирівна,
Дрогобицький державний педагогічний
університет імені Івана Франка,
декан соціально-гуманітарного факультету;

кандидат філософських наук, доцент
Ярошенко Алла Олександрівна,
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова, доцент кафедри
теорії та методології соціології.

Захист відбудеться 20 грудня 2007 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Басті-онна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бас-тіонна, 9.

Автореферат розісланий 17 листопада 2007 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.С.Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глобалізаційні процеси, які охопили всі ланки людської цивілізації, не обійшли стороною і освіту. Особливого сенсу і змісту набуває ціннісно-світоглядне ставлення людини до світу і самої себе в освіті. Її головними завданнями виступає розвиток всебічно-роз-винутої особистості, тобто зі світоглядом, який забезпечує гармонійну взаємодію людини з іншими людьми, суспільством та природою. Це своєю чергою сприяло появі нової проміжної ланки між філософією та освітою – філософії освіти, тому що взаємодія між філософією і освітою завжди відігравала суттєву роль у розвитку людства.

Проблеми, підняті філософією освіти, а саме гуманістичне спрямування освіти, формування всебічно-розвиненої людини, поєднання інтересів особистості із загальними цінностями та інтересами стали реальністю нашого сьогодення. Разом з тим, поза увагою вчених продовжує залишатися коло проблем, пов’язаних із формуванням філософсько-педагогічної думки у навчальних закладах України, впливом на ці процеси політичних, економічних і культурних глобалізаційних хвиль, які супроводжували Україну протягом усієї історії, що, своєю чергою, вплинуло і на формування освітньої парадигми, яка увібрала в себе як національні, так і загальнолюдські цінності.

Дослідження цієї проблеми, на основі цивілізаційного підходу, на нашу думку, має вагоме як загальнотеоретичне, так і прикладне значення. Адже виявлення складностей і суперечностей процесу розвитку філософсько-педагогічної думки, формування освітньої парадигми, на різних етапах цивілізаційного розвитку, можуть допомогти філософам, соціологам, педагогам глибше збагнути сучасні проблеми філософії освіти, посприяти розробці нових концептуальних основ даної дисципліни, знайти своє особливе місце в оптимізації вирішення проблем сучасності, пов’язаних з інте-гративним розвитком цивілізації та глобальними проблемами, які гостро проявилися на рубежі ХХ та ХХІ століття.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, актуальність обраної теми обумовлюється необхідністю вивчення впливів політичних, економічних і культурних глобалізаційних процесів на розвиток філософсько-педагогічної думки в Україні та їх впливу на формування освітньої парадигми.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Дослідження освіти як соціального інституту пов’язано з аналізом широкого кола наукових проб-лем. Незважаючи на те, що предметна сфера, окреслена темою дисерта-ційної роботи, раніше науковцями спеціально не розглядалася, все ж таки окремі її аспекти отримали своє висвітлення в рамках розробки різних підходів і концепцій із питань освіти, цивілізації, глобалізації в працях нау-ковців. Аналіз проблем, пов’язаних із цивілізаційним розвитком містяться у працях зарубіжних дослідників (А.Тойнбі, Г.Маркузе, Д.Белла, Е.Тоффлера, К.Ясперса), російських вчених (В.Василенко, В.Семенова, А.Урсула, Ю.Яковця та ін.) та українських вчених (В.Андру-щенка, В.Кременя, М.Михальченка, В.Пазенка та ін.). У їх дослідженнях стверджується, що цивілізація являє собою соціальну, засновану на загальних принципах форму організації життя людей. Початок становлення цивілізації науковці пов’язують із технологічною (неолітичною) революцією, яка і в подальшому впливала на суспільний розвиток, окреслюючи той чи інший етап цивілізаційного розвитку, який характеризувався певними політичними, соціально-економічними та культурними відносинами.

Важливе значення для дослідження становлення філософсько-педагогічної думки, парадигми освіти має взаємовплив між суспільствами цивілізації на тому чи іншому етапі розвитку, який виражається категорією – “глобалізація”. Дана проблема знайшла висвітлення у працях З.Баумана, У.Бека, Д.Іванова, В.Іноземцева, В.Максименко, В.Нечаєва, Дж.Розенау та інших, які висувають різні концепції трактування поняття “глобалізація” та її значення для суспільного розвитку, розкривають взаємо-вплив цивілізації.

Освіта, як одна із сфер соціокультурної реальності, завжди була складовою загальнофілософських побудов того чи іншого мислителя. Проблеми пізнання, знання, навчання, виховання знайшли відображення у працях зарубіжних класиків (Конфуція, Аристотеля, Квінтіліана, Ф.Аквінського, М.Монтеня, Ф.Бекона, Я.Коменського, Дж. Локка, К.Гель-веція, Ж.-Ж. Руссо, І.Канта, Ф.Гербарта та ін.). В Україні дана проблематика розглядалася у творах митрополита Іларіона, Володимира Мономаха, І.Вишинського, І.Копинського, І.Гізеля, П.Лодія, Г.Сковороди, П.Юркевича та ін.

У працях Д.Дьюі, Г.Жураковського, С.Сірополко, М.Стельмахо-вича, Є.Мединського та ін. авторів розглядається історія освіти, аналізуються системи освіти Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу, розкривається зміст, структура і методи навчання на різних етапах цивілізаційного розвитку. Але праці вказаних авторів виконані в педагогічному аспекті, соціокультурна обумовленість освіти подана в них недостатньо.

Дослідженню освіти як соціального інституту присвячені праці Г.Волкова, В.Нечаєва, В.Огнев’юка, Г.Волинки, В.Воловика, В.Журав-ського та ін. У них освіта аналізується як система, що має внутрішню будову, а також органічну цілісність, показується вплив на різні сторони соціального життя, на формування особистості.

Важливе значення для дослідження проблематики дисертації мають розробки вчених щодо сутності та функцій освіти на сучасному етапі ци-вілізаційного розвитку – інформаційному суспільстві. Так, В.Анд-ру-щенко, В.Бех, В.Кремінь, М.Михальченко, В.Стьопін розглядають застосування соціальної інформації в освіті та науці з погляду сучасної соціальної філософії і її трансформації на рівні знання, духовно-ціннісного досвіду людства, нації, особистості. В центрі уваги філософії освіти розглядаються проблеми функціонування, трансформації, управління, пізнання соціальної інформації в змісті та організації освіти (Є.Гусинський, І.Зязюн, С.Клепко, В.Лутай, М.Романенко та ін.). Сутність і зміст розвитку вищої освіти в інформаційному суспільстві, вплив останньої на інтелектуальний та емо-ційний розвиток особистості, формування організаційно-методичних і нау-ково-освітніх засад вищої освіти є об’єктом дослідження В.Астахова, В.Безпалько, А.Гуржія, Д.Швеця та ін.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов’язаний з темою науково-дослідної роботи відділу змісту філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України – “Філософія і методологія розвитку вищої освіти України в контексті європейських інтеграційних процесів” (РК № U002009).

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту вищої освіти АПН України протокол № 2 п. 4.7 від 10.03.2005 року.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає в системному аналізі становлення філософсько-педагогічної думки України на конкретно-історичних етапах розвитку суспільства та її вплив на формування системи освіти. Реалізації поставленої мети підпорядковане виконання таких завдань:*

уточнити основне поняття дослідження “філософсько-педа-го-гічна думка”;*

простежити підходи до вивчення філософсько-педагогічної думки;*

обґрунтувати принципи, методи та категорії філософсько-пе-дагогічної думки;*

розкрити сутність, зміст і форми розвитку філософсько-педа-гогічної думки під впливом цивілізаційних хвиль;*

проаналізувати основні засади філософсько-педагогічної думки в контексті формування єдиного освітнього простору Європи;*

охарактеризувати зміни в характері, змісті навчання та виховання в Україні під впливом глобалізаційних хвиль;*

встановити специфічні прояви глобалізаційних процесів у сучасній парадигмі національної освіти України;*

визначити детермінанти філософсько-педагогічної думки в оптимізації національної системи освіти.

Об’єктом дисертаційного дослідження є освіта як соціальний інститут.

Предметом дисертаційного дослідження виступає філософсько-педагогічна думка України в контексті цивілізаційних хвиль.

Основною гіпотезою дослідження є наукове припущення про те, що цивілізаційні хвилі, які виникають при переході від одного типу суспільства до іншого, спонукають до формування відповідної філософсько-педагогічної думки, на основі якої розбудовується парадигма освіти.

Методи дослідження. Відповідно до цілей і завдань дисертаційне дослідження здійснено за допомогою діалектичного, герменивтичного, порівняльного та структурно-функціонального методів. Використання зазначених методів у взаємозв’язку та взаємодоповненні дозволило виявити ключові суперечності та причинно-наслідковий зв’язок досліджуваних проблем, чинники і умови їх розв’язання, а також здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації на майбутнє. В основу дослідження лягли принципи науковості, цілісності, історизму, соціальної зумовленості, культуровідповідності, єдності загальнолюдського і національного, теорії і практики навчання і виховання.

Теоретичну основу дослідження і вирішення поставлених проблем складають праці вітчизняних науковців (В.Андрущенка, В.Беха, В.Во-ловика, А.Галь-чинського, С.Гончаренка, І.Зязюна, В.Лутая, М.Ми-ха-льченка, В.Шинкарука та ін.), російських філософів (В.Стьопіна, Є.Гусинського, Ю.Яковця та ін.), зарубіжних дослідників (А.Тойнбі, Е.Тоффлера, Б.Рассела та ін.), в яких аналізуються проблеми освіти, глобалізації, розглядаються окремі чинники, що впливають на формування парадигми та змісту освіти, форм і методів навчання в рамках конкретного типу цивілізації.

Емпіричну базу роботи становлять результати соціологічних досліджень, проведених науковими центрами України, Росії, Польщі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ньому вперше проаналізовано в контексті цивілізаційного розвитку вплив глобалізаційних процесів на формування філософсько-педагогічної думки України, виявлена специфіка освітньої парадигми, її вплив на систему, зміст і функції освіти в залежності від конкретно-історичних форм цивілізації.

У рамках роботи обґрунтовано низку положень, які конкретизують наукову новизну: *

розв’язано комплекс теоретико-методологічних проблем філософії освіти, а саме: з’ясовано сутність поняття “філософсько-педагогічна думка”, яка полягає у відтворенні образу системи освіти, що здатна забезпечити розвиток особистості у відповідності до умов суспільства, що часується з майбутнього етапу розвитку світової цивілізації; освіту розглянуто в контексті принципу системності і в сукупності поєднання цивілізаційних та глобалізаційних процесів, що дозволило досягти вищого рівня наукової достовірності, ніж у випадку уособленого розгляду освітніх, цивілізаційних і глобалізаційних сфер;*

проаналізовано на основі порівняльно-історичного методу підходи до вивчення філософсько-педагогічної думки: до кінця ХІХ ст. вона була невіддільною від проблематики загальнофілософських побудов того чи іншого мислителя; на початку ХХ ст. виокремлюється новий напрям філософії – філософія освіти. Встановлено основні чинники взаємовпливу і взаємозв’язку між світовими та національними тенденціями розвитку філософсько-педагогічної думки (культурні, економічні, інформаційні);*

розкрито вплив філософсько-педагогічної думки, що полягає у науково-світоглядних й ціннісних принципах, відповідних методах пізнання, навчання й виховання, педагогічних прийомах на формування освітньої парадигми та розбудови системи освіти на конкретно-історичних етапах цивілізаційного розвитку;*

висвітлено становлення та розвиток філософсько-педагогічної думки, освіти України на основі внутрішніх (політичних, соціально-економічних, культурних) та зовнішніх (прийняття християнства, польсько-католицька експансія, російське та австро-угорське панування, входження України до складу СРСР) факторів;*

проведено аналіз сучасних загальноцивілізаційних тенденцій (ядерні та екологічні проблеми, інтеграційні процеси, девальвація суверенітету держав, перехід до науково-інформаційних технологій), висвітлено їх вплив на формування філософсько-педагогічної думки, парадигми освіти, основою якої, виходячи із динаміки цивілізаційного розвитку, стає підвищення престижу освіти, самооцінки особистості, її індивідуальності та цілісності;*

на підставі аналізу сучасної освіти України з урахуванням загальноцивілізаційних та національних тенденцій визначено специфічні ознаки філософсько-педагогічної думки, парадигми освіти, в основі яких лежать проблеми, пов’язані з переходом від тоталітарного до демократичного суспільства. Обґрунтовано необхідність продовження реформування національної системи освіти в рамках Болонського процесу.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшій розробці філософських проблем освіти, орієнтованих на реформування та модернізацію сучасної освіти в умовах участі у Болонському процесі.

Результати наукового дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні окремих тем із філософії, соціології, культурології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження викладені у публікаціях автора, а також у виступах на науково-практичних конференціях: Наукова конференція викладачів та аспірантів за підсумками НДР (Кам’янець-Подільський, 2005, 2006, 2007), Міжнародна наукова конференція “Другі Міжнародні Драгомановські читання” (Київ 2006), Міжнародна наукова конференція “Треті юридичні читання” (Київ 2007), Міжнародна науково-теоретична конференція “Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХІ століття” (Київ 2007).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено у 7 наукових публікаціях у фахових виданнях ВАК України загальним обсягом 3,3 друкованих аркуша.

Структура та обсяг роботи. Мета і завдання дослідження, логіка реалізації пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел, що включає 263 найменування. Повний обсяг роботи становить 211 сторінок, основна частина дисертації 189 сторінок, 2 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, наводяться положення, що претендують на новизну, демонструється практична цінність отриманих результатів, описується структура і об’єм дисертаційної роботи.

У першому розділі “Методологічні аспекти формування світової філософсько-педагогічної думки” з’ясовано теоретичні та методологічні основи розв’язання досліджуваної проблеми.

У першому підрозділі “Поняття “філософсько-педагогічна думка” як головний концепт дослідження” обґрунтовується центральна категорія дослідження – “філософсько-педагогічна думка”, в основу якої покладено взаємозв’язок філософії та педагогіки: філософія як форма суспіль-ної свідомості, яка виробляє загальний цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, створюючи певний ідеал; зміст педагогіки складає підготовку людини до життя, формування її світоглядної та моральної позиції, становлення людини як особистості. Таким чином, з одного боку, “філософсько-педагогічна думка” формується як філософське узагальнення, пояснення і оцінка сенсу причинних зв’язків і тенденцій розвитку буття людини в світі, яке розгортається в наявних формах культури, з іншого, – через ос-віту трансформує в структуру свідомості особистості, створюючи відпо-відну освітню парадигму.

Визначається зміст поняття “філософсько-педагогічна думка”, основу якого складають взаємозв’язок філософії і педагогіки в підході до визначення змісту освіти, духовних цінностей на певному етапі історичного розвитку; це погляди філософів, педагогів на систему освіти і виховання; науково-світоглядні і ціннісні принципи, які впливають на вибір дослідницьких і освітніх пошуків; відповідні методи пізнання; способи накопичення, переробки й передачі знання в даній системі і педагогічних прийомах, які випливають з них, а також методик виховання і навчання.

У другому підрозділі “Теоретичний аналіз феномену філософсько-педагогічної думки” здійснено історико-генезисний аналіз становлення філософсько-педагогічної думки, виокремлено два основних етапи еволюції філософсько-педагогічної думки.

На першому етапі розвитку філософсько-педагогічна думка, охоплюючи час до кінця ХІХ ст., є невід’ємною частиною загальнофілософських побудов того чи іншого мислителя до однієї із сфер соціокультурної реальності – системи освіти. Вперше педагогічна думка зародилася в системі філософії стародавнього Сходу. Своє продовження вона набула у працях філософів античної Греції та Риму, де основною проблемою був пошук гармонійного розвитку особистості. Специфічною особливістю епохи Середньовіччя було те, що філософсько-педагогічна думка попадає під повну залежність від релігійної ідеології. В епоху Відродження філософсько-педагогічна думка знайшла своє вираження у працях М.Монтеня, Т.Мора, Ф.Рабле, які започаткували гуманістичні моделі навчання. Представники Нового часу (Ф.Бекон, Дж.Локк, Я.Коменський) та Просвітництва (К.Гельвецій, Д.Дідро, Ж.Ж.Руссо) синтезували досягнення своїх попередників, що знайшло своє логічне завершення у філософсько-педагогічній думці ХІХ – початку ХХ століть (І.Кант, Ф.Дістервег, Ф.Гербарт, К.Маркс, О.Конт). Філософсько-педагогічна думка даного періоду була орієнтована на дійсне пізнання світу з опорою на практичний досвід.

Становлення та розвиток філософсько-педагогічної думки в Україні розглядається в контексті загальносвітових тенденцій. Зародження філософсько-педагогічної думки відбувалося в часи Київської Русі, в основі якої простежується релігійно-моральна програма формування особистості. Філософсько-педагогічні категорії в XV–XVIII ст. були розвинуті у творах полемістів і діячів братських шкіл, викладачів та випускників Києво-Могилянської академії (І.Вишенського, І.Копинського, І.Гізеля, Г.Ско-вороди), де піднімалася проблема духовності людини. Подальший свій розвиток дані ідеї набули у працях О.Потебні, П.Юркевича, І.Франка.

Другий етап розвитку філософсько-педагогічної думки, який розпочався у ХХ ст., характеризується створенням окремого напрямку філософії – філософії освіти, особливістю даного періоду є те, що науковці не тільки систематизовано викладають свої власні думки, але й висувають соціальні проекти нових освітніх інститутів і принципів їх функціонування. Набули поширення різні концепції у філософії освіти: емпірико-аналітична філософія освіти, діалогічна філософія освіти, екзистенційно-герменевтичний напрям. Досліджуючи становлення філософії освіти в Україні, автор характеризує основні напрямки та проблеми сучасних досліджень, які знайшли відображення у працях В.Андрущенка, В.Кременя, В.Лутая, М.Михальченка, В.Огнев’юка, В.Ярошовця і пов’язані із висвітленням суперечностей трансформаційних процесів, формуванням національної освіти, виробленням парадигмальних основ сучасної освіти.

У третьому підрозділі “Принципи, методи та категоріальний апарат роботи” аналізується методологічний інструментарій дисертаційного дослідження.

Застосування парадигмального підходу Т.Куна передбачає в дослідженнях трьох складових: символічних узагальнень, загальновизнаних теорій, цінностей. В контексті даного дисертаційного дослідження парадигмою є формування моделі освіти на основі філософсько-педагогічної думки конкретного етапу історичного розвитку. Реалізація поставленої мети можлива за умов системного аналізу концепцій досліджуваного феномену в розрізі історичних епох. Даний підхід конкретизується діалектичним, синергетичним, історіологічним, системним, структурним методами.

Забезпечення єдності онтологічного, гносеологічного та праксеологічного аспектів дослідження філософсько-педагогічної думки, її впливу на формування освітньої парадигми забезпечується на основі з’ясу-вання змісту вихідних категорій: глобалізація, парадигма, навчання, виховання.

У другому розділі “Теоретичні аспекти формування сучасної філософсько-педагогічної думки” послідовно розкривається генеза розвитку філософсько-педагогічної думки та її вплив на формування освітньої парадигми, системи освіти.

У першому підрозділі “Суть, зміст та сучасна перехідна форма філософсько-педагогічної думки” дається характеристика тенденціям розвитку постіндустріальної цивілізації, показується, що визначальною рисою останньої є її людиноцентричний характер. Відповідно для постіндустріальної цивілізації основним завданням є звільнити творчий потенціал людини від диктату технократизму, надати можливість реалізувати свою самобутність, що безпосередньо ставить питання про формування нової освітньої парадигми. В рамках нової парадигми система освіти повинна функціонувати як безпосередній генератор нових соціальних реалій, що продукує соціальні зміни. Практичне значення для реформування системи освіти має аксіологічний аспект нової парадигми, де центральною постаттю в системі цінностей виступає людина та її ціннісні орієнтири. Саме їх розвитком зумовлюється процес гуманізації та гуманітаризації освіти на сучасному етапі як головний напрям реформування системи освіти. На основі освітньої парадигми переглядаються усталені форми навчальної та виховної діяльності, вибудовуються тенденції їх розвитку: зміст навчання має відображати все багатство раціональних знань людства; вироблення вмінь навчатися упродовж життя; утвердження особистісно-орієнтованої педагогічної системи.

У другому підрозділі “Зміни в характері, змісті навчання та виховання під впливом глобалізаційних хвиль” розкривається генезис змін у характері, змісті навчання та виховання під впливом цивілізаційного розвитку та взаємовпливів локальних цивілізацій.

Формування освітньої системи як самостійної сфери діяльності відбувається в країнах Сходу. У філософсько-педагогічній думці даного періоду сформувалася ідея всебічного розвитку людини. Вперше систематично почала проявлятися загальноцивілізаційна функція системи освіти як стимулятора прогресивного розвитку суспільства.

Аналізуючи вплив соціокультурних чинників на стан античної філософії, автор дійшов висновку, що як у грецьких, так і римських школах вона за своїм змістом носила гуманітарний характер. Загальнофілософською основою розвитку освіти стала пріоритетність виховання громадянина, корисного своєму суспільству. Відповідно, освіта була націлена не на соціальне “перевиховання” людини, а на розкриття всього позитивного, що в ній є.

Основою філософсько-педагогічної думки Середньовіччя виступали релігійні догмати. Основне завдання освіти полягало в тому, щоб формувати віруючу людину. Зміст освіти складають “сім вільних мистецтв” та теологія. Із релігією автор пов’язує початок нової хвилі культурних глобалізаційних процесів, які знайшли продовження в Новому часі. Основну роль у цих процесах відіграє місіонерство.

Виникнення нових форм, суспільних відносин і способів організації господарської діяльності сприяло зародженню капіталістичних відносин. Водночас набула поширення нова культура – Відродження. Філософсько-педагогічна думка цього періоду виступає як цілісна система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя. Проте важливі ідеї філософсько-педагогічної думки не знайшли свого відображення в освіті тому, що знаходилися під впливом Середньовіччя. Продовження ідеали Відродження знайшли в епоху Просвітництва, яка збагатила їх концепціями, що обґрунтовували можливість і необхідність практично-перетворюючої діяльності людини на основі раціонального пізнання. Проте саме в даний період була сформована система цінностей техногенної цивілізації, що призвело до радикальних змін в цілях, змісті та структурі освіти. Філософсько-педагогічна думка, зміст освіти характеризується яскраво вираженою практичною спрямованістю.

В Нову добу посилюється вплив Європейських країн на інші континенти. Даний процес набув цілеспрямованого характеру, його завданням була “європеїзація світу”. Особливістю процесу було те, що європейці, встановлюючи конструктивну взаємодію з представниками інших культурних традицій, кодифікували східні та африканські мови, прилучили їх до західних моральних цінностей.

У третьому підрозділі “Впливи глобалізаційних процесів на становлення єдиного освітнього простору об’єднаної Європи: болонська та постболонська перспективи” аналізуються інтеграційні процеси вищої освіти в Європі, пов’язані з глобалізаційною хвилею. Преамбулою інтеграції європейських освітніх систем стали Велика Хартія Університетів та Лісабонська конвенція, в яких визначається провідна роль вищої освіти в сучасному суспільстві, окреслюються основні принципи, якими мають керуватися університети: вільний доступ до вищої освіти; визнання єдиної кваліфікації; визначення термінів навчання. Дисертант, на основі аналізу рішень Сорбонської, Болонської, Празької, Берлінської, Бергенської конференцій, обґрунтовує думку подальшого реформування освіти в Європі у двох напрямках: європеїзації та компетентності. Європеїзм включає в себе розвиток у молоді почуття європейської тотожності; підготовку молоді до участі в соціальному і господарському розвитку спільноти; розширення знань у молоді про історію, культуру регіону. Основу принципу компетенції склали: набуття навичок і знань для конкурентоспроможності у світовій економіці; сприяння розвитку творчості, підприємництву; підвищення стандартів викладання та навчання.

У третьому розділі “Праксеологічні аспекти функціонування філософсько-педагогічної думки України на шляху до об’єднаної Європи” автор дисертаційного дослідження аналізує становлення та розвиток системи освіти в Україні.

Аналіз починається підрозділом “Трансформація української системи освіти під впливом аграрної та індустріальної хвиль”, в якому характеризується вплив на систему освіти глобалізаційних хвиль не тільки при переході від одного типу цивілізації до іншого, але й хвиль взаємо-впливів локальних цивілізацій. В історії розвитку української освіти дисертант виділяє п’ять таких хвиль: хрещення Київської Русі, польсько-католицька експансія, російське та австро-угорське панування, входження України до складу СРСР, вплив міжнародних організацій та транснаціональних корпорацій в умовах постіндустріального суспільства.

Формуванню системи освіти в Україні сприяв перехід суспільства до аграрної стадії розвитку і проникнення християнства, яке в поєднанні з культурними традиціями слов’ян виробило свою філософію, що базувалася на символічно-образному мисленні. Відповідно філософсько-педагогіч-на думка Київської Русі мала свій образ, який будувався на принципах: спрямованість на вирішення актуальних питань суспільного буття; обґрунтування духовно-практичних форм освоєння світу; увага до проблеми людини. В школах, які поділялися на вищу і нижчу, готували державних, культурних та церковних діячів. На відміну від західних шкіл, учні мали змогу знайомитися із працями філософів, хоча основу складало богослов’я.

У польсько-католицькій експансії дисертант виділяє два аспекти: з одного боку, вона носила асиміляційний характер, який практично реалізувався в поширенні католицьких та єзуїтських шкіл, з іншого – сприяла переорієнтації культурного життя на взаємодію з духовними надбаннями Заходу. В основу філософсько-педагогічної думки були покладені гуманістичні і реформаційні ідеї в поєднанні з греко-слов’янськими культурними традиціями. Центрами збереження української культури стають Острозька академія, братські школи, Києво-Могилянська академія, зміст навчання яких будувався на підготовці учнів до громадянського життя, сприяв створенню професійних наукових знань.

Промисловий переворот надав поштовх другій хвилі цивілізаційного розвитку – індустріальній, що сприяло формуванню загальної системи освіти, відкриттю низки вищих спеціальних навчальних закладів. Проте дані зрушення проходили під впливом асиміляційної глобалізаційної хвилі з боку Росії та Австро-Угорщини. Відповідно, проблема мети і завдання національного виховання була однією із центральних у філософсько-педагогічній думці даного періоду.

Четверта глобалізаційна хвиля пов’язується з розвитком радянської школи. Характерною особливістю даних процесів стала ідеологізація системи освіти і утворення уніфікованої школи для всіх республік СРСР. Відповідно, основною функцією освіти, з одного боку, було формування ідейного громадянина, з іншого – фахівця-спеціаліста, при цьому українська школа хоча і продовжувала існувати, але поступово втрачала свої національні ознаки.

У другому підрозділі “Специфічні прояви сучасної глобалізаційної хвилі на формування освітньої парадигми України” вибудовуються особливості сучасної освітньої парадигми України.

Українське суспільство, яке знаходиться у процесі трансформації, перебуває під впливом не лише сучасних глобалізаційних процесів, але й під впливом синдрому “радянська людина”. Відповідно, в Україні діють два історичні вектори: вертикальний – спадкоємність свого попереднього досвіду і його перетворення, або як піднесення, або як зниження якості, саме друге характерне для України; горизонтальний – запозичення чужого досвіду, взаємодія з іншими, до чого прагне Україна торуючи до Європейської спільноти. Дана ситуація ставить Україну перед вибором: або прискорена модернізація, або перехід до табору країн “третього світу”. Вихід з даної ситуації вбачається у розбудові моделі “організованого суспільства”, складовими якого є реабілітація гуманістичних цінностей, повернення до першооснов культурного поступу. Відповідно й освітня парадигма даного періоду має вибудовуватися на вихованні людей у дусі “вічних цінностей”, входження позитивних елементів з української традиційної освіти в нове суспільство. Дані ідеї знайшли відображення в освітянській реформі, в якій виділяється ряд етапів: перший (1991–1995) – базувався на проблемі розбудови освіти в контексті соціального завдання державотворення. Результатом реформування стало створення єдиного Міністерства освіти і науки, відкриття університетів різних форм власності, перехід до підготовки фахівців за новими напрямками; другий етап (1995–2005) – характеризується поверненням освіти до національних потреб і водночас її виходом на міжнародний освітній простір. Відповідно, була вибудована нова парадигма освіти, фундаментом якої стали загальнолюдські і національні цінності. Відбулися зміни у системі вищої освіти: формування нормативно-правового поля освіти, перехід до ступеневої системи навчання, створення концепцій гуманітарної освіти.

У роботі підкреслюється необхідність зміни парадигми організації навчального процесу, яка б передбачала перехід від традиційної освітньої моделі до нової, головною метою якої є всебічний розвиток особистості.

Вступ України в травні 2005 року до Болонського процесу став початком третього етапу реформування освіти, який спонукає до продовження реформ в контексті входження освіти в Європейський простір.

У третьому підрозділі “Напрямки та шляхи оптимізації національної системи освіти у дискурсі формування освітнього ідеалу інформаційної цивілізації” обґрунтовуються шляхи модернізації національної системи освіти в ракурсі членства України в Болонському процесі. На основі аналізу причин, які детермінують переорієнтацію національної системи освіти, дисертант, характеризуючи процеси модернізації – політичної, економічної, культурно-особистісної, стверджує, що успіх двох перших залежить насамперед від успіху культурно-особистісної соціальної модернізації, яка наповнює здійснювані реформи конкретним соціальним змістом, створює сприятливе соціокультурне середовище. Відповідно, процес модернізації висуває принципово нові вимоги до української системи освіти. Вона має стати своєрідною управляючою інстанцією по відношенню до всього соціуму – засобом продукування нової національної культури, що детермінує нові форми мотивації та поведінки членів української суспільства.

На основі мети, сформованої в “Концепції державної програми розвитку освіти в Україні на 2006-2010 рр.”, вибудовуються практичні шляхи і засоби, пов’язані з функціонуванням освіти, визначаються пріоритетні напрямки їх реалізації: гуманізація та гуманітаризація освіти; демократичний вимір освіти; європейський рівень якості й доступності освіти; інформатизація освіти.

ВИСНОВКИ

У висновках формуються теоретичні підсумки дисертаційного дослідження, пропонуються рекомендації теоретичного, практичного та методологічного характеру, вказуються найперспективніші напрямки подальшої розробки проблеми. Результати дослідження конкретизовані в наведених нижче положеннях:

1. В основі розбудови системи освіти, формування освітньої парадигми лежить філософсько-педагогічна думка, зміст якої складають: взаємозв’язок філософії і педагогіки до визначення змісту освіти на певному етапі історичного розвитку; погляди філософів та педагогів на систему освіти, етичних норм, духовних цінностей в суспільстві; науково-світо-глядні і ціннісні принципи, які впливають на вибір дослідницьких і освітніх пошуків; способи накопичення, переробки й передання знання в даній системі і педагогічних прийомах, які випливають з них, а також методик виховання та навчання.

2. Становлення філософсько-педагогічної думки відбувається з першою хвилею цивілізаційного розвитку, коли суспільство вступає в аграрну фазу. В подальшому філософсько-педагогічна думка стає індикатором суспільних запитів і через парадигму делегує їх в освіту, визначаючи зміст, завдання, функції освіти на тому чи іншому етапі суспільного розвитку.

3. Із переходом суспільства до нового типу організації життя людей – постіндустріального – основною тенденцією розвитку проголошується формування нової світової культури, обґрунтовується ідея про необхідність досягнення світової єдності. Інтеграційною основою в Європі стає Болонський процес – діяльність європейських країн спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти країн учасниць. Вихідні позиції учасників процесу можна сформувати тезою – Європа знань.

4. Формування філософсько-педагогічної думки, системи освіти України є невід’ємною складовою цивілізаційного розвитку. Становлення філософсько-освітньої системи України відбувалося під впливом як внутрішніх факторів, пов’язаних з аграрним та індустріальним цивіліза-ційним розвитком, так і зовнішніх чинників, які виразилися в глобалізаційних хвилях: прийняття християнства, польсько-католицька експансія, російський та австро-угорський вплив, формування єдиноподібної школи в СРСР. Характерною особливістю філософсько-педагогічної думки України протягом усієї історії була її гуманноцентричність. Здобуття Україною незалежності співпало з новою хвилею глобалізації, що вплинуло на формування освітньої парадигми, основу якої складають подолання комплексу “радянська людина” та повернення до цивілізаційних культурних цінностей з урахуванням національних традицій. Дані складові стали основними напрямками реформування освіти, а вступ до Болонського процесу визначив засади модернізації освіти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Найчук А.В. Філософсько-педагогічна думка в Україні в контексті глобалізаційих процесів // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Дра-гоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2004. – № 3 (16). – С. .

2. Найчук А.В. Історико-філософські аспекти формування гуманно-центристської парадигми // Практична філософія, 2005. – № 3(17). – С. .

3. Найчук А.В. Філософсько-педагогічна думка: генезис, сутність, зміст // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Дра-гоманова, 2005. – № 4(17). – С. 148-155.

4. Найчук А.В. Еволюція філософсько-педагогічної думки в Стародавньому світі // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – Вип. 52. – К.: Вид. НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006. – С. 18-23.

5. Найчук А.В. Вплив філософської думки на формування концептуальних засад освіти Середньовіччя та Нової доби // Практична філософія, 2006. – № 3(21). – С.35-40.

6. Найчук А.В. Філософсько-педагогічна думка в епоху Середньовіччя // Гілея: Зб. наук. праць. – К., 2006. – Вип. 6. – С. 252-262.

7. Найчук А.В. Специфічні прояви сучасної глобалізаційної хвилі на формування освітньої парадигми України // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. – № (27). – С. .

АНОТАЦІЯ

Найчук А.В. Філософсько-педагогічна думка України в контексті світової: цивілізаційна взаємодія. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.10 – філософія освіти. – Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2007.

Дисертаційна робота присвячена соціально-філософському аналізу освіти як соціального інституту. Дослідження охоплює значне коло проблем, пов’язаних з теоретико-методологічним розглядом поняття “філософсько-педагогічна думка”, вивченням освіти на рівні спеціального інституту, виявленням їхніх особливостей розвитку. Суть дисертаційного дослідження, яке визначається його змістом та основними ідеями, полягає у розгляді філософсько-педагогічної думки на різних етапах цивілізаційного розвитку та її впливу на формування освітньої парадигми. Розкривається характер змін у системі освіти, її функції під впливом глобалізаційних хвиль, які виникають при переході від одного типу цивілізації до іншого. У контексті цивілізаційного розвитку характеризуються зміни у характері, змісті навчання та виховання в Україні під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Висвітлюються специфічні прояви глобалізаційних процесів у сучасній парадигмі національної освіти України, аналізуються заходи модернізації національної системи освіти у зв’язку із приєднанням до Болонського процесу.

Ключові слова: філософсько-педагогічна думка, освіта, цивілізація, глобалізація, філософія освіти, парадигма.

АННОТАЦИЯ

Найчук А.В. Философско-педагогическая мысль Украины в контексте мировой: цивилизационное взаимодействие. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.10 – философия образования. – Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2007.

Диссертационная работа посвящена социально-философскому анализу образования как социального института. Исследование охватывает значительный круг проблем, связанных с теоретико-методо-логи-ческим рассмотрением понятия “философско-педагогическая мысль”, изучением образования на уровне социального института, выявлением особенностей развития образования.

Обосновывается понятие “философско-педагогическая мысль”, в основание которого положена взаимосвязь между философией и педагогикой. Характеризуются источники философско-педагогической мысли, к которым относятся: взгляды мыслителей на содержание образования и воспитания; исторический опыт разных образовательных систем; фундаментальные достижения культуры, науки и техники, многогранные знания о человеке, пути и условия его развития, жизни и деятельности; национальные, моральные традиции народа; перспективы развития цивилизации. Раскрывается содержание понятия “философско-педагогическая мысль”, которое состоит из взаимосвязи философии и педагогики в подходе к определению содержания образования; духовных ценностей на определенном этапе исторического развития; это взгляды философов, педагогов на систему образования и воспитания, этические нормы общества; научно-мировоззренческие функции и ценностные принципы, которые влияют на выбор исследовательских и образовательных поисков; онтологические идеи, которые задают способ постижения универсума; соответствующие методы познания; способы накопления, переработки и передачи знаний в данной системе и педагогических приемах, которые влияют на них, а также методик воспитания и образования.

Рассмотрены, на основе историко-генезисного анализа, научные подходы к изучению феномена философско-педагогической мысли, показаны этапы ее становления и развития: первый этап охватывает период до конца ХIХ в., характеризуется рассмотрением философско-педагоги-ческой мысли через категориальные понятия философии и педагогики; второй этап, берущий свое начало в ХХ в. и продолжающийся сегодня, отличается процессом выделения и инстуциолизации одной из отраслей философии – философии образования. Обоснована методология исследования философско-педаго-гической мысли. Использование парадигмального подхода в формировании модели системы образования конкретизировалось применением диалектического, синергетического, системного, историологического, структурного методов научного исследования.

Обосновывается гипотеза о том, что глобализационные волны наступают при переходе от одного типа цивилизации к другому, в результате под влиянием философско-педагогической мысли, которая служит индикатором запросов общества, формируется парадигма образования, которая делегирует ценности определенной эпохи в систему образования, обучения и воспитания. Соответственно в Античном мире образование и воспитание направлено на развитие всесторонне гармоничной личности; в Средневековье – на воспитание верующего человека; в Новый период образование все больше ориентируется на истинное познание мира, которое основывается на практическом опыте.

Показаны изменения в характере, сути, содержании обучения и воспитания в результате цивилизационного развития и взаимовлияния локальных цивилизаций в аграрном и индустриальном обществе. На основе характеристики противоречий постиндустриального общества обосновывается необходимость формирования новой образовательной парадигмы, в центре которой должны находиться общечеловеческие и национальные ценности. Раскрывается сущность и характеризуются этапы развития реформы высшего образования в Европе, получившего название Болонского процесса, основной целью которого есть формирование Европы Знаний. Рассматривается дальнейшее развитие реформирования образования в Европе, что нашло свое выражение в направлениях европеизации и компетентности.

Показано в контексте цивилизационного развития, становление и генезис философско-педагогической мысли, системы образования в Украине. Раскрываются внешние факторы влияния на формирование образовательной системы: крещение Киевской Руси, польско-католическая экспансия, российское и австро-венгерское господство, пребывание Украины в составе СССР. Сформированы особенности влияния современных глобализационных процессов на формирование парадигмы Украины: преодоление комплекса “советский человек”, возврат к общечеловеческим ценностям, возрождение национальных традиций образования. Характеризуются главные направления модернизации высшего образования: гумманизация и гуманитаризация образования; демократическое измерение образования, европейский уровень качества и доступности образования, информатизация образования.

Ключевые слова: философско-педагогическая мысль, образование, цивилизация, глобализация, философия образования, парадигма.

ANNOTATION

Najchuk A.V. Philosophic-pedagogical thought of Ukraine in the context of the world’s one: civilization interaction. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophy, speciality 09.00.10 – Philosophy of education. – Institute of higher education of APS of Ukraine, Kyiv, 2007.

The dissertation is dedicated to the social and philosophical analysis of education as a special institution. The investigation focuses on various problems connected with theoretical and methodological consideration of the notion “philosophical and pedagogical thought”, studying education as a special institution, discovering peculiarities of education development. The essence of the thesis, which determines its content and fundamental ideas, lies in examining philosophical and pedagogical thought on various stages of civilization development and its influence on educational paradigm formation. The character of changes in the system of education, its functions under the influence of global waves, which appear in the period of transition of one type of civilization into another, has been disclosed. Changes in character, content of education and upbringing in Ukraine under the influence of external and internal factors are characterized in the context of civilization development. Specific manifestation of globalization processes in modern Ukrainian paradigm of national education has been interpreted. Measures for educational national system modernization in connection with joining Bolognue process have been analyzed.

Key words: philosophical and pedagogical thought, education, civilization, globalization, philosophy of education, paradigm.

Підписано до