НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Даньшин Максим Валерійович

УДК 343.98

Класифікація способів приховування злочинів

у криміналістиці

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Шепітько Валерій Юрійович,

Національна юридична академія

України імені Ярослава Мудрого,

завідувач кафедри криміналістики

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Бахін Володимир Петрович, Академія державної податкової служби України, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики

- кандидат юридичних наук, доцент Тищенко Валерій Володимирович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри криміналістики

Провідна установа - кафедра криміналістики Національної академії внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ

Захист відбудеться “26” грудня 2000 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 64.086.01 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024,
м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

Автореферат розісланий “ 24 ” листопада 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Битяк Ю. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний період формування правової держави в Україні характеризується загостренням загальної криміногенної ситуації, що пов’язано з корінними змінами в економіці, політиці та соціальній сфері нашого суспільства. Це у свою чергу обумовило тенденцію не тільки до збільшення кількісних характеристик злочинності в Україні, а й до зростання її якісних показників. Незважаючи на рішучі заходи, що вживаються правоохоронними органами, злочинність продовжує розширювати свій вплив практично на всі сфери життя суспільства, стає більш агресивною, професійною, організованою, добре озброєною і гнучко пристосованою до нових умов. Відповідно вдосконалюються і способи приховування злочинів, які характеризуються витонченими спробами злочинців уникнути покарання і відповідальності за вчинене. Незалежно від характеру і рівня злочинності інструменти боротьби з нею повинні постійно розвиватися. І робити це необхідно з особливою наполегливістю, якщо рівень латентної злочинності перевищує всі допустимі межі, створюючи серйозну загрозу безпеці України.

Вирішення цих завдань значною мірою залежить від широкого використання в діяльності правоохоронних органів досягнень науки і техніки. І тут вирішальну роль відіграє наука, в тому числі криміналістика. Досягнутий рівень розвитку криміналістики передбачає необхідність нового сучасного підходу до розробки і вивчення способів приховування злочинів, виявлення ознак і факторів, що спонукають до приховування і впливають на обрання його способу. Успіх практики боротьби зі злочинністю залежить від знання працівниками правоохоронних органів усього комплексу детермінуючих факторів приховування злочину, системи способів приховування злочинів.

Вагомий внесок у дослідження теоретичних питань, пов’язаних з діяльністю по приховуванню злочинів, зробили такі вчені-криміналісти України та інших держав, як Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, Р. С. Бєлкін, О. М. Васильєв, Л .Г. Відонов, В. Г. Гончаренко, І. Ш. Жорданія, Г. Г. Зуйков, А. В. Іщенко, В. Н. Карагодін, В. П. Колмаков, О. Н. Колесніченко, В. О. Коновалова, С. С. Куклянскіс, В. С. Кузьмічов, В. П. Лавров, І. М. Лузгін, В. Г. Лукашевич, Г. М. Мудьюгін, В. А. Овєчкін, О. Р. Ратінов, В. Г. Танасевич, В. В. Тищенко, В. Ю. Шепітько, І. М. Якимов та ін. Разом з тим слід зазначити, що в криміналістиці існують розбіжності у визначенні поняття способу приховування злочину та його співвідношенні з вчиненням злочину. Зараз не існує загальноприйнятої класифікації способів приховування злочину. На сучасному етапі в криміналістичній літературі мають місце дві класифікації способів приховування, розроблені Р.С. Бєлкіним і В.А. Овєчкіним. Однак ці класифікації за своєю якісною характеристикою є загальними і не можуть відображати специфіку окремих злочинів. Більш того, вони спрямовані лише на вивчення тільки однієї змістовної сторони приховування, тобто зовнішнього вираження способу приховування злочину.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави” (номер держреєстрації 0186.0.099031).

Мета і задачі дослідження. В дисертації поставлена мета з огляду на загальні положення теорії науки криміналістики і теоретичні основи методики розслідування окремих видів злочинів, вивчення, аналізу та узагальнення судово-слідчої практики розробити систему способів приховування злочинів. Зазначена мета визначила такі задачі дослідження: 1) встановити місце приховування злочину в структурі злочинної діяльності і запропонувати авторське бачення поняття “приховування злочину”; 2) виявити психологічні закономірності приховування злочину; 3) встановити ознаки приховування злочину; 4) виявити особливості, притаманні способу злочину як кримінально-правовій і криміналістичній категорії, запропонувати поняття “спосіб злочину”; 5) запропонувати поняття “спосіб приховування злочину”, встановити співвідношення способу приховування з іншими елементами способу злочину; 6) на основі вивчення матеріалів кримінальних справ про вбивства і крадіжки щодо способу приховування злочину, опублікованих матеріалів слідчої практики, даних анкетування та інтерв’ювання слідчих виявити способи приховування злочинів та визначити частоту, з якою вони зустрічаються і обираються; 7) визначити підстави класифікації способів приховування злочинів; 8) розробити типову систему способів приховування злочинів.

Об’єктом наукового дослідження виступають обставини об’єктивного і суб’єктивного характеру, що визначають наперед процес приховування злочину.

Предметом наукового дослідження є фактори, що спонукають до приховування злочину, впливають на обрання певного способу приховування та формуються на основі виявлення властивих їм закономірностей в систему способів приховування злочинів.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. В процесі дослідження були використані формально-логічний (класифікація способів приховування злочинів), функціональний (динаміка способу злочину), історико-правовий (етапи розвитку боротьби зі злочинною діяльністю), системно-структурний (типова система способів приховування злочинів), порівняльний (види способів приховування вбивств та крадіжок), статистичний методи (узагальнення кримінальних справ за способом приховування злочинів).

При написанні роботи використані літературні джерела в галузі філософії, соціології, психології, кримінального процесу, криміналістики, теорії управління та ін.

Правовою базою дисертаційного дослідження є: Конституція України, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, закони і постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, що регулюють суспільні відносини у сфері розкриття і розслідування злочинів, а також нормативні акти та інструктивні документи Генеральної прокуратури України і МВС України, що регулюють організацію діяльності правоохоронних органів при розслідуванні злочинів.

Емпіричну базу дисертації склали: результати вивчення і узагальнення за спеціально розробленою методикою 200 кримінальних справ про вбивства (спосіб приховування злочину) і 150 кримінальних справ про крадіжки (спосіб приховування злочину), розглянутих судами України протягом 1996-2000 років; результати узагальнення 155 кримінальних справ по розслідуванню вбивств (спосіб злочину), проведеного кафедрою криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в 1997 році; результати анкетування та інтерв’ювання 300 слідчих прокуратури і МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому на базі основних положень теорії криміналістики, аналізу узагальнень кримінальних справ, пов’язаних з приховуванням злочину, проводиться класифікація способів приховування злочинів.

У роботі обґрунтовується низка положень і висновків, що мають важливе теоретичне і практичне значення: 1) запропоновані поняття “приховування злочину”, “спосіб злочину”, “спосіб приховування злочину”; 2) встановлене співвідношення способу приховування з іншими елементами способу злочину; 3) розроблений комплекс підстав класифікації способів приховування злочинів; 4) досліджені взаємозв’язок і взаємообумовленість способів приховування злочинів; 5) визначені нові види способів приховування злочинів, що відображують динаміку їх розвитку і вдосконалення злочинцями; 6) виявлені залежності між способом приховування і способом вчинення злочину; 7) побудована типова система способів приховування злочинів, що базується на даних, одержаних у результаті узагальнення кримінальних справ про вбивства і крадіжки; 8) розроблений механізм взаємозв’язку окремих елементів типової системи способів приховування злочинів, що обумовлює її застосування в практичній діяльності, спрямованій на розкриття злочинів.

На захист виносяться такі наукові положення:

1) основні теоретичні проблеми, пов’язані з дослідженням приховування злочину, способу приховування злочину;

2)основи побудови і функціонування системи способів приховування злочинів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається тим, що сформульовані і викладені в дисертації теоретичні положення і висновки створюють фундамент для подальшого вивчення такого складного елемента злочинної діяльності, як приховування злочину. Ця робота містить положення і висновки, які є результатом дослідження сутності і психологічних закономірностей приховування злочинів; викладені питання, що стосуються факторів, які детермінують обрання злочинцем того чи іншого способу приховування; розроблена система способів приховування злочинів, які можуть бути використані в практичній діяльності слідчих і оперативно-розшукових органів при виявленні, розкритті та розслідуванні злочинів.

Матеріали і положення, сформульовані в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів України, при розробці спецкурсів з криміналістики, підготовці підручників, навчальних і методичних посібників.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення і наукові результати одержані в процесі безпосереднього дослідження і критичного осмислення понад 200 наукових і нормативних джерел, узагальнення і аналізу за спеціально розробленою методикою матеріалів судово-слідчої практики. Одні питання, що містяться в дисертаційному дослідженні, поставлені вперше, інші — розглянуті по-новому, з урахуванням сучасної практики розслідування злочинів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, сформульовані в дисертації, викладені в наукових публікаціях дисертанта. Результати роботи доповідались у виступах на науковій конференції молодих учених та аспірантів, присвяченій 50-й річниці Загальної декларації прав людини, що була проведена Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого (Харків, 1998 р.); українсько-американському семінарі “Правові, економічні та соціальні проблеми боротьби з корупцією в Харківському реґіоні”, проведеному за підтримки Агентства США по міжнародному розвитку, Посольства США в Україні та Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (Харків, 2000 р.); науковій конференції молодих учених та аспірантів “Актуальні проблеми юридичної науки”, проведеної Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого (Харків, 2000 р.). Основні положення дисертаційного дослідження були викладені і схвалені на засіданнях кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

За результатами дисертаційного дослідження до прокуратури Харківської області та Управління внутрішніх справ України в Харківській області надіслано доповідні записки з метою впровадження відповідних рекомендацій в практику слідчих працівників. Пропозиції дисертанта знайшли застосування в слідчих органах прокуратури та УМВС України в Харківській області.

Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі під час вивчення курсу криміналістики в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в чотирьох публікаціях, в тому числі трьох наукових статтях.

Структура дисертації визначається її цілями, задачами та предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків та додатків. Повний обсяг дисертації складає 210 сторінок, додатків – 16 сторінок (6 додатків), використаних літературних джерел – 18 сторінок (229 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета та задачі дослідження, його методологічна основа, розкриваються практичне і теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Сутність і психологічні закономірності приховування злочинів” складається з трьох підрозділів, присвячених розгляду найбільш загальних питань, пов’язаних з визначенням діяльності, спрямованої на приховування злочину, встановленням місця приховування злочину в структурі злочинної діяльності, виявленням ознак приховування злочину, встановленням психологічних основ і закономірностей приховування злочинів.

У підрозділі 1.1. визначається зміст приховування злочину в структурі злочинної діяльності.

У дисертаційному дослідженні приховування злочину розглядається як одна із форм протидії розслідуванню. Автор піддає дослідженню поняття “приховування злочину” в контексті злочинної діяльності, яка спрямована на перешкоджання розслідуванню і здійснена злочинцем у різноманітні способи. Аргументується позиція автора, в якій стверджується, що до приховування злочину слід відносити лише ті дії, які вчиняються злочинцем умисно з метою приховування злочину. Необережні дії також можуть привести до фактичного знищення слідів злочину, однак їх не варто поєднувати з умисними діями злочинця по приховуванню злочину.

На думку автора, приховування злочину є не простою сумою чи деяким комплексом поведінкових актів, а певною цілісною структурою поведінки, що являє собою деяку систему взаємозалежних елементів, поведінкових актів, спрямованих на підготовку і вчинення дій по приховуванню злочину (тобто реалізацію). Ці акти поведінки (дії, операції, прийоми) перебувають у певній ієрархії і субординації як частини цілеспрямованої і вольової діяльності. Вид прояву цієї діяльності як один з можливих варіантів поведінки обумовлений факторами зовнішньої і внутрішньої детермінації, об’єктивними умовами середовища і особливостями особи людини, характером об’єкта і предмета злочинного посягання, технічною оснащеністю, наявністю спільників і співучасників, попередніми стосунками між злочинцем і жертвою, особливостями місця, часу і обстановки приховування злочину. Необхідність пристосування до названих факторів приводить винного до використання особливостей цих факторів, у чому і полягає їх детермінуюча роль. Функціонально ця система актів поведінки обов’язково приводить злочинця до реалізації задуманого по приховуванню злочину.

У дисертаційному дослідженні пропонується визначення “приховування злочину”, котре формулюється як діяльність (елемент злочинної діяльності), що становить собою динамічну систему об’єктивних і суб’єктивних факторів дійсності, що сформувалися до, в момент або після вчинення злочину, реалізація якої спрямована на сліди злочину (матеріальні та ідеальні) і злочинця та їх носіїв, з метою перешкоджання розслідуванню.

На думку автора, сукупність тих чи інших об’єктивних (зовнішніх) і суб’єктивних (внутрішніх) факторів реально існуючої дійсності, що склалися на певному етапі злочинної діяльності, приведе до приховування злочину. Суб’єктом такого приховування може бути як особа, що вчинила злочин і прагне уникнути покарання, так і інша особа, що не бере участі у злочині, але під впливом низки цих же факторів уже зацікавлена в його приховуванні.

У дисертаційному дослідженні аналізується динамічність системи приховування. Це пов’язано з тим, що система приховування є гнучкою моделлю. Її фактори, що спонукають до приховування злочину і впливають на можливість та повноту приховування, є індивідуальною особливістю одного, певного злочину, виражені в конкретному способі приховування. Приховування злочину завжди здійснюється в динаміці, під впливом тих чи інших внутрішніх і зовнішніх факторів, на різних стадіях вчинення злочинної діяльності і є суто індивідуальним. Однак, на думку дисертанта, існує певна типовість способів приховування злочинів, що пояснюється типовістю в утворенні деяких комплексів факторів існуючої дійсності.

У підрозділі 1.2. автор на основі даних, отриманих у результаті узагальнення кримінальних справ про вбивства і крадіжки (спосіб приховування злочину), анкетування та інтерв’ювання слідчих прокуратури і МВС України, систематизації необхідних знань про приховування злочинів, що містяться в криміналістичній літературі, встановлює ознаки приховування злочину.

Так, аналіз даних анкетування та інтерв’ювання слідчих прокуратури і МВС України свідчить про те, що типовими ознаками приховування злочинів є: виявлення негативних обставин (відповіли 46,4% опитаних); виявлення доказів поведінки (відповіли 50% опитаних); різні комбінації наведених ознак (відповіли 3,6% опитаних слідчих).

За даними аналізу цього анкетування та інтерв’ювання слідчих 10,1% опитаних указали, що їм не потрібні спеціальні прийоми для виявлення ознак приховування злочинів, і 89,9% слідчих зазначили, що для виявлення ознак приховування злочинів їм потрібні спеціальні прийоми, участь фахівця, експерта.

Дисертант характеризує негативні обставини, розглядає питання їх дослідження і оцінки, пропонує примірний перелік негативних обставин залежно від категорій кримінальних справ, можливих, що найбільш часто зустрічаються, типових негативних обставин, які вказують на інсценування крадіжки, обгрунтовує доцільність класифікації негативних обставин на: матеріально фіксовані сліди; предмети; відомості; поведінку.

Аналізуючи практику розслідування кримінальних справ про вбивства і крадіжки, дисертант доходить висновку, що ознаки приховування злочину в цілому характеризуються надмірністю або явною недостатністю, різнорідністю, демонстративністю або явною помисливістю, тобто нав’язливою належністю до різних систем ознак різних видів злочинів або завзятим підкресленням злочинцем своєї правдивості, непричетності, незацікавленості і добропорядності (і навпаки, кримінальності), що в результаті, при їх комплексному аналізі з іншими характеристиками злочину, сприяє виникненню у слідчого обґрунтованого сумніву в справжності події.

Підрозділ 1.3. присвячений дослідженню психологічних основ приховування злочинів.

Досліджується психологічна структура приховування злочину, встановлюються компоненти, котрі передують і формують цей злочинний прояв, що дозволяє при аналізі приховування злочину простежити і виявити начала його становлення, а так само причини, що породжують подібні явища. Проводиться домінантний аналіз приховування злочинів, докладно розглядається мотиваційний етап приховування злочинів. Аналізуючи приховування злочину, автор використовує деякі положення теорії рефлексивних ігор і рефлексивного управління.

Особливу увагу приділено процесу вибору способу приховування злочину, побудові злочинцем уявної моделі майбутніх дій. Зміст цієї моделі багато в чому залежить від рівня уяви суб’єкта, що відтворює, а вибір і сполучення дій по приховуванню злочину - від його винахідливості, уяви, минулого злочинного досвіду, інтуїції і поінформованості про значення для розкриття злочину тих чи інших слідів.

У властивостях особистості проявляється її індивідуальність, що одержує відображення в її поведінці, зокрема в способі приховування злочину. Вплив останніх на формування способу приховування нерідко робить спосіб тією чи іншою мірою неповторним для іншої особи і разом з тим таким, що повторюється у низці ознак у однієї й те ж особи. Дисертант із психічних властивостей особистості, що беруть участь у детермінації приховування злочину і фіксуються в зовнішньому середовищі в результаті здійснення дій по приховуванню, особливо виділяє: риси характеру, темперамент, навички, уміння, звички, інтелектуальний розвиток.

Автор, досліджуючи поведінку злочинця, обумовлену приховуванням злочину, обгрунтовує думку, що на виконання певних дій по приховуванню злочину впливають такі фактори, як: факт здійснення злочину; здійснення злочину в групі; слідча ситуація, що склалася; знаряддя і засоби, використовувані злочинцем; місце і час приховування злочину; освіта; професія, вид діяльності і соціальний статус злочинця; життєва позиція, що сформувалася, ставлення до духовних цінностей, моральних підвалин і права; життєвий досвід; наявність у злочинця певних злочинних навичок; попередня злочинна діяльність (злочинний досвід); стать; вік; психічні і фізичні властивості особистості; коефіцієнт розумового розвитку; психічні відхилення.

Розділ 2 “Поняття способу приховування злочину” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. автор аналізує і досліджує поняття способу злочину, визначає його істотні ознаки.

Дисертант вважає, що для виявлення загальних і найбільш істотних властивостей, притаманних способу злочину, слід виходити у своїх дослідженнях із поняття, розроблювального на основі кримінального закону наукою кримінального права, що є базовою, фундаментальною стосовно інших наук кримінального циклу. На цій основі в роботі обгрунтовується висновок про те, що спосіб злочину містить у собі якісну характеристику злочинного діяння і детермінований певними об’єктивними і суб’єктивними факторами.

У криміналістичному аспекті дисертант особливо виділяє і піддає аналізу ті інформаційні сторони (риси) способу злочину, які є результатом прояву зовні закономірностей відображення основних властивостей обраного способу досягнення злочинної мети.

Структура способу злочину є категорією непостійною. Залежно від своєрідності винної поведінки, особливостей ситуацій, що виникають до і після вчинення злочину, та інших обставин вона може бути триланковою (включає поведінку суб’єкта до, під час і після вчинення злочину), дволанковою (у різних комбінаціях) і одноланковою (характеризує поведінку суб’єкта лише під час вчинення злочину). На цій основі автор, розглядаючи спосіб злочину як складову механізму злочину, формулює його як систему дій, об’єднаних загальним злочинним задумом по підготовці, вчиненню і приховуванню злочину, детермінованих певними умовами. Такими умовами він вважає: умови зовнішнього середовища; психофізіологічні властивості особистості, що можуть бути пов’язані з вибірковим використанням відповідних знарядь і засобів; умови місця і часу вчинення злочину, що залишають різного роду характерні сліди зовні, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів і засобів одержати уявлення про сутність події, що відбулася, своєрідність злочинної поведінки злочинця, його окремі особистісні дані і відповідно визначити найбільш оптимальні методи вирішення завдань розкриття злочину.

Підрозділ 2.2. присвячений проблемам способу приховування злочину в криміналістичній характеристиці. Спосіб приховування злочину розуміється автором як заснований на реалізації системи об’єктивних і суб’єктивних факторів дійсності комплекс дій чи бездіяльність особи, що приховує злочин до, в момент або після вчинення злочину.

В роботі пропонується на розв’язання питання співвідношення способу вчинення злочину і приховування злочину. Дисертант поділяє точку зору Р.С. Бєлкіна, І.М. Лузгіна, В.П. Лаврова, В.Н. Карагодіна, Г.Г. Зуйкова, які допускають самостійне існування за певних умов способу приховування злочину, що не входить у структуру способу його вчинення. Такою умовою, на думку автора, є відсутність єдиного злочинного задуму, що охоплює всі стадії злочинної діяльності.

У зв’язку з твердженням про наявність самостійного способу приховування злочину, що не входить у структуру способу його вчинення, виникає питання про подвійне розуміння змісту поняття “спосіб вчинення злочину”. Дисертант пропонує підтримати погляди окремих учених (Б.Н. Коврижного, В.А. Овєчкіна, Р.С. Бєлкіна та ін.) про вживання терміна “спосіб злочину” для інтегрального позначення способів здійснення всіх етапів злочинної діяльності; терміном “спосіб вчинення злочину” позначати дії по готуванню до злочину і вчиненню злочину (в разі необхідності вживати термін “спосіб готування до злочину”, якщо дії суб’єкта вичерпуються готуванням), а терміном “спосіб приховування злочину” — дії, не пов’язані єдиним задумом з першими двома етапами злочинної діяльності.

Розділ 3 “Класифікація способів приховування злочинів” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. на основі вивчення матеріалів кримінальних справ про вбивства і крадіжки щодо способу приховування злочину, опублікованої слідчої практики, даних інтерв’ювання та анкетування слідчих прокуратури і МВС України виявлені і запропоновані способи приховування злочинів, визначена частота, з якою вони зустрічаються і обираються. Встановлені нові види способів приховування злочинів, що відображують динаміку їх розвитку і вдосконалення злочинцями. Досліджені взаємозв’язок і взаємообумовленість способів приховування злочинів. На цій основі дисертантом виділені такі основні види способів приховування злочинів: 1) переміщення, що становить собою безпосередній відхід злочинця з місця злочину або зміну розташування суб’єкта злочину на даному місці, а також зміну місця розташування об’єкта, що має відношення до справи (труп з місця вбивства переміщають в інший район); 2) утаювання інформації і (або) її носіїв; 3) знищення інформації і (або) її носіїв; 4) маскування інформації і (або) її носіїв; 5) фальсифікація інформації і (або) її носіїв; 6) неправдиве алібі; 7) інсценування; 8) вчинення іншого злочину. Цей спосіб приховування, як правило, безпосередньо пов’язаний з раніше вчиненим злочином, однак у деяких випадках може взагалі не мати зв’язку з раніше вчиненим(и) злочином(-ами); 9) опосередковане приховування, яке може бути двох видів. Перший — це так зване “сліпе” приховування, при якому людина використовується “втемну”, “наосліп”, не підозрюючи про те, що переслідує чужі цілі. Другий вид опосередкованого приховування – це залучення і використання з метою приховування злочинів невинних форм поведінки; 10) симуляція - видача неправдивої інформації, відомостей, поєднаних з неправдивою поведінкою щодо здоров’я, з метою ухилення від відповідальності; 11) приховування, засноване на впливі - фізичні або психічні дії, спрямовані проти співучасників, свідків, потерпілих з метою перешкодити повідомленню інформації про злочин або схилити до відмови від дачі показань; 12) комплекс двох і більше способів приховування злочину (як із однієї групи способів, так і з різних) однієї й те ж обставини приховування, який умовно розглядається в контексті приховування злочинів як самостійний спосіб приховування в тих випадках, коли різні дії, що виражають змістовну сторону одного способу приховування, охоплюються єдиним умислом злочинця або реально вчиняються щодо приховування однієї конкретно взятої обставини.

У підрозділі 3.2. визначаються підстави класифікації способів приховування злочинів.

Автором розглянуті питання класифікації способів злочину в юридичній науці, класифікації способів приховування злочинів. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку криміналістики загальноприйнятої класифікації способів приховування злочинів немає. В літературі запропоновано всього дві класифікації способів приховування злочинів (класифікації В.А. Овєчкіна і Р.С. Бєлкіна), що за своєю якісною характеристикою є загальними, заснованими лише на вивченні тільки однієї змістовної сторони приховування, внаслідок чого вони не можуть відображати специфіку приховування окремих видів злочинів. У науці взагалі немає єдності думок з приводу підстав класифікації способів приховування, так само як і немає єдиної загальноприйнятої класифікації способів приховування злочинів.

Дисертантом обгрунтовується думка про те, що існує цілий комплекс різних підстав класифікації способів приховування злочинів, що перебувають в тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості. У дослідженні аргументується позиція про те, що в основі класифікації способів приховування злочинів через їх множинність, різноманіття форм їх зовнішнього вираження та істотних відмінностей характеризуючих їх закономірностей повинно бути декілька підстав, залежно від яких і може бути проведена класифікація. Підставами, що дозволяють поділити способи приховування злочинів на класи (групи, види), мають виступати обставини об’єктивного і суб’єктивного характеру, що лежать в основі детермінації відповідних способів приховування злочинів. Ці обставини (детермінанти) визначають сутність цих способів, їх специфічні риси, якими вони відрізняються один від одного, або ознаки схожості, на підставі чого відповідні способи розділяються або об’єднуються в одну й ту ж саму класифікаційну групу.

У дисертаційному дослідженні запропонований цілий комплекс різноманітних підстав класифікації способів приховування злочинів. Усі вони перебувають в тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості та являють собою систему, що у свою чергу послужило створенню типової системи способів приховування злочинів.

У підрозділі 3.3. розроблена і запропонована типова система способів приховування злочинів.

Дисертант встановлює особливості переломлення загальних системних ознак, виявляє специфічні ознаки (властивості), притаманні системі способів приховування злочинів. Як такі він називає: цілісність, наявність певної структури, взаємозалежність системи способів приховування злочинів та існуючої дійсності, ієрархічність, множинність опису кожної системи способів приховування злочинів, динамічність (гнучкість), цільову спрямованість.

Автор запропонував типову систему способів приховування злочинів, засновану на способах приховування вбивств і крадіжок, яка представлена залежно від: 1) родового об’єкта злочинного посягання; 2) безпосереднього об’єкта і предмета злочинного посягання; 3) особливостей виду злочину; 4) особливостей різних обставин окремого злочину; 5) змістовної сторони (переміщення; утаювання інформації і (або) її носіїв; знищення інформації і (або) її носіїв; маскування інформації і (або) її носіїв; фальсифікація інформації і (або) її носіїв; неправдиве алібі; інсценування; вчинення іншого злочину; опосередковане приховування; симуляція; приховування, засноване на впливі; комплекс двох і більше способів приховування злочину (як із однієї групи способів, так і з різних) однієї й те ж обставини приховування); 6) стадії злочинної діяльності (спосіб приховування злочину може реалізуватися до, під час або після вчинення злочину); 7) об’єкта приховування (спосіб може бути розрахований на приховування злочину в цілому, окремих деталей злочину або окремих елементів його складу); 8) предмета приховування (факту злочину або злочинного характеру події; слідів злочину; факту участі в злочині; наслідків злочину; способу вчинення злочину; місця і часу вчинення злочину; знарядь і засобів вчинення (приховування) злочину; форми вини, мотиву і мети вчинення злочину; дійсного злочинця, причетних осіб); 9) місця приховування (способи приховування злочинів можуть бути здійснені: на місці злочину; в іншому місці; вчинені на місці злочину, а реалізувалися в іншому місці); 10) тривалості впливу (постійні способи приховування злочинів (розраховані на те, що справжня подія не буде встановлена взагалі) і тимчасові способи приховування злочинів (розраховані на одержання виграшу в часі або інших тимчасових переваг перед слідством)); 11) характеру впливу суб’єкта приховування (активні способи приховування злочинів (фізичний або інтелектуальний вплив, спрямований на приховування злочину) і пасивні способи приховування злочинів); 12) особливостей здійснення впливу (способи приховування, пов’язані із застосуванням насильства (фізичного чи психічного); способи приховування, пов’язані із застосуванням насильства, вчиненого з особливою жорстокістю або знущанням над особою; способи, для здійснення яких спеціально вчиняються нові злочини; способи, поєднані з неправдивою поведінкою; способи, поєднані з повідомленням неправдивих відомостей; способи, поєднані зі створенням неправдивих слідів); 13) структури способу приховування (з метою приховування злочину може бути здійснений одиничний спосіб приховування злочину або комплекс двох і більше способів приховування (як із однієї групи способів, так і з різних) однієї й те ж обставини приховування); 14) характеру вираження (прості способи приховування злочинів (засновані лише на прямому фізичному впливі) і витончені (засновані в основному на інтелектуальному впливі на приховувану обставину, а також застосуванні відразу активних і пасивних способів приховування, активного фізичного та інтелектуального способу і різноманітні їх комбінації)); 15) способу легалізації (способи приховування злочинів можуть бути розраховані на виявлення за повідомленнями виконавця або пов’язаних з ним осіб, сторонніми особами або можуть бути не розраховані на виявлення взагалі); 16) використання знарядь і засобів (можливі неінструментальний спосіб приховування злочину та інструментальний спосіб приховування злочину (знаряддя, пристосування, спеціально призначені для приховування злочинів, і предмети повсякденного вжитку, спеціально не призначені; можливо також використання тих же знарядь, засобів, що і при вчиненні злочину, і використання самостійних знарядь, засобів приховування)); 17) часу виникнення умислу на приховування злочину (способи приховування можуть бути заздалегідь обмірковані і спонтанні (з умислом, що виник раптово)); 18) тривалості здійснення (способи приховування злочинів можуть бути триваючими в часі та обмеженими ним); 19) тимчасової дистанції після вчинення злочину (способи приховування, здійснені на великому тимчасовому відрізку після вчинення злочину – “дистанційні”, і здійснені по закінченні з моменту вчинення злочину невеликої кількості часу – “контактні”); 20) впливу особливостей місця, часу, умов, загальної обстановки приховування злочину (способи приховування злочинів можуть здійснюватися під істотним впливом цих факторів і під незначним впливом, а можуть взагалі здійснюватися при відсутності такого впливу); 21) суб’єкта приховування (за даними аналізу узагальнення кримінальних справ про вбивства (спосіб приховування злочину) і кримінальних справ про крадіжки (спосіб приховування злочину) способи приховування злочинів можуть бути здійснені: злочинцем(-ами) та іншими особами; одноособово і групою; організованими злочинними угрупованнями (в тому числі такими, що спеціалізуються тільки на приховуванні злочинів); уперше і повторно; професійно (особами, що працюють чи працювали в правоохоронних органах, спеціальних підрозділах МВС, СБУ, МО та інших силових відомств, юристами, ученими-правознавцями, а так само злочинцями-рецидивістами, професійними злочинцями) і непрофесійно (особами, що не мають ні практичних, ні теоретичних знань про злочин і способи його вчинення і приховування); особами, що мають освіту (вищу, незакінчену вищу, середню, середню спеціальну, неповну середню) і не мають такої; особами, що перебувають в особливих стосунках з безпосереднім об’єктом посягання і не перебувають в таких стосунках; дорослими злочинцями і неповнолітніми; чоловіками і жінками (цей елемент класифікації має обмежену сферу застосування і належить тільки до деяких “суто чоловічих” способів приховування або способів, здійснення яких більш властиво жінкам); засудженими особами в місцях позбавлення волі; громадянами України, особами без громадянства, іноземними громадянами, а також особами, що користуються дипломатичним імунітетом; особами, що не підлягають кримінальній відповідальності); 22) мети приховування (спосіб приховування може бути здійснений з метою уникнути викриття і відповідальності за вчинене; приховати інший злочин; обмовити непричетну особу; якомога довше продовжувати злочинну діяльність; одержати підстави для наступного шантажу суб’єкта злочину, інших осіб; “позмагатися” з органами розслідування; сприяти дійсному суб’єкту злочину, іншій особі в уникненні покарання; перешкоджання органам розслідування у встановленні істини); 23) мотиву приховування (спосіб приховування злочину може бути продиктований: страхом перед покаранням за вчинений злочин; страхом перед покаранням за попередній злочин; соромом, побоюванням ганебного розголосу; почуттям помсти, заздрості, ревнощів та з інших спонукань, у зв’язку з чим створюється доказ винуватості особи, аж ніяк не пов’язаної з вчиненням злочину; корисливістю; бажанням перевірити свої здібності, навички та вміння по приховуванню; товариським обов’язком, що розуміється неправильно; почуттям любові, жалю до винного; хворобливим станом психіки; небажанням сприяти органам розслідування через негативне ставлення до їх роботи); 24) використання злочинцем певних спеціальних знань (спосіб приховування злочину в деяких випадках може бути здійснений з використанням певних спеціальних знань, що впливають на ступінь його реалізації, або без таких); 25) існування зв’язку між злочинцем і предметом злочинного посягання, жертвою (можливий спосіб приховування: на здійснення якого впливає такий зв’язок; при якому існує такий зв’язок, але він не впливає на його реалізацію; здійснений при відсутності такого зв’язку взагалі); 26) характеру приховування (можливий спосіб, спрямований на приховування: матеріальних слідів події; матеріальних слідів події в поєднанні з відповідною поведінкою і повідомленням неправдивих відомостей; ідеальних слідів події); 27) ознак здійснення певного способу приховування (способи приховування злочинів, що виявляються і визначаються як негативні обставини, і способи, що виявляються і визначаються як докази поведінки).

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовані основні положення розробленої дисертантом концепції щодо бачення основних теоретичних проблем, пов’язаних з дослідженням приховування злочину, способу приховування злочину, а також основи побудови і функціонування системи способів приховування злочинів.

Основними результатами дисертаційного дослідження, на думку автора, є: запропонування поняття “приховування злочину”; виявлення психологічних закономірностей приховування злочину; встановлення співвідношення способу приховування з іншими елементами способу злочину; запропонування поняття “спосіб приховування злочину”; дослідження взаємозв’язку і взаємообумовленості способів приховування злочинів; визначення нових видів способів приховування злочинів, що відображують динаміку розвитку і вдосконалення їх злочинцями; визначення частоти, з якою зустрічаються і обираються способи приховування; розроблений комплекс підстав класифікації способів приховування злочинів; побудована типова система способів приховування злочинів; розроблений механізм взаємозв’язку окремих елементів типової системи способів приховування злочинів, що обумовлює її застосування в практичній діяльності, спрямованій на розкриття злочинів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Даньшин М. В. Проблема детерминации способа сокрытия преступления //Пробл. законності. – Вип. 39: Респ. міжвід. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С.139-142.

2. Даньшин М. Спосіб приховування злочину в теорії криміналістики: тактико-психологічні проблеми // Вісн. Акад. правових наук України. – 2000. - № 1 (20). – С. 207-214.

3. Даньшин М. В. Негативные обстоятельства как признак сокрытия преступления //Пробл. законності. – Вип. 43: Респ. міжвід. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С.184-188.

4. Даньшин М. В. Психологические основы сокрытия преступлений //Актуал. пробл. юрид. науки: Тези доп. та наук. повід. наук. конф. молодих учених та аспірантів /За ред. проф. М. І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 91-93.

АНОТАЦІЇ

Даньшин М. В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2000.

Дисертація присвячена проблемам приховування злочину, способу приховування злочину і побудові системи способів приховування злочину. В роботі досліджені взаємозв’язок і взаємообумовленість способів приховування злочинів та визначена частота, з якою вони зустрічаються та обираються; розроблений комплекс підстав класифікації способів приховування злочинів; побудована типова система способів приховування злочинів. Розроблений автором механізм взаємозв’язку окремих елементів типової системи способів приховування злочинів знайшов своє застосування в діяльності слідчих органів прокуратури і МВС України.

Ключові слова: приховування злочину, спосіб злочину, спосіб приховування злочину, класифікація, типова система способів приховування злочинів.

Даньшин М. В. Классификация способов сокрытия преступлений в криминалистике. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена проблемам сокрытия преступления, способа сокрытия преступления и построению системы способов сокрытия преступления. В работе исследуется сокрытие преступления в структуре преступной деятельности и формулируется диссертантом как деятельность (элемент преступной деятельности), представляющая собой динамичную систему объективных и субъективных факторов действительности, сформировавшихся до, в момент или после совершения преступления, реализация которой направлена на следы преступления (материальные и идеальные) и преступника и их носителей, с целью воспрепятствования расследованию. По мнению диссертанта, “способ сокрытия преступления” - это основанный на реализации системы объективных и субъективных факторов действительности комплекс действий или бездействия лица, скрывающего преступление до, в момент или после совершения преступления. В работе выявлены признаки