НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ВЛАСЮК Ігор Миколайович

УДК 947.083.5/72 (477.4)

ВПЛИВ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ

НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1906 - 1914 рр.)

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Житомирському інженерно-технологічному інституті Міністерства освіти і науки України.

Наукові керівники: Кругляк Бориc Абрамович
доктор історичних наук, професор

Шип Надія Андріївна,
доктор історичних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту історії України НAH України.

Офіційні опоненти: Марочко Василь Іванович,
доктор історичних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту історії України НАН України.

Гайдай Лідія Іванівна,

кандидат історичних наук,

доцент Волинського держуніверситету

ім. Лесі Українки

Провідна установа - Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, кафедра давньої та нової історії України

Захист відбудеться “25” вересня 2000 р. о год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (00101, Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (00101, Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “21” серпня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради

доктор історичних наук О.І.Гуржій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Столипінська аграрна реформа продовжувала перетворення у сільському господарстві, розпочаті ще після скасування кріпосного права. Вона була прогресивним і водночас неоднозначним явищем в оцінках різних дослідників. За більш ніж дев’яносто років з часу проведення реформи у соціально-економічному і політичному житті України відбулися величезні зміни.

З проголошенням незалежності України у 1991 р., становленням молодої держави посилився інтерес до минулого українського народу, прагнення більш глибоко пізнати та осмислити історичний досвід України у різні епохи. Одна з таких проблем, яка викликає і сьогодні неоднозначні, суперечливі оцінки істориків та економістів - це економічні та соціальні наслідки столипінської аграрної реформи. Дати об’єктивну оцінку цим наслідкам можна на основі вже вивчених різних аспектів даної проблеми, а також залучаючи нові джерела. При цьому, на наш погляд, необхідно критично підходити до ряду висновків, зроблених як у радянській, так і сучасній історіографії проблеми, зваживши на те, що на першій відбивався тиск офіційної політичної ідеології. Криза тоталітаризму в СРСР, що почалася з середини 80-х років (в т. ч. і в сільському господарстві, яке переживало кризу тодішніх виробничих відносин), а потім розпад самої держави з її жорсткою економічною системою поставили істориків перед необхідністю переглянути концептуальні положення в науці, підійти до них без ідеологічних оглядок, спираючись на об’єктивні економічні закони розвитку людського суспільства. Тому не випадково велику увагу дослідників нині стали привертати соціально-економічні аспекти реалізації столипінського аграрного законодавства - для їх всебічної, об’єктивної оцінки.

Звернення до цієї теми особливо актуальне, адже сільське господарство в економічному житті України завжди відігравало велику роль (про це свідчать й економічні пріоритети сучасної держави, в т. ч. указ Президента України щодо докорінного реформування сільського господарства від 3 грудня 1999 р. та інші нормативно-правові акти). Розгляд впливу столипінської аграрної реформи на розвиток народного господарства Правобережної України, незважаючи на досить значну віддаленість тих подій, може бути корисним у деяких своїх аспектах при формуванні нинішньої аграрної політики, виходячи з історичного досвіду минулого.

Правовим фундаментом для розвитку аграрного законодавства сьогодні є Конституція України, у ст. 14 якої гарантується право власності на землю;

це право набувається й реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Реформування земельних

відносин в Україні пройшло за останні десять років ряд етапів. Так, у 1990 р. було запроваджено право довічного успадкування землеволодіння (грудень 1990 р.), на колективну й приватну власність на землю, відродження діяльності селянських (фермерських) господарств (1992 р.), паювання землі (1994 р.), оренду землі та земельних паїв (1997 р.). Однак створені фермерські господарства, як і фермерський рух в цілому, ще не можуть розвиватися у повну силу. Причинами цього вчені називають: відсутність державної підтримки фермерського сектора підприємництва, протидія з боку керівників інших форм сільгоспвиробництва, відсутність паритету цін між сільським господарством і промисловістю та інші.

В сучасних умовах економічного розвитку важливого значення набуває не тільки критична оцінка різних соціально-економічних моментів у реалізації столипінської реформи, але й звернення більшої уваги на позитивний, цінний досвід її впливу на розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі і транспорту, посилення взаємозв’язків між окремими галузями народного господарства в умовах збільшення ємності внутрішнього ринку. Врахування цього історичного досвіду в нинішніх умовах розвитку ринкової економіки сприятиме внесенню певних корективів у пошуках оптимальних шляхів становлення нової економічної системи, а з нею й сучасного українського суспільства в цілому.

Зв’язок роботи з науковими програмами і темами. Робота є складовою частиною програмних досліджень відділу історії України Х1Х - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України та кафедри гуманітарних наук Житомирського інженерно-технологічного інституту.

Предметом даного дослідження є вивчення впливу столипінської аграрної реформи на розвиток сільського господарства, характерних для регіону Правобережної України галузей промисловості, торгівлі і транспорту.

Об’єкт дослідження - законодавчі акти з аграрних питань, листування різних установ з проблем соціально-економічного розвитку Правобережжя, документація земських, транспортних, торговельних установ та ін., у яких відбито стан розвитку сільського господарства, промисловості, торгівлі і транспорту названого регіону у період проведення столипінської реформи.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1906 по 1914 рр. Нижня межа обумовлена роком початку реалізації столипінської аграрної реформи (відомий указ 9 листопада 1906 р.). Верхня - роком початку першої

світової війни, яка призвела до негативних наслідків у розвитку сільського господарства, падіння темпів розвитку багатьох галузей промисловості, дезорганізації торгівлі, транспорту та усього народного господарства Правобережної України в цілому і згортання реформи. Інколи дисертант для порівняння наводить дані за попередні або пізніші роки.

Територіальні межі дослідження обумовлені адміністративно-географічним фактором, тобто кордонами Правобережної України (у ті часи - т. зв. Південно-Західного краю), до якої входили Київська, Волинська і Подільська губернії.

Методологічною основою дисертації є принцип історизму, об’єктивності, системності, критичного аналізу наукової літератури та джерел; використано порівняльний аналіз між різними регіонами України у дослідженні окремих аспектів розвитку народного господарства, а також кількісно-динамічний аналіз характеристики окремих його галузей.

Стан наукової розробки теми не можна вважати в достатній мірі задовільним, оскільки проблема столипінської аграрної реформи, з якої існують спеціальні дослідження по Правобережній Україні, недостатньо вивчена у комплексі цілого ряду питань, зокрема, її впливу на розвиток економіки даного регіону в цілому. Потребують, на наш погляд, більш детального дослідження питання впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах Правобережжя, зміни у поміщицьких господарствах, деякі аспекти у розвитку системи дрібного кредиту, збуту сільгосппродукції кооперативами, торговельної діяльності земств та губернських земських управ (до 1911 р.); розвиток комісійно-позичкових операцій на залізничному транспорті, динаміка перевезень сільгосппродукції у цей період. Не менш важливим, на нашу думку, є необхідність всебічнішого аналізу цілей та завдань самої столипінської реформи. Висвітлення столипінської аграрної реформи та її соціально-економічних наслідків в історичній літературі радянського періоду, незважаючи на певну ідеологічну обмеженість, все ж є, безперечно, цінним для вивчення даної проблеми. Проте у теперішніх умовах виникає необхідність розкриття ряду аспектів у зв’язку з утвердженням в українській історичній науці нових концептуальних підходів до розв’язання соціально-економічних проблем.

Джерельну базу дисертації складає значна кількість опублікованих джерел, матеріалів архівних фондів п’яти архівів, наукової літератури, огляд яких зроблено у відповідному розділі.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу архівних матеріалів, опублікованих документів та наукової літератури показати вплив столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (сільського господарства, промисловості, торгівлі і транспорту), простежити взаємозв’язок між різними його галузями, відтворити у зв’язку з цим об’єктивні тенденції соціально-економічного

життя того часу. Для досягнення цієї мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- охарактеризувати причини та основні положення столипінської аграрної реформи з урахуванням об’єктивних економічних законів і тенденцій розвитку тодішнього суспільства; особливості реалізації реформи на Правобережній Україні, що, на нашу думку, має важливе значення для розгляду всіх її соціально-економічних наслідків;

- розглянути стан окремих галузей сільського господарства Правобережної України (землеробства, тваринництва), у порівнянні його із станом по всій Україні; показати зміни, які відбулися у цих галузях внаслідок впровадження нового аграрного курсу, у селянських господарствах з впровадженням агрономічних заходів, висвітлити роль системи дрібного кредиту та кооперації у цьому процесі, їх особливості в губерніях Правобережної України;

- дослідити зміни (збільшення кількості заводів та обсягів їх виробництва тощо) і тенденції у тих галузях промисловості, які були пов’язані із сільським господарством і відчували на собі вплив столипінської реформи (харчова та переробна, сільгоспмашинобудування, металообробна галузь, промисловість будівельних матеріалів); показати зрушення у промисловості в цілому;

- виділити переважаючі тенденції, зміни у внутрішній та зовнішній торгівлі у названі роки; при цьому звернути особливу увагу на хлібну торгівлю та торгівлю іншою сільгосппродукцією, ярмаркову торгівлю; показати роль створених у даний період кооперативів у цьому процесі; також висвітлити діяльність земств у процесах, які відбувались у внутрішній торгівлі внаслідок індивідуалізації землеволодіння;

- визначити значення різних видів транспорту цього регіону у перевезеннях як сільгосппродукції, так і продукції, необхідної селянським господарствам, їх динаміку; показати роль комісійно-позичкових операцій в отриманні прибутків на залізничному транспорті;

- простежити взаємозв’язок та взаємовпливи у розвитку сільського господарства, промисловості, торгівлі і транспорту.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що автор на основі архівних та опублікованих джерел, аналізу наукової літератури з проблеми дослідження вперше комплексно розглядає вплив столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України, взаємозв’язок між окремими галузями народного господарства; при цьому автор спирається на попередні історичні дослідження різних аспектів проблеми, з одного боку, і намагається відійти в їх аналізі від певної заідеологізованості, притаманної ряду праць (наприклад, щодо ходу самої столипінської реформи, її впливу на розвиток окремих галузей сільського господарства, агрономічних заходів тощо). Дисертантом досліджуються недостатньо висвітлена в історичній літературі діяльність підприємств у

промисловості будматеріалів, виробництво окремих заводів сільгоспмашинобудування, металообробної промисловості (акціонерні товариства “Фільверт та Дєдіна”, “Цвях”), торговельна діяльность земств та кооперативів, динаміка перевезень окремими видами транспорту в цьому регіоні, прибутковість залізниць під впливом реформи.

Особистий внесок дисертанта полягає у дослідженні вищеназваних аспектів розглядуваної проблеми, а також введенні у науковий обіг нових фактів з архівних документів, яких опрацьовано загалом більше 70 у п’яти архівах України.

Теоретичне та практичне значення дисертації визначається можливістю використання її окремих положень і висновків, нових документів, що вперше вводяться в науковий обіг, при розробці проблем історико-економічного спрямування, створенні спеціальних та узагальнюючих праць (з проблем столипінської аграрної реформи, економічної історії України), у курсах лекцій, навчальних посібниках для студентів історичних та економічних факультетів вузів. Концептуальні та методологічні підходи, які застосовано у дисертації, можуть бути використані у процесі вивчення історико-економічних проблем щодо інших регіонів України і у сьогоденній практиці будівництва ринкових відносин.

Реалізація, апробація та публікація результатів. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу історії України Х1Х - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України, кафедри гуманітарних наук Житомирського інженерно-технологічного інституту, пройшли апробацію на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 60-річчю Житомирської області, на засіданні Дискусійного клубу української наукової інтелігенції “Відкрите суспільство: Україна у світовій цивілізації” 22 червня 1999 р. в Українській академії зовнішньої торгівлі..

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, відповідає його меті та завданням. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації - 179 сторінок машинописного тексту, в тому числі 20 сторінок списку використаних джерел і літератури (272 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, визначені предмет, мета, завдання і хронологічні межі роботи, наукова новизна та практичне значення, дана коротка характеристика джерельної бази та стану наукового вивчення проблеми, окреслено ареал дослідження.

У першому розділі - “Огляд використаних джерел та літератури” розглянуто джерельну базу дисертації, історіографію проблеми столипінської аграрної реформи з визначенням ступеня вивченості аспектів.

Різноманітна за характером і змістом інформація стосовно теми дисертації міститься в документах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (фф. 275 (Київське охоронне відділення), 276 (Південно-Західне районне охоронне відділення), 442 (Канцелярія київського, подільського та волинського генерал-губернатора), 573 (Київське товариство західних земств по продажу сільгоспмашин), 629 (Київська округа шляхів сполучень), 693 (Управління Південно-Західних залізниць), 2161, які дозволяють простежити особливості реалізації реформи на Правобережжі, розвиток агрономічних заходів в селянських господарствах, містять листування земств із заводами сільгоспмашинобудування, дані про комісійно-позичкові операції на залізницях, вантажообіг різних видів транспорту; Державного архіву Київської області (фф. 280 (Київська казенна палата), 804 (Київський Губернський статистичний комітет), 1239 (Київська повітова земська управа), 1240, в справах яких зберігаються важливі відомості про розвиток окремих галузей промисловості Київської губернії (діяльність заводів сільгоспмашинобудування, дротяно-цвяхових тощо), молочних господарств у селян та надання їм агрономічної допомоги з боку земства; Державного архіву м. Києва (фф. 161,189 - зі справами про розвиток споживчої кооперації в губернії, списки замовників продукції заводу Гретера та Криванека у ці роки.; Державного архіву Житомирської області (фф. 183 (Волинська губернська земська управа), 187 (Волинське товариство хмелярства), 192 (Волинська губернська земська каса дрібного кредиту), 206 (Статистичне бюро Волинської губернської земської управи), 226 (Волинська Губернська землевпорядна комісія) - наведені дані про продаж товарів із сільськогосподарських складів, діяльність названого товариства, його зв'язок із закордонними фірмами, листування земської каси дрібного кредиту з різними заводами для сприяння розвитку посередницьких операцій кредитних товариств губернії; використані справи про надання агрономічної допомоги селянським господарством, будівництво дахів з вогнетривких матеріалів у господарствах хуторян та відрубників, відомості про врожаї зернових у селян та поміщиків; філіалу Державного архіву Хмельницької області у м. Кам’янець-Подільському (фф. 46 (Подільська губернська землевпорядна комісія), 228 (Канцелярія подільського губернатора), 231 (Подільська губернська земська каса дрібного кредиту), 233 (Подільська губернська земська управа), 234, в яких відображено розвиток агрономічної допомоги селянським господарствам, будівництва на селі з вогнетривких матеріалів, справи будівництва доріг земствами губернії, діяльності окремих

кредитних товариств, динаміку урожайності в господарствах селян, використання у них міндобрив, заходи земств з тваринництва, продаж селянам банківської землі, ціни на неї тощо.

Значний інтерес становлять й опубліковані джерела: огляди Волинської, Київської та Подільської губерній за 1906-1914 рр.(важливий фактичний матеріал з проблем землеробства, агрономічних заходів земств та землевпорядних комісій, різних галузей промисловості); дослідження "Хуторские хозяйства Киевской губернии" (К.,1911)(характеристика показових хутірських господарств);"Справочные сведения о деятельности земств по сельскому хозяйству (по данным на 1911 год)"(Пг., 1914); статистичний збірник "Сельское хозяйство Украины" (Х., 1923) (зміни у поміщицькому землеволодінні); статистична праця Л. Ф. Волохова "Сахарная промышленность России в цифрах" (К., 1913)(динаміка розвитку цукробурякових плантацій); "Отчёт акционерного общества "Фильверт и Дедина" за 1910 - 1913 рр.(обсяги виробництва та продажу сівалок); "Статистика Украины № 3. Вып. 3" (Х., 1922); “Земская торговля железом и с.-х. машинами и орудиями в 1901 - 1912 гг."(Х., 1913); “Россия. 1913 год” (СПб., 1995)(дані про розвиток різних видів транспорта); збірник документів і матеріалів С. М. Сидельникова “Аграрная реформа Столыпина” (М., 1973); збірник “Столыпин П. А. Нам нужна Великая Россия…” (М., 1991)(документи загальної характеристики реформи).

Дореволюційна, радянська та сучасна історіографія проблеми представлені значною кількістю праць, серед яких з різних аспектів дослідження можна виділити праці: про загальні економічні наслідки реформи (так, О. Погребинський детально аналізує наслідки реформи у сільському господарстві України; С. М. Дубровський досліджує її підсумки у названому та інших регіонах Російської імперії); про розвиток капіталізму у сільському господарстві Правобережної України(Л. І. Гайдай досліджує використання агрономії в господарствах селян Правобережжя, розвиток кооперації); з проблем розвитку кредиту та кооперації на селі(С. В. Бородаєвський аналізує виникнення й розвиток системи дрібного кредиту, різних видів кооперації в Україні; А. П. Корелін - динаміку розвитку кредитних та інших товариств, призначення сільгосппозик, зростання удільної ваги селян-вкладників в ощадні каси; В. І. Марочко виділяє особливості української селянської кооперації цього періоду); досліження з проблем розвитку промисловості названого періоду (О. О. Нестеренко показує роль монополій у розвитку окремих галузей промисловості; Ф. Є. Лось досліджував динаміку різних галузей, вплив реформи на склад робітничого класу; в окрему групу можна об’єднати монографії з проблем розвитку сільгоспмашинобудування); з проблем розвитку торгівлі та транспорту(О. С. Попов досліджує експорт з українських губерній, імпорт, рівень товарності українських хлібів на світовому ринку; Б. А. Кругляк - діяльність усіх форм внутрішньої торгівлі, в т. ч. торговельної діяльності земств та кооперативів).

Важливим джерелом для розгляду теми дослідження є періодичні видання, в яких відображено хід соціально-економічного життя тих років (“Вестник сельского хозяйства”, “Земское дело”, “Сельское огнестойкое строительство”, “Торгово-промышленная газета”, “Хуторянин”, “Наша кооперація”, ''Экономическая жизнь Подолии”, “Жизнь Волыни“та ін.).

У підсумках розділу підкреслено, що дореволюційна, радянська та сучасна історіографія проблеми свідчать про велику дослідницьку роботу істориків, економістів у розгляді окремих питань, пов’язаних з реформою та її соціально-економічними наслідками; у радянський період вивчення проблеми було значною мірою заідеологізованим; сучасні дослідження звертають більшу увагу на ті позитивні моменти реалізації реформи, які не знайшли всебічного і достатнього відображення у працях радянських істориків, але оцінки реформи, як і раніше, неоднозначні та суперечливі; розгляд ряду аспектів потребує інших підходів (до вивчення різних прошарків селянства, зміни ставлення до його заможної частини; звернення більшої уваги на позитивні кроки земств та кооперативів у поліпшенні становища в селянських господарствах та ін.); залучення значної кількості дореволюційних періодичних видань допомагає відтворити більш повну картину з даної проблеми дослідження.

У другому розділі “Зміни у сільському господарстві Правобережної України в період проведення столипінської аграрної реформи” розглянуто причини, основні положення та особливості реалізації реформи на Правобережжі, зміни у розвитку землеробства і тваринництва, організацію та впровадження агрономічних заходів та системи дрібного кредиту на селі.

Важливою рисою селянського землеволодіння тут була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність (що показано на прикладі Київської губернії). Звернена увага на те, що в історичній літературі немає єдиного визначення різних соціальних груп селянства у названих губерніях. Відображено на основі дослідницької літератури, архівних джерел неоднозначне ставлення селянства до столипінської реформи.

Показано, що у розвитку землеробства вiдбувались процеси поступового збільшення посівних площ, особливо пiд зерновими та технiчними культурами, урожайностi цих культур внаслiдок того, що вони користувались великим попитом на ринку та збiльшенню уваги селянства до правильних, рацiональних технологiй їх вирощування; поступове зростання селянського землеволодiння як наслідок його iндивiдуалiзацiї та прагнення до прибутковостi господарств, поступове зменшення помiщицького землеволодiння як закономiрний процес розвитку капiталiзму у сiльському господарствi (на Правобережжі воно залишалося стійким внаслідок своєчасної перебудови поміщицьких господарств на ринкових принципах ще після реформи 1861 р.); у розвитку тваринництва - якiснi змiни, пов'язані з орiєнтацiєю селянських господарств на потреби ринку; збiльшення уваги селянського населення до правильно органiзованої системи ведення тваринництва; поступове зростання витрат держави на цi цiлi, активна дiяльнiсть земств у цьому напрямi.

Також робиться спроба проаналізувати дискусійне питання про вплив реформи на збільшення урожайності сільгоспкультур. Це відбувалося завдяки впровадженню агрономiчних заходiв у селянських господарствах, збiльшенню уваги селян до рацiонального ведення своїх господарств; вирішувалася проблема організації страхування від градобою - для зменшення втрат вiд несприятливих погодних умов.

Розгляд агрономічних заходів на Правобережжі у цей період дає підставу зробити висновки, що уряд поступово збільшував витрати на ці цілі; діяльність землевпорядних комісій та земств спрямовувалась на підтримку в першу чергу хуторян та відрубників, але поступово розширювала свої рамки для охоплення нею різних верств селянства (це ж виявлялося у посередницьких операціях губернських земських кас дрібного кредиту).

У висновках до розділу зазначено, що, посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

У третьому розділі “Вплив столипінської аграрної реформи на розвиток промисловості Правобережної України” увага приділяється розгляду тих галузей, в яких в тій чи іншій мірі можливо простежити цей вплив (харчова та переробна промисловість, сільгоспмашинобудування, металообробна галузь, промисловість по випуску будівельних матеріалів).

Значну роль у процесі забезпечення сировиною заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст. Проаналізовано розвиток названого виробництва у кожній з трьох губерній, і, зокрема, зростання прибутків акціонерного товариства "Фільверт

та Дєдіна" у 1905 - 1913 рр. (з 89,3 тис. крб. у 1905 р. до 285,1 тис. крб. у

1913 р.).Серед інших виробництв показано збільшення обсягів продажу продукції Київського дротового, цвяхового та механічного заводу, яка користувалася значним попитом селян, які переходили на нову систему господарювання (у 1905 р. ним було продано цвяхів на суму 154 тис. крб., дроту - на 38 тис. крб.; у 1913 р. - відповідно на суму 369,3 тис. крб. та 74,7 тис. крб. ).

Розвиток промисловості по випуску будівельних матеріалів у розглядуваний період свідчить, що вона все більше втягувалась у процеси забезпечення цією продукцією зростаючих потреб внутрішнього ринку; вагому роль при цьому відігравало сільське будівництво з вогнетривких матеріалів, яке з кожним роком збільшувало замовлення з боку селян (через земства) на будматеріали, які б могли зробити їхні оселі довговічними та надійно захищеними від пожеж.

У висновках до третього розділу зазначено, що відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.

У четвертому розділі “Розвиток торгівлі і транспорту на Правобережній Україні в роки столипінської аграрної реформи” розглянуто особливості розвитку та зрушення у названих галузях народного господарства цього регіону.

Приділяється значна увага розвитку хлібної торгівлі та торгівлі іншою сільгосппродукцією. У розвитку торгівлі Правобережжя відбувався ряд нових тенденцій, серед яких необхідно назвати: утворення кооперативних товариств по збуту зернових та іншої сільськогосподарської продукції, які намагалися зайняти своє, належне їм місце у внутрішній торгівлі; значний розвиток споживчої кооперації як спроба захистити сільського споживача товарів від експлуатації приватних торговців; активна участь земств у процесі купівлі - продажу товарів, необхідних і доступних селянам.

Показано зростання внутрішніх цін на товари першої необхідності у зв’язку із зростанням попиту, населення, розвитком ринкових відносин на селі.

У підсумках до четвертого розділу наголошено, що внутрішня торгівля переживала пожвавлення, особливо за рахунок інтенсивності хлібної торгівлі; ціни на головні види сільгосппродукції помітно зростали внаслідок збільшення чисельності населення та продовольчих норм на душу населення; збільшувався обсяг товарообігу, кількість базарів та ярмарків; зростала участь кооперативів та земств в організації внутрішньої торгівлі. У розвитку зовнішньої торгівлі спостерігалося її пожвавлення в цілому, за виключенням окремих неврожайних років, збільшення загального обсягу і експорту головних зернових культур та інших продуктів сільського господарства; зростання у ній ролі України; включення сільських кооперативів у зовнішньоторговельну діяльність (зокрема, Волинського товариства хмелярів). У розвитку транспорту - збільшення обсягів перевезень залізницями, річковим та гужовим транспортом продукції сільського господарства (в т. ч. хлібних та деяких інших, з коливаннями по окремих роках); розгортання будівництва складських приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції при залізницях через широкий розвиток тут комісійно-позичкових операцій (також розглядалося питання про будівництво рейкових під’їзних шляхів у Подільській губернії у зв’язку з необхідністю поліпшення товарообміну внаслідок процесів, що відбувалися у сільському господарстві та промисловості); введення нових, вигідних залізничним товариствам тарифів на перевезення борошна та крупи; підвищення уваги з боку губернських управ до стану доріг.

Розглядаючи проблему, дисертант дійшов таких висновків:

1.Необхідно визнати, що столипінська реформа була складним, часто суперечливим процесом у розвитку тодішнього суспільства, і наслідки її не були однозначними для різних прошарків населення. В умовах капіталізму не могло бути однакового розвитку всіх селянських господарств; кожне представляло собою окрему господарську одиницю з певним складом мислення господаря, стереотипами, своєю багатовіковою економічною спадщиною, кількістю членів сім’ї тощо.

Подвірне землеволодіння поступово привчало селянина до відчуття себе

господарем свого наділу, психологічно підготувало селян до закріплення землі в особисту власність та покращання умов свого життя. Досвід впровадження реформи в життя показав, що для налагодження нової системи землеволодіння та піднесення продуктивності господарств необхідний певний період, а також ініціатива та постійні зусилля кожного селянина

покращанні методів господарювання.

Крім того, реформа виявила необхідність надання селянам агрономічної допомоги, посилила увагу до цього з боку держави та місцевих органів влади. Значну роль у збільшенні селянських наділів відіграв Селянський Поземельний банк, який був одним з важливих механізмів реалізації нової аграрної політики. Він сприяв перерозподілу землі у напрямі її більш ефективного використання новими землевласниками-селянами, які мали певний господарський досвід, бажання та можливості поступового поліпшення свого добробуту. Розглянуті в роботі особливості реалізації столипінської реформи у цьому регіоні ще раз підкреслюють необхідність використання регіонального підходу при її аналізі, з урахуванням історичних та економічних особливостей різних районів України.

2. Столипінська аграрна реформа позитивно вплинула на розвиток сільського господарства Правобережжя. Порівняльна вигідність заняття землеробством виявилося ще наприкінці Х1Х ст. внаслідок розвитку ринкових відносин, що збільшило попит на зернові та технічні культури. Після 1906 р. ці тенденції не тільки посилились, але й стали набувати більш стійкого характеру, оскільки індивідуалізація селянського землеволодіння призвела до збільшення кількості господарств, які задовольняли цей ринковий попит. Зростання селянського землеволодіння шляхом купівлі-продажу вимагало великого напруження сил від тих, хто отримував довгострокові кредити, привчало більше цінувати придбане важкою працею. Реформа викликала підвищення уваги селян до правильного ведення своїх господарств на прикладі показових агрономічних заходів, сприяючи поступовим змінам у психології різних верств селянського населення, вирішуючи і старі проблеми (наприклад, страхування від градобою). Розвиток агрономічної справи на Правобережжі у цей період свідчив, що поряд із закріпленням землі в особисту власність, ці заходи мали не менш важливе значення: без цього не було б прогресу у розвитку одноосібних селянських господарств. Там, де вчора не відчувалась гостра потреба у цих вдосконаленнях, з початком реформи вони стали загальною необхідністю. Орієнтована спочатку на заможні верстви селян, агрономічна допомога з боку земств та землевпорядних комісій стала поступово поширюватись на все селянське населення, що відбивало настрої та прагнення селянства в цілому у цьому регіоні.

Підвищення рівня сільськогосподарських знань стало вимогою часу і питанням подальшої перспективи господарювання. Активізація особистісного фактору у справі господарювання була одним з найважливіших результатів реформи. Новий позитивний досвід просував поступово вперед кожну господарську одиницю на селі. Стійкість цих процесів, на наш погляд, мала майбутнє, оскільки індивідуалізм психології

українського селянства сприяв копіткій, тривалій праці з досягненням певних результатів.

3. Перехід до відрубно-хутірської системи землеволодіння, агрономічні заходи сприяли, в свою чергу, посиленню зв’язків між сільським господарством та промисловістю Правобережжя. Зв’язок цей набував більшого значення і через те, що переважну частку промисловості складали виробництва, пов’язані з переробкою сільгосппродукції. Так, приміром, селянські цукробурякові плантації мали головним завданням постачання продукції цукровим заводам, які заохочували у цьому селян; заведення хмільників у заможних селянських господарствах мало тісний зв’язок з виробництвом пива, розведення молочних господарств - з розвитком маслоробної промисловості тощо. Зв’язок між збільшенням виробництва у промисловості та запитами сільського господарства внаслідок індивідуалізації землеволодіння селян поширювався і на інші її галузі Через зростання земської торгівлі покрівельним залізом, іншими будівельними матеріалами простежується вплив столипінської реформи на розвиток промисловості будматеріалів. Промисловість в цілому через декілька років після початку реформи переживала піднесення. Збільшення потреб внутрішнього ринку внаслідок аграрних перетворень сприяло більш стійкому розвитку промисловості, орієнтації на ці потреби. Це посилювало процеси подальшої монополізації у розглядуваних галузях промисловості.

4. Аграрна реформа 1906 р. привела до позитивних зрушень у розвитку торгівлі і транспорту Правобережжя та України в цілому. Підвищення активності селян у справі покращання свого економічного становища змушувало їх шукати різні форми найвигіднішого збуту своєї сільгосппродукції. В першу чергу, це відбилося на розвитку хлібної торгівлі, яка набула нових форм через збутову діяльність селянських кредитних, сільськогосподарських кооперативів. Ці кооперативи поступово набували торговельного досвіду, включаючись до названих процесів. Долаючи труднощі через відсутність досвіду, кооперація поступово вирішувала проблеми у своєму розвитку, отримувала нові форми, об’єднуючись в союзи. Подібні процеси відбувались у земській торговельній діяльності. Життя ставило питання про перехід до екoномічних основ організації цієї діяльності. У розвитку зовнішньої торгівлі діяли свої механізми, пов’язані з дією, станом на світовому ринку, і тому коливання в експорті зернових по роках у досліджуваний період мало свої закономірності. Велику роль відігравав транспорт (залізничний, річковий, гужовий), значно збільшивши у 1906 - 1914 рр. об’єми своїх перевезень сільгосппродукції, продукції промисловості, яка знаходила все більше розповсюдження в селянських господарствах. Комісійно-позичкові операції під зернові вантажі на залізницях давали значні прибутки останнім. Збільшення вантажообігу різних видів транспорту сприяло певним позитивним зрушенням в їх розвитку, удосконаленні, припливу капіталів у цю сферу.

5. Необхідно зазначити, що народне господарство Правобережної України в цей період, особливо починаючи з 1909 р. (коли реформа стала давати певні результати), становило собою більш здоровий організм, ніж до реформи, оскільки позитивні зрушення в аграрному секторі поступово підключали до себе діяльність в інших секторах (промисловість, торгівля, транспорт), які теж зазнавали позитивних змін. Посилення взаємозв’язків між різними народногосподарськими галузями у цей період виявило ще більшу взаємозалежність між ними, оскільки кожна галузь мала свою потребу у задоволенні тією продукцією або послугами, які їй надавала інша. Такі моменти у розвитку окремих галузей сприяли більш чіткому визначенню кожною з них свого місця у народногосподарському комплексі, а відтак і більш налагодженій та продуктивній його роботі. На те, що в ці роки відбувалось піднесення всього народного господарства, його окремих галузей, звертають увагу як монографічні дослідження, так і періодичні видання того часу. Це, в кінцевому рахунку, визначає і місце самої столипінської аграрної реформи у соціально-економічному розвитку України та всієї Російської імперії.

Вищесказане відносно розвитку народного господарства у ці роки свідчить про те, що столипінська реформа була не лише бажанням уряду позбавитись невдоволення селянства, зруйнувати общину (як це стверджувалось у ряді досліджень) та розселити селян на хутори та відруби, оскільки перебудова психології селянина у напрямі розкриття власного потенціалу, агрономічні заходи, позитивні зміни у землеробстві, тваринництві, збільшення виробництва у різних галузях промисловості, прибутків, за які боролись монополії, пожвавлення торгівлі та зростання транспортних перевезень - все це в цілому приводить до висновку, що столипінські аграрні перетворення вирішували завдання реорганізації та стабілізації усього економічного життя, що, безперечно, тягнуло і зміни в політичному житті. Перешкодою цьому стала перша світова війна, яка дезорганізувала не тільки розвиток різних галузей народного господарства, але й саму свідомість суспільства, посилила негативне ставлення значної частини селянства до поміщиків, прокладаючи шлях до соціальних потрясінь у 1917 р. Вирішення аграрного питання шляхом націоналізації землі, як показав подальший хід історії, ще не означало позитивних, культурних змін у розвитку сільського господарства, в усвідомленні кожним селянином себе справжнім господарем своєї землі. Все це в цілому є свідченням того, що столипінська аграрна реформа не зазнала краху, а стала нереалізованим до кінця соціально-економічним явищем.

6. Історичний досвід впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах Правобережжя, поступових змін у психології господарів на шляху до поліпшення життєвого рівня своїх сімей, створення та діяльності земських кас дрібного кредиту, збутових, кредитних, споживчих кооперативів, а також впливу столипінської аграрної реформи на окремі галузі сільського господарства, промисловості, на зміни у внутрішній та зовнішній торгівлі, транспортних перевезеннях, безперечно, є цінним сьогодні і на нашу думку, може використовуватись, в окремих своїх аспектах, при формуванні сучасної аграрної політики в нашій державі для прискорення реалізації тих завдань, які стоять перед сільським господарством в умовах переходу до ринкових відносин.

Основні положення та висновки дисертації викладені

у таких публікаціях автора:

1. Вплив столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906 - 1914 рр.).// Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 9. - К., 1999. - С. 55 - 72 (0,5 а. а.).

2. Торгівля і транспорт Правобережної України в період столипінської аграрної реформи.// Київська старовина. - 1999. - № 5. - С.164 - 170 (0,5 а. а.).

3. Впровадження агрономічних заходів і системи дрібного кредиту в селянських господарствах Правобережної України у 1906 - 1914 рр.// Український історичний збірник. 1999. - К., 2000. - С. 102 - 122.

4. Зміни в сільському господарстві України в період проведення столипінської аграрної реформи.// Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 1998. - Вип. 39. - С. 71 - 73 (у співавторстві з Лободою М. Т.). Дисертантом написані с. 71 - 72 (0,3 а. а. - 0,2 авт. тексту).

5. Вплив столипінської аграрної реформи на розвиток промисловості Правобережної України.// Історія України. - 1998. - № 23 (87). - С. 4 (0,2 а. а.).

6. Вплив столипінської аграрної реформи на розвиток вогнетривкого будівництва на Волині.// Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. - 1996. - № 4. - С. 29 - 31 (0,3 а. а.).

7. Особливості реалізації столипінської аграрної реформи у Волинській губернії.// Житомирщина крізь призму століть. Наук. збірник./Під ред. М. Ю. Костриці. - Ж.: Журфонд, 1997. - С. 70 - 71 (0,2 а. а.).

8. Столипінська аграрна реформа: історіографія проблеми.// Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. Економічні та гуманітарні науки. - 1997. - № 6. - С. 117 - 120 (0,4 а. а.).

9. Зміни у психології селянства Правобережної України в період проведення столипінської аграрної реформи.//Відкрите суспільство: Україна у світовій цивілізації.-К.: Вид-во УАЗТ, 1999. - С. 167 -170 (0,2 а. а.).

Анотації

Власюк І. М. Вплив столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906 - 1914 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Інститут історії України НАН України, Київ, 2000.

Досліджується проблема впливу столипінської аграрної реформи на розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі та транспорту Правобережної України. Для цього автором залучається значна кількість архівних, опублікованих джерел, наукової літератури. Вперше проводиться комплексне дослідження змін в соціально-економічному розвитку цього регіону. Аналізуються особливості реалізації реформи на Правобережжі, зміни у землеробстві і тваринництві, впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах, урожайність сільськогосподарських культур; окремі аспекти розвитку системи дрібного кредиту; діяльність підприємств харчової та переробної промисловості, сільськогосподарського машинобудування, металообробної галузі, промисловості по випуску будівельних матеріалів;