НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК: 658. 1 + 338. 242 + 331

Петренко Олена Олександрівна

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ

ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВИХ

ВІДНОСИН

Спеціальність 08.07.01 - Економіка промисловості

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), відділі проблем регіональної економіки.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Прокопенко Микола Дмитрович,

Інститут економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк), зав. відділом проблем регіональної економіки.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук

Ткаченко Володимир Андрійович,

Дніпропетровська державна академія управління, бізнесу і права (м. Дніпропетровськ), проректор по науковій роботі, завідуючий кафедрою економіки підприємства;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Мартякова Олена Володимирівна,

Інститут економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк), зав. сектором відділу економічних проблем охорони праці.

Провідна установа - Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України (м. Тернопіль), кафедра міжнародної економіки, фінансово-кредитних відносин та маркетингу та кафедра економіки підприємств та корпорацій.

Захист відбудеться " 10 " листопада 2000 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий "7 " жовтня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. М. Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування економічних відносин в Україні спрямовано на створення і розвиток різноманітних форм господарювання, заснованих на різних формах власності. Його мета полягає в побудові соціально орієнтованої економіки на основі останніх досягнень науково-технічного прогресу, виході на світовий ринок та входженні в Європейське економічне співтовариство.

Перехід України до ринкових відносин відбувається вже протягом майже десяти років. Це дозволяє говорити про його результати, тим більш, що за цей же період постсоціалістичні країни Східної Європи та Балтії досягли в цьому напрямку помітних успіхів.

В Україні цей перехід виявився дуже складним та суперечливим. Процес реформування економіки країни не дав бажаних результатів, більш того, він став багато в чому руйнівним і протягом останніх років загальний стан в економіці України суттєво не поліпшується. Крім того, як показала практика, перехід до нових умов господарювання потребує значно більшого часу, чим це передбачалося раніше.

Україна вже давно стала індустріально розвинутою державою. Але на початок реформ промисловість України носила гіпертрофований характер - її основу складали промислові підприємства - гіганти. У дореформений період ряд галузей її економіки, зокрема важкої промисловості, випускав продукції на душу населення більше, чим відповідні галузі розвинутих країн, наприклад, США. Тому у ході проведення економічних перетворень у країні найбільш постраждали саме великі промислові підприємства. У роки існування СРСР їх будівництво в певній мірі було виправдано, оскільки саме на великих виробництвах досягається найбільша рентабельність, найбільш ефективне використання виробничих потужностей, а також можливість проведення масштабних науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Крім того, великі промислові підприємства складають фундамент економіки будь-якої розвинутої країни і в першу чергу визначають місце держави в системі господарських міжнародних відношень. У той же час вони є дуже інертними з точки зору зміни асортименту продукції, що виробляється, а з втратою навіть невеличкої частки споживачів відчувають значні фінансові труднощі. Крім того, у розвинутих країнах такі підприємства функціонують у ринковому середовищі з відповідною законодавчою базою і у тісному зв'язку з переважно великим числом дрібних фірм і компаній. Фактична відсутність таких умов і обумовила те, що промисловість України виявилася не готовою до ринкових відносин.

Проблемі реформування промисловості при переході економіки країни до ринкових відносин присвячені численні публікації вітчизняних і зарубіжних авторів. Насамперед, це стосується питань стратегії її розвитку. Наприклад, за часів СРСР традиційно вважалося, що основною мірою економічного розвитку виробництва є зростання обсягів продукції. В даний час цей показник уже не може визначати ступінь ефективності діяльності підприємства, оскільки в силу ряду об'єктивних причин відпала необхідність як в окремих видах продукції, так і в колишніх її обсягах. Тому на перший план вийшли проблеми реструктуризації промислового потенціалу країни в цілому і його підприємств зокрема. Ряд із цих проблем так чи інакше вирішується, але в міру здійснення реформ виникають нові проблеми, часом не менш складні. Наприклад, це стосується процесу роздержавлення власності. Сьогодні вже не стає питання про його доцільність, оскільки приватизація - перша і головна умова переходу економіки України до ринкових відносин. Проте здебільшого сумний досвід приватизації ставить перед кожним конкретним підприємством питання про її результати і на основі його вирішення про подальший розвиток цього процесу.

У зв'язку з цим значний інтерес представляє аналіз результатів реформування промисловості України і на цій основі розробка ряду перспективних напрямів реструктуризації промислових підприємств з метою їхньої адаптації до ринкових відносин.

У цьому плані тема дисертаційної роботи, присвяченої дослідженню теоретичних питань і розробці практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності роботи промисловості, зокрема її підприємств, в умовах ринкових відносин, є актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт ІЕП НАН України за безпосередньою участю здобувача по темах: 020194 (№ 0194V046247) – "Методологічне обгрунтування основних напрямків розвитку промисловості регіонів (на прикладі Донбасу)" (1994 -1997 рр.) (етап 8 підтеми "Розробка методичних положень по формуванню багатоцільової моделі аналізу та прогнозування розвитку промисловості регіону"); 010197 (№ 0198V005736) - "Науково-методична основа забезпечення пропорційного розвитку виробничих комплексів регіону" (1997 - 2000 рр.) (етапи 4 – 8 підтеми "Дослідження і розробка теоретичних і методичних положень комплексного підходу до вирішення проблеми забезпечення пропорційного розвитку виробничих комплексів регіону").

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає у розвитку теоретичних питань і розробці методичних рекомендацій по удосконаленню механізму функціонування промислових підприємств в умовах ринкових відносин на основі аналізу і узагальнення наукових праць українських і зарубіжних вчених, а також дослідження стану та тенденцій розвитку промисловості України та аналізу результатів господарської діяльності підприємств базових галузей промисловості Донецького регіону.

Для досягнення мети в дисертації поставлено і вирішено такі наукові і практичні задачі:

охарактеризовано сучасний стан промисловості України з точки зору ефективності проведених реформ;

визначено роль і місце промислових підприємств з різними формами власності в умовах ринкових відносин, що розвиваються в Україні, на основі порівняння її економіки з відомими економічними моделями розвинутих країн;

узагальнено результати розвитку ринкових структур в Україні з погляду оптимальності співвідношення між державним і недержавним секторами економіки;

визначено вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища на діяльність підприємств в умовах існуючих економічних відносин;

узагальнено основні результати економічної діяльності ряду промислових підприємств м. Донецька за період з 1990 по 1999 рр. в залежності від їхньої галузевої приналежності і форми власності;

сформульовано принципи подальшого реформування відносин власності конкретного підприємства в залежності від його фактичного економічного стану;

визначено вплив соціально-економічних чинників на мотивацію праці в нових умовах господарювання і розроблено практичні рекомендації по її удосконаленню на промисловому підприємстві в умовах перехідного періоду;

обгрунтовано основні можливі напрямки реструктуризації промислових підприємств.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження обрані підприємства базових галузей промисловості м. Донецька і Донецької області.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є питання теорії і практики підвищення ефективності промисловості на основі адаптації підприємств до умов ринкових відносин.

Методи дослідження. Теоретичні і методологічні основи дисертації склали теоретичні положення класиків економічної теорії і праці провідних українських і зарубіжних вчених з проблем реформування економіки, законодавчі акти Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Уряду України і рішення місцевих органів влади.

В роботі використано дані, опубліковані в науковій літературі, дані статистичних звітів державних органів і підприємств, а також результати проведених автором досліджень.

Для вирішення поставлених задач у роботі застосовано системний підхід, який забезпечив послідовний і об'єктивний характер дослідження і наукові методи відбору, обробки та узагальнення статистичних даних для встановлення кореляційних залежностей між економічними показниками промисловості, а також аналізу результатів соціологічного дослідження .

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні і розвитку науково-методичних засобів підвищення ефективності діяльності промисловості в умовах переходу до ринкової економіки на основі вивчення, аналізу й узагальнення наукових праць українських і зарубіжних вчених, а також виконаних досліджень на промислових підприємствах Донецького регіону. До найбільш суттєвих результатів, що відображають елементи наукової новизни дисертації, відносяться такі:

узагальнено основні причини кризових явищ, що продовжуються, у промисловості України, серед яких: найчастіше політичні, а не економічні міркування при проведенні реформ, їх форсоване проведення, перехід на ринкові відносини без відповідної підготовки, відсутність концепції виходу економіки з кризи, істотні помилки, допущені при проведенні приватизації, недосконалість законодавчої бази, руйнація системи мотивації праці;

обгрунтовано співвідношення між державним і недержавним секторами промисловості України на сучасному етапі розвитку з точки зору його оптимальності;

виявлено незалежність ефективності економічної діяльності промислових підприємств від форми власності на основі аналізу роботи промисловості Донецького регіону за період проведення реформ;

обгрунтовано класифікацію промислових підприємств не за формами власності, а за моделями поведінки, що характеризує ступінь їх адаптації до ринкових відносин;

охарактеризовано стан промисловості в останні роки - період відносної стабілізації;

обгрунтовано напрямки поглиблення процесу приватизації на підприємствах з метою створення реальних власників;

визначено деякі перспективні напрямки реструктуризації промислових підприємств.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у визначенні динаміки і тенденцій розвитку промисловості як основи для розробки організаційно-економічних засобів підвищення ефективності роботи промислових підприємств на сучасному етапі формування в Україні ринкових відносин.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що науково-методичні рекомендації щодо удосконалення діяльності промислових підприємств, викладені в дисертації, доведено до рівня конкретних пропозицій, які можуть бути використані на підприємствах Донецького регіону та інших регіонів України. Використання цих рекомендацій на практиці буде сприяти підвищенню адаптації підприємств до ринкових умов, що забезпечить підвищення ефективності їхньої виробничо - господарської діяльності.

Результати досліджень знайшли практичну реалізацію і впровадження у ВАТ "Слов'янський керамічний комбінат" (довідки №№ 1/15, 1/16, 1/17 від 30.03.2000 р., особистий внесок здобувача при впровадженні розроблених в дисертації рекомендацій є економічний ефект у сумі 380 тис. грн.) , у ВАТ "Донбаскабель" (довідки №№ 01/531, 01/532 від 25.03.2000 р.) і ВАТ "Донецькгормаш" (довідки №№ 1946/5107, 1947/5107 від 24.03.2000 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особистою роботою автора. Усі результати одержані здобувачем особисто і знайшли відображення в роботах, опублікованих без співавторів. У спільній роботі за номером 6 (с. 16 автореферату) особисто автором виконано аналіз ролі і місця державних підприємств в країнах з ринковою економікою; встановлено період відносної стабілізації промисловості і виконано його дослідження з точку зору можливості виходу промисловості з кризового стану, надано рекомендації щодо напрямків поглиблення відносин власності, запропоновано принципи і напрямки реструктуризації промислових підприємств, надано рекомендації стосовно удосконалення системи мотивації праці на промислових підприємствах.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації обговорювалися на: міжнародній науково-практичній конференції "Місто, регіон, держава: проблеми розподілу влади" (Донецьк, 1997), V і VI регіональних методичних семінарах "Застосування та удосконалення методики викладання математики" (Донецьк, 1999, 2000), науково-практичних конференціях і наукових семінарах ІЕП НАН України, а також на підприємствах - ВАТ "Слов'янський керамічний комбінат", ВАТ "Донбаскабель" і ВАТ "Донецькгормаш".

Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 3,96 д.а., із яких особисто автору належать 3,71 д.а.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 122 найменувань на 173 сторінках тексту, містить 21 рисунок, 14 таблиць, 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі викладено методичні рекомендації по організації забезпечення ефективної роботи промислових підприємств в умовах ринкових відносин. У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, формулюються мета, задачі і предмет дослідження, дається характеристика наукової новизни й обгрунтовується практична значущість роботи.

Розділ 1. Промислові підприємства в системі ринкової економіки

У дореформений період практично всі промислові підприємства України були державними і уявляли собою основну виробничу ланку, найважливішою метою якої було досягнення внутрішньої ефективності, необхідної для виконання планових завдань. З переходом країни до нової системи господарювання більшість із них, особливо великих, не відповідало вимогам ринкових відносинам, що викликало необхідність їхнього реформування. З цією метою керівними органами України було здійснено ряд заходів, спрямованих на реформування структури економіки країни, і зокрема її промисловості.

Механізм державного регулювання економічних процесів є дуже тонким і потребує глибоких теоретичних досліджень. У світі накопичено багатий досвід створення і регулювання ефективно діючою економіки, проте його ігнорування або механічне застосування без урахування реалій, що існували, привели Україну на межу економічної катастрофи.

Практика розвинутих країн показала, що корінне реформування економічних відносин у країні потребує значного часу. Тому ідея негайного переходу із соціалізму в капіталізм суперечила об'єктивним законам і історії світового розвитку, що і стало однією з основних причин негативних явищ в економіці. У результаті на теперішньому етапі розвитку структура економіки України не може служити прототипом відомих у світі економічних моделей, наприклад змішаної економіки.

Зовнішнє середовище, у якому змушені функціонувати промислові підприємства, є вкрай несприятливим. На початку реформ держава пішла по найбільш простому шляху ліквідації централізованої системи планування і роздержавлення власності і тим самим практично втратила адміністративні і економічні важелі управління виробництвом. У зв'язку з цим варто зазначити, що, як свідчить досвід розвинутих країн, ринкова економіка, насамперед, припускає розробку відповідних законів і жорсткий контроль з боку держави за їхнім виконанням кожним суб'єктом економічної діяльності.

Значна втрата ринків, невизначена економічна стратегія держави, низька інвестиційна привабливість підприємств для вітчизняних і зарубіжних інвесторів та ін. - все це поставило більшість промислових підприємств в умови виживання. У той же час глибока криза для них є потужним стимулом для пошуку внутрішніх резервів для реанімації і подальшого розвитку.

Світовий досвід господарювання показав життєвість і ефективність економіки, що базується на різноманітних формах власності. Проте ринкова економіка неминуче породжує такі негативні явища, як безробіття, істотну соціальну нерівність людей, зростання цін та ін. Тому економіка жодної країни не є чисто ринковою і наявність державного сектору є об'єктивно необхідним як для існування самої держави, так і для співіснування різноманітних форм власності. У зв'язку з цим перед Україною стає задача встановлення оптимального співвідношення між державним і недержавним секторами економіки.

Досвід розвинутих країн свідчить, що для стабільного розвитку економіки питома вага державної власності повинна складати приблизно 20 - 25%, що дозволяє утиримувати необхідні для суспільства, але нерентабельні виробництва, розвивати наукомісткі галузі, здійснювати різноманітного роду соціальні програми та ін. Проте в сучасний перехідний період економіка України не може безпосередньо використовувати цей досвід, і пропорції між державним і недержавним секторами економіки повинні визначатися з урахуванням реальних економічних і соціально-політичних умов у країні.

Розділ 2. Аналіз методів і практики підвищення ефективності господарської діяльності промислових підприємств

За роки проведення реформ у промисловості України відбулися значні структурні зміни. Зокрема, вже в 1997 році в недержавному секторі економіки функціонувало 74,1% промислових підприємств, які виробили 63,3% загального обсягу продукції. Серед підприємств Донецької області недержавний сектор почав переважати починаючи з травня 1996 р. і в 1998 р. ним було вироблено 69,8% промислової продукції. Проте основні економічні показники промисловості України за цей час значно знизилися. У зв'язку з цим постійно стоїть питання про ступінь ефективності, а часом і взагалі про доцільність проведеної приватизації промислових підприємств.

Серед українських науковців-економістів і керівників підприємств на цей рахунок існує достатньо широкий діапазон поглядів, і в обгрунтування кожного з них приводяться переконливі приклади як успішно працюючих підприємств, так і підприємств-банкрутів з обох секторів економіки - державного і недержавного.

У цьому плані являє собою інтерес встановлення залежності між кількістю підприємств недержавного сектору економіки й обсягом виробленої ним продукції. Динаміку цих показників по Україні відображає рис. 1.

Рис. 1. Динаміка кількості підприємств недержавного

сектору і обсягів виробленої продукції

Серед цих даних число підприємств можна розглядати як задані величини, пов'язані з процесом приватизації. Що ж стосується обсягу виробленої ними продукції, то він залежить не тільки від кількості підприємств, але і від інших різноманітних чинників і, таким чином, зв'язок між числом підприємств (x) і обсягом виробництва (y) повинен розглядатися на основі кореляційного аналізу.

Якщо вважати, що цей кореляційний зв'язок носить лінійний характер, то він описується таким рівнянням парної регресії: . Графічно цю залежність представлено на рис. 2.

Рис. 2. Графік лінійної регресії обсягу виробництва

по числу підприємств

В даному випадку коефіцієнт лінійної кореляції r = 0,996, тобто практично дорівнює одиниці. Це свідчить про те, що обсяг виробництва підприємств недержавного сектору промисловості України пов'язаний з кількістю підприємств не випадковим, а функціональним чином. В свою чергу, той факт, що кутовий коефіцієнт прямої лінії регресії також практично рівний одиниці означає, що приріст кількості підприємств на один відсоток приводить до збільшення обсягу виробництва також на один відсоток. Іншими словами, зростання обсягів виробництва на промислових підприємствах недержавного сектору економіки носить екстенсивний характер і тим самим процес приватизації в промисловості Україні не реалізував себе в досягненні очікуваної ефективності виробництва.

Основна мета приватизації в Україні полягає в створенні багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки, але процес роздержавлення власності носив часом руйнівний характер. Деякі економісти і керівники великих підприємств зв'язують це з самим фактом приватизації значної частини державного майна, але не з помилками в її проведенні. Проте для України неможливе повернення до старої форми економіки, заснованої на монополії державної форми власності, і реформи будуть продовжуватися.

Відомо також, що за роки економічних перетворень в силу різних причин, у тому числі й об'єктивних, відбулася різка диференціація зниження обсягів виробництва в різноманітних галузях промисловості. Тому виникає необхідність вивчення динаміки основних економічних показників промислових підприємств не тільки з погляду відносин власності, але і щодо їхньої галузевої приналежності.

У роботі виконано аналіз економічної діяльності 41 підприємства м. Донецька, що належать до базових галузей промисловості і які мають різноманітні форми власності: державну і акціонерну, у тому числі: відкриті акціонерні товариства (ВАТ), акціонерні товариства закритого типу (АТЗТ) і державні відкриті акціонерні товариства (ДВАТ). Для дослідження використано дані Донецького обласного управління статистики: обсяг виробництва продукції, середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві і обсяг заробітної плати.

Встановлено динаміку обсягу виробництва продукції на підприємствах, що відносяться до різних галузей промисловості і мають різні форми власності. Відповідні результати графічно представлені на рис. 3, 4.

Рис. 3. Динаміка обсягу виробництва на підприємствах

різноманітних галузей промисловості

Рис. 4. Динаміка обсягу виробництва на підприємствах із різноманітними формами власності

За період реформ практично на всіх промислових підприємствах відбулося зменшення чисельності виробничого персоналу. Крім того, починаючи з 1990 року, на підприємствах України поширилося таке негативне явище, як скрите безробіття. Серед його причин: неритмічність у постачаннях сировини й устаткування, відсутність оборотних коштів, а також очікування багатьма керівниками підприємств позитивних змін і тому природне бажання за будь-яку ціну зберегти виробничий персонал. Тому широко практикується переведення робітників на скорочений робочий день і скорочений робочий тиждень та надання їм неоплачуваних відпусток.

У зв'язку з цим поряд із динамікою обсягу виробництва у роботі також виконано аналіз динаміки продуктивності праці й обсягу випуску продукції в грошовому вираженні на одиницю заробітної плати.

Поширене розуміння ефективності матеріального виробництва грунтується на показнику його обсягу. При цьому не враховується активна роль людини, хоча саме вона і забезпечує фондовіддачу, матеріалоємність, енергозбереження та ін. У той же час практика свідчить, що робота підприємства значною мірою залежить від якості трудових ресурсів, що, у свою чергу, визначається ступенем розвитку чинної системи мотивації праці.

У роботі досліджено систему мотивації праці на промислових підприємствах в умовах ринкових відносин. Практика розвинутих країн показує, що значне посилення мотивації забезпечується шляхом надання членам колективу можливості брати участь у формуванні капіталу підприємства і розподілі прибутку. У сучасній Україні проблема одержання прибутків, не пов'язаних безпосередньо з вкладеною працею, стосується лише дуже вузького прошарку населення і не актуальна для переважної більшості людей. Тому, принаймні, у найближчі роки, основою матеріального стимулювання робітників буде тільки грошова винагорода за виконану роботу. При цьому необхідно пов'язати винагороду з кількістю і якістю виконаної роботи і кінцевих економічних результатів. І оскільки особистий фінансовий інтерес ближче людині, чим колективний, важливо забезпечити диференціацію оплати в залежності від реального внеску кожного працівника.

У результаті проведеного дослідження методів і практики підвищення ефективності господарської діяльності промислових підприємств встановлено:

українська економіка знаходиться в стадії перехідного періоду, що супроводжується кризовими явищами, обсяги виробництва продукції в основних галузях промисловості постійно знижуються і у порівнянні з 1990 р. скоротилися більш ніж у два рази;

період з 1990 р. по теперішній час можна розділити на такі етапи: 1990-91 рр. - початок реформ, слабкий вплив проведених перетворень, рух "по інерції"; 1991-96 рр. - жорсткі адміністративні міри при проведенні реформ, переділ власності, усунення держави від управління економікою і, як наслідок, крайня нестабільність і економічний хаос; 1996 і наступні роки - уповільнення темпів реформ і відносної стабілізації;

падіння обсягів виробництва на підприємствах різних галузей промисловості носить надто нерівномірний характер;

за період реформ, поряд із зменшенням обсягів виробництва, на всіх підприємствах відбулося також зменшення чисельності зайнятих. Проте ці зміни носили не пропорційний характер, про що свідчать зниження до 50 і більше відсотків, як продуктивності праці, так і обсягів виробництва продукції на одиницю заробітної плати на всіх підприємствах;

характер динаміки деяких економічних показників - обсягу виробництва, продуктивності праці й обсягу продукції на одиницю заробітної плати з початку періоду стабілізації (1996 р.) приблизно однаковий для підприємств із різноманітними формами власності;

на ефективність роботи промислових підприємств впливає не форма власності, а їхня галузева приналежність, і насамперед ступінь адаптації до зароджуваного в економіці України ринкового середовища;

підтримка процесу приватизації в суспільстві слабшає по мірі продовження і заглиблення кризи в економіці;

найбільше прийнятною формою роздержавлення є акціонування підприємств з продажем частини акцій різноманітним суб'єктам, коли держава стає не єдиним, а одним із співвласників підприємства;

у результаті проведення реформ в Україні виявилася зруйнованою існуюча раніше, хоча і далеко недосконала, система мотивації праці.

Розділ 3. Науково-методичне обгрунтування вибору напрямків підвищення ефективності роботи промислових підприємств

При виборі стратегії економічного розвитку промисловому підприємству необхідно вирішувати питання принципового плану і, насамперед, це відноситься до питання вибору форми власності. Проте істотні розходження в економічних показниках окремих підприємств свідчать про те, що, крім форми власності, на їхній стан впливають також багато інших чинників.

В даний час достатньо важко встановити безпосередній зв'язок між формою власності і результатами господарської діяльності того або іншого конкретного підприємства. Причина цього, по-перше, полягає в тому, що не дотримується однаковість умов функціонування підприємств. Наприклад, найбільш успішно працюючі приватизовані підприємства, як правило, і до реорганізації були високорентабельними і навпаки. Частина нерентабельних і раніше виробництв (вугільні шахти) мають останнім часом порівняно благополучні економічні показники, оскільки знаходяться під патронажем держави. По-друге, з метою виконання директив керівних органів країни про обсяги приватизації до недержавного сектору економіки стали відносити підприємства, що, по суті, залишилися державними. Зокрема, це стосується акціонерних товариств із часткою державної власності понад 50%, із контрольним пакетом акцій у держави, а також корпоратизовані підприємства, де власність держави досягає близько 100%. .

У зв'язку з цим промислові підприємства України доцільно розрізняти не з точки зору прийнятої на них форми власності, а по способу функціонування в рамках однієї з таких трьох моделей:

1. Ринкова модель. Ці підприємства швидко й адекватно відреагували на ринкові зміни, зробивши ставку в основному на власні сили, причому мова йде не тільки про власні ресурси, але і про уміння керівництва самостійно прогнозувати і контролювати ситуацію на ринку і приймати відповідні ефективні рішення.

2. Модель, наближена до дореформеної. До цієї моделі відносяться підприємства, що слабко реагують на ринкові зміни. Виникаючі на них проблеми вирішуються традиційними методами, або не вирішуються взагалі в надії на те, що вони будуть вирішені централізовано на державному рівні. Такі підприємства намагаються зберегти старі, що стали навіть неефективними, господарські зв'язки, практично не змінюють асортимент виробленої продукції.

3. Змішана модель. Сюди можна віднести підприємства, що в одних випадках користуються допомогою держави (пільгові кредити, держзамовлення та ін.), а в інших спираються на власні сили. Таке положення цих підприємств є дуже нестабільним, і з остаточним вибором моделі поводження їм ще треба буде визначитися.

Обрані до теперішнього часу моделі поведінки кожного з конкретних промислових підприємств не можна вважати остаточними і слід характеризувати як адаптаційні, або, іншими словами, моделі виживання. Ці моделі є перехідними і характеризують не стільки стратегічні плани підприємств, скільки їх негайні і, можливо, короткострокові міри, пов'язані з тими або іншими змінами макроекономічної обстановки в країні. У зв'язку з цим проблему підвищення ефективності суспільного виробництва необхідно вирішувати, насамперед, із позиції окремого підприємства або виробничого об'єднання. При цьому взаємовідносини між державним і недержавним секторами економіки будуть наближатися до оптимальних в міру розробки і проведення в країні достатньо визначеної економічної політики і на основі реальних потреб конкретного виробництва.

При зміні форми власності на підприємствах позитивні результати можуть бути досягнуті лише у випадку, коли приватизація буде супроводжуватися комплексом заходів для зміни традиційних і постарілих структур управління.

За період економічних перетворень в Україні найбільше постраждали великі промислові підприємства. З розпадом СРСР вони втратили величезні ринки як колишнього Союзу, так і країн колишньої РЕВ. У результаті їх продукція виявилася або взагалі не потрібною, або необхідною в значно менших обсягах. Тому більшість саме великих промислових підприємств виявилися на грані банкрутства: нерентабельне виробництво, збільшення збитків від основної діяльності, зростання заборгованості перед бюджетом і кредиторами, скорочення числа робітників та службовців. При цьому мова йде не про тимчасові труднощі, пов'язані з кон'юнктурними змінами ринку, а з принциповою невідповідністю структури багатьох виробництв ринковим відносинам.

Реальним шляхом виходу підприємств із кризи є їх реструктуризація, під якою розуміється комплекс заходів для зміни технологічної, виробничої й організаційної структур з метою зберігання або розширення ринків збуту.

У роботі запропоновано один із можливих напрямків реструктуризації великих промислових підприємств України на прикладі ВАТ "Слов'янський керамічний комбінат". За роки економічних реформ в Україні комбінат більш ніж у п'ять разів знизив обсяг випуску товарної продукції при зниженні обсягу її реалізації майже в 10 разів. Причини цього - загальні для всіх великих промислових підприємств: різке скорочення ринків збуту профільної продукції внаслідок падіння виробництва на підприємствах-споживачах, низька конкурентоспроможність продукції та ін. Зі зміною форми власності, а саме з утворенням замість державного підприємства відкритого акціонерного товариства, стан комбінату ще більш погіршився, тому що стали неможливими, навіть у перспективі, централізовані капітальні вкладення, фінансування підготування виробництва нових виробів, планування і закупівлі виробів основної номенклатури. Внаслідок падіння платоспроможного попиту на основні вироби, неповного використання виробничих потужностей, значної дебіторської заборгованості за відвантажену продукцію і не оплачену в строк, комбінат, по-перше, неплатоспроможний і, по-друге, не має можливості відновлення платоспроможності за рахунок власних коштів. Його реанімація неможлива без залучення значних зовнішніх інвестицій, що в масштабах усього підприємства є нереальним.

Одним із шляхів одержання необхідних коштів є реструктуризація підприємства на основі створення окремих незалежних підрозділів, орієнтованих на ринок, і які можуть становити інтерес для вітчизняних і іноземних інвесторів. У роботі розглянуто один із варіантів такої реструктуризації - модернізація цеху по виробництву керамічної плитки з наступним виділенням його в самостійне виробництво. Практична реалізації розроблених відповідного бізнес - плану і рекомендацій дозволить одержати комбінату економічний ефект у сумі 4109 тис. грн.

Реструктуризація підприємства припускає також зміну методів управління підприємством, зокрема удосконалення системи мотивації праці. В роботі цю проблему досліджено на основі конкретного промислового підприємства - ВАТ "Донбаскабель". Аналіз документів статистичної звітності і результати анкетного опитування дозволили встановити основні причини незадоволеності робітників підприємства умовами праці. Основні з них пов'язані з матеріальними стимулами, зокрема, заробітна плата (хоча вона зростає постійно і відповідає середньому рівню по групі аналогічних підприємств) не забезпечує робітникам можливості задоволення навіть основних життєвих потреб. Істотний тиск на мотивацію праці робить зростаюче безробіття. Тим самим на ВАТ "Донбаскабель", як і на переважній більшості підприємств України, використовується по суті відома "політика батога", що не може забезпечити істотного зростання економічних показників.

У роботі запропоновано деякі напрямки удосконалення існуючої системи мотивації праці, в тому числі за допомогою неекономічних методів.

ВИСНОВКИ

За результатами виконаної роботи можна сформулювати такі основні висновки:

1. Незважаючи на те, що Україна має потужну промислову базу, розвинуту інфраструктуру і значні природні і людські ресурси, у даний час вона знаходиться в стадії глибокої кризи. Аналіз її головних причин свідчить про те, що економічну ситуацію в країні варто пов'язувати не тільки з об'єктивними причинами, але і з значними помилками, допущеними при проведенні реформ.

2. Досвід розвинутих країн показує, що ефективна економіка повинна бути заснована на різноманітті форм власності і ринкових відносин, тому в результаті проведення реформ велика частина промислових підприємств України вже не є державною власністю. У той же час проблеми, які держава намагалася вирішити шляхом роздержавлення і приватизації, по суті залишилися в тому ж стані, а в ряді випадків їх число навіть збільшилось. З самого початку процес приватизації носив тотальний характер, причому найчастіше без конкретної економічної мети, а й нерідко і всупереч економічній доцільності. Це є однією з головних причин суттєвого зниження макроекономічних показників виробничої діяльності практично всіх промислових підприємств країни.

3. Ефективність роботи промислових підприємств не залежить від форми власності, а зростання обсягів продукції, що випускається підприємствами недержавного сектору, обумовлене відповідним збільшенням їхньої питомої ваги в економіці України. Таким чином, на переважній більшості підприємств відбулася формальна зміна форми власності при незмінних організації виробництва і відношенні робітників до праці. У зв'язку з цим, незважаючи на значні масштаби приватизації, її основна мета - підвищення ефективності виробництва - не досягнута. Тому результати приватизації не варто вважати остаточними і цей процес повинний продовжуватися у бік поглиблення.

4. Виконуючи директивні вказівки керівництва країни про масове роздержавлення власності, багато підприємств набули статусу приватизованих, залишаючись по суті державними. Тому в даний час за формальними ознаками неможливо судити про дійсні відносини власності на даному підприємстві, а можна лише говорити про ступінь його адаптації до нових економічних умов. Крім того, як показав аналіз, результати господарської діяльності конкретного підприємства істотно залежать від його галузевої приналежності, але в основному визначаються ступенем адаптації до ринкового середовища, що зароджується в економіці України. У зв'язку з цим при оцінці ефективності проведених економічних реформ підприємства доцільно класифікувати не за формою власності, а по приналежності до однієї з таких моделей поводження: ринкової, наближеної до дореформеної і змішаної;

5. Приблизно з 1996 року в промисловості України наступила відносна стабілізація, що забезпечує сприятливі умови для підйому економіки країни. У той же час це стабілізація з дуже низькими порівняно, наприклад, з 1990 роком економічними показниками. Її достатньо тривалий період свідчить про непевність у перспективах розвитку промисловості. При цьому відсутність відповідної державної політики ставить перед кожним підприємством задачу пошуку шляхів самостійного виходу з кризи.

6. При зміні форми власності на підприємствах позитивні результати можуть бути досягнуті лише у випадку, коли приватизація буде супроводжуватися комплексом заходів для зміни традиційних і постарілих структур управління.

7. За період економічних перетворень в Україні найбільше постраждали великі промислові підприємства, що виявилися нездатними до ринкових умов господарювання. Їхня реанімація неможлива без залучення значних зовнішніх інвестицій, що в масштабах усього підприємства є нереальним. Одним із шляхів одержання необхідних засобів є реструктуризація підприємства на основі створення окремих незалежних підрозділів, орієнтованих на ринок і які можуть становити інтерес для вітчизняних і іноземних інвесторів. Відповідні рекомендації розроблено на основі дослідження діяльності ВАТ "Слов'янський керамічний комбінат".

8. Однією з причин виникнення в колишньому СРСР так званих застійних явищ була недосконалість системи мотивації праці. У період проведення економічних реформ в Україні і ця система виявилася практично зруйнованою, і в даний час на більшості підприємств, по суті, використовується відома з давніх часів "політика батога", що паразитує на труднощах економіки, і зокрема на безробітті, що зростає. Тому реформування підприємства в першу чергу вимагає удосконалювання системи мотивації праці - розробку комплексу заходів для стимулювання зацікавленості робітників в ефективності діяльності всього підприємства.

Список опублікованих автором робіт за темою дисертації

1. Петренко Е. А. О путях реструктуризации угольной отрасли // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. – Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1997. - С. 190-193.

2. Петренко Е. А. Обоснование инвестиционных затрат на поддержание действующей производственной мощности предприятия // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1997. - С. 247-251.

3. Петренко Е. А. О государственной поддержке угледобывающей отрасли Украины // Проблемы формирования антикризисной политики и механизма банкротства предприятий. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998 - С. 238-240.

4. Петренко Е. А. О государственном регулировании экономики // Социально – экономические аспекты промышленной политики. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998. - С. 101-106.

5. Петренко Е. А. Менеджмент в условиях рынка // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1998. – С. 167-171.

6. Прокопенко Н. Д., Петренко Е. А. О государственных предприятиях в системе рыночной экономики // Экономика промышленности. – 1999. - №3(5). – С. 72-78 (особистий внесок: автором дисертації виконано аналіз ролі і місця державних підприємств в країнах з ринковою економікою).

7. Петренко Е. А. Влияние факторов внешней и внутренней среды на деятельность государственных предприятий // Социально – экономические аспекты промышленной политики. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1999. - С. 102-113.

8. Петренко Е. А. Приватизация промышленных предприятий как один из способов повышения их эффективности // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1999. – Т. 1.- С.216-227.

9. Петренко Е. А. Влияние социально – экономических факторов на мотивацию труда в условиях перехода к рыночной экономике. Труды Донецкого государственного технического университета. Серия: экономическая. Выпуск 6. – Донецк. ДонГТУ. – 1999. – С. 157-164.

10. Петренко Е. А. Роль государства в повышении инвестиционной привлекательности в угольной промышленности // Материалы международной научно – практической конференции "Город, регион, государство: проблемы распределения власти". – Донецк, 1997. - 20-23 мая. - С. 222 – 223.

АНОТАЦІЯ

Петренко О. О. Організація забезпечення ефективної роботи промислових підприємств в умовах ринкових відносин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.01 - Економіка промисловості. Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2000.

Дисертацію присвячено розробці теоретичних питань і науково-методичних положень по організації забезпечення ефективної роботи промислових підприємств в умовах ринкових відносин на основі комплексного дослідження соціально-економічних наслідків реформування промисловості.

Узагальнено основні результати економічної діяльності промислових підприємств в залежності від їхньої галузевої приналежності і форми власності.

Визначено деякі напрямки реструктуризації промислових підприємств з метою їхньої адаптації до ринкових відносин.

Досліджено проблему мотивації праці в умовах переходу до ринкових відносин.

Основні результати досліджень знайшли практичну реалізацію і впровадження на