КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РАМАДАН Х. А. ЕРКХЕС

УДК 339.923(6-17)

РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ КРАЇНАМИ АРАБСЬКОГО МАГРИБУ

Спеціальність 08.00.02 – світове господарство

і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор

Румянцев Анатолій Павлович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин,

професор кафедри світового господарства

і міжнародних економічних відносин

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Климко Григорій Никифорович

Європейський університет (м. Київ),

професор кафедри менеджменту

кандидат економічних наук

Рубцова Марина Юріївна

Інститут світової економіки

і міжнародних відносин НАН України,

старший науковий співробітник

відділу Азії і Африки

Захист відбудеться ” 02 ” липня 2008 р. о ”1430: ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий ” 02 ” червня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.С.Поліщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку світової економіки тенденції до регіоналізації у формі політичного й економічного співробітництва, взаємодії і партнерства у сфері забезпечення сталого економічного розвитку та міжнародної безпеки перетворюються у глобальне явище. Процес інтеграції держав у різних сферах суспільного відтворення віддзеркалює глибинні тенденції сучасного розвитку і має об'єктивний, історично обумовлений характер.

Міжнародні регіональні організації, як одна з форм інтеграції, створюють необхідні передумови для включення держав у локальні і глобальні економічні процеси. Однак процес інтеграції не може здійснюватися без наявності сприятливих об'єктивних і суб'єктивних передумов, ендогенних й екзогенних чинників. Важливим фактором активізації інтеграційних процесів є наявність спільних економічних і політичних цілей, а також єдність культури, мови, традицій, релігії. Регіональна інтеграція є пріоритетним напрямом розвитку світової економіки, що визначає актуальність дослідження господарських і політичних процесів, пов’язаних з даним явищем.

Створення економічного та валютного союзів європейською спільнотою надало додаткових імпульсів економічній інтеграції в Північній Африці, а також зумовило перебудову системи господарського управління в арабських країнах, де розпочалися процеси переходу від постулатів традиційного суспільства до модернізації економічних систем.

Особливо змінилося співвідношення між прагненням зберегти культурно-історичну ідентичність арабських країн та необхідністю зміцнення позицій на міжнародних ринках товарів, послуг, капіталу, технологій з метою піднесення соціального, економічного та культурного рівня життя населення. В умовах відсутності єдності у рамках Ліги Арабських Держав природним стало зміщення доцентрової тенденції на субрегіональний рівень. Як наслідок, одним з центрів інтеграційного розвитку арабських країн став північноафриканський субрегіон, де був створений Союз Арабського Магрибу (САМ), до складу якого входять Алжир, Лівія, Марокко, Мавританія й Туніс, що вивело на якісно новий рівень відносини між цими державами.

У зарубіжній та вітчизняній літературі проблеми економічного розвитку країн Магрибу в умовах глобалізації висвітлено у працях західних вчених, що зробили значний внесок у розвиток теорії та практики міжнародної економічної інтеграції та її впливу на господарський розвиток країн Арабського Магрибу, таких як Л.Беннет, К.Браун, Ж.Готліб, Х.Жерарі, Дж.Камільєрі, Ж.Карло, Ф.Костантен, Ф.Нойгарт, Д.О’Салліван, П.Савон, К.Ханельт, У.Хольм.

Доцільність розвитку широкомасштабних і взаємовигідних зв’язків між країнами Північної Африки та Близького Сходу обґрунтовують у своїх роботах арабські науковці Аль-Арби Мефтех А.Х., Аль-Хамаш М., Аль-Хармасі М., Біруні X., Захра А., Каркутлі Г., Матар Дж., Хиляль А. та інші.

Дослідження інтеграційних процесів у контексті їхнього впливу на економічний розвиток здійснено у наукових працях таких українських вчених, як В.Будкін, В.Вергун, А.Гальчинський, І.Грабинський, А.Голіков, М.Дудченко, Г.Климко, Д.Лук'яненко, З.Луцишин, Ю.Макогон, С.Макуха, В.Новицький, Ю.Пахомов, А.Поручник, Н.Резнікова, О.Рогач, А.Румянцев, В.Сіденко, С.Соколенко, А.Філіпенко, В.Чужиков, О.Шнирков та інші.

Кількісні та якісні зміни, що відбуваються в процесі розвитку та вдосконалення господарських механізмів регіональної співпраці, теоретичні розробки щодо методологічних та інституційних аспектів розвитку інтеграційного процесу у країнах які входять до Союзу Арабського Магрибу знайшли місце у роботах українських науковців О.Бакаєва, В.Гури, П.Ігнатьєва, П.Кирпенка, М.Кулініча, Е.Микитенка, Н.Пророченка, М.Рубцової, В.Савчука, Ю.Скорохода, Т.Шевченка, С. Якубовського. Суттєвий вклад у розробку даної проблематики зробили представники наукових шкіл економіки інших країн СНД, зокрема Росії. Серед них слід відзначити праці І.Авдакова, Г.Вачнадзе, В.Відясової, А.Донцова, В.Гусарова, Д.Дєгтярьова, А.Ковтунова, Б.Малікова, О.Прімакова, Л.Руденко та багатьох ін.

Проте система регіональної економічної співпраці в Арабському Магрибі протягом тривалого часу достатньою мірою не була предметом спеціальних наукових досліджень. Поштовхом для дослідження даної проблеми стали як гальмівні тенденції серед магрибських країн, котрі на тривалий час призвели до консервації інтеграційного процесу у Північній Африці, так і новітні тенденції трансформації інституційних та правових засад регулювання системи міжнародних економічних відносин у межах регіону Арабського Магрибу. Останні відіграють вирішальну роль у мобілізації як екзогенних, так і ендогенних чинників формування моделі сталого господарського розвитку північноафриканських країн.

Зокрема, поза увагою вчених залишилися питання про характер та особливості даного процесу, його роль та місце в зовнішньоекономічних зв’язках.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертацію виконано на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин згідно з планом науково-дослідних робіт за темами “Механізм взаємодії економіки України зі світовим господарством в умовах глобалізації” (ДР №01БФО 48-01) та ”Інтеграційна стратегія входження України в європейський економічний простір” (ДР № 06БФО48-01), які є складовими наукових досліджень Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка у рамках Комплексних наукових програм Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (2001-2005 рр.) і “Наукові проблеми сталого державного розвитку України” (2006-2010 рр.).

Мета і завдання дослідження. З огляду на науково-практичну актуальність теми і враховуючи результати дослідження окремих її аспектів у економічній літературі, метою дисертаційної роботи є теоретичне осмислення специфічних закономірностей становлення системи регіональної господарської співпраці країн Арабського Магрибу, що відбувається під впливом міжнародного інтеграційного процесу, окреслення шляхів її оптимізації в умовах глобалізації.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети дисертаційної роботи зумовив необхідність розв’язання в ній таких завдань дослідження:

· розкрити макроекономічні й інституціональні особливості сучасних інтеграційних процесів та факторів регіонального господарського зближення в системі сучасних міжнародних економічних відносин;

· визначити суттєві риси, методи та інституціональну структуру новітньої парадигми регіоналізму в умовах глобалізації;

· провести комплексний аналіз інструментів, форм, рівнів й інституціональних засад розвитку регіонального співробітництва між магрибськими державами;

· здійснити аналіз основних економічних аспектів діяльності Союзу Арабського Магрибу, дієвості його інституціональної структури, ефективності господарської взаємодії у сучасних умовах світової економіки;

· розробити функціональну модель інтеграційного процесу в Союзі Арабського Магрибу, визначити проблеми і труднощі, що постають на шляху інтеграції північноафриканських країн, виявити перспективні напрями взаємодії держав-членів САМ у сфері розвитку торгівлі та поліпшення інвестиційного клімату;

· визначити взаємозв’язок розбудови транспортної, телекомунікаційної інфраструктури та поглиблення економічного співробітництва країн Арабського Магрибу;

· виявити пріоритетні напрями реформування Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі, дослідити фінансові механізми структурних трансформацій у північноафриканських країнах.

Об'єкт дослідження – система сучасних міжнародних економічних відносин країн Арабського Магрибу в умовах глобалізації та регіоналізації світового господарства.

Предметом дослідження є інституціонально-господарські механізми інтеграційних процесів у Північній Африці.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є теоретичні напрацювання світової економічної думки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, монографічна та наукова література, роботи відомих арабських, українських, російських і західних вчених з питань системи світогосподарських відносин. Фактологічною базою дослідження є статистичні дані міжнародних фінансових установ, національні статистичні довідники, фактологічні дані монографічної та періодичної літератури. Методологічний апарат дослідження складають: загальнонаукові методи дослідження (діалектичний метод пізнання, наукова індукція та дедукція, системний метод, метод порівняння і синтезу (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2)); визначення прямих та зворотних зв’язків між економічними явищами та процесами (підрозділ 2.2), абстракція (зокрема, при розкритті особливостей формування передумов зближення національних господарських систем країн Північної Африки (підрозділ 2.1). Крім того, у роботі використані й інші методи теоретичного та емпіричного дослідження, окремі різновиди як загальноприйнятих наукових принципів, так і спеціальних принципів науково-економічного пізнання: творчо-критичний та описово-аналітичний (підрозділ 2.2), метод мікро- і макроекономічного аналізу (підрозділ 3.1), метод історизму (підрозділи 2.1 і 2.2)), )), статистичний метод (підрозділ 3.2), методи економічного моделювання (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті теоретичних засад і практичних аспектів становлення системи економічного співробітництва між країнами Арабського Магрибу під впливом глобалізації, визначенні механізму взаємозв’язку дієвості моделі регіонального інтеграційного процесу та економічного зростання. У процесі дослідження автором були одержані такі найбільш суттєві наукові результати, які розкривають його особистий внесок у розробці проблеми, що досліджується, та конкретизують новизну роботи:

вперше:

· розроблено комплексну функціонально-динамічну модель розвитку інтеграційних процесів у країнах Арабського Магрибу; здійснено наукове узагальнення регіональних інтеграційних процесів у Північній Африці у функціональному взаємозв’язку елементів та динамічному запровадженні, обґрунтовано механізми підвищення ефективності міжкраїнної взаємодії у рамках Союзу Арабського Магрибу;

· аргументовано необхідність інтенсифікації взаємодії країн Арабського Магрибу з метою трансформації діяльності Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі. Встановлено, що залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталу, використання сучасних механізмів довгострокового проектного кредитування, рефінансування іпотеки, здійснення сучасних факторингових та лізингових операцій у сфері розбудови інфраструктури, фінансування цільових програм сталого розвитку арабських країн вимагає узгодження функціонування Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі зі стандартами Базель-2 – правил управління ризиками, капіталом, активами та зобов’язаннями;

· застосовано концепцію квазі-виробничої функції в економіко-математичній моделі ефективності євро-середземноморського партнерства на рівні співпраці САМ – ЄС. Встановлено, що активізація інвестиційної діяльності західноєвропейських фінансових установ у Північній Африці та відкриття доступу для товарів з арабських країн на ринки ЄС надасть можливості для оптимального розвитку виробництва регіону Арабського Магрибу, а також сприятиме у північноафриканських державах послабленню імміграційного пресингу і мінімізації ризиків соціальної напруги в європейських країнах;

удосконалено:

· методологічні підходи до генези інтеграційних процесів в регіоні Арабського Магрибу. Виділено такі три групи деапроксимуючих чинників регіонального зближення північноафриканських держав як: 1) неузгодженість політичних інтересів та невисокий ступінь взаємної довіри; 2) недостатня зрілість організаційних і фінансових механізмів господарської взаємодії та орієнтація інтеграційних проектів насамперед на вузьконаціональні, а не регіональні інтереси; 3) запровадження інтеграційних ініціатив на політичній основі, що базуються на загальнонаціональних факторах магрибської єдності без стійкого економічного підґрунтя;

· визначення провідних тенденцій ринкових трансформацій у країнах Арабського Магрибу в комплексі геоекономічних і структурних чинників та напрямів розвитку; зокрема показано, що трансформаційні процеси пов’язані не тільки з необхідністю модернізації національно-господарських систем північноафриканських країн, але і з пошуком власного місця в цивілізаційному процесі та наявністю господарських передумов для вироблення нової парадигми взаємодії з іншими інтеграційними угрупованнями;

дістали подальшого розвитку:

· обґрунтування високої дієвості геополітичного фактора формування регіонального інтеграційного угруповання в рамках Союзу Арабського Магрибу, що зумовив запровадження однотипних господарчо-культурних комплексів і єдиної культурної традиції, геостратегічних орієнтирів, які закріпили внутрішню магрибську спільноту країн регіону в умовах політичної та фінансової нестабільності;

· позиціювання ключового економічного фактора інституціоналізації регіональної інтеграції як процесу транснаціонального економічного та соціального обміну. Встановлено, що учасники регіональних інтеграційних угруповань зацікавлені у посиленні спільного регулювання, яке сприяє впровадженню нових технологій та сучасних механізмів управління в Союзі Арабського Магрибу;

· методичні положення про взаємозалежність економічних ефектів ”інтеграція – економічне зростання” у країнах, що розвиваються, на основі високих темпів інтеграції та зворотної залежності економічного зростання, яке стимулює інтеграційні процеси. Виявлено дієвість регіонального співробітництва країн Арабського Магрибу, яка залежить від поєднання чотирьох типів політики, що здатні підвищити економічні ефекти інтеграції: макроекономічна політика, торговий режим, створення сприятливого інвестиційного клімату, а також розробка інфраструктурних проектів, перш за все, у сфері транспорту та телекомунікацій.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що системне дослідження ролі інфраструктурних факторів господарського зближення, аналіз діяльності регіональних банків розвитку у міжнародному економічному співробітництві країн Арабського Магрибу та отримані висновки можуть використовуватись міждержавними координаційними органами Союзу Арабського Магрибу, центральними органами законодавчої та виконавчої влади, посольствами і представництвами у подальшому розвитку відносин держав регіону.

Науково-практичні рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні були використані в практичній діяльності Народного бюро Посольства Лівії в Україні (довідка про впровадження №9742/11/3/1 від 23.02.2007 р.), Посольство Королівства Марокко в Україні (довідка про впровадження №6-342 від 01.05.2007 р.), окремі положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема при викладанні нормативного курсу “Методологія кон’юнктурних досліджень”, “Міжнародні економічні відносини” довідка про впровадження №048/11-249 від 09.10.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою; викладені в ній теоретико-методологічні напрацювання та практичні результати дослідження належать особисто авторові.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження було висвітлено на міжнародних науково-практичних та науково-теоретичних конференціях в Україні, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції вчених та фахівців “Проблемы управления предпринимательством в современных условиях” (м. Ялта, 2005 року), на VII Міжнародній науково-практичній конференції “Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки” (м. Київ, 25-26 листопада 1999 року), на Міжнародній науково-практичній конференції “Інвестиції ХХІ століття: регіональні аспекти” (м. Умань, 17-18 листопада 2000 року).

Публікації. Основні наукові та прикладні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 10 наукових працях (загальний обсяг 2,8 друк. арк.), з них 7 статей у провідних фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, у тому числі 4 одноосібних, 3 – у матеріалах та тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура роботи зумовлена метою і завданням дослідження, складається зі вступу, трьох розділів (7 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та 7 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 175 сторінок, включаючи 8 таблиць та 7 рисунків. Список використаних джерел містить 202 позиції на 19 сторінках.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь її розробки, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі ”Теоретичні основи дослідження міжнародних економічних відносин на регіональному рівні” розкриваються концептуальні засади становлення новітньої парадигми регіоналізму в контексті процесів економічної глобалізації, розглянуто вплив сучасного міжнародного інтеграційного процесу на формування зовнішньоекономічної стратегії країн Арабського Магрибу.

Автор розглядає феномен становлення новітньої парадигми регіоналізму як явище, що перетворює хаотичний рух економічної глобалізації на інституціонально оформлений і керований процес. Якщо протягом 90-рр. ХХ-го століття глобалізація скеровувалась переважно розвинутими країнами і ТНК, то на сучасному етапі даний процес набирає потужних власних рушійних сил з новою системою мотивації. Змінюються роль та місце регіональних і субрегіональних утворень як суб’єктів світової економіки, які забезпечують реалізацію глобальних процесів на метарівні. При цьому імпульс процесам регіоналізації надається з мегарівня світової економіки.

Загострення суперечностей глобалізованої економіки створило передумови для глибинного трансформування суспільно-економічної системи в цілому, з усім різноманіттям її взаємозв’язків, взаємозалежностей та ієрархічних рівнів. На основі існуючих підходів окреслюється загальне розуміння новітньої тенденції – регіоналізації глобальних процесів як способу реалізації можливостей глобальної економіки.

В роботі автор висвітлює переваги інтеграційних зв’язків на метарівні світової економіки через недоцільність уніфікації моделей розвитку на рівні загальноцивілізаційної парадигми, необхідність формування міжнародних механізмів узгодження і гармонізації інтересів країн світу, а також через зміщення акцентів господарського поступу з рівня національної економіки на рівень регіональних інтеграційних угруповань.

Особливість зрушень у процесах взаємодії між національно-господарськими системами та новими центрами економічної сили посилює необхідність створення багатосторонніх механізмів регулювання, які б дозволяли своєчасно розв’язувати суперечності, що виникають між інтересами країн світу як в економічній, так і в соціальній та політичній сферах. Важливо врегульовувати торговельні відносини та знаходити компромісні варіанти подальшого економічного розвитку на наднаціональному рівні.

За умов загострення конкурентної боротьби на світовому ринку, необхідності пошуку додаткових ресурсів економічного розвитку в умовах переходу до постіндустріальної цивілізаційної парадигми, важливим засобом захисту національних економічних інтересів є формування угруповань та блоків держав, які проводять спільну й узгоджену економічну політику.

Автор критично аналізує адаптацію соціально-економічних систем країн, що розвиваються до західних принципів і стандартів економічної інтеграції. У дисертації наголошується на збереженні національної ідентичності та історико-культурних цінностей, зокрема при інтеграції ісламських банківських систем у глобальне фінансове середовище та валютні блоки.

У роботі категорія ідентичності розглядається як гнучке і динамічне поняття, що допускає множинність суспільних відносин, розвиток яких залежить від соціально-політичної сфери, історичної та культурної спадщин. Поряд з суто формалізованими ринковими відносинами, на взаємовідносини між суб’єктами господарювання значно впливають позаекономічні обставини, соціокультурне середовище, менталітет тощо. Крім того, орієнтація країн, що розвиваються, на запровадження інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку істотно підвищує значення і роль всієї системи соціальних відносин, як підґрунтя для її формування.

Така взаємодія економічних, політичних і культурних тенденцій досить чітко простежується у країнах Союзу Арабського Магрибу, які успадкували від попередньої колоніальної системи складні, багаторівневі взаємозв’язки і залежності між політичними, соціальними і економічними відносинами. Триваючі спроби прискорення ринкових реформ активізації інтеграційних процесів з країнами ЄС не знаходять тут сприятливого для їхньої реалізації соціально-економічного середовища.

На думку автора, однією з причин такої ситуації є недооцінка переваг і потенціальних можливостей регіонів як суб’єктів національної та міжнародної економіки, а також відсутність науково обґрунтованої стратегії розвитку системи міжнародних регіональних зв’язків, яка б містила дієві стимули і важелі прискорення темпів економічного зростання у країнах, що розвиваються, та їхньої інтеграції до світового господарства на засадах еквівалентного обміну й взаємовигідного партнерства.

У роботі висвітлюються суперечності господарської взаємодії синергетичного ядра світової економіки з метасистемами країн, що розвиваються. На основі аналізу основних показників п’яти метарегіонів країн, що розвиваються, у роботі наголошується на нерівномірності розвитку країн «третього світу». Синергетичне ядро світової економіки набуло ознак ієрархічної структури і розвивається на основі взаємодії між глобальним центром і периферією (табл. 1).

Підкреслюється необхідність визначення місця інтеграційних процесів у господарському розвитку країн, що розвиваються, на прикладі Союзу Арабського Магрибу. Автор наголошує, що саме створення ефективної моделі економічної співпраці між країнами, що розвиваються, в межах регіональних або субрегіональних міждержавних угруповань може надати відчутні імпульси для прискорення господарського зростання, а також виступити провідним чинником розв’язання таких проблем цивілізаційного поступу, як невідповідність економічного розвитку на рівні ”центр – периферія”, а також подолання проблем бідності та голоду.

У другому розділі ”Механізми функціонування регіональної економічної співпраці держав Магрибу” проведено комплексне дослідження особливостей формування регіональних економічних зв’язків між країнами Північної Африки у глобальному економічному середовищі. Розділ містить ретроспективний і перспективний аналіз інституціональних та господарських засад розвитку регіонального співробітництва у контексті прискорення структурних трансформацій та динамізації інтеграційних процесів в рамках Союзу Арабського Магрибу.

Початок ХХІ-го століття охарактеризувався трансформаційними процесами в північноафриканських країнах. Невід’ємною складовою зазначених процесів стали структурні зрушення в національно-господарських системах, які охоплюють виробництво, розподіл, споживання і відбуваються на трьох взаємопов’язаних рівнях – галузевому, соціальному та зовнішньоекономічному. Автор акцентує увагу на тому, що аналіз соціально-економічної проблематики північноафриканських країн показав передумови, за яких на межі тисячоліть у державах регіону посилюється прагнення подолати негативні тенденції господарського поступу за допомогою структурних реформ та глибокого корегування економічного курсу в цілому. Саме дослідження передумов і цілей торговельно-економічного співробітництва країн Північної Африки, поглиблення й розширення регіональних господарських зв’язків, науково зважений підхід до запровадження регіональних програм співробітництва та їхнього соціального наповнення набуває, на думку автора, першочергового значення.

Проведене дослідження виявило, що у процесах регіональної економічної взаємодії країн, що розвиваються, вирішальну роль відіграє мета створити сприятливі умови для імпорту капіталу і технологій з індустріальних держав, покращити позиції на міжнародних ринках товарів і послуг, а також розширити доступ на світові фінансові ринки. Встановлено, що провідна роль у створенні необхідної критичної маси відчутних соціально-економічних зрушень в умовах переходу до постіндустріального етапу розвитку світової економіки належить людському капіталу, його бажанню, вмінню та здатності здійснити модернізацію економіки і суспільства.

В роботі наголошується на тому, що сучасні реалії світогосподарського поступу на межі тисячоліть вимагають нових науково-практичних підходів і економічних механізмів як щодо співпраці індустріально розвинутих країн з державами Арабського Магрибу (у геоекономічній площині ”Північ – Південь”), так і для формування ендогенних чинників регіонального господарського розвитку, що закладуть підвалини для подолання сировинно-експортної орієнтованості північноафриканських держав (рис. 1).

В умовах посилення протекціоністської політики промислово розвинутих держав, боргової та валютної залежності країни Арабського Магрибу повинні використовувати переваги міжнародного поділу праці й економічні ефекти створення інтеграційних об’єднань. Від успішного вирішення цього завдання значною мірою залежить подолання застійних явиш у сфері підвищення життєвого рівня широких верств населення та запровадження інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання.

Проведений автором аналіз політичного і соціально-економічного розвитку країн Північної Африки засвідчив існування об’єктивної потреби в інтенсифікації інтеграційних процесів у регіоні Арабського Магрибу. Поглиблення і розширення економічної інтеграції між північноафриканськими державами створює стійкі передумови для вирішення ряду складних соціально-економічних і політичних проблем, а саме: а) у найкоротший термін завершити розпочаті у країнах регіону структурні реформи національних економік; б) демократизувати політичні системи; в) підсилити позиції країн регіону у світовому господарстві та подолати негативні тенденції безальтернативного перебування на периферії цивілізаційного розвитку.

На основі проведеного в дослідженні аналізу передумов і специфіки формування регіональних господарських зв’язків між країнами Північної Африки, інституціональних засад розвитку співробітництва між магрибськими країнами, а також із урахуванням деапроксимуючих чинників запровадження інтеграційних ініціатив на політичній основі без стійкого економічного підґрунтя автором розроблена комплексна теоретико-методологічна функціонально-динамічна модель розвитку інтеграційних процесів у країнах Арабського Магрибу. У моделі надається авторське наукове узагальнення регіональних інтеграційних процесів як у функціональному розрізі взаємозв’язків елементів, динаміці рівнів запровадження, так і здійснена спроба обґрунтування механізмів підвищення ефективності економічного співробітництва між країнами Арабського Магрибу (рис. 2).

Одними з найважливіших елементів запропонованої моделі стали поєднання політичних та господарських цілей міждержавної взаємодії північноафриканських країн, узгодження зовнішніх і внутрішніх факторів інтеграції. Автор наголошує, що спираючись на запропоновані механізми узгодження національних інтересів можна запровадити дієву систему економічного співробітництва між державами Арабського Магрибу.

Критично аналізуючи генезу інтеграційних процесів у Північній Африці, автор пропонує програму заходів, механізм та інструментарій підвищення темпів інтеграційних процесів з урахуванням досвіду країн Перської затоки. Головним елементом даної програми є пропозиції щодо узгодження спільної валютно-фінансової політики країн Магрибу з використанням досвіду функціонування європейського валютного союзу.

Обґрунтовано, що спираючись на стійкі адаптаційні чинники, узгоджено державну політику впливу на господарську систему за допомогою прямого, в основному законодавчого регулювання, та непрямого фінансового стимулювання; опора на порівняльні переваги економічного потенціалу регіону (нафтогазова галузь і диверсифікованість виробництв, що спираються на неї, фінансово-торгова сфера і сфера послуг, що спираються на кругообіг доходів від експорту); врахування соціальної структури східного суспільства та ісламських концепцій розвитку, які суттєво впливають на формування соціально-економічних параметрів господарства, можна закласти підвалини поєднання політичних та господарських цілей, а також узгодити зовнішні й внутрішні фактори інтеграції країн Арабського Магрибу.

У третьому розділі ”Перспективи розвитку системи міжнародних економічних відносин у регіоні Арабського Магрибу” розкрито роль та місце західноєвропейського вектору інтеграції у зовнішньоекономічній стратегії північноафриканських держав, досліджуються шляхи оптимізації регіональної господарської взаємодії між країнами Магрибу в умовах глобалізації. Зокрема, автор наголошує на тому, що регіональні інтеграційні механізми у Союзі Арабського Магрибу повинні охоплювати не тільки коло традиційних інструментів торговельного зближення, а й такі сучасні інтеграційні заходи, як узгодження кредитно-фінансової політики та різнорівнева валютна інтеграція.

Економічні детермінанти сучасного світу, а також господарський поступ у третє тисячоліття обумовив сучасні пріоритетні напрями розвитку системи міжнародних економічних відносин країн Арабського Магрибу, що відносяться до першої групи держав-сусідів ЄС, торгівля з яким має пріоритетний характер (питома вага становить понад 60%). Для другої групи держав вона має значний характер (від 40% до 60% - Сирія, Молдова, Ліван). Для решти – може бути охарактеризована як важлива (до 40% - Йорданія, Ізраїль, Єгипет, Україна). Саме на Європу припадає 2/3 зовнішньоторговельного обороту Арабського Магрибу, 60-70% експортованої нафти (Лівія – до 90%) і нафтопродуктів, 80% фосфатів і продуктів їх переробки, а також різних видів промислової сировини і продукції сільського господарства. Для співробітництва ЄС з державами Союзу Арабського Магрибу існують найпріоритетніші напрями господарської взаємодії: Марокко та Алжир – енергетика, транзит газу; Туніс – туризм, енергетика, текстиль; Лівія – транзит нафти та газу.

В сучасних умовах розвитку продуктивних сил національно-господарських систем держав Союзу Арабського Магрибу найважливішим завданням регіональної співпраці є створення оптимальної комбінації факторів потенційності і виробництва, що неможливий без тісного співробітництва з індустріально розвинутими державами ЄС, які мають надлишок капіталу, а також наявність необхідних технологій. Вирішальними же, на думку автора, стануть саме економічні чинники інтеграції на взаємовигідній основі. Одним з таких чинників може стати монетарний, зокрема фіксація валют країн Союзу Арабського Магрибу до євро. Цей крок може максимально наблизити макроекономічні показники даних держав до загальноєвропейських і процес створення так званого ”середземноморського внутрішнього озера” стане безповоротним.

Ретельно розглядаючи основні форми регіональних господарських зв’язків між країнами Арабського Магрибу, автор приходить до висновку, що на сучасному етапі вагомим стимулюючим чинником інтеграційних процесів може стати інфраструктурний фактор як інструмент політики національного та регіонального розвитку.

Дане авторське твердження засновано на теоретичних концепціях Д.Біля, в яких інфраструктура визначається як суспільна складова загального основного капіталу, що є необхідним для економічного зростання і постійного розвитку, зокрема на регіональному рівні. Беручи до уваги «суспільну» природу інфраструктури, інші ресурси з високим ступенем «суспільності» та «вмісту капіталу», такі як географічне положення регіону, характеристики агломерації та його галузева структура. Так само впливають на регіональну продуктивність дохід та зайнятість населення. Ця концепція отримала назву ”Підхід потенційності фактору” (ППФ), а його економіко-математичне тлумачення – ”підхід квазі-виробничої функції” (ПКВФ), оскільки він розширює виробничу функцію Кобба-Дугласа, шляхом введення додаткових факторів.

Зокрема, завдяки відсутності мобільності і неподільності регіон зі значною потужністю інфраструктури по відношенню до його площі та населення може також забезпечити більший пакет послуг для розташованих тут підприємств та окремих домашніх господарств, ніж регіон з більш низьким розвитком інфраструктури. Саме сума всіх цих пакетів послуг, що входять до складу потужностей фіксованої інфраструктури, і являє собою один з факторів, які визначають потенціал розвитку регіонального співробітництва.

Для того, щоб перетворити потенціал на реальну продуктивність, дохід і зайнятість, існуючі фактори потенційності мають поєднуватись з необхідною кількістю та якістю факторів приватного виробництва, робочою силою і капіталом. За умови оптимальної комбінації факторів потенційності і виробництва результат діяльності може бути максимальним.

Рівняння ”повністю заданої квазі-виробничої функції” (ПЗКВФ), що містить всі фактори потенційності регіональної господарської взаємодії, виглядає так:

RDR = (I, L, A, S, D),

де RDR – потенціал регіонального розвитку як ендогенна змінна, I – інфраструктура, L – географічне положення, А – агломерація, S – галузева структура і D – фіктивні змінні, які містять позитивні або негативні ефекти, що виникають унаслідок викривлення валютного курсоутворення та інших соціо-економічних факторів, притаманних країнам-учасницям інтеграційного угруповання.

Автор наголошує, що серед чотирьох факторів потенційності саме інфраструктура має сильно виражену рису інструмента стратегії і політики регіонального співробітництва. Як наслідок, у роботі пропонується транспортно-інфраструктурний фактор розвитку економічного співробітництва країн Арабського Магрибу.

Розвиток економіки та транспорту являє собою цілісний, взаємозалежний процес. Економічне зростання, розвиток сфери матеріального виробництва неодмінно передбачає модернізацію галузей та засобів транспортного комплексу, засобів транспортно-комунікаційних зв’язків. Модернізація транспортно-комунікаційної системи потребує ресурсів не тільки транспортних відомств, а й інших галузей, тобто має статус макроекономічного проекту, реалізація якого залучить значні людські ресурси, створюючи передумови для вирішення соціальних проблем регіону Арабського Магрибу.

Об’єктивні чинники транзитності регіону САМ, а саме: наявність виходу до Середземного моря, географічне положення, дозволяють розширювати ділове партнерство відразу у декількох напрямах - по вектору транспортних коридорів ”Північ-Південь-Північ” (співробітництво з Євросоюзом й іншими європейськими країнами) і по вектору ”Південь-Південь” (у рамках Союзу Арабського Магрибу, єдиного міжарабського торговельного простору - АФТА і т.п.).

Стратегія розвитку системи міжнародних економічних відносин у регіоні Арабського Магрибу повинна бути всебічною, враховувати перспективи розвитку не тільки інфраструктури а й класичні фактори виробництва: трудові ресурси і капітал. Формування цільових пріоритетів і ефективної обґрунтованої стратегії інфраструктурного розвитку регіону Арабського Магрибу обов’язково повинно вироблятися з урахуванням наявності фінансових ресурсів.

Одним із напрямів формування джерел фінансування інфраструктурного розвитку є активізація та трансформація діяльності Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі. Значення такого роду банку полягає в тому, що він створює реальну економічну структуру, що представляє єдиний Магриб, і сприяє інтенсифікації обміну між його членами та здійсненню регіональних інвестиційних проектів (рис. 3).

Найважливішим питанням ефективності діяльності Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі є джерела фінансових ресурсів та проблеми, які існують при їхньому формуванні, оскільки учасниками банку є країни з невисоким рівнем економічного розвитку та з високим рівнем зовнішньої заборгованості. Основними джерелами фінансових ресурсів Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі повинні стати кошти спеціальних фондів ЄС, міжнародні інвестиційні програми та запозичення на міжнародних ринках капіталу.

На основі позитивного досвіду функціонування Європейського банку реконструкції і розвитку Магрибський банк інвестицій та зовнішньої торгівлі повинен здійснювати довгострокове проектне кредитування, надавати гарантії, інвестувати кошти в акціонерні капітали підприємств, надавати технічну допомогу. У той же час, на відміну від звичайних банків, спрямовувати свої кошти необхідно на ті проекти, які розбудовують економічну інфраструктуру, стимулюють розвиток приватної ініціативи та підприємництва. Стратегічною метою діяльності Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі є демонстраційний ефект економічної інтеграції та сприяння структурним зрушенням в економіці північноафриканських країн.

Автор підкреслює, що для ефективності операційної діяльності Магрибського банку інвестицій та зовнішньої торгівлі необхідно узгодити його функціонування зі стандартами Базель-2 – правил управління ризиками, капіталом, активами та зобов’язаннями, рефінансування іпотеки, методологією мікрокредитування і здійснення сучасних факторингових та лізингових операцій.

Результати дослідження дозволяють стверджувати, що одним з найперспективніших шляхів підвищення ефективності взаємовигідного євро-середземноморського партнерства на рівні співпраці САМ – ЄС є активізація інвестиційної діяльності західноєвропейських фінансових установ у Північній Африці та відкриття доступу на ринки ЄС для товарів з арабських країн. З одного боку, це розширить можливості для оптимальної комбінації факторів потенційності і виробництва регіону Арабського Магрибу, а з іншого – економічне зближення Європейського Союзу з країнами Північної Африки надасть господарські імпульси для створення нових робочих місць у північноафриканських державах, що дозволить послабити імміграційний пресинг і вирішити проблеми соціальної напруги в ЄС.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки та сформувати рекомендації, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:

1. Причини активізації регіоналізму у світовій економіці значною мірою обумовлені суперечностями процесів глобалізації, а їх вплив вказує на невідповідність сучасних механізмів вільного ринку принципам еквівалентного обміну. Різноспрямованість розвитку національних економік, збільшення розриву у рівнях господарського зростання між індустріально розвинутими державами та країнами, що розвиваються, конфліктність і непередбачуваність міжнародних економічних відносин спричиняють регіоналізацію світового господарства.

2. Детермінанти сучасного міжнародного інтеграційного процесу епохи глобалізації обумовлюють цілі, які переслідують країни, що розвиваються, утворюючи регіональні союзи. Серед них: а) прискорення темпів трансформування господарських комплексів на основі використання переваг міжнародного співробітництва; б) захист національних інтересів менш розвинутих суб’єктів світової економіки перед більш високо розвинутими; в) мінімізація негативних наслідків глобалізації; г) створення спільних механізмів узгодження і гармонізації національних інтересів для формування додаткових конкурентних переваг в межах регіональних ринків товарів та послуг.

3. Генеза інтеграційних процесів у Північній Африці характеризується значним впливом деапроксимуючих чинників регіональної взаємодії магрибських країн. Основними критеріями, що визначали відцентровуючі тенденції у Союзі Арабського Магрибу, були політична векторність за відсутності господарських механізмів зближення.

4. Особливе місце у спробах подолати негативні тенденції господарської динаміки за допомогою структурних реформ та глибокого корегування економічного курсу магрибських країн, посідає розширення і вироблення більш різноманітних торговельно-економічних зв’язків із сусідніми країнами й іншими регіонами світу. Зокрема, важливу роль у ринкових перетвореннях країн Арабського Магрибу відіграє адаптація до західноєвропейських стандартів комерційної діяльності, уніфікація регулятивних та технологічних режимів, що дедалі більшою мірою зумовлює національні пріоритети країн регіону.

5. Проведення саммітів Союзу Арабського Магрибу характеризується недостатньою зрілістю організаційно-економічних передумов, відсутністю відпрацьованого механізму попереднього розгляду, експертизи і прийняття до реалізації інтеграційних проектів, орієнтацією деяких проектів насамперед на вузьконаціональні, а не регіональні інтереси. Відчутний імпульс інтеграційним процесам у регіоні надають нові вектори розвитку середземноморської інтеграції, а саме: а) активізація міжарабської співпраці в рамках Ліги арабських держав; б) розвиток середземноморського партнерства та поглиблення господарської взаємодії з ЄС; в) інтенсифікація торговельних зв’язків в рамках Ради співробітництва арабських держав Перської затоки.

6. Трансформаційні процеси в регіоні Арабського Магрибу мають подвійну природу, оскільки вони пов’язані як з реформуванням національних економік, демократизацією політичних систем, так і з пошуком місця в цивілізаційному процесі, у виробленні нової парадигми взаємодії з іншими країнами, з урахуванням ресурсних проблем та глобалізаційних тенденцій. Необхідним компонентом макроекономічної політики та стратегії господарського зростання є вирішення завдань запровадження сучасних механізмів відтворення та розширення ринкових просторів.

7. Доцільно продовжити роботу в напрямі створення стійких адаптаційних чинників як підвалин поєднання політичних та господарських цілей, а також узгодження зовнішніх та внутрішніх чинників інтеграції країн Арабського Магрибу як фактору оптимізації моделі інтеграційного процесу. Такими, безумовно, мають бути заходи з нарощування темпів розвитку внутрішньорегіональних торговельних операцій, створення передумов для імпорту новітніх технологій та послуг, що сприятимуть інноваційному розвитку національно-господарських систем, а також формування умов створення сучасного клімату для ефективного іноземного інвестування та міжнародного кредитування.

8. Інтеграційні процеси в рамках Союзу Арабського Магрибу повинні забезпечуватись певним запасом міцності для того, щоб витримати конкуренцію з боку альтернативних варіантів міжкраїнної взаємодії, зокрема економічного співробітництва, що включає і двосторонні торговельні відносини, і спільну кредитно-інвестиційну діяльність, а також інші механізми господарської кооперації. Якщо з метою створення довгострокових умов для соціального та економічного розвитку кожної з країн, які входять до Союзу Арабського Магрибу, інтеграція в рамках цього союзу виявиться більш ефективною, ніж інші форми економічного співробітництва, то тільки тоді вона може і повинна розвиватися.

9. Регіональне співробітництво країн Арабського Магрибу повинно поєднувати чотири типи політики, що здатні підвищити економічні ефекти інтеграції: макроекономічна політика, торговий режим, створення сприятливого інвестиційного клімату, а також політику у сфері розбудови сучасної транспортної і телекомунікаційної інфраструктури. Формування і підтримка адекватної економічної інфраструктури, особливо телекомунікаційної і транспортної систем надає країнам можливість брати участь у глобальних виробничих структурах; швидко реагувати на зміни на ринках розвинутих країн та виходити на нові ринки збуту, зокрема, ринки інформаційних послуг.

10. Регіональні інтеграційні механізми у Північній Африці повинні охоплювати не тільки коло традиційних інструментів торговельного зближення, але й сучасні інтеграційні заходи. Особлива роль у даних процесах належить створенню регіональних банків розвитку, вплив діяльності яких на структурні зрушення в економіках держав третього світу полягає у збільшенні питомої ваги галузей сфери послуг, розвитку соціальної сфери, створенні нових робочих місць і утвердженні ринкових стандартів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Рамадан Ерхайс. Втілення ідеї арабської єдності в Союзі Арабського Магриба // Збірник наукових праць. Дослідження світової політики. Вип. 12.– К.: ІСЕМВ НАНУ, 2000. – С. 42 – 48.

2. Рамадан Е. Міграція приватного капіталу в країні, що розвивається. // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. – К., 2001. – С. 62 – 63.

3. Рамадан