КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ШИЛІНА Ольга Василівна

УДК 81`364

ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ІСТОРИЧНИХ І ФІЛОСОФСЬКИХ

ОСНОВ ГЕНЕРАТИВНО-ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та культурології

Кам’янець-Подільського державного аграрно-технічного університету.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Жоль Костянтин Костянтинович,

Кам’янець-Подільський державний

аграрно-технічний університет,

професор кафедри філософії та культурології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Парахонський Борис Олександрович,

Національний інститут проблем

міжнародної безпеки Ради національної безпеки і оборони України,

завідувач відділу глобальної безпеки

та європейської інтеграції;

кандидат філософських наук, доцент

Іщенко Юрій Анатолійович,

Центр гуманітарної освіти НАН України, заступник директора.

Провідна установа:

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова, м. Київ.

Захист відбудеться “29” травня 2007 р. о 10 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у

Київському національному університеті імені Тараса

Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій

бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий “27” квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема фундаментального відношення між мисленням, мовою і світом перебуває в центрі уваги не одного покоління не лише філософів, але й вчених низки суміжних дисциплін.

Мовна система, одного разу сформована, стає для людини істинним значущим світом. Це той самий предметний світ, тільки пояснений, упорядкований, “упакований” в слова. Людина живе безпосередньо саме в світі словесних значень – її дії і вчинки зумовлені словесно оформленими мотивами, висловленими ідеалами, сформульованими правилами, вираженою в мовних символах сутністю речей.

В різні історичні епохи інтерес до мови, її взаємозв’язку із мисленням змінювався. Особливо відчутним він був в епоху Нового часу, коли філософи намагалися висунути різні проекти покращення мови. Однак ні емпіризм Ф. Бекона, ні раціоналізм Р. Декарта, ні філософія В. Лейбніца не виходили за межі філософії мови, тобто не містили лінгвістичних досліджень. Лише поява “Загальної раціональної граматики”, відомої як “Граматика Пор-Рояль”, внесла зміни в область теорії мови.

Дослідження мовних і знакових структур, які розпочалися на початку минулого століття призвели до так званої “мовної революції”, яка у 20-х рр. знайшла своє вираження у лінгвістичній філософії Вітгенштейна (“Логіко-філософський трактат”), феноменології Е. Гуссерля, фундаментальній онтології М. Хайдеггера, неопозитивізмі. Філософи розглядають повсякденну мову як джерело неправильного мислення і філософських проблем і протиставляють їй мову, впорядковану у відповідності із законами логіки. У 40-50-х рр. проекти покращення мови замінюються дослідженням і описом різних типів мови у її повсякденному функціонуванні.

Феноменологи та герменевти приділяють увагу проблемі розуміння неформалізованих текстів, де важливу роль відіграє розуміння підтексту.

Однак, у перші десятиліття ХХ століття процес мовленнєвої комунікації зображувався дуже схематично: формування висловлювання приймалося за безпосереднє, однокрокове втілення безтілесної думки в розгорнуте мовлення, а розуміння висловлювання – як безпосередній процес переходу від розгорнутого мовлення до думки. Навіть після Л.С. Виготського, вчення про внутрішнє мовлення якого вперше вказало на важливу проміжну ланку, що бере участь у мовленнєвій комунікації, основні етапи цього процесу залишались незрозумілими; розчленування явищ мовленнєвого спілкування на “мову” і “мовлення” та вказівка на потребу віднайти деякі загальні закони, що лежать в основі різноманіття мов, ще не могли забезпечити розкриття всієї складності цього процесу.

Зіставлення логіко-гносеологічної проблематики, яка займається аналізом того, як протікають процеси відображення дійсності у свідомості людини, з тими аналогами, які спостерігаються у мовленнєвій діяльності, і простеження на цій основі шляхів переходу мислительних структур у мовні висловлювання залишається як ніколи актуальним.

Саме тому, у дисертаційній роботі ставиться завдання гносеологічного аналізу генези генеративно-трансформаційної лінгвістики та її сучасного рівня, представленого Н. Хомським, граматика якого вказала на шляхи для наукового аналізу тих етапів переходу думки в розгорнуте мовлення, які раніше здавалися неможливими для дослідників мови.

Досвід Хомського корисний тим, що дозволяє перейти від описової лінгвістики до теоретичних узагальнень, завдяки яким набагато краще пояснюється механізм мовної діяльності, а точніше перехід мисленнєвих структур у мовні конструкції.

Заглиблюючись у природу мови, розкриваючи її зв’язок з мисленням і з поведінкою людини, це дослідження має пролити світло на глибинне функціонування свідомості в розумових операціях. Зростаюча формалізація мислення, можливо, дасть нам змогу дедалі глибше проникнути в реальну дійсність і забезпечить актуальні потреби, які ставить перед наукою науково-технічний прогрес.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах Комплексної наукової програми Кам’янець-Подільського державного аграрно-технічного університету, науково-дослідної теми факультету філософії та культурології № 0106UO067893.

Ступінь наукової розробки проблеми. Оскільки дослідження генеративно-трансформаційної лінгвістики проводиться не тільки в історії лінгвістичних вчень, але й в історії філософських вчень, то варто відзначити таких істориків філософії та мовознавства, як Т. Амірову, Л. Анциферову, К. Бакрадзе, Ф. Березіна, Б. Биховського, І. Бичка, В. Горського, К. Жоля, Н. Кондрашова, Б. Ольховікова, А. Прочана, Ю. Рождєствєнського, В. Шинкарука, В. Щеуліна, М. Ярошевського, В. Ярошовця та ін.

Крім того, з-поміж філософів і лінгвістів, які займаються філософською проблематикою радянського і пострадянського періодів, і які так чи інакше зверталися і звертаються до ідей і методів Хомського, можна виділити таких: Л. Абрамяна, Ю. Апресяна, А. Гладкого, В. Дем’янкова, А. Жолковського, В. Звегінцева, С. Кацнельсона, А. Кибрика, Г. Клімова, Г. Колшанського, О. Кулагіну, І. Мельчука, Є. Падучеву, А. Смірніцького, В. Солнцева, Б. Сухотіна, П. Чеснокова та ін. Деякі з них продовжують працювати в цьому напрямку і донині.

Як відомо, філософія американського прагматизму вплинула на умонастрої багатьох американських вчених, які займалися проблемами мови. Тому не можна обминути праці таких визначних філософів, як В. Джемса, Дж. Дьюї, Дж. Міда, Ч. Моріса, Ч. Пірса, Ф. Шілера та ін., які висунули програму “реконструкції у філософії”, згідно з якою філософія повинна бути не абстрактними роздумами про “першопочатки буття”, а загальним конструктивним методом вирішення тих важливих проблем, які виникають у людей в різних проблематичних ситуаціях.

Варто згадати імена й істориків психології, оскільки психологія в її біхевіористському варіанті виступала своєрідним опонентом генеративно-трансформаційної лінгвістики Н. Хомського. Серед них: Б. Скіннер, К. Спенс, Е. Торндайк, Дж. Уотсон, К. Халл, та ін.

Крім того, до закордонних дослідників творчої спадщини Хомського належать такі: К.-О. Апель (K.-O. Apel), Е. Бах (E. Bach), Дж. Бент (J. Bent), Р. П. Бота (R. P. Botha), Б. Р. Інгланд (B. R. England), Дж. Катц (J. J. Katz), Ф. фон Кутшера (F. von Kutschera), Дж. Лайонз (J. Lyons), Л. Е. ЛаПаломбара (L. E. LaPalombara), Дж. Лейбер (J. Leiber), П. Л. Петерсон (P. L. Peterson), Дж. Д. Фодор (J. D. Fodor), Ф. Хайорт (F. Hiorth) та ін.

Мета дисертаційного дослідження: розкрити філософсько-методологічні засади розуміння генеративно-трансформаційної лінгвістики як феномену переходу мисленнєвих структур у мовні конструкції.

Досягнення поставленої мети вимагає виконання низки завдань:

- охарактеризувати основні риси традиційної і сучасної філософії мови ХІХ-ХХ ст.;

- дослідити філософсько-методологічні засади лінгвістики як міждисциплінарної науки про мову;

розглянути вплив прагматизму і біхевіоризму на формування американської філософсько-лінгвістичної думки;

проаналізувати культурні та наукові особливості розвитку науки про мову в США в історико-філософському контексті;

розглянути історико-філософські основи лінгвістичної концепції Н. Хомського;

здійснити гносеологічний аналіз генеративно-трансформаційної лінгвістики Н. Хомського.

Об'єкт дослідження: основні лінгвістичні концепції ХІХ-ХХ ст. в історико-філософському контексті.

Предмет дослідження: гносеологічний аналіз історичних і філософських основ генеративно-трансформаційної лінгвістики.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Теоретичними джерелами дослідження стали роботи англійських та німецьких філософів Л. Блумфільда, В. Вундта, Г. Гегеля, Я. Гріма, В. фон Гумбольта, В. Джемса, В. Джонса, Д. Дьюї, Б. Скіннера, Н. Хомського, Ф. Новаліса, Ф. Шлегеля, А. Шлейхера, та ін., праці швейцарського дослідника мови Ф. де Сосюра, українського вченого О. Потебні та ін.

Осягнути теоретичні і методологічні аспекти генеративно-трансформаційної лінгвістики Н. Хомського допомогли дослідження К. Жоля, А. Смірніцького, П. Чеснокова та ін.

Теоретично-методичною основою дослідження є також праці історико-філософського, психологічного та методологічного спрямування Б. Биховського, І. Бичко, С. Кримського, В. Ляха, І. Нарського, А. Прочана, В. Шинкарука, В. Ярошовця та ін.

Методологічна основа дослідження грунтується на загальнонаукових принципах історизму, об’єктивності та системності. Під час дослідження використано такі методи:

метод лінгвістичного аналізу – для виявлення змісту термінів і понять;

метод контекстуального аналізу понять – для виявлення різноманітного значення понять, залежно від контексту їхнього вживання;

історичний метод – для розкриття виникнення та формування традиційної та сучасної філософії мови ХІХ-ХХ ст.;

компаративний метод – для порівняння концепцій та окремих понять у філософських дослідженнях вчених, а також використаних ними методів, передумов і культурних контекстів, в межах яких здійснювалось формування їхніх ідей.

Значну роль у дослідженні генеративно-трансформаційної лінгвістики відіграв міждисциплінарний підхід.

Наукова новизна дослідження. В дисертації розкривається методологічний аспект розуміння генеративно-трансформаційної лінгвістики Н. Хомського як феномену переходу мислительних структур у мовні конструкції, що вказує на складний процес взаємодії мови і мислення, а також показується плідність співпраці філософів і лінгвістів при вирішенні складних методологічних проблем.

Наукова новизна отриманих результатів розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

розкрито суть еволюційного процесу, пов'язаного з виходом мовознавства з-під опіки спекулятивної філософії та всеохоплюючої філології, що привело до перетворення мови з “плаття” думки у самостійну сутність, що обслуговувала вербальний взаємозв’язок людей та впливала на їх мислення;

визначено типові особливості історичного формування сучасної європейської лінгво-філософської традиції, яка характеризується зростаючою формалізацією мислення, що веде до глибшого проникнення в реальну дійсність;

доведено, що міждисциплінарний характер науки про мову дає змогу краще зрозуміти складні питання психолінгвістики, психофізіології мовлення та нейрофізіології, а також інших дисциплін та звернути увагу на програмуючу роль мови як містка, перекинутого від минулого до майбутнього;

з’ясовано, що американський прагматизм і біхевіоризм (не дивлячись на їх певні недоліки) були тим двигуном, що спрямовував філософію мови не на спекулятивне теоретизування, а на вирішення цілком конкретних завдань;

виявлено, що гносеологічний аналіз основ генеративно-трансформаційної лінгвістики Н. Хомського дає змогу вказати на нові шляхи для наукового аналізу тих етапів переходу мислительних структур у мовні конструкції, які раніше здавалися неможливими для філософів та лінгвістів, а також дозволяє вийти на новий рівень теоретичного світогляду.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що дана дисертаційна робота є першою за останнє десятиліття спробою здійснити гносеологічний аналіз основ генеративно-трансформаційної лінгвістики в історико-філософському контексті. Це дасть змогу глибше вникнути у складний процес переходу мислительних структур у мовні конструкції та одночасно застереже від намагань ігнорувати питання семантики.

Практичне значення дослідження. Основні положення роботи можуть бути використані у викладанні нормативних курсів з історії філософії, психології, логіки, мовознавства; у розробці семінарських занять, навчальних планів; у спецкурсах, присвячених вивченню взаємовідношень між мовою і мисленням, розвитку американської думки чи взаємозв’язку історії філософії з іншими науками, зокрема з лінгвістикою; у науково-дослідній роботі (наприклад, для подальшої розробки філософських питань лінгвістичної науки).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи були апробовані на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Наука та освіта – ‘2006” (м. Дніпропетровськ, 23-31 січня 2006 р.), “Сучасні наукові дослідження – ‘2006” (м. Дніпропетровськ, 20-28 лютого 2006 р.), “Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006” (м. Дніпропетровськ, 22-31 травня 2006 р.) та щорічних вузівських конференціях професорсько-викладацького складу Кам’янець-Подільського державного аграрно-технічного університету (2003 – 2006 рр.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій – трьох статтях, розміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та трьох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою, завданнями і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків, а також списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 168 сторінок. Список використаних джерел містить 182 найменування і розміщений на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі подано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано ступінь наукової розробки, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкриті дослідницькі методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, вказана апробація і публікації результатів наукового дослідження.

У першому розділі “Філософські проблеми лінгвістики з погляду гносеології”, який складається з трьох підрозділів, дається гносеологічна характеристика філософських проблем лінгвістики.

У підрозділі 1.1. “Характерні риси традиційної філософії мови XIX ст.” описується і характеризується філософія мови. Відзначається, що традиційна філософія мови є породженням XIX ст. У зазначений період поряд з конкретними порівняльно-історичними дослідженнями (переважно індоєвропейських мов) йшло філософське осмислення мови і її ролі в культурному і пізнавальному розвитку людства. Цей рух пов'язаний з іменами таких видатних дослідників, як Й. Гердер, А. Шлегель, В. фон Гумбольдт, А. Шлейхер, Г. Штейнталь, О. О. Потебня, В. Вундт та ін. Їхні зусилля були спрямовані на створення загальної теорії мови, насамперед - на з'ясування природи мови і її відношення до мислення, а також на розробку основних принципів еволюційної теорії мови. Особливе місце серед цих дослідників посідає Вільгельм фон Гумбольдт.

Лінгвістична концепція Гумбольдта знаменує собою якісно новий етап в історії розвитку західноєвропейської дослідницької думки. Гумбольдт, досконало володіючи усім відомим на той час емпіричним матеріалом, який стосувався численних мов і культур, зміг вперше в історії розвитку наукових знань про мову побудувати досить струнку і цілісну мовознавчу систему, яка відображала внутрішню будову мови, її зв'язок з розумовим і духовним життям народу, культурою.

У підрозділі 1.2. “Становлення лінгвістики в руслі філософії та класичної науки про мову” аналізуються особливості становлення лінгвістики як самостійної наукової дисципліни. При цьому підкреслюється, що історія мовознавства демонструє різні шляхи і методи дослідження мови, завдяки чому встановлюється зв'язок між численними способами опису мов, пояснюються причини неоднакових інтерпретацій одних і тих самих явищ у різних наукових школах, напрямках, на всіх етапах розвитку мовознавчої науки в зв'язку з розвитком філософської та загальнотеоретичної бази лінгвістичних побудов, особливо в зв'язку з новими завданнями, які випливають з теоретичних чи практичних потреб суспільства.

У підрозділі 1.3. “Лінгвістика як міждисциплінарна наука та її філософсько-методологічні проблеми” сучасна лінгвістика розглядається як міждисциплінарна наука зі своїм філософсько-методологічним базисом. При цьому звертається увага на те, що необхідність поєднання внутрішньої консолідації лінгвістики зі значним розширенням її обріїв була проголошена у свій час американським культурантропологом і мовознавцем Едвардом Сепіром, який стверджував, що лінгвісти, хочуть вони цього чи ні, повинні більше цікавитися різноманітними антропологічними, соціологічними і психологічними проблемами, які втручаються в сферу лінгвістики, оскільки сучасний лінгвіст не може замкнутися у своїй традиційній галузі без шкоди для розвитку цієї галузі наукового знання. Якщо лінгвіст не позбавлений уяви, то він повинен у тій чи іншій мірі вникати в питання, які пов'язують лінгвістику з антропологією, історією культури, соціологією, психологією, філософією, а також з низкою більш віддалених наук, таких, як фізика і фізіологія.

В другому розділі “Гносеологічна оцінка характеру впливу американської філософсько-психологічної традиції на лінгвістику”, який складається з двох підрозділів, основна увага зосереджується на характері та мірі впливу філософсько-світоглядних парадигм на конкретно-наукові розробки, зокрема на лінгвістичні дослідження.

У підрозділі 2.1. “Прагматизм і біхевіоризм як фактори формування науково-світоглядної парадигми американських лінгвістів” вказується на те, що прагматизм – це філософське вчення, яке виникло в 70-і роки XIX століття в США і набуло значного поширення у період до 2-ї світової війни. Представники прагматизму (Ч. Пірс, В. Джемс, Дж. Дьюї, Дж. Г. Мід, Ч. Морріс, Ф. К. С. Шілер та ін.) висунули програму “реконструкції у філософії”, відповідно до якої філософія повинна бути не абстрактним міркуванням про “першопочатки буття”, а загальним конструктивним методом вирішення тих життєво важливих проблем, які виникають перед людьми в різних проблематичних ситуаціях. Одночасно підкреслюється, що до американського варіанту філософії прагматизму тісно прилягає біхевіоризм, який був провідним напрямком в американській психології кінця XIX і першої половини ХХ ст., в основі якого лежить розуміння поведінки людини і тварин як сукупності рухових, емоційних і вербальних реакцій на стимули зовнішнього середовища.

Ці напрямки в науковому житті США розглядаються під кутом зору їхнього впливу на духовне життя американської наукової спілки, яка включає спілку американських лінгвістів, які, погоджуючись чи полемізуючи з представниками прагматизму і біхевіоризму, розвивали власні ідеї в рамках того світоглядного поля, у формування якого свій внесок зробили прагматизм і біхевіоризм.

У підрозділі 2.2. “Особливості генезису лінгвістики в США” аналізується специфіка історичного розвитку лінгвістики в США другої половини XIX і першої половини ХХ ст. При цьому відзначається, що дуже важливу роль у формуванні сучасного культурознавства в США відіграла соціальна антропологія, чи, як її ще називають американці, культурна антропологія, яка виникла в XIX столітті як самостійна наука про людину – творця й учасника культури. Метою цієї соціальної антропології було створення системи загального знання про людину і її культуру, а засобом досягнення цієї мети став порівняльний аналіз різних культур.

У США соціальна антропологія створювалася не як данина цікавості вчених стосовно інших культур, а через практичну потребу зрозуміти регулятивні принципи, які керують процесами трансляції культури і процесами, які ведуть до утворення стабільно функціонуючих соціокультурних структур. Не будемо забувати, що американське суспільство - це синтез різних груп емігрантів, кожна з яких вносила і продовжує вносити власні, своєрідні норми, цінності та зразки поведінки в соціальну життєдіяльність американців. У цих умовах першочергового значення набуває пізнання умов етнічної асиміляції, можливостей культурного пристосування і зміни життєвих умов емігрантів у новій обстановці. Саме для того, щоб краще вивчити можливості утворення однорідної американської культури з різноманітних складових компонентів, американські соціальні антропологи звернули особливу увагу на процес передачі культурної спадщини з покоління в покоління, формування культурних рис особистості. Тому мовознавчий аналіз у цьому культурному контексті отримав особливий і дуже важливий статус.

У третьому розділі “Філософський базис генеративно-трансформаційної лінгвістики”, який складається з двох підрозділів, розглядаються питання, що стосуються конкретних форм зв'язку філософії з лінгвістичними дослідженнями на прикладі генеративно-трансформаційної лінгвістики.

У підрозділі 3.1. “Н. Хомський, його лінгвістична концепція та її філософсько-психологічні засади” даються особистісні характеристики творця генеративно-трансформаційної лінгвістики і характеризується його лінгвістична концепція з врахуванням її філософсько-психологічного контексту.

Хомський – творець оригінальної системи граматичного опису, яка стала відома як генеративна (породжувальна), чи генеративно-трансформаційна граматика (відповідний напрям лінгвістичної думки часто називається генеративізмом). Основи лінгвістичного генеративізму були сформульовані Хомським у середині 50-х рр. Сьогодні генеративізм пройшов відносно довгий шлях розвитку і встиг набути всесвітньої популярності, згодом, на межі 60-70-х рр., він значно втратив її під впливом критики з боку представників “генеративної семантики” і відновив свої позиції в 80–90-х рр.

На думку сучасних лінгвістів, генеративна теорія Хомського, безсумнівно, є видатним інтелектуальним досягненням нашого часу. На першому (до своєї кризи на межі 60–70-х рр.) етапі вона вплинула на розвиток формальних граматик і обчислювальної лінгвістики, надавши дослідникам ощадливий і більш могутній (у порівнянні з граматиками безпосередніх складових) апарат опису формальних мовних структур. “Синтаксичні структури” Хомського вважають однією з праць, яка заклала основи сучасної когнітивної науки. З теоретичного погляду генеративна теорія ознаменувала собою радикальний розрив з біхевіоризмом (Хомського, після його знаменитої полеміки початку 60-х рр. із психологом-біхевіористом Б. Скіннером, визнали “могильщиком біхевіоризму”). Говорячи в ці роки про інтелектуальні корені своїх ідей, Хомський усіляко дистанціювався від дескриптивістського етапу в розвитку лінгвістики й апелював до далеких попередників – В. фон Гумбольдта, французьких граматистів Пор-Рояля й особливо Р. Декарта.

Варто зауважити, що Хомський одним з перших оголосив лінгвістику частиною когнітивної психології, однак на практиці максимально автономізував вивчення мови, ввівши для цього уявлення про модульність людських когнітивних здібностей і відносну незалежність “модулів”. Спроба співвіднести мовну здатність з іншими когнітивними здібностями людини з'явилася лише в мінімалістській програмі, а також у роботах Р. Джекендоффа, який небезуспішно намагався на практиці побудувати “міст” між генеративізмом і когнітивною лінгвістикою.

Як усе нове й оригінальне, генеративна лінгвістика Хомського викликає далеко неоднозначну оцінку. Зрозуміло, що вона заслуговує на більше, ніж просто голе і неаргументоване заперечення. Як писав Ч. Хоккет, який відноситься до лінгвістів, критично налаштованих стосовно генеративної теорії, Хомський побудував розроблену і послідовну теорію мови, яка різко відрізняється від усіх, які були запропоновані лінгвістами, філологами, психологами чи філософами протягом останніх ста років і навіть більше. Це – важливо. Зробивши крутий поворот, Хомський досягнув зовсім іншої перспективи. Не можна заперечувати його погляди тільки на тій підставі, що ми зі своєї точки зору нездатні побачити те, що побачив він зі своєї.

Сказане Хоккетом, звичайно, не означає, що ми без усякої критики повинні приймати те, що зі своєї генеративної “вишки” побачив Хомський. Але для того, щоб критикувати, потрібно знати, про що висловлюється критичне судження, і тільки тоді воно заслуговує на повагу.

Еволюція наукових поглядів Хомського для нас вкрай цікава тим, що ми є свідками переходу від спрощених неопозитивістських поглядів на науку до більш реалістичної її оцінки. Так, наприклад, у своїх ранніх роботах Хомський розглядав лінгвістику як зовсім незалежну, автономну дисципліну. Однак через деякий час він почав оцінювати лінгвістику як галузь когнітивної психолінгвістики, прагнучи тим самим перебороти недоліки структуралізму і біхевіоризму. Що стосується біхевіоризму, то цікаво відзначити наступне: Хомський критикував саме біхевіоризм як свого “сусіда по будинку”, а не європейські школи і течії в психології.

У підрозділі 3.2. “Генеративно-трансформаційна лінгвістика Н. Хомського як вираження його лінгвістичної філософії” теорія Хомського розглядається крізь призму його загальних концептуальних поглядів, де філософські оцінки мають аж ніяк не другорядне значення.

Відзначається, що впродовж багатьох десятиліть лінгвістика вивчала лексичний, морфологічний і синтаксичний склад мови й описувала його основні одиниці. У класичній лінгвістиці ця робота проводилася зазвичай шляхом порівняльно-історичного аналізу писемних мов і, можливо, через це лінгвістика протягом тривалого часу залишалася дисципліною, далекою від вивчення реальних процесів перетворення думки в мову, і навпаки. Лише в першу чверть ХХ ст. окремі дослідники вперше з усією чіткістю висловили положення про те, що лінгвістика повинна перестати обмежуватися порівняльно-історичним вивченням писемних мов і звернутися до функціонального аналізу живого мовлення, яке служить як узагальнення і передає повідомлення, і що в тій чи іншій формі вона повинна підійти до дослідження того, як саме думка мовця перетворюється у висловлювання і як висловлювання, яке сприймається слухачем, перетворюється в думку.

Саме на це звернули увагу такі лінгвісти, як Ф. Брюно (1922) у Франції, який вказав на те, що одним із основних завдань лінгвістики є простежування шляху від думки до її вираження, і Е. Сепір (1934) у США, який звернув увагу на роль мови у формуванні пізнавальних психічних процесів. Однак вирішальна зміна інтересів лінгвістики та її поворот до уважного вивчення процесу втілення думки у висловлювання і розуміння змісту висловлювання безперечно пов'язана з іменами двох найвидатніших лінгвістів ХХ ст. – Ф. де Сосюра (1916) і І. О. Бодуена де Куртене (1913–1914).

Дослідження обох цих авторів поклали початок цілій низці робіт, які склали основні галузі класичної структурної лінгвістики, яка зробила своїм предметом вивчення основні закони будь-якої мови. З'ясування універсальних закономірностей побудови будь-якої мови було важливим кроком, що наближав нас до аналізу механізмів формування будь-якого висловлювання і його розуміння.

Саме до цієї групи дослідників відносяться такі лінгвісти, як Л. Блумфільд у США, Л. Ельмслєв у Данії, Н. С. Трубецькой і Р. О. Якобсон у Чехословаччині.

Всі ці роботи, виконані в тридцяті роки, стали класичними і заклали основу структурної лінгвістики. Її розвиток спричинив створення теорії трансформаційно-генеративних граматик, яка виникла в шістдесяті роки в роботах Хомського і його прихильників.

У перші десятиліття ХХ ст. процес мовленнєвої комунікації був дуже схематичним: формування висловлювання приймалося за безпосереднє, однокрокове втілення безтілесної думки в розгорнуте мовлення, а розуміння висловлювання – як безпосередній процес переходу від розгорнутого мовлення до думки. Навіть після Л. С. Виготського, вчення якого про внутрішнє мовлення вперше вказало на важливу проміжну ланку, яка бере участь у мовленнєвій комунікації, основні етапи цього процесу залишалися незрозумілими; поділ явищ мовленнєвого спілкування на “мову” і “мовлення” і вказівка на необхідність знайти деякі загальні закони, що лежать в основі всього різноманіття мов, ще не могли забезпечити розкриття всієї складності цього процесу.

Вирішальний крок, зроблений сучасною структурною лінгвістикою з її вченням про генеративно-трансформаційну граматику, розкрив нові шляхи для наукового аналізу тих етапів переходу думки в розгорнуте мовлення, які раніше були невловимими.

Генеративно-трансформаційна граматика – один із основних напрямків сучасної лінгвістики. Зародившись в США в другій половині 50-х рр. ХХ ст., ця граматика досі має великий авторитет і активно розвивається не лише в Північній Америці, але й у багатьох країнах Європи, у Південній Кореї, Японії, Індії. Інша назва, під якою відомий цей напрямок, – хомськианська лінгвістика, чи хомськианство, за іменем Хомського, з ім'ям якого нерозривно пов'язане не тільки зародження генеративно-трансформаційної граматики, але й її розвиток упродовж декількох останніх десятиліть.

У Висновках дисертації викладено основні результати дослідження, описано перспективи подальшої наукової розробки окресленої проблематики.

Традиційна філософія мови XIX ст. демонструє могутній пізнавальний потенціал, який не можна ігнорувати, піддаючи критиці тільки філософсько-світоглядний базис філософії мови і залишаючи в тіні її методологічні підстави, що формувалися в умовах бурхливого розвитку природознавства, математики, експериментальної психології та інших наук. Переборюючи недоліки тієї філософської методології пізнання, що дісталася їй у спадщину, філософія мови формувалася як теоретична лінгвістика з емпіричним змістом.

Саме в руслі традиційної філософії мови XIX ст. відбувалися еволюційні процеси, пов'язані з виходом мовознавства з-під опіки спекулятивної філософії і всеохоплюючої філології. При цьому філософія стосовно мовознавства одержувала трактування спеціалізованого теоретичного знання, а не універсальної ідеології, у рамках якої пояснювалося все, доступне людському розуму.

Історія лінгвістичної думки ХІХ-ХХ ст. є цікавою для філософів, оскільки демонструє дуже повчальні трансформації в сфері методологічного інструментарію, розуміння якого є найбільш доступним для філософів, в арсенал засобів яких входить проблематика методології наукового пізнання.

У духовній атмосфері США кінця XIX ст. і першої половини ХХ ст. провідна роль серед соціальних наук належала прагматизму і біхевіоризму, які сприяли формуванню специфічної філософсько-наукової парадигми, пронизаної ідеалами та цінностями американського способу життя, які прямо чи побічно визначали пізнавальні установки представників багатьох соціальних наук. Однак в оцінці пізнавальних можливостей прагматизму і біхевіоризму насамперед варто відштовхуватися від розуміння наукового змісту подібного типу завдань і вирішення чи неможливості вирішення їх методами прагматизму і біхевіоризму.

До другої половини ХХ ст. у США склалися всі передумови для диференціації та спеціалізації галузей лінгвістичних досліджень, що було обумовлено як попереднім розвитком лінгвістичних ідей, так і новими науково-технічними потребами.

Еволюція наукових поглядів Хомського є прикладом того, як переплітаються в суперечливому синтезі ідеї теоретичної лінгвістики, технологічні, природничонаукові, філософські та психологічні ідеї. Цей суперечливий синтез може здійснити на особистість вченого як руйнівний вплив, так і послужити стимулом для подальшого розвитку творчих начал. У даному випадку ми маємо справу з подоланням протиріч і виходом на новий рівень теоретичного світогляду. Однак для нас важливим є не стільки характеристика особистості Хомського, скільки його внесок у сучасну науку, яка теж є досить суперечливою, а цей внесок є більш ніж вагомим.

Вирішальний крок, зроблений Хомським своїм вченням про генеративно-трансформаційну граматику, відкрив нові шляхи для наукового аналізу тих етапів переходу думки в розгорнуте мовлення, які раніше були невловимими для лінгвістів і психологів.

Своєю початково орієнтованою тільки на синтаксис теорією Хомський активізував наукову діяльність своїх опонентів (адвокатів лінгвістичної семантики), які змушені були сперечатися зі своїм супротивником, використовуючи аналогічні інструменти формалізованого характеру. Це благотворно позначилося як на творчості Хомського, так і на творчій діяльності його критиків.

Список наукових праць, опублікованих автором за темою дисертації:

1. Гакман О.В. Філософські проблеми сучасної лінгвістики // Перспективи. – Одеса, 2003. - №4(24). – С. 90-96.

2. Гакман О.В. Становлення лінгвістики в руслі філософії та класичної науки про мову // Мультиверсум. – К.: Український центр духовної культури, 2004. - №44. – С. 71-81.

3. Гакман О.В. Генеративно-трансформаційна лінгвістика Н.Хомського як вираження його лінгвістичної філософії // Мультиверсум. – К.: Український центр духовної культури, 2005. - №45. – С. 98-114.

4. Шиліна О.В. Філософські аспекти генеративно-трансформаційної лінгвістики Н.Хомського // Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції “Наука та освіта – “2006”. Том 12. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – 131 с.

5. Шиліна О.В. Філософські проблеми “Граматики Пор-Рояль” // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні наукові дослідження – “2006”. Том 37. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – 115 с.

6. Шиліна О.В. Філософсько-методологічні проблеми лінгвістики // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006”. Том 5. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. –60 с.

АНОТАЦІЇ

Шиліна О.В. Гносеологічний аналіз історичних і філософських основ генеративно-трансформаційної лінгвістики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячене актуальній історико-філософській темі, яка стосується взаємозв’язку історико-філософських ідей і понять з історією лінгвістичних вчень ХІХ-ХХ століть. Особлива увага зосереджена на теоретичних побудовах відомого американського філософа Н.Хомського, творця генеративно-трансформаційної лінгвістики, яка сильно вплинула на представників різних гуманітарних дисциплін, зокрема філософії і психології. Лінгвісти і філософи, які досліджують діяльність Хомського, а також інших західних вчених дають можливість по-новому глянути на когнітивні і світоглядні функції мови, а також дозволяють збагатити філософсько-понятійний словник.

Ключові слова: лінгвофілософія, генеративно-трансформаційна лінгвістика, глибинна структура, поверхнева структура, синтаксис, семантика, прагматика, мова, мовлення.

Шилина О.В. Гносеологический анализ исторических и философских основ генеративно-трансформационной лингвистики. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05. – история философии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2007.

В диссертации осуществляется гносеологический анализ исторических и философских основ современной генеративно-трансформационной лингвистики, создателем которой по праву считается американский философ и лингвист Н.Хомский. В контексте этого анализа рассматривается предыстория современных лингвистических идей, включая те идеи, которые формировались в русле традиционной философии языка. Вместе с тем, дается оценка лингвистике как междисциплинарной науки, имеющей свой философско-методологический статус. Для понимания этого статуса рассматриваются соответствующие историко-философские и психологические идеи и методы в их историческом аспекте. Главное внимание уделяется генеративно-трансформационной лингвистике, представленной в работах известного американского философа Н.Хомского, влияние учения которого вышло далеко за пределы США.“

Генеративную революцию” 50-60-гг. ХХ ст., которая принесла с собой рационалистические, неокартезианские теоретические мотивы, можна оценивать как предпосылку для формирования философско-лингвистического взгляда на язык. Генеративная лингвистика характеризуется переходом от описания языка с опорой на системы правил к описанию в терминах систем принципов. Грамматика отличалась минимальным участием трансформаций и большим участием лексикона, в рамках которого можна задать и проверить различные свойства языка, что углубляло понимание лингвистических сущностей.

Революционный шаг, сделанный Н.Хомским в области теоретической лингвистики, заключается в попытке применить к анализу естественных языков теорию конечных автоматов и теорию рекурсивных функций. По словам Дж. Лайонза, революционность этого шага особенно хорошо видна при сравнении с искусственными языками, создаваемыми логиками и теоретиками кибернетики. Вне всяких сомнений, Хомский сделал значительный вклад в исследование формальных систем с чисто математической точки зрения.

Опыт Хомского полезен тем, что позволяет перейти от описательной лингвистики к смелым теоретическим обобщениям, благодаря которым намного лучше объясняется механизм языковой деятельности и роль языка в познании. Сказанное подтверждают данные психологических исследований, проводимых в русле идей генеративно-трансформационной лингвистики. Кроме того, указывая на тесную связь гносеологии с общеметодическими проблемами лингвистики, он в то же время предостерегает от попыток игнорировать вопросы семантики.

Генеративная лингвистика Хомского вызывает неоднозначную оценку. Но, несмотря на все ее недостатки, она заслуживает большего, чем простого неаргументированного возражения. Хомский создал разработанную и последовательную теорию языка, которая резко отличалась от всех, которые были предложены лингвистами, филологами, психологами или философами на протяжении последних ста и даже более лет.

Особенности генеративно-трансформационной лингвистики, рассмотренные в диссертации, тесно связаны с такими понятиями, как “знание”, “познание”, “мышление”. Эти понятия не относятся к чисто лингвистической сфере. Для их анализа нужно привлекать информацию из области гносеологии, логики, психологии, что свидетельствует о тесной связи философии с другими науками. Но все же на первый план выступают вопросы философского характера, решение которых может быть полезным для философов и лингвистов.

Ключевые слова: лингвофилософия, генеративно-трансформационная лингвистика, глубинная структура, поверхностная структура, синтаксис, семантика, прагматика, язык, речь.

Shilina O.V. The gnoseological analyses of historical and phylosophical bases of generative and transformational linguistics. – Manuscript.

The thesis for application of scientific degree, candidate in the science of phylosophy speciality – 09.00.05 – History of phylosophy. – Kyiv National University named after Taras Shevchenko.- Kyiv, 2007.

The researches of the thesis are dedicated to the vital historical and philosophical theme, which concerns the problem of correlation of some philosophical ideas and conceptions with history of linguistic teaching for ХІХ-ХХ centuries. The main attention is focused on the theoretical constructions of the famous American linguist N.Chomsky who is the creator of the generative and transformational linguistics. This linguistics influenced upon representatives of the different humanities specifically philosophy and psychology. Linguistic and philosophical researches of activities of Chomsky and other western scientists give us possibilities to analyze cognitive functions of the language in a new way and make it possible to enrich the dictionary with philosophical terms.

Key words: linguistic philosophy, generative and transformational linguistics, profound structure, superficial structure, syntax, semantics, pragmatism, language, speech.