ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Пода Таїсія Олександрівна

УДК 341.6:339.5

проблеми функціонування та напрямки реформ системи врегулювання міждержавних суперечок СОТ

12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ–2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права в Українській академії зовнішньої торгівлі Міністерства економіки України, м. Київ.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук,
Осика Сергій Григорович, Київський національний торговельно-економічний університет,

професор кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

Мицик Всеволод Всеволодович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародного права;

кандидат юридичних наук,

Куровська Ілона Анатоліївна

Державна інноваційна

фінансово-кредитна установа,

керуючий секретаріатом

Захист відбудеться 16 квітня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. .867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 15 березня 2008.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Україна завершує непростий тринадцятирічний процес приєднання до Світової організації торгівлі (СОТ). На даному етапі перед нашою державою постає нова мета: ефективно реалізувати переваги, які надає членство в цій організації. Однією з таких переваг для України є відкриття доступу до системи врегулювання суперечок в рамках СОТ (СВС СОТ). Ця система, що з'явилася в епоху Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і продовжила функціонувати у СОТ, існує вже близько шістдесяти років. Протягом цього часу вона розвивалася і вдосконалювалася. Накопичувалася практика врегулювання міжнародних торговельних суперечок, відбувалася її кодифікація. Тепер за допомогою СВС СОТ Україна отримує можливість ефективно захищати національні торговельні інтереси. Однак повноцінно використовувати потенціал даної системи неможливо без знання її особливостей, переваг, недоліків і проблем. Не менш важливо бути знайомим і з практичною стороною діяльності СВС СОТ. До того ж, ця система не є статичною – вона розвивається, і її майбутнє визначається в ході офіційних багатосторонніх переговорів, присвячених пошукові оптимальних шляхів її реформування. Ставши членом СОТ, Україна автоматично стає стороною цих переговорів, і їй необхідно зайняти позицію, яка відповідатиме власним національним інтересам. Для цього вітчизняні фахівці повинні не тільки володіти інформацією про хід переговорного процесу, але й бути знайомими зі змістом основних пропозицій щодо реформування СВС СОТ, які раніше були внесені країнами-членами цієї організації.

Отже, зазначені вище питання повинні бути комплексно і глибоко досліджені, а інформація про них має бути якнайшвидше поширена серед зацікавлених осіб.

Проведений аналіз наукових джерел виявив, що оскільки дослідження СВС СОТ є новим предметом для українських вчених та їхніх російських колег, більшість відповідної літератури має описовий характер. Наприклад, окремі особливості СВС СОТ описані в дослідженні російського вченого М.П. Трунк-Федорової. Поверхнево цього питання в своїх роботах торкалися С.А. Григорян, І.І. Дюмулен, І.В. Зенкін. В українській юридичній літературі воно частково згадувалося в роботах авторського колективу під керівництвом С.Г. Осики. Однак спеціального наукового дослідження особливостей СВС СОТ, проведеного українськими вченими, на сьогодні не опубліковано. Більш того, повний спектр проблем і недоліків СВС СОТ, а також питання її реформування у російській та вітчизняній літературі комплексно не досліджувалися. У жодному зі згаданих вище джерел не були розглянуті особливості офіційних переговорів стосовно реформування СВС СОТ, не був проаналізований зміст документів і пропозицій, напрацьованих в рамках цього процесу.

Як результат, на тлі недостатньої розробки в українській науковій літературі питань, пов'язаних з особливостями СВС СОТ, а також при відсутності комплексного дослідження її проблем, недоліків і можливих варіантів реформування, тема даної дисертаційної роботи є особливо актуальною і важливою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі. Проведення даного дослідження сприяє реалізації положень Постанови Верховної Ради України № 542-V «Про рекомендації парламентських слухань на тему: “Стан підготовки вступу України до Світової організації торгівлі, проблеми та перспективи”» від 9 січня 2007 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування особливостей СВС СОТ і розкриття суті проблем, що впливають на ефективність її функціонування, а також оцінка потенційних напрямків реформування даної системи з метою її вдосконалення. Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою такі завдання:

- проаналізувати хід і характер еволюційних процесів СВС ГАТТ/СОТ;

- проаналізувати інституційні, процедурні та інші особливості СВС СОТ, а також якість її нормативного забезпечення;

- виявити і вивчити характер основних проблем і недоліків функціонування СВС СОТ, визначити джерела виникнення даних проблем (нормативні прогалини, інституційні дефекти, нерозвинена практика і т.д.);

- дослідити переговорний процес і зміст поданих країнами-членами пропозицій про внесення змін та доповнень до Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок (ДСУ) з метою реформування СВС СОТ;

- визначити, який пакет реформ є оптимальним для усунення наявних проблем, удосконалення відповідних процедур і підвищення ефективності функціонування СВС СОТ в цілому;

- виявити основні проблеми, що впливають на здатність України ефективно використовувати СВС СОТ для захисту національних інтересів, і визначити, які заходи можна рекомендувати для вирішення наявних проблем.

Об'єктом дослідження є сфера правовідносин, що виникають між країнами-членами СОТ у процесі врегулювання міждержавних суперечок за допомогою засобів СВС СОТ.

Предмет дослідження складають якісні характеристики і правові засоби СВС СОТ, а також норми і принципи, що визначають порядок її функціонування. Методи дослідження обрані дисертантом виходячи з поставленої мети і визначених завдань. В основі методології дослідження лежить комплексний підхід до аналізу особливостей функціонування СВС СОТ та її окремих механізмів. У ході дослідження також використовувалися традиційні для сучасної юриспруденції спеціальні методи: системно-структурний, нормативний, історико-порівняльний, порівняльно-правовий, формально-логічний. Об'єктивність і доказовість зроблених висновків забезпечуються застосуванням методів діалектичного аналізу і синтезу за допомогою причинно-наслідкових зв'язків.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали згадані вище роботи українських і російських учених, а також присвячені аналізу особливостей СВС СОТ дослідження іноземних авторів: К. Барфілда, Дж. Беккюза, Ч. Боуна, М. Бронкерз, М. Буша та Е. Рейнхардта, Дж. Вайлера, А. Вольфа, П. Гране, В. Дейві, Дж. Джексона, П. Мавроідіса, Г. Марсо, Д. Палметера, Ю. Паувеліна, Е.-У. Петерсманна, Дж. Рагости, А. Френо, Р. Хадека, Б. Хоекмана, Г. Хорна, С. Чарновіца, К.-Д. Елерманна та інших учених. Також вивчені роботи М.М. Богуславського, В.А. Василенка, П. Жюйара і Д. Карро, Ю.М. Колосова, І.І. Лукашука, Л.Д Тимченка та інших авторів, які досліджували різні питання теорії міжнародного права.

Нормативну базу дослідження склали угоди системи ГАТТ/СОТ, декларації та рішення її органів, документи Спеціальної сесії Органу врегулювання суперечок (ОВС), а також більше 45 текстів офіційних пропозицій країн-членів про реформування СВС СОТ. Окрему групу джерел склали приблизно 80 рішень третейських груп, Апеляційного органу (АО) та ОВС, а також інші документи, пов'язані із розглядом 46 суперечок із практики СВС СОТ.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною завершеною роботою – першим в Україні монографічним дослідженням, в якому одночасно розкриті організаційно-правові особливості СВС СОТ та зроблено найбільш повний аналіз недоліків і проблем її функціонування, розглянуті можливі шляхи реформування цієї системи.

В рамках проведеного дослідження особисто автором досягнуті наступні результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

1. Вперше визначено і вивчено комплекс інституційних проблем, які впливають на ефективність функціонування СВС СОТ; розкрита суть цих проблем.

2. Обґрунтовано, що джерелами основних інституційних проблем є зростаюче (в умовах обмеженого кадрового і матеріально-технічного забезпечення) навантаження на третейські групи, АО і Секретаріат СОТ, а також недостатня активність Генеральної Ради і Конференцій Міністрів СОТ у сфері створення та тлумачення матеріальних і процесуальних норм права СОТ.

3. Приведені аргументи, що спростовують критику на адресу третейських груп і АО, яка зводиться до тверджень про перевищення цими органами своїх повноважень при здійсненні тлумачення і створенні нових норм права СОТ. Також обґрунтована недоцільність повернення до практики дипломатичного вето при прийнятті у СОТ рішень по суперечках.

4. Вперше комплексно досліджені проблеми в процедурах СВС СОТ. Автором зроблено і обґрунтовано висновок про те, що основними процедурними проблемами СВС СОТ є: а) «проблема послідовності»; б) відсутність процедури скасування репресалій; в) прогалини у регламентації третейського розгляду з приводу належності виконання відповідачем рішення по справі (Ст. .5 ДСУ); г) відсутність у АО можливості повертати справу в третейську групу для додаткового розгляду; д) відсутність нагляду за виконанням взаємоприйнятих рішень по спорах, прийнятих сторонами самостійно; є) недостатнє використання процедур посередництва, примирення і добрих послуг; ж) зниження ефективності процедур консультацій через часті випадки ставлення сторін до цієї стадії процесу як до формальності, що передує юридичному розгляду справи.

5. Визначено основні проблеми, пов'язані із застосуванням компенсації та репресалій у СОТ; розкрита суть цих проблем.

6. Зроблено та обґрунтовано висновок про недостатню адаптацію процедур СВС СОТ до потреб країн, що розвиваються (КР), і найменш розвинених країн (НРК).

7. В результаті історичного аналізу функціонування СВС ГАТТ/СОТ зроблено висновок про поступальний характер її розвитку, що супроводжувався поетапною кодификацією накопиченої практики.

8. Вперше проаналізовано хід і характер переговорів про перегляд ДСУ, які тривають у СОТ. Розкрито і системно викладено зміст основних пропозицій щодо напрямків реформування СВС СОТ.

9. Здійснено критичну оцінку різних варіантів потенційних реформ СВС СОТ, запропонованих країнами-членами та окремими вченими. Представлені зауваження по суті запропонованих реформ і сформульовані додаткові рекомендації щодо вдосконалення СВС СОТ.

10. Визначено оптимальний пакет реформ, які доцільно здійснити на даному етапі розвитку СВС СОТ. Автором наведені пояснення та обґрунтована необхідність включення до цього пакету таких заходів, як: а) збільшення членського складу АО, б) випробування моделі «змішаних» третейських груп, в) обов'язковість добрих послуг, посередництва та примирення для окремих видів суперечок, г) збереження 60-денної стадії консультацій і недоцільність її скорочення, д) подовження стадії апеляційного перегляду на 30 днів і запровадження процедури повернення суперечки до першої інстанції, є) детальна регламентація третейського розгляду в рамках Ст. .5 ДСУ, ж) встановлення чіткої послідовності процедур при санкціонуванні репресалій, з) підвищення прозорості процедур третейського розгляду та апеляційного перегляду, і) ретроспективне визначення завданих збитків, к) можливість грошових компенсацій і колективних репресалій, л) комплекс змін, спрямованих на захист інтересів КР і НРК, та деякі інші заходи.

11. Уточнено і по-новому сформульовано пропозиції: а) про систему «змішаних» третейських груп, б) про процедуру подачі та розгляду в рамках СВС СОТ заяв від amicus curiae; в) про запровадження прискореного третейського розгляду з приводу вже оскаржених раніше заходів; г) про можливості санкціонування попереджувальних/забезпечувальних заходів за умови дії механізму «зворотної компенсації»; д) про можливості використання добрих послуг, посередництва та примирення за односторонньою ініціативою Генерального директора СОТ в окремих категоріях суперечок; є) про застосування грошових компенсацій; ж) про застосування репресалій у формі грошових виплат протягом терміну, наданого відповідачеві для виконання рішення по суперечці.

12. Зроблено й обґрунтовано висновки про недоцільність: а) запровадження процедури часткового затвердження звітів третейських груп і АО; б) надання сторонам суперечки права за взаємною згодою вилучати окремі положення зі звітів третейських груп і АО; в) автоматичного приєднання третіх сторін до консультацій між основними сторонами суперечки; г) розширення практики перехресних репресалій; д) використання в якості репресалій позбавлення відповідача права голосу або доступу до процедур СВС СОТ.

13. Вперше визначені та комплексно розглянуті проблеми, що можуть негативно вплинути на можливості України бути ефективним учасником процесу врегулювання суперечок в рамках СОТ. Встановлено, що ці проблеми є типовими для країн, що розвиваються.

14. Вперше запропоновано план заходів, реалізація яких сприятиме вирішенню проблем, що впливають на ефективність участі України в процедурах СВС СОТ.

15. Обґрунтована доцільність і внесені пропозиції щодо розроблення:–

Правил і процедур подання приватними сторонами (юридичними особами) заяв про доцільність ініціювання Україною суперечок в рамках СОТ;–

Спеціальної процедури підготовки імплементації негативних для України рішень, прийнятих по суперечках у СОТ.

Наукова і практична значущість роботи полягає у можливості використання її результатів в рамках наступних напрямків:

· науково-дослідному: висновки і положення дисертаційного дослідження поглиблюють теоретичні знання про особливості СВС СОТ, а також заповнюють прогалину у дослідженні тематики, пов'язаної з вивченням проблем функціонування і напрямків реформ СВС СОТ. Отримані результати можуть бути використані для проведення подальших досліджень у цій сфері та інших суміжних областях.

· інформаційно-аналітичному: отримані наукові результати сприятимуть поширенню знань про предмет дослідження серед учених, працівників державних органів, юристів-практиків, представників ділових кіл, інших зацікавлених осіб.

· навчальному: висновки та положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі підготовки і викладання загальних і спеціальних навчальних курсів у вищих навчальних закладах, а також при підготовці підручників і методичних рекомендацій з міжнародного економічного і торгового права, права мирного врегулювання суперечок і права міжнародних організацій.

Практичне значення має проведена автором оцінка доцільності здійснення тих чи інших реформ СВС СОТ, а також сформульовані ним зауваження і рекомендації. Після вступу України до СОТ ці рекомендації можуть бути враховані при поданні на розгляд Спеціальної сесії ОВС від імені нашої держави пропозицій про вдосконалення СВС СОТ. Вони також можуть слугувати орієнтиром при прийнятті Україною рішень про голосування за ті чи інші зміни та доповнення до ДСУ. Для фахівців-практиків, чия діяльність буде пов'язана з врегулюванням суперечок у СОТ, практичну цінність має проведений автором аналіз недоліків СВС СОТ і прогалин в нормах ДСУ. Крім того, практичне значення має запропонований дисертантом у розділіплан заходів, які сприятимуть підготовці України до участі в процедурах СВС СОТ, та пропозиції щодо розроблення необхідних у цій сфері національних процедур.

Апробація результатів дослідження. Положення і результати дисертаційного дослідження були представлені на міжнародних науково-практичних конференціях Української академії зовнішньої торгівлі (2004, 2005, 2006, 2007 рр.) і міжнародній науково-теоретичній конференції Київського міжнародного університету (2004 р.), а також були обговорені в ході науково-практичних занять, які проходили на кафедрі міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі (2004 - 2006 рр.).

Публікації. Положення і висновки дисертації викладені автором у 6 статтях, опублікованих у спеціалізованих фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дослідження. Загальний обсяг дисертацій становить 259 сторінок. Дисертація складається зі вступу і чотирьох розділів, які містять пункти і підпункти, а також висновків, списку використаних джерел (412 найменувань на 21 сторінці) і трьох додатків (на 5 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується стан розробки цієї теми в науковій літературі; вказується на зв’язок дослідження з науковими програмами; формулюються мета і завдання дослідження, його об’єкт та предмет; характеризуються методи дослідження; визначаються наукова новизна та практичне значення отриманих результатів; подається інформація про кількість публікацій та форми апробації, а також відомості про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Система врегулювання суперечок СОТ: створення та розвиток, загальносистемні риси та інституційні основи» досліджуються кілька аспектів. Підрозділ .1 «Виникнення, організаційно-правова еволюція СВС ГАТТ: 1946-1994 рр.» та підрозділ .2 «Створення та спроби реформування СВС СОТ: 1994-2007 рр.» являють собою повний та комплексний огляд історії створення та функціонування СВС ГАТТ/СОТ за весь більш ніж шістдесятирічний період її існування. Хронологічно відзначаються основні моменти в історії розвитку СВС ГАТТ/СОТ та згадуються найбільш важливі нормативні документи, які вплинули на її характер. Наводяться основні риси та недоліки СВС ГАТТ (можливість ветування прийняття рішень по справах, практично добровільний характер процедур, нормативна фрагментарність та інші), що стали передумовами створення сучасної СВС СОТ. У підрозділі 1.2 серед іншого викладається історія та особливості переговорного процесу, за результатами якого країни-члени СОТ мають прийняти рішення щодо майбутніх реформ СВС. Називаються основні підходи, використані країнами-членами при роботі над проектуванням нових норм і внесенням змін до ДСУ. Основними причинами, які заважають швидкому та результативному завершенню цих переговорів, автор вважає необхідність напрацювання «широкого пакету» змін до тексту ДСУ, складність побудови консенсусу навколо цих пропозицій і невизначеність майбутньої моделі СВС з точки зору балансу між її юридичною та політичною складовими. Автор обґрунтовує необхідність розуміння логіки реформування СВС СОТ українськими фахівцями. У підрозділі .3 «Основні риси сучасної СВС СОТ» досліджуються характерні особливості СВС СОТ, розуміння яких є необхідним для розкриття питань, заявлених у темі дисертації. Автор розглядає функції СВС СОТ і встановлює, що метою її діяльності є досягнення позитивного та взаємоприйнятного вирішення конкретних суперечок між країнами-членами, що опосередковано підтримує безпеку та передбачуваність багатосторонньої торговельної системи. Діяльність СВС базується на основних принципах міжнародного права, спеціальних принципах міжнародної торгівлі та принципах права СОТ. Окрім цього існує група спеціальних принципів, які безпосередньо регулюють діяльність у СВС СОТ. Це є принципи: оперативного вирішення суперечок; відповідності рішення по справі положенням угод системи ГАТТ/СОТ; надання переваги взаємоприйнятному вирішенню суперечки; застосування репресалій як крайнього заходу; презумпції зведення нанівець/ушкодження переваг; добросовісності та незловживання процедурами СВС; спеціального характеру процедур, що застосовуються до НРК. Сферою діяльності СВС СОТ є так звані охоплені угоди СОТ, перелік яких наводиться в Додатку 1 до ДСУ. Вимоги, які потрібно задовольнити, щоб ініціювати справу в СОТ, не є складними. Суперечки в рамках СВС СОТ прийнято розділяти на справи про порушення [положень угод СОТ], справи про непорушення [положень угод СОТ] та справи-ситуації. СВС СОТ є системою, яка характеризується наявністю широкого спектру дипломатичних та юридичних (квазі-судових) засобів врегулювання міждержавних суперечок у сфері торгівлі. Ці засоби є універсальними і дозволяють вирішувати суперечки в рамках всіх охоплених угод СОТ, включаючи розклади поступок. Доступ до системи мають виключно країни-члени СОТ. Вони мають змогу брати участь у процесі як основні або як треті сторони. Перехід від однієї стадії процесу до іншої відбувається по суті в автоматичному режимі. Обов’язкова юрисдикція у сфері охоплених угод, а також наявність власного механізму забезпечення виконання прийнятих по суперечках рішень вигідно відрізняють СВС СОТ від інших міжнародних судових інституцій. Характерною сучасною тенденцією розвитку СВС СОТ є еволюція в рамках нормо-орієнтованої моделі на противагу дипломатично-орієнтованій. У підрозділі 1.4 «Інституційні основи функціонування СВС СОТ, проблеми та напрямки реформ у даній сфері» увага приділяється аналізу інституційних особливостей СВС СОТ. Досліджуються склад і повноваження органів СОТ, які мають відношення до процесу врегулювання суперечок; визначаються основні проблеми, що впливають на ефективність функціонування цих органів. Особливих проблем або нормативних прогалин, які б впливали на функціонування ОВС, не виявлено. Натомість зазначається, що системні проблеми у функціонуванні органів СВС СОТ можуть виникнути через тенденцію до зростання кількості ініційованих суперечок, яка спостерігається в СОТ. Ця тенденція особливо негативно впливає на діяльність АО та Секретаріату СОТ, оскільки АО, маючи у своєму складі лише семеро членів, одночасно може розглядати тільки дві справи, а Секретаріат СОТ, маючи досить обмежений штат, на практиці має виконувати значний обсяг роботи із забезпечення діяльності третейських груп та надання допомоги КР та НРК. З огляду на ситуацію, що склалася, дисертант рекомендує розширення членського складу АО до 9 членів та переведення їх у статус постійних співробітників СОТ. Неодмінно слід поліпшити кадрове та матеріально-технічне забезпечення Секретаріату СОТ. Для членів АО також пропонується запровадити один можливий термін обрання (6 або 8 років) замість можливості бути переобраними на другий 4-річний термін. Це має сприяти незалежності АО від політичних процесів в ОВС. Щодо третейських груп, існують проблеми як суто практичного характеру (невисокий рівень гонорарів, що виплачуються експертам, які розглядали справу), так і більш суттєві, що потребують внесення змін до ДСУ. Наприклад, у тексті ДСУ відсутні положення, що вимагають включення до складу третейської групи громадянина НРК (якщо НРК є стороною суперечки), у той час, як така можливість передбачена для КР. Отже, це положення до ДСУ слід включити. Кваліфікаційні вимоги до членів третейських груп є більш «м’якими» у порівнянні з вимогами до членів АО. Це викликає критичні зауваження і потребує виправлення. Існує точка зору, що сама модель третейських груп ad hoc створює певні проблеми: затримки із формуванням складу групи, неможливість накопичення експертами необхідного досвіду та неможливість регулярного відвідування засідань груп експертами, які не є резидентами Женеви. Існування цих проблем спонукало окремих учених і деякі країни-члени запропонувати створити у СОТ постійний третейський корпус. Однак при реалізації таких реформ втрачається можливість впливу сторін на формування складу третейської групи. Цей факт спричинив несприйняття рядом країн-членів пропозиції про перехід до моделі постійних третейських груп. Зважуючи наявні недоліки і переваги існуючої моделі та моделі, що пропонується, автор рекомендує запровадити модель «змішаних» третейських груп, яка зможе слугувати альтернативою різкому переходу від сучасної моделі третейських груп ad hoс до існування постійного третейського корпусу. В підрозділі .4 також проаналізовані аргументи прихильників дипломатично-орієнтованої моделі розвитку СВС СОТ, які критикують третейські групи та АО за нібито перевищення ними своїх повноважень при тлумаченні норм права СОТ, яке нібито призводить до збільшення або зменшення прав і зобов’язань країн-членів, що є забороненим Ст. .2 ДСУ. Секретаріат СОТ критикують за те, що він нібито сприяє цій практиці у процесі надання допомоги третейським групам. Вирішенням цих проблем указані вчені вважають повернення до можливості використання дипломатичного вето при прийнятті у СОТ рішень по суперечках. Дисертант опонує цій позиції та доводить недоцільність повернення до практики дипломатичного вето. Натомість пропонується активізувати діяльність Генеральної Ради та Конференцій Міністрів у сфері тлумачення та створення нових норм права СОТ. Ця діяльність зараз, нажаль, не є достатньо ефективною через складнощі із досягненням консенсусу для прийняття відповідних рішень.

У другому розділі «Механізм розгляду суперечок у СОТ: огляд, проблеми функціонування, напрямки реформ» розглядаються особливості процедур СВС СОТ, проблеми та перспективи їхнього вдосконалення. Увага також приділяється аналізу проблем загальносистемного характеру. Підрозділ .1 «Врегулювання суперечок безпосередньо сторонами» висвітлює особливості застосування засобів дипломатичного характеру, які передбачені в СОТ із метою допомогти сторонам врегулювати суперечку самостійно. Автор аналізує особливості процедур консультацій, посередництва, добрих послуг і примирення та визначає проблеми, що впливають на їхню ефективність. Проблемою при проведенні консультацій визнано ставлення до них як до формальності, яке все частіше демонструють сторони. Основною проблемою процедур посередництва, добрих послуг і примирення є їхнє нечасте використання. Недоліком можна вважати і те, що виконання рішень, досягнутих сторонами самостійно, не знаходиться під наглядом ОВС та у разі необхідності не забезпечується можливістю застосування репресалій. З огляду на виявлені проблеми, дисертант робить висновок про недоцільність скорочення термінів консультацій, як це пропонують окремі члени СОТ, та про необхідність зробити процедури посередництва, добрих послуг і примирення обов'язковими для суперечок за участю НРК та окремих КР. Також рекомендовано надати Генеральному директору СОТ право застосовувати ці процедури за власною ініціативою у «складних» суперечках, категорії яких наведені в тексті дисертації. Автор наголошує на необхідності запровадження з боку ОВС нагляду за виконанням рішень, що були досягнуті сторонами самостійно, оскільки така практика дисциплінуватиме країни-члени щодо дотримання умов правового режиму, встановленого нормами охоплених угод СОТ. У підрозділі .2 «Процедура розгляду суперечок третейською групою» досліджуються особливості процедур третейського розгляду у СОТ. Проблеми, що існують на цій стадії, визнані несуттєвими. Необхідно лише внесення окремих доповнень до ДСУ, які б передбачали можливість подання письмових коментарів сторін до проміжного звіту; створення третейської групи вже на першому засіданні ОВС, в порядку денному якого є відповідне питання; припинення (за бажанням скаржника) або призупинення на деякий час третейського розгляду; а також деякі інші зміні. Автор підтримує ідею запровадження процедури прискореного розгляду суперечок, предметом яких є торговельні заходи, що вже були успішно оскаржені в попередніх справах, однак при цьому рекомендується передбачити додаткові умови, дотримання яких є необхідним при ініціюванні такої процедури. Також визнано перспективною пропозицію надати третейським групам повноваження санкціонувати застосування попереджувальних/ забезпечувальних заходів на початковій стадії процесу, але для справедливого функціонування цього механізму слід запровадити можливість «зворотної компенсації». У підрозділі .3 «Процедура розгляду суперечок Апеляційним органом СОТ» досліджуються особливості цієї процедури та проблеми, що виникають на даній стадії процесу. Основними проблемами у процедурах апеляційного перегляду слід вважати стислі строки та відсутність у АО можливості при необхідності повертати справу на додатковий або повторний розгляд третейськими групами. Як результат, дану стадію процесу варто подовжити мінімум на тридцять днів, а також запровадити правила, що дозволятимуть повернення справи в першу інстанцію та визначатимуть порядок цієї процедури. Також можливо запровадити на стадії апеляційного перегляду процедуру надання сторонам проміжного звіту АО. Це може допомогти їм активізувати діалог та знайти взаємоприйнятне рішення до того, як звіт АО буде остаточно затверджений. Підрозділ .4 «Арбітраж як альтернативний засіб врегулювання суперечок у СОТ» містить огляд арбітражної процедури, яка доступна країнам-членам в рамках СОТ. Оскільки ДСУ не конкретизує регламент застосування цієї процедури, вона не дуже часто застосовується сторонами безпосередньо для врегулювання суперечок, але до неї звертаються при необхідності визначити тривалість строку, що надається відповідачу для виконання рішення по справі, або для встановлення рівня зведення нанівець/ушкодження переваг скаржника. У разі, якщо компенсацію буде зроблено обов’язковою для окремих категорій суперечок, автором визнано перспективною пропозицію про можливість використання арбітражної процедури для визначення рівня такої компенсації. У підрозділі .5 «Інші особливості врегулювання міждержавних суперечок у СОТ: аналіз проблем та можливості для реформ» розглядаються загальносистемні проблеми, що впливають на ефективність функціонування СВС СОТ. Досліджуються аргументи за і проти збільшення обсягу прав третіх сторін і робиться висновок про необхідність збільшення обсягу цих прав на стадіях третейського розгляду та апеляційного перегляду (в процедурах, які передують наданню проміжного звіту основним сторонам) і недоцільність розширення цих прав на стадії консультацій або при застосуванні інших дипломатичних засобів врегулювання суперечок. Розглядаються критичні зауваження щодо конфіденційної природи процесу в рамках СВС СОТ. Хоча сама по собі конфіденційність не заважає ефективному процесу врегулювання суперечок (а іноді навіть сприяє йому), вона формує негативний імідж СВС СОТ, сприяє створенню атмосфери підозрілості з боку суспільства, викликає брак підтримки та несприйняття певних рішень, що приймаються у СОТ. Запровадження практики публікації неконфіденційних версій певних документів у рамках процесу, включаючи заяви, які сторони подають до органів СВС СОТ, а також проведення (за згодою сторін суперечки) відкритих слухань і/або публікації стенограм засідань у рамках третейського розгляду чи апеляційного перегляду, мають суттєво покращити становище і допомогти іншим членам СОТ краще орієнтуватися в питаннях практики врегулювання суперечок. Так, на даному етапі більшість країн-членів ніколи не бачили, як АО проводить слухання справи, тож збільшення інформаційної відкритості буде корисним не тільки для громадськості, але й для самих членів СОТ. Також розглядаються існуючі на сьогодні формальні та неформальні можливості участі у процедурах СВС СОТ приватних сторін. Аналізуються різні аргументи та спростовується доцільність надання приватним сторонам права безпосередньо брати участь у процедурах СВС СОТ, адже вони не є носіями прав та зобов’язань за угодами ГАТТ/СОТ – їхні інтереси представляють та захищають відповідні національні уряди. Представникам окремих міжнародних неурядових організацій можна було б надати можливість бути присутніми на першому засіданні по суті справи, але на це варто отримувати згоду сторін суперечки та проводити спеціальну акредитацію таких організацій. Аналізуючи практику прийняття до розгляду заяв від amicus curiae у СВС СОТ, можна зробити висновок про нормативну неврегульованість цього питання в ДСУ. Найкращім варіантом його вирішення було б подання заяв amicus curiae у СВС СОТ через одну із сторін суперечки, позицію якої підтримано в заяві. В цьому випадку органи СВС СОТ змогли б отримати додаткові пояснення щодо змісту такої заяви від самої сторони суперечки, яка попередньо мусила б перевірити достовірність даних, що надійшли від amicus curiae. І лише в окремих випадках, коли заява amicus curiae не подається на підтримку жодної із сторін, а питання, що розглядається, є предметом значного публічного інтересу, можна дозволити подачу заяви amicus curiae безпосередньо до органів СВС СОТ, але лише згідно із встановленою процедурою, деталі якої викладені в дисертації. Наприкінці підрозділу проаналізовані проблеми захисту інтересів КР та НРК у рамках СВС СОТ. На сьогодні процедури СВС СОТ не найкращим чином адаптовані до потреб цих країн. КР та НРК не завжди мають достатні фінансові можливості та кадровий потенціал для використання переваг СВС СОТ. Вони також не отримують достатньої матеріальної та технічної допомоги від СОТ і мають вибірково підходити до ініціювання справ проти розвинених країн, адже політичні ризики та фінансові витрати у таких випадках не завжди себе виправдовують. Наявні в ДСУ норми, що захищають КР та НРК, у ряді випадків мають бути деталізовані та додатково прояснені, щоб забезпечити на практиці дію преференційного режиму, передбаченого у СВС СОТ для таких країн.

У третьому розділі «Механізм нагляду та забезпечення виконання рішень щодо врегулювання суперечок у СОТ: огляд, проблеми функціонування, шляхи реформування» розглядається комплекс питань, які характеризують результати розгляду суперечок та особливості практичного втілення прийнятих по них рішень. У підрозділі .1 «Рішення щодо врегулювання суперечок: зміст, юридична сила, питання прецеденту» з’ясовано, що змістом рішень по справах у СОТ є положення звітів третейських груп і АО, які затверджені ОВС. У СОТ рішення по справі завжди містить обов’язкові для виконання відповідачем рекомендації, а іноді і необов’язкові пропозиції щодо виконання цих рекомендацій. Оскільки виконання пропозицій презюмує виконання рекомендацій, третейським групам і АО варто кожного разу наводити у своїх звітах перелік таких пропозицій. Це зробить більш одноманітною практику в рамках СВС СОТ та краще орієнтуватиме відповідача. Також акцентована необхідність включити у текст ДСУ норму, яка б чітко зафіксувала обов'язковість виконання відповідачем рекомендацій третейських груп та АО. Окрім цього, оскільки прецеденти у практиці СОТ носять необов’язковий характер (ця теза обґрунтовується в ході дослідження різних точок зору), пропонується ввести в обіг спеціальний термін «прецедент, що орієнтує», який найкращим чином відображає особливості застосування прецеденту в СОТ. У підрозділі .2 «Порівняння норм міжнародного права та права ГАТТ/СОТ у сфері міжнародної відповідальності держав» автор проводить відповідний аналіз, порівнюючи норми права ГАТТ/СОТ зі звичайними нормами міжнародного права та положеннями Проекту статей про відповідальність держав за міжнародні протиправні діяння. Аналіз підкріплено порівнянням відповідної практики. Виявляється, що у СОТ обмежена компенсаторна функція відповідальності, а її форми в переважній більшості зводяться до заходів, які мають чітко виражену перспективну направленість. І хоча при цьому норми СОТ мають по відношенню до норм загального міжнародного права характер lex specialis, норми ДСУ вказують на зв’язок права СОТ із загальними принципами міжнародного права та формально не обмежують застосування у СОТ ретроспективно орієнтованих форм відповідальності. Таким чином, обмеження, що існують у СОТ в сфері відповідальності держав, переважно є наслідком практики, що сформувалася. Отже, проведення відповідних реформ передусім потрібно також віднести до сфери практики, а вже потім – до сфери нормативного забезпечення. У підрозділі .3 «Компенсація у СОТ: проблеми практики та можливості для реформ» та у підрозділі 3.4 «Припинення поступок та інших зобов’язань: проблеми практики та можливості для реформ» комплексно викладаються основні характеристики цих засобів та робиться висновок про те, що у СОТ перевагу варто віддавати використанню компенсації у порівнянні із використанням репресалій. З цієї причини нерозвиненість (через добровільний характер) у СОТ практики надання компенсації є, на думку автора, основною проблемою, пов’язаною з її застосуванням. Оскільки компенсація у СОТ, як правило, надається у формі додаткових торговельних поступок, вона не покращує становище «постраждалих» галузей економіки скаржника. Вона також не забезпечує відшкодування збитків у повній мірі, оскільки є перспективно направленою, тобто покриває лише ті збитки, які спричинені неможливістю негайного виконання відповідачем рішення по справі. Існують проблеми з методикою визначення її розміру. Три останні проблеми, до речі, актуальні і при застосуванні репресалій. До того ж, репресалії часто наносять шкоду економіці країни, що їх застосовує, або третім країнам. Вони не можуть бути ефективно застосовані НРК, малими державами та окремими КР. Для репресалій характерні й інші недоліки, які детально описані в роботі. Існування цих проблем свідчить про доцільність обов'язкового надання компенсації в окремих категоріях суперечок. Перспективним можна вважати розширення практики надання грошових і «змішаних» компенсацій як альтернатив торговельній компенсації, а також застосування колективних репресалій найменш розвиненими і малими країнами та запровадження можливості виплат грошового еквіваленту обсягу репресалій. Розглядаються можливості запровадження виплати відповідачем, який не виконує рішення по суперечці, штрафів або відсотків, що нараховуватимуться на початковий обсяг репресалій і з часом збільшуватимуть його. Важливим нововведенням має стати практика включення в обсяги компенсації та репресалій ретроспективної складової, котра уможливлює більш повне відшкодування постраждалій стороні понесених в минулому збитків. Не існує необхідності підтримувати так звані «карусельні» репресалії, розширення практики застосування перехресних репресалій, запровадження можливості переуступки скаржником права на застосування репресалій третім країнам та надання скаржникові права довільно обирати перелік торговельних поступок, які відповідач має надати йому як компенсацію. У підрозділі .5 «Особливості процедур, що формують механізм забезпечення виконання рішень щодо врегулювання суперечок у СОТ» досліджуються особливості процедур нагляду, третейського розгляду в рамках Ст. .5 ДСУ та санкціонування репресалій. Розгорнуто аналізується «проблема послідовності», яку створює колізія, спровокована нормами Ст. .5 та 22.6 ДСУ. У підрозділі .6 «Процедурні проблеми механізму забезпечення виконання рішень щодо врегулювання суперечок і можливість їхнього усунення шляхом реформ» автор підсумовує перелік проблем, що були виявлені в ході попереднього аналізу процедур означеного механізму. До «проблеми послідовності» додаються: а) невизначеність у процедурі та термінах призначення арбітрів (для встановлення тривалості строку виконання відповідачем рішення по справі або для визначення рівню ушкодження/ зведення нанівець переваг); б) відсутність у ДСУ вимог до відповідача вказувати у проміжних звітах на стадії нагляду перелік усіх заходів, здійснених з метою виконати рекомендації ОВС; в) суттєві прогалини у положеннях ДСУ, що регулюють третейський розгляд згідно зі Ст. .5; г) відсутність у ДСУ встановленого порядку припинення застосування репресалій. Критично оцінивши різні пропозиції, внесені дослідниками та країнами-членами СОТ для вирішення вищевказаних процедурних проблем, дисертант виокремлює найбільш прийнятні з них і пропонує, по-перше, нормативно закріпити у ДСУ принцип послідовності, при якому звернення за дозволом на застосування репресалій буде можливе лише після завершення третейського розгляду в рамках Ст. .5 ДСУ. По-друге, пропонується доповнити ДСУ нормами, які б встановлювали більш чіткі вимоги до змісту звітів, що надаються відповідачем на стадії нагляду, і зобов’язати його інформувати ОВС про всі заходи, до яких він вдається з метою виконати рішення по справі. По-третє, для регламентації третейського розгляду, який сторони ініціюють відповідно до Ст. .5 ДСУ, має бути створена окрема стаття, яка встановить детальні процедури для такого розгляду, зафіксує можливість подання апеляції по його результатах та передбачить неможливість подовження або надання додаткового строку для виконання основного рішення по справі. Автор виступає за проведення обов’язкових консультацій перед вказаним третейським розглядом та рекомендує проводити необов’язкові консультації після завершення розгляду в разі винесення третейською групою негативного для відповідача рішення. Щоб впорядкувати практику припинення застосування репресалій пропонується відповідний процедурний алгоритм.

Четвертий, заключний розділ «Підготовка України до участі у процедурах СВС СОТ: проблеми і перспективи» присвячений аналізу проблем, які можуть вплинути на ефективність участі України у процедурах СВС СОТ та пошуку шляхів вирішення цих проблем. Підрозділ .1 «Україна і СОТ» містить стислий огляд загальної ситуації, що склалася у ході розвитку відносин між Україною та СОТ. Згадано ключові історичні моменти, пов’язані зі вступом України до СОТ, наведено перелік основних переваг, які Україна отримає після приєднання до цієї організації. Підрозділ .2 «Можливість ефективного використання Україною механізмів СВС СОТ: проблеми