МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

ШТАНКІНА

Ірина Валеріївна

УДК 744.033 (477)

ЧЕРНІГІВСЬКІ КАХЛІ КІНЦЯ XVI – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

(генеза, типологія, художньо-стилістичні особливості)

17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії мистецтва Львівської національної академії мистецтв

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор,

декан факультету теорії та історії мистецтва

Львівської національної академії мистецтв

ШМАГАЛО Ростислав Тарасович

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор,

зав. відділом народного мистецтва

Інституту народознавства НАН України

СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахійович

кандидат мистецтвознавства,

доцент кафедри художньої кераміки

Львівської національної академії мистецтв

ГУДАК Василь Андрійович ,

Захист відбудеться 11 жовтня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01. у Львівській національній академії мистецтв за адресою: 79000, Львів, вул. Кубійовича, 38.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної академії мистецтв.

Автореферат розісланий ”7” серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства Г.Д.Кусько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кахлі є визначним явищем в історії українського мистецтва. Одним з провідних регіонів, де кахлі виготовляли з кінця XVI і до початку XX ст., була Чернігівщина. Питання особливостей розвитку кахлярства Чернігівщини неодноразово порушувались у ряді наукових студій, але при цьому поза увагою дослідників залишалась ціла низка проблем, що потребували детальнішого аналізу. Це стосується, насамперед, витоків та етапів розвитку кахельного виробництва, його регіональних та локальних особливостей, технологічної та художньо-стилістичної еволюції кахель, їх типології. Відсутність ґрунтовних досліджень цих питань обумовлювалась загальним станом розвитку українського мистецтвознавства та музейної справи, внаслідок чого кахлі упродовж тривалого часу не привертали уваги фахівців - мистецтвознавців, етнографів, археологів. Протягом останніх двадцяти років у результаті інтенсивних археологічних та етнографічних досліджень колекції музеїв поповнились значною кількістю кахель кінця XVI – початку XX ст. Їх вивчення дозволяє не тільки узагальнити, а й доповнити і переглянути усталені висновки і на основі вироблених сучасним мистецтвознавством методів скласти цілісну картину розвитку кахлярства Чернігівщини, виявити художньо-стилістичні особливості чернігівських кахель, визначити їх місце та роль в українській художній культурі.

У зазначеному контексті наукових завдань комплексне мистецтвознавче дослідження кахель Чернігівщини набуває особливої актуальності у плані ґрунтовнішого вивчення національної мистецької спадщини. Введення у науковий обіг значного речового матеріалу відкриває можливості для подальших досліджень у галузі української кераміки, зокрема питань, пов’язаних з регіональними особливостями кахельних виробів, їхньою приналежністю до певної майстерні або мистецького осередку.

Мета дисертації – на основі комплексного дослідження пам’яток кахлярства Чернігівщини простежити процес їхньої технологічної та стилістичної еволюції, скласти типологію, виявити художні особливості. Завдання дослідження:– 

висвітлити витоки та історичний шлях розвитку кахлярства Чернігівщини, визначити його головні етапи та напрями, виявити комплекс факторів, що обумовили особливості розвитку кахлярства в провідних осередках; – 

простежити еволюцію форм, технологічний та стилістичний розвиток чернігівських кахель;– 

висвітлити процеси взаємозв’язків та взаємовпливів кахельного виробництва Чернігівщини з кахлярством центральних і західних областей України, а також Білорусії, Польщі, Росії; – 

визначити вплив привізних виробів на розвиток чернігівського кахлярства; – 

скласти типологію чернігівських кахель, визначити їхні художньо-композиційні особливості ;– 

увести до наукового обігу та здійснити атрибуцію невідомих раніше пам’яток кахлярства Чернігівщини.

Об’єкт дослідження – кахлі чернігівських майстрів та привізні вироби кінця XVI – початку XX ст.

Предмет дослідження – історія розвитку, типологія, художньо-стилістичні, композиційні та іконографічні особливості чернігівських кахель.

Хронологічні межі зумовлені наявністю фактологічного матеріалу, представленого зразками кахель кінця XVI – початку XX ст. У дослідженні питання про витоки кахель розглядаються полив’яні керамічні плитки XIXIII ст.

Територіальні рамки дослідження – територія Чернігівщини в рамках Чернігівської губернії початку XX ст. Для порівняльного аналізу залучаються зразки з територій Західної та Центральної України, Росії, Білорусії, Литви, Польщі.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше узагальнюється накопичений багаторічними мистецтвознавчими, етнографічними та археологічними дослідженнями матеріал, значна частина якого до цього часу не зводилась в єдину систему. На базі цього матеріалу вперше простежені витоки та основні етапи генези чернігівського кахлярства, визначений вплив привізних виробів на розвиток кахельного виробництва, складено типологію кахель. Подальшого розвитку в роботі дістало дослідження локальних особливостей розвитку кахельного виробництва, а також стилістичних, художньо-композиційних та іконографічних особливостей декору кахель. Крім цього, до наукового обігу введено значну кількість пам’яток та проведено їх атрибуцію. Це дозволило простежити розвиток кахлярства в деяких малодосліджених осередках (Погар, Стародуб, Кролевець), в окремих випадках встановити авторів виробів, а також виявити групу привізних кахель, що в наукових працях розглядались як зразки робіт чернігівських майстрів.

Практичне значення дослідження полягає у перспективі його використання у роботі науково-дослідних установ, учбових закладів та в музейній практиці. Дослідження пам’яток кахельного мистецтва є важливим у плані знайомства майстрів художньої кераміки з історією розвитку визначних центрів кахлярства, їхніми найкращими надбаннями, що безумовно сприятиме глибшому розумінню естетичної та художньої цінності мистецької спадщини українських кахлярів.

Апробація роботи. Наукові положення дисертації виголошені у доповідях на Всеукраїнській науковій конференції „Українське гончарство – 2000: погляд у майбутнє” (Опішне, 2000), Міжнародній конференції „Українська культова архітектура у світовому контексті” (Київ, 2001), науково-практичній конференції „Музейна справа та музейна політика в Україні XX ст.” (Київ, 2004). Автором опубліковано 7 статей загальним обсягом 4,5 др. арк., що містять основні положення та результати дослідження.

Робота обговорена на засіданні кафедри ІТМ Львівської національної академії мистецтв та рекомендована до захисту.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (174 позиції) та додатків : 5 аналітичних таблиць та 2 схеми. Повний обсяг дисертації складає 200 сторінок, з них 170 сторінок основного тексту. До тексту дисертації додається альбом з 232 ілюстраціями та анотаціями до них.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету і основні завдання, визначено об’єкт, предмет, хронологічні рамки та територіальні межі дослідження, його наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі „ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, викладено основні методи дослідження, визначено джерелознавчу базу роботи.

Початок наукового вивчення чернігівського кахлярства повязаний з публікаціями другої половини XIX ст. У працях етнографів, статистиків, істориків П.Маєвського (1862), М.Домонтовича (1865), М.Пакульського (1898) міститься інформація про діяльність окремих підприємств та осередків кахлярства.

Першою роботою, присвяченою безпосередньо чернігівським кахлям, є опублікована П.Лебединцевим посмертна записка М.Александровича про виявлені у Козельці кахлі XVIII ст., в якій наводиться повний перелік їх сюжетів.

Значно глибшим є дослідження К.Шероцького (1914). Описуючи кахлі XVIII ст. з Козельця, автор не тільки перелічує й розподіляє сюжети на окремі тематичні групи, а й виявляє джерела їх походження, звертає увагу на художньо - стилістичні особливості та естетичні якості виробів, визначає їх місце та роль у системі житлового інтер’єру.

Методи дослідження пам’яток кахлярства були значно розвинуті у 1920-х роках. Цінний фактологічний матеріал про технологічні та художньо-стилістичні особливості кахель Ніжина та Ічні містить стаття М.Фріде (1926). По-справжньому етапними в історії вивчення чернігівського кахлярства стали праці Є.Спаської, в яких ґрунтовно досліджені питання з історії розвитку кахельного виробництва, діяльності підприємств та окремих майстрів, визначені художньо-стилістичні особливості виробів (1927, 1928).

Протягом 1930–1950-х років не вийшло жодної праці, присвяченої кахлярству Чернігівщини. Лише у 1960-х роках з’явилися публікації, що торкалися питань авторства (П.Мусієнко, 1963) та художніх особливостей (А.Бокотей, 1968) чернігівських кахель.

Наприкінці 1960-х років відомості про чернігівські кахлі були опубліковані у підрозділах про кераміку у складі „Історії українського мистецтва" (Ю.Лащук, П.Мусієнко, 1968-1969) та „Нарисів з історії українського декоративно-прикладного мистецтва” (Ю.Лащук, 1969 ).

Наукові публікації 1970–2007 років значно розширили коло питань, пов’язаних з дослідженням кахельного мистецтва Чернігівщини. Матеріали археологічних розкопок дали можливість повніше висвітлити розвиток чернігівського кахлярства в XVIIXVIII ст. (Л.Виногродська, 1985, 1988, 1992, 1993, 1997). Важливими у плані дослідження конструкції чернігівських печей XVII–XVIII ст. є публікації І.Ільєнка (1972) та Л.Виногродської і В.Руденка (2002). Низка питань з історії кахельного виробництва і локальних художніх особливостей кахель Чернігівщини розглядаються у статтях А.Бокотея (1974), В.Куриленка (1986, 1989), М.Овчарова (1991), Л.Орел (1993), В.Пуся (1995), Г.Стельмащук (1997), А.Василенка та І.Ігнатенка (2001), В.Мезенцева (2005), Л.Виногродської та Ю.Ситого (2004), Ю.Ситого (2007).

Результати наукових досліджень знайшли відображення в узагальнюючих працях з історії українського кахлярства: підрозділах про кераміку в „Історії декоративно-прикладного мистецтва України XIII–XVIII ст.” (О.Тищенко, 1992), монографії Ю.Лащука (1993) та у дисертаційному дослідженні А. Колупаєвої (1999).

Незважаючи на багаторічний інтерес щодо проблем розвитку кахлярства Чернігівщини, поза увагою досліджень залишились питання витоків та етапів генези чернігівських кахель, майже не приділено уваги проблемам їх типології, не визначений вплив привізних виробів на розвиток кахельного виробництва. Ця робота є спробою створення узагальнюючої праці з історії кахлярства Чернігівщини з ґрунтовнішим дослідженням вищеозначених питань. При цьому автор у силу своїх сил та можливостей намагався як найповніше окреслити коло пам’яток, пов’язаних з їх розв’язанням, ввести їх у контекст історичного розвитку Чернігівщини та співставити з аналогічними пам’ятками українського та зарубіжного кахлярства.

Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення пам’яток кахлярства із залученням матеріалів мистецтвознавчих, археологічних, етнографічних, історичних, фольклористичних досліджень. У роботі використано порівняльно-історичний метод у хронологічному та просторовому вимірах, методи формально-типологічного та мистецтвознавчого аналізу. В загальнотеоретичному, мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою для автора стали концептуальні дослідження українських та зарубіжних вчених В.Василенка, Ю.Лащука, О.Найдена, О.Пошивайла, В.Свєнціцької, Є.Сахути, М.Станкевича, О.Тищенка, а також таких відомих дослідників вітчизняного та зарубіжного кахлярства, як Є.Спаська (Україна), С.Масліх (Росія), І.Ганецька та О.Трусов (Білорусія), А.Таутавичюс (Литва), М. Домбровська (Польща) та інші.

При зборі матеріалів автором використані колекції Чернігівського історичного музею ім.В.В.Тарновського та Національного архітектурно-історичного заповідника „Чернігів Стародавній”, Чернігівської обласної інспекції по охороні пам’яток історії та культури, Музею українського народного декоративного мистецтва (м.Київ), Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м.Львів), Сумського краєзнавчого музею, Російського Етнографічного музею (м.Санкт-Петербург), Брянського Державного об’єднаного краєзнавчого музею, археологічного музею Брянського Державного педагогічного університету, Калузького обласного художнього музею; музеїв Чернігівської області: Батуринського історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця”, Березнянського історико-краєзнавчого музею ім. Г.Верьовки, Ічнянського краєзнавчого музею, Коропського регіонального історико-археологічного музею, Мізинського археологічного музею, Меморіального музею-садиби О.Саєнка у Борзні, Менського краєзнавчого музею, Новгород-Сіверського історико-культурного заповідника „Слово о полку Ігоревім”, Ніжинського краєзнавчого музею, Остерського краєзнавчого музею, Сосницького краєзнавчого музею ім. Ю.Виноградського, Прилуцького краєзнавчого музею, Державного історико-культурного заповідника „Качанівка”; музеїв Сумської області: Глухівського, Кролевецкого та Путивльського краєзнавчих музеїв; музеїв Брянської області: Стародубського краєзнавчого музею та Погарського історико-краєзнавчого музею „Радогощ”. Крім цього, автором використані матеріали археологічних досліджень, проведених науковими співробітниками кафедри історії та археології України Чернігівського Державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка – О. Черненко (2002 р.) та Ю.Ситим (2001 р.), а також матеріали рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України.

У другому розділі „ОСНОВНІ ЕТАПИ І ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ТА СТИЛІСТИЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ КАХЕЛЬ ЧЕРНІГІВЩИНИ” розглядаються витоки чернігівського кахлярства, а також етапи та особливості технологічної і художньо-стилістичної еволюції кахель кінця XVI – початку XX ст. у провідних осередках.

2.1. Витоки чернігівського кахлярства

На підставі генетичної спорідненості українських кахель зі здобутками давньоруської архітектурної кераміки доводиться важливість з’ясування місця і ролі полив’яних плиток у декоративному оздобленні монументальних споруд Чернігово-Сіверщини XI–XIII ст.

Упродовж XI–XIII ст. виробництво полив’яних керамічних плиток на території Чернігово-Сіверщини досягло високого рівня. Наслідуючи візантійську традицію, давньоруські будівничі широко застосовували їх для покриття підлог культових та світських будівель, про що свідчать матеріали археологічних досліджень пам’яток давньоруської архітектури у Чернігові та Новгород-Сіверському.

Унаслідок монголо-татарської навали на Чернігівщині зникли майже всі ремесла, пов’язані з візантійською традицією, у тому числі виготовлення полив’яних керамічних плиток. Упродовж XIV–XVI ст. відбувалася зміна культурно-естетичної та мистецької орієнтації з візантійської на західноєвропейську. Одним з результатів цього процесу стало налагодження кахельного виробництва.

2.2. Кахлі кінця XVI – першої половини XVII ст.

У цей час спостерігається співіснування мискових та плиткових кахель на території Новгород-Сіверського та Чернігова, а також Коропського та Сосницького районів. Найприкметнішою ознакою мискових кахель є їхня форма, що нагадує дещо урізані горщики. Плиткові кахлі мають товсту лицеву пластину, високий рельєфний декор та монохромне (зелене) покриття. В орнаментальному декорі домінують симетричні вісьові композиції із застосуванням мотивів ренесансної орнаментики (листя аканта, „вазон”, перли), а також композиції з центральним розміщенням мотиву на плитці. В іконографії мотивів (двоголовий орел, „вершник”, лев) простежується схожість з білоруськими, литовськими, західноукраїнськими та польськими кахлями XVI – початку XVII ст., а також з творами кам’яної пластики Княжої доби, у трактуванні образів виявляється вплив традицій народного мистецтва.

2.3. Кахлі другої половини XVII–XVIII ст.

Протягом другої половини XVII–XVIII ст. продовжувалось виготовлення рельєфних кахель, у другій половині XVIII ст. розпочинається виробництво плоских кахель з розписним декором. Відповідно до цих двох етапів у межах підрозділу проведено розподіл на пункти.

2.3.1. Рельєфні кахлі другої половини XVII–XVIII ст. У цей час на території північних та східних регіонів з’явилися численні кахлярські осередки: Новгород-Сіверський, Чернігів, Батурин, Короп, Вороніж, Глухів, Кролевець, Погар, Стародуб. Процес формування кахельного виробництва в окремих осередках мав певні особливості, зумовлені рядом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. Разом з тим простежуються спільні тенденції. Вдосконалення технологій обумовило підвищення технічних властивостей кахель, збагачення засобів полив’яного декору, зокрема спостерігається тяжіння до поліхромії. Водночас поширення кахель серед середніх верств населення сприяло збільшенню кількості теракотових виробів. Технологічна та стилістична еволюція чернігівських кахель відбувалася під впливом українських, білоруських, литовських, російських та польських виробів.

У декорі кахель кінця XVII–XVIII ст. набувають поширення мотиви західноєвропейської та турецької текстильної орнаментики („вазон”, „букет”, „тюльпан”, „гвоздика”, акант), розповсюджуються композиції килимового типу. В художньо-стилістичному розвитку простежуються два напрями. Перший характеризується чітко вираженими ренесансно-бароковими впливами. В орнаментальному декорі домінують рослинні композиції, що містять елементи української барокової вишивки, металевої пластики, художнього різьблення. У сюжетних композиціях виявляється зв’язок з творами графіки. Втім, такі риси, як стилізація, вільне трактування образів, спрощеність композицій, надають виробам яскравого місцевого колориту, відображаючи процес переосмислення стильової орнаментики у дусі народних мистецьких традицій. Другому напряму притаманні архаїзація стилю, відродження прадавніх язичницьких мотивів, що найповніше втілилось у геометричних композиціях, створених на основі традицій народного дерев’яного різьблення. Обидва напрями свідчать про утвердження у чернігівському кахлярстві національних рис та формування місцевого самобутнього стилю.

2.3.2. Розписні кахлі другої половини XVIII ст. У другій половині XVIII ст. чернігівські кахлі починають оздоблювати підполивним розписом на плоскій поверхні. Вони представлені творами майстра з Городні Сидора Перепілки. Нова техніка обумовила більший вплив образотворчих та літературних творів, унаслідок чого кахлі збагатились новим іконографічним репертуаром і набули чітко вираженої жанрової спрямованості. Серед джерел наслідування виявлені сюжети українських та російських гравюр, малюнків Київської Лаврської іконописної майстерні, чимало сюжетів запозичено з книги „Символи та Емблеми”. Вирізняючись самобутністю, виразним місцевим колоритом, твори Сидора Перепілки є яскравим свідоцтвом творчих здобутків чернігівського кахлярства середини – другої половини XVIII ст.

2.4. Кахлі XIX – початку XX ст.

Упродовж XIX – початку XX ст. спостерігається існування як заводського, так і кустарного виробництв. Споживачами заводської продукції були представники дворянства, купці, міщани, продукція ж сільських майстрів набула поширення у побуті заможних селян та небагатих мешканців міст. Відповідно до цього відбувся розподіл чернігівських кахель на „панські” та „селянські”.

2.4.1. Кахлі заводського виробництва. Серед підприємств по виготовленню „панських” кахель провідне місце посідали заводи Захарченка-Путі у Глухові та М. Єськова в Шатрищах, де виготовляли розписні вироби з чітко визначеною класицистичною спрямованістю. Вони вирізняються певними художньо-композиційними особливостями, що дозволяє віднести їх до кращих зразків заводського кахельного виробництва. Інші підприємства (завод графині Завадовської в Ущерп’ї Суразького повіту, завод А.Міклашевського в с. Волокитині Глухівського повіту, завод М.Листовської у Суразькому повіті) виготовляли прості білі та поліхромні рельєфні кахлі. У декорі переважали рослинні, а також сюжетні композиції. У 1870-х роках у с. Вороньках Козелецького повіту було створено майстерню під керівництвом О.Ю.Ягна, де на основі новітніх технологій були відроджені найкращі традиції давньоруської майоліки.

Заводська продукція відзначалась непоганим технологічним рівнем, проте її художня якість постійно погіршувалась, що й стало однією з причин ліквідації кахельних підприємств на початку XX ст.

2.4.2. Кахлі кустарного виробництва. У XIX ст. в умовах сільського виробництва продовжувалось виготовлення рельєфних кахель, в їхньому декорі спостерігається звертання до мотивів XVII–XVIII ст. На початку XX ст. набули поширення кахлі міського кустарного виробництва, в оздобленні яких позначилися впливи стилю модерн. Новим видом продукції наприкінці XIX – початку XX ст. стали рельєфні керамічні плитки для зовнішнього облицювання стін будинків.

Справжніми ж носіями найкращих мистецьких традицій у цей час стали сільські майстри. Поєднавши у своїх роботах впливи професійного кахлярства з народними мистецькими та фольклорними традиціями, вони наповнили кахлі новим змістом. На основі аналізу мальованих творів з Ічні, Ніжина, Коропа розкритий їх високий мистецький рівень, виявлені характерні риси творчості окремих майстрів. Шляхом порівняння ічнянських вирообів з творами народного кахлярства Прикарпаття (Косів, Пістинь, Коломия) та Черкащини (Сунки) визначені їх спільні ознаки та локальні особливості. .

2.5. Вплив привізних кахель на розвиток кахлярства Чернігівщини

Протягом XVIII–XIX ст. на Чернігівщині значного поширення набули привізні кахельні вироби. Їх зразки представлені печами другої половини XVIII – початку XIX ст. калузького та московського походження, що оздоблювали інтер’єри будинків представників козацької старшини, дворянства та заможних купців у Козельці, Батурині, Новгород-Сіверському, Ніжині, Ляличах. Ці вироби знайомили місцевих майстрів з новими художніми формами та технологіями, що сприяло виготовленню самобутніх, високохудожніх творів. Поширення ж у другій половині XIX ст. привізної продукції масового виробництва, виготовленої на заводах І.Андржейовського та С.Яроша в Києві, білоруських заводах у Вітебську, Кописі, Івенці, зумовило погіршення художніх якостей та стандартизацію місцевих кахель, що призвело до їх зникнення з ринку і остаточної ліквідації кахельного виробництва на початку XX ст.

У третьому розділі „ТИПОЛОГІЯ ТА ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧЕРНІГІВСЬКИХ КАХЕЛЬ” здійснений типологічний розподіл кахель за архітектонікою та декором, визначені основні художньо-композиційні закономірності, проаналізовані прийоми та засоби художньої виразності в орнаментальному та сюжетному декорі.

3.1. Типологічний розподіл кахель за архітектонікою та декором

Система типологічної класифікації чернігівських кахель кінця XVII – початку XX ст. вирішена в руслі розробленої М.Станкевичем концепції морфологічного розподілу творів декоративно-прикладного мистецтва та на основі запропонованої А.Колупаєвою схеми систматизації кахель за тектонічною формою, пластикою та декором.

У межах кожного з цих класифікаційних рівнів виділено типологічні групи, підгрупи типів та типи, що дають чітке уявлення про способи формотворення і функціональне призначення кахель у загальній композиції печі, зв’язок кожного типу з пластичним вирішенням лицевої пластини, визначають основні засоби декору та особливості іконографічного репертуару. Крім цього, виявлені різновиди того чи іншого типу кахель та окреслені хронологічні межі їх побутування.

3.2. Основні художньо-композиційні закономірності декору

В декорі кахель простежується система певних композиційних закономірностей, що виявилось у взаємозв’язку між функціональною формою, типом тектонічної структури та видом декору виробів. Крім цього, вид декору, тип композиції або мотиву, стилістичні вимоги часу, середовище побутування та місцеві традиції визначали художньо-композиційні особливості кахель, про що йдеться у пунктах підрозділу

3.2.1. Геометричний орнамент. Найпростіші форми орнаменту представлені композиціями у вигляді концентричних ліній біля вінець у мискових кахлях кінця XVI ст., горизонтальних рядів овоїдних мотивів та узору „риб’яча луска” в декорі кахель XVII – XVIII ст., мотиву „бігунця” в оздобленні карнизів „селянських” печей XIX ст.

Переважна ж кількість геометричних композицій складаються з кількох мотивів, серед яких основними є хрест (прямий, косий, свастика) та солярні знаки (розетка), що здавна пов’язувались з язичницькою охоронною магією. Композиціям властива відкрита сітчаста структура. Чіткий ритм, узгодженість елементів, простота та ясність мотивів відповідають строгому ладу орнаментів народного різьблення на дереві, вишивки, ткацтва. В схемах композиційного укладу елементів простежуються графеми прямого та скісного хрестів. Домінування прадавніх язичницьких мотивів було зумовлено поширенням кахель у народному побуті, внаслідок чого їх декор створювався відповідно до народних естетичних уподобань, що визначало як образно-символічний лад, так і стилістику, особливості побудови та вибір засобів художньої виразності орнаментів.

3.2.2. Рослинний орнамент. Серед мотивів орнаменту найпоширенішими є „вазон” та „гілка”, які, як правило, складають самостійну композицію.

У процесі розвитку сформувалися два основні композиційні різновиди мотиву „вазона” – „кущовий” та „деревоподібний”. Вони породили значну кількість варіантів, що різнилися формою основ, структурою букетів, конфігурацією квітів. „ Вазони” „кущового” типу мали чітко виражене стильове походження і відображали процес засвоєння західноєвропейської орнаментики. В композиціях з деревоподібною структурою та у „вазонах” „селянських” кахель знайшли відображення процеси творчого переосмислення мотиву в дусі народних мистецьких та фольклорних традицій.

Мотив „букету” або „гілки” представлений в декорі розписних кахель XIX ст. заводського та кустарного виробництва. Виявлено кілька варіантів, відмінних за способом компонування гілок (дві гілки обабіч третьої, дві перехрещені гілки з прямими вертикальним стеблом у центрі, одна гілка з бічними розгалуженнями), особливостями композиційної будови („гілки” з симетричною чи асиметричною ярусною побудовою, прямим або хвилястим стеблом), конфігурацією квітів у букеті. Незважаючи на загальну схожість схем, композиції заводських та кустарних виробів різняться засобами художньої виразності, що обумовлювалось як технологічними, так і стилістичними особливостями.

У декорі кахель XVIIXIX ст. активно використовувались мотиви „крина”, „трилисника”, „гвоздики”, „аканта”. Вони утворювали або самостійну композицію, або виступали як додаткові деталі. Їх походження було пов’язане з впливами як західноєвропейської та східної орнаментики, так і давньослов’янських мистецьких традицій. У трактуванні простежені зміни та трансформації залежно від художньо-стилістичних вимог часу, технологічних особливостей та середовища побутування.

3.2.3. Рослинно-геометричний орнамент. Представлений композиціями двох типів –чотиричастинними вісьовими, які з’явилися на початку XVII ст., та сітчастими, що набули поширення з другої половини XVII ст. Основними геометричними мотивами орнаменту є хрест, що виступає як принцип композиційного укладу елементів, а також ромб. Серед рослинних мотивів слід відмітити мотиви „крина”, „трилисника”, „гвоздики”, „гілки”.

3.2.4. Тератологічний орнамент. Представлений зображеннями тварин та птахів. В основі переважної кількості персонажів полягають образи фольклору (орел, кінь, півень) та народної міфології (сирин, василіск). Водночас присутність у композиціях таких істот, як двоголовий орел, лев, козеріг, рак, у значній мірі була обумовлена впливом геральдичної та астрологічної символіки, характерної для творів західноєвропейського мистецтва XVII–XVIII ст. При цьому в художньому трактуванні відмічається домінування локальних та загальнонаціональних мистецьких традиції, що обумовило індивідуальність та самобутність образів.

3.2.5. Композиції з релігійною, побутовою та військовою тематиками. Сюжети з релігійною тематикою зустрічаються досить рідко і представлені у розписних та рельєфних виробах XVIII ст. („Гріхопадіння прародителів”, Богоматір Знамення, Спас Нерукотворний, ангели). Значно більшого поширення набули композиції з побутовою та військовою тематиками, які розподіляються на декілька підгруп: сюжети зі сценками праці (прядіння, копання, рубання дров, носіння води), розваг (музикування, чаркування), бійок, кохання, зображеннями екіпажів, вершників та піших військових. Встановлено, що вони тісно пов’язані з творами української та російської графіки XVII–XVIII ст., а також візантійського, давньоруського та західноєвропейського мистецтва. Разом з тим, переосмислення у дусі народних мистецьких та естетичних традицій визначило їхній художній та образний лад. Вони являють одно- або двофігурні композиції, що характеризуються розмаїттям і виразністю образної структури, оригінальністю схем. Прикметною рисою малюнків є або умовно позначене, або повністю відсутнє предметне тло. Образи максимально узагальнені, їх конкретизація досягається за допомогою одного чи кількох атрибутів (знаряддя праці, деталі одягу, посуд, типові аксесуари). Характер людських відносин передається позами та жестами персонажів, символічний зміст композицій розкривається шляхом використання прадавніх світоглядних мотивів (дерево, гілка, птахи). При цьому жодна з композицій не залишається незакінченою завдяки узгодженості та врівноваженості усіх її елементів, а додаткові деталі (паростки, зубчасті смуги) надають малюнкам декоративної виразності.

ВИСНОВКИ

1. Чернігівське кахлярство пройшло складний шлях розвитку від кінця XVI до початку XX ст. і було тісно пов’язане з соціально-економічними та культурно-історичними процесами, що відбувалися у суспільстві.

2. Високий рівень виробництва полив’яних плиток у XI–XIII ст. склав важливі передумови для зародження кахельного виробництва на Чернігівщині.

3. У розвитку чернігівського кахлярства виділено чотири періоди:– 

кінець XVI – перша половина XVII ст. – період становлення;– 

друга половина XVII–XVIII ст. – період поширення та інтенсивного розвитку; – 

кінець XVIII – перша половина XIX ст. – період зростання заводського та подальшого розвитку кустарного виробництва; – 

друга половина XIX–XX ст. – період згасання.

4. Кожний етап розвитку супроводжувався процесом формування кахлярських осередків. Особливості регіонального розвитку кахлярства зумовлювались, насамперед, такими факторами, як адміністративний статус міста, соціальний склад населення, особисті смаки замовників, локальні мистецькі традиції, природні, побутові та культурогенні умови.

5. У процесі еволюції форм чернігівських кахель виділяються два основні етапи. Перший пов’язується з мисковими виробами кінця XVI ст. Перехід на межі XVIXVII ст. від мискових до плиткових кахель знаменував початок нового етапу, що продовжувався до початку XX ст.

6. Технологічна еволюція кахель відбувалася шляхом покращення їхніх технічних та декоративних властивостей: зменшення товщини лицевої пластини та висоти рельєфного декору, вдосконалення румпи, збагачення засобів декоративного оздоблення.

7. Стилістична еволюція чернігівських кахель відбувалося у тісному зв’язку з іншими галузями художньої творчості. Засвоєння орнаментальних форм здійснювалось під впливом як провідних європейських художньо-стилістичних течій, так і загальноукраїнських та локальних мистецьких традицій. Домінування останніх призвело до утвердження у чернігівському кахлярстві наприкінці XVII ст. національних рис і формування місцевого самобутнього стилю. Цей процес набув подальшого розвитку у виробах XVIII ст. (розписні кахлі Сидора Перепілки) і досяг найвищого розквіту в XIX ст. у мальованих кахлях ічнянських майстрів, які стоять в одному ряді з такими видатними явищами в історії української художньої культури, як твори кахлярів Косова, Пістиня, Коломиї (Прикарпаття) та Сунків (Черкащина).

8. У процесі дослідження встановлено приналежність кахель до певної майстерні або осередку, в окремих випадках виявлені прізвища їх авторів. Зокрема окреслені кола пам’яток, пов’язаних з творчістю Лаврентія і Анастасії Дроб’язків, Івана і Петра Біликів, Бедеди і Брінчука у Ніжині, Йосипа, Дмитра і Лаврентія Панасенків, Якова і Михайла Погорілків, Юхима Огієнка і Івана Іващенка в Ічні, також Петра Фігури, Ціпків, Пінчуків у Коропі.

9. Процес становлення та розвитку кахельного виробництва на Чернігівщині відбувався у тісному зв’язку з кахлярством Західної України, Білорусії, Литви, Польщі, Росії. Входження територій Західної України, Білорусії та Литви до складу Польсько-Литовської держави обумовлювало тісніший зв’язок місцевого кахельного виробництва з західноєвропейським кахлярством, сприяло його прогресивному розвитку.

10. На розвиток кахлярства Чернігівщини певний вплив мали привізні кахлі. У XVIII – першій половині XIX ст. органічне засвоєння місцевими майстрами нових форм декору сприяло появі самобутніх високохудожніх творів. У другій же половині XIX ст. привізна продукція масового виробництва обумовила втрату художніх якостей та стандартизацію кахель, що стало однією з причин занепаду їх виробництва на початку XX ст.

11. Запропонована система типологічної класифікації кахель ґрунтується на принципі розподілу за формально-функціональними ознаками та особливостями декору. Виділені типологічні групи, підгрупи та типи у межах трьох класифікаційних рівнів - типологія, пластика, декор - дають змогу представити кахлю не тільки як частину цілісної конструкції (печі), а і як самостійний твір декоративно-прикладного мистецтва.

12. У декорі кахель простежується система композиційних закономірностей, що виявилось в узгодженості функціональної форми виробів з типом їхньої тектонічної структури та видом декору. Чернігівські майстри виробили цілу низку засобів художньої виразності, які надали їхнім виробам самобутніх рис. Це артистичність та віртуозність ліній, максимальна узагальненість та глибока виразність образів, лаконічність малюнка, панування вільної площини тла, стриманість кольорової палітри, оригінальні композиційні схеми (діагональне компонування, схеми типу „дерево життя”).

13. Орнаментальний декор представлений геометричним, рослинним, рослинно-геометричним та тератологічним орнаментами. Мотиви орнаментів утворюють складний синтез символів та образів, пов’язаних з архаїчними пластами язичницьких вірувань, образами фольклору та міфології, середньовічною геральдичною та астрологічною символікою, а також західноєвропейською та східною орнаментикою.

14. У сюжетному декорі виділені композиції з релігійною, побутовою та військовою тематиками. Вони відзначаються розмаїттям тем, багатством іконографічного репертуару, виразністю образної структури, оригінальністю композиційних схем. Тематика та іконографія сюжетного декору кахель формувались під впливом творів української та російської графіки XVII–XVIII ст., а також візантійського, давньоруського та західноєвропейського мистецтва, але в особливостях композиційної будови та трактуванні образів виявляється переважний вплив народних художніх та естетичних традицій

15. Домінування найкращих загальноукраїнських та локальних мистецьких традицій у художньому ладі, семантиці та естетиці декору кахель визначило в них те найцінніше, що з часом стало загальнонаціональним. Це дає можливість зробити висновок, що кахлі Чернігівщини упродовж майже трьох століть відігравали помітну роль в українській художній культурі і є вагомим мистецьким надбанням і невід’ємною складовою національної культурної спадщини.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кахлі XVII – початку XX століть у колекції Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. – 2001. – Опішне: Українське народознавство, 2001. – Кн. 1. – С. 204–217.

2. Кахлі Чернігівщини у зібранні Музею українського народного декоративного мистецтва // Музейна справа та музейна політика в Україні XX століття: Науковий збірник за матеріалами науково-практичної конференції до 135-річчя від дня народження М.Біляшівського та 125-річчя від дня народження Д.Щербаківського (Праці Музею українського народного декоративного мистецтва). – К.: Златограф, 2004. – Вип. XLV. – С. 167–171.

3. Мотив „вазона” у декорі чернігівських кахель XVII – початку XX ст. // Народознавчі зошити. – 2004. – № 1–2. – С. 98–109.

4. Не святі горшки ліплять // Український керамологічний журнал. – 2004. – №4 (14). – С.116–120.

5. Ніжинські та ічнянські кахлі XIX - початку XX ст. та їх автори // Український керамологічний журнал. – 2005. – № 1–4. – С. 108–119.

6. Батуринські кахлі кінця XVII- початку XVIII ст. // Народознавчі зошити. - 2006. - №1-2. - С.73-83.

7. Полив’яні керамічні плитки в оздобленні храмів Чернігово-Сіверської землі XI–XIII ст. // Українська культова архітектура у світовому контексті: Матеріали Міжнародної наукової конференції. – К., 2001. – С. 117–123.

Штанкіна І.В. Чернігівські кахлі кінця XVI – початку XX ст. (генеза, типологія, художньо-стилістичні особливості). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво. – Львівська національна академія мистецтв, Львів, 2007.

У дисертації досліджено кахлі Чернігівщини як самобутнє мистецьке явище в історії української художньої культури. На основі аналізу пам’яток кахлярства з колекцій музеїв України та Росії, матеріалів археологічних та енографічних досліджень, письмових джерел висвітлені витоки та етапи розвитку кахлярства, простежено процеси формування кахлярських осередків, технологічної та стилістичної еволюції кахель, виявлені взаємозв’язки кахельного виробництва Чернігівщини з кахлярством інших регіонів України, а також Білорусії, Польщі, Литви, Росії, визначений вплив привізних виробів на розвиток чернігівського кахлярства. За формально-функціональними ознаками та особливостями декору складено типологію чернігівських кахель, розглянуті їхні художньо-композиційні та іконографічні особливості.

Ключові слова: Чернігівщина, кахлярство, кахля, типологія, художні особливості, декор.

Штанкина И.В. Черниговские изразцы конца XVI – начала XX ст. (генезис, типология, художественно-стилистические особенности). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 – декоративное и прикладное искусство. – Львовская национальная академия искусств, Львов, 2007.

В диссертации рассмотрены изразцы Черниговщины как самобытное художественное явление в истории украинской художественной культуры. На основе анализа памятников изразцового искусства из коллекций музеев Украины и России, материалов археологических и этнографических исследований, письменных источников прослежены истоки и этапы становления и развития изразцового дела, исследованы процессы формирования основных производственных центров, технологической и стилистической эволюции изразцов, выявлены взаимосвязи изразцового производства Черниговщины и Западной и Центральной Украины, а также Белоруссии, Литвы, Польши, России, определено влияние привозной продукции на развитие изразцового дела на Черниговщине. В соответствии с формально-функциональным признаками и особенностями декора разработана типология черниговских изразцов, рассмотрены их художественно-композиционные и иконографические особенности.

Ключевые слова: Черниговщина, изразцовое произвводство, изразец, типология, художественные особенности, декор.

Shtankina I.V. The Chernihiv tiles of the end of XVIth – beginning of the XXth centuries (genesis, typology, artistic and stylistic features). – Manuscript.

Dissertational thesis for obtaining scientific degree of the Candidate in Art Science; speciality 17.00.06 – Decorative and Applied Art. – Lviv National Academy of Arts, Lviv, 2007.

The tiles of Chernihiv region as the original artistic phenomenon in the history of Ukrainian artistic culture has been investigated in this thesis. Very big amount of the unknown examples of tile manufacture in Chernihiv region was introduced into the scientific circulation from the collections of the museums of Ukraine and Russia.

It was found out, that the beginnings of tile production are closely connected with the achievements of the Old Russian architectural ceramics, in particular, with the manufacture of glazed ceramic tiles and resonators. The analysis of the glazed ceramic tiles founded during archaeological researches of the sights of monumental architecture of Chernihiv and Novhorod-Siversky found out the high level of their manufacture, which made an important pre-condition for formation and development of Chernihiv tile production.

Four stages of development of the tile production were determined in Chernihiv region during the process of research: the end of the XVIth century – the first half of the XVIIth century – the period of formation; the second half of the XVIIth–XVIIIth centuries – period of intensive development; the end of the XVIIIth – the first half of the XIXth centuries – period of growth of factory and following development of handicraft industry; the second half of the XIXth – XXth centuries – period of decline and of final liquidation.

The wares concerning each of the certain periods are analysed in this thesis: tiles (in the form of a dish and tiled) of the end of the XVIth – the first half of the XVIIth centuries; relief tiles of the second half of XVIIth–XVIIIth centuries and painted tiles of the second half of the XVIIIth centuries, and also relief and painted tiles of the factory and handicraft manufacture of the XIXth century. On the basis of the analysis of the wares of the leading centers (Novhorod-Siverskyy, Chernihiv, Baturin, Korop, Krolovets, Voronizh, Pohar, Starodub, Horodnya, Ichnya, Nizhyn, Hlukhiv, Shatryshcha) the general tendencies of technological and stylistic evolution of tiles, and local features of development of the tile production are traced. It was determined that under the influence of the folk art traditions the creative work of Chernihiv masters got original features, which appeared especially brightly in the works of the XIXth century, in particular, in the works of the potters of Іchnya. In the process of research the distinctive features of creative work of separate masters were found out, and in some cases the authorship of the wares was determined. Considerable attention was given to the questions of interconnections and inter-influences of the tile manufacture of Chernihiv region with the tile manufacture of Western and Central Ukraine, and also Russia, Byelorussia, Lithuania, Poland.

The typology of Chernihiv tiles was conducted at three classification levels (tectonic form, plasticity, decor). Within the limits of each of them the typological groups, sub-groups and types which give the clear picture of basic methods of forming of the tiles, are determined, their place and functional purpose in the construction of the stove, distinctive features of decor and variety of iconography repertory. Also chronologic scopes of formation of different types and their variety outlined.

In the process of research of artistic features of the Chernihiv tiles intercommunication between their functional form, type of tectonic structure and type of decor was found out, certain artistic methods and facilities, typical for creative work of Chernihiv masters were determined. The analysis of iconographic, compositional and stylistic features of ornamental decor