КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

СЛІПЧЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

УДК: 343. 156 (043.3)

АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В СИСТЕМІ
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТАДІЙ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Стахівський Сергій Миколайович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

начальник кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

Погорецький Микола Анатолійович,

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України,

перший заступник керівника, м. Київ

кандидат юридичних наук, доцент

Ткачук Олег Степанович,

Військовий апеляційний суд Центрального регіону України,

суддя, м. Київ

Захист відбудеться “25” січня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розіслано “21” грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічні, соціальні та політичні перетворення, що відбулися в Україні, прийняття Основного Закону держави потребують глибокого осмислення i визначення шляхів здійснення та забезпечення судово-правової реформи, яка має вирішити низку концептуальних проблем. Одним із перших кроків на цьому шляху стало введення в дію нового Кримінального кодексу України, внесення у зв’язку з цим змін та доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України і прийняття нового Закону “Про судоустрій України”. Ці зміни були викликані, по-перше, тим, що діяло кримінально-процесуальне законодавство, яке було прийняте за часів колишнього Союзу РСР,
з притаманними йому ідеологією та цінностями; по-друге, – закінченням терміну, визначеного для здійснення перебудови судової гілки влади, відведеного “Перехідними положеннями” Конституції України.

Судова реформа торкається інтересів всього суспільства i тому її реалізація має забезпечуватись на державному piвнi всіма гілками влади в межах їх повноважень. Процес реформування бачиться далеко не простим i досить тривалим.

Проголошенням Конституцією України найвищою соціальною цінністю людини, її життя i здоров’я, честі i гідності, недоторканності і безпеки визнано, що права i свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість дiяльнocті держави. Утвердження й забезпечення цих прав та свобод є головним обов’язком держави. Природно, що у сфері кримінального судочинства такі обов’язки покладено на судову владу, прокуратуру та інші правоохоронні органи.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці таких відомих учених як Ю.П. Аленін, О.А. Борисова, В.В. Бородінова, В.Д. Бринцев, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзінський, Ю.М. Грошевий, Л.Е. Гузь, А.Я. Дубинський, А.В. Іщенко, М.М. Ковтун, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, Є.Ф. Куцова, В.К. Лисиченко, П.А. Лупинська, П.І. Люблінський, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, Г.М. Омельяненко, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, С.В. Познишев, Г.А. Разінкіна, М.Я. Сегай, М.І. Сірий, В.К. Случевський, С.М. Стахівський, В.С. Стефанюк, М.С. Строгович, О.С. Ткачук, Д.В. Філін, І.Я. Фойницький, М.Є. Шумило та ін.

Проведений аналіз наукових джерел щодо проблем апеляційного провадження під час оскарження рішення місцевого суду свідчить про те, що в більшості випадків досліджувались питання судового слідства, види рішень апеляційного суду та їх правова природа у кримінальному судочинстві.

Водночас ряд проблем є невирішеними або розглянутими лише через призму напрямку наукових досліджень зазначених науковців. Частина з них до цього часу залишаються дискусійними та потребують свого вирішення, орієнтуючись на чинне законодавство України та міжнародно-правові норми, присвячені захисту прав людини і громадянина.

Ці обставини і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних у галузі розвитку кримінального судочинства, а також розбудови судової системи України.

Дослідження проведене згідно з тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005, 2004-2009 роки, яка затверджена наказами МВС України № від 30 червня 2002 року “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” та № від 05 липня 2004 року “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”. Тема дисертації відповідає планам проведення науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2007 рік “Наукове супроводження діяльності ОВС щодо забезпечення прав та свобод людини відповідно до світових стандартів”, затвердженій Вченою радою ДДУВС 17 грудня  року, протокол № та Запорізького юридичного інституту ДДУВС на 2007-2009 роки, а також загальнокафедральній темі “Захист прав і свобод особи у кримінальному судочинстві України”, затвердженій Вченою радою інституту 28 вересня 2006 року, протокол № .

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних положень, що розкривають сутність і завдання інституту апеляційного провадження; його місце в системі кримінального процесу; наукове обґрунтування необхідності вдосконалення його правової регламентації і практики застосування з метою підвищення ефективності контролюючих функцій суду, забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.

Для досягнення зазначеної мети дисертант поставив перед собою такі завдання: 1) з’ясувати національно-історичні основи і зарубіжний досвід законодавчого регулювання апеляційної перевірки кримінальних справ; 2) встановити соціально-правові передумови відродження суду апеляційної інстанції в сучасному українському судочинстві; 3) висвітлити сутність і значення інституту апеляційного провадження, його місце в системі контрольних функцій кримінального судочинства України; 4) визначити завдання апеляційного провадження; 5) з’ясувати стан судової практики апеляційного оскарження рішень суду першої інстанції та її роль у зміцненні законності в Україні; 6) внести пропозиції щодо покращення слідчої і судової практики, вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері апеляційного провадження між суб’єктами кримінального судочинства.

Предметом дослідження є апеляційне провадження в системі кримінально-процесуальних стадій.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань, його об’єкта й предмета. Методологічну основу наукового дослідження складає діалектичний метод пізнання, який відображає взаємозв’язок та взаємообумовленість українського й зарубіжного досвіду, теорії та практики апеляційного перегляду судових справ. Одне з основних місць посідає метод системно-структурного аналізу, який дав можливість вивчити побудову системи апеляційної перевірки судових рішень. Історико-правовий метод застосовано для аналізу еволюції нормативно-правової бази, яка регламентує становлення, основні функції, завдання і повноваження апеляційної інстанції з давніх часів до сьогодні. Метод порівняльно-правового аналізу застосовується в процесі порівняння кримінально-процесуальних норм законодавства України та ряду зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та проекту нового КПК України. Статистичний метод був використаний під час узагальнення результатів, отриманих в ході вивчення правозастосовчої практики апеляційних судів, даних судової статистики та іншої інформації. Для збору емпіричних матеріалів використано такі методи соціології як анкетування, опитування.

Нормативну основу дослідження становлять: Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та відомчі нормативно-правові акти, а також кримінально-процесуальне законодавство окремих зарубіжних країн.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики: звіти Державної судової адміністрації України за 2001-2005 роки, дані, опубліковані в журналі “Вісник Верховного Суду України”, інша статистична інформація за період з 2001 по 2005 роки, звіти за результатами щорічного узагальнення судової практики апеляційного суду Запорізької області за 2001-2005 роки, а також дані, отримані під час анкетування 243 респондентів (з яких 152 судді, 53 прокурори та 38 адвокатів). За спеціальною анкетою вивчено й проаналізовано 206 кримінальних справ, рішення в яких оскаржувалися до місцевих та апеляційних судів Запорізької, Дніпропетровської і Херсонської областей.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним із перших в Україні комплексних наукових досліджень проблем апеляційного провадження як процесуальної гарантії захисту прав і свобод людини в кримінальному судочинстві. Дослідження проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи, розробки нового КПК та орієнтації національного судочинства на європейські стандарти.

У ході дослідження розкриті й висвітлені суперечності законодавчого забезпечення та застосування інституту апеляційного провадження, запропоновано шляхи їх подолання.

У роботі вперше:– 

обґрунтовано, що юридичну природу апеляційного провадження становить обов’язок суду вищої інстанції розглянути справу за внесеною апеляційною скаргою чи поданням;– 

визначено функціональне призначення апеляційного провадження як самостійної стадії кримінального процесу, що полягає у новому розгляді кримінальної справи з метою виявлення судових помилок, допущених судом першої інстанції, розгляді справи по суті апеляційних вимог шляхом перевірки законності та обґрунтованості прийнятого судового рішення;

удосконалено:– 

розподіл процедури перевірки судових рішень на спрощену та змагальну, залежно від кількості сторін, які брали в них участь;– 

структуру елементів апеляційного провадження, серед яких виділені: предмет апеляційного провадження, суб’єкти апеляційного провадження, межі апеляційного провадження та строки апеляційного провадження;– 

поняття термінів: “розгляд”, “перегляд”, “перевірка”, “новий розгляд” та “повторний розгляд”;– 

класифікацію переліку завдань, що стоять перед апеляційним провадженням як самостійною стадією кримінального процесу;

набули подальшого розвитку:– 

обґрунтування відмінностей між поняттями “апеляція” та “апеляційне провадження”, наведено їх авторське визначення та характерні ознаки;– 

положення про необхідність підвищення ревізійних засад апеляційного провадження при перевірці рішень суду першої інстанції з метою досягнення законності як головного завдання правосуддя;– 

висновки щодо спеціального становища прокурора в апеляційному провадженні як представника публічних інтересів та мотивовано неможливість обмеження його повноважень в апеляційному провадженні позицією прокурора в суді першої інстанції;– 

положення про те, що межі розгляду справи в апеляційному суді поділяються на процесуальні та фактичні, останні завжди будуть ширші, оскільки розгляд справи змушує суддів вивчити всі обставини справи незалежно від апеляційних вимог;– 

положення про розширення предмету апеляційного провадження та обґрунтовано необхідність його закріплення в окремій статті КПК України;– 

повноваження суду апеляційної інстанції як сукупність його прав та обов’язків зі здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке є об’єктом перевірки за апеляційною скаргою чи поданням.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в роботі висновки та пропозиції є внеском у розвиток теорії кримінально-процесуального права.

Вони можуть бути використані:– 

у науково-дослідній сфері: положення, сформульовані в дисертації, є підґрунтям для подальших наукових розробок і сприятимуть подальшому дослідженню проблем апеляційного провадження в кримінальному судочинстві України;– 

у правотворчій діяльності: для вдосконалення чинного законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України, інших нормативних та відомчих актів. Основні положення й висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (акт впровадження від 29.09.2005 р.);– 

у практичній діяльності судів першої і другої інстанції: для встановлення завдань апеляційної перевірки судових рішень, винесення за результатами цієї перевірки власних законних та обґрунтованих рішень, а також недопущення помилок в діяльності суду першої інстанції. Пропозиції щодо апеляційної перевірки рішень першої інстанції направлені до апеляційного суду Запорізької області (акт впровадження від 24.05.2007 р.) та до УМВС України в Запорізькій області (акт впровадження від 28.05.2007 р.);

Вже використовуються:– 

у навчальному процесі в Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ при викладанні дисциплін: “Кримінальний процес”, “Судові та правоохоронні органи України”, “Тактичні засади діяльності адвоката на досудовому слідстві та в суді”, при підготовці відповідної навчально-методичної літератури для вищих юридичних навчальних закладів (акт впровадження від 12.02.2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Результати дослідження, що включені до дисертації, були оприлюднені на п’яти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми кримінального судочинства України” (21 листопада 2003 року, м. Донецьк), “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 року, м. Запоріжжя), “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (28-29 травня 2004 року, м.Запоріжжя), “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (20-21 травня 2005 року, м. Запоріжжя), “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України”
(25-26 травня 2006 року, м. Запоріжжя).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в дев’яти статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також оприлюднені на п’яти науково-практичних конференціях.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, чотирьох додатків та списку використаних джерел (328 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 237 сторінки, з яких 199 – текст дисертації, додатки вміщено на 10 сторінках, список використаних джерел складається з 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і значимість, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, її науково-теоретичне підґрунтя, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження. Сформульовано основні положення, що репрезентують наукову новизну дослідження, з’ясовано теоретичне і практичне значення одержаних висновків та ступінь апробації й впровадження результатів дисертаційного дослідження.

Розділ  “Генеза виникнення апеляційного провадження в Україні” складається з двох підрозділів.

У підрозділі .1. “Передумови виникнення апеляційного провадження” розкриваються об’єктивні передумови виникнення апеляційного провадження як самостійної процедури оскарження та перевірки судових рішень з давніх часів до ХХ ст.

Автор досліджує передумови виникнення та розвитку апеляційного провадження, з порівнянням двох існуючих правових систем – континентальної (Франція, Німеччина) та англосаксонської (Англія). Зроблені акценти на суттєві відмінності цих правових систем, що полягають у розумінні та змісті засад кримінального судочинства, таких як законність, змагальність, рівність сторін, права на захист, презумпції невинуватості.

Піддавши юридичному аналізу призначення, зміст та процесуальні форми існування апеляційного провадження в історичному аспекті їх становлення й розвитку, автор обґрунтовує тезу, що, по-перше, для виникнення апеляційного провадження є характерним оскарження на підставі фактичних помилок, які відображені у рішенні, а не лише в поведінці судді, що не задовольняє сторони; по-друге, додатковою вимогою для виникнення апеляційного провадження є можливість перенесення справи з нижчої інстанції до вищої, де формується власна практика перевірки; по-третє, кожному з існуючих видів апеляційного провадження притаманні власні особливості національного законодавства, що склалися під впливом історичних процесів формування державності.

У підрозділі .2. “Основні етапи розвитку апеляційного провадження в Україні” розглянуто питання історії розвитку апеляційного провадження з урахуванням особливостей політичних режимів, що функціонувала в Україні у період з ХІ ст. по ХХ ст. (Велике князівство Литовське, Гетьманщина, УНР доби Центральної Ради та Директорії, Гетьманат Скоропадського, Радянська державність тощо).

Дослідник констатує, що особливістю періодизації етапів розвитку апеляційного провадження, на відміну від вже існуючих, стало включення періоду 1917–1920 років, який увійшов в історію як період формування першої української державності.

В роботі запропоноване авторське бачення періодизації розвитку апеляційного провадження в Україні, що складається з шести етапів: перший – безапеляційний, характеризується тільки зародженням самого права та можливості перенесення розгляду справи до вищого судового органу чи намісника, що ним представлений, він тривав з давніх часів до середини ХVІІ ст.; другий – виникнення апеляційного провадження, був пов’язаний з добою Гетьманщини, починається з середини ХVІІ ст. до 1864 року; третій – основний розвиток інституту апеляційного провадження, оскільки вже детально регулювався Статутом кримінального судочинства, починаючи з 1864 р. до 1917 р.; четвертий – період створення української державності, невід’ємним елементом якої були спроби створення власної судової системи із запровадженням інституту апеляційного провадження, починаючи з 1917 р. до 1920 р.; п’ятий – пов’язаний з частковою рецепцією положень апеляційного провадження в радянську касаційну інстанцію, тривав з 1917 р. до 1991 р.; шостий – визнання Концепцією судово-правової реформи апеляційного провадження як окремої складової судової системи України, остаточне закріплення якої визнане ст. Конституції України та внесеними змінами до КПК України у 2001 р.

Розділ “Сутність апеляційного провадження” складається з двох підрозділів.

У підрозділі .1. “Поняття та юридична природа апеляційного провадження” з’ясовується поняття “апеляція” та “апеляційне провадження”, наводяться характерні ознаки, якими вони наділені.

Наведене авторське визначення поняття апеляційного провадження як певної процедури, порядку розгляду справи в апеляційному суді (суді другої інстанції), що ініціюється внесенням апеляційної скарги чи подання однією зі сторін процесу, незадоволеної прийнятим рішенням у справі, з метою перевірки його законності та обґрунтованості.

З’ясовано, що юридичну природу апеляційного провадження складає гарантована законом процедура, яка передбачає обов’язок суду після надходження апеляційної скарги (подання) прийняти справу до розгляду та вирішити її по суті й остаточно. У зв’язку з цим складовими елементами апеляційного провадження є: предмет апеляційного провадження; межі апеляційного провадження; суб’єкти апеляційного провадження; строки апеляційного провадження. Детально розкрито їх зміст.

Обґрунтовується, що апеляційне провадження являє собою якісно новий,
а не повторний розгляд справи та наводяться аргументи на користь такої позиції.

За доцільне вважається в окремій нормі КПК України визначити предмет апеляційного розгляду справи в такій редакції: “Предметом розгляду справи в апеляційному порядку є перевірка за апеляційними скаргами і поданнями законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідність його фактичним обставинам справи, на яких воно ґрунтується”.

У підрозділі .2. “Функціональне призначення апеляційного провадження” розглядається через призму функцій держави, судової влади і власного призначення апеляційного провадження як процедури перевірки судових рішень та самостійної стадії кримінального процесу.

Аналіз висвітлених у літературних джерелах поглядів учених дозволив зробити висновок про те, що функції апеляційного провадження як суду другої інстанції – це основні напрямки його діяльності, що виражають роль та призначення апеляційного провадження як в судовій системі України, так і в суспільстві. Апеляційне провадження виконує такі функції: контрольну і правовідновлюючу, правоохоронну та правозастосовчу.

З’ясовано, що сукупність завдань апеляційного провадження складають загальні завдання кримінального судочинства, передбачені ст. КПК України, що вирішуються на всіх стадіях кримінального процесу (в тому числі під час апеляційного провадження), а також безпосередні завдання апеляційного провадження як самостійної стадії, яка об’єднує певне коло процесуальних дій, спрямованих на досягнення самостійної мети.

Робиться висновок, що головним функціональним призначенням апеляційного провадження є нове дослідження всіх обставин справи з метою виявлення судових помилок, допущених судом першої інстанції, розгляд справи по суті апеляційних вимог шляхом перевірки законності та обґрунтованості прийнятого судового рішення.

Розділ “Завдання апеляційного провадження в системі кримінально-процесуальних стадій” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі .1. “Завдання апеляційного провадження як форми судового контролю за законністю та обґрунтованістю досудового розслідування” розглядаються процесуальні (процедурні) можливості виправлення помилок на досудовому розслідуванні.

Виходячи з аналізу вітчизняного законодавства, прийняті на досудовому розслідуванні рішення, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку поділяються на дві групи: а) на які у встановленому законом порядку може бути подана апеляційна скарга чи подання лише після їх оскарження до місцевого суду; б) прийняття яких віднесено до компетенції місцевого суду, як одного з різновидів судового контролю на досудовому розслідуванні, що підлягають апеляційному оскарженню.

Робиться висновок, що під час апеляційного провадження розгляду підлягає саме процесуальне рішення судді місцевого суду, що пов’язане з обмеженням прав (чи навпаки відмова у такому обмеженні), та матеріали кримінальної справи на яких цей висновок ґрунтується.

Крім того, рішення місцевого суду, на які можуть вноситись апеляційні скарги чи подання залежно від меж перевірки та кількості сторін, котрі беруть участь під час апеляційного провадження, можна поділити на дві групи.

Першу групу (спрощену) становлять рішення місцевого суду, що оскаржуються в порядку ч.  ст. , ч.  ст. та ч.  ст. КПК України.

Другу групу (змагальну) становлять рішення місцевого суду, що оскаржуються в порядку ст. , ч.  ст. , ч.  ст. , ч. ст. , ч.  ст. , ч.  ст. , ч.  ст. , ч.  ст. 236-2, ч.  ст. та п.  ст. КПК України.

Характерною ознакою першої групи є те, що під час апеляційного провадження перевіряється тільки законність та обґрунтованість наміру вчинити ці дії, самі ж дії ще не вчинені, тому предмет перевірки зводиться лише до законності підстав їх вчинення. У випадках, що становлять другу групу процесуальних рішень, які оскаржуються в апеляційному порядку, перевіряється як законність та обґрунтованість прийнятого рішення, так і дії посадових осіб під час проведення цих слідчих дій. Ширшим є і коло суб’єктів апеляційного оскарження та розгляду.

У підрозділі досліджені завдання апеляційного провадження при перевірці законності та обґрунтованості рішень місцевого суду, прийнятих на досудових стадіях кримінального судочинства. Як свідчить судова статистика за 2005 рік місцевими судами було винесено 50100 постанов за результатами розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, з них 3300 – оскаржено в апеляційному порядку. Вказані дані свідчать про посилення ролі апеляційної інстанції щодо захисту прав і законних інтересів громадян.

Дисертант приходить до висновку, що завдання апеляційного провадження під час перевірки постанови місцевого суду на досудовому розслідуванні полягають у з’ясуванні лише процесуальних питань та можливостей вчинення таких дій прокурором, слідчим і органом дізнання. Іншу самостійну групу питань утворюють порушення матеріального характеру, але останні можуть перевірятися лише після закінчення досудового розслідування.

У підрозділі .2. “Завдання апеляційного провадження при перевірці рішень суду першої інстанції” з’ясовуються завдання апеляційного провадження при перевірці рішень суду першої інстанції. При цьому, для більш якісного дослідження завдань всю діяльність суду першої інстанції розподілено на три самостійні етапи: перший – реалізується на стадії попереднього розгляду справи суддею; другий – під час розгляду справи по суті; третій – після прийняття кінцевого рішення. З метою систематизації було застосовано загальновизнаний підхід Р.С. Бєлкіна та В.П. Бахіна, відповідно до якого дві досудові стадії кримінального провадження поділяються на три етапи. Запропонований розподіл дозволяє зробити висновок, що на першому (під час попереднього розгляду справи суддею) та другому (під час розгляду справи по суті) етапах провадження у справі обсяг перевірки постанови чи ухвали суду не залежить від зазначених в апеляції доводів, тобто має “ревізійний” характер. На третьому ж етапі (після прийняття кінцевого рішення), коли предметом перевірки є вже кінцеве рішення прийняте за результатами розгляду справи по суті, доводи апелянта відіграють провідну роль і зобов’язують суд здійснити перевірку рішення саме в межах апеляційних вимог.

Крім того, пропонується внести окрему статтю до КПК України, яка б чітко визначила перелік постанов та ухвал суду, що можуть бути оскаржені окремо від вироку, як це зроблено у ст. ЦПК України “Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду”. З такою думкою погоджується 88,9 % опитаних автором респондентів.

У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність розширення кола рішень суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від вироку, а саме постанови (ухвали) про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу відповідно до п. ч. ст. і ст. КПК України та інші постанови (ухвали) суду, винесені на підставі п.п. , 3, 4, 5, 7, 8, 9 ч. ст. і ст.ст. , 278, 279, 289 КПК України.

Робиться висновок про те, що на першому та другому етапах перевірка всіх постанов (ухвал) суду в апеляційній інстанції буде мати як загальний, так і індивідуальний характер. До загального дисертант відносить перевірку цих рішень на їх законність та обґрунтованість. До індивідуального дисертант відносить окреме коло питань щодо заходів процесуального примусу.

Тому цілком логічно випливає висновок, що в апеляційній інстанції на засудженого поширює свою дію презумпція порушення його інтересів.

Дисертант, з’ясовуючи обсяги дослідження матеріалів справи апеляційним судом, пропонує власну класифікацію судової діяльності, розподіляючи її на дві групи: перша пов’язана з процесуальними межами дослідження доказів, їх перевіркою та оцінкою, що випливає зі змісту ст. КПК України; до другої відносить фактичну можливість меж пізнання матеріалів кримінальної справи, яка завжди є значно ширшою за обсягом, доповнює процесуальне дослідження та може певним чином (на психологічному рівні) впливати на внутрішнє переконання судді при винесенні рішення.

У підрозділі .3. “Співвідношення моделей апеляційного та касаційного провадження” з’ясовуються історично сталі моделі апеляційного та касаційного провадження, що відображені в КПК України.

Дисертант приходить до висновку, що коли право оскарження рішення суду виникає на стадіях порушення кримінальної справи, досудового розслідування та попереднього розгляду справи суддею, а також на стадії судового розгляду до винесення кінцевого рішення, то мова йде про вищу форму судового контролю, яку здійснює апеляційна інстанція, оскільки вона не охоплюється всіма положеннями стадії апеляційного провадження, а вказана процедура перевірки здійснюється з певними обмеженням відповідно до ст. КПК України. Коли ж мова йде про оскарження кінцевого рішення суду, то можна стверджувати, що тут бере свій початок стадія апеляційного провадження, де розгляд справи здійснюється без зазначених у главі КПК України винятків. Провадження може бути двох видів: спрощене та змагальне.

Автором розроблено та обґрунтовано використання спеціального понятійного апарату, коли мова йде про апеляційне та касаційне провадження, а саме вживання понять термінів “перегляд”, “перевірка” та “розгляд”, з’ясовується їх етимологічний зміст і функціональне призначення.

Зроблено висновки про наявність спільних та відмінних рис апеляційного і касаційного провадження. Спільними рисами між ними є: – самостійність форм відправлення правосуддя у кримінальних справах; – єдність цілей та засад здійснення зазначених видів провадження; – як самостійні форми перегляду судових рішень вони також мають спільні та безпосередні завдання; – підставами для ініціювання апеляційного і касаційного провадження є тільки письмові скарги та подання суб'єктів кримінального судочинства, власна ініціатива суду щодо початку перевірки судового рішення відсутня; – обсяг перевірки рішення суду в обох провадженнях визначається лише вимогами скарги чи подання, ревізійний характер перевірки відсутній; – однакова можливість за результатами розгляду справи відновити провадження у ній з певної стадії кримінального процесу.

Відмінними рисами апеляційного та касаційного провадження є: – види об’єктів оскарження до апеляційної і касаційної інстанції, а також набрання чи не набрання рішеннями законної сили; – строки оскарження, які залежать від виду оскарженого судового рішення; – різниця в обсязі перевірки справи, враховуючи можливість апеляційного суду проводити судове слідство; – підстави для скасування судового рішення в апеляційній інстанції є значно ширші, оскільки вони включають не лише порушення вимог процесуального чи матеріального закону (ст.ст. КПК України), але й враховують нез’ясування фактичних обставин справи (ст.ст. КПК України); – за результатами розгляду справи в апеляційному суді може бути прийняте власне рішення, яке погіршує становище засудженого, касаційна ж інстанція за результатами розгляду справи погіршити становище засудженого не може, а повинна скасувати судове рішення та повернути справу на новий судовий розгляд до суду першої чи другої інстанції або на додаткове розслідування.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки процесуальних проблем співвідношення апеляційного провадження з іншими стадіями кримінального процесу. Одержані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальших досліджень апеляційного провадження як стадії кримінального процесу та інституту захисту прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу. Основними результатами дослідження є наступні висновки:

1. Аналізуючи процес зародження та розвитку інституту апеляційного провадження, ми виділили шість історичних етапів розвитку законодавства, що визначали порядок апеляційного провадження в Україні: а) безапеляційний, який тривав з давніх часів до середини ХVІІ ст.; б) виникнення апеляційного провадження (з середини ХVІІ ст. до 1864 р.); в) основний розвиток апеляційного провадження (з 1864 р. до 1917 р.); г) період створення української державності
(з 1917 р. до 1920 р.); д) рецепція положень апеляційного провадження в радянське касаційне провадження (з 1917 р. до 1991 р.); е) визнання Концепцією судово-правової реформи апеляційного провадження як окремої складової судової системи України, остаточне закріплення якої визнане ст. Конституції України та внесеними змінами до КПК України у 2001 р.

2. Запропоноване авторське визначення понять “апеляція” та “апеляційне провадження” і наведено різницю між цими поняттями. Апеляція має такі ознаки: це право, що розглядається як вид звернення; для неї встановлена певна форма та зміст (як до певного виду звернення); виникнення такого права зумовлене початком перебігу апеляційного строку (після винесення рішення місцевого суду); встановлене чітке коло суб’єктів, які мають таке право; подається до відповідного суб’єкта (суду) з метою оскарження судового рішення.

Апеляційне провадження включає наступні ознаки: певна послідовність дій, чітко регламентованих законодавством; залучення певного кола суб’єктів (під час його проведення); надання цим суб’єктам певного кола прав (подати зустрічну апеляцію чи заперечення на неї, надавати додаткові докази та вносити клопотання); обов’язкова наявність кінцевого результату – прийняття власного рішення.

3. Сукупність завдань апеляційного провадження, крім загальних завдань кримінального судочинства, передбачених ст.  КПК України, складають безпосередні завдання апеляційного провадження як самостійної стадії, що об’єднує певне коло процесуальних дій, спрямованих на досягнення самостійної мети: 1) перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, винесених судами першої інстанції, що забезпечує дотримання та правильне застосування кримінального і кримінально-процесуального закону нижчестоящими судами; 2) додаткова гарантія сторонам процесу дотримання їх прав та законних інтересів; 3) здійснення керівництва та контролю за діяльністю судів першої інстанції.

4. Виходячи із загального поняття функції як головного напрямку діяльності, можна стверджувати, що функції апеляційного провадження як суду другої інстанції – це основні напрямки його діяльності, що виражають роль та призначення апеляційного провадження як в судовій системі України, так і в суспільстві. Апеляційне провадження виконує такі функції:–

контрольну та правовідновлювальну;–

правоохоронну та правозастосовчу.

Функціональне призначення апеляційного провадження полягає у таких двох значеннях: як процедури перевірки рішень суду та як стадії кримінального процесу.

5. Можливість апеляційного оскарження на досудовому слідстві ми розглядаємо як вищу форму судового контролю досудових перевірок, яка надає можливість особі не погодитись навіть з рішенням суду, що прийняте всупереч її інтересам, та апелювати до вищої судової інстанції. У разі, коли відповідне процесуальне рішення лише ініціюється посадовою особою органів дізнання чи слідства, а прийняття останнього відведено до виключної компетенції суду першої інстанції, вже від самого початку надається подвійна можливість перевірки законності та обґрунтованості вчинення цих дій.

6. Для якісного дослідження завдань апеляційного провадження за рішеннями суду першої інстанції, після надходження справи з обвинувальним висновком до суду, всю діяльність суду розподілено на три самостійні етапи: перший – реалізується на стадії попереднього розгляду справи суддею; другий – під час розгляду справи по суті; третій – після прийняття кінцевого рішення.

7. Системний аналіз глав та 30 КПК України дав нам можливість розглядати апеляційне провадження як вищу форму судового контролю на досудових та судових стадіях у вигляді перевірки рішень суду, що оскаржуються на підставі ч. ст. КПК України, їх перевірка здійснюється за правилами ст. “Порядок перевірки ухвал суду і постанов судді” КПК України. У випадку оскарження рішень суду на підставі ч. ст. КПК України, на нашу думку, слід говорити про апеляційне провадження як форму судового розгляду, що реалізується повною мірою в самостійній стадії кримінального процесу – апеляційному провадженні.

8. Запропонований в дисертації комплекс змін та доповнень до кримінально-процесуального законодавства України повинен забезпечити якісне функціонування апеляційного провадження. У зв’язку з цим доцільно:– 

доповнити КПК України статтею “Клопотання про виключення доказів”, в якій зазначити, що під час попереднього розгляду справи суддею сторони можуть заявити клопотання про виключення будь-якого доказу з переліку доказів, зазначених в обвинувальному висновку, на тій підставі, що його отримано з порушенням вимог кримінально-процесуального закону;– 

закріпити в КПК України поняття предмета апеляційного та касаційного провадження, що допоможе чітко визначити завдання і межі перевірки рішень суду;– 

розширити повноваження апеляційної інстанції щодо права винесення власного рішення навіть з можливістю погіршення становища засудженого, окрім одного випадку, коли ним подана апеляційна скарга;– 

скасувати інститут повернення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції;– 

обмежити інститут повернення справи прокурору для провадження додаткового розслідування лише випадком збільшення обсягів обвинувачення;– 

підвищити вимоги до додаткових матеріалів, що можуть подаватися до апеляційної та касаційної інстанції, обмежити їх лише письмовими документами;– 

підвищити вимоги до апеляційних та касаційних скарг обов’язковою вказівкою на те, в якому обсязі повинна здійснюватись перевірка рішення (частково чи повно).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сліпченко В.І. Апеляційна інстанція як процесуальна гарантія захисту прав і свобод людини // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. – № . – С. .

2. Сліпченко В.І. Сутність та юридична природа апеляційної інстанції // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2004. – № . – С. .

3. Сліпченко В.І. Проблеми апеляційного оскарження обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 30. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. .

4. Сліпченко В.І. Об’єктивні, суб’єктивні та формальні передумови виникнення права на апеляційне оскарження вироку місцевого суду // Вісник Запорізького юридичного інституту ДДУВС. 2006. № . – С. .

5. Сліпченко В.І. Окремі аспекти проведення судово-правової реформи в Україні // Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2003. – Ч. . – С. .

6. Сліпченко В.І. Проблемні аспекти апеляційного оскарження судових рішень в умовах судово-правової реформи в Україні // Актуальні проблеми кримінального судочинства України: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Донецьк: ДЮІ, 2004 – С. .

7. Сліпченко В.І. Виправлення судової помилки в апеляційному провадженні у кримінальних справах // Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2004. – Ч. . – С. .

8. Сліпченко В.І. Проблемні аспекти оскарження застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту // Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2005. – Ч. . – С. .

9. Сліпченко В.І. Правові підстави використання практики Європейського суду з прав людини під час здійснення кримінального судочинства в Україні // Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Запоріжжя: Юридичний інститут ДДУВС, 2006. – Ч. 2. – С. .

АНОТАЦІЯ

Сліпченко В.І. Апеляційне провадження в системі кримінально-процесуальних стадій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2007.

Дисертація є дослідженням, у якому на монографічному рівні комплексно вивчено актуальні, теоретичні й практичні проблеми апеляційного провадження в кримінальному судочинстві України.

У дисертації досліджуються питання вітчизняного та зарубіжного досвіду законодавчого регулювання апеляційної перевірки рішень суду першої інстанції. З’ясовуються соціально-правові передумови відродження суду апеляційної інстанції та висвітлюється сутність і значення інституту апеляційного провадження, його місце в системі контрольних функцій кримінального судочинства. Обґрунтовано відмінності між поняттями апеляція та апеляційне провадження, наведено їх самостійні визначення та характерні ознаки. Визначаються завдання апеляційного провадження в системі кримінально-процесуальних стадій та порівнюються моделі апеляційного і касаційного провадження. З’ясовується стан судової практики апеляційного оскарження рішень суду першої інстанції, вносяться пропозицій щодо покращення процедури перевірки рішень суду першої інстанції, оптимізації діяльності апеляційних судів. Сформульовано авторське бачення на вищевказані проблеми.

Внесені науково-обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Ключові слова: апеляційне провадження, апеляція, апеляційний суд, оскарження рішень суду, вирок, скасування та зміна вироку, судовий контроль, завдання апеляційного провадження, стадії кримінального процесу.

АННОТАЦИЯ

Слипченко В.И. Апелляционное производство в системе уголовно-процессуальных стадий. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2007.

Диссертация посвящена актуальным, теоретическим и практическим проблемам апелляционного производства в уголовном процессе Украины. Определена его суть, структура и взаимосвязь с другими стадиями уголовного процесса.

Рассмотрены вопросы отечественной и зарубежной истории возникновения и развития апелляционного производства, на основе чего автор предлагает собственный вариант периодизации развития и становления апелляционного производства в Украине. Для более детального изучения юридической природы апелляционного производства в диссертации автором рассматриваются такие его элементы как предмет и границы апелляционного производства, а также субъекты и сроки апелляционного производства, при этом они не тождественны элементам апелляционного обжалования. Рассмотрены функции судебной власти, а также установлено функциональное назначение апелляционного производства как самостоятельной стадии уголовного процесса и формы обжалования судебных решений. В связи с чем на апелляционное производство возложено выполнение контрольной и правовосстановительной, а также правоохранительной и правоприменительной функции.

Детально изучены и рассматриваются возможные варианты судебного контроля как на досудебном производстве, так и в суде первой инстанции. Предложено расширить объекты судебного контроля и внесены предложения по улучшению процедуры проверки судебных решений в апелляционной инстанции. Диссертантом разделена процедура рассмотрения дел в апелляционной инстанции на упрощенную и состязательную. Сравниваются модели апелляционного и кассационного производства, приведены их общие и отличительные черты.

В работе исследуются пределы рассмотрения дела в апелляционном суде, которые разделяются автором на процессуальные и фактические. Расширено понятие предмета апелляционного производства и обосновывается необходимость его закрепления в отдельной статье УПК Украины. Указывается