КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВОРОНІНА Марина Юріївна

УДК 811.133.1’367.335.1

СКЛАДНОСУРЯДНІ РЕЧЕННЯ ЯК МОВЛЕННЄВІ АКТИ

У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі романської філології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор філологічних наук, професор

Мінкін Лев Михайлович,

Харківський національний педагогічнй

університет імені Г.С.Сковороди,

кафедра романської філології,

завідувач кафедри

Офіційні опоненти | доктор філологічних наук, професор

Корбозерова Ніна Миколаївна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

кафедра іспанської та італійської філології,

завідувач кафедри

кандидат філологичних наук, доцент

Коротіч Тетяна Анатоліївна,

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана,

факультет міжнародної економіки,

кафедра іноземних мов,

доцент

Захист відбудеться “26” березня 2008 року о “ 13 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул.Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул.Червоноармійська, 73).

Автореферат розіслано “22” лютого 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор О.М.Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертаційна робота присвячена аналізу структури, семантики й прагматики французьких складносурядних речень (ССР) в аспекті їх мовних та мовленнєвих особливостей.

Дослідження складносурядних речень є однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики. Сурядний зв’язок як явище граматичного плану аналізується лінгвістами на матеріалі різних мов (В.А.Білошапкова, Г.В.Валімова, А.П.Грищенко, І.Н.Кручиніна, А.М.Приходько, І.І.Фужерон та інші), зокрема й на матеріалі французької мови (Г.І.Скепська, Л.В.Шубб, G.Antoine, M.Grevisse, K.Kerbrat-Orecchioni, F.Torterat та інші). ССР розглядаються вітчизняними й зарубіжними дослідниками у синтаксичному (В.А.Білошапкова, Г.В.Валімова, А.П.Грищенко, І.Н.Кручиніна, М.В.Ляпон, M.Grevisse, M.Rigel та інші), структурно-семантичному (Л.Г.Веденіна, І.Р.Вихованець, В.Г.Гак, Л.М.Мінкін, G.Antoine), семантико-прагматичному (Ш.Баллі, С.В.Невзорова, І.І.Фужерон, Л.В.Шубб) та комунікативному (М.О.Вишнивецька, А.М.Приходько, M.Hobaek Haff, K.Kerbrat-Orecchioni, F.Torterat) аспектах.

До останнього часу у романістиці докладно вивчалися тільки розповідні (Л.В.Шубб, G.Antoine, M.Grevisse, M.Hobaek Haff, K.Kerbrat-Orecchioni, F.Torterat та інші) та питальні (М.О.Вишнивецька, С.В.Невзорова) ССР, а також разом з іншими типами складних речень структурно-семантичні особливості складносурядних речень французької мови отримали висвітлення у ранніх працях Л.М.Мінкіна. На сучасному етапі зростання інтересу лінгвістичної науки до вивчення одиниць синтаксису в мовній системі та їх мовленнєвих реалізацій важливого значення набуває дослідження ССР французької мови як мовленнєвих актів (МА) та особливостей їх функціонування у художніх текстах. Необхідність класифікації ССР французької мови в аспекті цільової настанови (розповідної, питальної, спонукальної), а також визначення комунікативних типів складносурядних речень та семантико-прагматичних характеристик їх організації сприяли вибору теми дослідження.

Актуальність роботи зумовлена інтегрованим підходом до вивчення структурних, семантичних та прагматичних особливостей ССР французької мови, що відповідає нагальним потребам сучасної лінгвістичної науки. Загальні тенденції розвитку мовознавства свідчать про те, що вивчення мови як замкненої самодостатньої системи не може бути вичерпним і поглиблюється шляхом опису функціонування мови в процесі комунікації (В.Г.Гак, О.Л.Каменська, О.В.Падучева, Г.Г.Почепцов та інші). Аналіз ССР французької мови як простих і складних МА набуває важливого значення в контексті сучасних мовознавчих студій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми “Єдність системного й функціонального вивчення романських мов в аспекті інтегративної прагматики (синтаксис, семантика, прагматика)”, що розробляється кафедрою романської філології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, протокол №11 від 30 жовтня 1998 року).

Метою дисертаційної роботи є визначення формально-синтаксичних й семантико-прагматичних особливостей мовленнєвих реалізацій комунікативних типів ССР французької мови як простих і складних мовленнєвих актів.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких завдань:–

уточнити статус ССР у граматичній системі сучасної французької мови;–

типізувати смислові відношення між предикативними частинами ССР французької мови з позиції взаємодії синтаксису, семантики і прагматики; –

розмежувати потенційно однозначні (зі смисловими відношеннями рівноправності або залежності) та потенційно багатозначні (з обома видами смислових відношень) моделі ССР французької мови;–

визначити явища нейтралізації структурно-семантичної опозиції “сурядність :: підрядність” в ССР французької мови;–

встановити співвідношення модальних та часових форм предикативних частин ССР французької мови;–

з’ясувати особливості актуального членування ССР французької мови;–

охарактеризувати ССР французької мови як прості й складні, прямі й непрямі мовленнєві акти;–

виявити семантико-прагматичні особливості мовленнєвих реалізацій ССР французької мови та їх можливі структурні перетворення.

Об’єктом дисертаційної роботи є складносурядні речення сучасної французької мови.

Предметом дослідження є синтаксичні, семантичні й прагматичні властивості французьких складносурядних речень в аспекті їх вживання як простих і складних мовленнєвих актів.

Матеріалом для дослідження слугували 3200 прикладів складносурядних речень, отриманих шляхом суцільної вибірки з 47 літературних творів французьких письменників XIX – XX століть, загальним обсягом 11900 сторінок.

Методи дослідження базуються на комплексному підході, заснованому на єдності системного й функціонального опису ССР з позиції взаємодії синтаксису, семантики й прагматики. Складносурядні речення аналізуються шляхом лінгвістичного спостереження – від фактів мовлення через їх узагальнення до фактів мови й від типових моделей ССР до конкретних мовленнєвих реалізацій. Для виявлення типових моделей ССР французької мови, їх взаємовідношень у полі сурядності, а також можливих конкретних перетворень у мовленні й визначення їх системної значущості використовується метод синтаксичного моделювання на основі узагальнення мовленнєвих реалізацій ССР французької мови. Методи семантичного та прагматичного аналізів застосовано для виявлення смислових відношень між предикативними частинами ССР та їх характеристики як простих і складних, прямих і непрямих МА. Метод контекстуального аналізу був використаний, зокрема, для визначення межі структурних перетворень у предикативних частинах ССР при збереженні потенційно заданих системою смислових відношень, а також для розмежування конвенціональних та неконвенціональних конструкцій ССР в мовленні. За допомогою методу актуального членування речень розглядалися особливості тема-рематичної організації ССР французької мови.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що уперше на підставі співвідношення іллокуцій предикативних частин складносурядні речення французької мови проаналізовано як прості й складні МА. Новим є запропоноване в роботі розмежування ССР як прямих і непрямих МА на підставі розгляду взаємодії формальної структури й комунікативної цільової настанови. Уперше ССР французької мови розглядається як складний мовний знак, результатом мовленнєвої реалізації якого можуть бути смислові відношення рівноправності або залежності між предикативними частинами. Проведена класифікація ССР в аспекті цільової настанови (розповідної, питальної, спонукальної) їх предикативних частин, а також аналіз смислових відношень між останніми уперше дозволили виявити потенційно однозначні моделі з відношеннями смислової рівноправності або залежності, а також багатозначні моделі з відношеннями як смислової залежності, так і рівноправності.

Теоретичне значення роботи зумовлене тим, що поглиблений аналіз ССР французької мови сприяє розбудові теоретичних основ функціонального синтаксису та подальшій розробці теорії актуального членування складних речень, теорії синтаксичної нейтралізації (В.В.Бузаров, М.Д.Бузарова, В.Г.Гак), вивченню проблем прагматичної транспозиції (Т. ван Дейк, О.В.Падучева, Дж.Серль, K.Kerbrat-Orecchioni та інші). Теоретично значущим і перспективним є здійснений в роботі аналіз складних речень як мовних знаків, а також розподіл ССР французької мови на прості й складні мовленнєві акти, що зумовлює подальший розвиток теорії лінгвістичної прагматики. Визначення потенційних властивостей типових моделей ССР французької мови та їх мовленнєвих реалізацій є теоретично значущим і перспективним для вивчення інтеграції мови й мовлення в мовленнєвій діяльності. Запропонована методика дослідження може бути поширена на вивчення інших типів складних речень.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання його основних положень і висновків у курсах теоретичної і практичної граматики французької мови (розділи “Синтаксис речення”, “Комунікативні типи речень у французькій мові”), у спецкурсах “Основи теорії мовленнєвої комунікації”, “Основи теорії інтегративної прагматики”. Отримані результати можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі студентів, магістрів, аспірантів, здобувачів учених ступенів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційної роботи були представлені в доповідях на трьох міжнародних наукових конференціях: “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2001), “Стратегії та методи навчання мов для спеціальних цілей” (Київ, 2001), “Підготовка фахівців у галузях філології та лінгводидактики у вищих навчальних закладах” (Харків, 2002).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження відбиті в п’яти статтях (2,3 др. арк.), опублікованих у спеціалізованих виданнях ВАК України, та в трьох тезах доповідей на міжнародних наукових конференціях (0,2 др. арк.). Загальний обсяг публікацій – 2,5 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури (205 найменувань праць вітчизняних і зарубіжних авторів, із них 46 іноземними мовами), довідкової літератури (3 словника) та джерел ілюстративного матеріалу (47 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 192 сторінки, з них – 171 сторінка основного тексту (у тому числі 1 рисунок та 1 таблиця).

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначені об’єкт, предмет, мета й завдання роботи, розкрита її наукова новизна, сформульовані положення, що виносяться на захист, теоретичне й практичне значення дослідження, охарактеризовані методи й матеріал дослідження.

Перший розділ присвячено визначенню статуса ССР у системі складних речень французької мови, з’ясуванню ролі сполучників сурядності у ССР французької мови, мотивуванню необхідності аналізу складносурядних речень французької мови з позиції взаємодії синтаксису, семантики й прагматики, виявленню особливостей групування моделей ССР у полі сурядності, доведенню доцільності вивчення цієї граматичної одиниці як складного мовного знака, уточненню розмежування понять “речення – висловлення – мовленнєвий акт”, обґрунтуванню можливості розподілу складносурядних речень французької мови на прості і складні мовленнєві акти залежно від співвідношення іллокуцій їх предикативних частин.

У другому розділі розглянуто співвідношення модальних та часових форм предикативних частин ССР французької мови, їх тема-рематичне членування, явище нейтралізації системної опозиції “сурядність :: підрядність” на рівні складних речень, а також розмежовано прямі й непрямі МА відповідно до формальної структури й комунікативного змісту ССР (позначувального й позначуваного ССР як складного мовного знака).

Третій розділ містить аналіз різних функціональних типів ССР французької мови (монокомунікативних: спонукальних, питальних та полікомунікативних: загально-частковопитальних, розповідно-питальних, спонукально-питальних). Для кожного функціонального типу ССР залежно від характеру відповідності/невідповідності структурного й смислового аспектів визначено потенційну смислову однозначність/багатозначність, проаналізовано мовленнєві варіанти кожної моделі ССР. На підставі аналізу смислових відношень між предикативними частинами ССР виявлено структурні, семантичні й прагматичні характеристики мовленнєвих актів, реалізованих за допомогою ССР, визначено підстави їх розподілу на прості й складні МА.

У загальних висновках підсумовано теоретичні та практичні результати дослідження, сформульовано основні висновки та окреслено перспективи подальших пошуків з проблематики дисертації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. “Французькі складносурядні речення в аспекті мови й мовлення”. Складносурядне речення сучасної французької мови розглядається у реферованій роботі з позиції взаємодії синтаксису, семантики і прагматики (В.Г.Гак, Л.М.Мінкін та інші), а також аналізується як знак мовної системи (В.Г.Гак, І.М.Кобозева, Г.Г.Почепцов та інші) і його мовленнєві реалізації.

Згідно з теорією психосистематики Г.Гійома, розмежування мовних і мовленнєвих значень ґрунтується на двох лінгвальних реальностях: віртуальній (мовній) і актуалізованій (мовленнєвій). У мовленнєвій діяльності властивості мови й мовлення інтегруються в цілісному мовно-мовленнєвому акті (Г.Гійом). ССР є складним знаком у системі мови, оскільки будується за певною схемою, займає у цій системі своє місце і має власне системне значення. Взаємовідношення мовних (системних, сигніфікативних) і мовленнєвих (смислових, денотативних) значень реалізується в процесі актуалізації ССР. Процес подвійної номінації (Е.Бенвеніст) складносурядного речення як мовного знака має місце, коли це речення позначає ситуації реальної дійсності. Знак однозначний у мовній системі, а у мовленні він може бути й однозначним, й багатозначним. Значення однієї системної форми передбачає певний діапазон конкретних значень у мовленні (Г.Гійом).

На структурно-семантичному рівні ССР вивчається в роботі як структурна схема (модель), під якою розуміється його формально-граматична організація. Типова модель ССР – це поліпредикативна одиниця, що складається з рівноправних предикативних частин за синтаксичною структурою аналогічних простим реченням (В.Г.Гак). Формальною ознакою вираження сурядного зв’язку є сурядні сполучники, які виконують структуротвірну функцію об’єднання предикативних частин і, маючи власну семантику, зумовлюють смислові відношення між компонентами складної синтаксичної єдності. Предикативні частини ССР можуть передавати однакові цільові настанови (залежно від мети висловлювання – розповідні, питальні, спонукальні). У цьому випадку ССР визначається як монокомунікативне, а його різновидами є альтернативнопитальні, загальнопитальні, частковопитальні, спонукальні, розповідні ССР. Якщо предикативні частини мають різні цільові настанови, то складносурядне речення є полікомунікативним і має такі різновиди: розповідно-питальні, загально-частковопитальні, спонукально-питальні, спонукально-розповідні.

Особливий інтерес для вивчення ССР як складного знака становить можлива смислова залежність між його предикативними частинами при збереженні їх структурної незалежності. Синтаксична структура ССР – це обов’язковий і постійний компонент його організації, а смислові відношення між предикативними частинами ССР можуть бути рівноправними або залежними. При розгляді ССР як мовного знака в процесі його прямої номінації виявляється повна відповідність його структурної організації та смислових відношень між його предикативними частинами. Якщо основою прямої номінації простого речення як знака мовної системи є подія (ситуація), то її основою для складного речення є співвідношення подій (ситуацій). Під ситуацією в роботі, слідом за В.Г.Гаком, розуміється фрагмент дійсності, що охоплює предмети, їх ознаки та прояви, відношення між ними. Сигніфікатом ССР є його структурно-семантична модель, що належить до системи мови. Денотатом ССР як складного знака є конкретне втілення в мовленні кількох взаємопов’язаних між собою ситуацій (В.Г.Гак, Н.М.Корбозерова). Рівноправний або залежний зв’язок ситуацій, логіка відношень між ними міститься в основі смислового аспекту співвідношення предикативних частин складносурядного речення.

Взаємодія семантичного та прагматичного рівнів аналізу ССР по-різному виявляється в мовній системі та у мовленні. Модель ССР має потенційне локутивне значення, яке при лексичному заповненні стає інформативним (Л.М.Мінкін). На основі взаємодії семантики (інформативного значення) й прагматики (інтенції) виявляється потенційна однозначність/багатозначність різних моделей ССР у мовленні. Прагматичне значення висловлення залишається незрозумілим поза його інформативним змістом, що залежить від його синтаксичної структури (J.-Cl.Anscombre, O.Ducrot). Якщо смислові відношення між предикативними частинами ССР описати у вигляді опозитивної пари “смислова рівноправність :: смислова залежність”, то моделі ССР можна розподілити на три групи. У мовленні потенційно однозначні відношення смислової рівноправності реалізуються у спонукальних, спонукально-питальних, альтернативнопитальних, частковопитальних моделях ССР, що складають групу I. У цих ССР кожна предикативна частина зберігає смислову й структурну незалежність у межах складної синтаксичної єдності: (1) Qu'est-ce que tu veux et pourquoi ris-tu? (Vivier) У цьому ССР часткові питання стосовно того, чого людина хоче та чому вона сміється, в структурному й смисловому планах незалежні одне від одного. Дієслова-присудки обох предикативних частин вжиті у теперішньому часі дійсного способу. Запит інформації у першій предикативній частині не пов’язаний із запитом інформації у іншій частині. Вони поєднані в одне складносурядне речення тільки загальною інтенцією мовця та зверненням до одного адресата. Ці дві предикативні частини можуть бути трансформовані у два незалежних питання: (1а) Qu'est-ce que tu veux? Pourquoi ris-tu? У загально-частковопитальних, загальнопитальних, спонукально-розповідних моделях ССР (група II), результатом взаємодії інформативного й прагматичного значень є смислова залежність першої предикативної частини, що зумовлює зміст другої частини. Складносурядним реченням цієї групи завжди властива смислова залежність між предикативними частинами при збереженні їх структурної незалежності. Наприклад: (2) Alors, serait-ce un vol et, dans ce cas-lа, qui me l'aurait volй? (Vivіer) У цьому загально-частковопитальному ССР провідною є іллокуція часткового питання “qui me l'aurait volй? – хто у мене це вкрав?”, а перше загальне питання “serait-ce un vol – чи було це пограбуванням” сприяє її реалізації. Тут обставина “dans ce cas-lа – в цьому разі”, по суті, виступає еквівалентом “si – якщо”. Порівняймо: (2а) Alors, si c'йtait un vol, qui me l'aurait volй? Саме так відображається порядок запиту інформації, який мовець пропонує своєму співрозмовникові. Розповідні та розповідно-питальні моделі ССР (група III) є потенційно багатозначними й можуть передавати в мовленні як відношення смислової залежності, так і смислової рівноправності.

На підставі взаємозв’язку структурної організації, смислових відношень між предикативними частинами ССР та їх комунікативної цільової настанови можливо виокремити мікросистему складносурядних речень у вигляді поля як особливого типу групування та взаємодії мовних елементів (О.В.Бондарко). У мовній системі узагальнена модель складносурядного речення характеризується як однозначна структура за синтаксичним значенням та як однозначна або потенційно багатозначна – за смисловим значенням. У мовленні конкретне складносурядне речення завжди однозначне. У центрі та на периферії мікросистеми складних речень поля сурядності розташовані моделі, які завжди однозначні. Іншими словами, при збереженні загальної структурної схеми, моделі, що представляють центр поля сурядності, завжди передають відношення смислової рівноправності між предикативними частинами, а моделі, що розташовані на периферії – завжди відношення смислової залежності. Невідповідність структурного та смислового аспектів спричиняється потенційною багатозначністю типових моделей ССР, що займають проміжне положення між центром та периферією мікросистеми складних речень поля сурядності. Загальна структура мікросистеми складних речень поля сурядності подана на рис. 1:

Рис. 1. Мікросистема складних речень поля сурядності

Тут і далі позначено: П – питальна частина, Па – альтернативнопитальна частина, Пз – загальнопитальна частина, Пч – частковопитальна частина, Рп – розповідна частина, Сп – спонукальна частина, с– сполучник.

Ядро мікросистеми складних речень поля сурядності представляють конструкції, що передають відношення рівноправності (група I: Пч+с+Пч, Сп+с+Сп, Па+с+Па, Сп+с+П), на периферії перебувають ті моделі, які при збереженні структурної рівноправності постійно передають відношення смислової залежності між предикативними частинами ССР (група II: Пз+с+Пз, Пз+с+Пч, Сп+с+Рп), на перетині цих груп містяться моделі групи III (Рп+с+Рп, Рп+с+П), які за своєю структурною організацією належать до категорії сурядності, але можуть передавати як відношення смислової незалежності, так і відношення залежності між предикативними частинами ССР.

На комунікативно-прагматичному рівні ССР французької мови розглядається в роботі як мовленнєвий акт. Оскільки прагмалінгвістика ставить у центр уваги діяльність спілкування, неминуче постає питання про виокремлення одиниць мовленнєвої діяльності зі специфічними ознаками, що відрізняють їх від одиниць системи мови. До таких одиниць найчастіше відносять мовленнєвий акт як певну сукупність мовленнєвих операцій, що характеризується довільністю, цілеспрямованістю, усвідомленістю, контекстуальністю, динамічністю, можливістю як самостійного вживання в мовленнєвій взаємодії, так і включення в іншу форму діяльності або сприяння іншій формі діяльності (Т. ван Дейк, В.І.Карабан, І.М.Кобозева, Дж.Остін, О.В.Падучева, Дж.Серль та інші).

Невід’ємною частиною широкого кола проблем, пов’язаних із дослідженням ССР, є їх визначення як простих або складних МА. Багато дослідників зазначають можливість одного складного речення реалізувати кілька МА (Д.Вундерліх, Т. ван Дейк, Р.Конрад, K.Kerbrat-Orecchioni). Розширивши теоретичні рамки концепції МА, В.І.Карабан виділив прості МА як одиниці мовленнєвої діяльності, в основі яких міститься монопредикативне або поліпредикативне утворення, і складні МА, які є поліпредикативним утворенням зі сполученням двох та/або більше простих МА. Так, якщо кожна предикативна частина ССР зберігає структурну та смислову незалежність, йдеться про складний МА, про прагматично зумовлене (головним чином перлокутивною метою) поєднання простих МА. Наприклад: (3) Tais-toi ou plutфt rйponds а ma question (Simenon). У цьому ССР сполучник “ou – або” передає заміну одного спонукання “Tais-toi – замовкни” іншим “rйponds а ma question – відповідай на моє запитання”, більш відповідним до уяви і намірів мовця. Крім того, значення спонукальної альтернативи підтримано лексично прислівником “plutфt – скоріше”. Формулюючи спонукальну альтернативу мовець віддає перевагу другій дії, саме тоді його прохання буде вичерпним. ССР із відношеннями смислової залежності між предикативними частинами утворюють простий МА, компоненти якого перебувають у субординативних відношеннях. Наприклад: (4) Entrez. Ne restez pas lа, car il pourrait vous voir (Simenon). Мовець зображує спонукання “Ne restez pas lа – Не стійте там” як факт, виправданий другою розповідною частиною саме шляхом обгрунтування. У другій предикативній частині “il pourrait vous voir – він може вас помітити”, яка вводиться сполучником “сar – тому що” теперішній час умовного способу передає лише значення подальшого розвитку дії в тому разі, якщо спонукальна дія не буде здійснена. Провідною в цьому МА є іллокуція спонукання. Адресант вважає, що адресат повинен бути проінформований про мотиви спонукання, тому обгрунтування спонукальної дії розповідною частиною є доцільним.

Розділ 2. “Семантико-прагматичні особливості мовленнєвих реалізацій складносурядних речень французької мови”. Одним з основних положень теорії інтегративної прагматики (J.-Cl.Anscombre, O.Ducrot, Л.М.Мінкін) є взаємодія локуції (семантики, інформації) та іллокуції (прагматики, інтенції) висловлення, яка втілює етапи реалізації мовленнєвого акту. Семантико-прагматичними особливостями мовленнєвих реалізацій ССР французької мови є співвідношення дієслівних форм їх предикативних частин, актуальне членування ССР, прямі/непрямі способи реалізації іллокуцій предикативних частин складносурядних речень, а також явище нейтралізації структурно-семантичної опозиції “сурядність підрядність” на рівні складних речень.

Модальні та часові відношення предикативних частин ССР зумовлюють смислову рівноправність або залежність останніх. Так, наприклад, спонукальні ССР характеризуються структурною та смисловою незалежністю в рамках складної синтаксичної єдності: (5) Ecoutez, Mademoiselle, dit-elle, vous allez porter cette lettre chez le docteur Guйrin, rue Saint-Etienne, et vous rapporterez une rйponse (Maurois). Часова послідовність непрямого вираження спонукальних дій маркується формами найближчого майбутнього (Futur immйdiat) та майбутнього простого (Futur simple) дійсного способу. Незалежні одна від іншої спонукальні дії представлені в лінійній послідовності складного МА в такий спосіб: “vous allez portez cette lettre>vous rapporterez une rйponse – зараз ви віднесете цього листа > ви доставите відповідь”. Найближчий майбутній час у порівнянні з майбутнім простим не припускає наявності часового проміжку між моментом говоріння й моментом реалізації дії. Мовець указує, що адресат повинен негайно розпочати виконання наказових дій. Дія, передана майбутнім простим часом, повинна бути реалізована після дії в найближчому майбутньому.

У спонукально-розповідних ССР предикативні частини перебувають у залежних смислових відношеннях. Послідовність дій двох предикативних частин має логічну підставу, вони пов’язані відношенням “умова – наслідок”. Наприклад: (6) Ne me quitte pas et je double tes appointements (Salacrou). У цьому ССР теперішній час дійсного способу в розповідній предикативній частині має співвіднесеність із майбутнім. Транспозиція теперішнього часу в найближче майбутнє визначається ситуацією: як тільки реалізується умова не залишати адресанта, виражена спонукальною предикативною частиною, негайно і обов’язково буде виконана дія розповідної частини (адресант обіцяє адресатові платити більше). Сполучник “et – і” зосереджує увагу на результаті.

ССР, що актуалізується в мовленні, має певну тема-рематичну організацію. Значущість типових моделей ССР як складних мовних знаків проявляється, зокрема, в тому, що вони несуть у собі прагматичну інформацію. Актуальне членування характеризує як віртуальні моделі речень у мовній системі, так і їх конкретні мовленнєві реалізації (Л.М.Мінкін). У мовній системі актуальне членування типових моделей ССР не є варіативним, а у їх мовленнєвих реалізаціях воно може варіюватися відповідно до смислової рівноправності або залежності предикативних частин ССР. Своєрідність актуального членування складних речень визначається відповідністю або невідповідністю структурного й смислового аспектів їх організації. У ССР із смисловою рівноправністю предикативних частин відповідність структурних та смислових відношень поширюється й на сферу актуального членування, що ілюструє такий приклад: (7) Tu perds la mйmoire alors toi aussi ou tu ne veux pas te rappeler? (Roussin) У цьому ССР темою першої предикативної частини (“Та невже ти теж втрачаєш пам’ять”) є підмет “tu – ти”, а ремою – інші члени речення “perds la mйmoire alors toi aussi”; темою другої предикативної частини (“або ти не хочеш згадувати”) виступає також її підмет “tu – ти”, а ремою – “ne veux pas te rappeler”. Кожна предикативна частина має власні тему й рему. Актуальне членування ССР (7) може бути позначене такою схемою: T1>R1 +2>R2 (Т – тема, R – рема). У ССР із смисловою залежністю між предикативними частинами утворюється складна структура тема-рематичних відношень. У комунікативному плані в цих ССР визначаються макротема (МТ) і макрорема (MR). Вони є узагальненими компонентами тема-рематичної структури складного речення, які мають свою тему й рему. Це своєрідна ієрархія компонентів актуального членування. Наприклад: (8) Tu as fait зa, toi, et tu veux vivre encore? (Troyat) У ССР (8) макротемою є перша предикативна частина “Tu as fait зa, toi – Ти це зробив”, а макроремою – питальна частина “et tu veux vivre encore? – і ти ще хочеш жити?”. В свою чергу, роль теми макротеми виконує підмет “tu – ти”, а роль реми в макротемі – інші члени речення “as fait зa”. У другій предикативній частині, тобто в макроремі, також є своя тема (підмет tu – ти) та рема (інші члени речення “veux vivre encore”). Схема актуального членування цього складносурядного речення виглядає таким чином: MT(T1> R1)>MR(T2>R2).

Зміна іллокутивного змісту при збереженні структури мовної моделі ССР можлива як у простих, так і в складних МА. У мовній системі речення характеризується багатозначністю, а у мовленні йому притаманна потенційна однозначність. ССР, актуалізоване в мовленні як непрямий МА, є однозначним: (9) Tu plonges. Tu coupes la corde avec tes dents et tu pousses le bateau doucement, doucement (Merle). У цьому ССР непряме спонукання до дії передається розповідними предикативними частинами з дієсловами-присудками у формі теперішнього часу дійсного способу “ tu coupes – ти розрізаєш”,“tu pousses – ти штовхаєш”. Така форма спонукання зі значенням розпорядження, примусу вживається в ситуаціях, коли статус адресанта вище статусу адресата, і останній одержує чіткі вказівки до послідовного виконання дій.

Наявність системної опозиції “сурядність підрядність” на рівні складних речень зумовлює існування явища їх нейтралізації, що проявляється у певних умовах як здатність протичленів граматичних опозицій втрачати свої розпізнавальні ознаки (В.В.Бузаров, М.Д.Бузарова, В.Г.Гак). Невідповідність структурних відношень рівноправності смисловим відношенням залежності, які властиві потенційно деяким мовним моделям ССР, зберігається у відповідних мовленнєвих реалізаціях. Наприклад: (10) Arrкte de boire et de dйlirer ou je vais te battre (Sagan). У цьому ССР спонукання “arrкte de boire et de dйlirer – припиняй пити та нести нісенітницю” передає застережливу умову. Несприятливі наслідки у разі його невиконання мають можливий характер, передбачений дією розповідної частини “je vais te battre – я тебе поб’ю”. По суті, таке складносурядне речення можна трансформувати у складнопідрядне з умовною модальністю. Порівняймо: (10а) Si tu n'arrкtes pas de boire et de dйlirer, je vais te battre. Сполучник “ou – або” сприяє моделюванню ситуації ультимативної умови. Він вводить розповідну предикативну частину, у якій повідомляється, що невиконання адресатом дії спонукання тягне за собою загрозливі для нього наслідки. Нейтралізація розходжень між сурядністю і підрядністю, тобто між складносурядним і складнопідрядним реченнями, що є формами складної номінації, здатними репрезентувати аналогічні ситуації об’єктивної дійсності, свідчить про те, що ці два види синтаксичних відношень перебувають у діалектичному зв’язку й постійній взаємодії.

Розділ 3. “Типологія складносурядних речень як мовленнєвих актів”. Типологічна характеристика ССР, що реалізуються у конкретних МА, грунтується на їх розподілі на прості й складні залежно від співвідношення іллокуцій їх предикативних частин. ССР як складний МА є поєднанням зв’язаних сполучником незалежних іллокуцій його предикативних частин. Це співвідношення зумовлене взаємодією іллокутивних і перлокутивних цілей двох простих МА як компонентів складного МА, об’єднаних інтенцією мовця. Частковопитальні, спонукальні й спонукально-питальні ССР реалізуються у складних МА. У частковопитальних ССР спостерігається смислова й структурна незалежність між предикативними частинами. Наприклад: (11) Qui avait vu le couteau de l'assassin, et qu'йtait-il devenu? (Leblanc). У кожній предикативній частині цього ССР дієслова-присудки вживаються у формі давно минулого часу (Plus-que-parfait). У першій предикативній частині невідомим залишається поняття, позначене підметом “Qui avait vu le couteau de l'assassin?”, а у другій – одним із придієслівних членів “qu'йtait-il devenu”. Іншими словами, незалежно від того, хто бачив ніж убивці, адресату треба знати, що з ножем трапилось. Компонентами цього складного МА, оформленого однією синтаксичною структурою, є два простих МА.

Спонукальні ССР французької мови характеризуються структурною однотипністю предикативних частин, що входять до їхнього складу, і збігом комунікативних настанов. Наприклад: (12) Prenez place dans votre fauteuil et attendez (Salacrou). Основним змістом спонукання є вплив на діяльнісну поведінку адресата. Предикативні частини у спонукальному ССР – це односкладні структури із присудком в імперативі “prenez place – сідайте”, “attendez – зачекайте”. На думку адресанта, послідовність дій, які пропонується виконати адресату, є виправданою і логічною у цій комунікативній ситуації. Разом с тим, дії імперативу зберігають певну смислову автономію стосовно одна до іншої, і пов’язані вони тільки єдиною стратегією мовця.

До складних МА належать також спонукально-питальні ССР, оскільки їх предикативні частини в мовленні завжди передають відношення смислової рівноправності. Наприклад: (13) Сommencez par vous calmer et d’abord que voulez-vous? (Rivoyre). Цільові настанови спонукальної й питальної частин мають загальну іллокутивну спрямованість, оскільки в обох випадках адресант спонукає адресата до дії (невербальної та вербальної). Спонукальна предикативна частина містить прагматичну інформацію, що стосується необхідності зміни стану речей “Сommencez par vous calmer – Спочатку заспокойтеся”; у питальному компоненті міститься запит про наміри адресата “et d’abord que voulez-vous? – й взагалі чого ви хочете?”. Пріоритет у взаємозв’язку семантичної й прагматичної інформації належить останній, оскільки в аналізованій моделі ССР реалізується запит про наміри адресата й нейтралізується спонукання. На цій підставі можна припустити спонтанний характер формування питання у другій частині цього ССР. Мовець змінює комунікативну цільову настанову безпосередньо у процесі розгортання мовленнєвого акту.

Спонукально-розповідні, загально-частковопитальні, загальнопитальні ССР тлумачаться в дисертаційному дослідженні як прості МА. Наприклад: (14) Etait-ce la maison de l’inconnue et, dans ce cas, pourquoi avait-elle hйsitй dans la rue? (Bernard). У цьому ССР загальне “Etait-ce la maison de l’inconnue – Чи був це дім незнайомки” й часткове питання “dans ce cas, pourquoi avait-elle hйsitй dans la rue? – у цьому разі, чому вона вагалася на вулиці?” пов’язані у смисловому плані. Зміст другої питальної предикативної частини мотивований змістом першої. На причиново-наслідкові відношення залежності між компонентами цього ССР вказує й обставина “dans ce cas – у цьому разі”, яка вводить другу предикативну частину. Провідною є іллокуція часткового питання, а перше загальне питання сприяє її реалізації.

Тісний смисловий зв’язок між предикативними частинами ССР тягне за собою структурні зміни, зокрема відсутність деяких структурних компонентів. Наприклад: (15) Fallait-il s’indigner, mais de quel droit? (Troyat). Прагненням до економії мовних засобів, до більш сильного емоційного впливу на співрозмовника пояснюється вживання у другій предикативній частині питання з еліпсисом “mais de quel droit? – але на якій підставі?”. Його особливістю є співвіднесення з іншою предикативною частиною Fallait-il s’indigner – Потрібно було обуритися”, смислова залежність від останньої, завдяки якій уточнюється зміст еліптичної предикативної частини. Розуміння синтаксично неповного питання вимагає спеціального прагматичного контексту. Чи припускає адресант повне питання або ж допускає неповне, подібна альтернатива входить до змісту самого питання (точніше в цьому МА – у інтенціональний намір мовця).

Мовленнєві акти, представлені спонукально-розповідними ССР, є комунікативною єдністю, у якій провідна роль належить іллокутивній силі спонукання: (16) Mets ton bйret, car il y a du vent (Simenon). Адресант акцентує увагу адресата на спонуканні до дії “Mets ton bйret – одягни свій берет”, а іллокуція другої предикативної частини не є провідною “il y a du vent – вітряно”. Розповідна предикативна частина бере участь у мотивації іллокутивної спрямованості спонукання. Спонукально-розповідні ССР реалізуються в мовленнєвих актах, які за ознакою нерівноправного відношення іллокуцій є простими, хоча первісно в мовній системі представлені локутивною моделлю двочастинної (складної) схеми.

Розповідно-питальні ССР за своєю структурною організацією належать до категорії сурядності, але передають відношення як смислової рівноправності, так і залежності між предикативними частинами. Наприклад: (17) J'ai bien lu les journaux, mais peut-on se fier а eux? (Colette). Перша розповідна предикативна частина “J'ai bien lu les journaux – я уважно прочитав газети” – це констатація факту, друга “ mais peut-on se fier а eux? – але чи можна їм довіряти?”є запитом інформації. Дія розповідної частини передує дії питальної. Різночасність між подіями у ССР (17) виражається різними формами дієслів-присудків “минулий час Passй composй/теперішній час Prйsent”. Між предикативними частинами ССР (17) простежується смислова рівноправність, тому воно реалізується як складний МА. У розповідно-питальних ССР можлива й смислова залежність при структурній рівноправності предикативних частин, тобто ССР реалізується як простий МА: (18) Soit, dit-elle, je serai chez vous а dix heures du soir…demain…mais qu'allez-vous penser de moi? (Troyat). У наведеному ССР (18) розповідна частина “je serai chez vous а dix heures du soir…demain” аргументує питальну “mais qu'allez-vous penser de moi?” та створює відповідний інформаційний фон для розуміння питання, зверненого до співрозмовника. Цьому ССР властива взаємозумовленість компонентів, яка виражається в тому, що послідовність дій розповідної й питальної предикативних частин має логічне підгрунтя. Порівняймо: (18а) Si je viens chez vous а dix heures du soir…demain, qu'allez-vous penser de moi? (Якщо я прийду до вас завтра ввечері о десятій годині, що ви про мене подумаєте?) Розповідно-питальне ССР (18) реалізується як простий МА з провідною іллокуцією питання.

ВИСНОВКИ

Складносурядні речення сучасної французької мови є самостійним типом складних речень, що характеризуються відносною структурною незалежністю предикативних частин. Вони є знаковими утвореннями, провідні властивості яких визначаються типовими моделями ССР французької мови. Їх потенційні властивості виявляються в мовленні, де складносурядні речення при відповідному оформленні стають комунікативно зорієнтованими одиницями.

Класифікація ССР в аспекті комунікативної цільової настанови дозволила виявити зміст смислових відношень між предикативними частинами складного висловлення, що є характерним як для типових моделей, так і для відповідних мовленнєвих реалізацій. Аналіз різних типів ССР французької мови, які поєднують у своєму складі різноманітні за комунікативною спрямованістю цільові настанови (розповідні, питальні, спонукальні), підтверджує висловлене припущення про те, що при збереженні структурної рівноправності смислові відношення між предикативними частинами складносурядних речень можуть бути рівноправними або залежними.

Відповідність структурної організації, комунікативної цільової настанови та смислових відношень між предикативними частинами дозволила розмежувати типові моделі ССР у мікросистемі складних речень поля сурядності. Частковопитальні, спонукальні, альтернативнопитальні, спонукально-питальні моделі ССР з відношеннями структурної та смислової рівноправності утворюють ядро мікросистеми складних речень поля сурядності. Загально-частковопитальні, загальнопитальні, спонукально-розповідні моделі ССР при збереженні структурної рівноправності постійно передають відношення смислової залежності між предикативними частинами і перебувають на периферії поля. Розповідні та розповідно-питальні моделі ССР належать за своєю структурною організацією до категорії сурядності, але передають як відношення смислової рівноправності, так і залежності між предикативними частинами, і утворюють зону перетину між моделями ядра та периферії поля. Узагальнені моделі ССР – це однозначні структури (за синтаксичною організацією) та однозначні або потенційно багатозначні (за смисловими відношеннями).

Системна опозиція “сурядність :: підрядність” на рівні складних речень нейтралізується в тих мовленнєвих реалізаціях, які побудовані за типовими моделями ССР із невідповідністю структурних і смислових відношень між предикативними частинами. Модальні та часові відношення предикативних частин ССР зумовлюють розмежування їх комунікативних типів за принципом смислової рівноправності або залежності предикативних частин.

Відповідність/невідповідність синтаксичної структури та смислових відношень між предикативними частинами ССР французької мови визначає своєрідність їх актуального членування. ССР із відношеннями смислової рівноправності характеризуються незалежним актуальним членуванням предикативних частин. За наявності смислової залежності між предикативними частинами складносурядного речення актуальне членування реалізується у рамках усього складного речення.

Смислові відношення рівноправності/залежності між предикативними частинами ССР французької мови дозволили розмежувати їх на складні й прості МА. Проведене нами дослідження показало, що ССР з відношеннями структурної і смислової рівноправності реалізуються як складні МА, тому що самі поєднують прості МА з рівноправними іллокуціями. Моделі ССР із відношеннями смислової залежності між предикативними частинами формують простий МА, оскільки іллокутивне значення тільки одного із МА, що входять до його складу, є основним, а другого