НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Веніславський Федір Володимирович

УДК 342.33

КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН

ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12. 00. 02. — конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Тодика Юрій Миколайович Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри конституційного права України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Погорілко Віктор Федорович Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування

кандидат юридичних наук, доцент Яворський Володимир Дмитрович Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри державного будівництва та місцевого самоврядування

Провідна установа — Національна академія внутрішніх справ України, кафедра конституційного права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ

Захист відбудеться 27.10.2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розіслано 25.09.2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.І.Жигалкін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть і ступінь дослідження тематики дисертації. Корінна зміна основ політичного та економічного життя України, здобуття нею державної незалежностi, демократичнi перетворення, формування громадянського суспiльства i побудова правової держави, однією з головних ознак якої є поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, обумовили необхідність теоретичного переосмислення уявлень про державу і право, про конституційне закріплення основ конституційного ладу, про владу взагалі та про державну владу зокрема, про поділ державної влади та про відносини різних її гілок між собою.

Фундаментальною правовою базою цих процесiв стали прийняті Верховною Радою України основоположні політико-правові документи: Декларацiя про державний суверенiтет України (16 липня 1990 р.), Концепцiя нової Конституцiї України (19 червня 1991 р.), Акта проголошення незалежностi України (24 серпня 1991 р.), нова Конституцiя України (28 червня 1996 р.).

В українськiй конституцiйно-правовій науцi суттєва увага приділяється проблемам організації і функціонування органів державної влади, взаємодії владних структур. Разом з тим стан цих розробок свiдчить про те, що iснує гостра необхiднiсть у нових поглиблених дослiдженнях зазначеної проблеми. Такого дослiдження вимагає конституцiйно-правовий статус законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, їх місце в державно-правовому механізмі з точки зору теорії поділу влади, роль інститутів президентства, конституційної юстиції, інших державних органів у вирішенні проблеми державотворення, механiзм їх відносин між собою. Необхiдними умовами забезпечення нормального функціонування державних структур у режимі консенсусу є чітке правове регулювання цих вiдносин, створення єдиного внутрiшньо узгодженого, стабiльного законодавства, яке повинно базуватися на нормах Конституцiї України. Потребує вдосконалення конституцiйно-правовий механiзм взаємовідносин різних гілок державної влади, який не лише забезпечуватиме реальний розподіл функцій та компетенції різних гілок державної влади, а й сприятиме встановленню тісної взаємодії між ними.

Водночас сьогоднi відсутня теорiя взаємовідносин різних гілок державної влади як самостiйного інституту конституційного права, що існував би поряд з конституцiйно-правовим інститутом поділу державної влади в Україні. Немає спецiальних комплексних дослiджень з цієї проблеми. До цього часу в основному розглядався державно-правовий статус кожної з гілок влади окремо. Це, насамперед, стосується аналізу правової природи і місця в державному механізмі органів законодавчої, виконавчої гілок державної влади та президента, що досліджують у своїх наукових працях українські вчені: І. Болясний, В. Копєйчиков, Л. Кривенко, В. Погорілко, В. Речицький, І. Салій, Ю. Тодика, О. Фрицький, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, В. Яворський, інші відомі правознавці. Однак в їх наукових розробках висвiтлюється правовий статус окремих державних органів і не достатньо аналізується стан та механізми їх взаємовідносин. Останнiм часом у юридичнiй лiтературi детально досліджується правова природа Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, інститут президентства, їх роль і місце в системі державної влади. Разом з тим майже повністю поза увагою залишаються органи виконавчої влади, Конституційний Суд, Рахункова палата, інші державно-правові iнституції, що вiдiграють iстотну роль у забезпеченнi оптимальних взаємовідносин та тісної взаємодії законодавчої і виконавчої гілок державної влади. В зв’язку з цим в українськiй правовiй науцi виникає об’єктивна необхідність вивчення цих iнституцiй, дослідження їх місця і ролі в системі органів державної влади з метою розробки механізму оптимального співвідношення та взаємодії всіх владних структур. У дисертації аналізуються основи і механізм взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні. Ця наукова проблема ще не стала предметом ретельного дослідження, що свідчить про її наукову та практичну значущість, актуальність і перспективність.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та самоврядування в Україні” № 0186.0.070865.

Мета i основнi завдання дослiдження. Метою дослiдження є обґрунтування необхідності вдосконалення правового статусу органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні та забезпечення їх тісної взаємодії; обґрунтування існування конституційного принципу взаємодії владних структур у демократичній, правовій державі; теоретичне осмислення принципу поділу влади і взаємодії владних структур i на цiй основi вирiшення ряду теоретичних i практичних проблем органiзацiї державної влади в Україні; вироблення конкретних пропозицiй щодо вдосконалення принципів органiзацiї та діяльності органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади; розробка організаційно-правових процедур попередження, припинення та розв’язання конфліктів між ними; заповнення теоретичних прогалин, що мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблематики та вироблення пропозицiї по вдосконаленню чинного законодавства.

Вiдповiдно до поставленої мети в дисертацiйному дослiдженнi передбачено вирiшити такi науковi завдання:

1.Запропонувати наукове визначення поняття “державна влада” та розкрити механізм її реалізації в аспекті взаємодії владних структур.

2.Визначити межі владної діяльності в сфері взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади.

3.Розкрити співвідношення законодавчої і виконавчої гілок державної влади в аспекті політичного режиму.

4.Визначити і дослідити теоретичні та практичні проблеми поділу влади в умовах формування в Україні демократичної, правової, соціальної держави i на цій основі обґрунтувати iдею видiлення спеціального конституцiйно-правового механiзму забезпечення взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади в Україні як самостiйного правового iнституту, що перебуває в стадiї свого становлення.

5.Визначити місце і роль Президента України в системі органів державної влади та його вплив на взаємовідносини її законодавчої і виконавчої гілок.

6.Обґрунтувати особливу роль Конституції України в забезпеченні взаємодії владних структур.

7.Визначити роль нормативно-правових актів Верховної Ради України та Президента України у забезпеченні взаємодії законодавчої і виконавчої гілок державної влади;

8.Проаналізувати предмет, форми та методи взаємовідносин і взаємодії законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні.

9.З’ясувати причини виникнення та дослідити структуру і динаміку конфліктів між законодавчою та виконавчою владою і запропонувати організаційно-правові процедури попередження, припинення і розв’язання цих конфліктів.

10.Розкрити роль народу України в недопущенні конфліктів між законодавчою і виконавчою гілками державної влади та визначити його місце у механізмі розв’язання цих конфліктів.

11.Дослідити роль і місце Конституційного Суду України у механізмі розв’язання конфліктів між законодавчою та виконавчою гілками державної влади.

12.Сформулювати пропозицiї i рекомендацiї по удосконаленню законодавства щодо забезпечення оптимальної взаємодії законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні вiдносини, що складаються в процесі взаємовідносин законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні.

Предметом дослiдження є конституційно-правовий механізм взаємовідносин законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні.

Теоретична i практична основа дисертацiйного дослiдження ґрунтується на працях i висновках юристів - теоретиків у галузi конституцiйного права, а також представникiв iнших галузей права, перш за все загальної теорiї держави і права, державного (конституцiйного) права зарубiжних країн, мiжнародного права, iсторiї держави і права України та зарубiжних країн. Зокрема, мова йде про працi провідних вчених - теоретиків: А. Алєксєєва, С. Алєксєєва, А. Анікевича, І. Антоновича, В. Бойцової, І. Болясного, М. Вiтрука, М. Воронова, Ю. Грошевого, А. Демидова, Б. Ебзєєва, М. Кампо, М. Кейзерова, С. Котляревського, В. Копейчикова, Л. Кривенко, А. Мішина, Н. Нижник, М. Орзiха, В. Погорiлка, О. Рум’янцева, В. Сiренко, І. Степанова, В. Тацiя, Е. Теплова, Є. Тихонової, Ю. Тодики, О. Фрицького, М. Цвiка, В. Чиркiна, В. Четверніна, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, Л. Юзькова.

Теоретичне обґрунтування дисертацiйного дослiдження базується також на лiтературних джерелах з фiлософiї, соціологiї, полiтологiї. Вивчались окремі роботи вiдомих вчених Великобританiї, США, Нiмеччини, Францiї, Фінляндії та iнших країн (Філіппа Ардана, Арона Раймона, А. Демішеля, Яна Ельстера, Франсуа Люшера, Ж.-Л. Шабо та iнших).

Дисертацiя в основному має характер теоретичного дослiдження, емпiричну базу якого складає аналiз практики взаємовідносин Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Президента України.

Методологiчна основа дисертацiї. Конституційно-правове дослідження державної влади, механізму її реалізації, проблем взаємовідносин законодавчої і виконавчої влади неможливе без розкриття суті цих державно-правових інститутів та аналізу їх розвитку. Саме це і визначило методологічну основу дослідження. В процесі роботи автор використовував дiалектичний метод, сучаснi методи пiзнання, заснованi на фiлософiї загальнолюдських цiнностей. Із спецiальних методiв дослiдження в роботi застосованi iсторико-правовий, порiвняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний і структурно-функціональний, статистичний, метод моделювання, прогнозування та iншi.

Нормативну базу наукової роботи складають Конституція України, чинні нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, що реґламентують правовий статус, форми та методи взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні.

Наукова новизна дисертацiї. Конституція України, проголошуючи один з основоположних принципів правової держави — поділ влади, одночасно закріплює єдність державної влади та встановлює правові основи взаємовідносин різних її гілок. Наукова новизна дисертації полягає як у самiй постановцi теми дослiдження, так i в запропонованих рiшеннях конкретних аспектiв теми. Вона є першим в українськiй правовiй науцi цілісним і комплексним монографічним дослiдженням конституцiйно-правового механiзму взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок державної влади. Особливу увагу приділено визначенню мiсця i ролi в цьому механiзмi інститутів Президента України, Конституцiйного Суду, Рахункової палати; дослідженню предмета, структури, динаміки та способів попередження, припинення і розв’язання конфліктів між законодавчою і виконавчою гілками державної влади.

На основi проведеного дослiдження сформульовано ряд положень, узагальнень, висновкiв, якi виносяться на захист:

- запропоновано актуальне для сьогодення визначення державної влади в аспекті взаємодії владних структур;

- дається визначення механізму реалізації державної влади, обґрунтовується, що він є субінститутом у складі генерального конституційно-правового інституту державної влади;

- доводиться, що владна діяльність органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади має об’єктивні межі, якими виступають народний суверенітет, громадянське суспільство та природні права і свободи людини;

- розглядається взаємозв’язок між політичним режимом та вирішенням проблеми взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади. Зроблено висновок, що ці явища є тісно взаємопов’язаними і взаємно зумовленими. Доводиться, що плідна співпраця між гілками державної влади можлива лише в умовах демократичного політичного режиму;

- стверджується, що хоча Президент України за Конституцією безпосередньо не належить ні до однієї з гілок державної влади, за своєю конституційною сутністю він найбільш тяжіє до виконавчої гілки влади, оскільки наділений значними нормотворчими, кадровими, контрольними та іншими владними повноваженнями саме в цій сфері суспільних відносин;

- обґрунтовується існування конституційно-правового принципу взаємодії різних гілок державної влади, який є важливим для побудови в Україні демократичної, правової, соціальної держави;

- дається визначення конституцiйно-правового механiзму забезпечення взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади, пiд яким розумiється закрiплена в Конституцiї України єдина і внутрiшньо урегульована система правових норм та інститутів, призначенням яких є забезпечення координації та оптимальної взаємодії цих органів державної влади;

- стверджується, що на сучасному етапi в Українi йде процес становлення конституцiйного iнституту забезпечення взаємодії різних гілок державної влади, який є субінститутом у складі генерального інституту державної влади;

- розкривається роль Реґламенту Верховної Ради України, інших нормативно-правових актів парламенту України, Президента України в механiзмi забезпечення взаємодії законодавчої і виконавчої гілок державної влади, обґрунтовується необхідність збільшення кількості процесуальних правових норм, що забезпечують цю взаємодію;

- дається визначення форм взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади, обґрунтовується, що такі взаємовідносини в переважній більшості своїй передбачають необхідність правової форми вираження;

- обґрунтовується, що конструктивна взаємодія органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади сприяє забезпеченню стабільності існуючого в Україні конституційного ладу;

- досліджуються причини виникнення, предмет, структура та динаміка конфліктів між законодавчою і виконавчою гілками влади і запропоновані організаційно-правові процедури їх попередження, припинення та розв’язання;

- обґрунтовуються пропозицiї по вдосконаленню конституційно-правового статусу органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні та оптимізації їх взаємовідносин.

Наукове i практичне значення дисертацiї полягає в тому, що вона спрямована на подальший розвиток науки конституцiйного права України, доводить необхідність забезпечення взаємодії різних гілок державної влади. Розроблена в дисертації модель взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади, висновки дисертанта про необхідність їх тісної взаємодії можуть бути використані у практиці конституційно-правового регулювання суспільних відносин в Україні.

Сформульованi в дисертацiї пропозицiї i висновки можуть бути використанi:

- у науково - дослідницьких цiлях - для подальших розробок теорiї взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок влади в Україні;

- у правотворчiй роботi вони можуть бути врахованi як теоретичний матерiал при розробцi i прийняттi законів України, що визначають конституційно-правовий статус органів законодавчої і виконавчої гілок влади в Україні та регулюють їх взаємовідносини;

- у правозастосуваннi - для оптимізації форм i методiв взаємовідносин органiв законодавчої і виконавчої гілок влади України, забезпечення їх взаємодії, попередження конфліктів між ними;

- у навчальному процесi - при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв пiдручникiв та навчальних посiбникiв з конституцiйного права України, у викладаннi курсу конституцiйного права України, у науково - дослідницькій роботi студентiв;

- у правовиховній роботi серед населення - дисертацiя може слугувати теоретичним матерiалом і сприяти пiдняттю рiвня правової культури громадян України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним та завершеним науковим дослідженням проблеми взаємовідносин органів законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні. У ній вперше комплексно досліджено сутність, зміст, форми та методи їх взаємовідносин, проаналізовано конституційні основи їх взаємодії, розглянуто проблему виникнення, предмет і динаміку розвитку конфліктів між ними. Сформульовані в дисертації положення і наукові висновки є результатом особистих досліджень та обґрунтувань, що зроблені автором на основі критичного аналізу більше трьохсот наукових і нормативних джерел, а також практики взаємовідносин органів державної влади України та інших держав світу. Деякі результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в наукових публікаціях, що опубліковані у співавторстві. Висновки, зроблені в спільно підготовлених наукових роботах щодо проблеми взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні, аналіз причин виникнення та механізмів вирішення конфліктів між ними належать саме здобувачу. У дисертаційному дослідженні окремі питання розглядаються вперше, інші - аналізуються по-новому, додатково обґрунтовуються.

Апробацiя роботи. Основнi положення i висновки роботи доповiдалися на: 1)Третiх Харкiвських полiтологiчних читаннях (м. Харків, 1995 р.); 2)Третьому міжнародному конґресі україністів (м. Харків 26-29 серпня 1996 р.); 3)науково-практичній конференції “Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність” (м. Київ, 22-23 листопада 1996 р.); 4)П’ятих Харківських політологічних читаннях “Ресурси політичної влади” (м. Харків, 1997 р.); 5)міжнародній науково-практичній конференції “Право та культура” (м. Київ, 15-16 травня 1997 р.); 6)науково-практичній конференції “Конституційні засади державотворчого процесу в Україні” (м. Харків, 27 листопада 1997 р.); 7)реґіональній науковій конференцiї молодих учених та аспірантів (м. Харкiв 1998 р.); 8)Харківських обласних наукових читаннях, присвячених другій річниці прийняття Конституції України (м. Харків, 25 червня 1998 р.); 9)Дев’ятих Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичний механізм правотворчості” (м. Харків, 1999 р.). Вони також обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри конституцiйного права України, на наукових семiнарах та “круглих столах” у Нацiональній юридичній академiї України імені Ярослава Мудрого.

Теоретичнi аспекти роботи використовувалися автором у процесi викладання навчального курсу “Конституцiйне право України”, зокрема при проведеннi семiнарських занять по темах: “Засади конституцiйного ладу України”, “Конституцiйний статус Верховної Ради України”, “Правовий статус Президента України”, “Конституційний статус Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади”, “Правовий статус Конституцiйного Суду України”.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертацiйному дослiдженні, знайшли вiдображення в десяти наукових статтях, з них п’ять - у фахових виданнях, та в п’яти тезах доповідей і виступів на наукових конференціях.

Структура дисертацiйного дослiдження визначена предметом i логiкою дослiдження. Робота складається iз вступу, трьох розділів, що об’єднують десять підрозділів, висновків, списку використаної автором лiтератури ( 337 найменувань). Загальний обсяг дисертації 215 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У вступi дисертацiї обґрунтовується актуальнiсть обраної теми, сутність і стан її дослідження, визначається мета i завдання дисертаційного дослiдження, характеризуються його методологiчна основа та теоретична база, науково-практичне значення одержаних результатів та їх апробація, визначається структура дисертацiї, формулюються основнi положення, якi виносяться на захист, обґрунтовується їх наукова новизна.

Розділ 1 “Теоретичнi основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні”, що складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню теоретичних аспектів організації та реалізації державної влади в Україні в аспекті взаємовідносин її законодавчої і виконавчої гілок.

У підрозділі 1.1. “Поняття державної влади та конституційне визначення її меж” зазначається, що в сучасних умовах державотворення в Україні важливого значення набуває з’ясування сутності державної влади, яка є одним з видів загальносоціальної категорії “влада”, і тому їй притаманні усі ознаки останньої. Під владою розуміється реальна здатність суб’єкта влади, структурні елементи якого взаємодіють між собою, забезпечувати стабільність існуючих суспільних відносин, з одного боку, а з іншого - втілювати у життя певні ідеї, погляди, переконання, власну волю, нав’язуючи їх, коли це необхідно, іншим суб’єктам суспільних відносин з метою зміни цих суспільних відносин та приведення їх у новий, заздалегідь визначений самим суб’єктом влади стан. Важливе значення має вказівка на необхідність взаємодії структурних елементів влади, оскільки лише за умови взаємодії тих, хто здійснює процес володарювання, забезпечується стабільність та ефективність влади в цілому.

Аналізуючи співвідношення категорій “державна влада” та “політична влада”, автор виходить з найбільш широкого розуміння терміну “політика” як засобу вирішення спільних справ, реалізації публічного інтересу і приходить до висновку, що політична і державна влада співвідносяться між собою як ціле і частина, тому їх ототожнення є теоретично необґрунтованим і ускладнює дослідження взаємовідносин між усіма носіями владних повноважень, їх правову реґламентацію.

Проаналізовано еволюцію підходів як до категорії “влада”, так і до категорії “державна влада”. На основі критичного аналізу різноманітних визначень державної влади запропоновано власний підхід до визначення цієї категорії в аспекті взаємодії владних структур. Під державною владою розуміється реальна здатність державних органів, що організовані та функціонують на основі демократичних принципів та взаємодіють між собою, забезпечувати стабільність існуючих суспільних відносин, а при потребі змінювати ці суспільні відносини та приводити їх у новий, попередньо визначений стан. В умовах демократії органи державної влади формуються безпосередньо або через своїх представників народом, підконтрольні і підзвітні йому, виражають його інтереси та діють на основі правових приписів. При розкритті сутності державної влади з’ясовується: джерело її леґітимності; зміст цієї влади; основоположні конституційні принципи її організації та функціонування; мета здійснення державної влади.

Особливу увагу приділено дослідженню проблеми конституційного визначення меж владної діяльності. Об’єктивними обмежувачами державної влади виступають: а)суверенітет народу: оскільки народ доручає здійснення влади своїм довіреним особам, то ця влада є їх обов’язком, а не правом. Зі всієї повноти своєї влади народ доручає державним інституціям реалізувати лише ту її частину, яка необхідна для охорони та підтримки порядку; органи народного представництва не мають права виходити за межі закріпленої за ними компетенції; б)громадянське суспільство, яке є народом, зорганізованим в певні громадські інститути; в)природні та невідчужувані права та свободи людини і громадянина. В кінцевому сенсі в центрі владної діяльності органів державної влади стоїть людина, і держава несе перед нею відповідальність за свою діяльність; державні органи, приймаючи владні рішення і здійснюючи інші функції, зобов’язані діяти як в інтересах всього суспільства, так і в інтересах конкретної людини.

Зроблено висновок, що лише практичне втілення в державний механізм України принципів організації та функціонування державної влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, оптимальне забезпечення чітких взаємовідносин між ними є реальним проявом реалізації народного суверенітету, забезпечення вільного розвитку інститутів громадянського суспільства, пріоритету прав і свобод людини.

У підрозділі 1.2. “Співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в аспекті політичного режиму” зазначається, що форми і методи взаємовідносин органів державної влади, і перш за все - законодавчих та виконавчих органів, органічно пов’язані з типом політичного режиму, як відповідної сукупності прийомів і способів здійснення владної діяльності. Автор звертає увагу на те, що сам термін “політичний режим” не отримав достатнього наукового визначення. На відміну від вітчизняної правової науки, переважна більшість представників якої під політичним режимом розуміють відповідну сукупність прийомів і способів здійснення державної влади, в зарубіжній теорії пропонуються й інші визначення та критерії класифікації цього феномену. Одні вважають його формою здійснення державної влади і, відповідно, виділяють президентські та парламентські політичні режими; інші, залежно від типу партійної системи, виділяють однопартійні, мультипартійні та інші види політичних режимів. Вказуючи на певні позитивні моменти такої класифікації, автор виступає прибічником класичного поділу політичних режимів на демократичні та антидемократичні - залежно від способів реалізації державної влади.

Дисертантом обґрунтовується теза, що однією з основних характеристик будь-якого політичного режиму є співвідношення повноважень законодавчої і виконавчої гілок державної влади. В умовах демократії воно має відображати певний баланс гілок влади, а при авторитарному режимі повноваження виконавчої влади значно посилюються за рахунок обмеження прав парламенту. Зроблено висновок, що найбільш оптимальне і продуктивне функціонування державної влади, співпраця та взаємодія законодавчої та виконавчої її гілок можливі лише в умовах демократичного політичного режиму.

Аналізуючи відповідну сукупність прийомів та способів здійснення державної влади в Україні, автор приходить до висновку, що на сьогодні існують певні проблеми з визначенням типу її політичного режиму. Основна проблема полягає в тому, що, незважаючи на демократичність фундаментальних принципів організації і реалізації державної влади, які закріпила Конституція України 1996 року, не завжди можна вважати, що всі державні інституції функціонують у межах конституційно-правового поля. Іноді у взаєминах між законодавчою та виконавчою гілками державної влади переважають позаправові методи впливу, мають місце безвідповідальні політичні заяви, взаємні звинувачення політичних лідерів, спостерігаються інші негативні явища, які не дають підстав визначати цей політичний режим як дійсно демократичний. Все це створює значні перепони для становлення в Україні розвинутої системи парламентаризму, успішної побудови демократичної, правової держави.

На думку дисертанта, метою реформування державного механізму України на сучасному етапі має стати демократизація реалізації владними структурами своїх повноважень, забезпечення ними прав і свобод особи. І саме цьому повинна слугувати правова реформа в Україні.

У підрозділі 1.3. “Теоретичні та практичні проблеми поділу державної влади і механізм взаємодії її гілок в умовах формування в Україні демократичної, правової держави” автором проаналізовані поняття “поділ” та “єдність” державної влади, досліджено еволюцію поглядів на теоретичні та практичні аспекти концепції поділу державної влади, детально розглянуто основні проблеми організації і реалізації державної влади в Україні. На основі критичного аналізу теоретичних аспектів принципу поділу державної влади та дослідження специфіки його втілення в державно-правову практику різних країн зроблено висновок, що цей принцип означає не тільки жорсткий розподіл функцій та компетенції між владними структурами, але й єдність влади, механізми тісної взаємодії її гілок між собою для вирішення актуальних проблем державотворення. Автор зазначає, що самі засновники теорії поділу влади запропонували не лише власне концепцію поділу влади, а й створили цілісний механізм стримувань та противаг, який мав забезпечувати як поділ державної влади, так і тісну взаємодію її гілок. Якщо Ш. Монтеск’є запропонував розділити владу і вважав, що вона об’єднається в силу своєї природи, то засновники Конституції США особливу увагу приділили саме механізму стримувань та противаг.

Аналіз існуючої системи організації та реалізації державної влади в Україні дозволяє зробити висновок, що на сьогодні найбільш суттєвими теоретичними і практичними проблемами є низький рівень політико-правової культури, відсутність цілісної, науково обґрунтованої та ефективної моделі механізму взаємовідносин між владними структурами, і, перш за все, між органами законодавчої, виконавчої влади та Президентом. Значною мірою це пов’язано з ідеями верховенства в державному механізмі однієї з гілок державної влади, з невизначеністю місця і ролі в державному механізмі України деяких інституцій і передусім Президента, що обумовлює взаємне “перетягування” владних повноважень, а як наслідок - стійке політичне протистояння. Автор обґрунтовує необхідність і доцільність конституційного закріплення правового статусу Президента не лише як глави держави, а й як глави уряду, що може стати дієвою передумовою ефективного реформування усієї системи виконавчої влади в Україні. Необхідним є також вдосконалення правового статусу Кабінету Міністрів України, підвищення його ролі у механізмі взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади України. Все це дозволить оптимізувати взаємовідносини між законодавчою і виконавчою гілками державної влади в Україні.

Зроблено висновок, що правова держава неможлива без оптимального поділу влади, з допомогою якого вона організується і діє в чітко встановлених конституцією правових межах, а взаємовідносини між різними владними структурами базуються на демократичних засадах. Поділ влади - раціональна модель практичної організації механізму державної влади в демократичній державі, при якій здійснюються гнучкий взаємоконтроль і взаємодія вищих органів держави як частин єдиної влади через систему стримувань і противаг. Лише за цих умов поділ державної влади є засобом її стримування, забезпечення дотримання конституційних прав особи.

У розділі 2 “Конституційно-правові основи взаємодії законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні” дисертант доводить, що принцип поділу державної влади не слiд абсолютизувати, оскiльки вiн означає не лише самостiйнiсть та незалежність кожної з гiлок державної влади в межах своїх повноважень, але й їх тісну взаємодiю та співпрацю. Це має суттєве значення для консолiдацiї суспiльства, захисту основ конституцiйного ладу, забезпечення прав i свобод людини i громадянина, оскільки політично виважені, обґрунтовані рішення приймаються саме в процесі конструктивного співробітництва законодавчої та виконавчої гілок державної влади.

У підрозділі 2.1. “Конституція як нормативно-правовий акт, який закріплює поділ державної влади та взаємодію її гілок в Україні” зазначається, що сучасне розуміння конституції як основного закону держави і суспільства неможливе без визнання необхідності закріплення в ній загальновизнаних соціальних цінностей, безумовних демократичних традицій вітчизняного та світового конституціоналізму.

У дисертації обґрунтовується, що Конституції України належить особлива роль у системі нормативної реґламентації механізму організації і функціонування державної влади, оскільки вона закріпила не лише принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а й принцип взаємодії різних її гілок між собою, який знайшов своє втілення в тексті Основного Закону опосередковано. Це доводиться на основі детального аналізу положень Конституції, норми якої закріплюють взаємодію органів державної влади в сфері законодавчого регулювання, в бюджетній, фінансовій, кадровій та в інших сферах, а також щодо здійснення органами державної влади контрольних функцій. Усі функції Конституції мають важливе значення для забезпечення її впливу на встановлення взаємодії органів державної влади, але особлива роль належить її установчій, правонадільній та обмежувальній функціям.

Автор пропонує доповнити ст.6 Конституції України новою частиною, прямо закріпити обов’язок органів державної влади взаємодіяти між собою. На думку дисертанта, це створить умови для підвищення стабільності, ефективності і дієздатності державної влади в цілому, сприятиме попередженню більшості з конфліктів і суперечок між її законодавчими та виконавчими органами.

У підрозділі 2.2. “Роль нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України в забезпеченні взаємодії законодавчої та виконавчої гілок державної влади” звертається увага на те, що Конституція України за своєю особливою політико-правовою природою встановлює лише основоположні засади і фундаментальні принципи функціонування всього державного механізму, а функцію детальної реґламентації усієї різноманітності взаємозв’язків між органами законодавчої і виконавчої гілок державної влади виконують закони та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України та Президента України. Для підвищення ефективності та дієвості всієї нормативно-правової системи у забезпеченні взаємодії органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади необхідно терміново прийняти Закон України “Про нормативно-правові акти”, оскільки реальне забезпечення взаємодії органів державної влади можливе лише за умови суворого дотримання принципів ієрархії самих нормативно-правових актів, їх відповідності Конституції та один одному.

Зроблено висновок, що в забезпеченні взаємодії між гілками державної влади провідна роль належить законам, значна кількість яких прямо чи опосередковано закріплює механізми їх взаємодії в різних сферах суспільного життя. Відносно ж постанов парламенту і нормативно-правових актів глави держави зазначено, що актуальним є завдання підвищення їх ролі та значення в забезпеченні взаємодії різних гілок державної влади. Одночасно автор зауважує, що парламент та глава держави можуть видавати нормативно-правові акти щодо взаємовідносин один з одним лише відповідно до своїх конституційних повноважень.

Дисертантом обґрунтовується теза, що для забезпечення тісної співпраці та взаємодії органів законодавчої та виконавчої гілок державної влади важливим є збільшення кількості процесуально-процедурних норм, розробка і прийняття відповідних реґламентів діяльності органів державної влади.

У підрозділі 2.3. “Предмет, форми та методи взаємовідносин законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні” зазначається, що взаємовідносини органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади протікають у різних формах та із застосуванням різноманітних методів, зміст яких визначається відповідною сферою суспільних відносин. Предметом їх взаємовідносин є найбільш важливі сфери суспільного життя, які згідно з Конституцією потребують спільних дій органів законодавчої та виконавчої гілок державної влади, або кожної з них окремо, але стосовно одна одної. Такими є: законодавчий процес; бюджетний процес; здійснення парламентом функції контролю, в тому числі за дотриманням прав і свобод людини; здійснення органами державної влади кадрової політики; дострокове припинення повноважень органів державної влади; визначення основних напрямків внутрішньої і зовнішньої політики; введення режиму воєнного чи надзвичайного стану та ін.

Під формою взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади розуміється їх структура і зовнішній прояв. Аналіз практики взаємовідносин органів державної влади свідчить про те, що вони можуть протікати як у правових, так і в організаційних формах. Однак відповідно до ст.19 Конституції України стосунки між органами законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні потребують виключно правової форми. Конституція України закріпила достатньо велику кількість таких форм, а нові можуть застосовуватися лише після їх нормативного закріплення. Зроблено висновок про важливість втілення в практику функціонування державного механізму України нових правових форм взаємовідносин органів державної влади, які сприятимуть встановленню тісної взаємодії та співпраці між ними.

Відносини між органами законодавчої і виконавчої гілок державної влади будуються на основі методів координації, субординації, зобов’язання та заборони.

У підрозділі 2.4. “Взаємодія законодавчої та виконавчої гілок державної влади як фактор забезпечення стабільності конституційного ладу України” зазначається, що дослідження проблеми організації та реалізації державної влади, аналіз практики взаємовідносин її законодавчих і виконавчих органів становлять не лише науковий інтерес, але й мають суттєве практичне значення, оскільки ефективність функціонування державно-правового механізму є одним з визначальних факторів, що гарантує дотримання прав і свобод людини, забезпечує реальність та стабільність існуючого конституційного ладу.

Категорія “конституційний лад” розглядається як одна з найбільш інформативних і об’ємних в конституційно-правовій науці в цілому, оскільки об’єднує у собі більшість ознак, що свідчать про демократичність і правовий характер держави. Теоретичне і практичне осмислення цієї категорії набуло особливої актуальності після прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року нової Конституції, в ч.2 ст. 5 якої вперше в історії українського конституціоналізму було застосовано цей термін: “Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами”. Під конституційним ладом дисертант розуміє цілісну систему суспільних відносин, яка опосередкована демократичними принципами формування, організації і функціонування державної влади, механізмом взаємодії різних її органів, вільним функціонуванням інститутів громадянського суспільства, та демократичним правовим статусом особи, що закріплена та гарантована конституційно-правовими нормами.

На основі аналізу практики функціонування державного механізму України та інших держав, дослідження форм і методів взаємовідносин органів законодавчої та виконавчої гілок державної влади зроблено висновок, що стабільність існуючого конституційного ладу значною мірою забезпечується їх взаємоузгодженою діяльністю в інтересах народу як єдиного джерела влади. Разом з тим взаємодія законодавчої і виконавчої гілок державної влади має суттєве значення для забезпечення стабільності існуючого конституційного ладу лише за умови, коли вона протікає виключно в правових, передбачених Конституцією та законами України формах.

Розділ 3 “Процесуально-процедурні аспекти усунення конфліктів між законодавчою і виконавчою гілками державної влади в Україні”.

У підрозділі 3.1. “Причини виникнення, предмет та динаміка розвитку конфліктів між законодавчою і виконавчою гілками державної влади” зазначається, що за демократичними здобутками незалежної України не можна не бачити негативних явищ, які в сьогоднішніх умовах мають місце у взаємовідносинах законодавчої та виконавчої гілок державної влади. Роки незалежності нашої держави, ситуація перехідного періоду супроводжувались різким протистоянням між ними, суперечками та конфліктами, взаємними звинувачуваннями керівників державних інституцій. Зважаючи на це, у роботі обґрунтовується необхідність детального дослідження причин виникнення, предмета та динаміки розвитку конфліктів між гілками державної влади.

На основі аналізу різноманітних державно-правових конфліктів дисертант приходить до висновку, що найбільш небезпечними є конфлікти між законодавчою і виконавчою гілками державної влади, оскільки вони можуть призвести до руйнування державного механізму, викликати протистояння та дезорганізаційні процеси в суспільстві в цілому. Серед причин їх виникнення найбільш суттєвими є: перебування державного механізму на етапі реформування; різна політична і правова природа та призначення законодавчої і виконавчої гілок влади, однобічність втілення в конституційно-правову практику принципу поділу державної влади; відсутність науково обґрунтованих механізмів відносин різних її органів між собою; недосконалість та суперечність законодавства, відсутність необхідної конституційно-процесуальної реґламентації взаємовідносин гілок державної влади; низький рівень політико-правової культури державних службовців; нехтування одним з фундаментальних конституційних принципів - принципом законності.

Доводиться, що конфлікт між органами законодавчої та виконавчої гілок державної влади, як і будь-який інший юридичний конфлікт, в своєму розвитку проходить декілька стадій: передконфліктну, конфліктну та післяконфліктну, на кожній з яких він може припинитися. В зв’язку з цим дуже важливим є запобігання ескалації конфлікту між гілками державної влади, своєчасне вирішення протиріч у межах чітко визначених конституційно-правових механізмів.

У підрозділі 3.2. дисертацiї “Організаційно-правові процедури попередження, припинення та розв’язання конфліктів між законодавчою і виконавчою гілками державної

влади” зазначається, що, оскільки державно-правова сфера в перехідний період не може бути безконфліктною, необхідно забезпечити управління конфліктами, ввести організаційно-правові процедури їх попередження, припинення і розв’язання в легальне правове поле.

Під організаційно-правовими процедурами попередження, припинення і розв’язання конфліктів між гілками державної влади дисертант розуміє визначену Конституцією та законами України сукупність певних правил, прийомів і способів здійснення послідовних дій щодо попередження, припинення та розв’язання таких конфліктів правовими засобами. Обґрунтовується теза, що найбільш ефективними та дієвими формами їх попередження мають стати: чітке, внутрішньо узгоджене законодавство; розробка та втілення в життя програми державного будівництва України; створення окремих структурних підрозділів по забезпеченню взаємодії гілок державної влади; розширення підстав для конституційно-правової відповідальності; запровадження в практику функціонування державно-правового механізму принципу верховенства права, верховенства Конституції і законів України; забезпечення режиму законності.

Припинення конфліктів між законодавчою і виконавчою гілками державної влади відбувається в основному з допомогою консенсуальних організаційно-правових