АВТОРЕФЕРАТ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ШИПКО ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА
УДК 94 (477): 929 Бережков
НАУКОВА ТА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА БЕРЕЖКОВА
Спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та
спеціальні історичні дисципліни
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії Росії історичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Верба Ігор Володимирович,
професор кафедри історії Росії
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Коцур Анатолій Петрович,
завідувач кафедри української історії та етнополітики
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
кандидат історичних наук
Ясь Олексій Васильович,
старший науковий співробітник
Інституту історії України НАН України
відділу української історіографії та
спеціальних історичних дисциплін
Провідна установа:
Інститут української археографії та джерелознавства
імені М. С. Грушевського НАН України
Захист відбудеться “__25__” _06______ 2007 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої
вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)
Автореферат розісланий “_23_” ____05__ 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент О.Г. Сокірко
Загальна характеристика дисертації
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Її загальний обсяг – 241 с., основний зміст – 183 с. Робота складається зі вступу, 3 розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (45 с., 463 назв), 5 додатків.
Вступ. Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку історичної науки в Україні вивчення діяльності та наукової спадщини відомих вчених і громадсько-політичних діячів складає один із важливих напрямів історіографічних досліджень. Адже становлення особистості та її досягнення у різних сферах суспільно-політичного і наукового життя є основою піднесення національної самосвідомості, формування нової системи духовних та культурних цінностей громадянського суспільства кожної держави. Особливий інтерес становить дослідження наукової спадщини та культурно-просвітницький внесок у розвиток національної науки представників інтелігенції України др. пол. ХІХ – пер. тр. ХХ ст. При цьому слід зазначити, що у полі зору науковців до останнього часу перебували переважно постаті визначних діячів історичної науки, тоді як творчість маловідомих вчених залишалася здебільшого поза увагою. Враховуючи потребу кращого осмислення процесу розвитку наукової думки, поряд з відомими істориками України важливі об’єкти для вивчення становлять і менш знакові особистості, оскільки саме вони у контексті певного історичного періоду уособлюють загальне тло своєї соціальної групи та виступають виконавцями розв’язання актуальних проблем.
Серед великого кола науковців, імена яких тривалий час несправедливо обходили увагою дослідники, перебуває ім’я Михайла Миколайовича Бережкова (1850–1932) – професора російської історії Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька. Дослідження наукової спадщини М. Бережкова сприяє актуалізації в українській та російській історіографії доробку ще одного талановитого її представника, який суттєво збагатив новими ідеями історичну науку, зокрема, у вивченні проблем середньовічної історії Росії та історії України нового часу, а також розширення сфери знань з таких напрямів історичних досліджень, як історіографія, джерелознавство, археографія та архівознавство.
Актуальність даної роботи посилюється недостатньою розробкою теми в науковій літературі, відсутністю спеціального комплексного дослідження життя та науково-просвітницької діяльності М. Бережкова.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Історія української державності нової та новітньої доби” історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (№ БФ046-01).
Об’єктом дослідження є особистість М. Бережкова, а також весь комплекс історичних та історіографічних джерел, що стосуються його життєвого шляху, науково-педагогічної діяльності та творчої спадщини.
Предметом дослідження є процес становлення М. Бережкова як вченого, його наукова та просвітницька діяльність, історичні погляди і внесок у розвиток історичної думки в Україні та Росії.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі широкої джерельної бази відтворити основні віхи життєвого та творчого шляху М. Бережкова, провести комплексний аналіз наукового доробку історика, визначити пріоритетні напрями його діяльності, оцінити місце і роль вченого в українській та російській історіографії. Відповідно до поставленої мети передбачено вирішення таких основних завдань:
проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та російській історіографії, встановити рівень й повноту її джерельного забезпечення;
реконструювати життєвий та творчий шлях М. Бережкова, висвітлити процес становлення і трансформацію його наукових інтересів на різних етапах діяльності;
з’ясувати головні чинники формування історичного світогляду М. Бережкова та охарактеризувати його складові;
визначити основні напрями історичних досліджень М. Бережкова;
здійснити проблемно-тематичний аналіз історіографічного, джерелознавчого, археографічного та архівознавчого доробку вченого;
дослідити внесок і значення творчої спадщини М. Бережкова в українській та російській історичній науці на сучасному етапі.
Хронологічні межі дослідження визначаються роками життя і діяльності М. Бережкова (1850–1932 рр.), а також пов’язані з хронологічними рамками формування джерельної та історіографічної баз дослідження (др. пол. ХІХ – поч. ХХІ ст.).
Методологічну основу дисертації склали принципи історизму, об’єктивності, системності. Для розв’язання дослідницьких завдань використано такі методи, як описовий, аналізу та синтезу, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний і ретроспективний. В роботі застосовані методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації та критики джерел.
Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала ґрунтовного висвітлення в історичній науці. До наукового обігу залучено значну архівну інформацію, що дозволила реконструювати малодосліджені аспекти життя та діяльності історика. Конкретизовано й уточнено окремі факти наукової біографії М. Бережкова, визначено чинники, що вплинули на формування його світогляду та наукових зацікавлень. Розширено відомості про співпрацю вченого з науковими установами і окремими діячами науки та культури. Вивчено внесок М. Бережкова у розвиток методики історичних досліджень. Здійснено наукову оцінку його праць у галузі спеціальних історичних дисциплін та спеціальних галузей історичної науки. Визначено пріоритетні напрями досліджень М. Бережкова, вперше проаналізовано його науковий доробок як історика, історіографа і джерелознавця, систематизовано творчу спадщину та укладено бібліографію наукових праць.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в узагальнюючих працях та навчальних посібниках з історії української і російської історіографії, джерелознавства, архівознавства й археографії, історії становлення та розвитку історичної науки в Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька та Ніжинському інституті народної освіти, при укладенні біографічних і бібліографічних довідників.
Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей на засіданнях кафедри історії Росії та щорічних наукових конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науковому семінарі “Європейська регіональна історія у ХХ столітті” (Київ, 21–22 листопада 2003 р.), на міжнародних наукових конференціях “Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів” (Київ, 27 квітня 2004 р.), “Україна у Другій світовій війні (До 60-річчя Перемоги над нацистською Німеччиною” (Київ, 26–27 квітня 2005 р.). Основні результати дисертації висвітлено у чотирьох авторських публікаціях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні рамки та методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації, наведено інформацію про апробацію її результатів.
У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження”, що включає два підрозділи, розглянуто стан наукової розробки досліджуваної теми та її джерельної бази.
Підрозділ 1.1. “Історіографія проблеми” слід розглядати в контексті трьох основних історіографічних періодів, які є невід’ємними складовими загального розвитку історичної науки та суспільства – дорадянського, радянського та сучасного.
Вивчення наукового доробку М. Бережкова розпочалося ще за його життя. Перший – дорадянський – етап у дослідженні наукової діяльності та творчої спадщини М. Бережкова припадає на кін. 1870-х – 1920-ті рр.
Першою згадкою про наукову діяльність історика стала публікація в 1879 р. критичних рецензій на магістерську дисертацію М. Бережкова з проблеми доганзейської торгівлі на Русі, переважно арабської, та торгівельних відносин Новгорода, Полоцька, Смоленська і Вітебська з Готландом і Ганзою до закриття німецького двору у Великому Новгороді в кін. XV ст. Так, поданий професорами Петербурзького університету К. Бестужевим-Рюміним, В. Сергєєвичем і Є. Замисловським відгук на дослідження М. Бережкова, мав позитивний характер, а його монографія в цілому визнавалася як найбільш вдала з даної проблеми. Библиографический листок № 13. Отечественная история. “О торговле Руси с Ганзою до конца XV века”, соч. М. Бережкова. СПб. (издание автора). 1879 // Российская библиография. Еженедельник. Вестник Русской Печати. – 1879. – № 39. – С. 196.
Схвальні рецензії на магістерську дисертацію М. Бережкова було представлено також О. Нікітським, Никитский А.А. О торговле Руси с Ганзой до конца XV века. Сочинение М. Бережкова. СПб., 1879. Рецензия проф. А.А. Никитского. – СПб., 1880. – 51 с. В. Іконниковим Отзывы и заметки о книгах и статьях: Заседание 25 февраля 1879 г. // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. – К., 1888. – Кн. ІІ. – Отд. 1. – С.102–103. та М. Кояловичем Коялович М.О. История русского самосознания по историческим памятникам и научным сочинениям. – СПб., 1884. – С. 492–494. у низці їхніх робіт.
До праць, які містять біографічну інформацію й оцінку наукової роботи М. Бережкова як професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька (далі – НІФІ) та характеризують напрями його науково-дослідних студій, належить розвідка В. Сторожева (1892). Сторожев В. Бережков М.Н. // Венгеров С.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых: От начала русской образованности до наших дней. – СПб., 1892. – Т. ІІІ. – С. 61–62.
Значну цінність також мають відомості про М. Бережкова, вміщенні на сторінках енциклопедії Ф. Брокгауза та І. Ефрона, Бережков Михаил Николаевич // Брокгауз Ф., Ефрон И. Новый энциклопедический словарь. – СПб., Б.г. – Т. 6. – Стб. 70. а також у збірнику “Историко-филологический институт кн. Безбородко в Нежине”, де на основі матеріалів офіційних документів було систематизовано біографічні дані про М. Бережкова та подано бібліографію його друкованих праць. Бережков Михаил Николаевич // Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине. 1875–1900. Преподаватели и воспитанники. – Нежин, 1900. – С. 6–7; Бережков Михаил Николаевич // Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине. 1901–1912. Преподаватели и воспитанники. – Нежин, 1913. – С. 3.
Подальший крок у вивченні життєдіяльності та науково-творчих надбань М. Бережкова був зроблений у радянській історіографії періоду 1920–1980-х років. Однак за цей тривалий проміжок часу особистості вченого не було приділено належної уваги. Так, у працях М. Рубінштейна та О. Шведової, які побачили світ в 1941 р., було побіжно охарактеризовано внесок М. Бережкова у дослідження історії російської торгівлі в середні віки Рубинштейн Н.Л. Русская историография. – М.:Огиз-Госполитиздат, 1941. – С. 365, 443. та стисло подано бібліографічну інформацію про його науковий доробок. Шведова О.И. Историки СССР. Указатель печатных списков их трудов Под ред. И.Н. Кобленца. – М.:Всесоюзная Книжная Палата, 1941. – С. 27.
Важливим у осмисленні радянськими істориками значення праць М. Бережкова з середньовічної історії торгівельних відносин Новгороду з Ганзою слід вважати появу в 1962 р. кандидатської дисертації Є. Муравської Муравская Е.И. Торговля Риги с Полоцком, Витебском и Смоленском в XIII – XV вв. Автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук. Институт истории Академии наук Латвийской ССР. – Рига, 1962. – С. 7–8. та в 1975 р. монографічного дослідження Н. Казакової, Казакова Н.А. Русско-ливонские и русско-ганзейские отношения. Конец XIV – начало XVI вв. – Л.: Наука,1975. – С. 7–8. в яких автори висловили аналогічні погляди з приводу визначення пріоритетної ролі М. Бережкова у постановці проблеми російсько-ганзейських відносин для російської історичної науки др. пол. ХІХ ст.
Наприкінці 70-х рр. ХХ ст. деякі відомості про вченого знаходимо у роботі М. Рогожина. Наголошуючи на значенні посольських книг як цінного історичного джерела у справі вивчення міжнародних зв’язків Московської держави в кін. XV – XVІ ст., радянським істориком був відзначений вагомий вклад М. Бережкова щодо джерелознавчого опрацювання ним першої кримської посольської книги (1474–1505 рр.). Рогожин Н.М. Посольская книга по связям России с Англией 1613–1614 гг. и ее место среди материалов Посольского Приказа начала XV в. // Посольская книга по связям России с Англией, 1613–1614 гг. / АН СССР, Ин-т истории СССР; Подг. текста и вступ. статья Н.М. Рогожина; Под ред. и с предисл. В.И. Буганова. – М.: Ин-т истории СССР, 1979. – С.12.
Міцним підґрунтям для конкретного й подальшого дослідження життєвого шляху та спадщини М. Бережкова визначаються 1980-ті рр. За цей час ім’я вченого побіжно згадувалося у справі вивчення регіональної історії України вченими-істориками ніжинського навчального закладу. Заремба С.З., Коваленко О.Б. Становлення радянського історичного краєзнавства на Чернігівщині // Український історичний журнал. – 1983. – № . – С. 104–112; Коваленко О.Б. Ніжинське історико-філологічне товариство і його внесок у розвиток краєзнавства на Чернігівщині // Друга обласна наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей. – Чернігів, Ніжин, 1988. – Вип. ІІ. – С. 97–100. Це створило важливі передумови у справі повернення імені М. Бережкова з небуття.
Сучасний період (1990-ті рр. – поч. ХХІ ст.) визначається як якісно новий етап у дослідженні маловідомих сторінок біографії та творчих здобутків М. Бережкова. Цьому спряли зміни у тодішньому суспільстві, насамперед, становлення української державності та початок демократичних перетворень. Перші невеликі біографічні замітки енциклопедичного характеру про життєдіяльність вченого та його науковий доробок були підготовлені О. Коваленко та В. Ткаченко. Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Бережков Михайло Миколайович // Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). – К.: Рідний край, 1991. – С. 334. Серед яскравих представників нового покоління слід відзначити роботи Л. Крижанівської та С. Булатової, присвячені опису особового фонду М. Бережкова, що перебуває на зберіганні в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ). Крижанівська Л.О. Особистий архівний фонд М.М. Бережкова // Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. – К.: Вид-во “Українознавство”, 1994. – Вип. 2. – С. –155; Булатова С.О. Бережков Михайло Миколайович (1850–1937) – історик // Особові архівні фонди Інституту рукопису. Путівник. – К., 2002. – С. 39–42.
Помітним явищем в сучасній українській історіографії стала поява кандидатської дисертація та низки наукових публікацій О. Самойленка, у яких автор визначив методологічні позиції педагогічного колективу Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, зокрема М. Бережкова, М. Лілеєва, В. Ляскоронського, Г. Максимовича та ін. Самойленко С.Г. Книжкове зібрання професора історії М.М. Бережкова в бібліотеці Ніжинського педагогічного інституту // Історія та культура Лівобережжя України: Матеріали міжнародної конференції. Травень 1996 р. – К., Ніжин, 1997. – С. 129–138; Самойленко О.Г. Методологія історії та історіографія у науковій спадщині вчених Ніжинської вищої школи (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Автореф. дис...канд. іст. наук.: 07.00.06 / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2000. – 19 с.
Детальний аналіз складових наукової та викладацької діяльності М. Бережкова належить А. Острянку, який у своїх розвідках подав історіографічний портрет вченого. Острянко А. “Щоденник” професора Бережкова // Сіверянський літопис (далі – СЛ). – 1997. – № . – С. –139; Острянко А.М. Ніжинська історична школа кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Автореф. дис...канд. іст. наук.: 07.00.06 / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – К., 2001. – 19 с.
Не останнє місце у вивченні даної проблеми займають бібліографічні довідники, присвячені Ніжинській вищій школі та самому місту. В цих роботах подається інформація як загального характеру, так і відомості про видатних представників НІФІ, в тому числі і про М. Бережкова. Бережков М.М. (1850–1932) // Викладачі Ніжинської вищої школи. 1820–1920: Біобібліографічний покажчик / Упорядник Л.В. Гранатович; Ніжинський держ. пед. університет ім. М.В. Гоголя. – Ніжин, 2001. – Ч.1. – 2-е вид. – С. 15–19; Тронько П. Бережков Михайло Миколайович (1850–1935) // Українські історики ХХ століття. Бібліографічний довідник. Серія “Українські історики”. – К., Львів, 2003. – Вип. 2. – Ч. 1. – С.20.
Серед наукових робіт останнього часу в українській історіографії слід відзначити також розвідки С. Зозулі, Зозуля С. Деякі аспекти московсько-кримських взаємин у працях Михайла Бережкова // СЛ. – 1999. – № 4. – С. 124–127. А. Непомнящего Непомнящий А.А. История и этнография народов Крыма: библиография и архивы (конец XVIII – начало ХХ века). – Сф.: Доля, 2001. – С. 99–100.та Л. Губицького, Губицький Л.В. Дослідження історії Росії в Історичному товаристві Нестора-літописця (1872–1931 рр.). Автореф. дис...канд. іст. наук.: 07.00.06 / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2003. – 20 с. які вирізняються змістовністю у справі вивчення творчого доробку М. Бережкова з історії зовнішньополітичних відносин Московської держави та Кримського ханства кін. XV – поч. XVI ст.
До провідних істориків сучасної російської історичної науки, які також широко провадять думку про здобутки М. Бережкова у вивченні кримської проблематики, належать Г. Хорошкевич та І. Зайцев. Хорошкевич А.Л. Русь и Крым: От союза к противостоянию. Конец XV – начало XVI вв. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – С.38; Зайцев И.В. Астраханское ханство / И.В. Зайцев; Ин-т востоковедения. – М.: Вост. лит., 2004. – С. 68. З-поміж представників української історичної думки, які на сьогодні поділяють міркування російських колег щодо значимості внеску М. Бережкова у дослідження проблеми відносин Кримського ханства та Московської держави періоду середньовіччя, слід відзначити кандидатську дисертацію О. Мавріної. Мавріна О.С. Виникнення та становлення Кримського Ханату (XV століття). Автореф. дис...канд. іст. наук.: 07.00.06 / НАН України. Інститут сходознавства ім. А. Кримського. – К., 2005. – 19 с.
Підсумовуючи історіографічний огляд, слід зазначити, що в українській та російській історіографії відсутнє комплексне дослідження, присвячене науковій та просвітницькій діяльності М. Бережкова. Тому не викликає сумніву необхідність та доцільність опрацювання поставленої наукової проблеми, створення узагальненої характеристики особи вченого, належної оцінки його наукового здобутку.
Підрозділ 1.2. “Джерельний комплекс” дисертації представлений різними за характером, походженням, формою та інформаційними можливостями друкованими і архівними матеріалами. Останні знаходяться в архівосховищах України: ІР НБУВ, Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ЦДІАК України), Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) та Відділі Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (ВДАЧОН).
Джерела, використані у дослідженні, доцільно поділити на такі основні групи:
І. Опубліковані праці М. Бережкова, рецензії на наукові роботи інших вчених, неопубліковані рукописні промови, реферати, статті, підготовчі бібліографічні матеріали, лекційні курси.
ІІ. Джерела особового походження (опубліковані та архівні): а) матеріали, що мають відношення до родини вченого; б) щоденники; в) спогади; г) епістолярій.
ІІІ. Документи, пов’язані з педагогічною та науковою діяльністю вченого (друковані та архівні).
Першу групу джерел історіографічного значення, що стала основою підготовки дисертаційного дослідження, становлять опубліковані наукові праці М. Бережкова. Дослідження вченого були головним чином оприлюднені у “Московских ведомостях”, “Журнале Министерства народного просвещения”, “Чтениях Исторического общества Нестора Летописца”, “Известиях Историко-филологического Института князя Безбородко в Нежине”, “Сборнике Историко-филологического Общества при Институте князя Безбородко в Нежине”, “Известиях Таврической ученой архивной комиссии”, “Трудах Черниговской губернской ученой архивной комиссии”, “Вестнике славянства”.
У зв’язку з тим, що творчий доробок М. Бережкова не був повністю оприлюднений і значною мірою на сьогодні не введений до наукового обігу, при написанні дисертаційного дослідження були також використані рукописні роботи історика. Так, неопубліковані матеріали М. Бережкова представлено у його особовому фонді ІР НБУВ (ф. ХХІІІ) різними за проблематикою документами: підготовчими матеріалами до магістерської дисертації з теми середньовічних торгівельних відносин Новгорода та Ганзи і незавершеної вченим докторської дисертації з історії дипломатичних відносин між Московською державою та Кримським ханством у 1474–1505 рр.
Окремі рукописи статей М. Бережкова, присвячені історії Ніжинського грецького магістрату та підготовчі матеріали до біографії канцлера О. Безбородька, засновника Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, були виявлені також у особовому фонді його колеги М. Лілеєва в ІР НБУВ (ф. 127).
Фактичний матеріал до біографії М. Бережкова містять джерела особового походження, які складають другу групу джерельної бази й репрезентовані як родослівними таблицями та іншими документами, які належали родині вченого, так і багатою інформацією щоденників професора М. Бережкова за 1876–1930 рр. Фактологічна цінність спогадів підвищується залученням виписок та вирізок з газет, текстів доповідей і промов, з якими історик виходив на засідання наукових товариств та археологічних з’їздів тощо.
Деякі обставини життя та творчості М. Бережкова розкривають опубліковані за участю М. Петровського уривки з щоденника вченого, присвячені революційним подіям 1905 р. в Ніжині. Петровський М. З матеріалів до історії м. Ніжина // Записки Ніжинського інституту соціального виховання / За редагуванням Володимира Бутка й Миколи Петровського. – Кн. ХІІ (1932 р.). – Ніжин, 1932. – С. 75 – 109. Серед інших мемуарних джерел необхідно виділити спогади В. Піскорського. Пискорский В.К. История моего профессорства в Нежине // Піскорський В.К. Вибрані твори та епістолярна спадщина / Упор. О.О. Новикова, І.С. Пічугіна. – К., 1997. – С. 206–234. Тут представлений оригінальний матеріал, що стосується науково-професійної співпраці М. Бережкова з цим відомим істориком у справі опрацювання документальних матеріалів Ніжинського грецького магістрату.
Важливу частину джерельного матеріалу складає епістолярій. В ІР НБУВ (ф. ХХІІІ – Особовий фонд Бережкова М.М., ф. І – Літературні матеріали, ф. ІІІ – Листування, ф. 90 – Особовий фонд Ляскоронського В.Г.) зберігається листування з К. Бестужевим-Рюміним, О. Міллером, В. Іконниковим, Д. Іловайським, Д. Багалієм, П. Уваровою, М. Гротом, В. Ляскоронським та ін.
Третій блок джерел становлять офіційні документи, пов’язані з науково-педагогічною діяльністю М. Бережкова. Зокрема, матеріали особового фонду М. Бережкова в ІР НБУВ, а саме атестат про навчання у Володимирському духовному повітовому училищі, документи про захист магістерської роботи, про призначення на посади, послужний список професора, що містить атестат про службову діяльність та переведення на пенсію, а також документи про членство в різних наукових товариствах, у Володимирській та Таврійській губернських вчених архівних комісіях та ін., сприяють розкриттю біографії вченого, основних напрямів його наукової та викладацької роботи. До цієї групи джерел відносяться й документи про відзначення особи нагородами.
Певна група документів і матеріалів за темою дисертації міститься у фондах ВДАЧОН, а саме ф. – Історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині, ф. Р-6108 – Ніжинське наукове товариство краєзнавства при Всеукраїнській академії наук, ф. Р-6121 – Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. Гоголя та ф. 1334 – Ніжинське історико-філологічне товариство при Інституті князя Безбородька, а також ф. 707 – Управління Київського Учбового округу у ЦДІАК України та ф. 166 – Народний комісаріат освіти УРСР в ЦДАВО України.
Окремі документи – звіти та протоколи, що висвітлюють період становлення М. Бережкова як історика у роки навчання в Санкт-Петербурзькому університеті та напрями розвитку його досліджень в період науково-педагогічної роботи в Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька, а з часом в Ніжинському інституті народної освіти, опубліковані в збірниках документів і періодичних виданнях: “Протоколы заседаний Совета Императорского С.-Петербургского университета за 1871–1879 года”, “Известия Нежинского историко-филологического института”, “Сборник Нежинского историко-филологического общества”, “Записки Ніжинського інституту народної освіти”.
Стосовно діяльності загальноросійських археологічних з’їздів та участі М. Бережкова в їх роботі у якості делегата від НІФІ цінну інформацію містять “Известия” й “Труды” ХІІ та XIV Археологічних з’їздів у Харкові і Чернігові, ІІІ Обласного археологічного форуму у Володимирі-на-Клязмі. ХІІ Археологический съезд в Харькове в 1902 г. – М., 1900. – 34 с.; Известия ХІІ Археологического съезда в Харькове. 15–27 августа 1902 г. – № 1–14. – 238 с.; Обзор деятельности двенадцати первых Археологических съездов. С 1869 по 1902 год графини Уваровой // Труды ХІІ Археологического съезда в Харькове 1902 г. – М., 1905. – Т. ІІІ. – С. 409–427; Известия XIV Археологического съезда в г. Чернигове. 1–15 августа 1908 г. – Чернигов, 1908. – 163 с.; Труды третьего областного историко-археологического съезда, бывшего в г. Владимире 20–26 июня 1906 года. С приложением 49 таблиц рисунков. Издание Владимирской Ученой Архивной Комиссии. – Владимир, 1909. – С. 78–80.
Отже, всебічний аналіз виявленої та опрацьованої джерельної бази підтвердив достатній рівень її репрезентативності, що уможливило вирішення поставлених у дослідженні завдань.
У другому розділі “Життєвий шлях та творча діяльність Михайла Бережкова (1850–1932 рр.)”, який складається з чотирьох підрозділів, відтворено біографію вченого, прослідковано витоки його наукових поглядів, чинники формування історичного світогляду, визначено етапи і напрями науково-дослідницької та педагогічної діяльності у Ніжинському інституті.
Підрозділ 2.1. “Походження, дитинство та домашня освіта (1850–1859 рр.)” присвячений огляду родоводу М. Бережкова, його початковому періоду життя, а саме дитячим рокам та першим крокам на шляху становлення як особистості. Майбутній історик народився 30 жовтня (ст. ст.) 1850 р. в с. Мостці Володимирської губернії (територія сучасної РСФСР). За своїм походженням належав до незнатного роду володимирського духовенства. Отримав чудову домашню освіту, що сприятливо позначилось на вступі підлітка до училища та семінарії, які вважалися в ті часи кращою середньою школою у Володимирській єпархії, для отримання духовної освіти.
У підрозділі 2.2. “Шкільні та студентські роки (1860–1878 рр.)” розглянуто завершальний етап першого періоду життя М. Бережкова, зокрема роки його навчання. Отримання атестату з відзнакою про середню освіту після випуску з Володимирського духовного училища та місцевої семінарії (1860–1870 рр.) відкрило шлях до вступу без здачі вступних іспитів у Санкт-Петербурзький університет на історико-філологічний факультет. Завдяки поглибленому засвоєнню факультативного курсу в університеті упродовж 1871–1878 рр. та з огляду на вплив провідних викладачів К. Бестужева-Рюміна, В. Ламанського, І. Срезневського відбувається формування історичного світогляду М. Бережкова і становлення його як історика. Цей етап включає перші кроки його науково-дослідної діяльності, який завершився підготовкою під керівництвом К. Бестужева-Рюміна та захистом на поч. 1875 р. кандидатської роботи на тему “О смоленских торговых договорах, со стороны языка и содержания” та в лютому 1879 р. магістерської дисертації “О торгове Руси с Ганзой до конца XV века” з відзначенням їх золотими медалями.
Підрозділ 2.3. “Дореволюційний період науково-педагогічної діяльності (1879–1916 рр.)” характеризує другий етап життя вченого. Його визначальною особливістю є зосередження уваги М. Бережкова на науково-викладацькій діяльності. Переїхавши до Москви, він упродовж 1879–1882 рр. виконує обов’язки домашнього учителя дітей у родині Олексія та Прасковії Уварових. Прагнення до якісних змін у професійному плані суттєво вплинули на рішення М. Бережкова продовжити дослідницьку та викладацьку роботу при Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька (1882–1904 рр.). За цей проміжок часу вчений проявив високий професіоналізм не тільки у педагогічній сфері, а також в області науково-організаційної діяльності. Так, М. Бережков упродовж 18 років співпрацював з Історичним товариством Нестора-літописця (представництво з 1885 р.), в 1887–1908 рр. приймав участь у роботі Загальноросійських археологічних з’їздів, ініціював з 1894 р. діяльність Ніжинського історико-філологічного товариства, був членом Таврійської, Чернігівської та Володимирської губернських учених архівних комісій. Підготував цикл робіт з середньовічної історії Криму, історіографічні та методологічні праці, джерелознавчі та архівознавчі, а також археологічні та краєзнавчі студії з історії Чернігівського краю.
У підрозділі 2.4. “Викладацька та наукова робота у роки радянської влади (1917–1932 рр.)” розглянуто третій етап життя та післяреволюційної діяльності М. Бережкова, який в цілому виявився не менш плідним у справі відродження його науково-дослідного потенціалу на професійному рівні. У 1919–1926 рр. він обіймає посади завідуючого секцією української та російської історії Науково-дослідної кафедри НІНО, виконує обов’язки члена Ніжинського наукового краєзнавчого товариства, провадить підготовку молодих наукових кадрів, а саме керує роботою аспірантів, знайомить молодь з чудовими експонатами функціонуючої протягом 1923–1924 рр. виставки джерелознавства з української та російської історії письменства та історії соціалізму тощо. Відповідальні призначення на посади та науково-організаційні заходи певною мірою стимулювали М. Бережкова до продовженні ним вивчення історії Чернігівського краю та Ніжина. З часу звільнення від викладацької та наукової роботи в Ніжинському ІНО, М. Бережков протягом 1927–1930 рр. продовжував в якості дійсного представника та вільного слухача Ніжинської НДК відвідувати її засідання.
Помер вчений на 82-му році життя 13 квітня 1932 р. та був похований в Ніжині, його північній околиці на Грецькому кладовищі.
Життєпис М. Бережкова засвідчує, що він пройшов складний шлях становлення як історик, непересічний науковець та викладач. Своєю науково-педагогічною діяльністю він сприяв розвитку історичної науки в ніжинському вищому навчальному закладі др. пол. ХІХ – пер. тр. ХХ ст.
Третій розділ “Наукова спадщина Михайла Бережкова” складається з чотирьох підрозділів, де розглянуто основні світоглядні погляди історика, вивчення вченим середньовічної історії Росії та історії України нового часу, а також окреслено коло його інтересів в області історіографії, джерелознавства, археографії і архівознавства.
У підрозділі 3.1. “Формування історичного світогляду” досліджено, що головним у процесі становлення історичних поглядів М. Бережкова був внесок К. Бестужева-Рюміна. Основу методології, на якій базувались праці М. Бережкова, складало поєднання елементів ідеалізму, романтизму та позитивізму. Завданнями історичної науки він визначав пошук в багатоманітності одиничного, спроби виявити у явищах і фактах спільні риси, виділити основу, а в розвитку народного життя знайти закони, якими керується історія. Для висвітлення фактів М. Бережков обстоював позицію об’єктивного викладу матеріалу. Водночас вчений наголошував, що основу будь-кого історичного дослідження мають становити забезпеченість джерельної бази, критичний підхід та неупередженість автора. Також вчений підкреслював зв’язок історії з сучасністю, обстоював моральну відповідальність історичної науки, її виховне значення, необхідність прищеплення народу історичної самосвідомості.
Підрозділ 3.2. “Історичні праці” характеризує науково-дослідницьку діяльність М. Бережкова з проблеми вивчення історичного минулого Батьківщини. Зокрема, 1870-ті роки – навчання на історико-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету – складають важливий період ранніх досліджень історика торгівельних зв’язків Великого Новгорода, Полоцька, Смоленська і Вітебська з Готландом і Ганзою до кін. XV ст. Із завершенням наприкінці 1870-х рр. процесу розробки М. Бережковим ранніх історичних досліджень, з поч. 80-х рр. ХІХ ст. в науковій діяльності вченого розпочинався другий етап його професійного становлення. До цього періоду відносяться роботи історика, присвячені вивченню в цілому історії міждержавних відносин Московської держави з сусіднім Кримським ханством та Польсько-Литовською державою в XV – XVII ст. та конкретно дослідженню проблеми зовнішньополітичних відносин Московської держави з Кримським ханством часів правління Івана ІІІ Васильовича та Менглі-Гірея, що в перспективі передбачалась як тема його майбутньої докторської дисертації. На жаль, цикл праць приналежних до кримської проблематики не було узагальнено вченим. Відтак, логічного завершення багаторічна науково-дослідна робота над докторською дисертацією не отримала. У третій період (з поч. ХХ ст.) наукова діяльність М. Бережкова присвячувалась вивченню історії України, головним чином, студіюванню її регіональної історії. Слід відзначити, що українознавчі інтереси М. Бережкова формувались поступово. Суттєві ж зміни у перебудові творчої свідомості науковця безпосередньо були пов’язані з його тривалим проживанням в м. Ніжині.
Підрозділ 3.3. “Історіографічні дослідження” включає огляд наукової спадщини Михайла Бережкова в області історіографії. Історик вважав за необхідне періодизувати російську історіографію по М. Карамзіну (1765–1826), який, на його думку, замикав собою традиції XVIII ст. та започатковував нову епоху у вивченні російської історії ХІХ ст., то цей поділ історії історичної науки передбачав два великі періоди: до М. Карамзіна і від М. Карамзіна до С. Соловйова (1820–1879).
Зважаючи на запропоновану вченим періодизацію російської історіографії слід відмітити, що послідовний виклад розвитку історіографічної науки будувався ним, головним чином, так званим “портретним” способом, тобто він прямував від характеристики одного історика до іншого. Одночасно М. Бережков розумів, що дана дисципліна не може бути обмежена тільки вивченням виключно творчістю окремих істориків. У зв’язку з цим до цього ж предмету викладання М. Бережковим з часом також було долучено вивчення стану російської історичної науки ХІХ ст., яскравим вираженням якого було дослідження діяльності історичних товариств, університетів, академій, організації роботи журналів та збірників і т.п. Планував він і включення в історіографію суміжних історичних дисциплін, а саме російську археологію та археографію.
Важливою рисою М. Бережкова як історика був критичний підхід до праць і висновків як попередніх, так і сучасних йому дослідників. До історіографічних досліджень вченого належать праці про О. Пушкіна, К. Бестужева-Рюміна, П. Люперсольського та чернігівських істориків кін. XVIII – поч. XIX ст. О. Шафонського та М. Маркова. Характерною рисою усіх наукових праць історіографічного спрямування М. Бережкова було зосередження великої уваги на проблемі вивчення іншими істориками джерел, їх зібрання, обробка та критичний аналіз, а також визначення їхнього внеску у розвиток історичної науки.
У підрозділі 3.4. “Джерелознавчі, археографічні та архівознавчі студії” доведено, що архівні заняття, публікація та всебічний аналіз джерел згідно методологічних прийомів історичної критики складали для М. Бережкова першооснову усіх наукових напрацювань з історії Росії та України. Вчений був єдиним серед своїх сучасників, хто здійснив комплексне опрацювання посольських книг, а саме першої кримської посольської книги (1474–1505 рр.). Досліджуючи проблему часу складання першої книги кримських посольських справ, М. Бережков провів детальний аналіз опису Царського архіву XVI ст. та кримських шертних грамот 70-х рр. XV ст. – кін. XVII ст. Також вчений провадив вивчення літописних пам’яток, зокрема, Літописця Переяславля-Суздальського XV ст. та Володимирського літопису ХІІ ст.
Відшукування та публікація джерельного матеріалу визначали археографічний напрямок джерелознавчих занять М. Бережкова. Особливість проваджуваної вченим наукової роботи з джерелами, їх тематичного відбору, полягала в особистій зацікавленості матеріалом, змістове навантаження якого безпосередньо було наближене до обраних ним проблем дослідження. У зв’язку з цим основна частина опублікованих архівних документів представлена науковцем як додатки до його праць.
У висновках дисертації підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:
- На основі всебічного та ґрунтовного опрацювання значного обсягу архівних і опублікованих джерел, критичного аналізу історіографії проаналізовано стан дослідження теми та ступінь її джерельного забезпечення. З’ясовано, що життєвий шлях та творча спадщина М. Бережкова не були предметом спеціального комплексного дослідження. Сукупність матеріалів, зібраних в результаті пошукової роботи в ІР НБУВ, ЦДІАК України, ЦДАВО України, ВДАЧОН є достатньо репрезентативною для розв’язання поставлених у роботі завдань.
- Прослідковано еволюцію дослідницької діяльності, світогляду, історичних поглядів та тематичних уподобань М. Бережкова, шляхом визначення основних етапів його життя. Якщо перший етап (1850–1878 рр.) був пов’язаний зі становленням особистості М. Бережкова, формуванням його як історика-науковця та педагога, то другий період (1879–1916 рр.) творчої діяльності слід характеризувати як час його активної педагогічної роботи та професійного становлення. За цей проміжок часу вченим було представлено понад 30 праць, що вирізняються широким спектром досліджуваної ним проблематики і, зокрема, складають цикл наукових робіт з середньовічної історії Криму, історіографічні і методологічні праці, а також джерелознавчі, архівознавчі та археографічні студії. Третій етап, 1917–1932 рр., коли М. Бережков протягом 1919–1926 рр. займався науковою та викладацькою роботою у реформованому Ніжинському інституті народної освіти. Науковий доробок вченого за цей період включає близько 10 робіт, присвячених вивченню регіональної історії України, головним чином, Чернігівському краю та Ніжину.
- Врахування творчих настанов К. Бестужева-Рюміна, а також персонального досвіду М. Бережкова як педагога-лектора, так і теоретика-науковця Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, дозволяє констатувати, що діапазон пошукових орієнтирів вченого з проблеми історичного пізнання складався протягом усієї його дослідницької діяльності. Знайомство з ідейними основами ідеалізму, німецького романтизму та історичного позитивізму, зумовило формування у нього самобутньої методологічної бази. Відтак, еклектичність історичного світогляду М. Бережкова була базована на прагненні до об’єктивності, реалізмі, фактографічності, роботі з першоджерелами, які повинні бути першоосновою для історичної науки, всебічній перевірці та критиці цих джерел, досягненні точних і обґрунтованих висновків шляхом емпіричного, прагматичного та художнього підходу до історії.
- З’ясовано, що історичні дослідження М. Бережкова, їх діапазон і широта збагачувались залежно від наукових уподобань дослідника та частково від суспільно-політичної ситуації в країні. У др. пол. 1870-х рр. історик цікавився середньовічною історією російсько-німецьких торгівельних відносин. З поч. 80-х рр. ХІХ ст. почався другий період науково-дослідної роботи вченого, основна увага в якому була приділена вивченню історії міждержавних відносин Московської держави з сусіднім Кримським ханством та Польсько-Литовською державою XV – XVII ст. До цього періоду відносяться дослідження на давньоруську тематику. У третій період (з поч. ХХ ст.) М. Бережков повністю присвятив себе вивченню регіональної історії України, а саме історії Ніжина та Чернігівщини.
- Зроблений у дисертації огляд творчої спадщини М. Бережкова свідчить, що пріоритетними напрямами його наукових інтересів виступали історіографія, джерелознавство, археографія та архівознавство. Однак основним захопленням вченого слід вважати джерелознавчі заняття, що включали пошук історичних джерел, їх археографічне опрацювання та публікацію. Так, у джерелознавчій спадщині М. Бережкова на особливу увагу заслуговують дослідження вченим традицій давньоруського літописання та таких літописних пам’яток, як Літописець Переяславля-Суздальського XV ст. і Володимирський літопис ХІІ ст. Досягнуті М. Бережковим результати у ході комплексного дослідження першої кримської посольської книги (1474–1505 рр.) як цінного історичного джерела у вивченні дипломатичних відносин Московської держави та Кримського ханства, детальний аналіз опису Царського архіву XVI ст. та шертних
