МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ

І ТОРГІВЛІ імені МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

ТАРАДАЙКО Дмитро Олександрович

УДК 330.341.1:336.02

ВЕНЧУРНЕ ІНВЕСТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність 08.00.03 – Економіка

та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Чернега Оксана Богданівна,

Донецький національний університет економіки

і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського,

завідувач кафедри міжнародної економіки.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Аптекар Савелій Семенович,

Донецький національний університет економіки

і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського,

завідувач кафедри інвестиційної діяльності

кандидат економічних наук

Лазарєва Євгенія В’ячеславівна,

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних

досліджень НАН України (м. Одеса), старший науковий

співробітник відділу розвитку підприємництва.

Захист дисертації відбудеться 11 вересня о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.055.01 Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за адресою: 83050, м. Донецьк, вул. Щорса, 31.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 30.

Автореферат розісланий 8 серпня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Виноградова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі цивілізаційного розвитку інновації перетворилися на домінуючий фактор прогресу суспільства і підвищення конкурентоспроможності економічних агентів, найбільш повного задоволення потреб, раціонального розподілу світового доходу. Важливою проблемою формування і реалізації інноваційної моделі розвитку економіки є інвестиційне забезпечення розробки й освоєння інновацій.

Світовий досвід свідчить, що одним із найбільш дієвих механізмів інтенсифікації інноваційної діяльності в умовах ринкового господарювання є розширення обсягів венчурних інвестицій та формування системи венчурного інвестування в рамках національної інноваційної системи й економіки в цілому.

Істотний внесок у дослідження ролі та значення інновацій в економічному розвитку, обґрунтування специфіки інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності зробили наукові праці Д. Белла, Дж. Ван Дайна, К. Вікселя, Дж. К. Гелбрейта, Р. Канна, Г. Каселя, Дж. М. Кейнса, А. Клайнкнехта, Дж. М. Кларка, С. Кузнеця, К. Маркса, А. Маршала, Г. Менша, Б. Твіса, Дж. Тобіна, О. Тофлера, М. Туган-Барановського, П. Самуельсона, І. Фішера, А. Шпітгофа, Й. Шумпетера та ін.

Проблемам та особливостям інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та функціонування венчурного капіталу присвячено праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких: В. Амітан, Л. Антонюк, С. Аптекар, А. Батура, Б. Буркинський, П. Гулькін, А. Дагаєв, І. Дворжак, В. Денисюк, П. Джонсон, П. Друкер, С. Ємельянов, Н. Іванова, П. Ковалишин, С. Комлев, Т. Косова, Я. Кочишова, Л. Купріянов, А. Кучеров, Н. Лайанг, Є. Лазарєва, М. Мермонт, Г. Орлова, А. Поручник, С. Прауз, П. Прохазка, І. Рудакова, Дж. Сабарінатха, А. Садєков, Л. Федулова, Н. Фролова, Х. Чесброу, М. Чумаченко, М. Шарко та ін.

Більшість досліджень спрямовано на виявлення тенденцій розвитку венчурного інвестування, обґрунтування його місця у національній інноваційній системі, оцінку правових аспектів інвестиційного забезпечення інноваційних процесів. Разом із тим організаційні аспекти венчурного інвестування залишаються недостатньо систематизованими і науково обґрунтованими. Усе вищезазначене обумовило вибір теми дисертації, визначило її мету, завдання і зміст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, а саме держбюджетної теми Д-2004-13 “Удосконалення механізму інтеграції України в систему міжнародного поділу праці” (2004-2006 рр., номер державної реєстрації 0105U006246), у межах якої автором зроблено аналіз венчурного інвестування інноваційної діяльності в Україні та запропоновано напрями удосконалення його організації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методичних основ венчурного інвестування інноваційної діяльності та розробка заходів щодо удосконалення його організаційно-управлінського забезпечення.

Відповідно до мети дослідження було поставлено і вирішено такі завдання:

дослідження теоретичних основ інвестиційного забезпечення інноваційного процесу;

аналіз сутності венчурного інвестування, а також його ролі та місця у національній інноваційній системі;

дослідження теоретичних засад венчурного підприємництва;

дослідження досвіду венчурного підприємництва й організації системи венчурного інвестування у країнах англосаксонської моделі;

аналіз особливостей венчурного інвестування у країнах японсько-німецької моделі та країнах із перехідною економікою;

оцінка специфіки розвитку й особливостей венчурного інвестування в Україні;

розробка концептуальних засад венчурного режиму інноваційної діяльності;

розробка напрямів удосконалення організації венчурного інвестування на регіональному рівні та в межах національної інноваційної системи.

Об'єктом дослідження є процеси інвестування інноваційної діяльності.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та організаційно-економічні основи венчурного інвестування інноваційної діяльності.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основами дисертаційної роботи є положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо проблем інвестування інноваційних процесів. Методологія дослідження базується на діалектичному методі наукового пізнання і загальнонаукових методах гносеології: теоретичного узагальнення, індукції та дедукції, системного аналізу й синтезу (для дослідження сутності та закономірностей венчурного інвестування); статистичного аналізу (для дослідження особливостей венчурного інвестування у країнах англосаксонської, японсько-німецької моделей та в Україні); економічного моделювання (для розробки моделей венчурного інвестування, регіонального управління процесами венчурного інвестування, комплексно-інтеграційної та факторної моделей організації венчурного інвестування); порівняльного аналізу (для встановлення особливостей венчурного інвестування у країнах англосаксонської та японсько-німецької моделей); структурно-функціонального аналізу (для дослідження ринку венчурного капіталу); групування (для аналізу організаційно-правових форм венчурного інвестування). У процесі дослідження використано принципи системного підходу і концепцію циклічного розвитку економічних систем для обґрунтування субстанції венчурного інвестування інноваційної діяльності, метод структурного аналізу організаційно-економічного механізму венчурного інвестування в рамках інноваційних систем.

Інформаційною основою роботи є звіти й аналітичні публікації міжнародних організацій, статистичні дані Державного комітету статистики України, закони України, укази Президента України, нормативно-правові акти й офіційні статистичні матеріали інших країн, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в поглибленні теоретичних і методичних положень щодо удосконалення процесів венчурного інвестування інноваційної діяльності.

Уперше:

обґрунтовано концептуальні положення венчурного режиму інноваційної діяльності, під яким розуміється порядок інвестування високоризикових інноваційних проектів спеціалізованими венчурними організаціями, які інтегровані з інфраструктурними елементами національної інноваційної системи, а також розроблено складові цього режиму: механізми розподілу інвестиційних ресурсів; фінансове забезпечення; системи страхування та гарантій, ризик-менеджменту, експертизи та моніторингу;

удосконалено:

класифікацію форм венчурного підприємництва на основі диференціації за низкою критеріїв (часові параметри функціонування, організаційно-правова форма, джерело надходження коштів, національна приналежність, напрям діяльності, мета створення), що дозволяє виявити особливості його функціонування в рамках національної (регіональної) інноваційної системи та розширити типологію донорів і акцепторів венчурного капіталу;

механізм регіонального управління процесами венчурного інвестування з виділенням моделей: активного втручання (вага регіональної влади перманентно зростає за всіма напрямами), децентралізованої (роль регіональної влади зводиться до координації діяльності регіонального ринку венчурного капіталу) і змішаної, а також визначено їх переваги, недоліки і результуючі характеристики;

комплексно-інтеграційну модель організації венчурного інвестування, що передбачає гармонійне проведення, з одного боку, вертикальної та горизонтальної інтеграції інвесторів і суб’єктів інноваційної діяльності, а з іншого – структурної, функціональної та інституціональної інтеграції венчурного сегмента в економічну й інноваційну систему країни (регіону);

дістало подальшого розвитку:

визначення системи венчурного інвестування, під якою запропоновано розуміти сукупність взаємозв'язаних інститутів, що на підставі реалізації прямих і зворотних зв’язків між економічними агентами, які реалізують інноваційні проекти і надають інвестиційні ресурси, утворюють сферу інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності, виступаючи ланкою національної інноваційної системи, і знаходяться під впливом глобального середовища і державних інститутів, що регулюють їх діяльність;

обґрунтування характерних рис і особливостей венчурного інвестування з урахуванням таких ознак, як: тип інвестування, природа доходу, консолідація різних видів підприємництва, функціональна спрямованість, місце у національній інноваційній системі тощо;

обґрунтування особливостей венчурного інвестування у країнах англосаксонської та японсько-німецької моделей на підставі компаративного аналізу венчурного підприємництва та характеристик національних моделей інноваційного процесу, що дозволило встановити універсальні принципи та особливості сучасного венчурингу (розвиток квазіризикових і неризикових напрямів інвестування; поява комбінованих форм венчурних інвестицій; поглиблення функціональної спеціалізації; транснаціоналізація венчурного капіталу), і визначення національних особливостей венчурного інвестування в Україні, серед яких широка: технологічна і функціональна спеціалізація венчурних організацій, орієнтація переважно на фінансування розширення та реструктуризації компаній, неінноваційна спрямованість інвестицій, значна тривалість реалізації проектів, превалювання іноземного капіталу, слабка інтеграція у систему інноваційної інфраструктури.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці науково-практичних положень і рекомендацій щодо удосконалення організації венчурного інвестування на рівні регіону і національної економіки.

Практичне значення мають такі результати дослідження: рекомендації щодо формування венчурного режиму інноваційної діяльності; механізм регіонального управління процесами венчурного інвестування з виділенням моделей активного втручання, децентралізованої та змішаної; комплексно-інтеграційна модель організації венчурного інвестування на національному (регіональному) рівні.

Науково-практичні положення, рекомендації та пропозиції, розроблені й викладені у дисертації, упроваджено у практичну діяльність Головного управління з питань європейської інтеграції, зовнішніх відносин та залучення інвестицій Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 780/1 від 09.11.2006 р.) – заходи щодо розвитку інноваційного підприємництва та інноваційної інфраструктури; Донецької торгово-промислової палати (довідка № 571/01.10 від 26.03.2007 р.) – розробка напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму функціонування венчурного капіталу в межах інноваційних систем.

Матеріали дослідження використано у навчальному процесі кафедри “Міжнародна економіка” Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського при викладанні дисциплін “Міжнародна економіка”, “Глобалізація економіки і міжнародний інноваційний процес” (довідка № 08.19/1867 від 08.09.2006 р.), при виконанні курсових і дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача. Усі результати, які викладено у дисертаційній роботі, отримано здобувачем самостійно і знайшли відображення в опублікованих працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення проведеного дослідження доповідалися, обговорювалися й одержали позитивну оцінку на таких конференціях і семінарах: на міжнародній науково-практичній конференції “Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Ялта, 2005 р.); XV міжнародній науково-технічній конференції “Стратегічний розвиток регіону – економічне зростання та інтеграція” (м. Чернівці, 2006 р.); III міжнародній науково-практичній конференції “Теория и практика экономики и предпринимательства” (м. Алушта, 2006 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і залучення інноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Святогірськ, 2006 р.).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 9 одноосібних наукових праць загальним обсягом 3,92 д.а., у тому числі 5 публікацій у фахових наукових виданнях загальним обсягом 2,26 д.а.

Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (189 джерел) і додатків. Основний зміст викладено на 180 сторінках. Дисертація містить 19 таблиць, 18 рисунків (з них 4 таблиці і 5 рисунків займають 10 окремих сторінок), 10 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДІСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, відображено апробацію результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи венчурного інвестування і підприємництва” проаналізовано теоретичні основи інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності, досліджено сутність венчурного інвестування та його місце у національній інноваційній системі, установлено сутність венчурного підприємництва.

Ретроспективний аналіз економічних шкіл (класична і неокласична, усі течії кейнсіанства, інституціоналізм і неоінституціоналізм, марксизм), окремих теорій (довгих хвиль в економіці, індустріального, постіндустріального й інформаційного суспільства, теорія стадій тощо) і концепцій (індустріальної політики, інноваційного детермінізму, технократичного оптимізму тощо) дозволив обґрунтувати необхідність перманентного зростання обсягів фінансування інноваційної діяльності з метою досягнення сталого економічного розвитку, виявити органічний взаємозв'язок матеріалізації наукових знань і процесів інвестування, ідентифікувати інноваційне підприємництво як вирішальний чинник підвищення добробуту нації, установити об’єктивність тенденції зростання потреб в інвестиційних ресурсах в умовах глобалізації.

Розробка і впровадження інновацій пов'язані із високим рівнем невизначеності, яка обмежує можливості залучення інвестицій. Розвиток венчурного інвестування, механізм якого дозволяє одержати надприбутки за рахунок реалізації ризикових інноваційних проектів, стає базою для формування інноваційної моделі зростання економіки та стимулює інноваційну діяльність.

Удосконалено визначення системи венчурного інвестування, під якою запропоновано розуміти сукупність взаємозв'язаних інститутів, що на підставі реалізації прямих і зворотних зв’язків між економічними агентами, які реалізують інноваційні проекти й надають інвестиційні ресурси, утворюють сферу інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності, виступаючи ланкою національної інноваційної системи, і знаходяться під впливом глобального середовища і державних інститутів, що регулюють їх діяльність. У межах системи венчурного інвестування (рис. 1) виникають певні організаційно-правові форми і механізми акумуляції коштів та використання їх для фінансування інноваційної діяльності, що забезпечується відповідним інституційним середовищем.

Рис. 1. Національна система венчурного інвестування

Система венчурного інвестування виконує низку важливих функцій: ресурсне забезпечення і консолідація суб'єктів інноваційної діяльності; мотивація і стимулювання економічних агентів; прискорення інноваційного процесу і НТП; поліпшення захисту інтелектуальної власності; перерозподіл ризику інвестування інноваційної діяльності.

Аналіз різних типів інноваційних компаній (seed; start; early stage; expansion), які отримують інвестиції, та форм венчурних інвестицій (bridge financing; management buy-out; turnaround; replacement capital) дозволив установити особливості венчурного інвестування з урахуванням таких ознак, як: тип інвестування, роль в економіці, природа доходу, консолідація різних видів підприємництва, функціональна спрямованість, місце у національній інноваційній системі, місце системи венчурного інвестування у національній економіці, роль в інтернаціоналізації національної економіки.

Інституціоналізація сфери обігу венчурних інвестицій призвела до формування ринку венчурного капіталу, який виступає елементом фінансово-засновницького блоку інноваційної інфраструктури і важливою ланкою інфраструктури трансферту технологій. Виявлено циклічний характер функціонування і розвитку ринку венчурного капіталу, а також його схильність до внутрішніх циклічних криз і спекуляцій.

У результаті аналізу венчурного підприємництва розроблена класифікація його форм (рис. 2), що дозволило розширити типологію донорів і акцепторів венчурного капіталу.

Рис. 2. Класифікація форм венчурного підприємництва

Кожна класифікаційна група охарактеризована з урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку венчурного інвестування. Практика використання венчурного капіталу постійно змінюється, однак безперечним є створення в рамках системи венчурного інвестування специфічного інтелектуального, інформаційного та інституційно-правового середовища реалізації інноваційних проектів.

У другому розділі “Аналіз венчурного підприємництва” проаналізовано досвід венчурного підприємництва у країнах англосаксонської моделі, досліджено венчурне інвестування у країнах японсько-німецької моделі та країнах із перехідною економікою, виявлено особливості венчурного інвестування в Україні.

Англосаксонська модель венчурного інвестування (США, Канада, Великобританія) ґрунтується на розвиненому фондовому ринку та участі численних інституційних та індивідуальних інвесторів у фінансуванні інноваційної діяльності. Дослідження історії та передумов виникнення венчурного підприємництва дозволило встановити вирішальні чинники його активізації: кризові явища у сфері інноваційної діяльності великих корпорацій; виникнення малих інноваційних фірм; поглиблення взаємодії малого і великого бізнесу; диверсифікація механізмів інвестування малих інноваційних фірм й ін.

Для країн англосаксонської моделі є характерним максимально широке коло інвесторів, формуючих ризиковий капітал. У США більше 70-75% венчурного капіталу створюють пенсійні та інші фонди, а також пожертвування індивідуальних вкладників, у Канаді основними джерелами фінансових ресурсів виступають пенсійні фонди і фонди заощаджень профспілок. Структура національних ринків венчурного капіталу має певні (за джерелами капіталу, за групами венчурних структур тощо) відмінності, які зумовлені особливостями фінансової та інноваційної систем.

Досліджено сутнісні характеристики різних форм корпоративного венчурного підприємництва (пайовий, “внутрішній” та “зовнішній” венчур), що дозволило встановити їх переваги і недоліки, чинники, що сприяють підвищенню ефективності. Обґрунтовано об’єктивність процесу реформування інноваційних підрозділів промислових корпорацій.

Установлено, що венчурне інвестування за останні десятиріччя відчуло декілька спадів і підйомів, пов'язаних із циклами інновацій і економіки в цілому. На сьогоднішній день у США функціонують більше 900 венчурних компаній і фондів (1998 р. – 850), які щорічно вкладають більше 35 млрд. дол. в інноваційні проекти. У цілому впродовж останнього десятиріччя на частку США припадало близько 3/4 усього обсягу світового ринку венчурного капіталу.

Аналіз національних особливостей функціонування і розвитку системи венчурного інвестування у США, Канаді та Великобританії дозволив виявити вирішальне значення спеціальної інфраструктури (страхові компанії, аудиторські та екаутингові фірми, науково-технічні біржі, інжинірингові та консалтингові компанії, інноваційні бізнес-центри тощо) у підвищенні ефективності інноваційних процесів, а також відмітити зосередження основної частини венчурного інвестування у центрах інноваційної діяльності (наукових центрах, університетах, територіальних агломераціях інноваційної інфраструктури), де налагоджено механізми пошуку перспективних проектів і розвинена система комунікацій. До того ж характерною рисою, яка притаманна країнам англосаксонської моделі, є висока концентрація венчурного капіталу у певних регіонах країни, які є лідерами за інтенсивністю інноваційного процесу. У США 33% венчурних інвестицій зосереджено у Силіконовій долині; у Канаді лідирує провінція Онтаріо (понад 45% ризикоінвестиції).

Дослідження цілей і форм державної підтримки венчурного інвестування, інституційного забезпечення, інноваційної інфраструктури, інструментів регулювання ринку венчурного капіталу дозволило встановити велику різноманітність напрямів і механізмів регулювання системи венчурного інвестування, поступове розширення державної участі, поглиблення інтеграції сегментів національної інноваційної системи, підвищення ефективності приватно-державного партнерства, посилення процесів регулювання на регіональному рівні та розширення кількості національних інноваційних програм.

Венчурне інвестування посідає важливе місце в інноваційному процесі країн ЄС та Японії. Японсько-німецька модель венчурного інвестування характеризується вирішальним впливом на процеси інвестування великих кредитно-фінансових установ, корпорацій, держави. На початку ХХІ ст. в Європі налічується понад 500 венчурних фондів (20 країн і 17 національних асоціацій), функціонує Європейська асоціація прямих приватних інвестицій і венчурного капіталу, яка поширює свою діяльність на країни Центральної та Східної Європи. За останнє десятиріччя спостерігаються значні темпи зростання венчурного сектору. У 2004 р. обсяг європейських венчурних інвестицій досяг близько 10,3 млрд. євро (1997 р. – 9,6 млрд. євро).

Японсько-німецька модель венчурного інвестування має специфічні риси: спостерігається орієнтація на інноваційні проекти, ризик реалізації яких мінімальний, а також на проекти, реалізація яких не пов’язана з інноваціями; стабільно високою є роль і участь держави; спостерігається незначне залучення коштів населення; венчурні компанії концентруються у технополісах і паркових структурах. У розвитку систем венчурного інвестування країн японсько-німецької моделі визначаючу роль зіграла держава, надаючи істотні пільги, фінансову й організаційну підтримку венчурним інститутам. Обсяги венчурного капіталу нарощуються через спеціалізовані програми підтримки малого бізнесу, де держава виступає основним акціонером і гарантом, робить пайові внески у венчурні фонди різних форм власності, що органічно пов'язане із розвитком приватно-державного партнерства.

На основі компаративного аналізу встановлено відмінності англосаксонської та японсько-німецької моделей (орієнтація на певні стадії реалізації проектів та розвитку інноваційних фірм; механізми державного регулювання; зв'язок із великим бізнесом; контроль із боку інституціональних інвесторів; конфігурації розвитку корпоративного венчурингу та ін.), що дозволило виділити універсальні принципи й особливості сучасного венчурингу (розвиток квазіризикових і неризикових напрямів інвестування; поява комбінованих форм інвестицій; поглиблення функціональної спеціалізації; транснаціоналізація венчурного капіталу тощо).

Виявлено особливості венчурного інвестування у країнах із перехідною економікою (концентрація капіталу для реалізації проектів у традиційних галузях, функціональна орієнтація, користування специфічними методами інвестування, значна роль держави і зарубіжних інвесторів у формуванні венчурного капіталу тощо), які пов’язані з особливостями трансформаційного періоду, низьким рівнем розвитку інноваційної інфраструктури та недостатнім інституційно-правовим забезпеченням.

За останні роки в Україні намітилися позитивні зрушення у розвитку інноваційного сектору. Серед найбільш важливих перешкод інтенсифікації інноваційної діяльності в Україні є недостатність обсягів її фінансування (рис. 3), у тому числі незначне використання венчурного капіталу.

До 2005 р. в Україні функціонувало 50 венчурних фондів, які залучили більше 2,5 млн. грн. інвестицій. Станом на початок 2007 р. у країні було зареєстровано понад 360 венчурних фондів. Основними агентами венчурного інвестування в Україні є закордонні фонди та фонди з іноземним капіталом, які здійснюють інвестиції у базові (переважно) і новітні галузі національної економіки. В Україні створена Асоціація венчурного капіталу і Українська асоціація інвестиційного бізнесу, які сприяють розширенню венчурного інвестування. Спостерігається стрімке зростання венчурних інститутів спільного інвестування.

Рис. 3. Динаміка основних показників фінансування інноваційної діяльності в Україні

(у фактичних цінах)

Виявлено характерні риси моделі венчурного інвестування, що формується в Україні (широка технологічна і функціональна спеціалізація венчурних організацій, орієнтація переважно на фінансування розширення та реструктуризації компаній, неінноваційна спрямованість інвестицій, значна тривалість реалізації проектів, превалювання іноземного капіталу, фактична відсутність корпоративного венчурного капіталу тощо), які не відповідають вимогам сталого розвитку інноваційного сектору. За останні роки намітилися певні позитивні тенденції: спостерігається поступова переорієнтація на інвестування високотехнологічних проектів, збільшуються обсяги національного венчурного капіталу, з'явилися досвід інвестування і кваліфіковані фахівці інвестиційного ринку, поступово формуються необхідні елементи індустрії венчурного капіталу (керуючі компанії, мережі фондів, фінансові посередники). У цьому контексті встановлено сприятливі та несприятливі фактори розвитку венчурного інвестування в Україні.

У третьому розділі “Удосконалення системи венчурного інвестування в Україні” обґрунтовано концептуальні положення венчурного режиму інноваційної діяльності, визначено напрями вдосконалення організації венчурного інвестування на регіональному рівні, запропоновано заходи щодо удосконалення організаційно-економічного механізму венчурного інвестування.

На підставі аналізу особливостей національної інноваційної системи і досвіду розвинутих країн світу обґрунтовано концептуальні положення венчурного режиму інноваційної діяльності, під яким розуміється порядок інвестування високоризикових інноваційних проектів спеціалізованими венчурними організаціями, які інтегровані з інфраструктурними елементами національної інноваційної системи. Такий порядок передбачає домінування венчурних механізмів інвестування над іншими методами, а також якісне поліпшення доступу до інвестиційних ресурсів, спрямованих на забезпечення інновацій.

Венчурний режим базується на реалізації системи функціональних і комунікаційних взаємозв'язків різних інститутів, організаційно-управлінських і соціально-економічних заходів, спрямованих на збільшення інтенсивності та ефективності інноваційних процесів.

Установлено необхідні передумови реалізації венчурного режиму в національній інноваційній системі, які полягають у впроваджені ефективних механізмів захисту прав на інтелектуальну власність, розширенні державної участі у національному інноваційному процесі, удосконаленні інституціональних умов інвестування. Велике значення має поглиблення інтеграції елементів національної інноваційної системи, фінансово-кредитного сектору, а також підвищення мотивації та сприйнятливості національної економіки до інновації, поширення прогресивних технологічних укладів суспільного виробництва.

Визначено функціональні особливості інноваційного процесу в умовах венчурного режиму, пов'язані зі специфікою венчурних інвестицій, серед них головне значення мають: переорієнтація на більш ризиковані інноваційні проекти; інтенсифікація відтворення капіталу; підвищення норми прибутку інвестиційного капіталу; поглиблення функціональної спеціалізації суб’єктів інвестування; удосконалення інституційно-правових засад інноваційної діяльності.

Розроблено концептуальні складові венчурного режиму: механізми розподілу інвестиційних ресурсів; фінансове забезпечення; системи страхування та гарантій, ризик-менеджменту, експертизи, моніторингу (рис. 4).

Рис. 4. Концептуальні складові венчурного режиму інноваційної діяльності

Венчурний режим дозволяє забезпечити безперервність інноваційної діяльності, сприяє нарощуванню обсягів її інвестиційного забезпечення, концентрації та мобільності інвестиційних ресурсів, скорочує трансакційні витрати у певних сферах комунікацій суб’єктів інноваційної діяльності.

Установлено особливості двох форм венчурного режиму – формального і неформального. Формальний передбачає домінування законодавчо встановлених параметрів та принципів функціонування системи венчурного інвестування, регулювання діяльності венчурних структур через спеціальні інститути, упровадження механізмів взаємодії суб’єктів інноваційної та інвестиційної діяльності. Неформальний режим передбачає домінування імпліцитних інститутів у регулюванні системи венчурного інвестування, відносно “слабке” регулювання ринку венчурного капіталу з боку держави й еволюційне формування та удосконалення механізмів трансакцій суб’єктів інноваційної та інвестиційної діяльності.

Запропоновано оцінювати величину валового обсягу венчурних інвестицій за такою формулою (1):

(1)

де ВОві – валовий обсяг венчурних інвестицій, гр. од.;

Vtвк – обсяг доступного для інвестування венчурного капіталу, гр. од.;

ktнд – нормативний коефіцієнт неврахованих джерел венчурного капіталу у періоді, який оцінюється, що враховує збільшення абсолютного обсягу венчурних інвестицій за рахунок вкладень індивідуальних інвесторів, держави, великих компаній тощо в реалізацію інноваційних проектів, які не ідентифіковано як венчурний капітал (ktнд ?1, установлюється емпіричним шляхом);

ktпвк – коефіцієнт абсолютного приросту венчурного капіталу у періоді, який оцінюється, що враховує нарощування обсягу венчурного капіталу за рахунок збільшення норми дохідності венчурних інвестицій (ktпвк ?1, установлюється аналітичним шляхом);

ktду – коефіцієнт “державної участі” у періоді, який оцінюється, що характеризує зміну обсягів державних вкладень у сферу венчурного капіталу і державні пільги на покриття витрат, зниження чи ліквідацію податкових відрахувань та ін. (установлюється аналітичним шляхом);

t – рік, в якій оцінюються показники;

q – ставка дисконту;

n – кількість років, у період яких проводиться оцінка.

Зміна коефіцієнтів суттєво впливає на результуючий показник. При обсязі доступного для інвестування венчурного капіталу в розмірі 400 млн. грн., валовий обсяг венчурних інвестицій може коливатися від 948 до 1611 млн. грн. за два роки.

Обґрунтовано, що процеси венчурного інвестування доцільно розглядати на рівні регіонів країни з метою врахування їх специфічних особливостей при формуванні механізмів регулювання. Запропоновано три моделі регіонального управління процесами венчурного інвестування: 1) модель активного втручання (вага регіональної влади перманентно зростає за всіма напрямами); 2) децентралізована модель (роль регіональної влади зводиться до координації функціонування регіонального ринку венчурного капіталу, до припинення венчурних спекуляції тощо); 3) змішана модель (багатоваріантна комбінація моделей активного втручання і децентралізованої моделі). Установлено переваги запропонованих моделей (модель активного втручання: стабільність функціонування системи венчурного інвестування, значна урегульованість, зменшення спекуляцій тощо; децентралізована: розвиненість ринкових механізмів регуляції, більш тісний взаємозв’язок із приватним інноваційним сектором, підвищення гнучкості системи венчурного інвестування; змішана: використання переваг державного управління інноваційними процесами, економія ресурсів, взаємне доповнення державних та ринкових механізмів регулювання), недоліки (модель активного втручання: бюрократизація, нерозвиненість ринкових механізмів регуляції, зниження гнучкості системи венчурного інвестування, підвищення рівня державних витрат; децентралізована: нерозвиненість системи державного управління, можливість спекуляцій, уповільнення темпів розвитку, нестабільність функціонування; змішана: значні складності реалізації моделі, можливість протиріччя державних та ринкових інститутів) та обґрунтовано доцільність їх використання у різних економічних умовах.

Запропоновано на регіональному рівні сформувати апарат управління процесами венчурного інвестування, який має реалізувати набір адміністративних та економічних заходів щодо регулювання і розвитку венчурного ринку. До підсистеми організації та управління розвитком венчурного інвестування на рівні регіону запропоновано включити центр підготовки кадрів; інформаційний центр; комунікаційні мережі; центр моніторингу інноваційного процесу і венчурного інвестування; центр страхування.

Розвиток венчурного інвестування вимагає вдосконалення механізму його регулювання, яке необхідно спрямувати на оптимізацію структури та якісних характеристик ринку венчурного капіталу на підставі реалізації розроблених у роботі принципів, серед яких: інноваційна спрямованість венчурних інвестицій, орієнтація на створення малих і середніх підприємницьких інноваційних структур, інтегрованість в інноваційну інфраструктуру, прозорість функціонування, інформаційна забезпеченість, моніторинг процесів, обов’язковість надання додаткових послуг при реалізації інноваційних проектів.

Інноваційний процес базується на складній системі взаємозв'язків різних елементів інноваційної системи, що зумовлює необхідність багатовимірного підходу до забезпечення його перебігу. У зв'язку з цим виділено структурний (включення до структури економічної та інноваційної системи), функціональний (включення до функціональних механізмів і взаємодії з елементами економічної та інноваційної системи) та інституційний (включення до сукупності інститутів економіки та інноваційної системи) напрями інтеграції ринку венчурного капіталу в національне господарство й інноваційну систему. До того ж інвестиційно-інноваційний процес, заснований на сукупності вертикальних і горизонтальних зв'язків, вимагає поглиблення інтеграції венчурного сегмента, який поданий венчурними структурами на макрорівні (структури, що функціонують на рівні національної економіки, забезпечують міжгалузеву інноваційну діяльність), мезорівні (структури, що функціонують на рівні регіонів чи галузевих сегментів економіки), мікророрівні (функціонують на рівні компаній та індивідів, фінансують відносно невеликі проекти), в інноваційну та економічну системи держави (регіону). Розроблено комплексно-інтеграційну модель організації венчурного інвестування, яка передбачає гармонійне проведення вертикальної та горизонтальної інтеграції різнорівневих венчурних структур, їх об'єднання з інноваційною і фінансовою інфраструктурою і суб'єктами інноваційної діяльності, а також структурної, функціональної та інституційної інтеграції венчурного сегмента в економічну й інноваційну систему країни (регіону). Головними цілями реалізації такої моделі є: полегшення доступу до інвестиційних ресурсів; забезпечення ефективності перерозподілу та використання інвестиційних ресурсів; зниження рівня трансакційних витрат суб'єктів інноваційної діяльності.

Удосконалення процесів венчурного інвестування передбачає врахування настанов національної стратегії економічного розвитку і державної інноваційної політики, здійснення моніторингу венчурного інвестування, інформаційного забезпечення та інформаційного обміну, прогнозування інноваційного процесу і планування обсягів венчурного капіталу, оперативного управління, інституційного й економічного забезпечення.

Запропоновано для оцінки ефективності венчурного інвестування використовувати такі показники, як індекс глобалізації (за джерелами ресурсів і кількістю транснаціональних і зарубіжних венчурних структур) і коефіцієнт використання венчурного капіталу.

На становлення і розвиток системи венчурного інвестування впливає безліч чинників різної природи. Багатоваріантність їх конфігурації ускладнює вибір підходів до організації та управління системою венчурного інвестування. У зв'язку з цим розроблено методичний підхід до урахування впливу різних чинників, в основу якого покладено факторну модель організації системи венчурного інвестування, яка включає розмежування екзогенних та ендогенних факторів. Серед екзогенних чинників виділено національні та міжнародні; суспільно-політичні, соціально-культурні, соціально-економічні, інституційно-правові; позитивного, негативного і неоднозначного впливу; екстенсивного та інтенсивного розвитку; коротко-, середньо- та довгострокові. Ендогенні чинники поділено на регіональні (соціально-економічні, інституційно-правові, адміністративні, рівня розвитку та оптимальності структури інноваційної системи, динаміки трансформацій і розвитку економіки, підприємницької активності) та сектору венчурного інвестування (середовища, трансформацій, дохідності, очікувань, попиту, трансакцій).

Урахування впливу різноманітних чинників організації та розвитку системи венчурного інвестування дозволяє удосконалити механізм регулювання інвестиційних процесів та прогнозувати її розвиток. Особлива увага при організації системи венчурного інвестування фокусується на таких елементах, як: внутрішнє та зовнішнє середовище; система комунікацій; позиціонування; інтеграція; трансакції; масштаби розвитку індустрії венчурного капіталу; структура ринку та інвестицій; прозорість та доступність; каталізатори інвестування та комерціалізації.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено важливе наукове завдання теоретичного обґрунтування і формування теоретико-методичних положень щодо розвитку венчурного інвестування і розробки заходів удосконалення його організаційно-управлінського забезпечення, що дозволило зробити такі висновки:

1. На сучасному етапі інновації перетворилися на найважливіший чинник сталого економічного зростання, раціонального розподілу світового доходу та вирішення соціальних проблем. Традиційні та новітні економічні школи і концепції обґрунтовують необхідність постійного збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності з метою підвищення конкурентоспроможності національного господарства та формування стійких конкурентних переваг.

2. У сучасних умовах одним із найбільш дієвих чинників інтенсифікації інноваційної діяльності є розвиток венчурного інвестування. Під системою венчурного інвестування розуміється сукупність взаємозв'язаних інститутів, що на підставі реалізації прямих і зворотних зв’язків між економічними агентами, які реалізують інноваційні проекти і надають інвестиційні ресурси, утворюють сферу інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності, виступаючи ланкою національної інноваційної системи, і знаходяться під впливом глобального середовища і державних інститутів, що регулюють їх діяльність. Установлено характерні риси та особливості венчурного інвестування за такими напрямами: тип інвестування, роль в економіці, природа доходу, консолідація різних видів підприємництва, функціональна спрямованість, місце у національній інноваційній системі, місце системи венчурного інвестування у національній економіці.

3. Ринок венчурного капіталу виступає важливою ланкою інноваційної інфраструктури, поєднуючи формальний та неформальний сектори інвестування та формуючи інституційне середовище венчурного підприємництва. Венчурне підприємництво об’єднує донорів і акцепторів капіталу, яких запропоновано диференціювати за часовими параметрами функціонування (тимчасові, без певних часових меж), організаційно-правовою формою (індивідуальні, акціонерні товариства, державні структури), джерелом надходження коштів (держбюджет; інвестиційні структури; корпорації; індивідуальні інвестори), національною приналежністю (національні; міжнародні). Додатково акцепторів капіталу запропоновано диференціювати за напрямом діяльності, донорів за такими ознаками, як: спеціалізація за стадіями реалізації проектів та за операціями венчурного інвестування, а також мета створення.

4. Специфічні особливості венчурного інвестування у країнах англосаксонської моделі пов’язані з високим рівнем розвитку фондового ринку та участю в інвестиційних процесах значної кількості інституційних інвесторів, орієнтацією на малі інноваційні фірми, новітні галузі економіки, використанням ефективних механізмів комерціалізації інновацій, що зумовлює швидкий обіг ресурсів, високу активність “бізнес-ангелів”, розвиток наукових центрів та територіальних агломерацій інноваційної інфраструктури.

5. Японсько-німецька модель характеризується відносною слабкістю фондового ринку, участю невеликої кількості інституціональних інвесторів (переважно банківських структур) та держави при відносно слабкій участі індивідуальних інвесторів. Корпоративний венчурний капітал формується переважно у рамках науково-дослідницьких консорціумів. Венчурний капітал у країнах із перехідною економікою використовується переважно для інвестування традиційних галузей економіки, недостатніми залишаються темпи розвитку інноваційного підприємництва та участь індивідуальних інвесторів.

6. Установлено, що на ринку венчурного капіталу України переважає іноземний капітал, процеси інвестування спрямовані на підтримку інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, не сформований корпоративний венчурний капітал та середовище “бізнес-ангелів”. Спостерігається широка технологічна і функціональна спеціалізація венчурних організацій, орієнтація переважно на фінансування розширення та реструктуризації компаній, неінноваційна спрямованість інвестицій, значна тривалість реалізації проектів тощо. Прояв цих тенденцій ускладнюється низкою негативних функціональних та інституційних проблем розбудови індустрії венчурного капіталу (відсутність специфічного інституційного забезпечення, слабка державна підтримка, недостатня інтеграція у систему інноваційної інфраструктури та ін.).

7. На сучасному етапі вирішення основних завдань інтенсифікації інноваційного розвитку потребує реалізації концепції венчурного режиму інноваційної діяльності, під яким розуміється порядок інвестування високоризикових інноваційних проектів спеціалізованими венчурними організаціями, які інтегровані з інфраструктурними елементами національної інноваційної системи. Такий порядок передбачає домінування венчурних механізмів інвестування над іншими, а також якісне поліпшення доступу до інвестиційних ресурсів, спрямованих на забезпечення інновацій. Він включає концептуальні складові: механізм розподілу інвестиційних ресурсів; фінансове забезпечення; системи страхування та гарантій, ризик-менеджменту, експертизи та моніторингу.

8. Запропоновано моделі регіонального управління процесами венчурного інвестування, серед яких модель активного втручання, що передбачає перманентне зростання впливу регіонального регулювання, децентралізована модель, при якій регіональна влада координує функціонування регіонального ринку венчурного капіталу, і змішана модель, що базується на комбінуванні рис та принципів моделі активного втручання і децентралізованої моделі.

9. Обґрунтовано доцільність організації системи венчурного інвестування з урахуванням комплексно-інтеграційної моделі, яка передбачає гармонійне проведення, з одного боку, вертикальної та горизонтальної інтеграцій суб'єктів (структур) венчурного інвестування та інноваційної діяльності, а з іншого – структурної, функціональної та інституціональної інтеграцій венчурного сегмента в економічну та інноваційну системи країни (регіону).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Тарадайко Д.О. Сутність і особливості формування ринку венчурного капіталу в умовах інноваційного розвитку // Вісник Донецького університету економіки і права. – Донецьк: ДонУЕП. – 2005. – № 2. – С. 49-58.

2. Тарадайко Д.А. Становление системы венчурного финансирования в Украине //Вестник Донецкого национального университета. Сер.: Экономика и право. – Донецк: ДНУ. – 2005. – № 2. – С. 278-285.

3. Тарадайко Д.А. Венчурный режим национального инновационного процесса // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Донецк: ДНУ. – 2006. – Ч. 2. – С. 702-707.

4. Тарадайко Д.О. Удосконалення організації системи венчурного фінансування на рівні регіонів країни // Вісник ДонДУЕТ. Сер.: Економічні науки. – Донецьк: ДонДУЕТ. – 2006. – № 3). – 2006. – С. 205-212.

5. Тарадайко Д.О. Сучасні організаційні форми функціонування венчурного капіталу та їх розвиток // Торгівля і ринок. – Донецьк: ДонДУЕТ. – Вип. 21, – Т. 3. – 2006. – С. 396-404.

Тези доповідей та матеріали конференцій

6. Тарадайко Д.О. Венчурне підприємництво як фактор інтенсифікації національного інноваційного процесу // Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Ялта: ДонДУЕТ. – 2005. – С. 229-233.

7. Тарадайко Д.А. Развитие венчурного бизнеса в Украине // Теория и практика экономики и предпринимательства: Материалы III междунар. науч.-практ. конф. – Алушта. – 2006. – С. 196-197.

8. Тарадайко Д.О. Інноваційні фактори економічного зростання // Стратегічний розвиток регіону – економічне зростання та інтеграція: Матеріали XV міжнар. наук.-техн. конф. – Чернівці. – 2006. – С. 169-172.

Колективна монографія

9. Тарадайко Д.А. Раздел 4. Инвестиционное обеспечение инновационной деятельности //Украина в системе международного разделения труда: Колл. монография. – Донецк: ДонНУЭТ, 2007. – С. 98-119.

АНОТАЦІЯ

Тарадайко Д.О. Венчурне інвестування інноваційної діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – Економіка та управління національним господарством. – Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних положень венчурного інвестування інноваційної діяльності.

Проаналізовано теоретичні основи інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності. Досліджено сутність, характерні риси та особливості венчурного інвестування, його місце у національній інноваційній системі. Досліджено особливості венчурного підприємництва та класифіковано його форми. Виконано аналіз досвіду венчурного підприємництва у країнах англосаксонської та японсько-німецької моделей венчурного інвестування і країнах з перехідною економікою. Визначено особливості та характерні риси моделі венчурного інвестування в Україні. Обґрунтовано концептуальні положення та складові венчурного режиму інноваційної діяльності. Визначено напрями вдосконалення організації та запропоновано заходи щодо удосконалення організаційно-економічного механізму венчурного інвестування інноваційної діяльності, розроблено комплексно-інтеграційну модель його організації.

Ключові слова: венчурне інвестування, інноваційна діяльність, національна інноваційна система, венчурне підприємництво, венчурний режим, організація, модель.

АННОТАЦИЯ

Тарадайко Д.А. Венчурное инвестирование инновационной деятельности. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 – Экономика и управление национальным хозяйством. – Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, 2007.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических положений венчурного инвестирования инновационной деятельности.

Проанализированы теоретические основы