ЗМІСТ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАБЛОВ ДЕНИС СЕРГІЙОВИЧ
УДК 351. 75 (477)
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЧЛЕНІВ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ
12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ, МВС України
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Лихачов Сергій Васильович,
Донецький юридичний інститут
Луганського державного університету
внутрішніх справ,
професор кафедри адміністративного
права та адміністративної діяльності.
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Берлач Анатолій Іванович,
Відкритий Міжнародний університет
Розвитку людини „Україна”,
завідувач кафедри конституційного,
адміністративного та фінансового права;
кандидат юридичних наук, доцент
Гуменюк Володимир Анатолійович,
доцент кафедри адміністративної діяльності ОВС
Харківського національного університету внутрішніх справ.
Захист відбудеться 28 лютого 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
Автореферат розісланий 28 січня 2008 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.М. Литвинов
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Подальший розвиток демократії, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян безпосередньо пов’язані з підвищенням якості та ефективності діяльності правоохоронних органів, у тому числі і недержавних. Одне з провідних місць серед таких займають громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, які мають зробити значний внесок у справу нейтралізації та зменшення правопорушень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону, зміцнення законності та правопорядку в країні. Але під час виконання такими громадськими формуваннями правоохоронних завдань, функцій та повноважень виникає низка проблем адміністративно-управлінського та матеріально-фінансового характеру, які в наш час, ускладнюють їх практичну діяльність. Крім того, недосконалість чинного законодавства з питань визначення повноважень членів громадських формувань правоохоронної спрямованості, їх соціально-правового захисту, обмежень, що пов’язані із реалізацією ними повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону, вимог, яким вони повинні відповідати, лише ускладнюють їх діяльність, перешкоджають залученню до їх лав свідомих громадян.
Разом з тим, у вітчизняній науці адміністративного права адміністративно-правові засади діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону висвітлені недостатньо. Низка актуальних і практично значущих питань правоохоронної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону потребують подальшої розробки. Зокрема, особливо гостро постають питання визначення правового статусу їх членів, розвитку юридичних гарантій по забезпеченню його реалізації.
Таким чином, викладені вище обставини обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження адміністративно-правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.п. 2.6, 3.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., а також відповідно до Плану науково-дослідної роботи Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації визначити сутність та особливості адміністративно-правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, надати науково-обґрунтовані пропозиції та рекомендації з удосконалення нормативно-правових актів із зазначених питань.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
– розглянути історію становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості;
– визначити поняття громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, з’ясувати їх сутність та види;
– проаналізувати основні права та обов’язки членів громадських формувань правоохоронної спрямованості;
– розглянути обмеження, що пов’язані із реалізацією членами громадських формувань правоохоронної спрямованості наданих їм повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону;
– охарактеризувати морально-правові вимоги до поведінки членів громадських формувань;
– з’ясувати сутність та розглянути форми соціально-правового захисту членів громадських формувань;
– здійснити характеристику юридичної відповідальності членів громадських формувань правоохоронної спрямованості;
– виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади та сучасний стан діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, правове регулювання статусу членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та юридичні гарантії його забезпечення.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс методів та прийомів наукового пізнання. В роботі використовувалися як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об’єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, статистичний, історико-правовий та системно-структурний методи використані під час розгляду особливостей становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості, розвитку національного законодавства з питань регулювання їх діяльності (п.п.1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод було використано для розгляду зарубіжного досвіду правоохоронної діяльності громадськості (п.1.2). Формально-юридичний метод використовувався для аналізу окремих елементів правового статусу членів громадських формувань правоохоронної спрямованості (Розділи 2, 3). За допомогою статистичного методу і документального аналізу охарактеризовано особливості повноважень членів громадських формувань правоохоронної спрямованості (п.2.1). Соціологічні методи (опитування, анкетування) застосовано для характеристики проблемних питань діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії держави і права, розробки фахівців у галузі адміністративного права та теорії управління – В.Б. Авер’янова, О.О. Алєксєєва, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, В.А. Гуменюка, О.В. Джафарової, С.М. Іншакова, І.Д. Казанчук, А.Т. Комзюка, В.К. Колпакова, Я.Ю. Кондратьєва, Ю.Ф. Кравченка, О.П. Корєнєва, С.В. Лихачова, П.П. Михайленка, Р.С. Мельника, О.М. Музичука, В.М. Плішкіна, В.Г. Поліщука, О.Ф. Скакун, О.В. Тимощука, Г.П. Цимбала, О.Н. Ярмиша та ін.
Нормативною основою роботи є Конституція України, законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали з означених питань.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень адміністративно-правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
– подальший розвиток дістав аналіз становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості, у зв’язку з чим зроблено висновок про те, що він має практичний інтерес, оскільки досвід їх правоохоронної діяльності, як успіхи, так і прорахунки, які мали місце у різні періоди розвитку української державності, дозволить уникнути помилок на сучасному етапі їх розвитку, використати апробовані на практиці перспективні форми та методи їх правоохоронної діяльності;
– удосконалено визначення спеціальних ознак громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону;
– дістав подальший розвиток аналіз адміністративно-правового статусу члена громадського формування правоохоронної спрямованості, до елементів якого віднесено права і обов’язки (у тому числі вимоги та обмеження, які є похідними від прав і обов’язків); гарантії їх забезпечення; юридичну відповідальність;
– вперше громадські формування правоохоронної спрямованості класифіковано за такими підставами: порядком виконання покладених на них завдань; наявністю права застосовувати примусові заходи, складати необхідні процесуальні документи; наявністю реквізитів під час виконання правоохоронних завдань; порядком легалізації; категорією членів громадських формувань; наявністю координаційних повноважень;
– удосконалено розгляд особливостей адміністративно-правового статусу громадського формування, який може бути трьох видів: загальний, спеціальний та індивідуальний;
– дістало подальшого розвитку з’ясування недоліків діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, запропоновано перспективні заходи щодо їх подолання;
– усі існуючі обмеження, що пов’язані із реалізацією членами громадських формувань повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону вперше класифіковано на такі види: загально-правові та спеціально-правові; „вимоги-обмеження”; „заборони-обмеження”, обмеження пов’язані із безпосереднім виконанням правоохоронних повноважень;
– вперше обґрунтована необхідність поширення обов’язкового державного страхування, яке передбачене для працівників ОВС та ДПС, і на членів громадських формувань правоохоронної спрямованості; встановлення однакового розміру виплати одноразової грошової допомоги, яка виплачуватиметься сім’ї загиблого під час виконання ним правоохоронних завдань, незалежно від того, в державному чи недержавному правоохоронному органі (об’єднанні) він виконував покладені на нього правоохоронні обов’язки; передбачення таких же самих соціальних виплат для членів громадських формувань правоохоронної спрямованості, які передбачені для працівників ОВС та ДПС;
– дістав подальший розвиток аналіз морально-правових вимог до поведінки членів громадських формувань, які, вперше, запропоновано нормативно закріпити як їх морально-етичні зобов’язання;
– удосконалено розгляд особливостей юридичної відповідальності членів громадських формувань яка виступає засобом, мірою і гарантією їх правомірної поведінки;
– сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до базового законодавчого акту із досліджуваних питань, зокрема Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки та вирішення проблемних питань діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону;
– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до базового законодавчого акту із досліджуваних питань – Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”;
– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону;
– у навчальному процесі – матеріали дисертації уже використовуються під час проведення занять з дисциплін „Адміністративна діяльність” в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ. Їх враховано також у науково-методичних розробках, підготовлених за участю автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: „Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні” (Тернопіль, 2007); „Сучасні наукові досягнення – 2007” (Дніпропетровськ, 2007); „Від громадського суспільства – до правової держави” (Харків 2007) та на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 191 сторінку. Список використаних джерел складається із 221 найменування і займає 18 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначається її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 „Загальна характеристика громадських формувань з охорони громадського порядку державного кордону” містить два підрозділи.
У підрозділі 1.1 „Історія становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості” аналізується історія, становлення та розвитку громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону з часу їх виникнення до нашого часу.
Історія виникнення громадських формувань бере свій початок з такого унікального явища у світовій історії як козацтво, яке виникло в результаті історичних умов на рубежі XV-XVI століть. Протягом століть Запорізька Січ виступала гарантом існування української державності. Козацтво було першим стихійно виниклим громадським формуванням з охорони державного кордону. Ще за часів селянської реформи своєрідними формами допомоги поліцейським відомствам були сільські громади, які очолювались сільськими старостами і волосними старшинами. Однією з перших форм співпраці правоохоронців з населенням були спеціалізовані громадські формування („Вільного козацтва”, „Хліборобські загони самооборони” та “Добровільні народні дружини” тощо), які допомагали міліції в охороні промислових підприємств, транспортних об’єктів, патрулювати на вулицях, нести чергування біля своїх будинків. Особливе значення надавалося взаємодії органів правопорядку з добровільними народними дружинами. Добровільні народні дружини виконували свої функції, використовуючи різноманітні форми і методи роботи, передбачені Положенням про ДНД, іншими нормативними актами.
Світова правоохоронна практика незмінно підтверджує, що найважливішою рисою ефективної боротьби з правопорушеннями, охорони громадського порядку є участь в цій роботі широких верств населення.
Історія становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості має практичний інтерес, оскільки аналіз досвіду їх правоохоронної діяльності, як успіхів, так і прорахунків (негараздів), які мали місце у різні періоди розвитку української державності, дозволяє уникнути помилок на сучасному етапі їх розвитку, використати апробовані на практиці перспективні форми та методи їх правоохоронної діяльності. Позитивний історичний досвід правоохоронної діяльності громадських формувань може бути втілений в правоохоронну діяльність громадських формувань, що виконують правоохоронні функції на сучасному етапі розвитку нашої держави. Необхідність відновлення діяльності таких формувань, законодавчого врегулювання їх діяльності є вимогою сьогодення, адже збільшення правопорушень можна подолати лише шляхом співпраці усіх інституцій суспільства. В іншому випадку, заходи, спрямовані на боротьбу із правопорушеннями не призведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема, міліції не отримають широкої підтримки з боку громадських структур суспільства.
У підрозділі 1.2 „Поняття, сутність та види громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону” визначено поняття громадського формування, його сутність, та розглянуті види громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.
На сучасному етапі розвитку громадянського суспільства в Україні головним завданням громадських організацій має стати налагодження постійної взаємодії, комунікації між суспільством і державою. Саме громадські організації можуть стати реальними каналами представництва всього спектра суспільних інтересів, посередниками між їх носіями і владою.
Визначено поняття „громадського формування”. Базовим, первинним для якого є термін „об’єднання громадян”. Проаналізовано як трактується поняття „об’єднання громадян” конституційним правом інших держав. Розглянуто дискусійні питання, щодо визначення теоретичних понять „об’єднання громадян”, „громадська організація”, „громадське формування”, їх змісту та розмежування між ними, яке має місце і серед вітчизняних науковців.
Запропоновано розрізняти наступні види адміністративно-правового статусу громадського формування: 1) загальний статус, що закріплений Конституцією України та Законом України „Про об’єднання громадян”, який є однаковим для всіх легалізованих громадських організацій, і характеризується стабільністю та визначеністю; 2) спеціальний, який доповнює загальний статус, і є сукупністю елементів, що відображають особливості правового положення місця та ролі окремих категорій громадських організацій, наділяє їх спеціальними, додатковими правами та обов’язками (громадські формування правоохоронної спрямованості); 3) індивідуальний – фіксує особливості правового положення окремого формування, визначає його персоніфіковані права і обов’язки, є динамічним.
Громадські формування правоохоронної спрямованості класифіковано за такими підставами: 1) характером завдань, які вони виконують; 2) напрямком їх діяльності; 3) складом; 4) порядком виконання покладених на них завдань; 5) наявністю (відсутністю) права застосовувати примусові заходи, складати необхідні процесуальні документи; 6) наявністю (відсутністю) реквізитів під час виконання правоохоронних завдань; 7) порядком легалізації; 8) категорією членів громадських формувань; 9) наявністю координаційних повноважень.
Розділ 2 „Правове регулювання статусу члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного” складається із трьох підрозділів, в яких проаналізовано правовий статус членів громадських формувань, їх основні права та обов’язки; обмеження, що пов’язані із реалізацією повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону; та розглянуто морально-правові вимоги до поведінки членів громадських формувань
У підрозділі 2.1 „Сутність основних прав та обов’язків члена громадського формування правоохоронної спрямованості” розкрито та проаналізовано ознаки та особливості поняття правового статусу членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, права та обов’язки члена громадського формування як основу його правового статусу. Проаналізовано думки науковців щодо розуміння правового статусу людини та громадянина. Принципи правового статусу людини і громадянина – це основоположні початки, керівні ідеї, що проголошуються і охороняються державою, покладені в основу здійснення прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Розглянуто „ядра” правового статусу – права і обов’язки члена громадського формування, дано визначення цих понять.
Права та обов’язки члена громадського формування, як основа його правового статусу, є похідними від завдань, прав і обов’язків громадського формування, з одного боку, з іншого – від прав та обов’язків похідними є вимоги та обмеження членів громадських формувань, які також є елементами їх правового статусу.
Права та обов’язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає у тому, що їх права одночасно є обов’язками, оскільки вони мають використовуватися в інтересах правоохоронної діяльності, а обов’язки – правами, адже інакше обов’язки неможливо буде виконати (наприклад, складення протоколу про адміністративне правопорушення, затримання правопорушника є одночасно правом і обов’язком члена громадського формування).
У підрозділі 2.2 „Обмеження, що пов’язані із реалізацією повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону” проаналізовані особливості поняття обмежень, що пов’язані із реалізацією повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону членами громадських формувань. Розглянуто деякі загальні підходи до дослідження проблеми правових обмежень, пов’язаних із перебуванням на державній службі, і зокрема на службі в органах внутрішніх справ, яка за метою, характером виконуваних завдань, функцій та повноважень працівниками ОВС, гарантіями їх службової діяльності є дещо подібною до правоохоронної діяльності членів громадських формувань.
Дана класифікація правових обмежень, за наступними підставами: 1) за галузевою належністю; 2) за колом осіб, на яких вони поширюються; 3) за об’єктом правового обмеження. Так, за галузевою належністю норм права, які встановлюють правові обмеження, їх можна об’єднати у такі групи: конституційні, кримінальні, адміністративні, цивільні та інші, які, у свою чергу, можна розділити на матеріальні та процесуальні. Залежно від кола осіб, на яких вони поширюються, правові обмеження поділяються на: загальні, тобто єдині для всього суспільства, і які однаково поширюються на кожну людину, й групові, які поширюються на окремі категорії громадян та залежать від особливостей їх правового статусу. За об’єктом правового обмеження можна відокремити: обмеження громадянських прав і свобод, обмеження політичних прав і свобод, обмеження економічних прав і свобод, обмеження соціальних прав і свобод, обмеження культурних прав і свобод.
У підрозділі 2.3 „Морально-правові вимоги до поведінки членів громадських формувань” досліджено поняття морально-правових вимог до поведінки членів громадських формувань.
Вимоги, які передбачені до членів громадських формувань спонукають останніх до постійного удосконалення правових знань, вивчення нового законодавства що регулює їх діяльність, прав та обов’язків по охороні громадського порядку і державного кордону. Нормативно закріплені вимоги передбачають професійне зростання кожного члена громадського формування шляхом самоосвіти, а також підвищення свого інтелектуального та культурного рівня. Високий рівень етичних стандартів як норми поведінки, є постійним завданням члена громадського формування, кожна його дія повинна ґрунтуватися на повазі до громадян. Отже, норми поведінки, що знаходять реальне втілення в ідеології кадрової політики в громадських формуваннях правоохоронної спрямованості, є орієнтиром моделі поведінки у звичайних та складних ситуаціях членів таких формувань.
Завдяки визначеним нормам поведінки підтримується чітке функціонування громадського формування і висока ефективність діяльності його членів, оскільки зменшується кількість конфліктів і непорозумінь. Таким чином, норми поведінки виконують і моральну функцію, регулюючи поведінку членів громадських формувань у складних ситуаціях і привчаючи їх дотримуватись прийнятої моделі поведінки.
Беручи до уваги те, що у нормативно-правових актах практично неможливо передбачити вичерпний перелік морально-етичних вимог та правил поведінки членів громадських формувань правоохоронної спрямованості, запропоновано Закон України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” доповнити окремим Розділом за назвою „Принципи морально-правової поведінки членів громадських формувань”, серед яких: законність, рівність перед законом, духовність, патріотизм, справедливість, чесність, ефективність, культура спілкування, сутність та зміст яких розкрито у відповідному підрозділі дисертації.
Розділ 3 „Юридичні гарантії по забезпеченню реалізації правового статусу членів громадських формувань”, який складається з трьох підрозділів, присвячено характеристиці поняття юридичних гарантій по забезпеченню реалізації правового статусу членів громадських формувань.
У підрозділі 3.1 „Соціально-правовий захист членів громадських формувань” розглядається поняття соціально-правового статусу членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Соціально-правовий захист членів громадських формувань правоохоронної спрямованості є складним системним явищем, який включає в себе систему норм конституційного, трудового, кримінального, адміністративного, цивільного та іншого законодавства, які закріплюють відповідні гарантії захисту, встановлюють відповідальність за їх порушення і реалізуються на основі відповідного механізму дії.
Беручи до уваги те, що члени громадських формувань правоохоронної спрямованості виконують майже однакові завдання, функції та повноваження щодо охорони громадського порядку та державного кордону, боротьби із правопорушеннями як і працівники ОВС чи ДПС України, та ще й на добровільних засадах, без зброї, яка передбачена для державних правоохоронних структур, що нерідко ставить їх життя та здоров’я у пряму небезпеку, вони менше соціально захищені, ніж працівники ОВС та ДПС України.
Запропоновано: по-перше, обов’язкове державне страхування, яке передбачене для працівників ОВС та ДПС, поширити і на членів громадських формувань правоохоронної спрямованості; по-друге, встановити однаковий розмір виплати одноразової грошової допомоги, яка виплачуватиметься сім’ї загиблого під час виконання ним правоохоронних завдань, незалежно від того, в державному чи недержавному правоохоронному органі (об’єднанні) він виконував покладені на нього правоохоронні обов’язки.
У підрозділі 3.2 „Юридична відповідальність членів громадських формувань” визначаються сутність та види юридичної відповідальності членів громадських формувань. Як суспільне явище відповідальність має досить складну структуру і розкривається, перш за все, у взаємозв’язку (взаємодії) однієї особи з іншими особами, особи з колективом і суспільством, державою. Вона забезпечує права, інтереси і свободу учасників суспільних відносин, оскільки санкціонована державою, формується на основі послідовної взаємодії трьох складових: а) свідомості обов’язку, б) оцінки поведінки, в) накладення санкцій.
Важливим елементом відповідальності виступає її предмет: відповідати завжди потрібно за щось. Наприклад, юридична відповідальність наступає за вчинення правопорушень, політична – за відхилення від злагоджених політичних цілей, програм, домовленостей тощо, етична – за аморальну поведінку. Основною рисою юридичної відповідальності є штрафне, каральне призначення. Юридична відповідальність виступає в якості засобу, міри і гарантії правомірної поведінки членів громадських формувань. Правомірна поведінка, в свою чергу, служить необхідною умовою зміцнення законності та правопорядку.
Необхідно відмежовувати юридичну відповідальність громадських формувань від відповідальності її керівників та членів формувань. При цьому слід виходити з того, що законні права та інтереси громадського формування представляють його керівні органи, які обов’язково повинні діяти відповідно до статутних цілей і завдань. Якщо керівні органи (особи) діють в межах статуту і наданих їм повноважень, здійснюючи при цьому цивільно-правові порушення (наприклад, невиконання договірних зобов’язань), то до відповідальності притягається громадське формування. Крім того, за порушення певних правил та норм, наприклад в сфері електроенергетики, водокористування, медичних, санітарно-епідеміологічних, фінансових та інших правил до юридичної відповідальності може бути притягнено громадське формування правоохоронної спрямованості, як юридичну особу. До членів громадських формувань правоохоронної спрямованості можуть бути застосовані усі традиційні, крім конституційної, види юридичної відповідальності.
У підрозділі 3.3 „Напрямки вдосконалення правоохоронної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону” запропоновано шляхи та напрямки вдосконалення правоохоронної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.
Успіх правоохоронної діяльності ОВС та ДПС України значною мірою обумовлений належною організацією взаємодії їх галузевих служб і підрозділів з іншими правоохоронними органами, органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, окремими трудовими колективами підприємств, установ і організацій. Отже, необхідною умовою ефективної діяльності ОВС та ДПС України з питань охорони громадського порядку та державного кордону, боротьби із правопорушенням є залучення до цієї справи широких верств населення, у тому числі і громадських формувань правоохоронної спрямованості.
Удосконалення правоохоронної діяльності громадських формувань, їх взаємодії з органами внутрішніх справ та органами охорони державного кордону неможливе без їх забезпечення сучасною матеріально-технічною базою (спеціально обладнаними приміщеннями, засобами зв’язку, автотранспортом, іншими технічними засобами). Однак, матеріально-технічне забезпечення громадських формувань правоохоронної спрямованості бажає кращого. У зв’язку з цим пропонуємо вирішити питання щодо відрахування громадським формуванням 30 відсотків від сплати адміністративних штрафів за правопорушення, яке розкрито членами громадських формувань.
В засобах масової інформації необхідно як найширше висвітлювати позитивну роботу громадських формувань, їх успіхи у попереджені та припинені правопорушень, затримані правопорушників тощо.
ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних та правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Основними з яких є такі:
Історія становлення та розвитку громадських формувань правоохоронної спрямованості має практичний інтерес, оскільки аналіз досвіду їх правоохоронної діяльності, як успіхів, так і прорахунків (негараздів), які мали місце у різні періоди розвитку української державності, дозволяє уникнути помилок на сучасному етапі їх розвитку, використати апробовані на практиці перспективні форми та методи їх правоохоронної діяльності. Позитивний історичний досвід їх правоохоронної діяльності може бути втілений в правоохоронну діяльність громадських формувань, що виконують правоохоронні функції на сучасному етапі розвитку нашої держави. Необхідність відновлення діяльності таких формувань, законодавчого врегулювання їх діяльності є вимогою сьогодення, адже збільшення правопорушень можна подолати лише шляхом співпраці усіх інституцій суспільства. В іншому випадку, заходи, спрямовані на боротьбу із правопорушеннями не призведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля правоохоронних структур, зокрема, міліції не отримають широкої підтримки з боку громадських структур суспільства.
Запропоновано розрізняти наступні види адміністративно-правового статусу громадського формування: 1) загальний статус, що закріплений Конституцією України та Законом України „Про об’єднання громадян”, який є однаковим для всіх легалізованих громадських організацій, і характеризується стабільністю та визначеністю; 2) спеціальний, який доповнює загальний статус, і є сукупністю елементів, що відображають особливості правового положення, місця та ролі окремих категорій громадських об’єднань, наділяє їх спеціальними, додатковими правами та обов’язками (громадські формування правоохоронної спрямованості); 3) індивідуальний – фіксує особливості правового положення окремого формування, визначає його персоніфіковані права і обов’язки, є динамічним.
Громадським формуванням з охорони громадського порядку та державного кордону є таке, що: створене на засадах самодіяльності і легалізоване в передбаченому законом порядку; виключно добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; утворене фізичними особами для спільної реалізації ними на законних підставах прав і свобод; його діяльність повинна бути спрямована на запобігання та припинення правопорушень, захист життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також на рятування людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій.
Громадські формування правоохоронної спрямованості класифіковано за такими підставами: 1) характером завдань, які вони виконують; 2) напрямком їх діяльності; 3) складом; 4) порядком виконання покладених на них завдань; 5) наявністю (відсутністю) права застосовувати примусові заходи, складати необхідні процесуальні документи; 6) наявністю (відсутністю) реквізитів під час виконання правоохоронних завдань; 7) порядком легалізації; 8) атегорією членів громадських формувань; 9) наявністю координаційних повноважень.
Обґрунтовано, що статус члена громадського формування правоохоронної спрямованості включає: права і обов’язки (у тому числі вимоги та обмеження, які є похідними від прав і обов’язків); гарантії їх забезпечення; юридичну відповідальність.
Запропоновано: по-перше, обов’язкове державне страхування, яке передбачене для працівників ОВС та ДПС поширити і на членів громадських формувань правоохоронної спрямованості; по-друге, встановити однаковий розмір виплати одноразової грошової допомоги, яка виплачуватиметься сім’ї загиблого під час виконання ним правоохоронних завдань, незалежно від того, в державному чи недержавному правоохоронному органі (об’єднанні) він виконував покладені на нього правоохоронні обов’язки; по-третє, прирівняти соціальні виплати членів громадських формувань правоохоронної спрямованості до тих, які передбачені для працівників ОВС та ДПС; по-четверте, забезпечити належний контроль за їх виплатою, передбачити юридичну відповідальність за порушення у цій сфері.
Юридична відповідальність виступає в якості засобу, міри і гарантії правомірної поведінки членів громадських формувань. Необхідно відмежовувати юридичну відповідальність громадських формувань від відповідальності її керівників та членів формувань. При цьому слід виходити з того, що законні права та інтереси громадського формування представляють його керівні органи, які обов’язково повинні діяти відповідно до статутних цілей і завдань. Якщо керівні органи (особи) діють в межах статуту і наданих їм повноважень, здійснюючи при цьому цивільно-правові порушення (наприклад, невиконання договірних зобов’язань), то до відповідальності притягається громадське формування. Крім того, за порушення певних правил та норм, наприклад, в сфері електроенергетики, водокористування, медичних, санітарно-епідеміологічних, фінансових та інших правил до юридичної відповідальності може бути притягнено громадське формування правоохоронної спрямованості, як юридичну особу. До членів громадських формувань правоохоронної спрямованості можуть бути застосовані усі традиційні, крім конституційної, види юридичної відповідальності.
Удосконалити діяльність громадських формувань правоохоронної спрямованості, допоможуть, на думку дисертанта, такі перспективні заходи: по-перше, спрощення процедури їх легалізації; по-друге, приділення більшої уваги їх діяльності з боку місцевих органів влади та місцевого самоврядування; по-третє, зосередження зусиль громадських формувань на профілактиці правопорушень і правовій пропаганді серед населення, його правовій освіті; по-четверте, поліпшення матеріально-технічного та фінансового забезпечення громадських формувань, удосконалення системи соціально-правового захисту їх членів, підвищення матеріальної мотивації останніх до правоохоронної діяльності; по-п’яте, підвищення якості взаємодії та координації між ОВС, ДПС та громадськими формуваннями правоохоронної спрямованості.
Запропоновано вирішити питання щодо відрахування громадським формуванням 30-ти відсотків від сплати адміністративних штрафів за правопорушення, яке розкрито членами громадських формувань чи за їх безпосередньою допомогою.
В засобах масової інформації необхідно як найширше висвітлювати позитивну роботу громадських формувань, їх успіхи у попереджені та припинені правопорушень, затримані правопорушників тощо. Висвітлення позитивних аспектів діяльності громадських формувань, вивчення думки населення про їх роботу має важливе соціальне значення для подальшого розвитку активності громадян в охороні громадського порядку та державного кордону.
З метою ознайомлення з оперативною обстановкою на обслуговуючій території керівників громадських формувань правоохоронної спрямованості, пропонуємо запровадити їх обов’язкову участь в оперативних нарадах територіальних органів внутрішніх справ та органів охорони державного кордону.
Важливою умовою ефективної і цілеспрямованої роботи громадських формувань повинен стати комплексний план взаємодії між ними і відповідними державними органами правопорядку, а основними формами такої взаємодії повинні бути: обмін оперативною інформацією; спільна розробка правоохоронних заходів; спільне здійснення таких заходів.
Не кількість громадських формувань та їх членів, а якісні показники повинні бути визначальними під час оцінювання ефективності їх правоохоронної діяльності, а саме кількість попереджених та припинених ними правопорушень, виявлених правопорушень та правопорушників, які їх вчинили і т. ін., з одного боку, та думка населення про їх правоохоронну діяльність, визначальною підставою для формування якої буде їх фактична присутність у громадських місцях – з другого.
Запропоновано зміни та доповнення до чинних нормативно-правових актів, зокрема до базового законодавчого акту із досліджуваних питань – Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, а саме:
1. Беручи до уваги те, що у нормативно-правових актах практично неможливо передбачити вичерпний перелік морально-етичних вимог та правил поведінки членів громадських формувань правоохоронної спрямованості, пропонуємо цей Закон доповнити окремим Розділом за назвою „Принципи морально-правової поведінки членів громадських формувань”, серед яких: законність, рівність перед законом, духовність, патріотизм, справедливість, чесність, ефективність, культура спілкування, сутність та зміст яких розкрито у відповідному підрозділі дисертації. У вище зазначеному Розділі, крім принципів морально-правової поведінки членів громадських формувань, пропонуємо передбачити їх морально-етичні зобов’язання, перелік яких приведено у дисертації. У цьому ж Розділі, як окрему вимогу до членів громадських формувань правоохоронної спрямованості пропонуємо передбачити і те, що „у разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у тому числі і в діяльності працівників органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону, інших правоохоронних органів, член громадського формування повинен вжити усіх можливих заходів щодо припинення цих порушень або повідомити про це відповідним органам (посадовим особам)”.
2. Цей Закон необхідно доповнити і такими обмеженнями, що пов’язані із реалізацією членами громадських формувань повноважень у сфері охорони громадського порядку і державного кордону як „брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державних органів влади та місцевого самоврядування” та „бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету”.
3. Незважаючи на те, що члени громадських формувань правоохоронної спрямованості виконують майже однакові завдання, функції та повноваження щодо охорони громадського порядку та державного кордону, боротьби із правопорушеннями як і працівники ОВС чи ДПС України, та ще й на добровільних засадах, без зброї, яка передбачена для державних правоохоронних структур, що нерідко ставить їх життя та здоров’я у пряму небезпеку, вони є менше соціально захищеними ніж працівники ОВС та ДПС України, що потребує, на думку дисертанта, негайного виправлення, шляхом внесення відповідних змін до ст.17 цього ж Закону доповнивши її такими формами соціального захисту як: користування пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів; знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива; одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку.
4. З метою удосконалення правового регулювання юридичної відповідальності членів громадських формувань, пропонуємо до цього Закону внести такі зміни та доповнення: по-перше, його ст.18 доповнити нормою, яка передбачала б порядок відсторонення члена громадського формування, який вчинив правопорушення, від виконання обов’язків по охороні громадського порядку та державного кордону до вирішення питання про його відповідальність; по-друге, цей Закон доповнити окремою статтею за назвою: „Відповідальність членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону”, у якій зазначити, що члени громадських формувань за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків по охороні громадського порядку та державного кордону підлягають кримінальній, адміністративній, цивільній, дисциплінарній та матеріальній відповідальності відповідно до законодавства України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:
1. Каблов Д.С. Генеза проблем існування громадських формувань з охорони громадського порядку // Право України. – 2006. – № 5. – С. 156-162.
2. Каблов Д.С. Гарантії соціально-правового захисту членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону // Вісник Донецького національного університету. Серія В: Економіка і право // 2006. – № 2. – С. 432-437.
3. Каблов Д.С. Деякі моральні принципи поведінки членів громадських формувань з охорони громадського порядку // Право і безпека. – 2006. – Т.5. – № 3. – С. 62-65
4. Каблов Д.С. Види громадських формувань з охорони громадського порядку // Право України. – 2007. – № 10. – С. 103-105.
5. Каблов Д.С. Аналіз розвитку соціального захисту членів громадських формувань по охороні громадського порядку // Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні: матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет конференції. – Тернопіль, 2007 – С. 58-60.
6. Каблов Д.С. Роль громадських формувань з охорони громадського порядку у захисті прав громадян // Материалы II Международной научно-практической конференции „Современные научные достижения – 2007”. Том 3. – История. – г. Днепропетровск: Наука образование, 2007. – С. 50-52.
7. Каблов Д.С. Сутність юридичної відповідальності членів громадських формувань з охорони громадського порядку // „Від громадянського суспільства – до правової держави”. Тези II Міжнародної науково-практичної конференції. – Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. – С. 228-231.
АНОТАЦІЇ
Каблов Д.С. Адміністративно-правовий статус членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2008.
Дисертацію присвячено теоретичним і практичним питанням правового статусу членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Досліджуються основні причини виникнення і етапи розвитку громадських формувань в правоохоронній діяльності нашої країни, досліджено досвід діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку ряду зарубіжних країн. На основі аналізу
