МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Василевич Юлія Валеріївна
УДК 94 (477) "17/18" : 008 (477)
Культурно-просвітницька, релігійна та громадська діяльність
Гавриїла Розанова (1781-1858)
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Черкаси – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,
заслужений працівник народної освіти України
Тригуб Петро Микитович,
Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили,
завідувач кафедри міжнародних відносин та історії
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,
Лиман Ігор Ігоревич,
Бердянський державний педагогічний університет,
завідувач кафедри історії України
кандидат історичних наук, доцент
Кочергін Ігор Олександрович,
Дніпропетровський національний гірничий університет,
доцент кафедри історії та політичної теорії
Провідна установа: Донецький національний університет
Захист відбудеться “19” вересня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К73.053.01 у Черкаському національному університеті ім. Б.Хмельницького Міністерства освіти і науки України за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім.211.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).
Автореферат розіслано “17” серпня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В історії України залишається багато недосліджених або маловисвітлених проблем, так званих „білих плям”. Розбудова національної держави зумовлює необхідність ґрунтовного і різнобічного вивчення минувшини, в тому числі й питань із історії церкви. На сучасному етапі існування України, в умовах самостійності, спостерігається її тісний зв’язок із церквою. Остання після довгих, жорстоких переслідувань потребує підтримки з боку держави, насамперед для піднесення духовного та культурного рівня українського суспільства. Саме тому останнім часом у плеяді науковців проблеми вивчення вітчизняної духовної спадщини, розуміння впливу релігії на сучасне буття України набули актуальності, відбувається переосмислення ролі церкви та її служителів у житті суспільства, а також їх місця в історії. Особливістю таких досліджень є вивчення історії релігійної думки через перегляд та оцінку життєвого і творчого шляху релігійних діячів, котрі, поряд із виконанням обов’язків безпосередніх духовних наставників і просвітителів, цікавилися також історичним минулим нашого краю.
В житті Російської православної церкви, на різних етапах її існування, з’являлися визначні особистості, котрі були носіями кращих ідей і прагнень свого часу і ставали керівниками духовного життя суспільства. Одним із них був архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський, Тверський і Кашинський Гавриїл (Василь Федорович Розанов). Його життєвий шлях, релігійно-просвітницька та громадська діяльність, історичні праці є однією з малодосліджених сторінок нашого минулого, а невідоме завжди притягує до себе, особливо, якщо проблема стосується визначення ролі владики в поширенні православ’я та культурному розвитку Північного Причорномор’я.
Г.Розанов був одним із тих регіональних істориків, хто стояв біля витоків вивчення місцевої історії XVIII – початку XIX ст. Він не тільки досвідчений релігійний діяч, богослов, а також історик-дослідник. І, незважаючи на ряд недоліків (звичайна описовість, простий фактологічний виклад у хронологічній послідовності), його роботи становлять цінне пізнавальне джерело для сучасних істориків, етнографів, краєзнавців, змушують їх порівнювати, зіставляти, робити припущення та висловлювати власні гіпотези бачення історії. Отже, обрана для вивчення тема має наукове, практичне, суспільне значення, чим і зумовлена її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертацію виконано згідно з науково-дослідною темою “Актуальні питання історії Нижнього Подніпров’я та Побужжя” Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського (номер державної реєстрації 0100U003788).
Об’єктом дослідження є Г.Розанов як суб’єкт культурно-релігійного, наукового, громадського простору Півдня України кінця XVIII – 50-х рр. ХІХ ст.
Предметом дослідження є громадсько-політична, релігійно-просвітницька та наукова діяльність архієпископа Херсонського і Таврійського Гавриїла Розанова.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1781-1858 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1781 р.) обумовлений датою народження Г.Розанова, верхньої (1858 р.) – смертю діяча.
Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території, пов’язаної з діяльністю архієпископа Г.Розанова, тобто Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній, розташованих на Півдні України. В окреслений період вони включали такі сучасні області: Одеську, Миколаївську, Херсонську, Полтавську, Кіровоградську, Запорізьку, Донецьку, Дніпропетровську, південно-східну частину Луганської області, частину Молдавії, Автономну Республіку Крим та Тверську губернію Центральної Росії.
Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу опублікованих та нововиявлених матеріалів, здобутків історіографії розкрити життя та діяльність Г.Розанова, його внесок у розвиток церковно-історичних студій першої половини ХІХ ст.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:
· визначити стан наукової розробки теми, рівень та повноту джерельної бази;
· відтворити етапи життя архієпископа, охарактеризувати його особистісні якості;
· проаналізувати історичні праці Г.Розанова, розкрити його основні історичні концепції;
· розглянути основні напрямки його релігійно-культурницької діяльності, визначивши роль Г.Розанова у спорудженні церков та монастирів і організації їхнього внутрішнього управління та виданні богословських праць;
· показати внесок архієпископа в поширенні та утвердженні православ’я серед населення Південної України, включаючи участь у боротьбі з розкольниками і сектантами;
· проаналізувати місце Г.Розанова в організації церковної освіти серед різних верств тогочасного суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
· вперше в сучасній українській історіографії зроблено спробу комплексного висвітлення основних віх життя та діяльності архієпископа;
· доведено, що Г.Розанов одним із перших серед науковців початку ХІХ ст. розпочав цілеспрямоване вивчення історії Півдня України і стояв біля витоків археографічної справи в регіоні;
· з’ясовано, що Г.Розанов відіграв визначну роль у спорудженні церков та монастирів на Півдні України в окреслений хронологічний період;
· розкрито, що діяльність архієпископа спрямовувалася на поширення православ’я серед населення Катеринославщини, Херсонщини, Таврії;
· на основі аналізу виявленого комплексу джерел зроблено висновок про те, що культурно-просвітницька діяльність Г.Розанова сприяла поширенню освіти як серед духовенства, так і мирян єпархій, якими опікувався архієпископ.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, висновки, введені до наукового обігу документи і матеріали суттєво доповнюють сучасні знання з культурно-просвітницької, релігійної та громадської діяльності Г.Розанова, можуть залучатися до подальшого вивчення церковної історії України, зокрема Південного регіону, написанні узагальнюючих праць, навчальних посібників, при розробці курсу з історії України, краєзнавства, релігієзнавства в навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського та кафедри міжнародних відносин та історії Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили.
Результати дослідження пройшли апробацію у доповідях і повідомленнях на Всеукраїнських та регіональних конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні наукові дослідження - 2006” (Дніпропетровськ, 20-28 лютого 2006 року), VI Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії з нагоди 100-ї річниці початку Столипінської аграрної реформи в Україні (Черкаси, 16-17 березня 2006 року), Четвертій Міжнародній науковій конференції “Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії” (Київ, 18-19 травня 2006 року), VIІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарно-економічні дослідження” (Миколаїв-Одеса, 27 травня 2006 року), щорічних “Могилянських читаннях” (2004-2005 рр.) у Миколаївському державному гуманітарному університеті ім. Петра Могили.
Публікації. Основні положення й висновки дослідження викладено у 8 публікаціях, з яких 6 – у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 5 друкованих аркушів.
Обсяг і структура дисертації обумовлені метою, дослідницькими завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (32 сторінки, 279 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, розкрито наукову новизну і практичне значення, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів.
У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.
Як свідчить аналіз залученої до роботи історіографії, в її розвитку можна умовно виділити два періоди: дорадянський (друга половина ХІХ ст. – 1917 р.) та сучасний (1991 р. – початок ХХІ ст.).
Перший період представлений роботами, авторами яких були переважно церковно- та священнослужителі. Серед них провідне місце належить одеському протоієрею С.А.Серафімову, котрий був автором розширеного некролога та спогадів про Г.Розанова Серафимов С. Гавриил, архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // Записки Одесского общества истории и древностей (далі - ЗООИД). – Т.5. – 1863.– С.919-953.; Його ж: Воспоминания о преосвященном Гаврииле, первом (в Одессе) архиепископе Херсонском и Таврическом, а потом Тверском и Кашинском. – Одесса: В тип. Л.Нитче, 1869. – 84с.; Його ж: Воспоминания о пастырских путешествиях преосвященного Гавриила, архиепископа Екатеринославского, Херсонского и Таврического (впоследствии Тверского) // ХЕВ. – 1861. – № 22 (15 ноября). – С.336-346.. Особливий акцент у своїх роботах він зробив на управлінні Гавриїлом Катеринославською і Херсонсько-Таврійською єпархією Серафимов С. Празднование Федоровской Богоматери в Одесской Архангело-Михайловской обители // Прибавление к ХЕВ. – 1863. - № 6 (15 марта). – С.319-327.; Його ж: Сборник Гавриила, архиепископа Херсонского // ЗООИД. – Т.6. – Одесса, 1867. – С.305-320.; Историческое описание Херсонского Успенского собора. Посещение Успенского собора архиепископом Херсонским // Прибавление к ХЕВ. – 1881. – № 15 (1 августа). – С.391-392; Историческое описание Херсонского Успенского собора. – Одесса: Типографический труд В.Семенова, 1881. – 83 [1]с.; Одесская Единоверческая Покровская церковь // Прибавление к ХЕВ. – 1883. – № 11 (1 июля). – С.304-317, № 14 (15 июля). – С.352-364, № 18 (15 сентября). – С.835-855, № 24 (15 декабря). – С.1117-1141..
З огляду на те, що Г.Розанов був першим архієпископом новоствореної в 1837 році Херсонської і Таврійської єпархії, Ф.Міляновський Миляновский Федор (свящ.) Памятная книжка для духовенства Херсонской епархии. – Одесса: Тип-я Е.И.Фесенко, 1903. – I-CVIII + 278с. + IXXXIII. і С.Петровський Петровский С. Семь Херсонских архиепископов. Биографии с приложением портретов. – Одесса: Тип-я Е.И.Фесенко, 1894. – 184с. надають його постаті особливого значення. Стислу, але змістовну інформацію про Г.Розанова містять праці М.Мурзакевича Мурзакевич Н. Епархиальные архиереи Новороссийского края. – Одесса: Тип-я Х.Алексомати, 1874. – 6с.; Його ж: Материалы для истории Новороссийской православной иерархии, б/г // ЗООИД. – Т.9. - Одесса, 1875. – С.283-296., Ф.Макаревського Макаревский Ф. Краткие сведения о Екатеринославской епархии вообще и о епископах ея. – Екатеринослав: Печатано в тип. Я.М.Чаусскаго, 1875. – 16с., І.Чистовича Чистович И.А. Руководящие деятели духовного просвещения в России в первой половине текущего столетия. – СПб.: Синодальная тип-я, 1894. – 381с. та К.Чередєєва Чередеев Косьма (прот.). Биографии Тверских иерархов от начала существования архиерейской кафедры в г. Твери и доныне. – Тверь: Тип-я Губернского правления, 1859. – 299с., VI.. Визначальним є те, що робота останнього – єдине видання, в якому детально описано останні роки життя Г.Розанова.
Історіографія першого періоду розглядає життя архієпископа, зокрема катеринославський та одеський періоди, крізь призму історії Південної України та визначних подій, наприклад, заснування та відбудови церков, монастирів, соборів. Більшість історичних праць цього періоду носить краєзнавче спрямування. До них належать як окремі публікації Празднование 100-летия Одесского Кафедрального Преображенского Собора. – Одесса: “Славянская” тип-я Е.Хрисогелось, 1908. – 16 с.; Тимковский Федор (свящ). Церковно-историческая летопись об Ананьевском Свято-Николаевском соборе и его приходе. – Одесса: “Славянская” тип. Е.Хрисогелось, 1892. – 33 с.; Филиппович Иоанн (свящ.). Из летописи прихода Петропавловской церкви села Мигеи, Екатеринославского уезда, Херсонской епархии. – Одесса: “Славянская” тип. Е.Хрисогелос, 1900. – 31 с.; Машуков В. Кафедральный Преображенский Собор в Екатеринославе. – СПб.: Синодальная тип-я, 1903. – 7 с., так і статті в періодичних виданнях Библиография. Историческая записка о Пустынно-Николаевском Самарском монастыре. – Одесса: Городская тип-я, 1838. – 64с. // ОВ. – 1838. – № 38 (11 мая). – С.468.; Игуменья Одесского Михайло-Архангельского женского монастыря Сосанна // Прибавление к ХЕВ. – 1889. - № 6 (15 марта). – С.11-15.; Зеленецкий К. Сведения о второклассном Успенском монастыре в окрестностях Одессы // НК на 1843 год. – Одесса: Городская тип-я, 1842. – С.341-344.; Краткий исторический очерк о построении единоверческой Одесской Покровской церкви // Прибавление к ХЕВ. – 1898. - № 20 (15 октября). – С.512-521.; К 100-летнему юбилею Одесского Кафедрального Спасопреображенского Собора // ХЕВ. – 1908. - № 10-11 (16 мая – 1июня). – С.301-304.; Лебединцев А. (прот.) Одесский Кафедральный Преображенский собор // Прибавление к ХЕВ. – 1860. - № 3 (1 августа). – С.127-137, № 4 (15 августа). – С.161-173.. Певну інформацію щодо участі Гавриїла у церковному будівництві несуть також загальноросійські видання Денисов Л.И. Православные монастыри Российской губернии. Полный список всех 1105 ныне существующих в 75 губерниях и областях России мужских и женских монастырей…- М.: Изд-во А.Д.Ступина, 1908. – 984с., 110 ил., 1 карта; Строев П.М. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российской церкви. Издание археологической комиссии. – СПб.: Типография В.С.Балашева, 1877. – 1057с. + алфавитный указатель монастырей.; Материалы для истории Тверской епархии. – Тверь: Тип-я Губернского правления, 1898. – 112 с. и XVII; Материалы для статистического и исторического описания церквей и монастырей Тверской епархии. – Т.1. – Тверь: Тип-я Губернского правления, 1881. – 82 с..
До всього можна додати праці загальної історії місць, де проходила служба архієпископа Гермоген (еписк.) Таврическая епархия. – Псков: Тип. Губернского Правления, 1887. – 520с.; Корольков К. Столетний юбилей Екатеринослава. 1797год – 9мая 1887 год. – Вып.1. – Екатеринослав: Тип-я Н.Я.Павловского, 1887. – 126с.; Одесса. 1794-1894. Издание Городского Общественного Управления: К столетию города. [Под ред. комитета в составе проф. А.И.Кирпичникова, проф. В.К.Надлера]. Вып. 2. – Одесса: Тип-я А.Шульца, 1895. – LХХХ + 836 с.; Оленин К.Л. “Век”. Одесский исторический альбом. – Одесса: Книгоизд-во Г.Н.Каранта, 1894. – 130 с.; Андреевский (доктор). Исторический взгляд на ход чумной заразы в Одессе // ОВ. - 1838. – № 53 (2 июля). – С.652.; М.Г. Перечень событий относящихся к истории Херсонской епархии // ХЕВ. – 1862. – № 14 (15июля). – С.265-276.; Лебединцев А. (прот.) Столетие церковной жизни Крыма: 1783-1883 гг. // ЗООИД. – Т.13. - Одесса: Тип-я А.Шульце, 1883. – С.201-219., що містять короткі замітки про Г.Розанова. Методика їх написання досить примітивна: дата > подія, можливе коротке пояснення.
Відмітною ознакою дореволюційної історичної літератури є велика кількість повідомлень про діяльність навчальних закладів в регіоні, в роботі яких архієпископ брав активну участь. Сюди слід віднести публікації Г.Стрельбицького Стрельбицкий Г. (прот.) Летопись Одесской Духовной Семинарии (1838-1885). К материалам для истории семинарии. - Ч.1. – Одесса: Типо-литография Штаба Окр., 1913. – 362с. + XXIV., Л.Мацеєвича Мацеевич Л. Исторические заметки об Одесской (бывшей Херсонской) духовной семинарии // Прибавление к ХЕВ. – 1894. - № 10 (15мая). - С.202-208., М.Мурзакевича Мурзакевич Н. Одесский Архангело-Михайловский девичий училищный монастырь. – Одесса: Городская тип-я, 1844. – 7с. та ряду невідомих авторів 75-летие Одесской Духовной Семинарии (1 октября 1838 – 1 октября 1913) // ХЕВ. – 1913. – № 18-19 (1октября). – С.451-455.; Извлечение из исторической записки о девичьем училище, находящемся при Одесском женском Архангело-Михайловском монастыре, читанной на публичном акте, бывшем в селе училище 21 июня 1860 года, училищным священником Ф.Пискуновым // ХЕВ. – 1860. – № 4 (15 августа). – С.41-50.; Н.М. Одесский Архангело-Михайловский девичий училищный монастырь // НК на 1845 год, издав. от Ришельевского лицея. – Одесса: Городская тип-я, 1844. – С.357-361; Празднование двадцатилетия Одесского Архангело-Михайловского женского монастыря и при нем училища девиц-сирот духовного звания // ХЕВ. – 1869. - № 11 (1июня). – С.391-417..
Щодо діяльності Г.Розанова в Одеському товаристві історії та старожитностей (далі – ОТІС), спеціальної роботи, присвяченої саме цьому етапу в житті преосвященного, в доступній нам історичній літературі не знайдено. Серед авторів окремих статей з історії товариства, в яких є згадки про Гаврила, слід назвати В.Юргевича Юргевич В. Исторический очерк пятидесятилетия Императорского Одесского Общества Истории и Древностей. 1839-1889. – Одесса: Тип-я А.Шульце, 1889. – 121с.; Його ж: Краткий указатель музея Императорского Одесского Общества Истории и Древностей. – Изд. 2е. – Одесса: “Славянская” тип. Е.Хрисогелось, 1909. – 134с., М.Попруженка Попруженко М.Г. Императорское Одесское общество истории и древностей // Исторический Вестник: историко-литературный журнал. /Под ред. Б.Б.Глинского/ – 1914 (ноябрь). – 704с., А.Маркевича Маркевич А. Состав ИООИД в 1839-1901гг. // ЗООИД. – Т.24. – Одесса, 1902. - С.93-106..
Оскільки в радянській історичній науці відсутні будь-які згадки про Г.Розанова, то період з 1917 по 1991 рр. автоматично випадає з представленого огляду історіографії.
На сучасному етапі розвитку української історіографії одними з перших, хто звернувся до історії церкви Півдня України і відзначив роль архієпископа Гавриїла в підвищенні культурного рівня краю, були С.Шевчик Шевчик Серафима. Одесский Преображенский собор. Жизнь. Гибель. Воскресение. – Одесса: Издание Свято-Архангело-Михайловского женского монастыря, 1994. – С.37-40; Її ж: 200 лет православия в Одессе // ОВ. 1993. – №153. – С.5., Л.Смичок Смычок Л. К истории Архангело-Михайловского монастыря в Одессе // Юг. – 1992. – № 190 (4 декабря); Його ж: Храм Воскресения Господня // Юг. – 1993. – №11 (19 января)., П.Шиянова Шиянова Прасковья. Михайло-Архангельский монастырь // Вечерняя Одесса. – 1993. – № 18 (30 января)., Є.Горностаєв Горностаев Е. По страницам истории православной религии Херсона (Хронологико-историческое описание). – Херсон, 1998. – 106с., О.Кравченко Кравченко А. (прот.) Архиепископ Херсонский и Таврический Гавриил // ОВ. – 1993. – № 177 (2 октября). – С.8.. Визначальним для повідомлень кінця ХХ ст. є їх наближеність за стилем написання до робіт дореволюційного періоду. Окремі з них є передруками з попереднього століття.
На сучасному етапі розвитку історичного пізнання значне місце належить працям О.І.Журби, котрий, вивчаючи розвиток археографії та історіографії на Півдні України в першій половині ХІХ століття, спрямував увагу і на аналіз творчості Г.Розанова Журба О.І. Архієпископ Гавриїл (Розанов В.Ф.) – історик і археограф Південної України // Історична наука на порозі ХХІ століття. Підсумки та перспективи: Матеріали Всеукр. наук. конф. – Харків, 1995. – С.308-313.; Новоросійські археографічні та історичні студії архієпископа Гавриїла (В.Ф.Розанов): Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції /А.Г. Болебрук (наук. ред.). Дніпропетровський національний університет/ – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпр. ун-ту, 2003. – С.190-254.; Культурна та історико-археографічна діяльність архієпископа Гаврила (Розанова В.Ф.) в Південній Україні // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. – Вип.1. – Дніпропетровськ: Промінь, 1997. – С.220-238.. На високу оцінку заслуговує дослідницька робота В.М.Хмарського, в якій відзначено внесок Гавриїла у дослідженнях історичного минулого причорноморських земель Хмарський В.М. Перші публікації в Одесі з історії християнської церкви // Історія та сучасність християнства. Матеріали наукової конференції, присвяченої 2000-річчю Різдва Христового. – Одеса: Астропринт, 2001. – С.109-115.; Його ж: Археографічна діяльність Одеського товариства історії та старожитностей / Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. Історичний факультет. Кафедра історії України. – Одеса: Астропринт, 2002. – 400с.. Вивченням історії православної церкви на Півдні України в 1775-1861 рр. спеціально займається І.І.Лиман Лиман І.І. Державна церква і державна влада: Південна Україна (1775-1861). – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 2004. – 400с.; Його ж: Зведення церков на Півдні в 1775-1825 рр. // Історія релігій в Україні: Праці ХІІ-ї міжнар. наукової конференції (Львів, 20-24 травня 2002 року). – Кн.1 /Ред.кол.:В.Гаюк, Я.Дашкевич, Л.Моравська/ – Львів: “Логос”, 2002. – С.232-241.. З історіографічної точки зору, його праці цінні насамперед тим, що автор викладає інформацію, посилаючись на офіційні документи. А.А.Непомнящий, працюючи над вивченням церковного краєзнавства в Криму, також згадує праці архієпископа про переселення греків в Приазов’я, хронологіко-історичний опис церков краю та рукописні збірники Непомнящий А.А. Церковное краеведение в Крыму и краеведческая библиография // Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. – Вип.6. – К.: НАНУ, НБУ ім. В.І.Вернадського, ІР НБУ, 2000. – С.123-147.. Він вказує на першість Г.Розанова у вивченні етнічної історії кримських греків.
Певного історіографічного значення в розкритті теми набувають дисертації сучасних дослідників, котрі розробляють історію Півдня України Журба О.І. Становлення української археографії та історіографічний процес другої половини XVIII – першої половини ХІХ ст.: Дис. … д-ра іст. наук: 07.00.06 /Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2004. – 477 с.; Хмарський В.М. А.О.Скальковський (1808-1898). Археографічна діяльність: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 /Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова. – Одеса, 1994. – 225 с.; Його ж: Археографічна діяльність наукових установ на півдні України у ХІХ – на початку ХХ ст.: Дис. … д-ра іст. наук: 07.00.01 /Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова. – Одеса, 2004. – 550 с.; Тригуб О.П. Історія Херсонської єпархії (1775-1918рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 /Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Миколаївська філія. – Миколаїв, 2000. – 242 с.; Федорчук О.О. Православ’я в становленні культури Півдня України (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.): Дис.… канд. іст. наук спец. 07.00.01. – Історія України / Донецький Національний університет. – Миколаїв: Атол, 2005; Абдуллаєва М.А. Православні храми і монастирі Криму як осередки духовного життя грецького населення (кін. XVIII – 30-і рр. ХХ ст.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 /НАН України. Інститут історії України. – К., 2001. – 233 с.; Тур В.Г. Православные монастыри Крыма в ХІХ – нач. ХХ вв.: Дис. …. канд. ист. наук: 07.00.01 /НАН Украины. Крымский филиал института археологии. – Симферополь, 1999. – 207 с.; Кравченко В.В. Українська історіографія епохи національного Відродження (др. пол. XVIII – сер. ХІХ ст.): Дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.06 /Харківський державний університет. – Харків, 1996. – 524 с.. Отже, аналіз історіографії дозволяє твердити, що спеціальна наукова праця, яка б стосувалася культурно-просвітницької, релігійної та громадської діяльності Гавриїла Розанова, поки що відсутня, чим і обумовлене звернення дисертантки до цієї теми дослідження.
Джерельну базу дисертації складають архівні та опубліковані матеріали. У роботі використані фонди Російського державного історичного архіву м. Санкт-Петербург (ф.796 “Канцелярія Св. Синоду”, ф.797 “Канцелярія обер-прокурору Синоду”, ф.834 (колекція) “Рукописи Синоду”, ф.815 “Олександро-Невська Лавра”, ф.802 “Навчальний Комітет Синоду”, ф.216 “Будівельний Комітет Синоду”), Інституту рукописів НАН України (ф.V “ОТІС”, ф.ХІІІ “Архів Синоду”, ф.301 “Рукописи ЦАМ КДА”, ф.304 “Дисертації студентів КДА”), Державного архіву Одеської області (ф.37 “Херсонська духовна консисторія”, ф.274 “Одеський міський статистичний комітет”).
Першочергового значення для реконструкції життєвого шляху архієпископа набуває документація діловодства (рапорти та звіти, розпорядження преосвященного). Ці документи дозволяють відтворити цілісну картину діяльності владики та його досягнень у покращенні загального стану єпархій, підтриманні порядку та загального ведення справ. Крім того, вони представляють певні відомості про соціальний склад духовенства приходів, їхній освітній рівень.
Окрему групу архівних матеріалів, із високий рівнем достовірності, складають законодавчі акти (царські та синодальні укази). Вони дозволяють простежити кар’єрне зростання Г.Розанова і об’єктивно оцінити його управлінські якості.
Значну групу джерельної бази визначеної теми складає періодична преса. Серед місцевих церковних періодичних видань найбільшу джерельну цінність представляють “Херсонские епархиальные ведомости”, в яких особливого пізнавального значення для написання дисертації має неофіційна частина, в якій публікувалися етнографічні та історико-краєзнавчі матеріали. Вони висвітлюють значний спектр питань стосовно діяльності Гавриїла, особливо влаштування нових та реконструювання старих церковних храмів, організацію монастирів, училищ, духовних семінарій. Особливий акцент робиться на турботі пастиря про підвищення освітнього рівня серед духовенства та прихожан.
Детальну хроніку духовного життя єпархії на місцевому рівні та основні визначні моменти в діяльності Розанова містить світська періодика, зокрема “Одесский вестник”, “Юг”, “Вечерняя Одесса” та ін. Ці видання подають відомості узагальнюючого характеру, статистичні матеріали, повідомляють про участь архієпископа у внутрішньому житті єпархії. На окрему увагу заслуговують “Записки” ОТІС, де зустрічаються некрологи та біографії визначних осіб минувшини. До того ж, це видання містить значну кількість історичних розвідок Г.Розанова, що дозволило простежити його дослідницьку діяльність.
Важливе значення при написанні роботи мали джерела особового походження (мемуарна література, листування). Проте до них потрібно ставитися критично, адже писалися вони з позицій ідеології того часу. Зокрема, автори біографічних розвідок про Гавриїла створили досить ідеалістичний образ історика, що загалом притаманно для тогочасної біографістики.
Приватне листування владики допомагає глибше проникнути у внутрішній світ архієрея, побачити малопомітні риси його характеру, з’ясувати деякі маловідомі моменти життя (особливо, що стосується рідні), зміну його поглядів, дослідити творчі здобутки та наукові плани.
Джерела довідникового характеру (адрес-календарі, енциклопедії, довідниково-статистичні видання) надавали інформацію про кількість зруйнованих та новозбудованих церков, їхнє матеріальне забезпечення, про рівень церковної освіти за часів Г.Розанова.
Одне з чільних місць у джерельній базі дисертації належить історичним працям, статтям і рукописним збіркам об’єкту дослідження. Вони стосуються різних питань історичної науки: церковної історії, археології, краєзнавства, статистики, а також включають автобіографічні дані. Значну частину становлять пастирські настанови, слова і промови, сказані з приводу особливих випадків та визначних подій.
Отже, опрацьована та залучена до дисертації джерельна база є достатньо репрезентативною, достовірною, що дозволяє вирішити дослідницькі завдання, досягти поставленої мети.
Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові методи і принципи пізнання: об’єктивності та історизму. Вони передбачають з’ясування умов виникнення, розвитку подій, а також розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Їхнє застосування дозволило залучити до дисертації широке коло опублікованих та архівних матеріалів, проаналізувати здобутки історіографії. Також застосовувалися методи логічного аналізу, синтезу, класифікації та узагальнення, індукції та дедукції, а також спеціальні методи: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, емпіричний.
Застосування загальнонаукових методів сприяло об’єктивному плановому вивченню культурно-просвітницької, релігійної та громадської діяльності Г.Розанова, а також дозволили проаналізувати та узагальнити історичні погляди архієпископа. У дисертації широко використовувалися проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дослідження, які забезпечили комплексний аналіз теми та дозволили з’ясувати вплив архієпископа на культурно-релігійне життя населення Півдня України в окреслений хронологічний період.
У другому розділі “Гавриїл Розанов – архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський” з’ясовано особливості розвитку православної церкви в південноукраїнському регіоні в останній чверті XVIII – першій половині ХІХ ст., а також висвітлено життєвий шлях архієпископа Гавриїла, охарактеризовано його якості як особистості.
Особливу увагу в цій частині дисертант звернула на перетворення, що відбувалися в духовному відомстві під впливом політики самодержавства: зміни церковно-адміністративного устрою, системи управління православною церквою, визначення верств духовенства, їхнє матеріальне забезпечення та виконання обов’язків.
У політиці колонізації причорноморських земель, насадження своїх порядків царський уряд ставку робив саме на представників вищого духовенства. Впровадження рішень Петербурга на місцях великою мірою залежало від єпархіальних архієреїв, серед яких провідне місце належало преосвященному Гавриїлу Розанову.
Василь Федорович Розанов (преосвященний Гавриїл, архієпископ Катеринославський, Херсонський, Таврійський) народився 26 січня 1781 р. в с. Рождествині Костромської губернії Нерехтського повіту в сім’ї священика Федора Миколайовича Розанова. Залишившись рано без батьків, він був прийнятий до сирітської бурси, а згодом переведений до архієрейського півчого хору. Початкову освіту він отримав у Костромській семінарії, до якої вступив у 1791 р. Там він вивчав риторику, філософію, географію, історію, математику, грецьку та німецьку мови. У 1798 р. він продовжив навчання в семінарії при Свято-Троїцькій Сергієвській лаврі, яку закінчив у 1803 р. До 1811 р. Г.Розанов викладав у Костромській, згодом у Свято-Троїцькій семінаріях. У жовтні цього ж року він приймає постриг у чернецтво з перейменуванням у Гавриїла в Олександро-Невській лаврі, поряд із тим, отримує звання бакалавра філософських наук з правом читати студентам лекції з філософії в Петербурзькій духовній академії. 17 жовтня петербурзький вікарій Іоасаф висвятив Розанова в ієромонахи в Ісааківському соборі, а 24 жовтня митрополит Амвросій в церкві Скорботної Богоматері – в архімандрити. У 1813 – 1819 рр. Г.Розанов перебуває у Вологодській семінарії і служить настоятелем Спасо-Кам’янського Преображенського монастиря. В 1819 р. він був викликаний до Петербурга і до 1820 р. викладав закон Божий в першому кадетському корпусі. На кінець року його було призначено настоятелем Ярославського Першокласного Толзького монастиря та ректором семінарії при ньому, якою він керував з березня по липень 1821 р., коли за черговим розпорядженням отримав призначення до Орла. 18 вересня 1821 р. Гавриїла Розанова було посвячено в сан єпископа Орловського і Севського, а 22 травня 1828 р. перевели на катеринославську кафедру. 31 грудня 1832 р. він став архієпископом. 9 травня 1837 р., після розподілу катеринославської єпархії, першим Херсоно-Таврійським архієпископом став Гавриїл. Указом Св. Синоду від 1 березня цього ж року його було призначено предстоятелем однієї з найдавніших церковних кафедр Російської імперії – Тверської, якою він керував протягом 10 років. В лютому 1858 р. за станом здоров’я він був звільнений від управління паствою і переведений до Тверського Желтикова монастиря, де й помер 8 вересня 1858 року.
У третьому розділі “Науково-дослідницька творчість Гавриїла Розанова” проаналізовано історичну спадщину архієпископа.
У середині ХІХ століття інтелектуальним центром Новоросійського краю була Одеса. Історична наука стала досить популярним явищем, до неї залучалися широкі кола громадськості. Історики регіону гуртувалися навколо Одеського товариства історії та старожитностей (1839-1922). З 1844 по 1922 рр. воно видавало “Записки”, в яких друкувалися статті з історії, археології, епіграфіки, нумізматики, етнографії, географії, статистики, річні звіти та протоколи засідань. Г.Розанова було обрано Другим дійсним членом товариства, котрий займався історією церкви, не випускаючи з кола досліджень питання загальної історії. Результати його пошукової роботи знайшли відображення на сторінках “Записок”, крім того, музейна колекція товариства значно поповнилася рідкісними експонатами.
На формування світогляду Гариїла як історика впливав ряд чинників: спілкування з досвідченими істориками, загальне зростання зацікавленості історичними розвідками, прагнення кар’єрного просування, особисте ставлення до історії, зміни, що відбувалися на всіх рівнях розвитку суспільства першої половини ХІХ ст. До написання цілої низки праць із історії Південної України Гавриїла спонукали науково-дослідницькі, морально-етичні, службово-кар’єрні, ідеологічні мотиви. Додатковим стимулом загального плану став імператорський указ від серпня 1791 року про залучення всіх закладів церковного відомства до розшуку і відправлення до Синоду літописів та творів, що стосувалися російської історії.
Широка джерельна база, застосування комплексного методу у вивченні матеріалів та антикварного підходу у викладі інформації дали змогу Г.Розанову видати близько десятка історичних статей та упорядкувати три томи рукописних документів (164 справи). До збірників увійшли копії царських і синодальних указів, приватні листи, історичні повідомлення, статистичні звіти, відомості по церквах.
Архієпископ намагався дослідити широкий спектр проблем: церковна історія, організація освітніх закладів, козацька тематика, походження назв, виникнення міст, історія єпархій, опис діяльності визначних релігійних діячів і т. ін.
У четвертому розділі “Релігійна, громадська та культурно-просвітницька діяльність архієпископа” визначено роль Г.Розанова в поширенні православ’я серед населення Півдня України шляхом проведення церковного будівництва, подолання сектантського та розкольницького елементів та підвищення освітнього рівнів у ввірених йому єпархіях.
Особливістю культурного розвитку першої половини ХІХ ст. на Півдні України стало стрімке зростання кількості церков, соборів та монастирів, удосконалення архітектурних ансамблів та церковного живопису.
В прагненні вивести єпархію на високий рівень розвитку, архієпископ Гавриїл першочергового значення надавав спорудженню та відновленню храмів. У 1830 р. за його сприяння в Катеринославі розпочалося будівництво кафедрального собору, закладеного ще в 1787 р. за царювання Катерини ІІ. Вже 1835 р. соборний храм, символ процвітання для тогочасного провінційного міста, був відбудований і освячений. У 1837 – 1848 рр. проводилися будівельні роботи з розширення Одеського кафедрального собору. Особливого значення для Херсонської єпархії набуло заснування в 1844 р. Одеського Михайло-Архангельського жіночого монастиря.
За майже двадцятирічне перебування Г.Розанова на Півдні України міста і села помітно збагатилися новозбудованими та реконструйованими церквами і молитовними домами (Свято-Троїцька церква в Катеринославі, Хрестова церква в ім’я Святителя і Чудотворця Миколая, церква при жіночому монастирі в ім’я праведних Захарія та Єлизавети та церква в ім’я Казанської Божої матері, Стрітенська та Староцвинтарна церкви в Одесі).
Переїзд у 1848 р. на нову кафедру до Твері поставив перед Г.Розановим нові випробування, але архієпископ не поспішав змінювати свої традиції і продовжував плідно працювати на теренах церковного будівництва. В його обов’язки як управляючого духовними справами єпархій входила також турбота про виховання священнослужителів та надання їм місць для проходження служби. Як керівник, він вимагав від підлеглих беззаперечної покори, а також сумлінного виконання доручень, за неслухняність жорстоко карав, часто відсилаючи винуватців до монастирів або до найвіддаленіших церков.
З середини XVIII ст. на Півдні України, як наслідок колонізаторської політики царського уряду, широкого розповсюдження набуло іновірство, розкольництво і сектантство. Поступливі дії Олександра І та прагнення Миколи І перетворити імперію на “регулярну”, уніфіковану, поліцейську державу призвели до напруження у відносинах центру і православної церкви з іновірцями та старообрядцями. Важливого значення у наверненні цих елементів у православ’я набували місіонерські мандрівки представників православного духовенства.
Просвітницька робота Г.Розанова серед багатонаціонального населення краю давала хоч і невеликі, але відчутні результати. До православ’я поверталися розкольники Миколаєва, поселення Рівне, м. Новогеоргіївська, селищ Клинці, Калинівка, Червоний Яр, м. Єлисаветград, безпоповці Херсона, молокани селища Терпіння, духоборці та греко-уніати селищ Засілля, Снігурівка та Явкине.
В останній чверті XVIII – першій половині ХІХ ст. система освіти на Півдні України зазнала трансформацій під впливом змін і порядків, що запроваджувалися царським урядом. Проблемам освіти Гавриїл надавав важливого значення, переймаючись процесом навчання, матеріальним забезпеченням навчальних закладів та їх вихованців. Яскравим прикладом такого ставлення стали духовні семінарії Катеринослава (1804) та Одеси (1838). Достатній рівень знань, здобутих в стінах семінарій, давав змогу студентам продовжувати навчання у вищих духовних закладах і здобувати ступінь магістрів богослов’я. Поява за часів архієпископа практичних шкіл стала своєрідним початком запровадження в регіоні паламарських шкіл.
В зазначений період дещо іншим було становище освітньо-виховних установ для жінок. У 1844 р. в Одесі за сприяння владики з’явився Михайло-Архангельський жіночий монастир із училищем для сиріт. Це був заклад із чітко визначеними правилами прийому та перебування в обителі, з належно організованим процесом навчання, що забезпечував здобуття знань релігійного і світського характеру.
Релігійно-просвітницька діяльність Г.Розанова включала також і видання церковної літератури. У 1830 – 1852 рр. він створив і видав декілька повчальних проповідей, в яких давав пояснення церковним канонам. В 1843 р. Гавриїл задумав упорядкувати догматичний збірник, рукописний варіант якого зберігається в ІР НБУ.
У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:
1. Постать архієпископа Гавриїла залишається в колі малодосліджених проблем історичної науки. На сьогоднішній день не існує історичних праць, які б надавали повні відомості про нього. Дослідження кінця ХХ – початку ХХІ ст. розкривають основні тенденції історико-археографічної діяльності Г.Розанова на теренах церковного краєзнавства.
Репрезентативною джерельною базою для дисертації служать опубліковані матеріали та рукописні документи, виявлені у результаті пошукової роботи в фондах державних архівів та бібліотек.
2. Кінець XVIII – початок ХІХ ст. для Південної України став періодом кардинальних змін: ліквідація Запорозької Січі, масові переселення іновірного населення, ліквідація царським урядом національних особливостей українського суспільства, етапи утворення Херсоно-Таврійської єпархії, неконтрольоване втручання уряду в церковні справи на всіх рівнях і насадження своїх порядків, перехід православної церкви в засіб впливу на народні маси, а її служителів в покірних виконавців розпоряджень монаршої волі, їх фінансово-матеріальна залежність від центру.
3. Аналіз особистісних якостей Гавриїла доводить, що він був типовим представником тогочасної духовної еліти, котрому були притаманні почуття власного зиску, зверхності, послужливості перед вищою владою в прагненні службового росту. Однак ці риси не завадили йому бути освіченою, ініціативною, діловою, людиною. Він вміло поєднував риси службовця релігійного відомства та духовного
