ТАВРIЙСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ

УНIВЕРСИТЕТ ім. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

ГОРБУНОВА

Світлана Михайлівна

УДК 614.2+1

ВАЛЕОЛОГIЯ: ФIЛОСОФСЬКО – АНТРОПОЛОГIЧНI

АСПЕКТИ

09.00.04 – Філософська антропологія і

філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата філософських наук

Сімферополь – 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Таврійському національному університеті

ім. В. І. Вернадського, Мiністерство освіти i науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Лазарєв Фелікс Васильович, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського,

завідуючий кафедрою філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гребеньков Геннадій Васильович, Донецький інститут економікі та господарського права,

проректор з наукової роботi,

доктор філософських наук, доцент

Сухіна Валентина Феофанівна, Харківський гуманітарний інститут “Народна українсьа

академія”, професор кафедри гуманітарних дисциплін.

Провідна установа — інститут філософії ім Г. С. Сковороди

НАН України м. Київ, вiддiл філософської антропології.

Захист відбудеться “_21__”___квітня____2000р. о_16.00_годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного

університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь,

вул. Ялтинська, 4, конференц зал)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007,

м. Сімферополь, вул.Ялтинська, 4)

Автореферат розіслано “_21_”___березня___ 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради О. І. Кремінський.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми. В умовах сучасної глобальної духовно– екологiчної кризи, одним із проявiв якої є продовження погiршення здоров'я людства, виникає природний всезростаючий інтерес до проблеми здоров'я в ії загальнонауковому і фiлософсько–антропологiчному вимірах. У цьому контексті привертає все більше уваги валеологія, як наука, заснована на принципово нових підходах до розуміння феномена здоров'я людини, його законів і механізмів зберігання, укріплення і удосконалення. Соціокультурний і антропологічний інтерес до цієї науки підсилюється дякуючи тому, що криза індивідуаьного і популяційного здоров'я знаходиться в тісному зв'язку з кризовими явищами екологічного, культурного і духовно–орієнтаційного харатеру. Виникає історична необхідність в глибокому філософському і світоглядному переосмисленні наших уявлень про сутність здоров'я, як найважливішої соціальної і екзистенціальної цінності людського буття. Розв'язуючи цю задачу власне філософськими засобами ми разом з тим, повинні у повній мірі використовувати й ті загально–наукові і практичні знахідки, які вже сьогодні може представити нам валеологія, як молода інтегральна дисципліна.

Валеологiчне мислення витiкає iз основних фундаметальних положень антропокосмізму, одне з яких заключається в тому, що вектор здоров'я, запрограмований фiлогенезом живої речовини, вищим проявом якої є духовно–мисляча людина, органiчно пов'язана iз Всесвiтом єднiстю духовно–ментальних (бiоінформацiйних, семантичних) структур. Ця обставина зумовлює зворотний зв'язок людини iз Всесвiтом i становлення якiсно нового етапу життя людства – ноосферного.

Характерною рисою цього етапу, згiдно вченню В. I. Вернад-ського про ноосферу, є перехiд iнтелектуально–творчої дiяльності людства у вирiшальну геологiчну силу розвитку бiосфери, що вимагає вiд нього абсолютно нової стратегії в його перетворювальній діяльності й устанвленню нових духовно–етичних вiдносин, які вiдповiдають ноосферному етапу.

Iз сказаного вище витікає думка про те, що подолання сучасної глобальної кризи упирається в проблему переорiєнтацiї свiтогляду людини i людства. Майбутнє людства, таким чином, залежить зараз вiд вибору нової стратегiї розвитку, яка походить iз сучасного розумiння соцїокультурної парадигми. Тiльки така стратегiя здатна зняти згубнi протистояння людства iз Свiтом природи i космiчним простором, що затягнулися , забезпечити органічну єднiсть Людини i Всесвiту i iї розвиток у гармонiї з усiма формами життя, розвиток домiнантою якого виступає духовно, ментально– психiчно i фiзично здорова особа.

Подiбна плодотворна стратегiя може бути сформована лише на базi такого свiтогляду, який синтезує в собi не тiльки всi фiлософськi i науково–праксеологiчнi знання про духовно–ментальні, бiологiчнi i психосоматичнi основи фiзичного здоров'я людини, але й такий, що опирається на положення найновiших приципiв фiзичної картини свiту.

З точки зору сучасних споживачів у спiлкуваннi i синтезуваннi накопичених рiзними науками знань про людину, валеологiя постає як мiждисциплiнарна наука, що об'єднує фiлософiю, антропологiю, біологію, екологiю, традицiйну й нетрадицiйну медицину, фiзiологiю, психологiю, педагогіку. Все, що стосується тих чи iнших знань про людину, духовних, ментальних, психiчних, физiчних, анатомо–фiзiологiчних, соцiальних та iнших структур i проявiв її буття, iнтегрується валеологiєю в єдине вчення про фундаментальнi закони формування, змiцнення, збереження здоров'я людини, в теорiю i практику управлiння здоров'ям.

Валеологія, в світлі затверджених нею ідей і принципів, є на нинішньому етапі не тільки специфічною інтегральною наукою про духовне і фізичне здоров'я як окремої людини, так і всього людства на новому етапі його духовно–творчої еволюції, але і синтезом практичних профілактично–оздоровчих знань про структуру і функціонування захисних механізмів людини в їхній взаємодії з космосом і біосферою, про їхнє використання в екстремальних умовах сучасної екологічної ситуації. Окрім того, валеологія відкриває реальну можливість створення нової, ненасильственної, екозберігаючої ідеології і світоорієнтації як окремої людини, так і всього людського суспільства, тобто по суті справи створення філософсько–гуманітарних основ цивілізації нового тисячоліття. Така постановка питання передбачає вихід суспільної свідомості за традиційні рамки застарілої парадигми матеріалістичного погляду на світ з його ідеєю протистояння людини і природи, людини і Космосу до нових реалиій і горизонтів, що відповідають сучасним концепціям наукової картини світу. Картина ж світу, з точки зору теоретичної фізики і космоантропології, набуває все більш ускладненого характеру, вектором якого виступає розвиток від відсталої, неживої матерії до живої речовини (В. І. Вернадський) з його вищим структурним проявом – духовномислячої людської особистостi.

Стаючи як би “гносеологічним центром” Всесвіту, людина, таким чином, своєю духовно–ментальною і практичною діяльністю виявляє все більший вплив на навколишню його біосферу і Космос. А оскільки в усіх аспектах людської діяльності вирішальну роль відіграє свідомість, то валеологія постулює надзвичайну важливість активного саморазвитку свідомості особи, її повну і усвідомлену відповідальність за своє власне здоров'я і здоров'я навколишнього її світу, як найважливіший чинник її власного благополуччя.

Стан колективної свідомості є результатом інтеграції індивідуальних свідомостей, тому ії якість, в своїй основі, визначається якістю індивідуальних свідомостей. Ось чому в нинішніх умовах, коли з надзвичайною гостротою стало питання про необхідність кардинальних змін у світоглядних і духовно–моральних орієнтирах світової цивілізації, досягнення яких неможливо без змін на рівні особистої свідомості, особливо виразно проявляється актуальність валеології, як науки, що постулює активність і відповідальність особистості за своє здоров'я і духовно–творчий розвиток в органічній єдності з оточуючим ії природним і соціальним середовищем.

Валеологія, як самостійна наука про здоров'я людини, що виникла як альтернатива класичній медицині з її традиційною орієнтацією швидше на патологію людини, ніж на ії здоров'я, має лише два десятиріччя, якщо точкою відліку вважати 1980 рік, коли вперше в другому виданні книги І. І. Брехмана “Людина і біологічні активні речовини”, що вийшла в Москві і Лондоні, з'явився самий термін “Валеологія”, який дав назву цьому науковому напрямку.

Основні принципи цього напрямку були сформульовані його родоначальником у книгах “Вступ у валеологію – науку про здоров'я” (1987г.) і “Валеологія – наука про здоров'я” (1990г.). Суть їх зводиться до того, що традиційна стратегія медицини й існуючих систем охорони здоров'я – від хвороби до здоров'я виявилася неефективною і повинна бути замінена новою стратегією, яка пропонує “прямий шлях до здоров'я, метою якого має бути збереження і “відтворення” здоров`я”. Ця стратегія прямо і безпосередньо випливає з загальносвітової тенденції, зафіксованої в документах ВООЗ ще в 1978 році: “Здоров'я...не зводиться лише до відсутності хвороби або фізичного недоліку, є основним правом людини і...досягнення можливо вищого рівня здоров'я складає найбільш важливу всесвітню соціальну задачу, для виконання якої необхідні спільні зусилля багатьох соціальних і економічних секторів на дотаток до сектору охорони здоров'я”. Засобами рішення цієї найбільш важливої всесвітньої соціальної задачі “і головними чинниками “здоров'я“ І. І. Брехман вважає свідомість (виховання з дитинства у кожної людини розумного ставлення до свого здоров'я), рух (фізичний розвиток людини, що передбачає фізична культура, спорт і загартування організму), раціональне живлення і деякі лікарські препарати, що застосовуються профілактічно (ліки для здорових).

В наступні роки продовжується інтенсивне формування валеології як науки, йде розробка її філософсько–теоретичних і методологічних основ і узагальнення результатів використання валеологічних технологій і методик оздоровлення, що знайшло відбиття у роботах таких вітчизняних і зарубіжних учених, як Г. Апанасенко, І. Брехман, М. Гончаренко, Г. Гребеньков, В. Казначеєв, О. Ко-маньова, В. Ліщук, О. Міхільов, І. Муравов, В. Петленко, В. Сухіна, В. Сержантов, Н. Севастьянова, М. Трифонова, А. Царенко, Б. Чумаков

При Міністерстві освіти і Міністерстві охорони здоров'я України створено Міжгалузеву координаційну раду з валеологічного виховання і освіти, підготовлено відповідну державну концепцію валеологічного виховання, у школах впроваджено предмет “Валеологія”, в ряді вузів ведеться підготовка спеціалістів валеологів, у 1996 році почав виходити науково–практичний журнал “Валеологія”, видані альтернативні програми з валеології для шкіл та вузів та підручники з валеології для учнів, валеологія отримала офіційне визнання в Росії та Україні.

Однак доводиться констатувати, що залишаються невирішеними питання, що мають суттєве значення для подальшого розвитку валеології і як науки, і як навчального предмету у вищих і середніх навчальних закладах. Перш за все це стосується філософських основ валеології – філософії здоров'я (валеофілософії) в системі валеологічної парадигми мислення, її концептуальних основ, теорії і методології; переліку основних складових елементів і факторів здоров'я та їх ієрархії у феномені здоров'я, понятійного апарату і валеологічної термінології. Так, наприклад, до цього часу практично в усіх навчальних підручниках з валеології і в деяких наукових роботах філософія здоров'я посідає незначне місце, слабо подано духовний фактор, не уточнено його обсяг і зміст, визначення здоров'я – важке методологічне і науково–філософське питання, розглядаюся імпліцитно і досi не отрефлексовано. Подальшої розробки потребує ідеологія і методологія загальної і практичної валеології, методика дослідження і експериментальної оцінки ефективності численних оздоровчих, в тому числі і східних, технік і валеотехнологій. На рішення ряду цих проблем, в першу чергу пов'язаних з філософією здоров'я , як фундаментальної основи валеології і з осмисленням феномена здоров'я, як філософської категорії, і спрямоване дане дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації повнiстю відповідає направленню наукових досліджень, які ведуться на кафедрі філософії Таврiйського нацiонального унiверситету iм. В. I. Вернад-ського, згідно програми “Людина у контексті культури (методологічний, епістомологічний і соціальний аспекти)”.

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є валеологія, як філософсько–антропологічний і соціокультурний феномен.

Предмет дослідження: здоров'я людини, як філософська категорія і як багатомірний феномен.

Мета й задачі дослідження. Мета дослідження заключається в тому, щоб на основі накопиченого масиву валеологічної літератури, власних практичних досягнень і розгляду основних тенденцій сучасних оздоровчих програм і методик установити смисл і характер філософсько–антропологічних основ валеології, з'ясувати філософську суть категорії “здоров'я” в парадигмі валеологічного мислення і розглянути праксеологічні аспекти валеологічного оздоровлення людини.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні задачі:*

з'ясовуються наукові і соціальні передумови формування і розвитку валеології, як нового напрямку в розумінні здоров'я людини;*

з'ясовуються основні категорії і особливості валеологічного мислення;*

досліджується закономірність переходу медико–біологічного поняття “здоров'я” в філософську категорію, з'ясовується онтологічний, аксiологічний і гносеологічний аспекти категорії “здоров'я”;*

проводиться аналіз праксеологічних аспектів валеологічної теорії і практики.

Теоретичною і методологіною базою дослідження є найважливіші методи й підходи, які функціонують у контексті сучасної розумової культури: *

системний підхід, який дозволяє описати об'єкт, як системно ціле, з точки зору його структури, елементів, функцій і цілей

(І. Блауберг, В. Садовський);*

холiстичний підхід, який дає можливість дослідити об'єкт, як частину більш широкого цілого (С. Гроф, С. Гінгер);*

ітервальний підхід, як методологію багатомірного бачення об'єкта у всій його разноманітності (Ф. Лазарєв).

Теоретичною передумовою дисертаційного дослідження стали також філософські і філософсько–антропологічні роботи М. Федорова, В. Соловйова, М. Булгакова, П. Флоренського, Н. Бердяєва, О. Чижев-ського, В. Вернадського, Тейяра де Шардена, М. Шелера, О. Ф. Боль-нова, К. Ясперса, М. Хайдегера, Е. Фромма, а також роботи, безпосередньо пов'язані з проблемами валеології і здоров'я людини, – І. Муравова, О. Міхільова, В. Сухіної, Г. Апанасенка, А. Залманова, В. Казначеєва, М. Гончаренко. В основу дослідження покладено системний аналіз формування і структурно–змістовних особливостей валеології, як науки про здоров'я людини.

Наукова новизна отриманих результатів заключається в тому, що:

1. Уперше здійснено системне дослідження валеології з точки зору її філософсько–антропологічного змісту.

2. Встановлені основні параметри парадигми валеологічного мислення:

а) цілісний підхід до здоров'я людини, що об'єднує медичний, соціальний, психологічний, екологічний і духовний аспекти,

б) гармонія людини та природи, розгляд людини, як частини Космосу.

в) єдність розуму, душі та тіла людини,

г) єдність холістичного та індивідуального підходів,

3. Обгрунтовано перехід медико–біологічного поняття “здоров'я” у філософську категорію.

4. Поняття здоров'я розглядається багатоінтервально: в онтологічному, аксіологічному і гносеологічному аспектах.

5. Дані нові визначення здоров'я.

Практичне значення одержаних результатів. Здійснена в рамках наукової проблематики кафедри філософії Таврійського національного університету iм В. І. Вернадського, дисертація представляє науково–практичний інтерес як для читання філософських і валеологічних курсів у вищих навчальних закладах, так і для вирішення ряду проблем теоретичного і практичного порядку програми забезпечення навчальних закладів країни підручниками і навчальними посібниками з валеології, здійснюваних Міністерством освіти України й науки у межах концепції валеологічного виховання і освіти.

Особистий внесок здобувача. Особливе наукове значення має обгрунтоване дисертанткою положення про філософію здоров'я, як фундаментальну базу валеології і про здоров'я, як філософську категорію.

Апробація результатів дісертації. Результати дослідження отримали апробацію на Міжнародному конгресі “Фундаментальні основи екології і духовного здоров'я людини” (Алушта, 1995); Міжнародній науково–практичній конференції по валеології “Формування, збереження і зміцнення здоров'я підростаючої ґенерації, як обов'язковий компонент системи національної освіти” (Дніпропетровськ, 1996); Міжнародній науковій конференції “Валеологічна освіта, як шлях до формування здоров'я сучасної людини (Полтава, 1999); Всеукраїнській науково–практичній конференції “Сучасна система піследипломної освіти педагогічних кадрів: методологія і інноваційні технології” (Євпаторія, 1999); обговорювалися на семінарах кафедри філософії Таврійського національного університету iм В. І. Вернадського.

Основні ідеї і результати дослідження висвітлені в 7 публікаціях.

Дисертаційна робота складається з вступу, 3–х розділів, висновків та списку, використаних джерел (200 найменувань). Загальний обсяг роботи 156 сторінок, з яких 141 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “вступі” обгрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається рівень її наукового опрацювання, визначаються мета і методи дослідження, характеризується новизна, теоретичне та практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі “ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ВАЛЕОЛОГІЇ”, що включає три підрозділи, розглядаються передумови появи валеології, як науки про здоров'я людини, й етапи її становлення, саме здоров'я, як ключова проблема валеології та особливості валеологічного мислення.

У підрозділі 1.1. ”Природничо–наукові передумови та культурно–історичний контекст становлення валеології” зазначається, що виникнення валеології як предмету наукового пізнання і практичне впровадження нової парадигми світоорієнтації зумовлено рядом обставин, що відносяться до дуже різних сфер суспільного буття і життєдіяльності особи. Спостерігаючи новий історичний пасіонарний зліт, учені констатують, що сьогодні людство, як ніколи в минулому, здатне до повноцінної рефлексії. Зростання суспільної свідомості потягло за собою необхідність створення якісно нової науки про людину, яка дала б можливість їй протистояти глобальній кризі, що поглиблюється. Для сучасної цивілізації характерна одна особливість: завдяки технічному прогресові світ змінюється настільки швидко, що людина, змінюючись разом з ним фізично, психічно і духовно, не встигає усвідомлювати себе в цьому світі. Споживче ставлення до життя, до Природи призводять до дисгармонійних відношень як із собі подібними, так і з природою. Валеологія, пронизана думкою про єдність світового простору, загальної відповідальності за долю Землі і Космосу, прагне науково обгрунтувати роль людини в сучасному світі, розкрити ії духовно–творчі й біосоціальні можливості й визначити розумні параметри ії стосунків з природою.

Відзначається також, що принципи науки про здоров'я заглиблюються своїми корінням у далеке минуле, меншою мірою, до міфологічних часів античності. Причому вже на тому етапі намітились два напрямки у розвитку знань про здоров'я і методи його стимуляції, які умовно можна визначити як західний і східний напрямки. Якщо для східної течії головним був розвиток і досягнення внутрішньої гармонії шляхом створення певних психологічних станів за рахунок різного роду психорегуляцій, то західні оздоровчі системи основну увагу зосереджували на суто фізичному розвиткові людини – силі, спритності, витривалості, швидкості. Хоч і тут паралельно існувала тенденція до управління здоров`ям, підтримання його в нормальному стані системою попереджувальних заходів, що є свідченням існування на Заході профілактичної, оздоровчої медицини.

Особливо яскрово це проявилось у діяльності основоположника медицини – Гіппократа (460–377 рр. до н. е.), якому належать плодотворні для валеології думки про те, що організм виліковує природа і що слід вивчати все, що корисне, на основі способу життя ще здорових людей. У своїй роботі “Corpus Hippokraticum”, яку можна розглядати як енциклопедію медичних знань того часу, він приділяє багато уваги відомим йому засобам збереження здоров'я і стимулювання захисних сил організму за допомогою сил природи. В руслі цієї тенденції слід розглядати наступні оздоровлюючі практики з використанням природних стимуляторів, які знайшли розповсюдження і в Греції і в Древньому Римі (наприклад, Целій Авреліє і Корнелій Цельс).

Збереглись також свідчення про те, що в I ст. до н. е. Асклепій із Пруси (Віфінії) заснував так звану методичну школу. Будучи не лікарем, а вчителем риторики, він лікував хворих натуральними методами, використовуючи дієту, тривалі прогулянки, масажі, гідротерапію, купання в холодній воді. Широкого застосування в його практиці знайшли такі прийоми, як вплив на психіку хворого, викликання у хворого віри в одужання, використання вина, потім холодної води замість ліків, які, на його думку, наносили шкоду шлунку хворого, разгойдування пацiєнтів в підвішених ліжках, що навіювало на них сон і полегшувало їх страждання.

Значний внесок у розвиток валеологічних знань вніс лікар і мислитель Авіценна (Абу Ібн Сіна, 981–1037 рр.). Так само, як і Гіппократ, він у своїй п'ятитомній праці “Канони лікувальної науки” проводить думку про необхідність вивчення здоров'я, а не лікування хвороб. У цьому зв'язку необхідно нагадати, що він розробив систему оздоровчих фізичних вправ, звернув увагу на оздоровчі можливості дихання і оздоровчо–стимулюючий характер їжі, здатної виконувати не тільки роль поповнення енергетичних ресурсів організму, але і роль харчових ліків. Думка про зцілювально–оздоровчу роль харчування знайшла наукове підтвердження через тисячоліття і зараз взята на озброєння медициною і валеологією.

Серед учених і філософів, які на різних етапах висловлювали валеологічні думки й ідеї, слід згадати Ф. Бекона, який проголосив, що “медицина, яка не основана на філософії, не може бути надійною” і що “перший обов'язок медицини –

збереження здоров'я, другий – лікування захворювань, третій–

продовження життя”. Йому ж належить і думка про величезне значення для здоров'я психоемоціонального стану людини.

Значний поштовх розвиткові науки про здоров'я дали роботи російських вчених І. І. Мечникова і патолога І. В. Давидовського, завдяки яким визначився основний принцип розумної стратегії, спрямованої на збереження здоров'я–

стимуляцію захисних сил організму.

Плодотворні ідеї про можливості людського організму і про способи його вдосконалення, викладені І. І. Мечніковим у його “Етюдах оптимізму”, знайшли подальший розвиток у роботах А. С. Залманова, К. Ніші, І. І. Брехмана, В. П. Казначеєва, Г. Л. Апанасенка, І. В, Муравова, Г. С. Шаталової, М. С. Гончаренко та ін., вже безпосередньо формують комплекс основних валеологічних уявлень.

У підрозділі 1.2. “Здоров'я – ключова проблема валеологічних досліджень” з'ясовується, що цілий комплекс найгостріших проблем (духовно–екологічна криза, деградація здоров'я, що весь час продовжується, і неефективність запропонованих традиційною медициною рішень, пошук нових світоглядних і світоорієнтаційних систем), пов'язаних з проблемою людини і подальших шляхів цивілізаційного процес, зумовив ту обставину, що ключовим моментом нової наукової дисципліни виявилося здоров'я людини в єдності його дуже складної структури, що включає в себе духовний, ментально–психологічний, фізичний, соціальний і космогонічний початок.

Поява валеології, як науки, що зосередила свою увагу на індивідуальному здоров'ї, тим більш закономірна, що медицина, як правило, в першу чергу має справу з патологією, а не із здоров'ям, що в біології відсутнє навіть саме поняття здоров'я. За спостереженням

О. Булича і І. Муравова, в жодному з розділів біології не вживається поняття “здоров'я”. На думку філософа І. Н. Смирнова, проблема здоров'я невіддільна від проблеми людини, вона виникає разом з нею і видозмінюється відповідно до руху людської душі.

Отже, будучи наукою про здоров'я людини, валеологія входить до системи численних наук, що займаються феноменом людини–природних (біологія, екологія, антропологія, медицина) і суспільних (психологія, соціологія, філософія, педагогіка, етнологія та ін.). В той же час, використовуючи їх досвід в осмисленні тих чи інших сторін його буття і функціонування його систем, валеологія зосереджує свій інтерес на ії здоров'ї, як формі вияву сутності буття людини, в свою основу покладає вчення про здорову людину. До цього часу валеологія сформувалась як наукова дисципліна, що об'єднує розділи теорії, діагностики і формування здоров'я.

У підрозділі 1.3. ”Особливості валеологічного світогляду” визначається, що питання “філософського виміру” науки про здоров'я виникло вже на етапі її проекту і виникло не випадково: медицина, за окремим винятком, ігнорувала філософію, а напрямки, типу санології, що виникали, мали переважно прагматичну спрямованість. На початковому етапі становлення валеології в Україні філософські аспекти в ній були предтавлені також недостатньо. Саме стан здоров'я визначає міру можливості людини до пошуку смислу життя або розчарування в ньому, що в свою чергу веде або до повноцінного змісту, розвитку особи, розкриття її духовно–творчих сил, або, навпаки, до фрустрації, екзистенціальному вакууму і пов'язаними з цим неврозами, психічними захворюваннями і суіцидами.

В оптиці валеофілософії проблема здоров'я переростає в проблему соціальних перетворень і соціального прогресу, бо тільки валеологія, вважає О. Д. Міхільов, “фундаментально вирішує проблему гармонійної єдності таких рiзнопланових елементів сучасної структури суспільства, як людина–природа–економіка–національні інтереси–особиста вигода”.

Здоров'я є ключовою категорією валеології й інтегральним показником гармонії людини, зближає валеологію з філософською антропологією й іншими науками про людину, але в той же час визначає її специфіку і окреслює сферу її самобутності. На відміну, наприклад, від філософської антропології як рефлексії про загальні якості, які можна осягнути розумом і можливості людини в системі світобудови, валеологія являє собою синтез філософсько–світоглядних уявлень про людину і конкретно наукових знань про механізми функціонування людського організму, які експериментально перевіряються, методи і способи їх регулювання і стимулювання.

Філософія здоров'я відкриває нову предметну область аналізу, для якої в теорії немає прецеденту. Вона пропонує шлях пізнання людини через категорію “здоров'я”, яка, будучи ціннісно навантаженою, подає людину як усвідомлену, відповідальну істоту, здатну до управління психоемоційним і фізичним станом. Нова наука про людину, не обмежуючись рамками традиційних наукових парадигм, має можливість досліджувати еволюцію такого феномену, як свідомість у межах самотворюючої концепції здоров'я, в якій досягнення здоров'я неможливо без самопізнання, самоспостереження, самоконтролю (а відповідно, без еволюції свідомості людини і розвитку її рефлексуючого початку). Саме ці обставини закріплюють за валеологією статус сучасної наукової дисципліни з яскраво вираженою філософсько–антропологічною і соціокультурною спрямованістю.

Другий розділ ”ЗДОРОВ'Я ЯК ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ”, включає в себе чотири підрозділи, присвячені обгрунтуванню правомірності розгляду феномену здоров'я серед найважливіших філософсько–антропологічних категорій і розгляду його онтологічних, гносеологічних і аксіологічних аспектів.

У підрозділі 2.1. ”Поняття “здоров'я: смислові контексти” наводиться аналітичний огляд існуючих дефініцій здоров'я людини, обгрунтовується їх незадовільність з точки зору валеологічних підходів і виділяються ознаки, що найбільш часто зустрічаються у цих визначеннях. Особливої уваги надається продуктивним визначенням Г. Сигериста, И. Брехмана, В. Казначеєва, Е. Булич і І. Муравова,

В. Ліщука.

Тут же стверджується думка про специфіку валеологічного розумінн я здоров'я і про те, що, аналізуючи поняття здоров'я з позицій концепції самостворення, ми можемо говорити про нього, як про філософську, ціннісно навантажену категорію, в якій людина постає, як істота з високою самосвідомістю і відповідальністю.

У філософсько–антропологічних і культурологічних роботах особа переважно розглядається безвідносно до того, здорова вона чи ні, тобто імпліцитно знімається сама проблема здоров'я. Це виглядає більш, ніж парадоксально, бо здоров'я, є умовою і способом буття у світі, водночас виступає як умова і спосіб реалізації цього буття, можливостей розгортання його в дусі. Специфіка валеологічного розуміння здоров'я саме і полягає в тому, що в ній здоров'я вперше трактується не тільки з точки зору медико–біологічних показників, але й з точки зору його духовно– онтологічної і соціокультурної суттєвості.

У підрозділі 2.2. ”Онтологічний аспект категорії здоров'я” обгрунтовується думка про те, що у валеології здоров'я з неминучістю набуває онтологічного статусу, оскільки у ній воно мислиться не тільки як фундаментальний початок людського буття, але і як неодмінна умова найбільш повного розгортання його духовно–творчого потенціалу.

Сьогодні, як ніколи гостро, стоїть питання про виживання людини. У зв'язку з цим необхідно філософське осмислення феномену “здоров'я”, тому що закріплення за ним статусу філософського поняття дозволяє його використовувати як інструмент не тільки по відношенню до індивіду, але й окремим групам людей, соціальним верствам, суспільству в цілому, до всієї природи. Саме в цьому ми вбачаємо відмінність філософського аспекту цього поняття від медичного. Особливо важливим елементом, який розкриває онтологічні аспекти категорії “здоров'я”, є поняття “здоров'я природи”, бо до цих пір здоров'я розуміли як якість людського життя, тепер ми бачимо, що здоров'я може розглядатися як характеристика середовища проживання, як світу самої природи.

У світлі вчення космістів і ноосферних ідей В. І. Вернадського, О. Чижевського, П. Тейяра де Шардена, В. П. Казначеєва, які розглядали живу істоту, як невід'ємну органічну частину планетарного і космічного світу, що має певну неєнтропійну спрямованість в еволюції, валеологія розглядає здоров'я як найважливішу якісну, онтологічну властивість.

Звідси закономірно випливає розуміння того, що, якщо життя є спрямованим у нескінченність процес все більшого вдосконалення і все більшого одухотворення (“обожнювання” – в християнській теософії) живої речовини, що досягла свого вищого вияву в людині розумній, яка, за виразом П. Тейяра де Шардена, стає “віссю і вершиною еволюції”, то вектором і умовою його розвитку може бути тільки здоров'я.

Суттєвою частиною даного підрозділу є разгорнута система орієнтації на користь твердження про те, що валеологічне розуміння здоров'я, в основі якого лежать близькі до поглядів П. Тейяра де Шардена на рушійні сили розвитку живої речовини принципи, дозволяє, певною мірою онтологізувати найсуттєвіші морально–етичні категорії, бо при всій фундаментальній значимості для розуміння феномену людини вони до цього часу переважно залишаються у сфері чистих умоглядних побудов.

Підрозділ 2.3. ”Здоров'я: гносеологічний вимір” присвячено розкриттю пізнавального потенціалу категорії “здоров'я”, що витікає із валеофілософського визнання відповідності природи організму людини, як мікрокосмосу, структурі Макрокосмосу. Тому особа, яка усвідомлює своє буття, принипіально здатна пізнати світ або частину самого себе в якості екстраполірованої зовні своєї власної структури, ізоморфній структурі Космосу.

Суттєвішим моментом тотожності пізнання, згідно валеологічних настанов, виступає умова нормального функціонування пізнавальної структури, тобто здоров'я людини. Подібно до того, як не можна розраховувати на достовірність даних про той чи інший об'єкт, який тестуємо зіпсованим приладом, точно так же не можна розраховувати на адекватність картини світу і ціннiсних соціокультурних установок, які сприймаються хворою людиною. Феномен здоров'я, таким чином, стає вихідною точкою гносеології феномену людини.

Розуміння здоров'я, що базується на наукових даних про характер і специфіку еволюції живої речовини, способах ії адаптації до середовища свого існування, відкриває можливість нових або більш глибоких підходів до розуміння феномену людини, яка, згідно з М. Шелером “з'єднує в собі всі сутносні сходинки наявного буття взагалі, а особливо – життя, і, зокрема, в тому, що стосується суттєвих сфер, вся природа приходить у ньому до концентрованої єдності свого буття”.

У цьому плані фундаментальний інтерес для філософії, соціології і культурології має валеологічна концепція формування і становлення здоров'я, згідно з якою вирішальна роль у розвитку живої речовини належить біотичному імперативу – специфічному типові оздоровчої поведінки, суть якої полягає в тому, що природа створює особливий регуляційний механізм, що контролює функціонування живої системи в режимі досягнення нею найбільшого благополуччя і відкидає без вагань все, що шкодить цьому благополуччю.

Завдяки цьому механізму самооцiнки стану організму, відкладанню негативних для нього зовнішніх впливів і асиміляції

позитивних, відбувається підсилення його життєздатності і одночасне закріплення позитивних відчуттів, що в решті решт веде до створення “акцептора здоров'я”, тобто до закріплення раніше набутого досвіду і до принципової можливості розвитку і вдосконалення оздоровчих форм поведінки.

У східних філософських традиціях етичний шлях починається з формування нового бачення і нового знання, бо “незнання”– одна з причин страждання. Але таке нове знання неможливо просто почерпнути із готового джерела. До нього лежить довгий шлях наполегливого тренінга, повного самоочищення організму, яке включає зміни харчування, сну, досягнення повного оволодіння тілом. Без постійного удосконалення сфери вітального людина стає нездатною досягти гармонії всесвіту і знаходити справжній шлях у житті.

У підрозділі 2.4. “Аксiологічний аспект категорії ”здоров'я” розглядається ціннісний зміст цієї категорії і обгрунтовується думка про те, що в парадигмі валеологічного мислення здоров'я, виступаючи умовою повноцінної реалізації особистості, генетично запрограмованої (А. Менегеттi) на удосконалення, забезпечує розгортання позитивно–ціннiсних орієнтацій (кохання, співчуття, альтруїзм тощо) і духовно–творчого потенціалу особи. При цьому вирішальну роль набуває активна особистісна основа самостворення. Проблема гармонійно розвинутої особистості є багатоаспектною проблемою, але неймовірно, що ядром цієї проблеми виступає фізичне і духовно–моральне здоров'я людини, яка включає в себе як неодмінну умову такі виміри (згідно пентаграмі С. Гінгера), як фізичне, афективне, раціональне, соціальне і духовне. При цьому в системі валеологічного мислення духовний вимір виступає, як найважливіший фактор душевної і фізичної сталості особи, як фактор, без якого вона втрачає сенс свого буття і опиняється в ситуації екзистенціального вакууму, що є формою душевного нездоров'я.

Третій розділ “МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ПРАКСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОЇ ЛЮДИНИ” складається із двох підрозділів, в яких аналізуються найбільш розповсюджені і популярні холістичні оздоровчі системи, близькі за своїми принципами до валеології, і обгрунтовується необхідність індивідуального підходу до виховання здорової людини в системі валеологічної парадигми.

Стверджується, що холістичний підхід може бути здійснений тільки з опорою на креативність, духовність, відповідальність і усвідомлення, що стержнем становлення і цілісності виступає активно–вольова основа особи, яка знає закони розвитку і функціонування свого організму й усвідомлено дотримується цих законів, що надасть їй можливість створити свою власну систему саморегуляції, самовиховання, самовдосконалення і за допомогою цієї системи повністю реалізувати свій біологічний і духовно– творчий потенціал.

У висновках дисертаційного дослідження формулюються основні результати.

По–перших, у валеології здоров'я набуває онтологічного статусу.

По–друге, гносеологічний аспект категорії “здоров'я” витікає із валеофілософського визнання відповідності природи організму людини, як мікрокосмосу структурі Макрокосмосу.

По–третє, здоров'я виступає як проблема гармонічно розвинутої особистості, ядром якої виступає фізичне і духовно– моральне здоров'я людини.

Валеологія має можливість досліджувати еволюцію такого феномену, як свідомість у межах самотворюючої концепції здоров'я, в якій досягнення здоров'я неможливо без самопізнання, самоспостереження, самоконтролю, вона закріпляє за собою статус сучасної наукової дисципліни з яскраво вираженою філософсько– антропологічною і соціокультурною спрямованістю.

Список опублiкованих праць здобувача за темою дисертації.

1. Горбунова С. М. Предпосылки возникновения и развития валеологии и валеофилософии // Вісник Харьківського державного університету “Наука і соціальні проблеми суспільства”. – Харків, 1998. – № 414`98. – С. 181–184.

2. Горбунова С. М. Ценностное измерение философской категории “здоровье” // Вісник Харьківського державного університету “Наука і культура”. – Харків, 1998. – № 400/4. – С. 43–48.

3. Горбунова С.М. Категории “здоровье” и “гармония” в философско–антропологическом контексте // Вестник СевГТУ,–

Севастополь, 1999. – №17. – С. 44–48.

4. Горбунова С. М. Некоторые проблемы валеофилософии // Матеріали Міжнародної науково–практічної конференції з валеології. – Київ, 1997. – С. 141–144.

5. Горбунова С. М. Понятие “здоровье” в контексте холистического гештальт–подхода. // Таврический журнал психиатрии. – Симферополь, 1999. – №1(8) – 2 (9). – С. 188–191.

6. Горбунова С. М. Категория “здоровье” в философско–антропологическом контексте // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Валеологічна освіта як шлях до формування здоров'я сучасної людини”. – Полтава, 1999. – С. 29–33.

7. Горбунова С. М. Здоровье – ключевая проблема валеологических исследований // Сборник научных статей по итогам Всеукраинской научно–практической конференции “Современная система последипломного образования педагогических кадров: методология и инновационные технологии. – Симферополь, 1999. – С. 43–48.

АНОТАЦІЇ

Горбунова С. М. Валеологія: філософсько–антропологічні аспекти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09. 00. 04 – філософська антропологія і філософія культури. – Таврійський національний університет iм. В. І. Вернадського, Сімферополь, 2000.

Дисертація присвячена філософським проблемам валеології. У роботі вперше здійснено системне дослідження валеології з точки зору її філософсько–антропологічного змісту. Визначені ключові особливості парадигми валеологічного мислення:

а) цілісний підхід до здоров'я людини, що об'єднує медичний, соціальний, психологічний, екологічний і духовний аспекти;

б) гармонія людини і природи, розгляд людини як частини Космосу.

в) єдність розуму душі і тіла людини;

г) єдність холістичного і індивідуального підходів.

Як філософська категорія, здоров'я розглядається багатоінтервально: в онтологічному, гносеологічному і аксiологічному аспектах.

Дані нові визначення здоров'я.

Ключові слова: категорія “ здоров'я ”, філософія здоров'я, валеологічний світогляд, очищення, усвідомленість, відповідальність, самостворення.

Горбунова С. М. Валеология: философско–антропологи-ческие аспекты. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 – философская антропология и философия культуры. –Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, Симферополь, 2000.

Диссертация посвящена философским проблемам валеологии. В работе впервые осуществлено системное исследование валеологии с точки зрения ее философско–антропологического содержания. Определены ключевые особенности парадигмы валеологического мышления:

а) целостный подход к здоровью человека, объединяющий медицинский, социальный, психологический, экологический и духовный аспекты;

б) гармония человека и природы, рассмотрение человека как части Космоса.

в) единство разума души и тела человека;

г) единство холистического и индивидуального подходов.

Обоснован переход медико–биологического понятия "здоровье" в философскую категорию. Как философская категория, здоровье рассматривается многоинтервально: в онтологическом, гносеологическом и аксиологическом аспектах.

В диссертационной работе установлено:

Во–первых, в валеологии здоровье с неизбежностью обретает онтологический статус, ибо в ней оно мыслится не только как фундаментальное начало человеческого бытия, но и как непременное условие наиболее полного развертывания его духовно–творческого потенциала.

Отсюда закономерно вытекает понимание того, что если жизнь есть устремленный в бесконечность процесс все большего совершенствования и все большего одухотворения живого вещества, достигающего своего высшего проявления в человеке разумном, который, по выражению П.Тейяра де Шардена, становится "осью и вершиной эволюции", то вектором и условием его развития может быть только здоровье.

Во–вторых, гносеологический аспект категории "здоровье" вытекает из валеофилософского признания соответствия природы организма человека как микрокосмоса структуре Макрокосмоса. Поэтому осознающая свое бытие личность принципиально способна познать мир или часть самое себя в качестве экстраполированной вовне своей собственной структуры, изоморфной структуре Космоса.

В–третьих, в парадигме валеологического мышления здоровье, выступая условием полноценной реализации личности, генетически запрограммированной (А.Менегетти) на совершенствование, обеспечивает развертывание позитивно–ценностных ориентаций (добромыслие, любовь, сострадание, альтруизм) и духовно–творческого потенциала личности. При этом решающую роль приобретает активное личностное начало самосозидания. Проблема гармонически развитой личности, безусловно, является многоаспектной проблемой, но несомненно, что ядром этой проблемы выступает физическое и духовно–нравственное здоровье человека.

Новая наука о человеке, не ограничиваясь рамками традиционных научных парадигм, имеет возможность исследовать эволюцию такого феномена, как сознание в рамках самосозидающей концепции здоровья, в которой достижение здоровья невозможно без самопознания, самонаблюдения, самоконтроля (а следовательно, без эволюции сознания человека и развития его рефлексирующего начала). Именно эти обстоятельства закрепляют за валеологией статус современной научной дисциплины с отчетливо выраженной философско–антропологической и социокультурной направленностью.

Даны новые определения здоровья в контексте философко– антропологических аспектов.

Ключевые слова: Категория "здоровье", философия здоровья, валеологическое мировоззрение, очищение, осознанность, ответственность, самосозидание.

S. M. Gorbunova. Valeology: philosophic–anthropological aspects. – Manuskript.

The dissertation for a candidat's degree in philosophical sciences on a speciality 09.00.04 – philosophical antropology and philosophy of culture. – National Taurida