МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА

ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ім. Л.В.ГРОМАШЕВСЬКОГО

ГОЛОВЧАК ГРИГОРІЙ СЕМЕНОВИЧ

УДК616-002.71+616.9-36.22/-084

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІЄРСИНІОЗІВ В УМОВАХ УРБАНІЗОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ

14.02.02 – епідеміологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Федоров Едуард Іванович,

завідувач кафедри епідеміології та медичної паразитології

Харківської медичної академії післядипломної освіти

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, ст.н.с.

Задорожна Вікторія Іванівна,

Київський науково-дослідний інститут епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В.Громашевського, завідувач лабораторії поліомієліту

та інших ентеровірусних інфекцій.

кандидат медичних наук, ст.н.с.

Падченко Анатолій Григорович,

заступник начальника управління профілактики інфекційних захворювань МОЗ України.

Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти

ім. П.Л.Шупика

Захист відбудеться 19 вересня 2000 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.614.02 при Київському науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського /03038, м. Київ – 38, узвіз Протасів Яр, 4/.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського науково- дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського /03038, м. Київ – 38, узвіз Протасів Яр, 4/.

Автореферат розіслано 24 липня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук Л.С.Красюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Ієрсиніози – інфекційні зоонозні захворювання з вираженими рисами сапронозів, що викликаються морфологічно схожими збудниками з роду Yersinia. До даної групи інфекцій належать псевдотуберкульоз і кишковий ієрсиніоз, етіологічно зумовлені відповідними видами ієрсиній: Y.pseudotuberculosis і Y.enterocolitica. Обидві нозологічні форми широко розповсюджені у світі і значною мірою визначають загальний рівень захворюваності населення кишковими інфекціями. Крім того, ієрсинії обумовлюють різноманітну патологію терапевтичного і хірургічного характеру (В.А.Знаменський, 1982; Г.П.Сомов, В.Ю.Литвин, 1988). В останні роки зацікавлення проблемою ієрсиніозів в першу чергу пов’язано з тим, що в багатьох країнах зростає захворюваність населення і реєструють спалахи цих захворювань (А.С.Марамович та ін., 1990). Ієрсиніози розглядають у числі найважливіших інфекцій у зв’язку з негативними соціально-економічними наслідками, до яких вони призводять (С.В.Прозоровский, 1990; Г.В.Ющенко, 1998).

В Україні в умовах різних адміністративних територій і клімато-географічних зон реєструються спорадичні випадки і епідемічні спалахи псевдотуберкульозу і кишкового ієрсиніозу. В окремих областях серед осіб з гострими кишковими інфекціями виявляють від 6,0% до 10,8% хворих на ієрсиніози (А.М.Касьяненко, 1985; І.Г.Гнутов та ін., 1988; Е.І.Федоров, Т.Є.Гончарова, 1994). Не викликає сумніву той факт, що значну більшість ієрсиніозів не виявляють і реєструють під іншими діагнозами. В таких випадках не проводять цілеспрямованої терапії і не реалізують необхідний комплекс протиепідемічних заходів. Залишається актуальним пошук нових організаційно-методичних підходів до вирішення проблеми найповнішого виявлення ієрсиніозів. У більшості регіонів України ще не вивчені особливості краєвої патології, обумовленої ієрсиніями. Накопичені до теперішнього часу дані про клініко-епідеміологічні прояви ієрсиніозів потребують узагальнення.

Результати проведених в останні роки досліджень (В.А.Гордейко 1990; Ф.Б.Шубин, 1993; В.Ю.Литвин, В.И.Пушкарева, 1994) свідчать про те, що біологічні особливості ієрсиній, їх екологічна пластичність, здатність до розмноження при низьких температурах (психрофільність) визначають імовірність тривалого існування вогнищ ієрсиніозної інфекції. У зв’язку з цим значну актуальність представляють дослідження у галузі екології ієрсиній, вивчення шляхів їх розповсюдження та механізму формування вогнищ різного типу.

Специфіка урбанізованих територій (широка мережа громадського харчування, централізовані форми зберігання овочів та іншої харчової продукції, використання промислових холодильних установок для заготівлі свіжозамороженої продукції та ін.) визначає необхідність проведення досліджень по проблемі ієрсиніозів та потребує подальшого удосконалення системи епідеміологічного наляду.

Мета роботи. Встановити особливості еколого-епідеміологічних проявів ієрсиніозних інфекцій в умовах урбанізованої території та з урахуванням одеражаних даних удосконалити систему епідеміологічного нагляду.

Задачі дослідження.

1.

2.

3.

4.

5.

Наукова новизна. Одержано нові дані про розповсюдження ієрсиніозів в умовах України з диференціацією території відповідно до трьох рівнів захворюваності населення і обгрунтовано положення про неповне виявлення випадків захворювань, обумовлених ієрсиніями.

Вперше в умовах території високого ступеня урбанізації (Харківський регіон) вивчено характеристики клініко-епідеміологічних проявів ієрсиніозів як основи для розробки пропозицій щодо удосконалення системи епідеміологічного нагляду і профілактики.

Поглиблено уявлення про стан інфікування ієрсиніями різних біотичних об’єктів (гризуни, сільськогосподарські тварини) і абіотичного середовища (вода, грунт, рослинність, овочі, харчові продукти та ін.), а також про шляхи циркуляції збудника.

Обгрунтована доцільність введення в систему епідеміологічного нагляду за ієрсиніозами допоміжних моніторингових заходів з метою підвищення його ефективності (санітарно-мікробіологічний моніторинг, соціально-екологічний моніторинг тощо).

Практичне значення роботи. На основі одержаних результатів дослідження запропонований для протиепідемічної практики комплекс науково обгрунтованих заходів, упровадження яких спрямовано на підвищення ефективності профілактики ієрсиніозів:

-

-

-

-

Створена авторська колекція штамів ієрсиній з описом їх основних біологічних характеристик.

Матеріали дисертації, які мають практичне значення, знайшли відображення в навчальному посібнику “Иерсиниозы: эпидемиологический надзор и профилактика” (Харків, 1999), інформаційно-методичних виданнях “Рекомендации по расшифровке вспышек острых кишечных инфекций и организация мероприятий по их локализации и предупреждению” (Харків, 1998) і “Состояние эпидемиологического надзора за иерсиниозами в Харьковской области: рекомендации по его усовершенствованию” (Харків, 1999).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались і обговорювались на засіданнях Харківського науково-методичного товариства епідеміологів, мікробіологів і гігієністів (1996, 1997, 1998, 1999 рр.); регіональній науково-практичній конференції гігієністів і санітарних лікарів (Харків, 1996); ювілейній конференції Харківського інституту удосконалення лікарів “Актуальные проблемы теоретической и прикладной эпидемиологии” (Харків, 1997); обласній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы и основные направления развития профилактической науки и практики” (Харків, 1997); міжнародній науковій конференції “Стратегия и тактика борьбы с инфекционными заболеваниями” (Харків, 1998); міжкафедральній (міжінститутській) науковій конференції з актуальних проблем ієрсиніозів (Харків, 1999).

Публікації. По матеріалам дисертації опубліковано 8 наукових робіт.

Сруктура і обсяг дисертації. Робота викладена на 161 сторінці машинописного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, завершення, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури (280 джерел інформації). Матеріали дисертації ілюстровані 18 таблицями, 12 малюнками.

Особистий внесок здобувача. Основний обсяг досліджень (близько 85%) виконаний автором самостійно.

Висловлюємо щиру подяку фахівцям бактеріологічних лабораторій Харківської обласної, міської та районних санітарно-епідеміологічних станцій за сумісну працю та допомогу в проведенні лабораторних досліджень.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження проводились у межах планової НДР Харківської медичної академії післядипломної освіти “Мікробіологічний та епідеміологічний моніторинг гострих кишкових інфекцій в окремих регіонах України” (шифр теми № 43199; № держ. реєстрації 0199U003174), а також ініціативної комплексної теми НДР “Оцінка впливу природоперетворюючої діяльності людини на розповсюдження інфекційних і паразитарних хвороб та вдосконалення системи їх профілактики”.

У період з 1996 по 1999 рр. було проведено обсяг роботи: аналіз даних клініко-епідеміологічного обстеження 297 хворих на ієрсиніози; епідеміологічне розслідування 3-х спалахів ієрсиніозів; дослідження на ієрсиніози 1127 проб від диких та синантропних гризунів, сільськогосподарських тварин за допомогою бактеріологічних і серологічних (РНГА) методів; санітарно-мікробіологічні дослідження 8134 проб на наявність ієрсиній в овочах, овочевих салатах, змивах з обладнання овочесховищ, кухонного інвентаря, а також 454 проб грунту, мулових відкладень, лугової рослинності; вивчення біологічних властивостей 315 штамів ієрсиній.

Для розв’язання поставлених у даній роботі завдань було використано комплекс методів (екологічної експертизи, клініко-епідеміологічного спостереження, мікробіологічний, серологічний та статистичний).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Розповсюдженість і клініко-епідеміологічні прояви ієрсиніозів

В Україні ієрсиніози реєструють надто нерівномірно. З початку введення їх офіційної реєстрації (1986 рік) захворювання даної етіології були

діагностовані на всіх адміністративних територіях. Кишковий ієрсиніоз у масштабах країни безперечно можна оцінювати як широко розповсюджену інфекційну хворобу. Проте, показники захворюваності варіюють у значних межах. Залежно від реєстрованої захворюваності виділено території, які відповідають трьом рівням ураженості /мал. 1/: низький (0,03-0,11); середній (0,12-0,58) і високий (0,59-2,4).

При реєстрації ієрсиніозів в умовах усіх адміністративних територій України виявлені деякі особливості розповсюдження цього захворювання. Так у більшості областей західного регіону захворюваність, яка реєструвалася, була порівняно низькою. Однак, захворюваність на кишковий ієрсиніоз, що відповідає середньому та високому рівням, реєструвалась майже повсюди, без чітко виражених територіальних зв’язків. Це дає підставу вважати, що відмінності в рівнях захворюваності на кишковий ієрсиніоз залежать від впливу не стільки природно-географічних, скільки соціально-економічних умов, перш за все факторів медичного характеру, що зумовлюють виявлення і реєстрацію інфекцій на конкретній території.

Однією з територій, де постійно реєструють відносно високу захворюваність на ієрсиніози, є Харківська область. З 1987 по 1999 рр. в області було зареєстровано 297 випадків захворюваннь ієрсиніозної етіології, основна частина яких була пов’язана з Y.enterocolitica (85,5%). На долю захворювань, обумовлених Y.pseudotuberculosis, припадало 14,5% випадків. Захворюваність на кишковий ієрсиніоз проявляється переважно у спорадичній формі (90,2% захворювань). Тільки в окремі роки було відзначено групові захворювання в сім’ях та дитячих організованих колективах. Навпаки, псевдотуберкульоз в указаний період епідеміологічно проявлявся у вигляді групових захворювань, на долю яких припадає 74,4% випадків від числа зареєстрованих захворювань. Епідеміологічно ускладнені вогнища (групові захворювання) мали місце також в організованих колективах та сім’ях. Дані, одержані під час проведення епідеміологічних спостережень за вогнищами псевдотуберкульозу, значною мірою узгоджуються з гіпотезою, що в окремі роки на

тлі реєстрації спорадичних випадків можуть виникати групові захворювання, імовірно зумовлені токсигенними варіантами збудника (В.А.Знаменський із співавт., 1985; Ф.Н.Шубин, 1993).

У цілому для ієрсиніозів характерним був харчовий шлях передачі збудника. Основним фактором передачі (80,5%) були овочі тривалого зберігання. Ієрсиніози різної етіології відрізняються сезонними характеристиками. На період сезонного підйому захворюваності на псевдотуберкульоз припадає 3 місяці (січень-березень), а на кишковий ієрсиніоз – 6 (січень-березень і травень-липень). Для ієрсиніозів було характерним переважне ураження дітей, а також імовірність професійного зараження дорослих. Міські мешканці серед захворілих склали 67,0%.

Аналіз даних клінічного спостереження свідчить про прояву ієрсиніозів в легких, середньоважких, важких і генералізованих формах з ураженням життєво важливих органів і систем. Можливі загострення і рецидиви, а також такі важкі ускладнення, як гостра ниркова недостатність, токсичний міокардит, поліартрит та інші. Початок розвитку захворювання у більшості випадків був гострим. У перші 3-5 днів мали місце виражена астенізація, біль у м’язах та суглобах, катаральні явища, судинні порушення різної локалізації. Це підтверджує високу соціальну значущість патології, обумовленої ієрсиніями. Дані про ранні клінічні прояви ієрсиніозів у сполученні з інформацією епіданамнезу захворілих можна розглядати як підставу до їх цілеспрямованого лабораторного обстеження.

Біо-екологічна характеристика циркулюючих ієрсиній та механізми формування вогнищ ієрсиніозів

Дослідження біотичних і абіотичних об’єктів було проведено із додержанням концепції про подвійність резервуару ієрсиній у природі (теплокровні тварини і об’єкти абіотичного середовища). При обстеженні бактеріологічним і серологічним методами 769 особин дрібних ссавців семи видів, відловлених у межі населених пунктів і їх околицях, інфіковані тварини були виявлені як серед диких - 9,9%, так і синантропних видів - 10,6%. Про широкий видовий спектр ієрсиній, які циркулюють у популяціях гризунів, свідчать дані про виділені культури цих мікроорганізмів. Основна їх частина (89,6%) була ідентифікована як Y.enterocolitica і Y.pseudotuberculosis. Домінуюча роль належить Y.enterocolitica. Мали місце також поодинокі бактеріологічні знахідки інших видів ієрсиній (Y.kristensenii і Y.intermedia). При дослідженні синантропних гризунів, відловлених безпосередньо в населених пунктах, вдалось виділити культури Y.pseudotuberculosis та Y.enterocolitica від 4,6% сірих щурів та 3,5% домових мишей.

При вибірковому обстеженні 115 голів великої рогатої худоби (ВРХ) та 207 - свиней, які надходять до Харківського м’ясокомбінату з різних господарств, відзначено відносно високу ураженість тварин ієрсиніями: за даними бактеріологічних досліджень зараженість свиней склала 14,9%, а ВРХ – 20,0%. З урахуванням результатів серологічного дослідження, загальна ураженість тварин зазначених видів відповідно дорівнювала 36,0% і 37,2%. Культури ієрсиній, виділених від сільськогосподарських тварин, переважно від свиней, віднесено до Y.enterocolitica сероварів 03; 06; 09.

Для детальнішого з’ясування складного механізму формування і функціонування вогнища господарського типу і його зв’язку з природними вогнищами було організовано спостереження за одним із тваринницьких комплексів (свинарський спецгосп, розташований у приміській зоні в умовах раніше виявленої природновогнищевої території). Проведено спостереження з метою з’ясування ролі гризунів у розповсюдженні ієрсиній і оцінки їх зараженості залежно від міграційних здатностей. Встановлено, що в цілому доля інфікованих особин, відловлених на відстані близько 1000 м від комплексу, знизилась в 1,6 рази. Цей факт не можна не зв’язати з імовірним впливом на епізоотичний процес серед гризунів такого потужного резервуару ієрсиніозної інфекції, як тваринницький комплекс. Підтвердженням цьому є також результати типування виділених культур ієрсиній. Від гризунів і свиней комплексу ізольовано 67 культур Y.enterocolitica, частину з них (29,8%) було ідентифіковано як серовар 03, а частину 65,7% віднесено до серовару 09. Зазначені серовари виділені як від свиней, так і від гризунів, що свідчить про екологічні та епізоотичні зв’язки між представниками дикої фауни (гризуни) та свійських тварин (свині).

Дані про високу ураженість сільськогосподарських тварин, диких і синантропних гризунів на фоні міграції останніх (особливо щурів і домових мишей), виявлений зв’язок між ієрсиніями певних сероварів (03 і 09) як з представниками дикої, так і свійської фауни, підтверджують наявність стійкого вогнища природно-господарського типу, зумовленого ієрсиніями (в даному випадку Y.enterocolitica).

При дослідженні 454 проб, взятих з навколишнього середовища (вода, грунт, мулові відкладення, лугова рослинність), з 30 (6,6%) було виділено культури ієрсиній, у тому числі етіологічно значущі для людини: Y.enterocolitica (11) і Y.pseudotuberculosis (3).

Це може свідчити як про свіже інфікування тваринами об’єктів довкілля (грунт, вода та ін.), так і про можливість тривалого переживання ієрсиній у позаорганізменному середовищі. Слід погодитись із думкою окремих авторів (Г.В.Ющенко, 1998), які підкреслювали, що у навколишньому середовищі здійснюється природна циркуляція збудників псевдотуберкульозу і кишкового ієрсиніозу. Ідентифіковані також інші види ієрсиній (Y.kristensenii, Y.frederiksenii, Y.intermedia, Y.aldovae), які, можливо, є постійними мешканцями зовнішнього абіотичного середовища. Також відмічена їх циркуляція серед сільськогосподарських тварин та гризунів.

Для оцінки інфікування ієрсиніями овочів, готової овочевої продукції, технологічного обладнання, які часто є (як показують дані епідеміологічного аналізу) факторами передачі збудника, був зроблений аналіз результатів досліджень на ієрсинії, проведених лабораторіями санепідслужби області у 1996-1999 рр. (27 484 проби). Позитивні ж знахідки при цьому, як правило, рідкісні – 1,4%. Так як роль овочів у розповсюдженні інфекцій, обумовлених ієрсиніями, надзвичайно велика, було зроблено їх цілеспрямоване дослідження. В умовах централізованих і великих об’єктових овочесховищ м. Харкова досліджено 8 134 проби, з них у 358 (4,4±0,2%) були виявлені ієрсинії /табл./. При цьому показники інфікування ієрсиніями овочів різних видів (морква, буряк, картопля, капуста) відрізнялися незначно (Р>0,05) і були на рівні 4,1–4,7%, за винятком цибулі – 2,2%. Інфікованість ієрсиніями готової продукції з овочів (в основному овочеві салати) була значно вищою (12,8±3,4%) практично для всіх видів овочів (Р<0,05). Очевидно, причиною цього є недодержання технологічного регламенту обробки овочевої сировини. Таким чином, овочі і значною мірою готова овочева продукція (салати) зберігають значення тривалого фактора передачі збудників ієрсиніозної інфекції.

Для встановлення закономірності інфікування овочів в умовах овочесховища протягом року проведено багаторазове щомісячне дослідження проб овочів та змивів з обладнання. Обсіменіння ієрсиніями овочів тривалого зберігання у період спостереження коливалось від 12% у

вересні до 41% у березні з подальшим зниженням цього показника до 19% у травні. Відзначено паралельне наростання показників інфікованості ієрсиніями обладнання овочесховища, що можна пояснити як результат вторинного інфікування. Правомірно зробити висновок, що потрапляючи з овочами (з крихітками грунту на їх поверхні) у сховища, ієрсинії знаходять сприятливі умови для розмноження і накопичення, а овочесховища стають антропогенним резервуаром перебування природної популяції ієрсиній. Гризуни або заносять збудника інфекції у сховища, або внаслідок інфікування стають “жертвою” і виконують роль тимчасового резервуару ієрсиній.

Вивчення біологічних характеристик 315 культур ієрсиній, які були виділені з різних екологічних середовищ, виявило їх фенотипову різнорідність за багатьма ознаками. Так, штами Y.pseudotuberculosis, Y.kristensenii, Y.frederiksenii, Y.intermedia, Y.aldovae були типовими за біохімічними тестами, а Y.enterocolitica відрізнялись як за біохімічними властивостями, так і біо-сероваріантною належністю. До патогенних біоварів віднесено 44% виділених культур. Серологічна ідентифікація патогенних біоварів Y.enterocolitica дозволила віднести їх до сероварів 03 і 09. Це є найрозповсюдженіші в сучасних умовах варіанти Y.enterocolitica, найбільш етіологічно значущі для людини і тварин. При оцінці вірулентних властивостей ієрсиній можна зробити висновок про те, що належність до патогенного серовару може не збігатися із вірулентністю. Цей напрямок досліджень підвищує можливість оцінки етіологічної ролі ієрсиній, циркулюючих у різних регіонах і екологічних середовищах, а також із різною видовою біо- і сероваріантною належністю.

Таблиця

Стан інфікування ієрсиніями овочів різних видів та готової овочевої продукції

(салати) в умовах м. Харкова

Роки | Число проб та результати бактеріологічного обстеження об’єктів

морква |

буряк |

картоп-ля |

капуста | цибуля |

інші овочі | готова продук-ція

(салати) |

всього

1996 | 161

2

(1,2) | 303

4

(1,3) | 479

13

(2,7) | 445

7

(1,6) | 200

7

(3,5) | 92

2

(2,2) | - | 1680

35

(2,1)

1997 | 295

10

(3,4) | 472

14

(2,9) | 641

27

(4,2) | 377

14

(3,7) | 96

- | 43 |

38

7

(18,4) | 1962

72

(3,7)

1998 | 525

28

(5,3) | 581

27

(4,6) | 1301

63

(4,8) | 530

33

(6,2) | 254

4

(1,6) | 109

5

(4,6) | 27

2

(7,4) | 3327

162

(4,9)

1999 | 207

12

(5,8) | 280

26

(9,3) | 402

29

(7,2) | 154

13

(8,4) | 51

2

(3,9) | 50

5

(10,0) | 21

2

(9,5) | 1165

89

(7,6)

Всього | 1188

52 (4,4%±

0,6) | 1636

71

(4,2%±0,5) | 2823

132 (4,7%± 0,4) | 1506

67

(4,4%± 0,5) | 601

13

(2,2%± 0,6) | 294

12 (4,1%± 1,1) | 86

11

(12,8%± 3,4) | 8134

358

(4,4%±0,2)

Примітка: - числівник – число обстежених проб – абс.;

- знаменник –позитивних знахідок – абс. (%)

Вивчення антибіотикочутливості виділених культур ієрсиній з різних джерел показало, що чутливі штами виділялись з усіх контрольованих в даному дослідженні екологічних середовищ. Ієрсинії, виділені від сільськогосподарських тварин, були найбільш гетерогенними відносно дії антибіотиків. Штами, оцінені як стійкі, мали виражену полірезистентність. Не виключається можливість формування стійких штамів ієрсиній в умовах їх циркуляції серед сільськогосподарських тварин, що пов'язано з широким використанням антибіотиків у ветеринарній практиці.

Одержані дані мають значення для епідеміологічного аналізу, оскільки знання особливості фенотипу популяції ієрсиній дозволяють вирішувати питання про їх етіологічну роль, про джерела і середовища перебування мікроорганізмів, шляхи і фактори передачі збудника. Однаковий спектр патогенних, чутливих до дії антибіотиків біо- і сероварів ієрсиній, виділених з різних середовищ (гризуни, овочі, обладнання), може свідчити також і про загальні джерела і шляхи інфікування.

Шляхи удосконалення системи епідеміологічного нагляду та профілактики ієрсиніозів

Одержані дані в клініко-епідеміологічному спостереженні за ієрсиніозами та вивченні мікробіологічних характеристик збудника стали основою подальшого удосконалення епідеміологічного нагляду і дозволили надати йому характер санітарно-епідеміологічного нагляду (СЕН). З організаційно-методичних позицій СЕН у роботі розглянуто як систему заходів динамічного спостереження за ієрсиніозною інфекцією і використання комплексу діагностичних, еколого-епідеміологічних, санітарно-мікробіологічних методів, а також принципів соціально-економічного аналізу.

У розвиток цього положення запропоновано модель системи нагляду за ієрсиніями на основі функціонування трьох взаємодіючих підсистем: інформаційної, діагностичної, управлінської /мал. 2/. З урахуванням введених до системи СЕН нових елементів і напрямків її структура має бути такою.

Інформіційна підсистема включає:

-

-

-

Діагностична підсистема функціонує традиційно на основі ретроспективного і оперативного аналізу.

У запропонованому ж варіанті зроблено акцент на такому елементі, як визначення тенденцій (прогноз) епідеміологічної (захворюваність людей), епізоотологічної (ураженість тварин),

Мал. 2. Структурно-функціональна схема системи епідеміологічного нагляду за ієрсиніозами

мікробіологічної (стан обсіменіння овочів та інших значущих об’єктів) ситуацій, що складаються. Важливого значення набуває введення до системи епідеміологічного нагляду такого блоку, як оцінка соціально-економічної значущості захворювань, обумовлених ієрсиніями.

Управлінська підсистема (прийняття рішень) передбачає розробку оперативних (протиепідемічних) і профілактичних заходів. Використо-вують узагальнюючі характеристики епідемічного процесу, прогностичні оцінки, дані про стан інфікування ієрсиніями найбільш значущих об’єктів навколишнього середовища, а також біо-екологічні ознаки ієрсиній та результати соціально-економічного аналізу.

Схожість Y.pseudotuberculosis і Y.enterocolitica в біо-екологічному відношенні, однотипність шляхів і факторів їх передачі визначають можливість реалізації єдиного (уніфікованого) комплексу заходів щодо профілактики ієрсиніозів. У цілому найзагальніші та найперспективніші заходи профілактики ієрсиніозів слід розглядати: благоустрій населених пунктів; комплекс оздоровчих ветеринарно-санітарних заходів, а також регулювання кількості гризунів; заходи із попередження (зниження) обсіменіння ієрсиніями об’єктів навколишнього середовища, у першу чергу овочів та харчових продуктів, які не підлягають при виготовленні

страв термічній обробці. В останні роки особливу актуальність набули такі заходи профілактики ієрсиніозів, як чітке додержання технологічного регламенту зберігання, транспортування, реалізації харчових продуктів, попередження заражень ієрсиніями від свійських тварин, особливо в сільській місцевості та в умовах професійної діяльності. Сьогодні не тільки не знижується, а навпаки, підвищується роль освітніх заходів, спрямованих на підвищення інформованості населення у питаннях особистої і громадської профілактики ієрсиніозів.

Висновки

1. На підставі картографічного аналізу захворюваності населення на ієрсиніози відзначено їх розповсюдженість в умовах усіх адміністративних територій України. Не встановлено чіткого зв’язку між рівнями показників зареєстрованої захворюваності населення та природно-географічними характеристиками окремих регіонів. Відмінності в рівнях захворюваності на ієрсиніози залежать від впливу не стільки природно-географічних, скільки соціально-економічних умов, перш за все медичного характеру, що зумовлюють стан виявлення і наступну реєстрацію інфекції.

2. В умовах територій з відносно високим рівнем захворюваності населення ієрсиніозами (Харківський регіон) основна частина зареєстрованих випадків етіологічно обумовлена Y.enterocolitica (85,5%), на долю Y.pseudotuberculosis припадає 14,5%. Має місце схожість існуючих клінічних проявів псевдотуберкульозу і кишкового ієрсиніозу особливо в ранньому періоді хвороби, до яких відносяться гострий початок, астенізація, болі в м’язах, катаральні явища, судинні порушення, кишковий синдром.

3. Епідемічний процес ієрсиніозів характеризується переважно захворюваністю міського населення (67,0%). Для псевдотуберкульозу характерна групова захворюваність (74,4%), а для кишкового ієрсиніозу – спорадична (90,7%). Питома вага дітей у структурі захворілих складає 86,0% (псевдотуберкульоз) і 40,9% (кишковий ієрсиніоз). Для ієрсиніозів у цілому характерна зимово-весняна (січень, лютий, березень) сезонність, однак період сезонного підйому захворюваності на кишковий ієрсиніоз охоплює також травень, червень і липень.

4. Результати комплексного (бактеріологічного і серологічного) обстеження різних груп і видів тварин приміських зон свідчать про їх активну роль у підтримці циркуляції ієрсиній. Дані про ураженість сільськогосподарських тварин (ВРХ – 36,5%, свині – 37,2%), диких (9,9%) і синантропних (10,6%) гризунів, а також виявлений етіологічний зв’язок Y.enterocolitica сероварів 03 і 09 з різними видами тварин, з достатньою підставою свідчать про участь представників дикої і свійської фауни у формуванні вогнищ ієрсиніозів господарського типу. Активність гризунів та інших малих ссавців у підриманні функціонування вогнищ пов’язана з їх міграційними здатностями.

5. Одержано дані про виділення ієрсиній різних видів (Y.pseudotuberculosis, Y.enterocolitica, Y.kristensenii, Y.frederiksenii, Y.intermedia, Y.aldovae) з грунту (6,0%), води відкритих водоймищ (5,1%), мулових відкладень (8,6%), лугової рослинності (23,5%), що свідчить про широку можливість їх природної циркуляції у навколишньому середовищі.

6. В основі формування вогнищ ієрсиніозів в умовах овочесховищ лежить завезення овочів, інфікованих ще в польових умовах, з подальшим накопиченням збудника і контамінацією обладнання. Такі вогнища мають високий епідеміологічний потенціал і визначають харчовий шлях передачі як провідний при ієрсиніозах, що реалізується найчастіше при вживанні овочевих салатів (80,5%). Інфікованість овочів ієрсиніями в середньому складає 4,4%, готової продукції (салати) – 12,8%.

7. Розроблені пропозиції щодо удосконалення епідеміологічного нагляду за ієрсиніозами, який повинен базуватись на принципах системного підходу і враховувати можливі шляхи циркуляції ієрсиній, регіональні (крайові) клініко-епідеміологічні особливості цих інфекцій, а також вплив сучасних соціально-економічних умов. Визначена санітарно-екологічна спрямованість системи нагляду та її структура. Показано, що подальше підвищення ефективності профілактики ієрсиніозів пов’язано з використанням мікробіологічного і соціально-екологічного моніторингу в системі епідеміологічного нагляду та вибором комплексу профілактичних заходів залежно від характеристики об’єкта, в якому сформувалось вогнище.

ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гончарова Т.Е., Головчак Г.С. Эпидемиологический надзор за иерсиниозами // Матер. юбил. конф. “Актуальные проблемы теоретической и прикладной эпидемиологии”. – Харьков. – 1997. – С.113-115.

2. Федоров Э.И., Головчак Г.С. Бактериальные кишечные инфекции зоонозной природы: анализ проблемы и постановка задач // Тез. докл. науч-практ. конф. “Актуальные проблемы и основные направления развития профилактической науки и практики”. – Харьков. – 1997. – С. 74-76.

3. Головчак Г.С. Организационно-методические подходы к повышению эффективности выявления иерсиниозов и их эпидемиологические особенности в Харьковском регионе // Матер. итоговой регион. науч.-практ. конф. “Эпидемиология, экология и гигиена”. – Харьков. – 1998. – С. 27-29.

4. Головчак Г.С. Проблема иерсиниозов: эколого-гигиенические аспекты // Междунар. мед. журн. – 1999. – Т.5, №2. – С. 128-130.

5. Головчак Г.С. Состояние заболеваемости населения Украины иерсиниозами и клинико-эпидемиологические особенности проявления инфекции // Медицина сегодня и завтра. – 1999. - №1. – С. 91-93.

6. Видовая идентификация иерсиний, циркулирующих в различных экологических средах /Г.С.Головчак, А.А.Бойко, И.К.Гамора, В.А.Хворостяная // Матер. регионал. науч.-практ. конф. “Эпидемиология, экология и гигиена”. – Харьков. – 1999. – Вып.2. – С. 197-198.

7. Головчак Г.С. Современные клинико-эпидемиологические проявления иерсиниозов // Эксперим. и клин. медицина. – 2000. - № 1. – С.165-167.

8. Федоров Э.И., Головчак Г.С. Санитарно-микробиологические аспекты проблемы иерсиниозов// Вестник гигиены и эпидемиологии. – 2000.- №1.– С. 86-89.

АНОТАЦІЇ

- Головчак Г.С. Епідеміологічна характеристика ієрсиніозів в умовах урбанізованих територій та удосконалення системи епідеміологічного нагляду. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.02.02 – епідеміологія. – Київський науково-дослідний інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського МОЗ України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено вивченню розповсюдження ієрсиніозів, їх клінічному та епідеміологічному прояву, а також розробці адекватної сучасним умовам системи епідеміологічного нагляду. На підставі картографічного аналізу показане повсюдне розповсюдження ієрсиніозів в Україні. В умовах урбанізованих територій (Харківський регіон) встановлено, що епідемічний процес ієрсиніозів головним чином має спорадичний прояв (кишковий ієрсиніоз), або форму групової захворюваності (псевдотуберкульоз). Обидві нозологічні форми ієрсиніозів мають свої епідеміологічні і клінічні особливості прояву, що враховано з позиції епідеміологічного нагляду. Поглиблено уявлення про стан інфікованості ієрсиніями різних об’єктів довкілля (води, грунту, рослинності та ін.), а також диких, синантропних та сільськогосподарських тварин. Система епідеміологічного нагляду доповнена заходами моніторингового та аналітичного характеру, що сприяє підвищенню ефективності профілактики.

Ключові слова: ієрсиніози, псевдотуберкульоз, кишковий ієрсиніоз, інфікованість, захворюваність, епідеміологічний нагляд, профілактика.

- Головчак Г.С. Эпидемиологическая характеристика иерсиниозов в условиях урбанизированных территорий и усовершенствование системы эпидемиологического надзора. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.02.02 – эпидемиология. – Киевский научно-исследовательский институт эпидемиологии и инфекционных болезней

им. Л.В.Громашевского МЗ Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена изучению распространения иерсиниозов, установлению особенностей их клинического и эпидемиологического проявления в условиях урбанизированных территорий, а также разработке адекватной современным условиям системы эпидемиологического надзора.

На основе картографического анализа показано повсеместное распространение в Украине кишечного иерсиниоза. Уровни заболеваемости населения в значительной мере зависят от состояния диагностики иерсиниозной патологии. Анализ клинических проявлений псевдотуберкулеза и кишечного иерсиниоза дал возможность определить ряд симптомов, которые наиболее часто встречаются в раннем периоде заболевания, что предложено использовать при отборе больных с подозрением на иерсиниозы с последующим их целенаправленным лабораторным обследованием. Установлено, что эпидемический процесс кишечного иерсиниоза реализуется преимущественно в форме спорадической заболеваемости, а псевдотуберкулеза – главным образом в виде групповой заболеваемости. Для обеих нозологических форм характерна зимне-весенняя сезонность (январь-март) и, кроме того, период сезонного подъёма заболеваемости кишечным иерсиниозом охватывает май, июнь и июль. Отмечена преимущественная заболеваемость иерсиниозами детского населения. Среди заболевших городские жители составляют 67,0%, что подчеркивает значимость данных инфекций как проблемы, прежде всего, городов (урбанизированных территорий). Установлено,что в большинстве случаев (80,5%) фактором передачи возбудителя иерсиниозов послужили овощи. Инфицированность готовых овощных блюд (овощные салаты) составляет 12,8%. Подтверждением широкого распространения иерсиний в окружающей среде служат факты их выделения из различных объектов абиотической (вода, почва, растительность, овощи и др.) среды, а также от диких, синантропных и домашних (крупный рогатый скот, свиньи) животных. Изучение путей циркуляции иерсиний и их био-экологических характеристик позволило уточнить механизмы формирования и функционирования очагов иерсиниозов хозяйственного типа.

Дальнейшее развитие в работе получило научное обоснование системы эпидемиологического надзора за иерсиниозами. Предложена его структурно-функциональная схема, дополненная мониторинговыми и аналитическими мероприятиями, использование которых дает возможность повышения эффективности эпидемиологического надзора и профилактики заболеваний, вызываемых иерсиниями.

Ключевые слова: иерсиниозы, псевдотуберкулез, кишечный иерсиниоз, инфицированность, заболеваемость, эпидемиологический надзор, профилактика.

- Golovchak G.S. Epidemiological charasteristics of Yersinioses in condifions of urbanized territories and improvement of epidemiological control system.

Thesis for academic degree of Candidate of Science (Medicine) in speciality 14.02.02 – epidemiology. Kiev L.V.Gromashevskiy Scientific Research Institute of Epidemiology and Infectious diseases, Ministry of Health of Ukraine, Kiev, 2000.

Dissertation is devoted to estimation of yersinioses dissemination, identification of specific features of their clinical and epidemiological manifestation in conditions of urbanized territories as well as elaboration of adequate up-to-date situation of system of epidemiological control. On the basis of cartographic analysis it is demonstrated a total dissemination of yersinioses in Ukraine. In conditions of urbanized territories (Kharkiv region) it is established that epidemic process of yersinioses has mainly a sporadic course (intestinal yersiniosis) or manifests as a group morbidity (pseudotuberculosis). Both nosological forms of yersinioses has specific epidemiological and clinical features of manifestation: it is considered from the positions of epidemiological control as cryteria of choice of the patients with suspected yersinioses for their purposeful laboratory-diagnostic observation. Profound ideas about the condition of yersinia infected objects of environement (water, ground, vegetation, vegetables, etc.) and savage, cinantropic animals and cattle are presented. System of epidemiological control is completed with monitoring and analytical measures that is considered as a basis of improvement of prophylaxis against yersinioses.

Key words: yersinioses, pseudotuberculosis, intestinal yersiniosis, infection, morbidity, epidemiological control, prophylaxis.