ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КЛОК ВАСИЛЬ ІГОРОВИЧ

УДК: 94(477.83/.86)(=162.1) “1918/1923”

Суспільно-політичне становище польського населення

Східної Галичини (1918-1923 рр.)

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Зашкільняк Леонід Опанасович,

заступник директора з наукової роботи Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор

Швагуляк Михайло Миколайович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри нової та новітньої історії

кандидат історичних наук, доцент

Комар Володимир Леонович,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри історії слов’ян

Захист відбудеться 14 травня 2008 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 12  квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор О. М. Сухий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кінець ХІХ – перша третина ХХ ст. ознаменувалися гострим протистоянням між польським та українським національними рухами в Галичині. Тогочасні взаємини між обома народами були одним із визначальних факторів розвитку політичних процесів у регіоні. Розуміння суперечливого, а часом і драматичного характеру польсько-українських відносин потребує детального та всебічного дослідження динаміки суспільно-політичної ситуації в Галичині в 1918–1923 рр. Суспільно-політичний розвиток української сторони детально досліджений багатьма вітчизняними та зарубіжних істориків. Водночас політична історія польського населення Галичини залишається маловивченою, а без цього неможливий об’єктивний та не упереджений аналіз польсько-українських взаємин у першій третині ХХ ст.

Польське населення Галичини в першій чверті ХХ ст. проявляло велику політичну активність та значним чином впливало на розвиток політичних процесів в краї. Особливо це стосувалося національного питання. Польські мешканці провінції категорично не сприймали ідеї української державності в Галичині. Подальша польсько-українська війна 1918–1919 рр. ще більше загострила міжнаціональний антагонізм у краї, остаточно поховавши надії на тривале порозуміння. Становище ускладнювалося тим, що серед польського населення Галичини після подій 1918–1919 рр. утвердилося негативне сприйняття українських державницьких аспірацій. Такі настрої мали вирішальний вплив на формування репресивної політики польської влади щодо українського національного руху у міжвоєнний період і призвели до посилення міжнаціонального протиборства. Тому актуальним завданням є вивчення суспільно-політичного становища польської спільноти Галичини в 1918–1923 рр., осмислення і розуміння суспільних процесів в західноукраїнських землях періоду революційних змін 1917-1920 рр. та усунення давніх стереотипів, сформованих в умовах боротьби за національну державність.

Попри наявність численних монографій, наукових статей з політичної історії Галичини першої половини ХХ ст. жодна з них не пропонує комплексного аналізу суспільно-політичного життя польського населення краю впродовж 1918–1923 рр. Узагальнюючих чи спеціальних праць із цієї проблематики не створено ні в радянській, ні в польській, ні в українській історіографіях. Це дослідження намагається заповнити цю прогалину.

Суспільно-політичне становище польського населення Галичини в 1918–1923 рр. залежало від багатьох зовнішніх та внутрішніх чинників. До перших слід зарахувати нестабільну політичну ситуацію у світі після завершення Першої світової війни та спроби радянської Росії поширити більшовицьку революцію на Захід. До внутрішніх – належало посилення міжнаціональних антагонізмів у провінції та внутрішньополітична боротьба в Польщі. Ці чинники ставили під питання перебування Галичини в складі Польщі, змушуючи місцеву польську спільноту консолідуватися навколо національної ідеї та з підозрою сприймати українські та єврейські політичні рухи, що зводило нанівець шанси на міжнаціональне порозуміння в краї.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії слов’янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка і є складовою частиною державної науково-дослідної програми “Народи Центральної і Східної Європи: історичні зв’язки і взаємини”, № держреєстрації 0105U4004933.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1918–1923 рр. Це зумовлено важливістю внутрішньо- та зовнішньополітичних процесів, що відбувались у той час в Галичині. Нижньою межею дослідження є завершальна стадія Першої світової війни та початок розпаду Австро-Угорської імперії. Ці події мали великий вплив на розвиток польського національного руху в Галичині, оскільки польська еліта утвердилася в думці, що необхідно відмовитись від підтримки Центральних держав у відбудові Польщі. Водночас, цього року міжнаціональне протистояння в краї вилилось у польсько-українську війну 1918–1919 рр. Верхню межу дослідження встановлено на підставі рішення Ради амбасадорів у березні 1923 р. передати Східну Галичину під управління Польщі, що знаменувало ліквідацію Західно-Української Народної Республіки (далі – ЗУНР) та утвердження польської адміністрації на західноукраїнських землях.

Географічні рамки дисертаційного дослідження обіймають етнічні українські та польські землі, які до розпаду Австро-Угорської імперії входили до Королівства Галичини та Лодомерії з Великим князівством Краківським (скорочено – Галичина) – штучно створеної Габсбурґами адміністративної одиниці – однієї з провінцій Австро-Угорщини. Українські етнічні землі краю в першій чверті ХХ ст. називалися по-різному – “Східна Галичина”, “Русь”, “Східна Малопольща”, а польські – “Західна Галичина”. Усі терміни є умовними, але традиційно використовуються в історичній літературі. У 20_х рр. ХХ ст. означені території в пресі та офіційних документах фігурували під назвою – Львівського, Станіславського, Тернопільського та Краківського воєводств – адміністративних одиниць, на які тогочасна польська влада розділила Галичину.

Об’єктом дослідження є польське населення Східної Галичини в 1918–1923 рр. Предметом дослідження є прояви суспільно-політичної активності польського населення західноукраїнських земель в період розпаду багатонаціональних імперій і формування національної державності в Центрально-Східній Європі.

Мета дисертаційного дослідження – здійснити науковий аналіз стану і змін у суспільно-політичному житті польського населення Східної Галичини в період глибоких соціальних трансформацій 1918–1923 рр.

Відповідно до мети сформульовано основні завдання дослідити:

– історіографію та джерела проблеми;

– розвиток польського національного руху в Галичині на завершальній стадії Першої світової війни;

– ставлення польського населення Галичини до подій польсько-української війни 1918–1919 рр.;

– ґенезу та причини виникнення негативних образів українців та української влади у громадській думці польської меншини Галичини періоду польсько-української війни 1918–1919 рр.;

– процес формування перших місцевих органів влади на території Галичини протягом осені–зими 1918 р.;

– створення та діяльність польських цивільних органів влади в Галичині впродовж зими–літа 1919 р.;

– завершальний етап формування польської адміністрації в Галичині у 1919–1922 рр.;

– динаміку громадської думки польського населення Галичини у 1920–1922 рр.;

– особливості відносин між польською владою та українським національним рухом 1919–1923 рр.

Методи дослідження. Під час роботи над обраною темою автор керувався принципами історизму та наукової об’єктивності. У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи індукції, дедукції, системно-функціональний метод для вивчення діяльності органів влади, типологічний – у вивченні станів суспільної свідомості, а також проблемно-хронологічний підхід – у викладі матеріалу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській та зарубіжній історіографії здійснено комплексний аналіз суспільно-політичного становища і соціальної активності польської спільноти Галичини 1918–1923 рр. Дисертант врахував здобутки вітчизняної, радянської та польської історіографій, що дало йому змогу повніше висвітлити тему. До наукового обігу введено значну кількість важливих джерел, передовсім не опублікованих до цього часу архівних документів, що допомагають простежити еволюцію польського національного руху від моменту розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. до включення Галичини до складу ІІ Речі Посполитої. Значну увагу приділено вивченню формування польської адміністрації в краї та її стосункам з українським національним рухом.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та окремі аспекти роботи знайшли відображення у доповідях на наукових семінарах професора Ш. Рудніцкого (2006-2007 рр., м. Варшава), Міжнародному славістичному колоквіумі (весна 2007 р, м. Львів), доповідях на наукових семінарах Інституту історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка (весна 2007 р., Львів).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на параграфи, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту роботи – 185 сторінок, перелік використаних джерел та літератури –126 позиції. Загальний обсяг дисертації – 194 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, вказано хронологічні межі, методологічні принципи, окреслено наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела дослідження” проаналізовано стан наукової розробки питання суспільно-політичного становища польського населення Східної Галичини (1918-1923 рр.) у працях вітчизняних та іноземних дослідників, охарактеризовано джерельну базу дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія” подано огляд наукових робіт, присвячених суспільно-політичному становищу польського населення Східної Галичини у 1918-1923 рр., проведено їх класифікацію.

Історіографію суспільно-політичного життя польської спільноти Східної Галичини в 1918–1923 рр. доцільно поділити на три хронологічні групи: перша включає праці, опубліковані від листопада 1918 р. до вересня 1939 р. і охоплює час перебування Галичини в складі Польщі; друга – починається від моменту входження західноукраїнських земель до складу УРСР, яка включає історіографію вчених із Польської Народної Республіки, радянських дослідників та історіографію української діаспори; третя група досліджень була створена після розпаду світової соціалістичної системи в кінці 80-х рр. ХХ ст. та проголошення незалежності України на початку 90-х рр. й охоплює найновіші публікації.

Перші праці про українсько-польську війну 1918–1919 рр., у яких опосередковано заторкнуто також тему суспільно-політичного життя польського населення Галичини, побачили світ у 1920–1930-х рр., чимало їхніх авторів були учасниками подій. Такі публікації мали певні вади: вони були наполовину дослідженнями, наполовину спогадами з виразним ідеологічним забарвленням. Попри це, їхнє значення важко переоцінити, оскільки ці роботи містять багато фактичного матеріалу та аналіз політичних подій, що відбувались у Галичині протягом 1918–1923 рр., з позицій безпосередніх учасників. До цієї когорти істориків з українського боку можна зарахувати А. Крезуба, В. Кучабського, К. Левицького, М. Лозинського, Л. Цегельського, Д. Паліїва, О. Кузьму та ін. При цьому слід зазначити, що названі автори з упередженням ставились до польської спільноти Галичини, вважаючи її “смертельним ворогом українського національного руху” Крезуб А. Нарис історії українсько-польської війни 1918-1919 рр. – Львів, 1933. – С. 12; Кучабський Ю. Василь Кучабський. Наукова спадщина. Мемуари. – Львів, 1998. – С. 199; Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920. – Відень, 1922..

Розробка теми радянською історіографією мала свої особливості. Загалом, аналізуючи праці радянських учених, присвячені історії Західної України в складі Польщі, в яких заторкнуто проблему суспільно-політичного становища польського населення Галичини в 1918-1923 рр., доходимо висновку про їхню обмежену об’єктивність та заідеологізованість. Суспільно-політичне життя польської спільноти Східної Галичини в 1918-1923 рр. розглядалося в них виключно в контексті класової боротьби українських робітників та селян та їх класової солідарності з польськими Богоніст І. Революційна боротьба трудящих Західної України (1917-1939). – Львів, 1948; Карпенко О. До питання про характер революційного руху в Східній Галичині в 1918 р. // З історії західноукраїнських земель. – Київ, 1956. – Вип. .– С. ; Маланчук В. Історія однієї зради. – Львів, 1959. – С. ; Васюта І. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз’єднання (1918-1939). – Львів, 1978; Сливка Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920-1939). – Київ, 1985; Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма. – Львов, 1983; 3 історії західноукраїнських земель. – Київ, 1957..

У 1950–1960-х рр. значний внесок у дослідження теми зробили українські історики в діаспорі. Л. Шанковський, С. Ярославин. Їхні праці базуються на значній кількості джерел. Вони використовували пресу, мемуари, листи, офіційні документи Шанковський Л. Українська Галицька армія. Воєнно-історична студія. – Львів, 1999; Ярославин С. Визвольна боротьба на Західно-Українських Землях у 1916-1923 рр. – Філадельфія, 1956. – С. ; Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр. – Т. 1. – Львів, 1998. – С. ; Стахів М. Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної і дипломатичної оборони в 1918-1923. – Т.3. – Скретон, 1959. – С. ..

Історична наука Польської Народної Республіки могла вільніше досліджувати становище поляків у Східній Галичині в 1918–1923 рр. Проте і вона не була позбавлена ідеологічного забарвлення. Серед польських досліджень цієї теми заслуговують на увагу роботи Г. Яблонського, А. Деруги Jabloсski H. Narodziny Drugiej Rzeczy Pospolitej (1918-1919). – Warszawa, 1968; Deruga A. Polityka wschodnia Polski wobec ziem Litwy, Biaіorusi i Ukrainy (1918-1919). – Warszawa, 1969..

Кінець 1980-х рр. і початок 1990-х рр. був, з одного боку, часом скасування цензури в науці, а з іншого – періодом значного патріотичного піднесення. Це не могло не позначитись на дослідженні теми польсько-українських взаємин у 20-х рр. ХХ ст. В Україні та Польщі з’явилася велика кількість наукових робіт, присвячених цій проблематиці Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. – 1939 р.). – Івано-Франківськ, 1993; Макарчук С. Українська Республіка галичан. Нариси про ЗУНР. – Львів, 1997; Павлишин О. Українсько-польські переговори з гуманітарних питань під час військового конфлікту (кінець 1918 р. – перша половина 1919 р.) // Dzieje militarne Polski i jej s№siadow od XVI do XX wieku. – Toruс, 2005; Красівський О. Галичина у першій чверті ХХ століття. – Львів, 2000; Красівський О. Східна Галичина і Польща в 1918-1923 рр. Проблеми взаємовідносин. – Львів, 1998; Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1993; Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. – Львів, 1998; Kozіowski M. Miкdzy Sanem a Zbruczem. Walki o Lwуw i Galicjк Wschodni№ 1918-1919. – Krakуw, 1990; Mroczka L. Spьr o Galicjк Wschodni№ 1914 – 1923. – Krakуw, 1998; Koko E. W nadziei na zgodк. Polski Ruch socjalistyczny wobec kwestii narodowosciowej w Polsce (1918-1939). – Gdaсsk, 1995. – S. 37..

Беручись до аналізу досліджень, присвячених суспільно-політичному становищу польського населення Східної Галичини в 1918–1923 рр., потрібно зауважити, що ні українські, ні зарубіжні вчені не опублікували жодної комплексної наукової праці з цього питання. Це спричиняє актуальність поставленої у даній дисертації проблеми та необхідність ведення досліджень з цієї теми у подальшому.

Підрозділ 1.2. “Джерельна основа дослідження” присвячено аналізу джерельної бази дисертаційного дослідження, подано класифікацію джерел та загальну характеристику основних груп. Увесь комплекс виявлених документів і матеріалів, відповідно до джерелознавчих вимог, можна розділити на три групи: опубліковані джерела, документальні архівні матеріали, періодика, мемуари.

Цінним збірником опублікованих документів є “Протоколи політичного комітету Ради міністрів 1921-1926” польських дослідників М. Яблонського та В. Яновського (із серії “За незалежність та границі”) O niepodlegіoњж i granicк. Protokoіy Komitetu Politycznego Rady Ministrуw 1921-1926. – Warszawa, 2004.. У дослідженні також використано збірник документів “Історія Польщі 1918-1939. Добірка джерельних матеріалів” за редакцією В. Серчика Dzieje Polski 1918-1939. Wybуr materiaіуw џrуdіowych / Reж. W.– Krakуw, 1990.. В ньому містяться закони, ухвалені Сеймом ІІ Речі Посполитої, які мали регулювати воєводське самоврядування на території Галичини.

Дослідження суспільно-політичного становища польського населення Східної Галичини в 1918–1923 рр. базується на численних архівних джерелах. Найбільша кількість неопублікованих матеріалів була виявлена у Центральному державному історичному архіві України у місті Львові (далі – ЦДІАУ у м. Львові), Державному архіві Львівської області (далі – ДАЛО) та Архіві нових актів (далі –АНА) у Варшаві.

Вагому роль у роботі відіграли документи, що зберігаються в ЦДІАУ у м. Львові. Зокрема фонд 717 (“Польське коло у Віденському парламенті”), фонд 146“Галицьке намісництво”), фонд 211 (“Польська ліквідаційна комісія”), фонд 212 (“Правляча комісія для Галичини, Цєшинської Сілезії, Гірської Орави та Спижу у місті Львові”), фонд 213 (“Тимчасовий урядуючий комітет”), фонд 214 (“Генеральний делегат уряду”), фонд 583 (“ПНР м. Перемишля”), фонд 770 (“Тимчасовий відділ самоврядування”).

Надзвичайно цінними для дослідження виявилися документи з фондів ДАЛО. Найбільша кількість використаних матеріалів належить до фонду 257“Товариство вивчення оборони Львова та південно-східних воєводств”).Чимало матеріалів щодо формування польської адміністрації на території Галичини було знайдено у фонді № (“Львівське воєводське управління”) ДАЛО.

Значний масив джерел, використаних у дисертації, походить з АНА у Варшаві. У фонді під назвою “Колекція документів, які стосуються історії відносин Польщі з Литвою, Білорусією та Україною” міститься велика кількість різноманітних документів, які дають змогу дослідити відносини між польською владою та українськими політиками в Галичині протягом 1918–1923 рр. та проаналізувати ставлення польської політичної еліти до українського національного руху в цей період.

Важливу інформацію почерпнуто з тогочасних періодичних видань: польських газет “Ґазета Львовска”, “Кур’єр Львовскі”, “Ґазета вєчорна”, “Ґазета поранна”, “Побудка”, “Вєк Нови”, “Дзєннік Людови”, “Кур’єр повшехни” та українських “Діло”, “Громадський голос”, “Громадська думка”.

Особливе місце в дослідженні належить спогадам, які можна поділити на дві групи: спогади військових і цивільних мешканців Львова. До першої групи слід віднести роботу керівника польських військових підрозділів у Львові Ч. Мончинського “Львівські бої” M№czyсski Cz. Boje lwowskie. Czкњc I. Oswobodzenie Lwowa (1-24 listopada). – T. 1-2. – Warszawa, 1921. , А. Деблессема Deblessem A. Wspomnienia z prac i walk o polskoњж Stanisіawowa: ze specjalnym podkresleniem akcji P. O. W. z czasow 1918-1920. – Stanisіawуw, 1934., Б. Рої Roja B. Legendy i fakty. – Warszawa, 1931. До другої групи належать спогади С. Орського Orski S. W zachodniej “republice” ukraiсskiej. – Lwуw, 1922., Ф. Крисяка Krysiak F. Z dni grozy we Lwуwie. – Rzeszуw, 2003., В. Вітоса Witos W. Moje wspomnienia. – Warszawa, 1990. та ін.

Наявний обсяг джерел, на нашу думку, є достатнім для висвітлення проблеми суспільно-політичного життя польського населення Східної Галичини в 1918-1923 рр.

Другий розділ “Польсько-українське протистояння в Галичині 1918-1919 рр.” присвячено розгляду проблеми складних польсько-українських взаємин у Східній Галичині в період розпаду поліетнічних імперій та творення нових національних держав в Центрально-Східній Європі в 1918-1919 рр.

У підрозділі 2.1. “Польський національний рух на завершальній стадії Першої світової війни” досліджено причини, передумови та початки радикалізації польського національного руху на теренах Галичини.

Впродовж багатовікової колонізації та полонізації місцевого населення в Галичині сформувалася чисельна польська спільнота, яка зуміла посісти ключові позиції в суспільно-політичному та економічному житті краю. Польська політична еліта вважала цей край частиною “історичної Польщі” та не визнавала права на самовизначення галицьких українців. До Першої світової війни жодна з політичних польських партій краю не виступала із закликами виходу Галичини зі складу Австро-Угорщини.

З вибухом світового конфлікту галицькі політичні діячі почали покладати великі надії на відновлення Польської держави за допомогою Четверного союзу шляхом утворення Австро-Польської унії під скипетром Габсбурґів. Сподівання цих польських політиків зазнали краху на завершальній стадії Першої світової війни, коли Центральні держави під впливом важкої ситуації на фронтах змушені були підписати 9 лютого 1918 р. у Брест-Литовському мирний договір з представниками Української Народної Республіки. Таємний додаток до цієї угоди передбачав включення до складу Української республіки земель Холмщини і Підляшшя та поділ Галичини на українську та польську частини.

Польське суспільство та політикум із обуренням сприйняли цю подію. Усі польські партії краю об’єднали свої зусилля задля денонсації таємного додатку до Брест-Литовського мирного договору від 9 лютого 1918 р. Внаслідок цього Відень змушений був погодитися на польські вимоги, проте польські політики та суспільство остаточно відмовилися від орієнтації на Четверний союз у відбудові польської держави.

У підрозділі 2.2. “Польське населення Галичини та українсько-польська війна 1918-1919 рр.” простежено реакцію польського суспільства та політикуму на проголошення в листопаді 1918 р. Західно-Української Народної Республіки та подій українсько-польської війни 1918-1919 рр.

Восени 1918 р. стало цілком зрозуміло, що Австро-Угорщина та її союзники по Четверному союзові вийдуть з Першої світової війни переможеними. Лідери польського політичного руху оголосили, що землі Східної Галичини мають увійти до складу відновленої Польської держави. Наприкінці жовтня 1918 р. у Кракові з представників польських політичних партій було утворено Польську ліквідаційну комісію. У ніч на 1 листопада 1918 р. українські військові частини захопили ключові об’єкти в столиці краю. Відозвою від 1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада проголосила створення держави на українських землях колишньої Австро-Угорщини. Дії українців викликали спротив з боку польського населення. З перших днів листопада 1918 р. у Львові розгорнулися бойові дії між українськими й польськими військовими підрозділами. Проте столиця Галичини виявилась винятком, оскільки польське населення не виступило зі зброєю в руках проти української влади, відчуваючи свою незахищеність перед обличчям повної переваги українців. Встановлення української влади на теренах Східної Галичини було цілковитою несподіванкою для польської еліти та суспільства, котрі недооцінювали український національний рух, вважаючи його лише “австрійською інтригою”, а українців сприймали як масу неосвіченого селянства. Події 1 листопада 1918 р. та українсько-польська війна засвідчили хибність таких уявлень.

У підрозділі 2.3. “Образ українців та української влади у громадянській думці польської меншини Галичини періоду польсько-української війни 1918-1919 рр.” з’ясовано передумови та наслідки формування негативного образу українців та української влади в середовищі польського суспільства Галичини в 1918-1919 рр.

Образ українців, що сформувався в середовищі польського населення Галичини в 1918-1919 рр., був виразно негативним. Насамперед, це було зумовлено розгортанням польсько-української війни, яка призвела до значних людських втрат, гострих соціальних та економічних проблем. З іншого боку, чималих зусиль доклали польські ендеки, ведучи активну пропаганду з метою дискредитувати український національний рух. Проте джерела негативного сприйняття українців сягають ХІХ ст., а подекуди – ще глибше. Першопричина ж формування цих стереотипів завжди лежала в запеклому протистоянні польського та українського національних рухів на території Галичини.

Крім негативного образу українців, у тогочасному польському суспільстві поширеним було критичне сприйняття українських властей. Польська спільнота Галичини вороже поставилась до зовсім чужої їм української влади. Будь-яка співпраця з нею розцінювалась як зрада польських національних інтересів. У відповідь на це українська влада проводила політику тиску на місцевих поляків – обшуки, захоплення закладників, інтернування, арешти, які лише збільшували напругу. У результаті утвердилось негативне сприйняття української влади серед поляків. Ці стереотипи ще більше посилили польсько-український антагонізм у Галичині, зменшивши шанси на порозуміння.

Розділ 3 “Формування польських органів влади в Галичини (осінь 1918 – літо 1919 рр.)” висвітлює передумови, причини, умови та перебіг створення польських органів влади в Галичині протягом осені 1918 – літа 1919 рр.

У підрозділі 3.1. “Перші локальні органи польської влади на території Галичини (осінь-зима 1918 р.)” виявлено проблеми, що виникли при створенні перших польських органів влади на території Галичини наприкінці 1918 р. Упродовж осені-зими 1918 р. на території Галичини виникли локальні органи польської цивільної влади – Польська рада Цєшинської князівства, Перемишльська національна рада, Польська ліквідаційна комісія, Тимчасовий урядуючий комітет. Основним завданням, яке ставили перед собою згадані вище інституції, було забезпечити інтеграцію підконтрольних їм теренів до складу відновленої Польщі та налагодження діяльності нового польського адміністративного апарату. Іншою важливою проблемою, що постала на той момент перед польською місцевою владою, були збройні конфлікти: польсько-український у Східній Галичині та польсько-чехословацький на терені Цєшина. Саме польські політики на місцях за відсутності загальнопольських органів влади були змушені керувати формуванням польських військових відділів та вести переговори з українською та чеською сторонами. Відносини між місцевими польськими органами влади не були гармонійними. Доволі часто траплялися конфлікти через розподіл повноважень.

Підрозділ 3.2. “Створення та діяльність польських цивільних органів влади в Галичині (зима-літо 1919 р.)” присвячений створенню та діяльності польських цивільних органів влади в Галичині протягом 1919 р.

На початку 1919 р. в Галичині склалося фактичне двовладдя. Західну частину краю контролювала Польська ліквідаційна комісія, а в Східній – на чолі польської адміністрації стояв Тимчасовий урядуючий комітет. Така ситуація була надзвичайно загрозливою для поляків в умовах українсько-польської війни 1918-1919 рр. Під тиском цих обставин члени Польської ліквідаційної комісії та Тимчасового урядуючого комітету розпочали переговори про об’єднання. У результаті цього 10 січня 1919 р. було утворено Правлячу комісію для Галичини, Цєшинської Сілезії, Гірської Орави та Спижу у місті Львові. Нормативною базою для діяльності комісії став Статут, ухвалений урядом у Варшаві в січні 1919 р. Проте Правлячий комітет не проіснував довго. На зміну йому варшавська Рада міністрів запропонувала уряд Генерального делегата уряду в Галичині.

На кінець літа 1919 р. в Галичині сформувалася система тимчасових органів влади, яка проіснувала до грудня 1920 р. На чолі виконавчої влади стояв Генеральний делегат уряду, який зосереджував у своїх руках функції колишнього намісника краю та Крайового виділу. У нижній ланці адміністрації були посилені права старост та війтів у повітах. Генеральний делегат уряду зумів відновити діяльність чиновницького апарату в повітах та підготував владу провінції до злиття в єдиній польську системі влади та адміністрації Польської Республіки.

У четвертому розділі “Утвердження польської влади в Галичині в 1919-1923 рр.” аналізується процес зміцнення польської влади на території Галичини в 1919-1923 рр.

Підрозділ 4.1. “Завершення формування польської адміністрації в Галичині (1919–1922 рр.)” присвячено аналізу завершального етапу формування польської адміністрації в Галичині в 1919-1922 рр.

У липні 1919 р. польські підрозділи окупували всю Галичину. В краї розпочалася розбудова польської цивільної адміністрації. Влітку 1919 р. польська влада взялася за розробку плану остаточної інкорпорації Галичини до складу Польщі. При цьому польські політики не погодилися, щоб у провінції збереглася стара адміністративна модель, оскільки на той момент у складі польської держави опинилися великі території, заселені українцями, білорусами, литовцями та німцями. Існування Галичини як єдиної адміністративної одиниці могло послужити прецедентом для інших національних меншин, які б могли зініціювати створення власних автономних областей у складі ІІ Речі Посполитої. Через це польські правлячі кола запровадили у провінції загальнопольську адміністрацію.

Упродовж 1919-1922 рр. у Галичині завершилося формування польської адміністрації. Край був поділений на воєводства на чолі з воєводами, яким було надано широкі повноваження. Цей період ознаменувався посиленням виконавчих органів влади та обмеженням місцевого самоврядування. За цих обставин польські політики не зважали на прагнення українців до автономії та провадили жорстку централізаторську політику.

Підрозділ 4.2. “Громадська думка польського населення Галичини у 1920-1922 рр.” висвітлює динаміку громадської думки польського населення Галичини у 1920-1922 рр.

За період 1920-1922 рр. громадську думку Східної Галичини найбільше цікавила політична та економічна ситуація в краї та в цілій Польщі.

Протягом 1921 р. польське суспільство Галичини найбільш турбувалося питанням мирних переговорів з більшовиками в Ризі, оскільки від визначення кордонів залежала доля державної приналежності східних “Кресів”, а отже й місцевих поляків. Українське та єврейське населення в той час не виявило бажання інтегруватися в польську державу, тому це питання широко обговорювалося й у середовищі польських політиків та інтелектуалів. Широкий резонанс викликала міжнародна боротьба за плебісцит у Сілезії. У 1922 р. головною проблемою, яку жваво обговорювали в усіх прошарках польського суспільства Галичини, були підготовка і вибори до Сейму та Сенату, що відбулися 5 листопада того ж року, а також міжпартійна боротьба, пов’язана з ними. Початок 20-х рр. ХХ ст. ознаменувався кризою в економіці Польщі, яка торкнулася найширші верстви населення, а тому й активно обговорювалася в середовищі польської спільноти Галичини.

У підрозділі 4.3. “Польська влада та український національний рух у Галичині в 1919-1923 рр.” з’ясовано відносини між польською адміністрацією краю та українським національним рухом в 1919-1923 рр.

Ставлення польської влади до українського національного руху в 1919-1923 рр. випливало з внутрішніх та зовнішніх передумов. До них відносилися, насамперед, міжнаціональні відносини у Східній Галичині та міжнародна ситуація, що склалася в регіоні після завершення Першої світової війни.

Період 1919-1923 рр. позначений невдачею спроб досягти порозуміння між польською владою та українськими політиками й населенням. Перша – здебільшого вважала український національний рух “австрійською інтригою”, покликаною підірвати зсередини польську державу. Водночас у Варшаві були впевнені, що достатньо інтернувати декількох провідних українських політичних діячів, закрити культурні та господарські товариства і українське питання відразу зійде з порядку денного. Своєю чергою українські політики надалі сподівалися, що під впливом країн Антанти та США Польща буде змушена визнати українську державу на цих теренах. Тому у цей період ні з польського, ні з українського боку не було зроблено реальних кроків для залагодження українсько-польського протиборства в Галичині, віднайдення площини для можливого компромісу, який би враховував інтереси як польської, так і української сторони, хоча такі перспективи відкривалися в напрямку надання автономії західноукраїнським землям в складі Польської Республіки.

За підсумками проведеного дослідження на захист виносяться наступні висновки:

- у результаті проведеного аналізу доведено, що поставлена проблема не знайшла належного висвітлення в українській історіографії, причому як у радянській та діаспорній, так і в сучасній; у польській історіографії ця тема також залишилася недостатньо вивченою, що спричиняє необхідність вивчення поставленої у дисертації проблеми. Джерельна база дослідження дозволяє заповнити прогалини в історії польської меншини Галичини та належним чином висвітлити проблему формування польської адміністрації в Галичині та суспільно-політичні настрої польського населення;

- досліджено стан польського національного руху на завершальній стадії Першої світової війни. Упродовж весни-літа 1918 р. в середовищі польської спільноти Східної Галичини відбулася зміна у політичних настроях і орієнтаціях. Більшість польських політиків почувалися зрадженими Віднем через Брестський мирний договір, укладений між Україною та Четверним союзом. Події 1918 р. стали переломним етапом для польської політичної еліти. Після них вони усвідомили потребу об’єднатися задля відбудови “великої” Польської держави в кордонах 1772 р. та визнали безперспективними подальші сподівання на Відень;

- простежено ставлення польського населення Галичини до подій українсько-польської війни 1918-1919 рр., яке мало значний вплив на розвиток національних взаємин у регіоні протягом міжвоєнного періоду. Ключова роль у цьому відношенні належала настроям та діям польських мешканців Львова впродовж вищезгаданого конфлікту. Польські політики та населення столиці краю були цілком заскочені звісткою про захоплення українцями влади. Цим можна пояснити відсутність з їхнього боку масового збройного опору в перші дні листопада 1918 р. Виключення становили нечисельні групи офіцерів, студентів та гімназистів, що зуміли організувати збройний опір та навіть перейшли у наступ у боях з українськими військовими підрозділами. В подальшому це протиборство стало основою міфів про “львівських орлят”;

- розкрито процес формування образу українців та української влади у громадській думці польського населення Галичини в 1918-1919 рр. Події польсько-української війни 1918-1919 рр. мали вагомий вплив на формування негативних образів української влади та українців серед польського населення Галичини. Визначальна роль у цьому процесі належала польській львівській пресі, політикам ендецького табору, стереотипам з попереднього періоду та життєвому досвіду поляків, які опинилися на території ЗУНР;

- проаналізовано перебіг формування польських органів влади в Східній Галичині протягом 1918-1919 рр. Упродовж цього періоду в краї відбувся процес переходу від декількох центрів влади до єдиного – Генерального делегата уряду, що сконцентрував у своїх руках функції намісника і Крайового виділу. Водночас польська влада не погоджувалася навіть на обмежені автономні права краю, бажаючи цілковитої і беззастережної інкорпорації Галичини до складу ІІ Речі Посполитої;

- розглянуто заключну фазу утвердження польської влади в Галичині 1919-1923 рр. У цей період розпорядженням Ради міністрів Польщі в краї було утворено другий рівень адміністрації (воєводства). Замість виконавчих структур намісництва було створено воєводське управління, яке складалося з відділів. А із запровадженням посади воєводи та створенням воєводського управління в Галичині були остаточно ліквідовані рештки автономії, влада в краї перейшла під цілковитий контроль Варшави, а ліквідація Крайового виділу та Сейму значно обмежили повноваження місцевого самоврядування;

- досліджено взаємини між польською владою та українським національним рухом. Польський політикум дотримувався думки, що будь-яка політична діяльність українського населення скеровується ворогами Польщі та має за мету послаблення ІІ Речі Посполитої. Це звело нанівець всі спроби порозуміння між обома сторонами та ще більш посилило національні суперечності в Галичині.

Основні результати дослідження викладені у наступних публікаціях, які надруковані у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, а саме:

1. Клок В. І. Формування і діяльність польських органів влади у Східній Галичині (січень-березень 1919 р.) Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2006. – Випуск Х. – С. 426-435;

2. Клок В. І. Польська спільнота Східної Галичини і Брестський мир 1918 р. Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. – Львів, 2006. – Випуск 8. – Частина 2. – С. 242-250;

3. Клок В. І. Формування польських органів влади у Східній Галичині (листопад-грудень 1918 р.) Наукові записки національного університету “Острозька академія”. Історичні наука. – Острог, 2007. – Випуск 8. – С. .

4. Клок В. І. Польське населення Східної Галичини та українсько-польська війна 1918-1919 рр. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки. – Київ, 2006. – Випуск 16. – С. .

АНОТАЦІЯ

Клок В. І. Суспільно-політичне становище польського населення Східної Галичини (1918-1923 рр.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – всесвітня історія. – Львівський національний університет імені Івана Франка.

У дисертації досліджено суспільно-політичне життя польського населення Східної Галичини у 1918-1923 рр. З’ясовано, що радикалізація польського політичного руху на завершальній стадії Першої світової війни в Галичині була зумовлена українсько-австрійськими домовленостями в Брест-Литовському 9 лютого 1918 р. Після цих подій польська політична еліта усвідомила потребу об’єднатися задля відбудови “великої” Польської держави в кордонах 1772 р. та визнали безперспективними подальші сподівання на Відень. Простежено формування польської громадської думки щодо українців, української влади та подій українсько-польської війни 1918-1919 рр. Показано процес формування польської адміністрації в Галичині в 1918-1923 рр. та етапи інкорпорації краю в склад ІІ Речі Посполитої. З’ясовано основні суспільно-політичні проблеми, що хвилювали польське населення Галичини в 1919-1923 рр. Досліджено відносини між польською владою та українським національним рухом .

Ключові слова: польське суспільство, польська влада, адміністрація, політичні партії, громадська думка, Галичина, Польща, Львів.

Annotation

Klok V.I. Social and political position of Polish population in Eastern Halychyna (years 1918-1923). – Manuscript.

Dissertation for obtaining of the scientific degree of candidate of historic sciences by speciality 07.00.02. – Universal history. – The Ivan Franko Lviv National University.

In the present dissertation the social and political life of Polish population in Eastern Halychyna during the years 1918-1923 had been analysed. Therefore, it was determined that radicalization processes of Polish political movement at the final stage of the First World war in Halychyna was caused by Ukrainian and Austrian agreements, concluded in Brest-Lytovskyy on February 9, 1918. After these events the Polish political elite became aware of necessity of joining up for the purpose of reconstruction of “great” Polish state within the borders, valid in the year 1772, and admitted further expectancies for Vienna to be hopeless. Forming of Polish political opinion concerning Ukrainians, Ukrainian authorities and events of Ukrainian-Polish war during 1918-1919 had been retraced. The process of the Polish administration establishing in Halychyna in the years 1919-1923 and stages of the Second Polish Republic incorporation had been elucidated. Besides, principal social and political issues, troubling Polish population in Halychyna in the years 1919-1923, had been ascertained. Consequently, relationship between the Polish authorities and Ukrainian national movement had been investigated.

Key words: Polish society, Polish authorities, administration, political parties, public opinion, Halychyna, Poland, Lviv.

АННОТАЦИЯ

Клок В.И. Общественно-политическое положение польского населения Восточной Галичины (1918-1923 гг.) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – всемирная история. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко.

В диссертации исследована общественно-политическая жизнь польского населения Восточной Галичины в 1918-1923 гг. Анализ историографии проблемы свидетельствует о недостаточности освещения темы как в отечественных, так и заграничных исследованиях, что указывает на актуальность поставленной проблемы и необходимость её изучения.

Выяснено, что радикализация польского политического движения на завершающей стадии Первой мировой войны в Галичине была обусловлена украинско-австрийскими договорённостями в Брест-Литовском 9 февраля 1918 г. После этих событий польская политическая элита осознала необходимость объединиться ради восстановления “великого” Польского государства в границах 1772 г. и признали бесперспективными дальнейшие надежды на Вену. Показано отношение польского населения Галичины к провозглашению в ноябре 1918 г. Западно-Украинской Народной Республики. Исследованы взаимоотношения польского населения Восточной Галичины с украинскими властями на протяжении 1918-1919 гг. Прослежено формирование польского гражданского мнения относительно украинцев, украинской власти и событий украинско-польской войны 1918-1919 гг. Изучены причины и последствия генезиса негативных образов украинцев и украинской власти в среде польского населения края. Показан процесс формирования польской администрации в Галичине в 1918-1923 гг. и этапы инкорпорации края в состав ІІ Речи Посполитой. Рассмотрено формирование первых локальных польских органов власти на протяжении осени-зимы 1918 г. Выяснены основные общественно-политические проблемы, волновавшие польское население Галичины в 1919-1923 гг. Исследованы отношения между польской властью и украинским национальным движением.

Ключевые слова: польское общество, польская власть, администрация, политические партии,