ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

ЛАПУШКІНА НАТАЛІЯ ПАВЛІВНА

УДК [821.161.2 – 3.09 +

929 Божко] (043)

ПРОЗА САВИ БОЖКА В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

20-30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ:

ІСТОРИЧНА КОНЦЕПЦІЯ, ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ

10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Галич Олександр Андрійович,

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Заверталюк Нінель Іванівна,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української літератури

кандидат філологічних наук, доцент

Сиротенко Валерій Павлович,

Краматорський економіко-гуманітарний інститут,

завідувач кафедри слов’янської філології

Захист відбудеться 23 квітня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий 14 березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Гноєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історія літератури не повинна мати інформаційних прогалин, бо в такому випадку предмет її вивчення буде частковим, неповним, навіть уривчастим. Повернення до літературного процесу значної кількості письменників, чия творчість замовчувалась або негативно оцінювалась упродовж десятиліть, ставить перед сучасними дослідниками надзвичайно складні завдання концептуального переосмислення творчого доробку митців з позиції об’єктивного історизму. Тому особливої актуальності набула нині потреба сучасного прочитання та кваліфікованого аналізу художніх творів письменників, які працювали за умов тоталітарної системи.

Ретельного переосмислення, неупередженого аналізу з урахуванням глибоких суперечностей епохи потребує і творчість Сави Захаровича Божка – письменника не першорядного, проте досить помітного в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст. Він з тієї когорти митців, завдяки яким визрівало й формувалось явище, що його було визнано „національним художнім відродженням”, і яким на собі довелося відчути страшні прояви конфлікту „митець і влада”, потрапивши до числа репресованих письменників. Дослідження творчого доробку Сави Божка покликане не лише розширити розуміння літературного процесу 20-30-х рр. Воно сприятиме створенню правдивого образу письменника, розширить уявлення про своєрідність прози (зокрема на історичну тему) означеної доби, закономірності поступу епічного світовідбиття, специфіку інших процесів, що відбувались у тогочасному українському суспільстві та впливали на розвиток літератури.

Аналіз творів Сави Божка здійснюється з урахуванням загальнотеоретичних аспектів жанрової природи історичної прози. Відповідно до визначених принципів історизму здійснено спробу з’ясувати особливості історичної концепції письменника, визначити жанрову специфіку його творів.

Потреба цілісного вивчення життя, прозового й публіцистичного доробку письменника визначається такими чинниками, як розуміння своєрідності літературного процесу 20-х – початку 30-х років, необхідність в інтерпретації текстів на основі традиційних і новітніх літературознавчих підходів, відсутність аналітико-синтетичного дослідження творчості Сави Божка. Зазначені вище проблеми, тривала обмеженість уявлення про життя та творчий доробок письменника зумовили вибір теми та її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з проблематикою наукового напрямку кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка “Слобожанщина: літературний вимір” (№ 0103U003608 від 7.04.03).

Мета дисертаційної роботи – здійснити системний аналіз прози Сави Божка з урахуванням оригінальності його епічного таланту та в контексті національно-світоглядних і стильових особливостей сучасної йому конкретно-історичної доби; на підставі літературного доробку митця та загальнотеоретичних досліджень з’ясувати самобутність його творчого стилю; висвітлити основні риси естетичної реалізації концепції історизму митця.

Розкриття поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- простежити основні віхи життєвого шляху, генезис та естетичну природу художнього мислення Сави Божка;

- осмислити проблематику прози письменника на історичну тему у зв’язку з суспільно-історичними обставинами, особливостями літературного процесу України;

- з’ясувати жанрову своєрідність прози митця;

- здійснити контекстуальний аналіз прози письменника в єдності змісту й форми;

- визначити специфічні риси історіософських поглядів С. Божка, авторську концепцію художньо-історичного твору;

- обґрунтувати місце та роль історичних творів митця в жанровому різноманітті української літератури.

Об’єктом роботи є художня проза С. Божка на історичну тематику. Крім літературних творів, у дослідженні використано матеріали періодики 20-30-х рр. XX ст. – публіцистичні та літературно-критичні статті митця, архівні документи.

Предметом дисертації є художня концепція історії Сави Божка та особливості її реалізації в його історичній прозі та публіцистиці, текстовий аналіз прози письменника, розгляд її жанрової своєрідності.

Методи дослідження. У роботі поєднуються системний, культурно-історичний, біографічний, герменевтичний та порівняльно-історичний методи наукового аналізу текстів. Використано прийоми проблемно-тематичного аналізу.

Наукова новизна роботи. Дисертація є першою в українському літературознавстві спробою цілісного аналізу прозової спадщини Сави Божка в контексті літературного процесу 20-30-х рр. ХХ ст. У ній простежено формування світоглядних позицій митця, виявлено літературні впливи, що позначилися на індивідуальній творчій манері письменника, комплексно розглянуто розвиток його історичних поглядів, аналітично осмислено своєрідність історичної прози С. Божка, художні пошуки та їх втілення, зв’язки між окремими творами. Визначено характер історизму прози письменника, жанрові особливості його творів, специфіку образотворення, моделі характеротворення, виявлено співвіднесеність між документальною достовірністю та домислом в художній інтерпретації прозаїка. Уперше у зв’язку з аналізом проблематики з’ясовуються історіософські позиції С. Божка.

Теоретичне і практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсу історії української літератури XX століття, при написанні підручників та посібників з української літератури (у тому числі літератури рідного краю кількох регіонів) для вищих навчальних закладів і загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів; також для підготовки спецкурсів, присвячених питанням літературного процесу 20-30-х років ХХ ст. і розвитку жанру історичного роману. Теоретична цінність роботи в тому, що висвітлені положення про жанрову специфіку прози С. Божка, її історичну та історіософську складові є певним внеском здобувача до подальшого теоретичного осмислення поетики історичної прози 20-30-х років.

Апробація результатів дисертації. Основні положення реферованого дослідження було викладено в доповідях на щорічних наукових конференціях Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка “Слобожанщина: літературний вимір” (2005-2007), на Всеукраїнських та Міжнародних наукових конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005, 2006), Всеукраїнська наукова конференція “Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів” (Луганськ, 2006), ІХ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2007), Всеукраїнська наукова конференція “Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2007), ІV Всеукраїнська наукова конференція “Документалістика початку ХХІ століття: проблеми теорії та історії” (Луганськ, 2007). Дисертаційна робота обговорена на засіданні кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях, 3 з яких – у наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та бібліографії (259 найменувань на 19 сторінках). Повний обсяг основного тексту роботи складає 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну та методи дослідження, сформульовано мету і завдання, предмет та об’єкт дисертації, коротко охарактеризовано її структуру, розкрито практичне значення роботи. Подано інформацію про апробацію та публікації результатів досліджень.

Перший розділ “Творчість Сави Божка в літературознавчому дискурсі” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Життєвий і творчий шлях Сави Божка в оцінці літературознавства та критики” з’ясовано, що доробок письменника неодноразово ставав предметом наукових студій. Критичні розвідки, присвячені історичній прозі Сави Божка, характеризуються нерівномірністю дослідницького інтересу. Їх умовно можна поділити на два періоди: у часи виходу його творів (до арешту) – 20-ті – поч. 30-х років та вже після реабілітації в 60-х роках. Остаточним поверненням письменника до літературного процесу та посиленням інтересу критики до нього як особистості можна вважати останні десятиліття ХХ ст. У цей час були перевидані окремі твори митця (“В степах” ,“Над колискою Запоріжжя”); з’явився ряд статей, заміток, нарисів літературознавчого, критичного та краєзнавчого характеру, в яких розглядалася творчість прозаїка. У своїх мемуарах цілі розділи присвятили Саві Божку Т. Масенко, Г. Костюк, В. Минко, О. Кундзіч. У працях, в яких піднімалося питання біографії письменника, було представлено багато нових фактів, виправлено помилки та недомовки, з’ясовано зв’язок С. Божка принаймні з чотирма регіонами, де його зараховують до письменників рідного краю, – Донеччиною, Дніпропетровщиною, Харківщиною, Херсонщиною. З усього масиву публікацій варто виділити розвідки О. Голобородька, Я. Голобородька, В. Заремби, В. Оліфіренка, М. Пудли. Але аналіз різного роду праць, присвячених постаті Сави Божка, довів, що цілісне дослідження творчої особистості цього письменника, журналіста, громадського діяча на сьогоднішній день відсутнє.

У підрозділі 1.2. “Методологія дослідження” відзначено, що методологічною основою дисертації є системно-описовий підхід до вивчення проблемно-тематичної та жанрової специфіки на теоретико-раціональному рівні. А також принцип історизму та об’єктивності розгляду художнього висвітлення явищ минулого в прозі С. Божка. Особливості та вибір методів у даній роботі продиктовані різноаспектністю наукового об’єкта та специфікою художніх явищ. Для характеристики літературного процесу 20-30-х років, окреслення основних творчих пріоритетів Сави Божка та розгляду його творчого надбання використано метод системно-цілісного аналізу в єдності з історичним та порівняльно-описовим. У другому розділі переважають соціально- та культурно-історичний методи. Це зумовлено потребою об’єктивного поцінування явищ літературного життя та їхньої специфіки у зв’язку з конкретним досвідом історії. Важливу роль серед дослідницьких методів при цьому відіграє біографічний, який застосовується в літературознавстві як тлумачення літератури крізь призму біографії та особистості письменника. У третьому та четвертому розділах, які присвячені безпосередньому аналізові прози письменника, домінують системний та порівняльно-історичний методи, частково застосовуються також елементи естетичного, герменевтичного та структурно-семіотичного методів. У своїй єдності вони допомагають розглянути художню форму творів С. Божка як цілісну структуру, визначити традиційність і новаторство його прози.

Підрозділ 1.3. “Теоретичні проблеми історичної прози” присвячений з’ясуванню важливих питань історизму художнього мислення, жанрової специфіки, жанрової класифікації історичної прози, трансформації історичної правди в художню, межі використання вигадки та домислу, історичної концепції письменника.

З огляду на обрану тему дослідження важливими в загальнотеоретичному плані стали спеціальні праці з проблем розвитку історичної прози Л. Александрової, С. Андрусів, Н. Бернадської, З. Голубєвої, В. Дончика, М. Ільницького, Б. Мельничука, С. Петрова, В. Оскоцького, М. Сиротюка, І. Скачкова та ін. Взято до уваги також роздуми класиків української літератури ХІХ ст. про історичний роман (П. Куліша, І.  Франка), погляди яких позначилися на творчості письменників початку ХХ ст. Одне з ключових місць у дисертації належить поняттю “історична концепція”, яке розуміємо передусім як власну естетичну концепцію художньої творчості письменника, яка, проте, зіставляється із загальними поглядами на концепцію історизму, що почали формуватися в новій українській літературі ще у 20-х рр. ХХ ст. Тому в ширшому розумінні в дисертації осмислено систему поглядів, викладену з наміром уникнення логічних суперечностей у тлумаченні поняття історизму в українській літературі першої половини ХХ століття. Спираючись на концепції провідних літературознавців, виділяємо основоположні принципи історизму зазначеного періоду: переосмислення історичного знання, дискусія з романтичною традицією; домінування документалізму, який поступово розширюється через призму філософії та фольклору; пропорційність у введенні до тексту вигаданих та історичних подій, постатей; зображення суспільного життя та індивідуального буття людей у їхній зумовленості часом.

Опрацювання літератури з порушених проблем дало можливість визначити пріоритетні теоретичні позиції дослідження теми. Підтримуємо думки науковців про такі специфічні риси історичного реалістичного твору: зображення минувшини, наявність часової дистанції, документальність основи, історична достовірність подій і осіб, використання вигадки та домислу, які не заперечують історичності зображеного у творі.

Другий розділ дисертації “Формування світоглядних позицій С. З. Божка в контексті доби” структурно поділяється на три підрозділи. Підрозділ 2.1. “Провідні тенденції розвитку літератури 20-30-х років” покликаний розкрити особливості літературно-мистецького життя в Україні у 20-х – поч. 30-х рр. з метою розуміння обставин, які мали вплив на формування світоглядних позицій та вироблення стилю митця.

Досліджений період називають Українським Відродженням у літературі, характеризуючи його як надзвичайно бурхливий, яскравий і в той же час дуже складний і трагічний час. Друга половина 20-х рр., зазначають історики літератури, відзначилася активним розвитком художньої прози, розширенням її тематичних та жанрових меж, тяжінням письменників до “великих” прозових форм. Тематично ж література віддавала перевагу відображенню сучасності, хоча подекуди саме з цього періоду починає спостерігатися зацікавленість історичною тематикою (у творах “пожовтневого часу” він був зовсім відсутній). Крім того, якщо говорити про 20-ті роки, коли ідеологічний тиск на літературу ще не набрав загрозливих форм, то досить часто проявляються риси вільнодумства, оригінальних позицій та новаторських підходів не тільки у творах митців, що внутрішньо не прийняли нового ладу, а й у тих, що ввійшли в літературу як пролетарські письменники. Вони теж хотіли бачити Україну вільною та розвинутою, але на комуністичних засадах. Скажімо, М. Хвильовий, М. Куліш, Остап Вишня (також і С. Божко) починали свою творчість зі щирою вірою в ідеї соціалістичної революції.

Суттєвий вплив на письменників означеного періоду мала літературна дискусія 1925-1928-х рр. ЇЇ важливість виходила далеко за межі літературних справ, адже досить швидко це змагання в літературних формах і стилях переросло в дискусію про долю нації. Усі українські літорганізації (не тільки ВАПЛІТЕ, а й ВУСПП та “Плуг”) прагнули зміцнити суто національний елемент у культурному житті, виразити національну ідентичність. Це бажання означити та ствердити відчуття нової ідентичності об’єднало всіх письменників. Оцінюючи діяльність найбільш масової в літературному процесі 20-х років спілки “Плуг”, доходимо висновку, що, незважаючи на всі недоліки в програмі та роботі об’єднання, не можна вдаватися до однозначного осуду, звинувачуючи всіх його членів у примітивізмі та антихудожності.

У підрозділі 2.2. “Місце Сави Божка в літературно-мистецькому житті України 20-30-х років ХХ ст.” висвітлено головні етапи життєвої та творчої біографії митця, визначено його внесок в організацію літературного процесу в Харкові, Херсоні, Кам’янці-Подільському.

Сава Божко увійшов у літературу на початку 20-х років, незабаром ставши членом Спілки селянських письменників України “Плуг”. Уже в 1922 р. видав три історичних нариси: “Козаччина”, “Хмельниччина” і ”Гетьманщина”, перший з яких було надруковано канадським видавництвом “Пролеткульт” у місті Вінніпег. С. Божко виявив себе і здібним журналістом, організатором преси на Україні (створив у Кам’янці-Подільському газету, відкрив філію “Плуга”). Цей найбільш яскравий період життя Сави Божка висвітлено в мемуарах Т. Масенка, Г. Костюка, спогадах О. Кундзіча тощо. З “Хронік” журналу “Плуг” та періодичної преси довідуємося про літературознавчу та журналістську діяльність Сави Божка в Харкові та за його межами. Він активно друкується в багатьох провідних періодичних виданнях того часу. Вивчаючи літературне життя столиці, працює над “Історією “Плуга” для книжки “Спілка “Плуг” за чотири роки”, періодично виступає з рецензіями на художні твори своїх сучасників, бере участь у літературній дискусії 1925-1928 років. Цікавиться історією, культурою та фольклором Сходу та Півдня України, виступає в пресі зі статтями пізнавального характеру. Одночасно збирає матеріали для роману “В степах”, перша частина якого виходить у 1927 році. Повністю ж роман побачив світ у 1930 році, одержавши схвальні відгуки з боку критиків та літературознавців.

Із посиленням репресій на Україні на початку 30-х рр. Сава Божко виїздить до Херсону, де продовжує літературну діяльність: пише вірші, створює поему “Полтавки”, працює над наступними частинами “В степах”, завершує роман “До моря” (1936). Але через нову серію арештів останній так і залишився ненадрукованим, доля його невідома. Самого письменника заарештовують 27 червня 1938 року і засуджують на 5 років ув’язнення у таборах м. Ухта. Його книги вилучають як малоцінні, націоналістичні, ворожі. Трагізм долі письменника полягає не лише в тому, що він був репресований тоталітарним режимом сталінської епохи. Відбувши 4 роки концтаборів на Півночі та відвоювавши на фронтах Другої світової війни, С. Божко повернувся в суспільство нереабілітованим, а значить, приреченим на гоніння. Виснажений морально й фізично, позбавлений підтримки, письменник помирає в 1947 році.

У підрозділі 2.3. “Історична концепція Сави Божка: світоглядний аспект” розглядається становлення письменника як людини й митця, визначаються особливості історичної концепції, втіленої у його творчості. Основою для вивчення історичних поглядів С. Божка є його твори, історико-публіцистичні статті, спогади сучасників, офіційні документи, які розкривають складні внутрішньополітичні умови, що в них формувався і розвивався світогляд письменника.

На утвердження історичного погляду письменника на дійсність суттєво вплинули захоплення літературою, фольклором, історією України; загальне культурне піднесення, знайомство та товаришування з Остапом Вишнею, В. Сосюрою, Т. Масенком, С. Пилипенком, Г. Епіком. Власне, у період 20-30-х років майже повністю окреслилося коло людей і явищ, які вплинули на формування світогляду С. Божка. Уже на цьому етапі громадської та літературної діяльності письменника можна відзначити такі його світоглядні риси: український патріотизм, ідеї просвітництва, принциповість у відстоюванні мовного питання, проблема інтелігенції та народу.

Своє покликання С. Божко бачив у правдивому відтворенні історії, пробудженні історичної пам’яті народу, проведенні культурно-просвітницької роботи. Сенсом діяльності та творчості письменника стає тема “народу”, а її усвідомлення та інтерпретація у творах – важливим чинником соціальної складової світогляду митця. Дотримуючись антиромантичних поглядів (заперечення ідеалізації минулого, важливості ідей інтуїтивного знання), письменник схилявся до думки, що життя слід зображувати таким, “яким воно реально було, і яким воно реально є”, неідеалізованим. На основі аналізу прози Сави Божка припускаємо, що провідним для письменника був реалістичний підхід у зображенні історії, адже основним для нього в інтерпретації історичних подій стають об’єктивність та художнє узагальнення життєвих явищ і людських характерів. Розкриття соціальної, національно-державницької та естетичної складових світогляду митця доводить, що С. Божко не був пасивним послідовником постулатів епохи, а виробив свій оригінальний стиль, зумів зайняти належне місце в історії української літератури 20-30-х років. Становлення історичних позицій С. Божка, на нашу думку, відбувалося в руслі національного піднесення 20-х років ХХ ст. та посилення уваги до історичного минулого на початку 30-х.

Третій розділ “Творчі пошуки С. Божка в малій прозі та публіцистиці” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Рання історико-публіцистична проза: становлення індивідуального творчого стилю митця” з’ясовуємо, що центральним об’єктом зображення в малій прозі Сави Божка є історичне минуле України та окремих її регіонів, переважно Сходу та Півдня. Першими прозовими спробами С. Божка стали нариси про Запорізьку Січ – “Козаччина”, “Хмельниччина”, “Гетьманщина”, де письменник зображує провідні етапи українського національно-визвольного руху. Ці невеличкі історичні книжечки не претендують на художню довершеність, проте дають уявлення про формування історичних поглядів письменника, його вміння працювати з історичним матеріалом.

Першу спробу перетворити історичний матеріал на художній твір було здійснено Савою Божком у 1925 році, коли він видав історичну повість “Над колискою Запоріжжя”. Вона мала успіх у читача, отримала ряд позитивних рецензій та відгуків, хоч як один із перших творів молодої української літератури на історичну тему не була позбавлена певних вад (недостовірність деяких історичних фактів, осучаснення історії). Цю повість С. Божка зараховуємо до історико-художніх творів (за класифікацією С. Андрусів), адже в ній у співвідношенні документа й вигадки переважає вигадка. Крім того, вагоме місце у творі посідають фольклорні мотиви, присутній елемент пригодництва. Поряд з романом “В степах” вона продовжує жити в сучасній літературі, увійшовши до збірника “Заклятий козак”, укладеного О. Мишаничем у 1994 році. Ще одним твором, що його можна віднести до малої прози письменника, стає художньо-публіцистичний нарис “Українська Шампань”. Він являє собою своєрідну історію районів на лівому березі низового Дніпра.

Працюючи над історичними творами, Сава Божко особливої уваги надавав змалюванню епохи, події, вчинку, а не конкретній історичній особистості, вважаючи, що “повість чи роман буде історичним лише тоді, коли в художній формі змальовуватиме господарські та громадсько-політичні процеси. Саму історію ми розглядаємо не як шерег царів чи гетьманів, а як прояв та продукт їхніх індивідуальних вчинків”1. Відповідно до такого розуміння письменник уважно відтворює атмосферу часу, намагається передати складності та суперечності життя суспільства, звертається до традицій і побуту народу. Ранні твори частково виявляють характерні риси індивідуального стилю Сави Божка: поєднання реалістичного й романтичного світобачення, проекція на сучасність, використання фольклорних елементів, послаблена увага до індивідуалізації персонажів тощо.

У підрозділі 3.2. “Провідні мотиви публіцистики Сави Божка” вперше зібрано й проаналізовано значну частину публіцистики письменника, з’ясовано, що вона посідає важливе місце в його доробку, адже через неї письменник прийшов до літератури взагалі та історичної прози зокрема. Значну вагу для дослідження мають статті письменника про творчі задуми, труднощі та успіхи в їх реалізації. Для розуміння специфіки літератури 20-30-х років становлять інтерес і статті С. Божка, пов’язані з літературною дискусією, літературно-критичні відгуки. Аналіз мотивів публіцистики Сави Божка показав, що вона відповідає загальним уявленням про особливості публіцистики 20-30-х років, проте виділяється із загального потоку інтересом автора до історії та культури України. Історичні ж мотиви, які й стали провідними у творчості митця, свідчать про те, що його непокоїла доля малої батьківщини, історичне минуле якої стало невід’ємною складовою життя та творчості письменника. Наскрізною думкою, що лунає чи не з кожної праці С. Божка, є переконання, що саме через пізнання рідного (краю, мови, традицій) можна повернути втрачену історичну пам’ять.

1Божко С. Микола Горбань “Козак і воєвода” – історична повість // Плуг. – 1930. – № 2. – С. .

Четвертий розділ “Поетика історичного роману “В степах” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 4.1. “Жанрова природа роману С. Божка“В степах” шляхом різновекторного аналізу доходимо висновку, що роман “В степах” має немало структурних особливостей, які так чи інакше впливають на його жанрові характеристики, зумовлюють синкретичність і до певної міри еволюційність жанрових ознак. Спираючись на класифікацію С. Андрусів, зараховуємо роман “В степах” до художньо-історичних творів, адже в ньому переважають вигадка та домисел, але надзвичайно важливе місце посідає історична фактографія – документ та власні авторські пошуки. Історичний характер твору посилюється ретроспекціями, екскурсами персонажів у недалеке та більш віддалене минуле. У зв’язку з дискусією, що виникла з приводу історичності твору, з’ясовуємо відповідність роману Сави Божка уявленням науковців про історичний роман. У результаті аналізу виявляємо, що фабульно-сюжетний час роману вбирає події кількох десятиліть – від часів скасування кріпацтва й до подій революції 1905-го р. в Донбасі. Його персонажі постійно здійснюють екскурс у недавні та більш віддалені часи, що й дало підстави говорити про історичний характер твору. Вихідною позицією С. Божка у відображенні історії стало синхронне перебування автора в пережитому та тому, що відбувається в його творах. Це стало можливим завдяки масштабності авторської точки зору, що суттєво вплинуло на історизм художнього мислення письменника.

Жанрову особливість твору С. Божка відзначає синкретичність використаних автором елементів виробничого, політичного, соціального, етнографічного, інтимного та полемічного романів. У структурі твору письменник поєднує складові соціально-побутового та історико-революційного романів; засоби публіцистичності та белетризації, для нього характерні ліричне й автобіографічне начала. У романі “простежуються риси етнографічної та етнокультурної розвідки, історичного дослідження, родинної оповіді, культурологічної студії, ліричної драми, психологічної новели, дискусійного діалогу, документальної історії, економічного огляду, гротескної сатири, художньо-публіцистичного нарису”1.

Виділяється роман і своєрідністю побудови оповіді, адже в ньому об’єднуються в єдину романну структуру невеличкі життєві історії, новели, оповідання, картини та епізоди з життя села та міста. Це забезпечує досягнення найбільшої напруженості у змалюванні подій, динамічності розповіді, відчуття постійного руху та неминучих змін у

1Голобородько Я.Ю. Епічність прози Сави Божка // Голобородько Я.Ю. Хронологія слова: Письменники українського півдня: Навчальний посібник. – Херсон: Олді-плюс, 2001. – С. 124.

житті й свідомості героїв. Завдяки такій жанровій та композиційній неоднорідності роману, кожна новела, оповідання чи історія, маючи самостійне значення, вносить свою частку в розгортання епічного сюжету. Така складна структура свідчить про глибоке осмислення прозаїком дійсності, уміння вкласти ідею та розмаїття подій у великий за розміром твір так, щоб у читача залишалося цілісне враження.

Складна структура та широта охоплення подій давали підстави критикам говорити про те, що роман “В степах” був першою спробою роману-епопеї в літературі 20-30-х рр. ХХ століття. Властиві роману “В степах” проблемно-тематичні та жанрово-стильові особливості, прагнення відобразити долю народу в переломний історичний час дозволяють проводити паралелі з романами “Діти Чумацького Шляху” Д. Гуменної, “Селяни” П. Рєзникова, “Таврією” О. Гончара.

У підрозділі 4.2. “Історична концепція автора, її художня інтерпретація” з’ясовано, що роман “В степах” виразно позначений творчою індивідуальністю автора.

Введення до твору широкого масиву історичного матеріалу вимагає порушення питання про співвідношення історичної та художньої правд у відтворенні історичної епохи, постатей, у трактуванні історичних конфліктів. Що ж до критеріїв визначення історизму роману Сави Божка, то спираємося на позиції літературознавця М. Ільницького. Дослідник вважає, що рівень історизму “визначається не тільки обізнаністю автора з тими подіями і процесами, які стали об’єктом його художнього зображення, а й новизною їх прочитання, глибиною осмислення”1.

Історичну правду С. Божко трансформує в правду художню у відповідності із загальним замислом роману та власними світоглядними позиціями. Художня історична концепція автора характеризується такими рисами: насиченість історичним матеріалом, панорамність, історично й художньо правдиве осмислення минулого, поліпроблемність, тематична розгалуженість, наявність елементів історіософії, адекватний погляд на історико-духовні та етнокультурні питання тощо. Художня ж реалізація міри “історизму” в романі випливає з авторської концепції історії, характерною рисою якої є проекція минулого на сучасність. Письменник намагався осягнути існуюче становище, шукаючи відповіді в минулому; прагнув до конкретно-історичного пізнання та зображення тогочасної дійсності. Але поряд з намаганнями правдиво відтворити минуле, С. Божко спробував також віднайти причини складного становища в Україні, осмислити історичне життя народу, тому порушує широкий спектр проблем. Він із чималою ерудицією художньо відтворює економічні

1Ільницький М.М. Людина в історії. – К.: Дніпро, 1989. – С.68.

та суспільні колізії боротьби між землевласниками та гірничопромисловцями, висуває проблеми захисту прав людини та власності, війни, прогресу та освіти, відсутності необхідних правових законів, за яких можливий нормальний розвиток промисловості та сільського господарства, сім’ї та морального вибору тощо.

У пошуках відповідей на болючі питання про долю України С. Божко подекуди вдається до осмислення історіософських питань, які залишилися непоміченими дослідниками 30-х рр. ХХ століття. На перший план в історіософії Сави Божка виходить драма (трагедія) історичного розвитку, інтуїтивне, естетичне переживання долі народу, гуманістичні проблеми. Важливими є також тлумачення буремної доби, революційного хаосу, національного характеру як основи самореалізації та розвитку нації, превалювання у світогляді пересічного українця матеріального над духовним, інтелектуальної обмеженості маси, послабленого, знівельованого розуміння українцями своєї національної приналежності.

У підрозділі 4.3. “Система образів та особливості характеротворення в романі” здійснено спробу простежити новаторське та традиційне в змалюванні образів та творенні характерів у романі “В степах”.

В історичному романі Сави Божка переважно художньо змодифіковані класичні для української літератури характерологічні типи. Герої роману виражають свій час, його прикметні риси й закономірності, що детермінуються конкретно-історичними обставинами. Розмірковуючи над сенсом життя, письменник примушує читача захоплюватися прекрасним і не відвертатися від потворного, приймати життя таким, яким воно є. Тому його персонажі не завжди зрозумілі до кінця, можна не погоджуватися з їхніми вчинками, можна їх засуджувати, але важко залишатися байдужими до них. І в осмисленні суспільних подій, і в характеротворенні прозаїк не надто приховував свої симпатії чи антипатії, але, незважаючи на це, йому вдалося досягти певної рельєфності зображуваного, уникнути прісної одновимірності й дидактизму. Серед основних характеротвірних чинників можна виділити такі: авторська характеристика, що здебільшого доповнює домінуючий сюжетний спосіб зображення персонажів, використання засобів зовнішньої та внутрішньої мови, детермінованість конкретно-історичними обставинами, увага до соціального генезису характеру, його типізація.

Концепція людини в романі представлена неоднозначно й позначена в таких вимірах: психологічному, соціальному, ментальному. Сава Божко прагне звернути увагу на формування героїв як певних соціальних типів, як постатей певної соціальної ідеології, і разом з тим виділяє незмінні константи їх (героїв) ментальності, пов’язані з власною культурою, певними етнічними особливостями. Автор акцентує увагу на питаннях моральної кризи суспільства й людини. Звідси виникає необхідність у розкритті складних внутрішніх якостей ключових героїв, щоб через них показати загальний стан українського народу в переломний історичний час. Письменник розглядає героїв у русі, осмислює різні характери в гострих психологічних, соціальних, світоглядних конфліктах, які породила доба. Так Сава Божко змальовує Кирила Руденка, Уляну, Генріха Наймана, які є наскрізними героями роману.

Аналіз образної системи роману С. Божка дозволяє зробити висновки про наявність авторського підходу в зображенні персонажів у контексті доби. До того ж письменник прагне не просто “вигадати героїв, а примусити їх жити”1.

У підрозділі 4.4. “Міфологема степу в художньому просторі твору” доводиться виняткова роль образу степу в художній структурі роману, його багатогранність і поліфункціональність. Степ як архетипний український символ виходить за межі простого фону подій чи звичайного пейзажу, сягаючи символіко-національного та міфологічного виміру, геоетнічної та геофілософської реальності. Степ у творі не стільки пейзажне тло, на якому розгортаються події, скільки жива й одухотворена стихія, у зображенні якої відбилося пантеїстичне світовідчуття автора. З погляду філософського, у романі два головних герої – степ і людина. Через глибокі й змістовні описи природи в романі проглядається поняття історіософії, оскільки ліричний герой Сави Божка мислить, залучаючи категорії давноминулого, сьогоденного й прийдешнього часів. Степ у романі став тією часопросторовою реалією, яка не тільки сприяє розкриттю основних проблем, а й значно посилює ідейно-емоційний вплив змісту, одночасно демонструючи й підкреслюючи ряд стильових домінант.

Керуючись позиціями теорії О. Пашник, простежуємо кореляцію універсалії степу з міфологемами неба, вітру, моря, ночі та ін. Наповнюючи образ степу глибоким філософським змістом, антропоморфними властивостями, надаючи йому роль одного з головних героїв, Сава Божко фактично переосмислює традиційну фольклорно-літературну модель степу, багато в чому виступаючи новатором.

Підрозділ 4.5. “Поетика вираження національної свідомості в романі “В степах” розкриває осмислення автором національних проблем, взаємопроникнення ліричного та епічного способів зображення дійсності, широту проблематики, пов’язаної із

1Божко С. Як я працюю над романом “В степах” // Молодой рабочий. – 1928. – № 111, 13 октября. – С. 3.

загальнонаціональними широкомасштабними питаннями, прагнення до правдивого показу життя на зламі століть.

У творі Сави Божка, що є романною панорамою українського буття ХІХ – поч. ХХ ст., зображено народне життя, відтворено ментальність народу, колорит національного життя й динаміку суспільних та психологічних тенденцій в Україні. Такий підхід до зображення дійсності можливий лише за умови тісного зв’язку автора з народом, розуміння національного як загальнолюдської домінанти, як системи цінностей, як органічного стану та внутрішньої самоідентифікації особистості, що уможливлює вибір такого художнього кута зору на українську дійсність, який надає твору рис самобутнього, яскравого й актуального явища в національній художній культурі. Роман С. Божка дозволяє простежити зміни в ментальності народу, порушити проблеми деформації національного характеру українця через показ процесів руйнування укладу життя селянина, посягання на свободу особистості; через відтворення конфлікту нового з віджилим, психологічні стани розчинення людського в масовій свідомості. Розкриваючи цю проблему, автор показує зміни на рівні системи духовності українця. Однією з центральних проблем твору постає зв’язок людини з історією, суспільством, природою.

“Висновки” узагальнюють результати дослідження.

Постать Сави Божка органічно вплітається в суперечливий літературний процес 20-30-х рр. ХХ століття. Його проза відбиває особливості доби, але й містить свої новаторські акценти. Творчу особистість Сави Божка характеризує історичний погляд на дійсність, незалежність та сміливість у поглядах, активна життєва та громадсько-літературна позиція. Він не залишився осторонь від ідейно-художніх змагань, виявив активну громадську позицію, був одним з організаторів літературно-мистецького життя України, підтримуючи позиції спілки “Плуг”. Дослідження життєвого та творчого шляху письменника, виявлення його світоглядних уявлень і насамперед соціальної, естетичної та національно-державної складових його світогляду дає можливість зробити висновок, що Сава Божко не був пасивним послідовником віянь епохи, а зумів посісти належне місце в історії літератури 20-30-х років. Варто зазначити, що С. Божко один з перших у 20-х роках ХХ ст. звернувся до художнього осмислення минулого. Історична проза митця стала помітним явищем в українському літературному розвої тих літ.

Аналіз художніх текстів дозволяє зробити висновок: історична концепція Сави Божка формувалася й увиразнювалася в динамічному процесі творчого становлення письменника, залежала від його світоглядних та естетичних настанов, з одного боку, і певною мірою відтворювала дух національного піднесення 20-х років ХХ ст., з іншого. Особливості історичного мислення письменника виявляємо в контексті проблематики, характерології, ментальних рис, історіософської складової, естетичних особливостей національного світогляду.

Найповніше історичні, історіософські та суспільно-політичні позиції автора знайшли своє відображення в романі “В степах”, який став не тільки головним твором життя письменника, але й вагомим здобутком української історичної прози 20-30-х рр. ХХ ст. “В степах” критики називали першим історичним романом в українській літературі радянського періоду. Відносимо його до зразків художньо-історичної прози. У творі гармонійно співвідносяться правда історична і правда художня, історичний факт і вимисел, автобіографічні елементи. Роман спирається на ґрунтовно вивчені автором документальні матеріали та історичні праці.

Розгалужена історична парадигма твору вимагає від автора осмислення широкого кола тем і проблем, об’єднаних у національній, соціальній, морально-етичній площинах. Проблемна сітка роману Сави Божка побудована на художньому осмисленні переломного моменту в українській історії, пов’язаного з руйнацією традиційного укладу життя, способу мислення, що врешті-решт вело до кардинальних змін у свідомості народу. Через проблемну сферу роману виявляється й історіософізм мислення прозаїка.

Однією з характерних ознак твору є поліперсонажність. Герої роману Божка – передусім суспільні особистості, поставлені в умови складних закономірностей переломного часу межі століть. Особливе місце в романі відводиться образу степу, що виступає своєрідною дійовою особою, на розвитку якої побудована дія твору, складає основу духовної та естетичної сутності письменницького світовідчуття.

У прозі та публіцистиці Сави Божка і на проблемному, і на жанровому рівнях відбилися ключові тенденції літературного процесу 20-30-х років ХХ ст. Проте письменник в силу своєї неординарності та творчої індивідуальності зумів виробити свій власний стиль, утвердити історичну концепцію та відійти від ідеологічних канонів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Лапушкіна Н. Пошуки в образній системі, особливості характеротворення в романі Сави Божка “В степах” // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2006. – № 15(10) вересень. – С. 86–93.

2. Лапушкіна Н. Жанрово-стильові домінанти історичної прози Сави Божка // Таїни художнього тексту: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С. 163–170.

3. Лапушкіна Н. Публіцистика Сави Божка // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – Ч. 2. – 2007. – № 22(138) листопад. – С. –212.

4. Лапушкіна Н. Роман С. Божка “В степах”. Жанрова специфіка // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Зб. наук. праць. – Вип. 22. – Ч. . – К.: Акцент, 2005. – С. 359–366.

5. Лапушкіна Н. Поетика національної свідомості та українська ментальність у романі Сави Божка “В степах” // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Зб. наук. праць. – Вип. 24. – Ч. 2. – К.: Акцент, 2006. – С. 593–598.

6. Лапушкіна Н. Своєрідність інтерпретації образу степу в історичному романі Сави Божка “В степах” // Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів: Зб. наук. праць. – Вип. ІV. – Луганськ: ТОВ “Промдрук”, 2006. – С. 56–62.

7. Лапушкіна Н. Постать Сави Божка в літературно-публіцистичному житті України І половини ХХ століття // Слобожанщина: літературний вимір: Зб. наук. праць. – Вип. ІV. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – С. –28.

8. Лапушкіна Н. Рання історико-публіцистична проза Сави Божка // Слобожанщина: літературний вимір. Матеріали V Всеукраїнської наукової конференції. 9 лютого 2007 р. – Вип. V. – Луганськ: СПД Рєзников В.С., 2007. – С. 109–115.

АНОТАЦІЯ

Лапушкіна Н.П. Проза Сави Божка в літературному процесі 20-30-х років ХХ століття: історична концепція, жанрові особливості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню прози Сави Божка у зв’язку із суспільно-історичними обставинами, особливостями літературного процесу 20-30-х років ХХ ст. Робота є першою спробою узагальненого осмислення своєрідності історичної прози та публіцистики митця. Шляхом комплексного