НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА імені В. М. КОРЕЦЬКОГО

ШАМРАЙ Ірина Анатоліївна

УДК 347.73)

ПРАВОВІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ В

УКРАЇНІ ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ ЇХ ОПЕРАЦІЙ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету.

Науковий керівник – | кандидат юридичних наук, доцент,

ВОРОТІНА Наталія Вікторівна,

Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор,

КУЧЕРЯВЕНКО Микола Петрович,

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри фінансового права;

кандидат юридичних наук, доцент,

ЗАВЕРУХА Ірина Богданівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права.

Захист дисертації відбудеться "30" листопада 2007 р. о 17-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601. м. Київ, вул. Трьохсвятительська, .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601. м. Київ, вул. Трьохсвятительська, .

Автореферат розісланий 26 жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Функціонування економіки будь-якої держави пов`язано з безперервним рухом грошових потоків. Цей рух повинен бути системним, безперешкодним та забезпеченим надійними механізмами. Тому будь-яка держава прагне до побудови фундаментальних ринків фінансових послуг, де функціонують подібні механізми, які часто називають і фінансовими посередниками, і фінансовими інститутами, і суб’єктами або учасниками ринків фінансових послуг, і фінансовими установами.

Україна давно має власну, досить стабільну банківську систему, яка складає потужний сектор ринків фінансових послуг та забезпечує безперебійне функціонування багатьох галузей економіки держави. Однак, невпинно розвиваючись, ринкові відносини в Україні набувають нового змісту: розробляються державні програми, орієнтовані на інтеграцію національної економіки в світову, збільшується обсяг експорту товарів національного виробника, виконуються соціально спрямовані державні програми, тощо. Все це, в тій чи інший мірі, потребує відповідного фінансування у формі кредитів, інвестицій, у інших формах грошового забезпечення. Зважаючи на це, в Україні відродилася так звана парабанківська система, яку складають фінансові установи, що не є банками. Як банківська система, так і система інших фінансових установ, що не є банками, діють на засадах залучення коштів від різних учасників суспільних відносин та їх розміщення для кредитування населення, юридичних осіб та інвестування у виробничу, будівельну, торговельну та інші галузі економіки. Але, незважаючи на зростаючу роль фінансових установ в суспільному житті, до цього часу норми національного законодавства чітко не визначають тих критеріїв, за якими можна було б розмежовувати фінансові установи та інших суб’єктів господарювання.

Актуальність обраної теми дисертації зумовлюється об’єктивною необхідністю визначення поняття фінансової установи; визначення, відповідно до ознак, що вміщені в цьому понятті, видів фінансових установ, які функціонують в Україні; виявленням проблем у процесі створення фінансових установ та ліцензування їх операцій з метою вироблення пропозицій для забезпечення ефективного правового регулювання відносин у фінансово-кредитній сфері; впровадження дієвого механізму попередження неправомірних дій учасників ринків фінансових послуг, починаючи з моменту їх реєстрації.

Саме тому нагальною є необхідність вдосконалення правового регулювання, закладення базових правових основ створення фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій. Норми Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. потребують перегляду та конкретизації в частині визначення поняття та правового статусу фінансових установ; визначення видів фінансових установ; чіткого окреслення повноважень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України як органу, що виконує функції регулятора ринків фінансових послуг. Потребують удосконалення і інші законодавчі та підзаконні нормативні акти, які регулюють питання створення та діяльності фінансових установ в Україні, з метою однозначного розуміння їх правової природи та суттєвого спрощення процесу їх створення та процедури ліцензування їх операцій.

Теоретичним та науковим підґрунтям для написання дисертаційного дослідження виступили здобутки правової науки України, зокрема праці вчених у галузі фінансового, адміністративного, банківського, а також, у деякій мірі, цивільного та господарського права: В.Б. Авер’янова, О.А. Беляневич, Ю.П. Битяка, В.І. Борисової, Л.К. Воронової, Н.В. Воротіної О.В. Дзери, І.Б. Заверухи, О.О. Качана, Є.В. Карманова, О.А. Костюченка, В.К. Колпакова, Ю.І. Крегула, В.Л. Кротюка, О.В. Кузьменка, М.П. Кучерявенка, В.К. Мамутова, В.П. Нагребельного, О.П. Орлюк, О.П. Рябченко, Н.О. Саніахметової, А.О. Селіванова, В.С. Щербини та ін.

В роботі також використовувались наукові дослідження російських вчених-юристів: М.М. Агаркова, Л.В. Акопова, О.Ю. Вікуліна, А.А. Вишневського, А.М. Екмаляна, Ж.А. Іонової, М.Б. Смоленського, Г.А. Тосуняна та інших.

Із здобутків українських вчених-економістів використані праці: В.Т. Александрова, П.Д. Біленчука, О.І. Ворони, О.Е. Динніка, І.О. Мітюкова, С.М. Недбаєвої, І.В. Сала, О.В. Скороход, В.С. Стельмаха, та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з темами науково-дослідної роботи кафедри комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема, є складовою частиною науково-дослідної теми: “Актуальні проблеми розвитку фінансового права”, затверджено Вченою радою факультету економіки, менеджменту та права КНТЕУ 29.01.2004 р.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення поняття, видів фінансових установ в Україні, особливостей їх створення та ліцензування їх операцій, вироблення та уточнення основних понять, що мають використовуватись у досліджуваній сфері, виявлення прогалин та колізій в законодавстві та формування пропозицій щодо його вдосконалення.

Досягнення зазначеної мети пов’язане з вирішенням наступних завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі створення фінансових установ та при ліцензуванні їх операцій.

Предметом дослідження є правові основи створення фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового пізнання, що у сукупності забезпечують об’єктивний аналіз предмету дослідження.

Специфіка теми дисертації, мета та поставлені завдання дослідження зумовили використання наступних методів:

- діалектичного, що застосовувався в процесі аналізу взаємодії та інтегрованості термінів „створення фінансових установ”, „державна реєстрація фінансових установ”, „ліцензування операцій фінансових установ” як понять і як процесів;

- системного аналізу явищ і подій, який використовувався при комплексному дослідженні системи фінансових установ та системи державних органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг;

- класифікації, що дала можливість систематизувати легітимацію як правову категорію, а також фінансові установи України відповідно до запропонованих автором критеріїв;

- історико-правового та порівняльного, що, у своїй єдності, забезпечили аналіз досліджуваних понять та окремих норм законодавства в історичному аспекті та дозволили зробити їх порівняльну характеристику;

- формально-логічного методу, що дозволив на основі проведеного дослідження сформулювати нові поняття та обґрунтувати окремі теоретичні положення.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, що регламентують відносини у сферах адміністративного, фінансового та банківського права: серед них правові акти Кабінету Міністрів України, Президента України, відомчі нормативно-правові акти Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку України та ін., а також практичний досвід участі автора в процесі державної реєстрації банків, а саме: розгляд установчих та інших документів, поданих в Головне управління НБУ по м. Києву і Київській області з метою проведення державної реєстрації банків; досвід вирішення правових проблем державної реєстрації банків.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою комплексною науковою роботою, в якій ґрунтовно досліджені правові основи створення фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій.

В результаті проведеного дослідження сформульовані і обґрунтовані такі науково-теоретичні положення:

вперше:

визначено поняття реєстрації фінансової установи як узаконення, визнання державою в особі уповноважених державних органів факту створення та існування конкретної юридичної особи в якості фінансової установи;

виявлено співвідношення понять “створення фінансової установи” та “державна реєстрація фінансової установи”, яке зводиться до того, що державна реєстрація фінансової установи є завершальним етапом її створення;

досліджено правову природу ліцензування у сфері надання фінансових послуг, внаслідок чого запропоновано вживання у законодавстві більш вдалих, на думку автора, термінів: “ліцензування операцій фінансових установ” та “ліцензування банківських операцій”;

комплексно досліджено поняття „легітимація” та запропоновано її класифікацію; обґрунтовано доцільність застосування у галузі фінансового права поняття “легітимація фінансових установ” як єдиного процесу узаконення діяльності фінансових установ, який поєднує в собі два елементи: державну реєстрацію фінансових установ та ліцензування їх операцій; науково обґрунтовано та визначено це поняття;

визначено систему та повноваження державних органів в сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій;

проаналізовано та розкрито процес легітимації кожного з видів фінансових установ в Україні та систематизовано вимоги, дотримання яких необхідне для їх створення та ліцензування їх операцій;

сформульовано визначення фінансової організації, яке, на думку автора, більш адекватно пояснюватиме правову природу учасників ринків фінансових послуг, що сьогодні мають назву фінансових установ, та повинно замінити у законодавстві поняття фінансової установи; зроблено спробу здійснити класифікацію фінансових організацій;

обґрунтовано положення про недоцільність розмежування в нормативних актах Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України понять “державна реєстрація фінансової установи” та “набуття статусу фінансової установи”;

удосконалено:

поняття “банк” – це юридична особа, яка має виключне право на підставі банківської ліцензії здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб;

поняття державної реєстрації банку – це процедура розгляду документів, поданих засновниками з метою засвідчення Національним банком України факту створення банку, за результатом якої банку надається статус юридичної особи;

поняття банківської ліцензії – це документ встановленого Національним банком України зразка, який видається банкам в порядку, на умовах і для здійснення операцій, встановлених Законом України „Про банки і банківську діяльність”;

схему процедури державної реєстрації фінансових установ в Україні шляхом зведення її до двох послідовних етапів.

подальшого розвитку дістали:

зміст понять “створення” та “державна реєстрація” юридичних осіб, до числа яких належать і фінансові установи;

концепція інтегрованості процедури державної реєстрації та ліцензування операцій фінансових установ;

порядок створення, реєстрації банків в Україні та умови ліцензування банківських операцій;

окремі етапи державної реєстрації банків в Україні (присвоєння найменування банкам; встановлення професійної придатності їх керівників);

диференціація фінансових операцій ломбарду та супутніх послуг ломбарду;

визначення переліку операцій, які не вправі здійснювати ломбарди.

Практичне значення одержаних результатів. Прикладний характер дослідження дозволив використати його результати в процесі практичної діяльності банків, страхових компаній, а також інших фінансових установ. Результати дослідження впроваджувались: Товариством з обмеженою відповідальністю „Фортуна-банк” в процесі реєстрації філій та відділень банку (довідка про впровадження результатів наукових досліджень, від 29.01.2007 р. № ); Товариством з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта” при створенні ТДВ „Страхова група „Провіта” та при ліцензуванні окремих видів страхових операцій (довідка про впровадження результатів дисертаційної роботи від 12.07.2006 р. № /1).

Матеріали дисертації використовувались у навчальному процесі при викладанні як юридичних, так і економічних дисциплін, а також при підготовці навчальних та навчально-методичних розробок. Вони були використані при розробці навчальної робочої програми та підготовці текстів лекцій з курсу “Правове регулювання фінансово-кредитних операцій”, що викладається у Київському національному торговельно-економічному університеті, при підготовці лекцій та методичного забезпечення інших видів занять курсів “Фінансове право” та “Банківське право”, а також з метою розробки методичного забезпечення курсу “Правове регулювання ринків фінансових послуг”, що буде викладатися в КНТЕУ (акт про впровадження результатів наукових досліджень Київським національним торговельно-економічним університетом від 31.01.2007 р. № /58). Дисертаційну роботу виконано як частину науково-дослідної теми “Актуальні проблеми розвитку фінансового права”, затвердженої Вченою радою факультету економіки, менеджменту та права КНТЕУ 29.01.2004 р.

Висновки, пропозиції та рекомендації, одержані в результаті проведеного дослідження, можуть бути використані для вдосконалення законодавства з питань регулювання ринків фінансових послуг в Україні, зокрема, для вдосконалення норм Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, при доопрацюванні проектів Законів України “Про ломбарди в Україні”, “Про довірчі товариства”, для вдосконалення нормативно-правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано та обговорено на кафедрі комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, були предметом наукових доповідей на наукових та науково-практичних конференціях, а саме: на ІІІ-й Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23–25 травня 2003 р.; тези доповіді опубліковані), Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23–24 квітня 2004 р.; тези доповіді опубліковані), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.; тези доповіді опубліковані), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні” (м. Ялта, 17–19 травня 2005 р.; тези доповіді опубліковані), Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень – 2005” (м. Полтава, 7–9 листопада 2005 р.; тези доповіді опубліковані), ІІ-й Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні” (м. Ялта, 17–19 травня 2006 р.; тези доповіді опубліковані), ІІІ-й Міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 23–24 березня 2007 р.; тези доповіді опубліковані), ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні” (м. Ялта, 15–17 травня 2007 р.; тези доповіді опубліковані).

Публікації. Основні висновки та результати дисертаційного дослідження викладено в 13 наукових публікаціях, 6 з яких – у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків; списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з яких 23 сторінки - список використаних джерел (208 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, здійснено аналіз загального стану дослідження теми в науковій літературі, відображено зв’язок роботи з науковими програмами, планами визначаються об’єкт та предмет дослідження, його мета, завдання, методологічна основа дослідження, формулюються положення, що складають наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та впровадження одержаних результатів та їх публікації, визначається структура та обсяг роботи.

Розділ . “Теоретичні засади створення фінансових установ в Україні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі .1. “Поняття та види фінансових установ за законодавством України” визначено види фінансових установ відповідно до законодавства України, детально проаналізовано існуючі визначення банку та фінансових установ, що не є банками, які пропонуються в юридичній та економічній літературі України, Росії та в законодавстві деяких зарубіжних країн. В результаті здійсненого аналізу автором пропонується удосконалене поняття банку, згідно з яким банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі банківської ліцензії здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів юридичних і фізичних осіб та розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. На думку автора дослідження, поняття “фінансові установи”, до переліку яких входять і банки, є не досить вдалим. Тому пропонується застосовувати як у науці, так і в законодавстві України поняття „фінансова організація”, що визначається як організація, яка з метою отримання прибутку, збільшення або збереження вартості фінансових активів на підставі спеціального дозволу (ліцензії) уповноваженого державного органу здійснює одну або декілька операцій, дозволених законом для цього виду фінансових організацій. Зроблена спроба здійснити класифікацію фінансових організацій.

Визначене автором поняття фінансових організацій пропонується використати у тексті змін до ст. Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

У підрозділі .2. “Співвідношення понять “створення” та “державна реєстрація” фінансових установ, сутність ліцензування їх операцій” досліджено поняття “створення” та “державна реєстрація” фінансової установи, визначено їх співвідношення. На підставі аналізу наукової літератури обґрунтовано, що державна реєстрація є завершальним етапом створення фінансової установи. Визначено поняття реєстрації фінансової установи як узаконення, визнання державою в особі уповноважених державних органів факту створення та існування конкретної юридичної особи в якості фінансової установи. Однак, державна реєстрація є хоч і необхідною, проте недостатньою умовою початку діяльності фінансової установи. Для початку здійснення операцій на ринках фінансових послуг фінансові установи зобов’язані пройти процедуру ліцензування та отримати ліцензію. Дисертантом виявлено правову сутність ліцензування у сфері діяльності на ринках фінансових послуг, запропоновано використання понять “ліцензування банківських операцій” та “ліцензування операцій фінансових установ” як таких, що більш чітко характеризують правову природу ліцензування у досліджуваній сфері.

Досліджено загальне поняття легітимації, внаслідок чого пропонується класифікувати легітимацію за критерієм об’єкту: пропонується розрізняти легітимацію осіб (юридичних або фізичних), легітимацію майна, легітимацію фактів.

Аргументовано, на основі висловлених у наукових джерелах тверджень, позицію, що державна реєстрація фінансових установ та ліцензування їх операцій є настільки інтегрованим процесом, що являють собою єдиний акт. Дисертант пропонує ввести в науку фінансового права комплексне поняття „легітимація фінансових установ” як правової категорії для об’єднання процедур їх державної реєстрації та ліцензування їх операцій.

За результатами здійсненого аналізу автор визначає, що легітимація фінансових установ – це процедура надання державою в особі уповноважених державних органів властивостей законного існування юридичній особі в якості фінансової установи та надання їй права на здійснення визначених законом операцій.

У підрозділі .3. “Система та повноваження державних органів у сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій” проаналізовано поняття та форми державного регулювання ринків фінансових послуг та визначено систему державних органів, що здійснюють державну реєстрацію банків та інших фінансових установ та ліцензування їх операцій. Ця система складається з Національного банку України (має повноваження щодо державної реєстрації банків на території України та ліцензування банківських операцій); Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (здійснює державну реєстрацію та ліцензування операцій фінансових установ, крім банків); Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (реєструє та ліцензує операції інвестиційних фондів та компаній).

Система державних реєстраторів завершує процес державної реєстрації фінансових установ, включаючи і банки. Державні реєстратори не мають жодних повноважень з ліцензування операцій фінансових установ.

Повноваження державних органів з державної реєстрації фінансових установ пропонується розділити на дві групи: 1) повноваження з проведення процедури державної реєстрації конкретної фінансової установи; 2) повноваження з відмови у проведенні державної реєстрації фінансової установи. Повноваження кожного з вказаних органів по цих групах проаналізовані окремо. За результатами здійсненого аналізу зроблено висновок про неефективність та багаторівневість існуючої на сьогодні процедури реєстрації фінансових установ та запропоновано шляхи її спрощення.

Державним реєстраторам, на думку автора, слід залишити лише функцію засвідчення факту створення нової фінансової установи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців без перевірки будь-яких документів.

Розділ . “Правові основи створення банків в Україні та ліцензування їх операцій ” складається з двох підрозділів.

У підрозділі .1. “Порядок створення банків в Україні” автор визначає етапи створення банків в Україні, які історично склалися з 2001 року. Перший етап розпочався з прийняттям нового Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р.; другий – з 1 січня 2004 р. з набуттям чинності новими Цивільним та Господарським кодексами України (він дещо змінив процес створення українських банків); третій – з 1 червня 2004 р., коли Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” у процедуру створення банків була введена додаткова стадія – необхідність засвідчення факту створення банку державним реєстратором.

Детально проаналізовано процес створення банку, процедуру державної реєстрації як завершальну стадію його створення. Удосконалено поняття „державна реєстрація банку” – це процедура розгляду документів, поданих засновниками з метою засвідчення Національним банком України факту створення банку, за результатом якої банку надається статус юридичної особи. Виділено правові проблеми у процесі створення банку. Основною проблемою визначено невідповідність спеціального законодавства, що регламентує процес створення банків, загальним вимогам створення юридичних осіб, Цивільним та Господарським кодексами України. На сьогодні необхідно розробити та прийняти нове Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, текст якого узгоджувався б з вимогами законодавчих актів, що регулюють процедуру створення банків. Необхідність реформування законодавства з питань створення банків зумовлена причинами, що обґрунтовуються необхідністю: 1) чіткого визначення переліку засновницьких документів банку та вимог щодо їх оформлення; 2) закріплення в Законі України “Про банки і банківську діяльність” вичерпного переліку документів, що подаються з метою проведення державної реєстрації банку, та ліквідації права Національного банку України вимагати будь-які додаткові документи, крім визначених в Законі; 3) більш детального регулювання окремих процедур, що входять у процес державної реєстрації банку: встановлення чітких вимог щодо оформлення печаток банку, проведення детальної регламентації вимог щодо професійної придатності та ділової репутації керівників банку, конкретизації вимог щодо формулювання найменувань банків України.

У підрозділі .2. “Поняття банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензії на здійснення окремих операцій та умови їх видачі” аналізуються загальне поняття ліцензії, поняття банківської ліцензії, досліджуються поняття письмового дозволу та ліцензії на виконання окремих банківських операцій. Уточнено поняття банківської ліцензії, яку пропонується визначити як документ встановленого Національним банком України зразка, який видається банкам в порядку, на умовах і для здійснення операцій, встановлених Законом України “Про банки і банківську діяльність”.

Детально аналізуються правила видачі банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих банківських операцій. На підставі аналізу наукових джерел та нормативно-правових актів обґрунтована пропозиція щодо необхідності об’єднати всю сукупність правил видачі банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих банківських операцій під єдиним поняттям “ліцензування банківських операцій” та щодо недоцільності застосування для визначення цього процесу понять “ліцензування банківської діяльності” або “ліцензування банків.”

В результаті аналізу процедури легітимації банків в Україні пропонується спростити кожен з її елементів (процедуру державної реєстрації та процедуру ліцензування), об’єднавши в єдиному пакеті аналогічні документи, що окремо подаються як для реєстрації банку, так і для ліцензування банківських операцій та спростивши окремі процедури (наприклад, подвійне проходження співбесід, погоджень на посади керівників банку тощо).

Розділ . “Особливості правового регулювання створення інших фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі .1. “Правові основи створення кредитних спілок, ломбардів та лізингових компаній та ліцензування їх операцій” систематизовано вимоги щодо порядку державної реєстрації та ліцензування операцій кредитних спілок, ломбардів та лізингових компаній. На підставі аналізу нормативно-правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України зроблено висновок про те, що особливістю законодавства з питань створення, зокрема, кредитних спілок та ломбардів є тенденція до чіткого розмежування понять “державна реєстрація” та “набуття статусу фінансової установи”. На думку автора, таке розмежування не є цілком обґрунтованим, оскільки факт проведення державної реєстрації фінансової установи повинен співпадати з набуттям останньою статусу фінансової установи.

Зроблено загальний висновок про те, що легітимація кредитних спілок є більш детально врегульованою, порівняно з іншими дослідженими у даному підрозділі фінансовими установами, але в результаті аналізу практики діяльності кредитних спілок на ринках фінансових послуг констатується недостатність державного контролю за їх діяльністю, тому зроблена пропозиція про посилення нагляду за діяльністю кредитних спілок.

У даний час вимоги до створення та ліцензування операцій лізингових компаній не врегульовані Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Тому норми, що визначають умови легітимації лізингових компаній систематизовано автором за аналогією закону, тобто відповідно до загальних вимог, що регулюють процес створення всіх юридичних осіб, а також фінансових установ, зокрема. Визначено організаційно-правові форми лізингових компаній (акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю), що є, на думку автора, доцільними на сучасному етапі. Зважаючи на відсутність правового регулювання питань легітимації лізингових компаній, дисертантом висунуто пропозиції щодо прийняття спеціальних нормативних актів для регламентації вказаних питань, а саме, затвердження відповідним нормативно-правовим актом Держфінпослуг Положення про порядок створення і державної реєстрації лізингових компаній та Ліцензійних умов зі здійснення лізинговими компаніями операцій на ринках фінансових послуг.

Проаналізовано процес державної реєстрації та ліцензування операцій ломбардів. Зроблено висновок про те, що ломбарди здійснюють надання фінансових кредитів як єдину основну операцію, яку автором відмежовано від супутніх ломбардних послуг, таких як прийом під заставу та на зберігання майна чи майнових прав; продаж на комісійних умовах майна чи майнових прав, що перебували в заставі і не були викуплені в установлений строк після закінчення дії кредитного договору або договору відповідального зберігання; закупівля у населення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Визначено вимоги щодо легітимації ломбардів в Україні та запропоновано окремі з них закріпити у нормах проекту Закону України “Про ломбарди в Україні”.

У підрозділі .2. „Особливості створення та ліцензування операцій страхових компаній” автор розглядає процедуру легітимації страхових компаній, яка є досить детально регламентованою. Автор визначає та детально аналізує кожну з організаційно-правових форм страховиків, які, дозволено створювати на території України. Крім цього, визначаються окремі особливості легітимації страхових компаній.

Так, особливістю формування статутного капіталу страхової компанії є те, що він може формуватися цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю у розмірі не більше, ніж 25 відсотків загального розміру статутного капіталу. На думку автора, статутний капітал будь-якої фінансової установи повинен формуватись виключно за рахунок грошових коштів.

В законодавстві містяться окремі визначення, які дещо ускладнюють розуміння повного товариства. Така обставина, в свою чергу, впливатиме на правильність внесення цієї організаційно-правової форми в засновницькі документи страхової компанії. Для розв’язання цієї колізії автор пропонує привести у відповідність до ст. Цивільного кодексу України ч. ст. Господарського кодексу України та ст. Закону України „Про господарські товариства”, закріпивши у всіх законодавчих актах норму про те, що повним є господарське товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. Через наявність колізії слід, на думку автора, узгодити між собою ст. Цивільного кодексу України та ст. Закону України „Про господарські товариства” в частині підстав ліквідації командитного товариства.

На підставі аналізу нормативно-правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг зроблено висновок, що для страхової компанії в Україні її державна реєстрація не співпадає у часі з моментом її внесення до Державного реєстру фінансових установ, тобто, набуття статусу юридичної особи для страхової компанії не є тотожним набуттю нею статусу фінансової установи. Вказана особливість є характерною не тільки для процедури державної реєстрації страхових компаній, а і для деяких інших фінансових установ. Її наявність в законодавстві, на думку автора, може послабити ефективність нагляду за діяльністю конкретної фінансової установи вже з часу її державної реєстрації.

Автором сформульована думка про те, що як і для всіх юридичних осіб державна реєстрація фінансової установи будь-якого виду (в тому числі і страхових компаній) повинна проводитись шляхом внесення запису про це до відповідного державного реєстру. З цього часу юридична особа є фінансовою установою, а поняття „набуття статусу фінансової установи” повинно бути виключено з законодавства, що регламентує функціонування ринків фінансових послуг як недостатньо обґрунтоване.

У підрозділі .3. „Проблеми створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових установ в Україні та особливості ліцензування їх операцій” досліджуються правові проблеми, що виникають під час проходження державної реєстрації та ліцензування операцій інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів, факторингових компаній та кредитно-гарантійних установ.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії є єдиними з фінансових установ, легітимація яких входить до компетенції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Враховуючи специфіку інвестиційних фондів та компаній, пропонується об’єднати повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку з легітимації інвестиційних фондів та компаній і Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг з легітимації фінансових установ, в результаті чого зосередити вказані повноваження в межах компетенції Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг як органу, спеціально уповноваженого здійснювати нагляд за діяльністю фінансових установ в Україні.

Відзначено, що легітимація довірчих товариств на сьогодні неврегульована спеціальними нормативно-правовими актами, створення довірчих товариств та ліцензування їх операцій відбувається за аналогією закону. Тому запропоновано прийняти Закон України “Про довірчі товариства”, в якому, зокрема, визначити юридичну природу довірчого товариства; основні засади їх створення; вказати перелік їх операцій, зокрема тих, що підлягають ліцензуванню; визначити державний орган, до компетенції якого належить проведення легітимації довірчих товариств в Україні та здійснення нагляду за їх діяльністю.

Досліджено порядок легітимації недержавних пенсійних фондів (які в Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” до сьогодні зберегли назву “установ пенсійного забезпечення”), а також факторингових компаній, та кредитно-гарантійних установ.

У Висновках викладено найбільш суттєві підсумкові теоретичні положення дисертаційного дослідження, представлено нове вирішення наукового завдання у сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій та наведено практичні пропозиції.

1. Здійснення фінансовою установою діяльності на ринках фінансових послуг неможливе без державної реєстрації та ліцензування її операцій. За визначенням автора, реєстрація фінансової установи – це узаконення, визнання державою в особі уповноважених державних органів факту створення та існування конкретної юридичної особи в якості фінансової установи, а ліцензування – надання державою юридичній особі, зареєстрованій у якості фінансової установи, права на вчинення дій, що складають предмет діяльності фінансової установи (здійснення фінансових операцій), шляхом видачі ліцензій та (або) дозволів.

2. Державна реєстрація та ліцензування операцій фінансової установи є необхідними елементами узаконення її діяльності. Ці елементи настільки інтегровані, що являють собою єдиний акт. За результатом аргументації позиції про інтегрованість процесів державної реєстрації фінансових установ запропоновано ввести в науку фінансового права комплексне поняття „легітимація” як правової категорії для об’єднання процедур державної реєстрації та ліцензування операцій фінансових установ. Легітимація фінансових установ визначена як процедура надання державою в особі уповноважених державних органів властивостей законного існування юридичній особі в якості фінансової установи та надання їй права на здійснення визначених законом операцій.

3. Систему державних органів, що мають повноваження у сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій, складають Національний банк України (бере участь у процесі державної реєстрації банків та здійснює ліцензування банківських операцій); Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (бере участь у процесі державної реєстрації всіх інших, крім банків, фінансових установ та здійснює ліцензування операцій фінансових установ) та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (здійснює державну реєстрацію та ліцензування діяльності інститутів спільного інвестування). Державні реєстратори завершують процедуру державної реєстрації фінансових установ. За ними, на думку автора, необхідно залишити лише функцію засвідчення факту створення нової фінансової установи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

4. Нагально необхідним є вдосконалення процедури легітимації кожного з видів фінансових установ. Воно полягає у спрощенні вказаної процедури шляхом: 1) подання пакету документів і проходження процедури їх реєстрації у державному органі, який здійснює нагляд за діяльністю конкретного виду фінансових установ (з внесенням до Державного реєстру фінансових установ (Державного реєстру банків); 2) подання відповідних документів з поміткою про внесення до Державного реєстру фінансових установ (Державного реєстру банків) державному реєстратору, який засвідчує факт створення юридичної особи в якості фінансової установи; 3) проходження процедури ліцензування операцій, що має намір здійснювати фінансова установа. Крім того, спрощення легітимації фінансових установ можливе шляхом об’єднання в одному пакеті аналогічних документів, що окремо подаються для державної реєстрації фінансових установ і для ліцензування їх операцій.

5. На підставі системного аналізу наукових джерел та законодавства України, дослідження правової природи, формулювання визначення та встановлення видів фінансових установ, запропоновано замінити поняття „фінансова установа” на поняття „фінансова організація”.

6. На підставі сформульованих у процесі дослідження загальнотеоретичних положень внесено конкретні пропозиції для їх врахування як в чинному законодавстві України, так і при доопрацюванні проектів законодавчих актів, зокрема:

- законодавчо закріпити поняття „фінансова організація” та їх класифікацію у ст. Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”: фінансова організація – це організація, що з метою отримання прибутку, збільшення або збереження вартості фінансових активів на підставі спеціального дозволу (ліцензії) уповноваженого державного органу здійснює одну або декілька операцій, дозволених законом для цього виду фінансових організацій. Фінансові організації в Україні створюються як банки та небанківські фінансові організації;

- законодавчо закріпити поняття „ліцензування банківських операцій”, у зв’язку з чим внести зміни у назву розділу ІІ, назву глави розділу ІІ, у ст. Закону України „Про банки і банківську діяльність”; законодавчо закріпити поняття „ліцензування операцій фінансових установ”, внаслідок чого внести зміни до п. ч. ст. , в назву розділута ст. Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”;

- прийняти спеціальний Закон України „Про ломбарди в Україні”, в нормах якого передбачити чітке регулювання правового статусу ломбарду, перелік операцій ломбарду, які підлягають ліцензуванню та встановити перелік супутніх ломбардних послуг;

- прийняти спеціальний Закон України „Про довірчі товариства”, в якому визначити юридичну природу довірчого товариства, визначити перелік його операцій, чітко визначити орган нагляду за діяльністю довірчих товариств та надати йому широкі повноваження у цій сфері.

Основні положення дисертації викладені у наступних працях здобувача:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.