ABSTRACT
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.Н. КАРАЗІНА
УДК 338.242.4 (510)
ДЯО ЛІ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ЕКОНОМІКИ В КИТАЇ
Спеціальність 08.02.03 – “Організація управління, планування та
регулювання економікою”
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Харків – 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному університеті
ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник - доктор економічних наук,
старший науковий співробітник
АНТОНЕНКО Леонід Анисимович,
Харківський національний університет
ім. В.Н.Каразіна, професор кафедри
економіки та менеджменту
Офіційні опоненти: - доктор економічних наук
ДИКАНЬ Володимир Леонідович,
Харківська державна академія залізничного транспорту, завідувач кафедри економіки
та галузевого менеджменту
кандидат економічних наук
ПЕТРЕНКО Юрій Олегович,
Харківська обласна державна адміністрація, начальник відділу економіки промисловості
Провідна установа - Харківський державний економічний університет
Міністерства освіти і науки України,
кафедра менеджменту, м. Харків.
Захист відбудеться "_29_" _вересня_2000 р. о _17.00_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-67.
З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077,
м. Харків, пл. Свободи, 4, 8 поверх, Центральна наукова бібліотека.
Автореферат розісланий "_28__" __серпня__ 2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.М. Соболєв
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Наприкінці 70-х років Китайська Народна Республіка зіткнулась з характерними для централізованої планової економіки проблемами: неконкурентноздатністю вітчизняної сільськогосподарської і промислової продукції, низькою ефективністю трудової мотивації зайнятих у державному секторі економіки, несприйняттям до інноваційних процесів в усіх галузях виробництва та сферах обслуговування, зниженням темпів приросту внутрішнього валового продукту.
Ці процеси потребували глибокої колективної роботи керівництва КПК по обміркуванню зростаючих труднощів та прийняття адекватних заходів реагування з орієнтацією на еволюційне зближення з ринковою економікою.
Стан наукової розробки проблеми. Проблемі державного регулювання в китайській економіці присвячено немало робіт як в Китаї, так і в інших країнах. Найбільш вагомими є дослідження Сі Жуань-Цань, Ма Хуна, Лю Чжоу, Чань Цинь Жуа, Хан Ши-Лона, а також праці Бажанова Н., Баранова М., Гельбраса А., Корсунова Н., Пивоварової Е., Федоровського К., Циганова Ю. та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планами науково-дослідних робіт кафедри економіки та менеджменту Харківського національного університету
ім. В.Н.Каразіна. Вона є складовою частиною науково-дослідницької роботи “Основні напрямки державного регулювання ринкових відносин України”. Номер держрегістрації 0197U009318.
Мета та задачі дослідження. Мета - на основі виявлення загальних та специфічних закономірностей ринкової трансформації економіки Китаю обгрунтувати пропозиції по вдосконаленню цього процесу.
Задачі, що випливають з цієї мети, які вирішені у процесі дослідження:
n
вивчено досвід ринкової трансформації і державного регулювання економіки у розвинутих та постсоціалістичних країнах;
n
виявлені загальні закономірності ринкової трансформації країн Південно-Східної Азії та постсоціалістичних країн;
n
проаналізовані та сформульовані відмінні особливості державного регулювання економіки Китаю;
n
виконана класифікація макроекономічних факторів, які визначають специфіку китайської економіки та адекватні ій міри державного регулювання АПК;
n
обгрунтовані основні напрямки вдосконалення організаційно-економічного механізму, який враховує мотивацію праці у державному і приватному секторах економіки;
n
виявлені особливості державного регулювання функціонування вільних економічних зон в окремих провінціях.
Предметом дослідження є економічні процеси та організаційно-економічний механізм державного регулювання економікою Китаю.
Об’єктом дослідження є економіка окремих провінцій, галузей та сфер державного регулювання КНР.
Теоретичну та методологічну базу роботи складають праці китайських, українських та російських вчених по державному управлінню економікою, а також Конституція Китаю, рішення з’їздів і пленумів ЦК КПК, закони та постанови уряду по реформуванню національної економіки.
У процесі дослідження застосовувалися загально-наукові методи: спостереження, аналіз, логічне моделювання, статистичних групувань, монографічний, графічний та інші.
Інформаційну базу дослідження складають: статистична база даних основних макроекономічних показників Китаю та інших країн за 1990-1997рр., закони та підзаконні акти уряду КНР по управлінню економікою, теоретичні праці вчених економістів Китаю та інших країн, присвячені ринковій економіці та трансформації постсоціалістичної економіки у ринкову.
Логіка дисертаційного дослідження представляє собою рух від загального до часткового, де у ролі “загального” виступає економіка країни, як єдина складна багатофункціональна система, а у ролі “часткового” - економіка провінцій, галузей. Форми державного регулювання у своїй сукупності забезпечують, з одного боку, збалансований, однонаправлений еволюційний рух різних частин у рамках цілого, а з другого боку, свободу економічних дій кожної складової (галузі, провінції) у рамках правового та економічного поля.
Наукова новизна проведеного дисертаційного дослідження полягає у наступному:
·
обгрунтовано необхідність поєднання державного сектору економіки та приватно-власницького в еволюційній моделі ринку;
·
виконано ранжування цілей державного регулювання макроекономічних процесів, де першу сферу складає економічне зростання; другу - економічна стабільність; третю - економічна справедливість;
·
виконано порівняльний аналіз економічного реформування в Китаї, Японії, Південній Кореї, в процесі якого встановлено, що загальними рисами реформ в цих країнах є приорітетність стратегічних цілей; інноваційний тип розвитку; створення інвестиційного клімату для залучення вітчизняних та зарубіжних інвестицій;
·
встановлено, що специфічними рисами державного регулювання економіки в Китаї виступають: еволюція планової соціалістичної економіки в ринкову, в процесі якої адміністративні та економічні методи використовуються паралельно; відмова від радикальних антиінфляційних заходів монетарної політики; збереження державної власності у базових галузях;
·
виявлено, що особливостями формування та функціонування вільних економічних зон в КНР є орієнтація на міжнародну транспортну інфраструктуру, наявність традиційних галузей з експортною орієнтацією; прозорість та відкритість всіх сфер зовнішньої економічної діяльності для державних органів управління та закордонних інвесторів;
·
обгрунтовано, що при формуванні ринку землі доцільно зберегти диференційний підхід по регіонам стосовно ціноутворення на землю, з урахуванням дії різноманітних груп факторів.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що виконані теоретичні розробки, а саме, пропозиції по вдосконаленню державного управління, можуть забезпечити практичне здійснення вдосконалення процесу державного управління економікою з урахуванням світового досвіду та особливостей національної економіки.
Особистий внесок автора полягає у комплексному дослідженні форм і методів державного регулювання економічних процесів у Китайській Народній Республіці, обгрунтуванні основних напрямків вдосконалення процесів ринкової трансформації. Наукові результати отримані автором особисто.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи і результати досліджень викладались автором на науково-практичних конференціях “Регіони України: пошук стратегії оптимального розвитку” в ХДУ у листопаді 1997 р. та "Методологія та методика наукових досліджень реструктуризації промисловості в Україні" в ХНУ ім. В.Н. Каразіна у червні 2000 р.
Публікації результатів дослідження. По результатах проведених дисертаційних досліджень опубліковано 5 наукових праць загальним обсягом 1,2 умовних друкованих аркушів, з них 3 - у фахових виданнях (обсяг - 0,9 ум.друк.арк.).
Обсяг і структура дисертації. Дисертація об’ємом 187 сторінок включає вступ, 4 розділи, висновки і пропозиції. Містить 10 таблиць, 2 рисунки. Список використаних літературних джерел складається з 194 найменувань, із яких 23 - на китайській мові. Додатки містять 10 таблиць, загальним обсягом 24 сторінки.
Структура роботи:
Вступ.
Розділ 1. Історико-економічні витоки китайських реформ. 1.1.Теорети-чні основи економічної системи Китаю. 1.1.1.Економічні погляди Конфуція. 1.1.2.Порівняння економічних моделей Бруса і Шика. 1.2.Економічний зміст та розвиток форм державного регулювання. Висновки по 1 розділу.
Розділ 2. Дослідження державного регулювання економічних процесів у Китаї. 2.1. Особливості ринкових перетворень у сільському господарстві Китаю. 2.2. Особливості регіонального управління зовнішньоекономічною діяльністю. 2.3. Дослідження результатів державного регулювання макро-
економічних процесів. Висновки по 2 розділу.
Розділ 3. Дослідження функціонування вільних економічних зон. 3.1. Особливості вільних економічних зон та використання їх у США та Японії. 3.2. Особливості функціонування вільних економічних зон у Китаї. Висновки по 3 розділу.
Розділ 4. Основні напрямки вдосконалення державного управління економічними реформами. 4.1. Державне управління фінансово-кредитними відносинами. 4.2. Державне управління науково-технічним прогресом - ключовою ланкою економічних реформ. 4.3. Аналіз державного управління економічними реформами в Україні. 4.4. Основні напрямки вдосконалення державного управління економікою у Китаї. Висновки по 4 розділу.
Заключення.
Список використаних джерел.
Додатки.
Основний зміст роботи
У вступі відмічено, що після військовий час розвитку Китаю забезпечив становлення зруйнованого матеріально-технічного потенціалу країни. При цьому управління економікою втілювалось на основі соціалістичних принципів правління і господарювання.
Не дивлячись на те, що країні вдалось справитися з основними завданнями соціалістичної індустріалізації - з втіленням централізованих принципів, ще в 70-ті роки стали відчуватись труднощі. Одні з них лежали в площині витратного механізму господарювання, другі - в неефективності трудової мотивації, треті - в ізольованості країни від зовнішнього світу і односторонній орієнтації на економічну модель колишнього Радянського Союзу.
У першому розділі “Історико-економічні витоки китайських реформ” розглянуто історичні та сучасні аспекти моделей управління економікою. Спочатку Ден Сяо Пін - теоретик і стратег економічних реформ в Китаї, виходив з принципів підвищення ефективності виробництва при збереженні соціальної стабільності. Другий фактор для Китаю має особливе значення, тому що різні регіони дуже різноманітні за етнічним складом населення, а природно-кліматичні відмінності провінцій настільки великі, що підтримання соціальної стабільності китайських реформ особливо важливе.
В другому розділі “Дослідження державного регулювання економічних процесів в Китаї” досліджено широке коло питань, які впливають на державне регулювання економічних процесів в Китаї.
В період дослідження, наслідки якого викладені в перших двох розділах, нами виявлено відмінні особливості ринкової економіки від централізованої планової. Вони такі:
1.
Централізована економіка стримує ініціативу, тому реформи передбачають економічну свободу, яка може реалізуватись лише при орієнтації на реальний попит внутрішнього та зовнішнього ринків.
2.
Центральною ланкою реформ виступає економічне будівництво, яке показує зріст матеріально-технічної бази виробництва, в не залежності від форм власності та удосконалення виробничих відносин, підвищуючих трудову мотивацію.
3.
В світовій економіці в різних співвідношеннях використовувалися форми державного регулювання, в яких стратегічний план розвитку узгоджений з ринковою свободою в тимчасовому вимірі (в тактичному полі).
4.
Економічні реформи в середині країни передбачають зовнішню прозорість, як наслідок входження в міжнародний розподіл і кооперацію праці.
5.
Для країни з великою чисельністю та густотою населення, якою є Китай, форми проведення реформ не повинні загрожувати соціальній стабільності. Це передбачає безперервне підвищення життєвого рівня населення, якому підпорядковані реформи, метою яких є зростання добробуту громадян країни.
Мета китайського керівництва - виконати одночасно всі вище згадані вимоги проведення економічних реформ, зумовили широку підтримку всіх соціальних прошарків населення, а в результаті - досягнення певних економічних показників.
На нинішньому етапі спостерігається ріст середнього прибутку населення. Згідно оцінкам темпи росту середнього прибутку на селі складають 3,4% - в 1993 р., 7,4 - в 1994, 5,3 - в 1995, та досягли рекордної відмітки 9% в 1996 р. Ріст прибутків в місті був такий: у 1993 р. - 10,2%, 1994 - 8,8%, 1995 - 4,5, 1996 - 3,3%.
За період 1978-1996рр. щорічний приріст ВВП Китаю складає в середньому 9,9%, що на 3,8% більше ніж перед реформою (1959-1978 рр.). При цьому в окремо взяті роки приріст перевищив 14% (1984 р. - 15,2%, 1985 р. - 13,5%, 1992 - 14,2%, 1993 - 3,5%), а в три інші роки він склав менш ніж 6%, знизившись до самого нижчого показника у 1990 р. - 3,8%.
Вивчені нами китайські джерела, а також роботи українських та російських вчених-економістів, дозволяють зробити висновок про особливості та специфіку китайських реформ, та їх управління державою. Головним змістом соціалістичної моделі ринкової економіки Китаю є: внутрішня єдність державної власності та ринкової економіки, ефективне макрорегулювання та макроконтроль з боку держави, базова роль ринкового механізму в розміщенні ресурсів, розподільча система, що визнає першочерговість ефективності і що турбується за справедливість. Ця модель включає слідуючі 8 аспектів.
Перший аспект. Трансформування господарчого механізму підприємств, і утворення системи сучасних підприємств.
Другий аспект. Формування та розвиток ринкової системи включає:
n
виконання ринком головної ролі в ціноутворенні;
n
здійснення тісних взаємовигідних економічних товарно-грошових зв’язків між містом та селом;
n
використання ринку для оптимального функціонування наявних людських і матеріальних ресурсів.
Третій аспект. Перебудова функцій урядових органів, утворення і удосконалення системи макроекономічних регулювань і контролю.
Четвертий аспект. Утворення системи розподілу особистих прибутків та систем державного забезпечення, яке, в свою чергу, повинно зменшити диференціацію суспільства та забезпечити соціальну стабільність.
П’ятий аспект. Стабільність базових виробничих відносин на селі, утворення ефективного сільського господарства, що відповідає соціалістичній моделі ринкової економіки.
Шостий аспект. Поглиблення реформи зовнішньоекономічної діяльності, яка вимагає:
n
продовження сфери зовнішньої прозорості;
n
утворенню механізму зовнішньоекономічних зв’язків та зовнішньої торгівлі;
n
стимулювання процесів взаємозв’язків та взаємодоповнення національної та світової економічної системи.
Сьомий аспект. Реформування науково-технічного прогресу, як головної ланки економічних реформ.
Восьмий аспект. Посилення правового регулювання економічних реформ, яке повинно закласти до кінця цього століття основи правової системи, яка б відповідала соціалістичній ринковій економіці.
Ці аспекти в цілому, на нашу думку, охоплюють головний спектр специфічних особливостей китайських реформ. Їх виконання дозволяє утворити в основному соціалістичну модель ринкової економіки.
Окремий підрозділ присвячено дослідженню аграрної реформи в Китаї. Політичні заходи китайського уряду головним чином полягають у слідуючому:
1.
Стабілізувати головні напрямки політики в сільському господарстві, підтримати передачу права на користування землею на базі удосконалення системи виробничої відповідальності, що базується на сімейному підряді, а також двоярусної системи господарювання (центральної та децентральної).
2.
Збільшити інвестиції в сільське господарство без кредитів МВФ.
3.
На основі закону про охорону ріллі - підняти цілину, підвищити показники повторних посівів, довгостроково стабілізувати площі під зернові культури.
4.
Нарощувати іригаційне та інфраструктурне будівництво на селі, підвищити опір сільського господарства стихійним лихам (засуха, паводки, ерозії).
5.
Перетворити середньо та низьковрожайні поля на високоврожайні, закріпити центри по виробництву товарного зерна, продовжувати підтримувати розвиток економіки в бавовняних та зернових районах.
6.
Прискорити розвиток аграрної промисловості, підвищити рівень механізації і модернізації аграрного сектору для підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.
7.
Здійснювати стратегію підвищення сільського господарства, спираючись на науку та освіту, формувати та утримувати склад науково-технічних працівників на селі, широко впроваджувати передові досягнення техніки, удосконалити систему селекції.
В результаті дослідження нами сформульована характеристика імпортно-експортної торгівлі в Китаї на протязі 90-х років:
1.
Подальше удосконалення структури імпортно-експортної продукції.
2.
Різностороннє зростання експорту продукції обробної промисловості при зниженні бартерних операцій.
3.
Збільшення в експорті продукції підприємств з зарубіжними інвестиціями.
4.
Постійне збільшення числа зовнішньоторгових партнерів Китаю.
В третьому розділі “Дослідження функціонування вільних економічних зон” розглянуто функціонування вільних економічних зон в Китаї з використанням досвіду США та Японії.
Утворення особливих економічних районів (ОЕР), так званих в інших країнах вільних зон, є важливе рішення китайського уряду з метою утворення необхідних умов для подальшого розвитку реформ, та розширенню зовнішніх зв’язків. Будучи “вікном у зовнішній світ”, особливі економічні райони мають роль випробувального полігону, передвісника та стимулятора реформ та відкриття Китаю зовнішньому світові. ОЕР - це зона з орієнтацією на зовнішній ринок. Вона розвиває головним чином обробну промисловість, що випускає експортну продукцію та об’єднує в один комплекс наукові дослідження, промисловість та торгівлю. На цій території проводиться специфічна економічна політика та впроваджується особлива система економічного управління.
Особливий економічний район надає закордонним інвесторам особливі пільгові умови порівняно з внутрішніми районами в податках та візових режимах. Держава наділяє їх значними повноваженнями в самостійному управлінні економікою. Метою утворення цих регіонів є залучення зарубіжних інвестицій; ввезення зарубіжної передової техніки та технології; запозичення сучасних методів управління; одержання інформації про положення на світовому ринку. Їм відведена значна роль в розширенні експорту, збільшенні валютних прибутків країни, участь в міжнародних техніко-економічних відносинах.
Після утворення особливих економічних районів економіка в цих районах розвивається швидше, ніж в інших регіонах країни. В 1995 р. їх валовий внутрішній продукт та загальний об’єм експорту та імпорту збільшився в 3 рази порівняно з 1990р., досягнувши відповідно 180 та 55 млрд.дол. США. За темпами росту економіки вільні економічні райони є перші як в країні, так і в цілому світі.
Четвертий розділ “Основні напрямки удосконалення державного управління економічними реформами” присвячено узагальненню головних напрямків удосконалення державного управління економічними реформами. Частково тут розглянуті управління фінансово-кредитними відносинами, науково-технічним прогресом, та використання досвіду ринкових реформ в Україні.
Нами виконано порівняльний аналіз розвитку Китаю з Японією та Південною Кореєю за головними ознаками органiзацiйно-управлiнської діяльності. Він будується на спільності історико-культурних цінностей цих країн.
Основні ознаки ринкової трансформації ми звели у вигляді таблиці. Як показано в табл. 1, з 10 ознак, які, на наш погляд, у своїй сукупності характеризують суттєві процеси економічного життя країни, за трьома (4,5,8) - вектор змін співпадає, за п'ятьма (1,2,3,9,10) - суттєво відрізняється. За двома (6,7) суттєвих змін не виявлено.
В китайській економіці простежуються риси, які характерні для цих країн . Однак, різний рівень економічного розвитку, наявність сильного державного сектора, який базується на централізованому плановому управлінні, зумовили саме китайський варіант підходів та механізмів сполучення інтересів держави та особистої ініціативи.
Таблиця 1
Порівняльний аналіз розвитку Японії i Південної Кореї
за основними ознаками органiзацiйно-управлiнської діяльності
Ознаки | Японія | Південна Корея
1. Пріоритетність стратегічних цілей | Збільшення обсягів продаж | Забезпечення насамперед зростання компанії, а потім прибутковості
2. Структура фірм | В основному спеціалізовані | Переважають диверсифiцiйнi ("Чеболi")
3. Управління фірм | Централізація управління | Політика децентралізації в "чеболях"
4. Концентрація уваги при
плануванні | На функціонуванні материнської компанії | Тенденції підсилення уваги до діяльності корпорації як цілого
5. Орієнтація каналів збуту
продукції | Зовнішній ринок | Зовнішній ринок
6. Інновації в плануванні | Система взаємозв'язку рівнів управління "зверху вниз" | Тенденція до японського типу розвитку, але взаємозв'язок рівнів ще "знизу вгору"
7. Види стратегій | "Продукт-ринок", маркетинг | Зростання виробництва i компаній
8. Кадрова політика | Довічне наймання співробітників | Наймання співробітників як на тривалий так i на короткий строк
9. Стратегія завоювання ринку | Інноваційний тип: розробка нової продукції (багато видів) | Орієнтація на випуск якісної i дешевої продукції
10. Інноваційна політика | Орієнтація на експорт інвестицій | Орієнтація на залучення іноземних інвестицій, тобто імпортна стратегія
ВИСНОВКИ
1. Державне регулювання економіки в Китаї з 1978 р. зорієнтовано на поступовий перехід до ринкових форм господарювання при збереженні центрального планового управління економікою.
2. Особливостями китайського укладу економічного життя є :
n
збереження державної власності на засоби виробництва в головних галузях народного господарства;
n
збереження принципів центрального планового управління макроекономічними перетвореннями в країні;
n
поступовий перехід до власного користування землею на селі;
n
об’єднання зусиль центральних та муніципальних органів влади по підтриманню трудової мотивації у сільського населення.
3. Державне управління зовнішньою економічною діяльністю в Китаї включає:
n
утворення нормативно-правової бази для функціонування спільних підприємств з іноземним капіталом;
n
утворення вільних економічних зон, де вітчизняним та закордонним інвесторам надається максимальна ступінь економічної самостійності;
n
економічне стимулювання експорту у формі прямого протекціонізму та економічної підтримки через податки.
4. Основними напрямками економічного перетворення у китайському селі, де мешкає близько 70% населення країни, є підтримка інвестицій китайського населення та широкий розвиток системи дрібного кустарного виробництва для утворення робочих місць безробітним селянам.
5. Ступінь державного прямого управління різними галузями в цілому відрізняється в оборонній, аерокосмічній, енергетичній та машинобудівній галузях, де зберігається монопольна влада держави. В той же час сільське господарство, ткацька та інші галузі з простою технологією передаються в особисту власність громадян для надання більшої свободи особистому підприємництву.
6. Проведення економічних реформ з ринковою орієнтацією дозволило Китаю відмінно змінити положення країни в світовій економіці. Так, якщо у 1990 р. на долю Китаю приходилося 3,8% світового виробництва, то у 1997 р. цей показник виріс до 9%.
В даний час 48% ВВП Китаю виробляється в державному секторі, 39% - на колективних підприємствах, 5% - на підприємствах з особистою власністю, 9% - на підприємствах з участю іноземного капіталу.
Близько 70% головних фондів країни зосереджено у державному секторі, 24 - у колективному, 2 - в індивідуальному, 5-6% - на підприємствах з участю іноземного капіталу.
Робоча сила Китаю має таку структуру: 15% - працює в державних підприємствах, 20% - в колективних, більше ніж 60%- це колективний сектор в селі, 3,5% - на індивідуальних підприємствах.
Список опублікованих праць
1.
Дяо Ли. Особенности регионального управления внешнеэкономической деятельностью в Китае // Регион. - 1998. - №1. - С. 78-81 (0,3 друк. арк.).
2.
Антоненко Л. А., Дяо Ли. Рыночные преобразования в сельском хозяйстве Китая // Вісник Харківського державного аграрного універсітету ім.В.В.Докучаєва. - 1999. - №3. - С. 153-157 (авт. 50% - 0,3 друк.арк.). Автору належить обробка матеріалу та формулювання висновків щодо реформування ринкових перетворень в аграрному секторі Китаю.
3.
Антоненко Л. А., Дяо Ли. Китайские реформы: сравнительный анализ с Японией и Южной Кореей // Вестник ХНУ. - 1999. - №459. - С. 80-83 (авт. 50% - 0,2 друк. арк.). Автору належать висновки щодо обгрунтування специфічності китайських реформ.
4.
Дяо Ли. Использование метода анализа активностей и сопротивлений для определения места монополии в рыночном хозяйстве // Экономика, общество, рынок: научные записки. Вып. 2. - Х., 1997. - С. 53-60 (0,2 друк. арк.).
5.
Дяо Ли. Конкурентная среда как фактор финансовой стабильности // Экономика, общество, рынок: научные записки. Вып. 3. - Х., 1998. - С.41-44 (0,2 друк. арк.).
А Н О Т А Ц І ї
Дяо Лі. Державне регулювання економіки в Китаї.
Дисертація є рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03-Організація управління, планування та регулювання економікою, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. Харків, 2000.
Головним змістом роботи є вивчення державного регулювання багатоукладної економіки у Китаї. Основну увагу сконцентровано на виділенні загальних та специфічних (притаманних тільки Китаю) форм державного регулювання економіки в період її трансформації від централізованої до ринкової. На базі виконаних досліджень сформульовані відмінні риси ринкової економіки від централізованої планової. Виконано порівняльний аналіз розвитку Китаю з Японією та Південною Кореєю по головним ознакам організаційно-управлінської діяльності, на підставі якого виділено саме китайський варіант підходів та механізмів сполучення інтересів держави та особистої ініціативи.
Ключові слова: державне регулювання, планування, управління, організація та трудова мотивація, вільні економічні зони, господарчий механізм.
Diao Li. State regulation of economy in China. Manuscript.
Thesis for a degree of Candidate of Science (Ph.D.) in Economics, specialty 08.02.03 Organization of management, planning and regulation of economy.
V.N. Karazin Kharkov National University. Kharkov, 2000.
The study of state regulation of plural structure economy in China is the main content of the work. The emphasis is on selecting general and specific (unique to China) forms of state regulation of economy at its transformation from a centralized planned economy to an economy of market type. On the basis of completed research the distinctive features of market economy compared with the centralized planned economy are formulated. Comparative analysis of China by reference to Japan and South Korea is carried out. On the basis of this analysis an especially Chinese version of approaches to combination of state interests and private initiative, and of corresponding mechanisms is set forth.
Key words: state regulation, planning, management, organization, labor motivation, free economic zone, economic mechanism.
Дяо Ли. Государственное регулирование экономики в Китае.
Диссертация является рукописью.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 - Организация управления, планирования и регулирования экономикой: Харьковский национальный университет
им. В.Н. Каразина, Харьков, 2000.
Главным содержанием работы является изучение государственного регулирования многоукладной экономики в Китае. Основное внимание уделено выделению общих и специфических (свойственных только для Китая) форм государственного регулирования экономики в период ее трансформации от централизованной плановой к рыночному типу.
Послевоенный период развития Китая обеспечил восстановление разрушенного материально-технического потенциала страны. При этом управление экономикой осуществлялось на основе социалистических принципов управления и хозяйствования.
В настоящее время 48% ВВП Китая производится в госсекторе, 39 - на коллективных предприятиях, 5 - на частных, 9 - на предприятиях с участием иностранного капитала. Около 70% основных фондов страны сосредоточено в госсекторе, 24% - в коллективном, 2% - на индивидуальных и частных предприятиях, 5-6% - на предприятиях с участием иностранного капитала. По рабочей силе цифры составляют: 15% - на госпредприятиях, 20% - на коллективных, свыше 60% - в коллективном секторе в деревне, 3,5% - на частных предприятиях и предприятиях с участием иностранного капитала.
Выполненные исследования позволяют сформулировать следующие отличительные черты рыночной экономики в Китае от централизованной плановой:
1.
Централизованная экономика сдерживает инициативу, поэтому реформы предполагают раскрепощение экономической свободы, которая может реализоваться лишь при ориентации на реальный спрос внутреннего и внешнего рынков.
2.
Центральным звеном реформ выступает экономическое строительство, означающее рост материально-технической базы производства, вне зависимости от форм собственности и совершенствование производственных отношений, повышающих трудовую мотивацию.
3.
В мировой экономике в различных сочетаниях используются формы государственного регулирования, в которых стратегический план развития сочетается с рыночной свободой в кратковременном измерении (в тактическом поле).
4.
Экономические реформы внутри страны предполагают внешнюю открытость, как средство вхождения в международное разделение и кооперацию труда.
5.
Для страны с большой численностью и плотностью населения, какой является Китай, формы проведения реформ не должны угорожать социальной стабильности. Это предполагает непрерывность повышения жизненного уровня населения, которому подчинены реформы, выступающие средством, а рост благосостояния - целью.
Выполненный нами сравнительный анализ Китая с Японией и Южной Кореей основывается на общности историко-культурных ценностей этих стран. В китайской экономике прослеживаются черты, свойственные этим странам. Однако, различный уровень экономического развития и наличие мощного государственного сектора, основанного на централизованном плановом управлении, обусловили сугубо китайский вариант подходов и механизмов сочетания интересов государства и частной инициативы.
Ключевые слова: государственное регулирование, планирование, управление, организация и трудовая мотивация, свободные экономические зоны, хозяйственный механизм.
Відповідальний за випуск д.е.н. Антоненко Л.А.
Надруковано 06.07.2000 р. Формат 60х84 1/16 Папір офсетний.
Друк офсетний. Умов. Фарб. –відб.1 Обл.-вид.арк.
Тираж 100 прим. Замовлення №47/ 2000 р.
Друк на RISI Харківського університету ім. В. Н. Каразіна
61077, м. Свободи, 4
