ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ТОРГАШИН Олександр Михайлович

УДК [346.9:341.637](477)(043.3)

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖНОГО СУДУ

ПРИ ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВІЙ ПАЛАТІ УКРАЇНИ

(господарсько-правовий аспект)

Спеціальність 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне

право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правового регулювання економіки ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Опришко Віталій Федорович,

ДВНЗ «Київський національний економічний

Університет імені Вадима Гетьмана»,

декан юридичного факультету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Коваленко Валентин Васильович

Заступник головного вченого секретаря

Академії правових наук України,

заступник керівника Київського

регіонального центру АПрН України

кандидат юридичних наук, доцент,

Юлдашев Олексій Хашимович

професор кафедри цивільного

права і процесу

Київської державної академії

водного транспорту

Захист відбудеться 18 червня 2008 року о 11-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук К 26.006.05 у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 г, к. 601.

Автореферат розісланий “16 ” травня 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Ю. Онопчук

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Створення сучасної ринкової економіки та побудова правової держави істотно вплинули на становлення багатьох соціальних і правових інститутів в Україні. Це стосується не тільки економічної сфери господарювання, станов- лення і розвитку такого нового для нашої економіки інституту як міжнарод- ний комерційний арбітраж, а отже і правових засад регулювання його діяль- ності.

Актуальність теми. Основним способом вирішення зовнішньоекономічних спорів як в Україні, так і в усьому світі є міжнародний комерційний арбітраж. Одним із таких є Міжнародний комерційний арбітражний суд, який функціонує при Торгово-промисловій палаті України (ТПП України).

З часу прийняття Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж», кількість справ, розглянутих Міжнародним комерційним арбітражним судом (МКАС) при Торгово-промисловій палаті України, постійно збільшується. Водночас, як показує практика, під час цих розглядів та виконання судових рішень, нерідко виникають проблеми процесуального характеру. Наявна нормативно-правова база функціонування МКАС недостатня для розв’язання цих проблем, а отже і для ефективного судового розгляду комерційних спорів та виконання рішень суду. Однією із причин існування відповідних проблем пов’язане з недостатньою дослідженістю певних як теоретичних, так і практичних питань. Зокрема, це недостатньо чітке визначення поняття та різновидів арбітражного застереження як важливої умови арбітражного розгляду справи. Потребує свого подальшого дослідження поняття, ознаки і властивості рішень МКАС, розкриття особливостей, що відрізняють рішення МКАС від рішення судів загальної юрисдикції. Спостерігається недостатня розробленість понять «оспорювання» і «примусове виконання» рішень МКАС як інституту процесуального права. Є необхідність розкриття змісту та особливостей застосування категорії «публічний порядок» та ряду інших складних проблем нормативно-правового регулювання діяльності цього органу. В юридичній літературі поки що не запропоновано шляхи послідовного їх вирішення. Для розв’язання цих наявних проблем необхідно вдосконалити не лише деякі спеціальні правові норми, а й дослідити правове регулювання у суміжних сферах суспільних відносин, зокрема тих, що регулюють діяльність судових органів взагалі.

Отже, актуальність обраної теми обумовлена потребами практики функціонування МКАС, невирішеністю відповідних проблем у діючому законодавстві, а також відсутністю аргументованих науково-теоретичних пропозицій, рішень та рекомендацій у юридичній літературі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи Київського національного економічного університету, що проводилась за темою: “Правове забезпечення соціально-економічного та

2

політичного розвитку України” (державний реєстраційний номер 0102U006315), де дисертант брав участь як співвиконавець. Внеском автора у розроблення зазначеної теми як співвиконавця є самостійне дослідження проблеми вдосконалення правового регулювання діяльності Міжнародного комерційного арбітражного суду (господарсько – правовий аспект).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання відносин, що виникають при розгляді господарських спорів у Міжнародному комерційному арбітражному суді та в процесі виконання прийнятих ним рішень.

Реалізація зазначеної мети дисертаційної роботи обумовила необхідність вирішення таких завдань:

-дослідити історію виникнення та розвитку арбітражного способу вирішення конфліктів;

-визначити поняття, юридичну природу й основні риси третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу як різновиду третейських судів;

-провести аналіз видів МКАС – постійно діючих (інституційних) і разових (ad hoc) арбітражів; визначити недоліки і переваги застосування цих видів арбітражного розгляду залежно від сутності комерційного спору;

-проаналізувати відповідність українського законодавства та практики його застосування міжнародним зобов’язанням, прийнятим на себе Україною відповідно до міжнародних документів, що регулюють діяльність МКАС;

-виявити в українському законодавстві відповідні нормативно-правові акти та окремі норми, що потребують вдосконалення;

-дослідити предметну підвідомчість справ МКАС;

-визначити поняття та дослідити різновиди арбітражного застереження як умови арбітражного розгляду справи;

-уточнити поняття, ознак і властивостей рішення МКАС, розкрити особливості, що відрізняють рішення МКАС від рішення судів загальної юрисдикції;

-розробити й уточнити поняття «оспорювання» та «примусове виконання» рішень МКАС як інституту процесуального права;

-розкрити зміст й особливості застосування категорії «публічний порядок»;

-виявити проблеми, пов’язані із виконанням вимог міжнародного права та вітчизняного законодавства щодо МКАС та підготовити пропозиції щодо їх розв’язання.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем та при виконанні прийнятих ним рішень.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють розгляд спорів міжнародним комерційним арбітражем та практика їх застосування.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є

3

міжгалузевий системний підхід, відповідно до якого здійснено аналіз теоретичних концепцій природи МКАС та його рішень, розроблених у юридичній науці. Для розв’язання окремих завдань використано також такі методи: історичний, формально-логічний, діалектичний, порівняльно-правовий. Використання історичного та діалектичного методів дало змогу визначити основні закономірності розвитку третейського судочинства.

Формально-логічний метод було використано при формулюванні висновків щодо природи арбітражного розгляду спорів. За допомогою формально-юридичного, порівняльно-правового методів здійснено порівняльний аналіз підходів до правового регулювання арбітражного розгляду господарських спорів і взаємовідносин Міжнародного комерційного арбітражного суду із судовою та виконавчою системами України у вітчизняному, зарубіжному та міжнародному праві, наукових позицій вчених, поглядів практиків на відповідні питання, що розглядаються у дисертаційному дослідженні. Крім того, з використанням формально-юридичного, порівняльно-правового методів аналізувалися регламенти таких постійно діючих арбітражних установ: Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації.

Теоретичну основу роботи складають праці таких українських і зарубіжних вчених як Т.Є. Абова, М.М. Аґарков, С.С. Алексєєв, А.С. Васильєв, А.Г. Бобкова, О.А. Беляневич, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, А.В. Венедіктов, В.В. Вітрянський, О.М. Вінник, С.Ф. Демченко, О.В. Дзера, Л. Еннекцерус, І.В. Єршова, І.Б. Заверуха, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, В.В. Коваленко, Т. С. Кисельова, О.С. Йоффе, В.В. Лаптєв, Л.А. Лунц, В.К. Мамутов, В.С. Мартем’янов, В.Ф. Опришко, І.Г. Побірченко, Д.М. Притика, Ю.Д. Притика, Г.В. Пронська, О.М. Садіков, Н.О. Саніахметова, І.А. Танчук, В.С. Щербина, Г.Ф. Шершеневич, О.Х. Юлдашев та ін.

Емпіричною базою дослідження є Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти, законодавство зарубіжних держав, міжнародні та європейські конвенції. Крім того, використовувались матеріали практики діяльності МКАС при ТПП України та міжнародного комерційного арбітражу інших країн.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексності дослідження господарсько-правових проблем регулювання розгляду спорів в МКАС при ТПП України та формулюванні пропозицій щодо їх вирішення.

Вдосконалення господарсько-правового регулювання діяльності МКАС при ТПП України підтверджується такими висновками, рекомендаціями та пропозиціями.

Уперше:

- сформовано алгоритм визначення випадків, у яких виконання іноземного арбітражного рішення буде не сумісним із публічним порядком України. Це випадки, коли арбітражне рішення: а) однозначно не сумісне з публічним порядком виконання рішень, що порушують основні

4

конституційні права та свободи людини та громадянина; б) не сумісне з публічним порядком виконання рішень, винесених з порушенням процесуальних прав відповідача; в) не сумісне з публічним порядком виконання іноземних арбітражних рішень, якщо таке виконання стосується імперативних норм національного публічного права;

- надано пропозиції щодо обмеження використання категорії «суперечності публічному порядку» шляхом: 1) визначення її внутрішнього змісту для виявлення тих її зовнішніх меж у кожній конкретній ситуації, які таким внутрішнім змістом задаються; 2) окреслення зовнішніх меж тих правових областей, де ця категорія взагалі припустима до застосування;

- обґрунтовано пріоритетність першого шляху за допомогою використання компаративістського методу при аналізі практики Російської Федерації;

- визначено поняття арбітражного розгляду господарських спорів за участю іноземного елементу, яке має охоплювати не тільки процес вирішення спору та прийняття рішення третейським судом, а й забезпечення його виконання.

Удосконалено:

- Визначення характерних ознак арбітражного судочинства за результатами аналізу його юридичної природи. Воно відрізняється від розгляду спорів у державних судах такими рисами: а) відокремленням Міжнародного арбітражного суду від національної судової та правової системи; б) за принципами арбітрування; в) характером здійснення судочинства, згідно з яким не тільки вибір права, призначення (обрання) складу міжнародного комерційного арбітражного суду, а й вибір правил арбітражного розгляду щодо конкретного спору може встановлюватися угодою його сторін; г) порядком передання, розгляду та виконання його рішень.

- визначення арбітражного (третейського) суду. Арбітражний суд – це за статусом недержавне утворення, яке створюється відповідно до чинного законодавства за ініціативою фізичних і юридичних осіб для розгляду за погодженням сторін, спорів, що випливають з міжнародно-приватних правовідносин за наявності відповідної арбітражної угоди.

Дістали подальшого розвитку положення про те, що:

- найбільш плідною юридичною концепцією, з позицій якої доцільно розглядати правове регулювання спорів, що належать до юрисдикції МКАС, є господарсько-правова концепція, оскільки: 1) за своєю юридичною природою ці спори є господарськими. Вони виникають у процесі господарювання між відповідними суб’єктами господарювання (спори між юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність) і з приводу відносин, що класифікуються як господарські; 2) ці спори можуть бути передані на вирішення лише спеціалізованому (господарському) суду (якщо говорити про систему судів загальної юрисдикції); 3) заяви про видання виконавчого документа подаються у господарський суд, їх розгляд, одержання виконавчого

5

документа теж здійснюються цими судами тощо;

- арбітражну угоду можна визначити як угоду, згідно з якою сторони зобов'язуються передавати всі або деякі спори, які вже виникли, або можуть виникнути в майбутньому, на розгляд недержавному третейському суду.

Практичне значення одержаних результатів. Виконана робота має наукову та практичну значущість. Одержані у процесі дослідження результати поглиблюють наукові знання щодо організації та правового регулювання процесу розгляду спорів в МКАС; теоретичні висновки доведено до рівня конкретних практичних рекомендацій.

Викладені в роботі висновки та рекомендації можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалювання законодавства, що регулює МКАС, процесуального законодавства, правозастосовчої практики судів із питань виконання рішень МКАС, в роботі по наданню правової допомоги юридичним особам та навчальному процесі при вивченні курсів “Судові органи України” та господарського, господарсько-процесуального права.

Особистий внесок автора. Дисертаційне дослідження автором виконано особисто. Також його власними дослідженнями обгрунтовані всі положення, результати та рекомендації, що містяться в дисертації. Ряд питань, порушених у дослідженні, розглядаються вперше. Виявлений новий підхід до розгляду інших питань. При обґрунтуванні власних міркувань автора з використаних наукових джерел інших вчених на них в обов’язковому порядку зроблені посилання.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, доповідалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми)” (2004 р.), що проводилася ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» та «Актуальні проблеми правового регулювання відносин у сфері господарювання в умовах ринкової економіки України» (2007 р.), що проводила Міжрегіональна академія управління персоналом. Результати дисертаційного дослідження були застосовані у навчально-методичній роботі юридичного факультету ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» при розробці робочих навчальних програм, методичних матеріалів щодо змісту та організації самостійної роботи студентів, поточного і підсумкового контролю їх знань, проведенні лекційних та семінарських занять з дисциплін «Організація судових та правоохоронних органів», «Господарське право», «Господарське процесуальне право», які викладаються студентам юридичного факультету. (Довідка юридичного факультету Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана № 196/08 від 20.02.2008 року).

Публікації. Результати проведеного дослідження опубліковано в наукових працях загальним обсягом 3,25 д.а., зокрема в шести наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також

6

одна публікація у збірнику тез науково-практичної конференції, які належать особисто здобувачу.

Структура дисертації обумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків і додатків. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, із яких 188 сторінок основного тексту, 2 сторінки додатку та список використаних джерел із 256 найменувань становить 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано стан її наукового розроблення, визначено мету та завдання, наукову новизну та практичну цінність дослідження, сформульовано положення, що виносяться на захист.

Розділ 1. «Міжнародний комерційний арбітраж як юрисдикційний орган» має три підрозділи, у яких досліджуються історія становлення, розвитку міжнародного комерційного арбітражу, природа третейського судочинства, юридична природа третейського суду, господарсько-правова концепція дослідження третейського судочинства, а також законодавство про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

У підрозділі 1.1. «Історія становлення, розвитку міжнародного комерційного арбітражу» обґрунтовується, що арбітраж широко визнаний і застосовується нарівні з розглядом справ у державних судах порівняно недавно - після Другої світової війни. Проте арбітраж як метод вирішення спорів бере свій початок з моменту виникнення перших суперечок між людьми. Інакше кажучи, арбітраж існує стільки, скільки існує суспільство. У розвитку цієї форми судочинства можна виділити кілька етапів. Перший із них пов’язаний з виникненням і розвитком стародавніх країн світу. Другий етап подальшого розвитку арбітражного розгляду набув свого розвитку в середні століття. Третій етап – етап сучасного світового розвитку арбітражного судочинства – характеризується тим, що переважна більшість спорів, які випливають із цивільно-правових, господарських правовідносин стає об’єктом третейського розгляду. При цьому відповідні структури та законодавство розвиваються як у міжнародному масштабі, так і на національному рівні. Щодо міжнародних інституцій і міжнародного права, то нині основним засобом вирішення спорів у галузі міжнародних комерційних відносин є Міжнародний комерційний арбітраж. Проаналізовано основні міжнародно-правові та європейські акти у цій сфері, а також досвід розвитку арбітражної форми вирішення спорів у окремих країнах. На підставі цього досвіду, а також аналізу розвитку арбітражної форми розв’язання спорів у колишньому СРСР, а також в часи

7

незалежності України на сучасному етапі її розвитку, зроблено висновки щодо доцільності й ефективності цієї форми судочинства.

Підрозділ 1.2. «Юридична природа третейського суду та господарсько-правова концепція дослідження третейського судочинства» присвячено дослідженню юридичної природи третейського суду й обґрунтуванню вибору найбільш ефективної юридичної концепції, з позицій якої має досліджуватися третейське судочинство. На підставі цього дослідження дисертант доходить до кількох висновків, зокрема про те, що юридична природа третейського судочинства відрізняється від судів загальної юрисдикції за характером створення, реєстрації третейського суду, порядком передання, розгляду та виконання його рішень. Найбільш плідною юридичною концепцією, з позицій якої доцільно розглядати правове регулювання спорів, що належать до юрисдикції МКА, є господарсько-правова концепція, оскільки, по-перше, за своєю юридичною природою ці спори є господарськими. Вони виникають в процесі господарювання між суб’єктами господарювання (спори між юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність) і з приводу відносин, що класифікуються як господарські. По-друге, ці спори можуть бути передані на вирішення лише спеціалізованому (господарському) суду (коли говорити про систему судів загальної юрисдикції). І, по-третє, заяви про видання виконавчого документа подаються у господарський суд, їх розгляд, одержання виконавчого документу також здійснюються цими судами.

У підрозділі 1.3. «Законодавство про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України» розглянуто питання правового регулювання діяльності МКАС при ТПП України. Аналіз законодавчої бази, насамперед Конституції України, Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж», Закону України «Про третейські суди», Регламенту Морської арбітражної комісії при Торгово – промисловій палаті України, Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово – промисловій палаті України, Регламенту про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово – промисловій палаті України, дає змогу зробити висновок про те, що природа правового регулювання діяльності МКАС при ТПП України цього органу двоїста. МКАС при ТПП керується як національним, внутрішнім законодавством, так і міжнародним правом. Результати аналізу відповідних національних нормативно-правових актів і міжнародних конвенцій щодо арбітражного судочинства свідчать, що воно, на відміну від розгляду спорів у судах загальної юрисдикції, закріплює має певні відмінності. Це, зокрема, відокремлення Міжнародного арбітражного суду від національної судової та правової системи. Крім того відправлення третейського судочинства за принципами арбітрування. Наступна характерна ознака полягає в тому, що не тільки вибір права, призначення (обрання) складу міжнародного комерційного арбітражного суду, а й вибір правил арбітражного розгляду щодо конкретного спору може

8

встановлюватися угодою його сторін. А також порядок передання, розгляду та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу значно простіший. З огляду на вищезазначені ознаки, можна дати таке визначення арбітражного (третейського) суду. Арбітражний суд – це за статусом недержавне утворення, яке створюється відповідно до чинного законодавства за ініціативою фізичних і юридичних осіб для розгляду за погодженням сторін, спорів, що випливають із цивільних або господарських правовідносин за наявності відповідної третейської угоди.

РОЗДІЛ 2. «Правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України» містить три підрозділи, у яких досліджуються правова характеристика міжнародного комерційного арбітражу, його господарсько-правова компетенція, а також зроблено аналіз принципів процесу розгляду спорів.

У підрозділі 2.1. «Правова характеристика Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України» розглядається суть міжнародного комерційного арбітражу, його правовий статус. Наголошується, що в юридичній літературі компетенція завжди вважалася частиною правового статусу суб'єктів права. Вона складається із сукупності владних повноважень щодо певних предметів відання. Дослідження блоків й елементів правового статусу колективних структурних одиниць державного механізму дає змогу вирішити питання про його зміст. За правовою характеристикою міжнародного комерційного арбітражу виділяється два основних види арбітражу: інституційний і разовий арбітраж (арбітраж ad hoc). Обидва види арбітражу мають чіткі риси, які їх відрізняють, і можуть бути як перевагами, так і недоліками в контексті конкретної справи. Ідеальне рішення з приводу вибору інституційного або разового арбітражу можна прийняти тільки на стадії, коли спір вже виник. Зазначено, що в Україні єдиним, за правовою характеристикою інституційного арбітражу, для вирішення комерційних спорів за участю нерезидентів України, є Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України. Його правова характеристика визначена на рівні Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж». Переваги за статусом інституційного арбітражу можна узагальнити в його характеристиках. Перш за все, це наявність регламенту, перевіреного практикою, і адміністративного апарату, що забезпечує ефективне та послідовне просування справи стадіями арбітражного процесу. Наступне - авторитет і престиж арбітражу, що відіграють роль при приведенні до виконання арбітражних рішень на території зарубіжних країн. І, насамкінець, врахування в регламенті та діяльності національного законодавства місця перебування інституційного арбітражу, що знижує імовірність скасування арбітражного рішення. Результатом нашого дослідження можуть бути такі висновки. Правова характеристика арбітражу ad hoc відрізняється такими позитивними рисами, яких або немає, або вони меншою мірою представлені в статусі інституційного арбітражу. Це: 1) оптимальна пристосованість для розгляду

9

конкретного спору; 2) максимальна автономія сторін у виборі процесуальних правил і вирішенні інших питань у ході арбітражу; 3) у середньому менш тривалий термін розгляду справи; 4) вартісна привабливість - адміністративні витрати скорочені до мінімуму; основні витрати - гонорари арбітрів; 5) високий ступінь конфіденційності розгляду спорів. Вадами арбітражу ad hoc є відносні труднощі в його організації та залежність від старанності й повноти арбітражного застереження. Аналіз норм міжнародного права про третейське судочинство, відповідної зарубіжної літератури та практики свідчить про те, що у світі широко застосовуються два способи вирішення спорів: ex bono et aequo ("по доброті і справедливості"), а також amіable composіteurs ("дружніх посередників"). Дослідження українського законодавства (Закону про міжнародний комерційний арбітраж, відповідних регламентів) дає змогу зробити висновок, що воно не розрізняє у явному вигляді цих двох способів. Водночас, зважаючи на те, що ст. 28 Закону про міжнародний комерційний арбітраж дозволяє міжнародному арбітражному суду розглядати та вирішувати спори «по справедливості», такий суд може знайти широке застосування для розгляду господарських спорів в Україні уже тепер. Необхідна більш чіткіша регламентація цього інституту.

У підрозділі 2.2. «Господарсько-правова компетенція міжнародного комерційного арбітражного суду – основний елемент його правового статусу» обґрунтовується, що основним елементом правового статусу міжнародного комерційного арбітражу є його господарсько-правова компетенція, де головним елементом виступають основні права й обов'язки цього арбітражу. Сутність і складові господарсько-правової компетенції – прав і обов’язків арбітражного суду доцільно розкрити шляхом розгляду таких питань, як тлумачення арбітражної угоди, автономія арбітражного застереження, компетенція компетенції, правонаступництво сторін, множинність сторін. Важливим відправним моментом є тут автономний, незалежний характер арбітражної угоди, що має свій власний предмет, який відрізняється від предмета контракту, до якого вона належить, і, відповідно, своє власне правове регулювання, виражене в арбітражному законодавстві та міжнародних угодах. Особливе значення автономний характер має у випадках, коли арбітражна угода зовні являє собою одну з умов контракту, тобто має вигляд арбітражного застереження. Теорія автономності арбітражного застереження часто пов'язана з доктриною "компетенції компетенції", однак остання не може бути зведена до теорії автономності. Зазначається, що у переважній більшості випадків питання про свою компетенцію досліджується арбітрами з урахуванням заперечень, що з цього приводу висловлюються відповідачем і які припускають серйозний аналіз і тлумачення укладеної між сторонами арбітражної угоди з урахуванням її дійсності, обсягу тощо.

Підрозділ 2.3. «Принципи процесу розгляду спорів у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України» присвячено аналізу принципів процесу розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражному суді. Більшість принципів міжнародного

10

комерційного арбітражу можна виявити шляхом аналізу міжнародних і національних документів і практики реалізації процедур розгляду спору, яка

вже склалася і має достатнє нормативне регулювання. Ця позиція справедлива щодо постійних арбітражів, які мають власні регламенти зокрема і стосовно Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово промисловій палаті України. Дисертантом запропоновано поділ принципів міжнародного арбітражу на дві групи: 1) принципи, притаманні господарсько-процесуальному, а також цивільному процесуальному праву; і 2) спеціальні принципи міжнародного комерційного арбітражу. З урахуванням аналізу зазначених принципів, зокрема, принципу автономії волі, зроблено висновок про те, що з наведених питань, які визначаються сторонами, найважливішим є визначення матеріального права, яке застосовуватиметься до спірних правовідносин. Зазначається, що аналіз основних принципів і засад діяльності Міжнародного комерційного арбітражного суду свідчить про те, що дані принципи імплементовані в українське законодавство норми і принципи світової практики примирення та вирішення комерційних спорів і є плідним підґрунтям для вдосконалення національного законодавства.

Розділ 3. «Шляхи вдосконалення діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду» має три підрозділи, у яких викладено зарубіжний досвід із правового регулювання діяльності міжнародного комерційного арбітражу, питання вдосконалення законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж і примусового виконання його рішень.

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід із правового регулювання діяльності міжнародного комерційного арбітражу» розглянуто правове регулювання основних етапів діяльності МКА. Зазначено, що цікавим є підхід міжнародного права та законодавства зарубіжних країн до арбітражної угоди. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду не встановлює будь-яких жорстких вимог до форми арбітражної угоди. Якщо немає документальних підтверджень існування арбітражної угоди, важливо, щоб посилання на Міжнародну торгову палату було досить визначеним. Аргументується, що проблеми функціонування Міжнародного комерційного арбітражного суду повинні розглядатися з урахуванням специфіки його статусу та юрисдикційної спроможності. Міжнародний комерційний арбітраж (чи то інституційного характеру, чи то арбітраж ad hoc) жодною мірою не стосується державної судової системи. Право міжнародного комерційного арбітражу розглядати суперечки виникає не під впливом закону про підвідомчість арбітражу визначених суперечок, а тільки завдяки спеціальній арбітражній угоді сторін. Міжнародні арбітри не є представниками судової влади будь-якої держави, вони не здійснюють правосуддя від її імені й вони не представляють її суверенну владу. Склад арбітрів, як правило, багатонаціональний, місце проведення засідань арбітражного суду може не збігатися не тільки з національністю арбітрів, але й із територіальним розташуванням міжнародного арбітражного суду, регламент якого застосовують арбітри. У ряді законодавств питання про

11

автономність арбітражної угоди вирішується спеціально. Цікавим видається досвід більшості держав щодо вибору права, яким має керуватись МКА, а також порядку винесення арбітражного рішення. На відміну від державних судових органів міжнародні арбітражі значно менше пов’язані законами місця ведення судочинства, адже створюються вони згідно з волею сторін, які обирають право, за яким буде вестися розгляд справи, визначають правила процедури тощо. Водночас арбітри, поважаючи волю сторін спору,

мають дотримуватися основних засад і принципів міжнародної торгівлі, а саме: забезпечення виконання договірних зобов’язань, добросовісність у виконанні угод, дотримання звичаїв міжнародної торгівлі, дотримання основних засад світової політики у сфері міжнародної торгівлі, повага моральних і етичних цінностей світового співтовариства під час здійснення підприємницької діяльності. Щодо порядку винесення арбітражного рішення, то за загальним правилом під час колегіального розгляду спору будь-яке рішення МКА, якщо сторони не домовились про інше, виноситься більшістю арбітрів у письмовій формі. Рішення підписують одноособовий арбітр або арбітри. У разі колегіального арбітражного розгляду рішення має підписати більшість арбітрів-членів третейського суду. У такому випадку в рішенні необхідно зазначити причини, з яких немає підписів інших арбітрів. За сталою практикою, що склалася у зарубіжних країнах, стороні надається також право просити впродовж певного терміну після отримання арбітражного рішення МКА винести додаткове рішення щодо вимог, заявлених у ході арбітражного розгляду, які не були відображені в рішенні. Окрему увагу приділено аналізу досвіду держав щодо правового регулювання витрат, пов’язаних із розглядом справи в МКА.

Підрозділ 3.2. «Вдосконалення законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж та практика його застосування» присвячено проблемам вдосконалення законодавства України про міжнародний комерційний арбітраж. Однією з таких проблем є проблема публічного порядку. Зазначається, що ці проблеми є одночасно проблемами співвідношення публічного та приватного інтересів, меж втручання держави та її судової системи у відносини між приватними особами, можливості поєднання принципу автономії волі сторін з імперативними нормами національних законів, припустимості застосування іноземного законодавства на території іншої держави. Вимога дотримання публічного порядку означає, що арбітри повинні дотримуватися певних імперативних норм тих держав, інтересів яких торкається справа, що ними розглядається. Законодавство багатьох країн, зокрема й українське, як правило, містить посилання на публічний порядок як на підставу для відмовлення в застосуванні іноземного права на своїй території, але при цьому не дає чітких вказівок щодо того, які саме ситуації, пов’язані із застосуванням іноземного права, варто вважати такими, що суперечать публічному порядку. Складність і навіть безплідність спроб законодавця дати вичерпний опис випадків, коли застосування іноземного права визнавалося б як таке, що суперечить публічному порядку, пов’язані з тим, що в законі неможливо заздалегідь передбачити усі варіанти

12

потенційних колізій між вітчизняним і іноземним правом. Тому доводиться вдаватися до допомоги дуже нечітких понять, що мають найчастіше не юридичний, а моральний чи філософський відтінок, - але тільки таким способом можна “обійняти неосяжне” і виключити виникнення ситуації, коли у великому переліку критеріїв публічного порядку не вживеться яка-небудь іноземна норма, не передбачена вітчизняним законодавцем. Водночас

вказані критерії не вичерпують феномен публічного порядку, що обумовлює потребу в подальших розвідках і підготовці пропозицій з урегулювання цього порядку на рівні закону. Проте, у національному законодавстві держав немає чітких критеріїв, що визначають факт суперечності публічному порядку, міжнародна судова практика із застосування Конвенції 1958 року “Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” і Типового закону ЮНСІТРАЛ виробила однаковий підхід до вирішення цієї проблеми, якого дотримуються суди більшості розвинених держав.

У підрозділі «Примусове виконання рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду» визначено поняття "примусове виконання рішення МКА", умови, за яких у суб’єктів господарювання, які брали участь

у розгляді спору, виникає право на оспорювання арбітражного рішення, а також розкрито питання щодо підвідомчості та підсудності справ з оспорювання арбітражного рішення. Зроблено висновок про суперечливість

низки положень Закону про МКА, Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції Міністерства юстиції України "Про проведення виконавчих дій", Регламенту МКАС при ТПП України. Аргументується доцільність використання Закону про міжнародний комерційний арбітраж, який передбачає дозвільний порядок примусового виконання таких рішень через суди загальної юрисдикції. Запропоновано привести зазначені нормативні акти у відповідність один з одним, закріпити в них, а також у Господарському процесуальному кодексі України дозвільний порядок примусового виконання всіх рішень МКАС, прийнятих на території України. Аргументовано, що при провадженні у справах про примусове виконання та у справах про оспорювання рішень МКАС доцільно однаково вирішувати питання про державне мито, яке справляється із таких клопотань, а також про правила розгляду таких клопотань. Для того, щоб уникнути ситуацій, коли один суд розглядає клопотання про скасування рішення МКАС, винесеного на території України, а інший – про примусове виконання того самого рішення, пропонується установити однакову підсудність цих категорій справ – апеляційним господарським судам за місцем арбітражу. Доцільно, щоб у разі відмови у примусовому виконанні рішень, винесених на території України, суд прийняв ухвалу про відмову в примусовому виконанні арбітражного рішення та про його скасування. Доцільно сформулювати алгоритм визначення випадків, у яких виконання іноземного арбітражного рішення буде не сумісним із публічним порядком України. Це випадки, коли арбітражне рішення: а) однозначно не сумісне з публічним порядком виконання рішень, що порушують основні конституційні права й свободу людини і громадянина; б) не сумісне з публічним порядком виконання

13

рішень, винесених з порушенням процесуальних прав відповідача; в) не сумісне з публічним порядком виконання іноземних арбітражних рішень, якщо таке виконання торкнеться імперативних норм національного публічного права.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано розв’язання важливої наукової проблеми вироблення системних заходів щодо вдосконалення правових засад регулювання діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду.

Для розв’язання наукової проблеми дисертантом досліджено історію становлення, розвитку міжнародного комерційного арбітражу та Міжнародного комерційного арбітражного суду, його юридичну природу, законодавство про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, принципи процесу розгляду спорів, а також сформульовано такі основні теоретичні та практичні висновки з метою підвищення ефективності вищезазначених засад.

1. У теоретичному розумінні міжнародний комерційний арбітраж – це механізм розгляду комерційних спорів, ускладнених іноземним елементом, між приватними особами (юридичними та фізичними), який базується на угоді сторін та вилучає конкретний спір з суду загальної юрисдикції.

2. Юридична природа третейського судочинства відрізняється від судів загальної юрисдикції за характером створення, реєстрації третейського суду, порядку передання, розгляду та виконання його рішень. За своєю природою міжнародний комерційний арбітраж – це недержавне утворення, яке створюється відповідно до чинного законодавства за ініціативою фізичних і юридичних осіб для розгляду спорів, що випливають із цивільних або господарських правовідносин за наявністю відповідної третейської угоди.

3. Доведено, що найбільш плідною юридичною концепцією, з позицій якої доцільно розглядати правове регулювання спорів, є господарська – правова, оскільки: 1) за своєю юридичною природою ці спори є господарськими. Вони виникають у процесі господарювання між суб’єктами господарювання (спори між юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність) і з приводу відносин, що класифікуються як господарські; 2) ці спори можуть бути передані на вирішення лише спеціалізованому (господарському) суду (якщо казати про систему державних судів); 3) заяви про видачу виконавчого документа подаються у загальний або господарський суд, їх розгляд, одержання виконавчого документа також здійснюються цими судами тощо.

4. Питання визначення права, яке повинно застосовуватися до суті спору регулює стаття 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», закріплюючи принцип, згідно з яким третейський суд повинен

14

вирішувати спір на основі норм права, яке обрали сторони спору. У разі, коли немає якої-небудь вказівки сторін, такий третейський суд застосовує право,

визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними. Зроблено висновок, що ієрархія застосовування норм іноземного права, така: 1) матеріальні норми, 2) норми lex mercatoria, 3) норми торгових звичаїв, 4) колізійні норми та 5) норми процесуальні.

5. Уточнено поняття "рішення МКАС" - це остаточний акт правозастосування у формі процесуального документа, що вирішує спір суб'єктів господарювання по суті, винесений МКАС як недержавним органом вирішення комерційних (господарських) спорів, ускладнених іноземним елементом.

6.Сформульовано доцільність виділення таких ознак рішення МКАС: воно приймається недержавним органом вирішення спору, що не входить у судову систему України; рішення є процесуальним документом і правозастосовчим актом – результатом специфічного правозастосовного процесу, особливість якого полягає в можливості вибору сторонами права, що підлягає застосуванню; може базуватися на застосуванні "наднаціональних" норм права (норми lex mercatoria) або "загальних принципів права"; може ґрунтуватися не на нормах матеріального права (рішення "дружніх посередників"); приймається арбітрами, які виступають від свого імені, а не від імені держави або арбітражної установи; розв'язує всі питання по суті; приймається з комерційних (господарських) спорах, ускладнених іноземним елементом.

7.Аргументовано, що рішення МКАС набуває властивість відносної обов'язковості з моменту вступу його в силу (з моменту одержання рішення сторонами), тобто воно обов'язкове тільки для сторін, щодо яких винесене. Властивість загальнообов'язковості таке рішення набуває тільки після підтвердження його судом у процесі оспорювання або примусового виконання цього рішення. Доведено, що властивість неспростовності арбітражного рішення є відносною, воно стає абсолютним з моменту підтвердження його судом або закінчення терміну на оспорювання або примусове виконання арбітражного рішення.

8. Запропоновано й аргументовано класифікацію рішень МКАС. Залежно від критерію остаточності виділяють остаточне (final award), часткове (partial award) та повне (global award) рішення. Важливе значення для виконання арбітражних рішень має поділ їх на внутрішні та іноземні. Залежно від того, чи збігаються місце арбітражу і, відповідно, місце прийняття арбітражного рішення з місцем його виконання чи ні, можна говорити або про внутрішні, або про іноземні арбітражні рішення.

9. Сформульовано підхід до формулювання алгоритму визначення випадків, у яких виконання іноземного арбітражного рішення буде не сумісне з публічним порядком України. Це випадки, коли арбітражне рішення: а) однозначно не сумісне з публічним порядком виконання рішень, що порушують основні конституційні права та свободу людини та

15

громадянина; б) не сумісне з публічним порядком виконання рішень, прийнятих із порушенням процесуальних прав відповідача; в) не сумісне з публічним порядком виконання іноземних арбітражних рішень, якщо таке виконання стосується імперативних норм національного публічного права.

10. Надано пропозиції щодо обмеження використання категорії «суперечність публічному порядку» шляхом: 1) визначення її внутрішнього змісту для виявлення тих її зовнішніх меж у кожній конкретній ситуації, які таким внутрішнім змістом опосередковуються; 2) окреслення зовнішніх меж тих правових областей, де ця категорія взагалі не припустима до застосування. З використанням компаративістського методу при аналізі практики Російської Федерації обґрунтовується пріоритетність першого шляху.

11. Визначено поняття "оспорювання рішення МКАС" як звернення суб'єктів господарювання в компетентний суд з вимогою про перевірку рішення МКАС, що набрало чинності. Уточнено поняття "примусове виконання рішення МКАС" - це застосування органами судової влади та державної виконавчої служби примусових заходів, спрямованих на виконання рішення МКАС.

12. Зроблено висновок про те, що, незважаючи на суперечності чинного законодавства України, що регулює примусове виконання рішень МКАС, винесених на території України, керуватися необхідно Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», що передбачає дозвільний порядок примусового виконання таких рішень через суди загальної юрисдикції. Доведено