КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Литвинська Світлана Віталіївна

УДК 82.2 "19"(477)

ДРАМАТУРГІЯ ОЛЕКСІЯ КОЛОМІЙЦЯ:

ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА

10.01.01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, професор

Гаєвська Надія Марківна, Інститут філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри новітньої української літератури

Офіційні опоненти : доктор філологічних наук, професор

Дем’янівська Людмила Семенівна,

пенсіонер;

кандидат філологічних наук

Калинчук Алла Миколаївна,

Інститут літератури

ім. Т. Г. Шевченка НАН України,

науковий співробітник відділу шевченкознавства

Захист відбудеться „21” березня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці

ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано „18 ” лютого 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Л. О. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість О. Коломійця належить до помітних явищ українського літературного процесу 60–80-х років ХХ століття і характеризується оригінальністю новаторського пошуку в драматургічному жанрі.

Мистецький доробок О. Коломійця аналізувався літературознавством і театральною критикою другої половини ХХ ст. (Д. Вакуленко, С. Веселка, Й. Кисельов, Н. Кузякіна, М. Наєнко, Т. Свербилова, А. Спиридонова, Л. Уколова, Н. Шейко-Медведєва, Д. Шлапак та ін.). Критика 1960–1980-х років хоч і підпорядковувалася завданням теорії соцреалізму, але зауважувала нешаблонну, незвичайну манеру креативності О. Коломійця, постійний сюжетний і жанровий пошук, схвалювала розроблення автором проблеми становлення молодої людини, а також глибокий ліризм й інтимну відвертість його творів.

Так, прагнення О. Коломійця знехтувати панівними на той час радянськими стереотипами у зображенні дійсності, знайти і втілити у життя не плакатний, а цілісний, психологічно-виразний образ героя-сучасника відзначала з погляду уже ослаблених еклектичних прескрипцій (радянсько-партійних догматів) дослідниця Д. Вакуленко, вона характеризувала О. Коломійця як самобутнього і талановитого митця, акцентуючи увагу на його поглибленому інтересі до соціально-етичних основ буття народу, до тонких відтінків морального почуття, проникнення у психологію сучасної людини.

С. Веселка вказувала на емоційні та психологічні чинники сюжетики драм О. Коломійця і особливо на його талант сатирика, неординарність у дослідженнях актуальних суспільних проблем, у сміливому розкритті особистого ставлення до них.

Своєрідність і нестандартність драматичної форми п’єс О. Коломійця визнали А. Спиридонова і Л. Уколова. На їхню думку, використання драматургом кінематографічних прийомів, зокрема монтажу, сприяє стрункості, єдності, цілісності композиції його творів.

Н. Медведєва зазначила, що О. Коломієць увійшов в українську драматургію з конкретним естетичним ідеалом особистості і суспільства, з неприйняттям дрібних тем побутовості, з прагненням до створення колоритної, багатомірної картини життя, і безперечним досягненням письменника названа послідовна прихильність до театру інтелектуального, поетичного.

Про особливості драматургічних творів О. Коломійця, про їхню сценічність, про втілене в п’єсах бажання драматурга творити своїх персонажів (оновлені образи героїв-сучасників) реальними і цілісними

особистостями писали режисери театрів В. Биковець, В. Лизогуб, В. Неллі, М. Равицький та ін.

Одночасно йшлося про певні прорахунки, зумовлені надмірним конструюванням й умоглядністю п’єс, що подеколи було цілком слушно. Але іноді критика набувала надміру негативного характеру, заперечуючи вдале і нове. Наприклад, під тиском тодішніх партійних постулатів автора комедії „Фараони” [О. Коломійця] критик Й. Кисельов звинуватив у натуралістичності, старомодності стилістичних засобів, певній прямолінійності, а надто у невиправданому запозиченні сюжету комедії „Лісістрата” Арістофана. Також у рецензії, опублікованій в часописі „Театр” № 1 за 1962 рік, комедія „Фараони” визначалася як „проба пера” і теж гостро критикувалася. Її авторка Н. Смолицька закидала О. Коломійцеві наслідування „теорії безконфліктності”, наполягаючи на необхідності відобразити у творі досягнення соціалістично-комуністичного будівництва.

О. Коломієць (з 1981 до 1987 року очолював творче об’єднання драматургії Київської організації Спілки письменників України) зазнавав постійних обмежень від тоталітарної системи і жорсткої цензури. Кожен його драматичний твір уважно перечитувався і часто по декілька разів повертався авторові на „доопрацювання”. Так, у п’єсі „За дев’ятим порогом” офіційною критикою було виявлено націоналістичне звучання й помилкове висвітлення історії запорозького козацтва. Думка О. Коломійця про згубний вплив на якість художнього твору образів-схем героїв виробничої драми викликала різку критику секретаря правління СП СРСР А. Салинського.

На сучасному етапі такі науковці, як Г. Дорош, Н. Корнієнко, А. Кравченко, М. Кудрявцев, С. Хороб, звертаються до художнього доробку О. Коломійця, але висвітлюють лише окремі аспекти його творчості.

Так, Г. Дорош, аналізуючи українську драматургію 70–80-х років ХХ століття, визнала, що найбільшою мірою володів жанровою формою ліричної драми у 70-х роках саме О. Коломієць. Про творчу ініціативу, пошук нових схем і засобів поетики, зумисне ускладнення драматичного конфлікту незвичайними переходами й сюжетною варіативністю у п’єсах О. Коломійця говорить С. Хороб. М. Кудрявцев визнає талант драматурга художньо передавати драматизм і трагізм людських доль у вирі соціальних бур і потрясінь, морально-психологічні колізії у житті різних поколінь.

Проте не всі сучасні дослідники відгукуються однозначно про творчий доробок О.Коломійця. Чимало негацій висловлюють на його адресу І.Зборовець,  Н.Корнієнко, Р.Коломієць,  Л.Танюк. Так,  Н.Корнієнко вважає

драматургію О. Коломійця відверто вторинною, аутсайдерською, інфантильною, інколи – претензійною.

Ставлення до драматургічної спадщини талановитого українського письменника О. Коломійця неоднозначне, можливо, і через те, що її дещо фрагментарно вивчено. Отже, є потреба розглянути творчість О. Коломійця як самобутнє явище української культури, дати узагальнений неупереджений аналіз його мистецького доробку з позиції сучасного посттоталітарного розвитку літературознавства, історії, філософії. Поза сумнівом, наявні літературознавчі, критичні розвідки, статті, наукові коментарі зберігають своє значення, однак сьогодні вони вже не можуть вважатися об’єктивними й вичерпними, адже складні проблеми художнього відображення дійсності за часів ідеологічної заангажованості, коли нав’язувалася думка про право на існування мистецтва тільки в дусі соціалістичного реалізму, трактувалися одноплощинно. Відтак, очевидна потреба сучасного об’єктивного, всебічного, неупередженого аналізу мистецького доробку драматурга, в якому відобразились головні тенденції і напрями не лише української, але й тодішньої всесоюзної та деякі новітні пошуки загальноєвропейської драматургії 60–80-х років ХХ століття. Дослідження творчості українського драматурга О. Коломійця дає багатий матеріал для розуміння художніх можливостей, закономірностей та напрямів розвитку драматургії як роду літератури.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена:

- потребою в сучасних наукових розвідках, у яких було б узагальнено особливості художньої індивідуальності О. Коломійця (на рівні напряму, стилю, жанру, мовностильових ознак – поетики, а також проблемно-тематичного комплексу драм, ідейних настанов творчості митця) та компетентної ідентифікації його місця в літературному процесі другої половини ХХ століття;

- відсутністю інтерпретації пізніх п’єс („Двоє дивляться кіно”, „Святі грішниці”, „Завтра – Помпея”, „Чистилище”), епістолярної спадщини та архівних матеріалів О. Коломійця, які не були ще об’єктом дослідження літературознавчої критики;

- недостатньою вивченістю більшої частини художнього масиву драматургії митця з погляду її художньої динаміки;

- необхідністю об’єктивно й адекватно оцінити з позицій сьогодення творчість О. Коломійця, окреслити її художньо-естетичні й світоглядно-філософські параметри без ідеологічних викривлень й упереджень, запропонувати цілісний і докладний аналіз його літературної спадщини та визначити її реальне місце в літературно-драматургічному процесі.

Наукова новизна роботи. Вперше з урахуванням спорадичного досвіду попередньої науково-критичної рецепції здійснено цілісне дослідження творчості О. Коломійця (драматургічні твори, спогади, інтерв’ю в пресі, мемуаристика, епістолярій, архів творчого доробку), комплексно проаналізовано тематику і проблематику творів драматурга, осмислено їхню жанрову специфіку, провідні засоби образо- та характеротворення, оригінальність архітектоніки п’єс, виокремлено елементи модерністської стилістики в драматургії митця. Охарактеризовано різні види конфліктів і способи творення сюжетних колізій, прокоментовано використання психологічних прийомів, ліричного та епічного начал, проаналізовано функції позавербальних елементів у досліджених драматургічних текстах

У дисертації з неупереджених позицій переосмислено наявні літературознавчі версії, висвітлено специфіку відтворення драматургом внутрішнього світу героїв. Визначено, що творча спадщина драматурга маркована гуманістичним пафосом і спрямована на протидію тиранії, на духовне й національне відродження українського народу, зокрема української молоді. Проаналізовано особливості творчої манери митця і з’ясовано домінанту художнього стилю творчості – реалізм і тяжіння до синтезу поетичного, ліричного, романтичного струменів. Визнано, що О. Коломієць використовував у творах нехарактерні для соцреалізму ознаки – монтаж і стильовий синтетизм – і своєю творчістю сприяв оновленню української драматургії, був активним драматургом-новатором, який своїм творчим пошуком розхитував канони соціалістичного реалізму, гідно продовжуючи культурні традиції українського народу та світового мистецтва.

Уперше введено в науковий обіг матеріали з архіву О. Коломійця, що зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України, бібліотеки Національної спілки письменників України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема та базові положення дисертації корелюють з проблематикою наукової роботи кафедри новітньої української літератури (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженою на комплексних дослідженнях естетичних шукань новітнього українського письменства.

Метою дисертаційного дослідження є цілісний аналіз ідейно-естетичних особливостей творчої спадщини О. Коломійця у контексті

літературного процесу і світоглядно-творчих шукань другої половини ХХ століття.

Зазначена мета конкретизується у таких завданнях:

- проаналізувати соціокультурні умови, які вплинули на формування мистецької аксіології творчості О. Коломійця;

- дослідити творчий внесок митця в літературний процес 60–80-х років ХХ століття і дати цьому доробкові сучасну літературознавчу оцінку;

- визначити ідейно-світоглядні домінанти творчості письменника;

- подати цілісний аналіз художньої спадщини драматурга, розглянувши жанрову специфіку, засоби моделювання драматургічних конфліктів, прийоми сюжетотворення і характеротворення, оригінальність архітектоніки його п’єс;

- виокремити елементи реалізму, романтизму, модерністських напрямів драматургії О. Коломійця;

- довести новаторство драматургії О. Коломійця на рівні поетики і художньої структури п’єс, особливостей образної системи та хронотопу текстів.

Об’єктом дослідження є драматургічна спадщина О. Коломійця, а також його театрознавчий доробок (розвідки, інтерв’ю в пресі, епістолярій, чернетки творів) і режисерські поради щодо сценічної постановки його творів.

Предметом дослідження є тематико-проблемний діапазон, естетичні засади, жанрово-стильові особливості драматургії О. Коломійця в дискурсі художніх систем романтизму, класичного реалізму, модернізму.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані системно-естетичний та історико-культурний методи, а також метод комплексного текстуального аналізу, що дає можливість з’ясувати особливості художньо-стильової системи драматурга. Окремі прийоми текстової сегментації допомагають ґрунтовно і всебічно розкрити специфіку системи поетикальних рис драматургії О. Коломійця.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять теоретико-літературні, історико-літературні та філософські праці А. Анікста, А. Близнюка, Т. Бовсунівської, О. Бондаревої, Ю. Борева, Б. Брехта, Д. Вакуленко, В. Волькенштейна, Г.-В.-Ф. Гегеля, Т. Гундорової, Л. Дем’янівської, Ч. Добрева, В. Дончика, Б. Зінгермана, О. Клековкіна, Г. Клочека, А. Кравченка, Г.  Е. Лессінга, Л. Мороз, В. Працьовитого, В. Сахновського-Панкеєва, Г. Семенюка, І. Тена, Л. Уколової, Лесі Українки, М.Федя, І.Франка, В.Фролова, Є.Холодова, С.Хороба та ін.

Теоретичне значення роботи полягає у визначенні місця драматургічної спадщини О. Коломійця в контексті української літератури другої половини ХХ століття, у суттєвому доповненні новим матеріалом таких теоретико-літературних питань, як вироблення історико-теоретичної концепції розвитку української літератури зазначеного періоду, істотного доповнення чи й переосмислення результатів наявних досліджень, присвячених творчості цього митця.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсів історії української літератури, теорії літератури, історії культури, культурології, історії драматургії, спецкурсів та спецсемінарів з питань творчості драматурга в контексті його доби, поетики драматургії на філологічних факультетах педінститутів й університетів, театральних училищ та інститутів. Матеріали дисертації можуть бути використані під час написання пошукових досліджень (курсових, дипломних робіт), укладання посібників з історії й теорії літератури, зокрема драматургії, а також театру.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є персональною роботою, всі її результати отримані безпосередньо дисертантом.

Апробація і впровадження наукових положень дисертації. Ключові положення дисертації доповідалися на Науковій конференції „Володимир Винниченко: прозаїк, драматург, громадський діяч” (м. Київ, 26 жовтня 2000 р.); на Науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів „Філологія на межі століть” (м. Київ, 10 квітня 2001 р.); на Всеукраїнській науковій конференції „Український модернізм зі столітньої відстані” (м. Рівне, 26-27 квітня 2001 р.); на ІІІ Науково-технічній конференції „АВІА – 2001” (м. Київ, 25 квітня 2001 р.); на Науковій конференції „Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (м. Київ, 01 листопада 2001 р.); на ІV Міжнародній науково-практичній конференції „АВІА – 2002” (м. Київ, 23-25 квітня 2002 р.); на Науковій конференції „Творчість Юрія Яновського в контексті літературного процесу ХХ століття” (м. Київ, 26 листопада 2002 р.); на V Міжнародній науково-практичній конференції „АВІА – 2003” (секція: Гуманітарна освіта) (м. Київ, 23-25 квітня 2003 р.); на Міжвузівській науковій конференції „Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури” (м. Київ, 18 листопада 2004 р.); на VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи” (м. Київ, 16-18 березня 2005 р.); на VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (м. Київ, 29-31

березня 2006 р.); на Всеукраїнській науковій ювілейній конференції „Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка” (м. Київ, 02 листопада 2006 р.); на V Всеукраїнських щорічних науково-практичних читаннях „Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України”, присвячених Павлу Чубинському (м. Київ, 16 лютого 2007 р.); на VІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (м. Київ, 22-23 березня 2007 р.); на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених „Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (м. Київ, 11 квітня 2007 р.); на Міжнародній науковій конференції „Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (м. Київ, 24 жовтня 2007 р.); на Всеукраїнські науковій конференції „...Шляхом твоїх Голгот і слав, народе мій!..”: пам’яті репресованих письменників” (м. Київ, 01 листопада 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені в 14 публікаціях. З них 10 надруковані у виданнях, які визнані ВАК України як фахові.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків, списку використаних джерел (270 найменувань). Загальний обсяг – 192 сторінки, з них 174 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено проблематику дисертації, обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, проаналізовано стан висвітлення проблеми, визначено мету, завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, а також її методологічну основу, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості про її апробацію.

У першому розділі – „Творчість Олексія Коломійця на тлі його доби: традиції і новаторство” – висвітлюються суспільно-історичні, соціальні, морально-етичні умови, які впливали на становлення О. Коломійця як митця, аналізуються особливості художньої манери його творчості.

Підрозділ 1. . „Суперечності літературно-мистецького процесу кінця 50-х – початку 60-х рр. ХХ ст.” містить аналіз перехідного періоду в розвиткові української літератури 50-х – початку 60-х років ХХ століття.

У мистецькому середовищі початку 60-х років ХХ століття (а саме тоді відбувся драматургічний дебют О. Коломійця) спостерігався різкий дисонанс: з одного боку, декларувалися вимоги щодо оновлення

літературної і театральної діяльності, починалося семантичне зміщення ідеологічних домінант, піднесення загального ідейно-художнього, інтелектуально-філософського рівня в мистецтві, а з іншого – настійно заборонялося порушувати канони соцреалізму. Влада, відчувши цей дисонанс, вживає низку запобіжних самозберігальних заходів, зокрема започатковує різноманітні літературо- і театрознавчі дискусії, в яких провладна критика лише імітує реалізацію права митців на свободу творчості, оскільки вже у 1965–1966 роках посилюється ідеологічний тиск і починаються нові репресії, жертвами яких стали митці-шістдесятники, а також інші вільнодумці. Однак інновації в мистецькому середовищі продуктивно позначилися на творчості О. Коломійця, який увійшов у літературний процес цілісною сформованою особистістю і дебютував у драматургії в 1959–1961-у роках. Він у своїй творчості всіляко намагався дотримуватися опозиційного до офіційної критики напряму еволюції драматургії.

Підрозділ 1.2. „Мистецька аксіологія творчості Олексія Коломійця в контексті загальномистецьких зрушень часу (ІІ половина ХХ ст.)” присвячено розгляду творчості О. Коломійця у контексті складного суспільно-історичного та культурного руху постсталінського періоду, визначено фактори, які мали вирішальне значення для формування його художньої індивідуальності.

Розпочавши свій творчий шлях у драматургії соціально-побутовою комедією „Фараони”, О. Коломієць не тільки талановито продовжує художні традиції І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка, поновлює і модифікує прийоми бурлеску, травестії, водевілю, але й уперше загострює увагу на реальних проблемах суспільства. У річищі його творчого пошуку опинився досвід видатних вітчизняних та зарубіжних драматургів – як попередників, так і сучасників. Драматург скеровує свій погляд на нетрадиційну драму і – наскільки дозволяє цензура – вводить її елементи у свої п’єси. Уже в наступному своєму творі – драматичному памфлеті „Дванадцята година” (1961р.) – майстер сміливо використовує заборонені, „ворожі” прийоми монтажу, асоціативності мислення і намагається обійти імперативні прескрипції офіційної критики. О. Коломієць – перший драматург, який похитнув засади панування О. Корнійчука у вітчизняній драматургії.

Пошук засобів увиразненого втілення авторської концепції твору зумовив використання О. Коломійцем прийомів Б. Брехта, зокрема ефекту очуження.

Початок оновлення драматургії від соцреалізмівського канону і переорієнтації на людинознавчі теми констатують ліричні драми О. Коломійця („Чебрець пахне сонцем”, „Спасибі тобі, моє кохання”,

„Планета Сперанта”, „Горлиця”, „Одіссея в сім днів”, „Голубі олені”, „Кравцов”, „Срібна павутина”, „Камінь русина”). Драматург досліджує людину в морально-етичному аспекті, у сім’ї й колективі, у її шуканні вартісних життєвих орієнтирів, у переоцінці фальшивих цінностей, у намаганні осмислити свій внутрішній світ. Активне впровадження тенденцій ліризації, поетизації, епічності в драматургічні твори, а також поетичне світосприйняття дійсності й увиразнення його в ліродраматичній формі дає підстави для зіставлення художньої манери О. Коломійця з творчістю таких його сучасників, як Й. Друце, Мустай Карим, Ю. Марцинкявічюс.

Новаторство українського драматурга проявляється у сміливому експериментуванні з формою твору та засобами поетики. О. Коломієць модифікував жанри драми і комедії: соціально-побутова комедія („Фараони”), комедія-жарт з ознаками водевілю (жарт на 2 дії „Келих вина для адвоката”), притчово-алегорична драма-феєрія (притча про кохання і підступність „Срібна павутина”), соціально-сатирична комедія („Санітарний день”), драматичний памфлет („Дванадцята година – (репортаж з того світу)”), проблемно-соціальна драма („Прошу слова сьогодні”, „Перший гріх”, з хроніки життя Івана Савича „Злива”), ліро-психологічна драма („Де ж твоє сонце?” („Чебрець пахне сонцем”), лірична драма на 2 дії „Спасибі тобі, моє кохання”, „Планета Сперанта”, „Горлиця”, драматична повість на 2 дії „Одіссея в сім днів”, повість про кохання на 2 дії „Голубі олені”, повість про вірність на 2 дії „Кравцов”), соціально-психологічна драма (повість про сім’ю „Дикий Ангел”, сторінки буття „Убий лева”, п’єса-роздум „Двоє дивляться кіно”, повість про любов „Святі грішниці”, „За дев’ятим порогом”), драма з елементами притчі (народна дума „Камінь русина”).

Таким чином, для творчої манери О. Коломійця характерні різноманітність жанрових форм, стильовий синтетизм, поліфонічність дії, контамінація різних за часом сюжетних планів, поєднання у межах композиції драматичної та епічної манери.

У другому розділі – „Художнє новаторство Олексія Коломійця в українській комедіографії” – увагу акцентовано на спробах митця свідомо уникати ідеологічно-мистецьких догм соцреалізму в комедійному жанрі.

У підрозділі 2.1. „Художньо-стильові модифікації комедійного жанру в творчості Олексія Коломійця” критично аналізується стан української комедіографії 60-х – середини 80-х років ХХ століття і визначаються напрями творчого пошуку О. Коломійця. Констатується, що на початку 1960-х років процес розвитку комедіографії, як і мистецтва загалом, позначений ідеологічним тиском і цензурними обмеженнями. В цей період

з’явилася велика кількість комедійних п’єс, присвячених колгоспному життю і темі повоєнної відбудови. Проте ці комедії були схематичними, з однаковими сюжетними лініями, типовим набором персонажів і низьким рівнем творчої майстерності. Дисонансно на цьому тлі зазвучали лише дві нестандартні комедії – В. Минка „Не називаючи прізвищ” і О. Коломійця „Фараони”, які були позбавлені схематизму, а їхні герої діяли у реальних життєвих ситуаціях.

Соціально-побутова комедія „Фараони” стала першим драматургічним твором, яким дебютував О. Коломієць і який відразу вирізнився з великого масиву п’єс на селянську тематику реальною соціальною проблематикою, композиційністю, пройнятністю особливостями національної драматургічної спадщини. Але поряд із цим – і традиціями античної драми („Лісістрата” Арістофана). Доказами цього є побутова фактура п’єси, український національний колорит, жива народна мова і навіть унікальний український гумор. Матеріал п’єси як побутової комедії поєднується з легкою напівводевільною формою, з сатиричною спрямованістю змісту. Драматург не пішов протореним корнійчуківським шляхом колгоспної ідилії.

У комедії-жарті „Келих вина для адвоката” автор продовжив дослідження соціальних та морально-етичних проблем. У цій п’єсі він вперше вивів карикатурний образ чиновника-бюрократа. О. Коломієць по-новому змоделював елементи різних підвидів комедійного жанру, переосмислив техніку класичного водевілю, максимально використав прийоми художньої умовності та підвищеного романтичного мотиву. О. Коломієць використав популярні мотиви науково-технічних дослідів, відкриттів, чудернацьких машин часу тощо. Нереальні ситуації, в яких опиняються герої, він втілив, враховуючи свій життєвий досвід і традиції національної драматургії.

„Санітарний день” – це перша сатирична комедія О. Коломійця. У ній досліджується проблема боротьби зі збюрократілим чиновництвом та моральними вадами суспільства. Головними комедійними прийомами є контраст, карикатура, шарж, гіпербола. У композиційній будові твору наявні два кульмінаційні моменти і паралельні сюжетні лінії. Автором продемонстровано майстерне використання прийому комедії ситуацій – „двоплановості” діалогу.

У підрозділі 2.2. „Принципи творення сатиричних характерів” простежуються особливості творення драматургом сатиричних характерів у драмах „Злива”, „Двоє дивляться кіно” та комедіях „Келих вина для адвоката” і „Санітарний день”.

З 70-х років починають розвиватися інші драматургічні жанри, зокрема психологічна, лірична і проблемна соціальна драми. І у цих підвидах драми часто вкрапляються комедійні моменти, вводяться комедійні і навіть сатиричні персонажі, звучать дотепні вислови. О. Коломієць відповідально ставився до творення сатиричних образів, вони еволюціонували в його творах протягом багатьох років, все більше узагальнюючись. Це уможливило появу таких типів, як Когут, Дворовий, Клим Климович, Вільновідпущений та ін.

Отже, використання естетичних традицій класичної комедії, зокрема комедійної спадщини Арістофана, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя і І. Карпенка-Карого, не вияв епігонства. О. Коломієць звертався до багатого художнього досвіду минулого для того, щоб, спираючись на нього, створити цілком самостійні твори, втілити новий життєвий матеріал. Він створив комедійні п’єси різних жанрових модифікацій, наділив-ши їх доброзичливим гумором, дотепною усмішкою, веселим жартом, гіркою іронією та злою сатирою.

У третьому розділі – „Соціокультурний дискурс драматичних творів Олексія Коломійця” – розглянуто складний проблемно-тематичний комплекс і поетикальну специфіку його втілення в драматичних творах.

У підрозділі 3.1. „Своєрідність реалізації ліро-епічного начала в драматургії Олексія Коломійця” констатується позитивний вплив ліро-епічного начала на природу драми, досліджуються особливості проблематики й поетики ліро-психологічних та проблемно-соціальних драм О. Коломійця.

У п’єсі „Спасибі тобі, моє кохання” О. Коломієць конструює такий тип конфлікту, що ґрунтується на внутрішніх психологічних колізіях. Для моделювання образу головного персонажа п’єси – Роксани – важливі не стільки події, що відбуваються у її житті, а роздуми та рефлексії, породжені ними. Поглиблено роль ситуації у структурі твору. Сюжет побудовано з окремих ситуаційних моментів із життя головних героїв. Іноді ситуація деталізується через усамітнений монолог, вимовлений в атмосфері психологічної ізоляції від присутніх. Монологи героїв у драмі займають значне місце, вони процесуальні за своєю природою: у них відбувається мисленнєва дія процесів самопізнання і пізнання навколишнього світу. Суть і форма монологів драматичні, дієві, тому що матеріалізують зіткнення, суперечку з самим собою, з навколишнім порядком. Зримо відбувається процес розплутування „вузлів”, на які наштовхується людська свідомість. Концентрація думки експлікується в образності та метафоричності мови героїв.

Численні ремарки наближають п’єсу до форми, яка своєю структурою тяжіє до епічних жанрів. Розгорнутість, описовість, епічність, лаконізм, глибокий психологізм – це найважливіші ознаки ремарок О. Коломійця.

У п’єсах „Чебрець пахне сонцем”, „Прошу слова сьогодні”, „Перший гріх” автор заглиблюється у людське сумління і на основі контамінації реального з ліричним ще більше загострює моральні проблеми. Виробнича тематика цих творів слугувала лише тлом для розкриття реальних життєвих проблем і дослідження порухів людської душі, пропагування загальнолюдських цінностей та сформованих віками національних морально-етичних норм. Досліджувана морально-психологічна проблема свободи особистості тяжіє до рівня суспільних інтересів, до філософського узагальнення. Мотив „першого гріха” глибше розроблений О. Коломійцем у більшості його подальших творів, зокрема у п’єсах „Горлиця”, „Планета Сперанта”, „Срібна павутина”, „Злива”, „Святі грішниці” та ін.

У п’єсах на тему громадянської та Другої світової воєн („Горлиця”, „Планета Сперанта”, „Одіссея в сім днів”, „Голубі олені” і „Кравцов”) О. Коломієць досліджував людські долі, внутрішній світ своїх сучасників. Всупереч соцреалізмівському канону драматург використав модерністські засоби драматургічної поетики, зокрема різні види монтажних конструкцій.

У п’єсі О. Коломійця „Планета Сперанта” драматизм досягається нагнітанням напруженості та за допомогою характерів, які є драматичними самі по собі і розкриваються в конфліктних ситуаціях. Це одна з характерних рис драматичної поетики нової модерної драми, продов-ження традицій І. Дніпровського, М. Ірчана, І. Кочерги, М. Куліша, Я. Мамонтова. Звучання твору також посилює брехтівська концепція драматичного характеру – монтаж контрастних одна одній душевних якостей (страх й усвідомлення необхідності йти вперед), що збільшує вагу свідомої жертовності заради життя інших людей. Автор відобразив найважливішу ще з часів античної трагедії діалектику свободи і необхідності, діалектику вибору.

П’єси О. Коломійця „Горлиця”, „Голубі олені” і „Кравцов” мають ознаки романтичної драми, зокрема особливо важливого значення надається мотивові любові чистої, щирої, а також ідеї жінки як берегині цього палкого почуття і вищих моральних цінностей. Будова цих творів мозаїчна (окремі сценки, короткі епізоди, рядки з листів чи телеграм). Характери дійових осіб наділені художньою умовністю.

В останньому незавершеному творі („Завтра – Помпея”) також виявилось потужне устремління митця до експериментування. Драматург застосував прийом метамови: переніс реалії сучасної йому дійсності на

історичну основу. П’єса О. Коломійця „Завтра – Помпея” харак-теризується багаторівневістю і фрагментарністю сюжету, деієрархізованою системою дійових осіб, відсутністю часового й просторового розгортання подій, змішуванням жанрових форм, перенесенням уваги на мовлення дійових осіб.

Таким чином, для митця ліро-епічне начало стало засобом відображення і пізнання світу. У процесі творення п’єс драматурга цікавили шляхи досягнення можливості морального вибору, творення таких етично-психологiчних ситуацій, у яких повно виявлялася свобода вибору для його героїв, той комплекс об’єктивних і суб’єктивних обставин, які впливають на формування життєвої позиції персонажів.

У підрозділі 3.2. „Психологізм як домінанта у творчому доробку Олексія Коломійця” увагу зосереджено на використанні О. Коломійцем прийомів психологічного аналізу, замість яких у радянській літературі часто послуговувалися штампами і схемами. Психологізм властивий кожному творові драматурга, але найпотужніше виражений у психологічних драмах „Дикий Ангел”, „Двоє дивляться кіно”, „Святі грішниці”. У них найбільшою мірою наявне делікатне дослідження внутрішнього світу людини, апелювання до моральних й етичних законів суспільства, проблеми виховання молоді.

У п’єсі О. Коломійця „Святі грішниці” звучать філософські мотиви цінності людського життя, християнського вміння прощати образи. Автор застосував епічні прийоми: поширені ремарки, елементи розповіді, аудіовізуальні засоби оповіді (магнітофонні записи, картини художника, музичний супровід), алюзії. Але незважаючи на те, що діалоги підсилюють драматизм дії, створюють емоційну атмосферу, вони у цій драмі дещо послаблені, тому що персонажі нерідко заклопотані собою, відчужені у своїх переживаннях від оточення. Дійова особа навіть не чекає прямого відгуку від співрозмовника чи якоїсь реакції на свої душевні переживання, а монологи (сповіді, розповіді, роздуми) надто затягнені, позбавлені інтенсивної драматургічної дії. О. Коломієць зобразив трансформацію героїв, які за допомогою психологічних рефлексій намагаються подолати свої внутрішні конфлікти.

Автор подав власне трактування соціальних проблем і шляхи їх подолання. Позбавлений права відкрито виступати на захист національної духовної культури, драматург пропагував цінності народної етики і моралі, протиставляв їх наростаючим хвилям бездуховності.

Підрозділ 3.3. „Динаміка національно-визвольних зрушень у п’єсах Олексія Коломійця („За дев’ятим порогом” та „Камінь русина”): умовно-метафоричні форми” репрезентує літературознавчий аналіз драм

О. Коломійця на історичну тематику „За дев’ятим порогом” і „Камінь русина” та відображення в них ідеї національної незалежної демократичної держави, патріотизму, волелюбства і свободи. Митець своєрідно бачив та осмислював історичний матеріал, його цікавили не історичні особи, буттєві реалії та вірогідні факти, а ставлення сучасників до них, проекція минулого на сучасне і майбутнє. Посилена увага до традицій запорозького козацтва („За дев’ятим порогом”) зумовлена бажанням автора донести до сучасників скрижалі буття українського народу, висловити свій внутрішній протест проти манкуртизму, дати відповідь на виклики далекої від гармонії дійсності. Драматург намагався змусити читача задуматися над проблемою національної ідентичності та психологічної відмінності між російським й українським народами, про близькість українцям європейської культури, а не азійської. На жаль, у п’єсі „За дев’ятим порогом”, написаній драматургом у 1971 році, офіційною цензурою було виявлено націоналістичне звучання, за що й зняли її з репертуару театрів. Така розправа з художнім твором з урахуванням сучасних наукових позицій пояснюється не прорахунками автора, а загальною концепцією тогочасної літературної критики. Сценічну долю твору „Камінь русина” про будівництво міста-держави русинів, написаного десятьма роками потому, також було обмежено лише Києвом.

Отже, п’єсами „За дев’ятим порогом” і „Камінь русина” драматург передав вічне бажання української душі до волі, яке не змогли знищити роки неволі та бездержавності. О. Коломієць своєю творчістю збагатив національну драматургію, зробив вагомий внесок у процес національного відродження.

Дисертація завершується висновками. Послідовний цілісний аналіз творчої спадщини О. Коломійця у контексті літературного процесу і світоглядно-творчих шукань часу доводить, що це був драматург-новатор, експериментатор, який у складний для мистецтва період панування соцреалізму своєю активною творчою діяльністю започаткував руйнування основних принципів соцреалістичного канону і сприяв оновленню української драматургії та театру.

О. Коломієць увійшов у літературний процес цілісною сформованою особистістю і дебютував у драматургії в період, коли на початку 60-х років ХХ століття спостерігався різкий дисонанс між декларованими вимогами щодо оновлення літературної і театральної діяльності й настійною забороною порушувати канони соцреалізму, коли в мистецькому середовищі точилися дискусії щодо напрямів подальшого розвитку літератури. Він у своїй творчості всіляко намагався дотримуватися опозиційного до офіційної критики напряму еволюції драматургії, прагнув

ухилитися від заангажованості, однак це відбувалося все ж таки у межах радянської ідеології, точніше в межах „марксизму-ленінізму”. Такий морально-світоглядний дуалізм був однією з його характерних рис. В означений перехідний період розвитку української літератури, що супроводжувався переглядом поглядів, норм, уявлень, цінностей, художньо-наукових концепцій, діяльність О. Коломійця стимулювала еволюцію тематичних обріїв драматургії, її жанрово-стилістичне новаторство, експериментальність.

Драматург використав досвід своїх попередників. Його новаторський внесок базується на спадкоємності культурних традицій українського народу та світового мистецтва, на таланті митця вміло поєднувати свої естетичні шукання із найкращими класичними традиціями української драматургії та надбаннями світової культури, творчо й плідно використовувати їх для створення нових самобутньо-художніх п’єс. В основі стильової системи О. Коломійця лежить національне світовідчуття і світосприймання, яке зумовило глибокий гуманістичний пафос його творів, емоційну, ліричну наповненість. Найчастіше О. Коломієць актуалізував у своїх творах таку проблематику, як спадковість людських поколінь, героїчну історію українського народу, морально-етичне виховання і формування національно-патріотичної свідомості у молоді на кращих народних традиціях, а також викриття і засудження негативних явищ – засилля бюрократизму, збайдужіння і зниження громадянської позиції (особливо у молоді), втрату духовних орієнтирів та ін. Звернення драматурга до відтворення проявів національно-визвольних зрушень („За дев’ятим порогом”, „Камінь русина”), аналізу суспільних проблем сприяли деміфологізації літератури та деідеологізації суспільства. На противагу ідеологічно запрограмованим еталонним „міфам” митець досліджував загальнолюдські, вічні питання.

О. Коломієць створив комедійні п’єси різних жанрових видів: комедія ситуацій, комедія-жарт, соціально-психологічна комедія, сатирична комедія. Джерелами гумору в його п’єсах є вдало сконструйовані комедійні інтриги і ситуації, дотепні репліки, колоритна народна мова, двозначність, афористичність вислову, комедійний натяк, карикатура, веселий жарт. Гумор його комедій має національне забарвлення.

Письменник поєднав у своїх драматургічних творах ознаки багатьох художніх стилів і течій. Стильовий синтетизм творчості О. Коломійця виражено у використанні драматургом елементів реалізму і неореалізму, романтизму і неоромантизму, символізму, імпресіонізму та інших модерністичних напрямків. Активне впровадження тенденцій ліризації, поетизації, епічності в драматургічні твори, а також поетичне світосприй-

няття дійсності й увиразнення його в ліродраматичній формі дає підстави для зіставлення художньої манери О. Коломійця з творчістю таких його сучасників, як Й. Друце, Мустай Карим, Ю. Марцинкявічюс.

Твори О. Коломійця найповніше репрезентують жанр ліричної драми 60–80 років ХХ ст. Для них характерна поетичність, цілісність, особлива лірична атмосфера, що пронизує драматичний текст, зумовлює ритміко-інтонаційне звучання мовних партій героїв. Драматург також використав окремі ліро-епічні елементи у своїх п’єсах інших жанрових підвидів.

О. Коломієць відмовився від класичної форми розгортання сюжету за хронологічним принципом оповіді про головного героя. Натомість використовував монтажні прийоми часових зміщень, дифузії часових відрізків, зміни уявних і реальних картин, ретроспекції, деталізації невеличких сцен, музичного й різнокольорового світлового оформлення. У його творах введено монологи-сповіді, що вмотивовують емоційний стан героїв, поширені поетичні ремарки, які поглиблюють роль ситуації у будові твору. Митець застосовував ефект очуження (монтажні конструкції, повторювану наочність, ущільнення, наявність складного шифру) для активізації мисленнєвої діяльності читачів і глядачів, він змушував їх порівнювати, аналізувати.

П’єси О. Коломійця – вдалі зразки художньої майстерності у роботі над мовою драматургічного тексту. В їх досконалості й завершеності реалізується авторський замисел, який, окрім іншого, виявляється у розвиткові теми, у творенні естетичного змісту. Взаємозв’язок усіх ознак діалогічного тексту забезпечується відповідним чином маркованими засобами: лексичними, граматичними, композиційними, асоціативними.

О. Коломієць – драматург-новатор, який постійно дбав про розвиток української драматургії, своєю творчістю продовжив кращі традиції вітчизняних та зарубіжних драматургів, увів новітні жанри в драматургію, збагатив арсенал зображально-виражальних засобів п’єс, ставив питання одвічні, загальнолюдські. Він таким інтенсивним творчим пошуком послідовно розхитував ідеологічно-мистецькі догми соціалістичного реалізму. Митець не був відвертим борцем з радянською системою, але його власна концепція світосприйняття, мистецька діяльність і творче кредо – право митця на свободу самовираження – зробили цей відхід від догматики соцреалізму органічним і закономірним. Драматургія О. Коломійця увібрала в себе загальнолітературні тенденції розвитку драми як жанру, підтвердила процеси синтезу мистецтв, ліризації, епізації та поетизації драматургічних творів, модифікації комедії та драми. Його творчість вирізняється винятковою глибиною філософського розуміння

проблем духовного розвитку нашого народу – проблем загальнолюдських, що не втрачають своєї актуальності і в наш час. Значення мистецької спадщини О. Коломійця як одного з активних і продуктивних творців української драматургії 60–80-х рр. ХХ століття актуальне для сьогодення.

Вважаємо, що своєю творчістю О. Коломієць поновив насильно перерваний тоталітарною системою зв’язок між поколіннями українських драматургів-новаторів, а започатковані ним новації були реалізовані й творчо збагачені драматургами „нової хвилі”.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1. Литвинська С. Національна своєрідність драматургії Олексія Коломійця // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип. 5. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2001. – С. 107–116.

2. Литвинська С. Елементи модерної драми в творчості Олексія Коломійця // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип.6. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2001. – С. 154–167.

3. Литвинська С. Національні та державницькі ідеї в драмах Володимира Винниченка „Між двох сил” та Олексія Коломійця „За дев’ятим порогом” // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2001. – С. 150–158.

4. Литвинська С. Своєрідність реалізації ліро-епічного начала в драматургії Олекси Коломійця // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип. 8. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2002. – С. 107–114.

5. Литвинська С. Історія та сучасність у драматургії Івана Франка й Олекси Коломійця (особливості проблематики і поетики) // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. – Вип. 2. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – С. 183–189.

6. Литвинська С. Художньо-стильові модифікації комедійного жанру в творчості Олексія Коломійця // Вісник: літературознавство, мовознавство, фольклористика. – Вип. 12-13. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – С. –107.

7. Литвинська С. Олекса Коломієць – майстер комедійного жанру // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2002. – Вип. 1. – С. 139–146.

8. Литвинська С. Ідейно-естетична концепція творчості драматурга Олексія Коломійця // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2004. – Вип. . – С. 185–194.

9.

Литвинська С. Зрушення морально-етичних орієнтирів особистості у п’єсі О.Коломійця „Горлиця” // Актуальні проблеми слов’янознавства: Зб. наук. праць: У 2 ч. – Ч.1.– К.: КСУ, 2004. – С. 60–69.

10. Литвинська С. Своєрідність творчої манери О.Коломійця і розвиток української драматургії 60 – 80 рр. ХХ ст. // Літературознавчі студії. – Вип. 12. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – С. 288–292.

11. Литвинська С. Екзистенційна проблематика у творчості О. Довженка та О.Коломійця // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. – Вип. 13. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – С. 183–189.

12. Литвинська С. До