НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ОКТИСЮК АЛЛА МИКОЛАЇВНА

УДК: 341. 23(477:438)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДВОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Волинського державного університету імені Лесі Українки, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент Гринчак Володимир Антонович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Буроменський Михайло Всеволодович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри міжнародного права

- кандидат юридичних наук, доцент Левицький Тарас Іванович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, кафедра міжнародного права, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 28 лютого 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою : 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 25 січня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. О. Рум’янцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Характерною особливістю сучасного світового розвитку є значне розширення впливу міжнародного права, зростання його ролі в регулюванні відносин між державами на дво – і багатосторонній основі у політичній, економічній, гуманітарній та інших сферах. На активізацію договірного процесу в міжнародних відносинах благотворно впливає й збільшення кількості суб’єктів міжнародного права, що відбулося в результаті розпаду СРСР, так званої “соціалістичної співдружності ” й інших держав. До числа таких відноситься Україна та Республіка Польща, що розбудовують нині правові держави, формують нормативно-правову договірну базу на визнаних світом загальнотеоретичних засадах і демократичних принципах.

Висвітлення об’єктивних закономірностей цього процесу актуальне як з точки зору виявлення особливостей договірних взаємовідносин між Україною та Республікою Польща на сучасному етапі, так і для планування наступних етапів зближення двох держав, вироблення нових договірно-правових актів з використанням досвіду попереднього спілкування.

При виборі теми дисертаційного дослідження враховувалися не тільки її безперечна актуальність, а й стан розроблення в науці міжнародного права.

У науковій літературі практично відсутні дослідження з питань правового регулювання двостороннього співробітництва між сусідніми державами. Зокрема, в українській науці поки що немає докладнорозробленої концепції щодо оцінки стану українсько-польських стосунків, в тому числі й ефективності їх договірно-правової бази. Отже наше дослідження у значній мірі заповнить цю прогалину.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам державної політики в галузі міжнародних договорів, міждержавних зв’язків, міжнародних відносин у формуванні двостороннього сівробітництва. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Волинського державного університету імені Лесі Українки в межах міжвузівської програми “Актуальні питання реформування правової системи в Україні“.

Мета і завдання дослідження. Оперуючи усією різноманітністю юридичних (правових) документів, фактів, конкретних явищ у двосторонніх стосунках України та Республіки Польща, виявити об’єктивні закономірності цього процесу й особливості становлення їх нової договірно-правової бази. Для цього передбачається вирішити такі задачі:

1) визначити місце, значення та структуру українсько-польського співробітництва в системі сучасних міждержавних зв’язків і міжнародних відносин;

2) розкрити сутність процесу та особливості кодифікації правових норм, що регулюють відносини між двома державами;

3) визначити та охарактеризувати місце і роль політичних контактів між сусідніми державами у формуванні двостороннього співробітництва;

4) розкрити правову природу, суть й особливості торговельно-економічного співробітництва, співробітництва в гуманітарній, правовій сфері та правову природу транскордонного співробітництва;

5) виявити специфіку ефективності українсько-польських міждержавних договорів у правозастосовчій практиці країн.

Об’єкт дослідження – взаємодія України та Республіки Польща як суб’єктів міжнародно-правових відносин.

Предмет дослідження – особливості правового регулювання двостороннього співробітництва України та Республіки Польща.

Методи дослідження. Вибір методології та методів обумовлені науковою і прикладною доцільністю. В основу дисертаційного дослідження покладені наукові методи і принципи, що властиві як загальній теорії права, так і теорії міжнародного права з властивими йому специфічними особливостями. У роботі використано порівняльно-історичний, порівняльно-правовий (для співвідношення норм національного законодавства, що закріплюють основні способи (прийоми) правового регулювання з правовими нормами законодавства інших держав), формально-юридичний, структурний методи дослідження і методи системного аналізу. Методологічну основу дослідження склали принципи об’єктивності, системності (при дослідженні системних зв’язків між нормативними правовими актами та їх застосуванні) і формальної логіки (поняття, судження, синтез, порівняння, узагальнення тощо).

Теоретичним підгрунтям дисертаційної роботи стали праці таких відомих вчених з історії та теорії міжнародного права, як С. Алексєєв, М. Баймуратов, М. Буроменський, А. Венгеров, О. Давидов, С. Кашкін, І. Лукашук, А. Талалаєв, Б. Топорнін, А. Чайковський, В. Шумілов та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні всебічним комплексним дослідженням правової моделі українсько-польських міждержавних стосунків. Наукову новизну дослідження найбільш повно відображають такі найважливіші науково-теоретичні положення й висновки:

1. Автором уперше сформульовано нову дефініцію про двостороннє співробітництво України та Республіки Польщі як історично зумовлений процес взаємодії двох держав із спільним кордоном, який базується на відсутності взаємних претензій (в т.ч. й територіальних), поваги правосуб’єктності та суверенних прав, добросовісності та взаємного сприяння;

2. По-новому обґрунтовано думку, що на різних історичних етапах Речі Посполитої визнавалась повністю чи частково міжнародна правосуб’єктність України, що підтверджується міжнародними договорами: Гадяцьким (1668 р.), Варшавським (1920 р.) та Ризьким (1921 р.);

3. Незаперечно доведено, що двостороннє співробітництво України та Республіки Польща – особлива всеохоплююча, комплексна й цілісна форма міжнародних відносин, яка сприяє адаптації й гармонізації українського законодавства до стандартів ЄС через імплементацію положень двосторонніх міжнародних договорів з Республікою Польща;

4. Уперше здійснено кодифікацію джерел правового регулювання двостороннього співробітництва України та Республіки Польща;

5. По-новому сформульовано поняття стратегічного партнерства як категорії, яка передбачає прийняття на себе Республікою Польща зобов’язань щодо представлення інтересів України в процесі входження останньої в євроатлантичні структури та створення сприятливих передумов для дво- і багатосторонніх відносин з країнами-учасницями ЄС, а також розкривається правова природа та сутність стратегічного партнерства;

6. Аргументовано, що транскордонне співробітництво України та Республіки Польща – невід’ємна складова двостороннього співробітництва, новітня форма взаємодії адміністративно-територіальних одиниць країн-сусідів;

Проблемне вивчення важливої наукової проблеми дозволить здобувачеві вийти на прогнозоване, перспективне планування дальшого розвитку цього процесу, що є досить суттєвим з точки зору можливого удосконалення договірно-правової бази України в стосунках з іншими державами світу.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні положення й основні висновки можуть бути використані вченими, представниками органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, які займаються розробкою і впровадженням нової нормативно-правової бази міждержавних стосунків України.

Окремі положення та висновки дисертації можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розроблення проблеми способів (прийомів) правового регулювання двосторонніх міждержавних відносин;

- у правотворчій сфері – при розробленні проектів нормативно-правових актів, а також для забезпечення ефективної реалізації норм міжнародного права;

- у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників з курсу “Міжнародне право”. Теоретичні положення дисертації можуть сприяти удосконаленню навчального процесу при викладанні курсів історії та теорії міжнародного права, міжнародних відносин, історії політичних і правових вчень, конституційного права, інших галузевих навчальних дисциплін, а також при підготовці відповідних навчальних видань.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Основні положення дисертації були апробовані в навчальному процесі юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки при викладанні курсу “Міжнародне публічне право”, відображені у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та шести тезах наукових конференцій, зокрема: Міжнародна наукова конференція “Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура” (29 травня 2002 р., Острог); I Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики XXI століття. Шості читання пам'яті В. Липинського” (17 квітня 2003 р., Луцьк.); Науково-практична конференція “Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (30 квітня 2004 р., Львів.); І Міжвузівська науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України” (21-22 травня 2004р., Луцьк.); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих науковців “Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, історія, право” (30 вересня – 1 жовтня 2004 р., Луцьк); ІІ Міжвузівська науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України” (27-28 травня 2005р., Луцьк.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в публікаціях, а саме: у трьох статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, двох статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з історичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, шести тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертаційної роботи.Структура роботи обумовлена її предметом, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок, в тому числі основного тексту – 194 сторінки. Загальна кількість використаних джерел – 331 найменуваня.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет, мету й основні завдання дослідження, характеризується його методологічна основа, стан дослідження проблеми, формулюються основні положення і висновки, які визначають наукову новизну дисертації, розкривається практичне значення роботи, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та їх публікації.

Розділ 1. „Особливості формування та розвитку двостороннього співробітництва України і Республіки Польща” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1. 1. „Генезис двостороннього співробітництва України і Республіки Польща” присвячений виявленню загальних закономірностей регламентації відносин між двома країнами на різних етапах їх історії. У ньому зроблено загальний огляд і підведено підсумок основних результатів становлення українсько-польських стосунків у найбільш плідні для законотворчого процесу періоди, що позитивно позначились і на розвитку нормативно-правової бази міждержавних стосунків. Для України це - Княжа доба /ІХ-ХІV ст./, Козацька доба /друга пол. ХVІ-ХVП ст./, Українська революція /1917-1920 рр./. Для Польщі - період формування національної державності від середини X ст. до 1795 р,, відновлення Польської держави у 1918 р. і до 1939 р.

Виділені періоди можуть бути покладені в основу наукової періодизації українсько-польських стосунків на основі відповідної нормативно-правової бази від початку їх зародження у X ст. і до другої половини XX ст Огляд українсько-польських стосунків у плані формування договірно-правової основи взаємин у радянський період їх історії засвідчує, що тоталітарний лад так і не спромігся створити взаємоузгоджену державно-правову систему з максимально сприятливими можливостями для усіх суб’єктів Союзу по виробленню власно і національної політики у сфері міжнародних відносин і відповідного її правового забезпечення на цивілізованому рівні. Уся правова піраміда цієї системи, починаючи від основного закону Конституції СРСР /1977 р./, яка в перших своїх статтях законодавчо закріплювала верховенство правлячої партії у сфері міжнародних відносин, і завершуючи організаційними, політико-ідеологічними інституціями /РЕВ, ОВД/, які наполегливо розвивали всі стосунки "на засадах інтернаціоналізму" в інтересах економічного, політичного і воєнного зміцнення світової соціалістичної системи, відтворювала в основному формальний договірно-правовий процес. Як наслідок, зв’язки між Україною і Польщею носили екстенсивний характер. Фактично до 1991 р. Польща на міждержавному рівні розглядалася як партнер СРСР, а не України.

У підрозділі 1. 2. “Роль Республіки Польща як стратегічного партнера у процесі входження України в європейські та євроатлантичні структури” проаналізовано й розкрито правові засади налагодження та здійснення багатосторонніх контактів України за участю Республіки Польща з ЄС, НАТО й іншими міжнародними організаціями в рамках континентальної, загальноміжурядової і європейської правових систем та на рівні внутрішнього (українського, польского), міждержавного (українсько-польського)і міжнародного (європейського) законодавства.

Сучасному етапу українсько-польських взаємин властива інтеграція – об’єднання політико-економічних зусиль, здійснення євроінтеграційної стратегії. Тобто і Україна, і Республіка Польща бачать своє майбутнє виключно в “об’єднаній Європі”. Що стосується поведінки Республіки Польща в цьому процесі як стратегічного партнера України, то її дії в загальних рисах можна вкласти у три магістральні напрями: представлення, підтримка чи захист інтересів України в міжнародних організаціях, де остання ще не набула членства; лобіювання певних проектів (економічних, інвестиційних, культурних тощо), важливих для України, в тому числі й через вплив на законодавство; створення всебічних умов для співпраці, спілкування, зокрема і правових.

Так, починаючи з другої половини 90-х рр., Польща, яка доклала більше зусиль для вироблення відповідної нормативно-правової бази, згідно з вимогами ЄС, НАТО і стандартами міжнародних організацій постійно надавала Україні консультації з різноманітних проблем євроінтеграції. Представники Польщі активно підтверджували кандидатури України на вибори в комісію ООН “Технічна допомога ООН з прав людини”, в секретаріаті ЮНІДО, де при призначенні на посади була жорстка конкуренція з боку інших країн. На семінарі ООН “Технічна допомога ООН для Східної Європи – країн СНД” (Варшава, 1992 р.) польська сторона запропонувала участь польських експертів в наданні юридично-правової допомоги Україні при розробці компетентних програм входження до світового співтовариства.

Перелік цей можна продовжувати. Однак для України польські уроки в 1990-му і в наступні роки не мали належного ефекту: спостерігалося , як і нині, балансування між інтересами Сходу і Заходу, Росією і Західною Європою та США.

У підрозділі 1.3. “Кодифікація джерел правового регулювання двостороннього співробітництва України і Республіки Польща” зазначається, що кодифікувати право міжнародних договорів міжнародній спільноті вдалося лише у другій половині ХХ ст. Серед вітчизняних дослідників (тепер російських, українських) О. Давидов, І. Лукашук, А. Талалаєв, В. Шуршалов і ін. Щоб оцінити це досягнення, досить згадати, що в першій половині ХХ ст. держави не могли кодифікувати навіть норми, які регулюють процес укладання договорів. Нині ж кодифіковані норми, що визначають не тільки формальні моменти процесу, але й встановлюють критерії його правомірності. Встановлені також основи заперечення (спірності, оскарження) договорів, а також основи недійсності договорів – примусу держави, протиріччя імперативній нормі міжнародного права і ін.

Сказане вище, зокрема в частині основних вимог до кодифікації права договорів, закладене нами в основу кодифікації джерел правовго регулювання двостороннього співробітництва України і Республіки Польща. У цьому зв’язку слід, перш за все, наголосити на комплексному характері цієї кодифікації з такими притаманними власне для неї рисами:

1. Вона відрізняється від кодифікації міжнародного права, яка характеризується як галузева. 2. Включає, окрім міжнародних договорів, міжнародні акти, заяви чи пропозиції (так звану договірну ініціативу: поведінку представницьких органів та органів виконавчої влади та ін). 3. Охоплює національне законодавство як підтвердження певної позиції або поведінки. У нашому дослідженні усі ці положення підтверджені конкретними прикладами (підрозділи: 2.1, 2.2, 2.3, 3.2.).

Зважаючи на вказані вище та інші характерні риси, юридичну модель кодифікації джерел правового ругулювання двостороннього співробітництва, можна вибудувати за схемою, що включає : договірну ініціативу; міжнародні домовленості; міжнародні (міждержавні) договори; міжнародне (міждержавне) співробітництво; транскордонне співробітництво; імплементацію. На нашу думку, така схема дозволяє охопити аналізом основні моменти процесу правового регулювання двостороннього співробітництва України і Республіки Польща.

Завдяки кодифікації і типологізації джерел вдалося встановити, що офіційна концепція розвитку українсько-польських стосунків в усіх сферах суспільного і господарського життя має дві частини. Перша, теоретична, являє собою процес формування договірно-правової бази міждержавних відносин. Друга, практична, полягає у безпосередній реалізації змісту підписаних угод. Взаємозв’язок цих частин багато в чому здійснюється шляхом їх осмислення в науковій літературі історичного, економічного та правознавчого характеру.

Джерелами правового регулювання двостороннього співробітництва України і Республіки Польща є міжнародні договори і міжнародні домовленості, серед яких слід виділити основні, зокрема, Декларація про принципи та напрямки розвитку українсько-польських відносин (13. 10. 1990 р.), широкомаштабний Договір між Республікою Польща і Україною про добросусідство, дружні відносини і співробітництво (18. 05. 1992 р.) та галузеві, як, наприклад, Угода між урядом України і Урядом Республіки Польща з питань культурного і наукового співробітництва (18. 05. 1992 р.та ін.

Таким чином, двостороннє співробітництво України та Республіки Польща – особлива форма міжнародних відносин, яка сприяє адаптації й гармонізації українського законодавства до стандартів ЄС через імплементацію положень міжнародних договорів, укладених з Республікою Польща. Разом з тим, кодифікація джерел правового регулювання вказує на те, що модель двостороннього співробітництва України і Республіка Польща є всеохоплюючою, комплексною й цілісною та може бути використана як типова не лише на регіональному, а й на універсальному міжнародному рівні.

Розділ 2. “Правове регулювання двостороннього співробітництва України і Республіки Польща” має три підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Загальні засади двостороннього співробітництва України і Республіки Польща” автор акцентує увагу на тому, що після проголошення 16 липня 1990 р. Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України, Польща в якій на той час почав проводити самостійну зовнішню політику демократичний уряд Т.Мазовецького, здійснила кроки, спрямовані на впорядкування двосторонніх відносин з Україною, рахуючись з нею як із суб’єктом міжнародного права. Започаткувала цей процес Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин, підписана в ході офіційного візиту польської урядової делегації до Києва 13 жовтня 1990 р. Міжнародно-правову і політичну значимість цього акту розкриває ст. І., проголошуючи, що Україна і Республіка Польща заявляють про своє прагнення до утвердження між ними як суверенними державами добросусідських відносин і підтримання та розвитку взаємовигідного співробітництва на основі принципів Статуту ООН, Хельсінського Заключного акту та інших документів НБСЄ, зокрема, принципів суверенної рівності, непорушності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи, мирного врегулювання спорів. Спільна українсько-польська Декларація стала однією з передумов укладення договорів і угод у різних сферах політичного, економічного й гуманітарного співробітництва на принципово новій методологічній основі і деполітизованих засадних принципах. Вона відкривала конкретні перспективи щодо встановлення дипломатичних відносин між Україною та Республікою Польща у повному обсязі (акредитації дипломатичних, консульських і торговельних представництв).

Правовою основою формування якісно нової системи двосторонніх відносин між Україною та Республікою Польща став широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво /18.05.92 р./, який повністю ґрунтувався на принципах і нормах сучасного міжнародного права, створивши цим самим надійну договірно-правову базу для розвитку політичного співробітництва, економічних, наукових, культурних зв’язків. Важливою особливістю Договору стала спрямованість сторін до активної участі в процесах загальноєвропейської інтеграції і багатосторонньому регіональному співробітництві, впровадженні найвищих стандартів міжнародно-правового регулювання своїх стосунків. Йшлося, зокрема, про ширше використання сучасної класифікації договорів /за формальними, матеріальними критеріями/, які регулюють міжнародний обмін.

Аналіз українсько-польських дипломатичних і політичних відносин у 1990-х рр. дає підстави констатувати, що їх стан, динаміка та інтенсивність великою мірою залежали від зовнішньополітичних пріоритетів Києва і Варшави, а також від впливу на них інтегрованої позиції впливових країн Заходу, які значним чином корегували політику і законотворчу практику обох держав.

У підрозділі 2.2. “Правова регламентація торговельно-економічних відносин” проаналізовано і розглянуто стан правової регламентації цього напряму відносин, які складають основу українсько-польських взаємин. Згідно з хронологією, започаткувала цей процес Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин, в якій визначалася ближча перспектива заснування торговельних представництв /п.4/, економічні відносини виводилися на міждержавний пріоритетний рівень /п.5/, конкретне визначення торговельно-економічних та господарських завдань співробітництва покладалося на уряди країн /п.6/. Крім того, Сторони домовилися проводити регулярні консультації між МЗС обох країн з питань торговельно-економічних відносин /п.І4/.

Таким чином, Декларація відкривала перспективу для договірного процесу у важливій сфері співробітництва. На середину 1990-х рр. його договірно-правова база вже включала 38 договорів, угод і протоколів /у 2000 р. - 56/. Крім того, згідно із спільними документами організаційного характеру, у І991-І993 рр. було засновано ряд координаційних органів: Міжурядову українсько-польську змішану Комісію з питань торгівлі та економічного співробітництва, Міжурядову координаційну раду з питань міжрегіонального співробітництва, Консультативний Комітет Президентів України й Республіки Польща та ін.

Основу нового договірного процесу склали домовленості та угоди міжгалузевого рівня, які керувалися базовою Угодою між Урядом України і Урядом Республіки Польща про торгівлю та економічне співробітництво, підписаною у Варшаві І.10.1991 р. Згідно з міжнародним економічного правом, цю Угоду можна характеризувати як універсальне джерело, "договір-закон", що відноситься до першої категорії договорів, які встановлюють принципи торгово-економічних відносин. Так, в преамбулі Угоди зафіксований принцип рівності та взаємної вигоди Сторін, а ст. І. визначає розвиток торговельних відносин і загалом економічного співробітництва між обома країнами, згідно із законодавством Договірних сторін, що цілком узгоджується з правовими нормами Хартії економічних прав і обов'язків держав, прийнятої резолюцією ГА 00Н 328 ( ХХІХ) 12.12.74 р., і Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності з Статутом ООН.

Відзначаючи загалом динамічність процесу правової регламентації торгово-економічних відносин, особливо в останній третині 90-х рр. /тоді щороку приймалося близько 60-80 нормативних документів/, слід однак визнати, що політична й економічна невизначеність України у своїх намірах щодо участі в європейському інтеграційному процесі наприкінці 90-х рр. негативно позначилась на темпах українсько-польського законотворчого процесу.

В цілому процес формування договірно-правової бази українсько-польських торгово-економічних відносин цілком укладається в загальноприйняту схему правового регулювання міжнародного обміну і включає: попередній переговорний процес із визначенням параметрів співпраці; підготовку і прийняття базових договорів про співробітництво, розробку нормативних актів, що регулюють валютно-фінансові відносини; вироблення правового статусу всіх суб’єктів співробітництва; розробку і прийняття матеріально-правових норм, спрямованих на захист прав і свобод усіх без винятку учасників міждержавних економічних відносин.

Підрозділ. 2.3. “Правове забезпечення співробітництва в гуманітарній, правовій та інших сферах суспільного буття” присвячений розгляду договірно-правового забезпечення співробітництва в гуманітарній, правовій та інших важливих сферах цього напрямку взаємин. При цьому увага акцентується на розробці нових форм і методів реалізації нормативно-правових договорів та поширення їх на нові сфери суспільних відносин.

Вивчення міждержавних договорів з нормативно-правовим змістом, які виступають в якості форми реалізації норм права в гуманітарній сфері, до яких, в першу чергу, слід віднести Договір між Республікою Польща і Україною про добросусідство, дружні відносини і співробітництво /1992/, Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща з питань культурного і наукового співробітництва /1992/, Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща про співробітництво молоді і молодіжні обміни /1991/, Протокол про міжнародну співпрацю між Міністерством культури Республіки Польща і Міністерством культури і мистецтва України-/1993/, Угоду про співпрацю між Міністерством освіти України та Міністерством національної освіти Республіки Польщі на 1996-1998 рр., Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти /1997/, Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах /1993/, Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща про співробітництво у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей" /1996/ та інші / всього понад 50 нормативних актів базового або установчого характеру/, показує, що у своїй більшості вони наповнені обов'язковими умовами, за наявності яких договір може вважатися дійсним, а саме: єдність волі та волевиявлення при укладанні договору, правовий характер змісту, що визначається метою і предметом договору, правоздатність, дієздатність і деліктоздатність сторін, форма та порядок укладання договору, а також поважання цілей та принципів авторитетних міжнародних організацій /ООН, ЮНЕСКО, НБСЄ і ін./ та інших основоположних документів з питань європейського співробітництва.

Як свідчать численні факти, в цілому розвиток українсько-польських взаємин в гуманітарній сфері в 90-ті роки тривав у контексті розбудови нової системи двосторонніх і міждержавних відносин. Така система створює необхідні правові умови для гармонійного поєднання національних інтересів кожної країни зі світовими культурними цінностями. У цьому світлі символічного вигляду набувають зусилля обох сторін, спрямовані на розробку правових норм, які мають забезпечити функціонування дієвих методів співробітництва між учасниками культурних зв’язків усіх рівнів - від урядового до міжособистісного. Базовим елементом цього процесу стало законотворення та проведення кожною з країн внутрішніх реформ у сфері культури, науки, освіти, медицини та інших складових гуманітарного блоку, що й забезпечило їх функціонування як цілісного механізму в системі українсько-польських міждержавних відносин.

Розділ 3.” Транскордонне співробітництво (ТКС) України і Республіки Польща та його правовое регулювання” має два підрозділи.

У підрозділі. 3.1. “Місце і роль транскордонного співробітництва в рамках двостороннього співробітництва України і Республіки Польща” зазначається, що в науковій літературі терміном “транскордонний регіон” позначають території інтенсивного прикордонного співробітництва в усіх сферах життя. Іншими словами – це сукупність прикордонних територій двох держав з високим рівнем прикордонної співпраці. Під транскордонним співробітництвом слід також розуміти спільні дії, спрямовані на посилення і поглиблення добросусідських відносин між територіальними спільнотами або урядами, які перебувають під юрисдикцією кількох держав, та на укладання з цією метою будь-яких угод або домовленостей.

Як свідчить світова практика, міжрегіональні зв’язки із включенням до них транскордонного співробітництва стали чи не найбільш поширеною сучасною формою міждержавних відносин.

Європейський Союз активно почав розвивати транскордонне співробітництво в економічній сфері з 1990 р., метою якого було усунення бар’єрів, що створені національними кордонами для посилення співробітництва з питань соціальної та економічної політики, інфраструктури, технології й охорони навколишнього середовища. Це визначає важливість розвитку співробітництва між країнами ЄС та Східної Європи в прикордонних районах на сучасному етапі і є дуже важливим напрямом швидкої інтеграції до нього останніх, що збільшує таку ймовірність після чергового розширення ЄС (1 травня 2004 р.) за рахунок держав Центральної Європи та набуття Україною особливого статусу “держави-сусіда ЄС”.

Актуальність проблеми інституційно-правового забезпечення ТКС України і Республіки Польща зумовлена рядом обставин, зокрема проблемами розвитку прикордонних регіонів в умовах інтеграційних впливів із метою підвищення їх конкурентноздатності; проблемою системного і перспективного підходу до організації ТКС на рівні органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; завданнями розбудови мережі транскордонних і міжнародних зв’язків підприємств, установ та організацій із метою залучення іноземних інвестицій і формування позитивного іміджу регіонів; необхідністю активізації співпраці в сфері науки, освіти та культури, зростаючими проблемами в підготовці висококваліфікованих фахівців у сфері ТКС та євроінтеграційної діяльності; необхідністю впровадження ідей євроінтеграції і поглиблення добросусідських відносин.

Особливої уваги в цьому переліку заслуговує позиція, що обстоює компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (МСВ) в розвитку ТКС. Адже не секрет, що в сучасному інституційному й організаційно-правовому забезпеченні ТКС є недостатній розвиток транскордонного співробітництва на рівні районів та громад. До цього часу питаннями ТКС на регіональному рівні займаються в основному відповідні підрозділи обласних органів влади. Через специфіку своєї роботи вони не можуть виконувати на належному рівні роботу з підготовки та менеджменту транскордонних проектів, їх моніторингу, інформаційного забезпечення і зв’язків із громадкістю. Разом з тим, в Європі провідниками такої співпраці виступають саме місцеві органи влади і самоврядування, їх асоціації, громадські організації, підприємницькі структури. Такі міжнародні стандарти компетенції органів МСВ проголошує стаття 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування під назвою “Сфера компетенції місцевого самоврядування”.

У цьому зв’язку статус України як сусідньої з ЄС держави відкриває для прикордонних областей нові можливості щодо участі у відповідних програмах транскордонного співробітництва в рамках реалізації Програми добросусідства ЄС.

У підрозділі 3.2. “Правове забезпечення транскордонного співробітництва” зазначається, що у стосунках між Україною і Республікою Польща в 90-ті рр. важливим фактором щодо цього процесу став швидкий ріст міжнародної активності суб’єктів різних територіальних і галузевих утворень /областей, воєводств, районів, повітів, сільських рад, гмін, підприємств, установ, закладів і т.д./, а отже - активізація договірного процесу і значне розширення договірно-правової бази. Особливо динамічним і плодотворним договірний процес був на початку 90-х рр. Лише у І99І-І993 рр. прийнято близько 50 міжурядових документів, що стосувалися організаційних, правових і змістових питань налагодження регіональної, транскордонної /прикордонної/, галузевої співпраці. Серед них Угода між Урядом України і Урядом РП про торгівлю та економічне співробітництво /І.І0.І99І р./, ст. З. якої проголошує, що Договірні Сторони нададуть одна одній принцип найбільшого сприяння: а/ у прикордонній торгівлі з сусідніми країнами; 61 країнам, які беруть участь з Україною або РП у митному союзі чи регіональній асоціації з економічного співробітництва, що вже створені чи можуть створюватися у майбутньому, а також у зонах вільної торгівлі Договірних Сторін. Угода, яка укладалася на невизначений строк, засвідчувала визнання Договірними Сторонами перспективності цього напрямку партнерських стосунків.

Початок відродження традиційних прикордонних зв’язків та транскордонного співробітництва між двома сусідніми країнами засвідчує також Протокол намірів про співпрацю прикордонних воєводств Республіки Польща і областей України, підписаний за підсумками наради представників польських воєводств, Львівського і Волинського облвиконкомів у Замості 18 грудня 1991 р.. У цьому контексті важливе значення мало підписання 12 січня 1993 р. в Києві широкомасштабного Договору між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань, який має всі ознаки самостійного міжнародного нормативного акту, та Угоди про міжрегіональне співробітництво /Київ, 24.05.1993 р./.

Принципово новий правовий підхід до концепції транскордонного співробітництва, з урахуванням вимог Протоколу до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями /Стразбург, 995 106/, було закладено в низку нормативних актів створення і функціонування єврорегіону "Буг". Йдеться, зокрема, про підписання 29 вересня 1995 р. у Волинській облдержадміністрації двосторонньої Угоди про створення транскордонного об’єднання "Єврорегіон "Буг".

Таким чином, можна стверджувати, що договірно-правове забезпечення регіональних зв’язків між Україною і Республікою Польща, особливо з другої половини 90-х рр., значно наблизилось до кращих європейських зразків. Хоч і тут, зокрема в Україні, потрібно ще багато зробити для завершення формування національної законодавчої бази, яка б у повному обсязі визначила правові засади та регулювала регіональне співробітництво відповідно до потреб зовнішнього ринку.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності правової моделі українсько-польських міждержавних стосунків. Доведено, що двостороннє співробітництво України і Республіки Польща є історично зумовленим процесом двох держав із спільним кордоном, який базується на принципах поваги правосуб’єктності та суверенних прав.

90-ті роки стали своєрідним етапом у розвитку країн колишнього соціалістичного табору, суть якого полягала у спробі переходу на якісно вищий ступінь суспільного розвитку. Політична сфера таких держав еволюціонувала від тоталітаризму до демократії; економічна – від командної до ринкової системи господарювання; соціальна – від обмеження конституційних прав людини до їх практичної реалізації; гуманітарна – від класових до загальнолюдських цінностей; міжнародна – від об’єкта до суб’єкта геополітики. Тобто і колишні радянські республіки (як Україна), і країни, залежні від СРСР (як Польща), здійснили поступовий перехід до повної політико-ідеологічної незалежності.

Важливою віхою на шляху юридичного оформлення різнопланових і різнорівневих зв’язків між двома державами стало прийняття Конституції України /1996 р./ та Конституції Республіки Польща /1997 р./, у зв’язку з чим можна умовно констатувати завершення процесу політичної інституціалізації і відкриття нових можливостей для приведення свого внутрішнього права у відповідність з європейським, реорганізації системи державного управління в напрямку відстоювання національних інтересів у міжнародних відносинах. У цьому зв’язку сталися значні зміни в нормативно-правовому механізмі регулювання як гуманітарних, так і економічних, валютно-фінансових та кредитних відносин.

Відзначаючи взаємну зацікавленість у виробленні однотипної нормативно - правової бази двосторонніх стосунків, слід разом з тим визнати, що наприкінці 90-х років зміни в її характері ставали об’єктивно невідворотними. Особливо це стало відчутним після того, як Польща вступила до НАТО і визначила конкретні терміни вступу до ЄС й інших міжнародних організацій. Саме ця обставина викликала побоювання у польських законодавців, що договори і домовленості з Україною можуть сповільнити інтеграційну ходу Польщі.

Істотним обмежувачем поглиблення співробітництва, а отже й удосконалення всіх його юридичних аспектів, є відмінності моделей національного розвитку. Європейський вибір Польщі від початку 90-х рр. на практиці втілювався в життя значними темпами і позначився конкретними вагомими результатами. У той же час Україна мала набагато проблематичніші перспективи повноправної участі в процесах загальноєвропейської інтеграції. Для неї ця проблема була складною як в об’єктивному, так і в суб'єктивному відношеннях. Крім того, слід відзначити низьку ефективність безпосереднього застосування ратифікованих міжнародних угод у внутрішньому праві Україні. Тому, як вважається, єдиним надійним засобом реального впровадження норм міжнародного права в національне законодавство є розробка та прийняття відповідних законів, нормативно-правових актів з урахуванням багаторічного досвіду інших країн, в т.ч. й Польщі.

Підсумовуючи, слід все ж констатувати переважання позитивного набутку українсько-польських взаємовідносин в останнє десятиліття XX ст. Вони охоплювали практично всі площини двосторонньої взаємодії держав і досягли правового простору євроаталантичних структур. Як і для будь-якої системи, якщо вона розвивається, для них характерні періоди активізації й гальмування, пошуку компромісів і певного охолодження, що, у свою чергу, стимулює до переосмислення суті й завдань нового етапу партнерських стосунків і їх законодавчого закріплення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ.

1. Октисюк А.М. Характеристика сучасного стану договірно-правової бази українсько-польського співробітництва в гуманітарній сфері // Юридична Україна. -№6. - 2005. - С. 77-83.

2. Октисюк А. М. Встановлення дипломатичних відносин між Україною і Республікою Польща (перша половина 90-х рр. ХХ ст.) //Підприємництво, господарство і право. –№7.- 2005. – С. 142-146.

3. Октисюк А. М. Українсько-польські торговельно-економічні відносини і їх юридично-правова регламентація: 90-ті рр. ХХ століття” // Підприємництво, господарство і право. – №8.-2005. - С. 160-164.

4. Октисюк А. М. Ретроспективний погляд на спроби правового унормування українсько-польських відносин (державницький аспект) // Науковий вісник Волинського Державного Університету ім. Лесі Українки. - № 6.-2002.- Луцьк, 2002.- С. 132-137.,

5. Октисюк А. М. Вплив міжнародної спільноти на процес сучасного українсько-польського зближення і співробітництва. // Науковий вісник Волинського Державного Університету ім. Лесі Українки. - № 10.-2003.- Луцьк, 2003.- С. 77-83.

6. Октисюк А.М. Характеристика сучасного стану договірно-правової бази українсько-польського культурного співробітництва. // Збірник наукових статей за матеріалами Міжнародної наукової конференції “Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура” 29 травня Острог.: Вип 3. 2002 р., - С-322-329.

7. Октисюк А.М. Ставлення міжнародної спільноти до процесу сучасного українсько-польського співробітництва // I Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики XXI століття. Шості читання пам'яті В. Липинського” (17 квітня 2003 р., Луцьк.). – С. - 47-52.

8. Октисюк А.М. Українсько-польські стосунки у 90-ті роки ХХ ст.: становлення договірно-правової бази // Науково-практична конференція “Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (30 квітня 2004 р., Львів.). – С. – 42-45.

9. Октисюк А.М. Міждержавне українсько-польське культурне співробітництво другої половини 90-х рр.ХХ ст. (правовий аналіз) // І Міжвузівська науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України” (21-22 травня 2004р., Луцьк.). – С.- 70-77.

10. Октисюк А.М. Українсько-польське зближення та співробітництво в 90-х р. ХХ ст.: вплив міжнародної спільноти // Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих науковців “Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, історія, право” (30 вересня –1жовтня 2004 р., Луцьк.).

11. Октисюк А.М. Організаційно-правове регулювання відносин України і Республіки Польща з ЄС, НАТО і іншими міжнародними організаціями // ІІ Міжвузівська науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України” (27-28 травня 2005р., Луцьк.). – С. - 145-151.

АНОТАЦІЇ

Октисюк А.М. Правове