УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

«ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ

ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ»

БОГАЧ МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК: 619. 616.99:636,592

КИШКОВІ ІНВАЗІЇ ІНДИКІВ

(поширення, діагностика, патогенез, профілактика)

16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

Харків ? 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеській дослідній станції Національного наукового центру «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини».

Науковий консультант:

доктор ветеринарних наук, професор, заслужений працівник ветеринарної медицини України Березовський Андрій Володимирович, Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма», головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, професор Микитюк Володимир Васильович, Бєлгородська сільськогосподарська академія, професор кафедри паразитології, епізоотології, мікробіології і вірусології;

доктор ветеринарних наук, професор Сорока Наталія Михайлівна, Національний аграрний університет, завідувач кафедри паразитології та тропічної ветеринарії;

доктор ветеринарних наук, доцент Стибель Володимир Володимирович, Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького, доцент кафедри паразитології та іхтіопатології

Захист відбудеться « 13 » травня 2008 року о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 в Національному науковому центрі «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини» за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини» за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий «9» квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор ветеринарних наук, професор А.Ф. Бабкін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Індиківництво є однією з найбільш інтенсивних і динамічних галузей птахівництва. Воно має всі перспективи в короткий термін збільшити виробництво дієтичного і висококалорійного м’яса та яєць. В той же час розвиток індиківництва суттєво стримують паразитарні хвороби, які набули широкого розповсюдження і завдають значних економічних збитків спеціалізованим, фермерським та присадибним господарствам. Внаслідок інвазій птиця недостатньо відгодовується, знижується яйценосність, а отримані яйця мають низькі інкубаційні якості. Окремі гельмінтози, ускладнені гістомонозом й еймеріозом, спричиняють загибель 80-90% індичат (Gawel A., 2003, Zenner L., 2003).

В індиківничих господарствах з різними технологіями утримування найбільшого поширення набули: аскаридіоз, гетеракоз, капіляріоз, райєтиноз, гістомоноз, еймеріоз, трихомоноз. Деякі інвазії реєструються одночасно (Тараненко І.Л., 1988; Кривутенко О.І., 1987; Бирка В.І., 1988; Augustine P.C., 1995, Дьомкін Г.П., 1997; Машкей І.А., 2002; Люлін П.В., 2003; Тімофєєв Б.А., 2004).

Співіснування кількох видів паразитів в одному організмі спричинює розвиток асоціативних та змішаних інвазій. Визначення негативного впливу окремих видів паразитів на організм основного хазяїна вивчалось в останні десятиліття і одержало істотний розвиток у роботах Галата В.Ф., 1996; Апатенка В.М., 1999; Приходька Ю.О., 2000; Дахна І.С., 2001; Корнюшина В.В., 2003; Стегнія Б.Т., 2004; Стибеля В.В., 2007 та інших вітчизняних вчених.

Успішна боротьба з паразитарними хворобами індиків можлива за умови проведення комплексу заходів. Важливим є і залишається застосування високоефективних, малотоксичних, дешевих, зручних при введенні, з широким спектром дії при вдалій комбінації, лікувальних засобів. Проте більшість із них у терапевтичних дозах також, як і паразити, є імунодепресантами і справляють на організм тварин токсичний вплив (Даугалієва Е.Х., Курочкіна К.Г., 1996; Красніков Г.А., 2001; Сорока Н.М., 2002; Березовський А.В., 2003; Довгій Ю.Ю., 2006). Разом з тим в птахівництві існує проблема оцінки ефективності комбінації хіміотерапії та імунокорекції (Герман В.В., 2003, Ятусевич А.І., 2005).

Однак у доступних літературних джерелах не в повній мірі з’ясовано характер взаємодії збудників інвазій на організм індиків. Недостатньо приділено уваги питанням хіміотерапії та імунокорекції в індиківництві. В зв’язку з цим актуальними є дослідження епізоотології, патогенезу кишкових інвазій індиків, а також пошук і впровадження науково обґрунтованих способів їх діагностики, специфічної профілактики та лікування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до державних завдань: 09.04 „Епізоотологічний моніторинг паразитарних хвороб сільськогосподарської птиці в умовах Півдня України (2000-2005 рр.)”, номер державної реєстрації 0101V001607 та 37.01-013 „Провести моніторинг та розробити заходи інтегрованого захисту тварин від гельмінтозних, протозойних та ектопаразитарних захворювань (2006-2010 рр.)”, номер державної реєстрації 0106U000347.

Мета і завдання досліджень. Метою досліджень було з’ясувати поширення основних інвазійних хвороб кишкового каналу індиків у господарствах Півдня України, визначити патологоанатомічні та гістоморфологічні зміни у внутрішніх і імунокомпетентних органах індиків, уражених змішаною інвазією, встановити вплив моно- і поліінвазій на морфологічні і біохімічні показники крові та розробити науково обґрунтовану систему хіміопрофілактики при основних паразитозах.

Досягнення мети здійснювали шляхом вирішення наступних завдань:–

провести моніторинг інвазійних хвороб кишкового каналу індиків;–

встановити джерела інвазування і шляхи розповсюдження гельмінтозів та протозоозів індиків;–

з’ясувати залежність екстенсивності та інтенсивності інвазії від умов утримання птиці і її віку;–

уточнити сезонну динаміку гельмінтозів індиків;–

дослідити значення гетеракозної інвазії в поширенні гістомонозу індиків;–

з’ясувати особливості патологоанатомічних і гістологічних змін у індиків, уражених гетеракозно-гістомонозною інвазією;–

встановити зміни структурних інгредієнтів у внутрішніх і імунокомпетентних органах птиці за асоційованої гетеракозно-гістомонозної інвазії;–

встановити вплив моно- і поліінвазій на морфологічний і біохімічний склад крові;–

оцінити терапевтичну ефективність сучасних лікарських препаратів при моно- і поліінвазіях;–

вивчити вплив окремих антигельмінтиків і еймеріостатиків на біохімічні показники крові, стан гуморального імунітету індиків;–

розробити науково обґрунтовану систему заходів боротьби та профілактики основних інвазійних хвороб кишкового каналу індиків.

Об’єкт дослідження. Кишкові гельмінтози індиків.

Предмет дослідження. Поширення гельмінтозів та протозоозів індиків, аскаридії, гетеракіси, капілярії, райєтини, гістомонади, еймерії, трихомонади, кров, гістоморфологічна оцінка патологоанатомічних змін внутрішніх та імунокомпетентних органів інвазованих індиків, ефективність альбену, бровалевамізолу, бровадазолу, брованолу, бровітакокциду, брометронід-нового, бровермектин-грануляту, бровадез-20, септаміну, ДЗПТ-1.

Методи дослідження: епізоотологічні; паразитологічні; загальноприйняті гельмінтологічні: гельмінтоскопічний, копроовоскопічний, мікроскопічний, повний та неповний гельмінтологічний розтин; бактеріологічні; гематологічні; біохімічні; гістологічні; імунологічні; імуноморфологічні; експериментальні і статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше в Україні отримано нові дані щодо поширення гельмінтозів та протозоозів індиків в умовах господарств різних форм власності та технологій утримання.

Визначено джерела зараження і шляхи розповсюдження гельмінтозів індиків та встановлено залежність екстенсивності інвазії від їх віку.

Доведено вплив абіотичних факторів навколишнього середовища на розвиток і життєздатність яєць гетеракісів в умовах Півдня України та експериментально встановлено вплив змішаного перебігу аскридіозно-гетеракозної, райєтинозно-гетеракозної, еймеріозно-гістомонозної інвазій на біохімічні показники сироватки крові індиків та встановлення імунодефіцитного стану в їх організмі, що проявлявся імуносупресією.

Встановлено патоморфологічні і гістологічні зміни в органах і тканинах індиків за асоційованої гетеракозно-гістомонозної та змішаної гетеракозно-райєтинозної і гетеракозно-ентомозно-райєтинозної інвазій.

На підставі проведеної порівняльної характеристики ефективності наявних хіміотерапевтичних препаратів широкого спектру дії при гельмінтозах та протозоозах індиків (бровалевамізол, бровадазол, брованол, бровітакокцид, бровермектин-гранулят) запропоновано доповнення до існуючих Настанов по використанню названих засобів в частині їх застосування індикопоголів’ю.

Створено та всебічно досліджено рецептуру нового комбінованого препарату «Бровафом-новий», який наділений широкоспектральними властивостями, спроможними замінити в птахівничій галузі прогалини, спричинені забороною на використання ряду субстанцій (метронідазол, хлоралфенікол, фуразолідон тощо), та визначено імунологічний стан організму індиків після дегельмінтизації бровалевамізолом, бровадазолом, брованолом, бровітакокцидом, брометронід-новим бровафом-новим та бровермектин-гранулятом. У порівнянні з іншими протипаразитарними засобами доведено імуностимулюючі властивості бровалевамізолу, брованолу та бровітакокциду.

Вперше виявлено цестодоцидну дію бровермектин-грануляту (діюча речовина – івермектин) на райєтини індиків.

Встановлено дезінвазійний ефект дезінфектантів Бровадез-20 та ДЗПТ-1 на інвазійну культуру яєць Heterakis gallinarum і визначено концентрацію робочих їх розчинів, спроможних забезпечити дезінвазійну здатність (концентрація 1,5 %, експозиція 30-60 хв).

Наукова новизна виконаної роботи захищена патентом на винахід № 70894 А, Україна 7 А61К31/60 «Засіб для лікування індиків при спонтанній гістомонозно-гетеракозній інвазії» і патентом на корисну модель «Лікувальний та профілактичний засіб при гістомонозі та трихомонозі індиків» № 8068, Україна 7 А61К31/60.

Практичне значення отриманих результатів. Проведений моніторинг епізоотичного стану з основних інвазійних хвороб кишкового каналу індиків дав змогу визначити поширення аскаридіозу, гетеракозу, капіляріозу, райєтинозу, гістомонозу та трихомонозу серед птиці різних вікових груп в господарствах різних форм власності та технологій утримання.

За результатами досліджень запропоновано і впроваджено у практику «Рекомендації з діагностики, лікування та заходів профілактики інвазійних хвороб індиків», затверджені науково-методичною радою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (протокол №4 від 23 грудня 2004 р.); навчальний посібник «Інвазійні хвороби свійської птиці» (Київ, 2007); технічні умови ТУ У 24.4-14332579-012-2004 на препарат «Бровафом-новий», затверджені Головою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (№081/029487 від 11 листопада 2004 р.); «Настанова по застосуванню препарату «Бровафом-новий» для практики ветеринарної медицини» (2007).

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі при викладанні дисципліни «Паразитологія та інвазійні хвороби тварин» студентам і магістрам факультетів ветеринарної медицини Одеського державного аграрного університету, Харківської державної зооветеринарної академії, Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького та слухачам інститутів підвищення кваліфікації лікарів ветеринарної медицини.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз наукової літератури з напрямку досліджень, викладених у дисертації; сформульовано плани наукових досліджень; здійснено підбір і формування груп птиці; виконано експериментальні і лабораторні дослідження; проаналізовано та узагальнено весь обсяг досліджень; самостійно зроблено статистичну обробку та сформульовано висновки та рекомендації для практики.

Консультативну допомогу при проведенні епізоотичного обстеження господарств, визначенні видів гельмінтів і простіших у індиків надав доктор вет. наук, професор Одеського державного аграрного університету Тараненко І.Л. Патологоанатомічні і гістоморфологічні дослідження внутрішніх і імунокомпетентних органів індиків проведено спільно з к.вет.н., доцентом Одеського державного аграрного університету Бігдан Г.К. Біохімічні дослідження крові індиків здійснювалися спільно із к.біол.н. ННЦ «ІЕКВМ» Коваленко Л.В. Створення хіміотерапевтичного препарату «Бровафом-новий» і експериментально-виробничі дослідження на птиці проведено спільно з доктором вет. наук, професором, головним науковим співробітником НВФ «Бровафарма» Березовським А.В. Результати цих досліджень відображені в спільних публікаціях.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на наукових конференціях професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів Одеського державного аграрного університету (м. Одеса, 1999-2007 рр.); засіданнях методичної та вченої ради ННЦ «ІЕКВМ» УААН (м. Харків, 2001-2007 рр.); Міжнародній науковій конференції паразитоценологів (м. Вітебськ, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції паразитологів (м. Київ, 3-5 листопада 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження С.З. Ґжицького (м. Львів, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Прогресивні технології ветеринарної медицини у промисловому птахівництві ХХІ сторіччя» (м. Київ, 4-6 квітня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «ІЕКВМ – 80 років на передовому рубежі ветеринарної науки» (м. Харків, 15-19 жовтня 2002 р.); Науково-практичній конференції міжнародної асоціації паразитоценологів (м. Луганськ, 7-9 жовтня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми ветеринарної медицини в умовах сучасного ведення тваринництва» (м. Феодосія, 26 травня – 2 червня 2003 р.); Всеукраїнській науковій конференції молодих учених «Сучасні проблеми діагностики інфекційних хвороб тварин» (м. Харків, 2-3 грудня 2003 р.); ІІІ конференції Всеукраїнського товариства ветеринарних патологів (м. Харків, 21-23 квітня 2004 р.); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 125-річчю з дня народження академіка К.І. Скрябіна «Современные проблемы общей, медицинской и ветеринарной паразитологии» (м. Вітебськ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ветеринарна медицина – 2004» (м. Феодосія, 24-31 травня 2004 р.); 2 і 3-й Міжвузівській науково-практичній міжнародній конференції молодих учених та аспірантів «Молоді вчені – майбутнє вітчизняної ветеринарної медицини» (м. Суми, 2002 та 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя тваринництва, якості і безпеки продукції» (м. Одеса, 27-29 жовтня 2004 р.); V та VIІ Українській конференції по птахівництву з міжнародною участю (м. Алушта, 2004 та 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ветеринарна медицина – 2005: сучасний стан та актуальні проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва» (м. Ялта, 1-4 червня 2005 р.); а також на 6 обласних та районних семінарах-нарадах спеціалістів ветеринарної медицини.

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 44 наукові праці, в тому числі: у 25 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України (20 із них написані одноосібно), одному навчальному посібнику, двох методичних рекомендаціях, двох патентах на винахід, одних ТУ і Настанові по застосуванню препарату та у 12 тезах доповідей на наукових конференціях (4 із них у зарубіжних виданнях).

Обсяг і структура роботи. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 276 сторінках комп’ютерного тексту і включає такі розділи: вступ, огляд літератури, матеріали і методи досліджень, результати власних досліджень, аналіз і узагальнення результатів досліджень, висновки, пропозиції виробництву, додатки, список використаних джерел. Робота містить 42 таблиці та ілюстрована 31 рисунком. У списку літератури наведено 564 джерела, у тому числі – 178 іноземних.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводили протягом 1996-2007 років в лабораторії паразитології кафедри епізоотології та паразитології ОДАУ, в лабораторії паразитології Одеської дослідної станції та на базі віварію ОДС ННЦ «ІЕКВМ».

Вивчення епізоотологічної ситуації з інвазійних хвороб індиків проводили в господарствах різних форм власності Півдня України з територіальною належністю їх до 14-и адміністративних районів: Балтський, Березівський, Великомихайлівський, Овідіопольський, Саратський і Ширяєвський Одеської області; Березнігуватський, Кривоозерський, Первомайський і Снігурівський Миколаївської області; Каланчацький, Каховський, Нововоронцовський і Новотроїцький Херсонської області.

Відомості про поголів’я птиці, спеціалізацію і технологію виробництва, паразитологічну ситуацію ми отримували та аналізували із матеріалів звітності обласних державних лабораторій ветеринарної медицини та безпосередньо від власників чи спеціалістів господарств.

При епізоотологічному обстеженні індикопоголів’я основним показником був ступінь ураженості стада гельмінтами та простішими (екстенсивність інвазії, ЕІ). Фекалії відбирали з підлоги безпосередньо після дефекації або індивідуально із клоаки і досліджували стандартизованим методом Г.А. Котельникова та В.М. Хренова (1991). Визначення яєць гельмінтів до відповідного виду проводили під мікроскопом при малому збільшенні (х 80) та за допомогою атласу диференціальної діагностики гельмінтозів (А.А. Черепанов та ін., 2001, І.С. Дахно та ін., 2001). Всього досліджено 10 126 зразків фекалій.

Інтенсивність гельмінтозної інвазії визначали шляхом підрахунку кількості яєць гельмінтів у одному грамі фекалій та шляхом підрахунку гельмінтів при здійсненні неповних гельмінтологічних розтинів кишечників (за К.І. Скрябіним, 1928) вимушено забитої, спеціально забитої та загиблої птиці.

Частковому патологоанатомічному розтину піддано 2707 індиків. Виділених цестод консервували в 700 етиловому спирті, нематод – у рідині Барбагалло. Визначення видів цестод проводили після фарбування їх молочнокислим карміном, нематод просвітляли в молочній кислоті з гліцерином (І.В. Орлов, 1954).

Дослідження наявності і кількості гістомонад і трихомонад в кишечнику та в печінці проводили шляхом звичайної мікроскопії, продивляючись нативний матеріал і культуру паразитів в затемненому полі, а також фарбуванням препаратів за методом Романовського (1902) і методом М.А. Колабського (1994).

Для діагностики еймеріозів індиків відібраний матеріал досліджували методом Фюллеборна і Дарлінга згідно ГОСТ 25383-82 (СТ СЭВ 2547-80). Кількість ооцист підраховували під малим збільшенням мікроскопа (10х10) у 20 полях зору з наступним обчисленням середнього показника. Для встановлення сезонної і вікової динаміки еймеріозів індиків здійснювали копрологічні дослідження від п’ятиденного до однорічного віку.

Належність видів еймерій встановлювали за таблицею L.P. Pellerdy (1965) та визначником Є.М. Хейсіна (1967) з урахуванням форми, кольору, довжини та ширини ооцист, наявності чи відсутності мікропіле, полярної гранули, остаточного тіла в ооцисті і спороцисті, а також довжини перебігу препатентного і патентного періодів.

З метою визначення джерел зараження і шляхів розповсюдження гельмінтозів індиків у приміщеннях, де утримували птицю, відбирали зскрібки з підлоги, стін, годівниць, напувалок, ємності з мінеральними добавками (річковий пісок, ракушняк), які знаходились на відстані 15-20 м від пташника та досліджували на наявність яєць гельмінтів за методом А.І. Корчагіна (1996). Всього обстежено 417 зразків довкілля. Їх проводили щомісяця, при цьому ураховували кількість яєць гетеракісів і аскаридій, ступінь їх розвитку та внутрішню будову.

Для з’ясування ролі дощових червів у розповсюдженні аскаридіозно-гетеракозної інвазії провели експериментальне зараження індиків інвазійною культурою яєць гетеракісів. Відібраних червів поміщали в чашку Петрі, ретельно промивали водопровідною водою і розділили на дві дослідні та контрольну групи (n=12).

Зараження проводили в склянках зверху вкритих марлевими пов’язками. Поживним матеріалом були дрібні зволожені корінці від злакових рослин до яких додали інвазійну культуру яєць гетеракісів, виготовлену за власною методикою. Розтин інвазованих дощових червів проводили на 3, 5 і 7 добу. Визначення видів дощових червів проводили за визначником О.В. Чекановської (1959).

Для вияснення ролі дикого голуба Columba livia в епізоотології капіляріозної інвазії індиків було проведено штучне інвазування 10 індичат та 10 голубів інвазійною культурою яєць Capillaria obsignata за методом П.Т. Твердохлєбова (1965). При цьому ввели кожному індичаті по 300±30, а голубу по 100±10 інвазійних яєць.

Для виявлення впливу абіотичних факторів навколишнього середовища на розвиток і життєздатність яєць гетеракісів відбирали свіжовиділені фекалії від індиків 3,5-4 міс. віку з розрахунку 50-100 г і поміщали в спеціальні поліетиленові мішечки з отворами для доступу повітря, частину яких згідно схеми досліду залишали на поверхні ґрунту, а інші прикопували в ґрунт на глибину 3 та 10 см з розрахунку по 12 зразків на кожну глибину. Всього було закладено 36 зразків фекалій. Розміщення проб фекалій проводили на спеціально виділеній ділянці розміром 8х10 м. Її огородили металевою сіткою на території птахоферми СТОВ Агрофірма «Нива» Овідіопольського району. Експеримент тривав упродовж 2004-2005 років.

З’ясування ролі H. gallinarum в поширенні гістомонозу проводили на 50 індичатах 35-75-добового віку кросу «Харківський» з використанням 15-добової культури інвазійних яєць гетеракісів, отриманих з гонад самок за методом П.Т. Твердохлєбова (1965). Їх задавали індивідуально з розрахунку 400±40 яєць гетеракісів на одне індича.

Для морфологічних і біохімічних досліджень кров відбирали в індиків у кількості 2-3 мл з vena axilaris. Дослідження сироватки крові проводили в лабораторії біохімії ННЦ «ІЕКВМ» УААН і в діагностичному центрі Центрального військового клінічного шпиталю м. Одеси на біохімічному аналізаторі фірми «Cobas mirra plus» з використанням набору реактивів, виготовлених ТзОВ НВП «Філіт-Діагностика» (м. Дніпропетровськ).

Кров відбирали до та після інвазування на 5, 10, 15, 20, 30 добу досліджень і проводили біохімічні дослідження, де визначали: вміст загального білка (за біуретовою реакцією), альбумін і фракції глобулінів (нефелометричним методом), циркулюючі імунні комплекси (ЦІК) (по Гриневичу і Алферову, 1981), серомукоїди (по Weimer A., Moshin, 1952).

Всього біохімічними методами було проаналізовано 347 проб сироваток крові індиків.

Для патологоморфологічних і гістологічних досліджень відбирали 3-4 шматочки селезінки, печінки, фабрицієвої сумки, тимус – повністю. Матеріал фіксували в 10% кальцій формолі за Бекером в модифікації Пірса. Парафінові зрізи, товщиною 5-7 мкм, фарбували гематоксиліном та еозіном. Площу лімфоїдних зон органів визначали за Г.Г. Автанділовим (1973).

Всього виготовлено і проаналізовано понад 560 зрізів. Мікрофотографування проводили з використанням мікроскопа «OLIMPUS CX 41» при збільшеннях х 60, х 100, х 200 та х 400.

Визначення терапевтичної ефективності антигельмінтиків і еймеріостатиків проводили на індиках 42-270 добового віку породи «Бронзові широкогруді» та кросу «Харківський», уражених моно- та змішаними інвазіями. Поставлено 6 дослідів, в яких було використано 180 індиків спонтанно та експериментально інвазованих гельмінтами та простішими.

За змішаного перебігу аскаридіозно-гетеракозної інвазії проведено порівняльну оцінку ефективності деяких протипаразитарних препаратів серійного виробництва НВФ «Бровафарма», а саме:

- бровалевамізолу 8%, який задавали індивідуально з розрахунку 0,5 см3/кг маси шляхом розведення визначеної дози у 5 см3 питної води за допомогою шприца з гумовою трубкою;

- бровадазолу в дозі 10 мг/кг маси тіла вільно груповим методом в суміші з дводобовою нормою комбікорму.

За змішаного перебігу цестодозно-нематодозної інвазії індиків (райєтини + гетеракіси) порівнювали ефективність брованолу з розрахунку 1 г/10 кг маси тіла в суміші з комбікормом протягом 3 діб та альбену (ННЦ «ІЕКВМ») в дозі 0,3 г/кг маси тіла в суміші з кормом упродовж 2-х діб.

Визначення ефективності дегельмінтизації визначали триразовими копроскопічними обстеженнями індиків дослідних і контрольної груп з визначенням ЕЕ та ІЕ за методикою О.В. Теплова (1979).

За асоційованого перебігу спонтанної еймеріозно-гістомонозної інвазії індиків з’ясовували ефективність бровітакокциду в дозі 2 г/кг корму на протязі 5 діб та брометронід-нового в аналогічній дозі та схемі терапії.

Відпрацювання оптимальної терапевтичної дози бровермектин-грануляту за змішаного перебігу гетеракозно-ентомозно-райєтинозної інвазії індиків проводили шляхом згодовування препарату груповим методом в дозі 1г/10 кг маси тіла (ДР – 3,5 мг), змішуючи з добовою нормою корму. Через тиждень повторювали аналогічний курс терапії. Птахам другої дослідної групи задавали цей же препарат, але збільшили дозу до 1,5 г/10 кг маси тіла (відповідно ДР – 5,25 мг) і провели лікування одним курсом шляхом згодовування визначеного препарату упродовж 3 діб.

Для лікування індиків спонтанною гетеракозно-гістомонозною інвазією було застосовано комплексний препарат, який містить бровалевамізол 8% та ампроліум 22%. Вказані компоненти додавали до корму у кількості: бровалевамізол 8% – 18-25 см3/кг, ампроліум 22% – 250-320 мг/кг.

Індикам дослідної групи (n=12) згодовували комплексний препарат згідно схеми 3:3:3 доби з застосуванням ампроліуму 22% у дозі 300 мг/кг корму в поєднанні з бровалевамізолом 8% з розрахунку 20 см3/кг корму. Індики контрольної групи отримували звичайний корм. Суміш задавали у вигляді вологої мішанки.

Провели визначення дезінвазійних властивостей дезінфектантів «Септамін» (виробництво ТзОВ «ВІК-А»); «ДЗПТ-1» (розробка лабораторії вивчення туберкульозу ННЦ «ІЕКВМ») та «Бровадез-20» (НВФ «Бровафарма») на інвазійну культуру яєць Heterakis gallinarum за методом П.Т. Твердохлєбова (1965). Отриману суміш змивали 3 см3 дистильованої води в чашку Петрі. Аналогічним чином було підготовлено 3 контрольних та 27 дослідних чашок Петрі. З них на кожен дезінфектант було задіяно по 9 чашок з різною концентрацією (0,5; 1 та 1,5 %) та з різною експозицією (10, 30, 60 хв). До попередньо підготовленої культури яєць додавали аналогічний об’єм дезінфектанту відповідної концентрації. Зразки нумерували і після відповідної експозиції культуру яєць H. gallinarum чотириразово відмивали у дистильованій воді. Контролем слугувала аналогічна культура яєць в дистильованій воді.

Чашки Петрі з культурою яєць гельмінтів поміщали в термостат при температурі 26 0С і упродовж 42 діб вели спостереження. Через кожні 7 діб культуру розглядали під мікроскопом (окуляр 10, об’єктив 15), враховуючи зміни оболонки яєць, деформацію зародків та розвиток личинок або їх пошкодження.

Математично-статистичну обробку результатів досліджень проводили згідно рекомендацій по біометрії на персональному комп’ютері з використанням пакету програм Microsoft Excel for Windows XP. Оцінку вірогідності (Р) визначали за показниками Т-критеріїв Стьюдента (Урбах, 1964).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Моніторинг інвазійних хвороб кишкового каналу індиків у господарствах Півдня України. За результатами моніторингу епізоотичної ситуації та за наслідками паразитологічних досліджень в індикогосподарствах з різними технологіями утримання встановлено наявність гельмінтозів (аскаридіоз, гетеракоз, капіляріоз, райєтиноз) та протозоозів (гістомоноз, еймеріоз, трихомоноз).

В спеціалізованих і фермерських господарствах найвища інвазованість індиків склала: аскаридіями (7%), гетеракісами (51%), капіляріями (13%), райєтинами (10%), гістомонадами (10%), еймеріями (9%). Трихомонад не виявляли (рис. 1).

Рис. 1 Поширення гельмінтозів і протозоозів індиків у спеціалізованих і фермерських господарствах Півдня України (дані патологоанатомічного розтину)

В присадибних господарствах південного регіону екстенсивність інвазії (ЕІ) дещо відрізнялась, порівняно з спеціалізованими і фермерськими господарствами. Встановлена максимальна ураженість птиці: аскаридіями (6%), гетеракісами (49%), капіляріями (10%), райєтинами (11%), гістомонадами (12%), еймеріями (10%) і трихомонадами (2%) (рис. 2).

Рис. 2 Поширення гельмінтозів і протозоозів індиків у присадибних господарствах Півдня України (дані патологоанатомічного розтину)

Встановлено, що в господарствах різних форм власності Півдня України екстенсивність моно- та змішаних інвазій була неоднаковою і залежала від технології утримання індиків та пори року. З числа інвазійних хвороб кишкового каналу індиків найбільший відсоток становлять асоціативні та змішані інвазії.

У спеціалізованих і фермерських індикогосподарствах Півдня України, де технологічними параметрами утримання птиці передбачено незначні площі вигулів, середня екстенсивність аскаридіозно-гетеракозної інвазії становила 25,9%, яка протягом календарного року мала незначні коливання. Найвищий показник реєстрували восени – 32,0%, взимку – 24,4% і навесні – 19,2%. В присадибних господарствах протягом календарного року ЕІ утримувалась на більш високому рівні – 31,1%. Найвищу ЕІ реєстрували восени – 38,2% та взимку – 33,1%.

В першій категорії господарств екстенсивність асоціативної гетеракозно-гістомонозної інвазії була найменшою взимку – 21,8% і, починаючи з весни, підвищувалась упродовж літнього періоду та восени склала 34,2%. В присадибних господарствах, поспіль літнього і зимового періодів, ЕІ гетеракісами і гістомонадами була стабільно високою (30,1-30,6%), навесні відмічалась тенденція до її підвищення (32,7%), проте характерні спалахи інвазії (ЕІ – 40,5%) відмічали лише восени.

Ураження індиків аскаридіозно-капіляріозною інвазією в сезонному аспекті було максимальне восени та взимку – біля 10,7%, весною спостерігалось зниження інвазії, яке тривало до середини літа (6,9%). В індиків з присадибних господарств вказана інвазія характеризувалась дещо іншими сезонними параметрами: восени і взимку показник ЕІ відповідно склав – 8,8% та 7,5%, з деяким зниженням він був навесні – 7% та мав тенденцію зростання до 9,9% влітку.

В обох категоріях господарств поспіль всього календарного року змішана гетеракозно-райєтинозна інвазія індиків відмічалася досить високими показниками. Навесні екстенсивність її становила 26,8% і поступово збільшувалась влітку і восени (31,3-30,0%), а зимою її середній показник становив 29,2%. В присадибних господарствах ця інвазія проявлялася більш високими параметрами. ЕІ навесні становила 30,3%, незначне зростання відбувалось влітку – до 31,7%, пік вказаної інвазії реєстрували восени – 41,7% і його спад відбувався взимку – 32,4%.

В індиків з господарств різних форм власності в зимовий період виявляли незначну кількість райєтин (2,9-3,8 екз./гол). На нашу думку, це пов’язано з їх природним феноменом – дестробіляцією. Спостереженнями упродовж чотирьох років встановлено, що поновлення виділення члеників цієї цестоди з фекаліями птиці відбувалося вже в першій декаді лютого. Весною інтенсивність інвазії райєтинами продовжувала зростати. Влітку вона становила в середньому 8,3 екз./гол і восени – 9,6 екз./гол.

В спеціалізованих і фермерських господарствах середній показник подвійної інвазії, спричинений еймеріями і гістомонадами у індиків, становив 8,6%. Пік відмічався навесні з деяким зниженням влітку та восени (відповідно 11,4 і 10,4%). У присадибних господарствах середня екстенсивність інвазії була вищою і склала 11,7%. Найвища ЕІ індиків еймеріями і гістомонадами відмічалася навесні і склала 17,7%. Влітку відбувалось зниження, і ЕІ становила 8,3%, восени дещо підвищувалась до 9,9%. Ймовірно, підвищенню екстенсивності еймеріозно-гістомонозної інвазії індиків навесні і восени сприяють природно-кліматичні особливості регіону, а також в присадибних господарствах в цей час відбувається традиційне поповнення стада молодняком.

В той же час дослідженнями з’ясовано, що повного звільнення кишкового каналу індиків від еймерій і гістомонад не відбувається і тому птиця залишається інвазованою упродовж року.

Отже, найбільш розповсюдженими є асоціативні та змішані інвазії кишкового каналу індиків в різних комбінаціях: аскаридіозно-гетеракозна, гетеракозно-гістомонозна, аскаридіозно-капіляріозна, гетеракозно-райєтинозна і еймеріозно-гістомонозна. В індиків з спеціалізованих і фермерських господарств домінуючою була гетеракозно-гістомонозна інвазія, а в присадибних – гетеракозно-райєтинозна.

Екстенсивність інвазії залежала від ряду факторів і відповідно за кількісними та якісними критеріями змінювалась з віком індиків (рис. 3).

ЕІ,%

вік (діб)

Рис. 3 Залежність екстенсивності інвазії від віку індиків

Встановлено, що екстенсивність аскаридіозної інвазії у індичат 25-40 добового віку склала 0,9%, а інтенсивність інвазії 5 екз./гол; у 45-60 добовому віці ЕІ склала 2,9%; а в 65-80 добовому – 4,9%. Пік екстенсивності аскаридіозної інвазії (9,3%) реєстрували в індичат 105-120 добового віку. В старших індиків показники ЕІ зменшувались і в 285-370 добовому віці вона склала 2,2%.

Екстенсивність гетеракозної інвазії у індиків в 45-60 добовому віці склала 13,6%, у віці 65-80 діб вона вже склала 25,9% і сягала піку – 37,1% в 105-120 добовому віці. З віком птиці екстенсивність гетеракозної інвазії зменшувалась, так в 155-200-добовому віці вже становила 31,4%, а у 205-280 добових – лише 15,9%. За весь період спостережень показники ЕІ капіляріозної інвазії знаходились в межах 4,3-5,7%, з деяким ростом екстенсивності інвазії у індиків 90 добового віку (до 6,6%).

Екстенсивність гістомонозної інвазії індиків різних вікових груп істотно відрізнялася від екстенсивності нематодозної інвазії. Її показники були найвищими у індиків 40-80-добового віку і склали відповідно 9,2-21,3%. З віком ЕІ гістомонозу знижувалась. У індиків 85-105 добового віку ЕІ складала близько 7,8%, а в 125-150-добовому віці – до 5% при інтенсивності інвазії 3-5 екз. гістомонад в полі зору мікроскопа. У індиків, старших одного року, екстенсивність гістомонозної інвазії була в межах 4,8-6,5% і переважно в печінковій формі хвороби.

Трихомоноз реєстрували в присадибних господарствах Одеської та Херсонської областей при сумісному утриманні дорослих індиків та індичат і водоплавної птиці. Екстенсивність трихомонозної інвазії була незначною. У індичат 20-добового віку вона склала 1,4%, а в 65-80-добовому віці – 3,7%. В 85-100 добовому віці ЕІ дещо знизилась і складала 2,4%. У індиків 240-360 добового віку реєстрували помітне підвищення екстенсивності інвазії від 4,3% до 4,8%.

Екстенсивність еймеріозної інвазії була високою лише в індичат. Так в 5-20-добовому віці вона склала 11,6% при ІІ 8-10 екз. ооцист в полі зору мікроскопа. В 25-40-добового віці ЕІ вже складала 6,4%, а у 85-100-добових – 1,8%.

За нашими спостереженнями, домінуючою інвазією індиків є гетеракозна. Найбільшу кількість яєць гетеракісів виявляли в зскрібках, взятих з підлоги. Ознаки інвазійності яєць були виявлені у 28,4% (стадія розвитку одного бластомеру), а на стадії дроблення у 35,7%. Найбільша кількість життєздатних яєць гетеракісів у фекаліях була виявлена у вологих місцях, особливо поблизу напувалок. Тому підлогу пташників і територію вигульних майданчиків окремих господарств можна вважати стаціонарно неблагополучними з гетеракозу, оскільки вони є одним із головних джерел інвазування індиків.

Дослідження про встановлення ролі дощових червів і вовчка звичайного (Gryllotalpa gryllotalpa) в епізоотології аскаридіозно-гетеракозної інвазії індиків проводили на території вигульних майданчиків пташників «Нива» Овідіопільського району та «Маяк» Ширяєвського району Одеської області. Всього було ідентифіковано чотири види: Eisenia foetida – гнійний, Allolobophora caliginosa – орний, Lumbricus rubellus – малий червоний і Lumbricus terrestris – великий червоний черв’яки. Мікроскопічними дослідженнями виявлено що з 74 дощових червів 14 містили личинки гетеракісів від 1 до 17 екз., з 36 вовчків у 5 були яйця від 1 до 18 екз. на різних стадіях розвитку личинки.

При гельмінтологічному розтині експериментально заражених індиків дощовими червами у першій дослідній групі екстенсивність гетеракозної інвазії склала 83,3% при середній інтенсивності інвазії 12,4 екз. У другій дослідній групі екстенсивність інвазії склала 100% при інтенсивності інвазії 19,8 екз.

При гельмінтологічному розтині експериментально заражених індиків вовчками, які були інвазовані яйцями аскаридій і гетеракісів, виявили, що у першій дослідній групі екстенсивність інвазії становила 60% при інтенсивності інвазії 5,3 екз. В другій групі при згодовуванні їм вовчків, які вміщували суміш інвазійної культури яєць A. dissimilis та H. gallinarum, заразилось 4 (ЕІ – 80%) з середньою ІІ – 3,2/13,5 екз.

Слід зауважити, що в природних умовах дощові черви та вовчок звичайний є резервуарними хазяями гетеракісів та аскаридій.

З’ясування ролі дикого голуба Columba livia L в епізоотології капіляріозної інвазії індиків визначили експериментальним зараженням 14 індичат та 10 голубів з розрахунку 300±30 яєць інвазійних яєць капілярій на одне індича і 100±10 яєць на одного голуба.

При гельмінтологічному розтині з’ясували, що з 10 індичат дослідної групи заразилось 9, екстенсивність інвазії склала 90% при середній інтенсивності інвазії 14,3 екз. При експериментальному інвазуванні 10 голубів аналогічною культурою яєць капілярій ураженими виявились усі 10 птахів (ЕІ – 100%), а середня ІІ – 24,3 екз.

При експериментальному інвазуванні 13 домашніх сизих голубів та 8 індиків яйцями капілярій на 22-25 добу відмічали їх виведення з фекаліями.

У голубів при патологоанатомічному розтині зібрано 263 капілярії, екстенсивність інвазії склала 100% з інтенсивністю інвазії 32,8 екз.

За результатами наших досліджень яйця капілярій, виділені від диких голубів, добре розвиваються в індиків і, навпаки, виділені яйця від індиків – розвиваються в кишках голубів, але кількість їх неоднакова. На наш погляд, капілярії видів C. obsignata і C. сandinflata є поліспецифічними для значного кола хазяїв: кури, індики, сизі і дикі голуби. Тому дикі і синантропні птахи можуть бути джерелом і переносником капіляріозної інвазії для певного кола домашньої птиці.

Абіотичні фактори навколишнього середовища впливають на розвиток і життєздатність яєць гетеракісів. Яйця, закладені в ґрунт вигульного майданчику птахоферми, а також залишені на поверхні ґрунту, в період з жовтня по квітень місяці зберігали свою життєздатність. Мікроскопічними дослідженнями виявлено, що лише 13,7% яєць гетеракісів зберігали свою життєздатність.

Життєздатність яєць гетеракісів на глибині ґрунту 3 см була 14,1%, а на глибині 10 см – 36,2%. Різницю у відсотках загибелі яєць гетеракісів можна пояснити неоднаковою дією різних абіотичних факторів навколишнього середовища.

Вірогідно, що в осінньо-зимово-весняний періоди максимального впливу на яйця гетеракісів з поверхні ґрунту та з його верхнього шару заподіяла температура внаслідок її значних коливань. Найбільша кількість життєздатних яєць збереглась на глибині 10 см, що свідчить про мінімальний її вплив.

При експериментальному зараженні індичат інвазійними яйцями H. gallinarum, отриманими від хворих індиків асоційованою гетеракозно-гістомонозною інвазією, перші ознаки захворювання спостерігали вже на 7-му добу. Індичата погано поїдали корм, були малорухливими, мали опущені крила, а на 13-ту та 16-ту добу вони загинули. При розтині виявляли гістомонозні ураження сліпої кишки і печінки, а в сліпих виростах – гетеракісів.

Сліпа кишка була дещо короткою на вигляд, деформованою і заповненою газами. Її серозна оболонка мала сіро-жовтий колір, а порожнина містила тверду, білу фібринозну масу, так звану „пробку”. Ця некротична маса повністю закупорювала просвіт сліпої кишки.

Відмічались характерні некротичні зміни в печінці величиною з просяне зерно. Печінка – кровонаповнена, під її капсулою помітні численні білувато-жовтуваті бляшки з нерівним обідцем.

В окремих випадках на печінці були помітні великі некротичні ділянки, які дещо виділялись над поверхнею і щільні при розтині. В зскрібках слизової оболонки та мазках з уражених ділянок печінки виявляли гістомонад.

При промиванні сліпих кишок в окремих індичат, що загинули на 12-ту добу після зараження, виявляли максимальну кількість гетеракісів – до 112, в інших – до 43 гельмінтів.

Експериментальне зараження індичат яйцями гетеракісів у дозі 400±40 та 200±20 екз. склало 100% і 90%. Отже, зараження індичат гістомонозом можливе при згодовуванні їм невеликої кількості інвазійних яєць.

Слід відмітити, що при патологоанатомічному розтині птиці, хворої на гістомоноз, гетеракісів найчастіше знаходили в неураженій сліпій кишці.

При напівекстенсивній системі ведення галузі індиківництва у більшості випадків залишається той факт, коли на обмеженій території утримується різновікова птиця, дорослі індики „виховують” індичат. За групового утримання вільних від інвазії індиків з хворими на гістомоноз виникає можливість зараження останніх. Так, з п’яти індичат дослідної групи захворіло на гістомоноз лише одне і загибелі в цій групі не реєстрували.

Ураження індиків гістомонозом у відсутність гетеракісів було значно нижчим, як за ступенем прояву гістомонозу, так і по кількості захворілої птиці. Це можливо пояснити тим, що гістомонади, які виділяються з фекаліями, швидко гинуть в навколишньому середовищі.

Отже, Heterakis gallinarum розглядають не як «переносника» або «утримувача» гістомонад, а як збудника асоційованої та ускладненої інвазії.

Вплив моно- і асоційованої інвазії на морфологічні і біохімічні показники крові індиків. Вивчення особливостей впливу експериментальної гетеракозної інвазії на морфологічні показники крові в період розвитку H. gallinarum проводили на індиках 75-добового віку кросу «Харківський».

За результатами наших досліджень встановлено, що на 5-ту добу хвороби, в період проходження гельмінтами «тканинної фази» розвитку, відмічали збільшення кількості еритроцитів з 2,45±0,85 до 2,56±0,87 (на 4,5%; Р<0,005). В подальшому спостерігали істотне зменшення кількості еритроцитів, яке становило: 2,34±0,75 – на 10-ту добу; 2,31±0,75 – на 20 добу та 2,25±0,63 Т/л – на 30-ту добу (Р<0,05). Вміст гемоглобіну був в межах 91,1±0,15 до інвазування. Його незначне збільшення спостерігали лише на 5-ту добу (101,1±0,01 г/л Р<0,01). З розвитком H. gallinarum кількість гемоглобіну достовірно знижувалася до 81,4±0,02 г/л на 10 добу, 80,5±0,01 г/л на 20 добу та 76,3±0,01г/л на 30-ту добу експерименту.

При дослідженні лейкоцитарної форми було відзначено збільшення кількості лейкоцитів за рахунок еозинофілів, які на 5 добу зросли в 5 раз і склали 2,5±0,22 проти 0,5±0,01% до інвазування. На 10, 20 та 30-ту добу помітне збільшення кількості лейкоцитів, а саме: 5,5±0,18; 6,1±0,2; 7,5±0,85% відповідно. Також збільшувалась кількість базофілів. Кількість псевдоеозинофілів збільшилась на 3,5% і склала 50,5±1,85 упродовж 5 доби перебігу хвороби проти 47,0±1,08 до інвазування. На 10 добу їх кількість