КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Сай Ірина Анатоліївна

УДК 351.5.024.5

Розвиток механізмів державного регулювання регіонального ринку праці

Спеціальність 25.00.02 – Механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Запоріжжя – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник – |

доктор наук з державного управління, професор

Огаренко Віктор Миколайович,

Класичний приватний університет, ректор.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, доцент

Беззубко Лариса Володимирівна,

Донбаська національна академія будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України;

професор кафедри менеджменту організацій;

кандидат наук з державного управління, доцент

Соболь Роман Георгійович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національна академія державного управління при Президентові України,

доцент кафедри економічної теорії і фінансів.

Захист відбудеться 17 червня 2008 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 17 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стабільність держави базується, передусім, на наявності національного ресурсного потенціалу, споконвічною складовою якого є потенціал людський. Як і будь-який інший матеріальний ресурс, людський потенціал може вичерпуватися. Кінцевою стадією цього процесу є втрата відтворювальної спроможності. Причому чим довший період занепаду в процесі відтворення, тим менша ймовірність поновлення не тільки оптимальних, а й навіть вихідних з початку процесу погіршення параметрів людського ресурсу. Як правило, втрата людського капіталу, його знецінення відбуваються внаслідок інерційного характеру демографічних процесів та їх слабкої керованості заходами державної політики. Саме на значні втрати людського капіталу, відчутне погіршення його якості вказує ситуація, що склалася сьогодні на українському ринку праці.

Державна політика зайнятості виконує специфічну функцію поєднання й узагальнення економічної та соціальної політики держави, детермінує ієрархію цілей та завдань регулювання макроекономічних пропорцій та сприяння соціальному розвитку і зростанню добробуту населення. Саме політика зайнятості надає визначеності системі пріоритетів державного втручання в економіку країни, дає змогу обґрунтовано розрізняти цілі державного регулювання та засоби їх досягнення.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: Д. Богиня, Л. Беззубко, А. Дєгтяр, Ю. Краснов, Б. Кравченко, Л. Костровець, А. Ліпенцев, В. Мандибура, В. Мартиненко, О. Мельников, А. Мерзляк, О. Мордвінов, Н. Нижник, В. Огаренко, Е. Лібанова, Л. Лісогор, С. Серьогін, В. Токарева, А. Чемерис, П. Шевчук, І. Шумляєва та ін. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Д. Рікардо, В. Савченко, Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс, Ф. Хайєк та інші.

Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання ринку праці залишились невирішеними. Так, потребують подальшого дослідження теоретичні засади та методичні підходи щодо державного регулювання ринку праці в системі соціально-економічного розвитку регіону. Не до кінця визначено регіональну складову в загальній системі державного управління ринку праці. Відсутні комплексні підходи щодо визначення оцінки ефективності заходів забезпечення зайнятості. Потребує вдосконалення моніторинг стану регіонального ринку праці та регулювання інформаційної асиметрії на регіональному ринку праці.

Актуальність теми, її практичне значення і недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені в межах теми Класичного приватного університету «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає у впровадженні методики визначення ефективності забезпечення зайнятості населення на основі структурно-логічної моделі.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування й розробка рекомендацій щодо розвитку механізмів державного регулювання регіонального ринку праці як складової державного регулювання суспільного розвитку України.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені та вирішені такі завдання:– 

визначити теоретичні засади та методичні підходи щодо державного регулювання ринку праці;– 

дослідити зарубіжний досвід регулювання ринку праці;– 

проаналізувати стан ринку праці та визначити показники оцінки ефективності заходів забезпечення зайнятості;– 

обґрунтувати розвиток інфраструктури регіонального ринку праці;– 

запропонувати заходи регулювання регіонального ринку праці;– 

розробити класифікацію заходів, які регулюють кон’юнктуру на регіональному ринку праці.

Об’єктом дослідження є процес державного регулювання регіонального ринку праці.

Предмет дослідження – механізм державного регулювання регіонального ринку праці.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що цілеспрямована соціальна політика, програмно-цільовий метод регулювання ринку праці та зайнятості в регіоні, запровадження моніторингу регіонального ринку праці сприятимуть ефективному державному регулюванню ринку праці в регіоні.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження в галузі програмно-цільового управління, законодавчі та нормативно-правові акти, що встановлюють правові й організаційні основи суспільних відносин у сфері регулювання ринку праці в Україні та регіоні.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених із ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження теоретичних засад зайнятості населення; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення й формулювання висновків; економіко-статистичний – для аналізу сучасного стану ринку праці та політики зайнятості населення в регіоні; методи аналізу й синтезу – для розробки ефективного механізму реалізації державної політики у сфері зайнятості; експериментальний – для формування напрямів удосконалення державного регулювання ринку праці в регіоні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:– 

запропоновано класифікацію заходів державного впливу на регіональний ринок праці відповідно до пріоритетів державного та ринкового механізму регулювання, що включає формування ринку праці, активне сприяння працевлаштуванню, переорієнтацію системи професійної освіти, організацію стимулюючих форм матеріальної підтримки;

удосконалено:– 

моніторинг стану регіонального ринку праці шляхом виділення в системі моніторингу не тільки кількісних показників, а й якісних: рівень зареєстрованого безробіття та молодіжного безробіття; навантаження на одне вільне робоче місце; середня тривалість тривалого безробіття; питома вага тривалого та застійного безробіття; рівень працевлаштування службою зайнятості; рівень економічної активності населення регіону; рівень безробіття та середня тривалість безробіття, обчисленого за методикою МОП; рівень вимушеної неповної зайнятості; співвідношення невиплаченої та нарахованої до виплати заробітної плати; питома вага працівників, яким було нараховано заробітну плату в межах встановленого мінімального її рівня та в межах прожиткового мінімуму для працездатних; частка населення працездатного віку, яке зневірилося у пошуках роботи; частка кількості вибулих та прийнятих у % до середньооблікової кількості працюючих; – 

методику визначення ефективності забезпечення зайнятості населення на основі структурно-логічної моделі, яка включає багатофакторну оцінку ефективності за запропонованими екстенсивними та інтенсивними показниками, рейтингове позиціонування, що дає змогу провести систематизацію за ефективністю забезпечення зайнятості; – 

складові механізму підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів ринку праці шляхом запровадження системи показників, які формують у населення уявлення про ситуацію на регіональному ринку праці: показники безробіття; ціни угод, які здійснюються на ринку праці, та альтернативних видів доходів; зайнятості; показники, які характеризують співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці та умови угод на ринку праці; показники, які характеризують діяльність державної служби зайнятості;

набуло подальшого розвитку:– 

напрями використання понятійного апарату «ринок праці» при аналізі ринкових аспектів у сфері зайнятості, безробіття та формування трудового потенціалу; – 

визначення поняття «інфраструктури ринку праці» як сукупність організаційної, інституційної й інформаційної підсистем, що включають інститути сприяння працевлаштуванню, інформаційне забезпечення і регулюючі механізми, визначальні економічно вигідні умови для ефективної взаємодії між попитом і пропозицією на ринку праці то що забезпечують адекватність попиту і пропозиції людського капіталу, реалізацію права на працю і соціальний захист найбільш ефективним способом; – 

обґрунтування розвитку регіональної організації процесу працевлаштування через впровадження мережі віртуальних кадрових агентств, що дає змогу подолати інформаційну асиметрію попиту та пропозиції на регіональному ринку праці.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані Запорізьким обласним центром зайнятості при впровадженні в діяльності показників моніторингу стану регіонального ринку праці, спрямованих на поліпшення ситуації на регіональному ринку праці у 2007–2008 рр. (довідка № від 23.03.2008 р.). Торгово-промисловою палатою в Запорізькій області було впроваджено елементи механізму підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів ринку праці шляхом запровадження системи показників (довідка № /8 від 07.05.2008 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Управління персоналом», «Теорія державного управління», «Державне регулювання економіки», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № від 19.04.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто й викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях, конгресах: «Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах євроінтеграції» (м. Запоріжжя, 2006 р.), «Проблеми державного управління та місцевого самоврядування в умовах сучасного політичного вибору України» (м. Запоріжжя, 2007 р.), «Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні», (м. Дніпропетровськ, 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 9 публікаціях, із них 6 – у наукових фахових виданнях загальним обсягом 5,1 обл.-вид. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 185 сторінок, із них 11 рисунків, 14 таблиць, 2 додатки, список використаних джерел з 152 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі – «Теоретико-методичні основи формування механізмів державного регулювання ринку праці» – визначено суть і специфіку ринку праці та його місце в системі соціально-економічного розвитку регіону, досліджено особливості регіонального регулювання в загальній системі державного управління ринку праці, проаналізовано зарубіжний досвід регулювання ринку праці.

В межах дослідження запропоновано використовувати при аналізі ринкових аспектів трудових відносин поняття «ринок праці» у вузькому значенні у трьох сферах: у сфері зайнятості, у сфері незайнятості (безробіття), у сфері формування трудового резерву. Такий методологічний прийом може примирити судження про їх тісний або не тісний взаємозв'язок. При цьому пропонується використовувати у сфері зайнятості поняття «ринок праці», у сфері безробіття – «ринок робочої сили», а у сфері формування трудового резерву – «ринок трудових ресурсів». На практиці ж усі три поняття, як правило, зібрані в одне – «ринок праці». Звідси, на нашу думку, і виникає змішування понять. Демографічні процеси далекі від ринку праці у вузькому значенні, але аналіз стану останнього починається з аналізу демографічних показників. Далі, зіставляючи попит та пропозицію робочої сили, ми прагнемо охарактеризувати стан ринку, його кон'юнктуру, збалансованість, напруженість. Тут же найчастіше багато місця відразу відводиться і проблемам безробіття. І це справедливо. Але що стосується застосування поняття «ринок праці» у сфері зайнятості, то тут ми маємо часом його використання виключно фрагментарно – тільки стосовно функціонуючої частини робочої сили («зайнятих»), а незайняті (суть ринку праці) начебто випадають з поля зору.

Ринок праці, якщо він складається стихійно, дає змогу вирішити проблему економічної ефективності. Однак для досягнення соціальної справедливості і гарантії рівних можливостей доступу до робочих місць ринок має регулюватися державою. Цільова функція регулювання ринку праці полягає в сприянні розширенню попиту на робочі руки і підтримці ефективної пропозиції робочої сили.

Стратегія регулювання ринку праці повинна будуватися за такими чотирма принципами: підпорядкованість вимогам розвитку суспільства, економіки; пріоритетність заходів, які забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві; створення економічних умов для гідного рівня добробуту людей; усунення або мінімізація нерівності в одержанні і збереженні роботи, рівня життя, що виникає з причин інвалідності, сімейних обставин та інших об'єктивних факторів.

У рамках Організації економічного співробітництва та розвитку найбільш значні реформи у сфері ринку праці і зайнятості провели Великобританія, Нова Зеландія, Іспанія й Італія. Коротка характеристика етапів реформ і їх найбільш значних результатів наведена в табл. 1. Незважаючи на різноманіття напрямів реформ і оцінок їх попередніх результатів, можна виділити кілька загальних характерних моментів, що демонструють вміле поєднання ліберальної мікроекономічної політики і жорсткого законодавчого контролю на ринку праці з боку влади.

1) Диверсифікованість зайнятості з одночасною жорсткістю умов одержання допомоги. Розвиток форм часткової зайнятості і гнучких графіків робочого дня дає працівникам «волю маневру» у використанні робочої сили, а безробітним – можливість принаймні часткового застосування своєї праці. З іншого боку, більш жорсткий контроль за одержанням допомоги з безробіття і зниження її абсолютного розміру змушує людей активніше шукати роботу, роблячи ринок праці більш мобільним і сприйнятливим до зовнішніх змін.

2) Обмеження впливу профспілок. Антипрофспілкові заходи, що, на перший погляд, могли б тільки погіршити становище працівників, на ділі зробили прямо протилежний ефект, що виразився в підвищенні гнучкості робочого дня, падінні рівня безробіття і збільшенні тривалості контрактів наймання. Відбулося це тому, що були зняті штучні бар'єру у сфері найму (роботодавці одержали право прямо, минаючи профспілку, укладати контракти з працівниками, а також великі права звільнення у зв'язку з виробничою ситуацією), членства в профспілках (знищено багато профспілкових привілеїв, обов'язкове членство змінено на добровільне). Більше того, профспілки були примушені відповідати перед законом за свої дії у сфері страйкового руху і нести відповідальність у випадку їх невиправданості.

Таблиця 1

Характеристика реформ на ринку праці в країнах ЄС

Країна | Напрями реформ | Результати

Великобританія (початок 1980-х рр) | Обмеження впливу профспілок:

роботодавці одержали право укладати угоди прямо з робітниками; установлено законодавчу відповідальність профспілок за свою діяльність; зняті профспілкові привілеї; пом'якшені умови наймання; широке залучення суспільства в програми зайнятості | Значно виріс рівень гнучкої зайнятості знизилася частка безробітних серед молоді і темп зростання структурного безробіття

Іспанія (1984) | Лібералізація умов наймання і звільнення.

Підвищення гнучкості робочого дня.

Підвищення ролі підприємств у формуванні заробітної плати. Жорсткість правил одержання допомоги з безробіття для частково зайнятих | Швидке і тривале
зростання зайнятості

Нова Зеландія (1987-1991 р.) | Членство в профспілках стало добровільним і за місцем роботи (на відміну від обов'язкового), і за місцем проживання. Децентралізація формування заробітної плати, лібералізація укладання колективних і приватних контрактів

Частина законів щодо захисту праці замінена на звід мінімальних прав працюючого з найму. Знижений розмір допомоги з безробіття і період оплачуваного перебування в складі безробітних, скорочені молодіжні пільги | Зростання зайнятості. Падіння рівня безробіття. Зниження частки заробітної плати в доданій вартості з 70% у  р. до 60% у 1993 р.

Зростання реальних грошових компенсацій нижча за зростання продуктивності праці.

Використання більш гнучких графіків робочого часу і систем оплати праці.

Збільшення середньої тривалості контрактів

Італія (1991) | Пом'якшення умов наймання. Скасування формальної індексації заробітної плати і прив'язка її зростання до зростання прибутковості і продуктивності | Циклічні коливання звели нанівець прямій ефект від заходів

3.) Реформи заробітної плати. Цей напрям тісно пов'язаний з двома попередніми і містить у собі децентралізацію формування і диференціацію ставок заробітної плати, а також скасування практики індексації заробітної плати у зв'язку із зростанням цін та її прив'язку до динаміки таких показників економічної ефективності, як прибутковість і продуктивність.

У другому розділі – «Оцінка ефективності механізмів регулювання регіонального ринку праці» – проведено аналіз стану ринку праці в регіонах України, дана оцінка ефективності заходів забезпечення зайнятості засобами інформаційного проектування та характеристика інфраструктури регіонального ринку праці.

У ході дослідження були виявлені основні тенденції сучасного ринку праці щодо економічної активності населення працездатного віку: збільшення рівня економічної активності населення з 70,9 до 71,2%; збільшення рівня зайнятості населення з 65,4 до 65,9%; зростання обсягів самостійної зайнятості на 6,5%; зниження рівня безробіття економічно активного населення з 7,8 до 7,4%; скорочення тривалості пошуку роботи безробітними з 7 до 6 місяців; зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 27,7%; зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 36,4 до 39,7%. Найвищий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб віком 30–49 років, а найнижчий – в осіб віком 60–70 років та молоді віком 15– 24 років. Зростання рівнів зайнятості населення спостерігалось у більшості регіонів країни, крім Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької та Чернігівської областей. Найвищий рівень зайнятості у 2006 р. був у м. Києві (63,6%), а найнижчий – у Тернопільській області (51,1%). За останні шість років зниження обсягів зареєстрованого безробіття відбулося за рахунок населення міської місцевості, де кількість зареєстрованих безробітних скоротилась більше ніж удвічі (з 904,5 тис. осіб у 2000 р. до 386,7 тис. осіб у 2006 р.). Натомість у сільській місцевості переважала тенденція до зростання зазначеної категорії громадян, яка за 6 років зросла на 45,1%.

Рис. 1. Кількість зареєстрованих безробітних у 2000-2006 рр. (у середньому за період)

Рівень зареєстрованого безробіття в середньому за 2006 р. становив 3,8% від економічно активного населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (5,0%), порівняно з чоловіками (2,8%), та в населення сільської місцевості (6,6%), порівняно з міськими жителями (2,7%). Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є фактором, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Для визначення суті інфраструктури необхідно враховувати такі її особливості: інфраструктура ринку як його складова, є поліфункціональною системою, здатною використовувати різні організаційні форми і методи забезпечення зайнятості населення та соціального захисту. Інститути й організації інфраструктури створюють правові, фінансово-економічні та інформаційні механізми регулювання ринку праці. Взаємодія інститутів і механізмів має бути спрямована на створення сприятливих умов для досягнення ефективної зайнятості.

Рис. 2. Попит на робочу силу в Україні (на кінець періоду)

Головним завданням інфраструктури є створення економічно вигідних умов, що забезпечують найбільш ефективну взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці. Для реалізації цього завдання інфраструктура виконує функції, спрямовані на регулювання ринку праці за допомогою діяльності організацій, що здійснюють трудове посередництво, професійне навчання безробітних громадян, послуги профорієнтацій і відповідних інститутів, що регулюють цю діяльність.

Виділено пріоритетні функції інфраструктури ринку праці: трудове посередництво; професійне навчання й перенавчання зайнятих і незайнятих громадян; створення і збереження робочих місць (взаємодія служб зайнятості з працедавцями); інформаційне обслуговування населення.

Інфраструктура ринку праці в цілому об'єднує в собі декілька взаємозв'язаних підсистем (рис. 3).

Інфраструктура надбудовних елементів – перш за все, регуляторна і нормотворча діяльність держави, а також трудові договори, яка може бути визначена як інституційна. Організаційна інфраструктура включає організаційно-економічні й організаційно-управлінські структури як на мікро-, так і на макрорівні.

Інформаційна інфраструктура – сукупність інформаційних каналів і сховищ, інформаційних технологій, правової та фінансово-економічної бази діяльності інформаційного суспільства, а також інших методів і засобів, які забезпечують інформаційну діяльність на ринку праці. Побудова оптимальної інформаційної інфраструктури зводиться до організації взаємодії інформаційних потоків.

Оскільки наявна інформаційна асиметрія приводить до дисбалансу ринку праці в цілому, то очевидний пріоритет інформаційної інфраструктури.

Рис. 3. Підсистеми інфраструктури ринку праці (складено автором).

Створення інформаційної інфраструктури, що використовує комп'ютерні технології, передбачає комплекс заходів, який включає: організаційні заходи, технічні заходи, визначення системного програмного забезпечення, використовуваного в організації і створенні програмно-технічного комплексу, використання при роботі з документами стандартного програмного забезпечення, організація поштової служби, створення інформаційно-аналітичної системи, забезпечення безпеки інформації, роботу служби експлуатації і впровадження, наповнення бази даних.

У третьому розділі – «Підвищення ефективності державного регулювання регіонального ринку праці» – досліджено моніторинг стану регіонального ринку праці, розроблено заходи регулювання регіонального ринку праці, запропоновано регулювання інформаційної асиметрії на регіональному ринку праці. Стан ринку праці залежить від інтенсивності руху робочої сили. Структурна перебудова економіки веде до зміни структури зайнятості, що неминуче супроводжується безробіттям, однак із збільшенням швидкості перебудовчих процесів поліпшується інтенсивність руху робочої сили, що веде до зменшення тривалості безробіття і покращення ситуації на ринку праці. Тому до складу розглянутих показників доцільно ввести показники, що характеризують рух робочої сили, а саме: кількість вибулих і чисельність прийнятих у відсотках до середньооблікової кількості працюючих. Регулювання регіонального ринку праці базується на застосуванні цілого комплексу управлінських функцій і має тісно взаємодіяти з ними (табл. ).

Таблиця 2

Основні функції управління регіональним ринком праці

Функція | Мета

Моніторинг | Отримання на постійній основі первинної інформації про стан регіонального ринку праці

Аналіз | Виявлення поточної ситуації, динаміки показників, відповідних факторів, які впливають на їх формування, оцінювання впливу даних факторів на стан регіонального ринку праці

Планування | Прогнозування | Визначення тенденцій, які відбуваються на регіональному ринку праці, виявлення факторів, які впливають на розвиток таких тенденцій, прогнозування можливих результатів

Моделювання | Відображення процесів, що відбуваються на регіональному ринку праці за допомогою математичних, текстових, графічних моделей

Програмування | Розробка алгоритму функціонування системи, визначення оптимальних параметрів стану регіонального ринку праці та необхідних ресурсів, вибір наукових засобів та методів управління

Організація | Визначення раціональної структури управління регіональним ринком праці, розподілення повноважень між структурними одиницями, підбір кадрів

Регулювання | Застосування певних заходів та методів, які впливають на зміну стану регіонального ринку праці та його суб’єктів

Контроль | Організація зворотнього зв’язку, за допомогою якої органи управління отримують інформацію про стан виконання рішень, які приймаються ними

До таких зараховують такі: моніторинг стану регіонального ринку праці, аналіз сформованої ситуації, планування стану ринку праці і його суб'єктів, організація регулювання ринку праці і, нарешті, контроль за ходом виконання заходів, спрямованих на оптимізацію визначених показників регіонального ринку праці. Така функція, як планування, суть якої полягає у визначенні цілей і шляхів їх досягнення, може бути представлена декількома підфункціями: прогнозуванням, моделюванням і програмуванням.

Однією з найважливіших складових системи управління є збір даних (первинної інформації), що стосуються об'єкта управління. Отримана інформація є основою для аналізу та прогнозування. На сьогодні система моніторингу ринку праці не досить сформована. В основному вона представлена одержанням інформації на основі методів, розроблених в органах державної статистики, що дає змогу одержувати кількісні характеристики (рівень безробіття, її тривалість, якість зайнятих, напруженість на ринку праці).

Якісні характеристики регіонального ринку праці, на наш погляд, практично не представлені. Під ними розуміються такі сторони суспільних відносин, які можна відобразити за допомогою різних поведінкових моделей, у тому числі сформованих стереотипів, переваг, переконань й інших явищ, нерозривно пов'язаних із психологією населення, які впливають на стан ринку праці. Ця інформація вкрай важлива для розуміння суті процесів, що відбуваються, оскільки найчастіше сугубо економічний погляд на основі наявної статистичної інформації обмежує уявлення про досліджуваний об'єкт.

Існуючий моніторинг регіонального ринку праці має ряд недоліків, обумовлених тим, що збір інформації відбувається в основному за кількісними ознаками. встановлено головні ризики і загрози, що стоять на шляху ринкових перетворень і зрушень у сфері зайнятості Запорізької області. До них належать: недосконале нормативно-правове регулювання зайнятості населення, зокрема розвитку самозайнятості й малого бізнесу; фінансова та інвестиційна нестабільність; загострення демографічної кризи; можливе погіршення інвестиційної привабливості економіки, що зумовить щорічне зменшення чисельності працюючих в усіх сферах економічної діяльності; розвиток конкурентоспроможного середовища, що може призвести до невідповідності якості робочої сили новим стандартам.

Удосконалення системи моніторингу регіонального ринку праці дасть можливість торкнутися проблеми трудових відносин, що не висвітлюються сучасною статистикою. Очікувані результати полягають у тому, що зміни в організації моніторингу ринку праці дадуть змогу: врахувати особливості поведінки населення на ринку праці (проблеми при працевлаштуванні, фактори успіху при пошуку роботи, причини звільнення); виявити особистісні характеристики, що впливають на статус населення; визначити стратегію поведінки роботодавців на ринку праці; визначити рівень інформаційної асиметрії на ринку праці; показати ставлення населення до пропонованих державою методів регулювання регіонального ринку праці й оцінити їх ефективність; торкнутися невивчених проблем регіонального ринку праці і розробити нові методи регулювання, що враховують поведінку населення.

При розгляді змісту механізму регулювання першочерговим виявилося вивчення кола заходів, спрямованих на регулювання кон'юнктури (попит, пропозиція, їх узгодження). Ми розподілили основні заходи, що регулюють окремо попит і окремо пропозицію. Раніше при перегляді пріоритетів на першому місці було формування ринку праці. В запропонованому в роботі механізмі регулювання цей пріоритет реалізується в заходах, що регулюють попит на робочу силу, а саме: в розробці генеральної схеми створення і збереження робочих місць, що полягає у такому: зміцнення зв'язку адміністративних і ринкових регуляторів (робота координаційних комітетів сприяння зайнятості населення); розширення мережі робочих місць на ринково орієнтованих підприємствах; сприяння самозайнятості всім без винятку особам, що звернулися в службу зайнятості; розвиток первинної, вторинної, домашньої зайнятості. Цю систему заходів запропоновано як перспективно діючі.

Значно більше перспективних заходів визначено для формування ринку праці. В цьому відображено новий підхід до існуючих пріоритетів політики зайнятості. На регулювання пропозиції робочої сили спрямовані заходи для зміцнення адміністративних і ринкових регуляторів, на попередження масового безробіття, працевлаштування молоді, жінок, городян, інвалідів, підлітків групи «ризику».

В заходах, пропонованих на перспективу, помітне прагнення до вирівнювання попиту та пропозиції. При цьому заходи адміністративного характеру (організаційні, інформаційні) та економічні (переважно ринкові) представлені майже рівнозначно.

Заходи державного впливу на ринок праці можна розглядати і за пріоритетами регулювання. З цією метою обрано чотири нових пріоритети, які між собою виставлені за принципом черговості. На першому місці пріоритет щодо формування ринку праці. Друге місце займають заходи активного сприяння працевлаштуванню громадян. На третьому місці переорієнтація системи професійного навчання і на четвертому – заходи для матеріальної підтримки, які стимулюють працевлаштування безробітних.

Визначено, що інформаційна асиметрія на ринку праці впливає на стан економіки. Це зумовлює проведення заходів щодо необхідність запобігання її негативним наслідкам. Єдиним способом боротьби з інформаційною асиметрією є підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів ринку праці. У випадку доступності для населення інформації про ситуацію на ринку праці, фактори і способи найбільш успішного працевлаштування, цінові умови здійснюваних угод, найбільш і найменш перспективні галузі економіки, структуру безробіття можна істотно скоротити витрати, пов'язані не тільки з пошуком роботи, а й її вибором на самому первісному етапі. Реальна ситуація склалася таким чином, що не тільки безробітні не інформовані про ситуації на ринку праці, а й працююче населення. Відсутність інформації, а також її перекрученість призводять до значних негативних наслідків.

Способом підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів ринку праці з боку пропозиції є постійне висвітлення в засобах масової інформації ситуації, що склалася в цій сфері суспільних відносин. При цьому необхідно дотримуватися вимоги щодо помірності кількості показників, що характеризують стан ринку праці, при їхній найбільшій інформованості. Запропонована група показників, на нашу думку, має мінімально необхідний і достатній рівень інформаційного наповнення, що показує відносно цілісну картину ситуації на регіональному ринку праці для населення.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми вдосконалення механізмів державного регулювання регіонального ринку праці шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів його вдосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Розглядаючи еволюцію теорій ринку праці в узагальненому вигляді, можна дійти висновку, що вони розвивалися поступово і можуть бути згруповані у три напрями: класична модель функціонування ринку праці, в основі якої – пояснення причин виникнення безробіття зростанням заробітної плати; кейнсіанська модель пояснює причини безробіття занадто низьким рівнем споживчого та інвестиційного попиту; монетариська модель причинами безробіття визнає порушення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили в різних сферах економічної діяльності.

Порівняльний аналіз теоретичних підходів до проблем зайнятості, безробітття та державного регулювання ринку праці показав, що не всі економічні школи органічно включають у себе методологію державного регулювання. Необхідність жорсткого державного втручання в економіку відстоювали лише представники кейнсіанства. Сучасні методи регулювання ринку праці мають багато спільного з кейнсіанським інструментарієм: жорстка фіскальна політика, організація робочих місць і суспільно-громадських робіт під контролем держави, цільові державні інвестиції. В практиці використовуються інші методологічні підходи, пов’язані з обмеженням грошової маси в обігу, грошово-кредитними методами регулювання, законодавчими обмеженнями та інші заходи.

2. Запропоновано використовувати при аналізі ринкових аспектів трудових відносин поняття ринок праці у вузькому значенні у трьох сферах: у сфері зайнятості, у сфері незайнятості (безробіття), у сфері формування трудового резерву. Такий методологічний прийом може примирити судження про тісний або не тісний їх взаємозв'язок. При цьому пропонується використовувати у сфері зайнятості поняття «ринок праці», у сфері безробіття – «ринок робочої сили», а в сфері формування трудового резерву – «ринок трудових ресурсів».

3. Регулювання ринку праці на сучасному етапі економічного розвитку здійснюється через політику зайнятості. Визначено, що стратегія регулювання ринку праці повинна будуватися за такими чотирма принципами: підпорядкованість вимогам розвитку суспільства, економіки; пріоритетність заходів, які забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві; створення економічних умов для гідного рівня добробуту людей; усунення або мінімізація нерівності в одержанні і збереженні роботи, рівня життя, що виникає з причин інвалідності, сімейних обставин і інших об'єктивних факторів тощо.

4. У загальній системі державного регулювання ринку праці поряд з макро- і мікрорівнем важливе місце займає регіональне регулювання. Склад елементів регулювання ринку праці на рівні регіонів вужче, ніж на загальнодержавному рівні. Частина напрямів регулювання здійснюється переважно на державному рівні: демографічна політика, зовнішньоекономічна політика (курс гривні, розміри митних зборів, ліцензії і квоти), основні напрями фінансово-кредитної політики. Порівняно з державним рівнем регіони можуть регулювати доходи, рівень життя, рівень пропозиції робочої сили в регіоні; демографічну якість населення (зниження захворюваності, травматизму, пияцтва, смертності працездатного населення), міграційні процеси. На регіональному рівні в інтересах ринку праці здійснюються програми житлового, транспортного і виробничого будівництва; цільове надання підприємствам дотацій, кредитів і податкових пільг (місцеві податки), спрямовані на підтримку і розвиток виробництва (робочі місця) у пріоритетних галузях. На регіональному рівні в багатьох випадках більш ефективні, ніж на загальнодержавному, заходи підтримки фермерства, індивідуального і малого бізнесу. Регіональне регулювання повинне не просто враховувати інтереси ринку праці, а й зробити їх рівними з іншими пріоритетами регіональної політики. Визначено основні ключові проблеми розвитку ринку праці на регіональному рівні: недостатня реформованість трудової сфери; зниження трудового потенціалу кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів за рахунок скорочення виробництва в оборонно-промислових, аграрних комплексах, сільгоспмашинобудуванні, металургійному виробництві; тривале падіння попиту на робочу силу, дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили на ринку праці області; погіршення якісних характеристик робочих місць, збільшення серед них частки морально і фізично застарілих; недостатність інвестицій у нові технології; система державної професійної освіти; брак житла і низькі доходи населення; збереження селективного підходу при вивільненні робочої сили і прийомі на роботу залежно від статі, віку, національності, стану здоров'я; проблеми працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення; диференціація локальних ринків праці; наявність значних розмірів прихованого безробіття з яскраво вираженим сезонним характером у несезонних галузях; зниження мотивації до праці в значної частини безробітних; збільшення загальної заборгованості платників у Фонд зайнятості.

5. Рівень гостроти ситуації на ринку праці обумовлюється причинами безробіття, які є свідченням про рівень конкурентоспроможності окремих груп населення і, відповідно, про їх потенційний вплив на інноваційну роль трудового потенціалу. Середня тривалість незайнятості громадян становить майже два роки, що вкрай негативно впливає на якість трудового потенціалу, оскільки спричинює втрати кваліфікації працівників, соціально-психологічні проблеми, відсутність мотивації до повернення до зайнятості. Чисельність працівників, які вибувають з підприємств, перевищує чисельність осіб, прийнятих на роботу. Це притаманно більшості регіонів, а позитивні тенденції щодо перевищення чисельності прийнятих працівників відносно до тих, які вибули з підприємств, спостерігаються лише у Дніпропетровській області та м. Києві.

6. У межах дослідження вдосконалено методику визначення ефективності забезпечення зайнятості населення на основі структурно-логічної моделі, яка включає компаративний аналіз стану зайнятості, структурний аналіз заходів щодо сприяння зайнятості, багатофакторну оцінку ефективності заходів щодо сприяння зайнятості, позиціювання суб'єктів ринку праці за ефективністю забезпечення зайнятості за допомогою рейтинг-технології.

Використання систем автоматизації для аналізу інформаційних потоків і оцінки реалізації функцій дало змогу інтерпретувати поняття інфраструктури ринку праці як сукупності організаційної, інституційної та інформаційної підсистем, що включають інститути сприяння працевлаштуванню, інформаційне забезпечення і механізми, які забезпечують адекватність попиту і пропозиції людського капіталу, реалізацію права на працю і соціальний захист найбільш ефективним способом. Інформаційна інфраструктура ринку праці є сукупністю інформаційних ресурсів і засобів інформаційної взаємодії, що забезпечує функціонування і розвиток інформаційного простору.

7. Виділено такі напрями вдосконалення інфраструктури ринку праці: врахування в інформаційній інфраструктурі організації взаємодії інформаційних потоків на основі процесних моделей служби зайнятості; створення аналітичних блоків у рамках автоматизованих інформаційних систем, на основі яких можливі моніторинг та оцінювання не лише стану ринку праці і зайнятості населення, а й ступеня його інформаційного забезпечення; вдосконалення організаційної інфраструктури за допомогою включення в процес працевлаштування віртуальних кадрових агентств на основі розробленої авторської моделі.

8. Обґрунтовано розвиток регіональної організації процесу працевлаштування шляхом впровадження мережі віртуальних кадрових агентств, що дасть можливість подолати інформаційну асиметрію попиту та пропозиції на регіональному ринку праці. Формування мережі віртуальних кадрових агентств в рамках удосконалення організаційної інфраструктури ринку праці дає змогу одержувати переваги порівняно з традиційними формами організації працевлаштування, а саме: скоротити трансформаційні витрати; збільшити кількість потенційних користувачів; оперативно надавати актуальну інформацію суб'єктам ринку праці в режимі реального часу з каналами зворотного зв'язку; створити високотехнологічні комунікації; збільшити географічний обхват послугами; зробити багатофакторний пошук.

9. Встановлено, що стан регіонального ринку праці характеризують в основному тільки кількісні його показники. Тому запропоновано в системі моніторингу регіонального ринку праці виділяти не тільки кількісні показники, а й якісні: рівень зареєстрованого безробіття та молодіжного безробіття; навантаження на одне вільне робоче місце; середня тривалість безробіття; питома вага тривалого та застійного безробіття; рівень працевлаштування службою зайнятості; рівень економічної активності населення регіону; рівень безробіття та середня тривалість безробіття, обчисленого за методикою МОП; рівень вимушеної неповної зайнятості; співвідношення невиплаченої та нарахованої до виплати заробітної плати; питома вага працівників, яким було нараховано заробітну плату в межах встановленого мінімального її рівня та в межах прожиткового мінімуму для працездатних; частка населення працездатного віку, яке зневірилося у пошуках роботи; частка кількості вибулих та прийнятих у % до середньооблікової кількості працюючих.

10. Запропоновано основні напрями вдосконалення моніторингу регіонального ринку праці: виділення об'єктів дослідження, що потребують додаткового вивчення на основі соціологічних опитувань; розробка основних показників для проведення досліджень; встановлення відповідальних органів за здійснення досліджень; пошук і виділення нових проблем, які потребують вивчення, з урахуванням поведінки населення. Запропоновано класифікацію заходів державного впливу на ринок праці відповідно до пріоритетів державного та ринкового механізму регулювання, які передбачають формування ринку праці, активне сприяння працевлаштуванню, переорієнтацію системи професійної освіти, організацію стимулюючих форм матеріальної підтримки.

11. На функціонування регіонального ринку праці значно впливає фактор недостатності або перекрученості інформації, тому єдиним способом боротьби з інформаційною асиметрією є підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів ринку праці. Для підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів ринку праці запропоновано систему показників, які формують у населення уявлення про ситуацію на регіональному ринку праці: показники безробіття; ціни угоди, які здійснюються на ринку праці, та альтернативні види доходів; показники, які характеризують співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці та умови угод на ринку праці; показники, які характеризують діяльність державної служби зайнятості.

12. До напрямів подальшого дослідження розвитку механізмів державного регулювання регіонального ринку праці належать: підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів ринку праці, впровадження мережі віртуальних кадрових агентств, створення сприятливих умов для активізації діяльності на регіональних ринках праці, створення різноманітних аналітичних систем забезпечення діяльності суб’єктів регіонального ринку праці, підвищення ефективності моніторингу держави за динамікою кон’юнктури на регіональному ринку праці.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сай І.А. Інформаційна асиметрія регіонального ринку праці// Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2006. – №1. – С. 132 – 137.

2. Сай І.А. Показники формування та ефективності використання трудових ресурсів // Економіка та держава. – 2008. – №1. – С. 101–104.

3. Сай І.А. Порівняльна характеристика різних моделей державного регулювання зайнятості // Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2006. – №3. – С. 154 – 158.

4. Сай І.А. Особливості формування трудових ресурсів в економіці // Економіка та держава.