НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Т.Г.ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 888.3.09-3

Лущій Світлана Іванівна

Художні моделі буття в романах В.Підмогильного

10.01.01 — українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ-2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі Історії української літератури ХХ століття Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор, член-кор. НАН України, завідувач відділу літератури ХХ ст.
Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України
Дончик Віталій Григорович

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор кафедри філології Національного університету “Києво- Могилянська академія” Агеєва Віра Павлівна —

кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри української літератури Житомирського державного університету
ім. Івана Франка
Чайківська Ванда Тадеушівна

Провідна установа — Київський національний університет ім.Тараса Шевченка, кафедра української літератури, м. Київ.

Захист відбудеться 18 квітня 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої

ради Д 26.178.01 при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Автореферат розісланий 17 березня 2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М.Сулима

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Творчість Валер’яна Підмогильного — помітне явище в історії української прози ХХ століття. Письменник-інтелектуал, вихований на кращих зразках національної та європейської класики, як і його колеги по перу — Б.Антоненко-Давидович, В.Домонтович, М.Могилянський, Є.Плужник, М.Хвильовий та інші — поставив людину в центр своєї творчості. Недаремно Г.Костюк наголошував на тому, що “…за багатством суспільних подій свого часу він не загубив людини. Він бачив її, розумів і творив її образ в усій суспільній, психологічній і біологічній складності”Костюк Г. Валеріян Підмогильний // Підмогильний В. Місто. Роман. Українська Вільна Академія наук у США, 1954. — С. 289..

У часи суспільно-історичних переломів та духовних стресів український прозаїк не міг оминути складних філософських проблем. Його творчість відзначалася філософською глибиною, зображенням психологічно-рельєфних характерів. Філософічність — характерна властивість інтелектуальної прози письменника. Недаремно на сторінках більшості його творів згадуються імена мислителів: Арістотеля, Гегеля, Eпікура, С.К’єркегора, Лао-Цзи, Ф.Ніцше, Платона, Руссо, Сократа, Г.Сковороди, А.Шопенгауера та ін. На філософські аспекти творів В.Підмогильного вказували такі літературознавці, як І.Михайленко, Г.Костюк, Ю.Шерех, М.Тарнавський, В.Мельник, В.Шевчук, Р.Мовчан, Л.Коломієць, О.Гриценко, А.Матющенко та ін.

Романи В.Підмогильного “Місто” й “Невеличка драма” займають особливе місце в художньому доробку прозаїка. Зрозуміло, що вони від першої своєї публікації й донині цікавили й цікавлять критиків.

Дослідження В.П., М.Доленго, П.Єфремова, С.Єфремова, П.Колесника, Л.К-ського, П.Лісового, І.Михайленка, А.Мотузки, М.Муся, Н.Ф., Л.Підгайного, М.Степняка, А.Хуторяна, М.Чиркова, Ф.Якубовського (20–30-ті роки); Ю.Бойка, З.Голубєвої, Г.Костюка, Ю.Шереха, (50–60–70-ті); М.Ласло-Куцюк, М.Тарнавського, В.Мельника, Р.Мовчан, В.Шевчука, Л.Коломієць, К.Фролової, Л.Сеника, О.Гриценка, В.Коцюка, С.Павличко, О.Ковальчука (80–90-ті) — яскраве тому свідчення.

Письменник зображав людину, яка перебуває в складних стосунках зі світом та оточенням. Намагаючись пізнати таємниці світу, розгадати одвічну загадку людини, а також осмислити її ідеали та прагнення, Валер’ян Підмогильний створив героїв з різними ціннісними орієнтаціями в житті, що дало можливість авторці дисертації виділити своєрідні художні моделі буття героїв у романах “Місто” та “Невеличка драма”. Через моделі подані певні соціальні та психологічні типи.

Український прозаїк намагався проникнути в глибинні процеси насамперед внутрішнього життя особистості, тому дослідниця у витворених моделях буття героїв розглядає такі фактори, як духовні цінності персонажів, простежуючи при цьому взаємозв’язок системи морально-етичних цінностей на індивідуальному рівні із суспільними домінантами; смисл їхньої діяльності та мету існування. Кожен з героїв — особлива точка зору на життя та призначення людини в ньому, це своєрідна грань у пізнанні дійсності. У поглядах та уявленнях героїв сконцентровані світоглядні шукання письменника-філософа Валер’яна Підмогильного.

Відразу застережемо, що в роботі вживаємо термін модель, спираючись на праці Л.Гінзбург, Ю.Барабаша, Р.Шобер, Б.Мейлаха, В.Лейбіна, А.Рубцова, саме у значенні образ. Причому образ багатогранний, багатокомпонентний, завдяки чому стала можливою різнобічна характеристика буття героїв.

Філософське спрямування романів “Місто” та “Невеличка драма” тісно пов’язане з пильною увагою до внутрішнього світу особистості. Їхній автор зосереджує увагу на психіці персонажів. У статті про письменника С.Єфремов підкреслював, що “завдання його не висновки, а шлях до них, психіка сучасної людини, як вона є”11 Єфремов С. Валер’ян Підмогильний // Єфремов С. Історія українського письменства . — К.: Феміна, 1995. — С. 666. . На цій рисі прози В.Підмогильного наголошував і Ю.Лавріненко.

Український прозаїк використовував різні художні засоби для змалювання внутрішнього світу своїх героїв. Почуття, думки, дії, портретні деталі стають виразниками їхнього психологічного стану. Діалоги відіграють значну роль у розкритті духовного світу кожного з них, виступають важливим засобом характеристики. Адже глибини людської душі розкриваються в спілкуванні. І цим український письменник нагадує свого літературного вчителя Гі де Мопассана. Його герої теж дискутують, шукають, осмислюючи в такий спосіб важливі проблеми. Тому не випадково, що вчинки та погляди персонажів, їхні роздуми, висловлювання, оцінки тих чи інших подій та явищ найбільше цікавлять авторку дисертації. Крім цього, варто взяти до уваги, що характеристика одних персонажів іншими теж відіграє значну роль. Внутрішнє життя героїв В.Підмогильний майстерно розкриває через зовнішній стан: голос, вираз обличчя, ходу, мову. Про них розповідають їхні речі та помешканя, в яких вони живуть.

Автор однієї із перших справді фахових рецензій на твори В.Підмогильного — В.Юноша — відзначаючи таку важливу рису творів письменника, як “нахил до психологічних проблем”, підкреслював також його схильність до філософського осмислення дійсності, до “шукання сенсу буття”22 Юноша В. Поет чарів ночі // Інститут рукопису Націо-нальної бібліотеки ім.В.І.Вернадського. Ф. 274, од.зб. 58, арк. 41. . Ця проблема розглядається в дисертації як одна з головних у творчості письменника.

Оскільки літературознавці звертали увагу на тематику, проблематику романів В.Підмогильного, на особливості їхньої структури, стилю й мовних засобів, по-різному трактували образи героїв (при цьому було здійснено екзистенціальне прочитання його творів в контексті світової літератури), ми ставимо за мету розглянути моделі буття в романах “Місто” й “Невеличка драма”, простежити при цьому, що в підсумку чекає на “втілювача” тієї чи іншої моделі, наскільки кожна з них життєздатна й перспективна, розкрити на її прикладі, процес творення тієї чи іншої системи цінностей при формуванні людини своєї епохи.

Предметом дослідження в дисертаційній роботі обрано романи “Місто” та “Невеличка драма”.

Об’єкт аналізу — різноманітні моделі буття героїв у названих творах В.Підмогильного, які адекватно відтворюють авторську концепцію життя й людини.

Основною метою дослідження є детальний огляд різноманітних моделей буття героїв у романах ”Місто”, “Невеличка драма”.

Поставлена мета зумовлює потребу розв’язання таких завдань:—

простежити зміни у світогляді, життєсприйманні персонажів під впливом пізнання себе, життя й людей у цьому житті;—

дослідити взаємозв’язок системи морально-етичних цінностей героїв на індивідуальному рівні та їх співвідношення із цінностями суспільними;—

з’ясувати причини появи саме таких художніх типів та суспільні явища й настрої, що лежать в їхній основі; —

розглянути важливе значення психологічних імпульсів й підсвідомості у мотивації вчинків героїв.

Методи дослідження: поєднання системного аналізу з філософським, історико-соціальним та порівняльно-описовим.

Теоретико-методологічною основою є роботи вітчизняних і зарубіжних літературознавців, філософів, дослідження з психології, архівні матеріали.

У дисертації авторка розглянула образи романів “Місто” та “Невеличка драма” крізь призму естетики прагматизму, екзистенціалізму, філософських вчень Г.Сковороди, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, З.Фрейда, М.Бердяєва та ін., здійснила дослідження з акцентованою увагою на особливостях осмислення В.Підмогильним питання сенсу людського буття — і в цьому наукова новизна роботи.

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальненні засад та особливостей літературно-естетичних і філософських поглядів письменника на життя й людину, відображення її біологічної, духовно-моральної, суспільної сутності.

Практична цінність дисертації в тому, що її результати можуть бути використані при дослідженні літературного процесу першої половини ХХ століття, читанні загальних курсів з історії української літератури та спецкурсів для студентів, розробці практичних занять, спецсемінарів з відповідної проблематики й вивченні літератури в школі.

Апробація дисертаційної роботи відбулася при її обговоренні на засіданні відділу Історії української літератури ХХ століття, на щорічних науково-теоретичних конференціях молодих учених (Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 9.06.1998 р. та 15–16.06.1999 р.), а також на Плужниківських читаннях (Київський держуніверситет ім.Тараса Шевченка, 8.12.1998 р.).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася протягом 1996–2000 років у відділі Історії української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ в контексті колективної теми “Нариси з історії української літератури ХХ століття”.

Структура кандидатської дисертації зумовлена поставленою метою, визначеними завданнями й складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Дослідження викладене на 168 сторінках. Бібліографія нараховує 262 позиції.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, розкривається стан вивчення проблеми, формулюються мета й завдання роботи, її новизна та науково-практичне значення.

Розділ І. Прагматичні моделі буття героїв у романах В.Підмогильного.

Прагматичні моделі буття в романах “Місто”, “Невеличка драма”  — це передусім світ, у якому панує раціо. Герої-прагматики — люди практичні, тверезомислячі, які твердо усвідомлюють, чого хочуть у цьому житті та від життя, і рідко сумніваються в тому, що їм поталанить. Вони націлюють себе на успіх, свої погляди спрямовують у майбутнє і визначальною у ньому вважають власну діяльність (Славенко). Як правило, такі герої твердо переконані в тому, що власне життя, матеріальні блага людина творить для себе тільки сама (Нюся, Ірен Маркевич, Давид Семенович Іваничук).

Понад усе у житті “люди дії” ставлять успіх, кар’єру, а то й матеріальну забезпеченість, вперто й наполегливо шукають шляхи до цього; прагнуть міцно й швидко утвердитися в житті за будь-яких умов і, якщо потрібно, поступитися при цьому своїми переконаннями (Борис, Дмитро, інструктор клубної роботи).

Оскільки суспільство “будованого соціалізму” потребувало насамперед ініціативних та діяльних практиків, раціональних виконавців, то для згаданого менталітету відкривалися широкі перспективи.

Водночас у цьому ж суспільстві, і на цьому наголошував В.Підмогильний, залишалися скромні, чесні люди праці, подібні Левкові — героєві роману “Місто”, які не намагалися скористатися ситуацією для того, щоб зробити кар’єру.

Ця людина має надзвичайно цінну рису — вміння бути щасливою, знаходити щастя в кожній життєвій миті. Цим він почасти нагадує старого рибалку з повісті Ернеста Хемінгуея “Старий та море”.

Левко — натура цілісна та послідовна. У цьому образі ніби втілена формула відомого італійського філософа Н. Аббаньяно: єдність людського “Я” зі світом свого призначення зумовлює єдність світу.

Середовище, у якому проживають персонажі прагматики, — це світ, де панують суто ділові стосунки “купи-продай”, в якому береться постійна установка на успіх, а не на програш.

Одна з перших міських знайомих Степана Радченка (головного героя роману “Місто”) — “мусінька” — добре усвідомила, що її оточення й життя взагалі — то базар, де “кожен має свій крам. Один заробляє на ньому, другий докладає. Чому? Ніхто не хоче помирати. Мусить продавати, хоч би втратно.”

Подібні погляди на життя вже зустрічалися в українській літературі, взяти хоча б вірш Є.Плужника “Базар” та п’єсу В.Винниченка з однойменною назвою. Так разюче схожі міркування героїні В.Підмогильного “мусіньки” та героя Винниченка Цінності Марковича: “Життя, любчику, базар. Хочеш бути багатим? Виходь з товарами, торгуйся, обмінюй, рости, сам давай і у других бери. А як сам не маєш ні чорта, то й візьмеш чорта пухлого. Так було, так буде до кінця віку”. Тож, керуючись принципом “усе на світі продається й купується”, “мусінька” сама стає покупцем, купує Степана за його молодість і красу. З такою ж ситуацією купівлі літньою жінкою юнака читач зустрічається ще в ранньому оповіданні В.Підмогильного “Проблема хліба” (1922). Хоча герой цього твору сприймає її й виходить з неї інакше.

Валер’яна Підмогильного непокоїло утвердження в суспільстві бездумного раціоналізму. У цьому процесі він вбачав ознаки занепаду духовності.

Образ Марти Висоцької — це своєрідний вияв неприйняття письменником прагматичного мислення. Марта — особистість романтична й надзвичайно щира. Вона не грає. Їй чужа фальшива театральність життя. Мрія в житті Марти важить набагато більше, ніж для будь-кого з героїв, але дівчина зайва в спрагматизованому світі.

Письменник-гуманіст тонко відчув, як суспільство, знеособлено орієнтуючись на науку й техніку, не рахується з духовними потребами людини. Герої націлені служити розвиткові, тоді як за нормальних умов повинно бути навпаки.

Епоха не залишала місця для внутрішніх роздумів людини, вимагала прямої практичної дії. За бурхливою практичною діяльністю та гонитвою за життєвими благами герої відмежовуються не тільки від важливих смисложиттєвих проблем. Зовнішня активність пригнічує продиктовану внутрішніми бажаннями психіки органічну потребу мріяти, творити, кохати.

Розділ ІІ. Життя як абсурд.

Поряд із прагматичними моделями буття в романах В.Підмогильного докладно розкрито ще одну життєву концепцію, згідно якої герої по-своєму бачать і пізнають світ. Цей світ у їхньому сприймані складний, незрозумілий, абсурдний, та й життя в ньому теж абсурдне, бо це буття для смерті. Закинута у вир ірраціонального, недоступного для розуму буття, людина шукає свою сутність. Ці шукання викликають жах, відчай, відчуття трагедії життя, його абсурдності. Героя-песиміста, розчарованого, самотнього, невлаштованого в житті В.Підмогильний легко міг знайти серед своїх сучасників.

На відміну від більшості тогочасних письменників, він бачив зворотний бік соціально-економічних та культурних перетворень на Україні в 20–30-тих роках.

Соціальні негаразди, руйнація традиційних моральних цінностей породжували в свідомості людей безвір’я, відчай, трагічні, навіть есхатологічні настрої. Занепокоєний втратою особистістю сенсу буття, віри в силу людського розуму, прозаїк змушував людину зазирнути в себе, замислитися над власним існуванням. І в цьому він був близький до екзистенціалізму. Тобто, вже тоді, в двадцяті роки, український письменник виявляв підходи, що дозволяють твердити й про його художній внесок як у це філософське вчення, так і до філософії абсурду.

Шляхи виходу його героїв із ситуації абсурду різні: від спокійного споглядання абсурду та замирення з його перемогою, звернення до єдиного порятунку, до Бога (“Добрий Бог”, “Іван Босий”), аж до бунту проти абсурду, який із самого початку приречений на поразку, і, нарешті, до самогубства, що є виявом безсилості індивіда, але й свідченням того, що уникнути абсурду неможливо. З усіма цими шляхами ми зустрічаємося в романі “Місто”.

Останній із них був обраний героїнею роману — дівчиною Зоською. Автор вводить цей образ у другій частині твору. Змалювуючи його, В.Підмогильний залишається вірний своїй традиції: не подає детального портрета. Декількох промовистих деталей, які повторюються (маленький зріст, худе обличчя, кінчик носа на ньому, глибокий погляд) достатньо, щоб перед читачем постав цілісний образ героїні, за невиразною зовнішністю якої прихована глибока натура. Тому й не дивно (наголошує О.Гриценко у статті “L’etranger у ролі попутника”11 Гриценко О. L’etranger у ролі попутника // Всесвіт. — 1991. — № .), що на долю Зоськи припадає намагання розв’язати серйозну філософську проблему — самогубство.

Якщо дівчина Зоська лише констатує абсурдність життя, то Максим Гнідий всебічно усвідомлює її, і це увсідомлення переростає в справжні філософські роздуми й пошуки, внаслідок яких герой приходить до розуміння того, що завжди існує конфлікт між задумом і його реалізацією, між актором і тлом, між реальним життям і нашими уявленнями про дійсність. Розумний і начитаний, він прагне знайти відповідь на питання: що є життя та яке місце людини в ньому? Максим розуміє, що жити слід “не так” і “так жити не слід”. Але як? — на це питання відповіді не знаходить.

У романі є ще одна постать, чиї пошуки теж близькі до пошуків філософів-екзистенціалістів, — це поет Вигорський. Він, як і Максим Гнідий, інтроверт. Специфічна спрямованість психологічної установки на внутрішній світ визначає увесь психічний склад цього героя. Він зосереджений на власних думках, переживаннях, стриманий і відсторонений від багатьох. Підкреслювані В.Підмогильним занепокоєння й тривожність, які відчутні в уповільнених рухах і роздумах Вигорського, ускладнена соціальна адаптація — ось що ріднить його із Максимом Гнідим. Ці персонажі репрезентують цікавий для української літератури тип інтелігента-філософа, героя-інтелектуала. Погляди Вигорського на людину, сенс її життя, на долю світу та можливості його пізнання близькі до філософських сентенцій Г.Сковороди, А.Шопенгауера, М.Бердяєва.

Поет Вигорський — один із найскладніших образів роману В.Підмогильного “Місто”. Його численні висловлювання (часто досить-таки суперечливі) свідчать про постійні пошуки цієї особистості. Аналізуючи їх, не можемо не звернути уваги на еволюцію героя: це — шлях від реального усвідомлення абсурду, а потім страх, відчай, що приходить як наслідок, і, нарешті, звільнення через творчість. Тільки так, на його думку, можна віднайти той цілісний світ, куди слід втікати від абсурду, знайти свободу не поза собою, а в собі.

Варто згадати ще одного персонажа — Льову Роттера — з роману “Невеличка драма”, симпатичного, незграбного, беззахисного й самозаглибленого філософа із особливим світосприйняттям та світобаченням. Аналіз песимістичних настроїв Льови пояснює джерела його філософських вподобань: юнак звертається (і на цьому наголошує прозаїк) саме до вчення К’єркегора. Льова об’єктивно оцінює людину і її можливості, знає, що її велич нерідко межує з ницістю й підлістю.

Як і Максим Гнідий та поет Вигорський, Льова розкривається в сумнівах, самоаналізі, у своїх духовних шуканнях. Ці персонажі-філософи є носіями важливих авторських думок.

В.Підмогильний був занепокоєний втратою сенсу буття своїми сучасниками. Долі його героїв Зоськи, Максима, Вигорського, Льови — різні варіанти виходу із ситуації абсурду. За задумом автора, кожен з героїв обирає свій неповторний шлях, виходячи з власних переконань. При цьому письменник наголошує, що рабське примирення не є виходом із становища, як не є виходом пияцтво (Максим) й наркотики (Пащенко), а тим більше смерть (Зоська). Адже зі смертю людини не зникає абсурд. Людина повинна, хоч це й надзвичайно важко, знайти й реалізувати себе в хаосі абсурдного світу, залишивши при цьому домінуючими такі етичні цінності, як чесність і щирість перед собою й ближніми, почуття відповідальності за їхню долю.

Розділ ІІІ. Шлях Степана Радченка від волі до влади — до торжества інстинктів.

Модель життя в романах В.Підмогильного “Місто” та “Невеличка драма” є складною і синтетичною, вона постає як сума моделей буття. Це світ, у якому відсутні універсальні закони. У кожного з героїв своє бачення навколишньої дійсності. Центром цієї загальної моделі у романі “Місто” став Степан Радченко. Валер’ян Підмогильний, тонкий психолог і філософ, створив образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим та злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, за ким буде перемога. Невипадково до роману “Місто” автор поставив такий епіграф: “Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола. Як тварина — людина їсть і п’є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум; як янгол — ходить просто і як янгол священною мовою розмовляє.”

Саме він, як і вислів з твору А.Франса (роман має два епіграфи) став ключем до прочитання як і всього твору, так і образу головного героя. У такий спосіб В.Підмогильний увиразнив ідейний задум роману, спрямував думки читача в правильне русло, але при цьому, як і його вчитель Гі де Мопассан, уникає нав’язливої дидактичності.

Хоч варто зазначити, що багатьом літературознавцям — особливо сучасникам В.Підмогильного — здавалося, що тільки назва повинна відображати зміст твору. Тому на обкладинці одного з перших видань “Міста” художник зображає багатоповерхові будинки, труби заводів, що димлять у небо, невеликі ліхтарі. Позитивне розв’язання актуальної проблеми “місто-село” — ось що хотіли бачити критики на його сторінках. Тоді як прозаїка-гуманіста цікавила насамперед людина.

Зосередившись на образі Степана Радченка, письменник роздумував над феноменом людського життя, над природою існування індивіда в оточенні собі подібних. І ці різні моделі буття тим цікаві, що в центрі їх — людина, в основі якої лежить одвічний і нерозв’язаний конфлікт: між Каїном та Авелем. У праці “По той бік добра і зла” Ф.Ніцше, підкреслюючи амбівалентну природу особистості, зазначав: “В людині тварина і творець з’єднані воєдино: в людині є матеріал, уламок, глина, бруд, безглуздя, хаос: але в людині також і творець, вершитель, твердість молота, божественний глядач і сьомий день...”11 Ницше Ф. По ту сторону добра и зла // Ницше Ф. Соч.: В 2 т. — М.: Мысль: 1990. Т. 2.- С. 346.

В.Підмогильний зображає Радченка-людину й Радченка-письменника, простежуючи зміну моральних цінностей свого персонажа, його поглядів на людей, на власне місце й призначення в житті, зміну життєвої мети та шляхів її досягнення. Він аналізує при цьому (хоч і побіжно) соціальні процеси та явища, їхній вплив на Степана Радченка. Його герой проходить шлях від прагматика-оптиміста, який спочатку вважає розум запорукою ефективної реалізації своєї мети, до завершеного героя абсурду. Адже після смерті дівчини Зоськи Степан ще гостріше відчує всевладність абсурду, неможливість не тільки перемогти його, а й уникнути. Варто наголосити, що автор “Міста” навмисне створює цілий ряд абсурдних ситуацій, у які потрапляє головний герой, особливо у другій частині твору, уважно фіксує, як його раціональна орієнтація в світі змінюється слухняною упокореністю життю. Не менш цікавим є творчий шлях Радченка-письменника.

Валер’ян Підмогильний, досліджуючи роль психологічних, біологічних та соціальних чинників у житті героя, звертає увагу на велику роль ірраціональних сил та сексуальної енергії, які є важливими рушіями його психологічного життя.

Ще в 1931 році Петро Колесник не без іронії відзначив у своєму дослідженні, що В.Підмогильний надто серйозно підходить до розгляду проблеми голоду статі й голоду шлунку. Насправді, все тут набагато складніше. Подібно Ніцше, український прозаїк реабілітує тіло, вказує на його важливе значення в житті героїв (Ірен Маркевич, Юрій Славенко, Марта). Німецький філософ намагався з’ясувати, який з інстинктів є підґрунтям моралі. З його філософської системи чітко вимальовується ланцюжок: тіло — інстинкт — воля — життя. Тіло людини є провідником її волі. “Плоть — це великий розум, множинність з однією суттю, війна і мир, отара і пастир. Твій невеличкий розум — теж знаряддя твоєї плоті”. “Вона (плоть — С.Л.) не каже “я”, а творить його”11 Ніцше Ф. Так казав Заратустра // Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. — К.: Основи, Дніпро, 1993. — С. 33. . Валер’ян Підмогильний також підкреслює, що тіло в надзвичайних умовах далеко не завжди зважає на моральні норми, “діє ініціативно, а то й напролом” Ковальчук О. “Ідеологізоване” тіло як фактор буття. (Версія Валер’яна Підмогильного) // Сучасність. — 1997. — № –8. — С. 198.. Автор “Міста” наголошує на тому, що підсвідомі чуттєві бажання Радченка впливають, а часом навіть визначають його поведінку. Сни героя мають еротичний характер.

М.Ласло-Куцюк зауважила, що Підмогильний “у творі широке місце приділяє коханню в його тілесному аспекті, владі інстинктів над поступками людини...” Ласло-Куцюк М. Шукання форми. Нариси української літератури ХХ століття. — Бухарест: Критеріон, 1980. — С.144. В.М.Леонтович доводить це ж саме, вказуючи на те, що визначальними рисами юнака були: “нестримна жадоба до влади, до успіху, до розкоші, статева пристрасть” Леонтович В.М. События войны и революции // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Ф. 199, од.зб. 25, арк.7.. Тіло бере гору над розумом та душею Степана.

При зображенні головного героя Підмогильний користується улюбленим прийомом: докладно змальовує його почування, реакції на ті чи інші події; за нього промовляють його думки, висловлювання, вчинки. Степана Радченка читач також бачить очима інших героїв. Таких поглядів і ракурсів бачення декілька (Надійка, Левко, Зоська, “мусінька”, Вигорський, Максим Гнідий, Рита).

У ґрунтовному дослідженні В.Мельник55 Див.: Мельник В.О. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ століття. — К., 1994. зауважив, що в одному багатогранному, суперечливому й неоднозначному образі письменник відтворив три етапи екзистенціальної діалектики С.К’єркегора: естетичний, етичний та етап наближення до Бога ( у даному випадку до творчості). Саме так, в творчості, Степан Радченко намагається знайти власний порятунок, душевне очищення. Таким бачився фінал героя П.Єфремову, Ю.Шереху.

Нам кінцівка твору не видається однозначно оптимістичною. Степан лише писав повість про людей, і ми не маємо певності, чи вдасться йому закінчити її. Дієслово недоконаного виду залишає читачам широке поле для роздуму. І хоч прикмети янгола в Степановій душі нагадують про себе, тварина теж не дрімає, часто здобуває першість (причому перемагають найгірші риси: байдужість, жорстокість, усвідомлення переваги сильного). Тому й зображає автор життя Радченка-людини, Радченка-письменника як рух, котрий нагадує молекулярний рух, миготливий і повільний, кінечний та безкінечний, безпечний та небезпечний.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження.

Романи В.Підмогильного — небуденне явище в українській літературі ХХ століття. Ці твори — яскраве свідчення того, що талановитий український прозаїк в хаосі грандіозних суспільних катаклізмів звертав свій погляд насамперед на людину, неординарну особистість, хоч і привабливу, та далеко не ідеальну, величну й слабку водночас.

Заглиблюючись у внутрішній світ персонажів, він проникає в найвіддаленіші куточки людської психіки, в саму суть психологічних імпульсів людини. Письменник майстерно розкриває характери героїв через їхні думки й висловлювання, вчинки або портретні деталі. Саме портретові відводиться важлива роль у показі разючих метаморфоз, що сталися з героями (“мусінька”, Максим, Надійка та ін.). Для кожного з них створюються такі ситуації, які висвітлюють нові грані їхніх характерів, виявляють особливості світосприймання, погляди на життя й власне місце в цьому житті.

Він розумів, що тільки так, насамперед через пізнання людини, можна пізнати світ. Прагнув осягнути суспільне життя особистості через її індивідуальне буття.

Кожен персонаж “Міста” та “Невеличкої драми” — неоднозначна особистість. Герої Підмогильного є творцями власного життя. Творча природа способу буття кожного з них полягає у тому, що самотворчість героїв — різна за своєю спрямованістю, виявами, мотивами. Людина в творах В.Підмогильного є тим, що вона з себе зробить, це своєрідний проект, витворений суб’єктивно. Цікаві своїми поглядами на власне місце й призначення в світі персонажі з-поміж можливих варіантів обирають способи власної реалізації, свій неповторний життєвий шлях. Людське існування в романах “Місто” та “Невеличка драма” — це існування особистостей, яким передусім притаманне певне ставлення до буття, раціональне чи ірраціональне бачення світу.

Образи романів  — це філософські роздуми письменника над феноменом людського буття, над природою існування індивіда в оточенні собі подібних.

Традиційна, але, на жаль, не роз’язана багатьма епохами проблема сенсу людського буття, гостро порушена в творах, закладена в самій специфіці існування героїв у світі.

Створюючи різні характери, правдиво досліджуючи їхню психологію та соціальну природу, В.Підмогильний звертався до проблеми взаємовідносин духу й тіла, серця й розуму, а також моралі як основного регулятора людських стосунків.

Автор “Міста” й “Невеличкої драми” нав’язливо не повчає свого читача, не робить остаточних висновків, не ставить останньої крапки в своїх роздумах та пошуках.

Основні положення й висновки роботи відбиті в 6 публікаціях:

1. Український “Любий друг”? (“Місто” В.Підмогильного) // Слово і час. — 1998. — № . — С. 54–57 (0,3 друк. арк.).

2. Екзистенціальні проблеми в романах В.Підмогильного // Вісник. (Літературознавчі студії). Випуск 1. — К.: Міжнародний інститут лінгвістики і права. — 1999. — С. 65–68 (0,3 друк. арк.).

3. Великі проблеми “Невеличкої драми” В.Підмогильного // Слово і час. — 2000. — № . — С. 37–39 (0, 4 друк. арк.).

4. ”Місту” В.Підмогильного — 70 // Вітчизна. — 1998. — № –10. — С. 141–144 (0,6 друк. арк.).

5. Плужник і Підмогильний: в складних філософських пошуках // Українська мова та література. — 1999. — 4 січня (0,4 друк. арк.)

6. Художні моделі буття героїв в романі В.Підмогильного “Місто” // Наукові читання — 1998. Праці молодих учених України. — К.: Українська книга, 1999. — С.149–174 (0,8 друк. арк.)

АНОТАЦІЯ

Лущій С.І. Художні моделі буття в романах В.Підмогильного. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. — українська література. — Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ, Київ, 2000. — Рукопис.

Дисертація присвячена романам Валер’яна Підмогильного “Місто” та “Невеличка драма”. Проблема сенсу людського буття розглядається авторкою дисертації як одна з головних у творчості письменника. С.І.Лущій виділяє такі моделі буття героїв: прагматичні, модель буття як абсурду, модель життя Степана Радченка як шлях від волі до влади — до торжества інстинктів.

Ці моделі — засоби пізнання людини й життя в романах “Місто” й “Невеличка драма”. Буття героїв обох романів досліджено різнобічно: духовне, біологічне, соціальне та психологічне. Авторка робить ґрунтовний аналіз головних і другорядних персонажів, даючи власне бачення й трактування образів.

В дисертаційній роботі С.І.Лущій аналізує образи творів крізь призму філософської естетики прагматизму, екзистенціалізму, вчень Г.Сковороди, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, З.Фрейда, М.Бердяєва та ін.; розглядає романи “Місто” та “Невеличка драма” в контексті вітчизняного літературного процесу 20–30-х років.

Ключові слова: художні моделі, психологізм, екзистенціалізм, екзистенціальна проблематика, абсурд, прагматизм, романи, ціннісні орієнтації, сенс життя.

АННОТАЦИЯ

Лущий С.И. Художественные модели бытия героев в романах В.Пидмогильного “Город”, “Небольшая драма”.  — Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук по специальности 10.01.01. — украинская литература. — Институт литературы им.Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 2000.

Романы В.Пидмогильного — значительное явление в украинской литературе ХХ века. Не случайно они интересовали и интересуют не только отечественных критиков. В центре гуманистического творчества украинского писателя — человек, который находится в сложных отношениях с миром и окружающими, часто пребывает в поисках смысла бытия. Желая познать тайны мира и человека, писатель создал на страницах “Города” и “Небольшой драмы” героев с разными ценностными ориентациями и взглядами на жизнь. Это дало возможность автору диссертации выделить целую систему художественных моделей бытия героев. Проблема смысла бытия героев рассматривается С.И.Лущий как одна из главных в творчестве В.Пидмогильного. Она выделяет такие модели бытия героев: прагматические, модель жизни как абсурда, модель бытия Степана Радченко — как путь от воли к власти — до торжества инстинктов. Эти модели — способы познания жизни и человека в романах “Город” и “Небольшая драма”. Взгляды писателя на жизнь словно сконцентрированы в его героях.

Бытие героев романов исследовано всесторонне: духовное, биологическое, психологическое, социальное в их единстве.

В диссертации раскрыто средства психологизма в произведениях прозаика, а также особенности художественного изображения В.Пидмогильным внутреннего мира героев.

Автор анализирует не только главных, но и второстепенных персонажей романов, даёт собственное трактование образов.

Образы романов рассматриваются сквозь призму эстетики прагматизма, экзистенциализма, абсурда, учений Г.Сковороды, А.Шопенгауэра, Ф.Ницше, З.Фрейда, Н.Бердяева, Ж.-П.Сартра и др.; а также в контексте отечественного литературного процесса 20–30_х годов.

В работе выяснено, почему возник тот или иной тип героя, показана роль духовных, физических, социальных факторов в жизни человека в их взаимодействии, раскрыто важнейшее значение психологических импульсов и подсознательного в мотивации поступков персонажей. Философские искания побуждали писателя обращаться не только к героям-интровертам, но и экстравертам. Он понимал, что только так, через познание человека, можно познать мир.

Человек в книгах В.Пидмогильного — проект, созданный субъективно. Самотворчество героев различное за своей направленностью и мотивами.

Образы романов “Город”, “Небольшая драма” — размышления писателя над феноменом человеческого бытия, над природой существования индивида в окружении себе подобных. Обращает на себя внимание правдивость автора, его художественная неоднолинейность в подходе к современнику, философская глубина произведений. Прозаик не навязывает читателям готовых выводов, а призывает самих задуматься над сложными философскими проблемами.

Ключевые слова: художественные модели, психологизм, экзистенциализм, экзистенциальная проблематика, абсурд, прагматизм, романы, ценностные ориентации, смысл жизни.

ANNOTATION

Lushchiy, S. I. The Artistic Models of Existence in Valeriyan Pidmohylnyi’s Novels: Dissertation for the Scholarly Degree of Candidate of Philological Sciences According to Specialization No. 10.01.01 — Ukrainian Literature. — T. H. Shevchenko Institute of Literature, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000. — Manuscript.

The dissertation is devoted to Valeriyan Pidmohylnyi’s novels, Misto and A Little Drama. The problem of the meaning of human existence is seen in the author’s dissertation as one of the main themes in the novelist’s work. S. I. Lushchiy categorizes the models of heroes as follows: pragmatic, the model of existence as absurd, and the model of the life of Stepan Radchenko as a road from the will to power to creative instincts.

These are models of modes for the cognition of the individual and life in the novels, Misto and A Little Drama. The existence of the heroes of both novels is treated from various standpoints: spiritual, biological, social, psychologial. The author thoroughly analyzes not only the novels’ main characters but also their minor ones, explaining how she sees them and describing how they are presented.

In her dissertation, S. I. Lushchiy analyzes the works’ similarities through the prism of the philosophical esthetics of pragmatism, existentialism, the works of Skovoroda, Schopenhauer, Nietsche, Freud, Berdyaev and others. She also examines Misto and A Little Drama within the context of our domestic literary process of the 1920–1930

Key words: artistic models, psychological analysis, existentialism, existential problems, the absurd, value orientations, the meaning of life.