ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Морозов Руслан Миколайович
УДК 94:339.9:303.44.6
ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКИХ ЕКОНОМІЧНИХ
І КУЛЬТУРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ПЕРІОД НЕПУ (1921-1928 рр.)
07.00.01 – Історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник - доктор історичних наук, професор,
заслужений працівник освіти України
Добров Петро Васильович
декан історичного факультету
Донецького національного університету
Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор
Мовчан Ольга Миколаївна,
провідний науковий співробітник
Інституту історії України НАН України
доктор історичних наук, професор
Бут Олександр Микитович,
професор кафедрі історії слов’ян
Донецького національного університету
Захист відбудеться “ ” лютого 2008 р. о 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус., ауд. 32.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).
Автореферат розісланий “___” _____________ 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми визначається наявністю гострих теоретичних та практичних аспектів дослідження історії. Чинники, що актуалізують вивчення проблеми, складають два головні контексти: теоретико-соціологічний та конкретно-історичний.
Крім нагальної потреби об’єктивного прочитання минулого на підставі нових концептуально-методологічних підходів, слід відзначити безперечну значущість міждержавного співробітництва сьогодні. Зміни у державному та політичному устрої України, які відбулися після 1991 р., істотно вплинули на характер взаємовідносин між республіками колишнього СРСР у соціально-політичному та духовному житті суспільства. Актуальність теми дисертації визначається, по-перше, тим, що взаємозв’язки між УСРР і БСРР у зазначений період не були предметом самостійного вивчення, з даної теми дотепер не проводилось окремого історичного дослідження. Отже, без наукової розробки проблеми знання й уявлення про сутність радянського тоталітарного режиму, аналіз й оцінка політики центрального партійно-державного керівництва щодо України та Білорусі в 1921-1928 рр. будуть неповними. По-друге, вибір теми зумовлений прагненням усвідомити витоки нинішніх відносин між Україною та Білоруссю. По-третє, ретельне вивчення й аналіз як позитивного, так і негативного досвіду розв’язання насамперед економічних проблем у відносинах між народами у названий період, врахування уроків минулого сприятимуть побудові більш раціональної сучасної економічної політики, допоможуть владним структурам Української держави виробити правильний курс на встановлення взаємовигідних і добросусідських взаємин із Білоруссю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з реалізацією кафедрою історії України Донецького національного університету комплексної наукової програми “Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (номер державної реєстрації 0105U004466).
Вибір хронологічних меж дослідження (1921-1928 рр.) визначається такими обставинами: початок періоду пов'язаний з встановленням нової економічної політики більшовиків, переходом від “воєнного комунізму” до НЕПу, кінцева дата – 1928 господарський рік як останній рік існування нової економічної політики.
Географічні межі дослідження охоплюють українські й білоруські землі, які входили до складу СРСР на той час, зокрема території Київської, Катеринославської, Харківської та Донецької губерній УСРР (з 1925 р. поділених на округи), а також Мінської, Гомельської, Могильовської, Вітебської губерній БСРР (з 1924 р. поділених на округи).
Мета дослідження полягає у проведенні узагальнюючого комплексного аналізу економічних і культурних зв’язків між Українською СРР та Білоруською СРР в 1921-1928 рр., розкритті позитивних і негативних наслідків соціально-економічних і культурних перетворень у взаєминах між двома республіками в зазначений період.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких завдань:–
визначити рівень наукової розробки теми;–
виявити, систематизувати й охарактеризувати основні групи джерел;–
обґрунтувати методологію дослідження;–
з’ясувати економічну й географічну структуру господарських взаємозв’язків;–
висвітлити конкретні форми і засоби, за допомогою яких українці та білоруси надавали взаємодопомогу й підтримку в основних галузях народного господарства;–
довести значення досвіду Української СРР для Білоруської СРР у галузі державного будівництва;–
розкрити значення взаємодопомоги між республіками за часів НЕПу;–
на підставі всебічного аналізу архівних й опублікованих документів виявити й охарактеризувати економічні та культурні зв’язки між УСРР і БСРР, з огляду на суперечливі тенденції розвитку економіки двох республік у зазначений період;–
узагальнити розвиток українсько-білоруських зв’язків у галузі науки, літератури, театрального мистецтва;–
оцінити значення цих зв’язків у сучасному культурному поступі українського і білоруського народів.
Об’єктом дослідження виступають взаємовідносини між Україною та Білоруссю в 1921-1928 рр. в контексті економічних, культурних, історичних, геополітичних умов, що склалися внаслідок громадянської війни, утворення СРСР і запровадження нової економічної політики. Оскільки дисертація має, в першу чергу, конкретно-історичний характер, її автора цікавить коло питань, тісно пов’язаних як із колективною (масовою), так і з індивідуальною (особистою) характеристикою сучасників і безпосередніх свідків зазначених історичних подій з урахуванням комплексу соціально-політичних, ідеологічних і національних чинників впливу на економічні та культурні зв’язки між двома народами.
У цих межах виділяється предмет – економічні й культурні зв’язки між УСРР і БСРР в умовах запровадження нової економічної політики, їхня трансформація та розвиток у подальші роки НЕПу; природно-географічні фактори, що визначають тісне взаємне економічне й культурне співробітництво між братніми народами.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є однією з перших спроб проаналізувати українсько-білоруські економічні й культурні зв’язки за часів НЕПу, відкидаючи старі ідеологічні догми і шаблони у висвітленні взаємин між двома братніми народами. У роботі проводиться комплексний історико-економічний аналіз відносин між промисловими й сільськогосподарськими підприємствами України та Білорусії в першій половині 20-х років минулого сторіччя. Аналізуються економічні аспекти суперечливого процесу формування міждержавних зв’язків за умов однопартійності й формування майбутньої тоталітарної системи. Обґрунтовується твердження про те, що ефективний розвиток економіки як України, так і Білорусії був неможливий без тісного взаємного забезпечення товарами та послугами, ринками збуту, праці. Зазначені інститути є природними утвореннями за своєю суттю і вимагають пильної уваги й турботи з боку чинної влади. Чим інтенсивніші й різноманітніші політичні, економічні і культурні зв’язки, чим вищий їхній рівень розвитку, тим швидше відбувається процес подальшого зближення українського та білоруського народів, які за історичним, національним, етнічним корінням є братніми. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що її автором уперше залучено низка документів і матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Національного архіву Республіки Білорусь, фондів державного архіву Гомельської області, Білоруського державного архіву-музею літератури й мистецтва, фондів Російського державного архіву економіки. Робота значно доповнює існуючі уявлення про економічне й культурне співробітництво УСРР і БСРР у період становлення і розвитку нової економічної політики більшовиків та значення цих взаємин на сучасному етапі розвитку українсько-білоруських зв’язків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, висновки, а також уведені в науковий обіг документи й матеріали можуть бути використані під час підготовки узагальнених праць з історії України, Білорусі, подальшої розробки обраної теми, вивчення широкого кола проблем історії міждержавних зв’язків України та Білорусі, соціології, політології, а також у міжнародних дослідженнях, міждержавному співробітництві законодавчих та виконавчих органів влади, органів місцевого самоврядування, освітньо-культурних установ, засобів масової інформації.
Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні, що дозволяє більш глибоко та всебічно розглянути українсько-білоруські економічні і культурні зв’язки в період НЕПу. Усі результати, викладені у дисертаційній роботі, отримані здобувачем повністю самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення реферованого дисертаційного дослідження знайшли відображення в авторських публікаціях і повідомленнях на наукових конференціях: ХVІ Міжнародна науково-практична конференція “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецький державний інститут штучного інтелекту, Донецьк, 2004 р.), XVII Міжнародна історико-правова конференція “Регіональні аспекти історико-правових досліджень” (Донецький юридичний інститут ЛДУВС, Інститут держави й права ім. В.Н.Корецького, Донецьк, 2007 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми формування національної самосвідомості під час навчання у вищих навчальних закладах” (Донецький юридичний інститут Луганського університету внутрішніх справ МВС України, Донецьк, 2007 р.)
Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлені поставленою метою і відповідною логікою дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку посилань та використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 261 сторінку, з них основний текст – 191 сторінка.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено його географічні та хронологічні межі, сформульовано мету і завдання, аргументовано наукову новизну та практичне значення дослідження, представлено апробацію одержаних результатів.
У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, подається характеристика історіографічної та джерельної бази, визначаються методологічні засади дослідження.
Історіографія обраної теми багатоаспектна. З урахуванням великої кількості різноманітних праць з історії нової економічної політики, створення СРСР, взаємодопомоги між народами радянських республік у процесі відновлення народного господарства автором, за проблемно-хронологічним принципом, усю наукову літературу умовно поділено на п’ять груп.
До першої групи, що відображає становлення й розвиток українсько-білоруських економічних і культурних зв’язків, належать колективні праці, засновані на багатому історичному матеріалі й присвячені історії Комуністичної партії СРСР, УРСР і БРСР, радянського робітничого класу і селянства. Це, насамперед, “Історія Комуністичної партії Радянського Союзу”, “Історія радянського робочого класу”, “Історія робочого класу Української РСР”, “Історія селянства Української РСР”, “Нариси історії комуністичної партії України”, “Нариси історії комуністичної партії Білорусі” Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1971 гг.): В 9 т. – М.: Политиздат, 1971. – Т.3. – 1925, Т.4. – 1926-1929. – 494 с., 575 с.; История советского рабочего класса: В 6 т. / Отв. ред. В.Б.Тельбуховский. – М.: Наука, 1987. – Т.2. – 519 с.; Історія робітничого класу Української РСР: У 2 т./ Ред. кол. І.О.Гуржій та інш. – К.: Наук. думка, 1967. – Т.2: Робітничий клас УРСР у 1917-1965 роках. – 507 с.; Історія селянства Української РСР: У 2 т. /Ред. кол. І.І.Компанієць та інш. – К.: Наук. думка, 1967. – Від Великого жовтня до нашіх днів. – 535 с.; Очерки истории Коммунистической партии Украины / Под ред. И.Д.Назаренко. – К.: Политиздат Украины, 1964. – 736 с.; Очерки истории Коммунистической партии Белоруссии / Под общ. ред. Н.В.Каменской, М.Е.Шкляра. – Мн.: Беларусь, 1965. – Ч.2 (1921-1964). – 804 с.. У цих роботах наведено певну фактологічну картину міжреспубліканських зв’язків у період, що розглядається, в цілому в СРСР. Однак політична заангажованість, перебільшення місця і ролі Компартії в становленні та розвитку економічних та культурних зв’язків між республіками не дозволяють вважати ці дослідження повністю об’єктивними. Близька за ідеологічною спрямованістю, але з урахуванням академічного історичного курсу, певна інформація міститься в колективних працях з історії СРСР, історії Української РСР, історії Білоруської РСР История СССР. С древнейших времен до наших дней: В 2 сериях. В 12 т. Пред. ред. совета Б.Н.Пономарев. – М.: Наука, 1966-1973. – Первая серия, Т.2. – 432 с.; Історія Української РСР. В 8-ми т. Голов. ред. кол.: Н.Е.Шевелев та інш. – К.: Наук. думка, 1977. – Т.6. Українська РСР у період побудови і зміцнення соціалістичного суспільства (1921-1941). – 543 с.; История Белорусской ССР. Ред. колл.: И.М.Игнатенко и др. – Мн.: Наука и техника, 1977. – 630 с.; История Беларуси в документах и материалах / Авт.-сост.: И.Н.Кузнецов, В.Г.Мазец. – Мн.: ООО “Амалфея”, 2000. – 672 с.. Українсько-білоруські взаємини в окреслений період позначені як обов’язковий атрибут більшовистської політики, будь-які здобутки в економічному й соціальному розвитку обох республік характеризуються лише як успіхи партії більшовиків.
Друга група представлена дослідженнями українських і російських істориків та економістів, державних політичних діячів тієї епохи, праці яких були опубліковані одразу після запровадження нової економічної політики, в 20-ті роки минулого століття. Література 20-х рр., у якій знайшли своє підтвердження окремі аспекти досліджуваної теми, стосувалася, перш за все, загальної характеристики стану кооперативного руху, розвитку аграрної політики, фінансової сфери. При вивченні ґенези ринкових відносин у СРСР у період НЕПу ці роботи мають як теоретичне, так і практичне значення.
До складу таких досліджень можна віднести праці М.Д.Кондратьєва, Л.М.Юровського, В.Я.Чубаря, Г.І.Петровського, Е.І.Квіринга, Г.М.Кржижановського, Ф.Е.Дзержинського Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: Экономика, 1989. – 523 с.; Юровский Л.Н. на путях к денежной реформе. – М.: Финансовая газета, 1924. – 116 с.; Чубар В.Я. Вибрані статті і промови. – К.: Політвидав України, 1972. – 628 с.; Петровський Г.І. Вибрані статті і промови. Вид. 2-е. доп. – К.: Політвидав України, 1978. – 434 с.; Квиринг Э.И. Избранные речи и статьи. – К.: Политиздат Украины, 1988. – 484 с.; Его же. Очерки развития промышленности СССР (1917-1927 гг.). – М.: Госиздат, 1929. – 232 с.; Кржижановский Г.М. Десять лет хозяйственного строительства СССР. 1917-1927. – М.: Плановое хозяйство, 1928.– 132 с.; Дзержинский Ф.Э. Избранные произведения: В 2 т. – М.: Политиздат, 1977. – 494 с.. У цій групі на особливу увагу заслуговують робота П.І.Ляшенка, присвячена проблемі організації торгівлі в межах Союзу РСР, М.І.Палієнка та М.О.Рейхеля про особливості конституційно-правового будівництва у СРСР Ляшенко П.И. Экономика торговли. Теория и организация. – М.: Финансовое издательство, 1925. – 157 с.; Палиенко М.И. Конфедерации, федерации и Союз социалистических республик. – Одесса.: Госиздат Украины, 1923. – 72 с.; Рейхель М.О. Союз Советских Социалистических Республик: Очерк конституционных взаимоотношений советских республик. – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1925. – 186 с..
Так, М.І.Палієнко та М.О.Рейхель переконані, що відносини між республіками в межах СРСР слід розглядати як конфедеративні, побудовані виключно на договірних відносинах. Сутність такого підходу є вельми обґрунтованою, враховуючи одвічне прагнення українського та білоруського народів до самовизначення й незалежності.
Третя група представлена працями радянських істориків 30-х–середини
50-х років минулого століття. У 30-ті рр. проблема співпраці в межах НЕПу між республіками СРСР, у зв’язку з утвердженням сталінського бачення історії, вважалася неактуальною, тому дослідження на цю тему не проводились. Перші спроби простежити економічні зв’язки в період НЕПу у відносинах між радянськими республіками були зроблені тільки після війни. У “Нарисах розвитку народного господарства Української РСР” Нариси розвитку народного господарства Української РСР. – К.: Вид-во Акад. наук, 1949. – 577 с. нова економічна політика у 20-ті роки, що визначила економіко-культурні зв’язки між сусідніми республіками, розглядається лише як елемент ліквідації наслідків громадянської війни.
Проблема міжнаціональних відносин у Радянському Союзі порушувалася з другої половини 1940-х років. У дослідженнях Е.Б.Генкіної та С.І.Якубовської Генкина Э.Б. Образование СССР. – М.: Госиздат, 1947. – 180 с.; Якубовская С.И. Объединительное движение за образование СССР. 1917-1922. – М.: Госполитиздат, 1947. – 280 с. питання державних взаємовідносин розглядаються з погляду об’єднавчого руху, спрямованого на утворення СРСР. Така інформація міститься й в інших монографіях цього періоду, а також у низці дисертацій Златопольский Д.Л. Образование и развитие СССР как союзного государства. – М.: Госюриздат, 1954. – 224 с.; Черненко Н.В. Переход к новой экономической политике на Украине. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1955. – 219 с.; Ясницкий Г.И. Дружба народов СССР – источник процветания Советской Украины. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1954. – 256 с.; Павлова Н.Г. Братская помощь великого русского народа белорусскому народу в восстановительный период (1921-1925 гг.). Автореферат дисс. на соиск. уч. степ. к. и. н. / Н.Г.Павлова: БГУ им. Ленина. – Мн., 1954. – 18 с..
Четверта група досліджень охоплює період другої пол. 50-х– кінець
80-х рр. XX ст. В умовах певної лібералізації політичного режиму з’явилися серйозні роботи, що залишили слід в історіографії завдяки систематизації багатющого фактичного матеріалу. Праці О.О.Кучера, К.М.Шияна, Д.Д.Діденка, П.М.Денисовця, Б.М.Мигаля Кучер О.О. Боротьба робітників України за відбудову важкої промисловості після громадянської війни. – Х.: Вид-во Харківського ун-ту, 1959. – 171 с.; Шиян К.М. Боротьба робітничого класу України за відбудову промисловості 1921-1925 рр. – К.: Держполітвидав, 1959. – 303 с.; Діденко Г.Д. Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хозяйства (1921-1925). – К.: Изд-во Акад.наук УССР, 1962. – 374 с.; Денисовец П.М. Колгоспне будівництво на Україні в 1921-1925 рр. – Х.: Вид-во Харківськ. ун-ту, 1969. – 154 с.; Мигаль Б.Н. Здійснення аграрної політики на України у відбудовний період (1921-1925 рр.). – Х.: Вища школа, 1974. – 167 с. в основному описували успіхи соціалістичного способу виробництва, наводили широку статистичну картину того, що відбувається. Проблему українсько-білоруських взаємин порушують дослідники В.М.Антонишин, В.М.Богайчук, А.М.Молочко Антонишин В.Н. Торжество ленинской национальной политики. – М.: Знание, 1957. – 134 с.; Богайчук В.Н. Победа ленинской национальной политики Коммунистической партии на Украине. – Тернополь, 1959. – 96 с.; Молочко А.М. Великое братство. – Мн.: Беларусь, 1967. – 163 с.. Характерною рисою їхніх досліджень є відсутність авторської оцінки дійсності. Аналіз продовольчих зв’язків між республіками СРСР, зокрема між УСРР і БСРР у перші роки встановлення радянської влади, знаходить своє відображення у роботах М.І.Куличенка Куличенко М.И. Национальные отношения в СССР и тенденции их развития. – М.: Мысль, 1972.– 564 с.. Дану групу досліджень доповнюють роботи, присвячені культурним взаємозв’язкам між Україною та Білорусією у 20-ті роки. Праці С.Х.Александровича, В.М.Борщевского, М.Р.Ларченка, Д.Г.Гринька Александрович С.Н. Старонкі братняй дружбы. – Мн.: Мастацкая література, 1960. – 204 с.; Борщевский В.М. Чуття єдиної родини. – К.: Рад. школа, 1960. – 108 с.; Ларчанка М.Р. Славянская суспольнасць. – Мн.: Выд-ва м-ва праф. адукац. БССР, 1963. – 238 с. та ін. хоча й демонструють ступінь культурного розвитку між народами, що населяють СРСР, але вкрай недостатньо висвітлюють саме українсько-білоруські культурні взаємини. У 70-ті – 80-ті рр. XX ст. з’явилися комплексні роботи, що значною мірою висвітлювали окремі аспекти досліджуваної теми. Колективна монографія “Непорушна дружба українського і білоруського народів у період соціалізму” Афонин Ю.И., Зенина А.И. и др. Нерушимая дружба украинского и белорусского народов в период социализма. – К.: Наукова думка, 1978. – 271 с., а також низка інших досліджень Белый П.Ф. Сотрудничество Украинской ССР и РСФСР и другими братскими республиками в восстановлении народного хозяйства (1921-1925 гг.). – К.: Вища школа, 1976. – 171 с.; Його ж. Межреспубликанская торговля в восстановительный период // Вопросы истории. – 1981. – №6. – С.19.; История социалистической экономики СССР: В 7 т. – Т.2-3. Ред. колл.: д-р экономич наук И.А.Гладков (отв. ред. и др.). АН СССР, Институт экономики. – М.: Наука, 1976. – 479 с., 535 с.; Історія народного господарства Української РСР: У 3 т. – Кн.4. – АН УРСР, Ін-т економіки. Ред. колл.: І.І.Лукінов та інш. – К.: Наукова думка, 1983. – 463 с.; Гудзенко П.П., Кульчицкий С.В. Трудові почини робітничого класу. 1921-1937: (на матеріалах Української РСР). – К.:Наукова думка, 1980. – 246 с. істотно доповнюють наявні уявлення про українсько-білоруські відносини. Однак детального вивчення економіко-культурних зв’язків між республіками у період НЕПу не простежується.
Останню, п’яту групу, представляє сучасна історіографія досліджуваної проблеми. Спеціальних праць, які б характеризували українсько-білоруські економічні й культурні зв’язки за НЕПу нема, однак з’явилися роботи, що суттєво переглядають методологічні засади НЕПу як такого і дозволяють виділити два головні аспекти в міждержавній співпраці двох народів: економічний і політичний. Взаємозв’язок нового економічного курсу й політичних трансформацій, проблеми внутрішньої політичної боротьби в СРСР простежуються в монографіях С.В.Кульчицького Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). – К.: НАН України, Ін-т історії України, 1995. – 201 с.; Його ж. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.). – К.: Основи, 1996. – 396 с.; Його ж. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). – К.: Альтернативи, 1999. – 335 с.. Серед видань з історії нової економічної політики звертає на себе увагу монографія С.Р.Ляха Лях С.Р. Наймана праця в сільському господарстві України в умовах НЕПу. – К.: Вища школа, 1990. – 125 с.. Особливості першого досвіду впровадження НЕПу, співставлення підходів до кооперації та НЕПу, характеристика зміни поглядів керівництва більшовистської партії на нову економічну політику, голод 1923-1924 рр. в Україні знайшли своє відображення в спільній праці О.М.Бута і П.В.Доброва “Економічна контрреволюція в Україні в 20-30-ті рр. XX століття: від нових джерел до нового осмислення” Бут О.М., Добров П.В. Економічна контрреволюція в Україні в 20-30-ті роки XX століття: від нових джерел до нового осмислення. – Донецьк:КІТІС, 2000. – 314 с. . Розвиток промисловості України в довоєнний період, особливості переміщення й розподілу виробничих сил за часи нової економічної політики, історичний досвід НЕПу радянських республік докладно розглядаються в роботах О.М.Бута Бут А.Н.Организация управления промышленностью Украины в 1921-1941 гг. Автореф. дисс. докт. ист. наук. – К.: КГУ им. Т.Г.Шевченко, 1991. – 45 с.; Його ж. Нэп в Украине: развитие и размещение производительных сил. – Донецк: ДонГУ, 1997. – 57 с.; Його ж. Исторический опыт нэпа советских республик Украины и Беларуси: общее и особенное // Менталитет восточных славян: история, современность, перспективы. Материалы междунар. конф. – Гомель: Минобр РБ, Гомель. ГТУ им. П.О.Сухого, 1999. – С.170-172.. Утвердження радянської моделі управління, аналіз репресивних методів “большовізації”, правдиву картину голоду 1921-1923 рр., боротьбу з продовольчою кризою при переході до непу детально відображено в працях О.М.Мовчан. Мовчан О.М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті рр.). – К.: Інститут історії НАН України, 2004. – 420 с.; Ії ж. Голод 1921-1923 рр. на Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К.,1991. – Вип.1. – С.24-35.; Ії ж. Трудящиеся УССР в борьбе с продовольственным кризисом при переходе к нэпу. АН УССР, Ин-т истории. – К.: Наукова думка, 1988. – 122 с. Регіонально-економічні, культурно-історичні, соціальні результати НЕПу висвітлюються у роботах донецького дослідника В.М.Нікольського Никольский В.Н. Национальные проблемы 20-х годов и их решение // Новые страницы в истории Донбасса: ст. – Донецк, 1992. – Кн.2. – С.51-70.; Його ж. Нэп в Донбассе: Ист. исследование / В.Н.Никольский, В.И.Изюмов. – Донецк: Б.И.,1992. – 126 с.; Його ж. На культурной стройке 20-х годов / В.Н.Никольский, В.Н.Бурносов // Возвращаясь к истокам: научн.-попул. очерки. – Донецк, 1990. – С.49-86.. Докладно ринкові відносини в період НЕПу в Україні аналізуються в монографії О.А.Пиріг Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К.:Наук.торг. економ. ун-т, 2001. – 272 с.. Серед праць білоруських авторів останнього часу можна відзначити дослідження А.М.Сасима та Є.Мироновича Сасим А.М. Промышленность Беларуси в XX столетии. – Мн.: УП Экоперспектива, 2001. – 269 с.; Мірановіч Я.Р. Навейшая гісторыя Беларусі. – Беласток, 1999. – 270 с..
Таким чином, історіографічний аналіз вивчення проблеми дозволяє дійти висновку, що окреслена проблематика від самого початку потрапила під вплив партійної кон’юнктури і через певні обставини набула ідеологічного й політичного забарвлення. У сучасних працях тема українсько-білоруських взаємин у 20-ті рр. докладно не розглядається, що дозволяє принципово, виходячи з нових позицій, висвітлити головні напрямки українсько-білоруської співпраці в період НЕПу.
Основу наукового дослідження складає широка джерельна база.
Значна кількість матеріалів, опрацьованих автором дисертації, залишається неопублікованою, зберігається в архівах і в повному обсязі не залучалася до наукового обігу в такому контексті. Насамперед, це документи фондів Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України (ф. Верховна Рада УРСР, ф. Рада Міністрів Української РСР, ф. Вища рада народного господарства УРCР, ф. Міністерство торгівлі УРСР та ін.). Важливе значення для написання дисертації мали матеріали фондів промислових трестів у досліджуваний період, зокрема фф. 38, 41, 106, 138. Інформацію про взаємозв’язки трестів із синдикатами надали матеріали фонду Всеукраїнського Бюро синдикатів (ф.130). Цінні дані про укладання виробничих планів трестів містять документи фонду Держплану УРСР (ф. ). Великий фактаж взято з фондів Вищої Ради народного господарства УРСР – ф. , Міністерства освіти України – ф. 166, Українського державного тресту хімічної промисловості – ф. 136. Велике зібрання архівних матеріалів зосереджено у фондах Національного архіву Республіки Білорусь (НАРБ). Насамперед, це фонди Наркомату зовнішньої і внутрішньої торгівлі БРСР – ф. 117, Народного комісаріату землеробства – ф. 48, Народного комісаріату продовольства БРСР – ф. 43, Народного комісаріату праці БРСР – ф. 44 та ін. Суттєву допомогу у висвітленні теми дослідження надали фонди державного архіву Гомельської області (РБ), зокрема Гомельського губернського статистичного бюро – ф. , Поліського акціонерного товариства /Полісторг/ – ф. 106. У з’ясуванні питань культурного співробітництва посприяв Білоруський державний архів – музей літератури і мистецтв (БДАМЛМ), зокрема фонд Білоруського державного академічного театру ім. Я.Купали – ф.126.
Джерела для вивчення економіко-культурних зв’язків України та Білорусі в 20-ті рр. минулого століття доволі різноманітні. Для їхньої класифікації автором було використано загальноприйнятий принцип розподілу за походженням:
1) документи і матеріали державних органів та закладів;
2) документи і матеріали громадських об’єднань;
3) статистичні джерела;
4) матеріали періодики.
До першої групи джерел, передусім, належать конституції (основні закони) УСРР, БСРР і РСФРР, декларація про утворення СРСР, союзний договір 1922 г., що законодавчо закріпили нову форму суспільного й державного устрою і визначили новий порядок конституційно-правових особливостей міжреспубліканських зв’язків в окреслений період. Першу групу джерел доповнюють документи і матеріали роботи виконавчих органів влади з господарчих питань, представлених документами урядів республік, радами всіх рівнів, місцевими органами влади.
Рішення правлячої партії були визначними як у політичному, так і економічному, культурному, міждержавному будівництві. Вони завжди мали директивний характер і є найважливішим джерелом для розуміння процесів формування взаємин УСРР і БСРР в період НЕПу. Тому доцільно зарахувати даний вид джерел до другої групи. Велика кількість таких документів міститься у фондах державних архівів України та Білорусі. Серед партійних найбільшу цінність представляють документи партійних з’їздів, конференцій, засідань.
Третю групу джерел складають статистичні матеріали. Серед великої кількості таких джерел можна виділити збірники матеріалів, присвячених розвитку співдружності народів СРСР, статистичні збірники щодо республік СРСР. Статистична картина економічного й соціального стану обох республік докладно представлена в збірниках і контрольних цифрах народного господарства.
Четверту групу складають періодичні матеріали. Перш за все, це білоруські газети і журнали, в яких найбільш повно висвітлювалися питання співпраці з сусідньою республікою. Це низка республіканських і районних газет того періоду – “Звезда” – орган ЦК КП(б)Б і РНК БСРР, “Савецкая Беларусь” – орган ЦВК і РНК БСРР, “Известия”– орган ЦВК СРСР, “Малады араты” – орган сільської молоді, орган ЦК ЛКСМ Білорусі тощо. Велика кількість матеріалів, особливо стосовно культурної співпраці між двома республіками, знайшла своє відображення в журналах тієї пори, що видавалися на території України та Білорусі – “Плужанин”, “Полымя”, “Аршанскі маладняк”, “Червоний шлях”, “Маладняк” та ін.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система наукових принципів і методів пізнання, спрямованих на всебічне висвітлення суспільних явищ, фактів і подій, об’єктивне відтворення й аналіз історичних реалій. Робота базується на таких методологічних засадах, як принципи історизму, об’єктивності, науковості, системності, плюралізму.
Для більш глибокого аналізу українсько-білоруських економічних та культурних зв’язків автором були використані також загальнонаукові та спеціальні історичні методи дослідження. Це, зокрема, методи пізнання, порівняльно-історичний, статистично-аналітичний, кількісний, дисциплінарного синтезу, хронологічний, логіко-аналітичний та метод комплексного підходу.
Другій розділ – “Загальні особливості впровадження НЕПу в Україні та Білорусі” – присвячений аналізу умов і подій, які сприяли впровадженню нової економічної політики в Україні та Білорусі, дано оцінку специфічних для кожної республіки методів впровадження НЕПу.
В дисертації відзначається, що після завершення громадянської війни, вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінне руйнування всіх соціально-економічних відносин. Характерними ознаками економічного життя в перші роки радянської влади були згортання виробництва, нестача продовольства та палива, безробіття. Така ситуація значною мірою була спричинена політикою більшовиків, які, здійснюючи свою програму, прагнули негайно встановити так званий соціалістичний лад, перетворивши народи колишньої царської Росії, зокрема й український, на об’єкт небаченого за масштабами і жорстокістю експерименту. Запровадження продрозкладки, скорочення промислової та сільськогосподарської товарної маси, обмеження торгівлі й товарообігу зумовили знецінення карбованця. Продрозкладка мала згубні економічні та політичні наслідки. Вона позбавляла селян матеріальної зацікавленості виробляти більше продуктів, що призводило до зниження сільськогосподарського виробництва і занепаду всього господарства. Замовчування продовольчої кризи на Півдні України дало змогу використовувати хлібні ресурси тільки для голодуючих РСФРР. Для них вилучалися навіть мізерні зернові запаси неврожайних українських губерній.
У розділі підкреслено, що невдоволення широких верств населення країни, особливо селян, економічною політикою більшовиків і змусило В.Леніна у 1921 р. визнати повний крах політики “воєнного комунізму” і перейти до нової економічної політики (НЕПу). Дисертантом відзначено головні складові НЕПу в Україні: відновлення торгівлі і товарно-грошових відносин; уведення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх і дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; запровадження господарського розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій (передача на певних умовах і на певний строк права експлуатації окремих державних об’єктів); відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозкладки продподатком.
У дисертації аналізуються особливості впровадження НЕПу в Білорусії, підкреслюється, що республіка після шести років російсько-німецької і польсько-російської війн в результаті численних окупацій лежала в руїнах. Багато підприємств разом із трудовими колективами було вивезено в глиб Росії. Реквізиція худоби, зерна, яка проводилися всіма воюючими арміями, спричиняла спалахи голоду в деяких районах Білорусі. Автор відзначає, що безсумнівним порятунком для сільського господарства, яке домінувало в цій республіці, був відхід більшовиків від політики воєнного комунізму і проголошення нової економічної політики. У промисловості лібералізація методів господарювання викликала лише хаос. Некомпетентність нової влади в галузі господарювання стала причиною того, що частина заводів виробляла непотрібні ринку товари або просто не діяла в очікуванні сировини і палива. Запровадження принципів колективного керівництва, яке мало на меті запобігти корупції і розкраданню майна, породжувало повсюдну безвідповідальність управлінських кадрів. Щоб запобігти подальшій дезорганізації промислового сектора, було здійснено спроби додати соціалістичній формі власності елементів капіталістичних принципів господарювання. Окремі підприємства отримали автономію в питаннях управління, вибору виробництва і збуту. Нерентабельні малі підприємства закривалися або здавалися в оренду приватним особам. Ставка на дрібне виробництво і дрібну торгівлю виявилася надзвичайно успішним методом пожвавлення господарства, особливо у налагодженні економічних зв’язків між містом і селом. Це сприяло зацікавленості селян у розвитку товарно-грошових відносин і виникненню ринку взаємних контактів різних секторів господарства і регіонів країни. Тому економічна політика в початковий період НЕПу була спрямована на підтримку приватних дрібних, середніх і кооперативних підприємств, на здачу в оренду приватним особам, кооперативам, артілям і товариствам державних підприємств. Радянська влада розглядала державний капіталізм як господарський устрій перехідної економіки за провідної ролі соціалістичного сектора. У розділі зазначається, що держкапіталізм у Білорусі в роки НЕПу виявився в найрізноманітніших формах: оренді державних підприємств приватними підприємцями, концесіях, формі змішаних державно-капіталістичних підприємств, залученні приватних торговців на комерційних засадах, найпростіших видах приватнокапіталістичної кооперації.
У третьому розділі – “Українсько-білоруські економічні зв’язки в період з 1921 по 1928 роки” – подано характеристику економічних взаємозв’язків українського та білоруського народів після завершення громадянської війни, утворення соціалістичного державного устрою. У розділі, з урахуванням методів і способів нової економічної політики більшовиків, розглядаються форми і методи українсько-білоруських зв’язків у галузі промисловості та сільського господарства, динаміка цих зв’язків, розкривається негативний вплив командно-адміністративної моделі управління на економіку двох республік. Українсько-білоруські економічні зв’язки в період НЕПу витікали з самої природи суспільства, що сформувалося в межах Союзу РСР. У зв’язку з цим, автор називає низку об’єктивних політичних, економічних, соціально-історичних, географічних причин, на яких засновувався розвиток взаємин українського та білоруського народів, відзначає їхній розвиток у складних суспільно-історичних обставинах того часу. Переважне значення в українсько-білоруських економічних зв’язках мала торгівля (товарообмін) і взаємний обмін поставками продуктів промислового та сільськогосподарського виробництва. Так, у 1921-1922 рр. Україна відвантажила Білорусії 488 т хліба, 5077 т солі, на 1,1 млн. крб. сільськогосподарських машин тощо. У свою чергу, Білорусія відправила до України понад 100 тис. куб. м лісоматеріалів, 44,7 тис. шт. шкіри 49,1 т картону. Гомельська губернія поставила близько 9 тис. шт. ящиків сірників. Асортимент і кількість продуктів виробництва, доставлених у 1921-1922 рр., були за обсягом незначними. Пояснюється це, перш за все, пережитками політики “воєнного комунізму”, а також післявоєнною руїною. У розділі аналізуються документи, які свідчать про організований характер взаємозв’язків між двома народами. Обмін широко почав здійснюватися після запровадження нової економічної політики, що дозволила проявити приватну ініціативу і сприяла розвитку приватного підприємництва. Враховуючи політичне втручання в економіку республік, вводилася певна заборона на розвиток приватновласницького капіталу, що призводило до обмеження взаємного обміну, головний натиск робився на торгівлю між державними й кооперативними організаціями. Внаслідок волюнтаристської політики більшовиків, у 1921-1923 рр. Південь України був охоплений голодом, що, безумовно, відобразилось і на українсько-білоруських взаєминах. Так, у 1922 р. з України, яка сама переживала гостру кризу з продовольством, було вивезено більше 540 тис. т. хліба до Росії, а з Білорусії відправлено 6467,9 т хліба.
У розділі показано, що утворення СРСР не стало доленосним явищем для розвитку економіки двох республік, а багато в чому гальмувало економічний розвиток через загальносоюзне планування і створення єдиної економічної системи, що не враховувала регіональні особливості економічного виробництва. На великому фактичному матеріалі автор досліджує форми і методи розвитку українсько-білоруських взаємин. З цією метою в дисертації висвітлюється використання радянськими органами БСРР досвіду Української СРР під час організації державних комісій, наркоматів, проведення адміністративно-територіальної реформи. До кінця 1928 р. Білорусь постачала до України в основному ліс, лісоматеріали, сірники, скло, дріжджі, навзаєм отримувала кам’яне вугілля, метал, хімічну продукцію, сіль, сільгосптехніку.
Аналіз низки матеріалів у дисертації демонструє такі форми економічних взаємозв’язків, як участь у ярмарках, відхідництво робочої сили, допомога кваліфікованими кадрами, підкреслюється їхній благотворний вплив на розвиток української та білоруської економік. У розділі відзначається, що розвиток господарських зв’язків відбувався за умов НЕПу, який створив сприятливі обставини для розширення й зміцнення економічних взаємозв’язків українського й білоруського народів, оскільки своїми заходами стимулював приватну ініціативу, сприяв розвитку підприємництва.
Важливе місце у розділі відведено українсько-білоруським взаєминам у галузі сільського господарства. Аналізуючи стан сільського господарства України та Білорусі, автор відзначає хороші можливості для розвитку взаємозв’язків, потужну взаємодопомогу селян республік. У 1924-1925 рр. селяни Білорусі, переважно приватновласницьких господарств, надали матеріальну допомогу за більш низькою ціною населенню України хлібом. Залізницею було відправлено понад 3 тис. т жита. Селяни Київського округу отримали 1,2 тис. т жита з Мозирського, Бобруйського та Борисівського повітів. У цьому ж році деякі сільськогосподарські кооперативи БСРР відвантажили тільки “Донвугіллю” більше 3,2 тис. т вівса. У дисертації на конкретних прикладах розкриваються тісні господарські зв’язки сільгоспвиробників України з робітниками промислових підприємств Білорусі.
У четвертому розділі – “Культурні аспекти українсько-білоруських контактів у період з 1921 по 1928 роки” – досліджуються зв’язки українського та білоруського народів у галузі науки, літератури, театрального мистецтва, доведено роль и вплив процесів “українізації” та “білорусизації” на початку 20-х років на розвиток самобутньої національної культури двох народів, поступову ліквідацію свободи творчості та встановлення жорсткого контролю над мистецтвом у республіках. Аналіз системи народної просвіти Білорусі в окреслений період доводить, що вона багато в чому була тотожна системі народної просвіти України. Дисертантом помічено, що завдяки розвиненим взаємозв’язкам, що встановилися в період НЕПу, на 1928 рік грамотність населення України складала 60 %, а Білорусі – 59 %. У розділі відзначається, що співпраця давала можливість білоруській молоді навчатися у вищих навчальних закладах України, самі навчальні заклади підтримували між
