МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ І ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ

І ТЕХНОЛОГІЙ ТРАНСПОРТУ

На правах рукопису

ПІСТОЛЕНКО Ірина Олександрівна

УДК 629.78 (09): 930.1

ДОРОБОК ВЧЕНИХ ТА ІНЖЕНЕРІВ ПОЛТАВЩИНИ

У РОЗВИТКУ АЕРОКОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ У ХХ СТОЛІТТІ

Спеціальність 07.00.07 – історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному політехнічному музеї Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор технічних наук, професор

Гріффен Леонід Олександрович,

Національний технічний університет

України “Київський політехнічний

інститут МОН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Савчук Варфоломій Степанович,

Дніпропетровський національний

університет МОН України,

професор кафедри фізики

доктор технічних наук, професор

Тимченко Леонід Іванович,

Київський університет економіки і

технології транспорту Міністерства

транспорту і зв’язку України,

завідувач кафедри телекомунікаційних

технологій і автоматики

Провідна установа: Національний технічний університет

„Харківський політехнічний інститут”

МОН України

Захист відбудеться “ “ квітня 2007 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.820.02 у Київському університеті економіки і технологій транспорту за адресою: 03115, м. Київ, вул. Котельникова, 29/18.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету економіки і технологій транспорту за адресою: 03049, м. Київ, вул. Лукашевича, 19.

Автореферат розісланий „ “ березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор фізико-математичних наук,

професор О.І. Барабаш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В літописі видатних науково-технічних досягнень ХХ століття становленню та розвитку авіації, ракетної техніки, космічним дослідженням по праву належить одне з головних місць. Сам факт використання апаратів, важчих за повітря, запуску перших космічних апаратів мав виключно важливе значення, оскільки знаменував вторгнення в абсолютно нову сферу діяльності і сприяв народженню нових наукових напрямів. Завдяки цьому, за якихось півстоліття сформувався сучасний стан авіаційної та космічної науки і техніки.

Нині не підлягає сумніву той факт, що подальший розвиток земної цивілізації пов’язаний з навколоземним простором, і з розвитком людського суспільства проникнення в космос буде поглиблюватися. Сучасна ситуація співзвучна з думкою одного з перших теоретиків космонавтики, нашого земляка Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея): „Саме у можливості у найближчому ж майбутньому розпочати по-справжньому господарювати на нашій планеті і слід вбачати основне значення для нас у завоюванні Сонячної системи” Кондратюк Ю.В. Второе предисловие автора к работе “Завоевание межпланетных пространств” // Пионеры ракетной техники. Кибальчич, Циолковский, Цандер, Кондратюк: Избранные труды. – М.: Наука, 1964. – С. 539.. Можна вважати, що головне завдання для істориків авіаційної, ракетної і космічної науки і техніки сьогодні полягає у тому, що нині з’явилося багато нових важливих завдань, які очікують вивчення і глибокого наукового аналізу. Їх вирішення неможливе без ґрунтовного оволодіння історією аерокосмічної науки і техніки.

Україна має давні коріння у згаданих галузях, проте її участь в їх становленні та розвитку за часів СРСР (як раніше і Російської імперії) не досліджувалася. Це стосується і регіонів нашої країни, Полтавщини зокрема.

Визначити традиції та з’ясувати вагомість внеску України як однієї з повноправних учасниць авіаційної та ракетно-космічної корпорації передових країн світу в прогрес названих галузей, безумовно, необхідно, і в цьому наша держава уже має чималі здобутки. Полтавський регіон – не лише культурно-історичний центр нашої країни, але й багато зробив для її науково-технічного розвитку. Тому дослідження науково-технічного доробку вчених та інженерів Полтавщини та їх внеску у цю важливу справу є необхідним і актуальним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Національного технічного університету України „КПІ” за темою „Дослідження визначних розробок у галузі аерокосмічних технологій” (номер державної реєстрації 0103U000290).

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у комплексному висвітленні внеску вчених та інженерів Полтавщини у загальний розвиток авіації та ракетно-космічної науки і техніки у ХХ ст.

Виходячи з поставленої мети дослідження сформульовано такі завдання:

- з’ясувати ступінь дослідження поставленої проблеми і стан джерельної бази;

- провести аналіз і дати характеристику історичних та економічних умов, що сприяли становленню та розвитку авіації, виникненню мережі організацій, підприємств, установ, військових формувань та інших структур, які працювали в рамках завдань авіаційної та ракетно-космічної галузей на Полтавщині на протязі ХХ ст.;

- визначити структуру, особливості формування організацій авіаційної та ракетно-космічної галузі в Полтавській області та різноманітність напрямів їхньої діяльності;

- проаналізувати значення діяльності цивільних організацій та військових формувань Полтавщини, які працювали на аерокосмічну науку і техніку, для загального розвитку останніх;

- визначити особистий внесок у розвиток авіації, ракетної техніки, космонавтики провідних учених, конструкторів, інженерів, винахідників, спеціалістів – уродженців Полтавщини й тих, хто пов’язаний з нею навчанням, працею, генеалогією;

- на основі аналізу ще не введених у науковий обіг або маловідомих історико-технічних матеріалів уточнити деякі аспекти діяльності, а також відомості біографічного плану представників Полтавщини – діячів авіації та ракетно-космічної галузі;

- за рахунок системного опрацювання архівних і документальних матеріалів провести комплексний аналіз і дати загальну оцінку внеску вчених та інженерів Полтавщини у розвиток авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки.

Об’єктом дослідження є процес розвитку вітчизняної авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки у ХХ столітті.

Предметом дослідження є внесок вчених та конструкторів Полтавщини в аерокосмічну галузь та діяльність установ та організацій регіону в процесі розвитку вітчизняної авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки у другій половині ХІХ-ХХ століттях.

Хронологічні межі дослідження – ХХ століття. Для з’ясування історичних передумов виникнення, становлення і розвитку аерокосмічної галузі в ХХ столітті були також досліджені основні події аерокосмічної історії, пов’язані з діяльністю перших вчених-полтавців у цій сфері у ХVIII–ХІХ століттях.

Методологічна основа дослідження. Дисертаційну роботу було виконано на основі загальнонаукової методології, яка застосовується в сучасних дослідженнях, в концептуальних межах історії науки і техніки. Вивчення обраної теми потребувало використання науково-дослідних принципів історизму, об’єктивності, системності наукового аналізу.

Предмет даного дослідження потребував комплексного підходу. Застосування таких методів, як: порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, типологічний, стадіально-регіональний, логічний, тематичний, структурно-функціонального аналізу дозволили об’єктивно розглянути розвиток аерокосмічної галузі в Полтавському регіоні з урахуванням перебігу суспільних, політичних і економічних змін у країні і області, оцінити внесок діячів авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки, пов’язаних з Полтавщиною, на тлі загальних науково-технічних перетворень досліджуваного періоду.

Статистико-аналітичний метод допоміг при опрацюванні статистичних даних, складанні таблиць, карт і т.п. Структурно-системний метод дозволив структурувати та систематизувати весь інформаційний матеріал, обґрунтувати висновки дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що:

- вперше здійснено комплексне дослідження внеску Полтавщини у розвиток аерокосмічної галузі у ХХ ст. в контексті історії становлення вітчизняної (та – певною мірою – світової) авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки;

- вперше також проведено комплексний аналіз і внесено корективи в усталені уявлення про роль, структуру та напрями діяльності полтавських підприємств і організацій авіаційного профілю та таких, що брали участь у реалізації окремих завдань у рамках ракетно-космічних програм;

- з’ясовано значущість внеску видатних діячів - полтавців у розвиток аерокосмічної галузі, уточнено деякі аспекти їх наукових розробок, подані нові відомості біографічного плану;

- дістало подальшого розвитку вивчення життєвого та творчого шляху вітчизняних учених у галузі аерокосмічної теорії та практики;

- введено вперше у науковий обіг низку нових історико-технічних матеріалів за тематикою дослідження (зокрема, історико-архівних та мемуарних, а також деяких неопублікованих наукових праць учених та конструкторів - представників Полтавського регіону), які дозволяють достовірно викладати об’єктивну картину діяльності полтавських підприємств та організацій в аерокосмічній галузі та з’ясувати вагомість внеску вчених та конструкторів Полтавщини у розвиток авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені положення дають можливість заповнити прогалину в історії авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки України стосовно значення діяльності підприємств, організацій, а також представників окремих регіонів країни, у даному випадку – Полтавської області.

Подальший розвиток аерокосмічної галузі має спиратися на історичний досвід. Аналіз різноаспектної діяльності полтавських організацій, установ, підприємств, формувань авіаційного та ракетно-космічного профілю, творчої спадщини представників Полтавщини буде корисним для усвідомлення ролі та місця України, її регіонів у становленні та розвитку згаданих галузей не лише в колишньому СРСР, але й у світі, допоможе у вирішенні сучасних питань аерокосмічного сектору держави, створенні перспективних проектів, подальшого розвитку аерокосмічного напряму історії науки і техніки. Без урахування та використання накопиченого досвіду та інформаційної бази стосовно проблематики дослідження неможливе об’єктивне тлумачення сучасних проблемних явищ та етапів розвитку в Україні авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки в цілому.

Узагальнені матеріали дисертації можна використати в освітньому процесі за умови введення в навчальні програми спеціальних курсів: „Історія авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки”, „Історія аерокосмічної освіти”, „Історія ракетної справи”, „Історія української авіації”, „Краєзнавство” та інших, для підготовки наукових праць з історії розвитку вітчизняної авіації та космонавтики, підручників, наукових посібників.

Матеріали дисертації сприятимуть подальшим науковим пошукам з проблем історії України, а також у дослідженнях життєвого шляху, творчої спадщини українських учених – діячів авіаційної та ракетно-космічної галузей, які працювали у досліджуваний період.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та висновки дисертації доповідались та обговорювались на наукових конференціях, наукових читаннях, а також на засіданнях методичної комісії та Вченої ради Державного політехнічного музею (Київ, 2004-2006 рр.).

З викладом змісту окремих розділів та основних наукових результатів автор виступав на: 1-й Всеукраїнській науково-практичній конференції „Український технічний музей: історія, досвід, перспективи” (Київ, вересень 2002); 2-й Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні питання історії техніки” (Київ, листопад 2003); 2-й Всеукраїнській науково-практичній конференції „Український технічний музей: історія, досвід, перспективи” (Часів Яр, травень 2003); 3-й Всеукраїнській науково-практичній конференції „Український технічний музей: історія, досвід, перспективи” (Київ, травень 2004); 3-й Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні питання історії техніки” (Київ, жовтень 2004); Всеукраїнських читаннях, присвячених пам’яті Ю.В.Кондратюка (Полтава, червень 2004); 4-й Всеукраїнській науково-практичній конференції „Український технічний музей: історія, досвід, перспективи” (Київ, травень 2005); 10-й конференції молодих істориків освіти, науки і техніки (Київ, травень 2005); 4-й Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні питання історії техніки” (Київ, жовтень 2005). Результати досліджень викладені у 15 публікаціях автора. Усі вони одноосібні. Серед них 5 статей у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації відображає логіку наукового дослідження, підпорядковану меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та додатків. Вона містить 270 сторінок, із них 165 сторінок основного тексту, список джерел з 349 найменувань на 32 сторінках, 44 додатки на 73 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено хронологічні межі наукового пошуку, визначено мету та завдання дослідження, його наукову новизну, практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дисертації.

У розділі 1 „Історіографія проблеми, джерельна база та методологічні основи дослідження” висвітлено основні етапи розвитку наукової думки з даної проблеми, проаналізовано роботи попередників, окреслено напрями, наведено програму дослідження.

Аналіз літературних джерел із проблеми, що досліджувалась, засвідчує наступне.

Оскільки наша держава у досліджуваний період входила до складу Російської імперії, а потім – СРСР, внесок України та її регіонів, зокрема Полтавщини, у загальний розвиток аерокосмічної науки і техніки не визначався, а діяльність українських (і полтавських) підприємств, організацій, формувань відповідного профілю, розробки представників нашої країни – діячів авіаційної та ракетно-космічної галузей розглядались як складова частина російської і радянської аерокосмічної історії. Тому обрана нами тема фактично не була предметом спеціального дослідження. Лише деякі аспекти досліджуваної проблеми частково висвітлені в низці літературних джерел.

Їх аналіз свідчить, що історіографічна спадщина, присвячена досліджуваній проблемі, хронологічно поділяється на три періоди: до 1917 року; радянського періоду - 1917-1991 рр.; сучасну (з 1991 р.).

Протягом першого з них основна увага дослідників зосереджувалася на аналізі головних подій та відкриттів часу становлення і початкового розвитку аеронавтики та ракетної техніки. Радянський період характеризується появою праць, які стали результатом ґрунтовного дослідження процесу розвитку аерокосмічної галузі в цілому та окремих її етапів і складових зокрема. Однією з головних особливостей історіографії сучасного періоду можна вважати дослідження різних аспектів аерокосмічної історії України, глибокий аналіз проблем і перспектив саме вітчизняної аерокосмічної науки і техніки.

За тематичним принципом, напрямами та методологією досліджень усі джерела інформації були поділені таким чином. До першої групи віднесено праці дослідників історії науки і техніки, які вивчали становлення та розвиток вітчизняної аерокосмічної галузі в цілому та окремі її аспекти зокрема. Аналіз літературних джерел засвідчує, що структура праць з історії авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки в основному повторює структуру цих галузей, віддзеркалюючи відповідно розвиток аеродинаміки, теорії двигунів, конструкції літаків, ракет, космічних апаратів, систем керування і т. ін. Любановский Е.В. Развитие газотурбинных двигателей самолетов гражданской авиации. – М.: Машиностроение, 1984. – 325 с.; Антонов О.К., Малашенко Л.А. Вопросы проектирования самолетных конструкций. – Вып.2. – Х.: Издательство ХАИ, 1979. – С.3-15; Глушко В.П. Ракетные двигатели ГДЛ-ОКБ. – М.: Издательство АПН, 1975. – 247 с.; Савчук В.С., Санін Ф.П. Витоки ракетобудування в Україні // Альманах ФТІ ДНУ. – 2000. – 182 с. Крім цього, є ряд розробок з історії відповідних проблем і узагальнюючих праць щодо становлення і розвитку галузей в окремі періоди або спроб відтворення історії авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки як єдиного процесу Глушко В.П. Развитие ракетостроения и космонавтики в СССР. – М.: Машиностроение, 1981. – 208 с.; Пышнов В.С. Основные этапы развития самолёта. – М.: Машиностроение, 1984. – 95 с.; Елисеев А.С. Развитие пилотируемых космических полетов в СССР // Исследования по истории и теории развития авиационной и ракетно-космической науки и техники. – М.: Наука, 1984. – С.58-65; Петрович Г.В. У истоков советского ракетостроения // Вестник АН СССР. – К.: Наукова думка, 1979. – 120 с.; Baker D. The Rocket: The History And Development Of Rocket And Missile Technology. – L.: Cavendish, 1978. – 276 p. .

Останнім часом видана велика кількість книг і статей з історії авіації та космонавтики, підготовлені інші матеріали: енциклопедії Энциклопедия Современной военной авиации / Авторы-составители: В.П.Морозов, В.А.Обухович, С.И.Сидоренко, А.Б.Широкорад. – Мн.: Рахвест, М.: АСТ, 2001. – 720 с.; История русской авиации в фотографиях. 1885-1945 / гл. ред. Д.А.Соболев. – М.: “Русское авиационное общество” (“РУСАВИА”), 2003. – 276 с.; Гэтланд К. Космическая техника / перевод с англ. С.Ф.Костромкина, В.В.Савичева; под ред. С.Д.Гришина. – М.: Мир, 1986. - 296 с.; Boyne W.J. Silver Wings. - N.Y.: SIMON & SCHUSTER, 1993. – 336 p.; The Encyclopedia Of World Aircraft: The Development And Specifications Of Over 2500 Civil And Military Aircraft / Gen. Ed. D.Donald. – L.: Blitz Editions,1997. – 929 p., бібліографії, хронології, збірники документів та матеріалів Из истории авиации и космонавтики. – М.: Издание Института истории естествознания и техники АН СССР, 1928-1980-е гг.; Исследования по истории и теории развития авиационной и ракетно-космической науки и техники. – М.: Наука, 1980-е гг.; Вопросы истории естествознания и техники. – М.: Издание РАН, Института истории естествознания и техники имени С.И.Вавилова, 1980-2005 гг.; Історичні традиції та досвід розвитку вітчизняної науки і техніки. – К.: Видання АН України, Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки, 1960-і рр., видання, присвячені історії провідних колективів та організацій Федеральное государственное унитарное предприятие “Научно-производственное объединение машиностроения” (ФГУП “НПОМаш”): 60 лет самоотверженного труда во имя мира. – М.: Издательский дом “Оружие и технологии”, 2004. - 332 с.; Военно-воздушная Академия имени Ю.А.Гагарина / под ред. Н.М.Скоморохова. – М.: Воениздат, 1984. – 238 с., історії авіаційних та космічних програм “Союз” и “Аполлон”. – М.: Политиздат, 1976. – 272 с.; Byers Bruce K. Destination Moon: A History Of The Lunar Orbiter Program. – Wash.: NASA, TM X-3487, 1977. – Vol. 6. – 411 p. і т. ін.

Стосовно бібліографій слід відзначити, що донині практично ще немає повних систематизованих оглядів виданих матеріалів з історії авіаційної та ракетно-космічної техніки. Бібліографії з технічних питань, які певним чином класифіковані, є корисними, проте вони охоплюють лише частину тих галузей, які входять до кола досліджень сучасних істориків науки і техніки. Існує небагато аналітичних бібліографій виданої літератури з питань ракетно-космічної історії Боголюбов А.Н. Математики, механики: Библиографический справочник. – К.: Наукова думка, 1983. – 640 с.; R.H. From The Control Power: Bibliography // Aerospace History. – 1978. – Vol. 5. - # 4. – P.263-265; Ley W. Rockets, Missiles And Space Travel. – N.Y., 1961, Bibliography. – P. 516-542; Benton M. The Literature Of Space Science And Exploration. – U.S.: NRL,1958; Ordway F.I. Annotated Bibliography Of Space Science And Technology (1931-1961). – Wash., 1961; Renstrom A. Bibliografical note. – In: The History Of Rockets Technology/ Ed. E.Emme. – Detroit (Mich.), 1964. – P.285-308; Dicson K.M. History Of Aeronautics And Astronautics: A Preliminary Bibliography. – U.S.: NASA, 1968..

Нині все більшу увагу істориків науки і техніки привертає питання щодо можливості використання математичних методів у дослідженнях з історії природознавства і техніки. В історії авіації та космонавтики це є актуальним у зв’язку з нагальною проблемою більш рішучого переходу від якісних до кількісних оцінок, в основу яких мають бути покладені детально опрацьовані об’єктивні критерії розвитку авіаційної та ракетно-космічної техніки. Ці дослідження ще не мають свого логічного завершення, проте спроби, що були зроблені, являють безсумнівний інтерес, а вказаний напрям, безперечно, заслуговує на увагу, тому що підготовляє можливості для науково обґрунтованого моделювання, а потім – і прогнозування розвитку аерокосмічної науки і техніки Раушенбах Б.В. Пространственные построения: Очерк основных методов. -– М.: Наука, 1980. – 288 с..

Необхідно відзначити, що методика розробки історії аерокосмічної галузі як такої, що охоплює порівняно невеликий історичний період, розроблена поки що недостатньо детально Воронов Ю.С. О некоторых методологических вопросах разработки истории авиационной науки и техники // Исследования по истории и теории развития авиационной и ракетно-космической науки и техники. – М.: Наука, 1981. – С. 15-22; Семенов В.А. Принципиальные основы историко-научных исследований развития авиационной науки и техники // Там же. – С. 22-26; Emme E.M. NASA “Forth National Colloquium On Oral History Procee-dings”. – N.Y., 1970. – P. 8-12..

Другу групу складають праці, що за своїм змістом безпосередньо пов’язані з темою дослідження. В них автори прагнули частково показати участь підприємств, організацій Полтавщини та вчених, конструкторів - її представників у становленні і розвитку авіаційної, ракетної техніки та космонавтики, подавали стислу інформацію, що стосувалася даної проблеми (зокрема, енциклопедичні, енциклопедично-довідникові, підсумково-інформаційні, а також наукові, науково-популярні, науково-художні видання) Авиация: Энциклопедия /гл. ред. Г.П.Свищёв. – М.: Большая Российская Энциклопедия, ЦАГИ имени профессора Н.Е.Жуковского, 1984. – 736 с.; Космонавтика: Энциклопедия / гл. ред. В.П.Глушко. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – 528 с.; Бобрищев К.В. Отчий край. – Полтава: Дивосвіт, 2002. – 800 с.; Полтавщина: Енциклопедичний довідник / за ред А.В.Кудрицького. – К.: УЕ, 1992. – 1024 с.; Імена України в космосі: Науково-енциклопедичне видання / під ред. І.Б.Вавилової, В.П.Плачинди. – Львів: Видавничий дім „НАУТІЛУС”, 2003; К.: Компанія „ВАІТЕ”, 2001; К.: Видавничий дім „Академперіодика”, 2003. – 730 с.; Операція „Френтік”: З історії бойової співдружності Військово-Повітряних сил СРСР і США, цивільного населення України в роки Другої світової війни. Збірник документів і матеріалів / за ред. Тронька П.Т., Бажана О.Г., Богаєвського Ю.В. та ін. – К.: Рідний край, 1998. – 486 с.; Сокольский В.Н. Работы отечественных ученых пионеров ракетной техники: Исторический очерк // Пионеры ракетной техники. Кибальчич, Циолковский, Цандер, Кондратюк: Избранные труды. – М.: Наука, 1964. – С. 624-632..

До третьої групи віднесено праці науково-педагогічного спрямування Санін Ф.П., Джур Є.О., Кучма Л.Д., Хутірний В.В. Розвиток ракетно-космічної техніки в Україні. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2002. – 402 с.; Руденко О.П., Онацько В.Г., Комеліна О.А. Зоряне ім’я в історії Вітчизни. – Полтава: Видання Педагогічного державного університету ім. В.Г.Короленка, 1997. – 24 с.

. Слід відзначити, що проблема навчальної літератури, повноцінних посібників, необхідних для викладання історії авіаційної та ракетно-космічної техніки у вищих навчальних закладах, є суттєвою. Нині не викликає сумніву, що кваліфікований спеціаліст має знати історію своєї галузі, проте ми вимушені констатувати, що це незаперечне положення поки що майже не знаходить практичного втілення.

Четверту групу складає сукупність матеріалів газет, журналів, що містять дані по досліджуваним питанням. До них відносяться публікації в періодиці за 1910-1970-і рр. із зібрань Публічної бібліотеки в м. Санкт-Петербурзі, сховищ Полтавської області наукової бібліотеки ім. І.П.Котляревського, бібліотечного фонду Полтавського краєзнавчого музею (ПКМ), у низці харківських видань, матеріали публікацій в югославських виданнях (сербською та російською мовами) Гибель подполковника А.Кованько // Русский военный вестник. – 1926. – Сентябрь. – № 61; Jуче се у Новом Саду десила jош jедна авионска несреhа //Време. –1926. – 28 Сертембра; 1926. – 29 Сертембра; Нова авиjтичарска несрehа у Новом Саду // Политика. – 1926. – № 6619.– 28 Септембра; Погреб жртава авионске несреhе у Новом Саду // Време. – 1926. – 29 Септембра.. Останню, п’яту, групу складають Інтернет - ресурси (Веб - матеріали України, Росії, США) ; ; www. nkau.gov.ua/gateway/news.nsf/ (Аерокосмічний портал України);

.

Серед використаних під час дослідження джерел є опубліковані (наукові праці вчених, конструкторів), неопубліковані (здебільшого рукописи, начерки, креслення) та речові (фоно-, кіно- та фотодокументи і т. ін.).

Джерельну базу дисертації становила сукупність архівних документів і друкованих матеріалів, які розкривають зміст дисертації. Джерельною основою дослідження стали архівні документи з фондів: Архіву Російської Академії наук, Російського Державного архіву економіки, Державного архіву Російської Федерації, Російського Державного Військово-історичного архіву (м. Москва), Центрального Державного історичного архіву Ленінградської області (м. Санкт-Петербург), Державного архіву м. Києва, Державного архіву Чернігівської області, Державного архіву Полтавської області, а також архівів таких підприємств та організацій, як Науково-виробниче об’єднання машинобудування (м. Реутов Московської області), Московський державний технічний університет імені М.Баумана, Інститут історії природознавства і техніки Академії наук Російської Федерації, Науково-меморіальний музей М.Є.Жуковського (м. Москва), Полтавське авіапідприємство, музей Турбомеханічного заводу, Музей авіації та космонавтики, Галерея мистецтв в м. Полтаві, Кременчуцьке льотне училище цивільної авіації ( м. Кременчук Полтавської області). Було опрацьовано опубліковані архівні документи і матеріали: „Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства СССР” (1923), Постанови Ради Міністрів УРСР, ЦК КП(б)У, Комісаріату електростанцій СРСР, Головного управління Цивільного повітряного Флоту, в яких знайшла відображення офіційна політика російського і радянського керівництва щодо розвитку аерокосмічної справи в Україні, та інші.

Значна частина опрацьованих матеріалів та документів ще не була опублікована, не залучалась дослідниками до наукового обігу.

Всього в державних архівах опрацьовано 32 фонди, 35 описів, майже 100 справ.

У дисертаційній роботі використано документи і матеріали з особистих і сімейних архівів діячів авіаційної та ракетно-космічної галузей та їх родин, мемуари: Глібова (Котельникова) Ю.А., Челомей Н.В., Челомей С.В., Челомей-Тализіної Є.В., Побєдоносцевої А.О., Побєдоносцевої О.Ю., Сазанової Л.В., Фльорової (уродж. Побєдоносцевої) Н.О., Петрової І.В, Морозової (Кисенко) Ф.С., Кізнер Л.Б., Штаєрман М.І., Карамишевої М.Є., Леваневської Е.С, Леваневських Л.Р. та К.В. (м. Москва), Мороко (уродж. Кованько) В.О. (м. Санкт-Петербург), Козлова Л.В. (м. Саратов), Горчакова М.Г. (м. Київ), Даценка А.В., Дяченка А.М., Васильченка В.Д., Лелеко З.А., Оголевець А.В. (м. Полтава).

Переважна більшість документів і матеріалів з названих архівних зібрань також вводиться до наукового обігу вперше.

Завдяки цьому в дисертаційній роботі подається певна нова або маловідома інформація, що стосується біографій і творчої діяльності конструктора перших у російській армії ХІХ століття бойових порохових ракет О.Д.Засядка, одного з перших теоретиків космонавтики Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея), піонера військового повітроплавання та авіації О.М.Кованька, творця першого у світі авіаційного ранцевого парашуту Г.Є.Котельникова, вченого в галузі ракетної техніки та космонавтики Ю.О.Побєдоносцева, вченого в галузі механіки і процесів керування, конструктора авіаційної та ракетно-космічної техніки В.М.Челомея.

Окремо окреслено методологічні засади та визначено методи проведення дослідження. В результаті опрацювання наукової літератури, джерел, їх класифікації, систематизації та аналізу було створено достатню базу для дослідження напрямів обраної теми.

У розділі 2 „Соціально-економічні та науково-технічні передумови розвитку аерокосмічної галузі в регіоні” показано, що Полтавщина в межах колишньої губернії і в межах нинішньої області була і є важливим регіоном нашої держави, одним з визнаних центрів розвитку української історії, культури, науки, техніки; має значний потенціал для реалізації перспективних напрямів економічного прогресу.

Географічне положення Полтавщини, особливості її територіального, соціально-економічного, культурного формування з давніх часів до сьогодення сприяли поступовому виникненню та прогресивному розвитку різних галузей: промисловості, сільського господарства, культури, науки, техніки. Друга половина ХІХ ст. ознаменувалася для Полтавщини створенням цілої системи науково-дослідних установ та навчальних закладів різного профілю. Активний їх розвиток упродовж наступних десятиліть, реорганізація у відповідності з вимогами часу дали змогу Полтавщині стати не лише важливим адміністративним, економічним, культурним центром України, але і своєрідною „кузнею” творчих, наукових кадрів. Зокрема, це стосується таких важливих галузей, як природничі науки, ракетна справа.

У дослідженні на основі маловідомих архівних документів та інших матеріалів з колекцій архівів і бібліотечних фондів міст Києва, Полтави, Москви, Санкт-Петербурга проаналізовано ті аспекти діяльності полтавських учених ХІХ ст. у вищеназваних галузях, що донині залишалися поза колом ґрунтовних досліджень істориків науки і техніки: доробки у дослідженнях неба, в метеорології П.І.Борисова, його праці про походження планет і визначення 12-річного сонячного циклу; в небесній механіці, в балістиці – М.В.Остроградського; автором досліджена і подана маловідома інформація щодо конструктивних особливостей, технічних характеристик ракет О.Д.Засядка, вперше йдеться про методи захисту снарядів від іржі, запропоновані винахідником, уточнені також деякі аспекти біографічного плану – стосовно генеалогії, дати смерті і місця поховання конструктора. Можна зробити висновок, що названі творчі розробки цих учених є важливими для загального розвитку аерокосмічної науки і техніки. Їх досягнення знайшли свій розвиток і продовження в традиціях та діяльності представників Полтавської гравіметричної обсерваторії (заснованої в 1926 р. за ініціативою академіка О.Я.Орлова), Полтавського Петровського кадетського корпусу (відкритого у 1840 р.) та Вищого зенітного ракетного командного училища ім. генерала армії М.Ф.Ватутіна (існує з 1941 р.), інших організацій, в теоретичних дослідженнях та практичних розробках учених, конструкторів, спеціалістів у галузі авіації та космонавтики.

У розділі 3 „Становлення та розвиток авіації на Полтавщині” розглянуто історичний аспект розвитку, кількісну і якісну характеристики авіаційної галузі в Полтавському регіоні. За відомостями та даними нечисленних документів, що збереглися, поступили у різні фонди та архіви, встановлено кількість, найменування навчальних закладів та формувань авіаційного профілю, які діяли й діють на Полтавщині з 1920-х рр. (а деякі – і раніше) до нинішнього часу.

Це один з найстаріших не лише в Україні, але й в усій Російській імперії аероклубів, який розпочав свою діяльність у 1910 р., Всеукраїнська школа льотчиків, Вища офіцерська школа штурманів у м. Полтаві, Кременчуцький аероклуб ТСО Авіахіму України, військові авіаційні школи початкового навчання льотчиків та з підготовки авіаштурманів, стрільців та стрільців-радистів у м. Кременчуці. У цьому розділі проаналізована також діяльність полтавських авіаційних організацій: аеродрому, заснованого на початку 1920-х рр., який зробив Полтаву центром перших повітряних ліній Товариства „Укрповітрошлях”; розгалуженої мережі осередків та гуртків Товариства сприяння авіації України та Криму, що дозволили Полтавщині відігравати важливу роль серед інших відділень європейської частини СРСР (полтавська мережа нараховувала в 1920-х-1930-х рр. 237 осередків).

Досліджено історію і основні напрями діяльності авіапідприємства та військових авіаформувань на території Полтавської області з 1923 р. до сьогодення, а саме: авіаз’єднання Полтавської авіабази, аеродромів Миргорода і Пирятина Полтавської області, які разом з 8-ю та 15-ю повітряними арміями США, укомплектованими важкими бомбардувальниками В-17 „Літаючі фортеці” (“Flying Fortreses”), брали участь у так званих „човникових рейдах” – в операції „Френтік” у рамках програми спільних дій стратегічної авіації країн антигітлерівської коаліції (1944); 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської бомбардувальної авіадивізії далекої дії та інших, - а також заводів, які напередодні війни 1941-1945 рр. та після звільнення від фашистської окупації працювали у підпорядкуванні або виконували мобілізаційні завдання Наркомату Авіаційної Промисловості СРСР: „Метал” (завод № 456), „РЕМЗ”, „Комунар”.

Підтверджено правонаступність та розвиток підвалин, закладених полтавцями в авіаційній галузі протягом 1920-х-1970-х рр., результатами аналізу маловідомих документів і матеріалів з особистого архіву генерал-лейтенанта авіації Л.В.Козлова та визначенням значення в історії авіації навколосвітнього польоту, який очолюваний ним екіпаж здійснив у грудні 1990 р. на літаку Ан-124 „Руслан” за маршрутом Мельбурн - Південний полюс - Ріо-де-Жанейро - Касабланка - Північний полюс - Возвиженка - Мельбурн. У польоті на запрошення Л.В.Козлова брав участь полтавський письменник А.Ю.Рябко (м. Лубни Полтавської області).

У дисертації доведено, що авіаційні традиції Полтавщини стали важливою частиною історії авіації України і Росії.

Показано цілу плеяду авіаконструкторів, льотчиків, інших фахівців аеронавтичної галузі, яких не можна прямо віднести до українських авіаторів, проте їх діяльність мала суттєвий вплив на справи останніх.

У дослідженні виявлено, що багато з перших повітроплавальних та авіаційних формувань і навчальних закладів к. ХІХ - поч. ХХ ст.ст. дислокувалися і діяли в Україні: в м. Києві – ХІ корпусний авіаційний загін, що ввійшов в історію авіації як „нестеровський”, 7-а повітроплавальна рота; у м. Вінниці, де базувалася ескадрилья важких повітряних кораблів „Ілля Муромець”; у містах Севастополі, Одесі, Харкові, Ковно, Осовці; у м. Кременчуці Полтавської губернії знаходилася частина майстерень ХІ авіазагону. В названих авіаційних формуваннях служили випускники військової авіашколи (м.Санкт-Петербург), організованої і очолюваної О.М.Кованько: відомі повітроплавці, авіатори та авіаконструктори Р.Л.Ніжевський, М.Ф.Івков, А.О.Кованько, М.Є.Крутень. Останній, під час служби в київському авіазагоні, проводив випробування літаків і відпрацювання пілотажу над м. Гадячем Полтавської губернії.

Вперше в Україні – на основі вивчення документів з архіву Г.О.Кованько (м. Браттлеборо, шт. Вермонт, США) – у дослідженні йдеться про авіаконструкторські розробки О.О.Кованька: одномісний розчалочний безфюзеляжний моноплан (1914), літак шкільного типу (1926); про дальні перельоти авіатора, які він, як і П.М.Нестеров, став здійснювати одним з перших в Російській імперії. Наприклад, у 1912 р. – на повітряній кулі, у 1913 р. – на аероплані, за маршрутами Варшава-Люблін-Варшава, Гатчина-Псков-Ревель (Талін)-Гатчина. Зазначається, що перша в Росії катастрофа у повітрі – зіткнення двох апаратів – також пов’язана з іменем О.О.Кованька і сталася навесні 1913 р. на Гатчинському аеродромі. Під час виконання чергової фігури аероплани, якими керували інструктори школи поручик О.О.Кованько і лейтенант повітряного флоту В.Дибовський зіткнулися, і впали з 30-метрової висоти. Льотчики залишилися живими.

Своєю плідною науковою і практичною працею на аеронавтичному поприщі названі діячі залишили помітний слід в історії повітроплавання та авіації України і Росії, зробили вагомий внесок у підготовку теоретичних та практичних підвалин польоту, які знайшли застосування у наступні десятиліття ХХ ст.

Також більш детально розглянуто окремі аспекти діяльності О.М.Кованька. Акцентується увага на його авіаційно-конструкторських розробках (ручна лебідка, якір, пальники та термометри для монгольф’єрів і газового аеростата та інші), на винаходах, участі у роботі науково-суспільних організацій (Повітроплавальної комісії Міжнародного метеорологічного комітету, Імператорського Російського Технічного Товариства, Міжнародної комісії з наукового повітроплавання та інших), керівництві першими теоретичними дослідженнями та практичними експериментами в галузі аерофотозйомки (вперше розроблялися способи фотографування з повітряної кулі. О.М.Кованько розпочав цю роботу у 1886 р., зробивши знімки простою любительською камерою з висоти 800 м у польоті над р. Нева), авіаційної медицини (повітроплавці разом з лікарем С.П.Мунт першими у світі почали проводити медичні дослідження) та зв’язку (успішні результати експериментів військових авіаторів штабс-капітана Г.Г.Горшкова та поручика О.О.Кованька у польотах над Гатчиною підтвердили можливість використання диктофону у розвідувальних польотах).

Доводиться також, що політ Д.І.Менделеєва на повітряній кулі для спостереження сонячного затемнення (1887), підготовлений фахівцями школи під керівництвом О.М.Кованька, не був першим подібним польотом в царській Росії. За завданням Академії наук ще 1804 року в м. Санкт-Петербурзі академік Я.Д.Захаров на аеростаті фламандця Є.Робертсона, якого запросили в Росію, здійснив перший повітряний політ, під час якого провів багато наукових спостережень. Д.І.Менделеєв же здійснив свій політ на першій повітряній кулі, що була побудована в Російській імперії, а не за кордоном.

Досліджено полтавське походження родоводу О.М.Кованька, а також зв’язки з Полтавщиною конструктора Г.Є.Котельникова.

Найважливішим винаходом Г.Є.Котельникова вважається авіаційний ранцевий парашут. Його творець першим у світі знайшов правильний принцип будови парашута для авіаторів, створив компактну, просту і достатньо надійну конструкцію „рятувального ранця”, першим урахував всі особливості застосування парашута на літаку.

У дисертації розглянуто також низку інших оригінальних винаходів Г.Є.Котельникова, як в авіаційній, так і в інших галузях техніки. Так, у 1913 р. ним був розроблений новий тип повітряного гвинта з лопатями особливої форми – так званий „крильчастий пропеллер”. Пізніше подібні гвинти знайшли застосування в авіації. Винахідник сконструював також гарматний парашут з пристроєм для того, щоб гармата, відокремившись після пострілу від літака, в разі необхідності не опускалася з парашутом на землю (парашут не повинен був розкриватися, наприклад, над територією противника), а самознищувалася. Цей винахід можна вважати першим у світі автоматичним вантажним парашутом. Г.Котельников мав також розробку корзинового парашута для прив’язних аеростатів з куполом діаметром близько 12 метрів (1926). У випадку небезпеки повітроплавці мали опуститися на ньому, не покидаючи корзини. Цей винахід був прийнятий на озброєння повітроплавальними частинами. Цінними та необхідними винаходами Г.Є.Котельникова є також авіаційна навчальна бомба, проект „Окремі частини локомобіля”, винаходи в радіосправі.

У розділі 4 „Роль представників Полтавщини у розвитку ракетно-космічної галузі” показано, що здійснення космічних польотів і програм стало можливим завдяки ґрунтовним дослідженням, які проводилися багатьма науковцями в різних країнах: СРСР, США, Німеччині, Франції. Широке використання знайшли теоретичні розробки та практичні проекти вчених українського походження: С.П.Корольова, В.П.Глушка, М.К.Янгеля та інших. Серед них – доробки В.М.Челомея, Ю.О.Побєдоносцева, Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея) та інших учених та інженерів, які своїм життям і творчою діяльністю пов’язані з Полтавщиною.

Досліджено важливі питання біографії та творчої діяльності одного з перших учених у галузі теоретичної космонавтики Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея). Проаналізовано нову та маловідому інформацію щодо його навчання в полтавській гімназії, військової служби майбутнього вченого у Білій армії, нова версія щодо зміни прізвища, уточнення генеалогічних схем, питання авторства наукової праці „Завоювання міжпланетних просторів” Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея). Подано результати опрацювання документів, що стосуються спеціальних досліджень, які проводилися групою, організованою на базі Інституту історії природознавства і техніки РАН, за допомогою працівників Державного архіву Полтавської області, і датуються 1962 – 1964 рр. Проаналізовані також закриті раніше для дослідників архівні документи із студентських справ О.Г.Шаргея та Г.Б.Шаргея.

Розділ містить відомості, які стали результатом опрацювання архівних колекцій колег та близьких Ю.О.Побєдоносцева, про його участь у розвитку льотної справи, у розробці реактивної зброї, в рішенні найбільш важливих технічних питань, пов’язаних зі створенням і застосуванням ракет в СРСР. Спираючись на інформацію з маловідомих архівних документів, проаналізовано окремі періоди праці Ю.О.Побєдоносцева у секції льотних досліджень експериментально-аеродинамічного відділу Центрального аерогідродинамічного інституту (м. Москва), участь у льотних випробуваннях літаків як механіка-лаборанта з випробувань і налагодження нових приладів та як інженера-випробувача нових дослідних конструкцій літаків. Він розробив спеціальний пристрій до літака, який полегшував вихід зі штопору, дозволяючи тим самим вирішувати одну з найбільш актуальних проблем в авіації початку