ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА
ІВАНИШИН Петро Васильович
УДК 8-1 (833.3)
І-19
ПОЕЗІЯ ПЕТРА СКУНЦЯ
(ХУДОЖНЄ ВИРАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ДУХОВНОЇ
ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ)
10.01.06 – теорія літератури
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Львів – 2000
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі української літератури Дрогобицького державного педа-го-гічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор
ШАЛАТА Михайло Йосипович,
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,
професор кафедри української літератури
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
АНДРУСІВ Стефанія Миколаївна,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
професор кафедри зарубіжної преси та інформації
кандидат філологічних наук, доцент
ПІХМАНЕЦЬ Роман Володимирович,
При-карпатський університет ім. В.С.Стефаника,
кафедра української літератури
Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії літератури та порівняльного літера-туро-знав-ства, м.Тернопіль
Захист відбудеться 22 грудня 2000 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м.Львів, вул. Університетська 1).
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5).
Автореферат розісланий “20” листопада 2000 року.
Вчений секретар спеціалізованої ради
кандидат філологічних наук, доцент В.М.Івашків
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ“
...Залишаючись самим собою, зовсім самотній на своєму життєвому шляху, поет здобуває для свого народу істину – сам за всіх і тому здобуває історію” Гайдеггер М. Гельдерлін і сутність поезії // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С. 206., – ці слова М.Гайдеггера про Ф.Гельдерліна можна застосувати для характеристики чи не кожного справді національного поета будь-якої нації, у тому числі і лауреата Шевченківської премії 1997 року Петра Скунця, чия нова книга поезій вийшла під промовистою назвою "Один".
Українське літературознавство останнього десятиліття з плюра-ліс-тич-них ме-то---дологічних позицій досліджує передусім заборонені в радян-ський під-ко-ло-ніаль-ний час літературні періоди: міжвоєнну літературу Західної України та емі-грації (зокре-ма творчість письменників-націоналістів "празької школи"), літе-ратуру "роз-стріляного відродження", діаспори тощо. Водночас очевидно, що наукового ос-мис-лення (чи переосмислення) потре-бують і феноме-ни так званої укра-їнської радянської літе-ратури, перш за все явище “шістдесят-ництва”, його найчільніші постаті та творчі досвіди.
У даному сенсі необхідно вести мову принаймні про два процеси (передусім на найпро-дуктивнішому теоре-тико-ме-тодологічному рівні). По-перше, процес нового прочитання і набли-ження до читача твор-чості тих письменників, які, не протиставляючись відкрито, з викликом (ска-жімо, як дисиденти чи правозахисники) тоталітарній системі, виходили за межі нормативного соцреалістичного дис-курсу, розширюючи так званий радянський патріотизм своїх читачів до на-ціо-нального. По-друге, цей процес не може відбутися без систематичних поліме-тодологічних досліджень (із запровадженням нових методів витлумачення літературних явищ, нових підходів та теорій) “білих плям” у теорії літе--ратури, тобто без переосмислення категорій і понять, особливо актуальних у постколоніальному науковому дискурсі. Передусім ідеться про теоретичні пробле-ми худож-нього вира-ження на-ціональної ідентичності, зо-крема естетичної експресії націо-нально-духовної ідентифікації.
Обираючи тему (дослідження поезії Петра Скунця крізь призму художнього вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя), ми виходили ще й із наступного. Та роль, яку для України та її національного збереження відіграла західноукраїнська література 30-х рр. (після винищення покоління “розстріляного відродження”), проявилася в 60-80-х рр. у двох основних формах. По-перше, як діаспорна література, котра прагнула бути само-достатньою і нама-галася замінити собою фактично закабалену владою літературу УРСР, при всіх своїх досягненнях (взяти хоча б творчість В.Барки) вона не могла відіграти вирішальної ролі естетико-націологічного чинника на материковій Україні, адже була недоступною для підколоніальної культури. Тому на перший план вийшла інша форма національного самозбереження -– особистісна: окремі письменники в умовах російської окупації – “життя серед смерті” (С.Ан-друсів) – своєю творчістю виконували націозахисну та націотворчу функції. Для прикладу: М.Риль-ський, Б.Антоненко-Давидович, А.Малишко, Ю.Янов-ський, М.Стельмах, В.Си-мо-ненко, Л.Костенко, В.Стус та ін.
Актуальність дослідження зумовлена передусім браком досліджень, котрі стосуються есте-тичної експресії національно-духовної іден-тифікації ліричного героя, а також станом вивчення поезії П.Скун-ця. Йдеться також про потребу нового прочитання творів пись-менника і з’ясу-вання його ролі та місця в українському та світовому (передусім євро-пейсь-кому) контексті.
Український науковий дискурс (радянський і пострадянський) пере-важно займався пи-таннями, що стосуються радше об'єкта (поезія Петра Скунця), ніж предмета (художнє вира-ження на-ціонально-духовної іденти-фікації) нашої роботи. Майже по два десятки схвальних кри-тичних відгуків з'явилося після виходу в світ поеми “На границі епох” (1968р.) та збірки вибра-ного “Роз-рив-трава” (1979р.). Серед дослід-ни-ків Скунцевої творчості – Ю.Ба-лега, В.Брюхо-вецький, В.Греба, М.Зимомря, І.Зуб, М.Ільницький, В.Колодій, В.Ко-хан, Ф.Кривін, Р.Кудлик, І.Чен-дей, В.Марко, Т.Са-лига, Б.Марцінко, В.Моренець, М.Пар-цей, В.Поп, М.Слабо-шпицький, В.Феди-ни-шинець, Л.Федо-ровська та ін. Грунтовними літерату-роз-навчими оглядами є роботи В.Брю-хо--вецького (“Продовжує слово поезію”), І.Зуба (“Ми ви-росли і виростили день...”), М.Іль-ницького (“Цілюща сила розрив-трави”), Т.Салиги (“...Сказати, чим людська доба значима...”), Р.Кудлика (“Вогню очищеного кетяг”), В.Моренця (“Антитези Петра Скунця”), В.Попа (“Монолог духу”) тощо.
На жаль, дуже мало і тільки епізодично (статті І.Зуба, В.Брюхо-вець-кого, Ф.Кривіна, Л.Федоровської, Т.Салиги, Б.Червака, В.Моренця, В.По-па) спосте-рі-гаємо вихід на проблему художнього вираження національно-духов-ної іденти-фі-кації, котра становить предмет нашої роботи (одна з основних причин – брак тео-ретичних розробок у цій ділянці в колоніальному літературознавстві). На наш погляд, саме такий ракурс естетичного витлумачення найбільш продуктивний у дослідженнях творчості націо-нальних митців, особливо таких, як Петро Скунць.
Отже, акту-альність дослідження зумовлена відсутністю наукових праць: 1) які б стосу-валися проблеми естетичної експресії національно-духовної іден-тифікації взагалі й 2) есте-тичної експресії національно-духовної ідентифікації ліричного героя Петра Скунця зокрема. З іншого боку, актуальність теми нашого дослідження полягає в потребі докладнішого дослід-ження поезії Петра Скунця. Матеріалом дисертаційного дослідження є тексти усіх поетичних збірок Петра Скунця (з 1961 по 1997 роки). Основним джерелом роботи стало най-повніше на сьогодні зібрання вибра-них творів письменника “Один” (Ужгород,1997), що має понад півтисячі сторінок і вміщує як старі, поправлені автором поезії, так і нові для читача, так звані “шухлядні” твори, частина з яких пу-блікувалася до того хіба що в часописах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження виконане в руслі наукової проблематики кафедри укра-їн-ської лі-те-ратури Дрогобицького держав-ного педагогічного університету імені Івана Франка, зосередженої довкола “утвердження націо-нальної ідеї в українській літературі”.
Мета дисертації полягає у виявленні та окресленні когерентних (змістових) та когезійних (формальних) засобів художнього моделювання національно-духовної іден-тифікації, а також в інтерпретації поетичного дискурсу пись-менника як тексту, спрямованого на фор-мування націо-нальної ідентичності радянського та пострадянського індивіда пе-редусім шляхом здійснення на-ціо-нально-духовної ідентифікації протагоніста. Саме це допомагає верифікувати в есте-тико-націо-логічному плані феномен естетичної ек-спресії національно-духовної іден-тифікації і водночас поставити поезію П.Скунця в широкий контекст української (передусім “шістдесятництва”) та світової літератур.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
1) уточнення націологічного сенсу терміна “національно-духовна іден-тифі-ка-ція”;
2) з'ясування змісту естетичної експресії національно-духовної ідентифікації щодо худож-ньої літератури, зокрема поезії;
3) простеження генезису та еволюції поетичного дискурсу і світогляду письменника;
4) окреслення характеру національно-духовної ідентифікації ліричного суб'-єкта та ви-яв-лення стильової самобутності авторського ідеолекту;
5) визначення когерентного вираження національно-духовної ідентифікації протагоніста через семіотичні коди (на базі всього макротексту П.Скунця);
6) окреслення екзистенційного характеру національно-духовної ідентифікації ліричного героя П.Скунця (поема “На границі епох”);
7) виявлення ступеня актуалізації та значення архетипів національного несві-домого у про-цесі національно-духовного ототожнення (поеми “Розп'яття”);
8) верифікація загальнонаціонального значення творчості П.Скунця в кон-тексті української літератури другої половини ХХ ст.
Методологічна база дослідження. Предмет дослідження зумовив відповідну теоретико-методоло-гічну базу. У роботі використовуються передусім досяг-нення сучасного лі-те-ратурознав-ства: онто-ло--гічна герменевтика (М.Гай-дег-гер, Г.-Г.Гадамер, П.Рікер), структурально-семіотична інтер-пре-тація (Я.Му--каржовський, Р.Якобсон, Р.Барт, Ю.Лотман, У.Еко, М.Ласло-Куцюк та ін.), архетипна критика (К.-Г.Юнг, Е.Нойман, Н.Фрай), рецептивна естетика (В.Ізер, Г.-Р.Яусс), феноменологія (Р.Інгарден, Ж.Пу-ле, Ж.-П.Рішар), інтер-текстуальне прочитання (Р.Барт, Ю.Крістева), постко-ло-ні-альна критика (С.Дюрінг, Г.Бгабга, А.П.Мукгерджі), теорії О.Потебні, Т.С.Еліота, М.Бах-тіна тощо. Також враховані досягнення націо- та соціології в таких галузях: осмислення на--ціональної ідентичності (Е.Д.Сміт, П.Рікер, Е.Фромм, М.Жулинський, І.Дзюба, С.Андрусів та ін.), теорії нації (Л.Ре-бет, О.Бочковський), філософії та ідеології націоналізму (В.Липинський, Д.Дон-цов, Ю.Вассиян, Є.Маланюк, Ю.Липа, С.Бандера та ін.), етнопси-хології та ет-нопедагогіки (Г.Шпет, І.Мірчук, Я.Ярема, О.Кульчицький, В.Янів та ін.). Викорис-товуються також досягнення різних філо-софських систем (від найдавніших часів), зокрема ідеї філософів-екзистенціалістів (М.Гайдеггер, Х.Ортега-і-Гасет, М.Бердяєв, Г.Марсель, Ж.-П.Сартр, А.Камю та ін.). Методологічним орієнтиром стали також праці українських літературознавців Ю.Коваліва, Г.Клочека, М.Ільницького, Т.Салиги, С.Андрусів, В.Моренця, А.Ткаченка та ін., присвячені дослідженню української поезії ХХ ст.
Основними методами дослідження є: методи класичної та онтологічної герме-нев-тики (використовуються упродовж усієї роботи), структурально-семіотичний метод (передусім у першому підрозділі другого розділу), екзистенцій-на інтерпретація (передусім у другому підрозділі другого розділу) та архетипне витлумачення (передусім у третьому підрозділі другого розділу).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському літера-туро-знавстві подано детальний теоретичний аналіз понять “національно-духовна ідентифікація” та “національно-духовна дифе-ренціація”, а також окреслено можливості їх есте-тичної експресії в художньому творі. Крім того, в роботі вперше дано спро-бу ком-п-лексного (різнопланового) дослід-ження поезії одного автора – П.Скунця, передусім спря-мованого на виявлення й окреслення феномену художнього вираження національно-духовної ідентифікації текстуального суб'єкта. У дисер-таційному дослідженні також уперше зібрано, систематизовано та проаналізовано весь худож-ній набуток скриптора, зо-крема проінтерпретовано заборонені в радянський час твори (поема “Розп'яття” та ін.).
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертацій-ного до-слід-ження можуть бути використані в нормативних теоретичних та істо-рико-літературних курсах, спец-курсах і спецсемінарах, присвячених проблемам ху-дож-нього вираження національно-духовної іден-ти-фікації та поезії Петра Скунця, при написанні дипломних і курсових робіт з проблем теорії та історії літератури, а також при підготовці нових монографічних праць про творчість П.Скунця.
Результати дисертаційної роботи використовуються в лекціях та підготуванні прак-тичних занять з курсів “Вступ до літературознавства”, “Теорія літератури” та “Іс-торія української літератури ХХ ст.” на філоло-гічному факультеті Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено і схвалено на за-сіданнях кафедри української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Фран-ка. Ос-новні її теоретичні положення викладено в до-повідях, виголошених на Всеукраїнській науково-практичній конференції “На-ці-ональна ідея – основа ідеології державного будівництва” (Тер-нопіль,1998), Між-народній науковій конференції “Націо-нальні дискурси: пост-модерн чи пост-мор-тем?” (Львів,1999), Всеу-країнській науково-практичній конференції “Пер-спе-ктиви націона-лістичного руху” (Дрогобич,1999), Перших Франківських читаннях “Іван Франко і питання модернізації української літератури межі ХІХ – ХХ ст.” (Дро-гобич, 2000), а також на щорічних звітно-наукових конференціях викладачів Дро-гобицького державного педагогічного університету. За темою дисертації опу-блі-ковано шість наукових праць.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох роз-ділів, висновків та списку використаних джерел (387 позицій). Загальний обсяг дисетації 232 сторінки, з них 204 сто-рінки основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обгрунтовано актуальність теми, з’ясовано ступінь її опра-цю-вання в науково-критичній літературі, визначено мету і завдання роботи, а також висвітлено ті методологічні критерії, на яких базується подальше дослідження. Дається де-таль-ний аналіз інтерпретації поетичного дискурсу П.Скунця в радянській та пост-ра-дянській критиці.
У першому розділі – “Національно-духовна ідентифікація: есте-тично-спекулятивні аспек-ти” – (термін “спекулятивний” вживаємо не в публіцистичному сенсі – з негативною коно-тацією, – а в сенсі філософського абстрактно-теоретичного поняття) деталь-ніо дослід-жується фунда-ментальне поняття національно-духовної ідентифікації, що стало фактом і фак-тором буття як письменника, так і його літературних героїв. Саме воно є одним із тих засобів, що допо-магають зрозуміти і раціоналізувати внутрішні сенси творчої свідомості, окреслити “таєм-ниці осо-бистос-ті” й верифікувати той “мікро-косм”, що “містить у собі все” (М.Бердяєв).
У підрозділі 1.1. – “Теоретичне окреслення національно-духовної іден-ти-фікації” – дається спеку-лятивне витлумачення національно-духовної іден-тифікації як важ-ливого елемента націо-нальної ідентифікації, в основному з на-ціологічної, філо-софської, психологічної, культу-рологічної та полі-толо-гіч-ної перспектив. Проа-на-лізовано праці М.Гай-деггера, П.Рікера, М.Бер-дяєва, З.Фрейда, К.-Г.Юнга, Е.Сміта, К.Леві-Строса, Ю.Вассияна, О.Боч-ков-ського, Л.Ребета, Ю.Ше-реха, Я.Ра-девича-Винницького, В.Іванишина тощо з цього питання.
Вказується, що з-посеред усіх “МИ” (чи референтних груп), з котрими ототожнює себе особистість, аксіальною (серцевинною) є нація. “Ідентифікувати себе з нацією, – пише Ентоні Сміт, – це біль-ше, ніж ідентифікувати себе із справою або з ко-лективом. Це означає дістати особисте оновлення й гід-ність у націо-нальному відродженні й через нього. Це означає стати частиною політичної “надродини”…” Сміт Е.Д. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. – С. 167-168.. Таким чином, національна ідентифікація, що виступає в ролі домінуючої самоідентифікації особистості, –це підсвідомо-свідомий процес ототож-нення себе із певною групою як усвідомленою природно-духов-ною єдністю (нацією).
Виходячи з опрацьованого наукового матеріалу, наводиться де-фі-ні-ція націо-нально-духовної іден-тифікації. Це – підсвідомо-свідомий процес ото-тожнення суб’єктом себе із духовно-куль-турними феноменами як взірцями, у ре-зультаті кот-рого формується національна ідентич-ність цьо-го суб’єкта. Відповідно від того сенсу, котрий вкладають у поняття “культура”, буде залежати й обсяг національно-ду-хов-ної ідентифікації. При занадто розши-реному – національно-духовний процес ототожнення практично зливати-меться із національною ідентифікацією (порівняймо: національна іден-тичність як “культурна” в Е.Сміта), і навпаки, чим вужчим буде цей сенс, тим вужчою буде й роль національно-духовної ідентифікації. Таким чином, статус на-ціонально-духов-ної ідентифікації (як культурного про-цесу) в системі національної ідентифікації залежить від об’єму сукупності духовно-культурних феноменів (мистець-ких, релігійних, етичних тощо).
Власне, лише в контексті культури (особливо мистецтва), зазначає дослідник, увираз-ню-ється суть та принципи дії національ-но-духовної іденти-фікації як духов-ного процесу кон-ститу-юван-ня особистості. Саме тут чітко проступають евристичні та гносеологічні потенції цього онто-логічно-ек-зистен-ційного феномена: пізнання невідомого-себе (і через ідеал-Я (З.Фрейд)), і через пласт колективного націо-наль-ного підсвідомого (К.-Г.Юнг), верифікація свого “Я” зі своїм(-и) “МИ”, осмислення в рамках референції своєї телеології, етосу, буття (й екзистенції) взагалі тощо.
Узагальнюючи, дисертант виділяє декілька основних типів (що мають свої підтипи) об’єктів національної ідентифікації. Це: люди як втілення певних наці-онально-психічних кон-стант (національного менталітету), істори-ко-культурні пер-соналії (історичні діячі, митці, духовні батьки нації тощо), релігійні ідеї, церковні ритуали, топоси рідної землі, міфологічні символи, легенди, культурні артефакти, моральні принципи, історичні події, природні феномени, на-ціональні аксіси, фоль-клорна система, характер родинних зв’яз-ків, традиції народу, загально-національна мова (усі її структурні елементи) тощо.
У підрозділі 1.2. – “Літературно-естетичні параметри національно-ду-хов-ної іден-тифі-кації ліричного героя: характер худож-ньо-го вира-ження” – уточню-ється власне літературно-есте-тичний характер національно-духовної ідентифікації, оскільки націологічна інтерпретація мистець-кого фе-номена не може замінити есте-тичної.
Зважаючи на суперечливий характер теорії мистецтва ХХ ст., дисертант верифікує власну естетичну позицію із націоцентричною концепцією Мартіна Гай-деггера. На думку німецького вченого-герменевта, саме у мистецтві, зокрема поезії, поєд-нуються людина і народ (через “охорону”, “землю” і “світ”) у процесі екзистенції із істиною як аксіальним поняттям мистецтва: “Джерелом художнього творіння, тобто разом джерелом творців і джерелом охоронців, а значить, дже-релом звершено-історичного тут-буття народу, є мисте-цтво” Хайдеггер М. Исток художественного творения // Зарубежная эстетика и теория литера-туры XIX-XX вв. Трактаты, статьи, эссе. – М.: Издательство Московского университета, 1987. – С. 309.. Ідея про злютованість націо-нальної ідентич-ності та мистецтва (зокрема літератури) характерна і для позиції значної частини українських постколоні-аль-них літературознавців. Національну літературу роз-глядають “як один із найпотужніших засобів збереження і утвердження у світі мезо-косму – етнічної, національної ідентичності, виховання національної самосвідомо-сті”, вона “найпромовистіше розповідає світові і самому народові про своєрідність його мелодії у симфонії народів на “небесах буття” Андрусів С. Західноукраїнська література 30-х рр. ХХ століття: Проблема національної іден-тичності: Автореф. дис… доктора філолог. наук: 10.01.01 / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. – К., 1996. – С. 6..
Подальший розгляд поняття нацонально-духовної ідентифікації провадиться через окрес-лення спорідненого феномена. Ідеться про естетичну іденти-фікацію чи ем-па-тію в інтерпретації Карла-Густава Юнга. На думку швейцар-ського теоретика, “ем-патія є свого роду процесом сприй-няття, котрий відріз-няється тим, що деякий істотний психічний зміст вкладається за допомогою почуття в об’єкт, і об’єкт таким чином інтроектується, – цей зміст завдяки своїй приналежності до суб’єкта, аси-мілює об’єкт суб’єктом і до такого ступеня пов’язує його із суб’єктом, що суб’єкт, так би мовити, відчуває себе в об’єкті” Юнг К.Г. Психологические типы. – Минск: ООО “Попурри”, 1998. – С.322.. З’являється можливість окреслити процес націо-наль-но-духов-ного ототожнення як процес національної емпатії. Водночас розгля-дається і про-ти-лежний процес – абстрагування.
Далі наводяться вже суто літературознавчі дефініції досліджуваного поняття. Національно-духовна ідентифікація – це підсвідомо-свідомий процес ототожнення інди-відом себе із тексту-альними об’єктами та суб’єктами, в резуль-та-ті котрого формується націо-нальна ідентичність цього індивіда. Національно-духовна диференціація (чи націо-нальне абстрагування) – пара-лель-ний національно-духовній ідентифікації процес, котрий полягає у розрізненні індивідом себе, внаслідок не-сприйняття тих чи інших текстуальних об’єктів та суб’єктів (відмежування себе (дистан-ціювання) від них), у результаті якого теж формується національна ідентичність індивіда. У залежності від того, хто виступає суб’єктом процесу емпатії (автор, реципієнт чи літературний пер-сонаж), виділяють три взаємопов’язані рівні національно-духовної іденти-фікації: авторський, рецептивний і текстуальний. Дисертант досліджує національну емпатію вербального суб’єкта П.Скунця саме на тексту-альному рівні.
У дисертаційній праці обгрунтовується розгляд естетичної експресії наці-онально-духовної ідентифікації ліричного героя на всіх рівнях: зов-нішніх і внутрішніх структур, екс-пліцитному (актуальному) та імпліцитному (по-тен-цій-но-му), когезійному та когерентному тощо, із виявленням основних формозмістових домінант – концептів, тем, проблем, провідних мотивів, клю-чових слів, характеру па-ралелізмів, хронотопів, маркерів, тропів, стилістич-них фігур, фоніки, ритміки, ос-новних жанрів, ліричних сюжетів, характеру ліричних персонажів, монологів, діа-логів, портретів, пейзажів тощо. Однак, виходячи з органічної пов’язаності худож-нього твору із глибинами народного буття (за Ф.Ніцше, М.Гайдеггером, Т.С.Еліотом, К.-Г.Юнгом, Н.Фра-єм, С.Дюрінгом, Г.Бгабгою, Т.Шевченком, Д.Донцовим, М.Жулинським, С.Андрусів, Л.Сеником та ін.), систе-мотворчими естетичними еле-ментами, що структурують художнє вираження націо-нальної емпатії, виступають у роботі семантичні домінанти: національні коди (голоси), націо-нально-екзи-стен-ційні модуси і архетипи національного підсвідомого.
Слід відзначити, що вибрані дослідником інтерпретаційні напрямні співвідносяться із структурою психіки будь-якого індивіда, а отже, і вербального суб’єкта як моделі людини. Ідеться про те, що дослідження естетичного вираження на-ціональної емпатії узгоджує семіотичні коди (у пси-хоаналітичних термінах) із сферою “над-Я” (супер-его, морального закону), екзистенціали – із рівнем “Я” (сві-домості), архетипи – із сферою “Ід” (“Воно”, підсвідомості, причому підсвідомість тлумачиться за К.-Г.Юнгом як сфера “колективного несвідомого”, зокрема націо-нального).
У другому розділі – “Естетична експресія національної емпатії лірич-ного героя поезії Петра Скунця” – розглядається художнє вираження національно-ду-ховної ідентифікації тексту-аль-ного “Я” Петра Скунця на рівні когерентного дос-лідження семіотичних культурних кодів, націо-нально-екзистенційних модусів і ар-хе-типів національного підсвідомого.
У підрозділі 2.1. “Семіозис поезії Петра Скунця: формування і станов-лення на-ціо-нально-ду-ховної ідентифікації ліричного героя" розглядаюється специфіка пое-тичного світо-гляду та поетики П.Скунця з точки зору художнього вира-жен-ня національно-ду-ховної ідентифіка-ції автор-сь-кого alter ego.
У пункті 2.1.1. – “Особливості формування текстуального “Я” Петра Скун-ця” – з’ясо-вуються етапи формування протагоніста Петра Скунця. Оскільки інтерпретована поезія має переважно ліричний характер (рідше – ліро-епічний та епічний), то у фокусі дослідження й питання взаємо-відносин між автором та ліричним героєм. Становлення авторських націо-нальної та ес-те-тичної ідентифікацій прямо пов’язується із проходженням ідентичних процесів у ліричного суб’єкта. Цю діалектичну пов’язаність Мартін Гайдеггер формулює так: “У худож-никові – джерело тво-ріння. У творінні – джерело ху-дожника. Немає одного без іншого” Хайдеггер М. Исток художественного творения // Зарубежная эстетика и теория лите-ратуры XIX-XX вв. Трактаты, статьи, эссе. – М.: Издательство Московского универси-тета, 1987. – С. 264..
Дисертант обгрунтовує напрям еволюції світогляду в П.Скунця: від імпер-ського (радян-ського) – через український радянський (“шістдесят-ницький”, із вірою “в соціалізм з люд-ським облич-чям”) – до національного. Постійна демаргіналізація власної індивідуальності, форму-вання свого супер-его (З.Фрейд) на основі націо-нальної ідеї притаманні значній частині і нон-кон-формістів, і власне дисидентів. Саме вони – “кожен зокрема – пере-жили ту світоглядну, моральну і психо-логічну еволю-цію, яку зараз, у даний час, переживають мільйони укра-їнців. І тому в життєписах і творах дисидентів багато людей знайде не тільки надихаючий приклад жертовної посвяти себе ідеї відродження і визволення народу, але й власні сумніви, вагання, розпач та шляхи їх подолання – через опору на цінності вищі, постійні, вічні” Іванишин В. Голос із вершин духовності // Маринович М. Україна на полях Святого Письма: Проза, вірші, есе, публіцистика, листи. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 1991. – С. 7..
Результати поетапного духовного переродження і формування якісно нової (передусім ав-торської) націо-наль-но-духовної ідентифікації мають фун-да-мен-тальне зна-чен-ня для семіотичної екзегези поезії Пет-ра Скун-ця. Відпо-відно до творчої періодизації виділяються наступні тексту-альні гру-пи: 1) ра-дян-ська (соцреалістич-на), 2) українсько-радянська і 3) питомо укра-їнська. Ос--тан-ня своєю чергою поділяється на псевдорадянську і націо-центричну.
У пункті 2.1.2. – “Структура семіозису поетичного дискурсу П.Скунця” – уточню-ється поняття по-етичного макротексту письменника як семіозису (“знакового процесу” (за Ч.В.Мор-рі-сом)) та з’я-совується роль “фундаментальних кодів куль-тури” (М.Фуко) у процесі національно-духовного ототожнення лірично-го героя. При цьому “…про-читання твору відбувається серед постійного коливання, яке веде від твору до навіяних ним автентичних кодів, а звідти – до спроби правильного прочитання твору, а так знову до наших власних кодів і словників з метою випро-бувати їх на даному комунікаті” Еко У. Реторика та ідеологія (фрагмент з книги “Відсутня структура”) // Антологія сві-то-вої літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С. 423..
Дисертант застосовує до інтерпретації поетичного дискурсу П.Скунця структураль-но-се-міотичний підхід (на кшталт Бартівського), відбираючи найприкмет-ніші коди (здійснюючи одночасно переко-ду-вання “з тексту про Мене в текст про Іншого” (С.Андрусів)), котрі стосуються формування і становлення національ-но-духовної ідентифікації протагоніста. Текстуальні культурні коди, отже, утворюють не лише поетичний семіозис, водночас вони (через твір) конституюють національну іден-тичність вербального героя.
Приклад інкарнування національного єства у тексту-аль-ного героя П.Скунця підтверджує думку С.Андрусів про позитивний зміст українського “шістде-сят-ництва”, яке “на-ма-галося реанімувати загрожену національну ідентичність, окре-мішність українського світу, контури якого дедалі успішніше й вигадливіше розмазувала метрополія” Цит. за: Шістдесятництво як явище, його витоки й наслідки // Слово і час. – 1997. – № 8. – С.50.. За основними кодами авторського семіозису, ок-реслених у дисертаційній праці, стоять певні компоненти національної іден-тич-ності: антро-пологічний (Адама), просторово-територі-альний (Землі), ідейно-теоретичний (Іде-ологічний), хро-но-логічний (Часу), етногенетичний і духовно-конвенціональ-ний (На-ції), підсвідомого зв’язку (Любові), інтенціональ-но-онтичний (Герменевтичний), ірраціональ-но-го та раціо-наль-ного логосів (Символу і Науки), дієвий (Акціо-нальний), національно-визвольний (Окупації), державниць-кий (Дому).
Верифікаційне ядро цієї кодової структури утворюють системотворчі елементи – голоси Ада-ма (антропологічний) і Нації (етногенетичний та духовно-конвенціональний). Тому людина і нація (народ), людина як свідома частинка нації – ці та похідні від них проблеми є центральними у поетичному дискурсі П.Скунця.
При цьому слід враховувати і таке. Якщо “між життєвими ситуаціями і “ліричними си-туаціями” поетичного тексту розташовується певна кодуюча систе-ма”, а однією з основних ко-дуючих систем є “структура художнього мислення і – на більш високому рівні – структура ідео-логічних моделей” (Ю.Лотман) Лотман Ю.Анализ поэтического текста. Структура стиха. – Ленинград: Просвещение, 1972. – С. 83., то доречним буде іден-тифікувати структуру голосів макротексту Петра Скунця з ідеологічною матрицею націоналізму, відповідність його “художнього мислення” (через декодування мислення (характеру взагалі) прота-го-ніста) ідеоло-гічній моделі націо-на-лізму.
Саме цей “ідеологічний рух за досягнення й утвер-дження незалежності, єд-ності та іден-тичності нації”, взятий не як доктрина політики, а як “форма куль-тури” (ідеологія, мова, міфо-ло-гія, символізм, свідомість тощо) (Е.Сміт), починає визначати характер національно-духовних іден-тифікаційних та диференційних актів лірич-ного суб’єкта, що особливо яскраво проявилося у тво-рах “україноцентричного” періоду. За Ентоні Смітом, націона-лізм, окрім того, що дає свої від-повіді на питання “Хто я?”, “Хто ми?”, “Яка наша мета і роль у житті і в сус-пільстві?”, розглядає або “усвідомлює” “індивідуальну іден--тичність у межах нової колективної культурної іден-тичності нації”.
У підрозділі 2.2. – “Текстуальне вираження екзистенційних модусів у поемі П.Скунця “На границі епох” (екзистенційні параметри наці-ональ-но-духовної іден-тифікації протаго-ніста)” – проводиться дослідження націо-наль-ної емпатії тек-сту-ального “Я” через екзистенціали архі-твору письменника – поеми “На границі епох”.
У пункті 2.2.1. – “Теоретичний аспект екзистенційної інтер-пре--та---ції поеми" – да-ють-ся передусім три рівні мотивації створення поеми (суб’єк-тивно-творчий, професійний та світо-глядний). Вказується, що поема “На границі епох” (Ужгород, 1968) складається із двадцяти роз-ділів-частин. Кожна з них має свою назву і є самодостатньою в худжожньо-смисловому плані. Сю-жет у його епічному трактуванні відсутній: твір ліричний у своїй цілісності. Його основні кон-структивні елементи – не вза-ємозумовлені події, а взаємозв’язані переживання (як у “Хто ж ми?”), роздуми (як у “Із студентського щоденника. Рік 1942.”) та пристрасні апеляції (як у “Лист із 1968 року”) збунтованої особистості. Вони виражаються через монологи, а оскільки особа “мовця” за-про-грамовано дуалістична, двоїста (ліричний ге-рой-об’єкт, тобто Д.Ва-ка-ров, і ліричний герой-суб’єкт, авторське друге “Я”), то виникає відчуття граничної злютованості інтегральних частин тексту.
Незважаючи на самодостатність кожного розділу, твір не справляє враження змістової строкатості, оскільки весь він просякнутий триєдиним лейтмотивом (ко-трий водночас і визначає характер національної емпатії протагоніста): докопування до суті, трощення запереч-у-ваних жит-тям стереотипів, пошук істини. Тим більше, що вони виступають не нарізно в окремих розділах, а становлять ссмислову суть кож-ного з них.
Петро Скунць, і це не раз відзначали дослідники (Т.Са-лига, В.Море-нець, В.Поп, І.Чендей та ін.), схильний до філософських рефлексій та уза-галь-нень поет. Йо-го поема “На границі епох” ставить руба питання існування індивіда в тоталі-тар-ному суспільстві. Тому доцільним було накреслити саме екзистенційний контекст ана-лізованого твору взагалі та його місце у традиції філософії екзистенціалізму зо-кре-ма.
Дисертант розрізняє західну та українську екзистенційні традиції. Основна відмінність між двома екзистенціалізмами (а з 20-х років XX століття можна впевнено говорити про становлення вже саме українського екзистен-ціалізму в творчості ряду письменників “розстріляного відрод-ження” та “празь-кої школи” на рівні “філо-соф-ської течії”, а не “екзистенційного філо-софст-ву-вання” (Н.Михайловська)) – євро-пейським та українським – була не так і не стільки ме-тодо-ло-гічною, скільки ка-зуїстичною. Якщо західноєвропейський екзистенціа-лізм боровся в основному проти дегу-ма-нізації сус-пільства через нівелюючий вплив техногенної цивілізації (у цьому випадку ма-ємо спра-ву із переважно секуляри-зованою “філософією болю і відчаю”, що по-кликана “допо-могти знайти сенс буття не людству загалом, а окремій особі” Михайловська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософствування в українській літе-ратурі ХІХ – першої половини ХХ ст. – Львів: Світ, 1998. – С.7-8.), то українські мислителі вирішували попри цю ще й іншу, страшнішу проблему – проблему, з котрою, скажімо, французи зіткнулися аж під час німецької окупації (40-і роки). Це – проблема існування (виживання!) нації в умовах дена-ціо-налізуючої окупації рідної землі. Звідси українська літературна про-блематика не стільки екзи-стенціальна, пов’язана з існуванням окремого індивіда, скільки наці-онально-екзистенціальна, по-в’язана з виіснуванням нації в суто екзи-стенціальній ситуації “на межі”.
Поема П.Скунця не просто вписується в національно-екзистенціальну укра-їнську традицію, а є її яскравим продовженням – через осмислення проб-лем буття індивіда в структурі націо-нальних проблем: від екзистенції – до на-ціональної онтології. Уже сама поетика назви твору (хро-нотопу “На границі епох”) глибоко символічна, а тому – не-однозначна. Оскільки естетичне мис-лення П.Скунця не фе-номенологічне, а переважно онтологічне (радше, екзи-стен-ційно-онто-логічне, Гай-деггерівського типу), творчою метою для нього є не стільки художнє освоєння яви-ща життя, скільки виявлення законо-мірності буття, поро-дженням якої є дане явище.
У пункті 2.2.2. – “Екзистенційні модуси поеми “На границі епох” – дисертант обирає один з най-продуктивніших видів екзистенційної інтерпре-тації. Він полягає у дескрипції та аналізі специ-фічних екзистенціалів, котрі є реаліями як суто філо-софського, так і художнього дис-курсу. У цьо-му сенсі екзистанс передбачає вивчення твору через призму основних екзистенційних кате-горій чи модусів (за М.Гай-деггером). Така інтер-претація нагадує розгляд з “екзистенційної пер-спек-тиви” Максима Тарнав-ського, застосованого ним для прочитання “Міста” В.Підмо-гиль-ного Див.: Слово і час. – 1991. – № 5. – С.56-64..
Екзистенціальна філосо-фіч-ність поеми Петра Скунця “На границі епох” проявля-ється тіль-ки тоді, коли реципієнтові відомо про за-програ-мовану автором бінарність універсалій тексту. Ідеться про те, що і Людина (ліричний герой), і Хронос (час), і Топос (місце розгортання ліричного сю-жету) мають двоїсту при-ро-ду: актуальну (явну, текстуальну) та потенційну (прихо-вану, під-текстову).
Експліцитний рівень поеми на догоду компартійній цензурі доволі шаб-лонний, типовий для радянської літера-тури. На цьому рівні роздвоєння протагоніста відбувається за умов тотального переважання “Митра” над авторським “Я”. Біль-шість розділів-монологів немов озву-чують голос поета-антифашиста. Хронотоп поеми в основному відповідає реалі-ям екзистенції прототипа – Дмитра Вакарова, закарпатсь-кого російськомовного поета, замученого нацистами за антифа-шистську діяльність у концтаборі Нацвайлер у 1945 році. На імпліцитному рівні помітна абсо-лютна перевага автор-ського “Я” поета-“шістдесятника”, для якого “Митро” – просто референт. Часті запрограмовані автором ана-хро-нізми вказують на іншу локаль-но-темпоральну єдність: оку-пована територія є не Закарпаттям сорокових, а Україною шістдесятих.
Аналіз усіх основних екзистенціалів тексту поеми (абсурду, відчу-ження, сво-боди, бунту, відчаю, самогубства, мислення, свідомості, страху, самотності, страж-дання, смерті, майбутнього) дозволяє стверджувати, що процес національного ем-патування в поемі має виразний екзистен-ційний характер. І якщо “кожна людина реалізує себе, реалізуючи певний тип людства” (Ж.-П.Сартр) Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов / Сост и общ. ред. А.А.Яков-лева. – М.: Политиздад, 1989. – С. 337)., то протагоніст “На границі епох”, формуючи власну ідентичність, утверджуючи її в умовах дегумані-зу-ючої системи, утверджує передусім “певний тип” національної спільноти, “реа-лізуючи” таким чином укра-їнську націю.
Автор відверто виступає в дусі національно-екзистенційної традиції (це підтверджує і кон-текстуальне прочитання, через порівняння з роботами (художніми творами та есе) Ж.-П.Сартра, А.Камю, М.Бердяєва, Х.Ортеги-і-Гасета, С.Беккета, тощо), котра з часів Т.Шевченка і Лесі Укра-їнки твердо стояла на позиціях прі-оритету боротьби за збереження національної ідентич-ності над ін-ди-відуальною ав-тентичністю, точніше, протекція індивіду-аль-ної тотожності здійсню-валася лише в контексті націо-нальної самості.
Екзистенційна актуалізація національно-духовної іден--ти--фі-кації лірич-ного ге-роя у поемі тільки підтверджує висновок М.Павлишина: “Імпліцитним в дискурсі українських відлиг є відчуття, що, поки не розв’язано підставових питань націо-нального і національно-культурного виживання, не можна перейти до нових про-блем і нових культурних завдань” Павлишин М. Відлиги, література та національне питання: проза Валерія Шевчука // Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. – К.: Час, 1997. – С.129.. Звідси й концепт “ангажованої” (Ж.-П.Сартр) поеми “На границі епох” перегукується із лейтмотивом усієї твор-чос-ті П.Скунця: щоб бути людиною, слід зважитися на активне протистояння знелюднюючій (і не-людській!) імперкомуністичній системі.
У підрозділі 2.3. – “Поетичний дискурс Петра Скунця в координатах архе-тип-ної інтерпретації (архетипізація процесу націо-нально-духовної іденти-фіка-ції ліричного суб’єкта: на базі поеми “Розп’яття”)” – дослід-жується заборонена в радянський час поема “Розп’яття” (Ужгород, 1972).
У пункті 2.3.1. – “Особливості архетипного прочитання поеми” – вказується, що ключем до інтерпретації усієї поеми є не стільки “симво-лічний у багатьох ас-пектах образ Івана”, скільки ліричний суб’єкт-наратор і передусім процес ста-новлення його національної ідентичності. Щоб вит-лумачити “головний і неза-перечний пафос твору” – “пошанування героїв і любов до Віт-чизни” Моренець В. Антитези Петра Скунця // Скунць П. Один: Вірші, поеми, балади, перек-лади, мініатюри. – Ужгород: Гражда, 1997. – С. 26., – дослідник звертає увагу на стиль поеми. У цілому він відоб-ра-жає еволюціонування авторської свідомості від псевдохудожнього соц-реалізму до реалізму “тенденційного” (І.Франко) чи “анга-жованого” (Ж.-П.Сартр). Однак, окрім реалізму, фіксуються й інші стильові тенденції: роман-тична, сюрреалістична, експресіоністична, імпре-сіоністична тощо.“
Усна інформація” та “езопівська мова” тексту поеми подаються в основ-ному через вико-рис-тання маси фольклорних (міфологічних і христи-янських) мотивів та образів (як і в Т.Мель-ничука, І.Калинця, І.Малковича, В.Гера--сим’-юка). Інтенсивна фольклорна симоволізація націо-нально-екзи-стен--ціального базису твору близька до міфічного моделювання картини сві-ту. При цьо-му міф розуміємо, за Магдалиною Ласло-Куцюк, як “фунда-ментально-базисну категорію куль-тури”. Оскільки у “Роз-п’ятті” характер естетичної дійсності (в тому числі національно-духовної іден--тифікації прота-го-ніста і наратора) зумовлюють не численні (переважно автологічні філо-софсько-ораторські) афористичні структу-ри, як у “На границі епох”, а першою чергою архетипні об-рази – національні міфологеми, то накреслюється саме архетипна екзегеза досліджуваної про-бле-ми.
Базис архетипної інтерпретації дисертант вибудовує, орієнтуючись в основ-ному на роботи Дж.Фрейзера, К.-Г.Юнга і Н.Фрая. Для К.-Г.Юнга архе-типи – це “універсальні символи”, “первісні образи”, котрі разом з інстинктами складають колективне несвідоме психіки індивіда. “Творчий процес.., – за К.-Г.Юнгом, – полягає у несвідомій активізації архетипного образу і в наступній роз-робці та оформленні цього образу в завершений твір". Архетип “збуджує нас тому, що пробуджує в нас голос набагато могутніший, ніж наш власний”. Пись-менник, що “говорить” “початковими образами”, “гово-рить тисячею голосів, полонить і скоряє, і разом з тим ви-вищує ідею, котру виражає, зі сфери випадкового та ми-нущого до сфери сущого”. Він “пробуджує в нас ті благо-творні сили, котрі час від часу давали людям можливість знайти прихисток від будь-якої небез-пеки і пе-режити найдовшу ніч” Юнг К.Г. Об отношении аналитической психологии к поэзии // Юнг К.Г. Сознание и бессознательное: Сборник. – СПб.: Университетская книга, 1997. – С. 333-334..
За Н.Фраєм, літературу можна дослідити, виходячи з її найкрупніших структурних принципів: 1) умовностей, 2) жанрів, 3) “повторюваних груп образів” (тобто архетипів). Дослідник виходить з того, що кожен поет має свою “чітко виражену структуру образності, …котра в основі своїй не міня-ється і змінюватись не може”. Звідси, архетипи – це “деякі періодично пов-торювані образи або разки образів” Фрай Н. Критическим путем // Вопросы литературы. – 1991. – № 9-10. – С. 166-168.. Тому інтерпретація національно-духов-ної ідентифікації через дослідження підсвідомої колективної реаль-нос-ті, об’єктивованої у художньому творі, дозволяє краще пізнати над-бу-дову – національну свідомість.
У пункті 2.3.2. – “Актуалізація архетипів національного несвідо-мого у тексті поеми “Розп’яття” – з’ясовується механізм актуалізації національних архе-типів. Представленість архетипів у текстуальній свідомості вербального суб’єкта дозволяє здійснити архетипне про-читання поеми “Розп’яття” через інтерпретацію архетипних образів, котрі є актуалізацією тих чи інших архетипів національного несвідомого (будучи “схильностями і розу-мін-нями” певної нації) і водночас визначають характер на-ціонально-духовної іденти-фікації ліричного героя. При цьому слід враховувати, що фактично головним текстуальним “Я” поеми виступає ліричний наратор, а Іван – лише головний герой ліричних рефлексій і медитацій авторського alter ego, ключовий архетип його психіки.
Національну ідентичність протагоніста витлумачується через процеси індивідуації (“про-цес, за допомогою якого “людина стає тим, чим вона справді є”) та адаптації (котра є не “вихо-лощенням індивідуальності, а, передусім, оновленням колективності”) (за К.-Г.Юнгом). У цьому плані “Роз-п’яття” виступає своєрідним продовженням “На границі епох”. Тільки там про-блема індивідуації була поставлена гостро-екзистенційно, а тут, у “Роз-п’ятті”, письменник на прикладі протагоніста-наратора витворює внутріш-ньо-психічний механізм дії індивідуації (актуалізуючи передовсім потуж-ний ряд першообразів), становлення і боротьбу за самість (ідентичність), пер-шою чергою за її національну основу. Виразний фольклорний базис поеми роз-падається на міфіч-ний (виражений більш актуально) та релігійний (прихо-ваний у підтексті) аспекти. Уже сама назва твору вказує на певний зв’язок поеми з релігією, зокрема з християнством, що має в Україні по-надти-сячолітню традицію і не могло не вплинути на підсвідомість та свідомість нації.
Архетипні образи поеми представлені найчастіше клю-човими лексемами (Іван, явір, мати, криничка, хатка, серце, небо, солдатня тощо), котрі дають, за Ю.Лотманом, приблизні “контури того, що складає світ, з точки зору поета", у нашому випадку – світ індивідуації протагоніста. Усі ці слова-архетипи мають фундаментальне значення не лише для індивіду-ального, а й, передусім, для на-ціонального буття. Вже Райнер Марія Рільке у листі до Гулевича підкреслює вагомість оточуючих людину феноменів саме у плані національно-духовної ідентифікації, протистав-ляю-чи їх "порожнім байдужим речам, речам-привидам, сурогатам життя” космопо-літичного типу, котрі “вторгаються” з Аме-рики: “Ще для наших дідів був “дім”, була “криниця”, знайома їм башта та просто їх одяг, їх пальто; все це було безконечно більшим, безко-нечно ближчим; майже кожна річ була посудиною, з котрої вони черпали щось людське і в котру складали щось людське про запас” Цит. за: Марсель Г. Рильке, свидетель духовного. Лекция вторая // Вопросы философии. – 1998. – № 1. – С. 150.. Ще потужнішим є вплив цих речей у вербальному просторі художнього твору.
Дослідник підкреслює, що актуалізовані в поемі першообрази (Героя, Роз-п’яття, Смерті, Дороги, Антигероя, Слова, Дерева, Тіні, Раю, Батька, Матері, Бо-жественної Дитини, Серця, Сонця, Води, Хати, Бога, Циклу, Самості) належать не радянському, а національному підсвідомому (без--посе-редній асоціативний зв’язок із українським фольклорним міфологічним та релі-гійним світом), і через
