інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска

Сидорчук

Лариса Петрівна

удк 616.12-008.331.1:616.273.2-08

функціональні зміни вегетативного забезпечення

сис-тем організму при артеріальній гіпертензії

в умо-вах гіперкапнічної гіпоксії,

оцінка ефективності лікування

14.01.11 – кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Буковинській державній медичній академії

МОЗ України, м. Чернівці

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Тащук Віктор Ко-рнійович,

завідувач кафедри госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спортивної медицини Буковинсь-кої державної медичної академії

МОЗ України (м. Чернівці).

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Сіренко Юрій Миколайович,

завідувач відділом симптоматичної гіпертензії з лабораторією екстракорпоральних методів лікування Інституту кардіо-логії ім.акад. М.Д. Стражеска АМН України (м. Київ);

доктор медичних наук

Білоножко Олександр Георгійович,

провідний науковий співробітник проблемної лабораторії ангіографічних та електрофізіологічних досліджень кафедри кардіології та функціона-льної діагностики Київської медичної академії післядиплом-ної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України (м. Київ).

Провідна установа: національний медичний університет ім. академіка О.О. Богомольця,

м. Київ, кафедра факультетської терапії №2

Захист дисертації відбудеться 30 січня 2001 р. о 1000 годині на засі-данні спеціалізо-ваної вченої ради Д26.616.01 при Інституті кардіо-логії ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України (03618, м.Київ, вул. На-родного ополчення, 5).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стра-жеска АМН України за адресою: 03618, м.Київ, вул. Народного ополчення, 5.

Автореферат розісланий 26 грудня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Деяк С.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) продовжує залишатись актуальною ме-дично-соціальною проблемою (В.Н. Коваленко, Е.П. Свищенко, И.П. Смирнова, 1999; Л.Т. Малая и соавт., 1999; R.E. Tracy, 1999). У осіб з висо-ким артеріальним тиском у 3-4 рази частіше розви-вається ішемічна хвороба серця (ІХС) і в 7 разів частіше – порушення мозкового крово-обігу (Е.Н. Амосова, 1998; Ю.М. Сіренко та спі-вавт., 1999; R.D. Feldman, 2000). За да-ними офіційної статис-тики, в 1997 р. в Україні зареєстровано понад 5 млн хворих на АГ (Про-грама про-філактики і ліку-вання артеріальної гіпертензії в Україні, 1999), однак за резуль-та-тами епідеміологічних дослі-джень, на АГ у країні страждають близько 13 млн осіб, у по-ловини з них зареєстровано граничний рівень артеріаль-ного тиску (І.П. Смірнова та спі-вавт., 1998). Серед осіб з підвищеним АТ знають про наявність за-хворювання 62% хво-рих, з них лікуються лише 23,2%, причому ефективно – тільки 12,8% (І.П. Смірнова, O.П. Свіщенко, І.М. Горбась, 1997; G.L. Schwartz et al, 2000). Економі-чні втрати для держави становлять ви-трати на лікування та ре-абілітацію зазначеної кате-горії населення. Це свідчить, що АГ – одна із найбільш важливих актуальних соці-альних проблем охорони здоров'я населення не тільки більшості розвинутих країн світу, але й України (В.З. Нетяже-нко, 1997; R. Saitz, 2000). Важливим аспектом проблеми є необхідність вдосконалення методів профі-лак-тики та ліку-вання, зменшення факторів ризику, індивідуалізації підбору меди-каментоз-них засобів у хворих на АГ з урахуванням побічних ефектів їх прийому, розро-бка досту-пних ефективних та економічно вигідних методів фізич-ної реабілі-тації даного континге-нту населення (Н.К. Фуркало, Г.В. Яновс-кий, И.К. Следзевс-кая, 1990; Л.Г. Воронков та співавт., 1999; Г.В. Дзяк, Е.А. Коваль, 1999; V. Ravet al., 2000).

Не дивлячись на те, що арсенал гіпотензивних засобів не-впинно поповню-ється новими ефе-ктивними фар-макологічними препаратами, по-пулярність не-медикаментозних ме-тодів лікування зростає (С.С. Староверов и со-авт., 1992; A. Mas et al., 2000). Думка про нешкідли-вість їх безконтро-льного вико-ристання, зокрема дихаль-них методик, фізичних нава-нтажень (Н.Г. Триняк 1996; H. Kergoat еt al., 1999), під час яких створюється гі-перкапнічно-гіпоксичний газо-вий склад, не підтверджується прак-ти-кою (Ю.М. Караш та співавт., 1988; С.В. Бі-лецький та співавт., 1993). Окрім того, біль-шість із дихальних методик є апріор-ними і не мають до-статнього наукового та клініко-фі-зіологічного обґрунтування (М.Г. Триняк, 1996; T.Q. Li et al., 1999).

Таким чином, запропоноване дослідження вивчення функціо-нальних та органічних змін систем та органів, що найчастіше вра-жаються за тривалого підняття артеріального тиску, розробка но-вих комплексних методів лікування, профілактики та фізичної реабілітації із широким застосуванням гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань, оп-тимізація лікування хворих на АГ на основі гострих медикаментозних тестів з урахуванням побічної дії їх застосування є новими і со-ціально актуальними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, те-мами. Дисерта-ційна робота спря-мована на реалізацію Національної Програми профілак-тики і лі-кування артеріальної гіпертензії в Україні, затвердженої Указом Президента України від 4 лютого 1999 року №117/99. Дисертант є співвиконавцем науково-дослідної роботи кафедри госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спорти-вної медицини Буковинської державної медичної ака-демії "Створення регістру гострого ін-фаркту міокарда Північної Буковини з ви-значенням циркадіан-них рит-мів та клініко-функціональ-них предикторів перебігу гост-рої стадії" (державний реєстраційний номер 01.97.V015.111).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи: на основі встановлення гемоди-намічних особливостей реалізації функ-ціональних та органічних порушень діяль-ності серцево-судинної, дихальної систем, церебральної гемодинаміки, активності відділів вегетативної нервової системи (ВНС) у хворих на АГ розробити нові шляхи немедикаментозної корекції високого АТ із включенням гіперкап-нічно-гі-поксичних та ВЕМ-тренувань, об'єктивізувати оптимізацію вибору бета-адрено-блокаторів для лікування АГ з використанням гострих медикаментозних тестів, з урахуванням побічної дії засто-сування фарма-кологічних препаратів.

Задачі дослідження:

1. Встановити особливості функціональних та органічних порушень гемодина-міч-ного забез-печення діяльності серцево-судинної, дихальної, ве-гетативної нерво-вої систем, вертебробазиляр-ного басейну у хворих на АГ.

2. Обґрунтувати доцільність призначення дозованих гіперкапнічно-гіпоксич-них і фізичних динамічних тренувань у комплексному лікуванні та реабілі-тації хво-рих на АГ.

3. Проаналізувати клінічні ефекти терапевтичного впливу гіперкапнічно-гіпо-ксич-них (ГГТ) та ВЕМ-тренувань на функціональний стан досліджуваних систем у комплексному лікуванні хворих на АГ.

4. Об'єктивізувати вибір бета-адреноблокаторів для лікування АГ на основі гост-рих фармако-логічних тестів з урахуванням їх побічної дії.

Об'єкт дослідження. Хворі на гіпертонічну хворобу І-ІІ ст. та нейроцирку-ляторну дистонію за гіпертензивним типом.

Предмет дослідження. Функціональні зміни вегетативного забезпечення серцево-судинної, дихальної систем та церебральної гемодинаміки у хворих на ар-теріальну гіпертензію, їх зміни під впливом гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань.

Методи дослідження. З метою оцінки впливу лікування використовували:

1. Двомірну ехокардіографію з метою дослідження змін показників кардіогемо-динаміки.

2. Велоергометрію для оцінки стану коронарного та адаптивного резервів, фізич-ної працездатності, рівня порогового навантаження, толерантності до нього.

3. Комплекс обстежень функціонального стану вегетативної нервової системи для визначення вагосимпатичного балансу.

4. Комп'ютерну спірографію для виявлення функціонального стану системи зов-нішнього дихання.

5. Транскутанний газоаналіз артеріальної крові для визначення парціального ти-ску кисню та вуглекислого газів артеріальної крові до, під час та після гі-перкапнічно-гіпоксичних тренувань.

6. Хроматографічний аналіз газів видихуваного повітря для контролю рівня гі-перкапнії-гіпоксії під час виконання дихальних методик та велоергометрич-них тренувань.

7. Комп'ютерну реоенцефалографію для оцінки стану показників гемодина-міки вертебробазилярного басейну.

8. Цитохі-мічний аналіз сумарної катехоламіндепо-нуючої функції ери-троци-тів, флуориметричне дослідження рівня адреналіну і норад-рена-ліну плазми крові та еритроцитів

9. Гострі медикаментозні тести із бета–адре-ноблока-торами (атенололом та небі-вололом) з метою оптимізації їх вибору у лікуванні АГ з урахуванням їх впливу на систему зовнішнього дихання та мозковий кровообіг.

10. Аналіз неспецифічних адап-та-ційних реакцій організму, загальноклінічні спостереження за хворими на АГ.

Наукова новизна одержаних результатів. Поглиблене вивчення клініко-гемодинамічних особливостей у хворих на АГ дозволило встановити функціональні по-рушення вегетативного забезпечення діяльності серцево-су-динної, дихальної систем, мозкового кровообігу і стан реакцій неспецифічної адаптації. Внаслідок проведених досліджень на основі використаного клініко-діагностичного комплексу вперше встановлено:

q рівні гіперкапнії-гіпоксії під час проведення ВЕМ-тренувань, ГГТ за методи-кою М.Г. Триняка, К.П. Бутейко та цигун-гімнастики, які використовували у лікуванні та реабілітації хворих на АГ;

q використання гіперкапнічно-гіпоксичних та ВЕМ-тренувань сприяють зни-женню систолічного та діастолічного тиску.

q вплив ГГТ та ВЕМ-тренувань на тонус та реакти-вність відділів ВНС, катехоламіндепонуючу функцію еритроцитів та рівень катехоламінів плазми крові і еритроцитів;

q позитивний ефект впливу ГГТ та ВЕМ-тренувань на гемодинамічне забезпе-чення фізичної діяльності серцево-судинної системи;

q внаслідок призначення ГГТ та ВЕМ-тренувань поліпшується вентиляційно-перфузійні можливості системи зовнішнього дихання;

q застосування ГГТ та ВЕМ-тренувань у лікуванні хворих на АГ нормалізу-ють кровопостачання головного мозку, полегшують венозний відтік, зменшу-ють тонус магістральних судин та артеріол; сприятливо впливають на неспецифічно-адаптаційні можливо-сті організму пацієнтів;

q об'єктивну необхідність корекції вибору бета-адреноблокаторів на основі гост-рих фармакологічних тестів із урахуванням їх впливу на дихальну систему та мозковий кровообіг.

Практичне значення одержаних результатів. Вперше обґрунтовано доцільність застосування діагностичного комплексу лабораторно-інструменталь-них обстежень для об'єктивізації функціонального стану кардіореспіраторної сис-тем, церебральної гемодинаміки, визначення подальшої лікувальної тактики для коректного призначення ГГТ та ВЕМ-тренувань. Доведена ефективність викорис-тання фізіоло-гічних гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань у комплексному ліку-ванні хворих на артеріальну гіпертензію. Розроблені методичні підходи для ви-бору бета-адреноблокаторів (атенололу і небівололу) у лікуванні АГ на основі гос-трих фармакологі-чних тестів з урахуванням їх побічної дії на систему зовнішнього дихання та мозковий кровообіг.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження викори-стовуються на клінічних базах, а також в навча-льно-педагогічному процесі на ка-фе-дрі госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спортивної медицини Буко-винської державної медичної академії, кафедрі пропедевтики внутрі-шніх хвороб медичного факультету та клінічному відділі науково-дослідного інституту фітоте-рапії Ужгородського державного університету, кафедрі госпітальної терапії №2 Дніпропет-ровської державної медичної академії, клініці спортивної медицини та реабілітації медичного фа-культету Тартуського університету (Естонія), в школі медицини та медичному коледжі універси-тету штату Південна Кароліна (США); в ряді профільних відділень лікувально-профілактичних установ м. Чернівці та Чер-нівецької області (Чернівецькому обласному кардіологічному диспансері, Кіцман-ській центральній районній лікарні, Заставнівській центральній районній лікарні), що підтверджено актами впровадження. За матеріа-лами дисертації одержано два позитивних рішення про видачу патентів України на винахід (вих. № 31736 та 31735) "Спосіб лікування хворих на артеріальну гіпертензію" (заявка №2000010476) та "Спосіб оцінки стану хворих на артері-альну гіпертензію" (заявка №2000010475), свідоцтво на рацпропозицію (№8/96 від 25.04.96).

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок автора в отриманні науко-вих результатів є основним і полягає у виборі напрямку і методів дослідження, де-термінації контингенту аналізо-ваних груп, фо-рмулюванні мети дослідження та за-вдань для її реалізації, в проведенні всього об'-єму клінічних, інструментальних та лабораторних обстежень, в статистичній обробці матері-алу, аналізі та узагаль-ненні отриманих результатів, в підготовці наукових даних до пуб-лікації та офор-мленні патентів. Висновки та практичні рекомендації сформульовані авто-ром ра-зом із науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати роботи доповідались і обговорювались на Пленумі кардіологів України, присвяченому пам’яті видатних вітчизняних вчених-кардіологів А.Л. Міхньова, О.Й. Грицюка, Н.А. Гватуа (Київ, 11-13 листопада, 1998); Об'-єднаному Пленумі кардіо-логів, рев-матологів та кардіохірургів України з міжнародною участю (Київ, 6-8 жовтня, 1999); VІІІ Конгресі СФУЛТ (Львів-Трускавець, 2000); VІ Конгресі кардіологів України (Київ, 18-21 вересня, 2000); XVII Міжамериканському Конгресі з Кардіо-логії (XVII ConInteramericano de Cardiologia, Buenos Aires, 22-25, Agosto, 1999); ІІІ Міжнародному Конгресі "Захворювання коронарних артерій" (3rd InterCongress on Coronary Artery Disease from pre-vention to intervention, Lyon, France, October 2-5, 2000); наукових симпозіумах: І-му та ІІ-му Україн-сько-Швед-ському симпозіумах "The Actual Problems of Modern Medical Care" (Че-рнівці, 17-18 ве-ресня, 1996; 10-11 квітня, 2000). Науково-практичних конференціях: Регі-ональній конференції з проблем кардіології в геронтології "Cardiology Update 2000" ме-дич-ної асоціації штату Південна Кароліна (США) Palmetto Health Alliance (7-8 бере-зня, 2000); на підсумкових конференціях викла-дачів Буковинської державної ме-дичної ака-демії (1996-1999р.р); на засіданнях асоціації терапевтів Че-рнівецької області ім. В.Х. василенко (1997-1999р.р).

Апробація дисертації була проведена на спільному засіданні кафедри госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спортивної медицини, наукової комісії Буковинської державної медичної академії, Чернівецького обласного товариства кардіологів та терапевтів Чернівецької області ім. В.Х. василенко (протокол №6 від 07.06.2000 року).

Публікації. За матеріалами дисертацiї опубліковано 31 наукова праця (з них 8 ста-тей у фахо-вих виданнях, рекомендованих ВАК України), 23 тези в ма-теріалах наукових конгресів, пленумів, конференцій, в тому числі 3 у закор-донних виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Основний текст дисертації викладений на 166 сторінках маши-нописного тексту. Дисертація ілюстрована 24 таблицями та 49 рисунками. Складається зі вступу, огляду літератури, розділу "матеріал та методи досліджень", трьох розділів влас-них дослі-джень, аналізу та узагальнення отрима-них результатів, висновків, практичних рекомендацій, спи-ску використаних дже-рел літератури, що містить 128 джерел кирилицею та 188 латиницею.

Основний зміст роботи

Матеріал і методи досліджень. Об'єктом дослідження були 155 осіб. Серед них 107 – хворих на артеріальну гіпертензію (ГХ І-ІІ та НЦД за гіпертензивним типом) і 48 здорових та практично здо-рових осіб. Вік коливався від 20 до 64 років, складаючи в середньому 49,5±2,7 р.

До лікування формували наступні групи: ГХ І – І-а група - 57 осіб (53,3% від загальної кіль-кості хворих на АГ); ГХ ІІ стадії, СН-І – ІІ група - 24 особи (22,4%); НЦД за гіпертензивним типом – ІІІ група - 26 осіб (24,3%); здорові та практично здорові – 48 чоловік склали ІV групу. Окремі дві групи склали хворі на ГХ-ІІ (50 чоловік), котрим проводили гострі фармакологічні тести із селек-тивними b1-адре-ноблокаторами небівололом - 24 особи та атенололом - 26 осіб. У дослідження не включали хворих на симп-томатичну артеріальну гіпертензію, із важкою мітраль-ною або ао-рталь-ною недо-статністю, після перенесеного інфаркту міокарда, з ви-раженими розладами сегментарної скоротливості серцевого м'яза, а також з хроні-чними обструктивними захворюваннями легень. Всі досліджувані за видом ліку-вання були поділені на чотири групи, у лі-куванні яких застосовувалися гіперкап-нічно-гіпо-ксичні та ВЕМ тренування (ГГТ) за різними ди-хальними схемами: за К.П. Бу-тейко 23 (21,5%) особи – І група, М.Г. Триняка 22 (20%) особи – ІІ група, дихальними вправами ци-гун-гімнастики 21 (19,6%) особа – ІІІ, та ве-лоергометричні (ВЕМ) дозовані динамічні тренування 22 (20,6%) особи – IV, V група –контролю (хворі на АГ, котрим в комплексному лікуванні ГГТ не ви-користовували) – 19 (17,8%) осіб.

Функціональний стан дихальної системи вивчали за даними об'єк-тивного за-галь-ноклініч-ного обстеження пацієнтів та комп'ютерної спірографії на апараті "Pneumo™" фірми "Jae®" (ФРН). Рівень гіперкапнії, гіпоксії для кожної дихальної методики та під час і після ВЕМ-тренувань визначали у пробах видиху-ваного пацієнтами повітря хроматографічним ме-тодом (Э.И. Лейбниц и со-авт., 1988). Парціальний тиск кисню (рО2) та вуглекислого газу (рСО2) в артеріальній крові оцінювали транскутанним методом на апараті "TINA" фірми "Radiometer®" (Данія).

Функціональний стан серцево-судинної системи оцінювали за гемодинаміч-ними показни-ками, ЕКГ-ознаками, максимальним споживанням кисню до та після фізичного навантаження, ре-комендованого експертами ВООЗ (Т.С. Виноградова, 1986; M.H. Ell1986; T. Ogawa еt al., 1992). Морфофункціональний стан міо-карду характеризували за результатами Ехо-КГ, згідно ре-комендацій Американсь-кого комітету з номенклатури та стандартів ЕхоКГ (В.О. Бобров, Л.А. Стаднюк, В.О.Крижанівський, 1997) за допомогою ультразвукового сканера "SAL 38AS" фірми "To®" (Японія). Зміни мозкового кровообігу вивчали за допо-мо-гою комп'ю-терної реоенцефалог-рафії (РЕГ) на 4-х канальному цифровому реографі із комп'ю-терною вітчизняною про-грамою "Regina", з подачою ЛУМ-сигналу та швидкістю тимчасового розгортання 25 мм/сек (Л.Р. Зенков, М.А.Ронкин, 1991).

При дослідженні функціонального стану вегетативної нервової системи ско-риста-лись результатами клінічних тестів за Вейном, даними загального вегетатив-ного тонусу (ЗВТ), вегетативних показників ритму, орто- і кліностатичної проб, визначали індекси Кердо та ХОК, вираховували середнє ортостатичне приско-рення за 1 хв (СОП), ортоста-тичний індекс лабільності (ОІЛ), кліностатичне спо-вільнення (КС), ортокліностатичну різницю (ОКР), кліностатичний індекс лабіль-ності (КІЛ), коефіціент Хільдебранта (А.М. Вейн и др., 1991; В.М.Чубучний, 1996; Т.І. Чабан, 1998). Сумарний вміст катехоламінів у еритроцитах визначали цитохі-мічним методом, шляхом виготовлення мазків крові та їх забарвленням розчином азотнокислого срібла (А.И. Мардарь, 1986). Катехоламіни в плазмі крові та в ери-троцитах визначали флуоро-метричним методом (Г.І. Мардар, 1997). Для характе-ристики адаптаційних можливостей організму вважали за доцільне скористатись методикою Л.Х. Гаркави та співавт. (1990).

Отримані при дослідженні результати підлягали математично-статистичній обро-бці методом варіаційної статистики з використанням критеріїв У. Гассета і Р. Фішера (Г.Ф. Лакин, 1990; J.L. Devore, 1995), вираховуванням середніх величин (М) та їх відхи-лень (±m) із застосуванням програмно-математичного комплексу для ЕОМ Excel™ – 2000 та Access™ – 2000 на базі MS®Windows98® ME (W.H. Press et al., 1998).

Результати дослідження. Встановлено, що у 76% хворих на ГХ ІІ, СН-І не-значно погіршена насосна функція міокарда лівого шлуночка (згідно КДО, КСО, ФВ та DS) та локальна скоротливість (DТм, DТзс), підвищено кінцевосистолічне внутрішньоміокардіальне напруження, як меридіональне, так і циркулярне (dm, Н, Dр, відповідно), збільшені маса міокарда та кінцевий систолічний тиск в ЛШ, знижені міокардіальна скоротливість і міокардіальний резерв, відповідно. Погіршується гемодинамічне забезпечення фізичної діяльності серцево-судинної системи за гіпокінетичним типом у 82% хворих із ГХ-ІІ (зменшені УО, УІ, ХОК, СІ, підвищений ЗПОС); за гіперкінетичним типом у 78% пацієнтів із ГХ-І (збільшені УО, УІ, СІ, ХОК, в межах норми ЗПОС). При НЦД за гіпертензивним типом показники системної гемодинаміки були практично в межах норми із тен-денцією до гіперкінетичного типу (р>0,05). У здорових та практично здорових осіб - без відхилень. У більшості обстежуваних хворих на АГ (78%) була нор-мальна геометрія міокарда. У хворих на ГХ-ІІ, СН-І спостерігали концентричну гіпертрофію в 13% осіб, ексцентричну гіпертрофію в 5% випадків, концентричне ремоделювання виявили в 4%.

Реакція серцево–судинної сис-теми на фізичне навантаження в 82% випадків була гіпертензивною і в 18% – нормотензивною. Встано-вили, що фізична праце-здатність була нижче середньої в 41% (хворі на ГХ–І, ГХ–ІІ, значно менше – на НЦД), в 32% – низька (пацієнти із ГХ–І та ГХ–ІІ), в 14% ФЗП була середньою (хворі на НЦД), в 6% і 7% – вище середньої та ви-сока, відповідно, (за раху-нок хворих на НЦД). Толерантність до фізичного навантаження в 68% помірно зни-жена (па-цієнти із ГХ–І, ГХ–ІІ, менше – НЦД), в 16% і 6% – знижена та збережена з аналогічним розподілом між групами, в 10% – висока (більшість обстежуваних із НЦД). Реєст-рували зниження коронарного та адаптивного резер-вів, реститу-ційних можливостей, порушення хронотропного та інотропного механізмів компенсації гемодинамічних порушень в 7% хворих на АГ (пацієнти із ГХ–І і ГХ–ІІ), у 79% пацієнтів діагностичну ВЕМ–пробу було припинено в зв'язку із високим підняттям АТ (у 44% пацієнтів) чи досягненням субмаксималь-ної ЧСС (у 35%) (ко-нтингент хворих на ГХ–І, ГХ–ІІ, дещо менше – НЦД), в 14% – проба ВЕМ була негатив-ною (за рахунок групи із НЦД). Виявлені зниження коронарного, адаптивного і міокар-діа-льного резервів, порушення інотропного та хронотропного механі-змів гемоди-намічного забезпечення фізичної діяльності се-рцево–судинної системи, зміни гео-метричної структури міокарда, зниження фізичної працездатності, порогового на-ван-таження та толерантності до нього є підгрунтям для екстраполяції еволюції ускладнень АГ (І.П. Смірнова та співавт., 1997; Е.Н. Амосова, 1998; Ю.Н. Сиренко и соавт., 1999; В.К. Тащук та співавт., 2000).

При вивченні функціональних змін системи зовнішнього дихання при АГ, на підставі збереже-ного в межах умовної норми ЖЄЛ та знижених показників потоку видиху (ПОШвид – 4,79±0,56 л/с., МОШ25 – 3,88±0,48 л/с, МОШ50 – 2,32±0,41 л/с, МОШ75 – 0,93±0,11 л/с, СОШ25/75 – 2,00±0,32 л/c) встановили зворотнє порушення бронхіальної прохід-ності за обструктивним типом генералізованого інаперцепт-ного характеру зі зниженням резерв-них можливостей апарату вентиля-ції (МВЛ, КР), що більше проявилося в 10% хворих на ГХ–І та у 25% хворих на ГХ–ІІ. Оче-видно, це пов'язано з тютюнопалінням, дисбалансом катехоламі-нів (ГХ-ІІ) та спо-твореною чутливістю бета–адренергічних стру-ктур організму (в т.ч. і бронхіаль-ного дерева) до катехоламінів, навіть за появи тенденції до їх зниження в плазмі крові та еритро-цитах (Ф.И. Комаров и соавт., 1996; Г.І. Мардар, 1997; D.T. Lack1999; P. Maison, 2000). Таким чином, виявлені по-рушення бронхіальної про-хідності та резервних можливостей апа-рату легеневої вентиля-ції свідчать про не-обхідність оптимізації медикаментозного лікування хворих на АГ з урахуванням функці-ональних змін системи зовнішнього дихання.

Явища зменшення кровонаповнення вертебробазилярних судин (зниження РІ, збі-льшення a та a1/a2), підвищення то-нусу магістральних судин (збільшення a/Т), артеріол і периферійного судин-ного опору (зро-стання ДІ), незначне (р>0,05) погіршення венозного відтоку (збільшення ДСІ) засві-дчили про формування дис-тонії мозкових судин за гіпертензивним типом у 96% осіб хворих на ГХ–ІІ, дещо менші зміни аналогічного характеру спостерігали у 22% пацієнтів із ГХ–І. Це вка-зує на чітку взаємозалеж-ність між важкістю АГ та відхиленнями показників цере-броваскулярної гемодинаміки.

за клінічними тестами Вейна, ЗВТс, ЗВТп, ВІК, індексом ХОК, ВПР за Сидо-рен-ком, ритмогра-мою за Баєвським, встановили, що під-вищення тонусу СНС (при зниже-ному тонусі ПНС) було більш виражено при ГХ–І та НЦД за гіпертен-зивним типом. В той час, як реактив-ність СНС в ортостатичній пробі (СОП, ОІЛ, ОКР) була підвищена, причому менше у хворих на ГХ–ІІ, ніж на ГХ–І та НЦД, ре-актив-ність ПНС (кліностатична проба, КС, КІЛ) фіксувалася в межах но-рмальних величин. Відмітили підвищення вмісту катехо-ламінів (за рахунок норадреналіну) в плазмі крові (у пацієнтів із ГХ–І та НЦД), із тенде-нцією (р<0,05) до зниження у хворих на ГХ–ІІ, в основному за ра-хунок адреналіну плазми крові та еритроцитів на фоні стабільного рівня норадреналіну.

сприятливі реакції неспецифічної адаптації спостері-гали у 33% пацієнтів: реа-кцію тренування (РТ) у 18% обстежуваних із АГ (переважно хворі на НЦД), у 6% – реакцію спокійної (РСА) активації (з рівномірним розподілом між гру-пами), у 9% – реакцію під-вищеної (РПА) активації (за рахунок ГХ–І, НЦД). Несприят-ливі реакції: реакцію пере-тренування (РП) виявили в 24% хворих на АГ, гострого стресу в 25% (хворі на ГХ–І та НЦД), хронічного стресу в 18% (переважно хворі на ГХ–ІІ). При визначенні вмісту волюмоінфлуативних мікроелементів крові, за-фіксували тенденцію до збільшення Nа+, зменшення К+ та Са2+, глюкоза була в межах нормальних величин, що узгоджується з літературними даними (В.А. Бобров и соавт., 1994; Ю.Н. Си-ренко, С.Н. Паливода, 1999; M. Karmazyn, 1999).

З метою коректного призначення гіперкапнічно–гіпоксичних (ГГТ) та ВЕМ–тре-нувань провели їх поглиблений аналіз та сфор-мували наступні групи із описа-них вище хворих, виключивши здо-рових і практично здорових осіб. Найвищий рівень гіперкапнії та гіпоксії реєстрували під час ВЕМ–тренувань (СО2 – 5,2%, О2 – 14,6%); на другому мі-сці – ГГТ за методикою М.Г. Триняка (СО2 – 5%, О2 – 14,9%); на третьому – ГГТ за ме-тодикою К.П. Бутейко (СО2 – 4,7%, О2 – 15,1%); на четвертому – ГГТ за дихальною ци-гун–гімнастикою (СО2 – 4,1%, О2 – 16,4%). В групі контролю, яка була репрезентативна досліджуваним групам, ГГТ не про-водили.

???????? ?? ??-??,??-? ?? 26% хворих на ГХ-І, котрим не вдалося немедика-ментозним шляхом коригувати АТ, окрім ГГТ одержували курс однакового уніфі-кованого медикаментозного лікування (Додаток до Національної програми профі-лактики та лікування артеріальної гіпертензії в Україні, 1998; K.M. Kessler, 2000; R. Saitz, 2000): діуретик (гіпотіазид), інгібітор ангіотензин-перетворюючого фер-менту (еналаприл) в індивідуально підібраних дозах. 74% хворим на ГХ-І та паці-єнтам із НЦД за гіпертензивним типом використали ГГТ та немедикаментозне лі-кування з модифікації способу життя: дієта №10, рекомендували відмовитися від паління, обме-жити вживання кухонної солі до 6 г/добу, вільної рідини до 1-1,5 л/день, обме-жити вживання алкоголю, насичених жирів та холестерину, коригу-вати вагу тіла, психоемо-ційне розвантаження та релаксацію.

Після терапевтичного комплексу із застосуванням ГГТ та ВЕМ–тренувань по-кращу-ється насосна функція міокарда (згідно відсоткової зміни КДО, КСО, ФВ та DS) та локальна скоротлива здатність (DТм, DТзс). показники міокардіальної ско-ротливості та резерву, гемодинамі-чне забезпечення фізичної дія-льності за да-ними УО, УІ, ХОК, СІ та ЗПОС в сумарному краще після ГГТ за М.Г. Триняком та ВЕМ–тренувань, дещо менше пі-сля ГГТ за К.П. Бутейко. Зафіксували змен-шення кінцевого си-столічного тиску в ЛШ (p<0,05) та кінцевого систоліч-ного внутріш-ньоміокардіального на-пруження, як меридіонального, так і циркулярного (dm, Н, Dр) бі-льше після ГГТ за М.Г. Триняком та ВЕМ – тренуваннями, на другому мі-сці за ступенем зниження були ГГТ за К.П. Бутейко і циган-гімнас-тика, відтак – в групі контролю. Суттєвих змін мор-фологіч-них параметрів, маси міокарда і геоме-тричної будови під впливом лікувальних заходів не встановили.

Нормалізувались показники гемодинаміки при виконанні діагностичної ВЕМ–проби: підвищився коронарний та адаптивний резе-рви організму, зросло по-рогове навантаження та толеран-тність до нього, збільшилась фізична працездат-ність (вираженіше після ВЕМ–тренувань, потім після ГГТ за М.Г. Триняком і К.П. Бутейко, відтак – після циган-гімнастики і, на-самкінець, – в групі контролю). У 87% пацієнтів (проти 14% до лі-кування) реєструвалась негативна ВЕМ–проба з рі-вномірним роз-поді-лом між групами, що свідчить про вагоме покращання корона-рного та адаптивного резе-рвів, реституційних можливостей, хро-нотропного та інотропного механізмів компенса-ції гемодинаміч-них порушень після застосова-ного терапевтичного комплексу. у 81% об-стежуваних (проти 18% до лікування) реакція серцево–су-динної системи на фізичне на-ванта-ження стала нормотензив-ною (переважно за рахунок ГГТ за М.Г. Триняком, К.П. Бу-тейко та ВЕМ–трену-ваннями), у 6% – гіпотензивною (ГГТ за цигун–гім-настикою), у 13% збереглась гіпертензивна реакція. Толерантність до фізичного навантаження в 70% обстежува-них стала високою (в основному за рахунок ВЕМ–тренувань, дещо ме-нше ГГТ за М.Г. Триняком та К.П. Бу-тейко, відтак – ГГТ за цигун–гімнас-тикою), у 14% осіб толерантність залишалась збереженою (більше за ра-хунок ГГТ за цигун–гімнастикою, К.П. Бутейко), у 16% (група конт-ролю) – помірно зниженою. Реєст-рували високу фізичну працезда-тність (ФЗП) в 35% (після ГГТ за К.П. Бутейко та цигун–гімнастикою), ФЗП вище середньої – у 27% (більше після ГГТ за М.Г. Три-няком), середню ФЗП виявили у 32% (переважно за рахунок ВЕМ–трену-вань), ни-жче середньої – у 6% (група контролю).

За діагнозами: у хворих на ГХ-І на фоні медикаментозного лікування та гі-перкапнічно-гіпоксичних тренувань (18% пацієнтів) САТ зменшився на 14,7% (р<0,05), що становило 11,7±1,4 мм рт.ст.; ДАТ – на 7,1% (р>0,05), що становило 5,50±0,32 мм рт.ст. При ГХ-І на фоні немедикаментозного лікування (66% пацієн-тів) після ГГТ САТ зменшився на 12% (р<0,05), що становило 8,90±1,34 мм рт.ст.; ДАТ – на 6,2% (р>0,05), що становило 4,71±0,43 мм рт.ст. При ГХ-ІІ після меди-каментозного лікування із включенням ГГТ САТ зменшився на 17,4% (р<0,05), що становило 15,0±0,9 мм рт.ст.; ДАТ – на 11,5% (р<0,05), що становило 8,30±0,89 мм рт.ст. При НЦД за гіпертензивним типом після немедикаментозного лікування із включенням ГГТ САТ зменшився на 10,3% (р<0,05), що становило 8,4±1,1 мм рт.ст.; ДАТ – на 5,4% (р>0,05), що становило 4,50±0,54 мм рт.ст. У групі конт-ролю, де ГГТ не використовували, у хворих на ГХ-І, котрим проводили медикаме-нтозну терапію (8% пацієнтів) САТ зменшився на 12,3% (р<0,05), що становило 9,6±1,22 мм рт.ст.; ДАТ – на 7,9% (р<0,05), що становило 5,2±0,54 мм рт.ст.; у 8% осіб хворих на ГХ-І, даної групи, котрим не проводили фармакотерапії та ГГТ, САТ зменшився на 6,2% (р>0,05), що становило 3,82±0,21 мм рт.ст.; ДАТ – на 4,8% (р>0,05), що становило 2,94±0,14 мм рт.ст. У 19% хворих на ГХ-ІІ групи кон-тролю САТ зменшився на 14,5% (р<0,05), що становило 12,5±1,3 мм рт.ст.; ДАТ – на 6,8% (р>0,05), що становило 5,37±0,28 мм рт.ст. У 19% хворих на НЦД даної групи, котрим ГГТ не проводили, САТ зменшився на 6,5% (р>0,05), що становило 3,22±0,19 мм рт.ст.; ДАТ – на 4,6% (р>0,05), що становило 2,82±0,21 мм рт.ст.

ЖЄЛ, резервні можливості апарату вентиляції і бронхіальна прохідність по-кращились після ГГТ за М.Г. Триняком, К.П. Бутейко та цигун–гімнастикою. Пі-сля ВЕМ–тре-нувань (переважно за рахунок хворих на ГХ-ІІ – 18% та хворих на ГХ-І - 4%) ЖЄЛ була межах норми, встановили синдром минучої зворотньої гене-ралізова-ної бронхіа-льної обструкції (переважно на рівні дрібних бронхів), що влас-тиво інаперце-птному бронхоспазму, резервні можливості були в межах умов-ної норми. Одержані зміни можна пояснити підвищен-ням тонусу парасимпатич-ного відділу вегетати-вної нер-вової сис-теми при динамічних фізичних навантажен-нях та тютюнопалінням, що і зберегло зворотну легку бро-нхіальну об-струкцію, але підвищило резервні можливості апарату ве-нтиляції в порівнянні з долікуваль-ним періодом (В.З. Нетяженко, 1997; Л.Г. Воронков, 1998; В.К. Тащук та співавт., 1999; M.J. MacDonald et al., 2000; A. Mas et al., 2000). У групі контролю – ЖЄЛ за-лишилась в межах умовної но-рми, збереглась помірна генералізована бронхіальна обструкція, переважно на рівні дрібних та середніх бронхів (переважно за рахунок хворих на ГХ-ІІ – 19%, та ГХ-І – 8%). Через 10 хв після 2–х доз бронходиля-татора встановили додатну динаміку ЖЄЛ, ФЖЄЛ, ОФВ1, ПОШ вид. та СОШ25/75, бронхіальна прохідність віднови-лась, що свідчить про зворотність генералізованої обструкції, яка властива інаперцептному бронхоспазму. Отже використання в комплексному лікуванні хворих на АГ гіперкапнічно-гіпоксичних та ВЕМ трену-вань сприяють вагомому покращанню функціональ-ного стану дихальної системи, відновлюючи бронхіальну прохідність, збільшуючи резервно-вен-тиляційні мож-ливості апарату зовнішнього дихання.

нами були отримані дані, які свідчать про покра-щання показників кро-вопос-тачання голо-вного мозку під впливом ГГТ. Функціональний стан мозкового кро-вообігу у хворих на АГ найефективніше покращився після комплексного ліку-вання із ви-користанням ВЕМ–тренувань (в більшій мірі за рахунок нормалі-зації кровонаповнення мозку та зменшення тонусу магістральних судин) та гіперкапні-чно–гіпоксичної дихаль-ної методики за М.Г. Триняком (в основному за рахунок зменшення тонусу артеріол, пе-риферійного опору мозкових судин та покращання венозного відтоку). На другому місці по ефективності використання – ГГТ за К.П. Бутейко (переважно за рахунок зменшення тонусу магістра-льних судин та арте-ріол). ГГТ за цигун–гімнастикою менш вагомо, ніж попередні методики, по-кращу-ють мозковий кровообіг за рахунок усіх ланок.

Терапевтичні комплекси із включенням ГГТ та ВЕМ–трену-вань призвели до ей-то-нії відділів ВНС у обстежуваних пацієнтів (зменшення тонусу СНС, збіль-шення тонусу ПНС (найсильніше після ВЕМ–тренувань), вагомий регрес ВІК, ХОК, ВПР за Сидоре-нко, збалансування міжсистемних відносин за коефіцієнтом Хіль-дебранта, впорядкування ін-дексів СОП, ОІЛ, КС, ОКР та КІЛ до нормальних значень). Реактивність СНС зменши-лась до нормальних величин, а реактив-ність ПНС практично не змінилась (окрім ВЕМ-тренувань, де вона вагомо зросла). Одержані результати під-тверджу-ються біохімічним субстратом: зменшенням ка-техоламінів плазми крові (сильніше після ГГТ за цигун–гім-настикою, ВЕМ–тре-нувань та ГГТ за М.Г. Триняком) до нормальних величин. Одноча-сно підвищується вміст сумарних катехоламінів в еритроцитах, що свідчить про покра-щання їх катехоламіндепонуючої функції (Г.І. Мардар, 1997; G. Anfossi et al., 1996; F. Reis et al., 2000). Отримані дані свідчать про покращання неспецифічної адап-тації пацієнтів під впливом ГГТ та ВЕМ–тренувань: серед сприят-ливих реак-цій РПА спостерігали в 38% (переважно після ГГТ за М.Г. Триняком, дещо менше після ВЕМ–тренувань), проти 9% до ліку-вання; РСА – в 28% (особливо після ГГТ за К.П. Бутейко), до лікування – 6%; РТ – в 10% (проти 18%). Несприятливі ре-акції: РП виявили в 16% осіб (проти 24% до ліку-вання), гострого стресу – в 1% (проти 25% до лікувального комплексу), хронічного стресу – в 7% пацієн-тів (проти 18% до лікування).

З метою об'єктивізації вибору бета-адреноблокаторів у лікуванні хворих на АГ з урахуванням їх побічної дії, провели гострі медикаментозні тести із селекти-вними бета–адре-ноблокаторами (атенололом та небівололом), котрі призначали впродовж 5-ти днів (по 50мг/день та 5мг/день, відповідно). До та після фізичного навантаження небіволол сильніше, ніж атенолол знижує САТ (на 21,7%, р<0,05), ПТ (на 21,9%, р<0,05), змен-шує реституцію ЧСС (р<0,05), під-вищує ПН (на 64,6%, р<0,05) та фізичну працезда-тність (на 63,3%, р<0,05). Однак, ате-но-лол вагоміше збільшує СОК (на 13,5%, р<0,05), ХОК (на 12,3%, р<0,05) та ФМСК (на 38,5%, р<0,05), зменшуючи ЗПОС (на 24,7%, р<0,05), середню та сумарну де-пресію сегмента ST (р>0,05), реституцію АТ (р<0,05). Отже атенолол, впливаючи менше на величину АТ (небіволол сильніше знижує АТ, особливо САТ), суттєвіше покращує гемоди-намічне забезпечення фізичної діяльності, коро-нарний та адаптивний резерви, що необ-хідно враховувати у лікуванні хворих на АГ.

За впливом на систему зовнішнього дихання після застосу-вання атенололу спосте-рігали тенденцію до зменшення ЖЄЛ (р>0,05), по-яви зворотньої легкої бронхіальної обструкції генералізованого характеру за змішаним типом (рестриктивно–обстру-ктивним), лег-кого зниження резервних можливостей апарату вентиляції (р>0,05). Вище-описаних змін за прийому небівололу не виявили. Таким чином, ви-користання не-бівололу є більш доцільним у хворих на АГ із супут-ньою бронхолегеневою пато-логією.

при застосуванні атенололу зафіксували недостовірне погір-шення показни-ків мозкової гемо-динаміки в умовах гострого медикаментоз-ного тесту: зменшення кровонаповнення (р>0,05) та підвищення тонусу (р>0,05) ма-гістральних мозкових судин (у небіво-лолу спостерігали невірогідну тенденцію до покращання функції за даними показ-никами), обидва препарати невірогідно поси-люють тонус артеріол (р>0,05) та по-гіршують веноз-ний відтік (р>0,05). Отже у хво-рих на АГ із наявністю церебрального ате-росклерозу, вертеброба-зилярної недостатності більш доцільно застосовувати небі-волол. Одержані дані узго-джується із патогенетичними механізмами впливу бета–адреноблокаторів на артеріоли, артерії та вени, в тому числі і головного мозку при АГ (Л.Г.Воронков, 1998; K.M. Kessler, 2000; R.S. Khattar et.al., 2000).

При застосуванні гострого медикаментозного тесту із селе-ктивними b1–АБ, тонус та реактивність симпатичного відділу ВНС зменшилась (р<0,05), більше на фоні використання атенололу, а ПНС–реак-тив-ність вагомо зросла в обидвох гру-пах (більше після небівололу (р<0,05). На нашу думку, одержані зміни є, можливо, проявом загального впливу використаних медикаментів на системну гемодина-міку, блокади бета–адренорецепторів, які стають нечутливими до симпа-томіме-ти-чних речовин, котрі виділяються корою наднирників при зміні положення тіла (С.Ю. Савицький та cпівавт., 1999; S. Yuasa еt al., 2000). Більш комплексний вплив на ВНС від-мічено при застосуванні атенололу, що дозволяє рекомендувати його у хворих на АГ із підви-щеною симпатоадреналовою активністю.

Таким чином, формування АГ супроводжується погіршенням хронотроп-ного та інотропного механізмів гемодинамічного забезпечення фізичної ді-яльності серцево–судинної системи, зниженням мі-окардіального та адаптивного резервів, зміною геометричної струк-тури міокарда; зворотно порушується бронхі-альна прохідність за обструктивним типом та знижуються резерв-ні можливості апарату вентиляції; формується дистонія мозкових судин за гіпертензивним типом; розви-вається дисбаланс від-ділів ВНС; знижується катехоламіндепонуюча функція ерит-роци-тів; погіршуються реакції неспецифічної адаптації.

Таким чином, ВЕМ–тренування та ГГТ сприяють покращанню вегетатив-ного забезпечення функціональних порушень досліджу-ваних систем, збільшують ФЗП і толерантність до фізичного на-вантаження.

Гострі фармакологічні тести дають можливість об’єктивізувати оптимізацію вибору бета-адреноблокаторів у терапії АГ: небіволол, враховуючи виражений гі-потензивний ефект та високу кардіоселе-ктивність, що зменшує прояви побічної дії, доречно використову-вати у лікуванні хворих на АГ із супутньою екстракардіа-льною па-тологією. Застосування атенололу більш доцільно обмежити ви-падками АГ за відсутності функ-ціональних змін бронхолегеневої системи та вертебробази-лярного басейну.

Висновки

1. На підставі поглибленого вивчення гемодинамічних особливостей реалізації функціональних та органічних порушень діяльності серцево-судинної, дихальної систем, церебральної гемодинаміки, активності відділів вегетативної нервової сис-теми у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) розроблено нові шляхи немедика-ментозної корекції високого артеріального тиску із включенням гіперкапнічно-гі-поксичних (ГГТ) та ВЕМ тренувань, об'єктивізовано вибір бета-адреноблокаторів для лікування АГ на основі гострих медикаментозних тестів із урахуванням їх по-бічної дії, що в сукупності вирішує актуальну задачу сучасної кардіології.

2. У хворих на АГ зменшуються міокардіальний і адаптивний резе-рви (76% пацієнтів із ГХ-ІІ, СН-І), по-гіршується хронотропний та інотроп-ний механізми гемодинамі-чного забезпе-чення фізичної діяльності се-рцево-судинної системи (7% хворих на ГХ-ІІ), зміню-ється геометрична структура міокарда (22%), знижується фізична пра-цездатність (73%). з боку дихальної системи зворотно порушується бронхіальна про-хідність за обструктивним типом та зни-жу-ються резервні можливості апарату вентиляції (25% хворих на ГХ-ІІ та 10% - на ГХ-І). Зміни церебральної гемодинаміки характери-зуються підвищенням тонусу магістральних судин та арте-ріол головного мозку, периферійного судинного опору, по-рушенням венозного відтоку з формуванням дистонії судин за гіпертен-зивним типом (96% пацієнтів із ГХ-ІІ та 22% - із ГХ-І). Дисбаланс відділів ВНС характеризується підвищенням то-нусу і реактивності симпатичного відділу ВНС зі зниженням парасимпатичного, погір-шенням катехоламіндепонуючої фу-нкції еритроцитів із підвищенням вмісту адре-наліну та нора-дреналіну плазми при ГХ-І та НЦД і тенденцією до зни-ження при ГХ-ІІ. погіршуються реакції неспецифічної адап-тації.

3. Під час виконання ВЕМ-тренувань реєструється найвищий рівень гіперкапнії-гіпоксії (СО2-5,2%, О2-14,6%), на другому місці – гі-перкапнічно-гіпоксичні тренування (ГГТ) за методикою М.Г. Триняка (СО2-5%, О2-14,9%), на третьому – ГГТ за мето-ди-кою К.П. Бутейко (СО2-4,7%, О2-15,1%), на четвертому – ГГТ за дихальною ци-гун-гімнастикою (СО2-4,1%, О2-16,4%), що є безпечним і може бути рекомендо-вано до використання з профілактичною та відновлювальною метою в лікуванні хво-рих на АГ.

4. Покращання гемодинамічного забезпечення фізичної ді-яльності серцево-су-динної системи при використанні ГГТ та ВЕМ-тренувань відбувалося за рахунок хронотропного, інотропного механізмів компенсації, економізації гемодина-міч-ного режиму, зростання обсягу коронарного, міокардіаль-ного та адаптивного ре-зервів, підвищення рівня порогового навантаження, фізичної працездатності та то-лерантності до фізичного навантаження. ГГТ та ВЕМ-тренування сприяли зниженню САТ у 26% хворих із ГХ-І на фоні медикаментозного лікування на 14,7%, ДАТ – на 7,1%; у 74% хворих на ГХ-І без медикаментозного лікування САТ зменшився