МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЧІКАЛО ОКСАНА ІГОРІВНА

УДК 398.8 (477)

ПІСНІ-ХРОНІКИ: ДИНАМІКА ЖАНРУ

10. 01. 07 – фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі фольклористики Інституту народознавства Національної Академії наук України, м. Львів.

Науковий керівник: доктор філологічних наук

Сокіл Василь Васильович,

Інститут народознавства НАН України,

старший науковий співробітник,

завідувач відділу фольклористики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук

Дмитренко Микола Костьович,

Інститут мистецтвознавства,

фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського

НАН України,

старший науковий співробітник,

завідувач відділу фольклористики

кандидат філологічних наук, доцент

Сокіл Ганна Петрівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри української

фольклористики імені академіка Філарета Колесси

Захист відбудеться 20 червня 2008 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 16 травня 2008 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13,

кандидат філологічних наук, доцент Гарасим Я. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Ще на початку ХІХ ст. в поле зору українських збирачів та дослідників фольклору потрапив жанр пісні-хроніки, який став об’єктом наукових публікацій, – доповідей, повідомлень, статей. Із розвитком фольклористики зацікавлення цим народнопісенним пластом поступово зростало, оскільки з’ясувалося, що думи, балади, історичні пісні не охоплюють усього розмаїття народної епіки, що, як і вся народна творчість, є динамічним явищем. Пісня-хроніка – один із наймолодших жанрів, спосіб виникнення та побутування якого вирізняється передусім локальністю та злободенністю тематики. За деякими формальними та змістовими характеристиками він близький до дум, балад та історичних пісень, проте має і суттєві відмінності. Для нього притаманні, зокрема, хронікальний стиль зображення дійсності, відсутність фантастичних елементів, натяк на авторство.

Термін “співанка-хроніка” вперше увів до наукового обігу О. Дей. Він обґрунтував його особливостями відтворення дійсності (хронікальність, документальність) та регіонально-етнографічною прив’язкою жанру. Адже в ареалі найбільшого поширення цього матеріалу – Гуцульщині – термін “співанка” превалює над загальноукраїнським – “пісня”. Фактографічний матеріал засвідчує його активне побутування і на Опіллі, Надсянні, Західному Поділлі, де домінує відповідник “пісня”, на який, за переконанням дисертанта, необхідно замінити першу частину терміна, запропонованого попередниками. Тому в дослідження вводиться дефініція “пісня-хроніка”, яку задекларував І. Ребошапка у назві збірника “Відгомін віків: Збірник народних балад, історичних пісень та пісень-хронік”, однак теоретично її не обґрунтував. Вона вказує на жанрові особливості зазначеного народнопісенного пласту, однак не обмежує територію його побутування тільки Карпатським регіоном. Необхідно зазначити, що з метою уникнення частого повторення цього терміна як синонім використовується народна назва “новина”. З погляду етнокультурної традиції вона найбільш повно відтворює суть цього фольклорного матеріалу, проте “слід все ж не забувати, що сам народ, даючи ту чи іншу назву жанрам свого мистецтва, керується не науково-теоретичними міркуваннями, а лише фіксує побутову традицію, що склалася” Гусев В. Е. Эстетика фольклора. – Л.: Наука, 1967. – С. 106..Таким чином, у роботі використано дещо уточнений варіант – “поетична новина”, який акцентує на художньому осмисленні й опрацюванні реальної події.

Актуальність дисертації полягає у комплексному підході до вивчення пісень-хронік. Дотепер немає єдиної думки щодо родової належності цього народнопісенного пласту, тому у дослідженні наголошено на жанровій своєрідності поетичних новин, а також динаміці жанру на тематичному та формо-змістовому рівнях. Відповідно до цього акцентовано на кількох диференційних критеріях: функціональності, структурі, семантиці та засобах художнього змалювання дійсності, завдяки яким пісні-хроніки виокремлюються з-поміж інших жанрів. В українській фольклористиці першу із зазначених категорій розглядали дещо звужено і зводили до “мети” чи утилітарного “призначення” певного фольклорного матеріалу. Тому виникла потреба з’ясування співвідношення функціональних зв’язків цих пісенних творів із родинним побутом, суспільним та історичним життям народу. Найбільш повно й органічно вони реалізуються у структурі та семантиці пісень-хронік. До розгляду формальних ознак пісень-хронік звертався О. Дей здебільшого на композиційному рівні, натомість сюжет як система мотивів залишився поза його увагою. Особливість пропонованої наукової праці полягає в аналізі джерел. Досліджуваний матеріал розглядається за структурними компонентами – домінуючими мотивами, які виконують у текстах конструктивну, динамічну, семантичну та продукуючу функції. На основі сюжетотворчих мотивів пісні-хроніки групують за тематичним та історико-тематичним принципами. В роботі наголошено на розширенні тематичного спектра кожної групи. Цей процес зумовлений виникненням нових історичних, суспільних та побутових обставин, на тлі яких відбуваються надзвичайні події. Зображення зазначених реалій (наприклад у стрілецьких чи повстанських піснях-хроніках) відбувається згідно з каноном, що складався упродовж тривалого часу на основі фольклорної типології. У цьому дослідженні простежується зв’язок новоутвореного матеріалу з народною традицією та з’ясовується залежність між ними. Важливим аспектом є поетико-стилістичні засоби вираження, якими оперують виконавці для художнього відображення дійсності в піснях-хроніках. Відтворення фактичного матеріалу хоча й тяжіє до хронікально-документальної точності, однак не є своєрідним фотографічним відбитком, а відбувається за фольклорними канонами.

Уперше в дисертаційне дослідження залучено пісні-хроніки національно-визвольної тематики, на які з відомих історико-політичних причин було накладено табу, а також введено нові архівні та власні польові матеріали, що засвідчують активне сучасне побутуваня цього жанру на західноукраїнських землях.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Інституті народознавства НАН України в межах дослідження відділом фольклористики теми “Жанрова система українського фольклору XX століття” (шифр 3.3.4.18, тема роботи затверджена вченою радою Інституту народознавства НАН України, протокол засідання № 6 від 16 квітня 2002 р.). У роботі на рівні досліджуваного матеріалу з’ясовано питання жанрової своєрідності, структурно-семантичної та поетичної цілісності пісень-хронік, а також динаміки їхнього розвитку на ідейно-тематичному та формальному рівнях. Праця узгоджена з планами відділу, відповідає науковим засадам теорії і практики вивчення ліро-епічних жанрів, зокрема пісні-хроніки.

Об’єктом пропонованого дослідження стали тексти пісень-хронік, що склали його джерельну базу. Їх почерпнуто із фольклорних зібрань З. Доленги-Ходаковського, Ф. Колесси, В. Гнатюка, І. Франка, М. Павлика, В. Шухевича, С. Мишанича, О. Дея, С. Грици, Василя і Ганни Соколів, Г. Дем’яна, Є. Луня, О. Кузьменко, О. Харчишин. Дисертаційну роботу збагатили власні польові записи дисертанта, зроблені впродовж 2005–2007 рр. у Пустомитівському, Перемишлянському, Сколівському районах Львівської області.

Предметом дослідження є динаміка пісень-хронік як формо-змістової єдності, що реалізується на функціональному, смисловому, ідейно-тематичному, структурному та поетичному рівнях.

Мета дослідження – розглянути жанрову своєрідність представленого фольклорного матеріалу; виокремити основні структурні елементи сюжетики, розкрити їхню семантику, поетичні засоби вираження; простежити динаміку жанру на тематичному та структурно-семантичному рівнях.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

– окреслити процес фіксації та видання творів цього жанру, зробити огляд теоретичних праць, присвячених цій проблемі; висвітлити головні положення, які входили до наукового зацікавлення дослідників пісень-хронік;

– з’ясувати стан розробленості у фольклористиці категорії жанру; вказати на головні ознаки пісень-хронік, виявити основні художні засоби вираження та з’ясувати їхню роль у розкритті семантики мотивів;

– виявити сюжетотворчі мотиви пісень-хронік про нещасливе кохання, дошлюбні взаємини та родинний побут, а також суспільно-історичної тематики, вказати на їхні типологічні зв’язки;

– простежити у сюжетиці зазначеного матеріалу співвідношення традиційних та нових реалій, спричинених суспільно-історичними умовами.

Теоретико-методологічним підґрунтям дисертації слугували концепції провідних українських та зарубіжних фольклористів: В. Гнатюка, В. Гусєва, О. Дея, І. Земцовського, Р. Кирчіва, Ф. Колесси, М. Костомарова, Е. Мелетинського, С. Мишанича, В. Проппа, Б. Путілова, В. Сокола, І. Франка.

Методика роботи підпорядкована завданням дисертації і має комплексний характер. Для дослідження пісень-хронік важливим є використання таких методів, як :–

структурно-типологічний, що дає змогу окреслити жанрові особливості пісень-хронік, на підставі аналізу сюжетної структури виокремити основні мотиви, з’ясувати їхні типологічні зв’язки;–

історико-типологічний, який передбачає виявлення типологічних паралелей досліджуваних сюжетів, мотивів, образів у різних жанрових утвореннях українського фольклору на синхронному та діахронному рівнях. Цей метод дозволяє простежити реалізацію того чи іншого мотиву у зразках близьких за змістом жанрів;–

історико-генетичний, за яким можна розглянути еволюцію окремих сюжетів та мотивів і способи їх вираження у фольклорних текстах; –

метод польових досліджень, що дає змогу виявити нові пісенні зразки, з’ясувати особливості сучасного побутування та поширення.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

– це одна зі спроб комплексного дослідження пісень-хронік, яка аналітично охоплює майже усі тематичні цикли цього жанру;

– уперше розглянуто пісні-хроніки як формо-змістову цілість. Сюжетику пісень-хронік подано як систему структурно-смислових елементів – мотивів;

– виявлено основні мотиви пісень-хронік, з’ясовано закладену у них генетичну, типологічну, поетичну інформації;

– у науковий обіг уведено новий, ще не опублікований досі емпіричний матеріал ХХ ст., зафіксований різними збирачами, а також польові записи дисертанта.

Теоретичне значення дисертації. Проаналізований джерельний матеріал, отримані результати та висновки дослідження відкривають нові можливості у вивченні теорії жанрів українського фольклору, зокрема народної ліро-епіки. У цьому важливу роль відіграє структурно-семантичний та функціональний аспекти розгляду новотворів. Матеріали і висновки роботи сприяють розробці цілісної концепції функціонування жанрів, з’ясуванню об’єктивних критеріїв їх диференціації, що дали підстави виокремити пісні-хроніки в самостійний жанр.

Практичне значення роботи. Положення дисертації можуть бути використані у дослідженні історії та теорії фольклорних жанрів, для написання підручників і посібників з фольклору, а також у практиці викладання спецкурсів з фольклористики та народознавства у середніх і вищих навчальних закладах. Зібраний джерельний матеріал, особливо твори, присвячені національно-визвольній боротьбі, можна опублікувати окремим збірником.

Апробація роботи. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорено на засіданнях відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України, апробовано на конференціях різних рівнів: Шістнадцята наукова сесія НТШ (Львів, 18 березня 2005 р.); Перший Світовий Конгрес Бойків (Турка, 4 серпня 2005 р.); Міжнародна наукова конференція “Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів” (Київ, 19 грудня 2006 р.); Всеукраїнська наукова конференція молодих учених-філологів “SEMPER TIRO” до 150-річчя від дня народження Івана Франка (Львів, 23–24 березня 2007 р.); Міжнародна наукова конференція “Українське письменство Буковини в загальноукраїнському контексті”, присвячена 70-річчю професора Б. І. Мельничука (Чернівці, 10–11 травня 2007 р.); Всеукраїнські наукові фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській (Київ, 18 травня 2007 р.).

Обсяг і структура дисертації. Структура дисертації визначається її метою і завданнями. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку джерел; загальний обсяг дисертації – 175 сторінок, з них – 157 основного тексту. Бібліографія нараховує 209 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” подано загальну характеристику стану вивчення проблеми в українській фольклористиці, визначено її актуальність, сформульовано мету, завдання дослідження, з’ясовано наукову новизну, вказано теоретичне та практичне значення одержаних результатів та форми її апробації. У “Вступі” окреслено методологію дисертації та наукові методи, за допомогою яких опрацьовано матеріал.

Перший розділ “Пісні-хроніки як об’єкт вивчення” присвячено огляду джерел та досліджень поставленої проблеми.

У підрозділі 1.1. “Огляд джерел” з’ясовано головні етапи фіксації пісень-хронік та історію їх видання. Дисертант зазначає, що історія збирання пісень-хронік розпочинається ще з ХІХ ст. записами З. Доленги-Ходаковського. Надалі тексти новин стали невід’ємною складовою відомих збірок ХІХ ст., у яких не тільки подано зразки цього жанру, а й зроблено спробу теоретичного осмислення, що відобразилося на класифікації творів запропонованих у цих виданнях. У збірнику “Pieњni polskie i ruskie ludu galicyiskiego” (1833) В. Залеського вміщено зразки історичної та родинно-побутової тематики. Така ж тенденція простежується у чотиритомному корпусі “Народные песни Галицкой и Угорской Руси” (1878), який уклав Я. Головацький. Він подав пісні-хроніки у розділі “Думи”. Ці матеріали істотно поповнили фонд українського фольклору та засвідчили оригінальність хронікальної традиції на теренах Західної України.

Разом з іншими жанрами ці твори увійшли до “Збірника пісень буковинського народу” (1875) А. Лоначевського – Г. Купчанка, в якому вміщено кілька зразків про панщину та рекрутчину. Цінними є видання О. Кольберга “Pokucie. Obraz etnograficzny” (1883) та “Угро-руські народні співанки” (1900) М. Врабеля.

Помітним етапом у справі фіксації пісень-хронік стала діяльність членів Етнографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка. Розвідку “Пісенні новотвори в українсько-руській народній поезії” (1902, 1903) В. Гнатюк проілюстрував піснями про масове переселення західноукраїнських селян до США, Канади та Бразилії, серед них значне місце посіли пісні-хроніки. Численні зразки вміщено у дослідженні “Гуцульщина” (1902) В. Шухевича. Їх подано у розділах “Співанки”, ”Жовнярські співанки” та “Поетичні оповідання”.

Видання пісень-хронік майже припинилося у міжвоєнний період (1919–1939 рр.). Починаючи з другої половини ХХ ст. трапляються спорадичні випадки подання пісень-хронік у різних пісенних збірниках: “Українські народні думи та історичні пісні” (1955), “Народні балади Закарпаття” (1959, 1966), “Рекрутські та солдатські пісні” (1974), “Ходили опришки”(1983), “Пісні УПА” (1996–1997), “Народна пісенність підльвівської Звенигородщини” (2005), у яких цей матеріал не виокремлюється у самостійну жанрову групу.

Важливою стадією видання і теоретичного осмислення зазначеного фольклорного пласту став академічний збірник “Співанки-хроніки. Новини” (1972), у якому матеріал систематизовано за історико-тематичним принципом.

Жанрово-тематичної класифікаційної концепції О. Дея дотримується також І. Ребошапка (“Відгомін віків: Збірник народних балад, історичних пісень та пісень-хронік”, 1974). Учений опублікував новини, які побутують на українських етнічних землях, що зараз входять до складу Румунії. Він один із перших використовує термін “пісня-хроніка”, хоча й не обґрунтовує його та не подає дефініції.

“Пісні УПА” (1996–1997) зібрав та зредагував З. Лавришин. Він згрупував твори за функціонально-тематичним принципом, зокрема, подав хроніки, створені у міжвоєний час (наприклад про Біласа і Данилишина), які активно побутували в повстанському середовищі. У збірнику наявні зразки, що стосуються власне повстанської доби, зокрема про загибель героїв, які поклали життя за незалежність України.

Народнопоетичні твори з Бойківщини увійшли до збірника Василя та Ганни Сокіл “Фольклорні матеріали з отчого краю” (1998). Фольклорний матеріал укладено за жанрово-тематичним принципом. Упорядники подали новини про трагічні випадки на роботі, загибель доньки в автокатастрофі, про міжконфесійні чвари тощо.

Певним етапом у справі видання пісень-хронік став збірник “Стрілецькі пісні” (2005) О. Кузьменко. У ньому належне місце посідають і пісні-хроніки, зокрема про діяльність Олени Степанівни (“В дев’ятьсот штирнастім році, як жнива зачались”), перебування, побут і загибель молодих людей у стрілецькому війську (“Ой працюєм вдома, нічого не чути”, “В тисяч дев’ятсот штирнайцятім році, раз, два, три”, “Українські наші стрільці, де, ви, хлопці молоденькі, лежите?”).

Джерельну базу дисертації поповнили численні записи з особистих архівів Є. Луня та Г. Дем’яна, що стосуються переважно повстанської тематики. В науковий обіг введено і власні фіксації дисертанта, зроблені на території Пустомитівського, Перемишлянського та Сколівського районів Львівської області. Це переважно зразки, що стосуються національно-визвольної тематики, зокрема періоду ОУН–УПА (про Біласа і Данилишина, загибель повстанців унаслідок зради тощо).

Підрозділ 1.2. “Історія дослідження жанру” містить аналіз праць, присвячених науковому осмисленню жанру.

Питання генези нових пісень про скасування панщини та військової тематики порушив М. Драгоманов у праці “Нові українські пісні про громадські справи”(1881).

У статтях “Жіноча неволя в піснях руських народних” (1882), “Галицький селянський страйк у народній пісні” (1905), “До історії коломийкового розміру” (1914) І. Франко торкнувся до проблеми походження та побутування пісень-новотворів, їхньої поетико-стилістичної специфіки.

Члени Етнографічної комісії НТШ у Львові зацікавилися питанням новотворчості у 90-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст. В. Гнатюк опублікував дослідження “Руські оселі в Бачці” (1898), у якому наголошено на локальних особливостях виникнення пісень. У “Пісенних новотворах в українсько-руській народній словесності” (1902, 1903) він акцентував на поетико-стилістичних ознаках цього матеріалу та зробив спробу класифікації пісень-хронік за тематичним принципом. У той же час опубліковано працю “Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку” (1902) Ф. Колесси, у якій твори цього жанру розглянуто як поетичну та ритмо-мелодичну єдність.

У другій половині ХХ ст. вивченням пісень-хронік уже як окремого утворення займалися О. Дей та С. Грица. У статтях “Принципи жанрової класифікації народних пісень” (1966), “Пісня правдою не поступається” (1969) та доповіді “Сучасні українські співанки-хроніки і пісенна епіка Карпатського регіону” (1973) до наукового обігу введено дефініцію на означення жанру – “співанка-хроніка”, зроблено спробу окреслити ареал побутування, вказати основні жанрові ознаки, тематику, композицію, структуру віршів, манеру виконання, а також на міжжанрові зв’язки.

О. Дей та С. Грица у вступних статтях до збірника “Співанки-хроніки. Новини”(1972) проаналізували твори з огляду на поетичну та ритмо-мелодичну єдність, зробили спробу окреслити основні жанрові ознаки, а також класифікувати цей матеріал. Наголошено на особливостях побутування цього жанру, виконавській майстерності респондентів, специфіці поєднання вербального і музичного компонентів, а також ритмічній формі.

Жанрова концепція цих учених була позитивно сприйнята в наукових колах, що засвідчено навчальними посібниками Г. Сінченка “Жанрова специфіка української народної пісні Карпат і Прикарпаття” (1968) і “Тематична специфіка української народної пісні Карпат і Прикарпаття” (1969), дослідженням Я. Пилинського “Стильові особливості збійницько-опришківського пісенного фольклору” (1988).

Свій погляд на жанрову специфіку співанок обґрунтував С. Мишанич у статті “Сучасне життя української народної балади в Карпатах” (1981). На його думку, поетичні новини належать до найпізнішого баладного утворення, оскільки їх єднають спільна тематична сфера, напруженість конфлікту, полюсність характерів героїв, динаміка розповіді, сталі поетичні тропи, комплекс стилістичних засобів.

На підтримку пісень-хронік як специфічного жанру висловився Р. Кирчів. У статті “Усна поетична творчість гуцулів” (1987) він окреслив ареал побутування, тематику, особливості взаємодії співанок-хронік з баладами, перехід епіки у ліро-епіку. Учений вважає, що на особливу увагу заслуговують твори найдавнішої історичної верстви, зокрема про опришківський рух та народні виступи під проводом Лук’яна Кобилиці.

Справою фіксації поетичного літопису діяльності ОУН–УПА займається сучасний дослідник Г. Дем’ян. Упродовж останніх десятиліть ХХ – початку ХХІ ст. вийшла низка його статей на тему повстанської творчості, у яких значну увагу приділено пісням-хронікам. Одна з перших публікацій – “Двадцять п’ять повстанських пісень” (1992), де серед інших творів автор подав хроніку “В неділю рано в Бережниці”. Її основу становить реальна історична подія – бій, у якому полягли повстанці. В інших публікаціях – “Дмитро Цмоць –“Улас” (1993), “Степанія Вітрук –“Мирославна” (1993), “Іван Шукатка –“Сомко” (1994), “Повстанська Голгофа”(1995), “Самостійницькі мотиви в повстанських піснях” (1995), “Повстанський генерал “Перебийніс” (1997) – реальні події національно-визвольного руху вчений ілюструє піснями-хроніками. Ці твори об’єднує тема героїчної загибелі учасників підпілля та знищення їхніх сімей. Безперечно, позитивною є позиція вченого, якої він послідовно дотримується у своїх наукових розвідках, – подавати повні пісенні тексти.

Монографія “Українські повстанські пісні 1940–2000 років: (Історико-фольклористичне дослідження)” Г. Дем’яна опублікована у 2002 р. У цій праці, крім повстанських пісень, які належать до історичних, автор подав пісні-хроніки про боротьбу ОУН–УПА, переслідування, спровоковані цією діяльністю, судові процеси тощо. Учений звертає увагу на індивідуальне начало у творенні пісень, а згодом і фольклоризацію такого матеріалу. Цінність цієї монографії полягає в тому, що автор фактично до кожної поетичної новини подавав історичну довідку. Завдяки цьому дослідники отримали можливість з’ясувати, як історичний факт, перейшовши крізь призму народного світогляду, зображено у фольклорному творі.

До цієї тематики зверталися Є. Луньо, О. Правдюк, О. Саламаха (Кузьменко), Г. Сокіл, які акцентують на специфіці відтворення історичних фактів у народній творчості, зокрема у повстанських піснях-хроніках.

У другому розділі “Специфіка відтворення дійсності у піснях-хроніках” розглянуто низку теоретичних питань, що стосуються жанрової своєрідності пісень-хронік, критеріїв диференціації, специфіки відтворення дійсності, структури та семантики творів.

Підрозділ 2.1. “Проблема жанрової своєрідності пісень-хронік” розкриває дискусійне питання жанрової належності досліджуваного фольклорного матеріалу, зокрема розмежування пісень-хронік та балад. Визначальними для їхнього розрізнення, на думку дисертанта, є функціональність, особливості художнього відтворення дійсності, формо-змістова специфіка. Домінування інформативної функції диференціює пісні-хроніки та балади, призначені для впливу на психологічну сферу, збудження у слухачів певного емоційного стану.

Існують певні особливості відтворення дійсності у піснях-хроніках. Вони, як і балади, змальовують виняткові випадки, проте новинам притаманна конкретика у відображенні подій, яка пов’язана з епічною позицією співця – свідка й активного учасника подій. Цим пояснюється документально-хронікальна манера виконання, на якій наголошують самі респонденти. Вони стверджують “вірну правду”, що є аксіомою естетики пісень-хронік, основою творчого методу їхніх виконавців. Точність у відтворенні подій зумовлена часо-просторовою локалізацією, яка є їхньою засадничою ознакою. Вона кардинально відрізняє цей жанр від балад, які передають події у минулому часі. Хронотоп творів, як правило, чітко окреслено, що виявляється у топонімах та конкретному недавно минулому часі.

У піснях-хроніках та баладах застосовуються різні підходи до реалізації естетичних категорій, зумовлені їхніми жанровими характеристиками. У баладах драматичне охоплює усі твори, де наявне будь-яке протистояння незалежно від того, яку розв’язку воно матиме. У піснях-хроніках категорія драматичного розглядається в одній площині, адже будь-яке протистояння закінчується трагічно. Трагічне у баладах передається, з одного боку, через внутрішній світ персонажа, з іншого – через його зовнішні дії. У піснях-хроніках, як правило, зображено тільки через дію. Втілення героїчного у баладі відбувається поєднанням трагічного з героїчним пафосом, тому найбільш рельєфно ця категорія реалізується у творах, присвячених національно-визвольним змаганням. На відміну від балад, які змальовують героїчні події узагальнено, пісні-хроніки докладно відтворюють епізоди боротьби за незалежність.

Дисертант доходить висновку, що пісні-хроніки – це цілком самостійний жанр. Він призначений для відображення та фіксації у пам’яті народу надзвичайних подій локального значення, що стосуються різних сфер життя людини. Ці твори детально, зі збереженням часо-просторових характеристик відтворюють події родинного, історичного та суспільного життя людини. Вони виникають безпосередньо після трагічних випадків, які зумовлюють специфіку естетичного освоєння дійсності.

У роботі акцентовано на питанні класифікації народнопісенного матеріалу. Опираючись на історико-тематичну систематизаію О. Дея, дисертант розширює її, залучивши джерельний матеріал, що стосується національно-визвольних змагань ХХ ст. Дотримуючись зазначеного вище принципу розподілу, пісенний матеріал розглядається за головними мотивами, на яких ґрунтується сюжетика кожної тематичної групи.

У підрозділі 2.2. “Система поетико-стилістичних засобів вираження” зосереджено увагу на комплексі засобів, які забезпечують художнє відтворення подій у піснях-хроніках. Їхній стиль обумовлюється прагненням народу просто і докладно відтворити надзвичайні події, які ініціюються у текстах спеціальними формулами. Вони складені з типового набору компонентів – вказівок на час, місце події та героїв. Для зразків цього жанру характерні фінальні формули, які містять повідомлення про закінчення пісні, відомості про авторство та мету створення, стверджують достовірність поетичної розповіді, її цілковиту відповідність життєвій правді. Таким чином, формули пісень-хронік виконують важливу комунікативну функцію. Аудиторія контролює дотримання законів, притаманних конкретному жанрові.

Зображена дійсність обумовлює не тільки жанрові ознаки пісень-хронік, а й специфіку її художнього відтворення. Подібність ситуацій, віддзеркалених у цих творах, зумовлює використання однотипних поетико-стилістичних засобів. Для поетичних новин характерні сюжетні блоки, формули, діалогічне мовлення, повторювані звороти, описові вислови, які не лише відображають повноту хронікальної оповіді, а й сприяють імпровізації. Епічність стилю забезпечує докладність та послідовність оповіді, що передається шляхом нагромадження однорідних речень. Особливість лексики досліджуваного народнопісенного матеріалу полягає у простоті та мінімізації використання тропів. Найчастіше у них трапляються традиційні постійні епітети, порівняння. Зразкам цього жанру притаманна також розгалужена система образів-символів, відтворених назвами суб’єктів історичного процесу (“кріпаки”, “емігранти”, “повстанці” тощо). Найпоширеніший зооморфний образ зозулі-віщунки – знаковий для цього фольклорного пласту, оскільки він є символом передбачення трагічних подій чи долі людини.

У великому масиві пісень-хронік чільне місце посідають ті, що стосуються дошлюбного життя молоді та родинного побуту, про що свідчить матеріал третього розділу – “Особливості сюжетно-мотивного фонду родинно-побутових пісень-хронік”. У ньому йдеться про відтворення у новинах трагічних подій в особистому, сімейному побуті людини, поштовхом до яких було укладення примусових шлюбів, безправне становище жінки, а також морально-етична проблематика: боротьба добра і зла, зіткнення любові й ненависті, вірності та зради, конфлікт між представниками різних верств населення, своїми і чужими тощо.

Підрозділ 3.1. “Пісні-хроніки про кохання та дошлюбні взаємини” розкриває головні мотиви, на основі яких виникають сюжети цієї тематики (“герой чинить самогубство”, “дівчина здійснює самовбивство через заборону батьків на одруження з коханим”, “мати забороняє молодятам побратися, через що хлопець убиває наречену, а потім себе”, “хлопець здійснює самогубство через нерозділене кохання”, “самогубець пише передсмертного листа”). На відміну від балад, у яких акцентовано на переживаннях героя, у сюжетиці пісень-хронік зосереджено на події та її причинах. Ці епізоди відтворюють трагічні випадки – самогубства, які відбувалися унаслідок спротиву особистості тиску на її свободу. Конфлікт спричинено категоричною забороною батьків на укладення шлюбу з нерівнею чи внутрішніми переживаннями персонажа, зокрема через нерозділеність почуттів. Важливу роль у відтворенні події відіграє система персонажів, які позиціонуються на підставі світогляду представників різних поколінь, морально-етичних ідеалів чи психологічної несумісності героїв.

Суттєвим моментом у розгляді головних сюжетних елементів пісень-хронік є типологічна близькість до голосільницької традиції. Органічне вплетення мотивів голосінь у пісні-хроніки засвідчує спільну для цих жанрів особливість естетичного освоєння дійсності. Вона полягає у домінуванні категорії трагічного, адже новини відображають, як правило, смерть героїв, їхнє поховання, які супроводжуються похоронними плачами. У деяких випадках пісні-хроніки виконують їхню функцію, оскільки сповнені властивим для голосінь емоційним сприйняттям трагічної події. Своєю чергою, похоронні плачі часто відтворюють епізоди трагічної події, унаслідок якої відбулася несподівана смерть. Типологічно подібними для цих жанрів є мотиви-запитання, мотиви-величання померлих за допомогою епітетів, перебільшених похвал та пестливих висловів.

Головні мотиви пісень-хронік зберігають елементи як давнього світогляду українців (померлі наречені, перейшовши момент смерті, ще можуть бути разом “на тому світі”), так і нових реалій, зокрема самогубства за допомогою хімічних речовин, написання передсмертних листів тощо.

У підрозділі 3.2. “Пісні-хроніки про трагічні випадки родинного життя” проаналізовано зразки, що засвідчують етнографічну зумовленість виникнення, адже їхньою ідейною домінантою є викриття проблем патріархальної родини (укладання шлюбів на матеріальній основі та їхня нерозривність, безправне становище жінки, що призводили до трагічних випадків – убивств). Для них характерні докладність та виразна реалістичність відображення надзвичайних подій.

У дослідженні окреслено головні мотиви пісень-хронік про надзвичайні випадки (“чоловік убиває жінку за намовою”, “чоловік за намовою коханки вбиває дружину, а згодом убиває коханку”, “дружина убиває чоловіка”, “дружина убиває чоловіка за намовою”), що ставалися у сім’ї, та наголошено на особливостях відтворення трагічних подій у зразках цієї тематики. Герої творів, з одного боку, є активними учасниками подій, які особисто визначають свою долю, з іншого – пасивні та безсилі у протистоянні життєвим обставинам. За спостереженнями дисертанта, змалювання образів убивць – дружини і чоловіка – дещо відрізняється. Злочинцям-жінкам притаманні хитрощі, підступ. Натомість у новинах, де насильство чинять чоловіки, немає вказівки на тривалі роздуми. Виконавці хоча й прагнуть подати характеристики героя, проте тут індивідуалізація не переважає над типізацією. Герої зображені з однакової світоглядної позиції, без домішку суб’єктивного ставлення чи вражень, що зумовлено тяжінням до об’єктивного відтворення подій.

Одним із обов’язкових елементів сюжетики пісень-хронік про вбивства в родині є мотив “громада карає вбивцю за злочин”. Як правило, згубника позбавляють життя. Його переважно не ховають, а залишають тіло на поталу птахам чи звірам. Це зумовлено прадавніми віруваннями у переродження та поширення зла, що спонукали не ховати тіло вбивці.

Дисертант зазначає, що мотиви цього циклу виразно ілюструють функціональні зв’язки досліджуваного жанру з народним світоглядом та побутом, які пояснюють семантику основних структурних елементів пісень-хронік зазначеної тематики.

Четвертий розділ – “Cуспільно-історичні пісні-хроніки: традиційність сюжетики та інноваційність ідейно-тематичного змісту”. У ньому проаналізовано твори історичної та суспільно-побутової тематики, що виникли на ґрунті епічної традиції українського народу. Вони присвячені трагічній загибелі видатних особистостей, героїчні вчинки яких закарбувалися у народній пам’яті, а також ті, що докладно відтворюють явища, що стали трагедією загалу.

Пісні-хроніки про опришків проаналізовано у підрозділі 4.1. “Пісні-хроніки про опришків”. Ці твори відображають боротьбу проти соціального та національного поневолення крізь призму трагічної долі героя. Вони акумулювали у собі давні мотиви (передбачення смерті персонажа, набуття та втрати ним надзичайної сили, невразливості). Для народних захисників властиві благородство, фізична сила, краса та ін. Пісні-хроніки цієї тематики реалістично й об’єктивно відтворюють трагічні події того часу. Не завуальовано змальовані окремі моменти жорстокої розправи шляхти над опришками, а також їхня помста за катування і смерть товаришів.

У підрозділі 4.2. “Пісні-хроніки про селянські рухи під проводом Лук’яна Кобилиці” досліджено цикл про селянські повстання на Буковині в 40-х рр. ХІХ ст. Сюжети цього тематичного циклу зосереджують епізоди, які в художній формі відтворюють хроніку боротьби буковинців за свої права. У них на тлі історичних подій відображено трагічну долю видатної особистості – Лук’яна Кобилиці. Народна традиція витворила свій варіант розвитку подій і ролі народного героя у них. Його специфіка полягає у реалістичному та докладному змалюванні подій, які не стали фотографічною копією реальних фактів. Про це свідчать розбіжності у реальній та фольклорній хронологіях, а також ідеалізоване змалювання персонажа, спричинене його активною громадсько-політичною діяльністю, спрямованою на користь народу. Хоча причини опришківських виступів та руху селян під проводом Кобилиці не відрізнялися, однак методи боротьби були різними, що засвідчує певний поступ у формуванні національної політичної свідомості українців.

Тематично близькими до історичних виявилися суспільно-побутові пісні-хроніки, про що свідчить підрозділ 4.3. “Пісні-хроніки про панщину та її скасування”. Твори цього циклу детально описують явища, обставини суспільного життя, які сприймаються фольклорною традицією як трагедія народу. Нестерпне становище закріпаченого західноукраїнського селянства зумовило виникнення поетичних новин про панщину та її скасування, які розробляють два сюжети. Перший сюжет віддзеркалює життя кріпаків за часів панщини, а після її скасування – радість, надії на краще майбутнє. У другому – йдеться про те, як “свобода” гнала “панщину”, передається жаль панів за втраченими кріпаками, а також сподівання поневолених селян на те, що колишні господарі спробують їхнього гіркого життя. Сюжетика ґрунтується на таких мотивах: “селяни важко працюють на пана”, “окомон жене селян на панщину”, “свобода” виганяє “панщину”, “зубожілі пани, важко працюючи, плачуть”. Герої цих пісень-хронік змальовані типізовано, узагальнено. Образ закріпаченого селянства, яке страждає від злиднів, важкої праці та нелюдського ставлення панів, – центральний у цих зразках. Персоніфіковані образи “свободи”, яка виганяє “панщину”, та “зорі галицької”, що освітлює людям шлях до волі, відіграють ключову роль у поетичних новинах цього циклу.

Соціально-економічні умови, які склалися на провінційних українських землях Австро-Угорської та Російської імперій, спричинили масову еміграцію західноукраїнських селян до Канади, США та Бразилії. Переселенці з Гуцульщини, Буковини, Бойківщини, Надсяння, а також Західної Волині та Поділля змушені були шукати нових сприятливих умов для господарювання. Зразки, присвячені цьому явищу, проаналізовані у підрозділі 4.4. “Відгомін першої хвилі еміграції українців у піснях-хроніках”. Твори зазначеної тематики – своєрідний соціально-історичний документ, який розкриває народне бачення причин і реалій масової еміграції західноукраїнських селян за океан. Вони акумулювали мотиви (“заробітчани прощаються з родиною”, “заробітчани пливуть кораблем за океан”, “переселенці шукають роботу”), які є цінним джерелом пізнання поглядів, психології, моралі народу, його ставлення до переселення на Американський континент. Сюжетні елементи пісень-хронік віддзеркалюють цілком нові життєві обставини, в які потрапляли українці за межами рідного краю, та ілюструють процес творення нових зразків ліро-епосу.

“Пісні-хроніки про рекрутчину, воєнні події ХІХ ст. та Першу світову війну” розглянуто у підрозділі 4.5. Це зразки про воєнні дії, у яких брали участь українці Галичани та Буковини на боці Австро-Угорської імперії, до складу якої входили тоді українські етнічні землі. Із запровадженням рекрутчини в народну пісенність влилися мотиви, що виникли під впливом нових суспільних реалій. Варто зауважити, що події, відображені в головних мотивах тогочасних пісень-хронік, змальовано у побутовому ключі, оскільки узвичаєний віками життєвий уклад був найбільш зрозумілим для народного середовища. Їм властиві мотиви, які змальовують рекрутування селян, прощання з родиною, важкий військовий побут, загибель на полі бою, поховання та ін. Докладне відтворення батальних сцен і смерті вояків зумовлено однією з особливостей цього жанру, яка полягає у деталізації та точності відображення найбільш вражаючих трагічних подій. Це спричинено домінуванням психологічного чинника у виникненні зразків цього тематичного циклу, адже вони з’явилися внаслідок сильного емоційного потрясіння.

Боротьба за державну незалежність ХХ ст. залишила свій відбиток у піснях-хроніках, проаналізованих у підрозділі 4.6. “Пісні-хроніки про національно-визвольні змагання ХХ ст.”. Ідейно-тематичне наповнення цього фольклорного фонду новаторське, адже у ньому відтворено процес становлення та утвердження державної незалежності. Ці народнопісенні зразки відображають події за часів стрілецтва та періоду ОУН–УПА. Таким чином, внесено принципово нове звучання у семантику базових мотивів. У них домінує виразний політичний струмінь, оскільки сюжетні елементи віддзеркалюють трагічні долі героїв, які присвятили своє життя Батьківщині та були ув’язнені, закатовані тощо. Цей фольклорний пласт зафіксував конкретні події як локального значення, так і ті, що мали значний резонанс у суспільному житті. Мотиви свідомої самопожертви як найвищого ступеня відданості своєму народові наявні саме у цьому народнопісенному матеріалі. Натомість епізоди загибелі героїв у бою через нерівність сил чи зраду характерні для українського та світового фольклору. Реалії, притаманні національно-визвольним змаганням, відтворено за допомогою узвичаєних для пісенності воєнної тематики поетичних засобів. Вони вказують на генетичну пов’язаність цих творів з козацькими, жовнірськими піснями та думами.

У “Висновках” відзначено, що пропоноване дослідження – одна зі спроб осмислити жанр пісні-хроніки як формо-змістову єдність та простежити йогоідейно-тематичну динаміку.

Історіографічний огляд головних джерел пісень-хронік засвідчив активність та розвиток жанру загалом. У роботі вказано, що зацікавлення цим жанром в українській фольклористиці спостерігається протягом останніх двох століть. Більшість з опублікованих матеріалів потрапила до різножанрових видань, у яких ліро-епічні пісні зараховувались до балад, дум та історичних пісень. Ця ж тенденція збережена у ХХ ст. Щоправда, спроби окреслити деякі параметри цього ліро-епічного утворення здійснено у працях І. Франка, Ф. Колесси, В. Гнатюка. Розвідки стосувалися розгляду переважно одного сюжету чи тематичної групи. Висновки, яких дійшли учені, заклали підвалини для вирішення питання не тільки виокремлення цього народнопісенного пласту з-поміж інших жанрів, а й для з’ясування його генези. На початку 70-х рр. ХХ ст. О. Дей та С. Грица увели в науковий обіг дефініцію “співанки-хроніки” та виділили ці матеріали в самостійний жанр. Цю концепцію підтримано в подальшій едиційній практиці, що підтвердили видання І. Ребошапки, Василя та Ганни Сокіл, О. Кузьменко та ін.

У дисертації з’ясовано проблему жанрової своєрідності пісень-хронік, які є особливою реакцією народу на локальні трагічні події дошлюбного, родинно-побутового, історичного та суспільного буття. У дослідженні уточнено питання термінології, зокрема, запропоновано для подальшого застосування назву – “пісні-хроніки”, задекларовану, хоча й теоретично не обґрунтовану І. Ребошапкою. Цей термін охоплює матеріал не тільки з Карпатського регіону, а й з інших українських етнографічних територій – Опілля, Надсяння, Західного Поділля, Підляшшя та Холмщини. Визначено головні критерії диференціації пісень-хронік, серед яких вирізняється функціональність, яка зумовлює специфічне відтворення дійсності, що полягає у документальності та хронікальній точності. Вони спричинені часо-просторовою локалізацією конкретного випадку та епічною позицією виконавця – свідка, очевидця подій.

Реалізація естетичних категорій у творах цього жанру також своєрідна. У піснях-хроніках драматичне спрямоване не на відображення певного морально-етичного ідеалу, а на наслідки його ігнорування. Трагізм ситуації відображено переважно через детальне, відносно об’єктивне змалювання трагічної події. На відміну від балад, які подають смертельні випадки опосередковано, як натяк чи порівняння, у піснях-хроніках їх відтворено точно, зі збереженням усіх подробиць. Особливою є реалізація категорії героїчного, оскільки пісні-новотвори докладно віддзеркалюють трагічні випадки, що ставалися під час боротьби за національне визволення. Виразність тут досягається конкретикою, зокрема завдяки реальності самих подій.

Поетико-стилістична система цього жанру засвідчила тяглість традиції. Незважаючи на різночасове походження уснопоетичних зразків, простежено тенденцію до збереження художньої форми. Хоча у піснях-хроніках і простежено відносну стійкість виражальних засобів, усе ж вони здатні до варіювання та пристосування до особливостей представленого фольклорного