Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

ЄФРЕМОВ ДМИТРО ПЕТРОВИЧ

УДК 330.34.01:330.342(477)

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ

ПРИСКОРЕНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.01 – Економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор

Мельник Олексій Михайлович,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»,

професор кафедри політичної економії

обліково-економічних факультетів

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Осецький Валерій Леонідович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

в.о. завідувача кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

Соколовська Ірина Петрівна,

Київський національний

торговельно-економічний університет,

доцент кафедри економічної теорії та

конкурентної політики

Захист відбудеться «7» квітня 2008 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.01 у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, к. 601.

Автореферат розісланий «6» березня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор А.Е. Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наприкінці ХХ сторіччя Україна змінила напрямок свого соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень, перейшла до формування національної господарської системи. Ці процеси відбувалися в умовах тривалої кризи національного господарства і в період зміни технологічних епох. Внаслідок глибокого трансформаційного спаду значно збільшилось відставання України від провідних світових держав, і вона у все більшій мірі перетворюється на країну «Третього світу».

На сьогоднішній день важливими двигунами зростання національного господарства виступають зорієнтовані на зовнішні ринки сектори промисловості, пов’язані з переробкою первинної сировини, що свідчить про ранньоіндустріальний характер економіки України. Такий її стан не відповідає загальносвітовим тенденціям формування постіндустріального суспільства, що супроводжується перебудовою економічних відносин, розширенням сфер господарювання, використанням альтернативних ресурсів, змінами в характері праці, переходом до нових технологій, посиленням інтеграційних процесів.

Тому гостріше, ніж раніше, постає задача освоєння всього багатства економічної думки різноманітних шкіл та напрямків стосовно моделей прискорення економічного розвитку, які являють для нас не лише теоретичний, а й практичний інтерес.

Закономірності процесу економічного розвитку, його джерела та способи забезпечення здавна перебувають у центрі уваги науковців. Серед зарубіжних економістів необхідно в першу чергу відзначити праці Е. де Сото, Г. Зінгера, Х. Лейбенстайна, А. Льюїса, Г. Мюрдаля, Р. Нурксе, Р. Пребіша, Г. Раніса, У. Ростоу, Д. Фея, Х. Ченері, Т. Шульца, в яких з різних позицій досліджуються причини відсталості країн Третього світу та способи прискорення розвитку для ліквідації відсталості.

Шляхи переходу від індустріального до постіндустріального суспільства та майбутнє постсоціалістичних країн в глобальній економіці досліджували російські та українські науковці Л. Абалкін, Є. Гайдар, А. Гальчинський, С. Глазьєв, В. Геєць, Б. Данилишин, В. Інозємцев, Б. Кваснюк, К. Кривенко, В. Мау, С. Мочерний, В. Осецький, Ю. Павленко, Ю. Пахомов, В. Савчук, А. Філіпенко, В. Юрчишин та ін. У їх роботах широку розробку отримали концепції інвестиційного та інноваційного розвитку, досліджені деякі аспекти модернізації та наздоганяючого розвитку.

Водночас ряд проблем, що стосуються економічного розвитку в умовах трансформації економічної системи постсоціалістичних країн та повернення їх економіки на еволюційну траєкторію розвитку, недостатньо висвітлені в наукових роботах. Зокрема, фрагментарно проаналізовані особливості та потенціал розвитку таких країн, засоби та джерела прискорення їхнього розвитку. Недостатньо досліджені зв’язки еволюційного і прискореного розвитку, немає цілісної теорії прискореного розвитку, яка містила б їх теоретичне обґрунтування, механізм та досвід реалізації, позитивні і негативні сторони. Слабко проаналізовані можливості використання стратегії прискореного розвитку в Україні. Більш глибокої розробки і обґрунтування потребують цілі економічного розвитку, засоби його забезпечення та прискорення.

Світовий досвід підтверджує, що прискорений розвиток, націлений на досягнення рівня країн авангарду, можливий і успішно реалізовувався на певному етапі Мексикою, Індією, Бразилією, Аргентиною, колишнім СРСР в рамках моделі імпортозаміщення, Японією, Південною Кореєю, Тайванем, Малайзією, Сінгапуром в рамках експортоорієнтованої моделі. Застосувавши стратегію прискорення розвитку, ці країни спромоглися за відносно короткий проміжок часу в декілька разів збільшити загальний обсяг ВВП та ВВП на душу населення, реструктуризувати національне господарство та покращити соціальні показники.

Україна не може стояти осторонь від загальносвітових процесів. Сучасне українське суспільство все більше охоплює впевненість в необхідності поруч з виробленням курсу на формування соціально-орієнтованої ринкової економіки пошуку нових механізмів прискореного розвитку національного господарства, спрямованого на подолання відставання від країн-лідерів, усунення індустріальних перекосів, формування сучасних інноваційних основ розвитку та трансформації в постіндустріальному напрямку економіки України.

Актуальність, наукова та практична значимість дослідження прискореного економічного розвитку, його видів та стратегій реалізації обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі відображені результати наукових досліджень, які проводились під час виконання планових науково-дослідних робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за темою «Сучасне постіндустріальне суспільство і шляхи його формування в Україні» (номер державної реєстрації 0107V001332). В межах цієї теми автором підготовлено окремий підрозділ «Можливості застосування стратегії прискореного розвитку при переході до постіндустріального суспільства в Україні», в якому досліджено основні моделі прискореного розвитку, проаналізовано досвід розвитку низки країн світу, що розвиваються, та обґрунтовано застосування прискореного розвитку як засобу наближення до постіндустріальної економіки.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз теорій і моделей прискореного розвитку і формування на цій основі оптимальної стратегії розвитку для України.

Для досягнення означеної мети дисертаційного дослідження були поставлені і виконані наступні завдання:

- розкрити теоретичні основи дослідження процесу економічного розвитку та виявити його особливості;

- визначити сутність та механізм еволюційного економічного розвитку з точки зору технологічного, інвестиційного та структурного підходів;

- дослідити сутність категорії прискореного розвитку та способи його забезпечення у різних економічних теоріях;

- здійснити порівняльний аналіз основних світових стратегій прискореного розвитку та досвіду їх практичного застосування;

- провести комплексний аналіз економічного розвитку України за довгостроковий період та виявити його загальні закономірності;

- обґрунтувати можливість застосування експортоорієнтованої стратегії для прискорення розвитку країни;

- сформулювати цілі та розробити комплекс заходів, що мають забезпечити реалізацію експортоорієнтованої моделі розвитку в Україні.

Обєктом дослідження виступає економічний розвиток.

Предметом дослідження є особливості суспільних відносин, що сприяють прискоренню економічного розвитку.

Методи дослідження. Конкретні наукові результати дисертації були отримані на основі системного підходу до аналізу соціально-економічних явищ і процесів у національній економіці з використанням таких методів: історико-логічний – при дослідженні закономірностей еволюційного розвитку та розвитку України; наукової абстракції – при обґрунтуванні категоріального апарату прискореного розвитку; діалектичний та системно-структурний – при дослідженні основних стратегій прискореного економічного розвитку; статистичного аналізу – при дослідженні змін, що відбувалися в економіці України за довгостроковий період; моделювання – при розробці системи заходів, що включено до стратегії прискореного розвитку України.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження є матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міністерства економіки, монографічні дослідження та публікації вітчизняних і зарубіжних економістів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у дослідженні стратегій прискореного економічного розвитку та можливостей їх використання в Україні. Основні результати, що отримані в результаті дослідження, становлять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у наступному:

Вперше:

· поєднано структурний, інноваційний та інвестиційний аспекти в єдину систему, яка обумовлює прискорення економічного розвитку шляхом зміни домінуючих технологій та технологічних укладів. Встановлено логіку цього процесу: внаслідок концентрації національних нагромаджень поступово формуються нові уклади економіки, засновані на інноваціях, які з часом стають домінуючими і забезпечують отримання більшої норми прибутку за рахунок технологічної квазіренти. Це викликає відтік ресурсів з традиційних укладів. Таким чином здійснюється структурна перебудова та оновлення основного капіталу національного господарства на новій технічній основі;

· на основі аналізу структури, потенціалу вітчизняної економіки, напрямків та обсягів інвестицій, інноваційного рівня виробництва, зовнішньоекономічних зв’язків обґрунтована можливість прискорення розвитку, спираючись на модель експортоорієнтації, як найбільш адекватну сучасному стану економіки України;

· запропоновано модель прискореного розвитку, ядром якої виступає розвиток споживчого машинобудування, орієнтованого на ємні зовнішні ринки. До моделі включено: а) механізм координації інтересів бізнесу та влади, що забезпечує об’єднання їх зусиль для підтримки розвитку нових укладів шляхом розподілу інвестиційних ризиків і витрат; б) низку першочергових заходів державної економічної політики (інвестиційної, структурної, приватизаційної, бюджетної, торговельної), що сприятимуть політичній підтримці експорту на початкових етапах виходу на нові ринки та прискоренню структурної перебудови економіки.

Отримало подальший розвиток:

· положення про фактори зростання величини інвестицій в умовах прискорення економічного розвитку за рахунок: а) підвищення частки нагромаджень у ВВП внаслідок збільшення ВВП на одну особу по мірі економічного розвитку; б) імпорту іноземного капіталу, умовою чого виступає зростання експорту національних товарів і послуг. Важливим фактором активізації економічного розвитку виступає також державна політика стимулювання структурної перебудови економіки, яка спрямована на створення умов для швидкого переливу ресурсів з традиційних секторів у нові, пов’язані з інноваційним розвитком, що має сприяти оновленню технічного базису всього національного господарства.

· поглиблено розуміння соціально-економічної природи моделей імпортозаміщення та експортоорієнтації, що дало змогу встановити їх межі, переваги та недоліки. Перевагами імпортозаміщення є концентрація ресурсів на прискореному розвитку, збільшення питомої ваги промисловості, підвищення доходів та зайнятості населення; недоліками – низька конкурентоспроможність продукції обробної промисловості, зростання ресурсоємності економіки; межею зростання в рамках цієї моделі є потенціал сировинного експорту. Перевагами моделі експортоорієнтації є інтеграція у світове господарство, структурна перебудова економіки за рахунок вивозу конкурентноздатної продукції, залучення іноземних інвестицій, стимулювання НТП; недоліки – залежність розвитку країни від кон`юнктури світових ринків; межі – можливості підтримки конкурентоспроможності експорту за рахунок заниженої оплати праці, обмеження також накладають загальні обсяги імпорту, за рахунок яких здійснюється оновлення технологічної бази виробництва.

Удосконалено:

· розуміння сутності та ознак еволюційного і прискореного економічного розвитку. Зокрема, еволюційний розвиток розглядається як послідовні, розтягнуті у часі, етапні зміни характеру і структури продуктивних сил суспільства, що ведуть до якісних змін економіки. Прискорений розвиток – швидке створення або удосконалення продуктивних сил за допомогою акумулювання наявних ресурсів, активної економічної політики держави, що створює можливості для будь-якої країни, що розвивається, подолати розрив у рівні розвитку з розвинутими країнами.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Отримані наукові результати, обґрунтовані теоретичні положення та висновки дозволяють поглибити розуміння проблем економічного розвитку України. Практичне значення розроблених рекомендацій полягає у тому, що їх використання у стратегії розвитку України дозволить прискорити темпи розвитку та забезпечити швидкий перехід України із групи країн, що розвиваються, до розвинутих країн. Результати наукових досліджень прийняті до використання Департаментом економічної стратегії Міністерства економіки України. При розробці стратегічних програмних документів щодо економічного розвитку Департаментом використовуються висунуті пропозиції щодо підтримки експорту продукції машинобудування, які сприятимуть поліпшенню структури експорту України (довідка № 47-23/135 від 13.06.2007 р.). Положення щодо напрямків інвестиційної політики в умовах виходу на зовнішні ринки використовуються в практичній діяльності компанією «Експо-Північ» (довідка № 357-12/07 від 10.12.2007 р.). Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі при вдосконаленні робочої програми, навчально-методичних матеріалів та при викладанні дисциплін «Політична економія» та «Логіка економічного розвитку» в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (довідка від 19.06.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Всі розробки та пропозиції, що виносяться на захист, одержані автором особисто. Їх використання на практиці сприятиме економічному розвитку України та підвищенню рівня добробуту населення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на 3 конференціях, зокрема на VІ Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених «Економіка і маркетинг в ХХІ сторіччі» (13-15 травня 2005 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (23-24 лютого 2006 р., м. Тернопіль); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна в системі міжнародних економічних відносин» (24 лютого 2006 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційного дослідження опубліковані автором в 7 одноосібних наукових працях та 1 у співавторстві загальним обсягом 3 др. арк., у тому числі 4 у наукових фахових виданнях та 4 – в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів і висновків. Загальний обсяг роботи 202 сторінки комп’ютерного тексту, у дисертації розміщено 26 таблиць на 35 сторінках, 14 рисунків на 14 сторінках, список використаних джерел становить 163 найменування на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано предмет, об’єкт, мету та завдання дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теорія економічного розвитку» розглянуто економічний розвиток як явище і як процес. Економічний розвиток як явище розкривається через низку показників: ВВП на душу населення, рівень нагромадження, ступінь участі держави в економіці, структуру національного господарства, роль зовнішньої торгівлі, розподіл доходів між групами населення, демографічні величини, рівень освіти та інші. Узагальнення цих даних дає підстави для класифікації країн світу на розвинуті та такі, що розвиваються.

Економічний розвиток як процес супроводжується збільшенням доходів на душу населення та якісним поліпшенням названих вище показників. На основі їх дослідження: 1) здійснено розмежування етапів розвитку країн; 2) встановлено напрям розвитку від поточного етапу (наприклад, етапу відсталості, нерозвиненості, бідності) до вищого (розвиненості, благоденства, багатства); 3) визначено швидкість досягнення нових етапів як поступову, повільну (еволюційний розвиток) або стрімку (прискорений розвиток).

На основі аналізу теорії технологічних укладів встановлено механізм еволюційного розвитку. Кожен технологічний уклад має свій життєвий цикл, рух за фазами якого забезпечує повільні зміни економічної системи, тобто економічний розвиток. Констатується, що на етапі зародження технологічного укладу відбувається відбір ефективних базових технологій, стимулом до чого виступають конкуренція за ресурси і розширення споживчого попиту. Передові економічні суб’єкти, що спираються на ці нові технології, поширюють їх на традиційні технологічні сукупності. Взамін ці суб’єкти отримують винагороду у формі технологічної квазіренти. Під дією змінених суспільних потреб і переваг споживачів відбуваються перетворення структури сукупного попиту і поширення нових виробництв. Стверджується, що після того, як новий уклад займає провідне становище в системі, подальший розвиток відбувається за рахунок поглиблення спеціалізації і підвищення якості продукції, зниження витрат і технологічної квазіренти. Коли такі можливості вичерпуються, а суспільні потреби насичуються, починається зародження нового етапу розвитку.

Обґрунтовується, що розвиток економіки на мікрорівні відбувається через зміни в напрямках переливу ресурсів між технологічними укладами. В передовому укладі з’являються сприятливі умови для отримання надприбутків внаслідок технологічних переваг у порівнянні з традиційним укладом. Відповідно, туди спрямовується потік капітальних та трудових ресурсів, відбувається розширення цього укладу, доки такі переваги не втрачаються. Це веде до створення стимулів розширення інших укладів.

Узагальнення світової наукової думки щодо трактування прискореного розвитку створило підстави для висновку, що це широка багатопланова проблема, яка включає виявлення початкових причин відсталості, визначення стартових умов розвитку, мету перетворень – подолання відсталості, засоби прискорення економічного розвитку, підходи до оцінки ефективності модернізації. Кейнсіанські теорії відводять першорядну роль державі у справі мобілізації національних нагромаджень та перерозподілу грошових і ресурсних потоків у економіці за допомогою активної податкової, інвестиційної та грошово-кредитної політики. Обґрунтовується, що при виробленні структурної політики модернізації необхідно зважати на неокласичні теорії, які пояснюють процеси перетворень і розкривають роль аграрного сектору як доступного всім країнам першоджерела індустріалізації та прискореного розвитку. Роль умов і середовища, в яких здійснюється прискорений розвиток, розкриває інституціональна доктрина. Зважаючи на специфіку національної культури і менталітету, особливості взаємодії між економічними субєктами (забезпеченість прав власності, чіткість укладених контрактів, ступінь довіри між контрагентами, розміри трансакційних витрат і т.п.), відстала країна може уникнути розсіювання значної кількості сил та максимально сконцентрувати ресурси на обраній стратегії прискореного економічного розвитку.

На основі аналізу робіт вітчизняних вчених та економістів з близького зарубіжжя констатується, що основна увага в них присвячена сутності, особливостям, можливостям та умовам прискореного економічного розвитку, що виступає як спосіб ліквідації розриву між рівнем розвитку Західних країн та України. Порівняння поглядів провідних економістів веде до висновку, що категорії «модернізація», «випереджаючий розвиток», «наздоганяючий розвиток» є близькими за змістом і характеризують зміни економічної системи відсталої країни, спрямовані на усунення відставання, і рух до вищих стадій розвитку. Поняття «прискорений розвиток» є універсальним відносно інших і поєднує в собі такі параметри перетворень, як напрям, швидкість і час.

У результаті дослідження встановлено, що прискорений розвиток – це швидке створення нових чи стрімке якісне оновлення діючих продуктивних сил. Доводиться, що засобом створення останніх виступає стрімке нарощування національних заощаджень та конвертація їх у інвестиції. Особливу увагу звертається на факт, що для країн, які розвиваються, характерним є низький рівень доходів, що за «психологічним законом» Дж.М. Кейнса означає навпаки скорочення можливостей нагромадження інвестиційних ресурсів. У роботі стверджується, що засобом подолання цього обмеження для відсталих країн можуть виступати скорочення внутрішнього споживання, імпорт іноземного капіталу, які підкріплюються певною державною політикою. Через призму комбінації цих факторів здійснено дослідження світових стратегій прискореного розвитку.

У розділі 2 «Основні моделі прискореного економічного розвитку» досліджено механізм функціонування основних моделей прискореного розвитку – імпортозаміщення та експортоорієнтації.

На основі аналізу імпортозаміщення встановлено, що основними факторами забезпечення якісного оновлення продуктивних сил в рамках цієї стратегії виступатимуть: 1) сукупні національні заощадження, які складаються з заощаджень населення, фірм і держави; 2) ємний внутрішній ринок, який стимулюється до споживання національних промислових товарів; 3) посилений податковий тиск на традиційні сектори, який забезпечуватиме перелив людських і матеріальних ресурсів до обробної промисловості; 4) експорт сировинних ресурсів або аграрної продукції для фінансування імпорту інвестиційних товарів; 5) високі захисні митні тарифи та імпортні квоти для всіх секторів промисловості, щоб захистити молоду індустрію, зменшити споживчий імпорт, отримати кошти для фінансування розвитку та перешкодити відтоку валюти з країни у поєднанні з ревальвацією або неконвертованістю валюти для стимулювання технологічного імпорту. Сукупність наведених заходів державної стратегії скорочує можливості вивозу національного капіталу за кордон, переорієнтовує потоки матеріальних та фінансових ресурсів у цільові промислові сектори, забезпечує коштами масштабні програми оновлення продуктивних сил країни.

У результаті дослідження експортоорієнтації встановлено, що головними джерелами фінансування модернізації продуктивних сил в умовах цієї моделі є: 1) нарощування експорту конкурентоспроможних товарів, які спочатку виробляються на основі трудомістких технологій з поступовим переходом до капіталомістких та наукомістких; 2) спрямування доходів від експортної діяльності у цільові сектори промисловості, здатні приносити технологічну ренту, в яких штучно нарощується рентабельність за рахунок податкових пільг, кредитної підтримки, девальвації національної валюти, протекціоністського захисту; 3) залучення у ключові сектори іноземних інвестицій та технологій, стимулювання технологічного імпорту. Окремий наголос робиться на важливості активної діяльності уряду з налагодження взаємодії між підприємцями, забезпечення останніх інформацією та стимулами розширення діяльності у ключових секторах, а також на інноваційній політиці держави та фінансуванні фундаментальної науки.

Доводиться, що імпортозаміщуюча економіка залежить від експорту власних природних ресурсів, межею її розвитку стають можливості сировинного експорту, які зі зростанням національної важкої промисловості неухильно зменшуються. Оскільки для потреб обробної індустрії, яка розвивається, імпортуються промислові товари, настає момент, після якого сукупний імпорт стійко перевищує експорт, що розглядається як початок кризи даної моделі розвитку.

Стверджується, що коли держава обирає стратегію, зорієнтовану на експорт своєї промислової продукції, на початкових етапах вона також залежить від імпорту засобів виробництва і сучасних технологій з розвинутих країн. Такий імпорт фінансується за рахунок експорту власної промислової продукції. Межею для застосування моделі експортоорієнтації виступає здатність країни забезпечувати конкурентоспроможність продукції за рахунок заниженої оплати праці, субсидування продукції та штучних торговельних переваг. Встановлено, що єдиним надійним засобом подолання цих обмежень є перехід до експорту інноваційної продукції, що у свою чергу, вимагає суттєвої підтримки теоретичних досліджень і прикладної науки.

Обґрунтовується, що особливим варіантом імпортозаміщуючої стратегії є соціалістична модель наздоганяючого розвитку, що відзначалася надвисокими темпами індустріалізації, домінуванням держави у всіх економічних процесах і кризою сільського господарства. Виходячи з результатів дослідження економічного розвитку СРСР, констатується, що уряд у Радянському Союзі концентрував зусилля на акумулюванні інвестицій у ранньоіндустріальних секторах промисловості ІІ та ІІІ технологічних укладів (металургії, електроенергетиці, важкому машинобудуванні); активному перерозподілі матеріальних, фінансових і людських ресурсів із аграрної в індустріальну сферу; експорті сировинної продукції. Встановлено, що проблемою застосування соціалістичної моделі стало те, що СРСР, як багата на ресурси країна, не зумів вчасно відмовитися від імпортозаміщення, і здійснив спробу вийти за рамки внутрішніх обмежень цієї моделі. Але низька ефективність, неконкурентоспроможність, ресурсоємність і структурна незбалансованість економіки призвели до поширення в економіці країни «голландської хвороби» (залежності стану економіки від кон’юнктури світових ринків мінеральної сировини), гострої кризи і краху цього утворення.

На основі аналізу практики використання кожної з моделей визначено позитивні і негативні риси, які також суттєво впливають на умови їх застосування. Обґрунтовується, що імпортозаміщення дає змогу розбудувати національну промисловість, розвивати стратегічні сектори, сконцентрувати виробництво і створити належну інфраструктуру, воно підвищує зайнятість і забезпечує високий рівень національних заощаджень. Недоліком даної стратегії є закритість економіки, що означає низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції, обмеження впливу ринкових механізмів на регулювання економіки.

Наголошується, що перевагами експортоорієнтованої стратегії є створення нових укладів в структурі економіки за рахунок впровадження у виробництво досягнень НТП, концентрація виробництва, висока конкурентоспроможність виробленої продукції, можливості залучення іноземних інвестицій у національну економіку, орієнтація на широкий зовнішній ринок. Зауважено, що негативними рисами цієї моделі також не можна нехтувати: можлива ситуація, коли стимулюється розвиток не стратегічних секторів, а тих, продукцію яких вимагають іноземні ринки (однобокість індустріального розвитку); штучне стримування споживання і низькі доходи населення дають невисоку ємність внутрішнього ринку і країна потрапляє у залежність від економічної ситуації в країнах-споживачах її експортної продукції.

У розділі 3 «Формування оптимальної стратегії економічного розвитку України» проаналізовано процес економічного розвитку України у ХХ і на початку ХХІ століття, виявлено його подальші тенденції, запропоновано заходи їх поліпшення.

Огляд історії економічного розвитку за останні 100-130 років створив підстави засвідчити, що Україна проходила етапи еволюційного розвитку і мала епізоди прискореного зростання. У цьому континуумі умовно розмежовано три часові інтервали економічного розвитку, що відзначаються своїми особливостями і закономірностями: 1) з кінця ХІХ століття до 1917 р. у складі Російської та Австро-Угорської імперій відбувався еволюційний розвиток; 2) з 1920-х років до 1990 р. у межах СРСР здійснювалося імпортозаміщення; 3) відновлення сучасного еволюційного економічного зростання з 2000 р.

Звертається увага, що під час застосування стратегії імпортозаміщення Україна розвивалася прискореними темпами; була створена промислова база, в якій домінували важкі ранньоіндустріальні сектори; сільське господарство було доведено до кризи внаслідок непомірного відкачування ресурсів з нього; вдалося дещо підвищити доходи населення. Стверджується, що низька конкурентоспроможність промислової продукції не дозволяла продавати її за межі країни, що разом з вичерпанням можливостей сировинного експорту зробило неможливим оплату зростаючих потреб в імпорті та підтримку подальшого економічного зростання в межах даної моделі.

Відновленню зростання на початку ХХІ ст. в Україні передували десятирічний тотальний економічний спад, причинами якого були несвоєчасна відмова від розвитку за стратегією імпортозаміщення, перехід від соціалістичної економічної системи до ринкової, трансформація економічних відносин. Констатується, що вони призвели до зміни структури національного господарства, підвищення ролі сфери послуг у ньому, конверсії і відмирання неефективних виробництв.

На основі порівняння динаміки статистичних показників України за 1991–2005 рр. встановлено, що найпомітнішу роль в економіці країни відіграють сектори сировинної спрямованості – чорна металургія, видобувна, паливна, хімічна та нафтохімічна промисловість, виробництво електроенергії. В них створюється основна маса продукції, концентрується більша частина робочої сили та основних засобів. Одночасно сировинні сектори приваблюють більшу частину внутрішніх та закордонних інвестицій. Вони демонструють найбільшу рентабельність. В той же час, роль машинобудівної сфери за всіма цими параметрами залишається незначною і характеризується тенденцією до зменшення.

За результатами аналізу виявлено також тенденцію до зменшення ролі інноваційної сфери в національному господарстві України: спостерігається зменшення кількості промислових підприємств, що впроваджують інновації, частка інноваційної продукції у ВВП падає, рівень витрат підприємств на інновації є несуттєвим, що на тлі загального зростання ВВП дає підстави для висновку про екстенсивний характер розвитку економіки (рис. 1).

Рис. 1. Темп приросту ВВП, частка реалізованої та експортованої інноваційної продукції у ВВП в Україні в 2000-2005 роках

При високій ролі зовнішньої торгівлі в економіці України, що могло б свідчити про експортну орієнтованість, насправді більше 60% експорту припадає на сировинну продукцію (метали та вироби з них, хімічну та мінеральну продукцію) і лише біля 15% – на промислові товари. В цілому український експорт характеризується низькою еластичністю за доходом інших країн, а частка інноваційної продукції в ньому є незначною. Розрахунками підтверджено, що переваги, які мали українські експортери внаслідок заниженого курсу гривні по відношенню до долару, вичерпалися внаслідок високого рівня інфляції в країні за останні роки.

На основі узагальнення результатів аналізу економіки України в структурному, інвестиційному, інноваційному, зовнішньоторговельному розрізах обґрунтовується, що на даний момент в ній домінують технологічні сукупності і виробництва застарілого ІІІ технологічного укладу, повязані з металургією, електроенергетикою і примітивною хімічною промисловістю.

У роботі звертається увага, що сучасна Україна характеризується невисоким загальним обсягом інвестицій в основний капітал, меншими ніж у 1990 р.. Накладена на сировинну спрямованість господарства та відставання України від світових лідерів така ситуація дає підстави для висновку, що еволюційна траєкторія розвитку загрожує для України перетворенням на країну Третього світу.

Реальним засобом виходу з цієї ситуації є прискорення розвитку та збільшення рівня нагромаджень у економіці через перехід до стратегії експортоорієнтації. Стверджується, що відповідно до логіки моделі національні нагромадження спрямовуються в сучасні цільові уклади обробної промисловості, продукція яких експортується і обов’язково забезпечує від продажу на світових ринках надприбутки. Саме ці надприбутки виступають основним ресурсом подальшого прискорення розвитку: вони повертаються в національну економіку і у вигляді інвестицій спрямовуються на відповідну структурну перебудову решти економіки, підтягуючи її до вищого технологічного укладу. Створення спеціальних умов для отримання надприбутків у цільових секторах економіки покладається на уряд, який використовує для цього практично весь арсенал інструментів державної економічної політики.

Обґрунтовується, що цільовим експортним сектором в Україні має стати споживче машинобудування, оскільки: а) ціни на такі товари є більш стабільними у порівнянні з цінами на сировину і продовольство; б) попит на продукцію цієї групи є високоеластичним за доходом і зростатиме швидше за доходи споживачів, збільшуючи прибутки і приваблюючи в сектор додаткові капітали; в) ємні ринки збуту за кордоном для даної продукції вже існують, а Україна може на них вийти, спираючись значною мірою на цінову кокурентоздатність своєї продукції; г) сектор машинобудування, пов’язаний з наукою, стимулюватиме НТП в країні та інноваційний розвиток економіки.

Для реалізації висунутих цілей пропонується здійснити комплекс заходів, який складається з двох груп. У першій групі заходів, що стосуватимуться політики національних нагромаджень, метою слід вважати спрямування інвестиційних потоків у пріоритетні машинобудівні сектори. Для реалізації цих завдань пропонується: 1) в межах промислової політики підтримувати проекти з невисокою капіталомісткістю, коротко- та середньостроковими термінами реалізації, досить швидкою окупністю на конкурсній основі через уповноважений для такої діяльності інститут, залучаючи комерційні банки для об’єктивної оцінки; 2) в рамках інвестиційної політики розробити спеціальну схему підтримки заміни застарілих основних засобів, ресурсозбереження та імпорту передових технологій, «ноу-хау» і обладнання через зниження податку на прибуток на відсоток інвестиційних витрат; 3) в сфері захисту прав власності прийняти нові та удосконалити діючі законодавчі акти, реформувати діяльність судової системи з метою перешкоджання рейдерству; 4) удосконалити приватизаційний процес, пропонуючи стратегічним інвесторам в машинобудівних секторах можливості створення цілісного виробничого комплексу; 5) для залучення іноземних інвестицій в цільові сектори забезпечити політичну стабільність, сталість законодавчої бази і їх організаційно-правовий та інформаційний супровід.

Заходи другої групи націлені на заохочення підприємців до розміщення капіталів саме в цільових машинобудівних секторах, де з цією метою пропонується штучно створити умови, які дозволяли б отримувати тут бізнесу додаткові прибутки. Щоб забезпечити виконання цієї мети, запропоновано: 1) в рамках бюджетної політики збільшити частку коштів, яка виділяється на фінансування механізму здешевлення кредитів та переорієнтувати його з підтримки сировинних напрямків на машинобудівні сектори та інноваційні проекти; 2) в межах податкової політики спростити податкове законодавство, скоротивши пільги для невиробничої сфери та сировинних секторів; 3) посилити привабливість інноваційної діяльності за рахунок кредитування та страхування інноваційних проектів через спеціально створену установу, забезпечити розвиток інноваційної інфраструктури; 4) в рамках торговельної політики створити систему довгострокового кредитування машинобудівного експорту, підвищити якість інформаційної підтримки відповідного експорту з боку торговельно-економічних палат і місій, організувати діяльність преференційних економічних утворень по імпорту інвестиційних та інноваційних товарів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і вирішення важливого наукового завдання формування основ стратегії прискореного економічного розвитку України за експортоорієнтованою моделлю. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють обґрунтувати висновки, які характеризуються науковою новизною і мають практичне значення.

1. Економічний розвиток – це процес закономірних змін, вдосконалення, ускладнення продуктивних сил суспільства. За рівнем розвитку країни світу умовно можна поділити на розвинуті (постіндустріальні) і ті, що розвиваються (індустріальні і аграрні). Розвинуті країни характеризуються значними доходами на душу населення, ефективною системою розподілу, високою якістю життя (значне споживання, освіта, низька смертність), сучасною структурою національного господарства, відкритістю економіки. Вони є «піонерами» розвитку і йдуть еволюційним шляхом перетворень. Країни, що розвиваються, відзначаються відсутністю однієї або кількох вищезгаданих характеристик або їх деформованістю. Тому їх рівень розвитку є невисоким, веде до проблем, повязаних з відставанням від розвинутих країн, і змушує їх вирішувати завдання наздогнати лідерів.

2. За ознакою часу та швидкості перетворень у продуктивних силах суспільства можна виокремити еволюційний та прискорений види економічного розвитку. Еволюційний розвиток – це послідовні, розтягнуті у часі, етапні зміни характеру і структури продуктивних сил. З позицій теорії технологічних укладів еволюційний розвиток проявляється як структурна перебудова економіки в напрямку від початкових укладів до сучасних і носить хвилеподібний характер. Рушійною силою розвитку, що забезпечує перехід від одного укладу до іншого, виступає технологічна квазірента. Джерелом розвитку є високий рівень виробничих інвестицій, який запускає механізм розвитку: розширюються нові уклади промисловості; їх високі прибутки реінвестуються з метою розширення виробництва; розвиток нових укладів стимулює зростання в цілому сучасних секторів економіки, де домінує висока норма прибутку; розширюються масштаби і ефективність інститутів для мобілізації заощаджень; зявляються нові способи розвитку і експлуатації експортних можливостей. Результатом цих процесів стає перехід до стійкого економічного розвитку, що здатен самопідтримуватися, ґрунтується на регулярному впровадженні інновацій і більш високому рівні нагромадження.

3. Різні економічні школи по-різному пояснюють причини розриву між розвинутими (багатими) і відсталими (бідними) країнами та шляхи його усунення. Кейнсіанці аналізують співвідношення обсягів заощаджень та інвестицій, відставання у них – наслідок нестачі капіталу в бідних країнах, що веде до низької продуктивності праці і низького рівня доходів. Долати його потрібно за допомогою активної податкової, інвестиційної та грошово-кредитної політики держави. Неокласики ставлять в центр уваги рівновагу між нагромадженням капіталу і ростом населення. Причина відсталості розглядається як наслідок структурних диспропорцій між аграрним та індустріальним секторами, подолання яких ототожнюється з економічним розвитком. У інституціоналістів барєрами для економічного розвитку виступають цінності, традиції і культура країн, що розвиваються. Для їх усунення необхідно здійснювати інвестиції у «людський капітал», підвищувати рівень освіти, боротися з бідністю, вдосконалювати політичну і правову системи.

4. Прискорений розвиток розуміється як вид економічного розвитку, метою якого є швидке створення або удосконалення продуктивних сил за допомогою зміни економічної системи – акумулювання наявних ресурсів, активної економічної політики держави у сфері накопичення національних заощаджень та зовнішньоекономічних відносин, що веде до подолання розриву між рівнем розвитку країн, що розвиваються, і розвинутих країн. У нього є два види: імпортозаміщення та експортоорієнтація.

5. Імпортозаміщення реалізується через відмежування національної економіки від світової, створення власної промисловості і заміщення раніше імпортованих промислових товарів вітчизняними. Воно орієнтується на потреби внутрішнього ринку і характеризується політикою екстремального протекціонізму (високого митно-тарифного захисту і квотування). В результаті проведення такої політики скорочується імпорт і значно послаблюється конкуренція вітчизняних товарів з іноземною продукцією та перешкоджається вивіз національного капіталу за кордон.

Економічний ефект від імпортозаміщення полягає у підвищенні зайнятості в промисловості, насиченні внутрішнього попиту, скороченні імпорту споживчих товарів, укріпленні національного підприємництва, галузевої диверсифікації економіки. Межі імпортозаміщення визначаються можливостями експорту сировини з країни. Також подальшому застосуванню даної стратегії перешкоджають неконкурентоспроможність обробних секторів, вузькість внутрішнього ринку через недостатність платоспроможного попиту, зростання потреб у імпорті нової техніки, що обумовлює необхідність виходу із моделі імпортозаміщення.

6. Експортоорієнтація націлена на входження національної економіки у систему світогосподарських звязків через активну торговельну політику, експорт власної конкурентоспроможної продукції на ємні міжнародні ринки, інноваційний розвиток і створення сучасних продуктивних сил на основі досягнень НТП. Експортоорієнтація дозволяє поєднувати стимулювання експорту з активною структурною перебудовою економіки в постіндустріальному напрямку, а також відповідно до вимог світової конюнктури і власних конкурентних переваг. Промисловий протекціонізм за експортоорієнтації повинен носити селективний характер, не захищаючи відсталі виробництва, а сприяючи формуванню нових секторів, чия продукція орієнтована на зовнішні ринки.

Важливими інструментами експортоорієнтованої стратегії виступають заниження валютного курсу, стримування росту імпорту у поєднанні з різними преференціями на імпорт виробничих товарів, внутрішня стимулююча, координуюча та інформаційна політика держави. Межами експортоорієнтації повинні виступати можливості підтримки конкурентоспроможності експорту за рахунок заниженої оплати праці, торговельних інструментів, а також можливості оплати імпорту інвестиційних товарів і технологій. Ці обмеження долаються за допомогою синхронізації динаміки експорту з обсягами імпорту та переходу до більш наукоємних та інноваційних виробництв.

7. Сучасна структура промисловості України залишається відсталою: в ній домінують сектори ІІІ технологічного укладу. Внаслідок відсутності політики пріоритетів та інституціональних барєрів рівень внутрішніх інвестицій і приплив капіталів з-за кордону залишаються недостатніми для фінансування потреб розвитку. Україна майже не використовує власний інноваційний потенціал для прискорення зростання, не здійснює заходи для його нарощування. Експортна активність України сконцентрована навколо продукції сировинного характеру і спрямована на задоволення поточних потреб, не узгоджується із загальносвітовими тенденціями і не може розглядатись як джерело якісного вдосконалення продуктивних сил країни.

8. Перед Україною стоїть завдання пришвидшити власний розвиток за рахунок збільшення нагромаджень і ліквідувати відставання від лідерів. Виходячи з наявних ресурсів і промислової бази, зважаючи на стадію розвитку і рівень продуктивних сил, доцільно скористатися експортоорієнтованою стратегією прискореного розвитку, і забезпечити швидкий рух країни в постіндустріальному напрямі.

Пріоритетним сектором економічного розвитку України в рамках реалізації стратегії має стати машинобудування, орієнтоване на масового споживача, що гарантовано матиме ємні ринки збуту за кордоном. Для переорієнтації фінансових потоків в цей сектор потрібно скоординувати цілі і діяльність уряду і великого бізнесу та створити в цьому секторі вигідні умови для інвестування і отримання високих прибутків від інноваційної діяльності, розподіливши ризики і витрати. З цією метою запропоновано формувати і використовувати національні нагромадження, а також на організаційно-економічне і фінансове забезпечення інвестиційних витрат.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Єфремов Д.П. Прискорений розвиток: сутність та погляди на проблему //