Національна Академія Наук України

Рада по вивченню продуктивних сил України

ЛАВЕЙКІНА ЄВГЕНІЯ СТЕПАНІВНА

УДК 316.334.2

ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОЮ

СИСТЕМОЮ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ

Спеціальність 08.08.01 - | Економіка природокористування і

охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий керівник

доктор економічних наук

ДАНИЛИШИН БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН

України, заступник Голови Ради.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік УААН ДОБРЯК ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ, Інститут землеустрою УААН, заступник директора;

кандидат економічних наук ХЛОБИСТОВ ЄВГЕН ВОЛОДИМИРОВИЧ, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН, старший науковий співробітник.

Провідна установа:

Інститут проблем ринку та еколого-економічних досліджень, відділ економічних досліджень, Національна академія наук України, м. Одеса.

Захист відбудеться 26 червня 2000 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 60.

Автореферат розісланий 25 травня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Бандур С.І.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сфера екологічної безпеки формує обличчя країни, її місце у світовому просторі. Залежність людини від довкілля існувала завжди, але сьогодні зростання масштабів господарювання руйнує природні умови її життя. Реалізація суспільних потреб тісно пов’язана з виробничою активністю. На відміну від розвинутих країн світу, Україна залишається державою, де зберігається екстенсивний тип розвитку економіки, що неминуче веде до нераціонального природокористування. Тривалий спад промислового виробництва не викликав адекватного зменшення навантаження на навколишнє середовище. Викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря у 1998 р. становили 46% рівня 1990 р., споживання прісної води - 78%, а викиди забруднених стічних вод у поверхневі водні об'єкти зросли в 1,25 рази. Для країни характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу, зростаюча науково-технічна і технологічна відсталість.

В умовах трансформації суспільства особливого значення набувають питання формування нової еколого-економічної політики держави, визначення її ролі в системі ринкових відносин. Ситуація ускладнюється тим, що відбувається злам старих державних структур, а правова основа і досвід формування цілісної системи сталого розвитку країни практично відсутні. Тому, починаючи рух шляхом економічних реформ, перш за все необхідно розібратись у системі здійснення еколого-економічної політики держави, визначити стан, в якому знаходиться сфера охорони довкілля, можливі напрями забезпечення пріоритетності її розвитку та наукові підходи до її дослідження.

На сьогодні вже існують численні напрацювання щодо проблем сталого еколого-економічного розвитку України та управління її екологічною безпекою, окремі аспекти яких висвітлені в працях І.К.Бистрякова, П.П.Борщевського, В.В.Волошина, І.О.Горленко, Б.М.Данилишина, Д.С.Добряка, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, М.І.Дудника, Р.А.Івануха, Я.В.Коваля, В.С.Кравціва, В.С.Міщенка, Я.Б.Олійника, М.М.Паламарчука, О.М.Паламарчука, Л.Г.Руденка, А.В.Степаненка, В.М.Степанова, В.М.Трегобчука, А.М.Федорищевої, Є.В.Хлобистова, С.І.Христенко та ін. Проте наукові розробки у більшості випадків ставлять окремі завдання вивчення сутності еколого-економічної політики і формування системи еколого-економічної безпеки, а також місця регіону в її здійсненні. Недостатність такої постановки питання очевидна. Необхідність багатоплановості й комплексності наукових досліджень потребує різнобічних розробок усіх складових формування еколого-економічної політики, виявлення факторів, які сприяють формуванню сталої ринкової економіки.

Отже, за умов, що склалися нині в Україні, дослідження шляхів і методів забезпечення екологічної безпеки з акцентом на збереження здоров’я населення та позитивну динаміку людності країни за умов структурної перебудови вітчизняної економіки й визначення еколого-економічних пріоритетів розвитку суспільства обумовлюють актуальність дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження тісно пов’язана з науково-дослідними роботами, що проводяться в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України. Зокрема, робота виконувалась в рамках таких тем, як: “Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України і її регіонів” (3.1.5.58); “Дослідження природно-ресурсного потенціалу та перспектив економічного і соціального розвитку України (регіональний розріз)” (3.1.5.59), “Дослідження земельно-ресурсного потенціалу України, наукове обгрунтування соціально-економічних, правових та екологічних засад оптимізації його використання і охорони”(4.2.1.5.57).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обгрунтування пріоритетних напрямів забезпечення сталого еколого-економічного розвитку України на основі удосконалення управління екологічною безпекою населення регіонів. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних задач:

·

· дослідити особливості формування екологічної безпеки як складової частини національного господарства держави;

· обгрунтувати методологічні засади вдосконалення регуляторів екологічної безпеки регіонального розвитку та визначити методику організаційного та нормативно-правового забезпечення управління якістю навколишнього середовища;

· розробити наукові та організаційно-економічні основи управління якістю природного середовища і екологічною безпекою та запропонувати методологічні підходи до прогнозування розвитку екологічної безпеки регіону;

· виявити особливості сучасного стану навколишнього середовища в Україні, тенденції його змін за умов тривалої еколого-економічної кризи;

· визначити регіональні фактори формування екологічної безпеки і обгрунтувати напрями підвищення ефективності економічного механізму охорони навколишнього середовища.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш суттєвих наукових результатів, отриманих в дисертації, відносяться наступні:

·

·

· запропоновано методичні підходи до вдосконалення організаційного та нормативно-правового управління якістю навколишнього середовища, які, на відміну від існуючих, дозволяють залучати до системи управління природокористуванням місцеві органи самоврядування та територіальні громади, підвищити рівень громадських екологічних експертиз при прийнятті управлінських рішень;

· обгрунтовано напрями підвищення ефективності та безпеки природокористування за умов структурної перебудови народногосподарського комплексу держави й загострення кризових явищ системи господарювання;

· запропоновано методологічні засади створення національної концепції еколого-економічної сталості регіонального розвитку, які спираються на запровадження механізмів регіонального впливу на процес природокористування, поєднання адміністративних та економічних інструментів при прийнятті рішень;

· виявлено регіональні особливості забезпечення екологічної безпеки населення та визначено шляхи досягнення екологічно безпечного розвитку регіонів на основі підвищення ефективності економічного механізму охорони навколишнього середовища.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертації наукові результати збагачують знання в галузі управління екологічною безпекою території. Практичну цінність становить методична база формування екологічних програм регіонального розвитку продуктивних сил. Проведений в роботі аналіз відтворення і використання природно-ресурсного потенціалу дозволив сформувати методичні рекомендації для прийняття управлінських рішень стосовно досягнення екологічної сталості регіонального природокористування, на основі яких були розроблені заходи щодо оптимізації використання природних ресурсів Львівської області (довідка Львівської обласної державної адміністрації №48-22/75 від 22.03.2000 р.). Методичний апарат удосконалення економічного механізму охорони навколишнього середовища використаний у проектних і науково-аналітичних розробках на державному та регіональному рівнях господарювання, зокрема при доопрацюванні Земельного Кодексу України (довідка Держкомзему України №34/67-12 від 12.02.2000 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом доведено значимість та необхідність удосконалення системи регулювання екологічної безпеки на основі організаційного і нормативно-правового забезпечення управління якістю навколишнього середовища. Виявлено особливості формування кредитно-фінансових механізмів екологічної політики, в т.ч. за умов поглиблення кризових явищ в економіці держави. Запропоновано концептуальні положення регулювання екологічної безпеки з позицій поєднання адміністративних та економічних інструментів охорони навколишнього середовища, ощадливого природокористування та розвитку системи екологічного менеджменту. Розроблено методологічні засади формування національної концепції досягнення еколого-економічної сталості регіонального розвитку.

Основні наукові положення, що виносяться на захист, розроблені автором особисто і є його внеском у розвиток економіки природокористування та охорони навколишнього середовища.

Апробація результатів дисертації. Найважливіші результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох вітчизняних наукових конференціях: “Современные проблемы охраны земель” (травень1997р., м. Київ); “Сучасний стан і перспективи ведення державного земельного кадастру та проведення землеустрою в населених пунктах” (квітень1999р., м. Київ); “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (березень 1999р., м. Київ).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у семи наукових виданнях, загальним обсягом 15,5 друкованих аркуші, у тому числі в особистій монографії та чотирьох фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації викладений на 204 сторінках машинописного тексту. Вона містить 22 таблиці, що займають 24 сторінки, список використаних джерел у кількості 120 найменувань, викладених на 10 сторінках.

Основний зміст дисертаціЇ

В першому розділі “Наукові основи екологічно безпечного відтворення населення та принципи управління якістю навколишнього середовища“ досліджується сучасний стан природного середовища і його вплив на динаміку людності, визначено принципи управління якістю навколишнього природного середовища, тенденції макроекономічного розвитку держави на основі врахування екологічного фактора в системі макроекономічних механізмів.

Встановлено, що щорічний об’єм забруднюючих речовин у розрахунку на 1 км2 площі України в 6,5 разів перевищує показник США і в 3,2 рази - країн ЄЕС. При цьому в обласному розрізі максимальний модуль техногенного навантаження спостерігається в Донецькій (98,8тис.т/км2 в рік), Дніпропетровській (98,8) і Запорізькій (96,9) областях, тоді, як мінімальні модулі мають Волинська, Житомирська, Закарпатська, Рівненська, Сумська і Чернівецька області (5,8-9,2 тис.т/км2 в рік) (табл.1).

Катастрофічний стан економіки, велика соціальна напруга в країні, зростаюче забруднення навколишнього середовища призвели до підвищення рівня захворюваності населення і погіршення його психологічного стану, що в першу чергу негативно позначилося на демографічній ситуації та процесах відтворення населення. Починаючи з 1995 р., природний приріст населення припинився, різко зросла його смертність. Взагалі за період з 1980 по 1998 роки природний приріст населення зменшився з +3,5 до –6,1 чол. На сьогодні процеси депопуляції населення спостерігаються в усіх областях України. Найбільш катастрофічна ситуація склалася в сільській місцевості, де протягом останніх 16 років смертність постійно зростає. Природне зменшення населення в розрахунку на 1000 чол. становило: у 1980 р. - 0,7 чол., 1995-му - 8,0, а у 1998 р. - 8,5 чол.

Таблиця 1

Розподіл різних видів техногенного навантаження по регіонах України |

Види техногенного навантаження

Адміністративно-територіальна одиниця | промислові стоки, млн. куб. м | сільсько-господарські стоки, тис. куб.м в рік | Комунальні стоки, тис. куб.м в рік | викиди в атмосферу, тис.т в рік | тверді відходи промислових підприємств, млн.т в рік

АР Крим | 146,0 | 578 | 249,0 | 322,3 | 0,3

Вінницька | 924,2 | 134,8 | 75,2 | 228,2 | 18,6

Волинська | 17,5 | 42,5 | 53,7 | 67,5 | 5,8

Дніпропетровська | 1351,2 | 784,0 | 157,0 | 1751,0 | 735,6

Донецька | 1650,0 | 161,0 | 543,0 | 2403,5 | 384

Житомирська | 58,3 | 24,4 | 61,4 | 103,5 | 47,5

Закарпатська | 13,5 | 10,4 | 46,4 | 63,2 | 1,4

Запорізька | 2294,5 | 124 | 210 | 470 | 6,5

Івано-Франківська | 70,6 | 57,3 | 60,8 | 345,6 | 22,2

Київська | 1400 | 159 | 72 | 345,0 | 4,0

Київ | 450 | 0,7 | 540 | 166 | -

Кіровоградська | 120 | 28,0 | 57 | 190,2 | 32,1

Луганська | 6,75 | 97,8 | 234 | 988 | 96,6

Львівська | 142 | 64 | 232 | 325 | 156

Миколаївська | 70,7 | 13,0 | 93 | 145 | 1,7

Одеська | 85,5 | 161 | 300 | 185 | 0,8

Полтавська | 48,5 | 108 | 92,4 | 320 | 122

Рівненська | 90,2 | 51 | 11,5 | 91,0 | 7,2

Сумська | 64 | 29 | 58 | 161 | 3,0

Тернопільська | 13,4 | 65,1 | 47,6 | 106,4 | 4,0

Харківська | 154,7 | 33,5 | 395 | 515,7 | 7,9

Херсонська | 18,3 | 260,5 | 81,3 | 148,1 | 2,0

Хмельницька | 22 | 112 | 62 | 150 | 20

Черкаська | 119 | 350 | 34 | 236 | 4,0

Чернівецька | 11 | 2,0 | 40 | 54 | 0,5

Чернігівська | 89 | 46 | 40 | 140 | 0,5

Всього в Україні | 10090 | 3511 | 3850 | 10020 | 1680,5

Важливим чинником підвищення екологічної безпеки є організація та нормативно-правове забезпечення управління якістю навколишнього середовища. Основними об’єктами його є економічний, природно-, трудоресурсний, виробничий, фінансовий, ринковий потенціал тощо; господарський комплекс України і його окремі галузі; природне середовище і його компонентна структура.

Встановлено, що на екологічний стан територій істотно впливають потужність виробничого потенціалу і концентрація виробництва, рівень урбанізації і система розселення, технології, що застосовуються в різних галузях, кількість відходів і викидів, питоме навантаження на одиницю території (населення), еколого-економічна цінність території тощо. З їх врахуванням і повинна будуватися система управління екобезпекою та розроблятися заходи щодо охорони навколишнього середовища. Так, наприклад, згідно з цими чинниками має передбачатися та проводитися розробка відповідних механізмів організаційно-фінансового регулювання якості природного середовища, що визначають політику в галузі надання фінансових ресурсів на пільгових умовах (чи безкоштовно) екологічно чистим або дуже забрудненим районам (таким, наприклад, як Донбас, Придніпров’я і Прикарпаття, що на шкоду власній території виробляють значну кількість продукції, у виробництві якої зацікавлена перш за все держава). Вдосконалення планування природоохоронної діяльності на підприємствах, від якого в кінцевому підсумку залежить комплексність і ефективність використання ресурсів, роботи очисного обладнання, дотримання норм і правил охорони природного середовища, а отже його якість та сприятливість для життя і виробничої діяльності населення повинно стати наріжним каменем в управлінні навколишнім середовищем. Вкрай необхідний також перехід від ресурсних до цільових планів природоохоронної діяльності. Для ефективного оздоровлення природного середовища доцільно на основі платежів за його забруднення удосконалити механізм формування і використання спеціальних бюджетних та позабюджетних фондів, надавши їм функції екологічних компаній з пільговим режимом оподаткування.

В дисертації наголошується, що управління природокористуванням з еколого-економічних позицій є ніщо інше як виробничі і територіальні інтегральні відносини людей і природи. Тому його найважливішими особливостями є: комплексність і замкнутість еколого-економічних, соціально-економічних, економіко-демографічних, економіко-організаційних взаємозв’язків; невідтворюваність багатьох видів природних ресурсів; велика імміграція інгредієнтів в природі; спадковість і послідовність прояву всієї сукупності взаємозв’язків еколого-економічної системи; інтегральний вплив антропогенно-техногенного навантаження на якість навколишнього середовища і стан здоров’я населення. Поклавши в основу управління якістю природного середовища всі названі особливості, розробляються алгоритми оптимального управління і методи допустимого впливу на природне середовище.

Одним із головних методів управління якістю довкілля є метод структуризації функцій управління, який включає такі етапи:

перший - розробка прийомів представлення системно-структурних блок-схем зв’язків з вказівками направленості інформаційних потоків;

другий - визначення системи основних показників управління якістю довкілля, їх класифікація за ієрархічністю в господарському плануванні;

третій - визначення стратегії управління і ранжировка факторів за їх вкладом у розв’язання проблем;

четвертий - знаходження адекватних моделей еколого-економічної системи, на основі яких обираються шляхи оптимального управління якістю довкілля;

п’ятий - розробка нормативних показників управління якісними і кількісними параметрами довкілля.

У другому розділі “Екологічна безпека відтворення і використання природно-ресурсного потенціалу України” сформульовано методологічні основи вдосконалення системи регулювання екологічної безпеки по окремих складових природно-ресурсного потенціалу.

Якісний і кількісний стан природного середовища залежить від розміщення виробництва, його концентрації, системи розселення і рівня урбанізації, антропогенно-техногенного навантаження на одиницю території, обсягу відходів промислового виробництва і техногенних викидів, у тому числі забруднювачів, які не знищуються. Останні у все більшій кількості нагромаджуються в природному середовищі, здійснюючи в ньому свій постійний кругообіг, який замикається на людині. Іншими словами, в екологічній системі відбуваються прямі та зворотні зв’язки, які разом утворюють замкнутий цикл. Отже, управління станом навколишнього середовища необхідно розглядати як управління замкнутим циклом. Це дозволяє виділити такі основні групи моделей в системі екологічного планування і управління:

·

· зворотного впливу забруднення природного середовища на людину (моделі динаміки основних чинників екологічної ситуації залежно від прямого і непрямого впливу на забруднення природного середовища);

· саморегулювання природного середовища.

Моделі регулювання мають бути тією ланкою, в якій відображаються прямі та зворотні зв’язки екологічної системи, утворюючи збалансованість основних пропорцій економічного розвитку з урахуванням наслідків забруднення навколишнього середовища. Отже, можна визначити і показники, ув’язані в систему еколого-економічного розвитку:

·

· виробництво валової і чистої продукції, валового і чистого доходу;

· рівень деградації природного середовища, кількість промислових відходів і викидів в атмосферу;

· капітальні вкладення на охорону природного середовища і поточні витрати;

· адсорбційна спроможність природного середовища;

· економічні збитки від забруднення природного середовища.

До групи показників техногенного впливу на природне середовище відносяться: об’єми відходів промислового виробництва, промислових стоків, викидів в атмосферу; рівень забруднення водних екосистем, масштаби міграції і перетворення забруднюючих речовин в різноманітних абіотичних та біотичних середовищах. Ці показники потрібні для поєднання в єдину систему різноманітних характеристик навколишнього середовища. Основною метою поєднання такого комплексу показників є визначення ступеня деградованості природного середовища, рівня його забруднення, концентрації шкідливих речовин як в окремих компонентах природного середовища, так і екосистемах в цілому. Це дозволить розробити комплекс науково-обгрунтованих заходів щодо його охорони та раціоналізації використання природних ресурсів. Однак при цьому виникає гостра необхідність у формуванні загальнодержавної системи інформаційно-консультативної служби екологічної безпеки, яка повинна складатися з регіональних і районних інформаційно-консультативних служб. Вони мають займатись формуванням банку даних про стан навколишнього середовища з метою надання інформації місцевим національним і міжнародним природоохороним органам. Інформаційно-консультативна служба повинна надавати і консультативну допомогу з усіх проблем забезпечення екологічної безпеки.

Для приведення різноманітних величин до одного виміру необхідна еколого-економічна оцінка як екологічного потенціалу територій, під яким розуміють сумарний (інтегральний) показник, що характеризує потенціальні можливості територій для їх соціально-економічного розвитку, так і його компонентного складу.

Продуктивність кожного окремого виду ресурсів визначається в інтегральному показнику продуктивності територій. Екологічний потенціал змінює свою величину залежно від деградації природного середовища і рівня його забруднення. Доцільність оцінок продуктивності і економічної ефективності використання екологічного потенціалу вкрай необхідна для обгрунтування збалансованості взаємодії людини з природою і досягнення екологічної рівноваги. Такі оцінки дозволять перейти до визначення доходів від раціонального використання природних багатств і збитків від деградації та забруднення природного середовища. За допомогою показників прихованих витрат виробництва можна проаналізувати "вартість" забруднювачів природного середовища, визначити функції попиту на усунення забруднювача та поставити завдання забезпечення екологічної рівноваги. Отже, на основі показників оцінки доходів від раціонального використання природних ресурсів, збитків від забруднення навколишнього середовища і балансових розрахунків, одержаних від природи сировинних ресурсів і повернення їй відходів виробництва, можна управляти якістю природного середовища, формувати його відповідний стан. Показники економічної оцінки екологічного потенціалу, рівня деградації і забруднення навколишнього середовища, балансових розрахунків можуть бути використані для узгодження потреб регіонів з можливостями природи при складанні довготермінових планів розвитку економіки.

Специфіка і система господарювання в різних регіонах вимагає нових підходів до забезпечення раціонального природокористування, використання просторового ресурсу території. Методичний підхід до розв’язання цієї проблеми передбачає всебічний аналіз і оцінку фактичного стану всіх компонентів біосфери (земельного фонду, структури угідь, їх якісної і кількісної характеристики, грунтового покриву, атмосфери, якості води), перспектив розвитку техніки і технологій виробництва.

Охорона природи є чи ненайбільш капіталомісткою сферою господарської діяльності. В той же час ефективність капітальних вкладень не завжди проявляється в економічних показниках, якими є валова продукція, валовий і чистий доход. Природоохоронна діяльність найбільше проявляється в показниках соціальної ефективності, тобто у збереженні чистоти природного середовища, поліпшенні здоров’я населення і створенні нормальних екологічних умов для його життєдіяльності. В умовах переходу до ринкової економіки, коли всі природні багатства набирають форми товару, мають свою вартість і ціну, принципово змінюється фінансова політика держави. Інвестування крупних проектів з охорони природи і раціоналізації використання природних багатств має здійснюватися вже не тільки за рахунок бюджетних асигнувань, але і екологічних фондів, які формуються на основі плати за забруднення природного середовища, штрафів за порушення природоохоронного законодавства, відшкодування збитків від порушення екологічної рівноваги та інших надходжень. Однією із форм впровадження госпрозрахункових відносин у сфері екобезпеки є формування і використання екофондів. Відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в Україні, починаючи з 1992 р., розпочато формування мережі фондів охорони природного середовища. Вони складаються з трьох основних рівнів: державного, обласних, міських (селищних) фондів. Всі вони мають статус юридичної особи і використовують свої кошти для фінансування широкого діапазону природоохоронних, середовищеформуючих, реабілітаційних, запобіжних та інших заходів, спрямованих на збереження чистоти природного середовища. В даний час загальна кількість екофондів - 27, їх бюджет у 1998р. становив 6,87 млн.грн.; середній розмір обласного фонду - 170 тис.грн. Загальні фінансові ресурси екофондів у 1998 р. становили 47,7 млн.грн. (або 25,1 млн. доларів США), тоді як у Росії, Польщі, Чехії розміри річних бюджетних фондів перевищили 100 млн. доларів США. Отже, Україна, маючи найбільш забруднене природне середовище, ще не володіє достатньою кількістю коштів для підтримання належної якості природного середовища і відтворення його ресурсів. Наводимо динаміку надходжень коштів до екофондів за 1995, 1998 роки (рис.1).

Із наведених даних видно, що надходження до екофондів дуже незначні. Найбільшими їх платниками були Запорізька, Донецька і Луганська області, які разом забезпечили 48% всіх надходжень до екофонду. Основним їх джерелом є плата за забруднення, частка якої становить майже 60% всіх надходжень до екофондів. Найбільша частка за забруднення природного середовища припадає на місцеві бюджети - 88,4%. Однак, аналізуючи обсяги їх надходження і структуру, можна виявити деякі відхилення від встановленого Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” порядку розподілу платежів за забруднення.

Вони зводяться до наступного: фактична плата за надмірне забруднення природного середовища і за забруднення викидами пересувних джерел розподіляється лише між обласними та місцевими фондам

и в той час, коли відповідно до Закону для всіх платежів за забруднення встановлено єдиний порядок розподілу надходжень з такими основними пропорціями: 20% перераховується до місцевого бюджету, 50 - до обласного і 30 - до державного. Проте встановлена пропорція не додержується (табл.2).

Рис.1. Динаміка надходжень коштів до екологічних фондів

Кошти екофондів мають використовуватися лише для цільового фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, у т.ч. і наукових досліджень з цих проблем, а також фінансування заходів щодо зменшення впливу забруднення довкілля на здоров’я населення. В структурі видатків всіх фондів протягом 1995-1999 років зросла частка витрат на захист від забруднення та скоротилися витрати на проведення робіт з охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду тощо (табл.3).

Таблиця 2.

Структура надходжень до екологічних фондів, %

Основні види доходів | Всього | У тому числі до

державних | обласних | місцевих

1995р. | 1999р. | 1995р. | 1999р. | 1995р. | 1999р. | 1995р. | 1999р.

1. Плата за забруднення повітря, водних джерел, розміщення відходів |

53,4 |

81,7 |

96,8 |

82,8 |

56,4 |

67,0 |

50,3 |

84,8

у тому числі:

в межах ліміту | 50,7 | 80,6 | 96,8 | 82,8 | 53,8 | 64,3 | 47,5 | 83,9

понад ліміт | 2,6 | 1,2 | - | - | 2,6 | 2,8 | 2,8 | 1,0

2. Плата за забруднення повітря викидами пересувних джерел |

8,4 |

2,8 |

- |

- |

2,2 |

1,0 |

10,1 |

3,6

Всього плата за забруднення довкілля |

61,8 |

84,5 |

96,8 |

82,8 |

58,6 |

68,0 |

60,4 |

88,4

3. Штрафи за порушення природоохоронного законодавства |

8,1 |

4,1 |

1,3 |

0,3 |

8,0 |

11,4 |

8,5 |

3,0

4.Відшкодування збитків завданих порушенню природоохоронного законодавства |

9,2 |

3,1 |

- |

- |

18,6 |

8,5 |

8,0 |

2,4

Інші надходження | 13,6 | 6,3 | 1,9 | 16,9 | 13,0 | 11,8 | 14,5 | 3,7

Погашення заборгованості |

7,3 |

1,9 |

- |

- |

1,8 |

0,3 |

8,8 |

2,5

Разом надходжень до екофондів |

100 |

100 |

100 |

100 |

100 |

100 |

100 |

100

Таблиця 3.

Структура видатків екофондів, %

Витрати на | Всього | в тому числі

фінансування | державного | обласного | місцевого

1995р. | 1999р. | 1995р. | 1999р. | 1995р. | 1999р. | 1995р. | 1999р.

Екологічних програм | 10,6 | 11,1 | - | - | 16,5 | 9,9 | 9,5 | 13,2

Проведення конференцій, виставок, семінарів | 2,3 | 1,4 | 0,6 | 0,7 | 4,0 | 1,8 | 1,9 | 1,4

Виконання науково-дослідних робіт | 3,5 | 1,1 | 33,3 | - | 13,5 | 4,6 | 0,5 | 0,4

Розробку екологічних нормативів, стандартів і документів | 0,2 | 3,8 | - | - | 0,3 | - | 0,2

Здійснення робіт по ліквідації наслідків аварії | 2,9 | 3,9 | 8,2 | 1,1 | 8,3 | 1,7 | 1,6 | 4,9

Здійснення заходів щодо зниження впливу на здоров’я людей | 31,9 | 37,5 | - | 23,1 | 19,5 | 27,0 | 35,5 | 42,6

Моніторингу | 1,4 | 1,8 | 0,5 | - | 7,2 | 6,8 | 0,1 | 1,0

Екологічних експертиз | 0,3 | 0,4 | - | - | 1,2 | 0,5 | 0,1 | 0,4

Оснащення природоохоронних організацій | 6,5 | 4,0 | - | - | 13,7 | 10,8 | 5,1 | 2,9

Робіт з охорони природного заповідного фонду | 7,3 | 2,3 | - | - | 6,2 | 5,9 | 7,7 | 1,7

Підвищення кваліфікації працівників | -0,2 | 0,1 | - | - | 0,1 | 0,3 | 0,1

Розвитку міжнародного співробітництва | 0,3 | - | 16,0 | 0,1 | - | - | - | -

Інші витрати | 32,6 | 33,9 | 37,5 | 74,9 | 9,6 | 28,8 | 37,6 | 28,4

Переведено в бюджет | 2,4 | 2,8

Структурно-динамічний аналіз використання екофондів показує, що в державному фонді відсутні затрати на реалізацію екологічних програм, а з 1996р. припинилося фінансування науково-дослідних і проектно-пошукових робіт з охорони природно-заповідного фонду та міжнародного співробітництва. Слід зазначити дуже високу питому вагу інших витрат, що викликає великі сумніви відносно їх використання на екобезпеку.

У третьому розділі “Вдосконалення управління природокористуванням та забезпечення екологічної безпеки населення регіонів України” досліджуються регіональне управління природними ресурсами і організація регіональних та муніципальних систем екологічної безпеки населення.

Для підвищення ефективності економічних механізмів забезпечення регіональної екологічної безпеки у дисертаційному дослідженні розроблена модель еколого-економічної регіональної системи у вигляді лінійних взаємозв’язків економіки природокористування та стану довкілля регіону. Модель використовується для виявлення наслідків зміни стану природного середовища в результаті антропогенно-техногенного навантаження або великого стихійного впливу на нього. Цільовою функцією є оптимізація еколого-економічної системи регіону, конкретним вираженням якої є збалансування рівня рентабельності природоохоронних заходів як прибутку від реалізації заходів до основних виробничих фондів регіону.

Використання такої моделі дозволить оптимізувати розподіл наявних ресурсів для формування екологічної безпеки розвитку регіону, надасть можливість органам місцевого управління і самоврядування аналізувати еколого-економічну оптимальність розподілу ресурсів та використовувати результати для формування збалансованої системи бюджетних витрат. Фінансове забезпечення переходу до екологічно безпечного розвитку здійснюватиметься з таких груп джерел:

·

· внутрішніх, тобто коштів підприємств та організацій недержавного сектора економіки, що спрямовуються на інвестиції;

· зовнішніх – іноземних позик уряду, іноземних кредитних ліній з державними гарантіями, іноземних комерційних кредитів і кредитів з комерційним посередництвом та прямих іноземних інвестицій.

В дисертаційній роботі запропоновано авторське бачення формування системи екологічної безпеки регіону через призму нової регіональної політики держави. Провідне місце тут займають проблеми організації управління та використання природно-ресурсного потенціалу.

Відносини власності на природні ресурси та об’єкти, визначені Конституцією України, пов’язані з системою управління природокористуванням і мають значення з погляду виникнення еколого-економічних проблем. Нівелювати протиріччя між екологією й економікою можна на підставі поступової трансформації загальної державної власності на природні ресурси і відповідного реформування системи управління ресурсокористуванням, вирішення проблем ефективного використання природно-ресурсного потенціалу країни і деяких активів, які знаходяться в державній чи в змішаній власності.

Сучасні екологічні проблеми виникли, в тому числі й через нехтування ролі територіальних органів державної влади і органів місцевого самоврядування, монопольний підхід відомств (галузей) до використання багатств природи, ігнорування оцінки природних ресурсів в системі національного багатства держави, а також можливостей формування системи оподаткування з урахуванням реальних сум ренти (абсолютної і диференціальної), що триває і в наш час.

Дисертантом доведено, що в сучасних умовах відносинам власності на природні ресурси властиві наступні ознаки: по-перше, природні ресурси й об’єкти в основному (за винятком земельних) не визначені як об’єкти власності; по-друге, економічний зміст державної власності на природні ресурси деформований, видобуток більшості природних ресурсів для держави збитковий, інші приносять значно менший прибуток, ніж той, що відповідає їх економічній оцінці. Таким чином, фактично фінансовий еквівалент власності на природні ресурси значною мірою привласнюють їхні користувачі шляхом апропріації ренти; по-третє, державні органи регулювання ресурсокористуванням не здійснюють ряд основних повноважень, необхідних для ефективної реалізації прав власника; по-четверте, законодавство, що стосується відносин власності на природні ресурси, не достатньо взаємопов’язане між собою.

З урахуванням положень Конституції України, результатів аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства, існуючої практики у сфері відносин власності на природні ресурси, а також інформації про розподіл природних ресурсів на території України, в дисертації визначено основні концептуальні напрями вирішення проблем власності та її обліку, які полягають у наступному:

1. Найважливішою умовою забезпечення сталого економічного зростання, попередження виникнення екологічних проблем, політичної нестабільності і соціальної напруги в суспільстві є виокремлення проблем реєстрації і ринку власності та проблем управління природокористуванням, що випливають з них.

2. Вирішення завдань юридичного (законодавчого) закріплення відносин власності на природні ресурси пов’язані з перебудовою системи кадастрів природних ресурсів, введення єдиного обліку природних ресурсів (об’єктів) і створення регіональних кадастрів природних ресурсів, що вже здійснюється в Україні відповідно до Указу Президента України від 31.12.98 р. №1420/98, змінами системи і структури державного регулювання природокористуванням, перерозподілом повноважень та відповідальності між різними органами державного управління; реформуванням системи користування природними ресурсами і удосконалюванням системи вилучення частки ренти в цілому. Реформування відносин власності полягає не стільки в забезпеченні множини форм власності чи її розподілу, а в створенні умов для найбільш ефективного регулювання ресурсокористуванням. Для цього природні об’єкти, з одного боку, необхідно виокремити, ідентифікувати як об’єкти власності, а з іншого – визначити суб’єкти власності. При цьому, основний суб’єкт власності на природні ресурси – держава, в особі органів державної влади, повинна бути наділена правами, що забезпечують ефективне здійснення їх повноважень. Природні ресурси, відповідно до законодавчо закріпленої процедури, потрібно передавати конкуруючим суб’єктам власності, виходячи з економічних, екологічних і соціально-політичних обмежень та рівня орендної плати.

Необхідно розробити і прийняти Закон “Про власність на природні ресурси”, який має визначити механізми вирішення питань власності, розмежувати повноваження у межах володіння, користування і розпорядження природними ресурсами. Тільки на одному із рівнів (державному чи місцевому) можна вирішувати питання про розмежування власності.

Визначення повноважень в управлінні державною власністю між центральними та регіональними органами влади за певних умов (насамперед, при доцільності концентрації всіх або основних повноважень на рівні центру чи регіонів) можна, за взаємною згодою, звести до розмежування прав власності на природні ресурси (об’єкти). Мають бути сформульовані принципи виділення визначених частин різноманітних видів природних ресурсів у комунальну (муніципальну) і приватну власність. Для розподілу природних об’єктів за формами власності запропоновано класифікаційні ознаки.

До державної власності повинні бути віднесені природні ресурси (земельні, водні, лісові, рекреаційні, надра та ін.) за наступними критеріями: доцільність зосередження функцій по їх управлінню на державному рівні; стратегічне значення (уранові руди та ін.); загальнонаціональне економічне значення, зокрема, для формування бюджету (родовища нафти, газу, вугілля, дорогоцінних каменів і металів, за винятком невеличких родовищ чорних металів (та інші ресурси, необхідні для забезпечення цілісності держави і функціонування господарства); загальнонаціональне оздоровче або рекреаційне значення; особливо цінні, рідкісні або нерівномірно розподілені, відсутні в більшості регіонів; широко або повсюдно поширені, що не піддаються відокремленню в якості об’єктів власності (наприклад, атмосферне повітря); мають загальнонаціональне або глобальне культурне, наукове й екологічне або інше значення (наприклад, біосферні заповідники, пам’ятки природи); зберігання яких є міжнародним зобов’язанням України.

До державних природних ресурсів, що делеговані у регіональну (місцеву) власність, можна віднести ті, для управління, охорони і раціонального використання яких не потрібна участь центральних органів влади: незначні родовища чорних металів; родовища облицювальних каменів і будівельних матеріалів (за винятком особливо цінних) та загальнопоширених корисних копалин, водні об’єкти, басейни яких повністю знаходяться на відповідній території; ліси, переважно, лісозаготівельного призначення, за винятком особливо цінних порід дерев, інші природні ресурси. Формування регіональної власності може послужити забезпеченню принципово нової структури регіональних і місцевих фінансів, зародженню регіональної ренти, визначенню категорії валового регіонального продукту.

Виокремлення загальнодержавної власності та власності її окремих регіонів здійснюється на підставі договорів про розмежування прав власності на природні ресурси, що набирають чинності після їхнього законодавчого затвердження.

Загальнопоширені корисні копалини, інші природні ресурси, включаючи земельні і лісові, можуть перебувати у власності регіонів чи у комунальній (муніципальній) власності.

З огляду на сучасну ситуацію у відносинах власності, тільки після розподілу загальної державної власності на природні ресурси (об’єкти) на державну, регіональну та комунальну (місцеву) з’являються реальні підстави для ідентифікації, виділення об’єктів та переведення їх у муніципальну і приватну власність.

Висновки

В дисертаційній роботі виконано теоретичне обгрунтування, узагальнення і вирішення наукової задачі формування системи управління якістю навколишнього середовища, запропоновано теоретико-методологічні основи дослідження екологічної політики як об’єкта економічного аналізу; розкрито особливості розвитку еколого-економічних відносин в контексті економічних реформ.

1.

1.

1.

1.