ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
ПАЛІЙЧУК ОКСАНА МИХАЙЛІВНА
УДК 37(71)(092)
ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ТА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ
АНТОНІНИ ГОРОХОВИЧ (1913-1997)
Спеціальність 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Івано-Франківськ – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Чернівецькому національному університеті
імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор
Завгородня Тетяна Костянтинівна,
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника,
завідувач кафедри педагогіки
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Савчук Борис Петрович,
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника,
професор кафедри історіографії
та джерелознавства;
кандидат педагогічних наук, професор
Коваленко Євгенія Іванівна,
Ніжинський державний університет
імені Миколи Гоголя,
професор кафедри загальної та соціальної
педагогіки і соціальної роботи
Захист відбудеться “ 23 ” жовтня 2007 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01. у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79)
Автореферат розісланий “22 ” вересня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.Р.Кирста
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Державні документи суверенної України (Конституція України, Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепція національного виховання, Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.) акцентують увагу на вихованні національно свідомої, духовно багатої, високоморальної особистості громадянина, здатного перетворити свою країну у розвинену європейську демократичну державу.
Одним із основних шляхів реформування навчально-виховного процесу, згідно Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), є формування теоретико-методологічних засад національної системи виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, що населяють Україну, а також з українською діаспорою. З цього погляду вкрай важливо творчо використати вагомі теоретичні надбання і великий практичний досвід українців, які з різних причин і мотивів залишаючи свою країну, не тільки зберегли багатовікові досягнення рідного народу в сфері навчання й виховання дітей та молоді, а примножили й збагатили їх досвідом, набутим на чужині.
Не випадково, як зауважує Н.Гупан, 88,7 % загальної кількості наукових історико-педагогічних праць, виконаних протягом останніх 20 років, були присвячені інтелектуально-науковому життєпису українських педагогів, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної науки і яких свого часу не було належно поціновано. Завдяки цим дослідженням до сучасного національного історико-педагогічного дискурсу введено творчу спадщину відомих у всьому світі українських учених Г.Ващенка, А.Волошина, І.Огієнка (митрополита Іларіона), С.Русової, С.Сірополка, С.Смаль-Стоцького, Я.Чепіги та багатьох інших.
У цьому ж контексті заслуговує на серйозну увагу педагогічна, наукова, літературна, громадська та культурно-просвітницька діяльність Антоніни Горохович (1913-1997) – невтомної подвижниці на ниві просвітництва українського народу як у міжвоєнний період на західноукраїнських землях, так і у другій половині ХХ ст. в Канаді. За більш ніж 60 років плідної багатогранної діяльності вона виховала не одне покоління українців – патріотів своєї Батьківщини.
Культурно-просвітницька праця педагога на волинських та галицьких землях (у молодіжній організації “Пласт” та жіночому товаристві “Союз українок”) з метою пробудження національної свідомості, громадської активності, підвищення грамотності рідного народу була неоціненною у світлі загрозливих антинаціональних реалій його буття. Однак ім'я А.Горохович як однієї з провідних організаторок українського жіноцтва, відомої діячки міжнародного феміністичного руху тільки побіжно згадується у працях вітчизняних дослідників Г.Бухала, Т.Раєвич, Б.Савчука та українсько-канадських діячів М.Богачевської-Хом'як, О.Кисілевської, Л.Когуської, Я.Островської-Кіналь, Г.Янішевської. Фрагментарні відомості про її роботу в “Пласті” на Батьківщині містять статті канадських українців Д.Горбачевської, Н.Кияк, М.Кузьмович.
Що стосується освітньої діяльності А.Горохович в Канаді, то вона тривала майже п'ять десятиліть і була надзвичайно плідною і багатоаспектною: викладацька, виховна, управлінська, науково-теоретична, навчально-методична, літературна, журналістська. Усі зусилля педагога підпорядковувались одній меті – вихованню національно свідомих українців-патріотів з високими християнсько-етичними вартостями і бажанням працювати на благо рідного народу.
Зазначимо, що взагалі українська педагогічна думка й рідномовне шкільництво в Канаді тривалий час залишалося поза увагою вітчизняних дослідників. Інтерес до цієї актуальної і важливої наукової проблеми значно зріс лише із проголошенням незалежності України. Комплексне дослідження процесу становлення і розвитку українського шкільництва в Канаді впродовж усього періоду його існування здійснено в дисертаційній роботі І.Руснака. Окремі аспекти розвитку й умови існування системи національної освіти і виховання зарубіжних українців висвітлені у працях Г.Бигар, Г.Білавич, Л.Булай, М.Галіва, О.Джус, Т.Завгородньої, Ю.Заячук, В.Кеміня, З.Нагачевської, С.Романюк, І.Стражнікової, Г.Філіпчука.
В силу відомих історичних обставин, не привернула належної уваги українських дослідників і багатогранна освітня діяльність А.Горохович, хоча у творенні й реалізації Української Виховної Системи (УВС) в діаспорі післявоєнного періоду саме їй належить провідна роль. За часів існування суверенної України практично не було здійснено спроби комплексно проаналізувати творчий доробок видатної доньки українського народу, яка все своє життя віддала служінню рідній культурі й освіті. Окремі аспекти її педагогічної та громадсько-просвітницької праці в українській спільноті Канади знайшли відображення у дослідженнях Г.Бигар, Ю.Заячук, І.Крилюк, С.Романюк, І.Руснака.
Зауважимо, що і в Канаді, крім коротких відомостей про педагога, вміщених у “Бібліографічному довіднику до історії українців Канади” М.Марунчака, та окремих публікацій (відгуків на заходи, присвячені вшануванню діячки, рецензій її праць, некрологів) М.Дального, І.Дубилка, А.Курдидика, Є.Рослицького, А.Стебельської, Л.Храпливої-Щур, відсутні наукові праці, присвячені дослідженню життя і освітньої діяльності А.Горохович. Не здійснено детального аналізу її педагогічних поглядів, внеску в розвиток національної освіти у діаспорі, не з'ясовано значення її методичних порад батькам та учителям, які не втратили своєї актуальності й сьогодні, не визначено її ролі у становленні української журналістики в Канаді, не оцінено виховний потенціал літературної творчості та праці літературного критика тощо.
Усе вищезазначене зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Педагогічні ідеї та освітня діяльність Антоніни Горохович (1913-1997)”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою дослідницької проблеми кафедри педагогіки і методики початкової освіти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича “Розвиток освіти і виховання в Україні й українському зарубіжжі” (державний реєстраційний номер 0105U004499). Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 3 від 10 травня 2004 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 2 від 22 лютого 2005 р).
Мета дослідження – розкрити зміст освітньої діяльності А.Горохович на західноукраїнських землях у міжвоєнний період та в Канаді (друга половина ХХ ст.), виокремити й проаналізувати її основні педагогічні ідеї та з'ясувати внесок у розвиток української національної освіти й виховання.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
1) здійснити ретроспективний аналіз умов і провідних чинників формування А.Горохович як українського педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча та визначити її роль у розвитку української освіти;
2) дослідити основні напрями та зміст педагогічної і громадської діяльності педагога;
3) розкрити сутність і значення літературно-просвітницької праці діячки в розбудові українського виховного середовища в діаспорі, самоідентифікації закордонних українців;
4) висвітлити провідні педагогічні погляди А.Горохович задля творчого їх використання в сучасній освіті України.
Об’єкт дослідження – педагогічні ідеї та освітня діяльність українських педагогів ХХ ст.
Предмет дослідження – науково-педагогічна, громадська та літературно-просвітницька діяльність Антоніни Горохович.
Методологічною основою дослідження стали філософські положення про закони й категорії наукового пізнання, відображення дійсності в людській свідомості; теорії діалектичної взаємодії особистості з суспільством; концептуальні положення про місце і роль досвіду минулого в розвитку сучасної теорії та практики; принципи історизму, об’єктивності, системності, науковості, взаємозв'язку теорії з практикою, соціальної зумовленості, культуровідповідності, єдності національного і загальнолюдського.
У дослідженні використовувались такі методи: а) теоретичні – вивчення та аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури з досліджуваної проблеми; класифікація та узагальнення архівних джерел і матеріалів; порівняння, зіставлення фактів; історико-генетичний аналіз передумов формування особистості А.Горохович як педагога, громадського і культурно-просвітницького діяча; персоналістично-біографічний – з метою з'ясування ролі окремих культурно-освітніх діячів у формуванні світогляду та розгортанні діяльності А.Горохович в Україні й еміграції; історико-ретроспективний аналіз матеріалів періодичних видань, документації громадських організацій, архівних матеріалів, що дав змогу охарактеризувати зміст і напрями освітньої діяльності А.Горохович; теоретичне узагальнення, що дозволило визначити її педагогічні погляди й сформулювати висновки; б) емпіричні – бесіди, інтерв’ю з людьми, які знали А.Горохович.
Джерельну базу дослідження склали фонди Державного архіву Волинської області (ф.46, оп.9а, спр.447), Державного архіву Рівненської області (ф.3 – “Союз українок”, оп.1, спр.1, 2, 3), Центрального державного історичного архіву у Львові (ф. 319 – “Центральне націоналістичне товариство “Союз українок” у Львові”, оп.1, спр.19, 162), фрагменти особистого архіву А.Горохович** Згадані фрагменти архіву А.Горохович були люб’язно передані нам її племінницею — Галиною Горохович-Онищук, за що висловлюємо їй велику вдячність., її друковані праці “Батьки і діти”, “Від розстріляного до замученого відродження. 1920-1960-1980 роки в українській літературі”, підручник “Ватра” ( українська читанка для учнів рідних шкіл), співавтором якого була А.Горохович; матеріали Рівненського обласного краєзнавчого музею (листи, відгуки, вирізки газетних заміток), історико-педагогічна література з фондів Національної бібліотеки України імені В.Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В.Сухомлинського, Національної парламентської бібліотеки України, Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника НАН України, бібліотеки української діаспори (м. Львів), наукової бібліотеки Волинського державного університету імені Л.Українки; галицькі громадські часописи міжвоєнної доби (газети “Жінка”, “Громадянка”, “Діло”); українсько-канадська преса (педагогічна, пластова, видання загальногромадського значення другої половини ХХ ст.), де були опубліковані твори А.Горохович (всього у процесі дослідження виявлено і опрацьовано 314 творів) та публікації її сучасників й однодумців (І.Боднарчука, З.Зеленого, О.Копач, В.Луціва, К.Паліїв, І.Петрів, Є.Рослицького, Л.Храпливої-Щур та ін.); листи А.Горохович, передані нам людьми, з якими вона переписувалась (Г.Бухалом, О.Прищепою); дисертаційні дослідження.
Хронологічні межі дослідження обумовлені роками життя та діяльності Антоніни Горохович (1913-1997).
Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягають у тому, що вперше здійснено цілісний аналіз педагогічних поглядів, літературно-освітньої та громадсько-просвітницької діяльності А.Горохович в Україні й діаспорі, з'ясовано її внесок у розвиток української національної освіти, розбудову системи національного виховання зарубіжних українців. До наукового обігу введено невідомі та маловідомі документи й матеріали, пов’язані з педагогічною та громадсько-просвітницькою діяльністю А.Горохович (ДАРО – ф.3, оп.1, спр.1, 2, 3; матеріали Рівненського обласного краєзнавчого музею), її науково-педагогічні ідеї та методичні рекомендації, що сприятиме збагаченню вітчизняної педагогічної науки.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що основні положення і висновки дисертаційного дослідження лягли в основу спецкурсу “Освітня діяльність Антоніни Горохович” та включені у зміст навчальних курсів “Дитяча література”, “Історія педагогіки”, “Історія педагогіки України”, “Педагогіка”, “Педагогіка української діаспори”, “Родинна педагогіка”, які впроваджено у навчальний процес факультуту педагогіки, психології та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (акт № 17-14/1171 від 26.04.2007р.); Педагогічного інституту Прикарпатського національного університеті імені Василя Стефаника (акт № 01-08/431 від 27.04.2007р.); Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (акт № 571 від 04.05.2007р.).
Виявлені педагогічні ідеї, методичні рекомендації, художні твори А.Горохович можуть бути використані в навчально-виховному процесі загальноосвітньої середньої і вищої школи; в лекційно-просвітницькій роботі; в підготовці педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації; при написанні підручників з історії української педагогіки, науково-методичних і навчальних посібників та рекомендацій до спецкурсів і спецсемінарів з педагогічних дисциплін, виконанні курсових, дипломних і магістерських робіт з теорії та історії педагогіки. Результати дослідження є підставою для включення імені А.Горохович у персоніфіковані видання, педагогічні енциклопедії, а її творів у хрестоматії.
Апробація матеріалів дослідження відбувалась шляхом виступів з доповідями на міжнародних: “Інноваційні підходи до підготовки педагогічних кадрів у контексті Болонського процесу” (Чернівці, 2005), “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” (Львів, 2006), “Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006” (Дніпропетровськ, 2006), “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (Ніжин, 2006) та всеукраїнській – “Професійно-педагогічна підготовка та особливості виховання майбутніх фахівців в умовах Європейського освітнього простору” (Чернівці, 2006) науково-практичних конференціях. Про результати та висновки роботи доповідалось на засіданнях кафедри педагогіки та методики початкової освіти, щорічних звітних конференціях у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (2004-2007 рр.), науково-методологічному семінарі факультету педагогіки, психології та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2007).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження оприлюднено у 10 одноосібних публікаціях автора; з них 7 статей — у фахових науково-педагогічних виданнях, 3 – у матеріалах конференцій.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (454) та 31 додатка. Загальний обсяг дисертації складає 284 сторінки, з яких 179 – основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, аргументовано актуальність та висвітлено ступінь її розробленості; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи і джерельну базу дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі – “Антоніна Горохович – подвижник української освіти” висвітлено життєвий шлях та особливості становлення А.Горохович як освітнього діяча, проаналізовано напрями та зміст її громадської діяльності в Україні й діаспорі, розкрито внесок педагога у розвиток української національної освіти і його оцінку освітніми діячами й науковцями ХХ століття.
Ретроспективний аналіз життєвого шляху А.Горохович, здійснений на основі архівних матеріалів, епістолярної спадщини, наукової та публіцистичної літератури, дозволяє стверджувати, що діячка прожила складне, насичене, різноманітне за політичним, соціально-економічним характером його періодів життя, яке цілком, незалежно від обставин, було присвячене діяльності на благо України.
Визначальну роль у вихованні А.Горохович та її становленні як освітнього діяча мала родина, духовна атмосфера якої характеризувалась старанним плеканням національних, православно-релігійних традицій, любові до Бога й України, бажанням здобувати освіту, щоб прислужитися рідному народу.
Головні світоглядні позиції А.Горохович викристалізувались у важких умовах існування Волині періоду польського панування, що спричинило обмежений економічний розвиток краю, зубожіння населення, адміністративний тиск на українську культуру й освіту. Органи управління Польщі прагнули якнайшвидше колонізувати, полонізувати та інтегрувати західноукраїнські землі. Однак у міжвоєнний період політика польського уряду хиталася між полонізацією та поступками на користь українців, якими він намагався здобути їх прихильність. Таким чином, становлення особистості А.Горохович відбувалось у добу поширення просвітницького руху на Волині (20-30 рр. ХХ ст.), зумовленого короткочасним існуванням української влади в краї (1917-1920 рр.), який характеризувався підвищенням рівня національної свідомості волинян, активною діяльністю товариств “Просвіта”, “Пласт”, “Союз українок”, зростанням кількості бібліотек-читалень, кооперативів.
Важливим чинником особистісного становлення А.Горохович та передумовою вибору професії педагога стало її навчання в Рівненській українській приватній ґімназії імені Пекарського. Тут вона отримала досить ґрунтовну, як на той час, гуманітарну освіту та національно-патріотичний вишкіл, що забезпечувався діяльністю на базі навчального закладу організацій “Пласт” і “Союз українок”, активним членом яких була А.Горохович, а також спілкуванням з педагогами й відомими громадськими діячами краю П.Багранівською, о.Борщевським (священиком ґімназійної церкви Святого Юра), С.Лозицькою, С.Скрипником (пізніше патріарх Мстислав), Ф.Пекарським та ровесниками-однодумцями, борцями за волю України.
Утвердженню громадянської позиції А.Горохович сприяла співпраця з досвідченими діячками міжнародного жіночого руху К.Малицькою, З.Мірною, Л.Мриц-Шав’як, І.Прісневською, М.Рудницькою, С.Русовою, О.Ціпановською, Г.Чикаленко-Келлер, О.Шепарович, разом з якими вона увійшла у 1934 р. до складу Головної ради “Всесвітнього союзу українок” (ВСУ). Зокрема, К.Малицька та М.Рудницька – викладачі курсів організаторок і сільськогосподарських інструкторок (Львів, січень 1937 р.), слухачем яких була А.Горохович, – відіграли провідну роль у її становленні як педагога.
Після переїзду у 1938 р. до Львова А.Горохович стала помічницею голови Централі “Союзу українок” М.Рудницької, членом проводу громадсько-політичного утворення “Дружина княгині Ольги”, а також вступила на філологічний факультет Львівського університету, де успішно вивчала літературу. Однак початок Другої світової війни перервав її навчання. А оскільки в часи німецької окупації замість університету могли існувати тільки державні вищі курси і то лише практично-технічних спрямувань, студентка перейшла на студії агрономії в Дублянах. Випробування, які довелося пережити А.Горохович під час війни: вивезення її батьків і всієї рідні у Казахстан; арешти багатьох близьких людей; праця в установах як за більшовицької влади (була “управсправами Львівського обласного інституту удосконалення вчителів”, підпорядкованому Народному комісаріату освіти УРСР), так і за часів німецької окупації (робота в Українському Центральному Комітеті), – сприяли зміцненню її патріотичних переконань, утвердженню чіткого розуміння необхідності повсякденної, послідовної боротьби за поширення національної ідеї, формуванню почуття власної відповідальності за долю рідного народу, його освіту як основу національного відродження.
1943 рік започаткував новий етап у житті А.Горохович: рятуючись від участі “ворога народу”, що неминуче чекала на неї після повернення до Львова більшовиків, вона емігрувала до Європи. У Німеччині педагог продовжила навчання в Українському Технічно-Господарському Інституті міста Реґенсбурга, яке завершила в 1947 році, здобувши диплом інженера.
У 1949 році А.Горохович переїхала до Канади (Торонто), де її освітня діяльність досягла найбільшого розквіту. Вона самовіддано включилася у розбудову національно-культурного життя канадських українців, зокрема рідномовного шкільництва, з метою виховання справжніх патріотів – майбутніх будівничих Української держави. З 1956 по 1992 рр. А.Горохович викладала українську мову та літературу на курсах українознавства Українського Національного Об'єднання (УНО), Свято-Миколаївської школи, імені М.Грушевського, співпрацювала з Комісією шкільництва при Онтарійській раді Комітету Українців Канади (КУК), Об’єднанням Українських Педагогів Канади (ОУПК), працювала пресовою референткою і секретарем Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради (СКВОР), викладала на курсах підготовки вчителів рідних шкіл.
Досить вагомою була науково-педагогічна та навчально-методична діяльність А.Горохович. Ґрунтовним здобутком стала її книга “Батьки і діти” (Торонто, 1965 р.), в якій вона виклала свої погляди на сутність національного виховання та родинної педагогіки. Навчально-методична робота діячки включала широкий спектр обов'язків: складання навчальних (з української мови та літератури) й виховних програм, підготовка підручників (“Ватра”, “Від розстріляного до замученого відродження”), організація та участь у педагогічних семінарах і конференціях, написання різноманітних методичних рекомендацій для вчителів та батьків тощо.
У Канаді А.Горохович здобула філологічну освіту, яка стала необхідним підґрунтям і стимулом до її літературознавчої діяльності. 6 жовтня 1967 року в Оттавському університеті вона захистила магістерську роботу “Афоризми у творчості Лесі Українки”, що вийшла окремою книгою в Торонто (1980 р.) й отримала високу оцінку науковців. До її літературознавчого доробку належать також книги “Діалог у стилі Лесі Українки” (1978 р.), “Людина в літературі Руси-України” (1983 р.), “Від розстріляного до замученого відродження” (1988 р.) та десятки статей, присвячених творчості видатних синів і дочок України.
Не менш самовіддано й плідно А.Горохович працювала і в інших сферах – “Пласті”, Союзі Українок Канади (СУК), Товаристві волинян, об'єднанні Українських Працівників Літератури для Дітей та Молоді (УПЛДМ), журналістиці, літературно-художній творчості для дітей.
У процесі дослідження встановлено, що в багатоаспектній освітній діяльності А.Горохович особливе місце займала громадсько-просвітницька робота. Її основними ланками були праця в українській молодіжній організації “Пласт” та українському жіночому русі в Україні й діаспорі.
Волинський період пластової праці педагога, пов'язаний з навчанням у Рівненській гімназії, був за характером організаційно-просвітницьким. Під час Другої світової війни А.Горохович активно займалась організаційно-виховною та методичною роботою в рамках таборової акції Виховних Спільнот Української Молоді (ВСУМ) (складання програм, проведення юнацьких таборів), яка у 1942-1943 рр. охопила широкі кола молоді не тільки Галичини, а й Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, та “харитативною” (надання допомоги хворим, пораненим тощо) працею. Самовіддана, професійна діяльність А.Горохович у “Пласті” в Канаді зробила її визначним провідником організації, пластовим авторитетом. Надзвичайно плідним є теоретичний доробок діячки, присвячений пластовій тематиці (статті “Пласт і українознавство”, “Провід пластового табору (З досвіду комендантки)”, “Три головні обов’язки пластуна” тощо). Він служить суттєвим внеском у концептуальні засади сучасного Пласту в Україні та діаспорі.
Вивчення джерельної бази показало, що А.Горохович була однією з провідних діячок українського жіночого руху. Встановлено, що її діяльність у “Союзі українок” Волині та Галичини відзначалась багатоаспектністю і масштабністю. За активну культурно-просвітницьку роботу А.Горохович постійно знаходилась під пильним наглядом польської поліції.У повоєнній Європі А.Горохович виступила ініціатором відновлення “Всесвітнього союзу українок”, яке, на жаль, не відбулось. Однак необхідно підкреслити її велику заслугу у розбудові національного культурного життя української еміграційної спільноти. В Канаді праця педагога в українському жіночому русі (Союзі Українок Канади) в основному полягала в журналістсько-просвітницькій діяльності в офіційному виданні організації – журналі “Промінь”.
А.Горохович була удостоєна численних відзнак та нагород. Серед них Шевченківська медаль (жовтень, 1983 р.), найвищі відзнаки за працю в Пласті – “Медаль св. Юрія в золоті” та орден “Вічного Вогню в золоті”. Їй часто присвячувались урочистості на знак шани та подяки.
У другому розділі – “Літературно-просвітницька діяльність Антоніни Горохович” – проаналізовано літературну спадщину А.Горохович, доведено її педагогічну спрямованість, охарактеризовано напрями журналістсько-просвітницької праці педагога та її діяльність як літературного критика.
Важливою ланкою літературно-просвітницької діяльності А.Горохович була літературна творчість. А.Горохович, як і відомі представники української педагогічної думки, І.Боднарчук, С.Васильченко, Б.Грінченко, І.Петрів, К.Ушинський, В.Сухомлинський, описуючи чи моделюючи певну життєву ситуацію, намагалась за допомогою художнього слова вплинути на дитячу душу, розкрити зміст моральних категорій, духовних цінностей, стимулювати юних читачів до праці над собою. Літературно-педагогічний доробок письменниці складають оповідання (“Мій дідусь січовий стрілець”), казки (“Янголятко Золотокучерик”), легенди (“Легенда про хлопчика-героя”), перекази (“Бабине літо”), так звані “переповідки” (“Паровозик “Чух-чух””). Свої твори А.Горохович адресувала різновіковому контингенту українського читача – дошкільнятам, молодшим школярам, підліткам. Вона публікувала їх на сторінках українсько-канадського пластового журналу “Готуйсь” під псевдонімами “Сестричка Уля” та “Сестричка Тоня”. Різноманітна тематика творів – про Україну (природу, історію, героїзм українців), історію християнських свят та національні особливості їх відзначення, твори біографічного характеру про життя і творчість Тараса Шевченка та Лесі Українки, розповіді з життя української молоді в Канаді, твори етичного, національно-патріотичного змісту підпорядковувалась єдиній меті – створити новій генерації зарубіжних українців образ далекої Батьківщини, пробудити любов до неї, виховати національно свідомих християн-патріотів України.
Надзвичайно цікавою була ідея письменниці організувати для дітей в діаспорі уявну подорож в Україну, яку вона втілила в серії оповідань (24) про поїздку на Батьківщину сім’ї канадських українців. Педагогічна цінність даного тематичного циклу зростає завдяки правильному, зумовленому законами психології, підходу письменниці до викладу інформації – цілісність розгляду певної теми, намагання створити дітям повну картину: специфіка природи окремої території (краю, міста); історія виникнення, розвитку; найвизначніші пам’ятки культури; особливості побуту населення даної місцевості; найвідоміші українці – уродженці краю, або ті, хто пов’язаний з ним своїм життям і творчістю.
Літературна спадщина А.Горохович, пройнята любов’ю до України, рідного народу, високою національною гідністю, вірністю християнським традиціям і обрядам, насичена духовно-етичними настановами, стала важливим чинником збереження української ментальності дітей у діаспорі.
У літературно-просвітницькій діяльності А.Горохович особливе місце займала журналістська праця. Педагог вважала рідномовну пресу необхідним елементом національного культурного життя українців у Канаді і тому активно включилася у її розвиток. Вона працювала редактором журналу пластового новацтва “Готуйсь”, членом редакційної колегії квартальника “Пластовий шлях”, ілюстрованого місячника пластового юнацтва “Юнак”, журналу “Нові дні”, тісно співпрацювала з друкованим органом СУК журналом “Промінь”, педагогічними виданнями “Учительське слово” (пізніше “Рідна школа”, “Життя і школа”), “Український учитель в Канаді”, “Рідношкільник”, науково-популярним збірником “Літопис Волині”, друкувалась у “Нашій меті” “Свободі”, “Новому шляху”, “Українському голосі”, “Пластовому віснику”, “Жіночому світі”. Досить широке й різнобічне журналістське амплуа А.Горохович (редакторська праця, художньо-публіцистичні проби, статті на виховні теми, репортажі, відгуки, біографістика) було спрямоване на просвіту українців за межами України, пробудження у них почуття належності до української нації, підвищення національної свідомості, відродження національної пам'яті, виховання патріотизму, потреби служити рідному народові.
У розділі висвітлено внесок А.Горохович у розвиток української пластової та педагогічної преси в Канаді. Доведено, що завдяки її професійній редакторській роботі у пластовому журналі “Готуйсь” (редагувала 22 роки – з 1970 по 1992), це видання зазнало серйозних якісних змін і стало одним з улюблених журналів українських дітей. Проаналізовано педагогічну цінність журналістської знахідки А.Горохович, втіленої на сторінках ілюстрованого місячника “Юнак” – постійної рубрики журналу “Гутірка з юними друзями”, яку вона тривалий час вела. В своїх гутірках журналістка піднімала широке коло виховних проблем: морального (“Чи діти мають обов’язки супроти батьків?..”), естетичного (“Мистецтво треба любити і переживати”), національно-патріотичного (“Як народжується єдність?..”), пізнавального (“Театр Леся Курбаса – достойний пашпорт культури України”), превентивного (“Пластун дбає про здоров’я”) характеру тощо.
Важливе місце в доробку української професійної педагогічної журналістики у діаспорі займають статті А.Горохович “Педагогіка як мистецтво навчання і виховання”, “Співпраця родини, церкви та молодечих організацій з рідною школою”, “Що є Українська Виховна Система?” тощо, які тривалий час служили для вчителів і батьків своєрідними посібниками з педагогіки та методики виховання.
Встановлено, що окрему частину журналістської спадщини А.Горохович складають публікації “жіночої” тематики. В статтях “Передусім українська мати…”, “Де ділася громадська активність Українок?..”, “Виховний семинар для матерей”, “Праця жіночих організацій для студіюючої та працюючої молоді” авторка чітко обґрунтувала дидактично-виховну роль жінки у суспільстві та в сім'ї.
Важливою гранню широкої просвітницької праці А.Горохович була її діяльність як літературного критика. Кількість письменників, яким присвячувала свої літературознавчі розвідки А.Горохович, надзвичайно велика. Однак найбільше уваги вона присвятила творчості представників української літератури 60-80-их років ХХ ст. (В.Симоненко, Л.Костенко, В.Стус, І.Світличний, Є.Сверстюк, С.Караванський, М.Вінграновський та ін.), заборонених в Україні комуністичним режимом. Таким чином А.Горохович намагалась донести до найширшого загалу українців діаспори і світової громадськості правду про реальне обличчя української літератури в радянський період, пробудити в них почуття національної гідності, гордості за свій народ. Її літературна критика характеризується високим педагогічним потенціалом, віддзеркалює національний виховний ідеал, пропонує зразки почуттів, переживань, думок, непомітно спонукає до рефлексії, бажання самовдосконалюватись.
У третьому розділі – “Педагогічні ідеї Антоніни Горохович” – розкрито погляди А.Горохович на родинне виховання, роль рідної мови у розвитку і вихованні дитини, виховний потенціал дитячої літератури та проаналізовано провідні ідеї її творчої спадщини щодо розбудови системи українського національного виховання.
Дослідження показало, що особливий вплив на кристалізацію педагогічних поглядів А.Горохович мали українська народна педагогіка та видатні діячі української освіти. Зокрема, вона враховувала “філософію щастя” Г.Сковороди, ідеї природовідповідності й народності К.Ушинського, християнсько-національний виховний ідеал Г.Ващенка, положення праць С.Русової, К.Малицької, концепції морального, сімейного, естетичного виховання В.Сухомлинського, творчість А.Макаренка (його погляди на проблеми батьківського авторитету, теорію розвитку колективу, дисципліни тощо). Важливу роль у становленні педагогічної позиції діячки також відіграли дослідження з проблеми етнічності відомих зарубіжних учених Ю.Герман, А.Грілея, В.Доугалла, М.Новака, Ф.Уеллета, ідеї яких вона враховувала у власній теоретичній та практичній педагогічній праці.
Аналіз науково-педагогічного доробку А.Горохович свідчить про її особливу увагу до процесу виховання особистості. З'ясовано, що проблема родинного виховання стала однією з центральних у педагогічній спадщині діячки емігрантського періоду. Її розгляду вчена присвятила книгу “Батьки і діти” та численні публікації (“Українська родина, її стан і потреби”, “Материнство в українському народі”, “Батьки і їх роля у вихованні”тощо) на сторінках журналів “Учительське слово”, “Життя і школа”, “Промінь”, “Пластовий шлях” та ін.
У розділі досліджено сутність батьківської педагогіки А.Горохович, основними ознаками якої є: 1) виокремлення двох основних функцій батьків у вихованні підростаючого покоління: локальної (стосується безпосередньої участі батька і матері у творенні виховного середовища власної родини) та загальногромадської (відображає сутність громадянського обов’язку батьків у забезпеченні молодого покоління виховними установами загальносуспільного значення); 2) погляд на сім'ю перш за все як на частину нації, тому основи родинного виховання мають бути глибоко національними; 3) визначення духовної єдності поколінь, любові до дітей, психолого-педагогічної компетентності батьків та усвідомлення ними виховних цілей основними умовами успішного родинно-національного виховання особистості дитини, які в сукупності забезпечують відповідну виховну “атмосферу родинного дому”; 4) обґрунтування проблеми материнства (роль матері домінуюча у вихованні дитини), усвідомлення жінкою почесності й відповідальності місії народження та формування нової особистості; 5) погляд на співжиття трьох поколінь (дітей, батьків, дідуся і бабусі) як на найоптимальніший засіб національно-релігійного виховання нащадків, духовного єднання сім’ї та індивідуального самовдосконалення її членів; 6) визначення спілкування батьків з дітьми, особистий приклад старших, спільну працю членів сім’ї, спільне змістовне проведення вільного часу родиною, різноманітні заохочення – основними шляхами плекання особистості дитини.
В еміграції А.Горохович зосередила увагу на розробці питань національного виховання української молоді в чужому культурному оточенні. Вона вважала, що національне виховання повинно наскрізно пронизувати життя української спільноти, бути провідним напрямом діяльності всіх громадських виховних інституцій. Його основним чинником, за глибоким переконанням педагога, має бути вивчення рідної мови та літератури, що знайшло відображення в її численних статтях (“Краса і вартість рідної мови”, “Мова – це ми!”, “Роля літератури у вихованні”, “Книжки – невичерпної сили джерела” тощо). А.Горохович розглядала вивчення української мови в діаспорі справою національного престижу, важливим чинником національної самоідентифікації зарубіжних українців, джерелом пізнання духовної спадщини народу, головною передумовою існування української нації в діаспорі, основним засобом протистояння асиміляції. Вона наполягала на першочерговості вивчення рідної мови в чужомовному середовищі, посилаючись на специфічну мовну базу, притаманну кожній національній спільноті, яка впливає на процес та якість засвоєння мови, розумовий розвиток особистості, процес її окультурення. На основі багатого практичного досвіду педагог розробила систему цінних рекомендацій щодо розвитку української мови у головних національно-виховних інституціях діаспори (статті “Праця над мовою вдома”, “Засоби плекання культури мови у школі”, “Активізуймо учнів у праці над українською мовою” тощо).
А.Горохович звертала увагу на читання художньої літератури як багатофункціональний процес всебічного виховання, розвитку мовлення, психічних процесів, емоційно-вольової сфери, літературного смаку особистості. Заслуговують уваги її погляди й практичні поради щодо методики роботи над художнім твором і шляхів плекання любові до читання книжки у дитячому віці.
Характерною ознакою педагогічного доробку А.Горохович є практична спрямованість і методична обґрунтованість. Його ключовою ідеєю стало обґрунтування Української Виховної Система (УВС) в діаспорі. Педагог визначила УВС як упорядковану громадську діяльність усієї спільноти, спрямовану на створення молодому поколінню “сурогату” (образу) України. Її рушійною силою вона вважала батьків – членів церковних громад, громадських культурно-освітніх, політичних, мистецьких і професійних організацій. Складовими УВС А.Горохович назвала всі українські виховні середовища: сім’ю, заклади українознавчої освіти (дошкільні установи, рідні школи, літні оселі, курси українознавства), виховні молодіжні та громадські організації, церкву. Вона детально охарактеризувала кожен елемент даної системи й чітко проаналізувала зв’язки між ними, тобто показала систему “в дії”.
Педагог переконувала, що ідеологічною основою виховання має бути християнська виховна концепція, яка найбільше відповідає основним “природженим” потребам людини. На її думку, тільки християнство, на відміну від усіх інших ідеологічних систем, розкриває справжній ідеал виховання, уособлений у постаті Ісуса Христа.
Дослідження показало, що основними проблемами розбудови української національної системи виховання українців діаспори А.Горохович вважала: необхідність реалізації загальноприйнятої УВС; системність у здійсненні виховного впливу всіх українських громадсько-виховних інституцій; органічне поєднання елементів релігійного, національного та естетичного виховання в системі виховної роботи; місіонерську роль Пласту як об’єднуючої ланки УВС в діаспорі.
Результати проведеного історико-педагогічного дослідження дають підстави для таких висновків.
1. Головними умовами формування світогляду і життєвої позиції А.Горохович стали: родинні (виховання в глибоко патріотичній, громадсько-активній християнській родині, спілкування з дядьком Василем Гороховичем); суспільно-політичні (наростання національно-визвольного руху і піднесення культурно-просвітницької роботи в 20-30-ті рр. ХХ ст. на Волині, які набували політичного характеру і розглядались як основа щасливого майбутнього українського народу; важкі реалії Другої світової війни, які спонукали її емігрувати в 1944р. до Європи, а в 1949р. – Канади, де важливий вплив на неї мали етнокультурні процеси буття української спільноти поза межами материзни); культурно-освітні (навчання в українській гімназії, вплив національно свідомих вчителів; приналежність з юних років до “Пласту”, “Союзу українок”; співпраця з визначними діячами культурно-просвітницького руху Волині та Галичини; ідейно-патріотичний та організаційно-методичний вишкіл на курсах та з'їздах, які проводило Центральне товариство “Союзу українок” у Львові; культурно-просвітницька, педагогічна, організаційно-виховна суспільна праця у волинських та галицьких селах; багатогранна освітня діяльність, спрямована на творення національно-культурного життя української спільноти в Західній Європі та Канаді; взаємодія з видатними українсько-канадськими громадськими діячами); науково-педагогічні (творчий доробок українських педагогів та зарубіжних вчених).
Широка освітня діяльність А.Горохович викликала зацікавлення та отримала часткову оцінку в історичних, філологічних, педагогічних, журналістських наукових колах української діаспори (В.Балагура, М.Богачевська-Хом’як, Л.Бризгун-Шанта, М.Дальний, І.Дубилко, Є.Жарський, А.Курдидик, Я.Островська-Кіналь, Є.Рослицький, А.Стебельська, Л.Храплива-Щур, А.Юриняк, Г.Янішевська) та України (Г.Бухало, І.Руснак, Б.Савчук, М.Шалата). Вивчення думок низки громадських діячів і науковців XX ст. дає підстави стверджувати, що А.Горохович – одна із найактивніших діячок культурно-просвітницького руху Волині (друга половина 20-х – перша половина 30-х рр. ХХ ст.), Галичини (кінець 30-х – поч. 40-х рр. ХХ ст.); провідник громадського життя української спільноти Канади; творець Української Виховної Системи в діаспорі (1949-1997 рр.); досвідчений педагог; автор цінних літературознавчих розвідок; компетентний підручникотворець, здібний редактор дитячих пластових журналів; особистість, яка своєю любов’ю до Батьківщини, відданістю справі, відповідальністю, професіоналізмом, жертовністю зробила важливий вклад у розвиток національної освіти українського народу.
2. У результаті здійсненого дослідження встановлено, що творча праця А.Горохович складалась з двох взаємопов'язаних ланок – педагогічної та громадсько-просвітницької. Педагогічна діяльність включала такі напрями:
- викладацьку (приватне вчителювання на Волині; викладання на різноманітних курсах вишколу “Союзу українок” в Україні та переселенських таборах Європи, курсах українознавства, курсах підготовки вчителів рідномовного шкільництва та пластових “виховників” у Канаді);
- виховну (виховання національно свідомих українців-патріотів у “Пласті” та системі рідношкілля Канади);
- науково-теоретичну (обґрунтування УВС в діаспорі, розробка основних положень концепції української родинної педагогіки, висвітлення проблем національного, естетичного та релігійного виховання в книзі “Батьки і діти” та різноманітних аспектів навчання і виховання особистості у численних публікаціях на сторінках періодичних видань);
- навчально-методичну (автор та співавтор підручників для українських шкіл діаспори, навчальних програм з українознавчих дисциплін та виховних програм пластових таборів, редактор-укладач навчальних книг національного спрямування, автор цінних методичних рекомендацій, що стосуються навчання і виховання української молоді в діаспорі);
- організаційну (організатор різноманітних курсів вишколу в Україні та діаспорі, курсів українознавства, пластових таборів тощо).
Основними напрямками громадсько-просвітницької роботи педагога були:
- громадська (член “Пласту”, “Союзу українок”, “Всесвітнього союзу українок”, Союзу Українок Канади, Об'єднання Українських Педагогів Канади, Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради, Товариства волинян в Торонто, голова Українських Працівників Літератури для Дітей та Молоді;
- журналістська (автор друкованого органу СУ в Україні “Жінка”, українських періодичних педагогічних видань (“Учительське слово”, “Життя і школа”, “Рідна школа”, “Рідношкільник”, “Український вчитель в Канаді”), редактор пластових журналів (“Готуйсь”, “Юнак”, “Пластовий вісник”, “Пластовий шлях”), співробітник друкованого органу СУК “Промінь”, збірника волинезнавства “Літопис Волині”, часописів загальногромадського значення “Наша мета”, “Свобода”, “Нові дні” тощо у Канаді);
- літературна (автор циклу художніх творів для дітей, літературознавчих книг та багатьох літературно-критичних статей).
3. За межами рідної землі А.Горохович проявила себе не лише як педагог і активний громадський діяч, а й письменник, журналіст, публіцист, літературний критик. У її художніх творах для дітей віддзеркалені християнські, моральні та національно-патріотичні переконання педагога. Літературний доробок письменниці (оповідання, казки, легенди, перекази, переповідки) не відзначається високою художньо-естетичною цінністю, однак, він має особливий духовний потенціал, бо пронизаний ідеями служіння Богу, Україні, любові до ближнього, навколишнього світу.
Значний внесок А.Горохович полягав у розвитку української преси (пластової, педагогічної, загальногромадської). В своїх статтях авторка піднімала надзвичайно широке коло проблем: національне виховання української молоді в діаспорі; попередження асиміляції; шляхи та засоби плекання рідної мови; роль художньої літератури у виховання дітей; педагогічний всеобуч батьків; значення національних громадських організацій у житті української спільноти тощо. Таким чином високоінтелектуальний місіонерсько-просвітницький доробок педагога служив для зарубіжних українців засобом формування національної свідомості, плекання національної гідності, виховання патріотизму, чинником духовного єднання, джерелом пізнання рідної культури, життя українців в Україні й діаспорі, скарбницею життєвої
