КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КІКТЕНКО Оксана Володимирівна
УДК 353.1(477)
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
25.00.02 – механізми державного управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
ЗАПОРІЖЖЯ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Класичному приватному університеті.
Науковий керівник – доктор наук з державного управління, професор
Мерзляк Анжела Віталіївна,
Класичний приватний університет,
проректор з навчальної роботи.
Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор
Дєгтяр Андрій Олегович,
Харківський регіональний інститут державного
управління Національної Академії державного
управління при Президентові України,
завідувач кафедри економічної теорії та фінансів;
кандидат наук з державного управління
Захаров Сергій Євгенійович,
Донбаська національна академія будівництва
і архітектури Міністерства освіти і науки України,
доцент кафедри менеджменту організацій.
Захист відбудеться 14 березня 2008 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70–б, ауд. 125.
Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету (69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70–б).
Автореферат розісланий 12 лютого 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Державне регулювання інноваційних перетворень передбачає визначення особливостей і принципів інноваційного розвитку країни та дотримання норм чинного законодавства з питань інноваційної економіки. Здійснення необхідних змін щодо державного регулювання інноваційної діяльності приведе до стрімкого інноваційного розвитку регіонів країни, вдосконалення систем та механізмів стимулювання на підприємствах і в організаціях (випуск продукції, технології, організаційні структури та ін.).
У сучасних умовах труднощі реалізації стратегії інноваційного розвитку зумовлені рядом причин, однак головна з них – незадовільний, організаційний та регуляторний стан економіки країни, що впливає на її потенціал. Актуальним є перетворення малих інноваційних підприємств регіонів на компанії з конкурентоспроможними обсягами випуску високотехнологічної продукції. Це дасть змогу сучасним наукоємним підприємствам України стати відомими на світовому ринку та забезпечити зростання високотехнологічної продукції в експорті країни. Необхідність підвищення рівня інноваційних перетворень в Україні пов’язана з нестабільністю соціально–економічних процесів, неефективною системою контролю за інноваційними процесами як на державному, так і на регіональному рівні. Усе це знижує ефективність управління, упровадження нових принципів та механізмів інноваційних процесів і залучення інвестиційних ресурсів для реалізації програм інноваційного розвитку.
Окремі аспекти державного регулювання інноваційного розвитку в своїх працях розглядали такі зарубіжні та вітчизняні вчені як: Г.В. Атаманчук, Л.К. Безчасний, Р.Р. Блейк, В.Г. Бодров, А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, Г.Я. Гольдштейн, В.Ф. Гриньов, С.М. Ілляшенко, А.Ф. Мельник, М.І. Туган–Барановський, Л.Д. Тулуш, Й. Шумпетер, Н.М. Фонштейн та ін. Важливий аналітичний та емпіричний матеріал щодо механізмів державного регулювання інвестиційно-інноваційного розвитку, шляхи вирішення пов’язаних з ним проблем містять праці таких учених, як: Ю.М. Бажал, С.О. Біла, І.А. Бланк, В.Є. Воротін, М.В. Гаман, В.Г. Герасимчук, А.О. Дєгтяр, С.Є. Захаров, О.М. Іваницька, М.Х. Корецький, Т.В. Майоров, В.Ф. Мартиненко, А.В. Мерзляк, О.Г. Мордвінов, В.М. Огаренко, А.А. Пересада, В.Л. Пілюшенко, та ін.
Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання інноваційного розвитку залишились висвітлені не повною мірою. Так, потребують подальшого дослідження теоретичні засади державного регулювання інноваційного розвитку на регіональному рівні. Водночас потребують удосконалення механізми реалізації державної політики на інноваційному ринку, інформаційне забезпечення управління інноваційним розвитком, який на сьогодні є головним напрямом економічного зростання країни. Науково-теоретична та практична значущість зазначених проблем зумовили актуальність теми дисертаційної роботи, мету та її змістовне висвітлення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною наукових розробок зі створення і впровадження механізму державного регулювання інновацій в умовах ринкової економіки, виконаних безпосередньо автором і за його участю в межах наукових тем Класичного приватного університету: Механізми управління об’єктами і процесами ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0105U002566), “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195). У рамках цих тем автором розроблено пропозиції щодо вдосконалення механізмів інноваційного розвитку регіону за рахунок взаємодії органів державної влади країни.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні та розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону як складової державного регулювання соціально-економічного розвитку на регіональному рівні.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
- розглянути теоретичні засади інноваційного розвитку країни на основі аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених;
- уточнити сутність механізмів державного регулювання інноваційної діяльності;
- визначити особливості та принципи інноваційного розвитку країни;
- здійснити оцінку стану державного регулювання інноваційної діяльності регіону;
- обґрунтувати необхідність державного регулювання економіки країни щодо забезпечення стимулювання інноваційного розвитку регіону;
- дослідити заходи щодо активізації фінансового забезпечення інноваційного розвитку регіону;
- розробити рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону, які б сприяли загальній економічній рівновазі країни;
- запропонувати складові механізмів регулювання інноваційного розвитку регіону, які визначать взаємодію органів державної влади країни.
Об'єктом дослідження є процеси державного регулювання інноваційного розвитку регіону.
Предметом дослідження є механізми здійснення державного регулювання інноваційного розвитку на регіональному рівні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що існуючі механізми державного регулювання інноваційної діяльності не забезпечують досягнення належних результатів, а науково обґрунтовані механізми державного регулювання інноваційного розвитку є необхідною умовою сприяння інноваційному розвитку на регіональному рівні.
Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є теоретичні положення сучасної теорії державного управління та економічної теорії, наукові праці українських і зарубіжних науковців, присвячені проблемам інноваційної діяльності у сфері державного управління. У дисертації використані такі методи дослідження, як: історичний і логічний – для аналізу літературних джерел, вивчення рівня розробленості проблеми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі; аналіз та синтез – для встановлення причинно–наслідкових зв’язків при виявленні тенденцій функціонування інноваційної діяльності підприємств, які впроваджують інновації; статистичне групування – для виділення засад стимулювання державою інноваційної діяльності підприємств з метою обґрунтування відповідних управлінських рішень; метод порівняльного аналізу – для дослідження особливостей інноваційного розвитку територій та забезпечення механізмів державного регулювання інноваційної діяльності; програмно-цільовий – для розробки науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного управління у сфері інновацій. Теоретичною й методологічною базою дослідження є праці українських та зарубіжних авторів, фундаментальні дослідження в галузі державного управління, нормативно–правові акти України, що регулюють інноваційну діяльність. Інформаційною базою дослідження були матеріали статистичних щорічників, статистичні дані про стан інноваційної діяльності окремих регіонів України, що дало змогу зробити певні висновки щодо причин виникнення проблем у сфері інноваційного розвитку регіонів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:
уперше:–
розроблено механізми сприяння інноваційному розвиткові регіону як сукупність основних складових і технологічних процесів органів управління та інформаційного забезпечення взаємодії органів влади щодо інноваційного розвитку;
удосконалено:–
визначення поняття “державне регулювання інноваційного розвитку” як сукупності заходів і механізмів прямого та непрямого впливу держави на інноваційну діяльність, що забезпечують соціально-економічний розвиток країни та її регіонів на інноваційній основі;–
теоретичні підходи до державного регулювання інноваційного розвитку регіону, які передбачають заходи щодо активізації фінансового забезпечення інноваційного розвитку регіону, посилення результативності контролю з боку держави на всіх рівнях інноваційного процесу, реалізацію ефективної державної інноваційної політики;–
концептуальні погляди на систему механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону за рахунок теоретичного обґрунтування включення до неї економічних механізмів, які стимулюватимуть розробку інноваційних підприємств та інноваційної інфраструктури, запровадження перспективних інноваційних проектів і технологій;
набуло подальшого розвитку:–
напрями активізації системи забезпечення стратегії інноваційно–інвестиційного розвитку регіону шляхом цілеспрямованого поєднання поточних цілей інноваційного розвитку та механізмів стимулювання інноваційної діяльності на різних рівнях державного управління;–
уточнення принципів державного регулювання інноваційного розвитку, які характеризують основні положення, закономірності, критерії визначення ключових параметрів (структура, організація і процеси управління, напрями) державної інноваційної політики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення й висновки роботи доведені до рівня конкретних пропозицій, мають придатну для застосування в процесі діяльності форму, можуть бути використані для обґрунтування й розробки заходів державної інноваційної політики. Матеріали дисертації можуть також бути підґрунтям для подальших досліджень відповідної сфери. Результатами дослідження використано в діяльності Спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податків м. Запоріжжя (довідка № 10393/10 від 15.10.2007 р.), у діяльності Головного управління економіки Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 09-01/1298 від 29.10. 2007 р.). Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації знайшли застосування у Класичному приватному університеті при викладанні таких дисциплін: “Державне регулювання економіки”, “Державне управління”, “Інноваційний менеджмент” (довідка № 811 від 27.04.07р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки й результати, у тому числі ті, що характеризують наукову новизну, отримані й сформульовані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційної роботи, доповідалися та обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Дні науки” (Запоріжжя, 2004-2007 рр.); “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2005-2007 рр.); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005 р.); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006 р.); “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007 р.); “Теорія і практика економіки та підприємництва” (Алушта, 2007 р.); “Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України” (Харків, 2007 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 15 наукових праць загальним обсягом 4,83 друк. арк., з яких 8 – у фахових виданнях.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 197 сторінок, з яких 14 рисунків і 12 таблиць, список використаних джерел (188 найменувань) – на 16 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено мету й завдання, об’єкт, предмет і методологічну основу дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.
У першому розділі – “Науково-теоретичні засади державного регулювання інноваційного розвитку” – розглянуто основні теоретичні положення державного регулювання інноваційного розвитку регіону, узагальнено зарубіжний досвід інвестиційно-інноваційної діяльності, визначено особливості та принципи інноваційного розвитку країни.
Державне регулювання інноваційного розвитку – це сукупність заходів прямого та непрямого впливу держави на інноваційну діяльність та механізмів державного регулювання, що забезпечують збалансованість нормативно-законодавчої бази і взаємодії органів влади, спрямованої на соціально-економічний розвиток країни в цілому. Таке державне регулювання інноваційного розвитку є рушійною силою в ринкових відносинах, що дає змогу прогнозувати майбутні зміни соціально–економічних систем.
Перехід регіонального господарювання до сталого економічного розвитку пов'язаний з реформуванням управління інноваційним процесом, що передбачає вихід на вищий рівень упровадження інновації, тобто інновації мають породжува-ти інновації. Інноваційний простір підприємств України визнача-ється можливістю персоналу сприймати й реалізовувати певну інновацію і містить такі складові: інноваційний потенціал, що передбачає особисті й ділові якості керівників, фахову підготовку, фахові досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне й фінансове забезпечення; інноваційне середовище — як внутрішнє, що сприяє прояву ініціативи для здійснення інноваційного процесу, так і зовнішнє (можливості державної підтримки, бажання уча-сті комерційних структур, зрілість законодавчої системи та ін.); інформаційне забезпечення для оцінки проектів, що впроваджуються — програмні засоби, математичне забезпечення, засоби реалізації. Крім того функції з реалізації державної інноваційної політики виконують органи державного управління і недержавні структури. Їхня діяльність спрямована на підтримку науково–технічної сфери. У зв’язку з цим запропоновано систему взаємовідносин між учасниками інноваційного процесу в Україні (рис. 1).
Під системою інноваційного процесу необхідно розуміти процес взаємовідносин відповідних органів державної влади і недержавних структур, необхідних для здійснення підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки в Україні. Для забезпечення ефективності інноваційних процесів утворено на основі Державного інноваційного фонду, Українську державну інноваційну компанію, як небанківську фінансово-кредитну установу, що підпорядкована Державному агентству з інвестицій та інновацій.
Рис. 1. Система взаємовідносин учасників інноваційного процесу
Теоретичні засади інноваційного розвитку країни, згідно з науковими працями українських і зарубіжних учених, в основі яких лежить інноваційний тип суспільного розвитку, передбачають, що державне регулювання інновацій полягає в забезпеченні сталого економічного зростання держави шляхом створення умов для інноваційно–інвестиційного розвитку в реальному секторі, підвищення ефективності використання конкурентних переваг і потенціалу регіонів держави відповідно до пріоритетних напрямів. Виникають нові вагомі пріоритети: добробут громадян, умотивована інтелектуалізація виробничої діяльності, упровадження високих та інформаційних технологій, екологічна безпека тощо.
Досвід високотехнологічних країн протягом останніх років свідчить, що неможливо побудувати абстрактний загальнонаціональний механізм інноваційного розвитку. Він може бути сформований лише в результаті об'єднання систем інноваційного розвитку кожного підприємства, установи, організації, галузі, нарешті – регіону. У сучасних умовах необхідно здійснити не окремі, часткові структурні зміни в пріоритетних напрямах інноваційного розвитку України, а розробити і вжити комплекс заходів проривного характеру, які були б зорієнтовані на формування ефективної інноваційної структури в цілому (які наприклад, у Франції, Сінгапурі, Тайвані, Південній Кореї, Китаї, Індії та інших країнах).
Основним елементом державної політики зарубіжних країн є програми стійкого розвитку технологічних утворень як інноваційних центрів, за допомогою яких периферійні області з відносно відсталою економікою перетворюються на високо розвинуті регіони, що забезпечені високими технологічними розробками в різних галузях промислового виробництва, транспорту та зв’язку. Проблеми раціонального розміщення виробничих сил і збалансованого розвитку окремих регіонів посідають центральне місце в ряді стратегічних напрямів державної економічної політики більшості країн. Світовий досвід роботи технологічних упроваджень дає змогу виділити п’ять факторів, що сприяють їх утворенню: достатній науковий, технічний й навчальний потенціал; спеціалізовані підприємства (заводи, об’єкти обслуговування техніки на стадії перед виробництвом і після нього тощо є опорою технопарків); високий ступінь концентрації великого капіталу і техніки; гнучка політика надання пільг, що сприяє оновленню виробництва та відкриттю нових підприємств (заохочення розвитку малого бізнесу, пільги для ризикових капіталовкладень, інвестицій у новостворені підприємства з новітньою технологією, стимулювання використання передової техніки). Нашій країні необхідно не лише враховувати успішний досвід інших країн і їх недоліки, а й прогнозувати та розробляти програми і напрямки інноваційної діяльності, розвиваючи власні механізми державного регулювання інновацій.
У стратегічному плані державна регіональна інноваційної політика має сприяти перетворен-ню регіонів на активних суб'єктів економічних відносин на вітчизняному просторі та за його межами, а державна стратегія регіонального розвитку має вибудовуватися на принципах інноваційного розвитку країни, які відповідають вимогам європейської структурної політики: програмно-цільовий, принципи комплексності, доповнюваності, зворотності, збалансованості. Отже, принципи державного регулювання інноваційного розвитку відображають закони розвитку відносин управління, на основі яких функціонують інститути влади і при яких забезпечуватиметься стрімкий розвиток країни в цілому.
Механізми державного регулювання інноваційної діяльності передбачають сукупність взаємозумовлених та цілеспрямованих засобів і способів досягнення загальної мети – інноваційного розвитку регіону. Державна інноваційна політика повинна забезпечувати необхідні умови для розширення, прискорення й підвищення ефективності створення та реалізації інновацій: продуктових, технологічних, управлінських, спрямованих на розробку і впровадження конкурентоспроможної продукції і технології на рівні світових стандартів.
У другому розділі – “Оцінка стану механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону” – на основі методологічних принципів проаналізовано стан управління інноваційною діяльністю підприємств регіону та механізми регулювання його розвитку; обґрунтовано механізми державного регулювання щодо забезпечення стимулювання інноваційного розвитку регіону. У цілому, в масштабах ринку узгодження цілей та інтере-сів господарюючих суб'єктів відбувається за допомогою ринко-вих механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції й ринкового ціноутворення, механізмів економічних циклів тощо), організаційно-економічного механі-зму підприємства, а також механізмів державного регулювання й підтримки.
У дисертації виявлено, що залишаються недостатньо розробленими дієві механізми державного регулювання інноваційним розвитком країни в цілому залежно від характеру дії інноваційних процесів, методології регулювання інноваційної сфери та формування й реалізації регіональних програм інноваційного розвитку. За таких умов розробка наукових засад формування реалізації інноваційної діяльності набуває особливої актуальності. Держава здійснює регулювання інноваційної діяльності як без-посередньо, ініціюючи нововведення і виступаючи учасником пов'язаних із цим відносин, так і опосередковано, стимулюючи інновації непрямими методами і створюючи відповідний еконо-мічний механізм. Формуються національні, державні та міждержавні науково-технічні програми, спрямовані на вирішення найважливіших за-гальносуспільних проблем.
Суттєва складова прямої підтримки інноваційного розвитку — формування державної інноваційної інфраструктури: мережі центрів поширення нововведень і кон-сультаційних центрів, що надають ділові послуги інноваторам. Держава сприяє формуванню ринку інновацій (інформація в дер-жавних виданнях, виставки, біржа, ярмарки тощо) і сама висту-пає його агентом (наприклад, у разі купівлі і продажу ліцензій). Державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозу-вання інноваційних процесів у країні і за кордоном, а також по-шук найбільш ефективних передових технологій для широкого впровадження. На основі результатів аналізу визначено, що економічний апарат держави повинен працювати на перспективу – забезпечувати функціонування інноваційної моделі розвитку економіки і промисловості, розробляти гнучкі механізми підтримки інноваційних виробництв, реформувати амортизаційну політику, вживати заходів щодо підвищення рівня самофінансування компаній, активніше інтегруватися в міжнародний інвестиційний ринок тощо.
В Україні спостерігається постійна тенденція коливань в упровадженні нових прогресивних технологічних процесів: у 2006 р. цей показник був у 1,5 рази нижче, ніж у 2000 р. Не відбулось значного впливу приватизації підприємств на їх інноваційну активність. Недержавні підприємства не впроваджують дорогі прогресивні технології й оснащення, віддаючи перевагу миттєвій вигоді. Так, у 2006 р. лише кожне п’яте промислове підприємство займалося підвищенням технічного рівня виробництва і продукції. Кількість підприємств, які впроваджували інновації у промисловості, у 2006 р. порівняно з 2005 р. зменшилась на 36,7%, хоча порівняно з 2000 р. – на 18,4%.
Однак, кількість підприємств, які освоїли виробництво нових видів техніки, збільшилась за цей період на 16,4%, при цьому порівняно з 2000 р. приріст становив 24,6%. Позитивним є те, що у промисловості спостерігається тенденція зростання обсягу реалізованої інноваційної продукції (табл. 1).
Таблиця 1
Обсяг реалізованої інноваційної продукції України (у фактичних цінах; млн грн)
Показники | 2000 | 2004 | 2005 | 2006 | Темпи зростання, % | Зміни
+ , –
Всього | 12148,3 | 18784,0 | 24995,4 | 30892,7 | 254,3 | 18744,4
у тому числі принципово нової продукції | 3813,6 | 9542,3 | 10755,4 | 18194,9 | 477,1 | 14381,3
Із загального обсягу поставлено на експорт | 3023,6 | 7984,4 | 12494,8 | 12797,0 | 423,2 | 9773,4
На державному рівні необхідно створити модернізовану систему прямої підтримки інноваційних процесів за допомогою механізмів податкової і грошово-кредитної політики, на основі стабільної національної валютно-фінансової системи, що впливає на якість бізнес-середовища, а отже, і на інвестиційну привабливість країни; запровадження дієвого пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності; зростання рівня капіталізації банківського сектора і, врешті-решт, послідовного переходу від економіки споживання до економіки розвитку.
Зростання економіки країни та окремих регіонів приводить до підвищення ефективності виробництва, сприяє зростанню прибутків підприємств, збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів та майбутнє фінансування регіонів. Інноваційний потенціал Запорізького регіону головним чином міститься у промисловій сфері, це понад 170 підприємств. Найголовнішими видами діяльності в регіоні залишаються металургія та обробка металу - 49,6% загального обсягу реалізації промислової продукції; машинобудування (23,9%), харчова промисловість (4,7%). Основне зростання промислового виробництва відбувається за рахунок 20 економіковизначальних підприємств машинобудівного та металургійного комплексу регіону: ЗАТ “ЗАЗ”, ВАТ “Запоріжтрансформатор”, ЗАТ “Запоріжкран”, ВАТ “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь”, ВАТ ПБК “Славутич” тощо.
На сьогодні розвиток інноваційної сфери України ускладнюється непристосованістю старої системи управління інноваціями до нових умов господарювання, зокрема слабкістю правової бази у сфері інноваційного підприємництва і недостатнім рівнем державної підтримки. Аналіз практичної діяльності вітчизняних підприємств свідчить про те, що велику роль відіграють, цілеспрямований розподіл фінансових ресурсів та кінцевий результат інноваційної діяльності. Таким чином, система фінансуван-ня виконує важливі функції — розподільну та контрольну. Розподільний процес, здійснюваний за допомогою фінансів, характеризується складністю й багатогранністю та без-посередньо пов'язаний із чинним цивільним законодавством, податковою систе-мою, законодавством про банки та цінні папери, з іншими нормативними документами, що затверджуються на державному, обласному і місцевому рівнях управління. Контрольна функція фінансів зводиться до того, щоб сигналізувати про пропорції, що складаються в розподілі коштів. Важливо зрозуміти, наскільки ефективно вони використовуються конкретним суб'єктом господарю-вання.
Отже, вихідними принципами, на підставі і з урахуванням яких повинна
будуватися система фінансування інновацій, мають бути: чітка цільова орієн-тація системи — її поєднання із завданням швидкого й ефективного впровад-ження сучасних науково-технічних досягнень; логічність, обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів; множинність джерел фінансуван-ня; широта й комплексність системи, тобто можливість охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок та напрямів їхнього практичного використання; адаптивність і гнучкість, що передбачають постій-не налаштування як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на динамічну зміну умов зовнішнього середовища з метою підтримки максималь-ної ефективності.
У третьому розділі – “Удосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону” – визначено, що зміцнення економіки регіонів відбувається за рахунок прискорення інноваційного розвитку. У зв’язку із цим запропоновано механізми регулювання інноваційного розвитку регіону, які визначають взаємодію органів державної влади країни (рис. 2); визначено необхідність інформаційного і фінансового забезпечення розвитку механізмів державного регулювання інновацій у регіоні.
На нашу думку, організацію практичної діяльності з ефективного управління сукупністю матеріальних, фінансових, інформаційних, організаційних і кадрових ресурсів необхідно здійснювати на засадах застосування логістичних принципів формування територіальних інноваційно-інвестиційних процесів. Світовий досвід свідчить, що вплив вітчизняного інноваційного потенціалу на соціально-економічний розвиток країни пов’язаний зі зростанням частки валового внутрішнього продукту, яка витрачається на наукові дослідження.
Сучасний розвиток інноваційної діяльності на всіх рівнях організаційного управління регіоном передбачає створення й ефективне функціонування чіткої системи фінансування на всіх стадіях інноваційного циклу. Основними елементами політики фінансового забезпечення економічного розвитку інноваційного типу в регіоні мають бути: поступове зростання активів фінансових інститутів (банківського і небанківського типу), посилення конкуренції між ними за заощадження і зниження вартості залучення коштів; державні інвестиції у сфери науки, освіти, медицини, культури; кардинальний перегляд податкової політики і зміщення акцентів з підтримки виробників на підтримку споживачів, що сприятиме більш рівномірному розподілу чистих заощаджень; запровадження змішаних механізмів акумуляції коштів з метою фінансування стратегічно важливих проектів з участю держави і фінансових інститутів.
Розроблено механізми інноваційного розвитку регіону як сукупність основних складових і технологічних процесів органів управління та інформаційного забезпечення взаємодії органів державної влади країни щодо інноваційного розвитку. Пропонується врегулювати питання взаємодії всіх структур інноваційного процесу, також визначено, що Українська державна інноваціна компанія має створити умови дієвості, реалізованості, результативності контролю з боку держави на всіх рівнях інноваційного процесу; розмежувати функціональні повноваження серед контрольних органів інноваційної діяльності; фінансові потоки повинні чітко контролюватися щодо їх раціонального викорстання, що дасть змогу удосконалити державну підтримку інноваційної економіки (рис. 2).
Умовні позначення: ФД – фінанси держави; ФР – фінанси регіонів; ФО – фінанси організацій та підприємства; ФА – фінансування Агенції розвитку регіону; ПР – потенційний ринок; СКН – створення концепції нововведення; ДПВ – детальне проектування та випробування; ЗКВ – зміни конструкції та виготовлення; РВР – розподіл та вихід на ринок; СДПІ по роботі з ВПП – Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків.
Рис. 2. Механізми інноваційного розвитку регіону, які визначають взаємодію органів державної влади.
З боку держави необхідно контролювати інноваційну діяльність регіону за рахунок регулювання податкової ситеми, моніторингу інноваційної діяльності та стимулюючих заходів державного регулювання територіального розвитку. Пропонується створення Агенції регіонального розвитку, яка буде розробляти регіональні бізнес–плани, інноваційні та інвестиційні проекти, укладання договорів з банківськими та іншими установами, надавати консалтингові послуги. Сприяння активізації інноваційної іфраструктури, полягає у створенні єдиного реєстру інноваційних проєктів підприємств, які впроваджують інновації. Переважна кількість міністерств беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави в межах дорученої справи: прогнозують перспективні напрями; приймають участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного розвитку України; фінансування інноваційних проектів, спрямованих на впровадження прогресивних науково-технічних розробок і технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції шляхом надання підприємствам кредитів, їх інвестування та впровадження з ними спільної діяльності (Українська державна інноваційна компанія). Тому вважаємо доцільним створення Запорізької філії Української державної інноваційної компанії на базі державних підприємств. Державна регіональна політика покликана забезпечити необхідний баланс між окремими регіонами шляхом стимулювання найрозвинутіших і запровадження механізмів подолання економічних та соціальних проблем “слабких” регіонів.
Таким чином, першочергові пріоритетні напрями регіональної інноваційної політики на середньострокову перспективу, які прискорюють зміцнення регіонів та враховують закономірності інноваційного регіонального розвитку, є: внутрішня політика регіонів: посилення адміністративного та фіскального дерегулювання економіки, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату і розвиток людського капіталу, реалізація механізмів фінансування НДДКР та винахідництва; державна політика на рівні регіонів: забезпечення підтримки порядку, захист прав власності, контрактів; створення сприятливого середовища для формування нових підприємств.
Враховуючи нестабільне економічне середовище в країні, доцільним є посилення державного регулювання інноваційної політики за допомогою механізмів інноваційного розвитку регіонів, які визначають взаємодію органів державної влади та ефективне функціонування (податкове регулю-вання, захист інвестицій, заохочення інвестиційної активності, регулювання участі інвесторів у приватизації і т. п.). Таким чином, упровадження пропозицій щодо механізму державного регулювання інноваційної діяльності шляхом сприяння розвитку інноваційної економіки дасть змогу поліпшити результативність державного управління цієї сферою економіки.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання щодо удосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону на основі визначення теоретичних підходів, напрямів та обґрунтування практичних рекомендацій. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають підстави сформулювати висновки й рекомендації.
1. Розглянуто теоретичні засади інноваційного розвитку країни, на основі аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених, дають змогу зробити висновки про те, що інноваційний тип суспільного розвитку передбачає інше змістовне навантаження поняття державного регулювання інноваційного розвитку як сукупності заходів впливу держави на інноваційну діяльність та механізмів державного регулювання шляхом взаємодії органів влади, яка спрямована на створення нової моделі соціально-економічного зростання держави. Пріоритетні напрями інноваційного розвитку України охоплюють та характеризують економічні процеси і визначають нові вагомі пріоритети: добробут громадян, умотивована інтелектуалізація виробничої діяльності, упровадження високих інформаційних технологій, екологічна безпека тощо.
2. Визначено, що сутність механізмів державного регулювання інноваційного розвитку країни та термінологічний апарат містить такі базові поняття: інновації, інноваційний процес. Здійснення інноваційних перетворень передбачає застосування ефективних механізмів, спрямованих на перебудову інноваційної діяльності та формування єдиного механізму державного регулювання інноваційного розвитку країни. Сутність механізмів державного регулювання інноваційної діяльності полягає в такому: вдосконалення нормативно–правової бази інноваційної діяльності, у тому числі адаптації національного законодавства до відповідних стандартів СОТ; побудова загальнообов’язкового страхування інноваційних проектів; узгодження нормативно–правових актів щодо наукової та науково–технічної діяльності й відносин інтелектуальної власності; забезпечення достатності та ефективності фінансування освіти та науки, інноваційного бізнесу; посилення кредитного забезпечення впровадження науково–технічних розробок; створення дієвої інноваційної інфраструктури, що відображає сукупність взаємозумовлених та цілеспрямованих засобів і способів досягнення загальної мети – інноваційного розвитку регіону. Серед методів здійснення дослідження були обрані такі, що дали змогу найповніше вивчити теоретичну базу дослідження, надати оцінку виробничій та інноваційній діяльності підприємств регіону.
3. Визначено особливості та принципи, тенденції інноваційного розвитку країни, які потребують застосування нової фінансово-кредитної політики, що мінімізує ризики й максимізує віддачу, проведення ефективних механізмів стимулювання інновацій, розширення до реально можливих меж науковоємних галузей, оптимального залучення до виробництва та послуг малого і середнього бізнесу, дієвого розвитку венчурного підприємництва, залучення ризикового капіталу до фінансування інноваційного бізнесу. До принципів державного регулювання інноваційного розвитку віднесено: програмно–цільовий; принципи комплексності, доповнюваності, зворотності та збалансованості.
4. Оцінка стану державного регулювання інноваційної діяльності регіону показала, що інноваційна політика держави має бути спрямована на зростання обсягів платоспроможності попиту, підвищення обсягу випуску інноваційної продукції. Стан державного регулювання відображає специфіку інноваційного процесу як виду діяльності і являє собою сукупність форм, методів, інструментів та важелів управління розвитком інноваційного процесу. Аналіз кількості підприємств, які впроваджували інновації у промисловості, засвідчує, що в Україні спостерігається тенденція коливань. Так, у 2006 р. порівняно з 2005 р. їх кількість зменшилась на 36,7%, хоча порівняно з 2000 р. – на 18,4%. Позитивним є те, що у промисловості спостерігається тенденція зростання обсягу реалізованої інноваційної продукції. У 2006 році обсяг реалізованої інноваційної продукції промислових підприємств в Україні становив 30,9 млрд грн, що в 2,5 разів більше, ніж у 2000 р. Створення відповідних умов для оптимального розвитку науково–технічного потенціалу національної економіки стає одним з найважливіших принципів створення системи і формування механізму управління інноваційною політикою. Стабілізація економіки неможлива без пожвавлення інноваційно–інвестиційного процесу, оновлення основного капіталу на принципово новій конкурентоспроможній основі.
5. Обґрунтовано необхідність державного регулювання економіки країни для забезпечення стимулювання інноваційного розвитку регіону та ступінь використання потенційних можливостей регіону, які дають змогу з'ясувати перспективи вдосконалення нормативно–правової бази інноваційної діяльності. Економічний потенціал сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату в регіоні визначається такими чинниками: вигідним геополітичним розташуванням регіону; відновленими зв’язками з окремими промисловими ринками; відносною політичною стабільністю; високим рівнем освіти та пропозицією висококваліфікованої праці; відносною енергетичною незалежністю. Основними труднощами, які виникають під час реалізації інноваційних процесів у регіоні, вважається відсутність необхідної нормативно–правової та ресурсно–інвестиційної бази, відсутність диференційованої системи мотивації інноваційної діяльності.
6. В умовах інноваційного розвитку особливого значення набувають інвестиційно–правові чинники інноваційної діяльності підприємств. Досліджено заходи з активізації фінансового забезпечення розвитку інноваційного регіону за рахунок створення спеціалізованих інноваційних банків, забезпечення попиту і пропозиції на інноваційному ринку, що є головним чинником стимулювання інноваційної діяльності. Також на основі результатів аналізу визначено, що економічний апарат держави повинен працювати на перспективу – забезпечувати функціонування інноваційної моделі розвитку економіки і промисловості, розробляти гнучкі механізми підтримки інноваційних виробництв, реформувати амортизаційну політику, вживати заходів щодо підвищення рівня самофінансування компаній, активніше інтегруватися в міжнародний інвестиційний ринок тощо. Нормативно-правова база інноваційної діяльності в Україні недосконала й потребує істотних змін і доповнень у таких сферах, як: кадрове і фінансове забезпечення науково–дослідної та інноваційної діяльності, визначення доцільності пільгових банківських ставок при кредитуванні інноваційних підприємств.
7. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону: врегулювати питання взаємодії всіх структур інноваційного процесу; створити умови дієвості механізмів державного регулювання; забезпечити інформаційну прозорість всіх державних структур та результативність контролю з боку держави на всіх рівнях інноваційного процесу; розмежувати функціональні повноваження серед контрольних органів інноваційної діяльності; фінансування потоків повинно чітко контролюватися щодо їх раціонального використання, що дасть змогу удосконалити державну підтримку інноваційної економіки і сприятиме загальній економічній рівновазі країни. Недосконалість проведення державної економічної політики зумовлює потребу в посиленні ролі держави у процесі інноваційного розвитку та формуванні мотивації суб’єктів господарювання до інновацій, яке буде проводитися шляхом створення достатнього рівня фінансування, з урахуванням сучасного стану промисловості.
8. Запропоновано складові механізмів інноваційного розвитку регіону, які визначають, створення регіональних філій Української державної інноваційної компанії, що підпорядковуються Державному агентству з інвестицій та інновації. Доцільність створення таких регіональних філій Української державної інноваційної компанії обґрунтовано тим, що недостатньо уваги приділяється з боку держави проблемам інноваційної діяльності саме на регіональному рівні. Створення таких регіональних філій Української державної інноваційної компанії допоможе підвищити ефективність роботи та створити дієві механізми регулювання інноваційного розвитку регіону. Інноваційний механізм дасть змогу покращити реалізацію та підвищити ефективність інноваційної продукції в державному регулюванні інноваційного ринку.
9. Здійснення інноваційних перетворень в Україні передбачає застосування ефективних механізмів, спрямованих на системну перебудову інноваційної діяльності та формування єдиного механізму державного регулювання інноваційного розвитку країни. Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади, щодо регулювання інноваційної сфери економіки України: створення регіональних філій Української державної інноваційної компанії та Агенцій регіонального розвитку; формування регіонального реєстру професійних установ, які займаються інноваційною діяльністю; введення мереж галузевих консультаційних центрів з питань реалізації інноваційних проектів.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Статті в наукових фахових виданнях:
1. Кіктенко О.В. Фінансування механізму інноваційного розвитку Запорізького регіону // Державне регулювання економічного розвитку регіону та підприємств: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДонДУУ, 2004. – Т. V. – Вип. 42. – С. 184-190.
2. Кіктенко О.В. Налагодження системи управління інноваційної діяльності та її регулювання // Держава та регіони. – Серія: Державне управління. – 2005. – № 2. – С. 94-98.
3. Кіктенко О.В. Механізми державного регулювання інноваційного розвитку національної економіки України // Економіка та держава. – 2006. – № 11. – С. 53-57.
4. Кіктенко О.В. Підтримка та стимулювання інноваційної діяльності на різних рівнях державного управління // Державне регулювання економічного розвитку регіону та підприємств: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДонДУУ, 2006. – Т. VII. – Вип. 71. – С. 19-25.
5. Кіктенко О.В. Інституціональне регулювання інноваційної діяльності // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 4. – С. 82-88.
6. Кіктенко О.В. Формування передумов реалізації переваг інноваційної діяльності // Економіка та держава. – 2007. – № . – С. 67-70.
7. Кіктенко О.В. Зарубіжний досвід інвестиційно-інноваційної діяльності // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІНАДУ „Магістр”, 2007. – Вип. 2 (17). – С. 159-164.
8. Кіктенко О.В. Реалізація динамічного інноваційного процесу // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2007. – № 2. – С. 44-48.
Статті в інших наукових виданнях, матеріали конференцій, тези доповідей:
9. Кіктенко О.В. Стимулювання інноваційної діяльності підприємства // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2005. – № 6 . – С. 126-132.
10. Кіктенко О.В. Державне управління інноваційною діяльністю // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3 т. / ГУ “ЗІДМУ”, 28-29 жовтня 2004; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. – Т. 1. – С. 27-28.
11. Кіктенко О.В. Посилення інноваційної активності на підприємстві // Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика: Міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 жовтня 2005р. – К.: КНТЕУ, 2005. – С. 20-21.
12. Кіктенко О.В. Удосконалення механізмів сприяння регіонального розвитку інноваційної діяльності // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3-х т. ГУ „ЗІДМУ”, 5-6 жовтня 2006 р.; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2006. – С. 128-129.
13. Кіктенко О.В. Фінансове забезпечення інноваційного бізнесу на регіональному рівні // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 31 травня 2006 р., Київ; За заг. ред. О.Ю. Оболенського, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Т. 2. – C. 332-334.
14. Кіктенко О.В. Совершенствование механизмов формирования инновационной привлекательности региона // Теорія і практика економіки та підприємництва: IV міжнародна науково-практична конференція, 10-12 травня 2007 р. – Алушта: Вид–во ТНУ, 2007. – С. 259-260.
15. Кіктенко О.В. Перспективний розвиток інноваційної діяльності Запорізького регіону // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 31 травня 2007 р., Київ За заг. ред. О.Ю. Оболенського, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2007. – Т. 3. – С. 307-310.
АНОТАЦІЯ
Кіктенко О.В. Механізми державного регулювання інноваційного розвитку регіону. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2008.
Дисертацію присвячено проблемам в науково-теоретичному обґрунтуванню та розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону. Розглянуто теоретичні засади інноваційного розвитку країни на основі аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених. Уточнено сутність механізмів державного регулювання інноваційної діяльності. Визначено особливості та принципи інноваційного розвитку країни. Здійснено оцінку стану державного регулювання інноваційної діяльності регіону. Обґрунтовано необхідність державного регулювання економіки країни щодо забезпечення стимулювання інноваційного розвитку регіону. Досліджено заходи активізації фінансового забезпечення інноваційного розвитку регіону. Розроблено рекомендації щодо удосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку регіону, які б сприяли загальній економічній рівновазі країни. Запропоновані складові
