НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ТУНИЦЯ Тарас Юрійович

УДК 339.97: [504.03+504.062]

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
(ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ)

08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

КИЇВ–2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Пахомов Юрій Миколайович,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,
академік НАН України
Буркинський Борис Володимирович, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, директор

доктор економічних наук, професор
Вергун Володимир Антонович,
Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри управління зовнішньоекономічною діяльністю

доктор економічних наук, професор
Шевчук Василь Якович,
Інститут законодавства Верховної Ради України, заступник директора, завідувач відділом комплексних проблем державотворення

Захист відбудеться 20 грудня 2007 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .176.01 по захисту дисертацій в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, .

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, .

Автореферат розісланий “19” листопада 2007 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради |

А.М. Хахлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією із ключових теоретико-методологічних і прикладних проблем економічної науки в умовах сучасної глобалізації є проблема формування ефективної економічної політики збалансо-ваного природокористу-вання, спрямованої на досягнення цілей сталого розвитку.

Глобалізація природокористування стала очевидним фактом міжнародних економічних відносин (зокрема, у сфері міжнародної торгівлі газом, нафтою, вугіллям, деревиною, мінералами, збіжжям тощо) і водночас – важливим чинни-ком розвитку світового господарства. Нечувана в попередні епохи еконо-мічної історії людства, нинішня глобалізація процесів природокористування зачіпає корінні національні інтереси кожної держави, а тому вимагає глибокого наукового дослідження.

Глобалізація як об’єктивний процес сучасної економічної дійсності не може успішно (без ризиків завдати непоправної шкоди глобальному довкіллю) продовжуватися без чітко сформульованої концепції радикальних змін у світовій і національній економічній політиці природокористу-вання.

Значний внесок у вивчення проблематики глобалізації та економіки природокористування зробили відомі вітчизняні вчені О.Алімов, О.Балацький, О.Білорус, В.Будкін, Б.Буркинський, О.Васюта, О.Веклич, В.Вергун, В.Геєць, М.Голубець, Т.Галушкіна, І.Грабинський, Л.Гринів, В.Гура, Б.Данилишин, М.Долішній, М.Дудченко, Л.Кістерський, Я.Коваль, В.Кравців, Д.Лук’яненко, Ю.Макогон, М.Мальський, Л.Мельник, Є.Мішенін, В.Новицький, Ю.Пахомов, О.Плотніков, І.Синякевич, С.Сіденко, Ю.Стадницький, В.Степанов, А.Філіпенко, С.Харічков, М.Хвесик, Є.Хлобистов, А.Чухно, В.Шевчук та інші. Питання економіки природокористування в контексті проблем сталого розвитку досліджували такі зарубіжні вчені: Б.Коммонер, Н.Реймерс, Ю.Одум, Дж.Форре-стер, Й.Шумпетер, G.Atkinson, R.M.Auty, S.Bandyopadhyay, D.Ben-David, K.Bunyaratavej, V.Costantini, W.Cunningham, H.Daly, N.Ding, B.B.Edward, J.Falkinger, B.Field, E.Friedman, G.Grossman, T.Gylfason,H.Hettige, D.Holtz-Eakin, S.Johnson,D.Kaufmann,A.Krueger, R.Lucas, A.Maddison,D.H.Meadows, D.L.Meadows, S.Monni, F.Osborn, T.Panayotou, P.Pearson, S.Pedroso, J.D.Sachs, X.X.Sala-i-Martin, T.M.Selden, N.Shafik, D.Song,A.M.Warner, D.Wheeler.

Незважаючи на значну кількість ґрунтовних наукових праць із зазначеної проблематики, вітчизняною наукою ще не приділено достатньої уваги міжнародним аспектам економіки природокористування як актуальній проблемі сучасності. Зокрема, відсутні наукові дослідження з питань формування екологічно та економічно збалансованої глобальної та національної політики природокористування. Відсутність системних наукових досліджень у цій сфері за наявної високої деградації природного життєвого довкілля та виснаження природних ресурсів гальмують процеси переходу України до сталого соціально-економічного розвитку.

У зв’язку з дедалі більшим загостренням глобальної еколого-економічної ситуації, пов’язаним з деградацією природного життєвого довкілля, виснаженням природних ресурсів і змінами клімату на Землі, стає зрозумілим, що всім державам, у т.ч. Україні, потрібна принципово нова (з урахуванням екологічного імперативу) внутрішня і зовнішня економічна політика, за допомогою якої можна сформувати стратегію вдосконалення взаємовідносин суспільства і природи в умовах ринкової економіки і, таким чином, реалізувати задекларовані на Конференції ООН з довкілля і розвитку (Ріо–92) всесвітньо визнані принципи сталого розвитку. При цьому важливо наголосити, що імплементація цих принципів, як засвідчив саміт “Ріо+10” у 2002 р. в Йоганнесбурзі, здійснюється незадовільно.

Для України особливої актуальності означена проблема набуває у зв’язку з прагненнями інтегруватися в європейський і світовий економічний простір, намірами щодо вступу до СОТ та її участю в Кіотському процесі, пов’язаному з глобальними змінами клімату. Існуюча неефективна економічна політика та наявна розбалансована система природокористування в Україні не сприяють активізації цих процесів, оскільки вони неадекватні світовій стратегії сталого розвитку. Нинішня державна економічна політика у сфері природокористу-вання ставить під сумнів можливості реалізації національних довгострокових стратегічних інтересів, недостатньо гарантує екологічну, зокрема енергетичну, безпеку держави, а також здоров’я людей, знижує ефективність міжнародних економічних відносин. Більше того, Верховною Радою України до цього часу не розглянуто і не схвалено національну стратегію сталого розвитку.

В умовах нинішньої політичної нестабільності в Україні немає належного інституційного середовища і, як наслідок, – шансів сформувати виважену, науково обґрунтовану політику збалансованого природокористу-вання, а тим більше – шансів на реалізацію такої політики. Тому Україна, яка розташована в географічному центрі Європи, і на долю якої випали складні екологічні проблеми з двох головних причин – виснаження природних ресурсів та надмірного забруднення природного життєвого середовища (особливо у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС), – повинна взяти на себе роль ініціатора у створенні спільних з європейськими країнами ефективних механізмів діяльності щодо формування екологічно та економічно збалансованої політики природокористування, зокрема, спільних проектів у сфері використання природних енергетичних ресурсів.

Збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу України, з максимальним використанням переваг її геополітичного положення, надало б змогу забезпечити конкурентну спроможність держави на світовому ринку товарів і послуг (в т.ч., екологічні послуги), її взаємовигідну участь у міжна-родному поділі праці, міжнародних інвестиційних процесах, повномасштабне й ефективне використання вітчизняного експортного потенціалу.

Це зумовлює необхідність наукового аналізу причинно-наслідкових взаємозв’язків між традиційними економічними та екологічними вимогами, які б надали змогу дозволили об’єктивно оцінити світові тенденції у процесах використання, охорони й відтворення природних ресурсів та природного життєвого довкілля та запропонувати механізми формування політики збалансо-ваного природокори-стування на методологічних засадах сталого розвитку.

Актуальність і невідкладність вирішення цієї проблеми у теоретико-методологічному та прикладному аспекті зумовили вибір теми дисертаційної роботи та визначили коло досліджуваних у ній питань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планової тематики досліджень відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема, при розробці таких тем: “Геоеконо-мічна політика України в контексті світових інтеграційних процесів” (держав-ний реєстраційний № U006310); “Світовий досвід ринкової та структурної трансформації і реалії України” (державний реєстраційний № U002311); теми кафедри міжнародних економічних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка “Концепція сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до Європейського Союзу” (державний реєстраційний № U003575) та кафедри міжнародного економічного аналізу і фінансів Львівського національного університету імені Івана Франка “Валютно-фінансові та інститу-ційні механізми економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи” (державний реєстраційний № ). Матеріали дисертаційного дослідження також використано при підготовці наукового звіту на тему “Обґрунтування концепції Екологічної Конституції Землі” на замовлення Фонду фундаментальних досліджень (договір МОН України №Ф7/338-2001 з Міжнародним інститутом-асоціацією регіональних екологічних проблем при Львівському національному університеті імені Івана Франка; державний реєстраційний № 01101U008167).

Мета та завдання дисертаційної роботи. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо формування економічної політики збалансованого природокористування та механізмів її реалізації в умовах сучасних глобалізаційних процесів. Для досягнення цієї мети в дисертації було поставлено такі завдання:

- розкрити зміст поняття “збалансоване природокористування” як суспільно-економічного процесу, сутність якого в умовах глобалізації вимагає докорінного переосмислення;

- виявити проблеми та дослідити передумови формування економічної політики збалансованого природокористування в контексті розвитку світового господарства і національної економіки;

- дослідити еволюцію суспільно-економічних відносин у сфері природокористування на різних етапах цивілізаційного розвитку;

- проаналізувати та узагальнити сучасні тенденції розвитку теорії міжнародних економічних відносин у контексті проблем природокористування і сталого розвитку;

- виявити взаємозв’язки між характером і масштабами споживання природних ресурсів, антропогенним впливом на довкілля, стійкістю екосистем, економічним зростанням, з’ясувати можливості адаптації теорії Кузнєца до вирішення сучасних економіко-екологічних проблем;

- дослідити явище міждержавної конвергенції у сфері споживання природних енергетичних ресурсів, енергомісткості ВВП та доходами на душу населення як чинника нової міжнародної економічної політики, спрямованої на досягнення цілей сталого розвитку;

- сформулювати принципи економічної політики збалансованого природокористування з урахуванням інноваційної детермінанти;

- розглянути інституційні аспекти економічної політики збалансованого природокористування, зокрема, дослідити вплив інституційного середовища на розроблення і прийняття глобального економіко-правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку – Екологічної Конституції Землі;

- обґрунтувати механізми реалізації глобальної та національної економічної політики збалансованого природокористування.

Об’єктом дослідження є процес природокористування, який в умовах сучасної глобалізації відображає суспільно-економічні відносини у сфері використання, охорони та відтворення природного життєвого довкілля та природних ресурсів.

Предметом дослідження постають засади і принципи формування економічної політики збалансованого природокористування в контексті сучасних вимог сталого розвитку світового господарства та його складової – національної економіки.

Методи дослідження. Вихідною методологічною основою дисертації є логіко-діалектичний метод пізнання явищ і процесів природокористування в національному та світовому господарстві. Дослідження ґрунтується на використанні системного та комплексного підходів до визначення основних напрямів формування еколого-економічної політики держав та механізмів її реалізації у сфері природокористування. Зокрема, в роботі застосовано загальнонаукові методи поєднання теоретичного та емпіричного підходів, сходження від абстрактного до конкретного, індукції і дедукції, аналізу і синтезу, історичний та порівняльний методи дослідження. Для проведення конкретних емпіричних досліджень використовувалися економіко-статистичні методи (відносних величин, спостереження, зведення, групування, динаміки, варіації, кореляційного аналізу) з використанням програм E-Views та Excel, а також економіко-математичне моделювання панельних даних, які тестувалися методом найменших квадратів з фіксованими та змінними ефектами. Для перевірки адекватності моделей поставленим гіпотезам проводилися відповідні тести, зокрема, тести Хаусмана та Бреуша–Пагана.

Вихідними джерелами дослідження були вітчизняні та зарубіжні наукові публікації з проблем глобалізації, сталого розвитку та природокористування, статистичні дані Держкомстату України, Світового банку, Інституту світових ресурсів (WRI), Світового інституту спостережень (WWI), ФАО ООН, Фонду дикої природи (WWF) та інших міжнародних організацій.

Наукова новизна дисертації полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних положень формування й практичного запровадження в умовах глобалізації міжнародної та національної економічної політики збалансованого за еколого-економічними критеріями використання, охорони й відтворення умов природного життєвого середовища та природних ресурсів (політики збалансованого природокористування). Наукова новизна дисертаційного дослідження відображається такими конкретними результатами:

вперше:

- обґрунтовано необхідність формування в умовах глобалізації нової економічної політики держав за критеріями еколого-економічної ефективності використання, охорони й відтворення умов природного життєвого довкілля та природних ресурсів, що диктується незадовільною імплементацією в національну економіку і світове господарство загальновизнаних принципів сталого розвитку (Ріо-92, Йоганнесбург-2002). Відповідно до цього запропоновано нові теоретико-методологічні підходи до формування економічної політики збалансованого природокористування;

- досліджено  явище  міждержавної конвергенції  у сфері  споживання енергетичних природних ресурсів як важливого чинника економічної політики збалансованого природокористування. Виявлено фактичне зародження конвер-генції  між  країнами пострадянського простору  та Європейського Союзу  і, головне, тенденцію її  прискорення, що є важливою передумовою удосконален-ня системи природокористування та запорукою економічної інтеграції держав на противагу дивергенції, яка мала місце у недалекому минулому;

- встановлено обернену U-подібну залежність між економічним зростанням та антропогенним впливом на природне довкілля (підтверджену на прикладі 38-ми країн Європи), знайдено кількісне значення “поворотної точки”, що відображає рівень економічного розвитку, після якого настає зменшення негативного впливу антропогенної діяльності на довкілля, а також введено поняття “кривої екологічної стійкості” природної системи (КЕС) як індикатора стану довкілля. Обґрунтовано доцільність врахування КЕС при аналізі екологічної кривої Кузнєца;

- виявлено вплив інституційного середовища на розроблення і схвалення Екологічної Конституції Землі (ЕКЗ) як глобального економіко-правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку, який зобов’язуватиме кожну країну здійснювати ефективну економічну політику збалансованого природокористування. Доведено, що більш досконале інституційне середовище держави об’єктивно має позитивний вплив на сприйняття ідеї ЕКЗ, але суб’єктивні фактори, пов’язані насамперед з національним егоїзмом великих держав, цілком реально можуть нівелювати цей позитивний вплив;

удосконалено:

- зміст поняття “збалансованого природокористування” як суспільно-економічного процесу використання, охорони й відтворення умов природного життєвого середовища та природних ресурсів, процесу, який в умовах глобалізації повинен визначати внутрішню і зовнішню економічну політику держав з метою досягнення ними сталого розвитку;

- механізми реалізації вимог Кіотського протоколу як першого міжнародного документа, в основу якого покладено ринкові інструменти розв’язання глобальних екологічних проблем, насамперед глобальних змін клімату, а також підходи до оцінки економічних інтересів України від її участі в цьому міжнародному процесі;

дістали подальшого розвитку:

- економічна теорія Кузнєца, зокрема, виявлено можливості її адаптації до вирішення сучасних еколого-економічних проблем, а також можливості застосування цієї теорії для вироблення методологічних підходів до реальної оцінки національного доходу, яка полягає у вилученні з величини доходу вартості фактичних втрат природного капіталу і необхідних для його відновлення додаткових суспільних витрат;

- визначення відомих з наукової літератури періодизацій етапів розвитку світового господарства, зокрема, виділено три періоди цивілізаційного розвитку за ознакою взаємовідносин між суспільством і природою: перший як етап повної залежності людини від природи, другий – ілюзорної незалежності людини від природи і третій – нового усвідомлення залежності людини від природи. На третьому етапі постає необхідність вироблення нової економічної політики збалансованого природокористування;

- твердження про необхідність розглядати сучасне світове господарство як єдину, цілісну глобальну еколого-економічну систему (ГЕЕС), сформовану під впливом глобалізаційних процесів, що своєю чергою, вимагає вироблення загальних правил та узгоджених спільних дій усіх держав світу у сфері природокористування;

- принципи сталого розвитку, зокрема, відому систему принципів сталого природокористування доповнено принципами: пріоритетності превентивних заходів з охорони природного життєвого довкілля та природних ресурсів; обов’язкового, своєчасного й адекватного масштабам використання, відтворен-ня природних ресурсів та відновлення якості природного життєвого довкілля; екологічно та економічно збалансованого використання природних ресурсів та природного життєвого довкілля на тій чи іншій території або акваторії.

- обґрунтування економічної і соціальної значимості концепції неподільності та єдності процесів (на глобальному і національному рівнях) раціонального використання, охорони і відтворення якості умов природного довкілля загалом і кількості та якості природних ресурсів;

- наукові положення про необхідність активізації процесів екологізації вітчизняної економіки з метою запровадження ефективної економічної політики збалансованого природокористування та інтеграції України у європейський та світовий економічний простір.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у теоретико-методо-логічному обґрунтуванні механізмів формування та реалізації економічної політики збалансованого природокористування в умовах глобалізації.

Отримані результати дослідження знайшли відображення у звітах за науково-дослідною темою “Обґрунтування концепції Екологічної Конституції Землі” (державний реєстраційний № U008167; довідка №6 від 26.09.2007 р. Міжнародного інституту-асоціації регіональних екологічних проблем при Львівському національному університеті імені Івана Франка про особистий вклад дисертанта у підготовку звіту).

Результати досліджень використано: Міністерством закордонних справ України при презентації позиції делегації України на дебатах з проблем глобальних змін клімату в штаб-квартирі ООН, де автор був радником делегації (довідка МЗС України №413/36-190-2509 від 31.10.2007 р.); у практичній роботі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України при підготовці пропозицій до ратифікації Верховною Радою України Кіотського протоколу, а також при підготовці ініціативи України щодо проголошення ідеї створення Екологічної Конституції Землі та інститутів контролю за дотриманням її норм (довідка Мінприроди №11805/11/10-07 від 01.11.2007 р.); у науковій діяльності Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка РВПС України № 01-11/826 від 12.10.2007 р.); у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка (довідка ЛНУ імені Івана Франка № 4283-Н від 31.10.2007 р.) та Одеського державного екологічного університету (довідка ОДЕУ від 20.09.2007 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати виконаної дисертації отримані автором самостійно. З опублікованих у співавторстві наукових праць у дисертації використовуються лише ті положення, які є особистим внеском здобувача. Матеріали кандидатської дисертації в даній роботі не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались автором й обговорювались на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції “Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації” (Київ, 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку” (Київ, 2003 р.); Міжнародній конференції під патронатом Міністерства закордонних справ України “Вступ країн з перехідною економікою в СОТ: політичні, економічні та правові аспекти” (Львів, 2003; Міжнародній науковій конференції “Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації” (Київ, 2005 р.); Міжнародній конференції “Комерційна дипломатія, торговельна політика та право: проблеми вивчення і дослідження” (Львів, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища” (Львів, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Екологічна Конституція Землі як економіко-правова основа збереження спільної природної спадщини людства і сталого розвитку цивілізації” (Львів, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції “Україна в системі міжнародних економічних відносин” (Київ, 2006 р.); на Дев’ятій щодвохрічній конференції Міжнародного товариства екологічної економіки “Ecological Sustainability and Human Well-Being” (Індія, Делі, 2006 р.). Крім того, основні положення дисерта-ційного дослідження також обговорювалися на щорічних звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); на засіданнях відділу зовнішньо-економічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України та наукових семінарах кафедри міжнародного економічного аналізу та фінансів Львівського національного університету імені Івана Франка; на дебатах з проблем глобальних змін клімату в штаб-квартирі ООН (США, Нью-Йорк, 2007 р.).

Наукове повідомлення дисертанта заслухано на засіданні Президії НАН України (Київ, квітень 2007 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано три монографії (у т.ч. одна одноосібна і дві у співавторстві), 21 наукова стаття у провідних наукових фахових виданнях (з них 14 – у збірниках наукових праць та 7 – в наукових журналах), 6 тез виступів на наукових конференціях та 2 наукові статті в інших виданнях.

Структуру та обсяг дисертації складають вступ, п'ять розділів (22 підрозділи), висновки, список використаних джерел, який нараховує 394 найменувань та обіймає 40 стор., а також 5 додатків на 49 стор. Основний текст дисертації викладено на 381 сторінках. Дисертація вміщує 12 таблиць на 12 стор. та 12 рисунків на 12 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано основні завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи формування еконо-мічної політики збалансованого природокористування” проаналізовано основні наукові праці, присвячені питанням сталого розвитку та природокористування. Доведено, що в нинішніх умовах глобалізації процес природокористування повинен стати як предметом глибоких і масштабних наукових досліджень, так і метою практичного досягнення цілей сталого розвитку вітчизняної економіки та її інтеґрації в європейський і світовий економічний простір. Унаслідок таких досліджень повинна сформуватися нова економічна політика збалансованого природокористування.

Глобалізація як об’єктивний процес сучасної економічної дійсності не може успішно (без ризиків завдати непоправної шкоди глобальному довкіллю) продовжуватися без радикальних змін у політиці природокористування, тобто без формування й реалізації чіткої концепції економічної політики збалансова-ного природокористування в рамках світового господарства та на рівні національ-ної економіки. В умовах глобалізації неможливо сформувати ефективну еконо-мічну політику збалансованого природокористування суто на національному рівні.

Збалансоване природокористування – триєдиний процес використання, охорони і відтворення двоєдиних компонентів матеріальної основи життєдіяльності людини – природного життєвого довкілля та його сировинної частини – природних ресурсів (табл. ). Збалансоване природокористування слід розглядати на локальному, реґіональному (в межах країни), національному, міждержавному і глобальному рівнях.

Природокористування об’єднує широкий спектр проблем, який охоплює всі сфери виробничої діяльності та інститути, що пов’язані не лише з використан-ням ресурсної частини природного життєвого довкілля, а й нересурсної частини екологічного потенціалу. У рамках такої концептуальної доктрини під природо-користуванням треба розуміти практично весь процес виробництва матеріальних благ. Своєю чергою, це розширює діапазон дослідження проблем природокористу-вання з позицій економічної теорії і практики міжнародних економічних відносин.

Таблиця 1

Сутність збалансованого природокористування як методологічної основи формування економічної політики в умовах глобалізації

Двоєдиний природний об’єкт | Триєдиний

суспільно-економічний процес | Рівні реалізації економічної політики збалансованого природокористування

1. Природне життєве довкілля

(ПЖД) |

1.1. Довготривале неруйнівне використання

1.2. Превентивна економіко-правова охорона

1.3. Своєчасне відтворення якості та стійкості | Глобальний

Регіональний (континентальний і субконтинентальний)

Національний

Регіональний у межах національної юрисдикції

Локальний

2. Природні ресурси

(ПР) | 2.1. Довготривале невиснажливе використання

2.2. Превентивна економіко-правова охорона

2.3. Адекватне використанню відтворення кількості та якості

У суто фізичному сенсі природні ресурси (ПР) є невід’ємною складовою частиною (компонентом) природного життєвого довкілля (ПЖД). Але процеси використання, охорони й відтворення цих двоєдиних компонентів природної системи (як першоджерела багатства та умов життєдіяльності людини) суттєво відрізняються між собою в економіко-організаційному сенсі. Тому для кращого сприйняття сутності дефініції “збалансоване природокористування” з методологічної точки зору ці компоненти умовно розділені.

У суто технологічному сенсі використання, охорона і відтворення ПЖД і ПР – відмінні між собою процеси. Цілком зрозуміло, що технологія використання ПР (в цьому випадку, точніше сказати – їх добування) зовсім інша, ніж технологія відтворення чи охорони ресурсів. Використання, охорона й відтворення природних ресурсів на практиці здійснюється фахівцями різних галузей знань, різними технічними засобами й різними виробничими структурами. Регулюються всі три складові цього триєдиного процесу навіть різними відомствами. Проблема полягає в тому, що з точки зору суспільних інтересів ці процеси необхідно бачити в їх єдності. Відповідним чином внутрішня й зовнішня економічна політика кожної держави повинна бути спрямована на підтримку неперервної збалансованості між використанням і відтворенням довкілля, використанням і відтворенням ресурсів, а також охороною обох компонентів природної (екологічної) системи на всіх її рівнях – глобальному, регіональному, національному, в регіонах кожної країни і на локальному. Предметом дисертаційного дослідження є не технологічні і не природничі аспекти природокористування, а суспільно-економічні.

Концептуально відмінне від традиційного визначення змісту поняття “збалансоване природокористування” як суспільного-економічного процесу, який по суті відображає характер взаємодії суспільства і природи на даному етапі глобалізації, вимагає формування та здійснення відповідної цьому змісту національної і міжнародної економічної політики.

Кожна держава повинна здійснювати таку економічну політику, яка заохочує всіма економічними й політичними інструментами довготривале неруйнівне використання ПЖД і довготривале невиснажливе використання ПР у межах національної юрисдикції та на прикордонних територіях. І навпаки, кожна держава повинна ставити економічні, політичні та інші перешкоди на шляху руйнівного використання ПЖД (надмірного забруднення та інших форм деструкції), а також перешкоди виснаженню природних ресурсів. Кожна держава мусить застосовувати всі можливі заходи впливу та заохочувати своєчасне відтворення якості та стійкості природних (екологічних) систем, кількості та якості природних ресурсів. Нарешті, кожна держава зобов’язана (у своїх національних інтересах та інтересах світового співтовариства) забезпечувати превентивну економіко-правову охорону природного життєвого довкілля і природних ресурсів. Саме на такій концепції потрібно формувати нову економічну політику збалансованого природокористування на глобальному, національному і локальному рівнях.

Нова економічна політика збалансованого природокористування буде сприяти, на думку автора, не лише оптимізації управління природними ресурсами, а й появі суспільної довіри до влади і більш повному використанню ринкових інструментів для вирішення всього спектру економіко-екологічних проблем. Висновок полягає в тому, що така політика обов’язково мусить бути недискримінаційною. Будь-яка дискримінація у сфері вирішення екологічних проблем є невигідною для усіх сторін.

У другому розділі “Збалансоване природокористування в контексті розвитку світової економіки” обґрунтовано необхідність розглядати світове господарство і природу (яка є джерелом його функціонування і розвитку) як єдину глобальну еколого-економічну систему (ГЕЕС).

На підставі аналізу наукової літератури і власних міркувань автора зроблено висновок про те, що людська цивілізація пережила три довготривалі періоди свого розвитку у взаємовідносинах суспільства і природи.

Перший період характеризувався повною залежністю людини від природи. Первісна людина на цьому етапі цивілізації боялася природи та обожнювала її. Вона ставилася до неї з відповідною повагою і свідомо чи несвідомо використовувала природні ресурси відносно раціонально, не завдаючи відчутної шкоди природному життєвому довкіллю. На цьому етапі розвитку людської цивілізації людина брала з природи лише те, що було життєво необхідно для її існування. Незважаючи на наведені в дисертації окремі факти знищення тих чи інших видів природних ресурсів, ці дії все-таки мали локальний характер. Загалом, масштаби експлуатації природної системи не були настільки значущими, щоб негативно вплинути на глобальну екосистему в цілому. Людство жило у відносній гармонії з природою.

Описаний етап тривав приблизно до початку так званої промислової революції. Із дедалі більшим розвитком техніки й технології, зокрема, створенням потужних машин і механізмів для добування природних ресурсів (вилову риби, вирубування лісів, добування мінеральної сировини тощо), розпочався другий період в історії людської цивілізації, який можна охаракте-ризувати як етап позбавлення залежності людини від природи. Унаслідок розвитку індустрії й комфортних умов життя людина створила ілюзію повної незалежності від природи. Це була фатальна ілюзія, яка призвела до нинішньої критичної еколого-економічної ситуації як на планеті загалом, так і в окремих її регіонах. Хибне усвідомлення ілюзорної незалежності сучасної людини (homo economicus) від природи є однією з основних причин відсутності виваженої міжнародної економічної політики збалансованого природокористування.

Сьогодні можна стверджувати, що настає третій період в історії розвитку людської цивілізації, пов’язаний з ознаками індустріального та постіндустріаль-ного (інформаційного) суспільства, який характеризується усвідомленням нової залежності людини від природи на нинішньому, новому витку цивілізаційного розвитку. Така залежність є об’єктивною, оскільки людина ніколи, за жодних обставин, не може позбутися залежності  від природи з тієї  простої  причини, що, по-перше, сама людина є органічною складовою природи і, по-друге, природа є єдиним джерелом матеріального багатства народів. За допомогою праці й капіталу людина лише використовує природу, забираючи з її скарбниці трансформовану  і накопичену на Земній кулі сонячну енергію у вигляді біоло-гічно відновних ресурсівякі утворюються в процесі фотосинтезу) та невіднов-них ресурсів (які утворилися в процесі довготривалої геологічної еволюції).

Імператив сталого розвитку світової економіки (яка сьогодні, в умовах глобалізації, перетворилася на єдину ГЕЕС, продукуючи життєві блага для кожної людини світу) є тією основною умовою, без дотримання якої неможливий подальший а ні розвиток світової економіки загалом, а ні розвиток та ефективне  довготривале  функціонування національних  економік, які утво-рюють єдину ГЕЕС планети. Під впливом екологічного імперативу відповідним чином повинні розвиватися й міжнародні економічні відносини України.

Адекватна оцінка методологічної сутності нової парадигми ГЕЕС із засто-суванням нових (еколого-економічних) критеріїв зумовить доко-рінну зміну поглядів на кінцеву мету господарювання (національного і світового рівня), за-вдання діяльності СОТ, СБ, ЄБРР й інших авторитетних міжнародних організацій.

Без належного дослідження проблем розвитку ГЕЕС в її цілісному вигляді немає перспектив розвитку людської цивілізації загалом, нереальною залишиться імплементація концепції сталого розвитку “Ріо–92”. Наше твердження про становлення й розвиток ГЕЕС світового масштабу не претендує на якусь особливу новизну. У науковій літературі є дослідження стосовно глобальної екологічної системи і глобальної економічної системи. Коли ми стверджуємо про існування ГЕЕС та необхідність її комплексного дослідження, ми претендуємо щонайбільше на нову постановку проблеми імплементації сталого розвитку (“Ріо–92”), точніше сказати – на нові акценти в пошуках шляхів переходу світового співтовариства на засади сталого розвитку.

Економічні відносини між країнами обов’язково мусять відображати об’єктивні вимоги необхідності комплексного використання збалансованої ГЕЕС з метою довготривалого розвитку суспільства. При цьому економічна підсистема ГЕЕС цілковито залежить від стану органічно пов’язаної з нею природної підсистеми ГЕЕС, тобто всієї сукупності ресурсів та умов ПЖД. Порушення природної підсистеми ГЕЕС рано чи пізно призводить до порушення і навіть до руйнації (кризи) економічної підсистеми.

Без належного врахування екологічного імперативу сьогодні неможливо розвивати міжнародні економічні зв’язки України, зокрема, забезпечити повноправну участь у міжнародному поділі праці, на ринках робочої сили, те-хнологій, а також взаємовигідну участь у міжнародних інвестиційних процесах, повномасштабне й ефективне використання вітчизняного експортного потенціалу.

Одним з головних завдань зовнішньої економічної політики України є роз-робка та запровадження оптимальних способів взаємодії національної економіки зі світовим господарством у контексті сучасної екологічної кризи та недостат-ньо ефективної  економіки. При формуванні політики збалансованого природо-користування потрібно максимально враховувати геополітичне положення Укра-їни,  зумовлене  її географічним розташуванням. Ціни на транзит паливно-енер-гетичних та інших товарів через Україну мусять бути приведені у відповідність із закономірностями світового економічного розвитку та рівнем світових цін.

У третьому розділі “Збалансоване природокористування в національних стратегіях сталого розвитку економіки” охарактеризовано природні ресурси України та сучасний стан їх використання з урахуванням впливу виробничої діяльності на природне життєве довкілля. Зокрема, відображено результати емпіричних досліджень проблеми зменшення енергомісткості виробництва, оскільки енергозалежність є тим фактором, який Україна повинна мінімізувати в першу чергу. У дисертації доведено, що головною проблемою енергозалежно-сті України є не дефіцит енергоресурсів, а висока енергомісткість виробництва.

Для дослідження проблеми зменшення енергомісткості виробництва у роботі було використано так званий метод “конвергенції”, зважаючи на те, що конвергенція може виступати, окрім іншого, показником рівня інтегровано-сті економіки однієї країни з іншою. Дослід-ження конвергенції у сфері енерго-місткості ВВП одночасно показує, наскільки реально запроваджуються стратегії сталого розвитку в національну економіку. Основними показниками, які викори-стовувалися у дослідженні конвергенції, були: споживання енергоресурсів первинним сектором економіки (розраховане в тонах умовного палива – т у.п.); ВВП на душу населення у дол. США (скоригований за паритетом купівельної спроможності 1990 р. – ПКС’90); енергомісткість виробництва (розрахована в т у.п. на дол. США за ПКС’90). Показник енергомісткості виробництва розра-ховувався як співвідношення споживання енергоресурсів первинним сектором економіки до ВВП на душу населення у т у.п на один дол. США за ПКС’90.

Для аналізу, результати якого представлені на рис. , використано дані 15 країн ЄС та групи країн (Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Литва, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Туреччина, Туркменистан, Угорщина, Узбе-кистан, Україна, Чехія) за 1989 та 2004 рр. Показник енергомісткості виробництва для країн ЄС–15 розраховано як середнє значення по досліджуваних країнах.

Рис. . Порівняння відносних змін енергомісткості та ВВП

на душу населення у 15 країнах Євразії

Позначення: AZE – Азербайджан; BLR – Білорусь; BGR – Болгарія; CZE – Чехія; HUN – Угор-щина; KAZ – Казахстан; LTU – Литва; POL – Польща; ROM – Румунія; RUS – Росія; SVK – Словаччина; TUR – Туреччина; TKM – Туркменистан; UKR – Україна; UZB – Узбекистан.

Існування конвергенції чи дивергенції між країнами Євразії, з одного боку, та країнами ЄС–15, з іншого, розраховано за формулами (1), (2) на підставі аналізу показників двох порівняльних періодів (1989 та 2004 рр.).

?E = ((ЕЄС2004 – ЕЄС1989)/ ЕЄС1989) – ((Ei2004 – Ei1989)/ Ei1989)) 100 (1);

?Y = ((YЄС2004 – YЄС1989) / YЄС1989) – ((Yi2004 – Yi1989) / Yi1989)) 100 (2),

де Еі – енергомісткість і-ої країни у відповідному році; ЕЄС – середнє значення енергомісткості країн ЄС-15 у відповідному році; ?E – різниця в енергомісткості, Yі – ВВП на душу населення і-ої країни у відповідному році; YЄС – середнє значення ВВП на душу населення країн ЄС–15 у відповідному році; ?Y – різниця ВВП на душу населення.

За результатами розрахунків досліджувані країни розмістилися у шести секторах координат I–VI (рис. ). За показником енергомісткості конвергенція має місце у секторах I, II, III, а дивергенція у секторах IV, V, VI. За показником ВВП на душу населення конвергенція спостерігається у секторах I, V, а дивергенція у секторах II, III, IV, VI.

Рис. . Порівняльна характеристика відносних змін енергомісткості
та ВВП на душу населення у 15 країнах Євразії до середнього
по країнах ЄС–15 (2004 р. порівняно з 1989 р.), %%

Зміна рівня енергомісткості ВВП з 1989 р. до 2004 р. у середньому по країнах ЄС–15 становила мінус 13%, тобто відбувалося зменшення витрат енергоресурсів у виробничому процесі. У більшості досліджуваних країн спостерігалося ще інтенсивніше зменшення енергомісткості, ніж у середньому по країнах ЄС–15 (табл. ). Серед досліджуваних країн тільки Польща мала приріст ВВП на душу населення і темпи падіння енергомісткості виробництва більші, ніж в середньому по країнах ЄС–15. Це одна із названих вище країн, яка має конвергенцію в напрямку ЄС–15 за двома показниками (енергомісткістю і ВВП на душу населення), порівнюючи 2004 р. з 1989 р. Лише у двох країнах – Україні і Туркменистані – мала місце дивергенція за обома показниками, причому в Україні з урахуванням масштабів тіньового сектора економіки розраховані показники енергомісткості становили у 1989 р. приблизно 636 т у.п. на дол. США за ПКС’90, а у 2004 р. – 444 т у.п. на дол. США за ПКС’90, тобто є значно кращими від розрахованих на підставі офіційних даних.

Таблиця 2

Порівняльні показники енергомісткості та ВВП на душу населення
в деяких країнах Євразії та в середньому по країнах ЄС–15

Країна | Енергомісткість

(т у.п. на дол. США за ПКС’90) | ВВП на душу населення

(тис. дол. США за ПКС’90)

1989 | 2004 | % зміни 1989–2004 | конвергенція/ дивергенція | 1989 | 2004 | % зміни 1989–2004 | конвергенція/ дивергенція

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Азербайджан | 590 | 437 | -25,89 | 12,80 | 5,327 | 3,723 | -30,11 | 67,86

Білорусь | 532 | 285 | -46,36 | 33,27 | 7,349 | 8,224 | 11,91 | 25,84

Болгарія | 542 | 375 | -30,85 | 17,76 | 6,216 | 6,694 | 7,69 | 30,05

Чехія | 579 | 422 | -27,06 | 13,97 | 9,003 | 10,292 | 14,32 | 23,43

Угорщина | 385 | 279 | -27,37 | 14,28 | 6,902 | 9,007 | 30,49 | 7,25

Казахстан | 585 | 417 | -28,70 | 15,61 | 7,456 | 7,592 | 1,82 | 35,92

Литва | 505 | 287 | -43,15 | 30,06 | 8,973 | 8,744 | -2,55 | 40,30

Польща | 585 | 294 | -49,75 | 36,65 | 5,684 | 8,091 | 42,35 | -4,61

Румунія | 806 | 460 | -42,93 | 29,84 | 3,941 | 3,822 | -3,01 | 40,76

Росія | 747 | 682 | -8,70 | -4,39 | 8,049 | 6,847 | -14,94 | 52,69

Словаччина | 501 | 346 | -30,95 | 17,86 | 7,989 | 9,906 | 24,00 | 13,75

Туреччина | 164 | 171 | 4,28 | -17,37 | 5,081 | 7,249 | 42,67 | -4,92

Туркменистан | 1294 | 1594 | 23,19 | -36,28 | 3,654 | 2,425 | -33,64 | 71,39

Україна | 723 | 752 | 3,98 | -17,07 | 6,263 | 4,010 | -35,98 | 73,72

Узбекистан | 563 | 505 | -10,31 | -2,78 | 4,384 | 3,993 | -8,92 | 46,67

Середнє ЄC-15 | 235 | 204 | -13,09– | 15,638 | 21,541 | 37,75–

Примітка: у колонці 5 – знак “мінус” означає дивергенцію, у колонці 9 – знак “мінус” означає конвергенцію.

Оскільки результати дослідження мали статичний характер (бо порівнюються між собою тільки два роки – 2004 р. та 1989 р.), дослідження було продовжено з використанням економетричного моделювання. Проаналізовано швидкість конвергенції за доходом на душу населення досліджуваних країн до країн ЄС–15 та оцінено взаємозв’язок між енергомісткістю ВВП та доходу на душу населення між цими країнами.

Для визначення рівня конвергенції за доходом на душу населення використано Я-конвергенцію, запропоновану Віліамом Баумолом (1986).
Я-конвергенція визначає, що бідніші країни мають тенденцію до швидшого економічного зростання, ніж багаті країни, і результатом має стати однаковий рівень їх економічного розвитку. Функція для визначення Я-конвергенції між країнами по доходу має такий вигляд (3):

ln(yi,t /yi,t-1) = a+ Я ln(yi,t-1) + еi,t (3),

де ln(yi,t /yi,t-1) – відображає натуральний логарифм приросту ВВП на душу населення; ln(yi,t-1) – натуральний логарифм ВВП на душу населення в країні і в часі t-1; е – стандартна помилка.

Якщо отримане значення коефіцієнта Я негативне, то присутня Я-конвергенція, тобто відносно бідніші країни зростають швидше, ніж багатші.

Для виявлення швидкості конвергенції енергомісткості ВВП дослід-жуваної групи країн до країн ЄС–15 було використано таку функцію (4):

(4),

де: еit – енергомісткість ВВП i-країни в часі t; еut – енергомісткість ВВП країн ЄС-15 в часі t; yut – ВВП на душу населення ЄС-15 в середньому в часі t; yit – ВВП на душу населення i-країни в часі t.

За допомогою цієї моделі перевірено такі гіпотези:

- якщо коефіцієнт D > (пряма залежність між залежною змінною та ?yt), то зменшення (збільшення) різниці показників ВВП на душу населення між країнами ЄС–15 та і-країною призводить до зменшення (збільшення) темпів приросту енергомісткості ВВП і-країни на D% (тобто існує конвергенція);

- якщо коефіцієнт D < (обернена залежність між залежною змінною та ?yt), то зменшення (збільшення) різниці показників ВВП на душу населення між ЄС–15 та і-країною призводить до збільшення (зменшення) темпів приросту енергомісткості ВВП і-країни на D% (тобто існує дивергенція).

Для розрахунку функції (3) використано моделювання панельних даних методом найменших квадратів. Внаслідок проведення відповідних тестів виявилося, що для більшості досліджуваних країн Я-конвергенція існує тільки з початку 1998 р. Швидкість конвергенції між групою семи країн (Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Росія, Україна, Узбекистан), з одного боку,