ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Омельченко Андрій Вікторович

УДК: 94(44+43):32”1940/1960”

ФРАНКО-НІМЕЦЬКІ ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

(ДРУГА ПОЛОВИНА 40-Х – ДРУГА ПОЛОВИНА 60-Х РОКІВ ХХ СТ.)

Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Давлєтов Олександр Рашидович,

доцент кафедри всесвітньої історії

та міжнародних відносин

Запорізького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Троян Сергій Станіславович,

завідувач кафедри міжнародних відносин

і країнознавства Рівненського

інституту слов'янознавства

Київського славістичного університету

доктор історичних наук, професор

Єрхов Геннадій Петрович,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Донецького національного університету

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України (кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн)

Захист відбудеться “23” лютого 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “22” січня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогодні тенденція до глобалізації стала одним з головних алгоритмів розвитку людської цивілізації, охоплюючи не тільки економічну, а й політичну і культурну сфери нашого життя. Тому інтеграційні процеси набувають надзвичайної ваги у сучасному світі, розвиваючись практично на всіх континентах земної кулі. Початок цим процесам, безперечно, був покладений у Європі в середині минулого століття, коли шість західноєвропейських країн утворили Європейське економічне співтовариство.

Дві з цих шести країн – Франція й Німеччина й сьогодні вважаються "локомотивом" об'єднаної Європи, державами, які істотно впливають на її політику, визначаючи її майбутнє. Незважаючи на це, роль, яку Франція та Німеччина відіграли у процесі зародження та становлення спільних європейських структур, залишається значною мірою невисвітленою у вітчизняній історіографії.

Це питання є ще актуальнішим з огляду на обрання Україною курсу на досягнення гідного місця в європейській сім’ї. На жаль, рівень знань про європейську інтеграцію в нашій країні ще залишається незадовільним. Й досі відчуваються наслідки "холодної війни", коли Радянський Союз та європейська спільнота були непримиренними противниками, і уявлення радянських громадян про європейську інтеграцію спотворювалися логікою тотального протиборства. Величезний інтерес до європейської інтеграції, що виник після закінчення "холодної війни", залишається поки що незадоволеним.

У зв’язку з цим стає зрозумілою актуальність даного дослідження, яке є спробою виявлення основних тенденцій розвитку відносин між Францією та Німеччиною (Західною Німеччиною) – двома ключовими гравцями на арені європейської інтеграції, на яких базується фундамент Євросоюзу. Адже саме суперечки між цими двома країнами, які формують своєрідну "вісь" європейського континенту, довгий час робили неможливими створення будь-якої стабільної системи, що гарантувала б безпеку в Європі.

Розуміння витоків цих суперечностей та визначення шляхів їх подолання могло б стати також наочним прикладом для формування відносин України зі своїми сусідами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вивчення обраної проблематики здійснювалась у рамках комплексної теми "Трансформація політичних систем Західної Європи та Центральної Європи в XX ст.", що виконується на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету.

Об’єктом дослідження є інтеграційні процеси в західній частині європейського континенту від другої половини 40-х до кінця 60-х років ХХ ст.

Предметом дослідження є двосторонні політичні відносини між Францією та Німеччиною в контексті європейських інтеграційних процесів у другій половині 40-х–другій половині 60-х років ХХ ст.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу масиву джерел та наукової літератури дослідити механізм формування політичних відносин між Францією та ФРН у другій половині 1940-х – другій половині 1960-х років та розглянути вплив на ці відносини інтеграційних процесів у Західній Європі у зазначений період.

Виходячи з цієї мети, можна визначити такі завдання, що фактично обумовлюють структурні напрямки роботи:

- охарактеризувати стан наукового опрацювання проблеми, її джерельну базу;

- виявити обставини, що стали поштовхом для розповсюдження євроінтеграційних ідей;

- простежити розвиток європейських інтеграційних ідей від 20-х до 50-х років ХХ ст.;

- дослідити релігійний фактор у розвитку інтеграційних ідей у Європі;

- дослідити процес формування суспільно-політичної думки Франції та Німеччини щодо європейської інтеграції та двосторонніх відносин;

- проаналізувати погляди політичної еліти Франції та ФРН на двосторонні відносини та євроінтеграційний процес;

- окреслити вплив "радянської загрози" на двосторонні відносини Франції та ФРН;

- розкрити роль Сполучених Штатів Америки у формуванні зовнішньополітичних концепцій правлячих кіл Франції та ФРН;

- розглянути фактор впливу Великої Британії на інтеграційні процеси у Європі та на міждержавні стосунки Франції та ФРН.

Територіальні рамки дисертації охоплюють територію Західної Європи, на якій відбувалися інтеграційні процеси у другій половині 40-х–другій половині 60-х років ХХ ст., обмежену, зокрема, кордонами Франції та Федеративної Республіки Німеччини. Одночасно слід зазначити, що під загальною назвою "Німеччина" у дослідженні представлена саме західна частина країни, оскільки таке визначення співпадає із західною джерельною та історіографічною традицією, яка розуміє під "Німеччиною" саме ФРН.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину 1940-х – другу половину 1960-х років, тобто від закінчення Другої світової війни, коли євроінтеграційні ідеї почали активно розповсюджуватися серед політичної еліти Західної Європи, і до кризових явищ у європейській спільноті, пов’язаних із розбіжностями між Францією та її партнерами по ЄЕС. За основну точку відліку взятий 1949 рік, коли була утворена Федеративна Республіка Німеччини як суб'єкт міжнародних відносин. Верхня межа – друга половина 1960-х років, позначена, зокрема, періодом 1966–1969 років, коли розбіжності між французьким керівництвом щодо майбутнього Європи призвели до низки криз у ЄЕС, фактично заблокувавши, аж до відставки президента де Голля, інтеграційні процеси в Європі. Саме в період другої половини 1940-х – другої половини 1960-х років відбувалося формування головних інститутів європейського інтеграційного процесу, визначалася їхня компетенція, випрацьовувалися процедури та механізми прийняття рішень всередині спільноти. Саме в цей період закладалися основи зовнішньої політики створеної у 1949 р. Федеративної Республіки Німеччини та Франції, що пережила становлення двох республік.

Одночасно слід зазначити, що в деяких моментах дослідження поставленої проблеми потребує виходу за ці хронологічні межи, особливо, коли виникає потреба простежити розвиток європейських інтеграційних ідей від моменту їхнього відродження та організаційного оформлення у 20-х роках ХХ ст.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі аналізу комплексу різноманітних за характером, формою та змістом джерел та історіографічних надбань у роботі вперше зроблена спроба комплексного вивчення механізму формування двосторонніх франко-німецьких відносин на етапі зародження спільних європейських інститутів. У роботі виводиться взаємозалежність між динамікою політичних відносин Франції та ФРН і темпами інтеграційних процесів на європейському континенті. Дисертація вирізняється новизною бачення проблеми, реконструкцією механізму взаємовпливу зовнішньополітичних концепцій провідних європейських держав.

Практичне та наукове значення дослідження полягає в тому, що його основні положення, теоретичні висновки та фактичний матеріал можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з проблем європейської інтеграції, при написанні навчальних і методичних посібників. Матеріали дисертації можуть бути корисними для розробки та викладення лекційних курсів з "Новітньої історії країн Європи та Америки", "Історії Франції", "Історії Німеччини" та низки спецкурсів на історичних факультетах університетів.

Апробація результатів дослідження відбулася на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження також знайшли своє відображення у доповідях на щорічних науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів та студентів ЗНУ (2003– 2006 рр.), на всеукраїнських та міжнародних конференціях: 56-й міжнародній науковій конференції молодих вчених "Каразинські читання" (Харків, квітень 2003 р.), "Наука і освіта–2004" (VII Міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровськ, лютий 2004 р.), "Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії – шляхи європейської інтеграції" (Вінниця, травень 2004 р.).

Окрім цього висновки дисертаційного дослідження опубліковані у чотирьох статтях автора у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена об’єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків, приміток, списку використаних джерел та літератури (402 найменування) та додатків (9). Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 183 сторінки машинопису.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета і завдання, об’єкт, предмет, територіальні та хронологічні рамки, наукова новизна дослідження, теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі – "Історіографія, джерельна база та методи дослідження" – проаналізований стан наукового вивчення поставленої проблеми, подана характеристика джерел і визначені методологічні засади дослідження.

У першому параграфі, який має назву "Стан наукової розробки проблеми в історіографії", з’ясовано ступінь наукової розробки проблеми політичних взаємовідносин між Францією та ФРН у контексті європейської інтеграції.

Роботи, що складають історіографію питання, можна умовно поділити на декілька груп: дослідження, присвячені міжнародним відносинам після Другої світової війни; узагальнюючі праці з історії європейської інтеграції; роботи, головним об’єктом яких була історія Франції або історія Німеччини та їхня зовнішня політика; праці, присвячені політичним діячам, що вплинули на франко-німецькі відносини у 1940-х–1960-х рр.

Серед радянських монографій, присвячених міжнародним відносинам після Другої світової війни, що прямо, чи опосередковано торкаються теми дисертаційного дослідження, слід виділити працю І.А. Манфред "Париж–Бонн. Франко-західнонімецькі відносини по зовнішній політиці П’ятої республіки. 1958–1968" Манфред И.А. Париж – Бонн. 1958-1968. – М., 1970;, оскільки це чи не єдине дослідження цього періоду, що містить докладний фактологічний та аналітичний матеріал для вивчення двосторонніх відносин на тлі окремих аспектів європейського інтеграційного процесу. Авторка проаналізувала стосунки між Францією та ФРН до, під час та після укладення Єлисейського договору.

У пострадянський період в Україні та Росії з’являється багато досліджень, присвячених європейській інтеграції. Це пов’язано із задекларованим обома країнами курсом на зближення з Європейським Союзом та адаптацією місцевих законів до законодавства ЄС. Серед українських досліджень особливе місце займає монографія В.В. Копійки та Т.І. Шинкаренко "Європейський Союз: заснування та етапи становлення" Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування та етапи становлення. – К., 2001.. Ця ґрунтовна праця – одне з перших вітчизняних навчальних видань, присвячених історії та аналізу сучасного стану європейської інтеграції.

Також слід відзначити монографії Д. Гегена, Ф. Тоді, колективну працю "Європейська інтеграція: крок за кроком" (під редакцією Д. Корбута) Геген Д. У лабіринті Європейського Союзу. – К., 1995; Тоді Ф. Нарис історії Європейського Союзу. – К., 2001; Європейська інтеграція: крок за кроком. – К., 2001..

У Російській Федерації останнім часом побачила світ низка біографічних досліджень, присвячених видатним державним діячам Франції та Німеччини – К. Аденауеру, Л.Ерхарду , Ш. де Голлю Ежов В. Конрад Аденауэр – немец четырех эпох. – М., 2003; Уильямс Ч. Аденауэр. Отец новой Германии. – М., 2002; Уильямс Ч. Последний великий француз. Жизнь генерала де Голля. – М., 2003; Шарль де Голль / М.Ц. Арзаканян, А.О. Чубарьян. – М., 2004; Зарицкий Б.А. Людвиг Эрхард: Секреты экономического чуда. – М., 1997. тощо.

Серед іноземних праць, присвячених зовнішній політиці Франції та Німеччини цього періоду, варто відзначити, перш за все, роботи французького дослідника Альфреда Гроссера, який вивчав історію Франції та взаємовідносин обох країн Grosser A. La IV Rйpublique et sa politique extйrieure. – P., 1961; Grosser A. La polique extйrieure de la V-e Rйpublique. – P., 1965; Grosser A. L’Allemagne de notre temps. 1945–1970. – P., 1970; Grosser A. Les relations internationales de l’Allemagne Occidentale. – P., 1956.. Автор на основі великого масиву джерел та літератури дає вичерпну картину зовнішньої політики Франції часів Четвертої та П’ятої республік, а також Федеративної Республіки Німеччини.

Питання, пов’язані з еволюцією поглядів французької дипломатії на процеси європейського об’єднання, знайшли свій відбиток у працях Г. де Кармоя та Е. Бжола Carmoy G. de. Les politiques йtrangйres de la France, 1944–1966. – P.: La table rounde, 1967; Bjшl E. La France devant l’Europe. La politique europйenne de la IV Republique. – Copenhague: Munksgaard, 1966., що дають змогу простежити зміни позицій французьких урядовців щодо європейського питання.

Дипломатичним відносинам Франції у перші повоєнні роки присвячується праця Ж. Дюмена, який досліджує діяльність міністерства закордонних справ Франції. Французький погляд на німецьку зовнішню політику 50-х років ХХ ст. представлений у роботі Ж. Ботро Dumaine J. Quai d’Orsay (1945–1951). – P.: Julliard, 1956; Botrot J. Une Allemagne toute neuve. – P.: Grasset, 1957. – 257 p..

Питання франко-німецьких відносин є дуже актуальним як для французької, так і для німецької історіографії. Зокрема, у 1970-х–1980-х рр. у Німеччині виходили колективні монографії, присвячені проблемам двосторонніх відносин та аналізу історичної спадщини стосунків між двома країнами Deutschland-Frankreich, 1948-1988. – Bonn: Europa Union Verl., Cop, 1988. – 101 S.; Deutschland-Frankreich-Europa: Bilanz einer Schwierigen Partnerschaft. – Munchen; Zurich: Piper cop., 1978. – 386 S.. Робота німецького історика Х.-П. Шварта Schwarz H.-P. Eine Entente Elementaire. – Bonn: Europa Union, 1988. – 79 S. присвячена аналізу Єлисейського договору про співробітництво між Францією та Німеччиною.

Питання генези та розвитку європейських Співтовариств – починаючи від "плану Шумана" і закінчуючи "Спільним ринком" та "Євратомом" – знайшли своє відображення у працях відомого французького дослідника П. Жербе Gerbet P. La decision dans les Communautйs europйennes. – Bruxelles: Presses univ. de Bruxelles, 1969; Gerbet P. La Genese du Plan Shuman. Des origines а la dйclaration du 9 mai 1950. – Lausanne, 1962; Gerbet P. La construction de l’Europe. – P., 1983; Gerbet P. La naissance du Marchй Commun, 1957. – Bruxelles, 1987; Gerbet P. Le relevement, 1944–1949. – P., 1991.. 1975 р. побачила світ колективна монографія "Франція та Європейські Співтовариства" La France et les Communautйs europйennes. – P.: L.G.D.I., 1975., де аналізуються різноманітні аспекти французької участі в європейських структурах і ставлення до цього різних прошарків французького суспільства.

У другому підрозділі – "Джерельна база дисертаційного дослідження" – проаналізований великий і різноманітний за характером та змістом комплекс документів, які згідно з сучасними підходами до теоретичного джерелознавства можна поділити на окремі групи: а) законодавчі акти міжнародного характеру, б) дипломатичні документи, в) публіцистику досліджуваного періоду, г) статистичні документи та д) наративні джерела: мемуари, спогади, щоденники.

Законодавчі акти міжнародного характеру складають першу групу джерел та включають міжнародні угоди та договори, що знаменували собою утворення міждержавних і наднаціональних союзів і організацій, а також – резолюції міжнародних конгресів з питань європейської інтеграції.

Значна частина документів цієї групи опублікована у додатках до періодичного видання "L’annйe politique" L’annйe politique... Revue chronologique des principaux faits politiques, diplomatiques, йconomiques et sociaux de la France et de la communautй et bilan des organisations europйennes. – P., 1948–1969. – хронологічного журналу основних політичних, дипломатичних, економічних та соціальних подій Франції, яке видається французьким урядом. У дослідженні використані номери цього видання з 1948 по 1969 роки.

Також у дисертації були використані збірки документів, що висвітлюють процес генези та розвитку "німецького питання" у 1940-х–1960-х роках у тій мірі, в якій ця проблема кореспондується з франко-німецькими відносинами. Так, були залучені документи Ялтинської та Потсдамської конференцій 1945 р., проекти вирішення союзниками німецької проблеми, опубліковані у збірках "СРСР та німецьке питання. 1941–1949. Документи з Архіву зовнішньої політики РФ" СССР и германский вопрос. 1941–1949. Документы из Архива внешней политики РФ. Т.1. – М., 1996. – 878 с. та "Радянсько-французькі відносини під час Великої вітчизняної війни. Документи та матеріали" Советско-французские отношения во время Великой Отечественной войны. Документы и материалы. Т.2. 1944–1945. – М., 1983..

Документи Паризької наради міністрів закордонних справ західних країн (20–23.10.1954) Документы Парижского совещания министров иностранных дел западных держав (20–23.10.1954) // Международная жизнь. – 1955. - №1. – С. 132–153. проливають світло на процес відновлення Німеччиною своїх прав та отримання нею статусу рівноправного учасника Північноатлантичного пакту.

Дипломатичні документи є ще одним джерелом вивчення франко-німецьких відносин у досліджуваний період. До цієї групи відносяться дипломатичне листування, ноти, офіційні декларації та проекти, що допомагають відстежити процес прийняття рішень від їхнього зародження до втілення у життя в різноманітних документах міжнародно-правового характеру.

Джерела цієї групи містяться, зокрема, у багатотомному виданні "Documents diplomatiques franзais" Documents diplomatiques franзais. 1958–1963. – P., 1992–2000., що видається Міністерством закордонних справ Франції і охоплює період з 1954 р. по сьогодення. Для дослідження були залучені матеріали з 1958 по 1963 роки, які характеризують стан франко-німецьких відносин від часу повернення до влади у Франції генерала Ш. де Голля, і до відставки з посади канцлера Федеративної Республіки Німеччини К. Аденауера.

Також документи цієї групи можна знайти у вищезгаданих додатках до періодичного видання "L’annйe politique". Це, зокрема, Нота радянського уряду західним державам L’annйe politique 1952. – P.492–493.від 10 березня 1952 року (більш відома на Заході як "сталінська нота") із пропозиціями щодо об’єднання Німеччини на умовах її нейтралізації, відповідь урядів західних держав Ibid. – P.496–497.. Ще один надзвичайно важливий документ – Офіційна декларація уряду Французької республіки L’annйe politique 1950. – P.360., оголошена міністром закордонних справ Робером Шуманом 9 травня 1950 р., яка отримала неофіційну назву "план Шумана". Також "L’annйe politique" містить тексти прес-конференцій генерала де Голля, присвячених зовнішньополітичним питанням, зокрема франко-німецьким відносинам та перспективам розвитку європейських інститутів.

У 1964 році світ побачила світ збірка документів, присвячена актуальному на той час питанню – проблемі статусу Західного Берліну, під назвою "Documents sur Berlin 1943-1963" Documents sur Berlin 1943-1963. – P., 1964.. Вона містить у собі низку офіційних заяв канцлера Аденауера та президента Кеннеді, а також текст прес-конференції президента де Голля.

Наступна група джерел – це публіцистика – різноманітні заяви, проекти, твори політичних діячів того часу, що не носили офіційного характеру і робилися для того, щоб вплинути на суспільну думку населення.

До неї належать маніфести, пов’язані з розвитком європейської інтеграційної ідеї – "Європейський маніфест" Куденхове-Калерги Р. Европейский манифест. // Европейский альманах. – 1991. – С. 110–119. Р. Куденхове-Калергі, що заклав основи європейського руху у ХХ ст., та "Маніфест Вентотене" Манифест Вентотене // Европейский альманах. – 1990. – С. 126 – 134. –заклик до об’єднання Європи, виголошений італійськими антифашистами під час перебування в ув’язненні на острові Вентотене.

Ще кілька документів цієї групи – це твори представників різних напрямків, що розвивали інтеграційні теорії, перш за все – Д. Мітрані та Е. Хааса Mitrany D. A Working peace system. – London, 1946; Mitrany D. The functional theory of politics. – London, 1975; Haas E. The Uniting of Europe: Political, Social and Economical Forces, 1950-1957. L., 1958.. У контексті дослідження процесів розбудови європейських інститутів варто згадати також ще декілька джерел: промови У. Черчілля, одна з яких – "М’язи світу" – знаменувала собою офіційний початок "холодної війни", а інша – "Трагедія Європи" – стала закликом до об’єднання країн континенту Черчилль У. Мускулы мира. – М., 2004. – С.462–493, 496–504. ; а також дві збірки промов та статей відомого німецького економіста і політика , батька "німецького економічного дива" Л. Ерхарда Эрхард Л. Благосостояние для всех. – М., 2001; Эрхард Л. Полвека размышлений: Речи и статьи. – М., 1993., де він розвиває власні погляди на проблему європейської економічної інтеграції.

Опріч цього, у дисертаційному дослідженні були використані матеріали із засобів масової інформації Франції, ФРН та Радянського Союзу.

Наративні джерела представлені численною мемуарною літературою.

Основну цінність для нас представляють спогади безпосередніх дійових осіб, що формували політику Франції та Німеччини після Другої світової війни – німецького канцлера К. Аденауера та міністра оборони ФРН Ф.Й. Штрауса, французького президента Ш. де Голля Аденауэр К. Воспоминания. Т.1–3. 1945-1959 гг. – М., 1966–1970; Аденауэр К. Воспоминания. 1959–1963 гг. – М., 1970; Штраус Ф.Й. Воспоминания. М.: Международные отношения, 1991; Штраус Ф.Й. Заповеди свободы. – М., 1981; Де Голль Ш. Мемуары надежд. Обновление. 1958-1962 гг. – М., 2000., його міністрів – А. Пейрефіта М. Дебре, М. Кув де Мюрвіля, Р. Трібуле Пейрефит А. Таким был де Голль. – М., 2002; Debrй. Troi republiques pour une France. Memoires. – V.3. – P., 1988; Couve de Murville M. Une politique йtrangиre. 1958–1969. – P., 1971. – 499 p; Triboulet R. Un ministre du gйneral. – P., 1985..

Ще одним цінним джерелом інформації для з’ясування обставин та характеру європейського інтеграційного процесу є спогади одного з "батьків-засновників" європейських Співтовариств, першого директора Європейського співтовариства вугілля та сталі Ж. Монне Монне Ж. Реальность и политика. Мемуары. – М., 2001.. Його мемуари вважаються найбільш об’єктивними, завдяки консультаціям Ж. Монне з відомим французьким істориком Ж.-Б. Дюрозелем.

У третьому підрозділі – "Методи дослідження" – охарактеризовано теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження, засновану, насамперед, на принципах об’єктивності та історизму. Щодо досліджуваної проблеми, принцип історизму дозволяє розглянути процес розвитку європейських інтеграційних процесів у період з другої половини 1940-х по другу половину 1960-х років; дослідити та вивчити основні напрямки франко-німецьких відносин у досліджуваному контексті, визначити внутрішні та зовнішні фактори формування зовнішньополітичних концепцій двох країн.

Теоретико-методологічну основу дослідження складає також принцип об’єктивності, який вимагає виявлення факторів і умов, що детермінували франко-німецьке зближення у досліджуваний період. В роботі застосований також принцип всебічності, орієнтований на виявлення внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків об’єкта дослідження. Крім того, принципи всебічного і об’єктивного пізнання знайшли своє відображення в комплексному аналізі всіх факторів, що визначали двосторонні відносини у визначений період. Сукупне вивчення об’єктивних та суб’єктивних факторів історичного розвитку дає можливість автору утвердити принцип багатофакторності як важливої складової теоретико-методологічної бази дослідження. Критичний аналіз джерел та історіографії неможливий без урахування принципу суб’єктивності.

Зазначені принципи реалізувалися через конкретні методи наукового дослідження як загальнонаукові, так і загальноісторичні.

Зокрема, загальнонаукові методи із властивим їм аналізом, синтезом і системним підходом дозволили з’ясувати цілісність європейської політики Франції та Німеччини, визначити основні напрямки і характерні риси розвитку двосторонніх відносин.

Важливу роль у дослідженні відіграв системно-структурний метод, дозволивши розкрити найпомітніші явища у взаємовідносинах Франції та Німеччини в процесі європейської інтеграції, виявити їх зміст та генезу. Метод забезпечує системність всього дослідження, зумовлює не стільки всеосяжність фактичного матеріалу, скільки структурно-цілісні дослідження франко-німецьких відносин та їх впливу на форми та напрямки європейської інтеграції.

У дисертаційному дослідженні застосовані також і власне історичні методи (порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, ретроспективний).

Порівняльно-історичний метод полягає у зіставленні явища, що вивчається, з йому подібним у плані зовнішньої схожості та внутрішнього змісту. Зіставлення необхідні тому, що в різних явищах проявляються загальні тенденції, які відображаються по-новому у вже відомих в історії типових явищах. Метод сприяє співставленню форм та методів об’єднання Європи після Другої світової війни та подібних явищ в інші історичні періоди.

Завдяки проблемно-хронологічному методу вдалося розподілити досліджувану проблему на окремі аспекти, визначені в розділах і підрозділах, в яких історичні події розглядаються в хронологічній послідовності.

Історико-генетичний метод дозволив простежити розвиток з послідовним розкриттям особливості еволюції європейських інтеграційних ідей з метою виявлення причин та характеру змін, що відбувалися в процесі їх історичного розвитку. Метод дозволяє подати максимально точну, реальну історію об’єкта, що вивчається.

Ретроспективний метод дозволив відчути атмосферу подій та чіткіше уявити франко-німецькі відносини, як складове явище загальної історії європейської інтеграції.

У другому розділі – "Ідейні основи європейської інтеграції", дається висвітлення ідеологічних засад європейського будівництва, аналізуються дискусії, що велися з цього приводу у 1940-х – 1950-х роках, досліджуються зміни, що відбулися в Європі внаслідок Другої світової війни.

Перший підрозділ має назву "Наслідки Другої світової війни для Європи та початок процесу європейської інтеграції". Поруч з катастрофічними наслідками у соціально-економічній сфері та військово-політичним розділенням континенту між двома таборами, спостерігаються і певні позитивні зрушення.

Європа, втомлена двома найбільшими світовими війнами, що відбувалися на її території, відчуває гостру необхідність нових ідей, що дозволили б уникати подібних конфліктів у майбутньому.

Пацифізм, притаманний будь-якому суспільству по закінченні війни, та певне відчуття "спільної долі" в європейських народів, що побували під ярмом нацистської окупації, швидко минули під впливом нових політичних загроз та економічних проблем. Тож інтеграційна ідея, що активно обговорювалася в європейських колах ще з 1920-х років, потребувала якісно нової мотивації.

Таким подразником безперечно стала "холодна війна", що майже одночасно поставила на порядок денний європейських націй такі питання як загроза "радянського військового вторгнення" та "американської економічної експансії". В таких умовах багато європейців почали з прихильністю ставитися до ідеї Європи як "третьої сили" між двома світовими гігантами.

Втім, було очевидним, що реальне об'єднання Європи неможливе без участі двох великих країн континенту – Франції та Німеччини. Перша прагнула повернути собі той статус, який вона мала на міжнародній арені до принизливої поразки 1940 р., розглядаючи Європу, як об'єкт для свого лідерства, а Німеччину (яка, використовуючи американську підтримку в межах плану Маршалла та власний промисловий потенціал, відновлювалася набагато швидше за Францію) – як своєрідного "спонсора" французьких політичних амбіцій. Для німців європейське об'єднання було вірним шляхом до відновлення в правах, значно обмежених за наслідками Другої світової війни.

У другому підрозділі – "Розвиток євроінтеграційних ідей після Другої світової війни” – висвітлюються дискусійні питання, що обговорювалися прихильниками європейської інтеграції від Другої світової війни до 1950-х років.

Вже у період війни учасники руху Опору почали замислюватися над причинами таких глобальних конфліктів на континенті та над можливими способами їхнього попередження у майбутньому. Наслідками цих роздумів стали, зокрема, "Маніфест Вентотене", написаний італійськими антифашистами А. Спінеллі та Е. Россі ще у 1941 р. та "Хертенштайнська програма", виголошена у 1946 р. представниками європейських федералістських рухів. Уцих документах містився заклик до об'єднання Європи на засадах федерації вільних європейських народів, що перебере на себе частину їхнього суверенітету.

Дискусія, що мала місце на Європейському конгресі в Гаазі у травні 1948 р., велася навколо двох основних питань – мети майбутнього об'єднання (аудиторія поділилася на "федералістів" та "уніоністів") та методів інтеграції (тут вже "федералістам" протистояли прихильники "функціоналістської", а пізніше – "неофункціоналістської" течії). Ця полеміка продовжувалася й після закінчення конгресу, знайшовши своє відображення, зокрема, у працях Д. Мітрані та Е. Хааса.

Третій підрозділ – "Роль католицького віровчення у закладенні підвалин європейських інтеграційних процесів" – присвячений вивченню того впливу, який католицька релігія справила на темпи та напрямки європейського інтеграційного процесу.

Адже саме католицтво було панівною релігією більшості країн-ініціаторів початку європейських інтеграційних процесів. Мова йде, перш за все, про такі великі європейські країни як Франція та Італія; сильні позиції мала католицька церква і у ФРН. Зокрема, західнонімецький канцлер Конрад Аденауер був сумлінним католиком і завжди прислухався до моральних (та й політичних також) рекомендацій Святого престолу.

Розкрито позицію католицької церкви щодо нагальних проблем тогочасного світу, висвітлено відношення Ватикану до таких явищ як фашизм та комунізм. Зокрема, особливу увагу приділено двом енциклікам Святого престолу, які значною мірою вплинули на світогляд ініціаторів європейського об'єднання.

У першому підрозділі третього розділу – "Формування основ європейської політики у двосторонніх відносинах Франції та Федеративної Республіки Німеччини", який має назву "Формування громадської думки Франції та Німеччини щодо двосторонніх та європейських відносин", висвітлюються зміни у настроях суспільства обох країн щодо різних питань двостороннього та європейського співробітництва впродовж досліджуваного періоду. Залучено матеріали соціологічних опитувань населення обох країн, які дають змогу простежити зміни у настроях громадськості в залежності від тих чи інших внутрішньо- та зовнішньополітичних подій.

Проаналізовано позиції представників інтелектуальної еліти Франції та Німеччини – письменників, журналістів тощо з приводу проблем двосторонніх відносин та перспектив європейської інтеграції. Це має особливе значення з огляду на той вплив, який вони мали на громадську думку обох країн.

У другому підрозділі – "Мотиви зовнішньополітичної стратегії Конрада Аденауера" – дана спроба простежити фактори, що впливали на концепції німецького канцлера щодо європейської інтеграції та співробітництва із Францією.

Підкреслюється стійка неприязнь Аденауера до будь-якої тоталітарної ідеології (як націонал-соціалізму, так і комунізму), викликана морально-релігійними та світоглядними мотивами.

Також робиться акцент на запереченні німецьким лідером традиційної прусської національної ідеї, основаної на принципі побудови німецької величі шляхом гри на суперечностях між Сходом та Заходом. Звідси – прагнення Аденауера не допустити "нейтралізації" Німеччини, міцно прив'язавши країну до західного світу та позбавивши її, таким чином, небезпеки націоналістичного реваншу.

Ці дві тези пояснюють орієнтацію Аденауера на союз із Сполученими Штатами Америки, які він розглядав як оплот західного світу в боротьбі проти комунізму, та його прихильність до ідеї європейської інтеграції, завдяки якій Німеччина, на його думку, змогла б нейтралізувати негативні наслідки Другої світової війни та посісти гідне місце серед європейської родини.

Висвітлено також прагнення Аденауера до порозуміння із Францією, без якого неможливо собі уявити участь Німеччини у інтеграційних процесах на європейському континенті; наслідком чого стало мирне вирішення саарської проблеми, а також "план Шумана" зі створення Європейського співтовариства вугілля та сталі, що поклало реальний початок створенню спільних економічних структур.

Третій підрозділ – "Шарль де Голль та євроінтеграційний процес" – дає змогу зрозуміти основні аспекти зовнішньополітичної концепції французького лідера, яка в цілому вкладається у контекст традиційних теорій французького націоналізму. Вся діяльність де Голля у зовнішній політиці керувалася думкою про те, що французький народ може існувати тільки тоді, коли він відіграє провідну роль на міжнародній арені. Тому євроінтеграційний процес де Голль розглядав як можливість протиставити Європу (на чолі з Францією) двом наддержавам – СРСР та США; відповідно граничною межею об'єднавчого процесу генерал бачив створення "Європи вітчизн" – стійкого союзу держав із непорушним національним суверенітетом всіх його членів.

Німеччина розглядалась де Голлем як головний партнер у будівництві такої "антиамериканської" Європи. Проте головним партнером Франції виявилася не ФРН, а особисто канцлер Аденауер, що почав розчаровуватися у політиці Сполучених Штатів і бачив у Франції нового партнера по протистоянню "радянській загрозі". Тому після відставки Аденауера у 1963 р. та приходом до влади Людвіга Ерхарда, відносини між Францією та ФРН стали значно прохолоднішими, а європейській спільноті довелося пережити смугу важких криз, вихід з яких було знайдено лише в другій половині 1960-х років.

У четвертому підрозділі – "Погляди правлячих кіл Франції та Федеративної Республіки Німеччини на європейську інтеграцію та відносини між двома країнами у 40-х – 60-х роках ХХ ст." – розглядаються погляди політиків та державних діячів Франції та ФРН, що мають різне ідеологічне спрямування, на питання розбудови Європи та франко-німецького співробітництва. Проаналізовано різницю між уявленнями французьких та німецьких політичних еліт щодо майбутнього Європи. Якщо у Франції основним дискусійним питанням було визначення ступеню національного суверенітету, яким можна було б пожертвувати заради нової Європи, то у ФРН політики групувалися в залежності від того, яку Європу вони готові були будувати – продеголлівську чи проамериканську.

У четвертому розділі – "Зовнішні фактори у формуванні франко-німецьких стосунків" – висвітлені три фактори, які були ключовими зовнішніми елементами як у розбудові європейської спільноти взагалі, так і у налагодженні франко-німецьких стосунків зокрема.

Перший підрозділ – "Радянська загроза" як фактор впливу на франко-німецькі відносини у контексті євроінтеграційних процесів", розкриває роль фактору "радянської загрози" у процесі формуванні двосторонніх відносин. Так, Конрад Аденауер використовував занепокоєність США можливою радянською агресією як засіб впливу на Вашингтон у вирішенні німецького питання. Французи, у свою чергу, особливо після повернення до влади генерала де Голля, вдало використовували вже німецькі побоювання щодо намірів Радянського Союзу, то зближуючись з СРСР, то граючи роль "захисника" Німеччини від агресивних проявів Москви.

У другому підрозділі – "Вплив Сполучених Штатів на зовнішню політику Франції та ФРН" – розкрито роль Європи в американських зовнішньополітичних концепціях, показані складні стосунки, що складалися між німецьким канцлером Аденауером та американськими лідерами, коли німецький канцлер розглядав будь-яке пом'якшення американської позиції у відносинах з СРСР мало не як спробу купити безпеку західного світу за рахунок Німеччини. Наведена суть протиріч, які виникали між Францією та Сполученими Штатами Америки у питаннях євроатлантичної безпеки, які полягали у розділенні французьким президентом де Голлем "атлантичного" та "європейського" напрямку розвитку Європи, останній з яких фактично мав у його планах антиамериканське спрямування.

Третій підрозділ – "Британська проблема" у стосунках між Францією та ФРН" – присвячений відносинам між Великою Британією та континентальною Європою, що представлена Францією та Німеччиною як двома найбільш потужними країнами континенту. Спроби англійців взяти Європу під свій патронат, виступивши у якості посередника між нею та США, провалилися завдяки активній позиції генерала де Голля, який наполегливо блокував намагання Лондону приєднатися до ЄЕС, вбачаючи в ньому конкурента Франції у боротьбі за європейське лідерство. Німецькі керівники більш позитивно ставилися до пропозицій Великої Британії, бажаючи, передусім, відкриття англійських ринків (у тому числі – і ринків Співдружності Націй) для німецьких промислових товарів.

У висновках зроблені узагальнення та підведені підсумки проведеного дослідження. У процесі висвітлення поставленої мети дисертант прийшов до таких висновків:

- Аналіз історіографічної бази засвідчує потребу в подальшому вивченні ролі франко-німецьких відносин другої половини 1940-х – другої половини 1960-х рр. у євроінтеграційних процесах та зворотного впливу цих процесів на взаємини між двома країнами. Незважаючи на широке коло монографій, наукових статей, газетних публікацій, чимало питань досліджуваної проблеми вимагає більш глибокого дослідження і узагальнення.

- Комплекс джерел, залучений при написанні дисертаційного дослідження, включає в себе законодавчі акти міжнародного характеру, публіцистику досліджуваного періоду, дипломатичні та статистичні документи, мемуарну літературу. В цілому спектр залучених джерел дозволяє вирішити поставлені в дисертаційному дослідженні завдання.

- У своїй роботі автор використав загальнонаукові принципи пізнання: історизму, об'єктивності, методи аналізу і синтезу, системно-структурний, ретроспективний і порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний та історико-генетичний.

- На зростання популярності євроінтеграційних ідей серед населення Західної Європи після Другої світової війни вплинули наступні чинники: необхідність подолання повоєнної економічної кризи у Європі; наявність чітко сформульованої європейської ідеї, висунутої у першій половині 20-х років ХХ ст.; пацифізм, поширення ідей якого є прямим наслідком Другої світової війни; початок "холодної війни", яка загрожувала знову перетворити Європу на театр бойових дій; наявність великої кількості прихильників євроінтеграції серед державних і політичних діячів різних країн.

- Після свого відродження у 20-х роках ХХ ст., євроінтеграційні ідеї пройшли декілька етапів розвитку: під час Другої світової війни європейський федералістський рух розвивається в межах Руху Опору; після перемоги союзників над Німеччиною євроінтеграційні ідеї набувають нової популярності серед представників політичної та інтелектуальної еліти Європи; на початку 1950-х років французький економіст Ж. Монне запропонував ідею об’єднання вугільної та сталевої промисловості Європи під керівництвом єдиного наднаціонального органу; у 1958 р. американський політолог Е.Хаас, аналізуючи успіхи та невдачі євроінтеграційних процесів, започаткував теорію неофункціоналізму, яка передбачала у майбутньому об’єднання і у політичній площині.

- Ще одна особливість європейської інтеграції – вплив на цей процес католицької релігії, з притаманними їй рисами: універсалізмом Ватикану; антифашизмом, що був наслідком давнішнього неприйняття католицькою церквою ідей націоналізму та гірким досвідом співіснування із фашистськими режимами в Італії та Німеччині в першій половині ХХ ст.; християнським пацифізмом, що був властивий католицькому віросповіданню та сприяв поширенню серед європейців ідей об’єднання заради недопущення нового великого конфлікту; антикомунізмом, що був зумовлений категоричним неприйняттям Святим Престолом лівих ідей ще з ХІХ ст., та ворожістю до атеїстичного Радянського Союзу.

- Соціологічні опитування у Франції та ФРН показували позитивне ставлення німців та французів як одне до одного, так і до ідеї спільного мешкання в єдиному європейському домі. Проте існувала різниця між прагненнями німців до побудови Європи навіть на засадах наднаціональності, та бажанням французів зберегти свій суверенітет з усіма його атрибутами – армією, кордонами та власним урядом. Вирішити